Призабута історико-краєзнавча спадщина
У статті звертається увага на призабуту історико-краєзнавчу спадщину класика української історіографії О. М. Лазаревського, ставиться питання про її академічне перевидання. Пропонується уривок з твору О. Лазаревського, присвячений Воронізькій сотні Ніжинського полку (сучасна Сумщина). The author ana...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6204 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Призабута історико-краєзнавча спадщина / Ю. Мицик // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 61-70. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860000802056175616 |
|---|---|
| author | Мицик, Ю. |
| author_facet | Мицик, Ю. |
| citation_txt | Призабута історико-краєзнавча спадщина / Ю. Мицик // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 61-70. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті звертається увага на призабуту історико-краєзнавчу спадщину класика української історіографії О. М. Лазаревського, ставиться питання про її академічне перевидання. Пропонується уривок з твору О. Лазаревського, присвячений Воронізькій сотні Ніжинського полку (сучасна Сумщина).
The author analyses the heritage of the almost forgotten Ukrainian historian O. M. Lazarevskyi and his local history studies. The question concerning academic publication of these studies is discusse.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:35:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
�1
УДК 94 (477) “18/ 19”] 929 лазаревський
о. Юрій Мицик (м. Київ)
приЗабута історико-краєЗнавча спадЩина
У статті звертається увага на призабуту історико-краєзнавчу спадщину класика ук-
раїнської історіографії О. М. Лазаревського, ставиться питання про її академічне перевидан-
ня. Пропонується уривок з твору О. Лазаревського, присвячений Воронізькій сотні Ніжинсько-
го полку (сучасна Сумщина).
Ключові слова: О. М. Лазаревський, Воронізька сотня, Ніжинський полк, Сумщина.
олександр Матвійович лазаревський
(1834–1902) є класиком української іс-
торіографії, автором понад 400 наукових пра-
ць переважно з історії гетьманщини. вінцем
його творчої діяльності став фундаментальний
твір “опис старої Малоросії” (“описание ста-
рой Малороссии”). цей твір задумувався як
грунтовна й систематична соціально-еконо-
мічна історія кожного з 10 полків, котрі вхо-
дили до складу лівобічної гетьманщини. за
життя автора йому вдалося видати тільки три
томи, які стосуються відповідно історичного
минулого стародубського, Ніжинського та
прилуцького полків. описом четвертого, лу-
бенського, полку можна вважати нариси “лу-
бенщина и князья вишневецкие” та “истори-
ческие очерки полтавской лубенщины хVіі–
хVііі вв.” інші томи, як свідчить сучасний
дослідник творчості о. М. лазаревського вік-
тор воронов, лишилися у чернетках1.
вищезгаданий твір подає надзвичайно пов-
ну історію козацьких полків, багатьох міст і
сіл сіверської україни, і тому без нього важко
уявити якесь повноцінне дослідження даного
регіону. о. лазаревський використав значну
кількість архівних матеріалів, ряд цитованих
ним документів, як от два універсали і. Мазе-
пи, що наводяться нижче, і досі не виявлені
археографами і не видані у повному обсязі.
але опублікований понад 100 років тому твір
давно став бібліографічною рідкістю і нерідко
є недоступним навіть для науковців, не кажу-
чи про широку читацьку масу. отже потреба у
перевиданні тритомника є безсумнівною, але
виконати це завдання є нелегко. досить сказа-
ти, що кожен із томів нараховує понад 500
сторінок, і вже одна ця обставина становить
суттєву перешкоду, бо саме тільки їх переви-
дання тягне за собою значні фінансові витра-
ти. крім того, твір має бути перекладений ук-
раїнською мовою. лазаревський був свідомим
українцем, другом тараса шевченка, але дію-
чи у підколоніальній україні він не міг вида-
ти свій твір рідною мовою, не міг і назвати
його так, як мало б бути (“опис старої украї-
ни”). врешті твір має бути прокоментований з
врахуванням досягнень сучасної історичної
науки. якраз це завдання виконати найсклад-
ніше, бо упорядник (чи упорядники) мав би
тоді наприклад перевірити і розшифрувати всі
посилання лазаревського, які ним подані за-
звичай у скороченому вигляді, врахувати чис-
ленні публікації джерел і наукові досліджен-
ня, які побачили світло за сотню з лишнім
років, відзначити помилки автора, пояснити
причину їхньої появи у тритомнику тощо.
так, лазаревський при описі міст і сіл часто
посилається на якийсь опис 1654 р. Насправді
ж це так звані присяжні книги 1654 р., в яких
містилися списки осіб (по полках), які начеб-
то присягали на вірність цареві олексію на по-
чатку 1654 р. уривки з цих книг, де містився
опис білоцерківського та Ніжинського пол-
ків, були видруковані у відомій археографіч-
ній серії “акты, относящиеся к истории юж-
ной и западной россии”, а конкретніше, у її
десятому томі (спб., 1878). Нами вже видано
повні тексти цих книг2 і по них легко переві-
рити точність посилань лазаревського. треба
також враховувати і підцензурні умови, в
яких творив лазаревський, і особливості його
історичних поглядів. так, будучи типовим
представником народницької історіографії,
лазаревський недооцінював роль козацької
старшини як державотворчого стану, її внеску
в українське церковне та культурне життя. це
яскраво проявилось наприклад у його оцінці
гетьмана Мазепи чи полковника гамалії, яких
лазаревський називає “зрадниками” і акцен-
тує увагу переважно на їхньому землеволодін-
ні.
однак попри згадані труднощі, починати
працю над виданням та перевиданням творчої
спадщини лазаревського і насамперед його
�2
Краєзнавство, 1–4, 2008
“опису старої Малоросії” треба вже нині.
Нами зроблені вже перші кроки у цьому на-
прямку. з допомогою студентів — істориків
Національного університету “києво-Моги-
лянська академія” (НаукМа) розпочата ро-
бота по комп’ютерному набору та перекладу
українською т. 2 “опису…”, який присвяче-
ний минулому Ніжинського полку. далі піде
трудомістка й складна праця по коментуван-
ню твору лазаревського.
