Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості

У статті зроблено спробу на основі аналізу джерельної бази дослідити розробку Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості основ нової аграрної політики Російської імперії початку ХХ ст. Звертається увага на проблему подальшої долі селянської общини та реформування селянського уп...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Священко, З.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2012
Schriftenreihe:	Схід
Schlagworte:	Історія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62372
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості / З. Священко // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 138-142. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-62372
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-623722025-02-23T17:47:36Z Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості Development of the foundations of a new agricultural policy of the Russian Empire the Special meeting the needs of agricultural industry Священко, З. Історія У статті зроблено спробу на основі аналізу джерельної бази дослідити розробку Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості основ нової аграрної політики Російської імперії початку ХХ ст. Звертається увага на проблему подальшої долі селянської общини та реформування селянського управління. The article attempts by analyzing the source base to explore the development of the foundations of a new agricultural policy of the Russian Empire beginning of the twentieth century The special meeting of the needs of the agricultural industry. The attention to the problem of the fate of the peasant communities and peasant management reform. 2012 Article Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості / З. Священко // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 138-142. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62372 94(470+571)"18/19" uk Схід application/pdf Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Священко, З. Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості Схід
description	У статті зроблено спробу на основі аналізу джерельної бази дослідити розробку Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості основ нової аграрної політики Російської імперії початку ХХ ст. Звертається увага на проблему подальшої долі селянської общини та реформування селянського управління.
format	Article
author	Священко, З.
author_facet	Священко, З.
author_sort	Священко, З.
title	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
title_short	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
title_full	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
title_fullStr	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
title_full_unstemmed	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
title_sort	розробка основнової аграрної політики російської імперії особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/62372
citation_txt	Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості / З. Священко // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 138-142. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Схід
work_keys_str_mv	AT svâŝenkoz rozrobkaosnovnovoíagrarnoípolítikirosíjsʹkoíímperííosoblivoûnaradoûzpotrebsílʹsʹkogospodarsʹkoípromislovostí AT svâŝenkoz developmentofthefoundationsofanewagriculturalpolicyoftherussianempirethespecialmeetingtheneedsofagriculturalindustry
first_indexed	2025-11-24T05:42:48Z
last_indexed	2025-11-24T05:42:48Z
_version_	1849649233637933056
