Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія»
У статті розглянуті наукові дослідження історії розвитку картографії, поняття «історична карта», визначені види історичної карти, елементи та умовні позначки, місце в загальній класифікації карт....
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Series: | Історичний архів. Наукові студії |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62043 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» / І.Ю. Сінкевич, О.М. Полтавець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 2. — С. 180-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-62043 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-620432025-02-23T17:26:42Z Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» Historical map: materials for the course «Historical geography» Сінкевич, І.Ю. Полтавець, О.М. Історична дидактика У статті розглянуті наукові дослідження історії розвитку картографії, поняття «історична карта», визначені види історичної карти, елементи та умовні позначки, місце в загальній класифікації карт. В статье рассмотрены научные исследования истории развития картографии, понятие «историческая карта», определены виды исторической карты, элементы и условные обозначения, место в общей классификации карт. In the article were reviewed the researches of the cartography development history, the term «historic map»; specified historic map types, elements and symbols, the place in the general maps classification. 2008 Article Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» / І.Ю. Сінкевич, О.М. Полтавець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 2. — С. 180-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62043 912(091) uk Історичний архів. Наукові студії application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історична дидактика Історична дидактика |
| spellingShingle |
Історична дидактика Історична дидактика Сінкевич, І.Ю. Полтавець, О.М. Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» Історичний архів. Наукові студії |
| description |
У статті розглянуті наукові дослідження історії розвитку картографії, поняття «історична карта», визначені види історичної карти,
елементи та умовні позначки, місце в загальній класифікації карт. |
| format |
Article |
| author |
Сінкевич, І.Ю. Полтавець, О.М. |
| author_facet |
Сінкевич, І.Ю. Полтавець, О.М. |
| author_sort |
Сінкевич, І.Ю. |
| title |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» |
| title_short |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» |
| title_full |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» |
| title_fullStr |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» |
| title_full_unstemmed |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» |
| title_sort |
історична карта: матеріали до курсу «історична географія» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Історична дидактика |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62043 |
| citation_txt |
Історична карта: матеріали до курсу «Історична географія» / І.Ю. Сінкевич, О.М. Полтавець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 2. — С. 180-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Історичний архів. Наукові студії |
| work_keys_str_mv |
AT sínkevičíû ístoričnakartamateríalidokursuístoričnageografíâ AT poltavecʹom ístoričnakartamateríalidokursuístoričnageografíâ AT sínkevičíû historicalmapmaterialsforthecoursehistoricalgeography AT poltavecʹom historicalmapmaterialsforthecoursehistoricalgeography |
| first_indexed |
2025-11-24T03:34:54Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:34:54Z |
| _version_ |
1849641186805940224 |
| fulltext |
180
УДК 912(091)
І.Ю. Сінкевич, О.М. Полтавець
ІСТОРИЧНА КАРТА:
МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ»
У статті розглянуті наукові дослідження історії розвитку карто-
графії, поняття «історична карта», визначені види історичної карти,
елементи та умовні позначки, місце в загальній класифікації карт.
Ключові слова: історична географія, історична карта, картографія.
В статье рассмотрены научные исследования истории развития
картографии, понятие «историческая карта», определены виды истори-
ческой карты, элементы и условные обозначения, место в общей
классификации карт.
Ключевые слова: историческая география, историческая карта,
картография.
In the article were reviewed the researches of the cartography development
history, the term «historic map»; specified historic map types, elements and
symbols, the place in the general maps classification.
Keywords: historical geography, historic map, cartography.
