Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр.
Saved in:
| Published in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Date: | 2006 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64346 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. / О. Вовк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 164-224. — Бібліогр.: 89 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859909388649627648 |
|---|---|
| author | Вовк, О. |
| author_facet | Вовк, О. |
| citation_txt | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. / О. Вовк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 164-224. — Бібліогр.: 89 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| first_indexed | 2025-12-07T16:01:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
164
165
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
ОЛЕКСАНДР ВОВК
КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА
ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ
НА ПЗУЗ І В ПРИЛЕГЛИХ РЕГІОНАХ
У 1943—1946 РР.
З відродженням Української держави значно пожвавилися до-
слідження, вивчення та висвітлення колись заборонених тем укра-
їнської історії. Однією з них є діяльність у часи Другої світової війни
та після її закінчення «організацій українського визвольного руху
20—50-х років ХХ ст.»1, а зокрема його основної збройної сили —
Української Повстанської Армії (УПА).
Потреба розкрити цю тему випливає з державницького спряму-
вання визвольного руху, а також із комплексу суперечностей, пов’я-
заних з ним. Актуальною проблемою є відображення всього розмаїття
складових частин УПА та обставин її діяльності в окремих регіонах,
що істотно впливали на загальний характер збройної боротьби.
Наша робота висвітлює військову, організаційну, адміністра-
тивну діяльність УПА та її запілля (підпільних, політичних струк-
тур ОУН і НВРО2) на Волині, Поліссі (ПЗУЗ3) і в прилеглих регіонах
(ПСУЗ4 тощо). Період, який пропонуємо розглянути, охоплює чоти-
ри (воєнні та повоєнні) роки, починаючи від 1943 р. — часу створен-
ня УПА — і закінчуючи 1946 р. — роком завершення організованої
збройної боротьби і переходу до нових форм збройно-підпільного
опору.
Історіографія окресленої теми дає певне уявлення про пере-
біг і обставини подій. Проте офіційна радянська історіографія роз-
глядала діяльність УПА та запілля на окресленій території лише у
працях, присвячених викриттю «злочинної діяльності українсько-
німецьких націоналістів» під час Другої світової війни5. Крім того,
майже не розглядався післявоєнний період.
Водночас, українська історіографія (головно дослідники, які про-
живали за межами України) розглядала діяльність УПА та запілля
в цьому регіоні фрагментарно — в контексті загальнонаціональної
визвольної боротьби. Тривалий час основу української історіогра-
фії складали праці Миколи Лебедя, Петра Мірчука, Лева Шанков-
ського, Ю. Тиса-Крохмалюка, які за власною участю у визвольному
русі та на основі документальних і мемуарних свідчень найширше
висвітлили діяльність повстанської армії та ОУН в Україні6.
Новаторською працею став бібліографічний огляд М. Бойка7,
де один із найбільших розділів представляє діяльність збройних
формацій, зокрема УПА, на Волині у 1941—1945 рр. Автор, не пре-
тендуючи на історично-наукову монографію, розробив методичну
схему для майбутніх дослідників збройної боротьби.
У 1973 р. почало працювати видавництво «Літопис УПА». На
осно ві збережених архівів та підготовлюваних мемуарів до почат-
ку 1990-х рр. вийшло два десятки томів «Літопису Української По-
встанської Армії». Декілька з них безпосередньо стосувалися ді-
яльності УПА на ПЗУЗ8.
Від початку 90-х рр. ХХ ст., коли з’явилася можливість ознайо-
митися з комплексом документів українського визвольного руху та
радянських партійно-адміністративних і спеціальних органів, котрі
1 Назву подано згідно з Указом Президента України від 14.10.2006 р. за № 879 «Про
всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного
руху та сприяння процесу національного примирення» (http://www.president.gov.ua/
documents/5098.html).
2 Організація Українських Націоналістів (ОУН); Народно-визвольна революційна орга-
нізація (НВРО).
3 Північно-Західні Українські Землі; за організаційним (крайовим) поділом українських
етнічних земель – територія Волинської, Рівненської, Житомирської і західної ча-
стини Київської областей України та південні райони Берестейської і Поліської об-
ластей Білорусі.
4 Південно-Східні Українські Землі у 1943 р. включали охоплену діяльністю проводу ОУН
територію центральних, південних та східних регіонів України. Основним тереном
діяльності УПА на ПСУЗ були Кам’янець-Подільська, Вінницька та південна частина
Київської області.
5 Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими прапорами. – Київ, 1956; Даниленко С. Т.
Дорогою ганьби і зради. – Київ, 1972; Дмитрук К. Безбатченки. – Львів, 1974;
Чередниченко В. П. Анатомія зради. – Київ, 1978; Лихолат А. В. Национализм – враг
трудящихся. – Москва, 1986; Давиденко В. А. «Українська Повстанча Армія»: шлях
ганьби і злочинів. – Київ, 1989.
6 Лебедь М. УПА. – Мюнхен, 1946; Мірчук П. Українська Повстанська Армія, 1942-1952.
– Мюнхен, 1953; Шанковський Л. Українська Повстанча Армія. – Вінніпег, 1953;
Tys-Krokhmaliuk Y. UPA warfare in Ukraine. – New York, 1972.
7 Бойко М. Бібліографічний огляд збройної боротьби Волині. – Торонто, 1976.
8 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1976. – Т. 1: Волинь і Полісся: ні-
мецька окупація. – Кн. 1: Початки УПА: Документи і матеріали; Там само. – Торонто,
1977. – Т. 2: Волинь і Полісся: німецька окупація. – Кн. 2; Там само. – Торонто, 1984.
– Т. 5: Волинь і Полісся: німецька окупація. – Кн. 3: Спомини учасників.
166
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
167
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
ще донедавна були заховані у спецфондах державних і відомчих
архівів, науковці в Україні та в інших країнах змогли розпочати
глибше дослідження повстанської боротьби й пов’язаних із нею по-
дій та процесів в Україні у 1940—1950-х рр. Публікації документів
і матеріалів з цієї тематики прислужилися І. Білас, В. Сергійчук,
Ю. Шаповал та інші фахівці9.
Вагомий внесок у наукове опрацювання проблеми зробили чле-
ни групи з дослідження депортацій українського населення, на чолі
з Ю. Сливкою (Львів)10, та члени робочої групи при Урядовій комісії
з вивчення діяльності ОУН і УПА під орудою проф. С. Кульчицько-
го (Київ)11. На окрему увагу заслуговує підсумкова публікація дру-
гої групи, де здійснено спробу всебічно розглянути ключові питан-
ня щодо діяльності визвольного руху, які викликають найгостріші
дискусії в українському суспільстві12.
За роки незалежності в Україні вийшло друком більше двадця-
ти томів «Літопису Української Повстанської Армії» старої та нової
серій. Частина з них стосується розглядуваної тематики, а другий і
восьмий томи нової серії стали базовими для нашого нарису13.
Після того як науковці одержали доступ до значного масиву
архі вних документів, активізувалася підготовка монографічних ро-
біт14. Їхні автори ставлять багато нових запитань, зокрема: як впли-
нуло на ліквідацію визвольного руху використання радянськими
спецорганами псевдопідрозділів ОУН і УПА15, як діяла розвідка і
контррозвідка руху українських націоналістів та УПА16. Окремі
праці розглядають тактику повстанської армії17, конфлікти в ОУН18,
фінансову діяльність націоналістичного підпілля19 та подають до-
відкову інформацію про український визвольний рух20.
Українські історики, спираючись на архівні джерела, наводять
також важливі статистичні дані про репресії щодо цивільного насе-
лення, зокрема родин учасників визвольного руху. У деяких роботах
9 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. – Київ, 1994. – Т. 2;
Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996;
Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944–1953 рр. Нові доку-
менти і матеріали. – Київ, 1998; Сергійчук В. УПА та радянські партизани. – Київ,
2001; Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939-1955. – Київ, 2005; Сергійчук В.
Український здвиг: Поділля. 1939-1955. – Київ, 2005; Сергійчук В. Український здвиг:
Наддніпрянщина. 1939-1955. – Київ, 2005; Шаповал Ю. ОУН і УПА на терені Польщі
(1944–1947). – Київ, 2000; Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спо-
гади. – Львів, 1993. – Т. 1; Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спо-
гади. – Львів, 1997. – Т. 2.
10 Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали,
спогади. – Львів, 1996. – Т. 1 (1939-1945); Депортації. Західні землі України кінця 30-х
– початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. – Львів, 1998. – Т. 2 (1946-1947).
11 Здіорук С. І., Гриневич Л. В., Здіорук О. І. Покажчик публікацій про діяльність ОУН та
УПА (1945–1998 рр.). – Київ, 1999; Фонди з історії Української повстанської армії в
державних архівосховищах України. Анотований покажчик фондів УПА (1942–1946).
– Київ, 1999. – Вип. 1; Фонди з історії Української повстанської армії в державних
архівосховищах України (1941-1957). Анотований покажчик фондів партійних ор-
ганів УРСР, в яких відбилася боротьба з УПА. – Київ, 2000. – Вип. 2; Кокін С. А.
Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву
СБУ. – Київ, 2000; Проблема ОУН–УПА. Попередня історична довідка. – Київ, 2000.
12 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні
нариси. – Київ, 2005.
13 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 1992. – Т. 23: Медична
опіка в УПА; Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 1997.
– Т. 27: Роман Петренко («Юрко», «Омелько»). За Україну, за її волю (Спогади);
Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 1995. – Т. 28: Марія
Савчин («Марічка»). Тисяча доріг (Спогади); Літопис Української Повстанської Армії.
– Торонто–Львів, 2001. – Т. 32: Медична опіка в УПА. – Кн. 2; Літопис УПА. Нова
серія. – Київ–Торонто, 1995. – Т. 1: Видання Головного Командування УПА; Літопис
УПА. Нова серія. – Київ–Торонто, 1999. – Т. 2: Волинь і Полісся: УПА та запілля,
1943–1944; Літопис УПА. Нова серія. – Київ–Торонто, 2001. – Т. 3: Боротьба про-
ти УПА і націоналістичного підпілля: директивні документи ЦК Компартії України,
1943–1959; Літопис УПА. Нова серія. – Київ–Торонто, 2002. – Т. 4: Боротьба про-
ти УПА і націоналістичного підпілля: інформативні документи ЦК КП(б)У, обкомів
партії, НКВС–МВС, МДБ–КДБ, 1943–1959. – Кн. 1: 1943–1945; Літопис УПА.
Нова серія. – Київ–Торонто, 2002. – Т. 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного
підпілля: інформативні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС–МВС, МДБ–
КДБ, 1943–1959. – Кн. 2: 1946–1947; Літопис УПА. Нова серія. – Київ–Торонто,
2006.– Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля, 1944–1946.
14 Косик В. Україна під час Другої світової війни. 1938-1945. – Київ–Париж–Нью-
Йорк–Торонто, 1992; Кентій А. В. Українська Повстанська Армія в 1944–1945 рр. –
Київ, 1999; Кентій А. В. Українська Повстанська Армія в 1946–1953 рр. – Київ, 1999;
Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років
ХХ століття. – Львів, 2000; Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний
рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х
роках. – Київ, 2002; Стародубець Г. М. ОУН(б) в українському національно-визволь-
ному русі на Волині в роки Другої світової війни (1941–1943 рр.). – Тернопіль, 2002;
Стародубець Г. Українське повстанське запілля (друга пол. 1943 – поч. 1946 років).
– Тернопіль, 2006.
15 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. – Київ, 1994. – Т. 1.
16 Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху україн-
ських націоналістів та УПА (1920-1945). – Київ, 2006.
17 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000.
18 Дзьобак В. Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941–1944 рр.).
– Київ, 2005.
19 Клименко О. О. Грошові документи ОУН (бофони) 1939–1952 років. – Тернопіль, 1999.
20 Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943–49. Довідник. – Нью-Йорк, 1994;
Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943–49. Довідник другий. – Нью-Йорк, 1995.
168
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
169
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
аналізують події в окремих регіонах та на основі конкретних відо-
мостей досліджують їхні обставини. Вчені торкнулися важких пи-
тань українсько-польських відносин періоду Другої світової війни,
зокрема протистояння УПА та Армії крайової (АК) на Волині21. Цій
же проблематиці було присвячено декілька міжнародних семіна-
рів22 і один із томів спільного польсько-українського видання, яке
вводить у науковий обіг комплекс невідомих документів з архівів
спеціальних служб23.
Заслуговує на увагу поява останніми роками праць неукраїн-
ських істориків, які розкривають маловідомі широкому загалу сто-
рінки історії Радянського Союзу, Польщі та України ХХ ст. крізь
призму діяльності організацій українського визвольного руху24.
Отож, науковці вже напрацювали певний історіографічний до-
робок з окресленої тематики. І ми сподіваємося, що пропонований
нарис сприятиме подальшому накопиченню інформації про діяль-
ність УПА та допоможе неупереджено осмислити складні й драма-
тичні події минулого.
* * *
Беручись до висвітлення початків УПА, необхідно розставити
деякі орієнтири та дати відповідну інтерпретацію подіям.
Отже, йдеться передовсім про створення Організацією Україн-
ських Націоналістів Самостійників-Державників (ОУНСД)* повстан-
ської армії. Цей факт, вважаємо, продовжує попередню діяльність
ОУН на військовій ниві. Період до весни 1943 р., на нашу думку, був
генезовим етапом, етапом зародження УПА в лоні політичної фор-
мації ОУН. Однак її поява як окремої військової структури під про-
водом ОУНСД на терені Волині й Полісся припадає на ранню весну
1943 р. З цього приводу у вступі до постанов ІІІ Надзвичайного ве-
ликого збору (ІІІ НВЗ) ОУН від серпня 1943 р. зазначалося: «Провід
ОУН на ІІІ-й Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх
сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що
настали сприятливі обставини для військової дії. Після цього на тере-
ні Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української По-
встанської Армії (УПА). З того часу оборону українського населення
Полісся і Волині взяла на себе українська військова сила. УПА, крім
завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової ор-
ганізації майбутньої Української Народної Армії»25.
Навесні 1943 р. вже існували «збройні відділи ОУН Бандери»,
які, перерісши масштаби організаційних боївок, після військо-
во-політичних рішень Проводу ОУНСД почали оформлюватись у
структурні військові підрозділи*. До них слід зарахувати відділи
під командуванням Сергія Качинського — «Остапа», Івана Литвин-
чука — «Дубового», Григорія Перегіняка — «Коробки»**, Никона
Семенюка — «Яреми», Івана Климишина — «Крука», Олексія Бри-
ся — «Аркаса», Ярослава Ждана — «Острого», Петра Кухарчука
— «Дороша» та ін.
Під час німецько-нацистської окупації України територія Воли-
ні й Полісся опинилася на крайньому північному заході створеного
окупантами Райхскомісаріату Україна. За організаційним поділом
території України ОУНСД, ці регіони складали ПЗУЗ. Географічне
розташування та природний ландшафт терену сприяли веденню
партизанської війни.
21 Ільюшин І. І. ОУН–УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі
польських документів). – Київ, 2000; Ільюшин І. І. Протистояння УПА і АК (Армії
Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній
Україні. – Київ, 2001; Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої світової війни.
Документи з українських архівів і польські публікації. – Київ, 2003; Волинь і Холмщина
1938–1947 рр. Польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження,
документи, спогади. – Львів, 2003.
22 Україна–Польща: важкі питання. – Варшава, 1998. – Т. 1–2; Україна-Польща: важ-
кі питання. – Варшава, 1998. – Т. 3; Україна–Польща: важкі питання. – Варшава,
1999. – Т. 4; Україна–Польща: важкі питання. – Варшава, 2000. – Т. 5.
23 Поляки і українці між двома тоталітарними системами 1942-1945. Частина перша.
– Варшава–Київ, 2005. – Т. 4.
24 Богун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы. – Санкт-Петербург,
2004; Motyka Grzegorz. Ukraińska partyzantka 1942–1960. Działalność Organizacji
Ukraińskich Nacjonalistóv i Ukraińskiej Powstanczej Armii. – Warszawa, 2006.
* Таку назву організація ОУН під проводом Степана Бандери прийняла на ІІІ Конференції
Проводу ОУН у лютому 1943 р. На ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН у серпні
1943 р. було повернуто стару назву.
25 ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби.
1929–1955. Бібліотека українського підпільника. – Б. м., 1955. – Ч. 1. – С. 97.
* Організування на Поліссі в жовтні 1942 р. військовим референтом Рівненського об-
ласного проводу ОУН «Остапом» збройних груп постанова Української головної ви-
звольної ради (УГВР) від 30 травня та Святочний наказ Головного командира УПА
Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» від 14 жовтня 1947 р. визнали «початком
нових форм визвольно-революційного руху» – УПА. Днем постання УПА визначено
14 жовтня 1942 р.
** Збройний відділ під командуванням «Коробки» у виданні політичного відділу УПА –
часописі «До зброї» за липень 1943 р. названо першою сотнею УПА.
170
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
171
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Навесні 1943 р. на ПЗУЗ законспіровано діяв крайовий про-
від ОУНСД, до якого входили: провідник Дмитро Клячківський —
«Охрім»; політичний референт Яків Бусел — «Галина»; референт
Служби безпеки (СБ) Василь Макар — «Безрідний». При проводі
у фор маті військової референтури діяв заснований ще 1942 р. кра-
йовий військовий штаб на чолі з військовим референтом поручни-
ком Василем Іваховим — «Сомом» («Сонарем»).
Частину території ПЗУЗ своєю діяльністю охоплювала підпіль-
на організаційна мережа (сітка) ОУНСД, що підлягала крайовому
проводові й ділилася на прив’язані до відповідних адміністративно-
територіальних утворень, рівні: області, округи (повіти), надрайони,
райони, підрайони, кущі. Найнижчою ланкою підпілля була стани-
ця* ОУНСД, до якої входило до кількох десятків членів і кандидатів
організації та членів жіноцтва і юнацтва ОУН. Станиця звичайно
діяла в одному селі або закладі в місті.
На всіх рівнях сітки підпільною діяльністю керували місцеві
проводи ОУНСД. До їхнього складу, крім керівника-провідника,
входили референтури: суспільно-пропагандистська, організаційна,
СБ, військова, жіноцтва, юнацтва, зв’язку, господарська. Очолюва-
ні референтами місцевих проводів референтури мали свої підре-
ферентури. Спершу в організаціях, через брак кадрів, члени прово-
дів нерідко очолювали кілька референтур одночасно. Чисельність
ОУНСД на початку 1943 р. на ПЗУЗ складала декілька тисяч осіб.
Згодом кількість її членів та, особливо, прихильників (симпатиків)
значно збільшилася.
Події Другої світової війни відчутно вплинули на економічну,
соціально-політичну та військову ситуацію на Волині й Поліссі. По-
разки нацистської Німеччини на фронтах призвели до збільшен-
ня збору харчових контингентів та насильного вивезення молоді
на роботи до Райху. Пасивний спротив місцевого населення поряд
з підпільною і, подекуди, партизанською діяльністю радянського,
польського та українського рухів викликали жорстокі каральні дії
окупаційної адміністрації, яка залучала для цього місцеву укра-
їнську допоміжну поліцію**. Проте поліція стала відмовлятися від
участі в акціях проти цивільного українського населення, через що
чимало поліцистів зазнали репресій.
До значного загострення військово-політичної ситуації на ПЗУЗ
призвів ініційований ОУНСД «вихід в ліс» української допоміжної
поліції у березні—квітні 1943 р., який спровокували німецькі ре-
пресії та радянські розвідувально-диверсійні заходи. Загальна чи-
сельність поліцистів, які покинули службу, складала 3—5 тис. осіб.
Багатьох утікачів було з часом залучено до новоствореної повстан-
ської армії. «Це були, — за словами старшини штабу УПА полков-
ника М. Омелюсіка, — основні кадри сяк-так вишколених людей
для розгортання більших відділів УПА»26. Окупаційна німецька ад-
міністрація у відповідь на відхід українських поліцистів набрала на
службу поляків, котрих відразу почала використовувати для жор-
стокої пацифікації українських сіл. Ця обставина стала передумо-
вою майбутнього польсько-українського конфлікту.