слід підкреслити, що в наш час значно
зросло зацікавлення громадськості історією
свого краю, своєї “малої батьківщини”, свого
міста чи села. На жаль, висококваліфікованих
істориків, які працювали б у цій галузі і ак-
тивно творили історію міст та сіл, нині небага-
то. тому варто впритул зайнятися перевидан-
ням творчої спадщини о. лазаревського, пра-
ці якого з історії міст та сіл лівобічної
гетьманщини не втратили свого значення,
вони і в наш час можуть з успіхом використо-
вуватися при вивченні минулого цього регіону
у середній та вищій школах україни. з метою
привернути увагу читачів до твору лазаревсь-
кого (сподіваємось, що колеги-історики звер-
нуть увагу принаймні на два інші томи “опи-
су…” і розгорнуть роботу по їх перевиданню),
до координації зусиль, залученню потенцій-
них спонсорів для фінансування видавничих
витрат нижче наводиться той фрагмент “опи-
су…”3, де йдеться про історію воронізької со-
тні та свято-харлампіївського гамаліївського
монастиря. Нині вороніж — це райцентр сум-
ської області. його історія козацької доби, як
і історія даного району, не має донині кращо-
го дослідження, ніж монографія о. лазаревсь-
кого. саме тому вважаємо доцільним навести
відповідний фрагмент з даного твору, додав-
ши мінімальний коментар. додамо, що при
перекладі твору українською ми залишали в
оригінальному звучанні цитовані лазаревсь-
ким свідчення джерел, писаних тогочасною
українською мовою. щоправда, у такому разі
пропускались тверді знаки, літера “ять” замі-
нювалась на “і”, а “іжиця” на “и”. також при
датуванні подій чи документів ми нерідко по-
давали дати у скороченному, тобто цифровому
вигляді: наприклад 22.03. 1771 р., а не 22 бе-
резня 1771 р. для зручності ми позначили та-
кож сторінки твору лазаревського, які місти-
лися в оригінальному виданні, і орієнтуючись
на них, подали стислі коментарі. Насамкінець
висловлюю подяку студенту і курсу магіс-
теріуму НаукМа віталію пустовому за допо-
могу у комп’ютерному наборі тексту.
1 воронов в. і. джерелознавчі аспекти в на-
укових працях о. М. лазаревського //
дніпропетровський історико-археографіч-
ний збірник. На пошану професора Мико-
ли павловича ковальського. — дніпропет-
ровськ, 1997. — вип. 1. — с. 213.
2 присяжні книги 1654 р. білоцерківський
та Ніжинський полки. –к., 2003.
3 лазаревский а. М. описание старой Мало-
россии. — к., 1893. — т. 2. — с. 267–296.
* * *
// (с. 3��) (…)
села воронізької сотні.
м. вороніж, р. осота. за генеральним слідс-
твом — “оный город сначала еще, за владения
польскаго, осаживался; за гетмана б. хміль-
ницкаго, первым сотником был супрун и ма-
лый городок построил, и называли оный за-
мком. а потом, як сотником стал савва, за
гетмана Многогрішнаго, їздил он в Москву,
для размноженія народа и разсширения горо-
да выправил монаршую грамоту, по которой
грамоті он, савва, за сотничества своего город
разсширил” (с. 324). з цієї розповіді видно,
що вороніжці на поч. хVііі ст. ще пам’ятали
про час виникнення свого містечка, початок
якого таким чином слід віднести до першої по-
ловини хVіі ст., коли пісочинський заселяв
південно-східну частину Ніжинського полку.
вірогідно, що вороніж виник з білямлинового
хутора, що осів тут, на березі р. осоти, при до-
розі, по якій їздили посеймські села на базар в
Новгород — сіверськ, коли ще не було ні ба-
турина, ні кролевця, ні глухова… (с. 2). під
згадкою генерального слідства про “разсшире-
нии города” вороніжа за сотника сави проко-
джерела та література
�3
повича, вірогідно, слід розуміти відновлення
вороніжа після його розорення поляками у
1664 р., про що згадує опис чернігівської
єпархії (Vіі, с. 342), після чого, за цим же
свідченням, вороніжу була надана десятиліт-
ні пільги від повинностей. цілком вірогідно,
що при цьому відновленні вороніжа, він був
обведений і тим валом, залишки котрого і за-
раз де-не-де видніються в центрі сучасного
містечка. тоді ж, разом з насипанням навколо
містечка валу, там були влаштовані і ті “бра-
ми” (глухівська, клишківська…), котрі пос-
тійно згадуються у воронізьких актах
хVііі ст.
в історії воронізького населення звертають
на себе увагу розміри “скупли” старшиною ко-
зацьких дворів у першій половині хVііі ст. і
потім поява тут значної кількості різного роду
державців у другій половині того ж хVііі ст.
видно, що тутешні селяни до 1781 р. були роз-
дані і захоплені майже всі, тоді як в 1736 р. їх
було ще понад 300 дворів. кз. а. грунтових 28
дворів, убогих 95 двори і підсусідків з коза-
ків — 94 двори; про останніх сказано, що вони
живуть “в купленных хатках, при огородах
козацких”. розподілялись вони так: підсусід-
ків козацьких, тобто скуплених козаками —
38 двори, сотника івана холодовича — 8
дворів, василя лазаревича — 15 дворів, бун-
чукового товариша івана кутневського — 7
дворів, бунчукового товариша степана лаза-
ревича — 4 двори, обителі гамаліївської — 5
дворів, значкового товариша григорія олек-
сандровича — 5 дворів, бунчукового товариша
данила карпіки — 5 дворів, військового това-
риша івана дем’яновича — 6 дворів, бунчуко-
вого товариша петра заруцького — 1 двір. кр.
а. (ратушних) — грунтових 78 дворів, убогих
240 дворів і підсусідків “посполитих” — 25
дворів. б. духовних — 27 дворів і чиновни-
ків — 34 двори. кз. в. 281 двори, 393 хати. кр.
