Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939)
Це дослідження здійснено в рамках грантового проекту VEGA č. 1/2226/05 «Українська Повстанська Армія (УПА) у Словаччині в 1945–1947 рр.» Зі словацької переклала Ольга Сало.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65375 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) / М. Шміґель // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 81-93. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859954469147508736 |
|---|---|
| author | Шміґель, М. |
| author_facet | Шміґель, М. |
| citation_txt | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) / М. Шміґель // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 81-93. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| description | Це дослідження здійснено в рамках грантового проекту VEGA č. 1/2226/05 «Українська Повстанська Армія (УПА) у Словаччині в 1945–1947 рр.» Зі словацької переклала Ольга Сало.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:18:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
80
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
81
№ 11
на всеукраїнських (Allukrainertums) засадах Головну Команду
УПА, яка не підлягатиме жодним політичним групам77. Про нові
демократичні засади говорять «Програмові постанови» ІІІ НВЗ, в
яких написано про «свободу друку, слова, думки, переконань, віри
й світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світо-
глядових доктрин і доґм». Стаття 12-та говорить про «повне право
національних меншостей плекати свою власну по формі й змісту
національну культуру». Стаття 13-та — про «рівність усіх грома-
дян України незалежно від їх національности в державних та гро-
мадських правах та обов’язків, за рівне право на працю, заробіток
і відпочинок»78. Варто відзначити, що ці далекосяжні, навіть рево-
люційні зміни в структурі і програмі ОУН відбулися в час жорсто-
кої боротьби проти двох тоталітарних держав. Це значний поступ
у розвитку української політичної думки.
Отож, від вересня 1941 р. ОУН(б) провадила наполегливу анти-
нацистську пропаганду, яка впливала не лише на членів Організа-
ції, але й на все українське суспільство. Зрозуміло, що це не була
лише боротьба на словах — це був необхідний період психологічної
та організаційної підготовки до відкритого спротиву німецькому
пануванню. Брутальна і деспотична поведінка німецьких властей
зіграла на руку ОУН, бо пригноблене населення переконалося, що
єдина його надія — долучившись до ОУН, узяти активну участь у
національному русі опору.
77 Ukrainische Nationalistische Bewegung. – С. 94–95.
78 ОУН в світлі постанов… – C. 112. Киричук Ю. Український національний рух
40 – 50 років ХХ століття: Ідеологія та практика. – Львів 2003. – С. 131–132;
Прокоп М. У сорокріччя ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН // Сучасність. –
1983. – Липень-серпень. – С. 104–132.
МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ
УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ
СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ (1939)*
У словацькій історіографії дотепер немає широких відомостей
про т. зв. Український легіон полковника Романа Сушка, який у
перші дні вересня 1939 р. взяв участь у відомому нападі з терито-
рії Словаччини на сусідню Польщу. Тим часом ідеться про цікавий
історичний факт, який додає нові акценти у проблематику. Згадка
про цю «таємну» українську військову формацію, підпорядковану
Абверу з’явилась у книжці Богуша Хньоупека «Бандерівці»1. До-
сліджуючи діяльність Української Повстанської Армії («бандерів-
ців») на території Словаччини у 1945—1947 рр., автор зіштовхнувся
з браком інформації про українське військове формування, яке під
час приготувань до нападу на Польщу влітку 1939 р. за наказом ні-
мецького військового командування було переміщене на територію
Східної Словаччини. Тут воно проходило вишкіл, готуючись до бо-
йових і диверсійних дій на польській території. Саме опис тих подій
у книжці Хньоупека надихнув нас на спробу дослідити їх глибше.
Причини виникнення Українського легіону Р. Сушка, його при-
значення неможливо зрозуміти поза ширшим контекстом поривань
українців створити незалежну державу, які увінчалися успіхом
ще під час Першої світової війни. Хоч період української незалеж-
ної державності (1918—1920) і розчинився у круговерті змін полі-
тичних режимів і вторгнення ворожих військ, він був для українців
важливим доказом власного державотворчого процесу. Вони усві-
домлювали, що сусідні країни (насамперед Польща і більшовицька
Росія) позбавили їх омріяної державності, розділили їхню терито-
рію і піддали населення національному тиску та асиміляції. Тодіш-
ні держави-лідери (особливо Британія і Франція) залишались бай-
дужими до цього і передовсім захищали інтереси Польщі (в рамках
Версальської системи), не бажаючи втручатись у «внутрішні» про-
цеси більшовицької Росії. Дозволимо собі ствердити, що Франція
* Це дослідження здійснено в рамках грантового проекту VEGA č. 1/2226/05
«Українська Повстанська Армія (УПА) у Словаччині в 1945–1947 рр.» Зі словаць-
кої переклала Ольга Сало.
1 Chňoupek B. Banderovci. – Bratislava, 1989.
82
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
83
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
та Британія зберегли status quo у Східній Європі, але позбавили
українців будь-яких надій на майбутнє. Саме в таких геополітич-
них умовах і почав розвиватися новітній український націоналізм,
і лише час показав, у що він може втілитися.
