Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64986 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) / В. Трофимович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 299-312. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860209669036834816 |
|---|---|
| author | Трофимович, В. |
| author_facet | Трофимович, В. |
| citation_txt | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) / В. Трофимович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 299-312. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| first_indexed | 2025-12-07T18:13:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
298
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
299
№ 10
останні з них. Їхній особовий склад повинен був перейти до роботи
у глибокому підпіллі33.
У таких формах організована визвольна боротьба тривала до
середини 1950-х рр., коли було ліквідовано майже всіх її керівни-
ків. Початком кінця героїчних змагань українців за власну державу
стало вбивство 5 березня 1950 р. в с. Білогорща під Львовом Р. Шу-
хевича. Згодом така ж доля чекала на більшість підпільників, які з
честю виконували перший пункт Декалогу українського націоналі-
ста: «Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї».
Як згадує Юрій Шухевич, якось батько сказав йому, що вони,
старше покоління, приречені на загибель, а молодше покоління по-
винне в майбутньому очолити боротьбу за самостійність України34.
О. Коваль в одній зі статей характеризує стратегію Головного
командира УПА як таку, що мала не лише ліквідувати міф про не-
переможність Росії, але також і вплинути на ігнорування визволь-
ної боротьби поневолених народів СРСР у світі. Саме з такою метою,
на думку дослідника, було здійснено рейди УПА на Захід35.
Відомий оунівський діяч М. Прокоп зауважує, що ‘Тарас Чуприн-
ка’ ніколи не впадав у крайності, був реалістом і саме завдяки цим
рисам йому вдалося керувати боротьбою українського народу проти
німецької окупації та радянського режиму такий тривалий час36.
Отож, можна зробити висновок про те, що зміна обставин на між-
народній арені та ситуації в Україні зумовила поступову еволюцію
поглядів Р. Шухевича на визвольний рух, який від широкої повстан-
ської боротьби всього українського населення перейшов до партизан-
сько-підпільної, а потім і до цілком підпільної. Наголос робився також
на агітаційну роботу та поширення підпільної мережі у східноукраїн-
ському регіоні. Такі заходи були відповіддю на боротьбу комуністич-
ного режиму з ОУН та УПА, завдяки ним вдалося зберегти сили на-
ціонально-визвольного руху, продов жити його існування, поширити
інформацію про нього за кордоном.
33 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. – С. 424.
34 Шухевич-Березинський Ю. Мої зустрічі з батьком // Літопис Української
Повстанської Армії. – Т. 45. – С. 239.
35 Коваль О. Тарас Чупринка – Шухевич – людина, стратег, політик // Авангард. –
1970. – Ч. 2 (94). – С. 86.
36 Прокоп М. Тарас Чупринка і його вплив на сучасну боротьбу // Сучасність. – 1977. –
Червень. – Ч. 6 (198). – С. 52.
ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ
ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН
В УКРАЇНІ (1940—1950)
У цій статті ми зосередимо увагу на тому, як бачив Провід ОУН
в Україні стратегію розбудови державного механізму в Українській
Самостійній Соборній Державі. Спробуємо простежити та виокре-
мити ідеї, що стосувалися таких важливих аспектів державного
життя, як питання політичного режиму, суспільного устрою, форми
правління тощо.
Основоположним документом бандерівців, їхньою першою
офіційною програмою, стали постанови ІІ Великого збору (ВЗ)
ОУН(б) (194 1). На відміну від програми, ухваленої на ІІ Римському ВЗ
ОУН (1939), державотворчим питанням у ній приділено мало уваги.
Ми знаходимо тут лише твердження, що організація держави буде
базуватися на основах міцної влади, «однієї політичної організації
провідного національного активу» (мабуть ОУН), що ОУН виступає
за планову організацію цілого господарського й суспільного життя
на таких основах: а) рівність усіх українців у правах і обов’язках су-
проти нації та держави; б) поділ на рівні заняття й фахи та відпо-
відно до нього виробничі професійні організації, побудовані на засаді
продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих1.
На відміну від офіційних, публічних документів, оунівські ін-
струкції та матеріали під грифом «таємно», тобто призначені ви-
нятково для внутрішньо-організаційного вжитку, а також тео-
ретичні напрацювання провідних членів бандерівського крила
1940—1941 рр. дають нам можливість детальніше з’ясувати кон-
цепцію розбудови основних владних інститутів та політичного
устрою держави.
На початку 1940 р., після утворення Революційного Про воду
ОУН, з ініціативи С. Бандери було сформовано Комісію держав-
ного планування, яку очолив доктор В. Горбовий. Її основним зав-
данням була розробка документів, які б докладно регламентувал и
1 Постанови ІІ (Краківського) Великого збору Організації українських націоналістів
// Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. – К., 2001. – Т. 8:
40-ві – 80-ті рр. ХХ ст. / Упоряд., прим. Т. Гунчака, Р. Сольчаника. – С. 12.
