Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Український визвольний рух
Datum:	2007
1. Verfasser:	Луньо, Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schlagworte:	Життя та діяльність Романа Шухевича
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65017
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини / Є. Луньо // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 267-288. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65017
record_format	dspace
spelling	Луньо, Є. 2014-06-21T18:50:45Z 2014-06-21T18:50:45Z 2007 Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини / Є. Луньо // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 267-288. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65017 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Життя та діяльність Романа Шухевича Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини
spellingShingle	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини Луньо, Є. Життя та діяльність Романа Шухевича
title_short	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини
title_full	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини
title_fullStr	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини
title_full_unstemmed	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини
title_sort	постать романа шухевича в оповідному фольклорі яворівщини
author	Луньо, Є.
author_facet	Луньо, Є.
topic	Життя та діяльність Романа Шухевича
topic_facet	Життя та діяльність Романа Шухевича
publishDate	2007
language	Ukrainian
container_title	Український визвольний рух
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
format	Article
issn	XXXX-0120
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65017
citation_txt	Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини / Є. Луньо // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 267-288. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT lunʹoê postatʹromanašuhevičavopovídnomufolʹkloríâvorívŝini
first_indexed	2025-11-24T21:03:27Z
last_indexed	2025-11-24T21:03:27Z
_version_	1850497419943346176
fulltext	266 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 267 № 10 ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ Оскільки ця стаття є фольклористичною, для читачів-істориків спочатку варто коротко з’ясувати два питання. Перше — відмін- ність предмету дослідження в історії та фольклористиці при одно- му об’єкті (у нашому випадку об’єктом наукового вивчення є особа Романа Шухевича). І друге — проблема інтегральної співпраці між дослідниками історії та фольклору. Для істориків Р. Шухевич — реально-історична постать, чий образ складається на основі фактів, конкретних подій, документів, правдивих свідчень, точних дат, чисел. При цьому одне з важливих завдань — відділити достовірні факти від неточних, помилкових та сфальсифікованих. Тим часом фольклористи досліджують образ цієї особи в усній народній творчості. При цьому розглядається як логічно-смислова, так і психологічна інтерпретація постаті Р. Шу- хевича у народному середовищі. Специфіка відображення й оціню- вання дійсності у фольклорі, серед іншого, полягає в органічному поєднанні міфологічного світосприйняття, яке у фантастичних об- разах творить ілюзорну дійсність, зі світосприйняттям історичним, що у своїй суті є більш аналітичним і критичним, заснованим на ви- разнішому розмежуванні реального та уявного1. Зазвичай вважають, що міфологічне мислення притаманне лише архаїчному, казковому пластові усної народної творчості, проте, як слушно зазначає польський учений Діонізіуш Чубала, світ усе ще не відвернувся від магічно-міфологічного мислення й світосприйнят- тя. Міфологізм у дещо модифікованій формі й сьогодні присутній у масовій народній культурі, зокрема й у повстанському фольклорі, впливаючи при цьому на людські погляди та мотивуючи вчинки2. 1 Ширше див.: Луньо Є. Дорога до свого національного «я». Кілька думок про народний епос – замість вступу // Народний епос. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести / Автор-упоряд. Є. Луньо. – Сер. «Усе для школи», 10 клас. – Вип. 12. – К., 2002. – С. 4. 2 Чубала Д. В сторону новой эпики // Усна епіка: етнічні традиції та виконавство: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті Ф.Колесси та А.Лорда. – К., 1997. – Ч. 2. – С. 140. підпілл і: харчувався, спав, одягався, як і всі інші. Не носив жодних відзнак, але і він сам, і його оточення завжди дбали про чистоту та охайність. Тонко відчував і сприймав гумор, любив пожартувати і поспівати. Був музикальний, мав абсолютний слух42. Цікаво розповідає про Р. Шухевича В. Кук: «Такий як усі, і тро- хи не такий — виділявся своєю силою волі, сконцентрованістю дум- ки, цілеспрямованою енергією»43. Він же відзначає толерантність Р. Шухевича, вказуючи, що хоч той був глибоко віруючим, але не показував цього і однаково ставився до всіх церков, а також до не- віруючих. Щоб бути в курсі світової політики, Р. Шухевич регулярно про- слуховував закордонні радіопередачі. Він постійно поглиблював свої знання, зокрема, уважно читав марксистську літературу44. Водночас, як згадує В. Кук, Р. Шухевич сам суворо дотримував- ся у всьому військового порядку й дисципліни, не терпів незібра- ності. Того ж вимагав і від інших. Генерал не любив пустослів’я, а цінував у людях діловитість та бойову мужність45. Зі спогадів сучасників перед нами постає образ високомораль- ної, релігійної, освіченої і вихованої людини. Саме так описують вони ‘Тараса Чупринку’. Беручи до уваги значення Р. Шухевича в історії визвольного руху, можна стверджувати, що це була складна і багатогранна особистість. Підсумовуючи, слід зазначити, що мемуарна література може стати суттєвим доповненням до джерельної бази для всебічного до- слідження біографії Романа Шухевича. 42 Гусяк О. Роман Шухевич – людина особлива // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 45. – С. 435–437. 43 Кук В. Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. – С. 475. 44 Там само. – С. 476–477. 45 Там само. – С. 470–480; Галаса В. Пам’яті великого воїна і політичного діяча Романа Шухевича // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 45. – С. 463–464; Галаса В. Штрихи до портрета Романа Шухевича-Тараса Чупринки // Визвольний шлях. – 2000. – Кн. 3. – С. 47–49. 