fulltext	№ 2 (116) березень-квітень 2012 р. 138 ЕКОНОМІКА 24. ДОДА, ф. Р-1527, оп. 1, спр. 3. Постановления Бах- мутского уездного исполкома. 25. ДОДА, ф. Р-2602, оп. 1, спр. 1. Доклады, протоколы заседаний коллегии Бахмутского Политбюро. 26. ДОДА, ф. Р-2627, оп. 1, спр. 2. Постановления, поло- жения, приказы, инструкции Чистяковского районного испол- нительного комитета. 27. ДАДО, ф. Р-158, оп. 1, спр. 1. Постановления и прото- колы губисполкома о мероприятиях по укреплению трудо- вой дисциплины. 28. ДАДО, ф. Р-4367, оп. 1, спр. 48. Переписка об органи- зации комитета помощи пленным и беженцам. 29. ДАДО, ф. Р-4367, оп. 1, спр. 39. Переписка о снабжении больниц, лазаретов продовольствием и медикаментами. 30. ДАЛО, ф. Р-1173, оп. 1, спр. 5. Циркуляры, приказы, объявления Старобельского уездного ВРК о сдаче медика- ментов. 31. ДОДА, ф. Р-870, оп. 1, спр. 2. Постановления, положе- ния, приказы, инструкции. 32. ДОДА, ф. Р-1527, оп. 2, спр. 7. Доклады, протокол заседания коллегии Бахмутского Политбюро. 1920 г. 33. Известия революционных войск (Никитовка, Южн. ж.д. Донецкого бассейна). - 20 февраля 1918 р. - № 5. 34. "Вестник Енакиево". - 14(1) апреля 1918 р. 35. ДАЛО, ф. Р-2399, оп. 1, спр. 1. Протоколы, заседания, объявления и постановления революционного комитета Павловского рудника. 36. ДАДО, ф. Р-4367, оп. 1, спр. 38. Переписка с отделом народного образования о его преобразовании, о повышении зарплаты актерам. 37. ДАЛО, ф. Р-463, оп. 1, спр. 2. Постановления и прика- зы Луганского уездного военно-революционного комитета. 38. Всероссийская кочегарка (Луганск). - 6 август 1920 р. V. Popov METHODS OF THE SOCIAL ADJUSTING IN THE INDUSTRIAL DISTRICTS OF UKRAINE IN 1917-1920 In the article the circle of the questions related to the social process control in the industrial districts of Ukraine in the period of national-democrat revolution 1917-1920 is considered. The subjects of regulative activity are definite, facilities of achievement of administrative tasks are analysed, problems arising up in the process of organization of social management are characterized. Key words: efficiency of management, destruction of imperious vertical line, parallel imperious structures, deficit of professional shots, revolutionary violence. © В. Попов Надійшла до редакції 19.01.2012 ІСТОРІЯ УДК 94(470+571)"18/19" РОЗРОБКА ОСНОВ НОВОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ОСОБЛИВОЮ НАРАДОЮ З ПОТРЕБ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ЗІНАЇДА СВЯЩЕНКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та правознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини У статті зроблено спробу на основі аналізу джерельної бази дослідити розробку Особли- вою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості основ нової аграрної політики Російської імперії початку ХХ ст. Звертається увага на проблему подальшої долі селянської общини та реформування селянського управління. Ключові слова: Особлива нарада, селянське самоуправління, нова аграрна політика, селянська община, хутір, індивідуальний вихід. Постановка проблеми та стан її вивчення. За умов набуття Україною незалежності, інтенсив- ного проникнення в сільськогосподарське виробниц- тво якісно нових ринкових відносин, формування індивідуального селянського господарства досить важливим постає питання про детальне вивчення й переоцінку аналогічних процесів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Це дозволить уникнути багатьох помилок і якомога корисніше використати набутий досвід в умовах сучасного реформування аграрного секто- ра України. У цьому контексті привертає увагу діяльність PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. ЕКОНОМІКА 139ІСТОРІЯ Особливої наради з потреб сільськогосподарської промисловості, яка діяла в 1902 - 1905 рр. у Ро- сійській імперії й розробляла нові засади сільсько- господарської політики. Особливу нараду очолив міністр фінансів С. Вітте. До складу установи увій- шло 22 чиновники високого рангу. Вони представ- ляли такі інституції Російської імперії: Державну раду (А. Половцев, граф І. Воронцов-Дашков, Н. Чиха- чов, А. Куломзін, П. Семенов, Н. Герард,), Міністер- ство землеробства та державного майна (О. Єрмо- лов), Міністерство внутрішніх справ (Д. Сіпягін, Е. Ватаци, В. Плеве), Міністерство фінансів (С. Вітте, В. Коковцов, О. Оболенський, М. Кутлер, О. Путі- лов) та ін. [1, 2]. До Особливої наради також було кооптовано осіб, запрошених за особистої протекції Миколи ІІ. Це були такі високопосадовці, як член Державної ради, се- натор І. Горемикін, статс-секретар М. Муравйов, міністр