300
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
301
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
організаці ю всіх механізмів влади та самоврядування, а також
визначали принципи й напрями соціально-економічної політики.
Структуру з такою ж назвою та аналогічними завданнями утвори-
ли й мельниківці, — її очолив О. Ольжич. Результати роботи банде-
рівської Комісії, як стверджував П. Мірчук, відоб ражені в інструк-
ції «Діяльність і боротьба ОУН під час війни» (1941)2.
Як згадував В. Кук, цей документ відображав стратегічні і так-
тичні цілі ОУН(б) на час війни. До таких, зокрема, належали: прого-
лошення відновленої держави, створення уряду і місцевих органів
влади3. Зазначимо, що це був деталізований, розширений план ор-
ганізації адміністративного апарату, який, найімовірніше, теорети-
ки ОУН розробили не на основі чиїхось зразків, а відштовхуючись
від українських реалій, тож він відображав доктринальні особли-
вості організованого українського націоналізму початку Другої сві-
тової війни.
Так, згідно з інструкцією, формування органів державної влади
мало розпочатися одночасно зі збройною боротьбою за звільнення
території України від московської окупації. ОУН повинна була про-
голосити відновлення української держави та встановити владу на
всіх рівнях.
Планувалося, що спочатку територіальні одиниці будуть мак-
симально самостійними у вирішенні всіх суспільно-економічних
питань і не матимуть тісних зв’язків між собою та з вищими струк-
турами. Місцеве самоврядування виключалося. Керівник тої чи ін-
шої одиниці мав зосереджувати всю владу в своїх руках: політич-
ну, військову, адміністративну і навіть судову.
Документ також регламентував розподіл повноважень між адмі-
ністративно-територіальними одиницями. Відповідно до характеру
завдань та їхньої складності мав будуватись управлінський апарат.
Водночас усі керівні пости, незалежно від рівня, мали обіймати член и
ОУН або її симпатики — розвиток держави повинен був іти винятко-
во в руслі програми організації. Більше того, її члени мали стежити
2 Дужий П. Степан Бандера – символ нації. Ескізний нарис про життя і діяльність
Провідника ОУН: У 2 ч. – Львів, 1996. – Ч. 2. – С. 128–131.
3 Кук В. Відновлення Української Держави (до 50 річчя Акту відновлення Української
Держави, проголошеного у Львові 30 червня 1941р.) // Національно-визвольна бороть-
ба 20-50-х років в Україні. Збірка матеріалів Першої наукової конференції. – Львів,
1992. – С. 40–41.
за всіма сферами життя і про помічені відхилення від програми ОУН
доповідати керівникам. На цьому документ особливо наголошував4.
Як бачимо, зміст документа підтверджує початкове прагнення
організації утримувати монопольні позицію в державі і цілком за-
лишається в колі довоєнних уявлень про тотальний націоналізм у
всіх сферах життя. Спроба втілити інструкції щодо формування
місцевих органів влади відбулася після проголошення Акта віднов-
лення Української Держави 30 червня 1941 р. Про це згадує очеви-
дець подій бандерівець В. Яршан. З його спогадів, однак, ми зробили
висновки, що оунівці зіткнулися з непередбачуваними трудноща-
ми, серед яких була нестача кадрів для адміністративної роботи5.
Про довоєнну схильність до тоталітарних методів побудови дер-
жави свідчить також блок інструкцій із пропагандивними вказівка-
ми, який призначався лише для внутрішнього користування. З них
випливає, що з моменту проголошення державності обласні рефе-
ренти пропаганди повинні були виконати низку завдань: узяти під
контроль видавничу сферу; закрити всі книгарні і бібліотеки; про-
вести конфіскацію та знищення «шкідливих» книжок, причому не
лише з державних, а й з приватних бібліотек; чітко визначати зміст
і напрями роботи театрів, кінотеатрів, закладів освіти та виховання;
взяти під свій контроль розважальні заклади та усе, що пов’язано з
гумором, сатирою тощо6.
З метою масового пропагування ідей українського націоналізму в
кожному адміністративному центрі планувалося створити осередок
пропаганди, забезпечений усім необхідним для роботи (прийнятною
вважалася навіть конфіскація автомобілів на користь таких цен-
трів). У разі потреби дозволялося пропагувати гасла «За справедли-
вість для українців», «Один нарід — один провід — одна влада», «За
повну владу українців в Україні» та подібні7. Як бачимо, тоталітарні
ідеї поверсальської Європи мали яскраве відображення також і в
4 ІІІ. Напрямні розвою і побудови державної влади // Центральний державний архів
вищих органів влади і управління (Далі – ЦДАВО) України. – Ф. 3833. – Спр. 69. –
Оп. 1. – Арк. 39–42.
