Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65117 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії / К.Л. Сізова // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 214. — С. 168-170. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65117 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сізова, К.Л. 2014-06-22T17:06:56Z 2014-06-22T17:06:56Z 2011 Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії / К.Л. Сізова // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 214. — С. 168-170. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65117 821.161.2 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| spellingShingle |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії Сізова, К.Л. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title_short |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| title_full |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| title_fullStr |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| title_full_unstemmed |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| title_sort |
ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії |
| author |
Сізова, К.Л. |
| author_facet |
Сізова, К.Л. |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65117 |
| citation_txt |
Ономастична характеристика як складова портрета героя у драматургії / К.Л. Сізова // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 214. — С. 168-170. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sízovakl onomastičnaharakteristikaâkskladovaportretageroâudramaturgíí |
| first_indexed |
2025-11-25T22:31:33Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:31:33Z |
| _version_ |
1850565660453634048 |
| fulltext |
Монастирська Р.
ПРО ЗМІСТОВУ СТОРОНУ ТЕРМІНА ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
168
Загалом, з огляду на проблему формування логічно несуперечливих і лінгвістично правильних значень
юридичних термінів, термінологічні значення можна вважати такими, що виконали свою функцію, якщо
вони суттєво, з оптимальною кількістю компонентів передають зміст наукових понять.
Джерела та література:
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.
– К., Ірпінь : ВТФ "Перун", 2005. – 1728 с.
2. Кузнецова Э. В. Лексикология русского языка / Э. В. Кузнецова. – М. : Высшая школа, 1982. – 152 с.
3. Никитин М. В. Лексическое значение слова (структура и комбинаторика) / М. В. Никитин. – М. :
Высшая школа, 1983. – 127 с.
4. Симоненко Л. О. Формування української біологічної термінології / Л. О. Симоненко. – К. : Наукова
думка, 1991. – 152 с.
5. Словник української мови : в 11 т. / ред. І. К. Білодід; АН УРСР, Ін-т мовознавства. – К. : Наукова
думка, 1970-1980.
6. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений / Б. А. Плотников. –
Минск : Вышейшая школа, 1979. – 134 с.
7. Цивільний кодекс України : за станом на 12 трав. 2008 р. / М-во юстиції України. – К. : Вид. Дім "Ін
Юре", 2008. – 480 с.
Сізова К.Л. УДК 821.161.2
ОНОМАСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СКЛАДОВА ПОРТРЕТА
ГЕРОЯ У ДРАМАТУРГІЇ
Зображення людини є однією з найважливіших складових художнього твору, і його мовне втілення в
тексті надає широкі можливості для інтерпретації глибинних, фундаментальних принципів письма
окремого митця, естетичної системи літературного напряму, і – певного роду літератури. Виявлення
закономірностей портретного моделювання у драмі є логічним продовженням дослідження міметичних
принципів зображення людини в українській художній прозі, здійсненого нами раніше [12].
Портрет у художньому творі є сукупністю великої кількості структурно-семантичних складових. До
них належать не лише суто зовнішні дані (форма і вираз обличчя, погляд, волосся, зріст і статура, одяг і
аксесуари тощо) і форми поведінки (міміка, жести, хода, манера рухатися тощо), а й інші різновиди
характеристики персонажів, наприклад, колористична (коли семантика образу героя розкривається за
допомогою кольорів, що домінують в описі); характеристика за допомогою пахощів, яка пов’язана з
тенденцією до натуралізму; характеристика смаків, естетичних та інших (так, любов до музики у творах
романтизму детермінує позитивність персонажа); характеристика за допомогою паралельних образів або
концептів, сутність якої полягає у залученні різноманітних образів (натурфактів чи артефактів), що
допомагають створенню семантичної домінанти образу героя. Актуалізація певної структурно-семантичної
складової портрета корелює передусім з родовою належністю твору, а також з концептуальними засадами
літературного напряму.
До портретної характеристики належить також ім’я героя: в художній літературі «імена власні з
називною функцією дуже важливі – вони допомагають створити літературного героя. Багато авторів
витрачають багато сил на опис сцен, героїв, подій, щоб візуалізувати їх. Але кращий опис – це всього лише
натяк, ключове слово, що відкриває двері, у які читач входить сам» [13, с. 149]. Ономастика у художньому
творі завжди красномовна: навіть коли автор намагається надати герою звичайні типові ім’я та прізвище,
він неминуче підключає сильне асоціативне поле, яке несе кожен антропонім. На це вказує В. Михайлов,
підкреслюючи, що «комунікативна функція ономастичного матеріалу в художньому тексті виявляється
«ускладненою» поетичною функцією, яка висувається тут на перший план» [10, с. 3].