Протягом 1917—1921 рр. чимало політичних, військових і гро-
мадських діячів-українців емігрувало в країни Центральної, Пів-
денної та Західної Європи. Власне, від цього найбільш освіченого
прошарку емігрантства, до якого належали й люди відомі в демо-
кратичних колах, виходили імпульси до боротьби проти чужин-
ського панування в Україні за відновлення її незалежності. На по-
чатку 1920-х рр. в еміграції з’явилося декілька сотень українських
політичних, наукових та військових організацій2. Проте незабаром,
зрозумівши, що їм бракує єдності, вони почали гуртуватись у спіл-
ки та групи*. 1920 р. в Празі виникла Українська Військова Орга-
нізація (УВО), яку заснував полк. Євген Коновалець**. Пізніше її
центр був перенесений у Берлін (1926). Це відбулось невипадково.
Організація Є. Коновальця (зрештою, як і всі інші) потребувала
кош тів для існування, і першою їх запропонувала їй Німеччина,
яка мала досвід в «українському питанні» ще від 1918 р. й тому вра-
ховувала його у своїх планах на майбутнє.
Поступово керівники УВО зрозуміли, що крім військової їм
потрібно створити організацію, яка дасть ідеологічну базу україн-
ському рухові. Так визрівала потреба об’єднати еміграційні угру-
повання. Тому було засновано Провід Українських Націоналістів
(ПУН) — підготовчий орган для проведення Світового Конгресу
Українських Націоналістів. Конгрес пройшов 28 січня — 3 лютого
1929 р. у Відні, і під час нього було засновано Організацію Укра-
їнських Націоналістів (ОУН). Саме члени Конгресу сформулювали
тезу, яка надовго стала головною ідеєю українського руху: ОУН,
«маючи на меті створити Незалежну Соборну Українську Націо-
нальну Державу змагає до повного усунення всіх окупантів з укра-
їнських земель і, керуючись інтересами Нації, відкидає орієнтації
на історичних ворогів України»3. ОУН очолив Є. Коновалець, його
УВО мала бути військовим крилом ОУН. У наступні роки ОУН по-
глинула майже всі націоналістичні організації та угруповання в
еміграції і на сході тодішньої Польщі (в українській Галичині) і ста-
ла єдиною силою, здатною керувати революційними процесами4.
Від моменту виникнення ОУН у її програмних документах про-
стежується однозначна орієнтація на збройні засоби відновлен-
ня української державності. Боротьба мала йти у двох напрямах:
перший — повстання в окупованій Україні; другий — формування
добровольчих частин у складі іноземних армій, які в слушний мо-
мент мали би приєднатись до повстанців і таким чином утворити
єдину військову силу5. Розробляючи другий напрям стратегії, ОУН
орієнтувалася на Берлін і шукала шляхи співпраці з німецькими
політичними та військовими діячами. За тодішнього геополітич-
ного співвідношення сил у Європі, ОУН не мала іншого варіанту.
Вона не могла розраховувати на підтримку Франції та Великої
2 Vidňanskyj S. Ukrajinská emigrácia v medzivojnovom Česko-Slovensku. Historický
časopis. – Roč. 40. – 1992. –Č. 3. – S. 370–385.
* Варто назвати найбільші з них. Одна така група сформувалася навколо колиш-
нього козацького отамана, полк. Полтавця-Остряниці, котрий знайшов приту-
лок у Мюнхені і пізніше очолив «Українське національне козацьке товариство».
Він намагався створити центр українських антирадянських організацій у столиці
Баварії. Інша велика група утворилася навколо гетьмана Павла Скоропадського,
який мав намір відновити монархічну Українську державу у формі спадкового
гетьманату. Разом із прихильниками він заснував у Берліні Український науковий
інститут, який мав потужні осередки в багатьох країнах Європи. Наступною
організацією була Українська Народна Республіка (УНР) Симона Петлюри, ко-
трий перебував у Варшаві. Найактивніше Петлюра діяв у Польщі, де й розміщу-
валась офіційна резиденція його уряду, пізніше перенесена до Франції. Разом із за-
лишками своєї армії, яка була інтернована на території Польщі, він організовував
рейди, селянські повстання, диверсії і бунти проти режиму на території радян-
ської Україну. Петлюра прагнув за допомогою могутньої підпільної мережі, яка
нараховувала кілька тисяч членів, спровокувати масовий збройний виступ.
** Євген Коновалець (1891–1938) – видатний український військовий і політич-
ний діяч, випускник правничого факультету Львівського університету, офіцер
австрійської армії, полковник; у 1918–1920 рр. командир дивізії, корпусу і групи
Січових стрільців Армії УНР; засновник і керівник УВО (від 1921); організатор
і Провідник ОУН (від 1929). Від 1922 р. в еміграції (у Чехословаччині, Німеччині,
Швейцарії, Італії). Організаційно об’єднав УВО та ОУН; нав’язав контакти з
політиками в Німеччині, Великій Британії, Литві, Іспанії та Італії; організував
політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи; залу-
чив до співпраці з ОУН широке коло українських емігрантів. Загинув 23 травня
1938 р. в Роттердамі внаслідок замаху, який виконав радянський агент Павло
Судоплатов.