б. рангові глухівського коменданта — 21 дво-
ри, 21 хата, генерал-майора (Миколи) гудови-
ча — 52 двори, 85 хат, дійсного статського
радника (василя) туманського — 14 дворів,
20 хат, військового товариша чуйкевича — 17
дворів, 20 хат, підкоморія лазаревича — 31
двір, 34 хат, бунчукового товариша Матвія
холодовича — 37 двори, 48 хат, відомства
скарбової канцелярії — 24 двори, 28 хат, га-
маліївського монастиря — 4 двори, 4 хати,
київської лаври — 1 двір, 1 хата і підсусідків
козацьких і різночинців — 96 дворів, 105 хат
і бездвірних 32 хат.
с. пирогівка, р. шостка, біля десни, за міс-
цезнаходженням повинно бути дуже старим
поселенням, оскільки недалеко від пирогівки
здавна існує перевіз через десну, відомий вже
в грамоті 1552 р., де він називається путивль-
ським. старожили в 1730 р. про пирогівку го-
ворили, що це село “от давних літ все было в
відомстві старшины сотенной и ратушной
Новгородской, а не в подданстві було. и сотен-
ная, и ратушная старшина с того села ні на
якую приватную свою работизну людей не
употребляли и ныні при той же ратуши оное
село пирогівка найдуется; тилко гетман ско-
ропадский оное село // (с. 3��)пирогівку на-
дал бил, послі шведчины, сотникови воронеж-
скому холодовичу, которым селом он, Xоло-
дович, владіл полтретя года; послі того, по
челобитью старшини ратушной новгородской,
за бувшой малороссийской коллегии, по пре-
жнему до ратуши привернено”… перше свід-
чення про пирогівку дає універсал Много-
грішного 1669 р., за яким надана трилітня
“слобода” побудованого тут водяного млина:
“ознаймуем… иж в селі пироговці, савва и
ярема, мелники, уфундовали млин на річці на
шустці, з едним колом мучним, своим влас-
ным коштом, нікого до того не притягаючи; а
уробивши, почали молоть от святого пророка
илии, в мисяцю іюлі, в числі двадцятом; що
за поднятую працу их от того ж часу, як пус-
тили воду на коло, надалисмо слободи на
чверть (года) до дванадцятого (має бути — до
20-го — О. Л.) числа місяця октоврия; а по ви-
держаню оной слободи, міют до скарбу войс-
кового дві мірочки давать, а при своей части
третей міют зоставать и на себе мірочку тре-
тую отбирать”. з цього універсалу видно, що в
ратушних селах влаштування водяних млинів
здійснювалося без попереднього рішення
будь-якої влади, в крайньому разі в середині
хVіі ст. віддана холодовичу скоропадським
пирогівка була забрана в нього на тій підставі,
що нібито в універсалі скоропадського було
сказано, що пирогівка віддається холодовичу
лише “до повороту его, холодовича, из петер-
бурга”. але холодович зумів повернути собі
це село, що було поблизу вороніжа і дуже
йому зручне. повернена пирогівка холодови-
чу була за апостола, який, будучи позбавле-
ним права роздавати маєтності, міг представ-
ляти до нагороди ними ту чи іншу особу. кло-
потався він і за холодовича у колегії
іноземних справ, як видно з поданого тоді ж
холодовичем на ім’я імператриці прошення:
��
Краєзнавство, 1–4, 2008
“в нынішним 1731 г. г. гетман апостол з гене-
ралною старшиною селу пероговку за мою ва-
шему императорскому величеству вірную и
долговременную службу приговорили, по про-
шению моему, быть за мною и удостоя тою ми-
лостию, писал он, гетман в коллегию иност-
ранних діл, чтобы то село пироговка мні во
владение ствердить… указом”. клопотання
гетьмана було задовільнено і холодович на
пирогівку отримав у 1732 р. царську грамоту.
Не сподобалось це пожалування новгород-сі-
верським ченцям, які, посилаючись на невиз-
начені постанови грамоти 1552 р., самі пре-
тендували на половину пирогівки і присвою-
вали собі частину пирогівських лісів.
отримавши пирогівку, холодович звернувся
до тодішнього архімандрита Ніла з проханням
не торкатися до лісів, що належать цьому селу
і отримав від нього такий сусідський привіт:
“благородный мці пне сотник воронижский,
мой ласковый благодетелю. увідомившися я з
братиею, в обители святой, что за вірную // (с.
3��) вашу… службу и за знатные ко всему ма-
лороссийскому отечеству прислуги…, надано
в. м. м. пану село пирогівка и предостойній-
шею ея императорского величества грамо-
тою… ствержено. Не зазрим тому, но паче со-
радуемся сугубо, же и труждающимся о общей
ползі есть награждение, и миролюбного сосіда
(так надіюсь) бог святой обители послал, ему
же, яко общии и всіх молитвенники, желаем в
цілости здравия, давно иміючимися и ныні
наданными угодии благополучно владіти и
впредь, як славою, так благословенною от
бога фортуною возрастати… что же по доно-
шенію пироговцов виражаеш вм. в своем
листі, будто подданние монастырскии (жите-
ли с. собыча) помянутому селу порубежние,
не допускают вашим поданним в бор, в луг и в
иние власние пироговскіе ліски, для разних
их потреб, ездить, в том, милость ваша, кле-
ветникам незараз повіряйте, гди ж монастир-
скии поддании сами угодий пироговских ни
на пядь не касаются и пироговцам их власного
не воспящают, токмо монастирских грунтов и
угодий, не за антенатов Малороссиею правя-
щих, ни за поляков, но за древних благочести-
вих монархов монастиреви наданних…, охра-
няют. а хотя будто за преосвященного лазара
барановича и за моих антецессоров, з их поз-
воления был ніякий вступ пироговцам в мо-
настырские угодия, но с прешествием их влас-
ти, и позволение тое минулось. я тое благоро-
дию вашему, если не відаете, обявляю, же в
монаршой в нас иміючойся грамоті, граница
землі и угодиям монастирским написана по
путивлскій перевоз, за чим и половина Пиро-
говки на землі монастирской явствуется
седіт… прошу — своим поданним пироговцам
запретить вдиратися жадним способом в уго-
диа монастирскии, чтоб с того, яко и в. м.
