Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології
Статтю присвячено антропологічним дослідженням населення давньоруського часу лісостепової частини Дніпровського Лівобережжя. Статья посвящена антропологическим исследованиям состава населения древнерусского времени лесостепной части Днепровского Левобережья. Результаты анализа дают автору возможност...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65361 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології / Т.О. Рудич // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 16-25. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65361 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Рудич, Т.О. 2014-06-24T13:22:49Z 2014-06-24T13:22:49Z 2009 Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології / Т.О. Рудич // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 16-25. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65361 Статтю присвячено антропологічним дослідженням населення давньоруського часу лісостепової частини Дніпровського Лівобережжя. Статья посвящена антропологическим исследованиям состава населения древнерусского времени лесостепной части Днепровского Левобережья. Результаты анализа дают автору возможность говорить о принадлежности большей части населения региона к долихокранному с среднешироким лицом морфотипу, характеризующему также довольно значительный массив населении с территории расселения дреговичей, радимичей, смоленских кривичей и в котором ощущается наличие балтского субстрата. Генетические связи с популяциями Правобережья демонстрирует некоторая часть населения Переяславской (г. Переяслав и его округа) и Черниговской земель (среднее Подесенье). В отдельных группах фиксируется влияние кочевого населения и эпизодически присутствие норманов. The article is devoted to the anthropological research on composition of the population in the Ancient Rus period on the forest-steppe territory of the left bank of the Dnipro River region. The results of the analysis allow the author to conclude that most of the habitants of this region belonged to the dolichocephalic with a middle-wide face morphological type, which is also peculiar to the great part of the habitants of the territories settled by Dregovychi, Radymychi, Kryvychi of Smolensk and in which the Baltic substrate is noted. Genetic links with the populations of the right bank of the Dnipro River region are evidenced on a certain part of the population of Pereyaslav (Pereyaslav city and its suburbs) and Chernihiv (the Desna River middle region) lands. In some groups the influence of the nomads and rarely the Normans is identified. uk Інститут археології НАН України Археологія Статті Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології Население Левобережной Украины древнерусского времени по материалам антропологии Population of the Ukrainian left bank region of the Dnipro River in the Ancient Rus period on the anthropological materials Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології |
| spellingShingle |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології Рудич, Т.О. Статті |
| title_short |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології |
| title_full |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології |
| title_fullStr |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології |
| title_full_unstemmed |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології |
| title_sort |
населення лівобережної україни давньоруської доби за матеріалами антропології |
| author |
Рудич, Т.О. |
| author_facet |
Рудич, Т.О. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Археологія |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Население Левобережной Украины древнерусского времени по материалам антропологии Population of the Ukrainian left bank region of the Dnipro River in the Ancient Rus period on the anthropological materials |
| description |
Статтю присвячено антропологічним дослідженням населення давньоруського часу лісостепової частини Дніпровського Лівобережжя.
Статья посвящена антропологическим исследованиям состава населения древнерусского времени лесостепной части Днепровского Левобережья. Результаты анализа дают автору возможность говорить о принадлежности большей части населения региона к долихокранному с среднешироким лицом морфотипу, характеризующему также довольно значительный массив населении с территории расселения дреговичей, радимичей, смоленских кривичей и в котором ощущается наличие балтского субстрата. Генетические связи с популяциями Правобережья демонстрирует некоторая часть населения Переяславской (г. Переяслав и его округа) и Черниговской земель (среднее Подесенье). В отдельных группах фиксируется влияние кочевого населения и эпизодически присутствие норманов.
The article is devoted to the anthropological research on composition of the population in the Ancient Rus period on the forest-steppe territory of the left bank of the Dnipro River region. The results of the analysis allow the author to conclude that most of the habitants of this region belonged to the dolichocephalic with a middle-wide face morphological type, which is also peculiar to the great part of the habitants of the territories settled by Dregovychi, Radymychi, Kryvychi of Smolensk and in which the Baltic substrate is noted. Genetic links with the populations of the right bank of the Dnipro River region are evidenced on a certain part of the population of Pereyaslav (Pereyaslav city and its suburbs) and Chernihiv (the Desna River middle region) lands. In some groups the influence of the nomads and rarely the Normans is identified.
|
| issn |
0235-3490 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65361 |
| citation_txt |
Населення Лівобережної України давньоруської доби за матеріалами антропології / Т.О. Рудич // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 16-25. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rudičto naselennâlívoberežnoíukraínidavnʹorusʹkoídobizamateríalamiantropologíí AT rudičto naselenielevoberežnoiukrainydrevnerusskogovremenipomaterialamantropologii AT rudičto populationoftheukrainianleftbankregionofthedniproriverintheancientrusperiodontheanthropologicalmaterials |
| first_indexed |
2025-11-24T21:03:28Z |
| last_indexed |
2025-11-24T21:03:28Z |
| _version_ |
1850497432568201216 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 416
Антропологи звертаються до теми складу на-
селення Лівобережжя Дніпра давньоруської
доби протягом майже 130 років, але історіогра-
фія з цього питання не є значною. Досліджен-
ня мали епізодичний характер та відображали
етапи розвитку антропологічної науки.
Початок їм поклав А.П. Богданов (1878), який
опублікував матеріали з курганів давньоруської
доби по р. Псел Суджанського повіту Курської
губернії (розкопки Д.Я. Самоквасова). В антро-
полога поховане там населення викликало асо-
ціації не так зі слов’янськими популяціями, як із
сусідніми угро-фінськими народами.
Окремі черепи з давньоруських могиль-
ників, головно басейну Нижньої Десни, до-
сліджував відомий антрополог В.В. Бунак
(Bunak 1932). За його типологічною схемою,
доліхокранний вузьколиций морфотип цієї
групи належав до понтійської гілки середзем-
номорської раси та був одним із двох провід-
них типів східних слов’ян.
Антропологічні роботи базувалися на роз-
поділі черепів за племінними групами згід-
но з археологічними уявленнями того часу. У
тогочасній історичній літературі вся терито-
рія лісостепового Лівобережжя розглядалася
як сіверянські землі, а тому до опрацьованої
Г.Ф. Дебецом (1948, с. 259—261) сіверянської
колекції увійшли матеріали з курганів давньо-
руської доби усього лісостепового Лівобереж-
жя (96 черепів). Доліхокранні з середньою ши-
риною обличчя черепи цієї серії дослідник роз-
глядав як такі, що репрезентували подальший
ступінь розвитку протоєвропеоїдного типу. За-
лежно від того, наскільки окремі черепи відріз-
нялися від первинного прототипу, вони могли
бути діагностовані як «північні» або «середзем-
номорські». Погляди відображали популярні
тоді в науці ідеї стадіальності.