268 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 269 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ Тож закономірно, що фольклорна біографія Р. Шухевича має дві складові частини: історичні факти й поетичний вимисел. І влас- не вимисел, як явище духовної культури нації, є більш значимим і цікавим предметом дослідження фольклористів. Важливо просте- жити, яким чином і якою мірою постать Р. Шухевича активізувала творчу уяву народних мас, які суспільно-політичні та моральні цін- ності генерувалися в процесі її художнього осмислення, яке місце відвів народ цьому героєві у скарбниці власної поетичної пам’яті. Що ж до взаємодії між дослідниками історії й фольклору, то вона й далі залишається проблематичною. Ще й сьогодні історики часто схильні розглядати фольклор передовсім як додаткову фак- тологічну базу історичного характеру й недооцінювати явища по- етичної фантазії. Тим часом саме вони, як вказує знаний дослідник історико-героїчного епосу Василь Сокіл, виражені знаками з гли- бинною семантикою, допомагають, після їхнього «розшифруван- ня», осмислити народний погляд на суттєві закономірності історич- ного процесу3. Отож, без цих явищ неможливо адекватно окреслити роль і місце окремих осіб у цьому процесі. Недаремно ж бо авто- ритетний історик Ярослав Дашкевич наголошує, що у зв’язку з ви- вченням життя і діяльності такої видатної постаті в історії України, як генерал Р. Шухевич, виникає низка запитань, відповіді на які можна дати, лише зрозумівши ставлення до нього широкого кола і прихильників, і ворогів4. Звісна річ, найбільш відповідно думка на- роду виражена саме в його уснопоетичному слові. Про національно-визвольні змагання під проводом ОУН та УПА в народному середовищі виник надзвичайно великий масив усної словесності. За твердженням найбільш авторитетного у цій ділян- ці дослідника Григорія Дем’яна, існує мільйон самих лише зразків оповідного фольклору5. Якщо пісенні тексти значною мірою і зібра- ні, і вивчені, то повстанській прозі все ще приділяється явно недо- статньо уваги. 3 Сокіл В. Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та поетич- ний аспекти. – Львів, 2003. – С 6. 4 Дашкевич Я. Роман Шухевич та його місце в історії України ХХ ст. Дослідницькі про- блеми // Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. – Львів, 2006. – С. 522. 5 Дем’ян Г. Українські повстанські пісні 1940 – 2000 років (історико-фольклористичне дослідження). – Львів, 2003. – С. 3. Що стосується оповідних творів про Р. Шухевича (зауважимо, що не включаємо сюди спогадів як літературно-публіцистично- го явища), то спеціально цим питанням займався, фактично, лише Г. Дем’ян. З-під його пера з’явилася змістовна стаття «Український народ про генерала Романа Шухевича-“Тараса Чупринку”»6, у якій поряд із кількома піснями подано низку народних оповідань та пе- реказів про цю особу. Водночас окремі зразки фольклорної прози, в яких ширше чи вужче йдеться про Головного командира УПА, зна- ходимо у виданнях Г. Дем’яна «Генерал УПА Олекса Гасин-“Ли- цар”»7, «Степан Бандера і його родина в народних піснях, перека- зах, спогадах»8. Для науки вони цікаві тим, що показують взаємини Р. Шухевича з іншими визначними постатями визвольної боротьби. У пропонованій статті ми розглядаємо прозові фольклорні тек- сти про Р. Шухевича — ‘Тараса Чупринку’, які впродовж останніх п’ятнадцяти років нам вдалося зафіксувати на Яворівщині в ході роботи над ширшим проектом польових досліджень «Яворівщина у повстанській боротьбі. Розповіді учасників та очевидців». За підсум- ками цього проекту вже з’явився друком перший том матеріалів9. Яворівщина, з одного боку, — це типова місцевість Західної України, де так само, як і в інших частинах Галичини й Волині, ви- рувала визвольна боротьба. З іншого боку, Яворівщина усвідомлює себе краєм, де народився і провів дитинство Р. Шухевич, і ця обста- вина позначається на фольклорному осмисленні постаті Головного командира і кількісно, і якісно. Отже, до цього часу ми записали вісім оригінальних зразків прози (сюди не включаємо творів похідних, які ще не оформились в автономні сюжетні тексти, а побутують лише як згадки, повідом- лення). Як на сучасний стан усної народної словесності, така поваж- на кількість записів на такій малій території красномовно свідчить про значущість постаті Р. Шухевича в ідейно-політичному світо- гляді широких мас, а також про її художній потенціал. 6 Дем’ян Г. Український народ про генерала Романа Шухевича-«Тараса Чупринку» // Визвольний шлях. – 1998. – Кн. 3 (600). – С. 259–271; Кн. 4 (601). – С. 391–400. 7 Див.: Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-«Лицар». – Львів, 2003. – С. 372–230. 8 Див.: Дем’ян Г. Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спо- гадах. – Львів, 2006. 9 Яворівщина у повстанській боротьбі. Розповіді учасників та очевидців / Запис. і упо- ряд. Є. Луньо. – Львів, 2005. — Т. 1: Неконечне Перше. Наконечне Друге. 270 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 271 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ Маємо підстави вважати, що нам відомі не всі твори про Голов- ного командира УПА, які побутують і побутували на Яворівщині, оскільки наші польові дослідження не були вичерпними. Крім того, чимало учасників та очевидців збройної боротьби — основних твор- ців і носіїв фольклору про Р. Шухевича — відійшли в інший світ ще до того, як ми розпочали свою працю. Зазначимо також, що в загальноукраїнському масштабі побутує досить багато текстів народної прози, які все ще не стали об’єктом наукового дослідження. Збирати ці матеріали — справа нелегка, бо не всі вони лежать на поверхні, частина їхніх носіїв і через поважний вік, і через послаблену пам’ять стали носіями пасивними, проте напо- легливою працею ще можна досягнути плідних результатів. Отож, це завдання для фольклористів усе ще є актуальним і перспективним. Основна частина фольклорної прози про Р. Шухевича, яку ми зібрали, належить до жанру народного оповідання історичного характеру. За визначенням — це образні розповіді про важливі й цікаві події порівняно недавнього часу, учасником або очевидцем яких був сам оповідач. Отже, наші респонденти, як вони ствер- джують, особисто бачили чи контактували з Головним командиром УПА. Тому їхні розповіді ведуться від першої особи, є досить коло- ритними, емоційними, багатими на деталі, що має підтверджувати достовірність сказаного. Трапляються також і перекази про Р. Шу- хевича. Більшість із них є похідними від згаданих народних опо- відань і побутують паралельно з ними. Їхні носії переказують роз- повіді своїх знайомих, сусідів, родичів — представників старшого покоління, додаючи також інформацію про цих людей. Основний текст у них дещо стягується, сюжет модифікується, скорочується. Прикметно, що аналізовані народні оповідання та перекази ма- ють і деякі жанрові ознаки історично-героїчної легенди. Це, зокре- ма, часткова або повна відмова від конкретно-історичного часу, а в деяких випадках — місця (наприклад, не зазначається, звідки при- був і куди далі подався Р. Шухевич), інших деталей, огортання ге- роя ореолом таємничості, його героїзація та ідеалізація. І нарешті, побутують так звані урбаністичні, або модерні, леген- ди про Р. Шухевича, до яких належать оповіді-повідомлення, опо- віді-сенсації, оповіді-чутки. Отже, перед нами цікаве й оригінальне явище сучасної усної сло- весності: та сама історична постать досить інтенсивно осмислюєтьс я одночасно в усіх жанрах неказкової прози. Це, знову ж таки, яскра- во свідчить про її неабияку ідейно-політичну значимість і художній потенціал. Твори, що їх тут розглядаємо, відзначаються різноманітністю мотивів. Найпоширеніший серед них — «Шухевича переправляють по зв’язку»10. Подібним до нього є мотив «Шухевича кілька разів пе- реправляють за кордон»11. Інші мотиви: «Шухевич надихає упівців перед бойовим рейдом»12, «Шухевич проводить нараду з підпіль- никами»13, «Підпільниця доставляє Шухевичеві таємну пошту»14, «Дядько був особистим радистом Шухевича»15. Опосередковано стосуються Головного командира УПА мотиви: «Зв’язковий пере- носить пакет від самого Шухевича»16, «Дівчина сиділа в одній каме- рі разом з дружиною Шухевича»17. Аналіз усіх цих мотивів показує, що вони за своєю суттю реа- лістичні, життєподібні, в жодному з них не знаходимо якихось фан- тастичних елементів. Усі представлені в текстах події є типовими для часів підпільної боротьби — у таких ситуаціях опинялися сот- ні тисяч людей, які боролися за національну державність; на місці тих, хто бачили і спілкувалися з Р. Шухевичем, міг бути, букваль- но, кожен. Отож, правда художня тут узгоджується з правдою істо ричною, і це підсилює вірогідність розповіді, а також спонукає сприймати Р. Шухевича саме як народного героя — зрозумілого і близького в ідейно-світоглядному та художньо-поетичному плані. Зазначимо, що народність — це основна і найпотужніша щодо ви- ражальних можливостей категорія фольклору. 