По виході «в ліс» на основі досить розгалуженої підпільної ор-
ганізаційної мережі розгорнулося творення військово-партизан-
ських структур ОУНСД. У різних місцевостях Волині й Полісся
утворилися боївки, ватаги, групи, сотні та загони. Цей процес ви-
магав від організації усіх її сил та енергії. Будували й обладнували
лісові табори, організовували господарські структури. Розпочався
справжній військовий вишкіл.
У квітні—травні 1943 р. збройні відділи ОУНСД стали офіційно
вживати назву Українська Повстанська Армія. На основі крайово-
го військового штабу на ПЗУЗ формується Головна команда (ГК)
УПА. Першим Головним командиром УПА став поручник Василь
Івахів — «Сом» («Сонар»), начальником штабу УПА — поручник
Юліан Ковальський — «Гарпун», ад’ютантом штабу — хорунжий
Семен Снядецький — «Сірко». На жаль, 13 травня 1943 р. «Сом»,
«Гарпун» і «Сірко» загинули в сутичці з німецьким військовим під-
розділом біля с. Черниш Колківського району. Обов’язки Головного
командира УПА перебрав провідник ПЗУЗ Дмитро Клячківський
— «Клим Савур» («Охрім»)27.
* Залежно від кількості членів, станиця могла додатково ділитися на осередки по 3–5 осіб.
** Тут назву вжито як загальну щодо всіх військово-поліційних підрозділів, у яких біль-
шість складали українці.
26 Літопис УПА. – Т. 1. – С. 26.
27 Формально це зафіксовано 15 травня 1943 р. Див.: Вовк О. Василь Івахів – перший
Командир Української Повстанської Армії // Визвольний шлях. – Лютий 2003. –
Кн. 2 (659). – С. 10–16.
172
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
173
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
На основі військових штабів, які діяли при обласних та окруж-
них проводах ОУНСД, організуються територіальні штаби УПА.
Впроваджується військовий суд УПА. У травні 1943 р., про що свід-
чить підпис під текстом відозви «Українці!», фіксується формаль-
не політичне відокремлення Головної команди УПА від крайового
проводу ОУНСД на ПЗУЗ. Головна теза відозви: «Український на-
род висилає на боротьбу за Українську Самостійну Соборну Дер-
жаву (УССД) […] Українську Повстанчу Армію (УПА)»28. У відозві
також виражено безкомпромісне ставлення до інших українських
самостійницьких рухів.
Існує потреба визначити характер діяльності УПА на ПЗУЗ та
в інших регіонах: була вона партизанською чи повстанською? Від-
повідно до класифікації збройної боротьби («партизанки»)29, яку за-
пропонувало керівництво ОУН і УПА: «Партизанка у поневоленого
народу є з правила початковою стадією, або частиною “великої ві-
йни” народного повстання, коли той узброєний нарід творить пра-
вильну армію»30. За іншим визначенням, партизанська діяльність
(«партизанка») може існувати як частина діючої армії в тилу ворога
або як діяльність повстанців «на рідній землі». «Парт[изани] мусять
мати за собою населення, або армію»31. Отож, діяльність УПА, воче-
видь, слід кваліфікувати як повстанську, або іншими словами, — як
певну стадію та специфічну форму партизанських дій, оскільки
вона обмежувалась етнічними українськими землями, мала за со-
бою автохтонне населення, а не регулярну армію, та сама намага-
лася перетворитися в регулярну військову структуру.
Від травня 1943 р. відомо про діяльність перших, доволі вели-
ких, більших від 500 осіб, повстанських формувань. Серед них:
Перша група УПА під командуванням Івана Литвинчука — «Ду-
бового», Українська повстанча група «Озеро» під командуванням
Юрія Стельмащука — «Рудого» і загін «Котловина» під команду-
ванням Степана Коваля — «Юрія Рубашенка». Усі вони діяли на
Поліссі — на Костопільщині, Ковельщині та Колківщині відповідно.
Менші за чисельністю формування поставали також на Волині. На
Володимир-Волинщині—Горохівщині організовується загін «Січ»
під командуванням Порфирія Антонюка — «Сосенка». На півдні Рів-
ненської області і на Кременеччині створюються загони під коман-
дуванням Дмитра Казвана — «Черника», Євгена Басюка — «Чорно-
морця», Івана Климишина — «Крука» та інших командирів. Названі
формування стали основою організованих у другій половині літа
груп УПА та Воєнних округ (ВО) запілля.
Від самого створення збройні відділи УПА розпочали актив-
ну військову діяльність. Здійснювали напади на економічні, тран-
спортні, адміністративні та військові об’єкти. На короткий час
захоплювали цілі містечка (головно поліські районні центри): Во-
лодимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю, Людвипіль, Дераж-
не, Олику, Цумань, Горохів. Звільнене загоном «Котловина» від
ні мецької адміністрації містечко Колки перебувало під контролем
УПА та запілля до листопада 1943 р. В одній із засідок, організо-
ваній 2 травня 1943 р. на шляху Ковель—Брест відділом із сотні
під командуванням Тихона Зінчука — «Кубіка», загинув шеф СА
(Sturm abteilung32) генерал Віктор Лютце. Навесні значно почасті-
шали збройні сутички з радянськими та польськими партизан-
ськими формуваннями.
Організацією збройних відділів ОУНСД зайнялися військо-
ві ре ференти, провідники різних щаблів теренової сітки, а також
колишні командири української допоміжної поліції. Проте брак
старшинських кадрів спонукав залучати до роботи старшин армії
УНР та Червоної армії (ЧА), які перебували на Волині й Поліссі,
навіть якщо останні не були українцями. Для підготовки власних
військових кадрів наприкінці весни 1943 р. при більшості груп та
загонів УПА були організовані вишколи — підстаршинські шко-
ли. 27 квітня такий вишкіл було розпочато при Першій групі УПА.
30 травня підстаршинська школа ім. Головного отамана Симона
Петлюри* почала діяти при загоні «Січ» на Володимир-Волинщині.
По закінченні таких кількатижневих вишколів повстанська армія
отримала перші власні підстаршинські кадри. Їх відразу направили
28 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 2. – С. 3–4.
29 Підходи керівництва ОУН і УПА до класифікації збройної боротьби викладені в ін-
струкціях: Партизанка. Що це є партизанка? // Державний архів Рівненської обла-
сті (далі – ДАРО). – Ф. Р-30. – Оп. 2. – Спр. 39. – Арк. 11–16; Партизанка (історія,
назва, слово) // Там само. – Арк. 8–10.
30 Там само. – Арк. 11.
31 Там само. – Арк. 9.
32 Нім. – «штурмові загони».
* У липні 1943 р. отримала криптонім «Світлана».
174
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
175
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
до дію чих і щойно створюваних відділів у ролі військових інструк-
торів (вишкільників) чи командирів підвідділів.
Улітку 1943 р. військово-адміністративна діяльність ОУНСД та
УПА охоплювала все більші регіони Волині й Полісся. Німці, «за-
мурувавшись» у містах і більших селищах, з’являлися в сільській
місцевості лише вдень і в супроводі сильних відділів жандармерії
та допоміжної польської поліції*. Однак на заваді поширенню ді-
яльності УПА й ОУНСД, крім німців, стали, переважно на Поліс-
сі, великі радянські та менші польські партизанські формування,
налаштовані вороже до українських самостійницьких ідей. Серед
радянських формувань були Рівненське партизанське з’єднання
(командир — Володимир Бегма), Чернігівське з’єднання (коман-
дир — Олексій Федоров), Сумське з’єднання (командир — Сидір
Ковпак), Житомирське з’єднання (командир — Олександр Сабу-
ров). Серед польських формувань — підрозділи АК та національні
відділи, що долучилися до з’єднань радянських партизанів. Для
УПА розпочалася виснажлива «трифронтова боротьба» з німець-
кими, радянськими та польськими збройними силами.
Окремо зупиняючись на протипольській боротьбі УПА, слід за-
значити, що ОУН була рішуче налаштована вигнати поляків (ба-
гато з яких були поселенцями-осадниками міжвоєнного періоду)
з терену повстанських дій. Своєю чергою польський еміграційний
уряд, підлегла йому наступниця Війська польського АК та інші ор-
ганізації не менш рішуче прагнули зберегти контроль над землями,
що раніше входили до складу польської держави. Для цього за до-
помогою католицьких священників вони залучали польське насе-
лення. Німецькі та радянські чинники активно впливали на укра-
їнсько-польське протистояння. Часто його закладниками ставало
українське та польське населення. На жаль, війна розбудила серед
українців і поляків давні почуття ворожнечі та помсти і спонукала
сусідні народи до взаємного фізичного винищення.
Серед більших військових акцій, проведених УПА влітку 1943 р.,
крім постійних сутичок з німецькими поліційними підрозділами,
можна виділити такі:
— кількамісячний рейд відділів під командуванням Федора Во-
робця — «Верещаки» в Житомирську й Київську області та прове-
дення там декількох боїв з радянськими партизанськими й німець-
кими поліційними підрозділами;
— наступ у липні відділів загону «Озеро» на бази Чернігівського
з’єднання радянських партизанів у Маневицькому, Любешівсько-
му та Ратнівському районах;
— декілька великих боїв відділів загону «Озеро» з радянськими
партизанськими підрозділами в Головненському і Вербському ра-
йонах у другій половині липня;
— акція 17—19 липня Першої групи УПА у польських колоніях,
де перебували відділи АК та радянських партизанів;
— успішний напад на табір радянських партизанів під коман-
дуванням Антона Одуха на Сумщині, який 24—25 липня здійснили
Дубнівський і Кременецький курені групи «Енея»;
— захоплення в ніч з 19 на 20 серпня підрозділами загону «Озе-
ро» поліського районного центру — містечка Камінь-Каширський;
— рейд і бої з радянськими партизанами в серпні на Сарненщи-
ні та Пінщині відділів бойової групи командира Дмитра Корінця —
«Бористена».
Сутички УПА й теренових сільських боївок з німецькими по-
ліційними підрозділами особливо загострилися тоді, коли німці за-
бирали від населення хліб нового врожаю. В серпні 1943 р. німецькі
поліційні війська під командуванням генерала Е. фон дем Бах-За-
левського провели на Волині великомасштабні військові акції про-
ти УПА. Це призвело до значних втрат з обох сторін та численних
жертв серед цивільного населення. Окремим відділам УПА, напри-
клад із групи «Енея», довелося на деякий час залишити територію
свого базування на півдні Волині та вирушити в інші місцевості. Де-
які відділи загону ім. І. Богуна («Січ») було тимчасово розпущено.
У липні 1943 р., виконуючи настанови керівництва ОУНСД, під-
розділи УПА роззброїли відділи ОУН під проводом полковника Ан-
дрія Мельника, що діяли на Кременеччині та Володимир-Волин-
щині. В серпні—вересні аналогічні заходи було застосовано щодо
відділів Української народної революційної армії (УНРА)* Тараса
* Тут назву вжито як загальну щодо всіх військово-поліційних підрозділів, у яких біль-
шість складали поляки.
* У липні 1943 р. УПА «Поліська Січ» була перейменована на Українську народну рево-
люційну армію.
176
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
177
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Бульби — «Боровця». Більшість вояків роззброєних формувань до-
лучилися до відділів УПА.
У другій половині літа 1943 р. закінчився організаційний пе-
ріод творення УПА. Армія в процесі росту набула певних сталих
форм — сотні, курені, загони, групи. Розпочався новий — державо-
творчий — період діяльності УПА, який можна зіставити з військо-
во-адміністративною діяльністю Війська Запорозького часів наці-
онально-визвольної війни середини ХVІІ ст. в Україні (полковий
адміністративний устрій тощо).
Наприкінці літа на території ПЗУЗ діяльність ОУНСД і УПА
після часткової розконспірації перейшла у воєнний стан. УПА роз-
горнула фронт, а функції запілля виконувала ОУНСД. Керувала
фронтом і запіллям на території ПЗУЗ військова влада — ГК УПА
на чолі з Головним командиром УПА Дмитром Клячківським —
«Климом Савуром». До складу ГК УПА, крім головнокомандувача,
входили: начальник — шеф військового штабу (ШВШ) полковник
Леонід Ступницький — «Гончаренко» (одночасно був заступником
Головного командира з військових справ); керівник політичного від-
ділу — шеф політичного штабу (ШПШ) Яків Бусел — «Роман Гали-
на»; комендант запілля — Ростислав Волошин — «Горбенко» (був
заступником з адміністративно-організаційної роботи). Начальни-
ку штабу УПА підлягав військовий штаб, який складався з відділів:
організаційно-оперативного, розвідувального, зв’язку, постачан-
ня, вишкільного, санітарного та ін. Керівникові політичного відділу
(штабу), крім самого відділу, підлягали виховно-політичні відділи
груп УПА та, небезпосередньо, — суспільно-політичні референту-
ри запілля. Коменданту запілля підлягали референтури: організа-
ційно-мобілізаційна, суспільно-політична, СБ, господарча, зв’язку,
Українського червоного хреста (УЧХ) та цивільна адміністрація.
Вся територія ПЗУЗ ділилася на чотири оперативно-територі-
альні угруповання — ВО, в яких базувалися відповідні групи УПА
на чолі з оперативно-територіальними командуваннями. ВО поді-
лялися на нижчі ланки — воєнні надрайони (ВН), воєнні райони, во-
єнні підрайони, кущі та станиці. Ці військово-адміністративні оди-
ниці, створені на основі організаційної мережі ОУН, стали основою
запілля УПА.
Про військово-адміністративний устрій вищих ланок запілля
УПА на ПЗУЗ восени—взимку 1943 р. є такі відомості:
ВО (група) УПА «Заграва», № 01 охоплювала північну поло-
вину Рівненської області і південні райони Поліської області Біло-
русі. До складу округи входили ВН: Костопільський — «Долина»,
Сарненський — «Лісова Пісня», Столинський — «Гало», Пінський
— «Болото»;
ВО (група) УПА «Богун»*, № 02, 002 охоплювала південну поло-
вину Рівненської області і Кременеччину. ВН: Корецький — «2/2»
(«Коліно»), Рівненський — «3/3» («Озеро»), Здолбунівський —
«4/4» («Луг»), Дубнівський — «6/6» («Дуб»), Кременецький — «7/7»
(«Змія»);
ВО (група) УПА «Турів», № 03 охоплювала Волинську об-
ласть і південні райони Брестської області Білорусі. ВН**: Луцький
— «Хортиця», Володимир-Волинський — «Степ», Ковельський —
«Кодак», Берестейський.
ВО (група) УПА «Тютюнник»***, № 04 охоплювала Житомир-
ську область і західні райони Київської області. ВН (округи): Жито-
мирський, Бердичівський, Андрушівський, Новоград-Волинський,
Овруцький, Фастівський та ін.
В оперативно-територіальних командуваннях керування ВО і
групою УПА належало командирові групи. Йому підпорядковував-
ся штаб групи на чолі з начальником та адміністрація запілля на
чолі з комендантом. Обов’язком начальника штабу групи була орга-
нізація побуту та діяльності війська, розроблення планів військових
операцій, підготовка до їхнього втілення. В штабі групи діяв політич-
ний відділ (штаб) на чолі з політичним виховником (ШПШ). В його
функції входила пропагандистська робота й політичне виховання
особового складу відділів групи. Комендант запілля керував усією
організаційною роботою підпілля ОУН, налагодженням, нормуван-
ням та контролем за роботою цивільної адміністрації, мобілізацією
до УПА, господарчими структурами, УЧХ й іншим на території ВО.
Політичною роботою в адміністрованому терені ВО керував рефе-
рент політичного відділу (також міг називатися ШПШ).
* Певний час у внутрішньоорганізаційних документах уживали назву групи (ВО)
від псевдоніма її командира «Енея».
** Оскільки реформування підпілля й організація військової та цивільної адміністрації
у ВН, яким територіально відповідали колишні округи ОУН, відбувалися поступово,
надалі діяли надрайони ОУН.
*** У пропагандистських матеріалах називалася УПА-«Схід».
178
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
179
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
В оперативно-територіальних командуваннях груп (ВО) УПА
серед перших командирів та комендантів запілля відомі:
«Заграва»: командир — Іван Литвинчук — «Дубовий», комен-
дант — Юрій Рибак — «Юрко»;
«Богун»: командир — Петро Олійник — «Еней», комендант —
Сильвестр Затовканюк — «Пташка»;
«Турів»: командир Микола Колтонюк (Якимчук) — «Олег»*, ко-
мендант — «Ярослав Кармелюк»**;
«Тютюнник»: командир — Федір Воробець — «Верещака».
Оперативно-територіальні командування груп (ВО) УПА, за ви-
нятком ВО «Тютюнник», охоплювали своїм політичним впливом і
військово-адміністративною діяльністю більшість населених пунк-
тів на території Волині й Полісся. Проте керовані ними відділи УПА
та місцеві територіальні формування (боївки, сільські самооборони)
подекуди значно поступалися (чисельністю, боєздатністю) своїм
супротивникам і не могли убезпечити запілля. Недоторканним у
дру гій половині 1943 р. запілля могло залишатися тільки тимчасо-
во і головно в лісистих місцевостях: Кременеччина (Антоновецька
республіка), Кореччина (північна частина), Володимир-Волинщи-
на («Січ»), Ковельщина (Скулинські ліси), Колківщина (Колківська
республіка), Степанщина—Деражненщина. З цієї причини опера-
тивно-територіальні командування, а зокрема штаби УПА, були
мобільними, частково розосередженими і законспірованими. Ко-
мандування груп перебувало здебільшого по хуторах і селах.
Політично-пропагандивну роботу на охоплених повстанським
і підпільним рухом територіях провадили, зокрема, з допомогою
періодичних і неперіодичних видань, які друкували у підпільних
друкарнях крайового проводу та ВО. Керували процесом суспіль-
но-політичні референти запілля за участю виховників УПА. Для
ро боти над серійними виданнями було зорганізовано сталі осеред-
ки пропаганди, прив’язані організаційно до підпільних друкарень
(технічні відділи).
Військова преса УПА на ПЗУЗ у 1943 р. представлена декілько-
ма періодичними виданнями: журнал «До зброї» ГК УПА (друку-
вався на території ВО «Заграва»), гумористичний журнал «Україн-
ський перець» (територія Здолбунівського ВН у ВО «Богун»), газета
«Наш фронт» (територія Ковельського ВН у ВО «Турів»), газета «Ін-
форматор» (територія Володимир-Волинського ВН у ВО «Турів»).
Провідною ідеєю цих видань було здобуття Української Са-
мостійної Соборної Держави в боротьбі з «імперіалістичними ре-
жимами» нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Поряд з
політично-пропагандистськими матеріалами, які висловлювали
цю ідею, спираючись на історію національно-визвольної боротьби
українського народу, у пресі УПА вміщували статті військово-тех-
нічного, політично-інформаційного характеру, а також ліричні та
гумористичні твори.
Великого значення в діяльності запілля УПА набула господар-
ська референтура. Перебування на повному забезпеченні понад
10 тис. людей вимагало потужного господарського апарату для за-
готівлі та постачання. Такі автономні господарські структури були
створені у всіх ВО, крім «Тютюнник». Ця округа через нерозвине-
ність господарського апарату запілля УПА в Житомирській і Ки-
ївській областях користувалася інфраструктурою ВО «Заграва» та
«Богун».
Керівництво названих груп УПА майже тотожно повторювало
склад Головної команди УПА. Та, на відміну від керівництва груп,
невелика ГК УПА (декілька десятків осіб з усім персоналом) вико-
нувала роль партизанського центру на ПЗУЗ. Вона надавала фахо-
ву допомогу в організації «партизанки», здійснювала загальне ке-
рування, планувала більші військові операції. Господарський відділ
ГК УПА координував потреби УПА й запілля, знаходив і розробляв
економічні можливості військових округ та здійснював обмін про-
дукції між ними. Тож, оперативно-територіальні командування
груп і ВО несли на собі майже весь тягар воєнної, адміністративної
й господарської діяльності УПА та запілля на Волині й Поліссі.