Виникнення та дослідження карт
Карти є давнім засобом фіксації уявлень людей про природне середовище, що
їх оточує, та передачі просторової інформації. Відомі наскальні картографічні
зображення, що належать до бронзової доби. Із розвитком людського суспільства,
знань людей про їх навколишній світ та вміння у ньому орієнтуватися, із форму-
ванням космографічних уявлень розвивалася і картографія. Картографія та карти у
різних народів мали свої неповторні риси, які відображували специфіку їх культури
на різних етапах історичного розвитку. Це і багатокольорові китайські карти на
шовку ІІІ-ІІ ст. до н. е., і плани римських землемірів (агримензорів), і середньовічні
монастирські схеми світу (мапа Мунді), і навігаційні карти періоду Великих геогра-
фічних відкриттів (портолани), і сучасні загальногеографічні та спеціальні карти і
атласи.
Для істориків карти давніх часів є важливим історичним джерелом. Але їх
наукове дослідження розпочалося порівняно недавно. Перший огляд історії карто-
графії здійснив у топографічному депо наполеонівської армії інженер-географ
Барбьє дю Бокаж в «Історичному описі» до «Меморіала топографічного і воєн-
ного...» (1806). Із середини ХІХ ст. значення картографічного вивчення місцевості
стало загальновизнаним, тож зріс інтерес до історії давніх карт та картографії. У цей
період виник популярний і до цього часу на Заході напрям історико-картографічних
досліджень – факсимільна публікація пам’яток історії картографії з науковим
коментарем до них, серед яких є видання, що представляють повну імітацію
оригіналу (наприклад, у 1960 р. у Барселоні здійснена копія Каталанського атласу
карт-портоланів 1375 р., виконана на пергаменті у натуральних розмірах та кольо-
рах і розфарбована від руки). Серед вітчизняних факсимільних видань необхідно
назвати звід західноєвропейських карт із зображенням території Росії ХVІ-ХVІІ ст.
В.В. Кордта у 3-х вип. «Матеріалів для історії російської картографії» (1899, 1909,
1910) та «Матеріалів для історії картографії України» (1931). Великий внесок у
розвиток досліджень з історії картографії та популяризацію картографічних пам’яток
181
Випуск 2
минулого зробив видатний полярний дослідник Н.А.Е. Норденшельд (1832-1901).
Але узагальнюючі роботи з історії картографії були малочисельні.
Однією з перших наукових праць була «Історія географічної карти» Лео Багрова
(1917), у якій автор розповів про зміни в оформленні та змісті географічних карт, про
видатних картографів Європи. До Другої світової війни історією картографії займа-
лися в основному бібліотечні і архівні працівники та колекціонери карт. Дослідження
практично зводилися до «картбібліографії» (дослідження і опис найбільших карто-
графічних фондів бібліотек і архівів), картографічної евристики (відкриття, введення
у науковий обіг та аналітичний опис раніше невідомих карт) та персоналій великих
картографів минулого (Меркатора, Ортелія, Птолемія, Блау та інших).
У повоєнний час дослідники перейшли від вивчення історії карт до дослідження
процесів розвитку методики картографування. Важливою у цьому напрямі стала
монографія американця Л. Брауна «Історія карт» (1950), якою у формі нарисів були
охоплені основні періоди розвитку європейської картографії від найдавніших часів
до 1940-х років. Провідними англійськими істориками картографії були Г.Р. Кроун та
Р.А. Скелтон. П’ять перевидань з 1953 до 1978 рр. витримала книга Г.Р. Кроуна
«Карти та їх творці: введення в історію картографії», де, окрім західноєвропейської,
була також розглянута картографія давнього Китаю, Японії, Америки тощо.
Р.А. Скелтон в роботах «Розглядаючи давню карту» (1965) та «Карти: Історичний
огляд вивчення і колекціонування» (1972) розробив методику дослідження давніх
карт. Американець Н. Троувер опублікував цікаве дослідження «Карти і Людина:
Дослідження картографії в її взаємодії із культурою та цивілізацією» (1972). Француз
Ф. Дейнвілль (1964) зібрав терміни, умовні позначки, написи тощо, які використо-
вувалися картографами 1500-1800 рр. для відображення на картах географічних
реалій, тобто дослідив розвиток картографічної знакової системи. Англійський
історик П.Д.А. Харві дослідив історію розвитку великомасштабного картографування
у роботі «Історія топографічних карт, символів, малюнків...» (1980). Велика кількість
праць була також присвячена дослідженню розвитку картографії у різних країнах.