5 Яршан В. Державне будівництво в обласній площині // В боротьбі за українську дер-
жаву. Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни / За
ред. М. Марунчака. – Львів, 1992. – С. 66.
6 Пропагандивні вказівки на передвоєнний час, на час війни й революції та на початкові
дні державного будівництва. – Б. м., б. р. – С. 16–18.
7 Там само – С. 18.
302
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
303
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
Україні. Проте ми твердо переконані, що, на відміну від радикалізму
державних ідеологій нацизму і фашизму, український націоналізм
був змушений планувати майбутні заходи саме в такому ключі. То-
талітарна радянська машина, наслідки трьохсотлітнього панування
московщини на українських землях, на думку бандерівців, не зали-
шали вибору. Зауважимо, що частково вони мали рацію. Проте іде-
алізм, помножений на дещо завищену оцінку власних сил, відчуття
націоналістичного месіанства та винятковості теж мали місце.
Тепер з’ясуймо, які передбачалися заходи щодо утворення та
функціювання органів влади після революційних подій, тобто на
другому запланованому етапі революції — у період «закріплення
держави».
У працях членів ОУН зазначалося лише те, що в революційний
та пореволюційний час державним режимом буде диктатура. На-
приклад, Д. Мирон писав, що після диктатури в Україні буде «на-
ціократичний республіканський устрій», побудований на засадах:
єдиної, сильної, авторитетної державної влади, а не механічно роз-
діленої; верховного керівництва глави держави, що координує та
символізує єдність народу; тривкої виконавчої влади, покликаної
главою держави й перед ним відповідальної, а контрольованої пред-
ставниками народу (мабуть парламентом); представництва всіх
працюючих верств у державних законодавчих органах; організації
та селекції національно-державного керівництва усіх верств; однієї
світоглядно-політичної організації; незалежності судочинства від
адміністративної і виконавчої влади, лише формального його підпо-
рядкування главі держави (причому суди повинні виносити вироки
в ім’я нації й глави держави).
Отже, в проекті Д. Мирона ми бачимо не лише риси автори-
тарного політичного режиму, але також ознаки республіканської
президентської форми правління з поділом влади на три гілки та
місцевим самоврядуванням. Пропонувалася, по суті, «обмежено-
республіканська» президентська форма правління у поєднанні з
«націократичним» політичним режимом.
Таким чином, державний механізм, що його пропонували бан-
дерівці на початку радянсько-німецької війни, мав усі ознаки авто-
ритарного на рівні структури та функцій. Подібний корпоративний
суспільний устрій існував під час правління Б. Муссоліні в Італії і,
як відомо, не виправдав себе.
Можна погодитися з твердженням дослідника В. Маркуся, що
«націократія» — це «колективістична теорія суспільства, де лю-
дина мала другорядну вартість»8. З таких позицій організований
український націоналізм «вирушив у маси» після початку німець-
ко-радянської війни.
Втілення запанованого комплексу державотворчих заходів на
практиці, мабуть, забезпечило би новій владі образ людинонена-
висницької сили, викликало б неабиякий спротив їй і, цілком мож-
ливо, призвело якщо не до громадянської війни, то принаймні до
масової непокори на Сході і Півдні України. А засобів контролю за
ситуацією в цих регіонах ОУН явно бракувало. Тому діяльність на
Східних Українських Землях внесла свої корективи в програму та
численні документи ОУН(б). Самовпевнений та рішучий тон, пре-
тензії на винятковість були замінені на цілком протилежні гасла й
новий план дій.
Було кардинально переглянуто напрями та зміст пропаган-
ди, напрямні розбудови держави. Про це яскраво свідчать нові
інструкції, розроблені після ІІІ Надзвичайного великого збо-
ру (НВЗ) ОУН(б) (1943). Ідея «вольового націоналізму» була при-
несена в жертву — на нашу думку, цілком виправдано — заради
головної мети — консолідації населення України та здобуття не-
залежності.
Насамперед слід зазначити, що нова програма бандерівців,
ухвалена на ІІІ НВЗ ОУН(б), вже не містила положень про стано-
вий поділ суспільства. Принциповим нововведенням була теза, що
«ідеалом нової суспільності є вільна людина». Тобто людину про-
голосили найвищою категорією. Майбутній політичний режим, за
який боролася ОУН, названо вже не «націократією», а спочатку
«новим ладом» і згодом, в «Уточненнях і доповненнях до програмо-
вих постанов…» (1950), — «демократичним ладом». Цей же доку-
мент декларував «свободу політичних і громадських організацій»,
що рішуче заперечувалося ще два роки перед тим9.
