Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках

The autor explores “official” and “unofficial” trends of Ukrainian history studies in the period of “stagnation“. У статті розглянуто “офіційний“ і “неофіційний” напрями вивчення історичного минулого України в період “застою”....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Бажан, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Теми:	Літопис українського краєзнавства
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6202
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках / О. Бажан // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 45-55. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859677303556014080
author	Бажан, О.
author_facet	Бажан, О.
citation_txt	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках / О. Бажан // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 45-55. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	The autor explores “official” and “unofficial” trends of Ukrainian history studies in the period of “stagnation“. У статті розглянуто “офіційний“ і “неофіційний” напрями вивчення історичного минулого України в період “застою”.
first_indexed	2025-11-30T16:25:45Z
format	Article
fulltext	�� удк94 (477) 161.2 Олег Бажан (м. Київ) україноЗнавчі досЛідження під пресом ідеоЛогічних репресій в 1��0–1��0-х роках У статті розглянуто “офіційний і “неофіційний” напрями вивчення історичного минулого України в період “застою”. Ключові слова: політичні репресії, суспільно-політичне життя, національно-культурна політика УРСР реформаторська діяльність М. хрущова в другій половині 1950- початок 1960-х років та очолюваного ним партійного й державного керівництва породжували певний оптимізм щодо перспектив розвитку радянського со- ціалістичного ладу на засадах демократії та гуманізму. період хрущовської “відлиги” мав вагоме значення і в усіх сферах суспільно- політичного та культурного життя урср. від- кат сталінізму сприяв послабленню цензури, ідеологічному пресингу, реабілітації відомих письменників та митців, скасуванню ряду по- милкових партійних постанов 1940-х років у галузі культури, розширенню рамок для твор- чої та наукової діяльності, зростанню значної кількості нових наукових центрів, громадсь- ких організацій, творчих спілок тощо. однак як довела подальша практика, полі- тичні й соціально-економічні реформи М. хру- щова, направлені на лібералізацію радянсь- кого режиму, боротьбу зі сталінщиною аж ніяк не зачіпали фундаменту тоталітарної сис- теми і носили лише косметичний характер. половинчастість хрущовських реформ нега- тивно позначилась на процесах, які мали міс- це в історичній науці упродовж 1960–1980-х років. Незважаючи на певні послаблення у різно- манітних сферах суспільного життя, нічим не виправдані жорсткі вимоги висувалися перед історичною наукою, що розглядалася правля- чою партією як один із стрижнів ідеологічної роботи. про нетривалий період пожвавлення українознавчих студій свідчить записка відді- лу науки й культури цк кпу від 13 січня 1959 року, в якій гостро критикувався роман письменника івана ле “богдан хмельниць- кий” — “за відсутність класових підходів”. водночас висловлювалася стурбованість із приводу “надмірного захоплення” українсь- ких літераторів історичною тематикою, нато- мість рекомендувалося зосередити їхню увагу на висвітленні сьогодення, “здатного форму- вати комуністичні характери наших сучасни- ків1.” подібна жорстка регламентація збереглася і в наступних роках. виступаючи на спільно- му засіданні творчого об’єднання прозаїків київської організації спу та вченої ради інс- титут історії аН урср, письменник іван ле відзначав:”Мимоволі згадаєш у цьому зв’язку просто таки дивне “табу”, накладене не знати й ким, на теми історії боротьби українського народу за своє соціальне й національне визво- лення. повелося ж, що історичні романи, хоч тематично й розгортаються на цій боротьбі поза добою хмельниччини, та майже різко об- риваються по ній. письменники оглядно ледь чіпають якісь другорядні факти з історії так званої доби “руїна”, доби двох україн — ліво- бережної та правобережної…, ліквідації за- порізького козацтва тощо2.” ідеологічний пресинг вищого політичного керівництва урср, підпорядкованих йому ідеологічних установ постійно відчували на собі й інші письменники, які у своїй творчості зверталися до козацької тематики. зокрема, надмірне захоплення козаччиною у романі “собор” ставилося у провину одному з класи- ків української літератури олесю гончару. в інформаційному повідомленні від 6 травня 1968 р. на адресу цк кпрс голова кдб при раді Міністрів срср ю. андропов наголошу- вав, що “за своїм змістом собор” є політично шкідливим твором, який пропагує елементи націоналізму, у спотвореному світлі зображує радянську дійсність3.” Не менш різкої критики зазнав роман р. іваничука “журавлиний крик”, знятий 1972 року з видавничих планів. як пояснював го- лова держкомвидаву урср М. білогуров, причина полягала в тому, що автор “відійшов �� Краєзнавство, 1–4, 2008 від історичної правди”,”невірно змалював складні події другої половини хVііі ст.”, “по- казав в образі кошового М. калнишевського не трагедію й крах пристосування”, а справж- нього борця за національне визволення ук- раїнського народу4.” серйозні претензії у зв’язку з підготовкою до видання “журавлиного крику” були вис- ловлені й до рецензентів літературного тво- ру — старшого наукового співробітника інс- титуту літератури аН україни, доктора філо- логічних наук б. буряка, старшого наукового співробітника інститут історії аН україни, кандидата історичних наук о. апанович, до- ктора історичних наук, професора київського державного університету ім. т. г. шевченка М. Марченка. останнім закидалася безприн- ципність, яка призвела до зміщення політич- них акцентів у висвітленні подій і явищ того періоду, наявності похибок націоналістичного характеру. забороною роману “журавлиний крик” не обмежувалася кампанія переслідування рома- на іваничука, чия творчість не вписувалась в рамки тогочасної національної політики. за особистою вказівкою секретаря цк кпу в. Маланчука у 1973 році було