Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві
Розкривається період становлення судового рішення в адміністративному судочинстві ще
 з часів стародавнього Риму, наводяться деякі етапи його реалізації. Раскрывается период становления судебного решения в административном судопроизводстве еще со времен древнего Рима, приводятся некоторые эт...
Saved in:
| Published in: | Держава і право |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64425 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві / В.Б. Градовий // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 220-224. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073488541286400 |
|---|---|
| author | Градовий, В.Б. |
| author_facet | Градовий, В.Б. |
| citation_txt | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві / В.Б. Градовий // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 220-224. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Держава і право |
| description | Розкривається період становлення судового рішення в адміністративному судочинстві ще
з часів стародавнього Риму, наводяться деякі етапи його реалізації.
Раскрывается период становления судебного решения в административном судопроизводстве еще со времен древнего Рима, приводятся некоторые этапы его реализации.
The article reveals the making of judicial decisions in administrative proceedings since the days of
ancient Rome, provides some degree of its implementation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
220 Держава і право • Випуск 56
В.Б. ГРАДОВИЙ
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДОКТРИНИ СУДОВОГО
РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Розкривається період становлення судового рішення в адміністративному судочинстві ще
з часів стародавнього Риму, наводяться деякі етапи його реалізації.
Ключові слова: адміністративна справа, юридичні факти, судове рішення.
Раскрывается период становления судебного решения в административном судопроиз-
водстве еще со времен древнего Рима, приводятся некоторые этапы его реализации.
Ключевые слова: административное дело, юридические факты, судебное решение.
The article reveals the making of judicial decisions in administrative proceedings since the days of
ancient Rome, provides some degree of its implementation.
Key words: administrative case, legal cases, judgment.
Багато років проводиться реформування судової системи в Україні. На початку ство-
рення реформи мало хто з її ініціаторів і засновників усвідомлювали, який саме комплекс
змін потрібно провести, для того щоб хоч трохи наблизитися до бажаного результату —
законного, справедливого та незалежного правосуддя. Лише через деякий час стало зро-
зумілим, що ідея від проголошення до своєї реалізації повинна пройти через великий
супротив усталених поглядів, через багато компромісів і застарілих уявлень учених і прак-
тиків. Але варто врахувати, що й час не стоїть на місці, він ставить нові вимоги. Стандарти
правосуддя підвищуються, тому і курс змін постійно зазнає коректив як з боку науковців,
так і зі сторони юристів-практиків.
Чинні в Україні процедури розгляду адміністративно-правових спорів виявляються
недостатньо ефективними, такими, що не забезпечують особам повноцінної реалізації
їхніх прав на захист від чиновницького свавілля. Справедливе судочинство та ефективний
захист прав і свобод людини можливі лише за наявності належного законодавства. Нині
Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих
положень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всі можливості для
створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка повинна забезпечити
захист прав людини на державному рівні, тобто реалізувати головні принципи будь-якої
правової держави. Суттєве оновлення процесуального законодавства викликає потребу в
певній корекції наукових підходів, які лежать в основі правової доктрини щодо правової
природи та основних якостей головного акта судової влади — судового рішення. Інститут
судового рішення вважається одним із центральних в структурі науки адміністративного
судочинства України, оскільки саме судове рішення становить підсумок судового розгля-
ду конкретної справи і забезпечує реалізацію судової влади в процесі адміністративного
судочинства.
Над розробкою та розвитком доктрини судового рішення в адміністративному судо-
чинстві працювали відомі науковці. Серед них можна, зокрема, назвати таких:
С.Н. Абрамов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, Д.Н. Бахрах, І.Л. Бородін, В.А. Вишневський,
М.А. Гурвич, В.В. Гордєєв, І.П. Голосніченко, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко,
Н.Б. Зейдер, М.М. Тищенко та інші автори.
У стародавні часи функцію правосуддя виконували фараони, імператори, царі та
королі. Судові рішення, які вони ухвалювали, виносилися від їхнього імені. Вони вирішу-
221Юридичні і політичні науки
вали найважливіші справи і були наглядаючою інстанцією для підзвітних судів (деякі
винятки з цих висновків прослідковувалися в Древній Греції та Древньому Римі).
Суд був лиш інструментом в руках самостійних правителей, яким поряд з правосуддям
належала також законодавча та виконавча влада. Таким чином, всі функції державної
влади були зібрані в руках однієї особи, і про самостійну та назалежну судову владу не
могло бути й мови. Кількість судів, вищих та нищих, — це ще не судова влада, а кількість
винесених ними судових рішень — це функція суду, а не спосіб контролю за органами
держави (законодавчими та виконавчими), в руках яких зосереджена вся, нічим не обме-
жена влада1.