8 Маркусь В. Півстоліття ОУН (1929-1979) // Сучасність. – 1979. – Ч 4. – С. 46.
9 Постанови третього Надзвичайного Великого Збору ОУН, що відбувся в днях 21-25 серп-
ня 1943 р. Уточнення і доповнення до програмових постанов Третього Надзвичайного
Великого Збору ОУН (червень 1950) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів,
Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955. (Збірка доку ментів). – Б. м.,
1955.– С. 99–112.
304
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
305
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
Ще один надзвичайно важливий крайовий документ, який
від ображає позиції Проводу ОУН щодо найважливіших аспектів
стратегії і тактики боротьби та ідеологічних питань — «Резолюція
членів ОУН» (1949), — чітко задекларував, що організація не вва-
жає себе упривілейованим чинником, який має виняткове право
репрезентувати волю населення, а тому не прагне до монопольно-
го становища в Україні10. Таким чином було відкинуто претензії на
особливу роль ОУН у державі. Зміни, внесені новою програмою та
повоєнними документами, які її доповнювали, мали, м’яко кажучи,
революційний характер. Український націоналізм «крайового зраз-
ка» набирав рис демократичності, яка ставала лейтмотивом пово-
єнного світу. Цікаво, що перехід на позиції політичного плюралізму
та гуманізму відбувався тоді, коли ОУН в Україні вела боротьбу за
виживання в людиноненависницьких умовах; і навпаки: демокра-
тичне середовище Західної Європи і Америки не надто впливало на
ультраправі погляди середовища Закордонних Частин (ЗЧ) ОУН.
Як влучно зауважила Г. Дичковська: «Легко бути гуманістом, сидя-
чи в комфорті і попиваючи каву. Залишатися гуманістом в умовах
тотального двостороннього геноциду значно важче»11.
Зазначимо, що в період після Другої світової війни Провід ОУН
в Україні був зосереджений на продовженні боротьби з ворогом у
надзвичайно складних умовах. Зрозуміло, що проблема розбудови
механізму вже незалежної держави відсувалася на другий план,
а тому марно шукати ґрунтовних теоретичних розробок, присвя-
чених їй. Це ускладнює дослідникам аналіз державотворчих ідей
Проводу ОУН відповідно до сучасної схеми форми держави (йдеть-
ся про політичний режим, форму правління та устрій). Проте це не
є суттєвою перешкодою до визначеннях загальних (засадничих)
принципів державного будівництва, пропонованих організацією.
Так, у «Роз’ясненні Проводу ОУН на Українських Землях» (1950)
стверджувалося, що «безкласове суспільство» (основа майбутнього
політичного режиму) — це суспільство «Без визискувачів і визис-
куваних, суспільство вільних неексплуатованих селян, робітників
10 Резолюція членів ОУН, що зібрались на надзвичайне зібрання 20 травня 1949 року
// Галузевий державний архів Служби безпеки (далі – ГДА СБ) України. – Ф. 13. –
Спр. 376. – Т. 4. – Арк. 144–152.
11 Дичковська Г. Світоглядні концепції Петра Полтави // Визвольний шлях. – 1995. –
№ 8. – С. 981.
і трудової інтелігенції»12. Публіцисти вважали, що «експлуататор-
ські класи» можуть зароджуватися на основі як приватної влас-
ності, так і націоналізації знарядь і засобів виробництва, а сприяє
цьому відсутність політичної демократії, коли владу отримує одна
партія. Відповідно, «безкласове суспільство» повинно ґрунтуватися
на «суспільній і трудовій, власності на засоби виробництва», з одно-
го боку, та «політичній демократії», з другого, що мало б запобігти
зародженню «експлуататорських класів» капіталістичного чи біль-
шовицького типів13.
З цього випливає, що ОУН в Україні пов’язувала демократію
як принцип організації влади та співіснування усіх елементів су-
спільства лише з громадсько-політичною сферою. Тим часом у сфе-
рі економіки заперечувалися недоторканність приватної власності
та необмежена вільна конкуренція як причини зародження класо-
вого поділу на майновій основі14.
Матеріали «Політичного вишколу» свідчать про те, що організо-
ваний український націоналістичний рух схилявся до думки, що дер-
жава має втручатися в економічну сферу функціювання су спільства.
У цьому аспекті, як зазначають дослідники, зокрема А. Русначенко,
оунівці були близькими до позицій соціал-демократичної ідеології.