юстиції, сенатор С. Манухін, сенатор Г. Євре- їнов, сенатор М. Хвостов [2]. За час діяльності Особливої наради С. Вітте до її роботи додатково було запрошено понад 100 осіб [2]. В основному це були такі опозиційно налаштовані до традицій- ного аграрного курсу посадовці, як Д. Піхно, П. Дю- шен, А. Мануйлов та інші. Питання діяльності Особливої наради з потреб сільськогосподарської промисловості, розглядало- ся в працях ряду істориків. М. С. Симонова [3] дос- татньо детально висвітлює різні періоди діяльності Особливої наради, а також розглядає боротьбу течій у правлячих колах з аграрної політики. С. М. Си- дельников [4] виконав змістовний аналіз політики самодержавства напередодні революції 1905 р. Найбільш зважений аналіз указаної проблематики був зроблений у працях істориків петербурзької істо- ричної школи: Б. В. Ананьїча, Р. Ш. Ганеліна [5-7], В. С. Дякіна [8]. У ряді їхніх робіт різноманітно вис- вітлено внутрішню, у тому числі й аграрну, політику царизму напередодні революції 1905 р. і досить детально розглянуто розвиток взаємовідносин пред- ставників Міністерства фінансів і Міністерства внутрішніх справ в області вирішення аграрного пи- тання. І. К. Щербакова [9] у своєму дослідженні роз- глядає Особливу нараду як альтернативний центр обговорення проектів аграрних перетворень у 1902- 1905 рр. Діяльність Особливої наради стала пред- метом дослідження американського історика, про- фесора російської історії Д. Мейсі. У статті "Земель- на реформа і політичні зміни: феномен Столипіна" він зауважив, що будь-яка реформа починається з "революції свідомості". Така ідеологічна революція, що привела до переосмислення аграрної проблеми й до вироблення нових радикальних рішень, стала- ся в Росії між початком 90-х рр. XIX ст. і 1905 р. [10]. Однак загалом вищеозначена проблема ще не дістала достатньо повного висвітлення, а тому ста- ла предметом нашого аналізу. Автор статті ставить за мету на основі аналізу джерельної бази досліди- ти розробку основ нової аграрної політики Російсь- кої імперії Особливою нарадою з потреб сільсько- господарської промисловості. Джерельна база пред- ставлена законодавчими актами, протоколами засі- дань Особливої наради з потреб сільськогосподарсь- кої промисловості тощо. Виклад основного матеріалу. Принципове значення для визначення напрямків нової аграр- ної політики в роботі Особливої наради з потреб сільськогосподарської промисловості мали два питання: 1) які альтернативні общинній формі зем- леволодіння форми можуть сприяти ефективному розвитку сільського господарства; 2) за якими пра- вилами селяни можуть виходити з общини та виок- ремлювати свої наділи із общинного фонду. Як не дивно, однак і прихильники збереження общини, і їхні опоненти одноголосно висловилися за хутір як альтернативу общинному землеволодін- ню. Хутір було проголошено панацеєю в усуненні проблем, що мали місце в сільському господарстві Російської імперії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Однак уже конкретні міркування стосовно хуторів, становлення хутірної системи господарювання на селі в прихильників збереження общини та їхніх опонентів були різними. Член Державної ради П. Семенов, розмірковую- чи над масштабами поширення хутірної системи, закликав колег "прагнути до добробуту всього на- роду, а не окремих осіб". На наш погляд, П. Семе- нов резонно зауважував, що формування хуторів призведе до масового обезземелення селян: "Якщо зі 100 селянських дворів земельні наділи перейдуть до 20 господарів, … а решта 80 дворів стануть без- земельними, то це б суперечило всьому тому, що створювалося Положенням 19 лютого 1861 р. По- ділити общинну землю між усіма 100 дворами так, щоб кожний отримав гарну ділянку, на якій завів би хутірне господарство, на жаль, неможливо" [11, 15]. Подібними були думки й О. Щербатова. За його підрахунками, понад 3/4 селян при переході на ху- тори, розміри яких обмежувалися б 50 дес., става- ли безземельними. Масовому поширенню цієї сис- теми перешкоджали й природнокліматичні умови, на- приклад, дефіцит води в окремих регіонах. Відомий економіст