До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень
Аналізуються загальні особливості інклюзивних політико-правових досліджень. Велика увага приділена основним теоретичним напрацюванням щодо сучасного розуміння «правової політики» та «правової політології». Акцентується на необхідності формування нового напряму досліджень, основна увага в якому по...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Держава і право |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64491 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень / І.Ю. Вільчинська // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 540-546. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64491 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вільчинська, І.Ю. 2014-06-15T18:38:04Z 2014-06-15T18:38:04Z 2012 До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень / І.Ю. Вільчинська // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 540-546. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1563-3349 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64491 Аналізуються загальні особливості інклюзивних політико-правових досліджень. Велика увага приділена основним теоретичним напрацюванням щодо сучасного розуміння «правової політики» та «правової політології». Акцентується на необхідності формування нового напряму досліджень, основна увага в якому повинна бути зосереджена на політичних аспектах цих понять. Пнализируются общин особенности инклюзивных политико-правоБольшое внимание уделено основным теоретическим наработкам относительно современного понимания «правовой политики» и «правовой политологии». Акцентуируется на необходимости формирования нового направления исследований, основное внимание в которых должно быть сосредоточено на политических аспектах этих понятий. The paper analyzes the main theoretical achievements of modern understanding of legal policy within the framework of an integrative political-legal research. Aktsentuiruetsya on the need to develop new areas of research, the focus of which should be focused on political science aspects of the concept. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Держава і право Політичні науки До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| spellingShingle |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень Вільчинська, І.Ю. Політичні науки |
| title_short |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| title_full |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| title_fullStr |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| title_full_unstemmed |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| title_sort |
до проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень |
| author |
Вільчинська, І.Ю. |
| author_facet |
Вільчинська, І.Ю. |
| topic |
Політичні науки |
| topic_facet |
Політичні науки |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Держава і право |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| format |
Article |
| description |
Аналізуються загальні особливості інклюзивних політико-правових досліджень. Велика
увага приділена основним теоретичним напрацюванням щодо сучасного розуміння «правової
політики» та «правової політології». Акцентується на необхідності формування нового
напряму досліджень, основна увага в якому повинна бути зосереджена на політичних аспектах цих понять.
Пнализируются общин особенности инклюзивных политико-правоБольшое внимание уделено основным теоретическим наработкам относительно современного понимания «правовой
политики» и «правовой политологии». Акцентуируется на необходимости формирования
нового направления исследований, основное внимание в которых должно быть сосредоточено
на политических аспектах этих понятий.
The paper analyzes the main theoretical achievements of modern understanding of legal policy
within the framework of an integrative political-legal research. Aktsentuiruetsya on the need to develop
new areas of research, the focus of which should be focused on political science aspects of the concept.
|
| issn |
1563-3349 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64491 |
| citation_txt |
До проблеми інклюзивних політологічних і правових досліджень / І.Ю. Вільчинська // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 540-546. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT vílʹčinsʹkaíû doproblemiínklûzivnihpolítologíčnihípravovihdoslídženʹ |
| first_indexed |
2025-11-27T04:01:42Z |
| last_indexed |
2025-11-27T04:01:42Z |
| _version_ |
1850798445488504832 |
| fulltext |
Розділ 10
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ
І.Ю. ВІЛЬЧИНСЬКА
ДО ПРОБЛЕМИ ІНКЛЮЗИВНИХ ПОЛІТОЛОГІЧНИХ
І ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Аналізуються загальні особливості інклюзивних політико-правових досліджень. Велика
увага приділена основним теоретичним напрацюванням щодо сучасного розуміння «правової
політики» та «правової політології». Акцентується на необхідності формування нового
напряму досліджень, основна увага в якому повинна бути зосереджена на політичних аспек-
тах цих понять.
Ключові слова: політика, право, правова політика, правова політологія.
Пнализируются общин особенности инклюзивных политико-правоБольшое внимание уде-
лено основным теоретическим наработкам относительно современного понимания «правовой
политики» и «правовой политологии». Акцентуируется на необходимости формирования
нового направления исследований, основное внимание в которых должно быть сосредоточено
на политических аспектах этих понятий.
