Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65421 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 181-196. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860242465322172416 |
|---|---|
| author | В’ятрович, В. |
| author_facet | В’ятрович, В. |
| citation_txt | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 181-196. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| first_indexed | 2025-12-07T18:31:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
180
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
181
№ 12
ненависті, ні шовіністичних надмірностей»47. ОУН закликала всі
народи, у тому числі й поляків, що були під загрозою або під контро-
лем нацистського чи комуністичного тоталітаризму, до спільних
дій заради визволення і створення незалежних держав, що мало
б бути гарантією стабільності у світі. На жаль, «великопольські»
тенденції польської верхівки завадили нормалізації українсько-
польських відносин на початку 1940-х рр. та призвели до кривавого
конфлікту.
47 Дичковська Г. УПА і гуманізм // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у
1940–50 рр.: Мат. всеукр. наук. конф., Київ, 25–26 серпня 1992 р. – Київ, 1993. –
С. 46.
ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ
УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ
В 1944-1947 РОКАХ
З першого погляду предмет дослідження в цій публікації до-
сить точно окреслений географічними та хронологічними межами.
Проте доцільно навести додаткові уточнення. Отож, характеризу-
ючи діяльність українського визвольного руху на теренах Закер-
зоння, говоритимемо про південно-східні землі сучасної Польщі,
які в структурі руху охоплювали Закерзонський край ОУН та від-
повідну йому 6-у Воєнну округу «Сян» групи УПА-«Захід». Надалі
називатимемо ці терени, згідно з термінологією українського під-
пілля, Закерзонням.
Важливо обґрунтувати нижню хронологічну межу зазначеного
періоду. За відправний пункт взято другу половину 1944 р., оскіль-
ки саме тоді розпочинається новий період в діяльності українсько-
го визвольного руху, в історії Польщі та українсько-польських
взаєминах. У липні 1944 р. закінчується німецька окупація, і струк-
турам ОУН та УПА доводиться діяти в нових умовах, що мало, як
наслідок, зміну тактики. Тоді ж починається новий політичний пе-
ріод в історії Польщі: 21 липня 1944 р. в Москві створено Польський
комітет національного визволення, що перебирає на себе владу на
звільнених польських землях, 26-27 липня цей комітет підписує з
радянським урядом угоду про встановлення кордону приблизно по
лінії Керзона. Відповідно польський і український антирадянські
рухи опиняються в приблизно однакових умовах, що спонукає їх
до поступового зближення.
Зважаючи на перелічені вище аргументи, в цій публікації не
йтиметься про польсько-українське протистояння на Холмщині
навесні 1944 р., яке було безпосереднім продовженням взаємного
протистояння обох народів, що охопило в 1943-1944 рр. Волинь і
Галичину.
Діяльність ОУН, УПА на Закерзонні досить добре висвітли-
ли як українські, так і польські історики1. Мало того, порівнюючи
1 Окремі розділи, присвячені цій тематиці, є практично у всіх оглядових роботах про
УПА. Див. до прикладу: Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. —
182
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
183
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
з іншими періодами та теренами боротьби, можна сказати, що ді-
яльність ОУН та УПА на Закерзонні вивчена найкраще. Ймовірно,
причиною є передусім широка джерельна база для дослідження
цієї проблеми. Закерзоння з цього огляду є винятком із загальної
історії українського визвольного руху 1940-1950-х рр.: дослідник
діяльності повстанців на цих теренах має можливість працювати з
великою кількістю документів. Це сталося завдяки тому, що багато
їх звідси ще під час тривання боротьби вдалося передати на Захід.
Крім того, великий архів матеріалів було захоплено разом із ко-
мандиром Воєнної округи «Сян» Мирославом Онишкевичем2.
Через те стаття не міститиме переказу більш чи менш відомих
фактів боротьби українських повстанців на Закерзонні, а радше
буде спробою узагальнити їхню діяльність. При цьому особливу
увагу буде приділено ролі цієї боротьби в загальному контексті
розгортання українського визвольного руху та її місцю в україн-
сько-польських відносинах.