знято з плану пе- ревидання його рукопису “край битого шля- ху”, вилучено з бібліотек, а в деяких областях спалено примірники роману “Мальви”, вирі- зано вже з готового тиражу журналу “жов- тень” рецензію на історичну повість с. тель- нюка “грає синє море”5. однак указані кроки не припинили шлях творів р. іваничука до читачів. як і роман олеся гончара “собор”, “журавлиний крик” широко розійшовся у “самвидаві”, сприяв піднесенню інтересу у на- селення до власної історії, зростанню націо- нальної гідності, формуванню активних бор- ців за самовизначення україни. Не мала бажаного ефекту й заборона вла- дою п’єси драматурга олекси коломійця “за дев’ятим порогом”, присвяченої яскравим сторінкам історії запорізької січі. сам факт зняття прямо зі сцени написаної на національ- ному матеріалі п’єси став переконливим під- твердженням політики русифікації, яка здій- снювалася в україні. Невдоволення української інтелігенції викликало штучне замовчення творчості та- лановитої української поетеси ліни костенко. Навіть тоді, коли її “Маруся чурай” широко розходилася у “списках”, читалася на різно- манітних неофіційних літературних вечорах, повністю заангажовані цензори продовжува- ли штампувати висновки про недоцільність публікації непересічного твору, присвяченого часам хмельниччини. вагомим аргументом у відмові присудити л. костенко у 1981 році шевченківської премії був висновок головлі- ту україни, в якому серед іншого говорилося “ліна костенко наскрізь тенденційно тлума- чить історію в останніх своїх творах. за недо- мовками, натяками і прямими висловлюван- нями неважко розпізнати буржуазно- об’єктивістський підхід до подій минулих епох, не дається чітко окреслених класових оцінок явищ і фактів, ідеалізується й вихва- ляється козаччина… що стосується класової оцінки тогочасних подій і явищ, то і тут л. костенко стоїть на позиціях, які з піною біля рота відстоював горе-політик, а насправді зрадник українського народу. горезвісний іс- торик Михайло грушевський. з позиції “єди- ного потоку” подано в романі всю козацьку старшину. Не показано, як козацька старши- на й українська шляхта прагнули обмежити народні рухи лише боротьбою за національне визволення і всіляко намагалися зберегти фе- одальні порядки. зі шкури пнулися, щоб пе- ретворитися в панівний клас…6” Не влаштовував цензорів і нарис львівсько- го письменника романа Федоріва “леви і брук”, надрукований в п’ятому числі журналу “жовтень” за 1983 рік. за висновком заступ- ника начальника головліту урср ю. хорун- женка, нарис тлумачив “возз’єднання лівобе- режної україни з росією в дещо іронічному тоні як акт купівлі-продажу, а не результат боротьби українського народу7”. Надмірна пильність цензури нерідко приз- водила до курйозів. починаючи з кінця 1960- х років з бібліотек і книжкової торгівлі була вилучена книга письменника івана шаповала “у пошуках скарбів” про відомого українсько- го історика, дослідника запорізького козац- тва, академіка дмитра яворницького. подіб- ну пересторогу викликала лише одна фраза з діалогу академіка д. яворницького з царем Миколою іі під час його перебування у 1915 р. в катеринославі: “запорожці боролися з му- сульманським світом. з татарами і турками, з польською шляхтою, і, нарешті, із Москвою за свої вольності.” Незважаючи, що рецензен- ти книги — доктор історичних наук, професор М. Марченко, кандидат історичних наук о. апанович, письменник б. антоненко-да- видович — не вбачали у наведених словах нія- �� ких ухилів та перекручень. Фраза прискіпли- во аналізувалася на рівні секретаря цк кпу а. скаби, держкомвидаву україни. ще не висохли чорнила під документами стосовно розвінчання “культу особи”, як 3 травня 1957 року начальник головного управ- ління з охорони військових і державних таєм- ниць у пресі к. полонник доповідав, що під- порядкованою йому службою затримано ви- дання праці старшого наукового співробітника відділу історії радянського суспільства інсти- туту історії аН урср олександра слуцького “третій з’їзд кп(б)у”. причиною цього стала оцінка місця і ролі боротьбистів та інших пар- тій і течій у перші роки радянської влади. прикметно, що нормативні вимоги на ви- світлення діяльності як більшовицької, так інших партій. існували впродовж наступних десятиріч. цікавим у цьому плані є свідчення члена політбюро цк кпрс, першого секрета- ря цк компартії україни п. шелеста, опублі- ковані в його щоденникових записах у 1992 р.: “4 січня 1962 року. прийняв дубину к. — професора, доктора історичних наук (1956– 1964 рр. — директор інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при кду — авт.). він зараз розповів про складну ситуацію в інституті історії (партії — авт.) при цк кпу. готується друге видання історії кпу, більшість питань фальсифікуються, принижується роль комуністів україни в бо- ротьбі за становлення радянської влади. бага- тьох керівників того часу ледь не звинувачу- ють у націоналізмі та сепаратизмі. Назаренко (директор інститут історії партії при цк кпу — філії інституту марксизму-ленінізму при цк кпрс — авт.) стоїть на правильних позиціях, але москвичі — снєгов (доктор істо- ричних наук, професор — авт.) і Мінц (ака- демік аН урср — авт.) — усе роблять для того, щоб принизити роль та значення кпу. просить мене знайти можливість про все роз- повісти м. в. підгорному (голова верховної ради срср). його прохання виконав. “Майс- трів” на фальсифікацію у нас вистачає. На ць- ому навіть вчені ступені заробляють8.” досить нелегко у 1960–1970-х роках здійс- нювалась і підготовка узагальнюючих енцик- лопедичних праць. згадуваний перший секре- тар цк компартії україни п. шелест писав: “24–30 листопада (1967 р. — авт.) прийняв го- ловного редактора української енциклопедії, відомого письменника та поета Миколу пла- тоновича бажана. розмова точилася навколо видання енциклопедії. звідкілясь, й зрозумі- ло звідки, на М. бажана чиниться тиск, щоб він не давав розгорнутої енциклопедичної довідки, а тим більше портрета М. с. хрущо- ва, с. в. косіора, М. о. скрипника, в. я. чу- баря, г. і. петровського та інших політичних та громадських діячів9”. з погляду на наведені факти неважко уяви- ти собі