пише, уховай боже, не учинилася между нами
якая ссора, ибо, як ваших наданних угодий
намній наши не касаются, так своего, милос-
тию божіею и монаршою стверженного, на-
кріпко охраняти будуть, деклярую…”. цей
лист, що так добре відтворює сусідсько-зе-
мельні відносини монахів, показує, що перш
за все в них самих важко було знайти того ми-
ролюбного сусіда, про якого говорить архіман-
дрит. справді, в новгород-сіверських ченцях
холодовичі мали непримиренних недругів,
які свою неприязнь переносили і в сферу сус-
пільних відносин (див. нижче, с. собич). кз.
а. немає. кр. а. (воронізького сотника івана
холодовича) грунтових 35 дворів, убогих 21
двір. кз. б. немає. кр. б. підкоморія андрія
холодовича, 22 двори, 28 хат, і бездвірних 4 і
бунчуковий товариш Матвія холодович, 38
дворів, 49 хат і бездвірних 2 хати. // (с. 3��)
с. богданівка, р. шостка, містить в себе пе-
реважно козацьке населення і, знаходячись
біля пирогівки, можливо складає висілок ос-
танньої, де козаків не було вже і в першій по-
ловині хVііі ст. кз. а. грунтових 10 дворів,
убогих 18 дворів і підсусідків 16 дворів (коза-
цьких — 3 двори, бунчукового товариша да-
нила карпіки — 10 дворів, генерального оса-
вула Мануйловича — 2 і петропавлівського
монастиря — 4 двори). б. 58 дворів, 94 хати і
підсусідків 5 дворів, 5 хат. кр. а. воронізької
ратуші, грунтових 5 дворів, убогих 6 дворів і
підсусідків петропавлівського монастиря 4
двори. б. колезького асесора жайворонкова,
10 дворів, 13 хат, бунчукового товариша тру-
севича — 3 двори, 3 хати, петропавліввського
монастиря — 2 двори, 3 хати і чернігівського
кафедрального монастиря — 2 двори, 2 хати.
с. ображіївка, оз. пекалове, поселене на
землях с. івота, в 1669 р., як видно з наступ-
ного “осадного листа” архієпископа лазаря
барановича: “відомо чиним сим нашим лис-
том, от нас выданным, ижесмо позволили оса-
дити слободу в грунті нашом ивотском на имя
Преображенское, которое слободы грунт мает-
ся починати от урочища зверху крупца до ло-
котковского пруда, вниз шостки річки в хор-
телевские ліски, по правой руці и вниз повз
��
гору, по шлях дробишевский, в селище, пра-
вою рукою в сполное озеро, у вихолский луг,
озером в десну з дробишевцами, у вусте ивот-
ки, половиною рікою в ліс яминец, из лісу
знову в крупец, который слободі имя преоб-
раженское, на врочищи торчищах, позволили
осадчим быти харькові Флодовичу, и даем
ему волю на літ десять”… Незважаючи на те,
що ображіївка селилась за осадним листом
архієпископа барановича і на землях, назва-
них останнім нашими, ображіївське населен-
ня у хVііі ст. складалось головним чином з
козаків. знаючи як ревниво ченці оберігали
свої землі, можна думати, що приналежність
ображіївського “грунта” “черниговской ка-
федрі” була сумнівною, тому монахи і не зва-
жувалися заводити з ображіївськими козака-
ми тих суперечок, які вони вели, наприклад, з
жителями сусідніх сіл — олтаря, жихова та
ін. (описание старой Малороссии. –т. і. — с.
227 і наступні). кз. а. грунтових 19 дворів,
убогих 30 дворів і підсусідків 35 дворів (коза-
цьких — 11 дворів, бунчукового товариша да-
нила карпіки — 22 двори и ображівського
попа — 1 двір). б. 83 двори, 172 хат. кр. а.
чернігівської “катедры” — грунтових 3 дво-
ри, убогих 3 двори. б. чернігівської кафед-
ри — 8 дворів, 13 хат, гамаліївського монас-
тиря — 1 двір, 2 хати і підсусідків — 5 дворів,
5 хат. // (с. 3�0)
с. Локотки, р. шостка, за свідченням ста-
рожилів 1730 р., — були поселені за часів по-
ляків і знаходились у володінні пісочинсько-
го, а при гетьманах — залишались вільними
(тобто знаходились у віданні воронізької ра-
туші) до скоропадського, який взяв локотки
у своє відання. у 1733 р. жителі с. локотки,
клопочучись у чернігові про ремонт своєї цер-
кви, писали, що церква ця збудована сто
тридцять років тому назад, тобто у 1603 р.
існування поселень по р. шостці не лише на
початку хVіі, але і в хVі ст., безсумнівне, як
видно з грамоти 1552 р.; відповідно в кін. хVі
ст. тут могли виникнути і локотки, а в 1603 р.
могла будуватися тут і церква. у всякому разі
свідчення локотчан 1733 р. про час побудови
їх церкви дуже ймовірний, оскільки за пев-
ною вказівкою часу, воно могло базуватись на
церковних записах. скоропадський взяв ло-
котки “в свое відіние”, щоб віддати селян цьо-
го села гамаліївському монастиреві. кз. а. гр.
28 дворів, убогих 8 дворів і підсусідків 33 дво-
ри, які були розподілені так: козацьких —
значкового товариша семена потаповича — 8,
“попа” Мойсея бугаєвського — 6, “попа” га-
маліївського василя — 1 і “презвитера” ло-
котківського Михайла — 3 двори. кр. а. грун-
тових 4 і убогих 9 двори; хоча власник їх не
представлений, але з генерального слідства
видно, що вони знаходились в послушенстві
воронізької ратуші; підсусідків гамаліївсько-
го монастиря — 7 дворів. кз. в. 74 двори, 103
хати і 1 бездвірна хата. кр. в. гамаліївського
монастиря 14 дворів, 18 хат; майора якова
скоропадського, 5 дворів, 7 хат; удови сотни-
ка бугаєвського, 13 дворів, 15 хат і дрібних
власників, 6 дворів, 6 хат.