Перш ніж безпосередньо перейти до аналізу особливостей ді-
яльності ОУН та УПА на Закерзонні, слід розглянути специфіку
Мюнхен, 1953. – С. 160-193; Шанковський Л. Українська Повстанча Армія //
Історія українського війська 1917-1995. – Львів, 1996. – С. 646-657; Русначенко А.
Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в
Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-1950-х рр. – Київ, 2002. – С. 179-207;
Киричук Ю. Український національний рух 40-50 років ХХ століття: ідеоло-
гія і практика. – Львів, 2003. – С. 254-266. Діяльність українського підпілля на
Закерзонні також добре висвітлена й в польській історіографії. Найкращими
роботами з цієї проблематики є книги: Szcześniak A., Szota W. Droga do nikąd.
Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i jej likwiadacja w Polsce. –
Warszawa, 1973 та Motyka G. Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie
1943-1948. – Warszawa, 1999.
2 Значна частина цих документів на сьогодні опублікована: Repatriacja czy de-
portacja. Przesiedlenie Ukraińców z Polski do USRR. T. 1-2. / Pod red. E. Misiły. –
Warszawa, 1998-1999; Літопис Української Повстанської Армії. Том 33.
Тактичний відтинок УПА 26-ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина / За ред.
П. Й. Потічного та І. Лико. – Торонто-Львів: Літопис УПА, 2001; Літопис
Української Повстанської Армії. Том 34. Тактичний відтинок УПА 26-ий
«Лемко»: Лемківщина і Перемищина. – «Холодний Яр», «Бескид », «Верховина»
/ За ред. П. Й. Потічного та І. Лико. – Торонто-Львів: Літопис УПА, 2001;
Літопис Української Повстанської Армії. Том 39. Тактичний відтинок УПА 28-
ий «Данилів». Холмщина і Підляшшя. (Документи і матеріали) / За ред. Петра
Й. Потічного – Торонто-Львів, 2003; Літопис Української Повстанської Армії.
Том 40. Тактичний відтинок УПА 27-ий «Бастіон». Любачівщина, Томашівщина,
Ярославщина. / За ред. Петра Й. Потічного –Торонто-Львів, 2004.
її зародження. Загалом боротьба українських повстанців охоплю-
вала територію Західної України, яка до 1939 р. були частиною
Польщі. Саме тут протягом 1920-1930 рр. відбувалося становлення
українського націоналістичного руху спочатку у формі підпільних
організацій УВО та ОУН, а згодом — масової збройної сили УПА.
З певністю можна сказати, що створення УПА було результатом
подальшого розгортання визвольної боротьби: основний кадровий
кістяк армії становили члени ОУН, котрі перейшли через підпіль-
ну діяльність у 1920-1930 рр., територію діяльності охоплювали
структури ОУН, розбудовані в міжвоєнний час, врешті, масова під-
тримка населенням повстанського руху була результатом тривалої
пропагандистської та організаційної роботи підпільників та попу-
лярності ОУН. Відповідно, інтенсивність і тривалість повстанської
боротьби в окремих регіонах значною мірою залежала від ступеня
розгалуженості структур підпілля ОУН.
Наведені загальні зауваги стосуються й особливостей розгор-
тання боротьби ОУН та УПА на Закерзонні, територія якого була
суттєво слабше, ніж сусідні, охоплена підпільною мережею ОУН.
Своєрідним центром діяльності націоналістичного підпілля тут був
Перемишль. Ще в 1920-х рр. постала структура Перемиської окру-
ги УВО, що потім стала основою відповідного територіального утво-
рення ОУН3. Як побачимо, згодом саме Перемищина стане в 1945-
1947 рр. найпотужнішим центром повстанського руху. Охопленість
інших земель Закерзоння мережею ОУН була незначною, зокрема
через лівацькі симпатії місцевого українського населення — пере-
важно бідного й малограмотного селянства. Ситуація дещо зміни-
лася в 1939-1941 рр., коли з-під радянської окупації почали масово
прибувати члени ОУН та взагалі представники української інте-
лігенції. На короткий період ці землі стали епіцентром націоналіс-
тичного руху. Проте з початком німецько-радянської війни в 1941 р.
більшість членів ОУН рушили на схід для розгортання діяльності.