в яких умовах доводилось працювати дослідникам української історії та культури з приходом до влади у кремлі л. брежнєва та його прибічників із числа неосталіністів. піс- ля придушення “празької весни” 1968 року грубістю і безцеремонністю відзначалось праг- нення вищого політичного керівництва краї- ни взяти під свій щільний контроль всі без виключення сфери духовного життя суспільс- тва, намагання перетворити наукову й творчу інтелігенцію в слухняний інструмент власної політики. в фондах цк кпрс, цк компартії украї- ни, місцевих партійних органів 1970–80-х років знаходимо чимало яскравих докумен- тів, які визначали ”генеральну лінію боротьби з українським буржуазним націоналізмом”. серед них документи підготовлені секретарем цк кпу з ідеології (1972–1978 рр.) валенти- ном Маланчуком. ще за часів роботи в Мініс- терстві вищої та середньої спеціальної освіти Маланчук відзначився у викоріненні націо- налізму в науковому середовищі. “Міністерство вищої та середньої спеціаль- ної освіти, — інформував в. Маланчук цк кпу про свою діяльність в 1971 році, — за- тримало на основі вивчення сигнального ек- земпляра книгу р. іванової “Михайло драго- манов у суспільно-політичному русі в росії та україні”. книга носила тенденційний харак- тер, містила ряд грубих політичних помилок, образливих висловлювань на адресу револю- ційних сил російського народу. Мені довелось неодноразово пояснювати з приводу затримки книги у т. васильєва (помічник секретаря цк кпу — авт.) і калакури (інструктора відділу науки учбових закладів — авт.),- писати офіційні пояснення. під цим натиском, після вилучення деяких сторінок, книга побачила світ, дуже швидко отримала ряд захоплюю- чих відгуків у пресі, хоча проголошені в ній ідеї залишились теоретично помилковими, протилежними класовій оцінці діяльності драгоманова.” Не обійшов своє увагою високопосадовець в. Маланчук і “ідейно хибну” статтю про М. �� Краєзнавство, 1–4, 2008 костомарова, опубліковану в 1971 році ас- пірантом інституту історії аН урср юрієм пінчуком на сторінках “українського істо- ричного журналу”, і політично незрілий виступ директора інституту історії партії при цк кпу івана Назаренка на засіданні вченої ради інституту історії аН урср, і спроби де- яких інших дослідників чесно й об’єктивно розібратися в історії кп(б)у. ретельно вишукуючи помилки, прорахун- ки у своїх же колег, теоретик і практик ленінської національної політики попереджав вище політичне керівництво республіки, що: … і історіографії, і в історії філософської дум- ки, і в літературознавстві, і в правознавстві можна зустріти різні варіації подібних “неточ- них” тлумачень, які, однак, відображають певну тенденцію10.” слід відзначити, що подібні глибокодумні твердження в. Маланчука викликали гірку іронію українських суспільствознавців, а його претензійні наукові розробки відверто висмію- вались зарубіжними фахівцями. зокрема, статтю в. Маланчука під промовистим заго- ловком “Фальсифікаторські домисли буржу- азних українознавців”, видрукувана в жур- налі “вопросы истории кпсс” за 1971 рік, містила в собі огріхи, недопустимі навіть для початкуючого дослідника. так, доктор істо- ричних наук. професор не знав, на жаль, що книга д. донцова “Націоналізм” опублікова- на вперше не в лондоні в 1968 році, а в гали- чині за чотири десятиріччя до того. наплутав він із творчою спадщиною історика дмитра солов’я, працями інших зарубіжних вчених. відомо, що в ті складні часи, за подібні хиби науковці розплачувались посадами, звання- ми, преміями. щодо маланчука було прийня- то поблажливе рішення, сформульоване на ос- нові рекомендації інструктора цк кпу я. ка- лакури: “…вважали за потрібне звернути увагу в. ю. Маланчука на необхідність ре- тельного ставлення до публікації своїх пра- ць”. друкуючи різноманітні псевдонаукові статті, конфліктуючи з творчою та науковою інтелігенцією, в. Маланчук довів свою повну нездатність забезпечити доручену йому в Мвссо ділянку роботи. проте на “хвилі оздо- ровлення апарату цк кпу” в. Маланчук опи- нився на вершині політичного олімпу. при- значення теоретика й борця з українським на- ціоналізмом на ключову ідеологічну посаду означало на практиці розгул реакції, політич- них репресій, рішуче придушення всього но- вого, несхожого, нетрадиційного. вже з перших днів перебування на новій високій посаді в. Маланчук усіляко прагнув довести інтернаціоналістський характер своєї діяльності. ідеологічна команда цк, спираю- чись на настанови свого шефа, розпочала ши- роким фронтом наступ на історичні традиції українського народу, розглядаючи їх як по- живний грунт для існування й розповсюджен- ня націоналістичних настроїв. Наявні документи дозволяють твердити, що в першій половині 70-х рр. проводився спланований в ідеологічних відділах цк кпу справжній погром наукових установ, творчих спілок, громадських організацій. в кінці 1972 р. виникла ”справа” інституту археології. його директор, член-кореспондент Федір шевченко, провідні наукові співробіт- ники — петро толочко, володимир баран та інші звинувачувались у допущенні цілого ряду “історичних, методологічних і теоретич- них помилок”. спроба вчених поновити щорічник “київська старовина” розцінюва- лась в цк кпу як прояв націоналізму, оскіль- ки в ньому “... не висвітлювався зв’язок київських матеріалів з пам’ятниками північ- ної та північно-східної русі”. дратувала пар- тапаратників і сама назва щорічника, яка ні- бито ”повторювала назву дореволюційного журналу буржуазно-ліберального напрям- ку11.” особливо непокоїла рецензентів публікація в збірнику наукових праць статті М. ю. брай- чевського, ім’я якого після публікації оригі- нальної розвідки “приєднання чи возз’єд- нання?” було піддано забуттю. президія академії наук урср своєю поста- новою від 2 березня 1973 року “про серйозні методологічні й теоретичні помилки в ма- теріалах щорічника інституту археології аН урср” відзначила “вкрай безвідповідальне ставлення” члена кореспондента аН урср Ф. п. шевченка, заступника директора інсти- туту з наукової роботи в. д. барана, началь- ника експедиції інституту п. п. толочка до підготовки рукопису щорічника, його рецен- зування