Так, цікавий досвід накопичено у Польщі, він пов’язаний із періодичним прове-
денням у Вроцлаві Всепольської конференції істориків картографії.
Ще у 1935 р. Л. Багров заснував науковий журнал з історії картографії «Imago
Mundi: A periodical review of early Cartography», що видається до сьогодні і є органом
Міжнародного товариства історії картографії. У 1967 р. в Амстердамі почав вихо-
дити також збірник «Acta Cartographica», у якому передруковуються із різних видань
наукові статті з історії картографії.
У СРСР перше узагальнююче дослідження з даної проблеми вийшло у 1943 р.
(Салищев К. Основы картоведения: Историческая часть). У повоєнний час радянські
географи та історики почали активно займатися історією картографії і значенням
давніх карт для історичних досліджень (наприклад, П.Г. Булгаков «Сведения
арабских географов ІХ – начала Х века о маршрутах и городах Средней
Азии» (1954); В.П. Павлова «Картографическое изучение территории Украины:
Исторический обзор» (1954); О.М. Медушевская «Картографические источники XVII-
XVIII вв.» (1957) та «Картографические источники первой половины ХIХ
века» (1959); Л.А. Гольденберг «Русские картографические материалы как истори-
ческий источник и их класификация…» (1958); В.Ф. Кремпольский «История
развития картоиздания в России и СССР» (1959); А.И. Андреев «Очерки по источ-
никоведению Сибири» (1960, 1965) та «Географические труды офицеров Гене-
рального штаба (1836-1868 гг.) и их значение для развития географии в
России» (1963); Е.М. Поспелов «Топонимика и картография» (1971); Ф.А. Шибанов
«Очерки по истории отечественной картографии» (1971); А.Б. Дитмар «Рубежи
ойкумены: Эволюция представлений античных ученых об обитаемой земле и
природной широтной зональности» (1973); Б.А. Рыбаков «Русские карты Московии
182
Історичний архів
XV – начала XVI века» (1974) та «Геродотова Скифия: Историко-географический
анализ» (1979) тощо) [1]. Серйозна увага вивченню історії картографії та картогра-
фічному методу в історичних дослідженнях приділяється і в сучасній Україні [2], для
чого важливе значення має видання наукових збірників «Проблеми історичної
географії України», «Історико-географічні дослідження в Україні». Але здобутки
українських науковців з даної проблеми ще не узагальнені на рівні сучасного
підручника.
Поняття «історична карта»
Карта – це умовний образ поверхні Землі або її частини у певному зменшенні
на площині з використанням умовних графічних знаків. Для виконання зображення
застосовують різноманітні картографічні проекції, які є способом відображення
сферичної поверхні землі на площині без викривлення.
Характерними рисами карти є:
− її виконання на площині;
− єдині вимірювання, що отримуються в результаті використання певних
масштабів або принципів відображення випуклої земної поверхні на
площині;
− використання умовних знаків;
− узагальнення образу [3, с. 7].
Є. Мізгальскі відзначає, що у картографічній системі передачі інформації
реальний світ є джерелом, використання картографічних знаків – кодуванням
інформації, а двовимірний візерунок, утворений знаками, – сигналом, який створює
світлові промені, що проходять через простір у канал одержувача (мал. 1) [4, s. 12].