10 Зап. Є. Луньо 05.07.2005 р. в с. Чорнокунці Яворівського р-ну Львівської обл. від Савки Михайла, 1929 р. н., 7 кл. – Домашній архів Є. Луня. 11 Зап. Є. Луньо 30.07.2001 р. у м. Львові від Василька Григорія, 1920 р. н., 7 кл. – Домашній архів Є. Луня. 12 Зап. Є. Луньо 16.05.2003 р. в м. Яворові від Лопачака Богдана, 1923 р. н., 10 кл. – Домашній архів Є. Луня. 13 Зап. Є. Луньо 10.03.1995 р. в с. Залужжя Яворівського р-ну Львівської обл. від Манько Ганни, 1934 р. н., 7 кл. – Домашній архів Є. Луня. 14 Бик Марія «Одні гинули, а інші на їхнє місце приходили» // Яворівщина у повстанській боротьбі. – Т. 1 – С. 483–484. 15 Зап. Є. Луньо 14.05.2006 р. в с. Чернилява Яворівського р-ну Львівської обл. від Клюса Василя 1932 р. н., осв. вища. – Домашній архів Є. Луня. 16 Зап. Є. Луньо 14.06.2001 р. в с. Бунів Яворівського р-ну Львівської обл. від Хомина Степана 1928 р. н., 7 кл. Проживає у Львові. – Домашній архів Є. Луня. 17 Зап. Є. Луньо 23.08.2006 р. в с. Краковець Яворівського р-ну Львівської обл. від Гаврилечко Марії, 1926 р. н., 7 кл. – Домашній архів Є. Луня. 272 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 273 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ Історична основа кожної розповіді зокрема маже бути дуже близькою до її сюжету. Проте важко припустити, що всі події, про які йдеться в оповіданнях, насправді відбулися на Яворівщині і що тут немає поетичної фікції. Однак без документальних підтверджень чи спростувань не можна нічого стверджувати категорично, — наші ж висновки ґрунтуються передовсім на логічних міркуваннях. У п’яти текстах мовиться, що Р. Шухевич за час від початку ні- мецької окупації Галичини і до своєї загибелі побував на Яворів- щині понад десять разів (вісім плюс кілька). З огляду на те, що Яво- рівщина — досить невелика частина всієї воюючої України, доволі сумнівно, щоб Головний командир УПА з’являвся тут так часто. Зрештою, навряд чи було доцільно людині, яка займає настільки високу посаду, постійно переміщатися, переходити кордони, нара- жаючи себе на неабияку небезпеку. Отже, прив’язування Р. Шухевича до Яворівщини є, радше, звичайним поетичним моделюванням. Цікаво було би з’ясувати його природу та ідейно-художнє значення. Світло на проблему проливає ретельний аналіз виникнення творів. Зазвичай народне оповідання з’являється невдовзі після події, що лягає в його основу. У нашому ж випадку між такою по- дією та появою самостійного фольклорного твору минає кілька де- сятиліть, — про це свідчать і самі тексти, і примітки та коментарі респондентів. Три із зафіксованих зразків виникли аж тоді, коли їхні твор- ці побачили портрет героя. Респондентка Марія Бик, до прикладу, вказує: «І вже пізніше, за України, як я побачила портрет Шухеви- ча, то я його впізнала, тоді то був ніхто інший, іно він. Ті самі очі, той сам ніс». У тексті Ганни Манько зазначено: «Я на нього дивилася, мужчина був то років може сорок п’ять — сорок. Коли я тепер див- люся на знимку Шухевича — мені все здається, що то він». Опові- дач Б. Лопачак, гостюючи 1988 р. в брата у Бельгії, побачив книжку про Р. Шухевича: «Я іно подивився на портрет — я зразу впізнав, що то Роман Шухевич тоді перед нами виступав». Три інші зразки остаточно оформились у фольклорні тексти також лише на початку 1990-х рр. — після проголошення української державності. Один з оповідачів у примітці зазначив з цього приводу: «Перше я про то нікому навіть не згадував, бо то були такі часи, іно аж тепер вже стало можна розказувати». Портрет (фото чи репродукція малюнка) як художня деталь у тексті виконує кілька функцій. Найперше, він — ідентифікатор особи генерала УПА. По-друге, це той знак, який говорить нам про політичне звільнення українців. Аналізовані народні розповіді про Р. Шухевича становлять яскравий приклад того, як політична сво- бода, що її основною запорукою є державність, сприяє духовному розкріпаченню та зростанню і окремої людини, і усієї нації, як вона створює умови і надає імпульс до творчості, до мистецької само- реалізації. Саме лише проголошення незалежності 1991 р. негайно спричи- нило відродження повстанської тематики в українському фолькло- рі. Зразки, про які ведемо мову в цій статті, — це лише невеличка частина багатожанрового масиву новотворів. Тому-бо дослідник по- встанського пісенного фольклору Г. Дем’ян окреслив часові рамки повстанського фольклору 1940-ми—2000-ми рр., зазначивши, що нові його зразки, без сумніву, з’являтимуться й далі18. Примітно, що часову дистанцію фіксують самі тексти недавно посталих зразків. Наприклад, у зачині однієї пісні співається: Це було так давно, півстоліття назад, Як ще хлопці по лісі ходили. («Це було так давно, півстоліття назад»)19. Наскільки нам відомо, подібного явища не було ані в україн- ському фольклорі попередніх епох, ані в фольклорі інших народів. Крім політичної свободи, на нього вплинув іще один вагомий фак- тор. Пережите народом у часи збройної боротьби під проводом ОУН та УПА залишило в його свідомості надзвичайно глибокі враження, міцно закарбувалося в психоемоційному коді. Ні час, ні тим більше радянська пропаганда з її численними методами й засобами про- мивання мізків та репресивними заходами влади не змогли викорі- нити цих вражень, — вони надійно зберігалися в народній пам’яті, і щойно з’явилася слушна нагода, знайшли художнє вираження. Представлений у цій статті матеріал показує, що пам’ять укра- їнського народу, особливо її поетична складова, широко відкрита 18 Дем’ян Г. Українські повстанські пісні 1940 – 2000 років (історико-фольклористичне дослідження). – Львів, 2003. – С. 7. 