Групи УПА, що діяли на території ВО, поділялися на сотні, ку-
рені та загони. Сотня* чисельністю 100—150 осіб була найнижчою
військово-оперативною одиницею. 2—3 сотні об’єднувалися в ку-
рінь або загін. У групі «Турів» загони були значно більші і складалися
* Від середини вересня 1943 р. групою «Турів» командував Юрій Стельмащук –
«Рудий».
** Приблизно від листопада 1943 р. комендантом запілля ВО «Турів» був Панас
Матвійчук «Крилач».
* Сотня поділялася на менші військово-тактичні одиниці – рої та чоти. Три рої скла-
дали чоту, три чоти і рій мінометів або важких кулеметів – сотню.
180
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
181
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
з 2—3 куренів. Сотні, курені та загони були прив’язані територіаль-
но до місцевостей своєї появи чи базування. Винятком була група
«Тютюнник», яка складалася переважно з переданих від інших груп
відділів та мала свої бази на територіях ВО «Заграва» і «Богун».
На початку осені структура і командний склад груп УПА та їх-
ніх підрозділів на ПЗУЗ були такими:
Група № 01, «Заграва»: ШВШ — поручник Микола Левицький
— «Славута» («Макаренко»)*; ШПШ — Василь Худенко — «Остап»;
політвиховник — Степан Костецький — «Зимний».
Загони групи:
ім. Богуна (командир — Никон Семенюк — «Ярема»);
ім. Остапа (командир — Адам Рудик — «Шавула»);
ім. Колодзінського (командир — Микита Скуба — «Лайдака»);
ім. Коновальця (командир — Макар Мельник — «Кора»);
ім. Хмельницького (командир — Василь Брилевський — «Боро-
вий»);
ім. Дорошенка (командир — Василь Левкович — «Вороний»).
Група № 02, «Богун»: ШВШ — Дмитро Казван — «Черник»; по-
літвиховник — «Нестор».
Курені групи**:
Дубенський (командир — Юрій Чуйковський — «Юрко»);
Кременецький (командир — Іван Климишин — «Крук»).
Більшість відділів групи діяли окремими сотнями*** під керів-
ництвом командирів Максима Скорупського — «Макса», Сергія
Олеськова — «Негуса», Остапа Качана — «Саблюка», Гордія Врот-
новського — «Гордієнка», «Орла», «Тополі» та ін.
Група № 03, «Турів»: ШВШ — Борис Бедрик — «Клим»; політ-
виховник — «Хмурий».
Загони групи:
№ 01, «Котловина» (командир Степан Коваль — «Юрій Руба-
шенко», ШВШ — сотник «Яр», політвиховник — «Хома»);
№ 02, «Озеро» (командир — Юрій Стельмащук — «Рудий»,
ШВШ — Олексій Шум — «Вовчак»*, політвиховник — «Тур»);
№ 03, 003, ім. І. Богуна («Січ») (командир — «Лівар», ШВШ —
Порфирій Антонюк — «Кліщ», політвиховник — Віктор Шибиста
— «Брова»).
Група № 04, «Тютюнник» (ШВШ — Петро Гудзоватий — «Оче-
ретенко», ШПШ — Єфрем Мовчан — «Орел» /«Бистрий»/). До гру-
пи було тимчасово приділено декілька сотень з інших груп**.
Від 15 серпня 1943 р. Головна команда УПА, проголошуючи себе
«найвищою й одиноко-суверенною владою» на звільнених від радян-
ських і німецьких органів та польських колоністів теренах України,
запровадила приватну власність українських селян на землю. Для
проведення поділу землі та наділення нею селян було обрано зе-
мельні комісії. Розподіл вільних земель у власність розпочався вже у
вересні***. На територіях, опанованих УПА, для урегулювання гро-
мадського життя окремим розпорядженням від 1 вересня встановлю-
валося адміністративну владу. Її складали виборні, від села до облас-
ті, органи — ради та управи. Запроваджувалося загальне навчання
шкільної молоді, школи мали відкритися до 30 вересня 1943 р. Для
оборони цивільного населення перед ворожими, грабіжницькими на-
падами ГК УПА ініціювала створення самооборони сіл. З цією метою
вся придатна до того молодь проходила військові та інші вишколи.
З перетворенням повстанських відділів в один військовий ор-
ганізм упорядковувалися організаційні процеси в армії. Зокрема,
наказом № 8 від 27 серпня 1943 р. вводили військові ступені УПА,
причому всі вояки, за традицією, мали називатися козаками.
У вересні 1943 р. у відділах УПА запровадили Військову польову
жандармерію (ВПЖ). Для вирішення кримінальних справ у запіллі
організовували станиці поліції. Щоби збирати й виготовляти геогра-
фічні мапи, у кожній групі закладали «картографічні відділи».
На початку осені 1943 р. в підрозділах УПА було створено окремі
відділи (в масштабах роїв, чот, сотень) кінноти. Зокрема, при групі
* Від середини вересня 1943 р. обов’язки ШВШ групи «Заграва» виконував Дмитро
Корінець – «Бористен».
** У листопаді 1943 р. розпочалося формування Острозького (Здолбунівського) куреня
під командуванням Миколи Свистуна – «Ярбея» («Ясена»).
*** Для виконання деяких завдань та проведення рейдів окремі сотні групи «Богун»
тимчасово об’єднувалися в курені.
* Приблизно від другої половини вересня 1943 р. здійснював командування загону «Озеро».
ШВШ загону став «Леонід Яворенко» (Микола Павлович).
** Зокрема, передана з групи «Турів» сотня «Лева» здійснювала в серпні–жовтні 1943 р.
рейд по Житомирській обл.
*** За наявними в ДАРО документами, можна впевнено твердити про надання декіль-
ком тисячам селянських сімей у Рівненській обл. землі у власність.
182
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
183
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
«Енея» («Богун») у вересні почала діяти сотня кавалерії під коман-
дуванням полковника Олександра Даниленка — «Данька». Деяку
увагу в УПА приділяли організації радіозв’язку, яким користува-
лися відділи на Поліссі.
Зі зростанням чисельності УПА постала гостра потреба в підго-
товці власних старшинських кадрів. З цією метою влітку та восени
1943 р. організовано формальні старшинські школи. В липні у масш-
табах вишкільної сотні під керівництвом поручника Лева Криська
— «Гориня» постала старшинська (юнацька) школа «Дружинники».
Вона діяла при Головному штабі УПА, виконуючи одночасно функ-
ції внутрішнього кільця його охорони. Зовнішнє кільце охорони по-
чергово творили загони групи «Заграва». Школа разом зі штабом
базувалася на лісових хуторах Степаньського району, тимчасово
передислоковуючись, коли з’являлася загроза з німецького боку.
Старшини штабу разом з викладачами навчали у школі різних дис-
циплін. По проведенні чотиримісячного курсу старшинського ви-
школу та іспитах у грудні 1943 р. школа завершила свою роботу.
Паралельно з першою школою в жовтні започатковано під ору-
дою поручника Федора Польового — «Поля» другу старшинську
(юнацьку) школу «Лісові чорти». По проведенні скороченого курсу
та дострокових іспитів школа закінчила свою роботу в січні 1944 р.
Майно школи, частину викладачів та курсантів (юнаків) було пе-
реведено в Карпати, де організовано третю старшинську школу
«Олені ч. 1».
Тільки та частина випускників, яка мала попередній командир-
ський досвід чи дістала дуже високу оцінку на іспитах, закінчивши
старшинські школи, отримала перший старшинський ступінь хо-
рунжого. Більшість випускників отримала підстаршинські звання.
По завершенні навчання випускники поверталися до своїх військо-
вих груп.
Через брак кваліфікованих підстаршинських кадрів у другій
половині 1943 р. при всіх групах УПА (крім групи «Тютюнник») ді-
яли від однієї до трьох підстаршинських шкіл. Зокрема, восени дві
школи під назвами «Хорти» і «Везувій» функціонували при групі
«Заграва». Відомо про діяльність у групі «Богун» школи «Північ».
У групі «Турів» школи діяли при всіх трьох загонах.
Крім названих шкіл при групах та ВО діяла низка саперних, шо-
ферських, санітарних, радіотехнічних, телефонічних, господарчих
та ін. вишколів, курсів і шкіл, які забезпечували кадрами відповідні
служби УПА й запілля.
Серед акцій УПА восени—взимку 1943 р. можна назвати такі:
— переможні бої з’єднання з дев’яти сотень групи «Турів» під
тактичним командуванням командира Олексія Шума — «Вовчака»
з німецькими поліційними підрозділами, що відбулися 7—9 вересня
біля с. Радовичі Турійського району;
— героїчна оборона 11 вересня 1943 р. чоти командира Андрія
Мартинюка — «Берези», оточеної в Загорівському монастирі (Го-
рохівський р-н), перед атаками значно потужніших сил німецької
мотопіхоти, артилерії та авіації;
— рейд і бої двох куренів групи «Тютюнник» з німецькими та
радянськими партизанськими підрозділами в жовтні 1943 р. на за-
ході Житомирщини;
— наступ у жовтні загонів груп «Турів» і «Заграва» на бази з’єд-
нань радянських партизанів у Любешівському та Морочанському
районах Полісся;
— невдалий наступ у перших днях листопада з’єднання шести
сотень під тактичним командуванням командира «Шавули» на бази
підрозділів АК та радянських партизанів на сході Людвипільського
району (на с. Мочулянка);
— рейди в листопаді—грудні на «схід», у Кам’янець-Подільщи-
ну і Вінниччину, відділів новозорганізованої в рамках групи «Бо-
гун» групи «Кодак».
Ще в серпні 1943 р. в Галичині на ІІІ НВЗ ОУН було ухвале-
но важливі військово-політичні рішення щодо ідеології та по-
дальшої збройної боротьби з окупантами. Восени рішення збору
впроваджували в життя на ПЗУЗ. Відповідно до рішень ІІІ НВЗ
ОУН 20—21 листопада на Здолбунівщині відбулася Конференція
поневолених народів. Згідно з її постановами, до національно-
визвольної боротьби УПА і ОУН мали долучитися інші народи
СРСР.
Наприкінці 1943 р. Провід ОУН на чолі з головою бюро Проводу
Романом Шухевичем — «Туром» ухвалив рішення реформувати та
розширити діяльність структур визвольного руху, зокрема повстан-
ської армії. Наявні в УПА на ПЗУЗ та у військових референтурах у
інших регіонах України збройні відділи реорганізовано в три кра-
йові командування: УПА-«Захід», УПА-«Північ», УПА-«Південь».
184
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
185
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Військовий штаб військової референтури Проводу ОУН стає Голо-
вним військовим штабом (ГВШ) УПА.
У процесі реформування військової діяльності ОУН відділи
Української національної самооборони, які від липня 1943 р. діяли
в Галичині на чолі з крайовим військовим штабом ОУН на Західно-
Українсьних Землях (ЗУЗ), отримали назву УПА-«Захід» (УПАЗ).
Підрозділи УПА, які діяли на ПЗУЗ, дістали назву УПА-«Північ».
На основі виокремленої зі складу групи «Богун» групи «Кодак», що
діяла на Хмельниччині й Вінниччині, та крайового проводу ОУН
ПСУЗ організовано командування УПА-«Південь». Групу «Тютюн-
ник» у поширюваній на теренах Житомирщини та Київщини про-
пагандистській літературі ідентифікували як УПА-«Схід», однак
вона не мала свого крайового командування.
Підсумовуючи діяльність ОУН і УПА в 1943 р. на ПЗУЗ, слід
відзначити помітне зростання чисельності обох організацій по-
рівняно з початком року. Кількість членів ОУН, не враховуючи
юнацтва ОУН* і симпатиків**, за попередніми підрахунками, сяга-
ла 10—15 тис. членів. Щодо оцінки чисельності УПА на території
ПЗУЗ, то вона наприкінці 1943 р. становила близько 8—10 тис. осіб.
Зокрема, група «Турів» після часткової демобілізації та переведен-
ня до групи «Заграва» загону «Котловина»*** налічувала на 1 січня
1944 р. 3048 осіб. З урахуванням демобілізованих та членів різних
теренових збройних формацій запілля, чисельність УПА становила
приблизно 15—20 тис. осіб33. Серед чинників, які суттєво гальмува-
ли кількісне збільшення УПА, були нестача зброї, боєприпасів та
вишколених командирів.
Щоби покращити ситуацію зі зброєю та амуніцією в УПА і запіл-
лі, було організовано невеликі майстерні з ремонту, переобладнання
та виготовлення зброї й боєприпасів. Робота таких майстерень з лег-
ким стрілецьким озброєнням стала набувати систематичного, кон-
веєрного характеру. Так, зокрема, в одній з майстерень на південній
Рівненщині було налагоджено виготовлення запалювальних гранат
системи «Комар».
Командування УПА намагалось організувати в повстанській
армії частини, забезпечені захопленим у супротивників важким
озброєнням. Так, при групах, загонах і куренях організувались
окремі відділи артилерії. Окрема батарея артилерії під командуван-
ням «Берези» діяла в складі групи «Богун». За деякими відомостя-
ми, в УПА використовували танки, скажімо, в загонах ім. І. Богуна
(«Січ») та ім. Є. Коновальця. Під час переходу територією ПЗУЗ ні-
мецько-радянського фронту різнорідна стрілецька зброя, амуніція,
а подекуди і важке озброєння потрапляли до УПА значно частіше.
З наближенням до ПЗУЗ німецько-радянського фронту запіл-
ля й УПА розпочали активну підготовку до приходу окупаційної
радянської влади з її карально-репресивною системою (органи
НКВД-НКҐБ), налаштовуючись на тривалу повстанську бороть-
бу. Заготовляли і заховували (магазинували) в земляних сховищах
значні запаси харчів, обмундирування та зброї. Активно будували
криївки, бункери для запілля та УПА. Готували різного роду ди-
версійні групи. Вели посилену антирадянську пропаганду.
Зміни воєнно-політичної ситуації, і на території ПЗУЗ, і в ціло-
му світі (військові поразки Німеччини, вихід Італії з війни тощо),
призвели до контактів УПА та запілля з представниками різних
формацій у складі німецької армії, адміністрації й поліції. Найбільш
широкими і результативними стали переговори з командуванням
угорських військових частин, що діяли на Волині й Поліссі. Зокре-
ма, було укладено угоду про ненапад і відмову угорської сторони
провадити насильницькі реквізиції серед цивільного населення. У
переговорах з німцями УПА й запілля найбільше акцентували на
недоторканності мирного населення, вимагали звільнити з ув’яз-
нення керівників українського визвольного руху та надати зброю
і боєприпаси. Значних масштабів набув перехід на бік УПА різно-
національних відділів (узбеків, татар, азербайджанців, грузинів
тощо) зі складу німецьких військово-поліційних підрозділів. Згодом
командування УПА заборонило вступати в контакти з німецькими
керівниками.
У січні—лютому 1944 р., після радянського наступу, більшу
частину території Волині й Полісся було зайнято радянськими
військами. 11 і 27 січня вони вступили в міста Сарни та Острог,
* Чисельність юнацтва в багатьох випадках перевищувала кількість членів ОУН міс-
цевих організацій.
** Чисельність симпатиків ОУН значно перевищувала кількість організованих членів.
*** Загін «Котловина» та територію його базування – Луцький ВН «Хортиця» — при-
близно в листопаді 1943 р. було передано до складу групи (ВО) «Заграва». На початку
1944 р. загін отримав назву «Хвастівський загін».
33 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943-1949. – С. 47.
186
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
187
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
2 лютого — в обласні центри Рівне і Луцьк. Навесні німецько-радян-
ський фронт зупинився на лінії Тернопіль—Кременець—Локачі—
Ковель—Камінь-Каширський. Більшість відділів УПА-«Північ»,
як і новозорганізованої УПА-«Південь», перейшли або опинилися
на підрадянській території. Почався новий, підрадянський період
їхньої діяльності.
* * *
Під час просування лінії німецько-радянського фронту тери-
торією Правобережної України для організацій визвольного руху,
що опинилися на радянському боці, завершився розпочатий у кінці
1943 р. процес реформування. Організаційно їх охоплювали Гене-
ральні округи (ГО) УПА, які також називалися Генеральними во-
єнними округами (ГВО). Одна ГВО ще від 1943 р. діяла на ПЗУЗ,
а інша, за активної участі структур із ПЗУЗ, творилася на ПСУЗ.
Загальне керування повстанським рухом у межах ГВО здійснюва-
ли крайові командування: на ПЗУЗ — УПА-«Північ», на ПСУЗ —
УПА-«Південь».
На чолі кожної ГВО та відповідного крайового командування
стояв командир, який керував УПА і запіллям (підпіллям ОУН).
Керування УПА та службами забезпечення здійснювали за допо-
могою військового і політичного штабів. До першого входили опе-
ративний, розвідувальний*, господарчий, військово-вишкільний,
політично-виховний відділи. До політичного штабу входили вну-
трішньополітичний і зовнішньополітичний відділи. Командуванню
ГВО підлягали також відділи (референтури) зв’язку й УЧХ.
Запіллям УПА ГВО (підпілля ОУН) керував підлеглий коман-
диру ГВО комендант. Апарат запілля поділявся на представлені
у всіх ланках від ГВО до станиці (підпілля в селі) підрозділи (рефе-
рентури) — організаційно-мобілізаційну, СБ, господарчу, організа-
ційно-політичну та допоміжні підреферентури зв’язку і УЧХ.
Організаційно-територіальна структура запілля УПА (підпілля
ОУН) на ПЗУЗ, порівняно з 1943 р., залишилася незмінною за де-
якими незначними винятками. Низовою клітиною організації була
станиця, декілька станиць (2—5) об’єднувалися в кущ**. Декілька
кущів (2—5) об’єднувалися в підрайон, декілька підрайонів склада-
ли район, декілька районів (3—6) — ВН, декілька надрайонів —ВО,
декілька округ — ГВО, або край (землю) (ПЗУЗ, ПСУЗ).
На початку 1944 р. територія ГВО на ПЗУЗ розподілялася на
чотири ВО: «Заграва»*, «Богун» («Січ»)**, «Турів»***, «Тютюн-
ник»****. Підпільні структури ОУН на ПСУЗ будувалися за за-
гальними організаційними зразками і поділялися на округи та над-
райони. Нижчі клітини, через недостатнє охоплення регіону, були
розвинуті фрагментарно.
Орієнтовна чисельність активних учасників запілля (членів і
кандидатів ОУН, юнацтва ОУН) на ПЗУЗ і ПСУЗ складала до 20 тис.
осіб, а число симпатиків руху обраховувалося десятками тисяч.
Організаційна будова УПА на ПЗУЗ і ПСУЗ від 1943 р. була та-
кою: найнижча бойова ланка — рій (у середньому 10 осіб, еквіва-
лент відділення регулярної армії), 3—4 рої складали чоту (підвід-
діл; взвод); 2—3 чоти — сотню (відділ; рота); 2—5 сотень — курінь
(батальйон); 2—3 курені — загін (полк); 1—5 загонів — групу (ди-
візія). У 1944 р. сталою залишалася структура від рою до сотні, а
вищі ланки, пристосовуючись до обставин боротьби, постійно реор-
ганізовувались і мали індивідуальні особливості та назви. Зокрема,
1944—1945 рр. великі об’єднання чисельно різних підрозділів УПА
тут називалися загонами, бригадами і з’єднаннями*****. Найвищи-
ми структурними формаціями УПА на ПЗУЗ і ПСУЗ були, відпо-
відно, УПА-«Північ» та УПА-«Південь».
У першій половині 1944 р. вищі підрозділи УПА мали таку
структуру і командний склад:
УПА-«Північ»: командир — Дмитро Клячківський — «Панас
Мосур» («Омелян Кримський», «Охрім»)******; ШВШ — Михайло
* Був підвідділом Військової служби безпеки, яка, відповідно, була частиною референ-
тури СБ.
** Якщо організація охоплювала не всі населені пункти, кущової ланки не було і станиці
підлягали підрайону.
* Включала Луччину, Костопільщину, Сарненщину в Україні та Столинщину, Пінщину
в Білорусі.
