Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело
У статті розглядається періодика України 1917–1940 рр. як масове історичне джерело. Характеризуються методологічні та
 методичні аспекти дослідження періодичної преси, здійснено систематизацію і класифікацію видань....
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/632 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело / Г. Рудий // Бібл. вісн. — 2008. — N 1. — С. 29-35. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860188463787147264 |
|---|---|
| author | Рудий, Г. |
| author_facet | Рудий, Г. |
| citation_txt | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело / Г. Рудий // Бібл. вісн. — 2008. — N 1. — С. 29-35. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті розглядається періодика України 1917–1940 рр. як масове історичне джерело. Характеризуються методологічні та
методичні аспекти дослідження періодичної преси, здійснено систематизацію і класифікацію видань.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:05:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1 29
тан розвитку історичної науки на сучасно-
му етапі свідчить про значне розширення її
проблематики, поглиблення наукового і те-
оретичного рівня досліджуваних проблем. Це й зу-
мовило розширення спектру досліджень у галузі
джерелознавства та історіографії. У дослідницький
процес залучаються нові групи історичних джерел,
які раніше аналізувалися істориками фрагментарно
або не розглядались як історичні джерела.
Періодична преса завдяки своїм соціальним
функціям відіграє важливу роль у житті
суспільства як засіб масової інформації, агітації та
пропаганди. Водночас вона через свою специфіку
може бути предметом самостійного вивчення дже-
релознавства.
Ми поділяємо думку тих дослідників, які вважа-
ють, що українська преса є маловивченим нара-
тивним джерелом, а наукою, яка має його
досліджувати, є спеціальна історична дисципліна –
пресознавство. Вона має свій об’єкт, предмет, те-
риторіальні та хронологічні межі, наукові принци-
пи і методи дослідження 1.
Предметом пресознавства є тенденції та зако-
номірності зародження та особливості розвитку
періодики як історичного джерела, наукові прин-
ципи роботи з матеріалами преси, експертиза
їхньої цінності, класифікація і систематизація. Те-
оретичне осмислення цих проблем, вироблення
методик їх розв’язання є головним завданням пре-
сознавства. Об’єкт пресознавства – періодичні ви-
дання, процес їх створення та функціонування,
місце преси в житті суспільства, стан, збереження
і можливості використання її як історичного дже-
рела.
Об’єктом українського пресознавства є також
українська періодика – спадщина українського на-
роду, що відклалась у вітчизняних і зарубіжних
архівах, музеях та бібліотеках.
З ключових об’єктів пресознавства випливає йо-
го головна функція – розробляти теорію і методи
комплектування, реєстру, зберігання періодичних
видань та інформування про них.
Українське пресознавство як спеціальна історич-
на дисципліна тісно пов’язана з іншими наукови-
ми дисциплінами, насамперед з історією України,
історичним джерелознавством, архівознавством,
бібліотекознавством, бібліографознавством, доку-
ментознавством, текстологією, інформатикою.
Важливими є зв’язки пресознавства з філо-
логічними науками, які досліджують письмові
тексти, і на основі їх змістового, мовного і
стилістичного аналізу виникає можливість здобу-
вати знання з історії духовного життя суспільства.
Особливістю інформаційного потенціалу преси
України є те, що значна її частина видавалася
російською, польською, єврейською, німецькою та
іншими мовами.
Продовжуючи думку про пресознавство як
спеціальну історичну дисципліну, зазначимо, що
досвід роботи з газетною періодикою минулого
переконує нас у тому, що газети слід розглядати як
самостійний вид історичного джерела, окремим
об’єктом пресознавчих досліджень у контексті
розвитку комунікаційних функцій суспільства.
Досліджуючи значення періодики як історичного
джерела, провідні вітчизняні та зарубіжні фахівці –
М. Я. Варшавчик, М. Ф. Дмитрієнко, З. В. Жда-
новська, І. Д. Ковальченко, О. М. Медушевська,
М. М. Романюк, А. В. Санцевич, В. Ф. Солдатенко,
М. Н. Чорноморський – по-різному трактували
своєрідність і відмінність її від інших видів джерел.
Так, одні дослідники вважають, що періодику як
історичне джерело вирізняють переважні в ній
публіцистичні жанри 2, другі стверджують, що її
своєрідність і відмінність від інших видів джерел
полягає в типологічних особливостях періодичних
видань 3, а треті – що пресу як особливий вид дже-
рела визначають хронологічні або проблемні огля-
ди газетних матеріалів 4. Водночас чимало пресо-
знавців вважають, що матеріали періодики – це
Г. РУДИЙ,
учений секретар науково-організаційного відділу Президії НАН України,
д-р іст. наук
Ïåð³îäèêà Óêðà¿íè 1917–1940 ðð.