Ключевые слова: политика, право, правовая политика, правовая политология.
The paper analyzes the main theoretical achievements of modern understanding of legal policy
within the framework of an integrative political-legal research. Aktsentuiruetsya on the need to develop
new areas of research, the focus of which should be focused on political science aspects of the concept.
Key words: politics, law, legal policy, legal political science.
Дедалі зростаюча тенденція до формування у сучасних науках міждисциплінарних під-
ходів сьогодні не викликає сумнівів. Плюралізм, парадигма системності, комплексність та
інтердисциплінарність стають своєрідною доктриною всіх наукових досліджень, що свід-
чить не лише про неможливість розмежувати більшість підходів або створити універсаль-
ний аналітичний прийом для аналізу складних феноменів суспільного буття, зокрема полі-
тико-правових явищ і процесів, а й про синергетичну єдність їхнього побутування.
Активне прагнення аналізувати суспільно-політичні явища у межах окремих дослід-
ницьких напрямів спочатку призвело до розмежування відповідних наукових дисциплін,
що супроводжувалося формуванням автономних сфер суспільного знання. Диференціація
не оминула і правові та політичні науки. Однак загальновідомо, що на першому етапі фор-
мування суспільно-політичних поглядів вони часто розглядалися як невід’ємне ціле, що
інколи навіть викликало дослідницькі дебати щодо пріоритетності політичних чи право-
вих знань і досліджень, зумовлені як еволюцією світоглядних уявлень, так і становленням
нових форм суспільно-політичної організації та комунікації.
Та й нині у теоретичній суспільствознавчій науці не існує одностайності. Деякі дослід-
ники наголошують, що визначально становленню політології сприяла юридична наука,
зокрема теорії соціологічної юриспруденції (Р. Паунд, Б. Кардозо) та правового реалізму
541Юридичні і політичні науки
(К. Ллевеллин, Т. Арнольд), юридична інтерпретація держави (Б. Кістяковський,
П. Новгородцев, С. Муромцев, Б. Чичерін)1.
На переконання інших, політологія відносно правових наук є більш загальною теорі-
єю, оскільки саме спільне існування людей у межах різних форм суспільної організації
(роду, племені, поселення) вимагало створення відповідних норм, які регулювали б їхні
стосунки, які, у свою чергу, з розвитком нових форм спільного побутування дедалі усклад-
нювалися. Неврегульовані суспільні відносини, прагнення до соціальних преференцій та
боротьба за владу загрожували знищенням цивілізованих форм співіснування, що, зокре-
ма, і призвело до формування складнішої форми політичних суспільних відносин (насам-
перед владних, які викликають найбільше протиріч у соціумі) — держави та специфічної
нормативної системи суспільно-політичної регуляції — права. Отже, на думку прихильни-
ків такої концепції, право має політичну природу, оскільки за своєю суттю є нормативною
формою узгодження різноспрямованих інтересів окремих людей та соціальних груп у
соціумі. Російський філософ Є. Трубецькой на початку ХХ століття, розуміючи нерозділь-
ну єдність держави і права, зазначав, що сама держава є за своєю суттю правовою органі-
зацією2.
Проте, окремо не зупиняючись на споконвічній філософській дилемі: «що перше —
курка чи яйце», зважимо на комплексний підхід до розуміння політики і права, характер-
ний для низки традиційних вишівських дисциплін, зокрема, у межах вивчення історично-
го розвитку політико-правових вчень, історії та теорії держави і права тощо. Та й загально-
відомий курс «Радянське будівництво», відповідно до якого навчалися студенти в «Країні
Рад» і в якому свідомо поєднувалися адміністративне, конституційне право та державне
будівництво з метою марксистко-ленінської доцільності, пов’язаної, з одного боку, із
закономірною трансформацією політико-владних відносин, які вимагали нової форми
суспільної організації, а з іншого — з домінуванням тезису про «примат політики над пра-
вом, а влади над законом» (М. Матузов), свідчить, окрім іншого, про розуміння нероз-
ривного взаємозв’язку правової і політико-владної сфер суспільства.