** Включала Рівненщину, Здолбунівщину, Дубнівщину, Кременеччину.
*** Включала Володимир-Волинщину, Горохівщину, Ковельщину в Україні, Берестейщину,
Кобринщину в Білорусі та Холмщину, Підляшшя в Польщі.
**** Включала Кореччину, Гощанщину, Житомирську обл., західну частину Київської
обл. в Україні та південні райони Поліської обл. в Білорусі.
***** З’єднання «Базар» (група «Тютюнник», УПА-«Північ») і «Холодний Яр» (УПА-
«Південь») нараховували у квітні 1944 р., відповідно, 148 і, приблизно, 2 тис. осіб.
****** Від лютого до серпня 1944 р. Д. Клячківський перебував по німецькому боці ні-
мецько-радянського фронту, а обов’язки командира УПА-«Північ» тимчасово вико-
нував Я. Бусел.
188
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
189
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Медвідь — «Карпович» («Микола Крем’янецький»), Борис Бедрик
— «Клим» («Див»); політвиховник (пвх.) — Яків Бусел «Заслав-
ський» («Галина»).
Група «Заграва»: командири — Іван Литвинчук — «Дубовий»
(«Максим»), Степан Янишевський — «Далекий» («Юрій»); ШВШ
— Дмитро Корінець — «Д. Дмитречко» («Гриць», «Бористен»), Во-
лодимир Рудаков — «Святославич»; пвх. — Степан Костецький
— «Зимний».
Загони групи:
Батуринський (командири — Адам Рудик — «Шакал» /«Шау-
ла»/, «Лебедин»);
Корсунський (командири — Микита Скуба — «Лайдака», Дми-
тро Калинюк — «Ярок»);
Прилуцький* (командири — Ярослав Ждан — «Острий», Ана-
толій Монь — «Гамалія»);
Стародубський (командир — Макар Мельник — «Кузьма»
/«Кора»/);
Хвастівський (командири — Степан Коваль — «Юрій Рубашен-
ко», «В. Чорнота»).
Група «Богун»: командир — Петро Олійник — «Роман» («Еней»);
ШВШ — Дмитро Казван — «Гриць» («Черник»)**; пвх. — «Середа».
Курені (з’єднання) групи під командуванням: «Балабана», Андрія
Трачука — «Бувалого», Семена Котика — «Кожуха» («Вира», «До-
кса»), Івана Золотнюка — «Довбенка», Степана Трохимчука — «Ки-
рея» («Недолі»)***, Олександра Кайдаша — «Лиха» («Дика»), Івана
Сала — «Мамая», «Непитайла», Олександра Степчука — «Рова»
(«Сторчана»), Олександра Калиновського — «Хмари», Юрія Чуй-
ковського — «Юрка», Миколи Свистуна — «Ясена» («Ярбея») та
ін.****. Частина формувань групи діяла окремими підрозділами.
Група «Турів»: командир — Юрій Стельмащук — «Кайдаш»
(«Рудий»); ШВШ — Олексій Шум — «Вовчак»; пвх. — «Хмурий».
Загони групи:
ім. І. Богуна («Богун») (командири — Порфирій Антонюк — «Сосен-
ко» /«Кліщ»/, Олексій Громадюк — «Остріжський» /«Голобенко»/);
«Пилявці» (командир — Іван Климчак — «Лисий» /«Пав-
люк»/);
Полтавський (командир — Климук — «Назар Крига»; частина
формувань групи діяла окремими підрозділами).
Група «Тютюнник»: командир — Федір Воробець — «Олекса
Глід» («Верещака»); ШВШ — Петро Гудзоватий — «Василь Вече-
ра»; пвх. — Єфрем Мовчан — «Петро Степанченко» («Орел»).
З’єднання групи:
«Базар» (командир — Микола Мельник — «Онищенко» /«Пав-
ло»/);
«Крути» (командир — «Чорненко» /«Жук»/);
«Хмельницький» (командир — Яків Яковлів — «Кватиренко»
/«Юрко»/. У східних регіонах ВО діяли окремі підрозділи групи)*.
На початку 1944 р. територію ПСУЗ трансформовано у ГВО,
підрозділи групи «Кодак»** та інші мілітарні формування, що діяли
на ній, реорганізовано в УПА-«Південь»34. До керівництва УПА-
«Південь» входили: командир Василь Кук — «Леміш» («Ле»); ШВШ
— Олександр Даниленко — «Полтавченко» («Данько», «Павчук»),
Василь Процюк — «Микола» («Кропива»), Леонід Ступницький —
«Гончаренко»; пвх. — Михайло Степаняк — «Сергій» («Богдан»).
Складалась УПА-«Південь» з куренів під командою Остапа Ка-
чана — «Саблюка», Івана Климишина — «Крука», Ярослава Білин-
ського — «Бистрого», Степана Савчука — «Наливайка», Максима
Скорупського — «Макса», а також окремих груп і підвідділів. У
квітні 1944 р. до неї перейшло з групи «Богун» з’єднання «Холод-
ний Яр» у складі куренів під командуванням «Рова» («Сторчана»),
«Кожуха» («Вира») і «Мамая».* У березні 1944 р. загін було передано до складу групи «Тютюнник».
** Після поранення у травні 1944 р. Д. Казвана обов’язки ШВШ, певно, виконував
«Гармаш» (імовірно – Гордій Загоруйко).
*** У квітні 1944 р. курінь передано до складу групи «Тютюнник».
**** Певно, у квітні 1944 р. курені (з’єднання) групи «Богун» було зведено у з’єднан-
ня «Донбас» і «Холодний Яр». Перше під командуванням «Балабана» у складі куре-
нів (з’єднань) «Довбенка» і «Бувалого» після боїв під Гурбами брало участь у рейді за
р. Случ. З’єднання «Холодний Яр» під командуванням М. Свистуна – «Ясена» 23 квіт-
ня 1944 р. передано до складу УПА-«Південь».
* Зокрема, у південних районах Житомирської обл. діяв загін (до 50 осіб) у складі 7 груп
під командуванням члена проводу ВО «Тютюнник» Петра Кухарчука – «Дороша».
** Була сформована восени 1943 р. з підрозділів групи «Богун» для діяльності на тери-
торії ОСУЗ і Трансністрії.
34 Розподільник наказу ч. 2/44 ГВШ УПА від 26 січня 1944 р. включає УПА-«Південь» як
окремого адресата (Літопис УПА. – Т. 1. – С. 163).
190
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
191
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Загальна чисельність УПА на ПЗУЗ і ПСУЗ на початку 1944 р.
складала 5—7 тис. осіб, а з урахуванням місцевих мілітарних струк-
тур (боївок, сільських самооборон) — 15—20 тис., при великому мо-
білізаційному потенціалі. Навесні 1944 р., після проведення мобілі-
зації, чисельність УПА на ПЗУЗ і ПСУЗ сягнула 10 тис. осіб. Проте
вже у травні — на початку червня, внаслідок масштабних операцій
з боку внутрішніх військ (ВВ) НКВД та підрозділів ЧА відділи УПА
почали швидко зменшуватися.
Наближення наприкінці 1943 р. німецько-радянського фронту
до охоплених повстанським рухом регіонів Правобережної Украї-
ни супроводжувалося посиленою підготовкою до боротьби з радян-
ською владою.
Організаційна підготовка полягала у перегрупуванні сил, де-
централізації та конспірації, зокрема відділів УПА, побутово-
господарському забезпеченні (облаштування криївок, бункерів,
господарських складів — магазинів) тощо. Суспільно-політична
підготовка здійснювалася за допомогою інструкцій, виховно-підго-
товчих курсів (відправ), зборів населення, роз’яснювальної роботи
тощо.
Водночас, було підготовлено кадри до пропагандивної акції се-
ред бійців ЧА. Виготовлено велику кількість звернень-листівок, у
населених пунктах на стінах писали національно-визвольні, анти-
радянські та антинімецькі кличі й гасла.
З радянського ж боку, для руйнування німецького тилу та лікві-
дації українського визвольного («націоналістично-бандитського»)
руху на початку 1944 р. на території ПЗУЗ були задіяні великі з’єд-
нання червоних партизанів загальною чисельністю до 10 тис. осіб.
Швидко рухаючись, ведучи активну розвідку і бої з невеликими
німецькими частинами, партизани, передовсім у лісистих районах,
заходили майже в кожне село, де вступали в бої з виявленими під-
розділами УПА, ліквідовували учасників визвольного руху, викри-
вали господарські склади (магазини), знищували пропагандистські
написи-гасла.
Невеликі сутички і великі бої між УПА та червоними парти-
занами відбувалися зі змінним успіхом у більшості районів ПЗУЗ.
Серед найзначніших — бої куреня «Кори» з підрозділами Рівнен-
ського з’єднання № 1 (командир Василь Бегма), куренів «Криги» і
«Лисого» з підрозділами Чернігівського з’єднання (командир Олексій
Федоров), загону ім. І. Богуна (командир «Сосенко») з 1-ю Україн-
ською партизанською дивізією ім. С. А. Ковпака (командир Петро
Вершигора). Наслідком останнього бою була втрата наприкінці січ-
ня 1944 р. повстанської бази загону ім. І. Богуна — «Січі» у свина-
ринських лісах на Володимир-Волинщині.
У січні 1944 р. підрозділи ЧА ввійшли на опановані УПА та її
запіллям терени ПЗУЗ, тим часом уся територія ПСУЗ уже була
захоплена радянськими військами. Взимку — на початку весни
1944 р. лінія німецько-радянського фронту стабілізувалась і на ні-
мецькому боці залишилася тільки західна частина Волинської об-
ласті. Загалом, на ПЗУЗ і ПСУЗ перебувало понад 500 тис. вояків
різноманітних ворожих УПА військових з’єднань. Для українсько-
го визвольного руху розпочався новий період боротьби проти ра-
дянського тоталітарного режиму.
З незначними втратами фронт перейшли більшість підрозді-
лів УПА. Переходили, маршуючи у лісовій місцевості, здебільшого
окремими невеликими відділами — чотами, рідше сотнями. В інших
випадках, у безлісних місцевостях, відділи розчленовувались, і
вояки залишалися в селах під виглядом селян або переховувались
у завчасно підготовлених криївках та бункерах. Нерідко практику-
вали перехід через лінію фронту під виглядом червоних партиза-
нів. Найгірші наслідки при доланні фронту мала тимчасова демо-
білізація підрозділів. Крім того, в цей час з УПА на радянський бік
перейшли більшість іншонаціональних відділів.
У перші дні після встановлення радянської адміністрації най-
більших втрат зазнав господарський сектор УПА. Недостатня кон-
спірація та активна діяльність агентури органів держбезпеки при-
звели до ліквідації близько 75% організаційно-військових складів
(підземних сховищ, магазинів).
Виконуючи оперативні інструкції командування, підрозділи
УПА намагалися не вступати в бої з ЧА. Однак частини ЧА та ВВ
НКВД, поінформовані про антибільшовицький визвольний рух, од-
разу ж узялися до його ліквідації35. За радянською звітністю, одні
35 Про поінформованість радянських військ щодо «ворожої антирадянської діяльності
українсько-німецьких націоналістів» свідчить доповідна начальника політуправлін-
ня 1-го Українського фронту генерал-майора С. Шатілова секретарю ЦК КП(б)У
М. Хрущову: Центральный государственный архив гражданских объединений (далі
– ЦГАГО). – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 930. – Л. 11–12.
192
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
193
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
з перших більших боїв між УПА і ЧА відбулися на Сарненщині 12
і 18 січня 1944 р. Тоді підрозділи загонів «Лайдаки» і «Яреми», за-
знавши невеликих втрат, відступили36. Проте за повстанською звіт-
ністю, 18 січня 1944 р. сотня з загону «Яреми» під командуванням
Василя Борозенка — «Ворона» мала в броненському лісі на Сарнен-
щині переможний бій з радянським військовим підрозділом37.
По німецькому боці фронту Вермахт і поліція, намагаючись
очистити своє запілля від партизанів і повстанців, вступали в пере-
говори з підрозділами УПА, робили спроби нейтралізувати їх або
залучити на свій бік. Згадуючи про німецько-українські контакти,
слід зауважити, що загалом вони були заборонені з боку керівниц-
тва УПА і ОУН. Однак, попри заборону, в швидкозмінних бойових
умовах такі контакти все ж відбувалися. Залежно від статусу учас-
ників, їхні наслідки були різними і зводилися головно до тактичних
угод щодо переміщення, обміну інформацією, полоненими, надання
німецькою стороною зброї.
Намагання німців силою підпорядкувати собі повстанські під-
розділи не мали успіху. Зокрема, на Володимир-Волинщині коман-
дуванню УПА вдалося вивести з оточення загін ім. І. Богуна (1200
осіб), а колишнього його командира Порфирія Антонюка — «Со-
сенка» «за зговорення з німецьким окупантом» було розстріляно.
В інших регіонах узимку—навесні 1944 р. в боях з німецькими вій-
ськами зазнали поразок курені Івана Климишина — «Крука», Гри-
горія Кузьми — «Мороза» та інші, менші підрозділи. У сутичках з ні-
мецькими частинами загинули ШВШ групи «Турів» сотник Олексій
Шум — «Вовчак» та комендант ВО «Богун» хорунжий Сильвестр
Затовканюк — «Пташка».
З початком 1944 р. загострилися на ПЗУЗ українсько-польські
взаємини. Значною мірою це було пов’язано зі створенням і діяль-
ністю на Володимир-Волинщині, Ковельщині, а також Холмщині та
Грубешівщині (Польща) польських військово-партизанських під-
розділів. Їхньою основою стали відновлена 27-ма Волинська дивізія
АК та «Батальйони хлопські» (БХ). Намагання 27-ї дивізії здобути
на Волині «оперативний простір» наштовхнулося на збройний спро-
тив УПА та запілля. На Грубешівщині навесні—влітку 1944 р. бої
між УПА та польськими підрозділами набули фронтового характе-
ру*. Після відходу із ПЗУЗ радянсько-німецького фронту україн-
сько-польське збройне протистояння на Волині стало швидко зга-
сати. Натомість аналогічний конфлікт розгорівся на українських
етнічних територіях Холмщини та Грубешівщини в Польщі**.
З приходом на територію ПЗУЗ ЧА там розпочалася організа-
ція радянських адміністративно-партійних і репресивних органів
(НКВД, НКҐБ). Військова контррозвідка «Смерш» і ВВ НКВД в за-
піллі 1-го Українського та 1-го Білоруського фронтів активно за-
йнялися «очищенням» регіону від «ворожих елементів».
У деяких районах прифронтової смуги практично відразу роз-
почалася спонтанна мобілізація чоловічого населення до ЧА38. Пла-
нова ж мобілізація розгорнулася навесні, зокрема 1 березня 1944 р.
— у Рівненській області. Загалом у перші місяці року в Рівненській
і Волинській областях було мобілізовано понад 100 тис. осіб. Мобі-
лізація супроводжувалася неявкою на збірні пункти частини ново-
бранців, тому, щоб забезпечити цей захід, залучали підрозділи ВВ
НКВД і ЧА, які проводили облави39. Насильницька мобілізація та
певний спротив населення у березні—квітні 1944 р. стали однією
з причин значного зростання чисельності відділів УПА.
Тим часом посилювалися заходи радянських органів, спрямовані
на ліквідацію УПА. Зокрема, з проекту звіту секретаря ЦК КП(б)У
М. Хрущова секретарю ЦК ВКП(б) Й. Сталіну випливає, що до Рів-
ненської і Волинської областей було направлено дві бригади ВВ
НКВД та оперативні групи НКВД і НКҐБ, а місцеві органи НКВД
й НКҐБ організовували «агентурну сітку з наших людей, а також
з учасників “УПА” і “УНРА”», яких засилали у «банди для розкла-
дової роботи»40.
Планували також інші заходи: створення у кожному районі
з радянських партизанів загонів НКВД (на 13 березня 1944 р. було
36 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 930. – Л. 16.
37 Там же. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Д. 234. – Л. 19.
* З українського боку в боях брав участь, зокрема, загін ім. І. Богуна групи «Турів».
** Навесні 1945 р. тамтешня Холмська округа була передана до складу Закерзонського
краю (ЗУЗ).
38 На середину лютого 1944 р. у Рівненській обл. було мобілізовано 10676 осіб українсько-
го населення (ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 930. – Л. 38–41).
39 На 15 квітня 1944 р. у Рівненській області з 57677 мобілізованих 10500 осіб, тобто
кожного п’ятого, було мобілізовано «у примусовому порядку» (Там же. – Д. 890. –
Л. 41).
40 Там же. – Д. 703. – Л. 13.
194
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
195
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
створено 19 загонів загальною чисельністю 1581 особа), прибуття 5
бри гад ВВ НКВД, озброєння обласних та районних активів радян-
ської адміністрації, виселення сімей повстанців у віддалені місце-
вості СРСР тощо41.
Визвольний рух, зі свого боку, в багатьох місцевостях намагався
активно протидіяти встановленню радянської адміністрації та мо-
білізації до ЧА: здійснювали напади на райцентри і населені пунк-
ти42; ліквідовували будівлі різних установ; у сільрадах знищували
дані перепису населення і списки військовозобов’язаних; проводи-
ли активну антипризовну агітаційну кампанію та напади з відби-
ванням колон новобранців на дорогах до збірних пунктів.
Керівництво руху, передбачаючи, що чоловічий резерв невдов-
зі може вичерпатися, на початку березня 1944 р. розпочало контр-
мобілізацію до УПА. Наприклад, на Мізоччині (Рівненська обл.)
мобілізація почалася в ніч на 3 березня. Однією з причин призову
до УПА також були оперативні плани щодо широкого розгортання
повстанської діяльності у центральних, південних та східних регіо-
нах України. Внаслідок мобілізації повстанські підрозділи швидко
зросли. Співвідношення досвідчених учасників УПА до новобранців
нерідко складало 1 до 5. Слабка військова підготовленість та недо-
статнє матеріально-технічне забезпечення таких підрозділів стали
причиною великих людських втрат.
Під час переходу через лінію фронту повстанці, виконуючи ін-
струкції керівництва, намагалися різним чином дістати якомога
більшу кількість озброєння та всілякого іншого військового споря-
дження. За різними свідченнями, повстанці захопили чимало легкої
та важкої стрілецької зброї, засоби пересування та зв’язку, гармати,
танки і навіть реактивну мінометну систему «Катюша» та літак У-2.
Акції зі здобуття озброєння й матеріалів часто набували харак-
теру збройних сутичок. Зокрема, у Рівненській області у січні—лю-
тому 1944 р. радянські джерела зафіксували 154 такі сутички («на-
льоти»), в яких загинуло 439 військовослужбовців ЧА43. Під час
однієї з них, 29 лютого 1944 р., було смертельно поранено команду-
вача 1-го Українського фронту генерала армії Миколу Ватутіна44.
Зростання чисельності та бойової активності УПА в тилу ЧА
спричинило декілька великих оперативно-військових операцій ВВ
НКВД із застосуванням усіх видів зброї. Так, 21—27 квітня 1944 р.
проведено операцію з оточення і прочісування великого масиву кре-
менецьких лісів45. До проведення операції було залучено «найбільшу
кількість військових сил і оперативних працівників», зокрема, чотири
стрілецькі бригади*, кавалерійський полк, танковий підрозділ (15 лег-
ких танків), легку авіацію; загальна чисельність використаних військ
склала понад 15 тис. осіб**. В оточенні опинилися з’єднання УПА-
«Північ» та УПА-«Південь» чисельністю близько 4 тис. вояків, серед
них і новобранців, а також понад 1 тис. осіб цивільного населення, яке
з різних причин залишило свої домівки і переховувалось у лісах.
Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести
важкі фронтальні оборонні бої, що проходили зі змінним успіхом46.
Кульмінацією стали бої 24 квітня в районі с. Гурби (Горби). ВВ, не-
зважаючи на застосування кавалерії, танків і артилерії, не вдалося
вибити повстанців із їхніх позицій і видавити з лісу на відкритий
простір, у тили фронтових військ ЧА в районі м. Кременця. Вран-
ці 25 квітня 1944 р. підрозділи УПА, покинувши обози та шпиталі,
провівши один великий бій у с. Буща, змогли трьома колонами ви-
йти з оточення. Основну частину загиблих у Кременецькій операції
з боку УПА склали новобранці, поранені та цивільне населення47.
