Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики
У статті подано аналіз шару, який утворився внаслідок пожежі на укріпленнях пізньосередньовічної фортеці сотенного містечка Білики Полтавського полку (тепер смт Білики Кобеляцького р-ну Полтавської обл.), і запропоновано кілька вірогідних дат руйнації укріплень. Освещены материалы разведок 2008 г. н...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65364 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики / Є.С. Калашник // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 50-56. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860174668484313088 |
|---|---|
| author | Калашник, Є.С. |
| author_facet | Калашник, Є.С. |
| citation_txt | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики / Є.С. Калашник // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 50-56. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | У статті подано аналіз шару, який утворився внаслідок пожежі на укріпленнях пізньосередньовічної фортеці сотенного містечка Білики Полтавського полку (тепер смт Білики Кобеляцького р-ну Полтавської обл.), і запропоновано кілька вірогідних дат руйнації укріплень.
Освещены материалы разведок 2008 г. на укреплениях позднесредневекового сотенного местечка Белики (теперь пгт Белики Кобелякского р-на Полтавской обл.). Объектом исследования стал слой обожженного грунта, зафиксированный в стратиграфической колонке зачистки вала и интерпретированный как следы набега. Выяснен ряд соответствий этому факту среди исторических событий второй половины XVII — первой половины XVIII вв. На основе изучения военных походов и кампаний на территории края в обозначенный период предполагается, что нападение на казацкий форт, зафиксированное археологически, произошло в одну из следующих дат: 15 (25) мая 1658 г., в начале февраля 1675 г., в конце января 1693 г., в январе же 1696 г., в рамках апрель—июль 1709 г. или же в начале февраля 1737 г. Набег мог быть совершен как татарскими ордами, так и частями русской армии. Говорить об этом, как и о более конкретной интерпретации факта вооруженного погрома крепости, пока преждевременно.
Materials of 2008 archaeological prospecting at the fortifications of the Late Mediaeval company town Bilyky (Bilyky Village of Kobelyaky Region in Poltava Oblast now) are described here. The matter of a study was a layer of a burnt soil set in the stratigraphic column of the rampart clearing and interpreted as traces of the incursion. Several correspondences to this fact were identified among the historic events of the second half of the 17 th through the first half of the 18 th centuries. Basing on the study of campaigns on the territory of a region during the earmarked period it is resumed that the attack on the Cossacks’ fort which was evidenced archaeologically took place at one of the following dates: May, 15 (25) of 1658, in the beginning of February of 1675, at the end of January of 1693, January of 1696, from April to July of 1709 or at the beginning of February of 1737. The assault might have been made by Tatar hordes or by Russian army units. It is too early yet to talk about more precise interpretation of the fact of armed defeat of the fortress.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:59:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 450
При зачистці профілю валу південно-східної
лінії укріплень фортеці XVII—XVIII ст. у сели-
щі Білики розвідковими роботами 2008 р. було
виявлено прошарок горілого ґрунту (рис. 1) по-
тужністю 0,04—0,08 м із вмістом золи, вуглин
та фрагментів кераміки з підпалинами, що фік-
сувався з глибини 1,05 м від репера (Калашник
2008, с. 127). На нашу думку, шар фіксує епізод
пожежі на захисних укріпленнях, пов’язаної із
військовим нападом. Тут пропонується інтер-
претація цієї події з історії сотенного містечка.
Матеріали також дозволять уточнити інформа-
цію щодо подібного шару, виявленого у 2007 р.
та інтерпретованого як рештки згорілої кити
(Калашник 2007, с. 86—87, рис. 2).
Залишки білицької сотенної фортеці ар-
хео логічно досліджені доволі добре у порівнян-
ні з іншими сотенними містечками Полтавщи-
ни. Вперше відомості про рештки фортифіка-
цій увів до наукового обігу М.О. Макаренко
за матеріалами Центрального статистично-
го комітету 1873 р.: «Городок внутри м. Бели-
ки; в длину = 300, в шир. 112 и в окр. 500 саж.;
кругообразный; поверхность ровная под построй-
ками; на высоком месте, недалеко от Ворсклы;
валы и рвы с ЮЗ и С; длина валов = 361, шир.
= 2 саж.; входы с З и С. Городок, по преданию,
сооружен запорожцами от набегов на них та-
тар, ляхов и др. народов; о раскопках и находках
ничего не известно» (Макаренко 1917, с. 10).