Шостенський пороховий завод виник у
1739 р., коли за розпорядженням генеральної
канцелярії “велено было отдать водяную мель-
ницу на р. шосткі майору постельному, для
устройства пороховаго завода”. це коротке
повідомлення на жаль не пояснює, хто вла-
штовував завод і чий при цьому був взятий
млин. судячи з місцевості, можна думати, що
це був один з млинів бугаєвських, предок
яких влаштував їх декілька поблизу локотків
(с. 344). виробництво пороху здійснювалося
тут до 1764 р. майже виключно для малоросій-
ської артилерії, коли всі порохові заводи в Ма-
лоросії були закриті. в 1765 р. граф рум’янцев
представив // (с. 3�1) імператриці про засну-
вання в Малоросії казенного порохового заво-
ду, і указ про заснування такого заводу відбув-
ся 22.03. 1771 р. тоді ж було зроблено розпо-
рядження про передачу колишнього
шостенського порохового заводу з хуторами
шкірмовським і Миронівським і с. Фастівця-
ми з усіма землями, будівлями і знаряддям у
відомство канцелярії головної артилерії. та-
ким чином, було покладено початок теперіш-
ньому шостенському пороховому заводу.
сл. миронівка, “відомства шостенских по-
рохових заводов”. кр. б. 8 дворів, 8 хат.
монастир гамаліївський харлампіївський
жіночий виник першопочатково у вигляді
“харлампіевской пустынки” при церкві св.
муч. харлампія, яку генеральний осавул ан-
тон гамалія побудував у 1702 р. при своїй
слобідці гамаліївці. потім, коли гамалія за
участь у зраді Мазепи був засланий, гетьман-
ша скоропадська чомусь звернула свою увагу
на харлампіївську пустинку і забажала її роз-
ширити та перетворити в “общежительную за-
коннодівичого стану обитель”. перша майно-
ва основа нового монастиря була закладена
універсалом скоропадського від 1.12. 1713 р.,
коли гетьман затвердив за монастирем два
��
Краєзнавство, 1–4, 2008
млина, знайшов можливість віддати монасти-
реві більше десяти сіл. “давно уже малжонка
моя п. анастасия Марковна, за нашим совітом
и согласием, положила в своем намереніи обіт
создать своим коштом дівичии монастырь и
поселить в нем сколько возможно будет ино-
кинь побожного жития; а ныні обіт свой, же-
лая привести в исполнение и місто для фунда-
цій того монастыря избрав, млины и прочие
грунта монастырю тому покупила на собствен-
ные деньги, а также отдала и собственный
свой отческій хутор дубогаевскій, с приселка-
ми к тому хутору принадлежащими, как то:
яблоновцем, білошапками, деймановкою,
сергиевкою и двумя дівичками и просила нас
подтвердить универсалом, как эти маетности,
так и села на сей час двору нашему прислуша-
ючие — Марчишину буду, Мутин, паліевку и
бирин, и в полку прилуцком хутір бубновщи-
ну”… віддавши всі перераховані маєтки на
монастир, скоропадский // (с. 3�2) виклопо-
тав на них і царську грамоту (25.01.1714 р.),
якою ці села безповоротно закріплювалися за
монастирем. почавши будувати в монастирі
необхідні будівлі, гетьманша разом з тим ста-
ла скуповувати для нової обителі, по сусідству
з нею, “грунта” і “млины” і, крім того, стала
запрошувати до пожертв осіб різного ма-
теріального становища. енергійні турботи
гетьманші про надання монастиреві земель-
них володінь дали багаті результати. крім
купівель на свої засоби різних угідь, монастир
отримав значні пожертви від різних приват-
них осіб. так, наприклад, у 1714 р. іван Ма-
нуйлович, майбутній генеральний осавул, а в
той час осавул генеральний артилерії “надал
на молитвы, на обитель гамаліевскую футор
свой шеинку и млин о двух колах, с двором и
пущею”. в 1717 р. міщанин василь дзвонник,
колишній житель м. вороніжа, пожертвував
“на офіру богови и на обитель св. гамаліевс-
кую” близько двадцяти “грунтов”, “плецов”,
“дворов” та інших земельних наділів у во-
роніжі і поблизу вороніжа, вартістю близько
2000 золотих. у 1718 р. удова сотника сави
григоровича (с. 327) дві частини свого воро-
незького і маківського маєтку віддала
гетьманші скоропадській за 1000 талярів і за
слобідку радомку (описание старой Малорос-
сии. — т. I. — с. 193), а третю частину цього
ж маєтку “безденежно на гамаліевскую оби-
тель отдала, за отпущение гріхов своих и по-
миновения ради мужей своих саввы и кирил-
лы”. але зрозуміло, що всі ці пожертви не
могли порівнятися з пожертвою, яку монас-
тир отримав від гетьмана і гетьманші. в уні-
версалі 1718 р. читаємо: “перед сим одержа-
лисмо милостивое монаршое… по прошению
нашем благоволение на построение, за спол-
ним з малжонкою нашею панею анастасиею
Марковною совітомь и согласием, общежител-
ной законнодівичого стану обители, прозыва-
емой харлампиева пустинка…, якая уже…,
пособием от имения нашего сооружается и в
совершенство приходит; так хотячи, дабы тая
ж обитель в потомние бытия своего времена в
пищи и одіянии законницам в ней побожне
живущим… иміла доволство, вновь покуплен-
ние от нас власною суммою, сполне з супругою
нашею и легацией наданние, а в правах и куп-
чих записах подробну описанние грунта, для
лучшей кріпости и твердости о них содержа-
ния, сим нашим конфірмуем універсалом в ві-
чистое и спокойное помянутой св. обители
владіние, а именно: на р. сейму дві колі мли-
ва, едно в Нових Млинах, другое в с. старой,
два млина, один на р. османі о двох колах
мучних, третом ступном и четвертом валюш-
ном, з хутором… в сотні вороніжской, а дру-
гой под с. локотками… також и иншие мли-
ни, один в с. Макові, з двором, полями, гаями,
пущею… // (с. 3�3) другий в с. паліевці, з дво-
ром и з садом; третий млин гутянский, там же
и гуту з хуторами борщовец и запятницкого
именуемыми, з окопами и сіножатми, и ноля-
ми пахатними… особливе в ключу Мутинс-
ком, на сейму ж, млин о трех колах в с. ка-
мені построенний, ограничине степов и прот-
чиих грунтов до дубогаевского хутора
належних… а зверх тоей от нас, сполне з па-
нею малжонкою нашею учиненной, куплен-
них грунтов легации, … надаем и офіруем тоей
же святой обители в маетность села: в полку