Більш аргументовано про неоднорідність
давньоруського населення Лівобережної Укра-
їни писала Т.О. Трофимова (1946; 1948). Цьому
сприяло розширення джерельної бази, а також
те, що дослідниця, базуючись на дослідженнях
Б.О. Рибакова, вперше розділила краніологіч-
ний матеріал Лівобережжя на групи сіверян, по-
лян переяславських та чернігівських. Тобто кіст-
кові рештки з Чернігівського та Перяславського
повітів, що раніше вважалися сіверянськими,
Т.О. Трофимова розглянула вже окремо, як серії
полян чернігівських та переяславських. Це до-
зволило їй виділити два домінантних на Ліво-
бережжі морфотипи. Доліхокранний вузьколи-
ций європеоїдний тип, який характеризував сі-
верян і полян Переяславського повіту (а також
в’ятичів Зарайського повіту, кривичів Волоко-
ламського та Рузького повітів), на думку дослід-
ниці, мав паралелі серед фінських груп Повол-
жя, населення Болгарського царства та частко-
во золотоординських міст. Мезодоліхокранний
вузьколиций морфотип полян Чернігівсько-
го повіту не простежувався на сусідніх терито-
ріях, а найближчі аналоги знаходив серед іль-
менських слов’ян, слов’ян Померанії та Австрії.
Т.О. Трофимова відзначала, що раніше цей тип
траплявся на могильниках черняхівської куль-
тури. Зауважимо, що в той час у науковому обі-
гу була лише одна черняхівська серія з нижньо-
дніпровського могильника Миколаївка, яка дій -
сно демонструвала суттєві зв’язки з північними
та центральними районами Європи.
Подальші дослідження засвідчили ще біль-
ше розмаїття населення регіону. У 60-і рр. ХХ ст.
Г.П. Зіневич опрацювала своєрідний матеріал з
розкопок могильника біля с. Шестовиця (Чер-
нігівська обл., правий берег Десни). Черепи по-
ходили з розкопок П.І. Смолічева (1926 р.) та
Д.І. Бліфельда (1956—1958 рр.). Серія була не-
великою (11 чоловічих та 9 жіночих черепів)
та неоднорідною. Чоловіча група характери-
зувалася довгим, середньовисоким, доліхоме-
зокранним черепом, вузьким обличчям, дещо
сплощеним по горизонталі, високими орбіта-
ми, носом, що ледь виступає (комбінацією, не-
Т.О. Рудич
НАСЕЛЕННЯ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДОБИ ЗА МАТЕРІАЛАМИ АНТРОПОЛОГІЇ
Статтю присвячено антропологічним дослідженням населення давньоруського часу лісостепової частини Дніпровсь-
кого Лівобережжя.
К л ю ч о в і с л о в а: Лівобережна Україна, антропологія, слов’яни, сіверяни, поляни
© Т.О. РУДИЧ , 2009
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 17
властивою слов’янам). Жіноча серія відзнача-
лася доліхокранією, довгим високим черепом,
вузьким добре профільованим обличчям, дуже
випнутим носом. У дослідниці не виникло сум-
нівів щодо належності жінок до слов’янського
кола та близькості до сіверянок, полянок черні-
гівських та переяславських (Зіневич 1962).
Усі відомі на той час краніологічні матеріа-
ли давньоруської доби з Лівобережжя були ви-
користані у фундаментальній праці Т.І. Алек-
сєєвої (1973), присвяченій східним слов’янам.
Робота базувалася переважно на матеріалах з
розкопок кінця ХІХ — початку ХХ ст., хоча за-
лучалися і надходження 20—60 рр. ХХ ст. Кіль-
кість кістяків, що походили з окремих пунктів,
не дозволила автору сформувати репрезента-
тивні вибірки з окремих могильників, і вона
була змушена оперувати збірними серіями з
племінних територій, окреслених археолога-
ми. У той час набула вже широкої популяр-
ності думка Б.О. Рибакова (1947), який вважав
ареалом сіверян середню течію Десни, басейн
Сейму та верхів’я Сули. Тобто, сіверянська те-
риторія значно звужувалася, а придніпровські
райони Лівобережжя розглядалися як належ-
ні полянам. Згідно з цими уявленнями і було
згруповано антропологічні матеріали.
Сіверянам належали кістяки з курганів на
березі р. Псел біля Білгород-Миколаївського
монастиря, у с. Гочево, с. Александрівка, на
Моісеївському городищі, біля уроч. Голубиця,
у с. Коробкіно Курської губ., с. Лебідки Орлов-
ської губ., у с. Красне та хут. Сетний на Сумщи-
ні — усього 22 чоловічих та 32 жіночих черепів.
Вони походили з розкопок Д.Я. Самоквасо-
ва, В.І. Сізова, П.С. Рикова, П.І. Засурцева та
А.Е. Аліхової.
До сумарної групи черепів з території по-
лян переяславських (36 чоловічих та 11 жіно-
чих) увійшли матеріали з розкопок біля м. Пе-
реяслав, с. Медвеже, с. Липове, с. Липлява,
хут. Ламаний, c. Броварки і м. Дубно. Вони по-
ходили з розкопок кінця ХІХ — початку ХХ ст.
В.М. Щербаківського, Д.Я. Самоквасова,
В.В. Хвойки та М. Шмиткіна.
Представницькою виявилася популяція по-
лян чернігівських. Окремо аналізувався мате-
ріал з сіл та міст. Т.І. Алексєєва розглядала як
сільське населення людей, похованих у кур-
ганах (вибірку склали 24 чоловічих та 13 жі-
ночих черепів). Це були матеріали з розкопа-
них Д.Я. Самоквасовим курганів біля Троїць-
кого монастиря на Болдіних горах, с. Гущин,
с. Стольне, м. Бахмач та розкопок П.І. Смо-
лічева біля с. Шестовиця. Міське населення
чернігівських земель репрезентували матері-
али з кладовища у Чернігові, черепи з печер
Свято-Троїцького монастиря в Чернігові (роз-
копки Д.Я. Самоквасова), кладовища на бере-
зі р. Стрижень біля церкви Бориса та Гліба, а
також черепи з м. Конотоп (розкопки Т.В. Кі-
бальчича) та Замкової гори у Любечі (розкопки
Б.О. Рибакова й Т.І. Макарова). Такий підхід до
розподілу матеріалу дав цікаві результати.
Т.І. Алексєєва (Алексеева 1973, с. 67) запро-
понувала класифікацію східнослов’янських
(чоловічих) груп, в основу якої було покладено
черепний покажчик, ширину вилиць, носовий
покажчик та кут носа. За цією схемою збірна
серія сіверян, що відзначалася доліхокрані-
єю з середньошироким обличчям, мала такі ж
морфологічні характеристики, як і збірні гру-
пи дреговичів, радимичів та смоленських кри-
вичів. Полян чернігівських та переяславських
було віднесено до тих самих мезокранних се-
редньолицих форм, що й полян київських.
Менший черепний покажчик та вужче обличчя
полян лівобережних у порівнянні з київськими
дослідниця пояснювала морфологією давньо-
го субстратного населення Лівобережжя. Тоб-
то, на антропологічних матеріалах фіксувалася
генетична спорідненість населення лівобереж-
них та правобережних полянських земель.