Таким чином, Закерзоння знову на деякий час опинилося на мар-
гінесі розвитку українського визвольного руху. Щойно в 1943 р.,
коли діяльність ОУН і нещодавно створеної УПА починає тери-
торіально розростатися, звернено увагу також і на цю територію.
У червні 1943 р. обласним провідником Перемищини призначено
3 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 7.
184
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
185
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
Василя Галасу, який започаткував тут активну підпільну роботу4.
І хоча ще наприкінці 1943 р. при Перемиській області, як і при ін-
ших областях ОУН, створено Воєнну округу «Сян»5, фактично тво-
рення військових відділів та бойової діяльності тут не відбувалося
до переходу фронтів у липні 1944 р.
Дещо інакше процес становлення структур ОУН і УПА від-
бувався на півночі Закерзоння. Тут швидше, ніж на півдні, розпо-
чалося збройне польсько-українське протистояння, яке спонука-
ло керівництво визвольного руху перейти до розбудови збройних
відділів. Спалах антиукраїнського терору на Холмщині спричинив
створення самооборонних боївок. Згодом їх починають посилювати
сотнями УПА із сусідніх теренів Волині та Галичини, паралельно
творяться повстанські відділи з місцевого населення. Найбільшого
напруження польсько-українська боротьба сягнула навесні 1944 р.,
коли постав так званий Холмський фронт. Тоді ж, у квітні 1944 р.,
утворюються перші збройні загони на Любачівщині. Влітку 1944 р.
повстанські відділи Холмщини та Любачівщини перейшли фронт і
розпочали діяльність у нових умовах.
Створення повстанських відділів у Надсянні розпочалося що-
йно в липні 1944 р. Безпосередньою причиною став не конфлікт з
поляками6, а наближення фронту й підготовка українського ви-
звольного руху до нових умов діяльності. Саме намагання уникнути
репресій радянського режиму, мобілізації в Червону армію штов-
хало велику кількість українців, особливо тих, які відзначилися в
антирадянській діяльності чи у співпраці з німцями, у повстанські
лави. Ще однією причиною розбудови тут УПА стала концентра-
ція біженців із Західної України, які з тих чи інших причин хотіли
вступити до УПА7. Тому місцеве керівництво ОУН дало наказ сво-
їм членам, які були в рядах української поліції, залишити стани-
ці, перейти в підпілля й намагатися приєднатись до відділів УПА8.
4 Галаса В. Наше життя і боротьба. – Львів, 2005. – С. 40.
5 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1986. – Т. 13: Перемищина–
Перемиський курінь. Книга перша: Денник відділу «Бурлаки» (Володимира
Щигельського). – С. ХІ.
6 На думку Г. Мотики, у цей час жертвами польсько-українського конфлікту ста-
ло до 200 українців. Див. Motyka G. Tak było w Bieszczadach… – S. 158.
7 Літопис Української Повстанської Армії – Т. 33 – С. 101-102.
8 Там само. – С. 102.
Повстанські відділи тут творилися з неймовірною швидкістю: на
вересень 1944 р. їх було вже одинадцять із загальною кількістю
1811 осіб9. Одним із основних організаторів був Василь Мізерний-
«Рен», який, зв’язавшись із Головною Командою УПА, прозвітував
про свою роботу. Можливо, несподівано для себе, він отримав таку
відповідь: командування Повстанської армії, у зв’язку із перехо-
дом у більшовицьке запілля, не планувало творити нових відділів,
навпаки, намагалося обмежити їх кількість до найбільш бойових
одиниць, складених із вояків, які були готові до важких умов бо-
ротьби під більшовицькою окупацією. Ці зауваження базувалися
на розумінні ґрунтовної відмінності нових умов повстанської бо-
ротьби від боротьби з німцями10.
Отже, керівництво визвольного руху не збиралося розбудову-
вати масової збройної сили на Закерзонні. Додатковим доказом є
те, що, протягом тривалого періоду, аж до кінця 1945 р., відділи на
цих теренах підпорядковувалися командуванню галицьких та во-
линських Воєнних округ («Буг», «Говерля» — УПА-«Захід», «Ту-
рів» — УПА-«Північ»). Очевидно, вважали достатнім утримання
на цих теренах підпільної мережі ОУН.