О. Посніков, підтримуючи своїх одно- думців, наводив аргументи соціокультурного харак- теру. Він був переконаний, що хутір, порівняно з общиною, меншою мірою відповідав специфіці по- буту російських селян. У такий спосіб, виступаючи за хутір як альтернативну форму общинному земле- володінню, прихильники збереження общини вис- тупали за обмеження поширення хутірної системи. Опозиційно налаштований до общини професор П. Дюшен поставив під сумнів судження своїх ко- лег стосовно недоречності масового поширення ху- торів. Зокрема, він спростовував заперечення щодо поширення хуторів реальними прикладами із засе- лення Сибіру та інших степових районів Російської імперії. Із цього приводу П. Дюшен говорив: "Див- но, що всі заперечення лунають саме тепер, коли ще донедавна подвірне заселення було звичайною формою колонізації степів нашого півдня, при- волзького краю і всього Сибіру, не кажучи вже про давню Русь, яка не знала великих поселень. Якщо наші селяни не так давно засновували у степах ху- тори й знаходили воду, то геть не зрозуміло, чому вони її не віднайдуть тепер" [12]. Особлива нарада, вислухавши доводи обох сто- рін, як завжди, обрала компромісну позицію. Вона була висловлена у виступах представника Мініс- терства землеробства О. Єрмолова та професора Д. Піхно. Перший однозначно відрубне землеволо- діння назвав досконалою формою землеволодіння. Водночас він погодився з думкою тих колег, які го- ворили про поступовий перехід до неї: "Я вважаю, однак, що перш ніж перейти до цієї форми, община поступально пройде декілька стадій: спочатку транс- формується в подвірне володіння, а далі - до більш відокремленого землеволодіння. Перехід має бути поступовим…" [13, с. 20-21]. Подібні думки висло- PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. 140 ЕКОНОМІКА вив і Д. Піхно. Він наголосив на безперспективності насильної трансформації економічного життя. На його переконання, краще не заважати людям жити кра- ще, а допомагати в цьому. У зв'язку із цим, підсу- мовував: "Прагнути до масового поширення хуторів не потрібно, оскільки ця, безсумнівно краща, фор- ма господарювання містить багато складнощів, не завжди є придатною до реалізації" [14, с. 30-31]. Таким чином, позиція Особливої наради стосовно хуторів полягала в тому, що: 1) хутір визнавався ефективнішою порівняно з общиною формою зем- лекористування, хоча й небездоганною; 2) перехід від общинного до хутірського землеволодіння має бути поступальним, ненасильницьким. Друге питання було набагато складнішим для вирішення, оскільки воно мало суто практичний ха- рактер: заторкувало інтереси не тільки тих селян, що виходили з общини та облаштовували хутірне господарство, а й тих, хто залишався в общині. Ура- ховуючи це, члени Особливої наради запропонува- ли три можливі варіанти переходу до нових форм землеволодіння: 1) за рішенням більшості членів общини; 2) за ініціативою меншості; 3) індивідуаль- ний перехід. Перший варіант передбачав перехід до нової форми землеволодіння за умови, що за це проголо- сувала більшість членів общини. У такому випадку автоматично порушувалося питання про те, що со- бою являє більшість. Відповідно до тогочасного чинного законодавства про селян, перехід до под- вірного землеволодіння міг бути реальним тільки за рішенням кваліфікованої більшості (2/3). На практиці набрати таку кількість голосів було надзвичайно складно. Тому більшість членів Особливої наради вважала, що така кваліфікована більшість лише галь- мувала сільськогосподарський прогрес. У зв'язку із цим лунали пропозиції замінити кваліфіковану більшість простою більшістю голосів. Представник Міністерства фінансів О. Оболенсь- кий, наприклад, узагалі доводив, що заміна квалі- фікованої більшості простою на практиці немає сут- тєвого значення. Все одно рішення про перехід, на його думку, приймалося одноголосно. Сенатор М. Хвостов та заступник міністра внутрішніх справ О. Стишинський наполягали на збереженні кваліфі- каційної більшості. О. Єрмолов 2/3 називав "кайда- нами, що стримують розвиток ініціативи у селян". Навіть прихильник общини