3 Посівнич М. Ставлення ОУН до Польщі у міжвоєнний період // Український виз-
вольний рух. – Зб. 2. – Львів, 2003. – С. 39.
4 Детальніше див.: Šmige M. Ukrajinský nacionalizmus medzi nacizmom a bo ševizmom
// Totalitarismus 2. – Plzeň, 2006. – S. 119–121.
5 Дзьобак В. та ін. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська
Армія. – Київ, 2007. – С. 52. Доступно на: http://history.org.ua/oun_upa/upa
84
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
85
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
Британі ї — союзників Польщі (яка, з точки погляду українців, оку-
пувала західноукраїнську територію). Українці мусили шукати
підтримку в таборі противників Польщі, до якого належала Німеч-
чина. Крім того, у поверсальській Європі Німеччина була єдиною
ревізіоністською силою, яка могла розв’язати війну, тобто змінити
наявний міжнародний устрій. Німеччину цікавило політичне і вій-
ськове послаблення Польщі та Радянського Союзу. Можливу війну
між цими державами Провід ОУН вважав єдиним реальним шан-
сом для України здобути незалежність. Цю ситуацію цілком про-
зорою вважав ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов,
який сформулював центральну тезу концепції ОУН: Україна мала
звільнитись у «тіні німецького військового походу».
З іншого боку, німецькі експансіоністські кола, особливо на по-
чатку 1930-х рр., були зацікавлені у співпраці з ОУН, вони приділяли
їй велику увагу і включали Україну у свої плани. Після того, як владу
в Німеччині захопили нацисти, ці плани знайшли реальне втілення.
Отже, можна сказати, що провідні німецькі військові та політичні
сили й очільники української еміграції, в середині 1930-х рр. ХХ ст.,
мали достатньо причин, щоб розвивати партнерські взаємини6.
Окрім цього, ОУН поступово виробила досконалі засоби конспі-
рації, в основі яких лежала міцна організаційна структура. Таку
добре налагоджену мережу, яку мала ОУН (її вважали найефек-
тивнішим апаратом розвідки в Європі), у наступні роки стали вико-
ристовувати майже всі європейські таємні служби. Однак особливо
зацікавилася нею німецька військова розвідка Абвер. Це був при-
клад вигідної для обох сторін співпраці. Схожа практика існувала
впродовж десятиріч: розвідки різних країн використовували для
своїх цілей революційні рухи на території противника, не зважа-
ючи на їхні ідеологічні переконання. Революціонери, зі свого боку,
були зацікавлені в допомозі іноземних розвідок, бо вона часто була
для них єдиною реальною можливістю покращити матеріально-
технічну базу7. Так було і у випадку співпраці німецького Абверу
з УВО8 та, пізніше, ОУН. Абвер навчав членів ОУН, які, здобува-
ючи «німецьку освіту», одночасно працювали на свою організацію.
Спершу вони займалися розвідувальною діяльністю. Крім військо-
вої, вони збирали політичну та економічну інформацію. В кінці
1930-х — на початку 1940-х рр. українці здійснювали саботажну
та диверсійну діяльність, здебільшого на сході Польщі. Напередо-
дні початку війни головним завданням ОУН була військова підго-
товка членства. Організація влаштовувала теоретичні заняття, але
не могла запропонувати такого всебічного практичного вишколу,
як регулярна армія.
Припускають, що за кілька місяців до нападу на Польщу пред-
ставники вищого військового керівництва Німеччини звернулись
до Андрія Мельника*, який став на чолі ПУНу після вбивства
Є. Коновальця, з пропозицією організувати українське повстан-
ня на сході Польщі (в Галичині). Відтак частина польських військ
була би змушена покинути німецько-польське пограниччя, і це по-
легшило би проникнення німецької армії вглиб Польщі. Воднораз
у німецьких військових колах припускали, що вибух українського
повстання в Галичині міг би стати приводом для німецького вторг-
нення в Польщу9. У кожнім разі, за цю послугу Третій Райх обіцяв
А. Мельнику визнати майбутню Українську державу10. Між Мель-
ником та вищим командуванням Вермахту почались інтенсивн і
6 Kova M. Úloha a miesto Organizácie ukrajinských nacionalistov v rokoch 1939 – 1945
// Historický časopis. – Roč. 43. – 1995. – Č. 4. – S. 669.
7 Лідери більшовиків, сіоністів, польських та вірменських націоналістів, іспанських
комуністів та анархістів, курдських повстанців та афганських моджахедів – усі
мали тісні контакти з різноманітними закордонними розвідками (Дзьобак В. та
ін. Організація Українських Націоналістів… – С. 27).