Після активного прагнення диференціювати наукові знання у постнеокласичній науці
чітко вимальовується зворотна тенденція, яку більшість дослідників пов’язують з проце-
сами психологізації наукового пошуку, переорієнтацією суспільних наук у напрямі мікро-
рівневих досліджень і формуванням нових антропоорієнтованих підходів. Своєрідним
переломним моментом, який сприяв переорієнтації наукового пошуку в напрямі форму-
вання комплексних дисциплін, можна вважати 60-70-ті рр. ХХ ст., які позначилися
виникненням мікрополітики, юридичної психології, політичної психології, а також
«гібридних сфер юридико-політичного наукового знання, серед яких юридична політоло-
гія, політологічна юриспруденція, політична наука публічного права, політична соціоло-
гія права, політична антропологія права, політична психологія права. Кожна з них має
власні пізнавальні інтереси та процедури, задає свої межі інтерпретації та розуміння права
і політики у їх співвідношенні, цілі та пріоритети дослідження»3. Особливу роль у цьому
процесі, на думку завідувача сектору теорії держави і права Інституту держави і права
Російської академії наук В. Смирнова, відіграла акумуляція різних тлумачень права і полі-
тики, специфіка правової інтерпретації політики та політичної інтерпретації права тощо.
Сучасний російський дослідник В. Лопатін актуально підмітив, що погано, коли політика
залишається поза правом, а право — без політики4.
Тому такі категорії, як «правова держава», «політико-правова система» об’єктивно
повинні знаходитися у центрі наукової уваги суспільствознавців, що й визначає актуаль-
ність нашого дослідження, метою якого є обґрунтування доцільності формування нового
напряму досліджень, основна увага в якому, на нашу думку, повинна бути зосереджена на
політичних аспектах цих понять. Першими на це звернули увагу дослідники-правники,
які ініціювали не тільки формування тих дисциплін, про які йшлося вище, а й стали
активно використовувати поняття «правова політика», на необхідності використання
542 Держава і право • Випуск 56
якого, зокрема, наголошують російські дослідники. Цей термін вони розуміють у вузько-
му значенні як політику (дії, діяльність, курс) держави, державних інституцій та посадо-
вих осіб у сфері різних галузей права, а в широкому — як політику, яка реалізується засо-
бами права і правових інструментів, що відповідає загальноприйнятим міжнародним
нормам, які висуваються до правової держави5.
Російські теоретики М. Матузов та О. Мальков зазначають, що правова політика —
це один з різновидів політики як родового інтеграційного поняття. «Правову політику
можна визначити як комплекс мір, завдань, цілей, програм, методів, установок, які реа-
лізуються у сфері дії права і за посередництва права. Мається на увазі сфера відносин,
зв’язків та інтересів, які охоплюються поняттям «правовий простір», які об’єктивно
потребують урегульованого опосередкування (впорядкування) з боку публічної влади,
аби вберегти їх або гарантувати їм неможливість від «простого випадку і просто свавіл-
ля» (К. Маркс)»6.
У Великому юридичному словнику (російське видання) правова політика визначаєть-
ся як «науково обґрунтована, послідовна і системна діяльність державних і муніципальних
органів зі створення ефективного механізму правового регулювання, цивілізованому
використанню юридичних засобів для досягнення таких цілей, як найбільш повне забез-
печення прав і свобод людини та громадянина, зміцнення дисципліни, законності та пра-
вопорядку, формування правової державності та високого рівня правової культури і життя
суспільства й особистості»7. І. Морозова розуміє під правовою політикою діяльність дер-
жави зі створення правових умов для виникнення і функціонування вигідних для держави
процесів і змін, які відбуваються у суспільстві.