прилуцком, вечорки и ковтуновку, в уезде
Мутинском, — с. камень до двору нашего при-
слушаючое, в сотні Новгородской, — роговку
и пушкарі з озерами, прозиваемими каменс-
кими, також и иншие озера в очкинском,
пушкаровском, хилчанском, биринском,
лізконозком, лінковском, каменском, и Нов-
городском грунтах будучие, села Маков и ло-
котки з принадлежитостми и сіножатми, име-
нуемие полявичи…”
Наділений стількома маєтностями, га-
маліївський монастир став одним з найбагат-
ших малоросійських монастирів. очевидно,
гетьманша не шкодувала грошей на прикрасу
своєї обителі і будівлями. поклавши стільки
��
засобів і турбот на облаштування гамаліївсь-
кого монастиря, скоропадська під кінець сво-
го життя зажадала перетворити його з жіно-
чого на чоловічий; в грудні 1729 р. вона писа-
ла київському архієпископу, що вона “яко
ктиторка и фундаторка” гамаліївської обителі
бажає, за порадою своїх близьких “пременить
дівическую оную обитель на общежительство
иноческое, чтоб в оной обители, примером
других в Малой россии иміющих совершен-
ных монастырей, монастырский начальник
игумен и другое благочиние было устроено,
для предбудущей впредь твердости и вічной в
последние роки памяти, ибо инокиням весма
судих за неприличие и неудобство такое мес-
то в подобающем себі удержати совершенс-
тві, достовірных вин ради… сего ради жития
моего сокращаете пред очима видя, ныні тому
моему намірению послідней и первой… волі
моей сей преділ поставляю: оную обитель хар-
лампиево-пустинскую, яко мужа моего и
моим коштом собственним основанную и со-
зданную, в архипастирскую протекцию вру-
чаю и… прошу… той обители в лишении моем
(послі моей смерти) бити протектором и во ис-
полнение намірения моего, тамо живущих
инокинь переселити в другие дівические оби-
тели… старійших же законниц, которие во
обители харлампиевско-пустинной во иночес-
кий чин пострижены стали з // (с. 3��) нікото-
рим своим внесенем, перевести в Мутинскую
пустинку, гді понині законники обрітаются, а
ту Мутинскую пустинку обители харлампие-
вой подчинити в такой силі, дабы оная пус-
тинка с той обители приходов в пищи, в пи-
тии, одіяниях и в протчиих потребах получа-
ли ординарное во всякое літо свое снабдіние
безнужно. а на место их в обитель харлампи-
ево-пустинскую вселит иноков, игумена уст-
роить и протчее, яко же в совершенных монас-
тырах в Малой россии водится”. звідси, між
іншим, видно той мотив, що спонукав у
гетьманші таке рішення — жіночий монастир
замінити на чоловічий: гетьманша не сподіва-
лась, що монахині могли підтримувати га-
маліївський монастир в “подобающем совер-
шенстві”, вважаючи, що останнє може бути
збережено лише при управлінні монастирем
“начальника — игумена”. виконання своєї
волі відносно перетворення гамаліївського
монастиря в чоловічий, гетьманша заповідала
брату андрію Марковичу. після тривалого
листування з різними органами влади, переве-
дення гамаліївських черниць в Мутинь і Му-
тинських ченців в гамаліївку було дозволено
на початку 1733 р., причому ця заміна повин-
на була статися під наглядом густинського
ігумена гавриїла леопольського. першим ігу-
меном гамаліївського монастиря був призна-
чений член київської духовної консисторії
герман конашевич, якого при цьому рафаїл
заборовський рекомендував як “честнаго и
учительнаго человіка”. але він не відразу по-
ладив з гамаліївськими монахами і був замі-
нений наприкінці 1734 р. архімандритом Ни-
кодимом ленкевичем, якого бачити ігуменом
бажала вся братія. Наступником ленкевича з
1737 р. був архімандрит софроній Мигалевич,
за часів якого у 1738 р. гамаліївський монас-
тир майже весь згорів. з опису пожежі відомо,
що поширення вогню відбулось після того, як
загорівся амбар, в якому містилось більше со-
рока бочок горілки, саме через яку “на весь
монастыр огонь разлился”. як видно, га-
маліївський монастир, поряд з іншими, про-
дукував значну кількість горілки, яка потім
продавалася по монастирських шинках. вели-
ка кількість власної горілки, ймовірно, чини-
ла вплив на моральність монахів, про небездо-
ганне життя яких збереглися архівні свідчен-
ня. так, наприклад, сусідка гамаліївського
монастиря, удова значкового товариша євдо-
кія заруцька в 1736 р. скаржилася воронізь-
кому сотенному правлінню на “законников”
гамаліївського монастиря: “іоаникій эконом,
да иеромонах дементіан, да диакон пахомий
собственную мою пущу за рікою ясманню сто-
ящую, // (с. 3��) пяніе, разбойническим обра-
зом на работников моих, избу ділающих, на-
бігли ис петнадцятми человіками, воловика-
ми и мірочниками, и синов моих петра и
ивана смертним боем позабивали… да и дере-
во позабирали, из которого избу делали. да
когда же сина моего петра, смертно прибито-
го, везено з хутора моего в г. вороніж для ос-
видітелствования иміющихся на тілі его побо-
юв, на враді воронізком, то вышпоказанние
законники переняли его на дорозі и зложили
на воловий воз и ввезли в двор монастырский,
где и там, как хотіли, над ним глумились и
били его по щокам, за то что з ними, законни-
ками, не хотіл горілки пить и кровь на нем, на
одежи его, обмивали и обмивши, вивели его з
двора, смертно прибитого, на дорозі покину-
ли, а лошадь с коляскою, на которой его везе-
но в вороніж, отнявши, они, законники, отос-
лали в монастир гамаліивской…” гамаліївські
ченці, не задовольняючись своїми багатими
��
Краєзнавство, 1–4, 2008
маєтностями, постійно сперечались із сусіда-
ми за землі, особливо за лісові, в яких не було
точних кордонів. священний синод, відпові-
даючи в 1766 р. на пропозицію свого обер-про-
курора про клопотання перед імператрицею —
“избавить духовный чин и в Малороссіи от су-
еты мирской”, між іншим вказуючи на різні
безпорядки по монастирях, в тому числі і не-
скінченні судові процеси, писав: “и ныні га-
маліевскаго монастыря архимандрит давид
(1761–1769) по одному своему монастырю тя-
жебных діл до ста объявляет”.