У 1890 р. на сторінках часопису «Полтавські
єпархіальні відомості» з’явився допис свяще-
ника П. Романовського про історію Біликів, де
краєзнавець зауважив: «Когда возникло местеч-
ко Белики и почему оно называется этим име-
нем, об этом никаких сведений мы не имеем. По
некоторым соображениям и догадкам, можно с
достоверностью заключить, что оно принадле-
жит к самым ранним поселениям в этом краю,
и было стратегическим пунктом, с хорошей в
то время земляной крепостью, следы которой и
по настоящее время виднеются» (Романовский
1890, с. 174).
Детально описав та картографував (рис. 2,
1) укріплення В.Г. Ляскоронський (Ляскорон-
ський 1995). Дослідник точно локалізував за-
лишки фортеці і здійснив її обміри. Ці робо-
ти проводилися на вимогу підготовчих комі-
тетів ХІІ, ХІІІ та XIV археологічних з’їздів.
Білицькі матеріали були включені дослідни-
ком до праці в «Трудах ХІІІ археологическо-
го сьезда в Екатеринославе»: «Городище поме-
щается на высоком, вдающемся в речную долину,
мысообразном выступе, омываемом с трех сто-
рон течением р. Ворсклы. По своим очертаниям
Беликское городище представляет форму не со-
всем правильного овала, окаймленного почти со
всех сторон довольно хорошо сохранившимся ва-
лом и рвом, которые уничтожены только в той
части, где находится въезд в городище: здесь вал
и ров уничтожены для расширения площади, на
которой помещается церковь. Диаметр горо-
дища, по длинной оси, имеет около 170, а по уз-
кой — от 120 до 150 саж. (362 та 255,6—319,5 м
відповідно — Є. К.). Высота вала, в общем, око-
ло 3 или 4 саж., считая от основания рва, но
местами она почти вдвое выше. Глубина рва до
1—2 саж., при ширине от 3 до 7 саж» (Ляско-
ронський 1995, с. 38)
Напередодні Другої світової війни залиш-
ки городища обстежував музейник із Полта-
ви М.А. Стан і навів такі дані: «Довжина 600 м,
ширина 225 м, округле, загальна довжина валів
726 м, ширина 4 м. Входи — зі Сх. та Зх.». Він
відзначав незадовільний стан збереженості
пам’ятки, зокрема руйнацію східної лінії укрі-
плень. Досить цікаве та неоднозначне повідо-
млення М.А. Стан залишив про знахідки «ліп-
ної, зрідка пригладженої кераміки з мало віді-
гнутими назовні вінцями» (Зі щоденникових...
1994, с. 27, 30). Ці знахідки можна трактувати
як близькі до давньоруського періоду.© Є.С. КАЛАШНИК, 2009
Є.С. Калашник
ПРО ДАТУВАННЯ ПОЖЕЖІ НА УКРІПЛЕННЯХ
ФОРТЕЦІ XVII—XVIII ст. У с. БІЛИКИ
У статті подано аналіз шару, який утворився внаслідок пожежі на укріпленнях пізньосередньовічної фортеці сотен-
ного містечка Білики Полтавського полку (тепер смт Білики Кобеляцького р-ну Полтавської обл.), і запропоновано
кілька вірогідних дат руйнації укріплень.
К л ю ч о в і с л о в а: XVII—XVIII ст., Полтавщина, сотенне містечко Білики, фортеця
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 51
Можливо, саме відомості П. Романовсько-
го та інформація М.А. Стана сприяли появі
низки статей про давньоруське минуле Білиць-
кого городища. О.В. Сєров висунув гіпотезу,
що селище Білики виникло у ХІІ ст. як еле-
мент ворсклинської лінії укріплень: Полтава—
Решетники—Нові Санжари—Білики, яка за-
хищала край від набігів степовиків-половців
(Сєров 1992, арк. 2). Розвідками О.В. Сєрова
у північно-східній частині Білицької форте-
ці виявлено фрагменти кераміки ХІІ—ХІІІ ст.
(Мироненко 1998, с. 67), а укріплення впер-
ше зафіксовано на фото (Сєров 1992, рис. 10).