П. Семенов визнав пра- вомірність думки О. Єрмолова. Він погоджувався на зменшення пропорції до 3/5. Водночас він не вітав заміни кваліфікаційної більшості на просту, уважаючи, що в такому разі вихід із общини зале- жатиме від випадковостей [15, с. 11]. Обережну позицію обрав голова наради С. Вітте. З одного боку, він уважав, що проста більшість на- багато краща за кваліфікаційну, а з іншого - не на- полягав на обов'язковому її застосуванні. Поясню- ючи свій вибір, голова Особливої наради роз'ясню- вав: "Я висловився за збереження 2/3 голосів лише тому, що далі будуть обговорюватися способи для виходу з общини меншості, тобто йтиметься про те, що рішення більшості не є обов'язковим для мен- шості" [16, с. 15]. Така точка зору С. Вітте була взя- та за основу. Жваві дебати точилися також навколо таких пи- тань. По-перше, хто із членів общини мав право го- лосу: чи всі її члени, чи тільки ті, хто мав наділ. По- друге, як вираховувати більшість: чи з усієї чисель- ності тих, хто мав право голосу, чи тільки з тієї чи- сельності, що була присутня на сході. Думки членів Особливої наради стосовно цього були діаметраль- но протилежними. Частина виступала за те, щоб більшість обраховувати із загального списку тих, хто мав право голосу, частина - тільки тих, хто брав участь у сході; одні виступали за збереження ква- ліфікованої більшості, інші - за просту більшість. Єдиної думки стосовно цього напрацьовано не було. Думка про те, що рішення 2/3 общинників не було обов'язковим для меншості, ні в кого із членів Особ- ливої наради не викликала сумнівів. Більше того, вона була схвалена одноголосно - рідкісний випа- док у роботі наради. Так само більшістю голосів був підтриманий і принцип, за яким меншість мала пра- во на вихід із общини. Натомість умови реалізації цього принципу стали приводом до серйозної дис- кусії між прихильниками збереження общини та їхніми опонентами. Так, О. Стишинський, М. Хвостов наполягали на тому, щоб за селянами, які вийшли з общини, за- кріплювати наділи в одному місці. В іншому випад- ку, переконував О. Стишинський, відбулася б плу- танина між общинним та подвірним землеволодін- ням, посилилося б черезсмужжя, унеможливилися б наступні переділи. З точки зору теорії, наведена вище позиція мала сенс. Однак на практиці, як слушно зауважив С. Вітте, її реалізувати було над- звичайно складно [16, с. 19]. Не менш важливими питаннями при виході се- лян із общини були питання про розмір наділів, які закріплювалися за ними, та про те, які саме наділи закріплювати за селянами. Цю проблему не омину- ли своєю увагою члени Особливої наради. На пере- конання І. Іванюкова, О. Нікольського, О. Стишинсь- кого, доречно звернутися до аналізу нормативно- правової бази й діяти, керуючись нею. Зокрема, І. Іванюков прямо вказував на рішення Сенату щодо цього питання. Відповідно до нього, за селянином, який виокремлювався з общини, закріплювався той розмір землі, який він мав за останнім переділом [Там само, с. 23]. Це положення, на переконання О. Нікольського, мало бути висхідним у визначенні земельних прав членів общини. Із цим погоджував- ся й О. Стишинський. У його розумінні виокремлен- ня з общини за існуючим переділом - єдине реаль- не вирішення цього питання. Проти такого підходу категорично виступив зас- тупник міністра внутрішніх справ М. Кутлер. Свою думку він обґрунтовував так: "… Переділи в общи- нах відбуваються за наявними в них душами, якщо у 2/3 общини кількість наявних душ зросла, а в 1/3 зменшилася, то 1/3 буде вимагати виокремлення з метою закріплення за собою того надлишку, що ви- падково став її" [16, с. 26-27]. У зв'язку із цим він пропонував виокремлювати землю на підставі но- вого переділу. Таким чином, утворювалася ситуа- ція, за якої нове правило відігравало роль гальма в ліквідації общини. Обидві позиції були крайнощами, а тому члени Особливої наради відхилили їх. Своєрідну крапку в дискусії із цього питання поставив С. Вітте. Він підкреслив необхідність надання права меншості виходити з общини усупереч думці більшості. Голо- ва наради окреслив три принципові