Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України
Вивчається участь національних меншин у розробці Концепції державної етнонаціональ - ної політики. З’ясовуються причини висування проектів Концепції окремими національними меншинами на прикладі аналізу текстів документів та обґрунтовується неможливість прийняття нормативно-правового акта без спіл...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Держава і право |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64495 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України / К.М. Вітман // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 547-552. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859877919788105728 |
|---|---|
| author | Вітман, К.М. |
| author_facet | Вітман, К.М. |
| citation_txt | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України / К.М. Вітман // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 547-552. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Держава і право |
| description | Вивчається участь національних меншин у розробці Концепції державної етнонаціональ
-
ної політики. З’ясовуються причини висування проектів Концепції окремими національними
меншинами на прикладі аналізу текстів документів та обґрунтовується неможливість прийняття нормативно-правового акта без спільної законотворчої роботи суб’єктів та об’єктів
етнополітики.
Изучается роль национальных меньшинств в разработке Концепции государственной
этнонациональной политики. Выясняются причины выдвижения проектов Концепции
отдельными национальными меньшинствами на примере анализа текстов документов и
обосновывается невозможность принятия нормативно-правового акта без совместной законотворческой работы субъектов и объектов этнополитики.
The national minorities’ role in development of The Concept of State Ethnopolitics is studied. The
reasons why some national minorities set forward their own projects are examined with the help of texts
analysis. The author concludes it is impossible to pass the law without common legislative work of
ethnopolitics’ subjects and objects.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:51:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
547Юридичні і політичні науки
К.М. ВІТМАН
УЧАСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗРОБЦІ КОНЦЕПЦІЇ
ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Вивчається участь національних меншин у розробці Концепції державної етнонаціональ-
ної політики. З’ясовуються причини висування проектів Концепції окремими національними
меншинами на прикладі аналізу текстів документів та обґрунтовується неможливість при-
йняття нормативно-правового акта без спільної законотворчої роботи суб’єктів та об’єктів
етнополітики.
Ключові слова: національні меншини, етнонаціональна політика, Концепція етнонаціо-
нальної політики.
Изучается роль национальных меньшинств в разработке Концепции государственной
этнонациональной политики. Выясняются причины выдвижения проектов Концепции
отдельными национальными меньшинствами на примере анализа текстов документов и
обосновывается невозможность принятия нормативно-правового акта без совместной зако-
нотворческой работы субъектов и объектов этнополитики.
Ключевые слова: национальные меньшинства, этнонациональная политика, Концепция
этнонациональной политики.
The national minorities’ role in development of The Concept of State Ethnopolitics is studied. The
reasons why some national minorities set forward their own projects are examined with the help of texts
analysis. The author concludes it is impossible to pass the law without common legislative work of
ethnopolitics’ subjects and objects.
Key words: national minorities, ethnopolitics, The Concept of State Ethnopolitics.
Проблеми законодавчого забезпечення етнонаціональної політики України досліджу-
ються набагато ефективніше, ніж вирішуються. Однак як фундаментальні наукові дослі-
дження в цій сфері, так і практичні рекомендації фактично не сприяли вдосконаленню
законодавчої бази, що регламентує сферу етнонаціональних відносин України. Якщо
раніше зосереджувалися переважно на участі та мотивації суб’єктів етнонаціональної
політики (держави, органів влади), то зараз варто детальніше поглянути на роль у цьому
процесі об’єктів етнонаціональної політики — етноспільнот.
Найбільше зацікавлення представляють проекти Концепції етнонаціональної політи-
ки, запропоновані національними меншинами. Для поставленої мети проаналізуємо
останню ініціативу — проект Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональ-
ної політики» № 10152 від 07.03.2012, розроблену Меджлісом кримськотатарського наро-
ду. Насамперед варто з’ясувати, чому саме ця національна меншина з-поміж 130 найчас-
тіше висуває свій варіант нормативно-правового акта з врегулювання всієї сфери етнона-
ціональних відносин у державі.