41 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 930. – Л. 17–19.
42 У січні–лютому 1944 р. в Рівненській обл. радянські органи зафіксували 7 нападів на
райцентри і 67 нападів на інші населені пункти, під час яких загинуло, відповідно, 112
і 553 особи (ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. –Д. 930. – Л. 68).
43 Там же.
44 Як це не парадоксально, але під час поховання М. Ватутіна у Києві в почесній варті,
за свідченням учасника, серед інших стояли й мобілізовані до ЧА з Рівненської обл.
колишні вояки УПА. Див.: Мосійчук Ф. «55 років тому… Як повстанці УПА хоронили…
радянського генерала, командуючого 1-им Українським фронтом Миколу Ватутіна»
// Поліський маяк. – 3 квіт. – 1999. – № 10 (6859).
45 Внутренние войска в Великой Отечественной войне, 1941–1945. – Москва, 1975.
– С. 627.
* Дві бригади перед тим прибули з Північного Кавказу, де брали участь у виселенні міс-
цевих народів, звинувачених у співпраці з німецько-нацистськими окупантами.
** За повстанськими звітами, в операції також брали участь підрозділи ЧА другої
фронтової лінії, а загалом війська налічували 30–35 тис. осіб.
46 За звітами ВВ НКВД, відбулося 26 зіткнень (боїв), причому деякі з них тривали по 8–11 го-
дин. Див.: Внутренние войска в Великой Отечественной войне, 1941–1945. – С. 628.
47 За радянськими даними, з боку повстанців було вбито 2018 осіб, заарештовано – 1570.
Серед трофеїв були: 1 літак (У-2), 7 гармат, 15 мінометів, 42 ручні кулемети, 31 ав-
томат, 298 гвинтівок, 120 возів, 129 коней тощо (Государственный архив Российской
Федерации. – Ф. 9401. – Д. 65. – Л. 8.).
196
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
197
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Під час інших операцій ВВ НКВД за участю частин ЧА навес-
ні—влітку 1944 р. були повністю або частково розбиті курені та
сотні Ярослава Білинського — «Бистрого», Анатолія Костецького
— «Богуна», Петра Базелицького — «Буревія», Степана Трохим-
чука — «Кирея», Олександра Поліщука — «Лиха», Івана Кобиця
— «Мазепи», поручника Ярослава Ждана — «Острого», Олексан-
дра Калиновського — «Хмари», «Чорноти», Адама Рудика — «Ша-
кала», хорунжого Юрія Чуйковського — «Юрка» та ін. Великих
втрат зазнали підрозділи групи «Тютюнник» (з’єднання «Базар»)
та з’єднання «Холодний Яр» (курені «Вира», «Міші»), що рейдува-
ли на схід.
Усе це змусило командування УПА провести часткову демо-
білізацію та реорганізацію великих підрозділів, пристосувавши їх
до нових умов боротьби на території ПЗУЗ і ПСУЗ. Це стосувалось
і запілля (ОУН), яке фактично перетворилось на протирадянське
підпілля. Що ж до невеликих підрозділів УПА, то вони, дотримую-
чись засад конспірації, постійно маневрували і, уникаючи нав’яза-
них противником фронтальних боїв, завдавали ударів по місцевих
радянських адміністративних органах, силових структурах, тран-
спортному сполученню і зв’язку.
До невеликих підрозділів УПА місцевого значення організацій-
но також належали проміжні між військом і запіллям структури
— відділи особливого призначення (ВОПи). У кожному підпільному
районі зазвичай мав діяти один ВОП у форматі чоти (20—40 осіб).
В оперативному плані ВОПи підлягали військовій референтурі та
СБ, однак, на відміну від боївок СБ (10—20 осіб), вони не викону-
вали слідчо-каральних функцій, а здійснювали диверсійно-бойові
акції. Місцеві підрозділи мали слабшу підготовку і через це були
«не в силі вив’язатися» з покладених на них командуванням УПА
завдань. Під час бойових сутичок з ВВ НКВД ВОПи й боївки не ви-
тримували першого ж удару противника і відступали.
Нова зустріч визвольного руху на початку 1944 р. з радянською
(«східною») дійсністю спонукала частину його активу на ПЗУЗ
і ПСУЗ переосмислити завдання і засоби визвольної боротьби в
Укра їні та СРСР, внести зміни в ідейно-політичні засади, органі-
заційні форми і тактику. Тож, на І Установчому з’їзді, що пройшов
17—18 липня 1944 р. в районі с. Дермань Мізоцького району Рів-
ненської області, було створено Народно-визвольну революційну
організацію (НВРО). Учасники з’їзду* обрали Центральне Керів-
ництво («революційний актив») НВРО у складі: Василь Кук —«Ле-
міш» (керівник), Яків Бусел — «Заславський» та Михайло Степаняк
— «Сергій»**. У серпні 1944 р. до керівництва також був включений
Дмитро Клячківський — «Охрім» («Клим Савур»)48.
На з’їзді були ухвалені керівні документи — резолюції і статут
НВРО. Текст резолюцій тимчасово заступав програму організації,
яка мала бути ухвалена на майбутньому конгресі. При публікації
резолюцій НВРО (неповний текст) з конспіративних причин не були
подані розділи про ставлення до ОУН, Проводу ОУН та «організа-
ційної справи». У неопублікованій частині резолюцій НВРО (повний
текст) було вказано, що керівним органом НВРО є Провід ОУН.
Згідно з керівними документами, зміни в ідейно-політичних заса-
дах полягали у декларуванні боротьби за соціальне — поряд з націо-
нальним — визволення, за новий соціальний та економічний лад, де-
мократизацію всього державного і суспільного життя в СРСР. Зміни
у тактиці боротьби виявилися в тому, що НВРО брала на себе обов’яз-
ки керівної політичної структури для всіх антиімперіалістичних сил
в Україні. Метою її діяльності було визначено боротьбу «проти дикта-
тури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки» за повалення «ста-
лінсько-більшовицького режиму в СРСР і встановлення народно-ре-
волюційної влади через утворення народно-революційних урядів».
В масштабах України НВРО боролась за новий тип народної
держави, а на загальносоюзному рівні — за побудову незалежних
національних держав, для чого необхідно було підняти на боротьбу
трудящі маси усіх народів, залучити протиімперіалістичні елемен-
ти. Боротьба мала відбуватися «шляхом революції» — загального
збройного повстання.
* Достеменно відомо про участь у роботі з’їзду В. Кука – «Лемеша», М. Степаняка
– «Богдана» («Дем’яна Нестеровича», «Сергія»), Я. Бусла – «Заславського»
(«Галини»), Я. Дудара – «Вереса» («Чавуна»), П. Олійника – «Романа», Є. Басюка –
«Коломійця» («Середи»). Імовірною є також участь Л. Ступницького – «Гончаренка»,
І. Литвинчука – «Максима», Ф. Воробця – «Олекси Глода», М. Свистуна – «Ясена»,
П. Матвійчука – «Крилача».
** 30 липня 1944 р. був поранений та заарештований органами НКВД.
48 За свідченнями Олександра Луцького, провідником НВРО був «Леміш», політичним
референтом – «Сергій», референтом пропаганди – «Галина», військовим референтом
– «Клим Савур». Див.: Кокін С. А. Анотований покажчик документів з історії ОУН і
УПА у фондах Державного архіву СБУ. – Київ, 2000; Проблема ОУН–УПА. Попередня
історична довідка. – Київ, 2000. – С. 98.
198
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
199
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
До змін також належить запровадження нової назви для ви-
звольного руху, — з огляду на нові форми й тактику, передусім для
дій «на Сході». Військово-повстанського формату УПА було недо-
статньо для політичної роботи, а подальшому використанню ОУН
перешкоджали закиди щодо «співпраці оунівців з нацистами», —
про це ненастанно голосила радянська пропаганда.
Практичне впровадження НВРО на ПЗУЗ і ПСУЗ розпочалось
у вересні 1944 р. Керівники ГО та відповідні нижчі ланки були по-
інформовані про «створення нової організації, як об’єднання рево-
люційних сил» та отримали до опрацювання і виконання керівні
документи. Відбувалася незначна трансформація наявних струк-
тур ОУН (зміна назви тощо). В організаційній діяльності цей про-
цес виявився, зокрема, у переході до «внутрішньо-організаційної
демократії», при цьому відкидалися «нездорові засади особистої
диктатури». Саме така обставина, поряд із потужною провокатив-
но-агентурною діяльністю радянських спецорганів, спричинила
внутрішньоорганізаційне протистояння, через що згодом з’явилися
підстави називати НВРО опозицією49.
Оскільки організаційні перетворення на ПЗУЗ і ПСУЗ частина
керівництва визвольного руху започаткувала автономно, перебу-
ваючи по радянській бік німецько-радянського фронту, остаточ-
не рішення стосовно НВРО мало бути ухвалене за участі Проводу
ОУН і ГК УПА.
Згодом виявилося, що створення з ініціативи Проводу ОУН
і ГК УПА на І Великому зборі (відбувся 11—15 липня 1944 р. на
Самбірщині в Карпатах — фактично водночас з І Установчим
з’їздом НВРО на Рівненщині) «загально-національного керівного
центру визвольної боротьби» — Української Головної Визвольної
Ради (УГВР) призвело до формальної ліквідації НВРО наприкінці
1944 р.*. Загалом, процес ліквідації НВРО на ПЗУЗ і ПСУЗ тривав
понад півроку.
Значної реорганізації з приходом на ПЗУЗ радянської влади за-
знав зв’язок в УПА і запіллі. На початках ще діяв налагоджений
і розвинутий в період німецької окупації кур’єрський зв’язок за
системою естафети («штафети») зі стаціонарними пунктами пере-
силання й отримання пошти. При тому лінії зв’язку УПА і запілля
не перетинались і діяли окремо. Невідповідність усталеної системи
зв’язку радянській дійсності, значні людські втрати й великі роз-
риви у сполученні викликали потребу істотно її скоротити та ре-
організувати. З цією метою в підпіллі було запроваджено принцип
заздалегідь обумовлених дат і місць, де залишали пошту («мерт-
ві пункти зв’язку»), а також зустрічей підлеглих з керівниками.
В УПА для зв’язку використовували кур’єрські групи (2—5 осіб).
У 1945—1946 рр., після реорганізації повстанських підрозділів у
зброй не підпілля, кур’єрський зв’язок застосовували для передачі
кореспонденції на великі відстані.
У липні 1944 р. ЧА розпочала загальний наступ і, швидко руй-
нуючи фронт, досягла рубежу р. Вісла у Польщі. Вся територія
ПЗУЗ і прилеглі українські етнічні землі Холмщини та Підляшшя
(Польща) опинилися під радянським контролем. Цей наступ при-
звів до виходу з ПЗУЗ, окрім німецьких військ, більшості фронто-
вих і тилових частин ЧА, прикордонних і внутрішніх військ НКВД,
що дало можливість керівництву визвольного руху налагодити, а
в деяких районах — реанімувати діяльність підпілля й УПА.
У липні—серпні 1944 р. структура визвольного руху на ПЗУЗ
і ПСУЗ була реорганізована. Чотири ВО, що діяли від 1943 р., було
переформовано і на їхній основі в рамках НВРО утворили три50 ГО:
північно-західну* (провідник — Іван Литвинчук — «Максим Дубо-
вий»), північно-східну** (провідник — Федір Воробець — «Шигунич
Денис»), південно-східну (провідник — Петро Олійник — «Роман»).
Межею між двома першими стала р. Горинь. Територія південної
Рівненщини (лівобережжя р. Горинь), Кременеччина (волинські ра-
йони Тернопільської обл.), Кам’янець-Подільська (Хмельницька) і
49 Див.: Киричук Ю. Історія УПА. – Тернопіль, 1991. – С. 21; Дужий П. Чи була опози-
ція в УПА? // За вільну Україну. – 2 лип. – 1992; Киричук Ю. Нариси з історії україн-
ського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ століття. – С. 110.
* Рішення про ліквідацію НВРО було ухвалено на засіданні Проводу ОУН, що відбуло-
ся в листопаді 1944 р. на Рогатинщині (сучасна Івано-Франківська обл.) за участі
Р. Шухевича – «Тура», Д. Маївського – «Зруба», Д. Грицая – «Перебийноса» та
прибулих з ПЗУЗ В. Кука – «Лемеша», Я. Бусла – «Галина» і Д. Клячківського –
«Охріма».
50 Загалом планувалося створити п’ять ГО у складі НВРО (ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23.
– Д. 23. – Л. 20). Назви і територіальні межі двох ГО не встановлені.
* Включала територію Волинської і північно-західну частину Рівненської обл. в Україні,
Берестейщину і Пінщину в Білорусі, Холмщину і Підляшшя у Польщі.
** Включала всю правобережну, по р. Горинь, частину Рівненської обл., Житомирську і
західну частину Київської обл. в Україні та деякі прилеглі південні райони Білорусі.
200
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
201
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Вінницька області та південна частина Київської області були закрі-
плені за пів денно-східною ГО («22»). Кожна ГО поділялася на три ВО.
У другій половині 1944 р. зазнали реорганізації також підрозді-
ли УПА, що діяли на ПЗУЗ і ПСУЗ. Групи «Заграва», «Турів» і «Тю-
тюнник» переформовано у з’єднання груп (ЗГ) «33» («Завихост») і
«44» («ЗГ», «444»), які діяли, відповідно, на території північно-за-
хідної та північно-східної ГО. На території південно-східної ГО на-
далі діяла УПА-«Південь» разом із включеною до її складу групою
«Богун» (певно, під назвою «Донбас»).
Структура і командний склад вищих ланок УПА на ПЗУЗ і
ПСУЗ були такими: командир УПА-«Північ» — Дмитро Клячків-
ський — «Охрім»*; ШВШ — Борис Бедрик — «Клим» («Див»); пвх.
— Яків Бусел — «Заславський» і «Вадим» («Золотаренко»).
До складу ЗГ «33» («Завихост») входило 6 бригад та інші підроз-
діли чисельністю до 1500 осіб. На чолі з’єднання стояли: командири
Іван Литвинчук — «Максим Дубовий», Юрій Стельмащук — «Кай-
даш»; ШВШ Олексій Громадюк — «Остріжський»; пвх. «Погідний».
Бригади:
«Жовті Води» (ім. Острого, «0150») (командир — Григорій Реше-
тин — «Галайда»);
«Пам’ять Крут» (ім. Лайдаки, «050») (командир — Дмитро Ка-
линюк — «Ярок»);
«Пилявці» (ім. Байди, «0450») (командири — Іван Климчак —
«Лисий», Іван Кисіль — «Ігор»);
«Помста Базару» (ім. Назара, «0550») (командир — Григорій
Троцюк — «Верховинець»);
«Соборна Україна» (ім. Вовчака, «0350») (командир — Тихін
Зінчук — «Ромб» /«Голуб»/);
Холмська (ім. Мазепи, «0250») (командири — «Буря», Дмитро
Корейчук — «Ткач»).
Усі бригади базувались у північній, лісистій частині ГО. Окремі
підрозділи організовувалися також у південних районах, зокрема
курені під командуванням Василя Левочка — «Юрченка» («Довбу-
ша») та Олексія Мельника — «Чорноморця». Однак відкрита (безлі-
са) місцевість та оперативно-агентурна діяльність НКВД призвели
до їх швидкої ліквідації.
До складу ЗГ «44» («ЗГ», «444») входили три загони та інші під-
розділи чисельністю до 1 тис. осіб. На чолі з’єднання стояли: коман-
дир Федір Воробець — «Шигунич Денис»; ШВШ Петро Гудзоватий
— «Василь Вечера»; пвх. Єфрем Мовчан — «Петро Степанченко»,
Володимир Рудаков — «Святославич».
Загони:
«Дорош» (командир — Никон Семенюк — «Стальний»);
Прилуцький (командир — Анатолій Монь — «Дяченко» /«Га-
малія»/);
Стародубський (командир — Макар Мельник — «Кузьма»).
Частина підрозділів ЗГ «44» діяла невеликими групами (5—20
осіб) у східних районах ГО (Житомирщина, Київщина).
Структура і командний склад УПА-«Південь» були такими:
командири — Василь Кук — «Леміш», Петро Олійник — «Роман»
(«Старий»); ШВШ — Леонід Ступницький — «Гончаренко», Мико-
ла Свистун — «Ясен»; пвх. — Сочинський — «Козуб». З’єднання:
«Донбас» (командир — Матвій Токар — «Босота» /«Юда»/); «Хо-
лодний Яр» (командири — Микола Свистун — «Ясен», Семен Котик
— «Вир»).
До складу з’єднань входили курені (бригади) під командуван-
ням Ярослава Білинського — «Бистрого», «Вира», Івана Золотнюка
— «Довбенка», Михайла Кондраса — «Міші» («Великана»), Миколи
Мельника — «Коваленка», Остапа Качана — «Шаркана» («Саблю-
ка»), «Шума», «Чернеця», «Байди». Сотні діяли під командуванням
«Андрія», «Голоти», «Ваньки», «Вітра», «Володимира», «Ворона»,
«Вертуна», «Веремії», «Крука», «Криги», Івана Мегери — «Кума»,
«Меча», «Мухи», «Наливайка», «Панька», Потапчука — «Партиза-
на», Анатолія Шморгуна — «Підхмарного», «Пограничного», «Смі-
лого», «Сокола», «Сома», «Тернини», «Тополі», Григорія Кравчука
— «Хмари», «Чорногори», «Шепила», «Шпали», «Щуки», «Щупа-
ка», «Ярошенка» та ін.
Частина підрозділів УПА-«Південь» діяла невеликими група-
ми (20—50 осіб) у південно-східних районах ГО (Кам’янець-По-
дільська, Вінницька, Київська обл.) та за її межами (Тернопіль-
ська, Львівська обл.). Чисельність УПА-«Південь» на початок осені
1944 р. становила до 1500 осіб. Загальна чисельність підрозділів
УПА на ПЗУЗ і ПСУЗ у другій половині 1944 р. складала близько
4 тис. вояків, що разом з мережею підпілля давало до 8 тис. учасників * У серпні 1944 р. повернувся до виконання своїх обов’язків.
202
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
203
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
визвольно го руху. Восени 1944 р. у Волинській і Рівненській облас-
тях та на Кременеччині (Тернопільська обл.) їм протистояли 9-та
стрілецька дивізія, 16-та, 20-та, 21-ша і 22-га стрілецькі бригади
ВВ НКВД чисельністю понад 15 тис. осіб. Крім того, у сільській міс-
цевості діяли групи охорони громадського порядку, загони «совпарт-
активу» та сільські винищувальні батальйони («стрибки»). Зокре-
ма, у Волинській та Рівненській областях таких формувань було
понад 800 (10—15 тис. осіб), із них винищувальних батальйонів при
районних відділах НКВД — понад 60 (1,5—2 тис. осіб).
У разі потреби до проведення протиповстанських операцій за-
лучали частини дислокованих на ПЗУЗ прикордонних військ НКВД
(понад 5 тис.) та ЧА. Загальна чисельність радянських мілітарних
структур на ПЗУЗ і ПСУЗ з урахуванням тих, що діяли у прилег-
лих до Волинської і Рівненської областей регіонах України і Біло-
русі, перевищувала 50 тис. осіб.
Наприкінці 1944 р. організаційно-військова діяльність УПА
пожвавилася після літнього спаду. Повстанський рух охоплював
усю Волинську і Рівненську області, частини Житомирської, Тер-
нопільської, Кам’янець-Подільської, Вінницької, Київської облас-
тей і прилеглі регіони Білорусі та Польщі. У західних (волинських)
областях боротьба мала більші масштаби, в інших регіонах вона
значною мірою залежні від повстанських рейдів. Серед значніших
вдалих для УПА акцій слід згадати засідку 11 грудня 1944 р. на Ро-
китнівщині підрозділів ЗГ «44» (командири — «Стальний», «Сівач»
та ін.) проти відділу ВВ НКВД, в результаті якої той втратив 117 осіб
убитими.