умови такого переходу. По-перше, розмір ділянки селянина, який виокремлювався з общини, не повинен перевищу- вати того розміру, який фактично перебуває в кори- стуванні такого селянина. По-друге, розмір виокрем- люваної землі визначався на підставі тієї системи ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. ЕКОНОМІКА 141 переділу й того сімейного складу, який мав місце на момент виокремлення. По-третє, повинні функці- онувати спеціальні установи, до яких селяни могли вільно звертатися, вирішуючи земельні спори [17, с. 5]. Такий підхід С. Вітте, ураховуючи загальний стан справ у сільському господарстві імперії, був виправданим. Він також узгоджувався з принципа- ми Особливої наради - поступовістю, ненасиллям. Індивідуальний перехід був необхідний із загаль- ної сільськогосподарської точки зору. Саме таку позицію обстоював сенатор О. Нікольський. На його переконання, індивідуальна ініціатива селян була каталізатором удосконалення агротехнологій на селі. У зв'язку із цим він вважав, що якщо позбавити ініціа- тивних селян права індивідуального виходу з об- щини, то остання позбудеться будь-якої можливості до прогресу [17, с. 11]. Більш обережним у своїх судженнях про проблему був С. Вітте. З одного боку, він уважав, що такий індивідуальний перехід сприятиме штучному нищенню общини. З іншого - не заперечував проти того, щоб таке право було закріплене за селянами, але на умовах, які б уне- можливили штучне руйнування общини. Як одну з них, С. Вітте називав дозвіл індивідуального пере- ходу лише під час переділу. Однак це, як доводив сенатор І. Горемикін, суперечило 36 статті Загаль- ного Положення. У ній чітко було прописано: "Кож- ний член общини може вимагати, щоб із общинної землі йому було виокремлено ділянку в приватну власність, розмір якої відповідав би його дольовій участі в придбанні цієї общинної землі. Якщо таке зробити неможливо, то селянинові, який бажає от- римати свою ділянку землі, общиною сплачуються кошти. Їхній розмір визначається або взаємною зго- дою, або оцінкою землі" [17, с. 16-17, 29]. Підводячи підсумки дискусії, члени Особливої наради зійшлися на тому, що селяни мають право на індивідуальний вихід із общини лише під час переділів. У решті випадків вони мають право ви- магати грошову компенсацію за те, що їхній наділ залишається в общині [18]. Узята за основу члена- ми наради трисходинкова система переходу селян до нових форм землеволодіння, попри окремі недо- ліки, мала одну суттєву перевагу. Селяни отриму- вали право вибору. До цього вони його не мали. Окрім питань соціально-економічного характеру, члени Особливої наради активно обговорювали пи- тання суспільно-політичного характеру. Насамперед це стосувалося проблеми селянського управління та судоустрою. С. Вітте на черговому засіданні висловив власну концепцію переоблаштування селянського управлін- ня. Її сутність полягала в тому, що центральну ланку селянського управління - сільську общину - плану- валося реорганізувати на всестановій основі, макси- мально наблизивши її до земств. У такий спосіб Сергій Юлійович мав намір створити дрібну земську оди- ницю. Така позиція голови Особливої наради була підтримана більшістю її членів. Вони справедливо наголошували на тому, що селянське управління перевантажене різноманітними обов'язками: адміні- стративними, податними, поліцейськими. Усі вони втратили становий характер, належали до компетенції не місцевих, а державних органів управління [19]. Більшість звертала увагу й на той факт, що склад волосного управління був незадовільним. Наприк- лад, представник Міністерства фінансів О. Ріттіх зауважував: "Виборна служба в сільській адмініст- рації є тяжкою повинністю, вона відволікає від ве- дення господарства, тому старші посади, які є по- чеснішими, заміщуються або хуліганами, або осо- бами, що від них залежать, менш почесні - недба- лими господарями" [20, с. 10]. Селянське управління потребувало реорганізації й через сваволю земського начальства - так вважа- ли представники більшості. На доказ своєї правоти вони, зокрема М. Кутлер, оперуючи інформацією, що