О.Б. Супруненко ввів до наукового обігу ши-
ферне прясло, рибальський гачок та свинце-
вий литий ґудзик, вживаний у Х—ХІІІ ст. (Су-
пруненко 1999, с. 26, рис. 8, 1, 2). Також архе-
олог повідомляє про знахідки Г.О. Сидоренко
давньоруської кераміки в Біликах (Супрунен-
ко 1999, с. 26). Однак відомого на сьогодні дав-
ньоруського матеріалу з городища замало для
підтвердження наведеної гіпотези, відповід-
ний матеріал не фіксувався і у зачистках валів
укріплень. Попри це гіпотеза про давньоруське
походження Біликів досить логічна. Ворскла
поблизу селища утворює кілька лук, завдяки
яким подекуди в річці природно утворилися
зручні броди. Це дозволяє припустити появу
невеликої залоги поблизу для охорони перево-
зу та збирання мита. Пізніше, у ХІІІ ст., посе-
лення було знищене навалою орд Батия, яку,
узагальнюючи, Л.В. Падалка назвав «резкою
хронологическою и культурною гранью» (Падал-
ка 1914, с. 40).
Рис. 1. Білики, куток Гора. Місце зачистки валу (І) і його перетини (ІІ, ІІІ)
Рис. 2. Білики. Укріплення фортеці сотенного містечка за Ляскоронським 1904 (1) та автором 2008 (2)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 452
Протягом 2007—2008 рр. рештки укріплень
сотенного містечка Білики досліджував автор
(Калашник 2007; 2007а; 2008)
У третій чверті XVII ст., із утворенням тут со-
тенного центру, Білики стають укріпленим міс-
течком, захищеним характерною для Лівобе-
режжя дерев’яно-земляною фортецею (Крип’я-
ке вич і ін. 1992, с. 274—275; Моця 2003, с. 161;
2008, с. 60). Однак саме поселення виникає або
відроджується після татарських розорень (Па-
далка 1914, с. 40), ймовірно, ще наприкінці
XVI — у першій половині XVІI ст. На карті
Г.Л. де Боплана (рис. 3) місце майбутнього по-
селення позначено топонімом Біликів брід (Па-
далка 1914, с. 183). Населення містечка склало-
ся і поступово поповнювалося переселенцями з
північних та західних регіонів майбутньої Укра-
їни (Величко 1991, с. 179).
Найдавніша згадка про білицького сотни-
ка Андрія Грицюту датується 1659 р. (Мокляк
2008, с. 69). Проте підвищення статусу містечка
не може бути показником для визначення часу
спорудження укріплень. У добу пізнього серед-
ньовіччя укріплення мали навіть українські села
(Ханко 1994, с. 18). Отже, можна припустити іс-
нування спадковості фортифікаційної тради-
ції у Біликах із часу їх заснування до послаблен-
ня та остаточної втрати форпостом оборонної
ролі. Тут не можна не згадати Itinerarium 1708—
1709 рр. Деніела Крмана, в якому мандрівник під
датою 9 липня 1709 р. згадує про шлях відступу
військових сил Карла ХІІ на південь повз «село»
Білики (Крман 1999, с. 102). Чому на позначен-
ня містечка словаком було обрано саме цей тер-
мін, не зрозуміло. З наукових джерел та місцевих
переказів відомо, що фортецю обслуговувала і
система підземних комунікацій (Бучневич 1999,
с. 8; Жук 1989, с. 97), не досліджених належним
чином до сьогодні. У північно-східній частині
еспланади, розгорнутої з на піль ного боку, на по-
верхні фіксується група провалів округлої фор-
ми. Ці структури не досліджувалися, однак вони
можуть бути таким елементом фортифікаційних
споруд як вовчі ями, підсилені надовбами (Гу-
байдуллин 2003, с. 34).
За класифікацією Є. Осадчого, розробле-
ною для Слобожанщини, Білицьку фортецю
на розвинутому етапі можна віднести до тре-
тього типу укріплень — великі фортеці, залиш-
ки сотенних та полкових міст (Осадчий 2007,
с. 13), але із тими відмінностями, що ця фор-
теця є домінуючою на місцевості, а не терас-
ною, не залежить від рельєфу, а збудована у
формі прямокутника на рівному розчищено-
му майданчику (рис. 2, 2). Фортецю у Біликах,
за наведеною класифікацією, можна вважати
і укріпленням другого типу — прикордонним
острогом (Осадчий 2007, с. 12). Основою для
подібних фортифікацій був сухий рів з трьох
сторін укріплення, дерев’яна стіна, яку стави-
ли на вал та ескарп з боку річки (Осадчий 2007,
с. 13). Аналогічні характеристики властиві Бі-
лицькій фортеці. Проте визначальним чинни-
ком у цьому випадку вважається статус містеч-
ка, а топографічно його доцільно виділити в
окремий вид вказаного третього типу.