Одним із найпоширеніших видів повстанської діяльності на
ПЗУЗ і ПСУЗ були рейди. За своїм спрямуванням вони поділялися
на бойові та пропагандистські. Метою перших було спровокувати
напругу в середовищі ворога, завдати йому відчутних втрат та за-
вадити провести концентрований наступ. Пропагандистські рейди
були спрямовані на популяризацію визвольного руху, поширення
антирадянських настроїв серед населення, створення сприятливих
умов для активної повстанської діяльності.
На відміну від бойових, пропагандистські рейди проводили голов-
но у слабко опанованих і неопанованих визвольним рухом регіонах
України та за її межами (Білорусь). За способом проведення рейди
поділялися на піші та кінні. Піші здійснювали переважно більшими
підрозділами та з’єднаннями 1944 р. й меншими повстанськими група-
ми (5—30 осіб) у 1945—1946 рр. Кінні рейди невеликими підрозділами
(10—60 осіб) практикували протягом усього розглядуваного періоду.
Одним із найдовших піших рейдів з використанням кінного
транспорту був марш на початку 1944 р. територіями Вінницької,
Кам’янець-Подільської, Тернопільської, Станіславівської (Івано-
Франківської) та Львівської областей групи командира О. Качана
— «Саблюка».
До найдовших кінних рейдів належить рейд територією п’яти
областей України і Білорусі зведеної кінної групи (56 осіб) ЗГ «44»
під керівництвом Ф. Воробця — «Шигунича Дениса» (23 січня —
15 лютого 1945 р.; 985 км).
До найбільших за чисельністю рейдів можна зарахувати вихід з
оточення під Гурбами на Полісся з’єднань «Холодний Яр» та «Дон-
бас» (25—27 квітня 1944 р.; 1,5—2 тис. учасників).
Особливим видом повстанської діяльності в регіоні були військо-
во-диверсійні акції на Ковельській, Львівській і Вінницькій залізни-
цях, що розпочалися з приходом основної маси військ ЧА та НКВД
й почастішали з їхнім подальшим просуванням на захід у серпні
1944 р. Так, у Рівненській області (Ковельська залізниця) радянські
органи тоді зафіксували підрив ешелону з боєприпасами, напади
на бронепотяг та станцію Томашгород51. Подібні акції проводили і
на інших залізницях. 10 жовтня 1944 р. на перегоні Кривин—Мо-
гиляни (Вінницька залізниця) внаслідок підриву залізничної колії зі-
йшов з рейок поїзд № 190152. 17 жовтня 1944 р. на відтинку залізниці
Красносільці—Ланівці—Ляпясівка (Львівська і Вінницька залізни-
ці) спалено 6 залізничних мостів та станцію Куськівці53. Загалом
у серпні—грудні 1944 р. повстанці тільки на Ковельській залізниці
здійснили 47 таких акцій, з них 11 призвели до катастрофи54.
У наступні роки також відбувалися диверсії на залізниці, однак
менш інтенсивно*. Радянські органи для запобігання повстанським
51 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 22. – Д. 928. – Л. 81–83.
52 Там же. – Д. 1707. – Л. 4.
53 Там же. – Д. 929. – Л. 127.
54 Там же. – Оп. 23. – Д. 929. – Л. 122.
* Зокрема, у січні–лютому 1945 р. у Волинській обл. було підірвано 10 ешелонів, а
10 травня 1945 р. диверсійна група бригади «Соборна Україна» на відтинку Ковель–
Поворськ підірвала бронепотяг.
204
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
205
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
диверсіям на залізниці притягували до відповідальності місцеве на-
селення.
Поряд із пожвавленням у другому півріччі 1944 р. повстанської
діяльності підрозділи УПА мали відчутні втрати. Серед загиблих
командирів були: ШВШ генерал-хорунжий «Гончаренко» і ма-
йор «Ясен» (УПА-«Південь»), поручник «Остріжський» (ЗГ «33»);
курінні сотник «Гірчиця», сотник «Довбенко», сотник О. Качан
— «Шаркан» («Саблюк»), хорунжий І. Климчак — «Лисий», О. По-
ліщук — «Лихо»; сотенні поручник «Андрій», поручник «Панько»,
поручник Потапчук — «Партизан», «Філька», «Ярослав», поручник
«Ярошенко» та ін.
Актуальною проблемою для УПА у 1944 р. залишалося забезпе-
чення озброєнням і амуніцією. У першій половині року використо-
вували попередні запаси, а також захоплювали майно радянських
та німецьких військових підрозділів. Від другого півріччя основним
джерелом, звідки озброєння «надходило» до УПА і запілля, стали
розбиті або роззброєні групи охорони громадського порядку, загони
совпартактиву та сільські винищувальні батальйони. Так, у вересні
1944 р. в «стрибків» було відібрано 22 гвинтівки, завдяки чому вда-
лося відновити розбитий ВОП у Володимирецькому районі55.
У 1945—1946 рр. надалі відбувалася «експропріація» повстан-
цями озброєння. За радянськими повідомленнями, в Рівненській
області у березні 1946 р. було роззброєно 5 винищувальних баталь-
йонів, а 4 батальйони розпалися56.
Зі змінами чисельного й особового складу повстанської армії у
1944 р. загострилася потреба в нових командних кадрах. Тому в усіх
групах (ЗГ) для підготовки молодшого командного складу періодич-
но організовували короткі (3—6 тижнів) та невеликі (1—3 чоти) під-
старшинські школи (вишколи)*. По закінченні таких шкіл випускни-
кам присвоювали звання (ступені) рядового та підстаршинського
складу (старший стрілець, вістун, старший вістун, булавний), і вони
поверталися до своїх підрозділів. Крім підстаршинських шкіл, при
групах (ВО) та ЗГ діяла низка саперних, санітарних, господарчих та
ін. вишколів і курсів для забезпечення кадрами відповідних служб
УПА і запілля.
Для підвищення військово-фахового рівня чинних вищих ко-
мандирів УПА проводили короткі (1—3 тижні) перевишколи.
Спроба організувати старшинську школу при групі «Тютюнник»
у травні 1944 р. на Кореччині виявилася невдалою. Новозорганізо-
вана структура була ліквідована під час операції ВВ НКВД. Нада-
лі окремі військові школи не організовувалися, однак відбувалися
вишколи та перевишколи членів і провідників повстанського руху
в рамках діяльності військових референтур.
Оперативна діяльність УПА у другому півріччі 1944 р. — на по-
чатку 1945 р. на ПЗУЗ і ПСУЗ, на відміну від першої половини 1944 р.,
зводилася, головно, до дій окремих підрозділів ЗГ (бригад, загонів,
з’єднань). Оперативно-тактичні заходи повстанські підрозділи здійс-
нювали роями, чотами (підвідділами), сотнями (відділами), рідко ку-
ренями (загонами). Щоб охопити діями всю закріплену територію,
вони обстрілювали районні центри (з метою утримати в них супро-
тивника), ліквідовували опорні пункти НКВД, бази винищувальних
батальйонів, а також руйнували лінії зв’язку і шляхи транспортного
сполучення (мости, залізниці). З видів бойової діяльності найчастіше
застосовували засідки, наскоки, диверсії та рейди.
Підрахувати, бодай приблизно, втрати визвольного руху на
ПЗУЗ (у Волинській і Рівненській обл.) за рік протистояння радян-
ській владі (лютий 1944 — лютий 1945 рр.) дають змогу звіти обко-
мів КП(б)У. За ними, повстанці втратили 21352 убитими і 24026 за-
арештованими. Серед захоплених радянською стороною трофеїв
було 19 гармат, 111 мінометів, 158 важких кулеметів, 947 легких
кулеметів, 2002 автомати, 7263 гвинтівки, 7 радіостанцій, 5 типо-
графій тощо57.
Окрему велику групу (37677 осіб) склали затримані дезертири
з ЧА, а також ті, хто ухилялися від мобілізації (чисельність мобі-
лізованих становила 220989), сприяли повстанцям («бандпособни-
ки») або ж «зголосилися з повинною». Наведені дані дали можли-
вість рівненському партійному керівництву говорити про розгром
основних сил УПА й ОУН та позбавлення їх людських резервів. За
тими ж даними, загальні втрати радянської сторони (включаючи
55 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 8. – С. 760.
56 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 2964. – Л. 35.
* У першій половині 1944 р. підстаршинські вишколи існували при більших підрозділах
(куренях, загонах). Стосовно другого півріччя відомо про діяльність по одній підстар-
шинській школі у ЗГ «33», «44» та УПА-«Південь», що дали по кілька випусків. 57 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 1693. – Л. 28–37; Там же. – Д. 923. – Л. 2–25.
206
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
207
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
цивільне населення) у Рівненській області за рік складали 1809 уби-
тих58.
Політично-пропагандивну роботу визвольний рух здійснював
на охоплених територіях через поширення політичної літератури:
відозв, листівок, періодичних і неперіодичних видань тощо. Літера-
туру друкували технічні відділи (осередки, звена з 3—5 осіб) у під-
пільних друкарнях при вищих підпільно-адміністративних струк-
турах (округах, краях)*.
Через втрату в першій половині 1944 р. частини друкарень та
загибель кваліфікованих і досвідчених кадрів було обмежено або
припинено друк більшості центральних періодичних видань на
ПЗУЗ («Вільна Україна», «Інформатор», «До зброї», «За самостій-
ну Україну»). Одним із найстабільніших періодичних видань УПА
на ПЗУЗ у 1944 р. були «Інформації», які редагував працівник по-
літвиховного відділу УПА-«Північ» «Апостол» («Вік»)59.
Подальша видавнича діяльність повстанців у кінці 1944—1945 рр.
на ПЗУЗ ознаменувалася перевиданням за допомогою наявної тех-
ніки (друкарських машинок, циклостилів, шклографів, гектографів,
типографій) і рукописно закликів, гасел, відозв та видань керівних
органів визвольного руху (ОУН, НВРО, УГВР), яке здійснили де-
кілька технічних звен.
Певна стабілізація в діяльності підпілля у другій половині 1945 р.
дала змогу відновити друк видань проводу ОУН ПЗУЗ, УПА-«Пів-
ніч» та іншої літератури. Видання проводу представляли інформа-
ційні журнали «Шляхом боротьби» (ч. 1, листопад 1945 р.) та «Ін-
форматор» (ч. 1, 1946 р.), а УПА-«Північ» — вишкільні матеріали
з українознавства — «Землезнання України. Курс І. Загальні відо-
мості з географії України» (вересень 1945 р.), «Землезнання Укра-
їни. Курс ІІ. Описова географія» (1946 р.). Вийшли друком збірка
поезій Миколи Козака («М. К.») «З днів боротьби» (ч. 1, 1945 р.) та
нарис Людмили Фої «Молодь східних українських земель в бороть-
бі за Українську Самостійну Соборну Державу» (21 жовтня 1945 р.).
Крім того, 1945 р., згідно з інструкціями керівництва, всі організа-
ційні одиниці, починаючи від району, щоб забезпечити себе потріб-
ною кількістю пропагандистської та вишкільної літератури, ство-
рювали власну технічну базу*.
Наприкінці 1944 — на початку 1945 рр. територія ПЗУЗ і ПСУЗ,
охоплена діяльністю підпілля, зазнала чергової реорганізації: на осно-
ві ГО створено Північно-західний край (ПЗК «Хмельницький») і
Північно-східний край (ПСК), що межували по р. Горинь. Південна
ГО «22» після реорганізації стала окремою Рівненською округою**.
Південні райони Рівненщини відійшли до ПЗУЗ, а північні райони
Тернопільщини (Кременеччина) та Кам’янець-Подільщина*** — до
ЗУЗ (Подільський край).
Новостворені краї поділялися на округи. До складу ПЗК «Хмель-
ницький» входили 4 округи:
Берестейська («100», «Кричевський»): провідники — «Хвиля»,
Зиновій Самчук — «Шварц»;
Ковельська («200», «Богун»): провідники — Євген Манько —
«Микола» («Ящур»), Валерій Бондарчук — «Гордій»;
Луцька («300», «Кривоніс»): провідники — Михайло Бондарчук
— «Стимид», Федір Заборовець — «Жен»;
Холмська**** («400», «Король Данило»): провідники — Федір
Заборовець — «Жен», Михайло Середа — «Шворний».
До складу ПСК входили 3 округи:
Сарненська («А»): провідники — Богдан Логінський — «Ігор»,
Надія Демидович — «Ярина», Макар Мельник — «Кузьма», Яро-
слава Скаб — «Варка»;
Житомирська («Б», «4444»): провідник — Микола Мельник —
«Павло»;
58 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 1693. – Л. 28–37; Там же. – Д. 923. – Л. 2–25.
* Велика підпільна друкарня була виявлена ВВ НКВД 24–25 лютого 1945 р. в бетоно-
ваних підземних приміщеннях у селах Звіздже і Яполоть Деражненського р-ну. До
найвідоміших на ПЗУЗ належала друкарня «Свобода народам», що діяла від 1944 р. У
1944–1945 рр. вона, окрім іншого, друкувала пропагандистські матеріали для підроз-
ділів групи «Тютюнник», ЗГ «44» та ПСК, що діяли на Сході. Серед її співробітників
був редактор пропагандистського осередку Північно-східного краю, колишній редак-
тор газети «Волинь» Андрій Мисечко – «Довжан» («Май»). Друкарню ліквідували
ВВ НКВД під час операції у с. Річки Корецького р-ну 22–28 травня 1945 р.
59 № 1–9 від 01.06–20.07.1944 р. // Державний архів Служби безпеки України (далі
– ДА СБУ). – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 69. – Арк. 99–124.
* Типографія Ковельської округи діяла до ліквідації 10 березня 1946 р. ВВ НКВД на
хут. Мельці Седлищанського р-ну Волинської обл. Тоді загинули політреферент округи
Микола Паньковець – «Варнак» і господарчий округи Ф. Клиновий – «Сивий Борис».
** Складалася з Рівненського і Здолбунівського надрайонів. Дубенський надрайон уві-
йшов до складу ПЗК.
*** Декілька північних районів Кам’янець-Подільщини (до шепетівських лісів) залиши-
лись у складі ПСК.
**** Навесні 1945 р. передана до складу Закерзонського краю (ЗУЗ).
208
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
209
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Білоруська*: провідник — Макар Мельник — «Кузьма».
Початок 1945 р. приніс УПА на ПЗУЗ суттєві персональні втра-
ти. Загинули: командир УПА-«Північ» полковник Дмитро Клячків-
ський — «Охрім», ШВШ Борис Бедрик — «Клим» («Див»), пвх. «Ва-
дим», референт СБ ПЗУЗ підполковник контррозвідки Олександр
Присяжнюк — «Мітла»; потрапив у полон командир ЗГ «33» Юрій
Стельмащук — «Кайдаш». Серед загиблих командирів підрозділів
були: «Богун», «Безіменний», поручник Роман Шушкевич — «Бур-
лаченко», «Вовк», поручник «Воля», Матвій Ісюк — «Залізний»,
«Запорожець», «Кость», «Кричевський», сотник Макар Мельник —
«Кузьма», Павло Микитюк — «Нерозлучний», «Сорока», поручник
«Сталевий» («Орел»), «Хмара», «Чорний», «Чорнота» («Остап»),
сотник «Шахрай», поручник «Шум», Дмитро Калинюк — «Ярок»,
«Яструб» та ін. Значних втрат зазнали низові структури підпілля.
Тільки у березні 1945 р. до виконання обов’язків провідника
ОУН на ПЗУЗ** і, вірогідно, командира УПА-«Північ»*** узявся
М. Козак — «Чупринка» («Лука»). Посади ШВШ та пвх. УПА-«Пів-
ніч», імовірно, залишалися вакантними.
У першій половині 1945 р. на ПЗУЗ надалі діяли підрозділи УПА
з відповідним командним складом: з’єднання груп «33» («Завихост»,
ім. Хмельницького): командири — Ю. Стельмащук — «Кайдаш»,
Панас Матвійчук — «Крилач», І. Литвинчук — «Максим Дубовий»,
ШВШ — Микола Павлович — «Яворенко», пвх. — «Погідний»; з’єд-
нання груп «44» («ЗГ», «444»): командир — Ф. Воробець — «Шигу-
нич Денис», ШВШ — Петро Гудзоватий — «Василь Вечера», пвх.
— «Хмара», В. Рудаков — «Святославич». Окремо діяли підрозділи
УПА-«Південь», імовірно, на чолі з командиром Семеном Котиком
— «Доксом» («Виром», «Кожухом»).
ЗГ «33» («Завихост», ім. Хмельницького) складалося з 6 бригад
та окремих підрозділів — охоронних (почотів) і диверсійних (ВОПів)
— загальною чисельністю до 1 тис. вояків.
Бригади:
«Жовті Води» (командир — Григорій Решетин — «Галайда»);
«Пам’ять Крут» («0018») (командири — Дмитро Калинюк —
«Ярок», «Аршин», «Кармелюк»);
«Пилявці» (командир — Іван Кисіль — «Ігор»);
«Соборна Україна» (командир — Тихін Зінчук — «Ромб» /«Ку-
бік»/);
«Помста Базару» (командири — Григорій Троцюк — «Верхови-
нець», «Хмара», «Тигр»);
«Холмська» (командири — Дмитро Корейчук — «Ткач»).
Окремі підрозділи: відділ «Азіати» — командир — Степан Ко-
валь — «Бурлака», відділ командира Олексія Мельника — «Чор-
номорця», кінна група — командир — «Вільний», кінна диверсійна
група — командир — Дмитро Стародуб — «Лебедь».
До складу ЗГ «44» («ЗГ», «444») входило три загони загальною
чисельністю до 800 осіб:
«Дорош» (командири — Никон Семенюк — «Стальний», Іван
Гричан — «Пащенко»);
«Прилуцький» (командир — Анатолій Монь — «Дяченко» /«Га-
малія»/);
«Стародубський» (командир — Макар Мельник — «Кузьма»).
УПА-«Південь», крім згаданої реорганізації ГО «22» у Рівненську
округу, зазнала інших організаційно-територіальних змін, а також
скорочення*. Частину її підрозділів було передано до складу УПА-
«Північ» та УПА-«Захід». Зокрема, відділи «Вихра», «Морозенка» та
«Чорні Гайдамаки» (загалом 150—200 осіб) перейшли до ЗГ «44».
Основою УПА-«Південь» було з’єднання «Холодний Яр» чисель-
ністю близько 500 вояків. Його командиром був С. Котик — «Докс»,
а заступником, певно, Михайло Кондрас — «Міша». До складу з’єд-
нання входили підрозділи «Гамалії», Ананія Присяжнюка — «Га-
расима», «Голуба», «Гордієнка», «Карася», Федора Олійника —
«Летуна», Хоми Литвинюка — «Лугового», «Мамая», М. Кондраса
— «Міші», «Нечая», «Сокола», «Яструба» та ін.
Визвольний рух на ПЗУЗ, попри значні втрати на межі 1944—
1945 рр., не припиняв протирадянської боротьби. У першому півріч-
чі 1945 р. на території Волинської і Рівненської областей здійснено
651 збройний акт («бандпроявление») — близько 30% від 2207 зафік-
сованих радянськими органами у семи західних областях України60.
Деякі з них, що вирізнялися більшими масштабами, складали бойову
* Певно, у 1945 р. передана до складу Сарненської округи.
** Формально був затверджений на посаді у травні 1945 р.
*** У грудні 1945 р. на цю посаду призначено Петра Олійника – «Сергія».
* Певно, було ліквідовано з’єднання «Донбас».
60 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. – Т. 2 – С. 607.
210
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
211
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
діяльність УПА. Документи ЗГ «44», фіксують такі її дії у січні—
серпні 1945 р.: проведено 30 боїв (з них 8 невдалих), 16 акцій (3 не-
вдалі), 7 засідок (4 невдалі), 8 разів підірвано залізницю. З’єднання
втратило 218 осіб убитими і 74 пораненими. Противник втратив по-
над 540 осіб убитими (з них більше 20 офіцерів), 72 особи забрано в
полон. Як трофеї здобуто 60 гвинтівок, 1 важкий кулемет, 14 легких
кулеметів, 20 автоматів тощо61.