ÿê ³ñòîðè÷íå äæåðåëî
У статті розглядається періодика України 1917–1940 рр. як масове історичне джерело. Характеризуються методологічні та
методичні аспекти дослідження періодичної преси, здійснено систематизацію і класифікацію видань.
К л ю ч о в і с л о в а: історичне джерело, газетне джерелознавство, пресознавство, періодична преса, газетна періодика.
С
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ã. ÐÓÄÈÉ
30
комплексне джерело та сховище інших видів дже-
рел 5. Погоджуючись з цією точкою зору, з огляду на
характер, функції і склад газетних матеріалів, на на-
шу думку, періодику слід кваліфікувати як комп-
лекс історичних джерел та документальних ма-
теріалів. Газетна періодика як різновид історичного
джерела містить багато соціальних функцій, серед
яких інформаційна, агітаційно-пропагандистська,
виховна, просвітницька, навчально-педагогічна,
етична, естетична тощо. Виступаючи в структурі
суспільства як його інформаційний інститут, свою
діяльність преса фокусує на певного типу функціях,
які ми й розцінюємо як видоутворювальні, що ма-
ють безпосередній стосунок до вивчення її як істо-
ричного джерела. Слід відзначити, що друковані
органи у ході бурхливого процесу розвитку
постійно трансформуються, тобто комунікація із за-
собу стає метою, а її зміст – формою сутності 6.
Як історичне джерело газети склалися в результаті
розвитку самого джерелознавчого процесу з влас-
ною внутрішньою формою і структурою. Форма
джерела зумовлена його цільовим призначенням,
зв’язок форми і змісту призначення тут очевидний 7.
Неуникність звертання до газетних джерел, не-
обхідність їх пошуку, систематизації, вивчення,
інтерпретації у межах певної культури легітимізує
питання про статус газетного джерелознавства в
історичному пізнанні. Загалом постає питання: чи
конституйоване газетне джерелознавство як
соціальна історична дисципліна, яка усвідомлює
свій об’єкт, предмет і завдання, дисципліна, у ме-
жах якої систематично розробляють увесь спектр
теоретичних і методологічних проблем щодо атри-
буції і опрацювання газетних джерел? Практика
вивчення історичного джерелознавства засвідчує
зовсім інше. Історична наука так і не виховала у се-
бе справжнього смаку до самих газетних джерел,
до розв’язання всього комплексу завдань щодо
історіографії та власної бази газетного джерело-
знавства – починаючи з пошуку джерел і закінчую-
чи їх уведенням у науковий і культурний обіг, зали-
шаючи «копирсання у фактах», атрибуцію і рекон-
струкцію газетних джерел на відкуп філологам.
Взяти це завдання на себе має нова спеціальна істо-
рична дисципліна – газетознавство, причому запо-
рукою успішності його виконання є усвідомлення
пріоритетності саме джерелознавчого аспекту істо-
рико-газетознавчих студій, що передбачає подолан-
ня не на словах, а на ділі зневажливого ставлення
до газетних джерел, перехід до систематичної
праці, метою якої є підтримування у належному
стані газетного джерелознавчого фонду.
Треба відзначити, що преса дає змогу вивчати
події та явища, пов’язані з суспільно-політичними і
культурологічними процесами в суспільстві, такі ас-
пекти громадсько-політичного життя, які не знайш-
ли достатнього висвітлення в інших джерелах.
Газети (щоденні, щотижневі, щомісячні) є най-
поширенішим, популярним і водночас дуже
цінним джерелом, що містить велику кількість
достовірної історичної інформації. Тому вони за-
кономірно привертають увагу широкого кола
дослідників.
Загалом, функція періодичної преси полягає в
інформуванні читачів про події, що відбуваються.
Газети постійно відбирають соціально значущу для
сучасників інформацію, щодня оприлюднюють
відомості про найважливіші події, явища, політичні
процеси сучасної історії. Повідомлення газет є без-
посереднім синхронним відображенням дійсності.
Водночас періодичність виходу зумовлює система-
тичний характер усіх даних, що трапляються в
пресі, а поширення у багатьох примірниках забез-
печує збереження інформації. Формуючи у читачів
стереотип сприйняття подій, про які йдеться, газети
містять водночас з конкретністю аналітичну інфор-
мацію, що пояснює суть і значення подій з погляду
сучасників. Очевидно, функція, яку газетна
періодика виконує в історичній діяльності, визначає
її можливість як історичного джерела: через відоб-
раження окремих рис і властивостей об’єктів
дійсності давати уявлення про них у цілому.
