Царицинська доба Євгена Коновальця
Saved in:
| Published in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Date: | 2006 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64338 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Царицинська доба Євгена Коновальця / К. Науменко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 11-23. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859596630147203072 |
|---|---|
| author | Науменко, К. |
| author_facet | Науменко, К. |
| citation_txt | Царицинська доба Євгена Коновальця / К. Науменко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 11-23. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| first_indexed | 2025-11-27T22:16:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
10
ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
11
№ 8
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
КІМ НА У М Е НКО
ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
У серпні 2006 р. автору цих рядків вдалося відвідати російське
приволзьке місто Волгоград, колишній Царицин, до якого рівно 90 ро-
ків тому з фронтів Першої світової війни були привезені і розміщені
в таборах військовополонених вояки австро-угорської армії. Серед
них було кілька десятків галичан — здебільшого старшин Легіону
українських січових стрільців (УСС) та інших частин, — чиї іме-
на згодом увійшли в історію українських національно-визвольних
змагань: Євген Коновалець, Андрій Мельник, Роман Сушко, Іван
Чмола, Василь Кучабський, Іван Андрух та ін. Завдяки уважному
і прихильному ставленню дирекції Державного архіву Волгоград-
ської області дослідник з України одержав можливість ознайоми-
тися з надзвичайно цінними документами часів Першої світової
війни про перебування в таборах військовополонених Євгена Коно-
вальця і його товаришів. Пізнавальною була поїздка в містечко Ду-
бовку, де, власне, у 1916—1917 рр. жили 32 галицькі старшини й де
збереглися будинки, в яких вони мешкали, та церква Св. Покрови,
до якої ходили…
Вибух світової війни застав 23-літнього уродженця с. Зашків
на Львівщині, студента-правника Львівського університету Є. Ко-
новальця в момент складання іспитів і перешкодив йому закінчити
студії з дипломом доктора права. У перші дні серпня 1914 р. його
призвали до війська — у 19-й піхотний полк Краєвої оборони (Лянд-
веру), на базі якого формували нові підрозділи. Він був зарахований
до окремої сотні, що розмістилась у Народному домі (нині Будинок
офіцерів; тут Є. Коновалець навчався в початкових класах Акаде-
мічної гімназії). Серед її вояків було багато студентів університету
і друзів Є. Коновальця, зокрема Василь Бень, з яким він співпра-
цював у філії «Просвіти» (згодом полковник Армії УНР, ад’ютант
Симона Петлюри), Д. Блавацький, А. Мельник, В. Микитин, Є. Гри-
цак, С. Кармеліта й ін. 30 серпня, коли росіяни підступили до Льво-
ва, сотню було озброєно і ешелоном перекинуто у словацьке містечко
* Форма двоїни від «сикавка» – «вогнегасник».
** Невідчитане слово.
*** Березня.
Потяги зі Львова відходить 7-34 приїздить 8-25
Пополуд[не]: зі Львова відх[одить] 2-28 приїздить 3-18.
Зі Зашкова відходить 7-10 вечер[ом] приїздить 8-00 до Львова.
Стация в місци на Сокаль.
[місце печатки] З поважанєм
Старшина «Сокола»
в Зашкові.
Євген Коновалець
ЦДІА України у Львові. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 337. — Арк. 12. Оригі-
нал. Рукопис.
№ 5
До
Хвального «Сокола-Батька»
У Львові.
Тов[ариство] «Сокіл» в Зашкові звертає ся до Хвального Виділу
«Сокола-Батька» з усильною Просьбою урядженя, на взір січово-
го окружного сокільського пожарно руханкового курсу в Зашкові.
Тому, що як раз тепер найвідповіднійша пора на урядженє такого
курсу, упрашає рівночасно о відповідь — чи взагалі Хвальний Ви-
діл прихилить ся до просьби товариства, а дальше в разі корисної
відповіди на се питанє — коли задумував би сей курс урядити. Над-
мітити також мусить ся що товариство має чотироколесні сикавці*
вправді без відповідних прирядів — котрі однак можнаб на случай
прихильного полагодженя просьби закупити — в разі [...]** відповід-
ну салю. Розклад потягів також дуже добрий.