Сам інститут судового рішення в адміністративному судочинстві бере свій початок ще
з часів Стародавнього Риму, оскільки у свій час він був трансформований з цивільного
процесу. Весь судовий процес у Стародавньому Римі поділявся лише на кримінальний і
цивільний. Цивільний процес, наприклад, у період Республіки складався з двох стадій:
підготовка до винесення рішення та винесення рішення. Перша стадія зводилася до роз-
гляду справи у претора. На другій стадії запропонований претором і схвалений сторонами
суддя одноосібно, без жодних формальностей вислуховував покази сторін і свідків, роз-
глядав матеріальні докази тощо. Рішення судді було остаточним і оскарженню не підляга-
ло — судове рішення повинно було прийматися за істину2.
У Римській державі принципово важливим також вважалося, що ніхто не може бути
суддею у своїх власних справах і виносити по них рішення, тому для розгляду справи при-
значався суддя. Також вважалося, що за несправедливе судове рішення суддя відповідав
усім своїм майном, якщо таке рішення завдавало шкоди тій чи іншій стороні3.
Характерною рисою давньоримського права було те, що своє рішення сторонам суддя
оголошує усно, без будь-яких формальностей і нічим не мотивуючи. Оголошенням
рішення роль судді закінчувалося4.
Дещо іншим було становище судового процесу, а зокрема і судового рішення у
Стародавній Росії. На початку XV ст. у ній виникають губні та земські «ізби» — виборні
органи, що виконували поліцейсько-судові функції та фінансову службу. Міста були вилу-
чені з відання удільних князів і перейшли під владу Великого князя. Там були призначені
міські приказчики, які збирали податки, виконували поліцейські функції та були чимось
на кшталт воєнних комендантів, очолювали збройні сили міста. Як і раніше, спеціальних
судових установ не існувало. Суд не був відокремлений від адміністрації. Існувала також
вотчинна юстиція та церковний суд, які приймали свої рішення. Однак уже визначаються
судові інстанції: центральні органи почали розглядати скарги на рішення місцевих судів.
У 1497 р. був прийнятий перший Судебник централізованої держави, що базувався на
попередньому законодавстві, але містив і багато нових норм, пов’язаних зі змінами, що
відбулися в державі, а зокрема і у судових рішеннях. Статті Судебника, яких загалом було
68, дають можливість глибше зрозуміти різні аспекти суспільного життя того часу — поси-
лення великокнязівської влади, кількісне зростання дворянства, появу судових інстанцій,
а з ними також і судових рішень5.
У радянські часи адміністративні справи розглядалися, а судові рішення ухвалювали-
ся за правилами цивільного і господарського судочинства. У Цивільному процесуальному
кодексі України (далі — ЦПК) 1963 р., містився окремий підрозділ Б розділу ІІІ щодо про-
вадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. П. 2 ст. 1 було
встановлено, що законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду
справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і колгоспних правовідно-
син, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого про-
вадження. Справи, що виникають з цивільних, адміністративно-правових відносин, і
справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами судочинства, крім
окремих винятків, встановлених цим Кодексом та іншими законами України6. У цьому
222 Держава і право • Випуск 56
підрозділі зазначалося, що справи, що виникають з адміністративно-правових відносин,
розглядаються судом.
Суд розглядав справи:
1) по скаргах на неправильності в списках виборців та у списках громадян, які мають
право брати участь у референдумі;
1-1) по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої
комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у
містах, обласних Рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію
кандидата;
1-2) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, тери-
торіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про ска-
сування реєстрації кандидатом у Президенти України;
1-3) по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність, що стосуються виборів народних
депутатів України;
1-4) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії;
1-5) по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України
у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими
видами діяльності;
2) по скаргах на дії органів і службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних
стягнень;
3) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місце-
вого самоврядування, посадових і службових осіб;
3-1) по скаргах на рішення, прийняті відносно релігійних організацій;
3-2) за заявами прокурора про визнання правового акта незаконним;
3-3) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої поса-
дової особи державної виконавчої служби;
4) про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського
населення і державному обов’язковому страхуванню.
Суд розглядав й інші справи, що виникали з адміністративно-правових відносин, від-
несені законом до компетенції судів7.
Справи, перелічені у ст. 236 цього Кодексу, вирішувалися суддею одноосібно. Справи
по заявах про дачу висновку з питань наявності підстав скасування рішення про реєстра-
цію кандидата в депутати та по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій,
у разі скасування рішення, постановленого одноосібно суддею, а також у випадках, перед-
бачених частинами другою і третьою ст. 124-1, розглядаються у колегіальному складі суду.