Попри те новостворені сотні стали частиною структури УПА,
пройшли необхідний військовий вишкіл і 24 вересня 1944 р., ви-
конуючи наказ Головної команди УПА, двома групами рушили на
схід для переходу фронту. На терени Закерзоння вони повернули-
ся в листопаді-грудні 1944 р.
Протягом зими 1944-1945 рр. відділи УПА на Закерзонні не
виявляли особливої активності через несприятливу для парти-
занської боротьби зимову пору, а також тому, що до січня 1945 р.
ці терени були безпосереднім запіллям радянсько-німецького
фронту, що виявилося у великій насиченості місцевості війська-
ми Червоної армії та НКВД. З лютого цього року посилено охоро-
ну радянсько-польського кордону, що призводить до відірваності
структур визвольного руху на Закерзонні від його керівництва.
Це змусило Провід ОУН у березні 1945 р. здійснити реорганізацію
9 Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник другий. – Нью-
Йорк, 1995 – С. 67.
10 Ріпецький М. Історія куреня «Рена» // Літопис Української Повстанської Армії –
Т. 33 – С. 112-113.
186
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
187
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
місцевих клітин ОУН й об’єднати їх у самодостатню структуру
Закерзонського краю на чолі із досвідченим підпільником Яро-
славом Старухом — «Стягом». А відділи УПА ще до жовтня не
творили окремої структурної одиниці. Ймовірно, керівництво По-
встанської армії й надалі вважало за недоцільну розбудову тут
своїх структур.
Чинником, який змінив думку щодо необхідності існування
збройної сили на Закерзонні, знову став польський терор. На-
весні 1945 р. різні збройні польські формації (як підпільні, так
і державні) атакували 78 український місцевостей, жертвами
чого стало від 2600 до 3900 осіб11. У відповідь українські повстан-
ці провели низку антипольських акцій. Розростання конфлікту
було більш ніж імовірним, він міг набрати масштабів протистоян-
ня на Волині чи в Галичині в 1943-1944 рр. На заваді цьому стали
переговори між представниками українського та польського під-
пілля та підписання угод про перемир’я і співпрацю в боротьбі з
НКВД12.
Завдяки підписаному перемир’ю на теренах Закерзоння про-
тягом літа 1945 р. не тільки припинилося протистояння, але й
було, по суті, заблоковано переселенські акції. Тому відпала по-
треба в існуванні сотень УПА, які переформовуються в Самообо-
ронні кущові відділи (СКВ). Ще одним чинником, який вплинув на
рішення, була загальна стратегія скорочення кількісного складу
УПА, яку почали втілювати, за наказами Головної команди, із се-
редини 1945 р.: існування великих повстанських відділів у пово-
єнній дійсності було невиправданим, і їх почали розформовувати
на дрібніші на всій території діяльності УПА.
Ситуація кардинально змінилася у вересні 1945 р. після рі-
шення польської влади пришвидшити депортацію українців із За-
керзоння з використанням військових сил. Для українців почав-
ся новий, насильницький етап переселення, а отже, новий етап у
діяльності українського підпілля. Керівництво визвольного руху
взяло на себе відповідальність за захист українського населен-
ня й припинення депортацій. Восени 1945 р. відбувається нова
11 Motyka G. Tak było w Bieszczadach… – S. 240.
12 Детальніше про переговори див.: Motyka G., Wnuk R. Pany i rezuny. Wspόłpraca AK-
WiN i UPA. 1945-1947. – Warszawa, 1997.
мобілізація відділів УПА. У жовтні їх об’єднують в окрему 6-у Во-
єнну округу «Сян».
З того часу можна говорити про остаточне формування струк-
тури українського визвольного руху на Закерзонні. Його основу
становили три округи підпільної мережі ОУН. Найбільш розви-
неною мережа була на півдні Закерзоння, де, відповідно, було
створено Першу округу в складі трьох надрайонів; Друга окру-
га в складі одного надрайону охоплювала Любачівщину; Третя,
Холмська, округа складалася з двох надрайонів. Кожній із те-
риторіальних округ ОУН відповідав Тактичний відтинок УПА:
першій — ТВ 26 «Лемко» (у складі двох куренів по чотири сотні
в кожному), другій — ТВ 27 «Бастіон» (один курінь — чотири
сотні), третій — ТВ 28 «Данилів» (один курінь — чотири сотні).