Прошарок горілого ґрунту залягав між двома
потужними шарами: верхнім коричнюватим та
нижнім чорним (рис. 1). Керамічний комплекс
обох шарів чітко розмежовується на два пері-
оди (табл. 1, 2). У ранньому, другої половини
XVII — початку XVIII ст. (рис. 4, І), за кількістю
переважає димлена (морена) кераміка із плав-
Рис. 3. Білики. Топографія місцевості на початок
XVII ст. (за Г.Л. де Бопланом)
Таблиця 1. Білики 2008, зачистка 1.
Співвідношення керамічних форм за хронологією
Глибина шару
від репера
Фрагмен-
ти димле-
ного по-
суду
Фрагменти
світлоглиня-
ного посуду.
Невиз-
начений
посуд
0,30—1,05 м 5 6 1
1,05—1,12 м 3 5 2
1,12—1,85 м 13 12 2
В с ь о г о 49 екз.
Таблиця 2. Білики 2008, зачистка 2.
Співвідношення керамічних форм за хронологією
Глибина шару
від репера
Фрагменти
димленого
посуду
Фрагменти
світлогли-
няного
посуду
Невизна-
чений
посуд
0,30—1,2 м 10 6 —//—
1,2—1,8 м 14 1 —//—
1,2—1,8 м
(яма)
11 17 —//—
В с ь о г о 59 екз.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 53
ними лініями профілю, вінцями, прикрашени-
ми відбитками палички по зрізу та рельєфним
орнаментом, нанесеним штампом на вінцях і
плічках (Виногродська 1997, с. 131). Кераміка
пізнього етапу фортечного будівництва, а саме
XVIII ст., світлоглиняна або теракотових тонів,
орнаментована розписом рудими та брунатними
ангобами. Однак у ній подекуди відтворюються
архаїчні елементи декору — рельєфні пасма на
вінці, відбитки паличкою на зрізі тощо (рис. 4,
І, 3—5, 7, 8). Ранні керамічні форми перева-
жають у нижньому шарі, який перекривається
попелястою лінзою пропеченого ґрунту згари-
ща, пізні — у досипці укріплення після пожежі.
В масив первинного насипу пізня світлоглиня-
на кераміка потраплила у зв’язку із засипанням
у середині — третій чверті XVIII ст. спорудже-
ної у валу ями невідомого призначення. Вар-
то зауважити відсутність серед зразків відомої
наразі кераміки розписаної із застосуванням
двох—трьох кольорів ангобу, що було вживано
у середині — другій половині XVIII ст. (Ханко
2000, с. 57). Отже досипано вал не пізніше се-
редини XVIII ст.
Рис. 4. Білики, куток Гора. Фрагменти кераміки із зачистки
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 454
Датувальним маркером виступає нечис-
ленний нумізматичний матеріал. У заповне-
нні ями виявлено монету «денга», карбовану в
1740 р. У тому самому шарі, але в замивах запо-
внення рову, знайдено «полушку» 1738 р. карбу-
вання. Шар пропаленої землі та лінзи бурувато-
дерев’яного кольору, інтерпретовані як коло-
ди, що впали чи були скинуті у рів, фіксуються
нижче цієї хронологічної віхи. Таким чином,
можна стверджувати, що первинні укріплен-
ня фортеці згоріли не пізніше, ніж межа 30—
40-х рр. XVIII ст., коли й були досипані. Безпе-
речно, в умовах прикордоння форпост зазнавав
регулярних нападів, проте за локалізацією шару
в стратиграфічній колонці, з великою ймовір-
ністю, подію можна віднести до останньої чвер-
ті XVІI — першої чверті XVIІI ст.
Хронологічні відповідники у стратиграфії
фор теці потребують глибшого та детальнішого
дослідження. Наразі доцільно пов’язувати етап
руйнації фортечних укріплень з однією із масш-
табних військових кампаній, події якої розгор-
талися на території Полтавського полку. У вста-
новлений період таких епізодів відбулося кілька.