19 Зап. Є. Луньо 16.11.1993 р. в с. Залужжя Яворівського р-ну Львівської обл. від само- діяльного художнього колективу «Відродження». – Домашній архів Є. Луня. 274 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 275 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ для тих найвищих гуманних цінностей, які зосереджені в ідеології націоналізму. Говорячи про виникнення аналізованих творів, не можна оми- нути увагою ще одну цікаву річ. Як зазначили у своїх текстах опо- відачі Михайло Савка і Григорій Василько, про те, що вони контак- тували з самим Р. Шухевичем, сказали їм їхні зверхники. Звісно, тереновий кур’єр чи місцевий провідник не міг знати, що спілку- ється з ‘Тарасом Чупринкою’, — навіть Михайло Заєць — ‘Зенко’, який став особистим охоронцем Головного командира УПА ще на- весні 1945 р., довідався, кого охороняє, лише влітку 1949 р.20. Отже, перед нами — приклад творення живої легенди. В умовах збройної боротьби, коли, з одного боку, потрібно було вести постійну ідео- логічно-пропагандивну роботу, а з іншого — дотримуватися вимог суворої конспірації, виникало об’єктивне підґрунтя для поетичного вимислу. У ході польових досліджень ми також зафіксували факти, коли підлеглим говорили, що в особі невідомого командира чи про- відника вищого рангу вони спілкувалися зі Степаном Бандерою, і пізніше це спричинялося до появи фольклорного твору. Наприклад, у с. Чернилява на Яворівщині побутує переказ про місцеву житель- ку, яка була зв’язковою самого Степана Бандери21. Описане явище засвідчує, що повстанці дуже добре розуміли вагу художнього слова в ідейно-політичному протистоянні та від- чували динаміку фольклоротворчих процесів, тож могли успішно скеровувати їх у потрібне ідейно-тематичне русло. Не забуваймо, однак, що народна проза про Головного команди- ра УПА побутувала й до проголошення незалежності України. Те, що фольклористи зі зрозумілих причин не могли її ані записувати, ані публікувати, не означає, що таких творів не було. Навпаки, ло- гіка підказує, що їх мало бути настільки багато, щоб витворилася ціла традиція. Адже, за законами усної народної словесності, немає жодного твору, який з’явився би на голому місці. Аналізовані тек- сти виразно підтверджують це. У частині творів постаті Романа Шухевича як художньому об- разу формально приділено мінімум уваги: кілька скупих речень, а 20 Іщук О., Ніколаєва Н. Доля та спогади охоронця Романа Шухевича – Михайла Зайця- «Зенка». – К., 2007. – С. 12. 21 Зап. Є. Луньо 09.10.2005 р. в с. Чернилява Яворівського р-ну Львівської обл. від Лелик Любомири, 1944 р. н., осв. вища. – Домашній архів Є. Луня. то й слів. На перший погляд навіть може виникнути думка про його нерозкритість, про поетичну недовершеність, слабкість. Насправді ж причина тут зовсім інша, глибша. Річ, як це не дивно, власне в по- тужній ідейно-поетичній опрацьованості образу Головного коман- дира УПА в українському фольклорі. Головним завданням оповідачів, як це випливає зі змісту творів, було констатувати, що вони спілкувалися з самим Романом Шухе- вичем, а також переконати слухачів (та й самих себе) у достовірності цього. А роблять вони (і в їхніх особах увесь народ) це тому, що спри- ймають його як свого героя, як ідеал та взірець для наслідування. У традиційних героїчних оповіданнях і переказах народ зазви- чай моделює, «розбудовує» своїх героїв, змальовуючи їхні дії та вчинки, описуючи зовнішність і душевний стан, оспівуючи, поетизу- ючи, ідеалізуючи. У нашому ж випадку постать Р. Шухевича ні для оповідачів, ні для слухачів такої конкретизації не потребує. У народ- ній поетичній свідомості він — безсумнівний герой. Це, своєю чер- гою, доводить, що постать Р. Шухевича вже віддавна стала об’єктом поетичного змалювання й осмислення. Образ Головного командира УПА, завдяки героїчним діям його як історичної особи, став геро- їко-романтичним символом усієї національно-визвольної боротьби. Ім’я Романа Шухевича — ‘Тараса Чупринки’ є вираженням цього символу. Тут ми бачимо вияв у новочасному фольклорі архаїчних міфопоетичних традицій, коли ім’я здобуває магічну силу. Поетичний символ завдяки своїй абстрактній природі є «лег- ким» та «динамічним», тому він міцніше вкорінюється у фольклор- ну пам’ять і, як слушно наголошує дослідниця К. Фролова, творить там глибинне асоціативне поле, емоційно-образний каркас мен- тальності народу22. Водночас символ, володіючи потужним творчим потенціалом, вибудовує навколо себе обширне поетичне поле. У цьому полі абстракція символу за принципом асоціацій знову може розкодовуватись у конкретні образи. Тож, образ-символ Р. Шухевича у самих текстах присутній лише у вигляді імені, але «за кадром» тексту розташовуються широ- кі та яскраві картини його героїзму. Тому-то народ у своїй оповідній творчості використовує найменшу нагоду бодай за посередництво м 22 Фролова К. Естетичний аспект фольклорної пам’яті // Фольклор і говори Наддніпрянщини. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 1997. – С. 10. 276 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 277 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ художнього вимислу причаститися до Р. Шухевича: хтось його тільки бачив, хтось чув, хтось переводив по зв’язку чи ніс від нього пакет, у когось він перебував у хаті. І цього достатньо. Ім’я-символ, через асоціації, оживляє у свідомості та підсвідомості реципієнта всю ідейно-художню значимість образу Головного командира, бла- готворно впливаючи на цього реципієнта: наповнює його високими ідеалами, кличе продовжувати розпочате минулими поколіннями відродження української держави. Поряд із творами, у яких Р. Шухевич виступає як образ-сим- вол, маємо також тексти, де його постать змальована об’ємно — у традиційному дусі. Насамперед це стосується мотиву «Шухевича переправляють по-зв’язку». В інших зразках також яскраво виве- дено окремі риси його характеру. Генерал Шухевич неодмінно постає перед нами як головний військовий провідник нації, шанований і безмежно авторитетний серед повстанців і серед широких мас. Фольклорна інтерпретація надає його образові типових рис і ознак українського народного ге- роя, послуговуючись при цьому характерними для епічної традиції художніми прийомами й засобами. Народність образу Р. Шухевича-героя, досягається тим, що він найчастіше з’являється серед повстанців і взагалі простих людей у відповідальний час: момент перед вирішальним боєм, у мить гострої небезпеки, у хвилю, коли потрібно зробити доленосне організаційне рішення, — і він має надихнути військо перед битвою, перебрати керування боєм, спонукати до перемоги, вивести зі скрути, підтри- мати морально й духовно тощо. І сама поява Головного командира серед рядових повстанців, і виконувані ним функції є типовими для народного героїчного епосу, і не лише українського, — вони мають джерела в архетипі вождя, який завжди разом зі своїм військом, разом з народом, бо ж у минулому військо і народ були практично тотожні. Ця риса образу Р. Шухевича генетично пов’язана з тими дале- кими часами, коли військові вожді ішли в бій на чолі дружини (за свідченнями літописців, уже козацькі полководці не кидалися на ворога в перших лавах, хоча народна традиція змальовує їх у гущі битви, — наприклад, в історичних піснях «Чи не той то хміль», «Гей не дивуйтеся, добрії люди», «Ой Морозе, Морозенку, ти славний ко- заче», «Ой з-за гори високої»). Ще виразніше це бачимо на прикладі поетизації та героїзації Степана Бандери. Знаємо, що в силу істо- ричних обставин С. Бандера взагалі не брав безпосередньої участі в УПА, тим не менше у народних піснях він формує армію, наводить лад у війську, командує фронтом, веде у бій, розмовляє з повстан- цями по телефону23. У мотиві «Шухевича переправляють по зв’язку», згідно з усталеною фольклорною вимогою змальовувати народного героя у єдності з народом, військом, він представлений разом зі своїм почотом — охороною з дванадцяти осіб. Цілком імовірно, що саме такою була кількість охоронців Головного командира УПА, але у творі художньому