8 Уже 1925 р. в Ґданську німецький Абвер організував курси для сержантів та
офіцерів УВО, які наступного року закінчило 60 старших членів УВО (колишніх
вояків) та 50 молодих членів організації (Поліщук В. Гірка правда. Злочинність
ОУН – УПА. – Торонто–Варшава–К., 1995. – С. 149).
* Андрій Мельник (1890–1964) – видатний український військовий і політичний
діяч, від 1918 р. полковник, співорганізатор і командир дивізії Січових стрільців
(до 192 0). Співзасновник УВО і її крайовий комендант (1922); від 1934 р. член
Сенату ОУН. Після вбивства Є. Коновальця (1938) став Провідником ОУН.
На початку 1940 р., після розколу в ОУН, очолив одну з її фракцій – ОУН(м).
Помер у м. Люксембурґу.
9 Керівники української військової еміграції вважали, що для здійснення такої акції
потрібні 1 300 офіцерів та 12 000 вояків. Незадовго до нападу на Польщу Вермахт
припускав, що кількість українських партизанів, підготовлених до військового по-
встання, складає 4 000 вояків. Див.: Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942 – 1960.
Dzia�alność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii. –
Warszawa, 2006. – S. 68–69.
10 Трофимович В. Роль Німеччини і СРСР в українсько-польському конфлікті 1939 –
1945 // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2003 – Ч. 28. Доступне на:
http://www.ji.lviv.ua/n28texts/trofymovych.htm
86
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
87
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
переговор и11, і ОУН, за посередництва свого крайового команду-
вання в Галичині, почала готувати антипольське повстання, яке
мало перерости в повстання загальнонаціональне (це швидко ви-
явила польська влада)12.
Наслідком переговорів між ОУН та військовим відомством ні-
мецької розвідки була підписана в червні 1939 р. угода про ство-
рення українського диверсійного підрозділу, який мав виконати
важливу функцію під час вибуху антипольського повстання у Схід-
ній Галичині. Передбачалося, що підрозділ буде переправлений
у Польщу через територію Словаччини або повітрям. Його ряди
мали попов нити партизани ОУН та українці-дезертири з поль-
ської армії1 3. Німці були зацікавлені в існуванні такого українсько-
го підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість
українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до
військових операцій Вермахту. Створення цього диверсійного під-
розділу з офіційною назвою Військовий підрозділ українських
націоналістів (неофіційно — Український легіон; цю назву часто
вживають у літературі) вважається вершиною військової співпра-
ці між тоді ще союзниками — ОУН та Вермахтом14.
За інформацією німецьких джерел, Український легіон отри-
мав кодову назву «Bergbaer-Hilfe» («допомога гірським селянам»)
і його вишкіл мав відбуватись у повній таємниці15. Командиром
Легіону було призначено полк. Романа Сушка (відомого своїми
контактам и з вищим військовим командуванням Вермахту)*. Він
протягом 13 червня — 3 липня 1939 р. вів переговори з полк. Лагу-
зеном (Lahousen) про створення і вишкіл Легіону16. Політичним ре-
ферентом нової формації був призначений д-р Ярослав Баранов-
ський, а перед Генеральним штабом Вермахту та Міністерством
закордонних справ Німеччини її представляв Ріко Ярий17.
Для підготовки першого українського військового підрозділу
було виділено садибу в Сауберсдорфі (Saubersdorf; за 100 км на
південь від Відня) де розміщувався навчально-збірний осередо к
ОУН18. Уже в травні 1939 р. туди були переведені українські
сержан ти — випускники шестимісячної Офіцерської школи ОУН
у м. Фелдафінґ (Feldafing) у Баварії під орудою полк. Р. Сушка. Тут
вони вдосконалювали свої вміння під керівництвом німецьких ін-
структорів з Абверу19. Остерігаючись польських і радянських шпи-
гунів, їх представили місцевому населенню як румунів і утримува-
ли в повній ізоляції20.
До рядового складу Легіону входили члени ОУН, що проживали
на території Німеччини або прибули туди зумисне, та колишні воя-
ки Карпатської Січі: ті, котрі, зумівши вислизнути з-під угорської
окупації Карпатської України, потрапили в угорський по лон21, і ті,
11 Проводові ОУН часом здавалося, що німецьке військове командування приязно
ставиться до «українського питання» і до ідеї створити українські добровольчі
військові формації, які на боці Вермахту здобули б незалежність України – дер-
жави під німецьким протекторатом. Однак насправді ситуація була значно
складнішою. Сучасні дослідження свідчать про те, що німецьке партійне і вій-
ськове керівництво ще перед нападом на СРСР не розробило конкретної стратегії
щодо України. Навіть сам Адольф Гітлер не мав чіткого уявлення про долю заво-
йованих територій на Сході. У липні 1941 р. він пропонував перетворити Україну,
Білорусь та Балтійські країни у буферні держави. Пізніше говорив про німецьку
адміністрацію на цих територіях, а перед самою війною схилявся до повної коло-
нізації України. Очевидно, що українцям ніхто не розкривав цих планів (Дзьобак В.