Структури ОУН та УПА не тільки збігалися територіально, а й
перетиналися функціонально: у складі кожного територіального
проводу ОУН (окружного, надрайонного, районного) існувала вій-
ськова референтура, яку очолював відповідного рівня командир
УПА. ОУН через свої господарчі референтури готувала харчі та
матеріальне забезпечення для УПА, Служба безпеки організа-
ції виконувала розвідувальні й контррозвідувальні функції для
УПА, армія також користувалася організованою ОУН системою
зв’язків. Структура визвольного руху на Закерзонні формувала-
ся найпізніше з усіх охоплених рухом земель, що дозволило міс-
цевому керівництву уникнути багатьох помилок і невдалих спроб
розбудови, характерних для Волині чи Галичини. Відповідно,
структура стала оптимальною для реалізації поставлених перед
рухом завдань.
Отож, які завдання стояли перед українським визвольним ру-
хом на Закерзонні? Передусім слід наголосити, що ніколи цим зав-
данням не був мілітарний розгром Польщі. Українські повстанці
досить реально оцінювали свої сили на Закерзонні й решті Укра-
їни, де вони також ніколи не ставили собі за мету розгром СРСР.
Тому найголовнішим завданням визвольного руху протягом усьо-
го часу його існування і на всіх територіях була зміна свідомості
місцевого українського населення, виховання його готовності до
національної революції. Як слушно стверджує Євген Місило, «ішло-
ся насамперед не так про мілітарну, як політичну маніфестацію
волі до самостійної держави, незалежности українського народу з
188
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
189
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
розрахунком на те, що пролита кров колись принесе добрий плід»13.
Саме тому головний наголос у структурі та діяльності визвольного
руху посідала пропаганда: відповідні референтури були представ-
лені практично на всіх щаблях керівництва, їхні працівники в ролі
політвиховників працювали в УПА, своєю чергою перетворюючи
вояків на носіїв пропаганди.
Іншим стратегічним завданням визвольного руху ОУН та УПА
був захист населення від окупаційного терору. Це завдання було чи
не найважливішим на Закерзонні й полягало в намаганнях завади-
ти депортації українського населення. Саме для цього керівництво
УПА пішло на розбудову повстанських відділів, при тому, що в той
самий час, у другій половині 1945 р., на інших українських теренах
відбувалося скорочення й часткова демобілізація УПА.
Особливе значення на теренах Закерзоння мали пропагандист-
ські функції. Окрім загальних завдань: виховання населення, під-
тримки високого морального і бойового духу вояків УПА, — міс-
цеві структури пропаганди намагалися поширити інформацію про
український визвольний рух за межами українських етнічних те-
ренів. Цю територію керівництво визвольного руху розглядало як
«вікно у світ». В СРСР в умовах цілковитої інформаційної блокади
не було жодної можливості маніфестувати свою боротьбу перед
світом. Натомість такі нагоди ще залишалися в не до кінця «скому-
нізованій» Польщі. Мало того, географічне розташування Закер-
зоння дозволяло здійснювати з його території пропагандистські
акції в сусідній Чехословаччині, щодо якої можна говорити про на-
явність свободи преси до 1948 р.14.
Оцінюючи діяльність структур пропаганди на території За-
керзоння, слід вказати, що вони були дуже добре організовані. Не-
зважаючи на брак людей, які б очолювали ці структури (згідно з
А. Щесняком і В. Шотою, бракувало 13 референтів пропаганди в
різного рівня проводах15), організація пропагандистської роботи
була на високому рівні. Діяло кілька підпільних друкарень, які не
13 У своїх засадах УПА не мала вписаної капітуляції. Розмова з Євгеном Місилом,
істориком, директором Українського Архіву в Варшаві // Вісник Закерзоння. –
Ч. 7-9. – 2002. – С. 37.
14 Про ці акції детальніше див.: В’ятрович В. Рейди УПА теренами Чехословаччини. –
Львів–Торонто, 2001.