Найдавніший відомий за історичними дже-
релами військовий конфлікт, що міг залиши-
ти сліди на досліджуваному об’єкті, — проти-
стояння І. Виговського та М. Пушкаря у добу
Руїни. 15 (25) травня 1658 р., слідом за Фри-
дрівкою, Хоролом та Решетилівкою на Білики
нападали загони татар та німців з армії І. Ви-
говського (Мокляк 2008, с. 47—48), «город по-
воювали та в неволю забрали — при тім 2 татар
убито і 2 німців» (Мокляк 2008а, с. 121). Варто
зауважити, що це також єдина згадка історич-
ного джерела про руйнування Біликів воро-
жими військами. Тому тут вона у подальшому
розглядатиметься як найвірогідніша.
Надалі Білики не потрапляють до анналів як
містечко, що було знищене. Лише стан справ у
полку дозволяє припускати причетність до цієї
події військових походів, що виключали спокій
у краї. В 1672 р. на територію України вдерлася
армія турецького султана Магомета IV. Сутички
у південних сотнях відомі під Переволоччю,
Новими Санжарами тощо на початку лютого
1675 р. Відбувалося «безпрецедентне за свої ми
масштабами пограбування та сплюндрування кра-
їни» (Мокляк 2008, с. 57—58), нечисленне со-
тенне містечко навряд чи могло врятуватися.
Понад 20 років на території полку не від-
бувалося значних військових кампаній. 11
(21) січня 1693 р. разом із невеликими сила-
ми повстанця Петрика на Лівобережну Украї-
ну рушила кримська армія на чолі із зятем хана
Селім-Герая Нуреддін-султаном та сином хана
Шірін-беєм. За різними даними кримські вій-
ська налічували від 10 до 30—40 тис. Під Нови-
ми Санжарами татари пограбували два села та
полонили близько двох тисяч населення (Заїка
1994, с. 96—98). Д.І. Яворницький про грабіж
поселень не згадує (Яворницький 1990, с. 129),
надаючи лише відомості про збір ясиру. Орда
рушила на північ повз Полтаву по р. Коломак.
До списка міст, що зазнали удару, потрапи-
ли Переволоч та Кишеньки (Заїка 1994, с. 97).
Про атаку на Білики даних немає.
У січні 1696 р. розпочався другий похід Пе-
трика на землі Полтавського полку. Цього разу
руйнувань зазнали Кишеньки, Келеберда, Говт-
ва, «хутори навколо Решетилівки», Остап’є, Бі-
лоцерківка, Багачка. Повернути на зад татар
змусила лише відлига, 1 (11) лютого того ж року
вони відступили (Заїка 1994, с. 98—99). Білики
знову не потрапили до списка татарських пере-
мог. Однак сумнівно, що прикордонне містечко
із невеликою залогою, яка навряд чи налічувала
більше півтисячі козаків (Мокляк 2004, с. 64),
могло протистояти, а тим паче вистояти перед
багатотисячною ворожою армією. Наприклад,
опір захисників Переволочі у 1709 р., кількість
яких разом із залогою запорожців складала
3 600 осіб, був зламаний російським дніпров-
ським флотом та трьома кінними полками через
дві години атаки (Яворницький 1990, с. 325).
Останнім татарським нападом, причетним
до визначеної археологічно дати пожежі у Бі-
ликах, слід вважати події початку 1737 р. У лю-
тому того року з боку Переволочі на Лівобереж-
жя вдерся загін татарських військ чисельніс-
тю понад 40 тис. Знищивши війська генерала
Ю.Ф. Леслі, а пізніше полковника Свєчкіна, за
два дні ворог проник між Ворсклою та Пслом
на 50 верст у напрямку Полтави. «Татари роз-
оряли села, хутори, грабували і брали у полон
жителів» (Заїка 2001, с. 30). Відступили воро-
жі війська лише 14 (25) лютого після сутички
із загоном генерала Радінга, що налічував до
300 осіб кінної та 600 пішої ландміліції (Заїка
2001, с. 31). Полтавський полк втратив 4250
полоненими, татари спалили 261 поселення та
541 хутір, а в сусідній до Білицької Кобеляць-
кій сотні взяли в неволю 1147 осіб та 125 вбили
(Заїка 2001, с. 31).