Дослідниця також відзначила, що давньо-
руські городяни відрізнялися від селян біль-
шим черепним покажчиком та ширшим об-
личчям. Пояснювала це вона процесом брахі-
кефалізації, який швидше проходив у міського
населення.
У 70—80 рр. ХХ ст. продовжували істотно по-
повнюватися антропологічні колекції, що ре-
презентували населення Лівобережжя Дніпра.
Матеріал із 35 поховань курганного могиль-
ника ХІ—ХІІ ст. біля с. Кам’яне (Камінне) на
правому березі середньої течії р. Псел дослі-
джували В.Д. Дяченко та П.М. Покас (Дячен-
ко, Покас, Сухобоков 1984). Чоловіча серія ха-
рактеризувалася великими розмірами різкодо-
ліхокранного черепа, середньошироким добре
профільованим обличчям, різко випнутим но-
сом. Найближчі аналоги антропологи вбачали
в сіверянських серіях, але відзначили вище та
вужче обличчя цієї групи. Саме розміри та про-
порції обличчя та орбіт навели їх на думку про
степові впливи, що могли відбивати генетичну
лінію, яка тягнеться від іраномовних груп (скі-
фів Подніпров’я) через частину черняхівців до
населення давньоруської доби регіону.
Надалі П.М. Покас продовжив досліджен-
ня антропологічного складу населення Ліво-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 418
бережжя. Він опрацював матеріал з терито-
рії басейну р. Псел (Покас 1987), де поблизу
хут. Зелений Гай було розкопано низку похо-
вань давньоруської доби на курганному (ХІ—
ХІІ ст.) та ґрунтовому (ХІІ—ХІІІ ст.) могильни-
ках. Розглянувши матеріали з цих могильників
окремо, дослідник відзначив їхню типологічну
схожість. Тобто, зміна обряду не супроводжу-
валася різкою зміною населення. П.М. Покас
фіксував морфологічну близькість цього насе-
лення зі збірною серією сіверян та наголошу-
вав на відсутності типологічної подібності до
популяцій салтівської культури як із Салтів-
ського могильника (аланська складова), так і
Зливкинського (болгари).
П.М. Покасу належать також дослідження на-
селення Середнього Подесення (Покас 1988а).
Він запропонував під час аналізу звертати увагу
на соціальний статус померлих (городяни, селя-
ни, дружинники). Нагадаємо, що Т.І. Алексєє-
ва вже розглядала окремо міські та сільські до-
бірки, але П.М. Покас дослідив також вибірку
з дружинних поховань біля сіл Гущин, Шесто-
виця, Табаївка та Клонів. У сформовану пред-
ставницьку серію черепів, яка репрезентува-
ла сільське населення, увійшов новий матеріал
з курганних могильників біля сіл Жукля, Ко-
мань, Рябцево та ґрунтового могильника біля
с. Лєсково. Цей матеріал він об’єднав з черепа-
ми з могильників Влазов, Меріновка, Стольне,
Кошари, які вже досліджували Т.І. Алексєєва та
Г.Ф. Дебец. П.М. Покас відзначив подібність
сільського та міського населення (хоча городя-
ни були більш змішаними), але зафіксував біль-
шу довжину голови, більші розміри обличчя та
різкіше горизонтальне профілювання черепів із
сільських могильників. Добірка чоловічих чере-
пів з дружинних некрополів виявилася зміша-
ною та досить близькою до городян, вона харак-
теризувалася мезокранією, великим черепом та
середньошироким обличчям. Жіноча ж група
з цих могильників, навпаки, була ближчою до
сільського населення регіону. Цікаві результати
дало порівняння морфології сільського давньо-
руського населення Подесення з черняхівцями
Подніпров’я, хоча матеріалів черняхівської
культури було небагато. Давньоруські черепи
виявилися слабше профільованими на верх-
ньому рівні, але краще — на середньому, мали
нижчі обличчя та орбіти, ширший ніс. Ці ста-
тистично достовірні розбіжності, що не пояс-
нюються епохальною мінливістю, дозволили
П.М. Покасу заперечити можливість зв’язку
давньоруського населення Подесення з чер-
няхівським.
Новий матеріал з Лівобережних земель дали
розкопки ґрунтового могильника другої поло-
вини ХІ — початку ХІІІ ст., проведені у 2004—
2006 рр. під керівництвом М.Т. Товкайла на
околиці м. Переяслав-Хмельницький. Питан-
ня про його належність городянам чи селянам
лишилося відкритим. Антропологічний ма-
теріал з могильника досліджено автором (Ру-
дич 2007).
Чоловіча група (12 черепів) характеризуєть-
ся довгим, вузьким, середньовисоким, доліхо-
кранним черепом. Обличчя середніх розмірів.
Горизонтальне профілювання його на верхньо-
му рівні перебуває на межі різкого та помірно-
го, на середньому — різке. Орбіти низькі, ніс
середніх розмірів, виступає на межі середньо-
го та значного.
Серія вкладається в розмах варіацій сло-
в’ян ських груп X—XIII ст. Походить вона із зе-
мель, які відносять до полян переяславських,
тобто варто було б очікувати максимальної
морфологічної подібності популяції до терито-
ріально близьких груп полян. Але від збірних
серій полян переяславських та чернігівських
ця група відрізняється значною доліхокрані-
єю, ширшим обличчям, що має слабше профі-
лювання.
Можна припускати притік на Переяслав-
щину населення із земель полян київських,
оскільки, на відміну від інших князівств, Пе-
реяславське у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
було у повній залежності від Києва. Київські
князі заселяли та укріплювали південні та схід-
ні кордони не тільки Київської, але й Переяс-
лавської землі, внаслідок чого виникла низка
городищ. Але для популяцій Київської зем-
лі, на відміну від переяславської групи, харак-
терна, головно, мезокранія за менших розмірів
черепа та обличчя.
Пояснити відмінність наших переяславців
від полянських серій впливом степовиків не
можна. Відомо, що на переяславському пору-
біжжі осідали кочові племена, але жодна з цих
груп (навіть алани) не могла привнести такий
малий черепний покажчик. До того ж, за бу-
довою обличчя усі відомі серії кочовиків іс-
тотно відрізняються від переяславської попу-
ляції, яка добре вкладається в розмах варіацій
слов’янських груп.
Якщо звернутися до схеми Т.І. Алексєєвої
диференціації східносло в’ян ських груп, то на-
ша переяславська популяція є найближчою до
доліхокранних із середньошироким обличчям
(дреговичі, смоленські кривичі, радимичі, сі-
веряни), а також доліхокранних із відносно
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 19
широким обличчям (волиняни, полоцькі кри-
вичі) типів. Зауважимо, що серед західних
слов’ян виражена доліхокранія характерна для
віслян (у поєднанні з середньошироким об-
личчям) та мазовшан (у поєднанні з відносно
широким обличчям). Тобто серія з Переяслава-
Хмельницького чітко демонструє північний та
північно-західний напрямки зв’язків, а мало-
му черепному покажчику переяславців легко
знаходяться аналоги в слов’янському світі,
хоча на дещо північніших територіях.