Зашків дня 7 марта*** 1912.
[місце печатки] Є[вген] Коновалець
ЦДІА України у Львові. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 337. — Арк. 13. Оригі-
нал. Рукопис.
12
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
13
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
Лево ч та зараховано до стар-
шинської школи, де Є. Коно-
вальця призначили коман-
диром чети однорічних 19-го
полку. До речі, одним із викла-
дачів школи був майбутній ге-
нерал броні та прем’єр-міністр
Польщі Владіслав Сікорський.
Узимку школу передислокува-
ли у Ґрац, де Є. Коновалець по
випуску отримав звання «ка-
дет-аспірант» і повернувся у
свій 19-й полк на фронт у Кар-
пати четарем. Бойові позиції
полку були поряд з оборонними
позиціями Легіону УСС, у яко-
му служило чимало львівських
друзів молодого старшини,
але спроби перейти служити в
Легіон не увінчалися успіхом.
Участь четаря Коновальця у
бо йових діях на фронті проти
росіян закінчилася наприкінці
квітня 1915 р., коли під могут-
нім ударом російської дивізії
генерала Каледіна оборона полку Ляндверу впала і він потрапив
у російський полон1.
Слід відзначити, що в роки Першої світової війни, за свідченням
Центральної колегії у справах полонених і біженців при Раднарко-
мі РСФСР від 24 квітня 1918 р., в російському полоні перебувало
2328540 вояків. Дещо інші дані оприлюднило Військове міністер-
ство Австро-Угорщини — 2111101, з них 54146 офіцерів. Привертає
увагу те, що німців серед полонених було лише 177104.2
Отже, переважну більшість військовополонених складали во-
яки багатонаціональної австро-угорської армії, які, звичайно, не
виявляли особливого завзяття в бою і у важких ситуаціях воліли
потрапити в полон. Вважаємо цікавими дані статистики щодо на-
ціонального складу армії та полонених:
Національності
Частка
у війську
(%)
Військовополонені
Частка серед
полонених (%)
Австрійці і німці 25 400—500 тис. 20—22
Угорці 23 500—550 24—25
Чехи і словаки 13 250—350 тис. 13—18
Серби, хорвати, словенці 8 120—150 7—8
Поляки 8 120—150 8—9
Румуни 7 120—150 7—8
Українці (галичани) 8 150—160 8
Зауважмо, що в часи світової війни в Австро-Угорщині було мо-
білізовано близько 9 млн. чоловіків3.
Керуючись міркуваннями воєнного і політичного характеру,
царська адміністрація намагалася розміщувати полонених у міс-
цях, віддалених від адміністративних і економічних центрів. Але у
зв’язку з їх великою кількістю і браком власної робочої сили, осо-
бливо у сільській місцевості, уряд уже 1915 р. розпочав влаштову-
вати табори військовополонених по всій території імперії. Причому
для німців, австрійців і угорців — подалі за Уралом, а для представ-
ників слов’янських народів — у європейській частині Росії. Всьо-
го в країні було створено близько 400 таборів, з них у Казанському
військовому окрузі — 113. Саме в них: у Царицині, Самарі, Казані
та навколишніх місцевостях — перебували полонені галичани, зо-
крема відомі військовики Є. Коновалець, А. Мельник, Сень Горук,
І. Чмола, В. Кучабський та ін.
Варто зауважити, що російська військова адміністрація створи-
ла табори військовополонених навіть в Україні — в районі Києва
та Кривого Рогу, — де перебували винятково українці-галичани.
Щоправда, табір у Дарниці під Києвом був, по суті, пересильним
пунктом. Саме сюди потрапив Є. Коновалець, але не надовго. Улітку
1 Шах С. Молодість Євгена Коновальця // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен,
1974. – С. 45–87.
2 Жданов Н. Русские военнопленные в мировой войне 1914-1918 гг. – Москва, 1921. –
С. 281.
3 Интернационалисты. Участие трудящихся стран Центральной и Юго-Восточной
Европы в борьбе за власть Советов в России 1917-1920 гг. – Москва, 1987. – С. 33.