Татарський варіант ми вважаємо найвіро-
гіднішим з огляду на повідомлення краєзнавця
з с. Маячка Новосанжарського р-ну Полтав-
ської обл. І.В. Бовкуна про випадки виявлення
місцевими жителями на забудованих ескарпах
Білицької гори наконечників стріл татарсько-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 4 55
го типу. Однак не слід виключати і можли-
вість російського «погрому» як покарання за
співпрацю зі шведською стороною та І. Мазе-
пою у Північній війні. Відомо, що практично
вся полкова й сотенна старшина та рядові ко-
заки Полтавського полку підтримали гетьмана
І. Мазепу та шведського короля Карла ХІІ, тож
«через події 1709 р. полтавський полк був прак-
тично знищений» (Мокляк 2004, с. 68).
11—12 квітня 1709 р. полковник Кампель
з команди російського генерал-лейтенанта
Ренне знищив містечка Нехвороща та Ма-
ячка на лівому березі р. Оріль (Яворницький
1990, с. 321). 13 квітня за наказом фельдмар-
шала графа Шереметєва 2500 російських во-
яків атакували Нові Санжари (Яворницький
1990, с. 324). 16 квітня 1709 р. полки та флот
під керівництвом полковника Петра Яковлєва
знищили сотенне містечко Келеберда: «на него
напала партия донцев и, переколов немалое чис-
ло запорожцев, самое местечко предала огню»
(Яворницький 1990, с. 325). По тому ті ж сили
штурмували Переволочну, про що вже згадува-
лося, та винищили прилеглу до неї територію.
«Остервенение русских было так велико, что они
избили женщин, детей и стариков, сожгли все
мельницы на реках, все строения в местечке, все
суда, стоявшие на Днепре у переправы Переволо-
чанской» (Яворницький 1990, с. 325).
У цих джерелах Білики знов не згадуються
зруйнованими. Однак така доля чекала на них,
оскільки в містечку у квітні 1709 р. квартиру-
вав прихильний до І. Мазепи Кость Гордієн-
ко (Яворницький 1990, с. 325). Підтверджують
характеристику подій свідчення очевидців тієї
доби про солдат російської армії (Січинський
1991, с. 36—49). Слушно навести спогади Вебе-
ра 1720 р.: «Московський генерал Меншиков при-
ніс на Україну всі страхіття помсти та війни.
Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Укра-
їна залита кров’ю, зруйнована грабунками і ви-
являє скрізь страшну картину варварства пере-
можців» (Січинський 1991, с. 42).
Таким чином, фортеця сотенного містечка
Білики могла бути зруйнованою в одну із пода-
них дат: 15 (25) травня 1658 р., на початку лю-
того 1675 р., у кінці січня 1693 р., у січні 1696 р.,
у квітні—липні 1709 р. або ж на початку люто-
го 1737 р. Відомий наразі матеріал не дозволяє
поточнити дату події чи ідентифікувати напад-
ників. Тема стратиграфічних відповідностей на
Білицькій фортеці залишається відкритою.
Бучневич В.Є. Полтавські підземелля. — Полтава, 1999.
Величко С.В. Літопис. / Пер. з книжної української мови, комент. В.О. Шевчука. — К., 1991. — Т. 2.
Виногродська Л.І. До історії керамічного та скляного виробництва на Україні у XІV—XVIІI ст. // Археологія. —
1997. — № 2. — С. 129—140.
Губайдуллин А.М. Фортификационный словарь. — Казань, 2003.
Жук В.Н. Подземелья — составная часть крепостей Поворсклья // Охрана и исследование памятников археологии
Полтавщины. — Полтава, 1989. — С. 94—98.
Заїка Г.П. Петрик — «політичний авантюрист» чи «гарячий малоросійський патріот»? // Козацькі старожитності
Полтавщини. — Полтава, 1994. — Вип. 2. — С. 83—108.
Заїка Г.П. Українська лінія. — К.; Полтава, 2001.
Зі щоденникових записів М.А. Стана / Публікація, передмова, коментарі С.П Степановича, О.Б. Супруненка. —
Полтавський археологічний збірник. — Полтава, 1994. — Число ІІ.
Калашник Є.С. Білицька фортеця XVII—XVIII ст. // АЛЛУ. — Полтава, 2007. — №. 1—2. — С. 85—87.
Калашник Є.С. Звіт про археологічні розвідки на території Кобеляцького району з підготовки археологічної час-
тини «Зводу пам’яток історії та культури» по Полтавській області у 2007 році // НА ЦОДПА. — Спр. 488. —
2007а.
Калашник Є.С. Дослідження південно-східної лінії укріплень пізньосередньовічної фортеці в с. Білики // АЛЛУ. —
Полтава, 2008. — № 1—2. — С. 127—132.