Зауважмо, що повоєнна практика європейських країн усе більше тя-
жіла до державного втручання в економіку. І таку практику нав’язу-
вала не лише потреба централізовано керувати відбудовою зруйно-
ваних держав, а й логіка розвитку світового господарства.
Наступна надзвичайно важлива зміна в політичній концепції
ОУН стосувалася ролі партій у житті суспільства. Публіцистичні
напрацювання з цієї проблеми ішли в руслі партійного офіціозу. У
них стверджувалося, що монопартійна система у державному жит-
ті не відповідає потребам повноцінного і здорового національного
розвитку.
Загалом повоєнне ставлення ОУН до багатопартійності мож-
на окреслити так: намагатися уникнути появи великої кількості
12 Роз’яснення Проводу Організації українських націоналістів на Українських Землях в
деяких ідеологічних, програмових і політичних питаннях (1950) // Сурма. – 1950. –
Ч. 25. – С. 10–12.
13 Ідея безкласового суспільства // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 10. –
Арк. 184–185.
14 Вишкільний курс // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 13. – Арк. 34–35.
306
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
307
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
парті й, але дати свободу їхнього утворення та діяльності. Проте
механізм вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні так і не
був вироблений. Оунівці вважали, що велика кількість партійних
груп свідчить про «нездорову» суспільно-політичну ситуацію. Така
багатопартійність доводить країну до руйнації через постійну змі-
ну урядів та міжпартійну боротьбу. Подібно трактувалося питання
свободи діяльності політичних партій: кожна партія користуєть ся
свободою, котра, однак, має межі. Такими межами є національні
інтерес и15.
Про насторожене ставлення до багатопартійності та сумніви
в ефективності політичного плюралізму у постреволюційний час
свідчить Лист «До К-121/7-С» (від ‘П. Полтави’ до Р. Шухевича) від
1948 р. ‘Полтава’ пропонує: «Було б дуже добрим добровільно об’єд-
нати політичні партії в одну організацію, принаймні, до прийняття
установчими зборами конституції. На такій добровільній основі мог-
ла б бути здійснена ідея диктатури звільненого народу, в найвідпо-
відальніший момент нашої національної історії. Це не суперечить
нашим демократичним традиціям. Це тимчасова концепція і ми її
ставимо в залежності від згоди інших партій»16.
У ще одній віднайденій нами в архіві статті, яка, найімовірніше,
належить перу члена Проводу ОУН, викладено міркування щодо
ролі партій у житті суспільства. Автор статті доходить висновку,
що багатопартійність дає позитивні результати там, де соціальна
структура суспільства є більш-менш стабільною і функціювання
уряду спирається не на вузькокласові цілі, а на національні інте-
реси. У той же час, провадить автор, там, де умови є «нездорові»,
багато партій витворюють хаос у державному житті через постій-
ну міжусобну боротьбу і зміну урядів. Однак невідомий публіцист
був рішуче налаштований також проти монопартійності. На його
тверде переконання, диктатура однієї партії рано чи пізно призво-
дить до зловживань та обстоювання інтересів якоїсь вузької групи
людей17.
15 До питань стратегії і тактики української революції // ГДА СБ України. – Ф. 13. –
Спр. 376. – Т. 7. – Арк. 26; Бойдуник О. 22 січня на тлі внутрішньої політики // За
самостійність. – 1948. – Ч. 1–2. – С. 1–9.
16 Лист «До К-121/7-С» // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 11. – Арк. 877.
17 До питання стратегії і тактики української революції. – Арк. 26.
Звертає увагу на себе ще один документ — «За ревізію деяких
поглядів», — який навряд чи призначався для широкого загалу. Рі-
вень викладу матеріалу дає підстави припускати, що цей текст на-
писала людина, яка займала далеко не останню посаду в партійній
ієрархії. Автор (чи автори) вважав, що форма державного устрою
повинна відповідати ступеневі зрілості населення. Система парла-
ментарного устрою, яка є ідеалом демократії, «виявляється якраз у
наших часах» однією з найгірших. Ідеали демократії та лібералізму
на практиці взагалі неможливо зреалізувати. Як випливає з доку-
мента, демократичний устрій неможливий без високої політичної
зрілості народних мас. А досягнути такого стану можливо лише
через диктатуру націоналізму. «Націоналістична диктатура, яку
ми протиставляємо демократії, буде першою формою державного
устрою, яка прийде безпосередньо по революції. Першим її завдан-
ням буде знищити в корені всякі прямування, погляди і думки, які
будуть шкідливі для нації і виховати ціле покоління в націоналіс-
тичному дусі»18.
Аналіз документів та праць приводить до висновку, що воєнна
дійсність змусила оунівців в Україні відмовитися від багатьох пози-
цій, хоча цілковито викреслити ідеї довоєнні концепції націо налізму,
на яких, фактично, формувався їхній світогляд, вони не змогли.