Розробка Концепції державної етнонаціональної політики перетворилася на довго-
тривалу традицію у формуванні етнонаціонального законодавства. Кілька десятків про-
ектів були визнані недосконалими, невідповідними документу такого політико-правового
рівня, адже саме на основі Концепції має базуватися усе законодавство етнонаціональної
політики. В результаті застосування такого підходу більшість етнонаціональних питань і
проблем (порядок застосування мов, врегулювання статусу національних меншин і корін-
них народів, запровадження відповідальності за злочини на етнічному ґрунті) стали заруч-
никами політичного перфекціонізму.
548 Держава і право • Випуск 56
Відомий американський політичний філософ Р. Арнесон побоюється, що політичний
перфекціонізм вукінцевому підсумку веде до автократії1. Проектування його теорії,
викладеної в праці «Перфекціонізм та політика», на українські етнонаціональні реалії
допомагає зрозуміти причини відсутності Концепції та дає можливість зробити кілька
важливих висновків. Домінування політичного перфекціонізму як методологічного під-
ходу в напрацюванні Концепції державної етнонаціональної політики призвело до того,
що окремим суб’єктам та об’єктам (політикам, національним меншинам та їх організаці-
ям) етнонаціональної політики відмовляється у праві поширювати свої правила гри в
етнонаціональній сфері на всіх учасників етнополітичних відносин (у вигляді прийняття
саме їхнього проекту Концепції), оскільки вважається, що вони апріорі не можуть пред-
ставляти загальний етнополітичний інтерес й переслідують свої цілі. Найчастіше такі під-
озри розповсюджуються на національні меншини, які час від часу висувають свої варіанти
Концепції. Єдиною мотивацією розробки власного проекту вважаються спроби посилити
своє становище в етнополітичній системі шляхом дискримінації інших національних
меншин. Це дослідження покликане підтвердити або спростувати це твердження.
Таким чином, послуговуючись термінологією А. Норвал, українські законодавці про-
сто відкидають складову творчості політичної суб’єктивності, яку можуть внести різні
гравці в законодавчий процес2. Виникає замкнене коло — проект Концепції етнонаціо-
нальної політики одного з суб’єктів або об’єктів відхиляється з вищезгаданих причин
(заангажованість, переслідування власного інтересу, надання певним проблемам гіпер-
трофованої уваги за рахунок інших питань) іншими учасниками законодавчого процесу в
етнополітичній сфері. Як тільки свій проект висуває наступна учасник етнополітичних
відносин — його чекає така сама доля. Критика більшості редакцій нормативно-право-
вого акта містить незмінну вимогу — Концепція державної етнонаціональної політики
має розроблятися колективно усіма учасниками у процесі діалогу та пошуку компромісу
щодо найболючіших питань етнонаціональних відносин.
Водночас в Україні не передбачене функціонування інституційних майданчиків для
проведення подібного діалогу, які б діяли на постійній основі. Парламентські слухання на
тему: «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи», які відбулися на
початку 2012 р. за участі більшості суб’єктів та об’єктів етнонаціональної політики (міні-
стрів, депутатів, представників організацій національних меншин і науковців) слід вважа-
ти винятком, ніж правилом творення етнополітики в Україні. Чи не вперше за всю історію
незалежної України в парламенті більшість учасників етнополітичних відносин отримала
можливість окреслити головні пріоритети державної етнонаціональної політики, виходя-
чи з власних потреб та інтересів. Учасники слухань переважно наголошували на необхід-
ності якнайшвидшого вирішення проблем, що накопичилися у етнонаціональній сфері за
роки незалежності, формування нової, виваженої, дієздатної стратегії державної політи-
ки, оскільки від цього залежить стан національної безпеки та навіть суверенітет держави3.
Що стосується напрацювання законодавчої бази етнонаціональної політики, то пред-
ставники національних меншин наполягали на прискоренні прийняття проектів законів
про національні меншини України (нова редакція); про відновлення прав осіб, депорто-
ваних за національною ознакою (№ 5515); про визнання депортованими громадян
України, які у 1944-1951 рр. були примусово переселені з території Польської Народної
Республіки на територію Союзу Радянських Соціалістичних Республік (№ 8692); про вне-
сення змін до деяких законів України (щодо закордонних українців) (№ 9047). Але, як
зазначалося в попередніх дослідженнях, абсолютна більшість з них не може бути прийня-
та раніше Концепції державної етнонаціональної політики, яка розставить пріоритети та
орієнтири подальшого розвитку сфери етнонаціональних відносин.