та обговорення, “внаслідок чого вида- но щорічник із серйозними методологічними помилками, що завдає шкоди справі боротьби проти ворожої ідеології12.” від Федора павловича шевченка ідеологіч- не керівництво республіки та його представ- ники в президії академії наук вимагали рі- �� шучої боротьби проти ворожої ідеології. од- нак, саме це і не відповідало внутрішнім переконанням ученого. як пригадував пере- слідуваний у свій час науковий працівник інс- титуту історії аН урср я. дзира, Федір пав- лович негативно ставився до здійснюваної політики русифікації україни, застосування репресій щодо української інтелігенції, ціка- вився самвидавом, який долаючи перепони, потрапляв до академічних установ. з погляду на це, чи міг Ф. п. шевченко не стати на за- хист співробітника інституту іллінської, яка “займалася розповсюдженням антирадянсь- кого вірша.” при всій своїй покладливості не погоджувався директор інституту археології аН україни з рекомендаціями всюдисущого партійного комітету, який пропонував здійс- нювати призначення працівників на посади завідувачів відділів та керівників експедицій за принципом партійності, повністю ігнорую- чи їх наукову кваліфікацію. як переконуємось з документів вищого політичного керівництва україни, на Ф. п. шевченка вже з перших місяців роботи директором інституту (1968–1972 рр.) постій- но шукали компрометуючі матеріали. хтось підслухав як у його присутності співали єврей- ську пісню, яка за існуючими тоді канонами отримала ярлик “сіоністської”. інший дорікав ученому за затверджену позитивну характе- ристику старшому науковому співробітнику черненку, “який зухвало відмовився нести транспарант на першотравневій демонстрації”. треті через збільшуване скло пропускали всі праці дослідника, вбачаючи в них відхилення від “генерального курсу партії.” (як учинок не лише наукової, а й громадянської мужності розцінюють сучасні історики звернення Ф. шевченка у 1966 році на сторінках “українсь- кого історичного журналу” до забороненої уп- родовж багатьох десятиліть постаті історика та громадського діяча М. грушевського13.) до розслідування справи Ф. п. шевченка були підключені і спецслужби, які здійснюва- ли традиційну в таких випадках “спецпере- вірку”. прискіпливе вивчення біографії вче- ного дозволило виявити, що його батько пав- ло Михайлович близько 2 років служив у царській поліції?! Не обійшли своєю увагою органи кдб і дружину Ф. п. шевченка, мати і дві сестри, якої під час окупації чернівців виїхали до румунії, а згодом до ізраїлю. виходячи з цього, персональну справу Ф. п. шевченка 5 вересня 1972 року розгля- нув секретаріат цк компартії україни, який оголосив комуністу з 25 — річним стажем до- гану з занесенням до облікової картки “за не- правильне ставлення до партійної організації, грубі порушення партійних принципів в ро- боті з кадрами, допущені ідейно-політичні по- милки й нещирість.” одночасно було органі- зовано кампанію по усуненню Ф. шевченка з посади головного редактора “українського іс- торичного журналу”, так як він, на думку де- яких членів редколегії, більше схилявся до публікацій на сторінках авторитетного часо- пису праць з історії україни доби феодалізму та капіталізму ніж до висвітленню ленінської тематики14. жорсткій, здебільшого необґрунтованій критиці був також підданий відомий ук- раїнський археолог і. г. шовкопляс за біб- ліографічний покажчик ”розвиток радянської археології на україні” (1917–1966 рр.) прови- на шанованого вченого полягала в тому, що він осмілився згадати у виданні ”небажані імена” — івана багряного, аркадія любчен- ка, івана огієнка, олександра оглоблина, На- талії полонської-василенко, степана смаль- стоцького, дмитра солов’я, панаса Феденка, василя чапленка, костянтина штепи. кілька разів розглядалося питання, пов’язані з діяльністю інституту філософії аН урср на засіданнях політбюро й секретаріату цк кпу. унаслідок ”оздоровлення” мораль- ного клімату наукового колективу були звіль- нені з роботи сергій кудря, василь вишне- вець, світлана кириченко, вікторія цимбал, Федір конак, володимир жмир, Микола ро- женко15. у квітні 1973 р. в. Маланчук доповідав у цк кпрс про викриття групи націоналістів в інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. рильського. провина вчених полягала в тому, що вони підготували й вида- ли бібліографічний покажчик ”українське ра- дянське карпатознавство”, складений стар- шим науковим співробітником яковом при- липком під редакцією заступника директора інституту, кандидата історичних наук василя зінича. як виявилось, в покажчику, поряд з творами радянських вчених, були подані пра- ці ”махрових українських буржуазних націо- налістів” — володимира кубійовича, сергія єфремова, вадима щербаківського, катерини грушевської та інших. скрупульозно зібрані компрометуючі ма- теріали на науковців 28 березня 1973 р. роз- �0 Краєзнавство, 1–4, 2008 глянуло бюро київського обкому партії. ”за втрату політичної пильності, відхід від класо- вих позицій в оцінці робіт українських націо- налістів” відповідальний редактор покажчика в. зінич був виключений з кпрс, а директору інституту, члену-кореспонденту аН україни Миколі сиваченку оголошувалась сувора до- гана з занесенням до облікової картки. обидва були звільнені з роботи. повідомляючи цк кпрс про суттєві хиби в діяльності інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. рильського, в. Маланчук просив доручити уважніше пере- глянути виданий у Москві ”карпатский сбор- ник”, який начебто також мав серйозні огрі- хи16. Надалі, щоб уникнути подібних випадків із згадками в науковій літературі ”небажаних осіб”, було прийняте ”соломонове рішення” — раз і назавжди вилучити їх твори з бібліотеч- них фондів. більше того, начальник головно- го управління по охороні державних таємниць у пресі при раді Міністрів урср М. поздняков просив в. Маланчука доручити державному комітету ради Міністрів урср по телебачен- ню і радіомовленню, державному комітету ради Міністрів урср в справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі, Міністерству культури урср та творчим спілкам перегля- нути твори образотворчого мистецтва, кіно та