це число сприймається в контексті уснопоетич- ної традиції. У казках число дванадцять було магічним: дванадцять братів, дванадцять розбійників. У переказах про опришків часто фігурує мотив дванадцяти товаришів у ватазі 24. Це число віддавна мало са- кральне значення. Воно було найуживанішим у давній міфопоетич- ній культурі. У нашому творі число не лише інформує, воно діє на нього і на психоемоційному рівні реципієнта, спонукає сприймати текст саме як художній (тобто вищої культурної значимості), з при- таманною йому поетизацією, героїзацією, ідеалізацією. Ще одна цікава і значуща деталь: Р. Шухевич одягнений кон- трастно щодо свого почоту. Повстанці мають добротне вбрання, гар- ну зброю — це в особливий спосіб естетизує їх, героїзує, викликає повагу й захоплення. Водночас Головний командир убраний у про- стий, навіть поганий, неестетичний одяг. Ця деталь виконує кілька художніх функцій. З одного боку, вирізняє його серед решти, з ін- шого — героїзує та ідеалізує військового зверхника, який матері- альне ставить нижче від духовного: йому шкода приділяти увагу одягові, оскільки всі його помисли зосереджені навколо найвищих ідеалів, навколо боротьби за державу. Таке явище також традицій- не для фольклору. Скажімо, козак-Голота має діряву, травою по- шиту і вітром підбиту шапку-бирку, а одягнений у: Три семерязі лихії: Одна недобра, друга негожа, 23 Див.: Луньо Є. Яворівщина про Степана Бандеру. Провідник ОУН у пісенному фольк- лорі // Народознавчі зошити, 1999. – № 1 (25). 24 Сокіл В. Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та по- етичний аспекти. – Львів, 2003. – С. 206. 278 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 279 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ А третя й на хлів не згожа. («Козак Голота»)25. Ще одна функція одягу ‘Тараса Чупринки’ має вже сучасну мо- тивацію — конспіративну. Якщо б підпільники потрапили ворогові до рук, погане вбрання відвернуло б увагу від Головного командира. Зовнішній вигляд Романа Шухевича у згаданому мотиві на диво збігається з його описом у спогадах охоронця Головного команди- ра Михайла Зайця — ‘Зенка’26. Так само збігаються з наведеними у фольклорних текстах реальні вимоги ‘Чупринки’ щодо одягу та зброї стрільців27. Промовисто характеризує образ Р. Шухевича і його ставлення до їжі. Почувши, що йому та його охоронцям готу- ють вечерю, він категорично заявляє: «Ніяких, — каже, — маслів, салів мені ту не давати. Зупи з часником і по кусочку хліба і ми по- їхали». Цей епізод доводить скромність і невибагливість, демокра- тичність побуту військового ватажка. Про те, що саме так повівся б Р. Шухевич — історична особа, свідчить реальний факт із його біографії, про який згадує Петро Дужий. Якось він і ще кілька високих посадовців разом із Головним командиром перебували у розташуванні сотні «Леви». Коли на сні- данок їм подали білий хліб з маслом і каву з молоком, ‘Чупринка’ дав команду віднести ці порції хворим стрільцям, а гостям подати звичайні стрілецькі пайки28. В аналізованих творах Головного командира УПА досить часто називають на повстанське псевдо ‘Тарасом Чупринкою’ та на вій- ськове звання — генералом. У фольклорі слово «генерал» завдяки особі Р. Шухевича набуває досить багатої образності. Окрім звичай- ної називної функції воно несе на собі велике ідейно-смислове на- вантаження. Щоби краще це зрозуміти, слід коротко простежити його генезу. Знаємо, що в українській історії значне місце займає збройна національно-визвольна боротьба. Від козацьких часів в українські й 25 Думи. Історико-героїчний цикл / Упоряд. та примітки О. Дея. Вступне слово М. Стельмаха – К., 1992. – С. 15. 26 Іщук О., Ніколаєва Н. Доля та спогади охоронця Романа Шухевича – Михайла Зайця- «Зенка». – С. 16, 19–20. 27 Там само. – С. 19. 28 Дужий П. Деякі риси характеру Романа Шухевича // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2007. – Т. 45: Генерал Роман Шухевич – «Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. – С. 349. усній словесності існує культ військової сили, а образ оборонця рід- ної землі поділяється на простого вояка-козака і на військового ке- рівника — отамана. З часом обидва образи змінювалися. Зокрема, на початку ХХ ст. козак трансформувався у січового стрільця, а в середині століття — у повстанця (упівця, партизана). Отаман же став сотенним. У кінці 1930-х рр. у тематичному циклі пісень про загибель Євгена Коновальця поширюється слово «полковник»2 9. Далі командний склад війська у фольклорі поділяється на серед- ній (сотенний) і вищий (генерал, його уособленням стала постать ‘Чу- принки’). Це іншомовне слово якщо зрідка і вживалось у жовнірських та солдатських піснях, то лише з негативним значенням. У повстан- ському фольклорі воно змінило своє ідейно-тематичне наповнення на позитивне, зокрема завдяки образу народного улюб ленця — генера- ла Р. Шухевича. Примітно, що слово «генерал» стало основним озна- чником для Командира УПА. Його часто бачимо у піснях-новотворах 1990-х рр. Наприклад, в одному творі з Яворівщини співається: Пішла слава цілим світом, Як УПА їх воювала, Гей —гей! Слава про Бандеру, Про Бандеру і Чупринку-генерала. («Українські хоробрі повстанці»)30. В іншій пісні з цього ж періоду, також складеній на Яворівщині, про ‘Тараса Чупрнку’ сказано: Це був славний, відважний Повстанський генерал, Що землю нашу рідну Від зайдів визволяв. («Хоч я малий вкраїнець»)31. Водночас слово «генерал» асоціюється у народній уяві з сучас- ною, потужною армією. Не може не впасти у вічі, як у мотиві «Шухевича переправляють по зв’язку» описано зброю. Формально їй присвячено лише кілька 29 Луньо Є. Народні пісні про Євгена Коновальця // «Муза і меч»: національний рух у фольк- лорних та літературних джерелах. Збірник наукових праць. – Львів, 2005. – С. 221. 30 Зап. Є. Луньо 07.10.1990 р. в с. Старий Яр Яворівського р-ну Львівської обл. від Мухи Івана, 1934 р. н., осв. сер. спец. – Домашній архів Є. Луня. 31 Дем’ян Г. Українські повстанські пісні 1940 – 2000 років. – С. 283. 280 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 281 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ слів (перелік із короткими ремарками про якість і надійність): «А озброєні були: автомати мали, сильні автомати, і гранати, і пістолє- ти: всьо мали». Проте у цьому описі важливішою за інформативну є експресивна функція. На слух відчувається неабияке захоплення оповідача зброєю, розуміння її вирішальної ваги у розв’язанні тих суспільно-політичних завдань, які перед українською нацією по- ставила історія у ХХ ст. Крилаті слова С. Бандери, сказані на поль- ському судилищі: «Нас розсудить залізо і кров», — були зрозумілі й народові. В українському традиційному епосі зброя є постійним об’єктом поетизації. В одній із повстанських пісень її цінність виражається через міфопоетичне уособлення найрідніших людей: Наган — брат мій, а кріс — батько, Граната — це мати. («А я бідний сиротина»)32. Подібних прикладів можна навести чимало. Якщо у козацькі часи зброя була коштовна, то у стрілецькі й повстанські — надійна. У нашому тексті зброя виконує також вагому символічну роль — генерує культ борців-героїв. Вона творить культ рідної армії як ор- ганізованої і масової