Крип’якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років
ХХ ст.). — Львів, 1992.
Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708—1709). — К., 1999.
Ляскоронський В.Г. Городища, кургани і довгі (змієві) вали за течією рр. Псла та Ворскли (2-ге вид., репр., допов.). —
Полтава, 1995.
Макаренко Н.А. Городища и курганы Полтавской губернии: Сборник топографических сведений. — Полтава,
1917.
Мироненко К.М. Давньоруські поселення Нижнього Поворскля // АЛЛУ. — 1998. — № 1—2. — С. 66—70.
Мокляк В.О. Полтавський полк в 1709 році // Українське козацтво: історія, сучасність, майбутнє: Матеріали між-
нар. науково-практичної конф. (28—29 травня 2004 р.). — Полтава, 2004. — С. 62—69.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 456
Мокляк В.О. Полтавський полк. Науково-популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця
XVIII ст. — Полтава, 2008.
Мокляк В.О. Полтавщина козацька (Від Люблінської унії до Коломацької ради). — Полтава, 2008а.
Моця Б.О. Козацька фортифікація Лівобережної України // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Украї-
ні. — К., 2003. — Вип. 12. — С. 156—162.
Моця Б.О. Батурин у системі фортифікаційних споруд Лівобережної України XVII ст. // Батуринська старовина. —
К., 2008. — С. 52—61.
Осадчий Є. Городища козацької доби Слобожанщини // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. —
К., 2007. — Вип. 16. — С. 12—16.
Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ея заселение: Исследования и материалы. — Полтава, 1914.
Романовский П. Сведения о местечке Белики и его предместьи Боярка Кобелякского уезда // ПЕВ. Часть неофи-
циальная. — Полтава, 1890. — № 5. — С. 173—177.
Сєров О.В. Інформація про розкопки давньоруського городища в ур. Мажари на території смт Нові Санжари Пол-
тавської обл. в 1992 р. // НА ЦОДПА. — Спр. 53. — 1992.
Січинський В. Чужинці про Україну. — Львів, 1991.
Супруненко О.Б. Про давньоруські центри Нижнього Поворскля // АЛЛУ. — Полтава, 1999. — № 1. — С. 20—30.
Ханко О.В. Містобудування на Полтавщині в XVII і XVIII століттях // Козацькі старожитності Полтавщини. —
Полтава, 1994. — Вип. 2. — С. 15—31.
Ханко О.В. Полтавський гончарський осередок у контексті новітніх археологічних досліджень // АЛЛУ. — Полта-
ва, 2000. — № 1—2. — С. 54—66.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х томах. — К., 1990. — Т. 3.
Одержано 19.05.2009
Е.С. Калашник
О ДАТИРОВКЕ ПОЖАРА НА УКРЕПЛЕНИЯХ
КРЕПОСТИ XVII — XVIII вв. В пгт БЕЛИКИ
Освещены материалы разведок 2008 г. на укреплениях позднесредневекового сотенного местечка Белики (теперь
пгт Белики Кобелякского р-на Полтавской обл.). Объектом исследования стал слой обожженного грунта, зафик-
сированный в стратиграфической колонке зачистки вала и интерпретированный как следы набега. Выяснен ряд
соответствий этому факту среди исторических событий второй половины XVII — первой половины XVIII вв. На
основе изучения военных походов и кампаний на территории края в обозначенный период предполагается, что
нападение на казацкий форт, зафиксированное археологически, произошло в одну из следующих дат: 15 (25) мая
1658 г., в начале февраля 1675 г., в конце января 1693 г., в январе же 1696 г., в рамках апрель—июль 1709 г. или же в
начале февраля 1737 г. Набег мог быть совершен как татарскими ордами, так и частями русской армии. Говорить об
этом, как и о более конкретной интерпретации факта вооруженного погрома крепости, пока преждевременно.