телефільми, записи пісень, п’єси та інше, з тим, щоб вилучити матеріали, в яких в пози- тивному плані згадуються політично скомпро- метовані особи. під жорстким пресом ідеології опинився інститут історії аН урср, який партійні бон- зи сприймали не лише як науково-дослідну установу історичного профілю, а й як провід- ний ідеологічний центр республіканського масштабу. у зв’язку з цим стає зрозумілим чому у призначенні директорів авторитетної установи надавалася перевага історикам за ос- вітою, але з багатим досвідом партійної роботи (а. скаба, ю. кондуфор), чому на сторінках друкованого органу інституту історії аН урср “український історичний журнал” пе- реважали публікації на історико-партійну тему, друкувались статті, в яких таврувався “український буржуазний націоналізм”, а на- уковим співробітникам всіляким чином нав’язувалась наукова розробка”класової бо- ротьби трудящих україни…”, написання кан- дидатських та докторських дисертацій на кш- талт “роль партійних організацій…” тощо. свідоме спрямування роботи інституту історії аН урср “у бік сучасної тематики”, тобто на вивчення радянської епохи, значення “вели- кої жовтневої соціалістичної революції” штовхало вітчизняну історичну науку на обо- чину світового історіографічного процесу. ідеологічно-цензурні обмеження, низка партійних постанов з приводу діяльності інс- титуту, прийняті в 1940–1970-х роках, зму- шувала з острахом братися за перо істориків, які прагнули вивчати давню історію україни, добу козаччини з залученням широкого кола архівних джерел. у 1969 р. на базі інституту історії було створено археографічну комісію аН урср як міжвідомчий координаційний центр у справі видання документальних дже- рел. попри те, що на 1972 рік археографічна комісія розробила перспективний видавничий план, який включав понад 40 томів докумен- тальних публікацій, підготувала до друку два випуски щорічника “археографія україни” жодне із запланованих видань не побачило світ. Невдовзі археографічна комісія припи- нила своє існування17. із “зв’язаними руками”, зокрема, працю- вали співробітники відділу історії феодалізму, яким відмовлялося у висловленні власної дум- ки щодо місця і ролі українського козацтва в історії україни, інших пов’язаних із цим про- блем. Наприклад, так і не зумів оприлюднити на початку 1970-х років підсумки свого до- слідження Михайло брайчевський, який ціл- ком офіційно за дорученням дирекції інститу- ту історії працював над науковою концепцією. що мала стати одним із наріжних каменів ви- світлення українсько-російських взаємин. йшлося, перш за все, про оцінку відомого акту 1654 року, який у радянській історіогра- фії подавався як результат вільного волевияв- лення двох братніх народів. у своїй науковій праці ”приєднання чи возз’єднання? критич- ні замітки з приводу однієї концепції” (1966), М. брайчевський не лише спростував усталені концепції, довівши, що згаданий акт був ні- чим іншим як актом загарбання земель ліво- бережної україни російським царизмом, вия- вом колоніальних тенденцій, притаманних йому протягом усього його існування, але й розкрив негативні наслідки згаданої події для подальшої історії українського народу. ос- кільки робота готувалася до друку в “ук- раїнському історичному журналі”, то слід було очікувати після її публікації розгортання об’єктивної наукової дискусії. однак за рі- �1 шенням вищого політичного керівництва статтю вченого було заборонено до друку, а сам він тривалий час піддавався гонінням із боку владних структур, обмежувався в друці. попри це, погляди М. брайчевського не зали- шилися непоміченими науковою громадськіс- тю. у 1972 р. його праця була вивезена за кор- дон і без відома автора опублікована у видав- ництві “Нові дні” у торонто. окремі її фрагменти використовувались в численних передачах радіостанцій “голос америки”, “свобода”,”вільна європа”. далеко не в кращих умовах доводилося працювати й іншим співробітникам відділу феодалізму інституту історії аН урср, який колеги між собою називали “кафедрою коза- цької доби”. Не знаходило підтримки ідеоло- гічного апарату спрямування досліджень оле- ни апанович, яка в 1969 р. видала фундамен- тальну працю “збройні сили україни”. усілякі перешкоди ставилися на шляху кан- дидата філологічних наук ярослава дзири, який підготував до друку “літопис самійла величка”, в інших своїх працях розкрив вплив останнього на творчість національного генія українського народу тараса шевченка. під пильною опікою перебувала авторка оригінальної монографії “Міста україни в другій половині хVіі ст.”, доктор історичних наук олена компан18. як своєрідна крамола розцінювалася і громадська діяльність вчених-істориків, їхній внесок у популяризацію історії українського козацтва. в оперативних і слідчих матеріалах органів кдб чітко зафіксована участь Ф. шев- ченка, о. апанович, о. компан, М. брайчев- ського у діяльності офіційного лекторію у будинку вчених аН україни, а також у цілому ряді неофіційних лекторіїв. цілком очевидно, що наукова спрямованість праць, популяризаторська та громадська діяльність дослідників українського середньовіччя ніяк не відповідали вимогам вишколених ідеологічних наглядачів з цк кпрс і цк кпу. якщо ж до цього додати мужні вчинки о. компан та о. апанович, які власними останніми коштами підтримували “громадські каси” допомоги українським політв’язням, то доля відділу феодалізму інституту історії аН україни була практично вирішена19. 