форми боротьби. Цей культ, органічно пов’яза- ний з образом Р. Шухевича, представляє його як генерала, за яким стоїть загартована у постійних боях армія. Прикметно, що при цьому генерал ‘Тарас Чупринка’ є і талановитим керівником найвищого рангу, і відважним польовим командиром. Зазначимо, що це аж ніяк не поетичний вимисел, хоча й дуже на нього схоже, це правдиве від- ображення чи не єдиного у світовій історії ХХ ст. прикладу, коли го- ловнокомандувач армії іде в бій і гине зі зброєю в руках. Міфопоетичний за формою і реалістичний за суттю образ гене- рала ‘Чупринки’ відігравав особливо важливу роль у часи непри- миренного ідеологічного протистояння. З одного боку, масована во- рожа пропаганда стверджувала, що повстанці — це бандити, тобто що вони не численні і не керовані жодною політичною ідеєю, їх не зобов’язують жодні морально-етичні засади, жоден кодекс честі. Водночас, з огляду на тактику повстанської боротьби, народ не міг бачити великих армійських з’єднань, оскільки повстанці оперували 32 Зап. Є. Луньо 17.05.1994 р. в с. Старий Яр Яворівського р-ну Львівської обл. від Мухи Івана, 1934 р. н., осв. сер. спец. – Домашній архів Є. Луня. передовсім малими мобільними відділами. Натомість постать Р. Шу- хевича в художній спосіб стверджувала наявність справжньої ар- мії. Таким чином українці ставили себе в один ряд із тогочасними державами-лідерами, які, маючи могутні збройні сили, виступали гравцями на політичній карті світу. В українській епічній традиції рідна сторона, з одного боку, ви- ступає органічним тлом, на якому змальовується народний герой, з іншого — через міфопоетичну кореляцію — визначає його вчинки, моделює його моральний і духовний статус. Саме тому в народних творах ‘Тарас Чупринка’ так часто з’являється саме на Яворівщині, зокрема у містечку свого дитинства Краківці; діє там, навіть прожи- ває — без жодного конкретно-історичного мотивування і пояснення. Вмотивовує і удостовірнює перебування генерала в цій місцевості вкорінений у підсвідомість кожного міфопоетичний культ рідної оселі. За народними мірками, це — свідчення високих духовних якостей Р. Шухевича, бо ж якщо він пам’ятає і шанує малу батьків- щину, то так само вірно любить і турбується про всю Україну. Водночас рідна сторона, рідна хата й поріг надають сили Р. Шу- хевичеві, зміцнюють його дух і волю. Ця потужна міфологема фор- мується архетипами батька-матері, роду, дому, рідної землі, з якої людина виходить і в яку має повернутися, щоб у майбутньому вос- креснути духом та ідеєю. Чужа земля не дає воскреснути, тому-то народ так хотів похоронити Євгена Коновальця на Батьківщині, просив землю прийняти тіло вождя33. Разом з тим, постать ‘Тараса Чупринки’ ділиться своєю героїч- ною аурою з рідним краєм, благотворно впливає на його мешканців. У магічний спосіб, навіть через найменші контакти, він глорифікує цю місцевість, передає її жителям свої духовні цінності й суспіль- но-політичні ідеї. У мотиві «Дівчина сиділа в одній камері разом з дружиною Р. Шу- хевича» маємо змогу спостерігати цікаве явище ідейно-поетичного самовираження оповідачки через змалювання своїх стосунків з дружиною Головного командира УПА. Своєю чергою характеристи- ка Наталії Шухевич проектується крізь образ її чоловіка. Вона до- стойна свого мужа, тримається гідно терпеливо зносить усі тюремні 33 Луньо Є. Поетизація і героїзація Євгена Коновальця у народних піснях // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 8. – С. 150. 282 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 283 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ труднощі й знущання, демонструючи при цьому твердість характе- ру та стійкість духу. Асоціативно у свідомості реципієнта виникає образ Р. Шухевича — хорошого сім’янина, який настільки любить Україну, що пожертвував заради неї своїм сімейним щастям. Підсумовуючи, зазначимо, що в оповідному фольклорі Яворів- щини постать Р. Шухевича виведена в образі народного героя, який одночасно уособлює і військового керівника та організатора, і по- льового командира, що завжди готовий іти разом з повстанцями в бій. Це ідеал воїна — досконалого фізично, морально та духовно. Генерал ‘Тарас Чупринка’ прославляє епоху, героїзує свідомість людей, наповнює їхні серця почуттям гордості за свою історію. Ху- дожній образ Р. Шухевича — це також і поетичний символ, з якого нація черпає найвищі духовні цінності й фізичні сили для праці й бо- ротьби за майбуття, за право жити на своїй землі й бути щасливою. УПА на чолі зі своїм Командиром пішла у нерівний бій та ге- роїчно полягла на полі слави, проте народ в усній творчості зобра- жує її воїнів як ідейних і духовних переможців, що своєю кривавою жертвою перейшли у безсмертя і стали взірцем та ідеалом для при- йдешніх поколінь. ДОДАТОК Шухевича переправляють по зв’язку Одного разу мені навіть прийшлося вести кіньми самого ‘Чу- принку’. Я вже так точно не можу сказати, коли то було, я вже ста- рий троха, голова вже троха так не робит, як колись я молодий був. То було десь в сорок або семім, або восьмім році, точно не скажу. Приїхали сюда дванайцять чоловік, всі озброєні були. Приїхали кіньми на саньох, то взимі було. З Ліснович чи з Добростан, звідтам з тих селів. Їх привіз, якийсь такий був партизан ‘Корінь’, таку мав кличку. Він з ними приїхав, і ше приїхав такий, він був Зеник, а його брат Гринцьо називався, той Гринцьо, може, ше де жиє у Львові. Зеник був з Ліснович, а ‘Корінь’ — я не знаю, чи з Добростан, чи з Білої Гори, звідтам був, з тих селів. Вони ту приїхали і мене ту злапили. І говорит до мене той ‘Ко- рінь’, кур’єром він був: «Треба добрі коні і довгі сани, бо нас є дванай- цять хлопів». Всі вони були взброєні, розумієте, такі гарно вбрані, куртки мали такі. Хто мав куртку з матерії, а хто мав таку з шкі- ри, чи, як то ся називає, з дермантину. Мали гідні чоботи, райтки: всьо мали, такі файні шапки мали. А озброєні були: автомати мали, сильні автомати, і гранати, і пістолєти: всьо мали. Іно ‘Чупринка’ був в такій куфайці обтріпаній і таку шапку мав нездалу, вушанку- шапку. То був ‘Чупринка’. Но і каже до мене той ‘Корінь’: «Слухай, треба добрі коні». Я кажу: «Во ту є кінь і ту є кінь». Знаєте, бо коней я не мав своїх. І ми забрали ті коні і ті сани в тих господарів. Була в Карачея, там де Міхоцкий тепер є, він мав кобилу файну, таку рижу, а другий зараз в сусіді, там тепер живе така баба бідна, вона си купила тую хату, писався Близняк, то мав таку сиву кобилу, а чорний хребет мала. Коні були здорові, тих дві кобили. Сани були ше від одного сусіда, там теж вже нікого нема. І тоди той ‘Корінь’ до мене говорит — він мене знав, я його — каже: «Слухай, Місько, треба шось повечеряти». Перекусити хотіли, бо вони приїхали здалека. Я кажу: «То добре, зараз будем ту шось шукали і шось перекусим». А ‘Чупринка’ зі заду стояв, той генерал. Я його вже тепер знаю, а тоди я його не знав, звідки я знав, шо то за йден: «Ніяких, — каже, — маслів, салів мені ту не давати. Зупи з час- ником і по кусочку хліба, і ми поїхали». Во так сказав ‘Чупринка’. Я не знав, шо то ‘Чупринка’, а потім ‘Корінь’ гадає: «Ти знаєш, хто то є? То є крайовий провідник», — каже. До мене той ‘Корінь’ так сказав, бо я був зв’язковим. Я знав там точки і так далі, і так далі. «То є Крайовий провідник, то є генерал ‘Чупринка’. «Нія- ких, — каже, — мені ту не треба курей, салів, маслів — зупи з час- ником і хліба по кусочку». Ми виїхали з нашого села, во з Чорнокунец, вночи (бо вдень хто партизанів возив), та й поїхали. І я від ліса їду далеко, а він каже до мене: «А чо ти так далеко їдеш від ліса?». Я кажу: «Слухайте, — а там гарнізон стояв, москалі, я кажу, — там може бути застава, нас би ту шарнули і всьо». А він каже до мене: «Жоби ти нас, друже, не завіз де на заставу». Я говору: «Слухайте, ви маєте автомати, гранати, піс- толєти, а я маю бич, — бич я мав коні поганяти, — де я вас повезу?» Завіз я їх на точку, на Дернаки, а там вже друга фіра і всьо. Я ся вертаю, а вони поїхали далі. ‘Чупринка’ поїхав там, де йому треба. Я не знаю де, мені ніхто не казав. Та поїхали далі, гет, як на Селиска їхати. Я ся повернув назад. 