Надзвичайно ускладнило прийняття цього документа ліквідація Державного комітету
у справах національностей та релігій. Здебільшого його діяльність у цій сфері зводилася до
розгляду законопроектів, розроблених учасниками етнонаціональних відносин, прове-
549Юридичні і політичні науки
дення обговорень їхніх основних положень і систематизації основних пропозицій.
Безуспішність цих спроб можна пояснити тим, що, як правило, брався за основу один
проект, який від самого початку не влаштовував інших учасників. Після тривалого про-
цесу вдосконалення, внесення пропозицій, Концепція вже не влаштовувала нікого — ні
сторону, яка його запропонувала, ні інших. Інколи суть і зміст проекту Концепції держав-
ної етнонаціональної політики викривлювалася до невпізнання. Але процес законодавчо-
го напрацювання просувався вперед шляхом пошуку компромісів.
Наразі він практично зупинився. Ліквідація Держкомнацрелігій викликала стурбова-
ність навіть у Ради Європи, зокрема Європейської комісії проти расизму та нетерпимості,
яка наполегливо рекомендувала Україні якнайшвидше визначитися з органом, який
виконуватиме його повноваження. Доцільність передачі функцій Держкомнацрелігій до
Міністерства культури в ході оптимізації ставиться під сумнів як в Україні, так і за її меж-
ами. Адже потреба в органі влади, діяльність якого була б повністю присвячена етнополі-
тиці, у такій поліетнічній державі як Україна ніколи не зникне. Під час парламентських
слухань голова Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин і міжнаці-
ональних відносин, О. Зарубінський запропонував на заміну створити в Україні Державну
службу у справах національностей і релігій.
За відсутності державної інституції, яка артикулювала, супроводжувала та організову-
вала процес розробки Концепції державної етнонаціональної політики, склалася доволі
несприятлива ситуація. Суб’єкти та об’єкти етнополітики реєструють свої власні проекти
без попереднього обговорення, без участі інших учасників етнополітичного процесу, без
урахування їхніх пропозицій.
Одним із таких документів став проект Закону України «Про Концепцію державної
етнонаціональної політики» №10152 від 07.03.2012, зареєстрований депутатом М. Дже-
мілєв, який одночасно є представником кримськотатарської політичної еліти, очолюючи
Меджліс кримськотатарського народу. Нормативно-правовий акт був розроблений пред-
ставниками кримськотатарської національної меншини, що викликає питання до його
об’єктивності та прийнятності для всіх етноспільнот, які проживають в Україні. Для гро-
мадського обговорення текст Концепції було розміщено лише на офіційному сайті
Меджлісу. Ініціатори зазначили, що очікують на внесення пропозицій та рекомендацій до
законопроекту «перш за все кримськотатарськими громадськими організаціями та фахів-
цями у сфері етнонаціональних відносин і міжнародного права»4.
Сумніви щодо об’єктивності, незаангажованості та належного політико-правового
рівня Концепції державної етнонаціональної політики, напрацьованої в середовищі лише
однієї національної меншини, виявилися небезпідставними. Аналіз тексту проекту та
пояснювальної записки до нього свідчить про те, що фахівці в сфері етнонаціональних
відносин, якщо й долучилися до його розробки, то дуже обмежено. Це твердження випли-
ває з нерозуміння ініціаторами суті етнонаціональної політики, її головних завдань, ролі
та місця у внутрішній політиці держави. Етнонаціональна політика подається переважно
як інструмент задоволення інтересів і потреб національних меншин. Зокрема, у поясню-
вальній записці зазначається, що «державна етнонаціональна політика має бути орієнто-
вана як на корінні народи і національні меншини, так і на національну більшість»5.