31 липня 1972 р. президія академії наук урср ухвалила постанову “про дальше вдос- коналення тематичної спрямованості науково- дослідної роботи, структури та кадрового складу установ секції суспільних наук аН урср”. документ передбачав скорочення фонду зарплати установ секції на 4 %. це стало формальною підставою для звільнення “за скороченням штату” працівників, яким ставилася у провину близькість до осіб, заарештованих 1972 року за політичними обвинуваченнями. Наказ № 152 по інституту історії аН урср від 12 вересня 1972 р., підготовлений у відповідності з постановою президії аН урср від 31 липня 1972 р., передбачав скорочення за штатним розкладом старших наукових співробітників о. компан, о. апанович, молодшого наукового співро- бітника я. дзири20. звільнення неугодних учених потягло за собою вилучення статей о. апанович. я. дзири, Ф. шевченка з п’ятого випуску (1972 р.) “історіографічних дослід- жень в українській рср” (1968–1973 рр.). прикметно, що наклад шостого випуску “історіографічних досліджень в українській рср” було повністю знищений за вказівкою партійних цензорів. в умовах “ідеологічної чистки” в інституті історії аН урср припинив виходити новоутво- рений “український історико-географічний збірник” (у 1971–1972 роках побачило світ лише два випуски)21. гострій критиці з боку цк кпу було піддано редакцію “українського історичного журналу”. в доповідній записці про хід виконання інститутом історії аН урср рішень цк кпу з питань дальшого розвитку суспільних наук та підвищення їх ролі в комуністичному будівництві, осуду підлягав автор статті “до 90-річчя від дня народження в. п. левинського” с. злупко. провина вченого полягала в тому, що він прагнув “реабілітувати” діяльність і погляди “теоретика буржуазно-націоналістичної партії галичини.” з метою убезпечити інститут історії та “український історичний журнал” від “націоналістичних перекручень” за вказівкою цк компартії україни у 1972 р. було вироблено новий напрям роботи науково- дослідної установи, який повністю узгоджу- вався з рішеннями ххіV з’їзду кпрс — нада- вати пріоритет розробці проблем соціаліс- тичного й комуністичного будівництва в срср, критиці буржуазних та буржуазно- націоналістичних фальсифікацій радянської дійсності, сприяти “справі комуністичного виховання трудящих22.” Не менш важливі факти щодо тогочасних умов праці українських учених наводив �2 Краєзнавство, 1–4, 2008 доктор історичних наук, професор в. г. сарбей: “у цьому зв’язку можна пригадати видатного українського історика й етнографа члена-кореспондента аН урср к. г. гуслис- того, навколо раптової загадкової смерті якого у 1973 році ходило багато чуток, бо добре відомо було, як активно він обстоював необхід- ність наукової розробки історії запорізької січі, виступив ініціатором створення капіта- льної історико-етнографічної праці “україн- ці”, яка так і залишилася у кількох десятках примірників “макета для службового корис- тування”23 і т. д., і тому подібне. а трагічна доля зацькованого інспірованою критикою співробітника інституту кандидата історичних наук і. М. гапусенка24? цеж бо він підготував до перевидання тритомник “історія запорізь- ких козаків” д. і. яворницького, який лише тепер виходить у світ25.” цікавим є твердження в. г. сарбея стосовно можливості учених інституту історії аН урср в отриманні наукових ступенів і звань: “автор же цих рядків разом із ю. М. гамрецьким26 міг би пригадати, як впродовж п’яти років вища атестаційна комісія срср по присудженню наукових ступенів і звань не затверджувала рішення вченої спеціалізованої ради інституту історії аН урср щодо присудження нам ступенів докторів наук, бо справді, номенклатурні історики знайшли в дисертаціях націоналістичні збочення27. а скільки праць, індивідуально виконуваних за планами інституту історії аН урср, так і не було допущено до друку! ось хоч би такі, що готувалися лише в одному відділі — історії капіталізму: монографія о. і. лугової про міста україни другої половини хіх ст, в. г. сарбея — про проблеми історії україни у творчій спадщині основоположників марк- сизму; планову ж працю п. в. замкового28 про українські політичні партії початку хх ст. після кількох років роботи автора взагалі було примусово припинено без будь-якого обго- ворення його висновків. що, безперечно, відбилося на творчій долі вченого, незабаром померлого29”. у складному становищі знаходилися викладачі вищих навчальних закладів, міс- цеві дослідники. за дорученням секретаря цк кпу в. Маланчука у серпні 1973 року відді- лом науки й учбових закладів цк компартії україни було перевірено “сигнали” про серйозні методологічні помилки в докторській дисертації доцента житомирського державно- го педагогічного інституту с. п. пінчука на тему “слово о полку ігоревім” і українська лі- тература хіх–хх століть”, порушення за- гальноприйнятої процедури розгляду дисер- таційної роботи та неправильну позицію в оцінці змісту дисертації з боку ректора інсти- тут, кандидата філологічних наук і. Ф. осля- ка та секретаря партбюро, проректора інсти- туту, доктора історичних наук в. д. голінчен- ка. ознайомившись із змістом дисертаційної роботи с. пінчука, провівши бесіди з викла- дачами кафедри української літератури жи- томирського педінституту спецкомісія з киє- ва констатувала: “у докторській дисертації с. п. пінчука, яку він захистив у січні 1972 р., мають місце серйозні методологічні помилки та націоналістичні збочення. автор дисертації абсолютизує вплив національної психіки і природно-географічного середовища на формування художнього світорозуміння, замовчує визначальну роль у цьому соціаль- но-економічних та ідейно-політичних фак- торів. в дисертації по суті протягується бур- жуазно-націоналістична концепція прина- лежності “слова о полку ігоревім” виключно українській національній культурі, повністю ігноруються взаємозв’язки і взаємовпливи ук- раїнської літератури з російською й білорусь- кою.” разом з тим, завідувач сектором відділу науки і учбових закладів цк компартії украї- ни дорогунцов, звертаючись до цк кпу, про- понував у “справі с пінчука” здійснити ряд каральних заходів, зокрема,:”доручити рек- торату львівського державного університету в установленому порядку скасувати рішення кваліфікаційної ради про присудження с. п. пінчуку вченого ступеня доктора філологіч- них наук і відкликати дисертацію з вищої атестаційної комісії Мвссо срср. увільнити с. п. пінчука як ідейно незрілу і націоналіс- тично настроєну особу з викладацької роботи у вузі. притягти до суворої партійної відпові- дальності і звільнити з посад, які вони займа- ють, ректора інституту і. Ф. осляка і секрета- ря партбюро, проректора інституту в. д. голі- ченка за серйозні недоліки і помилки в роботі з кадрами, втрату політичної пильності й від- повідальності, безпринципну оцінку ідейно хибної, націоналістичної за своїм спрямуван- ням