284 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 285 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ Як я ся вернув, я не пам’ятаю, не знаю. То страшне було: вно- чи, взимі. Але, правда, коні добрії, я бичем махнув і поїхав. Во таке було. Ще я там кажу: «Слухайте, може я би ту переночував, де я теперка поїду?» — «А ту, — каже — зара має бути облава, москалі мают ту прийти і тебе ту хапнут, і шо буде дальше?» І я тоди вночи поїхав, але я знав добре дорогу, поїхав і приїхав додом. Записав Є. Луньо 05.07.2005 р. в с. Чорнокунці Яворівського р-ну Львівської обл. від Савки Михайла, 1929 р. н., 7 кл. — Домашній архів Є. Луня. Шухевича кілька разів переправляють за кордон З провідником ‘Інгулом’ ми зустрічалися вже рідше. Мали ми з ним зустрічі на Наконечному, — як Наконечне Перше, є там такі ліси. Одного разу був там ‘Інгул’, ‘Клим’ і нас чотирнайцять: ‘Троян’ і його боївка, і був ще один незнаний чоловік якийсь. І тут на На- конечному облава. Дивимося — вроді вони будуть іти на ті ліси, на нас. І тут наші хлопці так трохи замішалися. А той незнаний так ся дивит і каже: «Панікери». Відійшли ми трошки і думаємо, куди від- ступати, як вони підут. А ‘Прут’: «Нікуди не відступаємо, поки все на місці». А я підійшов, пи таю: «Друже провідник, хто то є?» А він каже: «Друже ‘Чубчик’, ви дуже цікавитеся». Кажу: «Я бачу, шо то людина якась не така проста». Він мені говорит: «Так як мені зда- ється, між нами, шо то є ‘Чупринка’». А може, він добре знав, але не хотів точно сказати. Каже: «Я сам точно не знаю». То ми того чоловіка три рази так переправляли. Нам давали його звідтам, з Краківця, а ми його переправляли сюда на Яворів і передавали його далі. Чи він ішов на Львів, чи в якісь ін ші сторони, не знаю. Одного разу знов переправляли звідси, то вже за границю він ішов. То всьо по зв’язку ішло, і то дуже строго було і дуже секретно. То могло бути десь так в сорок четвертому восени. Високий, такий стрункий, як я дивлюся тепер на лице його на фото, ми часто їздимо в Білогорщу, то точно він був, ‘Чупринка’. Був вбраний всьо по-цивільному, навіть не мав автомата, тільки пістоль, і то скрито, не навидоку, бо не раз в село йо го давали. Був такий акуратний. Побув він в нас тільки через день, і всьо, ввечері ми його переправили. А та облава на нас тоді так і не йшла. Постріляли вони там де попало, походили і вернулися. Ми потім сміялися. Каже провід ник, а він був досить-таки бойовий теж, теж такий високий, гар ний: «Більше такого не робіть, таких речей». Ми кажемо: «Та ми не па- нікували, ми тільки між собою радилися, куда відступати». «А, то видно», — каже, тай сміялися. Записав Є. Луньо 30.07.2001 р. у Львові від Василька Григорія, 1920 р. н., 7 кл. — Домашній архів Є. Луня. Шухевич надихає упівців перед бойовим рейдом Це було десь в половині грудня, нас зібрали і перед нами виступив Роман Шухевич. Казали, що провід. Але що то є Шухевич — ні хто про нього не знав. Казав нам: «Хлопці, ви ідете в пропагандистські рейди, в села ідете, в райони. — Звертається до нас, — щоб ви до- тримувалися дисципліни і себе належно поводили». О в такім змісті з нами говорили, патріотично перед нами виступали. Я дуже багато бачив провідників, але ніхто не знав, що це за осо- би. Але тільки подивитися на людину часом — відразу видно, що то є людина з великої букви. І по мові, і по поведінці видно. Шухевич не був у військовому, він був вбраний по-цивільному, в сірому плащі, був підперезаний і тут збоку мав пістоль. Були там ще і інші провідники. У вісімдесять восьмому році я поїхав в Бельгію до брата. В нього була велика бібліотека, він газети складав мені цілий рік, «Шлях пере- моги». Я дивлюся, книжка про Шухевича. Я іно подивився на портрет, я зразу впізнав, що то Роман Шухевич тоді перед нами виступав. Записав Є. Луньо 16.05.2003 р. в м. Яворові Львівської обл. від Лопачака Богдана, 1923 р. н., 10 кл. — Домашній архів Є. Луня. Шухевич проводить нараду з підпільниками Одного разу, коли мій брат ще працював у Львові, приїжджає він додому, і говорить він до батька і матері: «Можливо, ви би тої ночі не ночували в хаті, а десь в коморі або в стодолі». То якраз було літо, мама і тато погодилися. Пішли вони спати до стодоли, і брат мій молодший з ними, бо він ще був замалий до тої всьої справи. Тато питає Михайла: «А що то має бути?» «Повинні в мене бути люди», — каже той. «Чому якраз в нас?» — «А тому, що приїде по- їздом одинайцята година вночі величний представник, і тут треба 286 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 287 № 10ЄВГЕН ЛУНЬО ПОСТАТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОПОВІДНОМУ ФОЛЬКЛОРІ ЯВОРІВЩИНИ поставити стежу. Від станції до нас недалеко, і не треба буде вели- кої стежі, не треба буде багато лю дей. То вже був такий час, що фронт до нас зближався, що моска лі підходять. Я з батьком не йшла спати до стодоли, а лишилася в хаті, лежа- ла собі на п’єцу й буду спати. Кажу до Михайла: «Знаєш шо, я ли- шаюся тут в хаті». Він каже: «Та будь вже, та не йди там вже нігде». Я доки спала, доти спала, хатні двері відкриваються, і починають входити до хати чоловіки. Оден, за хвилю другий, тре тій; і йдуть, і йдуть, і йдуть. А я по тому сіла собі — та чого я буду спати, буду ся дивити, хто приходить, хто відходить. Во ни приходять, жартують, сміються, кажуть: «Дівку маємо на п’єцу. О дивися, яка дівка си- дить на п’єцу». Я мала тоді якихось де сять років. Ті, шо приходили, — то були керівники зо всіх сіл, може, то ста- ничні, може й кущові. Декого з них я знала, крім тих з нашо го села, були ще з Яжева; Шопський Степан, Коновал. Шопського я знала дуже добре, бо кожного дня до нас приїздив своїм рове ром. Сидять вони, жартують, співають. Коли прийшов поїзд, може, минуло з п’ятнайцять хвилин — я сиджу, так собі уважно на то всьо споглядаю — в хаті всіх їх було, може, сорок, а може навіть і більше, повна хата, ні зброї при собі не мали, ні мундирів на собі не мали, бо то було ще за німців. І тута приходить до ха ти якийсь оден вій- ськовий мужчина, і вони всі як сиділи — так всі і стали на струнко і віддали йому честь. Він сказав: «Вільно», і всі посідали. Я на нього дивилася, мужчина був той років може 45—40. Ко ли я тепер дивлюся на знимку Шухевича, мені все здається, що то він. Приніс той чоловік з собою якийсь