реальний
світ
картографічна
концепція
карта одержувач
Рис. 1. Картографічна система передачі інформації
Вивчаючи історичні події або явища, ми встановлюємо не тільки, як і коли вони
відбулися, але і неодмінно – де відбулися. Не розміщені в часі і просторі історичні
події представляються порожньою абстракцією, позбавленою реального змісту, що
не відбиває історичної дійсності. Багато історичних подій можуть бути зрозумілі
тільки на основі їхніх просторових взаємин, у визначеній локальній обстановці. Вив-
чаючи будь-яке історичне явище, ми повинні, насамперед, точно і ясно встановити
історичну обстановку, в якій воно відбувалося, дати їй характеристику і потім уважно
простежити за всіма змінами у даній обстановці. Це можна зробити тільки за допо-
могою спеціальної історичної карти. У такий спосіб вивчення локальності історичних
явищ тісно переплітається з вивченням історичної карти.
Історичні карти створюються на географічній основі і є математично
визначеним, зменшеним, узагальненим образно-знаковим зображенням історичних
подій, явищ, процесів чи періодів. Зображення демонструються на площині у
певному масштабі з урахуванням просторового розташування об’єктів. Карти в
умовній формі показують розміщення, стан, сполучення і зв’язки історичних подій
і явищ, що відбираються і характеризуються відповідно до призначення даної
карти [5, с. 176].
183
Випуск 2
Історична карта в загальній класифікації карт
Кількість та різнорідність карт зумовлює їх класифікацію, або поділ карт на групи
за певними характеристиками. Необхідно, щоб класифікації картографічних добутків
відповідали рядові умов: вони повинні створюватися за якою-небудь визначеною
ознакою (підставі класифікації), бути послідовними, тобто поступово підрозділяти
великі групи карт на більш дрібні, бути повними, тобто охоплювати безліч об’єктів, і,
нарешті, несуперечливими. Виконання цих умов необхідне для повної інвентари-
зації картографічних добутків, їхнього упорядкування, каталогізації і збереження в
картографічних фондах.
Основа для оцінювання спільного та відмінного між картами розглядається за:
1) масштабом; 2) предметом дослідження; 3) змістом та 4) функцією [6, с. 12].
Класифікації за іншими характеристиками є допоміжними і можуть бути потрібними
лише в конкретних випадках.
Кожна наукова класифікація повинна виконувати велику кількість логічних вимог.
По-перше, обов’язковим у ній є перехід від загального (наприклад, класу) до більш
дрібного (підкласу, виду). У результаті цього всі карти поділяються на загально-
географічні та тематичні. По-друге, кожна ступінь класифікації супроводжується
остаточною зміною критеріїв поділу.
Таким чином, загальногеографічні карти поділені на оглядові, оглядово-
топографічні, топографічні та шкільні. Звичайно, серед шкільних карт є карти
різного масштабу, оглядові та топографічні.
При поділі карт за територією обов’язковою є послідовність переходу від загаль-
них до детальних понять. У зв’язку з цим, першу групу у класифікації утворюють
карти, які охоплюють Землю в цілому. Далі окремо класифікують карти суходолу і
світових океанів. У їх межах карти класифікуються двояко: за політичним критерієм
або на підставі фізико-географічної реґіоналізації. При групуванні за політико-адмі-
ністративним критерієм карти класифікуються спочатку за народами, які мають
також свій внутрішній поділ.
Будь-яка тематична карта створюється на визначеній математичній основі,
вибір якої визначається призначенням, тематикою карти, географічними особли-
востями території і властивостями самого зображуваного об’єкта. Призначення
карти відображене в її масштабі, змісті та формі.
Для тематичних карт запропоновано багато різних класифікацій на основі теоре-
тичних і практичних праць, діяльності інформаційно-картографічних служб. Перш за
все, виділяються карти природничого характеру і суспільного характеру. Ці групи
поділяються на галузі та види.
У класифікації природничого характеру карти групуються за фізико-геогра-
фічним компонентом (атмосфера, біосфера, гідросфера), або за науками, що дос-
ліджують ці компоненти. Карти класифікують також залежно від їх властивостей та
ступеня практичної спеціалізації. Існують карти інвентаризаційні – відображають
сучасний стан природних образів, природничих досліджень; оціночні карти, що
дають характеристику природним умовам за поглядом придатності для життя
людини або за ступенем реалізації конкретних завдань; рекомендаційні карти, які
є розширенням оціночних карт і дають просторову локалізацію пропонованих еле-
ментів, пов’язаних з раціональним використанням природних засобів. Оцінки та
рекомендації завжди допускають передбачення змін у природі та господарстві.