Тобто, якщо у справі об’єднані позовні вимоги, частина яких підлягає колегіальному роз-
гляду, справа розглядається колегіально, а також у зв’язку зі складністю справи суд каса-
ційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд
у колегіальному складі суду також будь-яку іншу справу8.
Господарський процесуальний кодекс жодних особливостей здійснення судочинства
у таких справах не визначав.
Переломним етапом у становленні адміністративного судочинства в Україні та, зокре-
ма, інституту судового рішення стало прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністратив-
ного судочинства України (далі — КАС). З того часу слід враховувати, що вести мову про
повноціне адміністративне судочинство в Україні можливо лише з моменту набуття чин-
ності КАС України та створення всієї гілки адміністративних судів9. Відповідно до п. 12 ст.
3 КАС України постанова — це рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній спра-
ві, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову10.
Висновки адміністративного суду на кожній стадії адміністративного судочинства
набувають певної процесуально-правової форми судового акта. Адміністративно-
процесуальне законодавство надає узагальнюючу назву таким актам — судові рішення11.
223Юридичні і політичні науки
Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.
Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну
заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань,
викладається у формі ухвали.
Залежно від кола питань, які вирішує суд чи суддя, судові рішення поділяються на
постанови та ухвали. Постановою є рішенням суду, у якому вирішуються вимоги адміні-
стративного позову, а ухвала — рішенням, яким вирішуються окремі питання, пов’язані з
процедурою розгляду адміністративної справи, та інші окремі процесуальні питання12.
Досить довго тривала дискусія теоретиків і практиків стосовно визначення питання,
що є характерним для судового рішення: наказ суду чи підтвердження правовідносин сто-
рін у вирішенні спору, або те й інше.
Одним із авторів теорії у навчальній та монографічній літературі є російський вчений
С.Н. Абрамов. Відповідно неї судове рішення становить лише наказ суду13.
М. А. Гурвіч ще в своїх працях 1957 р. писав про те, що рішення суду, яке підтверджує
спірне правовідношення, містить у собі обов’язкову форму наказу, який не породжує
яких-небудь прав та обов’язків сторін у галузі матеріально-правових відносин, а вирішує
питання про існування визначених прав та обов’язків сторін чи їх відсутність14.
Судове рішення як процесуальний акт-документ фіксує висновок суду як акта судової
влади, у якому закріплюється завершення процесу застосування судом норм матеріально-
го і процесуального права при розгляді та вирішенні правових спорів15.
Отже, ми приходимо до висновку, що у процесуальному аспекті судове рішення є
актом виконання судом зобов’язань, які він має перед особами, що беруть участь у вирі-
шенні спору та одночасно є юридичним фактом, який за загальним правилом завершує
провадження в суді першої інстанції. Варто зазначити, що судове рішення, яке вступило в
законну силу, виступає підставою для відкриття виконавчого провадження.
Досліджуючи поняття «судове рішення» та розкриваючи його зміст, варто звернути
увагу на те, що воно характеризується як юридичний факт, визначений в чинному законо-
давстві як документ, який виноситься судом на підставі доказів по справі, яким вирішу-
ється спір по суті.
В.В. Гордєєв під юридичними фактами розуміє конкретні життєві обставини у формі
дії чи події, з якими норми права пов’язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну
чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов’язків16.
В українському словнику-довіднику з адміністративного права зазначено, що юри-
дичні факти — це 1) передбачені законом обставини, які є підставою для виникнення,
зміни або припинення правовідносин; 2) конкретні життєві обставини, що приводять
норму права в дію, утворюючи, змінюючи чи припиняючи певні правовідносини17.
У теорії юридичної фактології судове рішення як юридичний факт, досліджував росій-
ський учений О.А. Красавчиков, який першим визначив судове рішення як юридичний
факт фактичного складу. Вчений зазначав, що «судове рішення є юридичним фактом не
лише в процесуальному, а й у матеріальному плані. Юридичні наслідки настають не лише в
силу одного судового рішення, а й інших фактів, з якими воно утворює фактичний склад»18.
Однак таку позицію О.А. Красавчикова поділили не всі вчені, що досліджували це
питання. Так, Д.М. Чечот зазначив, що судове рішення ніяк не може розглядатися як
юридичний факт, що породжує матеріально-правові наслідки, — воно базується на дій-
сному правовідношенні сторін, яке існувало до початку процесу, незалежно від волі суду.