Всередині ОУН виникли протиріччя щодо деяких питань. Одначе,
віддаймо належне, зовні (в офіційних документах і публіцистичних
працях) це було ледь помітно. Офіційна лінія простежувалася дуже
чітко, і хоча суперечки та дискусії стосовно програмних положень
виникали, вони були не такими гострими, як за кордоном, а тому
залишалися малопомітними.
Проблему майбутнього політичного режиму активно обгово-
рювали публіцисти організації на рідних землях та ЗЧ ОУН. На-
приклад, член Проводу ОУН в Україні О. Дяків у листі до одного з
провідників ЗЧ Я. Стецька — ‘З. Карбовича’ писав, що демократію
потрібно взяти за основу політичного режиму, але слід добре про-
думати її конкретну форму. Адже демократія може призвести як
до розвитку і посилення країни, так і до негативних тенденцій через
різноманітні вади державної системи та низьку політичну культур у
18 За ревізію деяких поглядів // ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Спр. 216. – Оп. 1. –
Арк. 90.
308
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
309
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
громадян. Саме другий варіант, на нашу думку, відповідає сучасно-
му стану українського суспільства.
Такі ж думки О. Дяків висловив у «Листі до друзів за кордоном»
(1950), який адресував представникам «опозиції» в ЗЧ ОУН. Він на-
полягав на тому, що демократію потрібно покласти в основу полі-
тичного режиму держави, але обмеживши її чіткими рамками19.
У ще неопублікованій статті «Про наш демократизм» (бл. 1949).
О. Дяків детально проаналізував еволюцію ставлення ОУН до пи-
тань демократії та дійшов висновку: організація завжди стояла за
добро народних мас, а це — одна з головних рис демократії. Об’єк-
том критики були лише певні її зразки, а підставами — безсилля
демократизму Центральної Ради у 1917—1918 рр., хиби лібераль-
ної демократії в економічній сфері, зловживання демократичними
гаслами у більшовиків. Наприклад, західноєвропейський і амери-
канський лад, на думку О. Дякова, не був справжнім демократиз-
мом, бо він допускав визиск однієї групи населення іншою. А тому,
взявши до уваги риси українського народу та досягнення суспіль-
них наук, після ІІІ НВЗ ОУН окреслила такі основні принципи демо-
кратії: 1) «антиімперіалізм» — заперечення національних утисків і
поневолення; 2) «безкласове суспільство» — знищення будь-якого
визиску людини людиною; 3) «народна влада» — право усіх гро-
мадян брати участь у формуванні органів влади; 4) «воля люди-
ни» — наявність та дотримання прав і свобод; їх обмеження лише
в тому випадку, коли вони використовуються на шкоду народу та є
інструментом негативних впливів зовнішніх сил20. Як бачимо, про-
поновані «принципи» мало чим відрізняються від засад демократії
в сучасному розумінні. Хоча ми усвідомлюємо, що запропонована
схема є досить-таки абстрактною і не змальовує детально механіз-
му взаємин громадян і держави.
Звертаємо увагу, що безперечним досягненням теоретиків
Проводу ОУН в Україні було чітке розрізнення демократії як по-
літичного режиму та лібералізму як ідеології. Вони стояли на такій
позиції: влада повинна бути в руках народу — рівних громадян з
19 Лист О. Горнового до друзів за кордоном // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. –
Т. 4. – Арк. 155.
20 Горновий О. Про наш демократизм // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 7 –
Арк. 495–506.
однаковими правами, — тобто підтримували демократію. Натомість
лібералізм — ідеологія, що трактує людину як носія абсолютних
політичних, економічних, соціальних свобод, не зв’язаного жодни-
ми нормами, — була чужою ОУН21.
Тут варто зазначити, що оунівський публіцист П. Федун під-
дав критиці антидемократичні позиції одного з найавторитетні-
ших теоретиків ОУН Д. Мирона, заперечив доцільність існування
в державі лише однієї політичної сили — ОУН — та владотворчу
функцію станових організацій. Він був переконаний, що в цьому
разі станові організації перетворяться на таке саме знаряддя бо-
ротьби за владу, як і політичні партії22. ‘П. Полтава’ погоджувався
з тим, що демократичний політичний режим не позбавлений вад,
але водночас він визнавав багато переваг за демократією: «Все за-
лежить від типу демократії і стану провідної верстви». Ефективним
інструментом проти хиб демократії, на думку ‘Полтави’, може бути
висока політична культура мас. Запровадження загального вибор-
чого права впритул наближає країну до того, щоб почути волю всіх
громадян. Коли ж такі вибори дають збої, то звинувачувати потріб-
но суспільство, національну еліту, а не систему. ‘П. Полтава’ був
переконаний, що поступ можливий там, де «зударяються різні по-
літичні сили», а не «одна собі діє». В іншому випадку буде те, що
було в Німеччині і є в СРСР. У той же час, зазначав він, демократія
не повинна стати найбільшою цінністю, а її використання потрібне
задля досягнення націоналістичних цілей23.