та ін. Організація Українських Націоналістів… – С. 54).
12 Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. –
Lublin 2003. – S. 344–353.
13 Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942 – 1960. – S. 68.
14 Трофимович В. Роль Німеччини і СРСР в українсько-польському конфлікті 1939 –
1945; Дзьобак В. Та ін. Організація Українських Націоналістів… – С. 54.
15 Чуев С. Украинский легион. – Москва, 2006. –С. 172.
* Роман Сушко (1894–1944) – український військовий і політичний діяч, від 1918 р.
полковник. Співорганізатор і командир Другої диві зії Січових стрільців (до 1920);
співзасновник УВО та її крайовий комендант (1927–1930); співзасновник ОУН
і член ПУНу. Від 1939 р. номінальний командир Українського легіону. У 1939–
1940 рр. обласний керівник ОУН на території Генерального губернаторства.
На початку 1944 р. за загадкових обставин убитий у Львові.
16 Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942 – 1960. – S. 68 – 69.
17 Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. –
S. 354. Ріко Ярий (1888–1969) – військовий і політичний діяч. Сержант австрій-
ської армії; діяч УВО та ОУН. Після нав’язання співпраці ОУН(б) з Абвером у
1941 р. припинив активну діяльність.
18 У навчально-збірному осередку ОУН у Сауберсдорфі ще у 1937–1938 рр. проходили
офіцерські навчання військових керівників організації. Налічувалося близько 80 ви-
пускників. Див.: Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942 – 1960. – S. 68.
19 За свідченнями Івана Стебельського, безпосереднього учасника Легіону
(Стебельський І. Шляхами молодости і боротьби. – K., 1999. Доступне на:
http://exlibris.org.ua/stebelski).
20 Чуев С.: Украинский легион. – С. 172–174.
21 Для учасників Карпатської Січі, яким вдалось уникнути угорського полону, був
створений концентраційний табір у Братиславі. За підтримки Німеччини військо-
ве керівництво ОУН створило вишкільно-збірний осередок на території Австрії і
88
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
89
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
котрих на вимогу німецького командування угорська влада звіль-
нила з концентраційного табору в Наіреґігазі (Nyíregyháze)22. Звіль-
нених перевезли у замок Гартенштайн (Hartenstein), що за 20 км
від Кірхендорфу (Kirschendorfu) у Верхній Австрії), переодягнули
в чехословацьку військову форму чорного кольору і долучили до
вишколу під керівництвом німецьких інструкторів, який відбував-
ся в гірському таборі поблизу Гартенштайна23. Колишні учасники
Карпатської Січі, які пройшли випробування вогнем у Підкарпат-
ській Україні, утворили ядро Українського легіону24.
Навчання рядовиків Легіону розпочалося приблизно в середині
червня і, з огляду на брак часу, відбувалося з максимальною ін-
тенсивністю. Крім військових тренувань, легіонери закінчили курс
вивчення видів зброї, курс топографії, конспірації, диверсійної
роботи і польової підготовки, а також вивчили історію та геогра-
фію України. Після закінчення курсів у Сауберсдорфі та гірському
таборі в Гартенштайні (ним деякий час керував пор. Осип Кара-
чевський — ‘Свобода’), окремі групи українських вояків були від-
правлені на подальше спеціалізоване навчання (курси десантни-
ків, водіїв тощо), яке відбувалось у різних місцях — у Баварії біля
Кімського озера (Chiemské jazero, Chiemsee), в Нісі (Nysa; Польща)
та Верхній Сілезії, у Вроцлаві і Бруцку над Літавою (Brucko nad
Litavou) та ін.25.
Вишкіл закінчився 21 липня 1939 р. сформуванням Легіону у
складі 200 осіб26, поділених на дві роти, під керівництвом май. Ген-
ка Гутовича — ‘Норима’. За участі полк. Р. Сушка (він був номі-
нальним керівником), представників ОУН, офіцерів Вермахту і в
супроводі оркестру відбувся святковий огляд Легіону27. 23 липня
легіонерів почали організовано переправляти у Східну Словаччи-
ну в закритих німецьких вантажівках. Одночасно туди ж малими
групами самостійно добиралися вояки із навчальних таборів у Ні-
меччині і поповнювали ряди Легіону.
На початку підрозділи української військової формації роз-
осередили по цілій Східній Словаччині, ймовірно для того, щоб
не привертати зайвої уваги. Все це здійснювали у цілковитій та-
ємниці — навіть тодішні словацькі військові джерела не говорять
про українську присутність на сході країни (принаймні до цього
часу не знайдено відповідних документів). Однак існують дані, що
українці дислокувалися поблизу Любіцьких Купелів недалеко від
Кежмарку в Левочських горах (як зазначає Б. Хньоупек, «важко
було знайти глухіше місце для диверсійної групи, що переховуєть-
ся від шпигунів»28), у селах поблизу Прешова і також у гірському
масиві неподалік Медзілаборця. Вояки й далі проходили навчання.