Про актуальність і дедалі зростаючу теоретико-методологічну єдність політичних і
правових досліджень у російській науці свідчить низка публікацій та монографічних
досліджень: М. Рогачьов «Кримінально-правова політика держави і судова практика у
сфері застосування мір попередження», А. Дунаєва, О. Малько «Правова політика
суб’єктів Федерації як гарантія ефективності адміністративної реформи», Г. Сінякова
«Міграційна правова політика: постановка проблеми», Р. Нурмагамбетов «Роль правової
політики в забезпеченні єдності процесу конституційного регулювання суспільних відно-
син», Н. Мішина «Етапи розвитку правової політики на залізничному транспорті»,
В. Мінеєва «Правова політика Російської держави у сфері екології: проблеми реалізації»,
В. Козін «Правове регулювання бюджетної політики Республіки Карелія: стан і проблеми
подальшого розвитку», О. Малько «Пільгова і заохочувальна правова політика» та ін.
Щоправда, показовою є ситуація з акцентуацією у дослідженнях на власне методах про-
ведення правової політики, які проявляються в різних формах її здійснення у конкретних
сферах суспільного життя, що, зокрема, відображено у назвах праць, як-то: О. Левченкова
«Правова політика держави і її пріоритети у сфері правоохоронної діяльності органів вну-
трішніх справ (теоретико-правовий аспект)»; Н. Фролова «Правова політика РФ у сфері
соціальної безпеки (на досвіді боротьби з наркотиками)»; Н. Баландіна «Правова політика
російської держави з декриміналізації суспільних відносин»; І. Сердюкова «Міжнародно-
правова політика сучасної Росії у сфері здійснення прав і законних інтересів людини:
загальнотеоретичний аспект» та ін.
У цих працях представлене дещо звужене розуміння правової політики як форми галу-
зевої реалізації права. Насправді, правова політика є дещо ширшим феноменом, який
М. Матузов і О. Мальков визначають «як особливу форму виразу державної політики,
засіб юридичної легітимації, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її
офіційних лідерів і владних структур»8, що виходить далеко за межі звичайного правового
регулювання.
По-друге, якщо говорити про «правову політику», наприклад, у міжнаціональних сто-
сунках, то яким чином їх можна врегулювати поза правовою сферою? У правовій демокра-
тичній державі політика повинна ґрунтуватися на законах і використовувати правові методи
543Юридичні і політичні науки
регулювання. У такому випадку, як слушно зазначає Г. Муромцев, якщо будь-яка політика
повинна здійснюватися насамперед правовими методами, то «правова політика, мабуть, є
правовою двічі»9. Оскільки у правовій політиці дослідники виокремлюють такі стрижневі
принципи, як соціальна зумовленість; наукова обґрунтованість; стійкість і передбачува-
ність; легітимність, демократичний характер; гуманність і моральні начала; справедливість;
гласність; поєднання інтересів особистості та держави; пріоритетність прав людини; відпо-
відність міжнародним стандартам, які тісно взаємозв’язані10, то можна говорити про право-
ву політику, як політику, притаманну демократичній правовій соціальній державі, яка, влас-
не, і відповідає сучасним міжнародним вимогам до суспільної організації. Тому в сучасних
формах демократичного об’єднання, в якому всі завдання підпорядковані єдиній меті —
забезпеченні прав, свобод, потреб та інтересів людини, політика взагалі повинна бути лише
правовою, тобто стратегія та тактика всіх владних рішень повинні відбуватися в правовому
полі, не кажучи вже про засоби, за допомогою якого правова держава регулює суспільне
життя, які, відповідно, повинні бути позбавлені політичного свавілля на користь політичній
доцільності чи приватним владним інтересам. Інакше «закони будуть відсунуті у бік, а на
їхнє місце поставлені аморфні, не наповнені конкретним змістом, які сприймаються різни-
ми політичними суб’єктами по-різному, ідеї нової демократії»11.