До цієї позиції Д.М. Чечота приєднався також інший учений Н.Б. Зейдер, який був при-
хильником теорії, згідно якої судове рішення не є юридичним фактом у сфері матеріаль-
ного права, хоча ним може бути здійснена конкретизація прав та обов’язків сторін19.
На думку А.А. Добровольського та С.А. Іванової, судове рішення є «засобом примусо-
вої реалізації тих повноважень, які існують у позивача в реальній дійсності, завдяки юри-
224 Держава і право • Випуск 56
дичним фактам, що мали місце до суду та незалежно від суду»20. Цим учені заперечували
значення судового рішення як юридичного факту та лише зазначали певні функції суду.
На нашу думку, судове рішення є юридичним фактом, оскільки після постановлення
ухвали та прийняття постанови для сторін провадження настають юридичні наслідки,
виникають, змінюються та припиняються правовідносини.
Отже, судове рішення є актом виконання судом зобов’язань перед учасниками про-
цесу та одночасно є юридичним фактом, який за загальним правилом завершує прова-
дження у суді першої інстанції.
Судове рішення є юридичним фактом, оскільки після постановлення ухвали та при-
йняття постанови для сторін провадження настають юридичні наслідки, виникають, змі-
нюються та припиняються правовідносини.
1. Петрухин И.Л. Судебная власть. — М., 2003. — С. 3. 2. Шаповалова О.І. Римське
право: методичні матеріали для самостійного вивчення. — Миколаїв: Вид-во МДГУ
ім. Петра Могили, 2006. — С. 31-33. 3. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приват-
ного права: Навч. посіб. — Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. — С. 83. 4. Там само. —
С. 91. 5. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів /
В.І. Орленко, В.В. Орленко. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. — 94. 6. Там само.
7. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради Української
Радянської Соціалістичної Республіки. — 1963. — №30. — Ст. 464. 8. Там само.
9. Адміністративне судочинство: Підручник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. — К.: Істина,
2011 — С. 20. 10. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року
№2747-IV // ВВР України. — 2005. — № 35 — Ст. 3. 11. Адміністративна юстиція.
Адміністративне судочинство: Навч. посіб. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської.—
К.: Істина, 2007. — С. 100. 12. Колпаков В.К., Гордєєв В.В. Теорія і практика адміністратив-
ного судочинства: Монографія. — Чернівці: «Місто», 2011. — С. 271. 13. Гражданский
процесс: Учебник / Абрамов С.Н., Чапурский В.П., Шкундин З.И.; Под общ. ред.
Абрамова С.Н. — М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. — С. 149. 14. Гурвич М.А. Советское
гражданское процессуальное право. — М.: ВЮЗИ 1957. — С. 47-48. 15. Проблеми науки
гражданского процессуального права / Комаров В.В., Бигун В.А., Баранкова В.В.; Под
ред. проф. В.В. Комарова. — Х.: Право, 2002. — С. 194. 16. Гордєєв В.В. Юридичні факти:
Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. — К.: Атіка, 2011. — Т. 7. — С. 320.
17. Адміністративне Право України: Словник-довідник / В.К. Шкарупа, Ю.А. Ведерніков,
В.П. Підчибій. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 165. 18. Красавчиков О.А. Юридические
факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 133, 138, 143.
19. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. — М., 1966. — С. 88-100.
20. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой защиты права. — М.,
1979. — С. 80-81.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64425 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1563-3349 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:35Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Градовий, В.Б. 2014-06-15T16:38:40Z 2014-06-15T16:38:40Z 2012 Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві / В.Б. Градовий // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 220-224. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 1563-3349 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64425 Розкривається період становлення судового рішення в адміністративному судочинстві ще
 з часів стародавнього Риму, наводяться деякі етапи його реалізації. Раскрывается период становления судебного решения в административном судопроизводстве еще со времен древнего Рима, приводятся некоторые этапы его реализации. The article reveals the making of judicial decisions in administrative proceedings since the days of
 ancient Rome, provides some degree of its implementation. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Держава і право Адміністративне право Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві Article published earlier |
| spellingShingle | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві Градовий, В.Б. Адміністративне право |
| title | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| title_full | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| title_fullStr | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| title_full_unstemmed | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| title_short | Становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| title_sort | становлення та розвиток доктрини судового рішення в адміністративному судочинстві |
| topic | Адміністративне право |
| topic_facet | Адміністративне право |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64425 |
| work_keys_str_mv | AT gradoviivb stanovlennâtarozvitokdoktrinisudovogoríšennâvadmínístrativnomusudočinství |