Б. Хньоупек, наголошуючи на диверсійному призначенні Україн-
ського легіону, констатував: «Солдати невідомо де перебували від
самого ранку і аж до вечора. […] Коли їх хтось випадково зустрі-
чав, у лісі чи на полі, вони завжди ледве трималися на ногах від
перевтоми. Багато ходили… Були в поході […] день за днем, ніч за
ніччю. За спортивний майданчик їм правили словацькі гори і ліси,
ріки і долини. Спіш і Ґемер, Левочські гори й Низькі Татри, завжди
віддалеки від людських поселень, щоб не привертати уваги. Ви-
снажливі походи, напади, переправи через річки, підкорення ви-
сот — ось їхня щоденна робота […]»29.
поблизу Ганновера (Hannover) у Німеччині. Втікачі з Карпатської України зна-
йшли захист і роботу в околиці чеського Брна (Brno); в горах Гарзу (Harz) були
створені військові робочі батальйони. За свідченням Р. Висоцького, німецьке ке-
рівництво також дозволило організувати військовий вишкільний центр ОУН не-
подалік Берліна (Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach
1929 – 1939. – S. 353).
22 Один із загонів Карпатської Січі, в якому було 200 вояків під керівництвом
сот. Степана Сулятицького, відступив на румунську територію під натиском
угорських військ. Румуни роззброїли та інтернували солдатів і за кілька днів здали їх
угорській армії. Полонені декілька місяців перебували в угорському таборі в Bucskov,
потім у Наіреґігазі, де їх постійно оглядали і відвідували представники німецького
консульства в Будапешті. Як свідчить Володимир Щигельський – ‘Бурлака’ (піз-
ніше, у 1945–1947 рр. він був сотенним УПА на Закерзонні), на початку червня
1939 р. від 300 до 400 інтернованих перевезли в Комарно і посадили на німецький
транспорт, який доправив їх до замку в Гартенштайні. Там вони довідалися, що їх
включать до складу Українського легіону, який візьме участь у боях проти Польщі.
Див.: Arch
v Ministerstva vnútra (A MV) ČR [архів Міністерства внутрішніх справ
Чеської Республіки]. – F. 305-143-1. – Protokol Burlakovej výpovedi. – S. 9.
23 Чуев С. Украинский легион. – С. 174; Wysocki R. Organizacja Ukraińskich
Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. – S. 353.
24 Národný arch
v ČR Praha. – F. K. Gottwald. – Správa Ministerstva vnútra ČSR. –
Č. III/Aa-4983/1910-48 («Ukrajinské nacionalistické nebezpeč
proti m
ru a lidovým
demokraci
m»). – S. 12.
25 Chňoupek B. Banderovci,. – S. 155–156.
26 Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. –
S. 354.
27 A MV ČR. – F. 305-143-1. – Protokol Burlakovej výpovedi. – S. 8.
28 Chňoupek B. Banderovci. – S. 159.
29 Ibid.
90
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
91
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
Підрозділ, розміщений у гірській хатині недалеко від Медзіра-
борець, був готовий нелегально перетнути кордон і долучитись до
партизанської антипольської війни. Однак цього не сталось. І. Сте-
бельський згадує: «В тій хатині, нічого не роблячи, ми просиділи
майже дев’ять днів. Ми лиш добре їли, відпочивали і даремно че-
кали наказу. Щось мало статись. Я бачив, що наші німці були знер-
вовані і не знають як чинити в такій ситуації»30.
До кінця серпня 1939 р. решта підрозділів Легіону перебували
біля Пряшева. У Легіоні налічувалося приблизно 325 вояків31. Дже-
рела дають різну інформацію щодо загальної чисельності Укра-
їнського легіону полк. Р. Сушка. Б. Хньоупек перебільшено ствер-
джує, що він нараховував 1 500 осіб. Польська військова розвідка
володіла інформацією, що на кінець серпня поблизу Пряшева пе-
ребувало 800 вояків у Соліварі та 300 в Руській Новій Всі32; згідно з
іншим джерелом, було два українські підрозділи по 800 осіб33. Біль-
шість польських та українських дослідників вважають, що Легіон
складався із 600 солдатів34.
Незадовго до початку війни Легіон передислокувався до Ме-
дзіраборець і через села Відрань і Палоту підібрався впритул до
польського кордону35. В той час його учасників переозброїли (є
свідчення, що вони отримали пістолети-кулемети МР-38) і вдягли
в нову уніформу Вермахту (перефарбовану у зелений колір і без
відзнак)36. Легіон приєднався до словацької армії. Отож, крім 1-ї
дивізії «Яношік» ген. А. Пуланіха, 2-ї дивізії «Шкультеті» пполк. Я.
Імра, швидкісної групи «Калінч’як» і Третьої дивізії «Разус»
пполк. А. Малара37, на територію Південно-Східної Польщі був го-
товий вторгнутись і Український легіон полк. Р. Сушка, щоб у та-
кий спосіб підтримати антипольський виступ українців.
Тим часом ставлення німців до участі українців у німецько-
польській війні змінилось. Очевидною стала подвійна гра Берліна.