Є. Коновалець
14
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
15
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
1915 р. його, разом з іншими бранцями, вивезено до табору при-
волзького містечка Чорного Яру, повітового центру Саратовської
губернії (нині районного центру Астраханської області), що лежить
за 200 км на південь від Царицина серед безкраїх степів. Проте вже
восени того ж року велику групу полонених, серед них і Є. Коно-
вальця, перевели в табір, розташований безпосередньо в м. Цари-
цині, і розмістили в бараках у його південній частині — Цар-Горі.
Ці заходи були пов’язані з намаганнями російських властей покра-
щити побутові умови полонених, а також залучити їх до праці на
підприємствах міста. У ті роки Царицин (від 1925 р. — Сталінград,
згодом — Волгоград) був повітовим центром Саратовської губернії
(об’єднував 11 волостей) та водночас великим містом (1916 р. налі-
чував 135 тис. жителів). У ньому діяли 170 заводів і фабрик. Серед
них були великі — державного значення, наприклад, французький
артилерійський завод, що виробляв крупнокаліберні гармати для
кораблів. На території повіту в містечку Дубовці за 50 км на північ
від Царицина діяв ще один табір військовополонених4.
У таборі на Цар-Горі Є. Коновалець опинився в середовищі
здебільшого чехів, поляків, хорватів, словаків; українців тут було
дуже мало. Перебувала тут також невелика кількість австрійців і
угорців. Отож, адміністрація табору призначила високоосвіченого
старшину, який знав кілька мов, перекладачем при начальникові
табору. Це давало йому певні переваги і можливості, зокрема він міг
вільно виходити за огорожу табору, часто бувати в місті.
Визначною подією для Є. Коновальця стала поява в таборі вели-
кої групи галицьких старшин Легіону УСС, які в результаті невдалих
боїв у вересні 1916 р. на г. Лисоні потрапили до російського полону.
Серед них були його друзі з українських парамілітарних товариств
та університету: А. Мельник, Р. Сушко, В. Кучабський, Михайло
Матчак, І. Чмола, Петро Пасіка, І. Андрух, Микола Загаєвич, Дми-
тро Герчанівський, Михайло Савчин та ін., всього — 32 стар шини.
З перших днів перебування галичан у Царицині Є. Коновалець став
визнаним лідером серед українського старшинства, організатором
заходів, які сприяли зміцненню морального духу, піднімали у людей
віру в краще майбутнє, у повернення на батьківщину. Відтак, він
робив усе, щоб старшини не гаяли часу, готувалися до нових битв
за волю України. Організовував регулярне навчання з предметів
військового мистецтва, а І. Чмола, піонер пластової організації в Га-
личині, — щоденні спортивні вправи просто неба, навіть у лютий
мороз. Крім усього, Є. Коновалець домігся від адміністрації поліп-
шення побутових умов, зокрема щодо житла, яке тут не було при-
стосоване до холодної зими. Відтак, на початку березня 1917 р., всіх
32 галицьких старшин перевели у табір Дубовки, де умови перебу-
вання, насамперед житло, були набагато кращими5.
Маємо зазначити, що під час Першої світової війни усі воюю-
чі держави дотримувалися міжнародно-правових норм ведення
вій ни, впроваджених Гаазькими конференціями 1899 і 1907 рр.
У першій з них, скликаній з ініціативи Росії, взяли участь 26 дер-
жав, зокрема Велика Британія, Франція, Німеччина, США, Італія.
Тоді була схвалена Конвенція «Про закони і звичаї війни», в якій
4 Государственный архив Волгоградской области (далі – ГАВО). – Ф. 7. – Оп. 1. –
Д. 16. – Л. 1.
Церква Св. Покрови. Дубовка, серпень 2006 р.
5 Савчин М. В російському полоні // За волю України. Історичний збірник УСС. –
Нью Йорк, 1967. – С. 219–220.
16
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
17
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
ішлося також про ставлення до військовополонених. Друга конфе-
ренція за участю 43 держав схвалила аналогічну Конвенцію. Росія
ратифікувала обидві 1900 і 1909 рр. Головними вимогами Конвенції
було гуманне ставлення до полонених і звільнення їх після закін-
чення війни. (Зауважмо, що вже перший радянський уряд Леніна
відмовився приєднатися до Гаазьких конвенцій. Не визнавав їх і
Сталін, у результаті чого в роки Другої світової війни у німецькому
полоні із майже 6 млн. полонених загинули близько 4 (60%), тоді як
у Першій світовій — 5%. Додамо, що Гітлер Конвенції підписав, але
внаслідок позиції Сталіна у вересні 1941 р. заявив про відмову ви-
конувати їхні вимоги)6.