Щоб уточнити місце лівобережних серій у
колі слов’янських груп, ми звернулися до ме-
тодів багатовимірної статистики, що сприяє
об’єктивізації результатів аналізу. Використову-
вався пакет програм SYSTAT. Для міжгрупового
факторного аналізу залучено 20 серій чоловічих
черепів давньоруської доби з Подніпров’я, тобто
територіально близьких популяцій. Їх представ-
лено матеріалами з могильників Миколаївсько-
го, хут. Половецького, Шестовиці (Зіневич 1962;
1967), Яблунівки, Монастирка, Липового, Зе-
леного Гаю (Покас 1987; 1988; 1988а), Юр’єва
(Орлов, Моця, Покас 1985), Камінного (Дячен-
ко, Покас, Сухобоков 1984), Бучака, Григорівки
(Козак 2000), Княжої Гори, Витачева, Києва, Лю-
беча, Чернігова (Алексеева 1973), Переяслава-
Хмельницького (Рудич 2007), а також збірними
серіями полян переяславських, чернігівських та
сіверян (Алексеева 1973).
Серії порівнювалися за такими ознаками:
довжина, ширина, висота черепа, кути гори-
зонтального профілювання обличчя та кут но-
са, ширина та висота обличчя, орбітний і но-
совий покажчики. Міжгруповий аналіз (МГФ)
показав, що середньодніпровські популяції
максимально диференціюють ознаки, які ма-
ють навантаження за першим фактором: кут
носа, ширина обличчя й носа (додатні), кути
горизонтального профілювання, ширина че-
репа (від’ємні). За другим фактором найбільші
навантаження мають довжина черепа, висота
обличчя, черепа й орбіт. За значеннями наван-
тажень на серії всі групи були вписані у простір
двох факторів поліморфізму. Результати аналі-
зу продемонстрували неоднорідність населення
Лівобережжя, що добре відбило складність його
формування.
Максимально віддаленими від загально-
го масиву серій виявилися групи з могильни-
ків Шестовиця, Камінне й Липове (матеріали
П.М. Покаса). Серія черепів з могильника Шес-
товиця дистанціюється від інших завдяки вузько-
му та сплощеному обличчю, не характерному для
слов’ян ських груп. Антропологи відзначали сво-
єрідність серії. За результатами міжгрупово-
го аналізу із залученням широкого кола серій
VI—XVI ст. група з Шестовиці виявила най-
більшу статистичну близькість із серіями ві-
кінгів, особливо Швеції та Британії (Санкина,
Козинцев 1995).
Відмінність серії з Камінного від загального
масиву забезпечує значна висота обличчя й ор-
біт. Ці ознаки були для дослідників аргументом
на користь іранських впливів (Дяченко, По-
кас, Сухобоков 1984). Одонтологи у серії з Ка-
мінного вбачали наявність салтівського (алан-
ського) компонента (Сегеда 2000, с. 274).
Своєрідність вибірки черепів з Липового
П.М. Покас, використовуючи свої краніоло-
гічні матеріали, також пояснював східними
впливами на формування популяції. Відома
латиська дослідниця Р.У. Гравере на одонтоло-
гічному матеріалі фіксувала близькість вибірки
з Липового із сарматськими серіями — чере-
пами Дмитріївського могильника салтівської
культури і могильника Кам’янка на Нижньому
Дніпрі (Гравере 1999).
Але розглянемо основний масив популяцій
регіону. Тут окреслюються такі тенденції. На Лі-
вобережжі концентруються, головно, серії з ве-
ликим поздовжнім діаметром, більш високим
обличчям, різкішим горизонтальним профілю-
ванням і сильніше випнутим носом. Вони ха-
рактеризуються доліхокранією. Це групи сіве-
рянських, переяславських і частково чернігів-
ських земель (Любеч). Однак близьке поєднання
ознак, хоч і не так яскраво означене, проявляєть-
ся в окремих серіях з території полян київських
(Миколаївський могильник, Юр’їв, Монасти-
рок). Загалом на правобережжі Дніпра доміну-
ють групи, для яких характерні менші довжина
черепа, висота обличчя у сполученні зі слабшим
горизонтальним профілюванням і меншим ку-
том носа. Це серії з могильників Григорівка, Бу-
чак, хут. Половецький, Яблунівка. За черепним
покажчиком усі вони характеризуються мезо-
кранією. До них, завдяки незначній довжині че-
репа, висоті черепа й обличчя, тяжіє населення
Княжої Гори, Сагунівки, Києва та двох лівобе-
режних серій — Чернігова і збірної полян черні-
гівських (остання меншою мірою).
Результати кластерного аналізу (ієрархічна
процедура, відстань Евкліда, метод Соmрlеtе)
теж добре ілюструють антропологічну ситу-
ацію в Середньому Подніпров’ї (рис.). Осно-
вний масив давньоруських серій розпадається
на субкластери, що відображають регіональ-
ні особливості. Досить близькими виявилися
збірні групи сіверян, полян переяславських,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 420
а також популяції з могильників Переяслав-
Хмельницький, Любеч (чернігівські терито-
рії) і Зелений Гай (сіверянські території). Збір-
ні серії полян чернігівських та Чернігова увій-
шли до кола правобережних груп: Княжа Гора,
хут. Половецький, Бучак, Григорівка, Київ, Яб-
лунівка.
Але розглянемо давньоруські лівобережні
групи у дещо іншому масштабі, у ширшому колі
східнослов’янських серій. Для цього до аналізу
залучено 21 серію чоловічих черепів. Збірні гру-
пи X—XIII ст. репрезентують території полян ки-
ївських, чернігівських, переяславських, дрегови-
чів, кривичів ярославських, костромських, смо-
ленських, тверських, володимирських, в’ятичів,
радимичів (Алексеева 1973), древлян-волинян
(Рудич 2003, с. 202—204), тиверців (Великано-
ва 1975), а також населення міст Києва, Чер-
нігова, Смоленська, Любеча, Витачева (Алек-
сеева 1973), Галича (Рудич 1998) і Переяслава-
Хмельницького (Рудич 2007).
Серії порівнювалися за ознаками: поздо-
вжній, поперечний та висотний діаметри, шири-
на та висота обличчя, орбіт, носа, ширина лоба,
кут носа та кути горизонтального профілювання
обличчя. У другому варіанті аналізу поздовжній
та поперечний діаметри, висота та ширина об-
личчя, носа, орбіт були замінені на покажчики.
Результати обох варіантів кластерного аналі-
зу (ієрархічна процедура, відстань Евкліда, ме-
тод Complеte) виявилися близькими. Більшість
лівобережних популяцій демонструє найближ-
чу подібність до серій північних територій. Гру-
пи сіверян, полян переяславських, збірна полян
чернігівських об’єдналися в один кластер з дре-
говичами та радимичами. Тобто, головний масив
чоловічого населення Лівобережжя чітко тяжіє
до слов’янського населення північних терито-
рій, де мешкали дреговичі та радимичі.