через 60 років після першої пожежі (бл.
1795 р.) гамаліївський монастир знову згорів
і на цей раз так сильно, що через труднощі
відбудови погорілих будівель, він був закри-
тий і відновлений згодом лише в пізніший час.
з переоблаштуванням гамаліївського монас-
тиря з жіночого у чоловічий його маєтки зали-
шились при ньому.
сл. гамаліївка, р. шостка, поселена, як го-
ворить генеральне слідство, так: “на ріці шос-
тці, купил займу андрей гамалія у локотков-
ского козака степана бугая, на которой займі
построил себі млин и к оному млину осажонал
слободку. после изміны // (с. 3��) гамаліи,
этою слободкою завладіл скоропадский и
включил ее в число иміний, отданных га-
маліевскому монастирю”. кз. а. немає, кр. а.
гамаліївського монастиря, грунтових 4 двори,
убогих 15 дворів и підсусідків 3 двори. кз. в.
немає. кр. б. гамаліївського монастиря, 25
дворів, 25 хат.
с. маків, р. шостка, за свідченням гене-
рального слідства поселене савою прокопови-
чем під час його сотництва; згодом, Маків пе-
рейшло до сина сави — василя, який передав
дочці своїй анастасії лише половину цього
села, оскільки другою половиною заволодів
скоропадський. це свідчення підтверджуєть-
ся письмовими документами з тим лише до-
датком, що генеральне слідство саву проко-
повича усунуло з савою григоровичем (див. с.
326). при звільненні с. григоровича від со-
тництва, Маків був відібраний і повернутий
йому лише за універсалом 19.09. 1687 р., слі-
дом після повернення Мазепи з-під коломака,
коли він щедро роздавав старшині універсали
на маєтності, очевидно, відчуваючи всю ви-
падковість свого поставлення в гетьмани…
при цьому був даний універсал на М. і с. гри-
горовичу. “поглядаючи, яко на старость п.
саввы григоровича, бывшего сотника вороніз-
ского, так и на услуги его от давних час у вой-
ску запорозком ронение, заховуем при нем
село Маковое, в ключу воронізком лежачое,
зо всіми до него прислухаючими належностя-
ми… однак козаки в том селе мешкаючие и в
реестри войсковом будучие, и услуги войско-
вие одправуючие, міют быти захованы при
всех своих козацких волностях, а войт з пос-
политыми, жебы ему отдавал послушенство
надежное”. згодом, коли с. григорович по-
мер, то Маків був розділений між його нащад-
ками (с. 327) згідно з заповітом с. григорови-
ча. за універсалом від 9.03. 1707 р., Мазепа
зятю с. григоровича, тимофію григоровичу,
“ствердил во владіние млин на р. шосткі,
выше с. Макова, и два фолварки, один в воро-
нежі, а другой в Макові, с 15-ми дворцами
громадскими, поблизу того будучими, по ле-
каціи умершого тестя саввы, сотника вороніз-
кого, и савиной тещи” (тобто тещі тимофія чи
точніше — мачухи його дружини). при чому
іншу частину Маковаа отримала вдова с. гри-
горовича, при якій жив і її зять (чоловік її
дочки від першого шлюбу). частина на сім’ю
померлого сина с. григоровича, василя, не
була виділена, як здається, через малолітство
дочки анастасії, що залишилась після васи-
ля. цією частиною користувалась вдова с.
григоровича, коли дід анастасії (батько її ма-
тері) глухівський сотник олексій туранський
не поскаржився наприкінці 1708 р. тільки що
// (с. 3��) поставленому гетьманові. у від-
повідь на скаргу був виданий 20.11. 1708 р.
універсал, за яким гетьман дочці василя “при-
вернул с-под владіния сватовой его туранска-
го, по первому мужу савиной, а по второму
кирилловой (має бути навпаки — О. Л.), на-
данных антецессором до хутора Маковскаго
посполитых людей с. Макова, дедом Настасии
осаженного, упряж иміючих (тобто тяглих) —
20 и піших 10 человік, и оной хутор з млином
во владіние”. з цього універсалу можна при-
пустити, що Маківський хутір (“фольварок”)
з 30-ма селянськими дворами був заповіданий
савою григоровичем (і заповіт універсалом
1707 р. було утверджено) дочці (дружині ти-
мофія григоровича) і внучці (дочці сина васи-
ля, якого сава григорович, очевидно, пере-
жив); належна саві григоровичу частина с.
Макова (тобто посполите його населення) було
заповідано вдові, замість якої маєтком розпо-
ряджався зять останньої Федір ольшанський,
як видно з універсалу 1709 р. відомо, що слі-
дом за зрадою Мазепи серед малоросійських
селян відбувся досить сильний рух, спрямова-
��
ний проти “державческого послушенства”.
рух цей, як повідомлялось і маківським селя-
нам і про що говорив і універсал скоропадсь-
кого, написаний 9.01.1709 р. в Воронежі: “вам
войтови с. Макова, зо всіми тамошними пос-
политими людми, ознаймуем, иж донеслося
нам відати, же вы бунтовничий узявши перед
себе способ, самоволне и неналежне хотячи з
посполитой виламатися тяглости, не хочете
державці своему п. Федору олшанскому, то-
варишу войсковому значковому, отдавати
послушенства, зачим міти хочем — абысте,
яко прежде во всяком найдовалися послу-
шенстві, и належитую в подданстві отбували
повинность, так и теперь ему, п. Федору, абыс-
те в оной же подданской найдовалися повин-
ности. докладаем зась тое, же если бы хто з
тяглих вашего с. Макова людей, ухороняю-
чихся от подачок, похотіл до реестровного ко-
зацкого вписатися компуту, до которого з дав-
них час не належали, теди приказуем пилно,
абы таких людей, яко до компуту и реестру
козацкого не приймовано и не вписувано, так
если бы хто насиловне схотел и упарте о тое
старатися, такого позволяем не тилко на ху-
добі, леч и на здоровю карати”. в такому ста-
новищі знаходились маківські селяни до
1718 р., коли вдова с. григоровича, за згодою
з дочкою і зятем, дві третини своєї частки від-
ступила гетьманші скоропадській, а решту,
третю частину цього маєтку, вона, вдова с.