Газетна періодика належить до тих історичних
джерел, які набувають особливого розвитку в часи
великих суспільних зрушень. Зокрема, так було і в
буремні роки Української революції 1917–1920 рр.
Слід відзначити, що до революції в Україні вихо-
дило тільки 172 газети, з них українською мовою
видавалося лише шість 8.
Підрахувати кількість газет, які виходили в 1917–
1920 рр., дуже непросто. Ускладнює справу велика
кількість газет, їх розпорошеність по сховищах
бібліотек України та за кордоном. Крім того, у ба-
гатьох з них відбувалися великі зміни, окремі газети
з різних причин існували нетривалий час (від одно-
го номера до кількох) і припиняли свою діяльність,
засновувались інші, об’єднувалися, реорганізували-
ся, змінювали назву, хоч склад видавців і редакторів
залишався тим самим, деякі видання взагалі не збе-
реглися, в окремих випадках не відомі дати початку
видання газет та їх припинення тощо.
Відзначимо також, що за радянської доби всі без
винятку газети, котрі не перебували на більшо-
вицьких позиціях, дослідники відносили до преси
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ïåð³îäèêà Óêðà¿íè 1917–1940 ðð. ÿê ³ñòîðè÷íå äæåðåëî
31
ворожого табору, і через те ці видання не потрап-
ляли навіть до обліку державної реєстрації друко-
ваної продукції та зберігалися у спецфондах.
У революційний період 1917–1920 років в Ук-
раїні, особливо в період утворення і становлення
Української Народної Республіки й Української
держави, відбувається процес справжнього видав-
ничого буму. Українська періодика цього часу дуже
різноманітна – як за змістом, так і напрямами. Це й
державні, партійні, військові, профспілкові, коопе-
ративні, просвітницькі, релігійні та інші видання.
За підрахунками автора, з березня 1917 р. по гру-
день 1920 р. виходило понад 1100 газет 9. Серед
них – найбільше тих друкованих органів, які не пе-
ребували на більшовицьких позиціях (за нашими
підрахунками таких видань – 768) 10.
Періодичні видання виходили практично в усіх
регіонах України. Газети розповсюджувалися у Во-
линській, Катеринославській, Київській, Поділь-
ській, Полтавській, Таврійській, Харківській, Хер-
сонській, Чернігівській губерніях, у Поліському
окрузі, на Холмщині та Підляшші, в Галичині.
Найбільше видань виходило у Київській, Харків-
ській, Подільській та Херсонській губерніях (від-
повідно, 209, 104, 91, 89). Серед міст найбільше
розповсюджувалися газети в Києві і Харкові: 167 і
82 11. За періодичністю переважав тип щоденних га-
зет – 262. 96 видань виходили двічі або тричі на
тиждень. Найменше було тижневиків – 82 12. Як
свідчить аналіз, українська преса мала достатньо
можливостей регулярно висвітлювати загальнона-
ціональні і місцеві події, зокрема і в галузі збере-
ження пам’яток історії і культури.
Важливо також з’ясувати динаміку розповсю-
дження газет протягом 1917–1920 рр. За нашими
підрахунками, найбільше газет видавалося в 1918 р.
– 306. Широко представлені видання у 1917 і
1919 рр.: 183 і 243. Найменше їх виходило у 1920 р.
– 70 13.
Мовний аналіз періодики свідчить, що більшість
газет видавалася російською мовою – 438. Проте
досить широко представлені й україномовні ви-
дання – 286 назв. 27 газет друкували матеріали од-
ночасно українською та російською мовами 14. От-
же, можна з певністю твердити, що у 1917–1920 рр.
існувала велика й різногалузева мережа українсь-
ких періодичних видань.
Упродовж досліджуваного періоду кількість ви-
дань українською мовою постійно зростає. Ук-
раїнська преса в цей час стає різноманітною щодо
напрямів і змісту (партійні і безпартійні, військові,
громадські, земські й кооперативні, релігійні і на-
укові видання). Помітно зросла фахова,
просвітянська і науково-популярна періодична
преса. Серед провідних українських публіцистів
того часу – Христина Алчевська, Сергій Єфремов,
Володимир Винниченко, Михайло Грушевський,
Микола Василенко, Володимир Науменко, Андрій
Ніковський, Симон Петлюра, Іван Огієнко, Ми-
хайло Туган-Барановський, Євген Чикаленко та
інші відомі українські діячі.
Велику групу в зазначений період становила
більшовицько-радянська преса, яка нараховувала
400 назв газет 15. Це – видання із місцевостей, які
входили до УСРР за сучасним адміністративно-те-
риторіальним поділом, а також ті, що входили до
неї у 1917–1920 рр.
Більшість газет видавалася російською мовою –
292. Україномовних видань було 53. Одночасно
українською і російською мовами друкували ма-
теріали 55 видань 16.