Але для того, щоб достеменно з’ясувати си-
туацію в регіоні, звернемося до порівняльно-
го аналізу не тільки чоловічих, але й жіночих
серій. Чоловічі групи вважаються більш мо-
більними, вони є кращим матеріалом для ви-
вчення міграційних процесів, жіночі краще ха-
рактеризують тип субстратного населення цієї
території, тож є джерелом для дослідження ав-
тохтонних ліній.
Для жіночих груп земель сіверян і полян
чер нігівських, а також серії з могильника у
Переяславі-Хмельницькому (Рудич 2007) харак-
терне поєднання доліхокранії з середньою ши-
риною обличчя, яке в східнослов’янському сві-
ті вирізняє радимичів та дреговичів. Збірну серію
полянок переяславських (Алексеева 1973) визна-
чає комбінація ознак, що є типовою також для
жінок тиверських, волинських, древлянських
(Рудич 2003) і східнохорватських земель (Ру-
дич 1998). Це поєднання мезокранії із широким
або відносно широким обличчям. Вкажемо, що
ця комбінація взагалі є найрозповсюдженішою
серед жінок слов’янського світу, вона охоплює
великий антропологічний масив, і до нього вхо-
дять не лише східнослов’янські популяції. Так, на
західних територіях вона характеризує віслянок,
полянок польських, моравок, лужичанок, хор-
ваток, частину словацьких жінок. Мезокранією
(з тенденцією до доліхокранії) та середньоши-
роким обличчям відзначаються на Лівобереж-
жі жінки з сільських та дружинних могильників
Подесення та Зеленого Гаю. Вони займають про-
міжне становище між двома згаданими масива-
ми — західним та північно-західним.
Отже, населення Лівобережжя у давньоруську
добу не було однорідним, але і чоловіки, і жінки
переважної частини регіону демонструють поді-
бність, перш за все, до населення, що прожива-
ло на територіях радимичів та дреговичів, власне
кажучи, складають з ними один антропологіч-
ний масив. Питання про те, якому хронологіч-
ному зрізу ми завдячуємо такій подібності, є від-
критим. Це спричинено тим, що населення цілої
низки культур І тис. надавало перевагу кремації
померлих і не лишило матеріалу для краніологів.
Тож коли антропологи намагаються з’ясувати час
появи якогось морфотипу на Лівобережжі, вони
можуть залучити лише черепи черняхівської та
салтівської культур як відносно хронологічно
близький порівняльний матеріал. Але у першому
випадку маємо кілька століть, не представлених
антропологічним матеріалом, оскільки перші
давньоруські серії датуються лише X—XIII ст. Ці
кілька століть за археологічними даними харак-
теризувалися міграціями, що охоплювали тери-
торію, де колись побутувала черняхівська куль-
тура, та сусідні регіони.
У післячерняхівську добу частина пам’яток
V—VII ст. Лівобережжя належала до пень-
ківської культури. Пам’ятки пеньківської та
більш північної колочинської культури, під-
основу якої вбачають у київській, були одним
з компонентів формування волинцевської та
роменської культур Лівобережжя. Обидві за-
ймали територію, яка вважається сіверян-
ською. Ще одна складова лівобережних куль-
тур VIII—X ст. пов’язана з нащадками носіїв
празької культури, що у VII—VIII ст. прони-
кли на лівий берег Дніпра. Але на території по-
лян київських, звідки була можливою інфіль-
трація населення на Лівобережжя, археоло-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 21
гічна ситуація також є складною. У VI—VII ст.
тут сходилися кордони празької, пеньківської
та колочинської культур, у VIII—X ст. — лука-
райковецької та волинцевської. Жодна з пере-
лічених груп не представлена антропологічно.
Теоретично у складі їхніх носіїв могли бути на-
щадки черняхівців. Але оскільки у другій по-
ловині І тис. археологічно фіксуються перемі-
щення люду, можна припустити, що населен-
ня, яке могло бути спорідненим генетично з
черняхівською культурою, не обов’язково за-
лишалося там, де мешкали його пращури в
черняхівську добу. Це дозволяє не обмежува-
тися порівнянням черняхівських і давньорусь-
ких матеріалів виключно в межах регіону, хоча
такий варіант розглядається в першу чергу, і
розширити коло серій для порівняння.
Стосовно черняхівських матеріалів з Ліво-
бережжя (Покас 2000), то їх варто окремо по-
рівнювати з давньоруськими популяціями з
земель полян чернігівських, переяславських та
сіверян.
Чоловіча збірна група полян чернігівських
(за матеріалами Т.І. Алексєєвої, Г.П. Зіневич,
П.М. Покаса) в середньому характеризується
мезокранією, середньошироким обличчям та
носом. Формально вона потрапляє до тієї самої
категорії, що й чоловіки черняхівської культу-
ри Лівобережжя (матеріали П.М. Покаса). Але
полянська група відрізняється від останніх до-
вшим та ширшим черепом, меншим черепним
покажчиком, ширшим та нижчим обличчям,
але водночас вужчими орбітами, нижчим, але
ширшим (на 1,4 од.) носом. Ці відмінності, за
винятком ширини носа, незначні, але не впи-
суються в уявлення про епохальну мінливість.
Якщо ж зі збірної полянської серії, якою ми
оперуємо, вилучити матеріали дружинних мо-
гильників (з їхнім прийшлим компонентом),
то її морфологічні розходження з лівобереж-
ними черняхівцями зростуть ще більше.
Збірна серія полянок чернігівських нале-
жить до категорії доліхокранних, з середньо-
широким обличчям та широким носом. На
відміну від них, черняхівки Лівобережжя ха-
рактеризуються мезокранією, середньоши-
рокими обличчям та носом. Полянки суттєво
відрізняються від черняхівок регіону меншим
на 2,8 од. черепним покажчиком, ширшим
на 3,1 мм (за покажчиком на 3 од.) обличчям,
більшими розмірами носа (на 4,6 од.). Такий
напрям змін розмірів та пропорцій обличчя
і його деталей не узгоджується з епохальною
мінливістю, тобто свідчить проти прямої гене-
тичної лінії між черняхівськими та полянськи-
ми жінками.
Чоловіча збірна серія полян переяславських
належить до доліхокранних форм з середньою
шириною обличчя та носа. Поляни мають до-
вшу від лівобережних черняхівців черепну ко-
робку (на 2 од.), більші розміри обличчя, ниж-
чі орбіти та ширший ніс, слабше горизонталь-
не профілювання обличчя. Такий характер
відмінностей не можна пояснити епохальною
мінливістю фізичного типу.
Група жіночих черепів полян переяславських
(Алексеева 1973) входить до категорії мезокран-
них широколицих та широконосих форм. Цим
вона відрізняється від черняхівок Лівобереж-
жя, у яких мезокранія поєднується з середньо-
широким обличчям та носом. Переяславська
слов’янська серія відрізняється ширшим (на
3,7 од.) та нижчим (на 4,2 од.) обличчям, біль-
шими розмірами носа, який ширший за покаж-
чиком (на 4,0 од.), слабшим профілюванням
обличчя та слабше випнутим носом (на 1,3 од.).