Карти суспільного характеру поділяються на карти населення, господарські,
послуг та політико-адміністративні. Окремий поділ суспільних карт складають
історичні карти, які показують різні історичні події і процеси, а також їх причинно-
наслідкові зв’язки.
184
Історичний архів
Історичні карти поділяють на види за декількома критеріями:
− за охопленою територією (світові, материкові, карти держав);
− за змістом (оглядові, узагальнюючі і тематичні/проблемні);
− за масштабом (велико-, середньо- і дрібномасштабні) [5, с. 178].
Є. Мізгальскі визначає, що, виділяючи категорії карт, групуючи їх за тематикою,
треба одночасно враховувати типи карт, визначені сферою теми, методами дослід-
жень, ступенем узагальнення, об’єктивізмом та практичним використанням карто-
графічної інформації. Карти цієї категорії можуть обмежувати показ певних аспектів
образу або вміст його повної характеристики. У результаті це приводить до
утворення карт вузької тематики, які прийнято називати галузевими, а карти, що
дають повну характеристику образу, – загальними. Виділяють також аналітичні
карти, які розкривають певний аспект або властивості образів (процесів) у відриві
від цілісності, без відображення зв’язків та взаємозв’язків з іншими аспектами цих
образів. На противагу аналітичним картам, синтетичні дають цілісну харак-
теристику образам (процесам), при утворенні яких виділяються складові конкрет-
ного образу та існуючі між ними зв’язки. Перш за все, синтетичні карти розрізняють
за сферами синтезу. Спеціальну категорію становлять комплексні карти, які
рівнозначно показують кілька видів образів чи кілька взаємопов’язаних образів, або
окремо при застосуванні індивідуальних показників [4, s. 25].
Шкільні історичні карти належать до наочних засобів навчання, утворюючи
разом із картами-схемами, контурними картами, планами, графіками і діаграмами
групу умовно-графічних засобів [5, с. 176]. Класифікація карт з навчання історії
зумовлена двома критеріями, а саме: а) формальною побудовою та місцем, у якому
знаходиться картографічний центр і б) змістовним способом та сферою пред-
ставлення інформації [7, с. 145]. Беручи до уваги зміст, спосіб та сферу представ-
лення інформації в навчанні історії, виділяють карти: розвиваючі, що утворюють
певний історичний образ динамічним способом, оглядові – вказують події, явища у
межах певного історичного моменту, узагальнюючі – відбивають всі основні події і
явища у межах визначеного у назві місця і періоду, проблемні – присвячені тільки
одному питанню політичного, господарського або суспільного типу.
Елементи та умовні позначки історичних карт
Будь-яка карта – це досить складна графічна система. Вона складається із
картографічного зображення, легенди (нерідко досить великої) додаткових зведень,
текстів тощо. Всі елементи карти функціонально зв’язані між собою. Вони
підпорядковані єдиній меті – дати цілісне наочне і високоінформативне зображення,
максимально зручне для користувача [8, с. 38].
За К.О. Саліщевим, найважливіша частина тематичної карти – це картографічне
зображення, у якому можна розрізнити дві складові: географічну основу і тема-
тичний зміст. Географічна основа – це сукупність географічних елементів. Вона
служить для поєднання й узгодження тематичного змісту. Звичайно, як географічну
основу, використовують річкову мережу, населені пункти, шляхи сполучення,
кордони адміністративно-територіального поділу, іноді рельєф. Але на різних
тематичних картах вони даються з різною докладністю [9, с. 41].
Легенда карти – це система використаних на карті умовних позначок і пояснень
до них. Легенда карти містить роз’яснення, тлумачення знаків, їхню розшифровку.