Аналіз розвитку більшовицької преси, а також
органів друку за доби Центральної Ради, Гетьман-
щини, Директорії, денікінської окупації дає змогу
дійти висновку, що дана газетна періодика є систе-
матизовано-хронологічним джерелом, котре
містить сукупну різноманітну інформацію, охоп-
люючи всі сфери життя і прошарки українського
суспільства того часу.
Слід сказати, що українська преса розвивалася в
нерозривному зв’язку із завданнями політичного,
соціального, культурного розвитку тогочасного
суспільства. Характерно, що багато газет у зазна-
чений період припинили свій вихід. Причини того
найрізноманітніші. Проте основні – брак коштів,
банкрутство, політична цензура, адміністративний
тиск тощо.
Так, за доби Центральної Ради на підставі поста-
нови одеського комісара Коморного про заборону
антиурядової агітації у квітні 1918 р. були заборо-
нені органи соціал-демократів «Южный рабочий»,
соціалістів-революціонерів «Красное знамя»,
більшовицький «Голос революции» 17. Також було
призупинено діяльність газети «Южный край»
(через обмеження свободи слова) 18.
За правління уряду гетьмана Павла Скоропадсь-
кого для контролю за діяльністю друкованих ор-
ганів було створено Бюро преси при Міністерстві
внутрішніх справ України на чолі з відомим ук-
раїнським публіцистом і громадським діячем
Дмитром Донцовим. Воно розробило і розіслало
для цензорів перелік питань, обговорення яких у
пресі не допускалося 19.
Крім того, командуванню гетьманського війська
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ã. ÐÓÄÈÉ
32
було надано право розробляти правила перегляду
періодичних видань, що значно обмежували свобо-
ду друкованого слова в Україні 20. Запровадження
таких правил надало владним структурам мож-
ливість вживати суворі санкції щодо редакцій газет
та їхніх співробітників. На цій підставі було закри-
то газети «Боротьба», «Народня воля» (Київ), «Зем-
ля і воля» (Харків), «Мысль» і «Наш луч» (Катери-
нослав), «Наш степ» (Мелітополь), «Свободная
мысль» (Київ) 21. За постановою харківського губер-
нського старости була заборонена газета «Наш Юг»
за вміщений у № 85 від 15 червня 1918 р. фейлетон
«Воспоминание» 22. Харківська міська дума прикри-
ла також місцеву газету «Голос Юга» за те, що, на
думку членів Думи, газета намагалася підірвати в
очах населення авторитет і значення міської думи,
обраної на широких демократичних засадах 23.
Крім цього, за розпорядженням австрійсько-
німецького командування було закрито харківську
газету «Волна» 24 і миколаївську «Власть труда» 25.
У липні 1918 р. полтавська адміністрація припини-
ла вихід газети «Вільний голос» 26.
У серпні 1918 р. німецьке командування зверну-
лося до гетьманського уряду з вимогою заборони-
ти ввіз російських газет, де вміщувалися ма-
теріали, спрямовані на порушення спокою і нор-
мального життя в Україні 27. За Директорії теж по-
ширюється і встановлюється жорстка цензура. Бу-
ла розроблена і розіслана для цензорів інструкція
щодо контролю за діяльністю періодичних видань.
Згідно з нею заборонялася агітація проти ук-
раїнської самостійності, а також критика трудя-
щих класів 28. Для контролю за діяльністю друкова-
них органів було створено Цензурну колегію при
Міністерстві преси і пропаганди Директорії. У її
обов’язки входила попередня перевірка матеріалів
періодичних і неперіодичних видань (газет, жур-
налів, книг, брошур, мап та інших видів друку) 29.
Крім цього, Колегія мала вивчати настрої преси, її
ставлення до урядових установ Директорії УНР.
Так, у звіті Цензурної колегії про характер
публікацій української періодики з 15 по 21 верес-
ня 1919 р. відзначалося, що «Робітнича газета»,
«Трудова громада», «Село» ставляться до уряду
Директорії прихильно, «Хліборобська справа» та
«Дніпровська хвиля» – лояльно, «Україна» і
«Стрілець» – опозиційно 30. Відзначала цензура та-
кож опозиційність газети «Воля України», в ма-
теріалах якої критикувалися Директорія та голов-
ний отаман Симон Петлюра 31. Характерно, що
більшість друкованих органів, і навіть прихильних
до політичного режиму Директорії, виступали з
гострою критикою проти цензурних обмежень
свободи друкованого слова 32.
За Директорії були закриті газети «Боротьба»,
«Відродження», «Киевлянин», «Киевская мысль»,
«Нова Україна» та ін. Зокрема, газета «Киевская
мысль» була закрита головним чином з метою
реквізиції приміщення редакції для потреб нової
влади та за антиукраїнську пропаганду.