У проекті Концепції державної етнонаціональної політики запропоноване її визна-
чення як органічної складової внутрішньої і зовнішньої політики держави, що становить
сукупність послідовних рішень і дій органів державної влади і органів місцевого самовря-
дування, спрямованих на задоволення соціальних, політичних і культурних потреб етніч-
них спільнот та окремих громадян, що належать до них, на утвердження у суспільстві
атмосфери міжетнічної толерантності, на зміцнення загальнонаціональної єдності6.
Задоволення потреб етнічних спільнот — це лише одна зі складових етнонаціональної
політики, яка покликана регулювати їх взаємодію та співіснування, створюючи сприятли-
550 Держава і право • Випуск 56
ві умови для розвитку кожної у сфері етнонаціональних відносин, з метою недопущення
деструктивних етнополітичних явищ.
Абсолютно незрозумілим і недоречним виглядає положення про те, що «проект спря-
мований на складання процесові формування громадянського суспільства, утвердження в
ньому демократії і гуманізму», що свідчить про етнополітичну некомпетентність його роз-
робників. Також вони висловлюють сподівання, що реалізація такого проекту Концепції
сприятиме налагодженню «ефективного діалогу держави і громадянського суспільства».
У першому розділі під назвою «Загальні положення», в якому обґрунтовується необ-
хідність прийняття Концепції державної етнонаціональної політики, вдосконалення
етнополітики визначається як важлива умова для формування і функціонування в Україні
соціальної правової держави відповідно до сучасних світових і європейських стандартів в
галузі прав людини, консолідації Українського народу, утвердження в українському сус-
пільстві засад гуманізму і демократії, забезпечення всебічного розвитку кожної окремої
особи та етнічних спільнот. З половиною цих цілей етнонаціональна політика пов’язана
дуже опосередковано. Яким чином етнонаціональна політика сприятиме функціонуван-
ню в Україні соціальної держави? Адже соціальна держава прагне до загального соціаль-
ного добробуту всіх громадян, соціальної захищеності та соціальної справедливості для
всіх членів суспільства. Яке має відношення до утвердження в українському суспільстві
засад гуманізму? На ці питання автори не дають відповіді ні серед принципів, ні серед
основних завдань державної етнонаціональної політики.
Однак найбільшим недоліком проекту Концепції є авторський категоріальний апарат,
який передбачає довільне визначення термінів і понять, що суперечить їх загальноприй-
нятому в теорії етнополітології та міжнародно-правовому розумінню. Саме такий термі-
нологічний апарат найчастіше зустрічається у проектах, що розробляються окремими
національними меншинами. Вони найбільше зацікавлені у покращенні свого становища,
підвищенні свого статусу порівняно з іншими національними меншинами або титульним
етносом. Тому й передбачають заходи позитивної дискримінації (механізми особливої
підтримки певних національних меншин) у своїх проектах Концепції етнонаціональної
політики. До встановлення правил гри на користь певних учасників етнонаціональних
відносин змушує суб’єктивно або об’єктивно гірше становище в етнічній ієрархії.
Не випадково О. Картунов вважає головним критерієм визначення національної мен-
шини не тільки і не стільки меншу численність, скільки її становище, бо національна
меншина — це завжди залежна, підлегла, субординована група7. Тому не дивно, що беручи
участь у формуванні законодавчої бази етнонаціональної політики, національні меншини
намагаються покращити своє етнічно субординоване становище. Проект Концепції дер-
жавної етнонаціональної політики, розроблений кримськими татарами, не є винятком з
цієї закономірності.
Приміром, кримськотатарська національна меншина намагається скоротити кількість
національних меншин в Україні, висуваючи раніше не передбачені законодавством обме-
ження — традиційне (не менше 100 років) проживання на території України в її сучасних
державних кордонах. Це означає, що всі етнічні групи, які опинилися на території України
пізніше, автоматично втрачають статус національної меншини і прирівнюються до етніч-
них груп, які не можуть користуватися заходами підтримки, передбаченими державою для
національних меншин (розвитку мови, культури, національної самобутності). Встанов-
лення обов’язкової умови для національних меншин у вигляді сторічного бар’єру прожи-
вання на території держави — поширена практика у Європі. У такий спосіб європейські
держави намагаються відокремити національні меншини від мігрантів, які зазнають жор-
стких обмежень, оскільки несуть загрозу національній самобутності держави.