За таких статистично достовірних розбіжнос-
тей нема можливості говорити про генетич-
Рис. Кластеризація чоловічих се-
рій давньоруської доби Серед-
нього Подніпров’я
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 422
ні зв’язки жіночого населення території полян
переяславських і черняхівської культури Ліво-
бережжя. Якщо і фіксується морфологічна по-
дібність полянок переяславських до якоїсь із
черняхівських груп, то, скріш, до черняхівок за-
хідного регіону України.
Чоловіки сіверянської серії належать до до-
ліхокранних з середньошироким обличчям та
носом (Алексеева 1973; Покас 1987). Вони ма-
ють, на відміну від черняхівців регіону, значно
довший (майже на 6,0 мм) череп, менший че-
репний покажчик (на 2,8 од.), вужче обличчя,
але ширший ніс, нижчі орбіти, слабше гори-
зонтальне профілювання обличчя на верхньо-
му рівні, менш випнутий ніс. Характер статис-
тично достовірних розбіжностей не дає змоги
говорити про генетичний зв’язок між черня-
хівцями Лівобережжя та сіверянами.
Черепи сіверянок відрізняються від черня-
хівських меншим черепним покажчиком, шир -
шим обличчям та носом, різкішим горизон-
тальним профілюванням обличчя, слабше ви-
пнутим носом. Це не не дозволяє говорити про
спадковість між ними.
Тобто, в усіх трьох випадках прослідкову-
ються значні зміни у складі населення Лівобе-
режжя у другій половині І тис.
Методи багатомірної статистики яскраво
демонструють відмінності між черняхівцями та
населенням давньоруської доби (Рудич 2007а).
До міжгрупового аналізу залучено черняхівські
серії з усієї території культури, а також низку
східнослов’янських та західнослов’янських по-
пуляцій доби середньовіччя. Результати ана-
лізу дозволяють говорити про значні зміни у
складі населення (особливо чоловічої його по-
ловини) у другій половині І тис. практично на
всій колишній території черняхівської культу-
ри, а не тільки на Лівобережжі. Давньоруські
групи (особливо чоловічі) відрізняються від
черняхівців, перш за все, пропорціями облич-
чя та його деталей, вони мають ширші обличчя
та ніс, нижчі орбіти.
Збігаються і за лінійними ознаками, кута-
ми, і за покажчиками пропорцій черепа, об-
личчя та його елементів з середньовічними
слов’янськими групами збірні серії жіночих
черепів черняхівської культури Західної Укра-
їни та Буджака. Відзначимо, що лінії морфо-
логічної спорідненості пролягають від чер-
няхівських жіночих серій Західної України (а
також Буджака та масломенчської групи вель-
барської культури Східної Польщі) до багатьох
слов’янських популяцій середньовіччя, зокре-
ма й до частини населення Лівобережжя. Поді-
бність стосується не тільки загальних розмірів,
але, що важливіше, пропорцій черепа, облич-
чя та його деталей. Цей морфологічний комп-
лекс буде в історичній перспективі характер-
ним для населення доби середньовіччя цілої
низки східнослов’янських груп (стане облич-
чям східнослов’янських популяцій), а також
частково західно- та південнослов’янських се-
рій. Антропологи давно шукають витоки цьо-
го комплексу. Для першої половини І тис. ми
локалізували його в регіоні Західної України та
Східної Польщі, який, мабуть, і був для цього
морфокомплексу вихідним. Не виключено, що
його розповсюдженню ми завдячуємо міграці-
ям із західних районів на схід, що відбувалися
в післячерняхівську добу.
Зараз відзначимо, що населення Лівобе-
режної України давньоруської доби було неод-
норідним, але чітко окреслилось два головні
напрями зв’язків північно-західний та захід-
ний. Перший домінує на Лівобережжі: на усіх
сіверянських землях, територіях полян черні-
гівських (за винятком частини населення
м. Чернігів і чоловіків з дружинних могильни-
ків) та частково серед полян переяславських.
Морфотип доліхокранний з середньошироким
обличчям, що репрезентує більшість давньо-
руського населення перелічених територій, ха-
рактерний також для дреговичів, радимичів та
кривичів смоленських. Себто, ми маємо спра-
ву з одним великим антропологічним маси-
вом. Важливо, що цей морфотип є панівним і
для чоловіків, і для жінок цих земель, бо жіно-
че населення краще представляє автохтонні лі-
нії. Найближчі паралелі типу знаходять у гру-
пах балтів ІІ—ХІІІ ст. (прусів, селів, земгалів та
жемайтів), які відрізняються від згаданих
слов’янських популяцій хіба що шириною
носа. Саме балти представляли масив, для яко-
го характерний найменший черепний покаж-
чик на антропологічних картах Європи І—
ІІ тис. Вважається, що популяції дреговичів,
радимичів, смоленських кривичів завдячують
своїм морфокомплексом субстратному балт-
ському населенню тих земель, на яких слов’яни
опинилися в процесі колонізації (Т.І. Алексєє -
ва, В.П. Алексєєв, В.В. Сєдов). Можливо, це
стосується і північних районів Лівобережної
України. Ця територія здавна перебувала на
межі балтського світу, а в окремі періоди була
периферією балтського етнічного масиву. Па-
леолінгвісти фіксують численні балтські топо-
німи та гідроніми не тільки у зоні Верхнього,
але і Середнього Подніпров’я (Топоров, Труба-
чев 1962, с. 230—232). Вони можуть свідчити на
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 23
користь того, що регіон тривалий час був зо-
ною проживання балтів. Щоправда, топоніми
та гідроніми не завжди чітко датуються.
Присутність балтів у Придніпров’ї припус-
кають і археологи, пов’язуючи з ними низку
культур від доби бронзи до заліза (середньо-
дніпровська, сосницька, милоградська та юх-
нівська культури), не виключена їхня присут-
ність у складі зарубинецької та київської, а та-
кож колочинської і волинцевської культур.
На жаль, усі перелічені культури практич-
но не представлені антропологічно. Балтську
складову можна зафіксувати антропологічно
на могильниках скіфського часу сейминської
та ворсклинської груп, а також серед черняхів-
ців (Рудич 2003а). Щодо носіїв черняхівської
культури, то балтська лінія чіткіше прослідко-
вується за матеріалами правобережжя Серед-
нього Подніпров’я і досить епізодично — на
лівому березі. Тому стверджувати, що специ-
фічністю свого морфологічного комплексу на-
селення давньоруської доби регіону завдячує
балтській лінії, що пройшла саме через чер-
няхівську культуру Лівобережжя, важко. Тео-
ретично можна уявити, що балти (або їхні на-
щадки) в межах черняхівської культури на цій
території, на відміну від Правобережжя, відда-
вали перевагу виключно кремації, а тому їхня
складова читається слабше. Але, швидше за
все, балти надали своєрідних рис морфокомп-
лексу давньоруського населення лівобережно-
го регіону через пізніші культури. Можливо,
цей морфотип належав нащадкам носіїв ко-
лочинської та волинцевської культур, у скла-
ді яких окремі археологи вбачають балтів. Але
довести це, оперуючи виключно антропологіч-
ним матеріалом, сьогодні не можна, тому що
низка культур І тис. представлена кремаціями.