І по-третє, на нашу думку, розуміння правової політики все-таки більше підпорядко-
ване її трактуванню як політики права, про яку також згадує Г. Муромцев у своїй моно-
графії «Правова політика: специфіка поняття і її переломлення у пострадянській Росії»
(2006), тобто правових дій, інструментів і методів, які використовує держава для врегулю-
ваннях тих чи інших правових відносин. А правова політика є дещо ширшим поняттям,
яке охоплює всі сфери, які регулює держава у правовій формі — економічну, соціальну
тощо, оскільки без відповідної політичної стратегії і тактики у правовій сфері неможлива
цілеспрямована ефективна діяльність ні в одній іншій сфері суспільного життя. І назива-
ється вона правовою тому, що: «по-перше, ґрунтується на праві і пов’язана з правом;
по-друге, здійснюється правовими методами; по-третє, охоплює переважно правову
сферу діяльності; по-четверте, спирається, якщо це необхідно, на примус; по-п’яте, є
публічно, офіційною; по-шосте, відрізняється нормативно-організаційними началами»12.
Тут варто наголосити, що поняття «правова політика» частіше використовується у
правничих науках, про що власне свідчить як підвищений інтерес до неї з боку представ-
ників цих наук, так і відповідний шифр спеціальності, за якими відбуваються захисти дис-
ертацій. Відповідно для юристів визначальною все-таки виступає юридичний аспект
цього явища. Тому зрозуміло, що воно має дещо інше смислове навантаження, ніж мало б
у політологів. А те, що дослідження правової політики не повинне залишитися осторонь
уваги політологів, нині не викликає сумнівів.
Тому дослідники, можливо, і не можуть дійти одностайності щодо майбутнього сце-
нарію розвитку комплексних політико-правових дисциплін. Так, академік В. Нерсесянц
зазначає, що ці сфери у межах юриспруденції мають своєрідний подвійний теоретико-
методологічний статус і два вектори розвитку. У першому випадку вони розвиваються як
загальноюридичні субдисципліни або як відносно самостійні юридичні дисципліни.
У другому випадку можливе їх позаюридичне побутування.
Саме «позаюридичне» побутування права і політики дає підстави про формування
висновку: з одного боку, зрозуміло, що політика не може реалізуватися за межами права,
поза правовим полем, водночас і право не може існувати без політики, у сфері якої воно
власне і реалізується, а з іншого — про необхідність формування у «позаюридичних»
межах нового підходу до аналізу політики (з акцентуацією на її правових аспектах) та ана-
лізу права (з акцентуацією на політичних аспектах).
Загальновідомо, що правова держава — це не просто держава, в якій існують закони,
сформовано правову систему. Це держава, в якій закони поважають і дотримуються. І тим,
хто їх дотримується, переважно пересічним громадянам, не завжди потрібно знати всі
544 Держава і право • Випуск 56
юридичні аспекти і тонкощі, а от знати, як ці закони реалізуються, як вони впливають на
функціонування всієї системи суспільно-політичних відносин, яких форм можуть набува-
ти — необхідна умова адаптації у конкретній державі з усталеною правовою системою.
Крім того, правові норми та відносини стають обов’язковими лише у системі політичної
влади, яка, у свою чергу, не може нормально функціонувати поза правовим полем. Відтак,
політичні та правові відносини є дійсно тісно пов’язаними. І реалізується цей зв’язок
насамперед через людей, включених у конкретну систему політико-правових відносин,
формування яких поєднано з обширом протиріч, які не завжди швидко і досконало вирі-
шуються. Вирішити ці протиріччя можливо тільки через інституціоналізований зв’язок
політичної і правової системи: тільки право забезпечує функціонування влади на чітких,
зрозумілих демократичних цінностях, політико-правовій культурі й ефективності.
Змістовні аспекти політичних інститутів повинні набувати конкретних правових форм
свого існування, функціонування та регулювання.
Можливо, тому в більшості комплексних досліджень чітко прослідковується акцент
на необхідності формування політико-правової культури, яка ґрунтується на предметно-
му симбіозі політичних і правових знань, які дають змогу людині реалізувати власні інтер-
еси. «Право — це спосіб легітимізації і водночас форма виразу і здійснення політики, а
політика через інститути державної влади і закони, які вони приймають, гарантує певну
міру свободи і відповідальності особистості, легалізує її права та інтереси»13.