Однак 18 серпня Абвер за посередництва май. Штольца (Schtoltz)
звернувся до керівництва ОУН з вимогою привести в бойову го-
товність усі підпільні підрозділи на території Східної Галичини.
Два дні по тому, 20 серпня, до Берліна викликали А. Мельника та
Р. Ярого, які в наступні дні зустрілись на переговорах із шефом Аб-
веру Вільгельмом Канарісом (Wilhelm Canaris)38. Одночасно німці
вели переговори з СРСР, які кінець кінцем вилились у підписання
німецько-радянського пакту про ненапад (пакт Молотова—Ріб-
бентропа). Отже, 23 серпня 1939 р. німці кардинально перекроїли
карту Європи. З огляду на умови німецько-радянської угоди про
поділ Польщі, було вирішено відмовитися від участі українців у
конфлікті й надалі обережніше вступати в контакт із їхніми пред-
ставниками в еміграції. 1 вересня 1939 р. було видано наказ про від-
кликання Українського легіону з лінії фронту і зарахування його
до складу допоміжної служби німецької армії39.
Словацько-польський кордон легіонери скоріш за все перетну-
ли десь між 6 і 9 вересня 1939 р. Вони рухались по другій лінії (разо м
30 Стебельський І. Шляхами молодости і боротьби. – K., 1999.
31 Узгоджуються з цими цифрами дані у: Wysocki R. Organizacja Ukraińskich
Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. – S. 354; Стебельський І. Шляхами
молодости і боротьби.
32 В польському оригіналі: «[…] w Solivar – oko�o 800 siczowców w mundurach niemiec-
kich, w Ruska Nova Ves oko�o 300 siczowców». Див.: Kampania wrześniowa 1939 roku.
Sprawozdania informacyjne oddzia� II sztabu naczelnego wodza. Dokumenty // Materia�y.
Dokumenty źród� archiwalia, zeszyt 2 (maj 1986). – Warszawa, 1986. – S. 67. – Dok.
č. 15. Принагідно висловлюємо подяку М. Ґняздовському за надані матеріали.
33 Sowa A. Stosunki polsko-ukraińskie. – Kraków, 1998. – S. 72.
34 В’ятрович В. Сотенний «Бурлака». – Львів, 2000. – S. 24; Motyka G. Ukraińska
partyzantka 1942 – 1960. – S. 69.
35 A MV ČR. – F. 305-143-1. – Protokol Burlakovej výpovedi. – S. 8.
36 Чуев С. Украинский легион. – С. 174–175; A MV ČR. – F. 305-143-1. – Protokol
Burlakovej výpovedi. – S. 8–9.
37 Детальніше про підготовку словацької армії до походу на Польщу див. у: Baka I.
Slovenská republika a nacistická agresia proti Po sku. – Bratislava, 2006. – S. 85–105.
38 На цій зустрічі, крім остаточного узгодження планів щодо повстання укра-
їнців у Польщі, йшлося про майбутнє Галичини. За деякими даними, В. Канаріс
запевняв А. Мельника, начебто після завоювання Польщі ті її частини, де ком-
пактно проживають німці, будуть приєднані до Райху, етнічні польські терито-
рії утворять маріонеткову державу, а на етнічних українських землях постане
Західноукраїнська держава під німецьким протекторатом. Проте А. Мельник
вирішив відмовитись від повстання, вимагаючи від Берліна додаткових гарантій.
Крім того, митрополит Андрей Шептицький надав йому інформацію про зміст
щойно підписаного пакту Молотова–Ріббентропа. У листі до Гітлера Мельник
писав, що не може погодитись на повстання ОУН у Польщі, оскільки не бачить,
заради чого це потрібно робити: «Спочатку німецький уряд має оголосити офіцій-
ну позицію, і лише тоді можна обговорювати ідеї німців щодо участі ОУН у війні
проти Польщі та щодо повстання в тилу польської армії» (Wysocki R. Organizacja
Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. – S. 354; Трофимович В.
Роль Німеччини і СРСР в українсько-польському конфлікті 1939 – 1945).
39 Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. –
S. 354.
92
ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
93
№ 11МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ
із 2-ю словацькою дивізією «Шкультеті» і швидкісною групою «Ка-
лінч’як») на німецьких вантажівках під наглядом німецького офі-
цера май. Демела (Dehmel) і в супроводі конвою Вермахту40 та не
брали участі в боях (попереду воювала 57-ма дивізія ген.-май. Блу-
ма)41. Легіон рухався за маршрутом Санок—Устржикі—Леско—
Кирів—Самбір—Комарно до галицької столиці — Львова у складі
14-ї німецької армії генерала В. Ліста (W. List)42. Коли він піді йшов
впритул до міста, то отримав наказ зупинитись. Річ у тім, що 17 ве-
ресня 1939 р. на Польщу напав Радянський Союз, його війська
протягом кількох днів захопили Львів і всю Східну Галичину (як
і решту областей Західної України та Білорусі). Тож Легіон мусив
відступити разом із німецькими підрозділами до Кросна, звідки їх
пізніше транспортували у район Устжика (Ustrzyk) на південно-
му сході Польщі для короткого перепочинку. В рядах Українського
легіону запанував дух розчарування.