надходила до Міністерства внутрішніх справ, зауважували, що закони 1889 р. не сприяють роз- витку самоуправління на селі. Здебільшого питан- ня, що належать до компетенції селянських сходів та общин, вирішуються на власний розсуд земсь- кого начальника [21, с. 21]. Проти такої позиції більшості виступила меншість: О. Стишинський, М. Хвостов, О. Щербатов, С. Ше- реметьєв. Вони наполягали на необхідності збере- ження становості в селянському управлінні. Були категорично проти будь-яких принципових змін у цій справі. Єдине, на що вони погоджувалися, - част- кові зміни в органах селянського самоуправління та покращення кадрового складу волосного та сіль- ського сходів. Вони були переконані, що сама ідея всестанової волості не може бути реалізована. В іншому випадку, як стверджували представники меншості, у роботі сходу домінували б куркулі та інший небажаний елемент [22, с. 28]. Заперечуючи ідею всестановості волості, мен- шість обґрунтовувала це тим, що селянський мир - однорідна маса, на яку особи інших станів, із їх- ньою культурою та освітою, справлятимуть нега- тивний вплив [23, с. 169]. У своїх судженнях вони не були самотніми. Подібних поглядів дотримува- лася соціалістично налаштована інтелігенція та крайні консерватори. На переконання меншості, переоблаштування селянського управління суперечило основним прин- ципам Великої реформи. Про це відверто на засі- данні Особливої наради заявив О. Стишинський. За його словами, заміна сільського сходу новою фор- мою всестанового земського управління - дрібною земською одиницею - рівнозначна "ліквідації селян- ства як стану в першій половині Росії та катастро- фічному зменшенню чисельності в другій половині" [24, с. 28]. Проти всестановості селянського управління вис- ловився й сенатор М. Хвостов. У своїх аргументах він апелював до морального аспекту проблеми. Зок- рема, наголошував на тому, що селяни навряд чи виграють від того, що в роботі волосних з'їздів бра- тимуть участь представники інших станів [22, с. 28]. Водночас, розуміючи, що повністю виступати проти ідеї вдосконалення земств за умов революції 1905 - 1907 рр. неможливо, меншість пішла на так- тичний крок. Її представники запропонували вирішити завдання зближення земств із населенням шляхом реорганізації виконавчих органів земств. Замість формування всестанових волосної та земської ус- танов, вносилася ідея розширення представництва на сільських сходах під час вирішення чітко визна- ченого кола питань. Меншість готова була надати право голосу на сільських сходах міщанам, реміс- никам, цеховим тощо [22, с. 28]. Підсумком гострих дебатів стало голосування. У його результаті члени Особливої наради висловили- ся на підтримку проекту С. Вітте. Було прийнято рішення вилучити із селянського управління веден- ня адміністративних справ. Їх передавали або зем- ству, або урядовій установі. ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. 142 ЕКОНОМІКА Висновки Отже, підсумовуючи обговорення членами Особ- ливої наради важливих соціально-економічних та суспільно-політичних складових селянського питан- ня, констатуємо таке. По-перше, її засідання відбу- валися в атмосфері коректних, тією чи іншою мірою науково обґрунтованих дискусій між прихильника- ми консервативної аграрної політики та їхніми опо- нентами. По-друге, рішення, що приймалися, ґрун- тувалися на принципах поступовості та ненасилля. По-третє, прийняті за ключовими питаннями соціаль- но-економічного життя селян рішення засвідчували, що нарада обрала й дотримувалася чіткого курсу, спрямованого на модифікацію аграрного сектора економіки. Водночас ураховувалися інтереси якщо не всіх, то більшості сільгоспвиробників. Пріоритет віддавався розвитку особистої ініціативи селян, по- ступовій трансформації общинного землеволодіння в індивідуальне, становленню інституту селянської приватної власності на землю. По-четверте, обгово- рення питань суспільно-політичного життя селян, рішення, що були прийняті, продемонстрували кар- динальні зміни в ставленні держави до селян. Було визнано за доцільне інтегрувати селянство в загаль- ний соціальний організм Російської імперії, визнати його повноправним суб'єктом цивільно-правових відносин. Ставка робилися на стимулювання й роз- виток селянського самоуправління, інтеграцію се- лянського мікрокосму до імперського макрокос- му. По-п'яте, упродовж кінця 1904 - початку 1905 рр. Особлива нарада виконувала функції справжнього центру з розробки основ нової аграрної політики. Згодом саме рішення Особливої наради ляжуть в основу Столипінської аграрної реформи. ЛІТЕРАТУРА: 1. Всеподданнейший отчет по Особому совещанию о нуж- дах сельскохозяйственной промышленности 1902 - 1904 гг. - СПб., 1904. 