Однак необхідність визначення національної меншини виглядає взагалі незрозумі-
лою, адже Меджліс у проекті Концепції обмежився чітким переліком національних мен-
шин. Згідно з ним національними меншинами в Україні є албанці, білоруси, болгари,
551Юридичні і політичні науки
вірмени, гагаузи, греки, євреї, литовці, молдавани, німці, поляки, роми, росіяни, словаки,
угорці, чехи. Інші 111 національних меншин автоматично перетворюються на етнічні
групи, решта 3 набувають статус корінного народу. Етнічною групою проект Концепції
державної етнонаціональної політики пропонує вважати етнічну спільноту, яка сформува-
лася на території України протягом радянського періоду її історії та після здобуття нею
незалежності, об’єднана ознаками спільної етнічної ідентичності, яку прагне зберегти,
інтегрована своїм життєвим укладом в українське суспільство або демонструє прагнення
до такої інтеграції. Запропоновані часові межі появи етнічної групи (радянський період і
після здобуття незалежності) не витримують жодної критики. Якщо йти за логікою крим-
ськотатарської національної меншини — це етноспільноти, що оформилися пізніше, ніж
100 років тому, а тому не можуть належати ні до національних меншин, ні до корінних
народів.
Корінні народи також визначаються авторськи довільно, що суперечить міжнарод-
но-правовому визначенню цього поняття, але є вигідним для кримськотатарської націо-
нальної меншини, оскільки дає змогу їй віднести себе до цієї категорії. Під корінними
народами в проекті Концепції державної етнонаціональної політики розуміють авто-
хтонні етнічні спільноти, етногенез яких відбувся на території у межах сучасних кордонів
України, які становлять етнічну меншість у складі її населення і не мають власного дер-
жавного утворення за межами Української держави. Більшість цих критеріїв збігаються з
критеріями належності до національної меншини, але жоден — з критеріями належності
до корінних народів, що передбачені міжнародним правом. Це традиційний, залежний
від навколишнього середовища спосіб життя та проживання на території до завоювання
або колонізації8.
Ігноруючи ці умови, які протягом десяти років визначала спеціальна Робоча група
ООН з корінних народів, автори законопроекту в пояснювальній записці пропонують
власне розуміння поняття: «корінний народ, відповідно до українських мовних норм має
розумітися як народ, що «має коріння», тобто виник і сформувався як окрема неповторна
етнічна спільнота на території України». Корінними народами проект Концепції пропо-
нує вважати кримських татар, караїмів і кримчаків. Не важко спрогнозувати, що чимало
національних меншин візьмуться доводити, що також «мають коріння» і тому мають
право називатися корінними народами. Це стане приводом для спекуляцій та загострить
міжетнічну напругу у відносинах між національними меншинами.
Таким чином, ініціатори законопроекту, представники кримськотатарської націо-
нальної меншини, пропонують цим документом підвищити свій статус, порушуючи кон-
ституційний принцип рівності громадян незалежно від їхньої етнічної належності.
Застосування позитивної дискримінації щодо певних етноспільнот, очевидно в першу
чергу щодо корінних народів, передбачене шляхом запровадження тимчасових заходів
посиленої підтримки «для забезпечення реальної рівності прав і свобод об’єктів державної
етнонаціональної політики, які перебувають у найгіршому соціальному, правовому або
культурному становищі, через встановлення пільг, створення інших спеціальних сприят-
ливих механізмів реалізації прав, свобод і потреб етнічних спільнот»9.
Заходи посиленої підтримки кримськотатарська меншина пропонує визначити одним
з принципів державної етнонаціональної політики і не вважати їх дискримінацією решти
етнічних спільнот. Яким чином визначатиметься рівень реальної рівності етнічних спіль-
нот, якого маємо досягнути в результаті застосування подібних заходів, які органи визна-
чатимуть об’єктів державної етнонаціональної політики, які перебувають у найгіршому
соціальному, правовому або культурному становищі — відповідь на ці запитання проект
Концепції державної етнонаціональної політики не дає.