Відзначимо, що намагання поєднати в теорії принципи націона-
лізму та демократії було однією з особливостей повоєнної суспіль-
но-політичної думки в середовищі ОУН. У такому аспекті сучасні
націоналістичні партії в Україні нічим не відрізняються від ОУН
1940-х—1950-х рр. Це свідчить про раціональність теорії україн-
ського націоналізму середини минулого століття і про незнищен-
ність та історичну тяглість ідей.
Отже, ставлення ОУН в Україні до проблеми політичного ре-
жиму було таким: влада повинна формуватися демократичним
21 П.П. За тип організованої демократії в майбутній незалежній українській державі //
ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 11. – Арк. 254.
22 Там само. – Арк. 266–269.
23 Там само.
310
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
311
№ 10ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950)
шляхо м, але демократія не може бути стихійною; держава має пра-
во втручатись у політичне життя народу та коригувати його зміст.
Зміни, внесені ІІІ НВЗ, виправили пункти бачення політичного
режиму, але не відобразили цілісної концепції організації апарату
влади. Іншими словами, знайти в офіційних документах відповідь
на запитання, якою має бути форма правління, неможливо. Лише
поодинокі праці публіцистів в Україні дають змогу простежити хід
думок у цьому напрямі. Зокрема, центр ваги був переміщений з
глави держави на представницький законодавчий орган. Пропоно-
вана структура була близькою до європейських республіканських
традицій.
Показовою тут є ще одна знайдена нами в архіві неопублікована
стаття — «За тип організованої демократії в майбутній незалежній
українській державі» (1949). Її автор — ‘П. Полтава’, і у нас є всі
підстави вважати, що в цьому випадку він виражав позицію цілого
визвольного руху в Україні. Опонуючи закордонному середовищу
ОУН, яке не мало чіткого бачення форми влади в майбутній дер-
жаві, автор відразу зазначає: це питання потребує негайного ви-
рішення. Інакше опоненти вважатимуть ОУН політично незрілою
організацією без чітких рецептів майбутнього.
Аналіз статті дає можливість зробити висновок, що ‘П. Полтава’
пропонував концепцію парламентської демократичної республіки.
Він вважав, що закони лише тоді виконують без відхилень, коли цей
процес контролює законодавець. Відповідно, виконавча влада повин-
на підпорядковуватися законодавчій. Депутатів парламенту слід
обирати з представників політичних сил (партій) на загальних пря-
мих рівних виборах. ‘П. Полтава’ обстоював пропорційну виборчу
систему. Причому до участі у виборах, на його думку, слід було до-
пускати лише ті партії, чиї програми не містять антидержавних по-
ложень та які зібрали не менше двох мільйонів підписів громадян24.
Після виборів партії-переможці зобов’язані в певний термін
утворити парламентську більшість, яка розробить «Деклара-
цію єдиної національної політики» та зобов’яжеться її викону-
вати. ‘П. Полтава’ вважав, що це матиме такі наслідки: існувати-
муть чіткі напрями розвитку держави, які позбавлять труднощів
24 П.П. За тип організованої демократії в майбутній незалежній українській держа-
ві. – Арк. 273–284.
у законодавчі й роботі; глава держави одержить право розпускати
парламент у разі, якщо більшість не сформується та не буде опри-
люднено «Декларацію», і самостійно формувати виконавчу владу
до повторних виборів. Реалізовувати політику парламенту мав би
уряд, сформований з представників партій, які перемогли, або од-
нієї партії, що отримала більшість голосів. Причому парламент не
мав би права висловити вотум недовіри урядові25. Як бачимо, про-
ект дуже подібний до сучасної моделі організації владного апарату
в Україні. Щоправда, зміни до Конституції від 8 грудня 2004 р. не
передбачили обов’язку ухвалювати «Декларацію», котра могла б
стати своєрідною програмою діяльності і парламенту, і сформова-
ного ним уряду.
‘П. Полтава’ залишив відкритим питання, чи парламент має
бути дво-, чи однопалатним. Глава держави мав називатися «Пре-
зидентом України», бо це відповідало республіканським тради-
ціям26. На превеликий жаль, публіцист не висвітлив детальніше
повноважень ані глави держави, ані уряду. Не з’ясованим також
залишилося питання щодо керівника останнього. Проте, судячи з
логіки викладу, президент повинен був би мати обмежені повнова-
ження, як це притаманно главам держав у традиційних парламент-
ських республіках.