Крім того, сама по собі легенда складає логічну схему відображеного на карті
явища. Послідовність позначень, їхня внутрішня супідрядність, підбір фарб, відтін-
ків, штрихувань, заголовків і підзаголовків у легенді – усе це підлягає логіці класи-
фікації, прийнятої для картографованого явища. Легенди складних карт часто
будуються в табличній формі, де по вертикалі дається одна характеристика, по
горизонталі – інша, а в перетинанні рядків і стовпців таблиці представлені умовні
185
Випуск 2
знаки, що синтезують обидві характеристики. Від ясності і чіткості організації
легенди залежить науковість карти, а якість її оформлення визначає читаємість
зображення [10, с. 221].
До елементів карти належать також допоміжне оснащення і додаткові дані.
Вони необхідні, насамперед, тому, хто користується картою для одержання інфор-
мації. Доцільно, наприклад, поміщати на тематичній карті схему вивченості тери-
торії, що містить вказівки на джерела, використані при створенні карти. Карта
нерідко супроводжується діаграмами, що несуть додаткові зведення, розкривають
які-небудь цікаві аспекти у зв’язку з основною темою. Невеликі за обсягом поясню-
вальні тексти на полях або на звороті карти характеризують принципи її складання,
способи розрахунку картографуємих кількісних показників, принципи районування
території та інших подібних даних [11, с. 23].
Знаки на карті – це елементи зображення для зорового сприйняття. Вони
умовно представляють предмети, явища і процеси, показують їхнє місце розта-
шування, якісні і кількісні характеристики. Сукупність знаків утворюють карто-
графічний образ, а безліч образів складає цілісне картографічне зображення [12, с.
67]. Роль знаків на карті визначається тими функціями, що вони виконують. Насам-
перед, за допомогою знаків вирішується задача спілкування, передачі інформації
між різними групами людей (задача комунікації). Знаки також служать інструментом
фіксації, формалізації та систематизації знань.
Для побудови картографічних умовних знаків використовують цілу систему
графічних засобів. Знаки можуть розрізнятися за формою, розміром, орієнтуванням,
кольором, насиченістю кольору, внутрішньою структурою. Комбінуючи і сполучаючи
різні графічні перемінні, картограф може одержати яку завгодно кількість варіантів
умовних знаків.
Явища з різною локалізацією і характером просторового поширення відобра-
жаються різними видами умовних картографічних знаків. Ті об’єкти, що вира-
жаються в масштабі карти, передають площинними умовними знаками. Звичайно,
вони складаються з контуру і його заповнення. Об’єкти великої довжини, але малої
ширини (ріки, дороги, кордони) показують лінійними умовними знаками, а об’єкти,
що не виражаються в масштабі карти, зображують позамасштабними позна-
ченнями. При цьому знаки будь-якого виду повинні характеризувати не тільки
властивості кожного зображуваного об’єкта, але і їхні взаємні відносини: порядок,
пропорційність, розходження, подоба тощо [13, с. 42].
Для об’єктів, що локалізовані в пунктах і не виражаються в масштабі карти,
застосовують спосіб геометричних, буквених або наочних позначень, що
показують місце розташування об’єкта, його якісні і кількісні характеристики. Якщо
явище поширене на великих площах, то його показують на карті способами якісного
або кількісного фону. Кількісна характеристика передається розміром позначки
(пунсон міста з більшим населенням більший від пунсона міста з меншою кількістю
населення). Якісна характеристика явища, зазвичай, позначається формою
позначки або кольором. Якісний фон (колір, штрихування) застосовують для
районування (диференціації) території за обраною ознакою, для картографічного
відображення яких-небудь класифікаційних підрозділів.