Відтак, основне завдання і складова стратегії правової держави — формування політи-
ко-правової культури особистості як передумови правового стану суспільства, легітиміза-
ції політико-правових відносин. «Право — це метод, засіб і одна зі сфер (поле) реалізації
публічної політики держави»14, — зазначає О. Гришнова. Саме право і закони забезпечу-
ють нормативні межі політико-правових відносин, тому політико-правова культура одна-
ковою мірою повинна бути визначальною характеристикою і пересічних громадян, і полі-
тиків. «Зрозуміла соціуму політика, досконало підготовлені закони, справедливе право і
активна поведінка громадянина — ось ті необхідні складові, які в діалектичному поєднан-
ні можуть забезпечити необхідний результат у взаємодії політики і права»15, — продовжує
О. Гришнова.
Відтак, основне завдання правової політики, на нашу думку, — це пошук оптимальних
форм взаємодії права, політики, суспільства та особистості.
Про актуальність формування не лише нового напряму наукових досліджень, а й від-
повідних навчальних дисциплін, покликаних формувати політико-правову культуру гро-
мадян, свідчить активне прагнення вітчизняних науковців, зокрема політологів, створю-
вати структури, діяльність яких підпорядкована визначенню концептуальних засад взає-
мовідносин і функціонування права і політики та розробці відповідних наукових і
навчальних рекомендацій.
В Україні першопрохідцем у формуванні політико-правових досліджень став відділ
правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН
України, який очолює доктор політичних наук, член-кореспондент АПрН України
І.О. Кресіна. Створений 2002 р. відділ, хоча і є наймолодшим підрозділом Інституту, встиг
зарекомендувати себе як провідна структура у дослідженні політико-правових проблем,
опрацювавши декілька актуальних тем науково-дослідних робіт: політико-правові пробле-
ми адміністративно-територіальної реформи; політика, право і влада в контексті транс-
формаційних процесів в Україні; держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми
взаємодії; теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади.
У 2010 р. у Національному університеті «Одеська юридична академія» було створено
факультет правової політології та соціології, який очолює доктор політичних наук
Д. Яковлєв. «Ми прагнемо готувати спеціалістів, вільних від політичної заангажованості,
які професійно оцінюють події, вміють приймати відповідальні рішення, володіють висо-
545Юридичні і політичні науки
кими моральними і глибокими правовими знаннями, здатні діяти на благо України і її
процвітання», — наголошує декан факультету на офіційному сайті Університету.
У вітчизняній науці з’являються і відповідні публікації, серед яких можна виокреми-
ти: В. Селіванов «Правова політика України (деякі теоретичні питання сутності, змісту та
технології)», С. Карвацька, С. Боднар «Правова політика держави як об’єкт історико-пра-
вового дослідження», А. Волощук «Державно-правова політика у сфері протидії незакон-
ному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів: зарубіжний
досвід», М. Недюха «Правова політика України: новітні виміри» та ін.
В українських публікаціях, присвячених дослідженню правової політики, загалом
прослідковується та сама тенденція, що й у російських: по-перше, це напрацювання прав-
ників, а по-друге, здебільшого вони присвячені галузевій реалізації права. Щоправда,
інша закономірність прослідковується у навчальних підручниках і посібниках, виданих в
юридичних вишах. У них вивченню правової політики присвячені розділи не в підручни-
ках з права чи теорії держави і права, що характерно для російських видань, а в підручни-
ках з політології, зокрема підручник М. Гетьманчук та підручник за авторства колективу
харківських дослідників, серед яких Ю. Розенфельд, Л. Герасіна, Н. Осипова та ін.
Створення відповідних наукових і навчальних структур, яке наочно демонструє розу-
міння концептуального поєднання політики і права та інклюзивність правових і політич-
них методів, вимагає і формування відповідних навчальних дисциплін і навчальних посіб-
ників, які забезпечували б їх комплексне вивчення. Тому що, на жаль, політична доціль-
ність у нашій країні нерідко переважає, нехтування законом і законністю з боку представ-
ників влади не тільки свідчить про правовий хаос, а й про переважання установок на
політичне свавілля. Тому політика дедалі частіше визначає законотворчість, а не навпа-
ки — право визначає політику. За таких умов актуальними є зауваження російських
дослідників, що політика повинна бути правовою, а право — сприяти проведенню розум-
ної державної політики16.