Чимало видань припинили діяльність під час
денікінської влади. Так, за наказом № 120 команду-
вача військами Київського округу генерала Драго-
мирова від 19 листопада 1919 р. співробітників га-
зети «Кіевское эхо» С. К. Лінцера, О. С. Кузьминсь-
кого і М. М. Евреїнова за антиденікінську пропа-
ганду було віддано до військово-польового суду,
створеному при Управлінні коменданта м. Києва 33.
Особливо багато газет припинили свій вихід за
більшовицької влади. Зокрема, за більшовицького
режиму припинили діяльність газети «Южный
край» (Харків), «Новости дня» (Київ), «Новая
жизнь» і «Южный рабочий» (Одеса) 34. З утворен-
ням у 1919 р. Всеукраїнського державного видав-
ництва всі українські газети, які перебували не на
більшовицьких позиціях, були закриті.
Слід окремо сказати про пресу України 20-х
років XX ст. З утвердженням більшовицької влади
кількість газет в Україні значно зменшилася: ви-
дання, які не перебували на платформі радянської
влади, закривалися. Україномовна періодика на
початку 20-х років XX ст. практично зникла. Лише
з проголошенням курсу на українізацію справи ук-
раїномовної преси дещо поліпшилися. Розглянемо
кількісні показники органів друку з 1921 по 1930
рр. (табл. 1) 35.
Як бачимо, в Україні до 1927 р. україномовні ви-
дання не випереджали російські, а за тиражністю
навіть значно поступалися. Крім того, на території
України широко розповсюджувалися загальносо-
юзні російськомовні видання тиражем 400 тис.
примірників 36.
Найбільше газет видавалося в 1930 р. – 555, най-
менше їх виходило 1923 року – 28. Газети розпов-
сюджувалися в усіх регіонах підрадянської Ук-
раїни. Найбільше газет видавалося на Київщині і
Харківщині. Широка палітра функціонування як
соціальної, так і масової української радянської
періодики безпосередньо впливала на процеси
індустріалізації, перебудови сільського господар-
ства, культурної революції.
Як свідчить аналіз, наприкінці 20-х років
помітно зростає потенціал радянської української
преси. Засновуються нові видання, українізуються
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ïåð³îäèêà Óêðà¿íè 1917–1940 ðð. ÿê ³ñòîðè÷íå äæåðåëî
33
російські. З-поміж них виділимо загальноук-
раїнську масову газету «Вісті ВУЦВК». Крім доб-
ре налагодженого інформаційного відділу, в ній
були широко представлені наука, освіта, літерату-
ра, мистецтво, бібліографія. Чимало сприяв підви-
щенню інформативності та змісту газети, її попу-
лярності редактор, відомий український діяч і поет,
боротьбист Василь Блакитний (справжнє прізвище
Елланський). Також популярними українськими
виданнями були газети «Більшовик» (Київ), «Ко-
муніст» (Харків), «Селянська правда» (Харків).
Окрім оглядів партійного руху на місцях сторінки
видань містили популярні статті на тему громадсь-
ко-політичного та культурно-освітнього характеру.
Помітне місце серед них посідали проблеми впро-
вадження української мови, освіти, культури.
У 1929 р. загальна кількість газет, які видавалися
українською мовою, сягнула 298 назв, що становило
68 % їхньої загальної кількості. За разовим тиражем
частка україномовних видань складала 70 %. 1930 р.
українські газети вже становили 83 % загального ра-
зового тиражу. Того ж року лише кілька великих га-
зет ще видавалися російською мовою: «Луганская
правда» і «Вечерние известия» в Одесі та періодичні
видання в Сталіно (Донецьку) і Маріуполі.
У цілому попри ідеологічний і адміністративний
тиск навіть серед робітничої преси стали переважа-
ти україномовні газети. Зокрема, заводські багатоти-
ражки в 1930 р. на 63,4 % були україномовними 37.
Відзначимо, що в українській пресі відбулися не
тільки кількісні, але й якісні зміни. Перед ре-
дакціями центральних і міських газет ставилося
завдання довести, що українські видання пов-
ноцінні, що вони не другорядні версії союзних ви-
дань, а «українізація не означає селянізації» 38.