О. Астаф’єв наголошує на тому, що у художньому творі вибір імен для персонажів є одним із елементів
моделюючої системи, ім’я подається як певна передумова розкриття духовного світу героїв [3, с. 5],
«авторське втручання у випадку імен може бути виражене за допомогою вибору і відсилання до різних
конотацій. У таких випадках ім’я функціонує на правах своєрідного епітета» [3, с. 4].
Зображення людини має свою специфіку у різних родах літератури. Епос, лірика і драма завжди
обирали власні шляхи характеристики персонажа: те, що домінувало у одному з родів літератури, у іншому
відступало на задній план. Щодо особливостей зображення у різних літературних родах Т. Бовсунівська
констатує: «Основна властивість епічного мистецтва полягає у відтворенні дійсності. Лірика ґрунтується на
особистому суб’єктивному відчутті. Драма об’єднує об’єктивність епосу і суб’єктивність лірики у
активному чині. Іноді твори можуть створюватися на стику двох або навіть трьох родів» [4, с. 9].
Епос завжди надавав перевагу описові зовнішнього вигляду героя. Характеристика внутрішнього світу,
дій, мовленнєва характеристика та паралельні образи тривалий час мали периферійний характер. Динаміка
розвитку образу героя, зміни, що відбуваються з ним, – усе це у епічній літературі відображається
переважно через опис зовнішності. Суттєвою ознакою природи епічного характеру є те, що епос відтворює
його «тільки через індивідів, їх вчинки і страждання, і чим життєвіше переплітаються вони з подіями, що
розвиваються, тим переконливіше він притягує до себе основний інтерес» [2, с. 203].
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
169
У ліричній літературі домінує характеристика внутрішнього світу людини, розкриття емоційних станів
та переживань. Важливим засобом зображення також виступають паралельні образи. Власне опис
зовнішності персонажа, його мовленнєва характеристика і опис дій виконують допоміжну роль.
У драмі головними засобами традиційно є ім’я та соціальний статус героя, винесені у перелік дійових
осіб, та мовленнєва характеристика персонажа. Додатковими шляхами зображення героя є опис
зовнішності, характеристика дій, жестів, міміки, які надаються у авторських ремарках або репліках
персонажів.
Певна обмеженість способів зображення героя у драмі порівняно з іншими родами літератури
зумовлюють суттєве зростання ролі ономастичної характеристики. Драма зберігає генетичні зв’язки з
міфом, у якому ім’я «тотожне з предметом, або, вірніше, з його істинною ідеєю, сутністю» [7, с. 31]. Для
драматичних творів цілком справедливим є латинський афоризм «Nomen est omen» («Ім’я – це доля»),
оскільки, обираючи ім’я героя і виносячи його у перелік дійових осіб, автор не лише вказує на значущість
героя, адже другорядні персонажі, як правило, безіменні, але й у такому максимально концентрованому
вигляді (одне-два слова) описує соціальний стан, характер, психологічні особливості, зовнішність.
Принципи побудови ономастичної характеристики залежать від художнього напряму як специфічної
системи художнього мислення. Українській драмі першої половини ХІХ ст., яка синтезує літературні
традиції класицизму, сентименталізму, просвітницького реалізму і романтизму, притаманне використання
красномовних імен у ролі своєрідних ярликів, що моделюють характер персонажа і його сприйняття. Це
певною мірою зумовлене тісним зв’язком із фольклорною традицією, адже для літератури початку ХІХ ст.
народна культура стала основним джерелом, змістовим і формальним. Імена Шельменка-денщика
Г. Квітки-Основ’яненки, Наталки Полтавки і Терпілихи І. Котляревського, подібно до імен фольклорних
персонажів, є не стільки власне називанням, скільки характеристиками.
У літературі класичного реалізму, який змінює концептуальні підходи до образу героя, зникає сувора
функціональність героя, на зміну їй приходить детермінованість середовищем, коли індивідуальні
особливості героя зумовлені його соціальним оточенням, належністю до певної суспільної групи. Реалізм
вимагає усебічного, універсального підходу до змалювання героя, широких і об’єктивних картин дійсності,
розкриття соціальних і психологічних основ його поведінки, впливу зовнішніх обставин. Це спричинює
функціональні зміни ономастичної характеристики як складової портрета героя у драматичному творі.