Ye.S. Kalashnyk
ABOUT THE DATE OF CONFLAGRATION AT THE FORTIFICATIONS
OF THE 17 th THROUGH THE 18 th CENTURIES FORTRESS IN BILYKY VILLAGE
Materials of 2008 archaeological prospecting at the fortifications of the Late Mediaeval company town Bilyky (Bilyky Village
of Kobelyaky Region in Poltava Oblast now) are described here. The matter of a study was a layer of a burnt soil set in the
stratigraphic column of the rampart clearing and interpreted as traces of the incursion. Several correspondences to this fact
were identified among the historic events of the second half of the 17 th through the first half of the 18 th centuries. Basing on
the study of campaigns on the territory of a region during the earmarked period it is resumed that the attack on the Cossacks’
fort which was evidenced archaeologically took place at one of the following dates: May, 15 (25) of 1658, in the beginning of
February of 1675, at the end of January of 1693, January of 1696, from April to July of 1709 or at the beginning of February
of 1737. The assault might have been made by Tatar hordes or by Russian army units. It is too early yet to talk about more
precise interpretation of the fact of armed defeat of the fortress.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65364 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:59:47Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Калашник, Є.С. 2014-06-24T13:29:46Z 2014-06-24T13:29:46Z 2009 Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики / Є.С. Калашник // Археологія. — 2009. — № 4. — С. 50-56. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65364 У статті подано аналіз шару, який утворився внаслідок пожежі на укріпленнях пізньосередньовічної фортеці сотенного містечка Білики Полтавського полку (тепер смт Білики Кобеляцького р-ну Полтавської обл.), і запропоновано кілька вірогідних дат руйнації укріплень. Освещены материалы разведок 2008 г. на укреплениях позднесредневекового сотенного местечка Белики (теперь пгт Белики Кобелякского р-на Полтавской обл.). Объектом исследования стал слой обожженного грунта, зафиксированный в стратиграфической колонке зачистки вала и интерпретированный как следы набега. Выяснен ряд соответствий этому факту среди исторических событий второй половины XVII — первой половины XVIII вв. На основе изучения военных походов и кампаний на территории края в обозначенный период предполагается, что нападение на казацкий форт, зафиксированное археологически, произошло в одну из следующих дат: 15 (25) мая 1658 г., в начале февраля 1675 г., в конце января 1693 г., в январе же 1696 г., в рамках апрель—июль 1709 г. или же в начале февраля 1737 г. Набег мог быть совершен как татарскими ордами, так и частями русской армии. Говорить об этом, как и о более конкретной интерпретации факта вооруженного погрома крепости, пока преждевременно. Materials of 2008 archaeological prospecting at the fortifications of the Late Mediaeval company town Bilyky (Bilyky Village of Kobelyaky Region in Poltava Oblast now) are described here. The matter of a study was a layer of a burnt soil set in the stratigraphic column of the rampart clearing and interpreted as traces of the incursion. Several correspondences to this fact were identified among the historic events of the second half of the 17 th through the first half of the 18 th centuries. Basing on the study of campaigns on the territory of a region during the earmarked period it is resumed that the attack on the Cossacks’ fort which was evidenced archaeologically took place at one of the following dates: May, 15 (25) of 1658, in the beginning of February of 1675, at the end of January of 1693, January of 1696, from April to July of 1709 or at the beginning of February of 1737. The assault might have been made by Tatar hordes or by Russian army units. It is too early yet to talk about more precise interpretation of the fact of armed defeat of the fortress. uk Інститут археології НАН України Археологія Публікації археологічних матеріалів Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики O датировке пожара на укреплениях крепости XVII — XVIII вв. В пгт Белики About the date of conflagration at the fortifications of the 17 th through the 18 th centuries fortress in Bilyky village Article published earlier |
| spellingShingle | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики Калашник, Є.С. Публікації археологічних матеріалів |
| title | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики |
| title_alt | O датировке пожара на укреплениях крепости XVII — XVIII вв. В пгт Белики About the date of conflagration at the fortifications of the 17 th through the 18 th centuries fortress in Bilyky village |
| title_full | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики |
| title_fullStr | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики |
| title_full_unstemmed | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики |
| title_short | Про датування пожежі на укріпленнях фортеці XVII— XVIII ст. у с. Білики |
| title_sort | про датування пожежі на укріпленнях фортеці xvii— xviii ст. у с. білики |
| topic | Публікації археологічних матеріалів |
| topic_facet | Публікації археологічних матеріалів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65364 |
| work_keys_str_mv | AT kalašnikês prodatuvannâpožežínaukríplennâhfortecíxviixviiistusbíliki AT kalašnikês odatirovkepožaranaukrepleniâhkrepostixviixviiivvvpgtbeliki AT kalašnikês aboutthedateofconflagrationatthefortificationsofthe17ththroughthe18thcenturiesfortressinbilykyvillage |