Отже, державотворчі проекти Проводу ОУН(б), починаючи з
1940 р. і завершуючи кінцем організованого протистояння радян-
ській системі, пройшли суттєву еволюцію. По-перше, відрізняєть-
ся глибина та теоретичний рівень розробок. По-друге, політична
платформа ОУН(б) в Україні зазнала радикальної трансформації:
від обстоювання фактично тоталітарних методів і схем до деклару-
вання абсолютно демократичного політичного режиму та побудови
відкритого суспільства.
Організований націоналізм в Україні перейшов на позиції то-
лерантності та гарантування широких прав людини у її взаєми-
нах з державою. Цілком виправданою, на нашу думку, була ідея
втручання держави в економічну сферу у період становлення гос-
подарства незалежної країни та контролю за цими процесами. На
25 П.П. За тип організованої демократії в майбутній незалежній українській держа-
ві. – Арк. 285–286.
26 Там само. – Арк. 286–287.
312
ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
313
№ 10
беззаперечн у увагу заслуговують запропоновані у статті ‘П. Пол-
тави’ форма правління та механізм здійснення влади, які можуть
бути використані і тепер. Важливо відзначити своєрідність, ори-
гінальність ідей оунівців, — вони не йшли за чиїмись зразками, а
пропонували свою систему, відповідну до українських реалій. У по-
воєнному бандерівському середовищі члени ОУН на рідних землях
зайняли проміжну позицію між крайнощами: ультрарадикальними
ЗЧ ОУН і фактично позбавленою ознак націоналізму ОУН(з).
СИМВОЛІКА
ВІТАЛІЙ МАНЗУРЕНКО
РОЛЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА У СТВОРЕННІ
НАГОРОДНОЇ СИСТЕМИ УПА
Жодна з подій світової історії ХХ ст. не залишила по собі таку
велику фалеристичну спадщину, як Друга світова війна. Всі кра-
їни, що брали в ній участь, встановлювали різноманітні нагороди:
ордени, хрести, медалі, нагрудні знаки. У Великій Британії 1940 р.
було запроваджено Георгіївський хрест як одну з найвищих наго-
род держави для відзначення цивільних осіб, що показали винят-
кову мужність, а також низку медалей, які надавали учасникам
військових операцій. Того ж року введено вищу військову нагороду
Франції за боротьбу проти нацистської Німеччини — Хрест Визво-
лення. Вже через декілька днів після нападу Німеччини на Радян-
ський Союз, 28 червня 1941 р., Президент США Рузвельт заснував
медаль «За службу в захисті Америки». Упродовж війни він також
запровадив медалі «За службу жінок у Збройних Силах Америки»,
«За участь у воєнних кампаніях Америки», «За участь у кампаніях
у Європі, Африці та на Близькому Сході», «За участь у кампаніях в
Азії та в Тихому океані», а 6 липня 1945 р. Конгрес США встановив
медаль «За перемогу у Другій світовій війні».
Збройною силою, яка діяла під гаслом визволення українського
народу від гніту нацистського та більшовицького тоталітарних ре-
жимів, стала створена 1942 р. Українська Повстанська Армія (УПА).
Покінчити з діяльністю повстанців військова машина Радянського
Союзу змогла лише в середині 1950-х рр. За оцінками істо риків, у
різний час до складу загонів повстанської армії входило від 50 до
150 тис. осіб.
Потрібно віддати належне УПА за те, що вона — єдина по-
встанська армія, яка запровадила свої бойові нагороди. Ці нагоро-
ди займають особливе місці не тільки в українській, а й у світовій
фалеристичній спадщині з огляду на складність виготовлення, спе-
цифіку нагородження і навіть носіння в умовах строгого підпілля.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-64986 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:13:44Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Трофимович, В. 2014-06-21T18:26:46Z 2014-06-21T18:26:46Z 2007 Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) / В. Трофимович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 299-312. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64986 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Ідеологія визвольного руху Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) Article published earlier |
| spellingShingle | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) Трофимович, В. Ідеологія визвольного руху |
| title | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) |
| title_full | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) |
| title_fullStr | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) |
| title_full_unstemmed | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) |
| title_short | Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940—1950) |
| title_sort | державотворчі ідеї проводу оун в україні (1940—1950) |
| topic | Ідеологія визвольного руху |
| topic_facet | Ідеологія визвольного руху |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/64986 |
| work_keys_str_mv | AT trofimovičv deržavotvorčíídeíprovoduounvukraíní19401950 |