Ще 7 (20) жовтня 1914 р. російський імператор Микола ІІ за-
твердив «Положення про військовополонених». В основу документа
були покладені принцип Гаазької конференції 1907 р. про закони і
звичаї сухопутної війни. Одна зі статей наголошувала: «З військо-
вополоненими, як захисниками своєї Вітчизни слід поводитися
людяно»7.
Дійсно, як свідчать документи волгоградського архіву, галиць-
ким старшинам, особливо у таборі в Дубовці, були забезпечені
прийнятні умови перебування. Нагляд за ними і ще 260 полоне-
ними солдатами та підстаршинами (поляками, чехами, болгарами
і хорватами) здійснював жандармський постерунок на чолі з ун-
тер-офіцером доповнюючого штату Саратовського жандармського
управління в Дубовці Іваном Вдовіним. Документи саме цього табо-
ру, регулярні звіти І. Вдовіна до Саратова про становище в таборі
і Дубовці взагалі, листування зі штабом Казанського військового
округу, якому табір підлягав, збереглися повністю, тоді як анало-
гічна документація табору на Цар-Горі і в Чорному Яру майже вся
була знищена під час тотального німецького бомбардування міста
23 серпня 1942 р.
На підставі цих документів можна відзначити, що старшин, на-
самперед галицьких, розмістили в двох гарних будинках місцевого
підприємця Челюканова, зокрема сотників А. Мельника, Р. Сушка
й І. Чмолу, четаря В. Кучабського, хорунжих М. Матчака, П. Пасіку,
М. Загаєвича, Д. Герчанівського, Дорошенка, підхорунжих І. Андруха,
М. Савчина та ін. На кожних двох старшин призначили одного орди-
нарця з українських стрільців. На утримання видавали щомісячно
50 рублів, яких вистачало на харчування та інші потреби (фунт м’яса
тоді коштував 50 коп.). До праці старшин не залучали. У внутрішнє
життя адміністрація не втручалася. До речі, штат поліцейського по-
стерунку в Дубовці був невеликим: два пристави, два їхні помічники
та п’ять наглядачів. Його доповнював унтер-офіцер І. Вдовін як від-
повідальний за нагляд за політично неблагонадійними особами. Ця
посада була впроваджена в Дубовці після революції 1905—1906 рр.
Водночас, він виконував роль начальника табору полонених8.
Є. Коновалець прагнув приєднатися до своїх друзів у Дубовці,
але адміністрація табору на Цар-Горі не бажала втрачати цінного
помічника. Проте, користуючись правом покидати табір, він дуже
часто відвідував Дубовку, до якої з Царицина регулярно ходив па-
роплав. Галичани мали право листуватися з родинами (у Централь-
ному державному історичному архіві України у Львові автор цих
рядків виявив листування отамана Сеня Горука, який перебував
у полоні в Симбірську, з дружиною Стефанією, котра мешкала у
Львові). Вони передплачували газети, журнали, замовляли поштою
книжки. Саме Є. Коновалець узяв на себе роль організатора і регу-
лярно привозив у Дубовку пресу, книжки та вісті з батьківщини.
Він особливо близько зійшовся тоді з А. Мельником. Генерал Армії
УНР Микола Капустянський у спогадах підкреслював, що «тут вони
зустрілися, подружили назавжди, тут вони знайшли себе й стали
нерозлучні аж до смерті. Та й смерть їх не розлучила, бо другий
продовжив діло першого. Але тут, у Дубовці, вони “зговорилися”»9.
У кожному з місячних звітів, в окремому пункті, присвяченому
відносинам полонених з місцевими жителями, І. Вдовін наголошу-
вав, що вони склалися й залишаються винятково приязними. По-
яснюючи цей феномен (адже ішлося про ворогів), він звертав увагу
на високу освіченість, інтелігентність і релігійність українців10.