Відверто красномовні імена витісняються на периферію, ними наділяються передусім негативні
персонажі, такі, як писар Вишкварка з драми І. Карпенка-Карого «Чортова скала» або антиукраїнські
налаштований псевдоаристократ Николай Степанович Бєлохвостов, герой п’єси М. Старицького «Не
судилось!». Ареалом панування красномовних імен залишається переважно комедія, у якій за традицією
ім’я часто еквівалентне характеру (хрестоматійним прикладом є «За двома зайцями» М. Старицького, де
промотаний цирульник іменується Свиридом Пилиповичем Голохвостим), хоча є й винятки – у драмі
М. Старицького «Талан» головну героїню, прототипом якої стала Марія Заньковецька, зовуть Марія
Іванівна Лучицька, і це не просто характерний для театру тієї доби сценічний псевдонім, це вагомий
елемент моделювання образу героїні. Прізвище молодої актриси викликає асоціації зі світлом і теплом і, без
сумніву, може бути віднесено до семантично навантажених.
Основний же масив ономастики у драмі доби реалізму будується на інших засадах, головним
принципом при виборі драматургом імені героя стає відповідність соціальній належності героя. Так, у
комедії І. Карпенка-Карого «Суєта» з чотирьох синів Макара Барильченка – Карпа, Михайла, Петра та
Івана, саме Карпо є хліборобом (якщо інші три імені використовувалися в усіх суспільних верствах, то ім’я
Карпо більш популярним було серед селян). Дружина Петра, кандидата прав, претензійна і пихата особа,
зветься Аделаїдою (до речі, жінка Карпа – Явдоха). Показовою є також опозиція імен героїнь «Маруся –
Людмила» у комедії драматурга «Житейське море», де вірна жінка Івана, зразкова мати родини – це,
звичайно, Маруся, а Людмила є актрисою, колегою і коханкою Івана, яка руйнує цю родину.
Драма доби модернізму, який був своєрідним відродженням романтизму, повертає традицію
красномовних імен-характеристик. Рецидив романтизму в ХХ ст., без сумніву, дещо відрізнявся від свого
попередника, передусім увагою до формального аспекту творчості. Оновлення романтизму, зокрема його
ідейно-філософської бази та образної системи, у модерній парадигмі відбувалося задля повернення їх до
сфери елітарної культури.
У драматургії помежів’я століть «драматичне відображення людини набуває художньо-філософської
складності» [9, с. 5]. Митці модерної доби створюють образи-символи, герой перестає бути просто
людиною, перетворюючись на втілення певного ідейно-філософського концепту. Відповідно до цього й
імена героїв набувають характеру символу, покликаного актуалізувати у свідомості реципієнта твору ці
концепти. Яскравим прикладом символічної ономастики у російській літератури є драми О. Блока,
символіка імен героїнь у яких пов’язана із гностичною традицією [8, с. 103].
Наближення героя до символу або абстрактної ідеї зумовлює посилення тенденції відмови від
надавання героям імен. Так, у початковому варіанті драматичної поеми Лесі Українки «У пущі» «головні
дійові особи не мали власних імен. Було: Мати замість Едіта, Сестра замість Крістабель» тощо [11, с. 309].
Якщо б Леся Українка не внесла концептуальних коректив, то Мати стала б символом деспотичної любові,
фанатичної впевненості у своїй правоті, а Сестра – нерішучого, мовчазного співчуття. Надання героям
особистих імен перетворює загальне правило на окремий випадок.
Традиція відмови від звичайних імен на користь імен-символів спостерігається й у п’єсах
В. Винниченка, де, за влучним висловом А. Гуляка, «часто надмірно оголюється тенденція, починає
домінувати раціоналістичне начало, конструкція» [5, с. 9]. У творі «Чорна Пантера і Білий Медвідь» герої
Сізова К.Л.
ОНОМАСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СКЛАДОВА ПОРТРЕТА ГЕРОЯ У ДРАМАТУРГІЇ
170
поділяються на три типи: персонажі, що мають лише звичайне ім’я (наприклад, Ганна Семенівна, Мігуелес,
Мулен та ін.); носії подвійних імен – Корній Каневич (Білий Медвідь), Рита (Чорна Пантера); герої з ім’ям-
символом (Сніжинка). Це створює складний світ, у якому за побутовим планом проглядає надреальність
ідей-абсолютів. Персонажі першого типу належать до побутового рівня, Корній і Рита вагаються між
побутом і буттям, матеріальним і духовним, а Сніжинка (якщо судити за ступенем абстрагованості імені) є
найбільш наближеною до ідеального світу, у якому взагалі не існує звичайних імен.
Ономастична характеристика у драматичних творах В. Винниченка виконує важливу роль, у п’єсах
драматурга «художня ономастика набуває особливої вишуканості та впливовості. Тут власна назва слугує
поетичним концептом, допомагає увиразнити характерний підтекст, розширити обриси художнього образу,
підсилити його семантичне навантаження» [6, с. 169].