Зрозуміло, що існують сфери, які не завжди підпадають під правове регулювання,
тому для їх вирішення потрібно застосовувати суто політичну волю, однак для того, щоб
політичні пріоритети не ставали визначальним чинником регулювання суспільно-полі-
тичних відносин, а політичні заяви про доцільність суто політичного втручання самі не
набували «проявів зла» (В. Соловйов), у політичних діячів насамперед повинна бути
сформована політико-правова культура як «…творча орієнтація на загальнолюдські цін-
ності й норми національної культури у суперечливих правових ситуаціях, що передбачає
у своєму найвищому прояві інтуїтивну правову поведінку…»17. Саме формуванню відпо-
відних політико-правових знань, які сприятимуть вихованню інтуїтивної правової пове-
дінки у суспільстві, і повинне бути підпорядковане викладання курсу «Правова політоло-
гія», вивчення якого повинне стати необхідним у підготовці майбутніх політологів, дер-
жавних службовців та ін.
Предметне поле правової політології, як сфери наукових досліджень і навчальної дис-
ципліни, повинне включати: основні принципи правового регулювання; особливості
законодавчої стратегії держави; основи конституціоналізму; основи державного будівни-
цтва та правління; основи територіально-адміністративного устрою; основи судової влади
та основні завдання її реформування; основи місцевого самоврядування; основи консти-
туційного захисту прав і свобод людини та громадянина; основи формування громадян-
ського суспільства; основи формування правової держави; напрями вдосконалення
виборчого права; основи партійного будівництва; діяльність держави у сфері укріплення
законності, правопорядку тощо; напрями формування політико-правової культури задля
подолання правового нігілізму, виховання законослухняності та суспільної активності
тощо.
1. Смирнов В. Право и политика в юридической и социально-гуманитарных науках
[Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.igpran.ru/newsall/2844
546 Держава і право • Випуск 56
2. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. — СПб., 1998. — С.17. 3. Смирнов В. Право и поли-
тика в юридической и социально-гуманитарных науках [Электронный ресурс]. — Режим
доступа: http://www.igpran.ru/newsall/2844 4. Лопатин В.Н. Политика и право при обеспе-
чении информационно-психологической безопасности // Право и политика. — 2001. —
№ 10 [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.portalus.ru/modules/
internationallaw/print.php?subaction=showfull&id=1095960451&archive=&start_
from=&ucat=1& 5. Смирнов В. Цит. работа. 6. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государ-
ства и права: Учебник. — М.: Юристъ, 2004 [Электронный ресурс]. — Режим доступа:
http://studhistory.ru/engine.php?do=attach&file=uploads/pages/0012/01/230112/05/
matuzov_n_i_malko_a_v_teoriya_gosudarstva_i_prava_uchebnik.pdf 7. Большой юридический
словарь / Под ред. А.В. Малько. — М.: Проспект, 2009. — 505 с. 8. Матузов Н.И.,
Малько А.В. Цит. работа. 9. Муромцев Г.И. Правовая политика: специфика понятия и ее
преломление в постсоветской России // Правовая политика и пути совершенствования
правотворческой деятельности в Российской Федерации»; Отв. ред. Н. С. Соколова. —
М., 2006 [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.centrlaw.ru/publikacii/
Muromtsev1/index.html 10. Матузов Н.И., Малько А.В. Цит. работа. 11. Там же. 12. Там же.
13. Гришнова Е.Е. Политика и право: проблемы взаимосвязи // Вестник Российского уни-
верситета дружбы народов. — Серия: Политология. — 2008. — № 4. — С. 130–139. 14. Там
же. 15. Там же. 16. Матузов Н.И., Малько А.В. Цит. работа. 17. Бабенко A.M. Правовая
культура личности (философско-социологический аспект): Автореф. дис. … канд. филос.
наук. — М., 1996. — С.12.
|