15 Szcześniak A., Szota W. Droga do nikąd – S. 240.
лише передруковували підпільну літературу з України, а й готу-
вали власні видання. На сьогодні відомо сім місцевих періодичних
видань16. Крім того, виходили окремі тематичні брошури, деякі з
них англійською, німецькою, французькою мовами. Активна ви-
давнича діяльність не припинялася до початку 1947 р.
Із географічного розташування випливала ще одна специфічна
функція підпілля на цих теренах: забезпечення зв’язку між під-
піллям в Україні та закордонними осередками українського націо-
налістичного руху. Допоки тут існувала структура підпілля — існу-
вав вкрай важливий для еміграції і Краю зв’язок. Тому втрата
Закерзоння в 1947-1948 рр. була дуже болючою. Провід намагався
за будь яку ціну створити тут підпільні ланки для зв’язку між Кра-
єм і еміграцією. Згодом саме ці намагання використала польська
служба безпеки, розбудовуючи легендовану мережу ОУН в Поль-
щі під керуванням колишнього підпільника, а відтак польського
агента Леона Лапінського-«Зенона»17.
Ще одним важливим для українського визвольного руху зав-
данням, яке мало бути виконане саме на Закерзонні, було досяг-
нення співпраці з польським антикомуністичним підпіллям, на той
час одним із найсильніших антикомуністичних підпільних рухів.
Керівники ОУН та УПА вважали, що польський народ по завер-
шенні війни опинився в аналогічних з українськими умовах. У та-
кій ситуації єдиним варіантом раціональної політики для антико-
муністичних рухів обох народів мало стати об’єднання в боротьбі
проти спільного ворога — СРСР. Можливий українсько-польський
союз розглядали як початок створення широкого антирадянського
фронту боротьби народів Центрально-Східної Європи в радянській
зоні впливу18.
Закерзоння розглядали як своєрідний плацдарм для втілен-
ня в життя ідеї спільної українсько-польської антирадянської
боротьби. Як зазначає Василь Галаса, у жовтні 1943 р. на нараді
16 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1987. – Т. 16: Підпільні
журнали Закерзонської України.
17 Про це див.: Hałagida I. Prowokacja «Zenona ». – Warszawa, 2005.
18 Про це детальніше: В’ятрович В. Польське питання в ідейно-політичних засадах
ОУН(б) // Україна. Культурна спадщина, національна свідомість, державність.
Україна у Другій світовій війні. Українсько-польські взаємини – Львів, 2005. –
С. 288-303.
190
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
191
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
керівництва ОУН в с. Мелна на Рогатинщині йому як провідникові
Перемиської області ОУН було дано завдання шукати порозуміння
з польським підпіллям.19 Відразу виконати це було неможливо, од-
нак це стало реальним у кінці 1944 — на початку 1945 рр. Для зміни
ситуації у відносинах двох народів від імені українських повстан-
ців поширювано різноманітні листівки-звернення до поляків20,
спеціальні пропагандистські брошури, здійснювано пропагандист-
ські рейди на польські етнічні терени. Врешті, вдалося досягнути
вже згадуваних домовленостей у с. Седлиськах (29 квітня 1945 р.)
та с. Руді Ружанецькій (21 травня 1945р.). Показником рівня уваги
до можливості співпраці з поляками є той факт, що переговори з
українського боку провадив Юрій Лопатинський — делегат, якого
призначив особисто Головний командир УПА. Переговори з Лон-
донським еміграційним урядом після війни провадив і Степан Бан-
дера, який в одному зі своїх листів інформував Шухевича про те,
що українська сторона готова для досягнення домовленостей віді-
йти від етнографічного принципу визначення кордонів, замінивши
його вільним самовизначенням населення спірних теренів21.
Досягнуті локальні домовленості спинили можливе розрос-
тання польсько-українського конфлікту навесні 1945 р. Наступ-
ного 1946 р. вдалося навіть провести спільну польсько-українську
збройну акцію на місто Грубешів, яка, на жаль, не стала перелом-
ною: керівництво польського антикомуністичного руху не вважа-
ло за потрібне далі розвивати співпрацю. Зрештою, у другій по-
ловині 1946 р. діяльність польського антикомуністичного підпілля
на теренах Закерзоння припинилася, а тому цей регіон втратив
роль плацдарму створення нової моделі українсько-польських
стосунків.