Пізніше Легіон перемістили до Саноку, де він майже два тижні
(до прибуття німецьких прикордонників) контролював нову лінію
кордону (німецько-радянського) і виконував «очисні операції» про-
ти розпорошених частин польської армії. Пізніше Легіон перейшов
двома групами до Криниці і Закопаного. Там на початку листопада
німці роззброїли і розпустили легіонерів, імовірно для того, щоб не
дратувати своїх «спільників» — Радянський союз43.
Пізніше частину учасників Легіону перекваліфікували, і вони
ввійшли до складу Української допоміжної поліції, а також до вій-
ськово-поліцейських формувань, призначених для охорони про-
мислових об’єктів, залізниці, гірських перевалів, військових табо-
рів і в’язниць, розкиданих на території Південно-Східної Польщі44.
1943 р. за наказом ОУН більшість членів колишнього Українського
легіону полк. Р. Сушка дезертирували з поліції і перейшли в ряди
Української Повстанської Армії, що формувалась. А у 1946—
1947 р р. вони знов опинились у Східній Словаччині, але тепер як
учасники пропагандистських рейдів відділів УПА, які агітували
проти радянської влади та комуністичної партії.
Ось так закінчився перший розділ епопеї українського дер-
жавотворення «в тіні німецького походу». Проте він не був остан-
нім. Ще перед нападом на Радянський Союз обидві фракції ОУН
(мельниківці та бандерівці) із допомогою Німеччини сформували
дві військові одиниці — т. зв. Дружини українських націоналістів
(у документах Абверу їх позначали кодовими назвами: спеціаль-
ний загін «Нахтіґаль» та організація «Роланд»)45. Згодом вони так
само були розформовані, і це спонукало бандерівську ОУН відвер-
нутися від Німеччини. Натомість фракція мельниківців співпрацю-
вала з Третім Райхом аж до кінця війни; 1943 р. спільно з Вермах-
том вона сформувала 14 Waffen-Grenadier Division der SS (Galizien
Nr. 1) — гренадерську дивізію військ СС «Галичина», яка 1944 р.
взяла участь у придушенні словацького національного повстання в
Центральній Словаччині46.
40 Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929 – 1939. –
S. 354.
41 Chňoupek B. Banderovci. – S. 176–177.
42 В’ятрович В. Сотенний «Бурлака». – S. 24.
43 Szcześniak A., Szota W. Droga do nikąd. Dzia�alność Organizacji Ukraińskich
Nacjonalistów i jej likwidacja w Polsce. – Warszawa, 1973. – S. 67–69; В’ятрович В.
Сотенний «Бурлака». – С. 24; Chňoupek B. Banderovci. – S. 187–189; Стебельський
І. Шляхами молодости і боротьби; A MV ČR. – F. 305-143-1. – Protokol Burlakovej
výpovedi. – S. 9.
44 A MV ČR. – F. 305-143-1. – Banderovské organizácie OUN a UPA. Див. також:
Трофимович В.: Роль Німеччини і СРСР в українсько-польському конфлікті 1939 –
1945.
45 Див.: Дзьобак В. та ін. Організація Українських Націоналістів… – С. 56–75.
46 Детальніше див. у: Šmige M., Mičko P. Evakuácia v znamen
úteku. Utečenci z Ukra-
jiny a Po ska na Slovensku v roku 1944. – Banská Bystrica, 2006. – S. 17, 77–89;
Fremal K. 14. Waffen-Grenadier Division der SS (Galizien Nr. 1) v historickej spisbe
o slovenskom hnutí odporu v rokoch druhej svetovej vojny // Slovenská republika 1939 –
1945 očami mladých historikov IV /Ed. M. Šmige , P. Mičko. – Banská Bystrica,
2005. – S. 388–399.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65375 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:18:08Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шміґель, М. 2014-06-24T14:13:48Z 2014-06-24T14:13:48Z 2007 Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) / М. Шміґель // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 81-93. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65375 Це дослідження здійснено в рамках грантового проекту VEGA č. 1/2226/05 «Українська Повстанська Армія (УПА) у Словаччині в 1945–1947 рр.» Зі словацької переклала Ольга Сало. uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Початковий етап Другої світової війни Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) Article published earlier |
| spellingShingle | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) Шміґель, М. Початковий етап Другої світової війни |
| title | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) |
| title_full | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) |
| title_fullStr | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) |
| title_full_unstemmed | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) |
| title_short | Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) |
| title_sort | український легіон романа сушка. напад зі словаччини на польщу (1939) |
| topic | Початковий етап Другої світової війни |
| topic_facet | Початковий етап Другої світової війни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65375 |
| work_keys_str_mv | AT šmígelʹm ukraínsʹkiilegíonromanasuškanapadzíslovaččininapolʹŝu1939 |