З відходом на захід радянсько-німецького фронту і певною
стабілізацією становища у західних областях України радянське
партійно-державне керівництво посилило увагу до боротьби з
укра їнським визвольним рухом. Пленум ЦК КП(б)У, що відбувся
24 листопада 1944 р., після появи постанови ЦК ВКП(б) «Про недо-
ліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР»
(27 вересня 1944 р.), звернув увагу секретарів обкомів і райкомів на
«остаточний розгром найлютіших ворогів українського народу —
українсько-німецьких націоналістів». Зокрема, наголошувалося на
необхідності знищити керівні кадри СБ, для чого рекомендувалося
«гнучкіше і різноманітніше застосовувати всі заходи боротьби»62.
Зміст «всіх заходів» випливає з наступної постанови Політбю-
ро ЦК КП(б)У (10 січня 1945 р.), за якою начальники облуправлінь
НКҐБ і НКВД, секретарі обкомів партії зобов’язувалися мати у кож-
ному населеному пункті агентуру та «широко залучати до агентур-
ної роботи місцевих жителів, перевірених і відданих радянській вла-
ді, а також з числа колишніх учасників оунівських організацій»63.
Логічним продовженням попередніх рішень стала постанова По-
літбюро ЦК КП(б)У від 26 лютого 1945 р., згідно з якою за кожним
більшим повстанським підрозділом закріплювався бойовий загін, для
ліквідації боївок виділяли невеликі військові групи, а для ліквідації
керівників ОУН і СБ, за прикладом Волинської області, рекомендува-
ли створювати «групи спеціального призначення з бандитів, які зго-
лосилися з повинною і виявили бажання боротися з бандитизмом»64.
Оскільки ліквідація великих повстанських формувань ство-
рила сприятливі умови для кращої організації агентурної роботи,
яка була на той час «вирішальним фактором у боротьбі з ОУН»,
ЦК КП(б)У зобов’язував підлеглі партійні та силові органи (НКВД,
НКҐБ) «ширше і сміливіше практикувати засилання агентури в
оунівське підпілля і бандформування УПА»65.
Про стан агентурно-оперативної діяльності радянських спец-
органів у Волинській і Рівненській областях на лютий—березень
1945 р. свідчать звіти обкомів КП(б)У66. Відповідно до них, загальна
кількість резидентів НКВД і НКҐБ в областях становила 181, аген-
тів внутрішніх і маршрутних — 1328, таємних співробітників (сек-
сотів) — 9079. Окрему категорію складали спеціальні бойові групи
«перевербованих» колишніх повстанців («контрбанди») — 91 група
із загальною чисельністю членів 1481.
Наявність розгорнутої і численної агентурно-оперативної ме-
режі радянських спецорганів становила значну загрозу діяльності
та самому існуванню визвольного руху на ПЗУЗ. Вона давала мож-
ливість радянським органам ефективніше виявляти і точніше об-
раховувати реальну кількість учасників руху. За їхніми даними, на
20 лютого 1945 р. у Рівненській області діяло 40 великих підрозділів
УПА чисельністю 2608 вояків та 68 дрібних груп мережі ОУН і бо-
ївок СБ чисельністю 1115 осіб. Загалом в області налічували «на-
ближено» 3169 учасників протирадянського руху67. У Волинській
області на 25 лютого 1945 р. нараховували 28 «банд» (по 25—150 чле-
нів) загальною чисельністю до 1200 осіб68.
Розвиток міжнародних подій на початку 1945 р. (військові по-
разки Німеччини, домовленості країн-альянтів на Кримській кон-
ференції), близький кінець війни, стабілізація становища в СРСР
та намагання радянської влади швидко й остаточно ліквідувати
український визвольний рух («період натиску») змусили повстан-
ське керівництво визнати, що настав критичний момент і подальше
існування руху вимагає жорстких заходів самозбереження.
61 ЦДАВО. – Ф. 3838. – Оп. 1. – Спр. 87а. – Арк. 45.
62 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3. – С. 97.
63 Там само. – С. 121.
64 13 січня 1945 р. з колишніх повстанців була створена спецгрупа на чолі з керівником
зв’язку Луцької (Волинської) округи Йосипом Кравчуком – «Твьордим». У січні 1946 р.
члени групи за свою діяльність були висунуті на нагородження радянськими держав-
ними та військовими нагородами (ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 2579. – Л. 6–15).
65 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3. – С. 140–141.
66 Див.: ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. –Д. 1693. – Л. 34–35; Там же. – Д. 1698. – Л. 15,
55–56.
67 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 923. – Л. 19.
68 Там же. – Д. 1693. – Л. 37.
212
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
213
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
Визвольний рух на ПЗУЗ, не припиняючи своєї діяльності, намагався
як найшвидше підготуватися до роботи в новій дійсності «сильного тиску».
СБ провела ґрунтовну перевірку («чистку») всіх учасників руху (чле-
нів ОУН, вояків УПА) та його симпатиків. Перевірені члени ОУН мали
стати «професійними», відірваними від родини чи сталого місця про жи-
вання «революціонерами-підпільниками». Кожен мав пройти основ-
ний перевишкіл СБ, щоб уміти боротися з органами НКВД і НКҐБ та
їхньою агентурою і максимально підготуватися до політичної роботи.
У підпіллі було скорочено всі керівні центри, ліквідовано вищі
господарські, організаційні референтури, УЧХ. Від організаційної
мережі відокремлено майже всіх жінок. Працівниками керівних цен-
трів посилено низові ланки* як найбільш життєздатні при «натиску»
і зугарні працювати в найважчих умовах. Усі звільнені («виведені з
підпілля») учасники руху, а також усі, хто співпрацював з ним, пере-
водилися в ранг «симпатиків» (діяли поза організаційною мережею).
В УПА було розформовано «нежиттєздатні одиниці» (штаби,
ВПЖ, військову розвідку), скасовано низку вищих командних посад
(курінний, сотенний), призначено командирів до наявних бойових
одиниць. Вільні кадри підпілля ОУН та збройні підрозділи УПА роз-
міщено (відправлено у військово-пропагандистські рейди) якнайдалі
від регіонів очікуваного радянського «натиску» (на Полісся, у прилеглі
регіони України, Білорусі, Польщі). Підготовлено нові, законспіровані,
незалежні від населення криївки, склади харчів, зброї, медикаментів.
Щойно вступивши на територію Західної України, охоплену по-
встанським рухом, радянська влада спрямувала туди значні сили
репресивно-каральних органів, які швидко створили розгалужені
слідчі та агентурно-оперативні апарати (агентурну мережу)**. Було
впроваджено практично випробувані в СРСР методи шантажу, під-
купу і масової провокації. Працівники СБ виявилися неготовими до
таких прийомів, і тому не могли ефективно їм протидіяти.
Це виявилося під час згаданої весняної (1945 р.) «чистки» в ОУН і
УПА, коли «знаходили» подекуди нереальні кількості ворожого еле-
менту (агентури) в їхніх лавах. Зокрема, згідно зі звітом від 14 трав-
ня 1945 р. провідника Північно-східного краю П. Олійника — «Ро-
мана», у Корецькому і Костопільському надрайонах виявлено 50%,
а в Сарненському — до 80% кадрів, що були «на службі НКВД»69.
Після цього в Сарненському надрайоні працівниками СБ було «пе-
реведено рубку», яка «виявилася на практиці некорисна»70.
Реорганізація визвольного руху та дії СБ («чистка»)71 призвели
до «виключення» (виведення, ліквідації) з його лав багатьох учас-
ників, зокрема тих, що долучилися до нього заради самозбережен-
ня (не бажаючи служити в ЧА, працювати у Донбасі тощо). Вели-
кий відсоток виключених скористався закликом керівництва УРСР
до учасників «українсько-німецьких націоналістичних банд» про
«явку з повинною» до 20 липня 1945 р.72. Інші самостійно перехову-
вались або об’єднувались у різні угруповання («дикі групи»).
На території ПСК «Одеса»* цей процес вилився в організоване
відокремлення та об’єднання «репресованих» навколо організаційно-
го референта С. Янишевського — «Далекого», який виступив проти
«чистки». Наприкінці 1945 р. разом зі своїми прибічниками** і підлегли-
ми у Костопільському та Корецькому надрайонах (300—400 осіб)***
він створив окрему структуру повстанського руху (край «Одеса»)
і почав діяти автономно. Повстанські групи, що оперували на сході
(Житомирська округа)****, без узгодження також були підпорядко-
вані краю «Одеса»*****.
* Нижня організаційна клітина (ланка) – районовий провід – для виконання своїх
функцій мала налічувати близько 10 членів. У нижчих від районової клітинах за від-
сутності відповідних кадрів посади не обсаджували.
** Однією з головних засад, якої дотримувалися радянські спецоргани, створюючи аген-
турну сітку, була масовість. З часом кількісні показники стали переростати в якісні.
Практикували організацію агентурної сітки в одному населеному пункті протягом
лише одного місяця.
69 ДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 4. – Арк. 123.
70 Там само.
71 Від 1 січня до 1 жовтня 1945 р. в ПЗК «Москва» СБ покарало смертю (за неповними
даними) 889 підозрюваних у зв’язках з НКВД. У з’єднанні «Хмельницький» на 1 груд-
ня 1945 р. з цієї ж причини було ліквідовано 248 осіб (ДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376.
– Т. 57. – Арк. 51–53).
72 Ідеться про відповідний фрагмент у «Зверненні до робітників, селян і інтелігенції західних
областей України» від 19 травня 1945 р. Див.: Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3. – С. 158.
* Криптонім «Одеса» присвоєно в червні 1945 р.
** Отримали зневажливу назву «глистів».
*** Від вересня 1945 р. «Далекий» виконував функції організаційного референта ПСК
«Одеса» і, маючи всі зв’язки, до часу відокремлення фактично керував більшістю
структур краю.
**** В окрузі діяло декілька груп повстанців загальною чисельністю 30–50 учасників. До
окружного проводу («Схід») входили: провідник Володимир Кудра – «Роман», «Будько»,
«Марко». Округа складалася з надрайонів: «Трансйорданія», «Лісовщина», «Поділля».
***** У наступні 1946–1947 рр. новий провідник округи «Будько» періодично піднімав
питання перед керівництвом краю про встановлення контактів з Проводом ОУН.
214
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
215
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
До складу новоствореного проводу краю «Одеса» ввійшли:
провідник С. Янишевський — «Далекий», політичний референт
Степан Костецький — «Зимний», організаційний референт Павло
Трофімчук — «Тарас». Самопроголошеної структури керівництво
ПЗУЗ не визнало, що призвело до взаємного політичного та зброй-
ного поборювання*. Провід ОУН у конфлікті зайняв сторону про-
воду ПЗУЗ.
Незважаючи на розкол, діяльність повстанського руху на ПЗУЗ,
зокрема у східній частині, не припинилася. Наявні документи і про-
пагандистські матеріали свідчать, що організація під керівництвом
«Далекого» чинила політичний та збройний опір радянському ре-
жимові, а передовсім його спецорганам.
До вдалих контррозвідувальних дій СБ проти ворожої аген-
тури належить розкриття влітку 1945 р. «агентурної групи НКҐБ
УРСР». Легендована група вдавала провід Східно-Українських
Земель («Осередніх і східних областей України»), якому підлягала
штучно створена «підпільна мережа» з Білоцерківської, Дніпропе-
тровської, Конотопської, Криворізької та Миколаївської округ**. За
посередництвом цього проводу планувалося ввести агентуру НКҐБ
до центральних органів визвольного руху. Щоб завоювати дові-
ру керівників руху, легендований провід навіть звернувся з «ви-
кривальним» антирадянським листом до члена Спілки радянських
письменників України академіка Максима Рильського («Відвертий
лист Рильському М. Т.»).
Однак провідникові і референту СБ ПЗУЗ М. Козаку — «Луці»
вдалося викрити і перевербувати прислану «чекістами» від імені фік-
тивного проводу зв’язкову Людмилу Фою — «Апрєльскую» («Окса-
ну»). Завдяки цьому керівництво легендованого проводу на чолі з Ми-
хайлом Захаржевським — «Тараном» вдалося ліквідувати73.
Зміна умов боротьби («період натиску»), великі людські втра-
ти*, труднощі з харчовим і військово-матеріальним забезпеченням
навесні—влітку 1945 р. призвели до відмови від партизанських ме-
тодів боротьби УПА і переходу в нову якість збройного підпілля. За
директивами керівництва руху командування пришвидшило роз-
формування повстанських підрозділів на ПЗУЗ**.
Від червня 1945 р. було розформовано залишки загонів «При-
луцький» і «Стародубський» (ЗГ «44»), бригад «Жовті Води»,
«Пам’ять Крут», відділу «Азіати» (ЗГ «33»). Невелика частина во-
яків діяла у складі підвідділів УПА, інша частина перейшла до бо-
ївок СБ, територіальних ВОПів, почотів провідників різних рівнів
або нелегально переховувалася. На 1 вересня 1945 р. на території
ПСК «Одеса» зафіксовано таку чисельність структур руху: бойова
(боївки СБ, ВОПи) і ділова «сітка» — до 900 учасників, почоти «ке-
рівного активу» — 120 осіб, 4 підрозділи УПА — 240 вояків74. Зага-
лом процес розформування УПА зайняв більш ніж півроку.
Всупереч об’єктивній потребі перейти у 1945 р. до нових, кон-
спіративних методів боротьби частина керівників визвольного руху
все ж діяла, використовуючи партизанську тактику, керуючи неве-
ликими рухливими кавалерійськими підрозділами з 5—25 осіб, які
були одночасно їхніми охоронами-почотами. Такі почоти, зокрема,
мали командири-провідники: П. Гудзоватий — «Василь Вечера»
(почотом керував «Мисливець»), С. Янишевський — «Далекий» (по-
чотом керував «Бор»), полковник Іван Трейко — «Дибов» (почотом
керував «Боєвий»), І. Литвинчук — «Дубовий» (почотом керував
Степан Коваль — «Бурлака»), Ф. Воробець — «Олекса Глід» (по-
чотом керували «Левадний» та Володимир Кирик-Петрук — «Дер-
кач»), П. Олійник — «Сергій» (почотом керував «Семен»), М. Козак
— «Смок» (почотом керував Микола Місько — «Бойко»), Ярослав
Дудар — «Верес» та ін.
Закінчення війни в Європі, вивільнення значних військових ре-
сурсів, «зголошення з повинною» великої кількості т. зв. нелегалів
* Два члени проводу краю «Одеса» – «Зимний» і «Тарас» – у 1945–1946 рр. були лікві-
довані прибічниками проводу ПЗУЗ (за це вони отримали зневажливу назву «ліквіда-
тори»).
** План створення легендованого проводу належав керівнику Оперативної групи НКҐБ
УРСР у Західній Україні (1944–1945 рр.), учаснику чекістських операцій ҐПУ-ОҐПУ
проти петлюрівської еміграції у 20-х рр. ХХ ст. полковнику Сергієві Каріну-Даниленку
(«Данілову»).
73 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. – Т. 1. – С. 357–366;
Веденеев Д., Шевченко С. «Драма писателя и поединок спецслужб» // 2000. – 24 но-
ября. – 2000. – С. 24.
* У січні 1945 р. зазнала великих втрат бригада «Пам’ять Крут», у лютому – брига-
да «Жовті Води», у березні – відділ «Чорні Гайдамаки», у червні – бригада «Помста
Базару».
** За свідченням колишнього командира ЗГ «44» Ф. Воробця – «Шигунича Дениса», у
січ ні почалося розформування ЗГ «44», а в лютому 1945 р. – ЗГ «33».
74 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 1693. – Л. 119.
216
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
217
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
(учасників визвольного руху і не тільки) дали змогу радянській
владі з новою силою взятися за «ліквідацію залишків банд укра-
їнсько-німецьких націоналістів»75. Тепер у цій справі запровадили
притаманний іншим господарським і суспільним сферам в СРСР
принцип плановості.
Так, до 1 серпня 1945 р. в кожному районі й області Західної
України на основі агентурних розробок були підготовлені плани
ліквідації повстанських підрозділів, де вказували їхній склад, міс-
ця діяльності, прізвища і псевдоніми учасників, а також називали
відповідальних за ліквідацію. Загалом, безпосередньо ліквідацією
мали займатися створені з внутрішніх і прикордонних військ НКВД
спеціальні військові групи. Для виконання конкретних (персональ-
них) завдань мали створюватися спецгрупи76.
Щоб запобігти акціям ОУН і УПА в населених пунктах, запрова-
джували репресії (арешти, виселення у віддалені місцевості СРСР)
щодо лояльного до націоналістів населення («бандпособники») та
населення, підозрюваного у сприянні їм («куркулі, торговці та ін.»).
Це певною мірою нагадувало практикований у боротьбі з по-
встанським рухом початку 20-х рр. ХХ ст. в Україні т. зв. інститут
відповідачів, коли, наприклад, за повстанську акцію у селі чекісти
розстрілювали кожного десятого відповідача.
Наступним кроком у розвитку тактики протиповстанської бо-
ротьби стала постанова ЦК КП(б)У від 27 листопада 1945 р., яка
пропонувала місцевим органам, щоби зберегти агентурні кадри та
дезорієнтувати учасників руху, вдатися до викликів і вербування
великої кількості місцевого населення (головно з числа ворожих ра-
дянській владі елементів)77.
За задумом партійного керівництва, це мало викликати підо-
зру та репресії з боку ОУН і УПА, що спонукало б місцеве насе-
лення до активного самозахисту і дало б можливість втягнути його
у бра товбивчу боротьбу, яка підірвала би визвольний рух. Ще од-
ним способом безпосередньої ліквідації учасників руху мало стати
провокування збройних акцій з їхнього боку («організація обман-
них приманок»).
У другій половині 1945 р., після розформування (демобілізації,
ліквідації) більшості великих підрозділів УПА на ПЗУЗ, роль основ-
ної бойової сили поступово перейшла до СБ. У листопаді 1945 р. ра-
дянські органи у Волинській області зафіксували діяльність 21 бо ївки
СБ та 8 «банд»78, у Рівненській області — 21 боївки та 21 «бандгрупи»
(ВОПи, почоти, проводи тощо)79.
СБ, як окрема структура визвольного руху, що невпинно пере-
творювалася на протирадянське підпілля, стала певним бар’єром на
шляху агентурно-оперативної діяльності радянських спецорганів.
Від літа 1945 р. внутрішньоорганізаційна діяльність СБ зосереджу-
валася на посиленні всіх структур «найпевнішими і найздібнішими
кадрами» ОУН, «виробленні чуйності» кадрів до дій агентури, ви-
вченні методів роботи НКВД80.
Після переходу визвольного руху до нових форм збройно-під-
пільної боротьби, наступного, 1946 р. УПА на ПЗУЗ була остаточно
ліквідована. У процесі її ліквідації командири переходили на різні
щаблі підпільної мережі, при цьому за вищими командирами зали-
шалися функції керівників формальних структур УПА, а колишні
начальники розпущених штабів опікувалися діяльністю військових
референтур. Формальну роботу не припинили тільки оперативно-
персональні відділи штабів УПА-«Північ» і УПА-«Південь» та з’єд-
нань ім. Хмельницького, «44» і «Холодний Яр».
Взимку 1945—1946 рр. визвольний рух на ПЗУЗ зазнав нових
вагомих персональних втрат. До цього призвела агентурно-прово-
кативна діяльність спецгрупи УНКВД Волинської області. Ця група
складалася переважно з колишніх членів ОУН і УПА на чолі з ке-
рівником зв’язку Луцької (Волинської) округи Йосипом Кравчуком
— «Комаром» («Твьордим»).
75 Див.: Постанова ЦК КП(б)У від 24 липня 1945 р. // Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3.
– С. 169–174.
76 Станом на 20 квітня 1945 р. у Рівненській обл. діяло 49 спецгруп чисельністю 905 осіб,
у Волинській обл. на 20 червня 1945 р. – 33 спецгрупи чисельністю 397 осіб. (Білас І.
Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. – Т. 2. – С. 463).