2. Російський державний історичний архів (далі - РДІА). - Ф. 1233. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 201 - 202. 3. Симонова М. С. Кризис аграрной политики царизма на- кануне первой российской революции / М. С. Симонова. - М. : Наука, 1987. - 254 с. 4. Сидельников С. М. Аграрная политика самодержавия в период империализма / С. М. Сидельников. - М. : Изд-во Московского университета, 1980. - 289 с. 5. Ганелин Р. Ш. Российское самодержавие в 1905 году. Реформы и революция / Р. Ш. Ганелин. - СПб. : Наука. С.- Петербургское отд-ние, 1991. - 221 с. 6. Ананьич Б. В. Кризис власти в России. Реформы и революционный процесс. 1905-1917 годы / Б. В. Ананьич, Р. Ш. Ганелин // История СССР. - 1991. - № 2. - С. 96-106. 7. Ананьич Б. В. Сергей Юльевич Витте и его время / Б. В. Ананьич, Р. Ш. Ганелин. - СПб., 1999. - 430 с. 8. Дякин В. С. Деньги для сельского хозяйства 1892- 1914 гг. (Аграрный кредит в экономической политике цариз- ма) / В. С. Дякин. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 1997. - 356 с. 9. Щербакова И. К. Особое Совещание о нуждах сельс- кохозяйственной промышленности и Редакционная комис- сия Министерства внутренних дел как альтернативные цен- тры обсуждения крестьянского вопроса в начале ХХ века (1902-1905 гг.) : дисс. … канд. ист. наук / И. К. Щербакова. - М., 2003. - 282 с. 10. Мэйси Д. Земельная реформа и политические пере- мены: феномен Столыпина / Д. Мэйси // Вопросы истории. - 1993. - № 4. - С. 3-19. 11. Протокол № 13 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 12. РДІА. - Ф. 1233. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 68 - 70. 13. Протокол № 15 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 14. Протокол № 14 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 15. Протокол № 16 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 16. Протокол № 17 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 17. Протокол № 19 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 18. РДІА. - Ф. 1233. - Оп. 1. - Спр. 106. - Арк. 4. 19. РДІА. - Ф. 1233. - Оп. 1. - Спр. 104. - Арк. 316. 20. Крестьянское дело: краткий свод местных комите- тов / [сост. А. А. Риттих]. - СПб., 1903. 21. Протокол № 3 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 22. Протокол № 1 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. 23. Гурко В. И. Черты и силуэты прошлого: Правитель- ство и общественность в царствование Николая ІІ в изобра- жении современника / В. И. Гурко. - М. : НЛО, 2000. - 816 с. 24. Протокол № 2 // Протоколы по крестьянскому делу. - СПб., 1905. Z. Svyashchenko DEVELOPMENT OF THE FOUNDATIONS OF A NEW AGRICULTURAL POLICY OF THE RUSSIAN EMPIRE THE SPECIAL MEETING THE NEEDS OF AGRICULTURAL INDUSTRY The article attempts by analyzing the source base to explore the development of the foundations of a new agricultural policy of the Russian Empire beginning of the twentieth century The special meeting of the needs of the agricultural industry. The attention to the problem of the fate of the peasant communities and peasant management reform. Key words: The special meeting, peasant self-government, the new agricultural policy, the peasant commune, village, individual way. © З. Священко Надійшла до редакції 08.02.2012 ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com

Розробка основнової аграрної політики Російської імперії Особливою нарадою з потреб сільськогосподарської промисловості

Institution

Ähnliche Einträge