такий пакунок, якби че моданчик. І ще з ним було два охоронці спереду, два ззаду, всі озборєні, але вбрані по-цивільному. Поставив він ту скриньку на лавці коло себе. Мав той чоловік промову. Я собі запам’ятала тілько слова, що більшовики вже близько. Нам треба збиратися в сотні і йти в ліси, бо потому нас не впустять. А більше я нічого не пам’ятаю. Тоді він кожного сільського провідника викликає і питає: «Скільки ти зі свого сел можеш дати людей?» Оден каже: а тілько а тілько, ну там п’ять чи десять. «А ти скільки? Може би більше?» Наполягав трохи на них. «Я не можу, що я буду брати ненадійних людей, я не можу», — казав там оден. Питався він мого брата: «Скільки можеш дати людей?» — «Не більше п’ять». То ді він брав зі своєї скриньки так як би повістки і вручав їм. Котрий зі свого села обіцяв дати п’ять чоловік — давав йому п’ять повісток, котрий десять — тому десять. Ті повістки він роздав, потім ще з ними мав промову. Поїзд о тре- тій годині ночі мав відправлятися назад до Львова, він зі своїми охо- ронцями зібрався й пішов до поїзда. Його лице запам’ятала я добре і коли тепер ознайомилася з партизанами / [знимками] Шухевича, то я все ж таки думаю, що то тоді був не хто інший, а тільки він. Вже тоді фронт сюда приближався, і вони організовувалися йти в ліси. Записав Є. Луньо 10.03.1995 р. в с. Залужжя Яворівського р-ну Львівської обл. від Манько Ганни, 1934 р. н., 7 кл. — Домашній архів Є. Луня. Підпільниця доставляє Шухевичеві таємну пошту Коли я ходила до Краківця на курси, то вже тоді носила різ ні штафети, «Степовий» мені доручав. Одного разу він напхав ме ні пов ну канку паперів, дає мені і говорить: «Ту канку занеси в Кра- ківці до того дому, де є поліція. Там буде оден чоловік в брондзовому убрані на тебе чекати, даш ту канку йому». Я кажу: «Добре.» Іду я з тою канкою, зайшла вже туди, як кінчається Віль ка, там називають Лися гора — йой, німці. Боже! Я так стала, трошка спинилася, не знаю, що маю робити. Таж то є ціла канка паперів і всі друковані на машинці. Як я їм попаду в руки, то не знаю, що зі мною зроблять, а за ті папери, то й других мо жуть поарештувати. Німців тих було до- сить багато, вони трохи хо дили по лісі, декотрі сиділи, бо їм худобу наші партизани поза бирали. А щось двох німців стояло на гостинці. Я не буду ся вер тала, бо можуть щось запідозрити, йду далі. І якось так Бог дав, що німці мене не спинили і не перевіряли, я легенько попри них перейшла і зайшла щасливо до Краківця. Зайшла на поліцію, а той чоловік вже на мене чекав, каже: «То Ви мені маєте передати ту канку». Взяв її і подякував мені. Потім він ще кілька раз приходив до нас додому до «Степового». Я його дуже добре запам’ятала — такий був сухорлявий бльондин і все хо- див в тім брондзовім убрані. І вже пізніше, за України, як я побачи- ла портрет Шухевича, то я його впізнала, тоді то був ніхто інакший, іно він: ті самі очі, той сам ніс. Бик Марія «Одні гинули, а інші на їхнє місце приходили» // Яворівщина у повстанській боротьбі. Розповіді учасників та 288 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 289 № 10 очевидців / Записав і упорядкував Євген Луньо. — Т. 1: Наконечне Перше. Наконечне Друге. — Львів, 2005. — С. 483—484. Зв’язковий переносить пакет від самого Шухевича Одного разу каже до мене ‘Сірко’: «Треба скоро дістатися до Бу- нова, чим скоріше». А я молодий, що то мені — через лісок, тай вже в Бунові. А зв’язкова хата була на Волі в Пасласів. Я не знаю, як старий Паслась називався, дочка його Параня була зв’язкова, а син Микола тоді ще був малий, ще були дочки Наталя і Олена. Прийшов я до них, Параня взяла штафету: «Ти тут зачекай, — каже до мене, — я піду, розкажу і зараз вернуся.» Зачекав я кілька хвилин, а тоді кажу собі — піду перекушу додому. При собі маю той свій старий наган. Мені привіз його зі Львова Костик Микола, такий був в нашому селі, він дуже багато нам помагав, привозив зброю, привозив всьо. Ще я не дійшов до хати, Параня вже біжить: «Давай скоро, — каже, — бо чим скоріше треба назад.» Я тільки попив квасного мо- лока — і зразу напопереки і туди. То є з вісім кілометрів. Прибігаю туди, а їх нема, пішли на Заріччя, є там таке село. Ка- жуть мені зачекати тут, а на Заріччя послали зв’язкову, що назива- лася Ірина, а псевдо мала ‘Ластівка’. А в мене псевдо було ‘Лозовий’. Його мені дали на Висівці в Шубалихи. Там був ‘Тичина’ і був ‘Жук’, називався Іван, загинув в сорок восьмому році, був Бандери двоюрід- ним братом, але писався не Бандера, а якось інакше, я знав, але вже забув. Росту був високого, поза метр вісімдесят. Там я приймав прися- гу, і тоді дали мені то псевдо. То було скоріше, в сорок шестому році. Мені кажуть: «А ви тут троха відпочиньте.» Я дійсно був захе- каний. Там якраз зварили бульбу, дали мені їсти. Нема, прибігає перше зв’язкова ‘Ластівка’, а вже пізніше, то прийшов і ‘Сірко’. Вона принесла мені від Шухевича пакет, від ге- нерала Шухевича пакет. Той пакет через кого-небудь не йшов, в будь-які руки його не давали. Що то від самого Шухевича, потім сказав мені ‘Сірко’, говорить до мене: «Осторожно, важай, бо то від генерала Шухевича. І нікому нічого». І той пакет я заніс до Бунова. Записав Є. Луньо 14.06.2001 р. в с. Бунів Яворівського р-ну Львівсько ї обл. від Хомина Степана 1928 р. н., 7 кл. Проживає у Львові. — Домашній архів Є. Луня. ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА НА ПОВОЄННУ БОРОТЬБУ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ На історію розвитку та розмах українського національно-ви- звольного руху 40-х—50-х рр. ХХ ст. чи не найпомітніший вплив справив Роман Шухевич (‘Тарас Чупринка’, ‘Щука’, ‘Тур’), який у вказаний період був керівником Організації Українських Націона- лістів (бандерівців) — ОУН(б) — на українських землях, Головним командиром Української Повстанської Армії (УПА) та Головою Генерального Секретаріату й генеральним секретарем військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Із наближенням сотих роковин від дня народження Романа Шу- хевича усе актуальнішими стають дослідження, присвячені життю та діяльності видатного сина України, надто що досі монографій про цю особу написано не так уже й багато. Мета цієї статті — дослідити еволюцію поглядів Р. Шухевича на форми та методи визвольної боротьби проти комуністичного ре- жиму у післявоєнний період та прослідкувати її вплив на тактику діяльності ОУН і УПА. У другій половині 1943 — на початку 1944 рр., коли стало точно відомо, що Німеччина війну програє і на західноукраїнські землі по- вернеться радянська влада, в середовищі керівництва ОУН та УПА розглядали можливі варіанти розвитку подій. Під час нарад, зборів, конференцій звучали думки як про складання зброї перед кому- ністичною владою, легалізацію руху, так і про широкомас штабну боротьбу з більшовицьким режимом. Однак прихильників друго- го варіанту було набагато більше, що й визначило подальші кроки українського визвольного руху. Наприкінці жовтня 1943 р. поблизу с. Мелна на Львівщині відбу- лася нарада керівництва УПА, обласних провідників та військових референтів ОУН(б). Очолювали її член Бюра Проводу ОУН Дмитр о

Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини

Institution

Ähnliche Einträge