Незважаючи на те, що на початку статті ми спробували поставити під сумнів політич-
ний перфекціонізм як одну з методологічних засад напрацювання Концепції державної
етнонаціональної політики України, яка знаходить відображення у пошуку ідеальної
552 Держава і право • Випуск 56
Концепції, що максимально задовольнить усіх суб’єктів та об’єктів етнополітики, в окре-
мих випадках застосування такої методології є виправданим. Аналіз окремих положень
нещодавно зареєстрованого проекту Закону України «Про Концепцію державної етнона-
ціональної політики» №10152, запропонованого кримськотатарською національною мен-
шиною, підтверджує нездатність національних меншин як зацікавлених гравців запропо-
нувати неупереджений, орієнтований за загальноукраїнський етнополітичний інтерес
варіант нормативно-правового акта. У проектах Концепції, розроблених національними
меншинами, домінує однобоке бачення етнонаціональної сфери, а заходи позитивної
дискримінації, запропоновані для її регулювання — так зване етнічне вирівнювання —
неминуче викличуть спротив інших етноспільнот.
1. Arneson R. Perfectionism and Politics // Ethics. — 2000. — Vol. 111. — № 1. — P. 39.
2. Norval A. Inheritance and Originality in the Democratic Tradition. — Essex: University of
Essex, 2007. — P.49. 3. Про парламентські слухання на тему: «Етнонаціональна політика
України: здобутки та перспективи» 11 січня 2012 року [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244856286. 4. Джемілєв М.
Поліетнічній Україні необхідна Концепція державної етнонаціональної політики
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://krymtatar.in.ua/index/article/id/115.
5. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про Концепцію державної етнона-
ціональної політики України» №10152 від 07.03.2012 [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42747. 6. Проект
Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України» № 10152
від 07.03.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/
zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42747. 7. Картунов О.В. Вступ до етнополітології. — К.:
Ін–т етнополітики, управління та господарського права, 1999. — С. 127. 8. Конвенція МОП
№169 «Про корінні народи і народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних
країнах» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/
main.cgi?nreg=993_188. 9. Проект Закону України «Про Концепцію державної етнонаціо-
нальної політики України» № 10152 від 07.03.2012 [Електронний ресурс]. — Режим досту-
пу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42747.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64495 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1563-3349 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:51:14Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вітман, К.М. 2014-06-15T18:42:15Z 2014-06-15T18:42:15Z 2012 Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України / К.М. Вітман // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 547-552. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 1563-3349 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64495 Вивчається участь національних меншин у розробці Концепції державної етнонаціональ - ної політики. З’ясовуються причини висування проектів Концепції окремими національними меншинами на прикладі аналізу текстів документів та обґрунтовується неможливість прийняття нормативно-правового акта без спільної законотворчої роботи суб’єктів та об’єктів етнополітики. Изучается роль национальных меньшинств в разработке Концепции государственной этнонациональной политики. Выясняются причины выдвижения проектов Концепции отдельными национальными меньшинствами на примере анализа текстов документов и обосновывается невозможность принятия нормативно-правового акта без совместной законотворческой работы субъектов и объектов этнополитики. The national minorities’ role in development of The Concept of State Ethnopolitics is studied. The reasons why some national minorities set forward their own projects are examined with the help of texts analysis. The author concludes it is impossible to pass the law without common legislative work of ethnopolitics’ subjects and objects. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Держава і право Політичні науки Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України Article published earlier |
| spellingShingle | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України Вітман, К.М. Політичні науки |
| title | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України |
| title_full | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України |
| title_fullStr | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України |
| title_full_unstemmed | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України |
| title_short | Участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики України |
| title_sort | участь національних меншин у розробці концепції етнонаціональної політики україни |
| topic | Політичні науки |
| topic_facet | Політичні науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64495 |
| work_keys_str_mv | AT vítmankm učastʹnacíonalʹnihmenšinurozrobcíkoncepcííetnonacíonalʹnoípolítikiukraíni |