григоровича, віддала гамаліївському монас-
тирю на молитви про себе і своїх чоловіків (с.
327). гетьманша набувала Маківський маєток
для гамаліївського монастиря, якому таким
чином надійшла частина Макова // (с.
3��).[…]
коментар:
с. 3��
“м. вороніж, р. осота”. вороніж розташо-
ваний на берегах р. осоти (притоки есмані).
“савва”. сава прокопович, який був во-
ронізьким сотником приблизно з січня 1669
до вересня 1687 р.
с. 3��
“сотника івана холодовича”. іван холодо-
вич був воронізьким сотником у 1716–
1740 рр.
“с. пирогівка”. Нині це залізнична станція
у 3 км. від с. богданівки шосткинського р-ну
сумської обл.
с. 3��
“універсал Многогрішного 1669 р.”. пов-
ний текст даного універсалу від
13(3).09.1669 р. опубліковано: універсали ук-
раїнських гетьманів від івана виговського до
івана самойловича (1657–1687). — к.-львів,
2004. — с. 514–515.
с. 3��
“с. собич”. дане село знаходиться нині у
складі шосткинського р-ну сумської обл. у 18
км. від райцентру.
с. 3��
“с. богданівка”. дане село знаходиться
нині у складі шосткинського р-ну сумської
обл. у 12 км. від райцентру.
“генерального осавула Мануйловича”.
йдеться про івана Мануйловича, що був гене-
ральним осавулом артилерії у 1713 р. і гене-
ральним осавулом у 1728–1738 рр.
“с. ображіївка”. село ображіївка знахо-
диться нині у шосткинському районі сумсь-
кої обл. у 6 км. від райцентру.
“олтаря”. дане село було у 1922 р. перей-
меноване на уралово. Нині знаходиться у се-
редином — будському р-ні сумської обл. у 35
км. від райцентру.
“жихова”. жихове –село суч. середино-
будського р-ну сумської обл., знаходиться у
25 км. від райцентру.
с. 3�0
“с. локотки”. дане село пізніше злилося з
шосткою.
“сотника бугаєвського”. йдеться про Ми-
колу бугаєвського (богаєвського), що був во-
ронізьким сотником у 1764–1770 рр.
с. 351
“сл. Миронівка”. село Миронівка нині зна-
ходиться у складі шосткинського р-ну сумсь-
кої обл. у 10 км. від райцентру.
“генеральний осавул антон гамалія”. ан-
тін гамалія був генеральним осавулом очевид-
но у 1703 –1708 рр.
“дмитра горленка”. дмитро горленко був
прилуцьким полковником у 1692–1708 рр.
“с. Макові”. село Макове знаходиться у
шосткинському р-ні сумської обл. у 10 км.
від райцентру.
с. 3��
“рафаїл заборовський”. йдеться про ра-
фаїла заборовського (1676–1747), київського
митрополита у 1731–1747 рр.
с. 3��
“савою прокоповичем”. сава прокопович
був воронізьким сотником у 1669–1687 рр.
“савою григоровичем”. сава григорович
згадується в універсалі гетьмана івана Мазепи
від 25.10. 1688 р. як колишній воронізький
�0
Краєзнавство, 1–4, 2008
сотник. (універсали івана Мазепи (1687–
1709). — ч.іі. — к.-львів, 2006. — № 42. —
с. 87).
“універсалом 19.09. 1687 р.”. даний уні-
версал і. Мазепи поки що не виявлений.
“універсалом від 9.03. 1707 р.” даний уні-
версал і. Мазепи поки що не виявлений.
“глухівський сотник олексій туранський”.
олексій турянський був глухівським сотни-
ком у 1689–1709 рр.
Yurij Mytsyk
Almost Forgotten Heritage of Local History
The author analyses the heritage of the almost forgotten Ukrainian historian O. M. Lazarevskyi
and his local history studies. The question concerning academic publication of these studies is
discusse.
Key words: O. Lazarevsky, Sumy.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6204 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:35:35Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мицик, Ю. 2010-02-19T10:50:32Z 2010-02-19T10:50:32Z 2008 Призабута історико-краєзнавча спадщина / Ю. Мицик // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 61-70. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6204 94 (477) “18/ 19”] 929 Лазаревський У статті звертається увага на призабуту історико-краєзнавчу спадщину класика української історіографії О. М. Лазаревського, ставиться питання про її академічне перевидання. Пропонується уривок з твору О. Лазаревського, присвячений Воронізькій сотні Ніжинського полку (сучасна Сумщина). The author analyses the heritage of the almost forgotten Ukrainian historian O. M. Lazarevskyi and his local history studies. The question concerning academic publication of these studies is discusse. uk Інститут історії України НАН України Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Призабута історико-краєзнавча спадщина Almost Forgotten Heritage of Local History Article published earlier |
| spellingShingle | Призабута історико-краєзнавча спадщина Мицик, Ю. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Призабута історико-краєзнавча спадщина |
| title_alt | Almost Forgotten Heritage of Local History |
| title_full | Призабута історико-краєзнавча спадщина |
| title_fullStr | Призабута історико-краєзнавча спадщина |
| title_full_unstemmed | Призабута історико-краєзнавча спадщина |
| title_short | Призабута історико-краєзнавча спадщина |
| title_sort | призабута історико-краєзнавча спадщина |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6204 |
| work_keys_str_mv | AT micikû prizabutaístorikokraêznavčaspadŝina AT micikû almostforgottenheritageoflocalhistory |