За О.М. Берлянтом, для явищ, що мають суцільний, безперервний і при цьому
більш-менш плавний розподіл на значній території, традиційним способом карто-
графічного зображення служать ізолінії – лінії рівних значень якого-небудь кількіс-
ного показника. Ізолінії – дуже зручний, гнучкий і високоінформативний спосіб
зображення. З їхньою допомогою вдається передати не тільки кількісні харак-
теристики явищ, але і їхню динаміку, переміщення, зв’язок одних явищ з іншими
(існують спеціальні ізолінії взаємозв’язку – ізокореляти). При складанні карти завжди
враховується, що читач сприймає не кожну ізолінію окремо, а всю їхню сукупність,
186
Історичний архів
єдину систему ізоліній, з допомогою якої можна відбити індивідуальні особливості
форми і структури картографованого об’єкта [8, с. 45].
Для показу переміщень явищ у просторі використовують знаки руху: вектори і
стрічки. Варіюючи колір, форму векторів, ширину і структуру стрічок, удається
передати якісні і кількісні особливості динамічних явищ.
Розкриття динаміки подій і процесів – важлива особливість історичних карт. На
географічній карті все статично, а на історичній легко побачити виникнення держав і
зміну їх територій чи шляхи руху військ, торгових караванів тощо. Пересування
людей, військові удари на карті показують стрілками, місця боїв – схрещеними
мечами, райони повстань – крапками або вогнищами [5, с. 178].
Головним завданням історичної картографії є реконструкція давнього природ-
ного та культурного ландшафту. Концепція історичної географії, як науки про зміни
природного та культурного ландшафту, є фундаментом історичної картографії. Спе-
цифіка історичної географії полягає у формулюванні тверджень, що надають
допомогу в дослідженні зв’язків між історичними фактами і просторовою географією
[14, с. 18]. Історична картографія відіграє допоміжну роль по відношенню до
історичної географії. Відображення географічно-історичного простору в історичній
картографії – ніщо інше, як створення актуальними історичними знаннями карто-
графічного простору природно-суспільної дійсності.
Джерела та література
1. Постников А.В. Развитие картографии и вопросы использования старых карт. – М.: Наука, 1985. –
214 с.
2. Дашкевич Я. Завдання історичного картознавства в Україні // Картографія та історія України. –
Львів, 2000. – С. 13-17; Сосса Р.І. Історія картографування території України від найдавніших
часів до 1920 р. – К., 2000; Його ж. Стан і проблеми досліджень з історії картографії України //
Пам’ять століть. – 2003. – № 2.
3. Салищев К.А. Картография. – М.: Просвещение, 1982. – 430 с.
4. Mizgalski J. Mapa historyczna. – Częstochowa: Wyższa szkola pedagogiczna, 2003. – 240 s.
5. Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі. – К.: Ґенеза, 2005. – 330 с.
6. Картография с основами топографии / Под ред. Г.Ю. Гринберга. – М.: Просвещение, 1991. –
368 с.
7. Малахов Н.В. Элементы картографии в средней школе. – М.: Просвещение, 1972. – 230 с.
8. Берлянт А.М. Карта – второй язык географии. – М.: Просвещение, 1985. – 192 с.
9. Салищев К.А. Картоведение. – М.: Просвещение, 1990. – 400 с.
10. Гольденберг Л.А. К вопросу о картографическом источниковедении // Историческая география
России. – М., 1975. – С. 217-231.
11. Берлянт А.М. Методологическая роль картографии в науках о Земле и обществе // Берлянт А.М.
Образ пространства: карта и информация. – М.: Просвещение, 1986. – С. 5-28.
12. Леонтьев В.С. Тематическая картография. – М.: Просвещение, 1981. – 102 с.
13. Дробижев В.З., Ковальченко И.Д., Муравьев А.В. Историческая география СССР: Учеб. пособие. –
М.: Просвещение, 1973. – 230 с.
14. Яцунский В.К. Историческая география. История ее возникновения и развития в ХІV-ХVІІІ веках. –
М.: Просвещение, 1955. – 230 с.
|