Дійсно, галичани, яких доля занесла на береги далекої Волги,
здебільшого були молодими людьми у віці 20—25 років з універси-
тетською, семінарською або гімназійною освітою. Ідеологічний гарт
6 Советская военная энциклопедия. – Москва, 1976. – Т. 2. – С. 449–450.
7 Советская историческая энциклопедия. – Москва, 1963. – Т. 4. – С. 15.
8 ГАВО. – Ф. 7. – Оп. І. – Д. 16. – Л. 37–39.
9 Мельник А. Спогади й документи. – Київ, 1995. – С. 14.
10 ГАВО. – Ф. 7. – Оп. І. – Д. 19. – Л. 79–88.
18
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
19
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
усі пройшли в українських політичних партіях, молодіжних гро-
мадських і мілітарних товариствах, мали воєнний досвід. І аж ніяк не
випадково буквально усі бранці царицинських таборів — Є. Конова-
лець, А. Мельник, Р. Сушко, В. Кучабський, І. Чмола та ін. — у ході
національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. стали військово-
політичною елітою нації.
Отож, закономірно, галицький осередок став центром культур-
но-освітнього життя провінційного містечка. У своїх звітах І. Вдовін
доповідав, що галичани створили під керівництвом хорунжого Іллі
Гриневецького великий хор, у чиєму репертуарі були «пристійні»
українські пісні. Хор давав концерти для полонених та місцевих
жителів, а також співав під час відправ у церкві Св. Покрови. Скри-
паль Гурко організував також струнний оркестр11.
«Москалі не втручалися в наше внутрішнє життя, — згадував
про ті дні М. Савчин. — Скоро був у нас організований гарний хор
з 60 співаків, під орудою Іллі Гриневецького та його “ад’ютанта”
Василя Різника. Величезне враження зробив цей хор на мешканців
міста в часі похорону хорунжого УСС Михайла Дорошенка, що ма-
буть в травні 1917 р. згинув трагічно, під час купелі в річці Волзі.
Безсмертне “Святий Боже” і “Со святими” заворожили масу наро-
ду, що мовчазно посувалися вулицями за труною. Православні свя-
щеники, які провадили похорон, постійно просили диригента, щоб
хор співав “Святий Боже”. Зворушливу промову сказав тоді Ан-
дрій Мельник. На пам’ятнику, що його коштами УСС і з допомогою
українців на православному цвинтарі в Дубовці побудовано, була
вмурована металева таблиця з написом: “Тут спочиває хорунжий
Українських Січових Стрільців сл. п. Михайло Дорошенко”»12.
За активної участі Є. Коновальця в таборі у Дубовці галиць-
кі старшини заснували велику бібліотеку, якою став завідувати
М. Матчак. У ній були книжки, надіслані з Києва, Москви, Полтави,
усі річники журналу «Украинская жизнь», який у Москві видавав
С. Петлюра, а також газети, зокрема «Царицинский вестник». «Отак
Будинок Челюканова на набережній у Дубовці, де мешкали А. Мельник,
І. Чмола, В. Кучабський та 14 інших старшин. Серпень 2006 р. Будинок Челюканова в Дубовці, де мешкали 18 старшин і підстаршин.
Серпень 2006 р.
11 ГАВО. – Ф. 7. – Оп. І. – Д. 20. – Л. 13. 12 Савчин М. В російському полоні… – С. 220
20
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
21
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
наші, — згадував Р. Сушко, — почали з руханки, опісля перейшли
до науки мов, а влітку 1917 р. ми вже мали кількасоттомову біблі-
отеку, куплену нами, як кажуть на гроші, відірвані від рота. Тоді
було влаштовано, в порозумінні із старшинами інших націй, і уні-
верситетський та політехнічний курси. […] Головною метою засно-
ваних Є. Коновальцем таємних гуртків було знайти спільну думку
й підготовку до активної участі в національній роботі на теренах
Вільної України. Тоді на гуртках горячково виучували російську
мову, географію, політекономію Росії, зокрема ж України, перекла-
дено муштровий статут російської армії на українську мову, сту-
дійовано партійне життя, словом — ішла підготовка до військової і
громадської праці»13.