77 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3. – С. 174–177.
78 Ідеться про «банди» під командуванням «Ворона» (11 осіб), Івана Дем’янчука –
«Дніпровича» (70 осіб), Івана Кисіля – «Ігоря» (31 особа), Тихона Зінчука – «Кубіка»
(76 осіб), «Орла» (4 особи), «Степового» (18 осіб), Кирила Максимчука – «Стріли»
(50 осіб), Олексія Мельника – «Чорноморця» (4 особи) (ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. –
Д. 1699. – Л. 16–17).
79 Там же. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 1677. – Л. 46–77.
80 Архів управління СБУ у Тернопільській області. – Спр. 31997. – Арк. 189 (конверт).
– Арк. 17.
218
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
219
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
У результаті дій групи радянським спецорганам вдалося вия-
вити місце перебування проводу ПЗУЗ у с. Романів Теремнівського
району Волинської області. Під час спецоперації НКВД 13—14 груд-
ня 1945 р. загинули всі, крім провідника, співробітники (референти)
проводу: організаційний референт, виконувач обов’язків провідни-
ка сотник-політвиховник Я. Дудар — «Архип» («Верес»); референт
СБ сотник контррозвідки Василь Коренюк — «Модест»; референт
пропаганди «Вік» («Апостол»); референт зв’язку Леонід Волосовець
— «Улас»; секретар «Сизий». Провідник ПЗУЗ М. Козак — «Лука»
був на відправі (зимував) у члена Проводу ОУН В. Кука — «Коче-
гара» («Лемеша»), і тільки з його поверненням у 1946 р. почала від-
новлюватися робота керівних структур ПЗУЗ.
Серед інших втрат на ПЗУЗ були: командир УПА-«Північ», ор-
ганізаційний референт ПЗК «Москва» сотник П. Олійник — «Сер-
гій» («Еней»), командир УПА-«Південь» сотник С. Котик — «Докс»,
ШВШ ЗГ «44» сотник П. Гудзоватий — «Василь Вечера», провідник
Луцької (Волинської) округи Федір Заборовець — «Жен». 15 січня
1946 р. у засідку спецгрупи УНКВД Волинської області потрапив
провідник ПСК «Одеса», командир ЗГ «44» майор Ф. Воробець —
«Шигунич Денис»; він був поранений і заарештований.
Структура і керівний склад УПА на ПЗУЗ у першій половині
1946 р. були такими. Функції командира УПА-«Північ» виконува-
ли П. Олійник — «Сергій»* і, мабуть, І. Литвинчук — «Максим Ду-
бовий». Посади ШВШ і пвх., певно, лишалися вакантними. «Мак-
сим Дубовий» керував і найбільшим формуванням УПА-«Північ»
— з’єднанням груп ім. Хмельницького, яке діяло у ПЗК «Москва».
До складу ЗГ входили невеликі підвідділи і ВОПи Івана Дем’янчука
— «Дніпровича», Івана Кисіля — «Ігоря», Тихона Зінчука — «Ром-
ба» («Кубіка»), Олекси Фінчука — «Ольхи», Олексія Мельника —
«Чорноморця» та ін., — загальною чисельністю до 200 осіб.
У ПСК «Одеса» після полонення командира ЗГ «44» Ф. Вороб-
ця — «Шигунича Дениса», смерті ШВШ П. Гудзоватого — «Василя
Вечери» та утворення опозиції на чолі з «Далеким» (край «Одеса»)
керівні структури ЗГ «44» вже не відновлювалися. Останній най-
більший підрозділ «Ольхи» (до 50 вояків) перейшов до складу ЗГ
ім. Хмельницького. Залишки невеликих підрозділів УПА на тери-
торії краю «Одеса» ще діяли у вигляді ВОПів.
Функції командира УПА-«Південь» і з’єднання «Холодний Яр»
аж до загибелі 26 липня 1946 р. на Мізоччині виконував сотник «Гар-
маш». До складу з’єднання входили підвідділи Ананія Присяжнюка
— «Гарасима», Федора Мельничука — «Гука», Олександра Крав-
чука — «Крука», Михайла Кондраса — «Міші» та ін., — загальною
чисельністю до 150 осіб.
У першій половині 1946 р. підрозділи УПА-«Південь» провели
на Волині декілька вдалих боїв. Зокрема, 2 січня відділ на чолі з ко-
мандиром УПА-«Південь» «Гармашем» у двох боях на Шумщині
завдав противнику поважних втрат (19 осіб убитими). Серед інших,
переможні бої мали підвідділи «Гарасима» і «Гука». Останній 25 лю-
того у с. Загайці Дедеркальського району захопив у полон 22 сол дат
противника, а в бою 29 червня на хут. Снігурів того ж району убив
16 ворогів і поранив 681. В УПА-«Північ» вдалими бойовими акці-
ями, зокрема із роззброєння винищувальних батальйонів, відзна-
чився кавалерійський підвідділ (ВОП) під командуванням В. Кири-
ка-Петрука — «Деркача».
Важливою подією, в тому числі й для визвольного руху на
ПЗУЗ, стало проведення 10 лютого 1946 р. виборів до Верховної
Ради СРСР. Напередодні виборів рух почав активну пропагандивну
діяльність задля їхнього зриву, зокрема за допомогою листівок і ві-
дозв до населення та червоноармійців. На день виборів планувалося
провести збройні акції на виборчих дільницях, в адміністративних
установах, на лініях зв’язку, транспортного сполучення тощо.
ЦК КП(б)У, знаючи про ці плани, прийняв відповідні постано-
ви (від 22 січня, 6 і 8 лютого 1946 р.)82, згідно з якими до більшості
населених пунктів Західної України були введені підрозділи ЧА,
прикордонних і внутрішніх військ НКВД (на ПЗУЗ у середньому по
20—40 осіб на село), які взяли активну «участь» у підготовці та про-
веденні виборів. Ця акція отримала назву «великої блокади» і більш
ніж на два місяці паралізувала діяльність повстанців і підпільників
у селах.
* Загинув 18 лютого 1946 р. в сутичці з підрозділом НКВД.
81 Інформатор, 1946. – № 1. – С. 44–45 // Рівненський краєзнавчий музей. – РКМ
№ 14161.
82 Див.: Літопис УПА. Нова серія. – Т. 3. – С. 200–204, 212–213, 215.
220
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
221
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
У середині 1946 р., з огляду на несприятливі політичні обстави-
ни, що відзначалися тотальним поліційним терором в СРСР і від-
носно «мирною» міжнародною ситуацією, визвольний рух на ПЗУЗ
був змушений остаточно перейти від наступальної (повстанської) до
оборонної («глибоко підпільної») тактики боротьби. Нова тактика по-
лягала у конспіративних політично-бойових діях, в чиїй основі ле-
жала політично-пропагандивна робота з виразною тенденцією уни-
кати широких (масових) акцій та масштабних збройних виступів.
Збройні підрозділи руху на ПЗУЗ (боївки, ВОПи) були повністю
підпорядковані керівникам організаційної мережі (починаючи від
району) для бойової та організаційної роботи. Колишня військова
референтура трансформувалась у військову організаційно-пер-
сональну, яка, охоплюючи тільки військовиків, узгоджувала дії з
організаційною референтурою округ, країв та ПЗУЗ. Референту-
ра СБ діяла за наказами та інструкціями своїх ділових зверхників,
при тому тісно співпрацюючи з організаційними зверхниками (з ме-
режею підпілля). Всі бойові акції підпілля (диверсії, терористичні
акти) відбувалися від імені УПА.
У другій половині 1946 р. збройне підпілля на ПЗУЗ очолювали
провідник ОУН ПЗУЗ М. Козак — «Лука» («Вівчар», «Чупринка»)
та, мабуть, військовий референт (командир УПА-«Північ») І. Лит-
винчук — «Максим Дубовий». Інші референтури проводу ПЗУЗ
після загибелі їхніх керівників у грудні 1945 р. були позбавленими
керівництва. Організаційна структура і керівний склад були такі:
Північно-західний край (ПЗК) «Ліс»: провідник, командир
з’єднання «Хмельницький» — І. Литвинчук —«Максим Дубовий»;
організаційний референт і, певно, військовий референт та ШВШ
з’єднання «Хмельницький» — Микола Троцюк — «Дем’ян» («Вер-
ховинець»), референт СБ — Панас Ковальчук — «Петро».
Округи: Волинська («І»): провідник — Михайло Бондарчук
— «Стимид» («Устим», «Усатовський»); організаційний референт
Зиновій Самчук — «Александер» («Шварц»); до складу округи вхо-
дили надрайони: Володимир-Волинський, Горохівський, Дубнів-
ський, Луцький;
Ковельська («ІІ»): провідник — Валерій Бондарчук — «Горді-
єнко» («Гордій», «Пилип», «42»), референт СБ — Василь Сементух
— «Ярий» («Панас»); до складу округи входили надрайони: Камінь-
Каширський, Ковельський, Любомльський, Рафалівський;
Берестейська («ІІІ»): провідник, референт СБ — Микола П’я-
тигорик — «Гай»; члени проводу — Арсен Клиновий — «Шах»,
Михайло Березовський — «Євген»; до складу округи входили над-
райони: Берестейський («Круча»), Кобринський («Лан»), Пінський
(«Степ»), які, своєю чергою, включали декілька північних районів
Волинської та Рівненської областей України.
З 57 районів, включених до ПЗК «Ліс», організаційною мережею
(«сіткою») підпілля було охоплено 46. Загальна чисельність зброй-
ного підпілля, без легалізованих та симпатиків, на жовтень 1946 р.
складала до 700 осіб, з них військових фахівців — понад 2083.
Північно-східний край (ПСК) «Степ» мав після відокремлення
групи «Далекого» тимчасовий провід: провідник — «Чорновус»;
військовий референт — Яків Яковлів — «Юрко»; організаційний
референт — Ярослава Скаб — «Варка» («Ганка»); референти СБ
— Володимир Кобринович — «Сівач», Андрій Пашковець — «Ко-
валь» («Кнопка»).
До складу ПСК входили 3 надрайони: Корецький («Вага»)
— провідник Яків Яковлів — «Юрко»; Костопільський («Поле»)
— не опанований організаційно; Сарненський («Звір») — провідник
«Чмелик». Загальна чисельність збройного підпілля, без легалізо-
ваних та симпатиків, на жовтень 1946 р. складала 123 особи84.
Окрема, Рівненська округа («Гори»): провідник — Анатолій Ма-
євський — «Уліян» («Йовта»); замісник — «Ат». До складу округи
входили Здолбунівський та Рівненський надрайони, що поділялися
на Гощанський, Здолбунівський, Клевансько-Теремнівський, Мі-
зоцький, Олександрійський, Оликський, Острожецький, Острозь-
кий та Рівненський райони. Загальна чисельність збройного підпіл-
ля Рівненської округи, без легалізованих та симпатиків, на жовтень
1946 р. складала 182 особи85.
До складу самопроголошеного проводу краю «Одеса» входи-
ли: провідник С. Янишевський — «Далекий» («Богослов»); заступ-
ник, відповідальний за дії у південних районах — Ярослав Титко
— «Роман»; відповідальний за дії у східних районах — Микола
Мельник — «Павло»; керівник диверсійно-терористичної діяльності
83 ДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 49. – Арк. 335.
84 Там само. – Арк. 333.
85 Там само. – Арк. 318.
222
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
223
№ 8ОЛЕКСАНДР ВОВК КОРОТКИЙ НАРИС ДІЯЛЬНОСТІ УПА ТА ЇЇ ЗАПІЛЛЯ НА ПЗУЗ…
А. Лучковський — «Дніпро»; Іван Кроль — «Зінько»; «Улас». Орга-
нізаційною роботою були охоплені Костопільщина, Деражненщина,
Кореччина, Гощанщина та окремі райони у Житомирській, Кам’я-
нець-Подільській і Київській областях. Чисельність збройного під-
пілля краю на кінець 1946 р. становила близько 300 осіб.
Загальна чисельність учасників визвольного руху на ПЗУЗ, не
враховуючи новоствореної легальної мережі та симпатиків, восени
1946 р. складала до 1300 осіб. За даними радянських спецорганів, у
Волинській області члени руху діяли у складі 22 підпільних орга-
нізацій, ВОПів і боївок СБ86, у Рівненській області — 26 боївок СБ,
28 підпільних організацій ОУН та 3 ВОПів87. ВОПи діяли, зокрема,
у Локачинському і Маневицькому районах Волинської області; на
Гощанщині (командир — В. Кирик-Петрук — «Деркач»), Рокитнів-
щині (командир — Кузьма Бричко — «Черешня»), Костопільщині
(командир — «Ведмідь») у Рівненській області. Названі ВОПи на-
прикінці 1946 р. належали, мабуть, до останніх підрозділів УПА, що
неформально діяли на ПЗУЗ.
Організаційна діяльність визвольного руху на ПЗУЗ у 1946 р.,
порівняно з 1945 р., за свідченням провідника М. Козака — «Луки»
(«Чор-енка»), зробила «великий крок вперед»88. Після заприсяжен-
ня членів остаточно впорядкована структура ОУН на ПЗУЗ. Вста-
новлено регулярний зв’язок з найвіддаленішими організаційними
окраїнами. Для видання і перевидання пропагандистських і ви-
шкільних матеріалів налагоджено роботу друкарської техніки.
Підпільна діяльність на ПЗУЗ у 1946 р. характеризувалася
остаточним переходом від повстансько-військових до підпільно-
конспіративних методів боротьби («збройне підпілля»). Тоді ж роз-
почато творення в індивідуальному порядку нової мережі руху з ле-
галізованих членів («легалів»). До слабких місць підпільної роботи
належали брак професійних кадрів та недостатня підготовленість
апарату організації.
Перехід визвольного руху 1946 р. до глибоко законспірова-
ної діяльності ускладнив для радянської сторони його «остаточну
лікві дацію». На початку 1947 р. органи МВД і МҐБ у Волинській
і Рівненській областях констатували відсутність кваліфікованої
агентури та поганий доступ до підпілля89. Таке становище дало змо-
гу визвольному рухові провадити організовану діяльність у регіоні
ще майже десять років.
* * *
Підсумовуючи, можна констатувати, що на початку весни 1943 р.
в умовах німецької окупації після генезового періоду в лоні полі-
тичної формації ОУНСД постала військова формація УПА. Щораз
активніша повстанська боротьба дала змогу українському визволь-
ному рухові уже влітку 1943 р. охопити своєю військово-адміністра-
тивною діяльністю більшість регіонів ПЗУЗ. В умовах переходу до
воєнного стану УПА та ОУНСД, відповідно, перебирають на себе
функції фронту й запілля. Протягом другої половини 1943 р. зростає
чисельність і завершується формування структур повстанської ар-
мії та запілля, а їхня діяльність поширюється на прилеглі регіони.
Наближення до ПЗУЗ німецько-радянського фронту змушує
УПА та запілля реорганізуватися та вжити заходів, щоби підготу-
ватись до боротьби з новим супротивником. Зміни проводили, зва-
жаючи на вимоги загальноукраїнської діяльності визвольного руху.
Так, на межі 1943—1944 рр. було створено регіональні (крайові) по-
встанські угруповання, зокрема УПА-«Північ» та УПА-«Південь».
Переміщення фронту та нова підрадянська дійсність істот-
но вплинули на стан і діяльність організацій визвольного руху на
ПЗУЗ і в прилеглих регіонах. Щоб адекватно відповісти на військо-
во-політичні реалії, вони активно реорганізуються та пристосову-
ються до накинутих супротивником умов тотальної, безкомпроміс-
ної боротьби.
Вихід лінії фронту за межі України дав змогу радянському ре-
жимові зосередити свої мілітарні й агентурні зусилля для ліквідації
УПА та її запілля, які, фактично, перетворилися на протирадянське
підпілля. Близьке завершення війни й пов’язані з цим процеси спо-
нукали керівництво визвольного руху запровадити жорсткі заходи
самозбереження. Водночас, важкі умови боротьби, великі людські
втрати і ускладнене матеріальне забезпечення призвели до відмо-
ви від партизанських методів боротьби УПА і переведення її в нову
86 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 23. – Д. 2957. – Л. 66–71.
87 Там же. – Д. 2921. – Л. 1–9.
88 ДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 8. – Арк. 122. 89 ЦГАГО. – Ф. 1. – Оп. 75. – Д. 221. – Л. 68, 80.
224
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА
225
№ 8
якість збройного підпілля. При цьому, з пропагандивною метою, всі
подальші дії збройного підпілля мали відбуватися від імені УПА.
Закінчення Другої світової війни та вивільнення значних вій-
ськових ресурсів дали радянській владі можливість активніше бо-
ротися з організаціями українського визвольного руху. Після пе-
реходу до нових форм збройно-підпільної боротьби УПА на ПЗУЗ
протягом 1946 р. остаточно ліквідується. Замість наступальної так-
тики прийшла тактика оборонна. Така зміна допомогла визвольно-
му рухові на ПЗУЗ діяти аж до середини 50-х рр. ХХ ст.
ОЛЕКСАНДР ІЩ У К, НАТАЛІЯ НІКОЛА ЄВА
ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДІЖНИХ СТРУКТУР ОУН(Б)
НА ТЕРИТОРІЇ ЦЕНТРАЛЬНИХ ТА СХІДНИХ
ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ У 1945—1954 РР.
Сьогодні українське суспільство, а особливо молодь, усе більше
цікавиться раніше замовчуваними сторінками нашої історії, зокре-
ма боротьбою ОУН та УПА проти радянської влади. До ще як слід
не розкритих у науковій літературі тем належить діяльність моло-
діжних структур ОУН(б). Після закінчення Другої світової війни на
території і західних, і східних областей України активно діяла під-
пільна мережа ОУН(б). Одним із головних напрямів її роботи було
створення молодіжних підпільних ланок, які надавали матеріальну
допомогу збройному підпіллю, вивчали українську патріотичну лі-
тературу, вчиняли збройні антирадянські акції, пропагували серед
місцевого населення ідею самостійної України тощо.
У нашій статті ми спробуємо проаналізувати специфіку роботи
молодіжних структур націоналістичного підпілля у 1945—1954 рр.,
основні напрями діяльності молоді в підпіллі ОУН(б) на Наддні-
прянщині, її результати та наслідки.
Гадаємо, до того, що участь молоді в молодіжних структурах
ОУН на Східній і Центральній Україні досі не знайшла належного
висвітлення у наукових працях, спричинився насамперед брак до-
кументів з цієї тематики. Їхня публікація розпочалася лише нещо-
давно. Наприклад, в останніх 4-му—7-му томах української серії ви-
дання «Літопис УПА» містяться документи за 1945—1955 рр., у яких
ідеться про діяльність молодіжних ланок ОУН на Наддніпрянщині.
Одначе протягом останніх років українські історики підготува-
ли цікаві дослідження про появу та функціонування підпільних ла-
нок ОУН на Наддніпрянщині.
Першими звернули увагу на необхідність висвітлити діяльність
ОУН(б) на Сході України представники української діаспори. Ча-
стина з них особисто брали участь у похідних групах ОУН, зокрема
Євген Стахів, Лев Шанковський та ін.1. Дослідники стверджують, що
1 Жмура В. ОУН в Донбасі: 1941-1943 // Вісті комбатанта. – Торонто–Нью-Йорк,
2000. – Ч. 1. – С. 74–77; Стахів Є. ОУН у боротьбі з німецькими нацистами
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64346 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:01:23Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вовк, О. 2014-06-15T14:17:47Z 2014-06-15T14:17:47Z 2006 Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. / О. Вовк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 164-224. — Бібліогр.: 89 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64346 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Період збройної боротьби ОУН і УПА Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. Article published earlier |
| spellingShingle | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. Вовк, О. Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| title | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| title_full | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| title_fullStr | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| title_full_unstemmed | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| title_short | Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| title_sort | короткий нарис діяльності упа та її запілля на пзуз і в прилеглих регіонах у 1943—1946 рр. |
| topic | Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| topic_facet | Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64346 |
| work_keys_str_mv | AT vovko korotkiinarisdíâlʹnostíupataíízapíllânapzuzívprileglihregíonahu19431946rr |