У формуванні населення Лівобережжя дав-
ньоруської доби брали участь вихідці з право-
бережних районів Дніпра. Їхня присутність,
щоправда на досить обмеженій території, фік-
сується за частиною матеріалів з переяслав-
ських земель, які опубліковані Т.І. Алексєєвою
і представляють переважно людей, похованих
у м. Переяслав та на його околицях, а також за
матеріалами дослідниці з м. Чернігів. Про при-
сутність вихідців з Правобережжя можна гово-
рити також на ґрунті чоловічих черепів з дру-
жинних могильників середнього Подесення
(матеріали П.М. Покаса). Генетичну лінію, що
представляє мезокранний з середньоширо-
ким обличчям тип, важко провести через чер-
няхівську культуру лівобережного регіону. Од-
нак варто пам’ятати, що частина черняхівців
надавала перевагу кремації, тобто антрополо-
гічні уявлення про це населення не є повними.
Можливо, ми маємо справу з пізнішою мігра-
цією з Правобережжя. Не виключено, що вона
проходила із зони розповсюдження саме празь-
ких пам’яток. Хоча антропологічно на користь
цього може свідчити лише те, що на празьких
пам’ятках суттєві балтські впливи археологіч-
но не фіксуються. Але через відсутність антро-
пологічного матеріалу і з празьких, і лукарайко-
вецьких пам’яток, ця думка є гіпотетичною.
Окремі кочові групи також брали участь у
формуванні населення Лівобережжя давньо ру-
сь кої доби. Це підтверджується багатьма архео-
логічними та письмовими свідченнями. Антро-
пологи найбільш впевнено можуть припус кати
внесок аланів. Про досить тривале перебуван-
ня в південній частині сіверянського регіону
саме іранського етнічного компонента свідчать,
перш за все, гідроніми. Племінна назва сіверян
походить з іранської мови. Останнім часом лінг-
вісти схильні думати, що топоніми та гідроні-
ми цієї території відображають іранський мов-
ний шар, що датується не скіфською добою, як
вважалося колись, а часом не раніше, ніж ІІІ—
VІІ ст. (Тищенко 2008, с. 178). Виходячи з ан-
тропологічних досліджень, коректно говорити
не про виразний іранський субстрат, а саме про
кочові впливи на формування типу населен-
ня, що спостерігаються на Лівобережжі. Мож-
ливо, вони відбивають хронологічний шар ще
салтово-маяцької культури, у складі якої бачать
іраномовних аланів. У цьому випадку легше по-
яснити, чому іранські впливи ліпше фіксуються
на одонтологічному матеріалі, який, як відомо,
краще зберігає давнішу інформацію, ніж крані-
ологічний. Звісно, аланські групи у післясалтів-
ську добу могли входити до складу різних тюр-
комовних союзів (печенігів, половців тощо).
Про контакти давніх слов’ян з ясами (аланами)
згадують давньоруські літописи. Але, щоб чіткі-
ше визначити час конкретних аланських впли-
вів на давньоруське населення, як наприклад, у
випадку з людьми, похованими біля с. Камінне,
слід суттєво розширити базу даних про кочо-
ві групи доби середньовіччя з території України
та сусідніх регіонів. Загалом проблема контак-
тів між слов’янами та кочовиками Лівобереж жя
є дуже цікавою темою, яка заслуговує окремого
і ретельного розгляду.
Присутність норманів на Лівобережжі можна
сьогодні за матеріалами антропології найбільш
чітко фіксувати лише на могильнику Шестови-
ця, де було поховано дуже різноманітне в антро-
пологічному та етнічному сенсі населення.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 424
Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян. — М., 1973.
Богданов А.П. Суджанское длинноголовое население по р. Пслу // Известия Общества любителей естествознания,
антропологии, этнографии при Московском университете. — 1878. — Т. XXXІ. — С. 180—194.
Великанова М.С. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья. — М., 1975.
Гравере Р.У. Одонтологический аспект этногенеза и этнической истории восточнославянских народов //
Восточные славяне. Антропология и этническая история. — М., 1999. — С. 205—219.
Дебец Г.Ф. Палеоантропология СССР. — ТИЭ: Новая серия. — М.; Л., 1948. — № 14.
Дяченко В.Д., Покас П.М., Сухобоков О.В. Древнерусское население Левобережной Украины (по материалам
могильника у с. Каменное) // Антропологические данные о составе древнего населения на территории
Украины. — К., 1984. — С. 4—26.
Зіневич Г.П. До антропології Шестовицького могильника // Матеріали з антропології України. — 1962. — Вип. 2. —
С. 37—47.
Зиневич Г.П. Очерки палеоантропологии Украины. — К., 1967.
Козак А.Д. Новые материалы из средневековых славянских могильников Поднепровья (Григоровка, Бучак) //
Народы России: от прошлого к настоящему. Антропология. — Ч. 2. — М., 2000. — С. 243—260.
Орлов Р.С., Моця А.П., Покас П.М. Исследование летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Юж-
ной Руси в ІХ—ХІІІ вв. — К., 1985. — С. 30—62.
Покас П.М. До антропології середньовічного населення басейну р. Псел // Археологія. — 1987. — 58. — С. 94—98.
Покас П.М. Антропологическая характеристика погребений // Славянские памятники у с. Монастырек на Сред-
нем Днепре. — К., 1988. — С. 136—138.
Покас П.М. Средневековое население среднего Подесенья по данным антропологии // Чернигов и его округа в
ІХ—ХІІІ вв. — К., 1988а. — С. 118.
Покас П.М. Новые антропологические материалы к проблеме дифференциации черняховской культуры // Народы
России: от прошлого к современности. Антропология. — Ч. 2. — М., 2000. — С. 260—273.
Рудич Т.О. Антропологічний склад населення давнього Галича // Галич та Галицька земля. — К., 1998. — С. 119—124.
Рудич Т.О. Антропологічний склад населення північних районів України Х—ХІІІ ст. (правий берег Дніпра) // Vita
antiqua. — 2003. — № 5—6. — С. 202—214.
Рудич Т.О. Антропологічний склад населення черняхівської культури Лівобережної України // АЛЛУ. — 2002. —
№ 2; 2003а — № 1. —С. 205—213.
Рудич Т.О. Антропологічні матеріали з розкопок могильника на околиці м. Переяслава-Хмельницького // АДУ
країні 2005—2007 рр. — К., 2007. — Вип. 9. — С. 52—54.
Рудич Т.О. Роль населення черняхівської культури у формуванні антропологічного складу слов’янської людності
України другої половини I — початку II тис.н. е. // Археологія. — 2007а. — № 3. — С. 47—58.