Також важливо з’ясувати динаміку періодич-
ності українських видань. З 1921 по 1930 рр. серед
центральних газет переважав тип тижневиків і що-
денників – 41. 15 видань виходили двічі або тричі
на тиждень. Найменше було місячників – 3. За ос-
новними типами переважали робітничі та се-
лянські газети. Перед журналістами цих видань
ставилося завдання обов’язково висвітлювати як
робітниче, так і селянське життя. У зв’язку з цим
часто в одній місцевості видавалися і робітнича, і
селянська газети («Харьковский пролетарий» – ор-
ган Харківського окружкому КП(б) України та
оргвиконкому, окрпрофради та міськради; «Селя-
нин Харківщини» – орган Харківського окружко-
му КП(б) України та окрвиконкому; «Кременчуг-
ский рабочий» – щоденна робітнича газета
окрпрофради та окрвиконкому; «Радянський селя-
нин» – газета Кременчуцького окрпарткому та
окрвиконкому).
Виникає новий тип газет – фабрично-заводські
багатотиражки, що стали своєрідною трибуною
громадської думки. Багатотиражки слугували
значною джерельною базою для центральних і
місцевих газет, котрі не тільки залучали до роботи
в редакціях найактивніших авторів таких низових
органів друку, а й використовували їхні матеріали
у власних публікаціях. Однак згодом фабрично-за-
водська преса втратила своє значення в колективі
як неформального прискорювача робітничої
ініціативи, була повністю підпорядкована держав-
но-партійному контролю.
У досліджуваний період широко практикуються
і такі форми роботи преси, як участь у її діяльності
так званих робітничих і селянських кореспон-
дентів (робкорів і сількорів), тобто тих, хто актив-
но співробітничає у мас-медіа на громадських за-
садах. Слід відзначити, що самодіяльні кореспон-
денти постачали редакціям значний аналітичний
матеріал. Позаштатні кореспонденти виступали на
сторінках газет зі своїми повідомленнями і пропо-
зиціями, сміливо критикували номенклатурних
працівників, висвітлювали найактуальніші проб-
леми суспільного життя.
Таблиця 1
ГАЗЕТИ
Рік Українською Разовий Річний Російською Разовий Річний
мовою тираж, тис. тираж, тис. мовою тираж, тис. тираж, тис.
1921 45 99 11223 95 199 28866
1922 30 83 9741 102 353 55367
1923 28 80 14373 86 492 100440
1924 36 176 21195 95 752 96938
1925 31 275 36729 78 1031 133762
1926 81 560 53387 84 689 121392
1927 94 779 72745 90 566 119953
1928 117 946 111098 105 642 123096
1929 298 1850 208080 124 649 113935
1930 552 3358 349290 75 514 85080
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ã. ÐÓÄÈÉ
34
Отже, республіканська і місцева преса, незважа-
ючи на суперечливість, непослідовність і коротко-
часність процесів українізації, стала помітним
явищем суспільно-політичного і духовного життя
України.
На початку 30-х pоків XX ст. українізацію поча-
ли поступово згортати, а остаточно її було згорну-
то в 1938 р. Тоді українську пресу було остаточно
перетворено на інструмент радянського ідео-
логічного впливу на маси. Набираючи силу, ра-
дянська тоталітарна держава не була зацікавлена в
розвитку свободи слова, вільної преси. Поси-
люється цензура, дозування та уніфікація інфор-
мації, нетерпимість до будь-яких незалежних ви-
дань. Згідно з настановами комуністичної партії
преса оголошується пропагандистом і організато-
ром соціалістичного будівництва. Газети мали
інформувати народні маси про партійні рішення та
пропагувати виробничі досягнення. Періодика та-
кож брала активну участь у кампаніях проти «ук-
раїнського буржуазного націоналізму», була
дієвим інструментом політичних репресій.
У цей період відбувається процес реорганізації
періодичних видань у зв’язку зі змінами адмініс-
тративно-територіального поділу: ліквідація окру-
гів, утворення з лютого 1932 р. областей. Всі ок-
ружні газети реорганізуються в районні та облас-
ні. У великих промислових центрах утворюються
міські газети – органи місцевих партійних коміте-
тів і Рад народних депутатів. Згодом утворюються
видання політвідділів МТС та радгоспів, які на-
прикінці 1934 р. перетворюються на районні газе-
ти або залишаються як багатотиражки, у 1938–
1939 рр. майже всі багатотиражки МТС і радгоспів
припинили своє існування.
У 1932 році українізація преси досягла 87,5 %,
але загальне співвідношення залишалося на ко-
ристь російськомовної періодики за рахунок біль-
ших накладів 39.
Кількісно-мовний склад преси України в 30-ті
роки ХХ ст. висвітлено у табл. 2 40.
З наведених даних видно, що у цей період
кількість радянських газет та їх тиражі продовжу-
ють стрімко зростати. Так, у 1940 р. в Україні ви-
ходило 1113 газет разовим тиражем 6279 тис.