Окремо варто зупинитися на притаманному творчості В. Винниченка методі контрасту, який згадує
серед інших ознак модерного письма Ю. Арешенков: «Йдеться насамперед про впровадження в українську
літературу нових мистецьких засобів, основу яких складали психологізм та метод контрасту. У період
написання збірки «Краса і сила» В. Винниченко повною мірою володів прийомами модерного письма, в
тому числі і вмінням створювати в художньому тексті потужне поле підтекстової інформації» [1, с. 7].
Символічний контраст (чорне – біле), закладений у назві п’єси та іменах головних героїв, тобто ще до
початку основного тексту твору, формує головний конфлікт п’єси, окреслює інтригу, стає потужним
засобом характеротворення.
Аналіз функції та типологічних ознак ономастичної характеристики у портреті героя драматичного
твору дозволяє зробити попередні висновки. Досліджувана структурно-семантична складова портрета у
драмі набуває особливого значення, що спричинене мінімальним, порівняно з епічною та ліричною
літературою, арсеналом засобів зображення героя. Художня ономастика є динамічною системою, яка
трансформується разом з літературою. Цей різновид портретної характеристики в драмі пройшов шлях від
фольклорно-орієнтованих красномовних імен літератури початку ХІХ ст., через типову, соціально
детерміновану ономастику доби реалізму до символічного називання, притаманного модерній літературі. За
всієї множинності підходів до зображення людини представниками різних художніх напрямів дослідження
підтверджує тяглість традицій в українському літературному процесі.
Джерела та література:
1. Арешенков Ю. Винниченко як майстер підтексту (особливості передачі концептуальної інформації в
оповіданні «Кумедія з Костем») / Ю. Арешенков // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київський
університет», 2001. – С. 7-13.
2. Астаф’єв О. Епічна подія як явище феноменологічної актуалізації / О. Астаф’єв // Наукові записки
Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія : Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. –
Тернопіль : ТНПУ, 2007. – Вип. 22. – С. 196-215.
3. Астаф’єв О. Символіка, семантика і функція імені в художньому творі / О. Астаф’єв // Наукові записки
Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія : Літературознавство / за ред. д. ф. н., проф.
М. П. Ткачука. – Тернопіль : ТНПУ, 2009. – Вип. 28. – С. 3-30.
4. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів : монографія / Т. В. Бовсунівська. – К. : ВПЦ
«Київський університет», 2008. – 519 с.
5. Гуляк А. Володимир Винниченко / А. Гуляк // Вибрані твори / В. Винниченко; передм. А. Гуляка. – К. :
Сакцент Плюс, 2005. – С. 5-11.
6. Заставська Н. Поетика імені в драматургії Володимира Винниченка (на матеріалі п’єси «Брехня») /
Н. Заставська // Як тайна, як безодня… П’єса Володимира Винниченка «Брехня» : текст і контекст : зб.
наук. праць / відп. ред. В. І. Гуменюк. – Сімферополь : Світ, 2008. – С. 168-172.
7. Лосев А. Вещь и имя. Самое само / А. Ф. Лосев. – СПб. : Изд-во Олега Абышко, 2008. – 574 с.
8. Магомедова Д. Блок и гностики / Д. М. Магомедова // Collegium : междунар. науч.-худ. журнал. – 1997.
– № 1 (6). – С. 100-106.
9. Матющенко А. Час героя : українська драматургія першої третини ХХ ст. / А. Матющенко. – К. :
Фоліант, 2004. – 125 с.
10. Михайлов В. Н. О специфике литературной ономастики / В. Н. Михайлов // Вопросы стилистики.
Стилистика художественной речи : межвуз. науч. сб. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – Вып. 22. –
С. 2-19.
11. Сєкарева К. М. Примітки / К. М. Сєкарева // Зібр. тв. : у 12 т. / Леся Українка. – К. : Наукова думка,
1976. – Т. 5 : Драматичні твори (1909-1911). – С. 299-332.
12. Сізова К. Людина у дзеркалі літератури: Трансформація принципів портретування в українській прозі
ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / К. Сізова. – К. : Наша культура і наука, 2010. – 356 с.
13. Шпак І. В. Імена власні в перекладі романів J. K. Rowling та J. R. R. Tolkien: чи можливе перетворення
Ravenclaw у Когтевран / І. В. Шпак // Наукові записки Харківського нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди.
Серія : Літературознавство. – Харків : Нове слово, 2008. – Вип. 4 (56). – Ч. 2. – С. 147-153.
|