докторської дисертації с. п. пінчука… Необхідно також притягти до відповідаль- ності осіб, які своїми діями підтримували пін- чука і сприяли його просуванню в науці. вар- �3 то порушити перед правлінням спілки пись- менників україни питання про можливість дальшого перебування с. п. пінчука в спу30”. зазнала переслідувань у згадуваний період відомий історик та письменниця раїса іван- ченко (іванова), що вивчала суспільно-полі- тичні погляди М. драгоманова. її наукові пра- ці та художні твори, зокрема, роман ”клят- ва”, стали предметом, скерованої вищим партапаратом, необґрунтованої критики. значною мірою обмежувався в роботі вели- кий поборник козацької старовини Микола киценко. бюро запорізького обкому партії протягом першої половини 70-х рр. знайшло можливість тричі розглянути питання про його роботи ”запоріжжя в бурях революції” та ”хортиця в героїці та легендах” і прийняти рішення про вилучення їх з книжкових мага- зинів та бібліотек області як таких, що не сприяють вихованню трудящих у дусі ра- дянського патріотизму та пролетарського ін- тернаціоналізму31. упередженість щодо “українського буржу- азного націоналізму” не дозволила вирішити на практиці цілий ряд важливих історико- культурних проектів, вироблених науковою та творчою інтелігенцією україни. ідеться, в першу чергу, про спорудження величного ме- моріалу на о. хортиця, присвяченого ук- раїнському козацтву. під неусипним оком секретаря цк кпу з ідеології в. Маланчука перебувало будівництво Музею народної архі- тектури та побуту україни (рада міністрів урср 26 лютого 1969 р. за пропозицією Мініс- терства культури, академії наук, держбуду урср, українського товариства охорони пам’яток історії та культури прийняла поста- нову “про створення державного музею на- родної архітектури та побуту української рср”), проект якого було розроблено київсь- ким науково-дослідним і проектним інститу- том містобудування 18 травня 1970 року. про- тягом тривалого часу в. Маланчук нашіпту- вав першому секретарю цк компартії україни в. щербицькому про те, що при підтримці ок- ремих керівників ради міністрів у передмістя києва з усіх областей звозиться різноманіт- ний мотлох, який не має ні історичної, ні культурної цінності. врешті-решт, за дору- ченням в. щербицького до музею була спо- ряджена спеціальна комісія для з’ясування стану справ. як довідуємося з доповідної за- писки в цк кпу від 11 грудня 1972 р., підпи- саної в. Маланчуком, о. іващенко та с. без- клубенком, комісії вдалося таки відшукати в роботі музею “ідейно-організаційні та ідейно- політичні прорахунки”. важливо, що під загрозою опинилася на- віть ті проекти, які безпосередньо санкціону- валися вищим політичним керівництвом рес- публіки. сьогодні навіть важко передати, скільки зусиль довелося докласти головній редакційній колегії “історії міст і сіл ук- раїнської рср”, очолюваній заступником го- лови ради міністрів урср п. троньком, задля виконання цього важливого для української культури проекту. варто було видати перший том по харківській області, як секретар цк кпрс М. а. суслов на нараді ідеологічних працівників піддав брутальній критиці керів- ництво української рср та вчених за …нед- байливе використання паперу та державних коштів. одначе причина полягала зовсім в ін- шому. Написання літописів міст і сіл, що здій- снювалося в україні, розглядалося ідеологіч- ним апаратом цк кпрс як своєрідний прояв сепаратизму, здатний підживлювати “націо- налістичні настрої.” змусити творити різних за віком, світогля- дом, естетичними уподобаннями творчих пра- цівників, вчених за єдиним ідеологічним шаб- лоном для партійних бонз було завданням не з легких. тому в апараті секретаря цк з ідеоло- гії народжувались одна за одною постанови, які мали сприяти ”проведенню певної роботи по усуненню істотних зміщень у здійсненні національної політики в галузі культури, вип- равленню серйозних упущень у питаннях ін- тернаціонального виховання, дотримання принципу класового підходу до суспільних явищ минулого і сучасного”. за поданням секретаря цк кпу в. Малан- чука 13 квітня 1973 р., цк компартії україни схвалив розгорнуту програму протидії ідео- логії націонал-комунізму, яка на думку голо- вного режисера нової політичної кампанії повинна була ознаменувати собою “рішуче по- силення боротьби проти ідеології націонал-ко- мунізму, ґрунтовне й всебічне викриття воро- жої марксизму-ленінізму ідейно-теоретичної сутності і політичного спрямування націонал- комунізму всіх різновидностей, особливо ук- раїнського32.” в контексті тогочасних політичних про- цесів не важко помітити, що вище означена кампанія ставила перед собою не стільки за- вдання нейтралізації теоретичної спадщини �� Краєзнавство, 1–4, 2008 націонал-комуністичних течій періоду виз- вольних змагань 1917–1920 рр., скільки спря- мовувалась, за визначенням того ж Маланчу- ка, проти “сучасних трубадурів націонал-ко- мунізму”. ретельні кадрові чистки, проведені цк кпу в інституті історії, інституті української літератури аН україни, інших українознав- чих центрах, відштовхнули від них значну частину наукової та творчої інтелігенції, краєзнавчого активу, змусила їх шукати ін- ші шляхи для реалізації своїх планів та за- думів. Новітні організаційно-виховні форми упо- корення наукової та творчої інтелігенції, мо- ральний тиск на дослідників української іс- торії та культури, що супроводжувався пуб- 1 центральний державний архів громадсь- ких обєднань україни (далі — цдаго ук- раїни). — Ф. 1. — оп. 6. — спр. 3009. — арк. 107. 2 центральний державний архів-музей літе- ратури та мистецтв україни. — Ф. 1098. — оп. 1. — спр. 85. — арк. 112. 3 російський державний архів новітньої іс- торії (далі — рдаНі). — Ф. 1. — оп. 60. — спр. 61. — арк. 23. 4 цдаго україни. — Ф. 1. — оп. 25. — спр. 2545. — арк. 15. 5 іваничук р. благослови, душа моя, госпо- де… щоденникові записи, спогади. розд- куми. — л., 1993. — с. 43. 6 збережемо тую славу. громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50–80-х рр. хх ст. збір- ник документів та матеріалів. — к., 1998. — с. 375, 431–432. 7 архів управління служби безпеки украї- ни (далі- усбу) в одеській області. — спр. 24994, т. 1. — арк. 170. 