До речі, тим удосконаленим статутом галицьких бранців у Ду-
бовці керувалися майбутні частини Окремого корпусу Січових
стрільців Є. Коновальця, й він же був затверджений Директорією
для Армії УНР. Лекції з військових справ старшинам читали Є. Ко-
новалець, А. Мельник, А. Кучабський і Р. Сушко.
Лютневу революцію в Росії 1917 р. і падіння царату галичани
зустріли з великим ентузіазмом. Надії на швидке визволення й
повернення на батьківщину вони пов’язували з Українською Цен-
тральною Радою. Радісні вісті з України привозив друзям у Дубов-
ку Є. Коновалець. Як згадував Д. Герчанівський, саме він доповідав
про перші Універсали Центральної Ради, розпочате державне бу-
дівництво в Наддніпрянщині. 9 і 23 квітня Є. Коновалець узяв ак-
тивну участь у зібранні українців м. Царицина і став одним з орга-
нізаторів Української Царицинської Ради, яка розгорнула широку
роботу: організовувала реферати і доповіді про українську справу,
заснувала український хор і драмгурток. У день Першого травня
українці Царицина, як писала газета «Республиканец», вийшли на
демонстрацію окремою колоною з національним жовто-блакитним
прапором і українськими піснями, серед яких була і з такими сло-
вами:
Нам поможе святий Юр
І Пречиста Мати
Україну будувати14.
«Все це викликало велике захоплення і розбуджувало світлі
надії відносно майбутнього, — згадував Є. Коновалець. — Але вже
тут, ми зустрілися з більшовиками, промовці яких балакали тоді
страшенно багато про безкровну революцію, ось як більшовицький
агітатор Мінін (керівник Царицинського комітету РСДРП, Ради
і голова міста у 1917—1918 рр., згодом працівник вищих органів
влади СРСР, помер 1962 р. — К. Н.). Мушу сказати, що своєю осо-
бистою поведінкою ті більшовики вже й тоді не прихиляли до себе
нікого. А попри працю в Царицинській Раді, мали місце з моєї сто-
рони заходи щодо українізації, зокрема, я доклав сил, щоб виділити
тут українців в окрему військову частину. І це справді нам удалося.
З української частини в царицинському гарнізоні нам пощастило
організувати український батальйон, і коли ця справа стала акту-
альна, я порозумівся з І. Чмолою в Дубовці щодо переведення цих
людей, — їх було близько 1000 чоловік, — в Україну»15.
Проте надії галичан не виправдалися через політику Тимчасо-
вого уряду, який, вірогідно, боявся посилення України військовика-
ми з російського полону, котрих налічувалося близько 150 тис. Біль-
ше того, командувач Казанського військового округу вимагав не
допустити до втечі полонених із таборів. Царицинський повітовий
військовий начальник капітан А. Панфілов оголосив, що полонені
можуть прогулюватись без конвою невеликими групами, маючи на
це спеціальний письмовий дозвіл. Водночас категорично забороня-
лося відлучатися самовільно, відвідувати ресторани, кав’ярні тощо,
спілкуватися зі сторонніми особами. Полонених надалі залучали
до сільськогосподарської праці16. За цих умов Є. Коновалець наді-
слав до Центральної Ради кілька листів з проханням ужити заходів
для визволення українських вояків з полону. Але відповіді не одер-
жав. Тоді він звернувся до адміністрації табору з проханням про ко-
роткочасну відпустку, яку отримав під слово офіцера повернутися в
Царицин. На початку липня 1917 р. він прибув до Києва, де зустрівся
з визначними військовими діячами Миколою Міхновським, С. Пет-
люрою, Іваном Луценком та головою уряду Володимиром Винни-
ченком. Є. Коновалець встановив зв’язок з Галицько-буковинським
13 Сушко Р. Мої спомини про першу сотню С. С. – Прага, 1926. – С. 26–27.
14 Республиканец. – 1917. – 10, 25 апреля, 3 мая.
15 Грицай О. Життя і діяльність Е. Коновальця до революції 1917 року // Євген
Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 42.
16 Республиканец. – 1917. – 17 мая.