примірників, у тому числі: республіканських – 22
газети, обласних – 63, міських і районних – 603,
фабричних, заводських і вишівських багатотира-
жок – 623. 72,5 % усіх газет видавалися українсь-
кою мовою 41. Найбільше україномовних газет ви-
давалося в 1935 р. – 1960, 1934 р. – 1960. Наймен-
ше їх виходило в 1938–1940 рр. – відповідно, 933,
937 і 950.
Найбільших успіхів українізація преси досягла в
1932 р. – 87,5 %. Проте, з середини 30-х років по-
чинає звужуватися соціально-політичний простір
для розвитку української періодики і посилюється
процес її русифікації. Якщо в 1931 р. в Україні ви-
давалися російською мовою 80 газет, то в 1935 р.
їх виходило вже 478.
Процеси згортання коренізації значно посилили-
ся після того, як для здійснення колективізації з
Росії в Україну було надіслано багато партійних
функціонерів. Крім того, з 1933 р. проти української
інтелігенції стали широко здійснюватися репре-
сивні та інші антиукраїнські заходи. Чимало
періодичних видань, які видавалися раніше ук-
раїнською мовою, наприкінці 30-х років або припи-
нили свій вихід, або ж русифікувалися. Серед них
газети: «За культурну революцію», «Пролетарій»;
журнали: «Літопис революції», «Соціалістична
громада», «Літературний призов і революція»,
«Друг дітей», «Архів Радянської України», «Масо-
вий театр», «Кіно», «Кадри», «Під контроль мас»,
«За громаду», «Самоосвіта», «За масову ко-
муністичну освіту», «Червоний шлях» та ін. 42
У цілому ж пресова система дедалі більше втра-
чала властивий періоду 20-х років ХХ ст. са-
Таблиця 2
ГАЗЕТИ
Рік Українською Разовий Річний Російською Разовий Річний
мовою тираж, тис. тираж, тис. мовою тираж, тис. тираж, тис.
1931 980 4104 464642 80 369 37448
1932 1278 5379 950295 169 388 48948
1933 1721 4521 661495 293 407 40266
1934 1860 3303 480611 458 406 45480
1935 1960 3973 675768 478 941 150813
1936 1389 4278 756193 389 913 113018
1937 982 4021 845698 334 954 213954
1938 933 3860 817480 341 1441 351075
1939 937 4389 854968 366 1752 390237
1940 950 4520 918285 387 1789 424244
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 1
Ïåð³îäèêà Óêðà¿íè 1917–1940 ðð. ÿê ³ñòîðè÷íå äæåðåëî
35
мостійний пошуковий характер, набуваючи рис
державного монополізму на інформацію. Почи-
нається період утиску україномовних видань, де-
націоналізації їх змісту, тотальної ідеологізації
преси. Перед засобами масової інформації було
поставлено головне завдання – бути масовим пси-
хологічним і ідейним знаряддям русифікації ук-
раїнського суспільства за допомогою друкованого
слова. Таким чином, аналіз розвитку тогочасної
радянської української преси певною мірою
віддзеркалює хід «українізації» 20-х – 30-х років
та її вплив на суспільно-політичне й культурне
життя України.
Отже, залежно від умов виходу газет можна
оцінити цінність інформації, що доходила до нас
через пресу. На підставі джерелознавчого аналізу
доходимо висновку, що найбільш сприятливі обс-
тавини склалися для розвитку української
періодики в період Центральної ради. Найменш
об’єктивною у висвітленні суспільно-політичних
процесів і культурно-мистецького життя в Україні
є радянська преса 30-х років XX ст.
Примітки
1 Романюк М. На шляху створення репертуару ук-
раїнської періодики (Науково-дослідному центру
періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефа-
ника НАН України – 9 років) // Українська періодика:
історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої всеукр.
наук.-теорет. конф., Львів, 17–18 трав. 2002 р. / За ред.
М. М. Романюка. – Львів, 2002. – С. 14–18.
2 Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС:
Учебник для вузов по спец. «История КПСС». – К.,
Высш. шк., 1989. – С. 185.
3 Солонська Н. До історії української періодичної пре-
си // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 3. – С. 29–32.
4 Сурай Ю. І. Роль «Солдатской правды» в інтер-
національному згуртуванні солдатських мас // Ук-
раїнський історичний журнал. – 1977. – № 12. –
С. 57–64.
5 Дмитрієнко М. Ф. Більшовицька преса України
1917–1918 рр. як історичне джерело. – К.: Наук. думка,
1967. – С. 8.
6 Джинчарадзе Н. Г. Інформаційна культура особис-
тості. – К., 1996. – С. 45.
7 Медушевская О. М. Теоретические проблемы источ-
никоведения: Учебное пособие. – М., 1973. – С. 76–77.