8 шелест п. ю. …да не судимы будете: дневниковые записи, воспоминания члена политбюро цк кпсс. — М., 1992. — с. 156. 9 там само. — с. 290–291. 10 див докладніше: бажан о. “Мене назива- ють сучасним кочубеєм…” // літературна україна. — 1993. — 2 грудня. 11 цдаго україни. — Ф. 1. — оп. 25. — спр.867. — арк. 160–166. лічними викривальними кампаніями в 1970-на початку 1980-х років на практиці оз- начало ніщо інше як поворот до класичного сталінізму, до традицій “ждановщини”. ідео- логічний пресинг партійно-державного керів- ництва в період “застою”, закритість багатьох архівних фондів негативно відобразилися на стані розробки теоретичних проблем вітчиз- няної історії. упровадження у повсякденну практику брежнєвсько-сусловської теорії “злиття націй” не тільки призводило до де- формації історичної пам’яті і національної свідомості, а й сприяло занепаду центрів по вивченню й збереженню пам’яток культури, народних ремесел, традиційних форм фоль- клору, гальмуванню вивченню справжньої іс- торії україни. 12 зневажена CLIO. — к., 2005. — с. 534. 13 смолій в. а. Федір павлович шевченко // інститут історії україни НаН україни. 1936–2006. — к., 2006. — с. 470. 14 гуржій о. і., капітан л. і. український іс- торичний журнал // інститут історії ук- раїни НаН україни. 1936–2006. — к., 2006. — с. 223. 15 проти рожна // україна. — 1990. — № 16. — с. 15. 16 цдаго україни. — Ф. 1. — оп. 25. — спр. 867. — арк.109–111, 113–115; оп. 10. — спр. 1314. — арк. 38–51. 17 інститут історії україни НаН україни. 1936–2006. — к., 2006. — с. 29. 18 шудря М. суцвіття, бите холодами // сло- во просвіти. — 1996. — 27 липня. 19 державний архів служби безпеки україни (далі- да сбу). — спр. 69260-Фп, т. 3. — арк. 36. 20 санцевич а. інститут історії україни На- ціональної академії наук україни: іс- торіографічний нарис. — к.,1998. — с. 67. 21 інститут історії україни НаН україни. 1936–2006. — к., 2006. — с. 27. 22 гуржій о., капітан л. “український істо- ричний журнал” та проблеми вітчизняної медієвістики в другій половині хх ст. — к., 2004. — с. 63. 23 колективна монографія “українці” у ско- роченому вигляді опублікована в 1 томі “Народы мира”. — М., 1964. джерела та література �� 24 гапусенко іван Максимович у 1961–1981 роках молодший науковий співробітник інституту історії аН урср, дослідник іс- торії україни доби середньовіччя, життя та творчості д. яворницького. 25 сарбей в. г. проти войовничого нігілізму в історичній науці часів перебудови // ук- раїнська історична наука на порозі ххі ст. харківський історіографічний збірник. вип. 2. — х., 1996. — с. 62. 26 гамрецький юрій Маркович — старший науковий співробітник відділу історії ве- ликої жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни інституту історії аН урср (1966–1985). у 1970 р. захистив докторську дисертацію “ради робітничих депутатів україни в 1917 р.”. 27 у 1972 р. старшим науковим співробітни- ком відділу історії капіталізму інституту історії аН урср в. г. сарбеєм була захи- щена докторська дисертація “основопо- ложники марксизму-ленінізму і дожовт- нева історіографія”. 28 замковий петро володимирович — дослід- ник історії україни хх ст., архівіст, архе- ограф. у 1971–1986 — старший науковий співробітник віділу капіталізму інституту історії аН урср. 29 сарбей в. г. проти войовничого нігілізму в історичній науці часів перебудови // ук- раїнська історична наука на порозі ххі ст. харківський історіографічний збірник. вип. 2. — х., 1996. — с. 63. 30 Національні відносини в україні у хх ст. збірник документів і матеріалів. — к., 1994. — с. 416–418. 31 кириченко с. посмертний лауреат // краєзнавство. — 1993. — № 1. — с.25–27. 32 бажан о. “Мене називають сучасним ко- чубеєм...” // літер. україна. — 1993. — 2 грудня. Oleg Bazhan Ukrainian studies under the pressure of ideological persecutions of 1970–1980 s The autor explores “official” and “unofficial” trends of Ukrainian history studies in the period of “stag nation. Key words: political repression social-political life national-cultural politics of Ukrainian Social- ist republic.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6202
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	ХХХХ-0001
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T16:25:45Z
publishDate	2008
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Бажан, О. 2010-02-19T10:49:06Z 2010-02-19T10:49:06Z 2008 Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках / О. Бажан // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 45-55. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6202 94 (477) 161.2 The autor explores “official” and “unofficial” trends of Ukrainian history studies in the period of “stagnation“. У статті розглянуто “офіційний“ і “неофіційний” напрями вивчення історичного минулого України в період “застою”. uk Інститут історії України НАН України Літопис українського краєзнавства Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках Ukrainian studies under the pressure of ideological persecutions of 1970–1980 s Article published earlier
spellingShingle	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках Бажан, О. Літопис українського краєзнавства
title	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
title_alt	Ukrainian studies under the pressure of ideological persecutions of 1970–1980 s
title_full	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
title_fullStr	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
title_full_unstemmed	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
title_short	Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
title_sort	українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках
topic	Літопис українського краєзнавства
topic_facet	Літопис українського краєзнавства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6202
work_keys_str_mv	AT bažano ukraínoznavčídoslídžennâpídpresomídeologíčnihrepresíiv19701980hrokah AT bažano ukrainianstudiesunderthepressureofideologicalpersecutionsof19701980s

Українознавчі дослідження під пресом ідеологічних репресій в 1970–1980-х роках

Репозитарії

Схожі ресурси