22
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
23
№ 8КІМ НАУМЕНКО ЦАРИЦИНСЬКА ДОБА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
комітетом і склав спільно з ним меморіал щодо створення галицько-
буковинської військової частини17.
Палкими прихильниками цієї ідеї Є. Коновальця були всі га-
личани з Дубовки, особливо І. Чмола, який наполягав на негайній
утечі. Отож, після повернення з Києва, у вересні, Є. Коновалець з
І. Чмолою здійснили втечу з Царицина. Вони дісталися до Києва й
узялися до реалізації накресленого плану. Є. Коновалець повідо-
мив у Дубовку про успішне формування військової частини й за-
пропонував галичанам рушити до Києва разом з українізованою
частиною в Царицині. Проте за час відсутності Є. Коновальця вона,
як і російські частини, майже розклалася. Отже, у ніч на Різдво ду-
бовські полонені — 14 галицьких старшин на чолі з А. Мельником і
Р. Сушком — покинули табір, пішки добралися до Царицина. Там у
казармах 172-го запасного полку дістали російську військову фор-
му, свідоцтва про звільнення зі служби, безплатні квитки, по три
рублі на дорогу й виїхали до України. Невдовзі вони прибули до
Києва і влилися в Окремий галицько-буковинський курінь під ко-
мандуванням Є. Коновальця. Цьому військовому формуванню, яке
згодом переросло у корпус Січових стрільців, судилося прослави-
тись у битвах за незалежність України.
У буремному житті нашого славного земляка, командира кор-
пусу Січових стрільців Армії УНР, засновника і керівника Укра-
їнської Військової Організації — Організації Українських На-
ціоналістів царицинська доба не була тривалою, але саме у ті дні
остаточно сформувався він як талановитий організатор і визначний
військово-політичний діяч, який зробив вагомий внесок у націо-
нально-визвольну боротьбу українського народу за державність,
незалежність і соборність.
По-різному складалася доля царицинських бранців, але усіх
їх об’єднала активна участь в українському національно-визволь-
ному русі першої половини ХХ ст. Начальник штабу Армії УНР,
діяч УВО, провідник ОУН А. Мельник помер 1964 р. в Німеччині.
Командир бригади дивізії січовиків, діяч УВО-ОУН Р. Сушко був
підступно вбитий у січні 1944 р. у Львові. Діяч УВО, начальник по-
встансько-партизанського штабу І. Андрух розстріляний чекіста-
ми у Києві 1921 р. Член проводу УВО, депутат сейму, визначний
книговидавець М. Матчак загинув 1958 р. в радянському концта-
борі. Автор фундаментальних воєнно-історичних праць В. Кучин-
ський, якого захопили енкаведисти у Відні 1945 р., був вивезений
до Львова й розстріляний. Лише недавно стало достовірно відомо,
що полковника Є. Коновальця 1938 р. в Роттердамі вбив радянський
агент Павло Судоплатов за особистим завданням Сталіна…
Лише у незалежній Україні стало можливим повернути із не-
буття імена видатних борців за її волю, відтворити сторінки їхнього
героїчного життя.
17 Мірчук П. Євген Коновалець. – Львів, 1990. – С. 24–25.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64338 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T22:16:36Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Науменко, К. 2014-06-15T14:10:37Z 2014-06-15T14:10:37Z 2006 Царицинська доба Євгена Коновальця / К. Науменко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 11-23. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64338 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Життя та діяльність Євгена Коновальця Царицинська доба Євгена Коновальця Article published earlier |
| spellingShingle | Царицинська доба Євгена Коновальця Науменко, К. Життя та діяльність Євгена Коновальця |
| title | Царицинська доба Євгена Коновальця |
| title_full | Царицинська доба Євгена Коновальця |
| title_fullStr | Царицинська доба Євгена Коновальця |
| title_full_unstemmed | Царицинська доба Євгена Коновальця |
| title_short | Царицинська доба Євгена Коновальця |
| title_sort | царицинська доба євгена коновальця |
| topic | Життя та діяльність Євгена Коновальця |
| topic_facet | Життя та діяльність Євгена Коновальця |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64338 |
| work_keys_str_mv | AT naumenkok caricinsʹkadobaêvgenakonovalʹcâ |