8 Животко А. П. Історія української преси. – К.: Наша
культура і наука, 1999. – С. 257.
9 Рудий Г. Я. Преса України 1917–1920 рр. як об’єкт
дослідження української культури: джерелознавчий і
методологічний аспекти. – К.: Ін-т історії України НАН
України, 2005. – С. 65.
10 Преса України: Газети 1917–1920 рр. : Бібліо-
графічний покажчик / Укл. Г. Я. Рудий. – К.: Хрещатик,
1997. – С. 2.
11 Рудий Г. Я. Вказана праця. – С. 67.
12 Там само.
13 Там само.
14 Там само.
15 Газети Радянської України 1917–1920 рр. (За ма-
теріалами газетних фондів ЦНБ АН УРСР) : Бібліо-
графічний покажчик. – К., 1979. – С. 3.
16 Рудий Г. Я. Вказана праця. – С. 69.
17 Удушение печати // Рабочая жизнь. – Киев, 1918. –
11 апреля.
18 Приостановление газеты «Южный край» // Земля и
воля. – Харьков, 1917. – 9 декабря.
19 ЦДАВО України. Ф. 1184, оп. 1, спр. 5, арк. 19.
20 Там само. Оп. 2, спр. 6, арк. 1–2.
21 Там само. Оп. 1, спр. 5, арк. 37.
22 Закрытие газеты «Наш Юг» // Волна. – Харьков,
1918. – 19 июня.
23 Голос Юга. – Єлисаветград, 1918. – 6 декабря.
24 Закрытие газеты «Волна» // Возрождение. – Харь-
ков, 1918. – 21 июля.
25 Губа П. І. Українське відродження: спроба джере-
лознавчої оцінки вітчизняної преси 1917–1920 рр. –
Черкаси, 2002. – С. 30.
26 Лохвицкое слово. – Лохвиця, 1918. – 19 липня.
27 ЦДАВО України. – Ф. 1184, оп. 1, спр. 7, арк. 86–87.
28 Про становище преси // Наша справа. – Катерино-
слав, 1919. – 7 січня.
29 ЦДАВО України. Ф. 1113, оп. 1, спр. 9, арк. 3.
30 Там само.Спр. 15, арк. 9–11.
31 Там само. Оп. 2, спр. 125, арк. 19.
32 Там само. Оп. 1, спр. 15, арк. 3.
33 Віддання під воєнно-політичний суд співробітників
«Кіевское эхо» // Слово. – Київ, 1919. – 26 листопада.
34 Голинков Д. Крушение антисоветского подполья в
СССР (1917–1925). – М., 1975. – С. 98.
35 Таблицю складено автором на базі окремих таблиць,
які наводяться у довіднику: Преса Української РСР.
1917–1966. Статистичний довідник. – Харків, 1967. –
С. 112–113.
36 ЦДАГО України. Ф. 1, спр. 2260, арк. 61.
37 Українізація 1920–30-х рр: передумови, здобутки,
уроки. : Колективна монографія / За ред. В. А. Смолія.
– К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – С. 140.
38 Вісті ВУЦВК. – Харків, 1925. – 17 січня.
39 Енциклопедія історії України. Т. 2 / Гол. ред. кол.
В. А. Смолій. – К., 2004. – С. 17.
40 Таблицю складено автором на базі окремих таблиць,
які наводяться у довіднику: Преса Української РСР.
1917–1966. Статистичний довідник. – Харків, 1967. –
С. 112–113.
41 Періодичні видання УРСР. 1917–1960 рр.: Газети.
Бібліографічний довідник. – Харків, 1965. – С. 10.
42 Українізація 1920–30-х років: передумови, здобут-
ки, уроки. – С. 337.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-632 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1029-7200 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:05:01Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| record_format | dspace |
| spelling | Рудий, Г. 2008-05-22T12:06:26Z 2008-05-22T12:06:26Z 2008 Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело / Г. Рудий // Бібл. вісн. — 2008. — N 1. — С. 29-35. — укp. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/632 У статті розглядається періодика України 1917–1940 рр. як масове історичне джерело. Характеризуються методологічні та
 методичні аспекти дослідження періодичної преси, здійснено систематизацію і класифікацію видань. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Загальні питання Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело Article published earlier |
| spellingShingle | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело Рудий, Г. Загальні питання |
| title | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| title_full | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| title_fullStr | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| title_full_unstemmed | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| title_short | Періодика України 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| title_sort | періодика україни 1917–1940 рр. як історичне джерело |
| topic | Загальні питання |
| topic_facet | Загальні питання |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/632 |
| work_keys_str_mv | AT rudiig períodikaukraíni19171940rrâkístoričnedžerelo |