Рыбаков Б.А. Поляне и северяне ( к вопросу о размещении летописных племен на Среднем Днепре) // СЭ. —
1947. — Т. 6—7. — С. 81—105.
Сегеда С.П. Антропологічний склад давнього населення України: етногенетичні аспекти // Етнічна історія дав-
ньої — К., 2000. — С. 242—276.
Санкина С.Л., Козинцев А.Г. Антропологическая характеристика серии скелетов из средневековых погребений ста-
рой Ладоги // Антропология сегодня. — СПб., 1995. — Вып. 1. — С. 90—107.
Тищенко К.М. Горгани, Свірж, Стрибіж: наші вічні сусіди-іранці // Східний світ. — 2008. — № 1. — С. 170—179.
Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. — М., 1962.
Трофимова Т.А. Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья // СЭ. — 1946. — № 1. — С. 91—136.
Трофимова Т.А. Краниологические данные к этногенезу западных славян // СЭ. — 1948. — № 2. — С. 39—61.
Bunak V. The Craniological Types of the East Slavic Kurgans // Antropologia. — 1932. — T. X. — P. 270—310.
Одержано 14.05.2009
Т.А. Рудич
НАСЕЛЕНИЕ ЛЕВОБЕРЕЖНОЙ УКРАИНЫ
ДРЕВНЕРУССКОГО ВРЕМЕНИ ПО МАТЕРИАЛАМ АНТРОПОЛОГИИ
Статья посвящена антропологическим исследованиям состава населения древнерусского времени лесостепной ча-
сти Днепровского Левобережья. Результаты анализа дают автору возможность говорить о принадлежности большей
части населения региона к долихокранному с среднешироким лицом морфотипу, характеризующему также доволь-
но значительный массив населении с территории расселения дреговичей, радимичей, смоленских кривичей и в ко-
тором ощущается наличие балтского субстрата. Генетические связи с популяциями Правобережья демонстрирует
некоторая часть населения Переяславской (г. Переяслав и его округа) и Черниговской земель (среднее Подесенье).
В отдельных группах фиксируется влияние кочевого населения и эпизодически присутствие норманов.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 25
T.O. Rudych
POPULATION OF THE UKRAINIAN LEFT BANK REGION OF THE DNIPRO RIVER
IN THE ANCIENT RUS PERIOD ON THE ANTHROPOLOGICAL MATERIALS
The article is devoted to the anthropological research on composition of the population in the Ancient Rus period on the
forest-steppe territory of the left bank of the Dnipro River region. The results of the analysis allow the author to conclude
that most of the habitants of this region belonged to the dolichocephalic with a middle-wide face morphological type, which
is also peculiar to the great part of the habitants of the territories settled by Dregovychi, Radymychi, Kryvychi of Smolensk
and in which the Baltic substrate is noted. Genetic links with the populations of the right bank of the Dnipro River region
are evidenced on a certain part of the population of Pereyaslav (Pereyaslav city and its suburbs) and Chernihiv (the Desna
River middle region) lands. In some groups the influence of the nomads and rarely the Normans is identified.
Колекції Наукових фондів Інституту археології НАН України. Каталог / Н.В. Блажевич, Н.Б. Бурдо, І.С. Вітрик,
А.О. Денисова, І.В. Карашевич, Є.Г. Карнаух, В.М. Корпусова, Л.В. Павленко, Н.О. Сон. — К.: ВД «Академперіоди-
ка», 2007. — 356 с.: рис, 16 с. табл.
Книга являє собою каталог археологічних колекцій, що зберігаються в Наукових фондах Інституту археології
НАН України. Ці матеріали — результат польових робіт кількох поколінь українських археологів, які досліджували
пам’ятки широкого хронологічного спектру — від палеоліту до епохи пізнього середньовіччя. Каталог — науково-
інформаційне видання. Його мета — ознайомити дослідників з наявною в Наукових фондах Інституту значною дже-
рельною базою, яка дозволяє реконструювати різні аспекти життя давнього населення території сучасної України
на якісно новому рівні. Каталог має покажчики і добре ілюстрований. Для істориків, археологів, працівників музеїв,
аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться стародавньою історією України.
Толочко П.П. Київ і Русь. Вибрані твори. 1998—2008 рр. — К.: ВД «Академперіодика», 2008. — 348 с.
У книзі вміщені вибрані наукові твори автора за 1998—2008 рр., присвячені найбільш важливим і все ще не до
кінця вивченим питанням історії Києва і Київської Русі IX—XIII ст. Написані на основі аналізу писемних і архе-
ологічних джерел, вони відбивають сучасний рівень дослідженості даної теми. Книга розрахова на на істориків,
археологів і тих, хто цікавиться давньою вітчизняною історією.
Трипольская культура в Украине. Поселение-гигант Тальянки.— К., 2008. — 256 с., илл.
Збірка статей — результат польових і теоретичних археологічних досліджень 2005—2007 рр., який висвітлює різні
аспекти життя і технологій населення трипільської культури. Книга буде корисною для археологів, істориків і всіх
тих, хто цікавиться давньою історією України і Південно-Східної Європи.
Літописний Возвягль: дослідження 1988—2008 рр. — К., 2008. — 112 с.
Видання містить результати археологічних досліджень літописного міста Возвягль. Окремо роз глядаються підсумки
розкопок Південного городища, системи його оборонних споруд, антропологічного складу населення, особливос-
тей складу диких та домашніх тварин. Матеріали вивчення Північного городища, не зва жаючи на порівняно невели-
кий обсяг, дозволяють зробити зіставлення двох осередків літописного міста, визначити їх архітектурні та соціально-
економічні особливості.
Звіздецький Б.А. Городища ІХ—ХШ ст. на території літописних древлян. — К., 2008. — 176 с.
Робота присвячена аналізу укріплених поселень давньоруського часу, розташованих на території, зайнятій племенами
літописних древлян. Автор висвітлює історію досліджень; на підставі писемних та археологічних даних розглядає про-
блеми племінної території, планування, площі та устрою оборонних споруд, питання хронології, топографії та соціальної
типології древлянських городищ. На жаль, дослідник не встиг включити до цієї роботи нові матеріали, отримані в ході
розкопок стародавнього Іскоростеня та деяких інших древлянських укріплень протягом 1998—2006 рр. Книга являє со-
бою актуальне на сьогодні дослідження, яке, певною мірою, підбиває підсумок наукової діяльності Б.А. Звіздецького.
Археологічні дослідження в Україні 2006—2007 рр. — К.: ВД «Академперіодика», 2008. — 375 с.
Щорічний випуск науково-інформаційного зібрання присвячений публікації результатів археологічних досліджень,
здійснених фахівцями у 2007, і частково у 2006 рр. Статті містять стислу та змістовну інформацію про дослідження
пам’яток, а також необхідну культурно-хронологічну інтерпретацію з попередніми історичними висновками.
Книжковий огляд
|