Відповідно до поставлених завдань, структури ОУН та УПА
нараховували у своїх лавах кілька тисяч вояків та підпільників. Їх
19 Галаса В. Наше життя і боротьба. – С. 46-47.
20 Роман Дрозд у своєму збірнику документів у розділі «Ставлення ОУН-УПА до
Польщі і поляків » наводить за період 1945-1947 років шістнадцять різнома-
нітних звернень до польського народу. (Drozd R. Ukraińska Powstańcza Armia. –
Warszawa, 1998.– С. 138-206.) Це найбільша кількість звернень від імені україн-
ського визвольного руху до представників іншого народу.
21 Телеховський Ю. Українсько-польські відносини: деякі факти та міркування
щодо об’єктивної оцінки минулого // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2001. –
№ 2. – С. 4.
кількість змінювалася залежно від ситуації, особливо це залежало
від кількості вивезених українців. У час найбільшого розмаху про-
тивисиленчої акції на межі 1945-1946 рр. у лавах УПА, за підра-
хунками польських дослідників, було орієнтовно 2400 вояків, через
рік їх кількість скорочено до 180022. Після мобілізації Самооборон-
них кущових відділів до УПА в їхніх лавах залишилося близько
тисячі осіб, до підпільної мережі ОУН було залучено понад дві ти-
сячі осіб. Отже, загалом у структурах підпілля було 5—5,5 тисяч за
загальної кількості близько 600 тисяч українців. Тобто активними
учасниками визвольного руху на Закерзонні було близько 1-го від-
сотка населення, інші тією чи іншою мірою підтримували його.
Кадрове наповнення структур підпілля зумовлювалася особ-
ливістю його формування. Довоєнна мережа ОУН на теренах За-
керзоння була доволі слабкою, тому в її розбудові в наступні роки
вирішальну роль відігравали члени ОУН з інших теренів, які ста-
новили в 1944-1947 рр. основу керівництва. Натомість абсолютну
більшість рядового складу УПА та підпільної мережі становили
місцеві мешканці, що було зумовлено характером діяльності, спря-
мованої на захист місцевого населення.
Рівень підтримки українцями Закерзоння повстанського руху
не всюди й не завжди був однаковим. Зокрема, він був проблемним
в окремих регіонах Лемківщини та Холмщини, частина мешканців
яких мала прорадянську орієнтацію. Піком підтримки населення
можна вважати період кінця 1945 — середини 1946 рр., адже це
саме був час, коли польська влада розпочала насильницьке виве-
зення українців, а УПА виявилася єдиною організованою силою,
що чинила цьому опір. Саме населення, яке не піддалося на вмов-
ляння та погрози влади протягом вересня 1944 — вересня 1945 рр.
і готове було залишатися далі на своїх землях, стало основою під-
тримки ОУН та УПА. У середині 1946 р. польській владі таки вда-
лося переломити хід депортацій, отож населення, зрозумівши, що
УПА не здатна цілком припинити їх, поступово зменшує свою під-
тримку повстанців. Особливо це стало відчутним у кінці 1946 р.,
коли припинилися переселення до УРСР. Значна частина україн-
ців, що залишилися на теренах Закерзоння, сподівалася на дозвіл
22 Szcześniak A., Szota W. Droga do nikąd – S. 257-258.
192
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
193
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
жити в межах Польської держави, а отже, намагалася бути лояль-
ною до неї.
Про остаточне оформлення українського визвольного руху на
Закерзонні, його структури та завдання можна говорити з кінця
1945 р. Тоді, коли на інших теренах відбувався поступовий процес
згортання масової збройної боротьби, перехід на підпільні форми
протистояння, тут, навпаки, за словами Гжегожа Мотики, почина-
ється «українське повстання»23. Тому нижче детальніше розгляне-
мо захист місцевого населення як найважливішу функцію ОУН та
УПА на Закерзонні. Саме виконання цієї функції визначало такти-
ку діяльності українського підпілля протягом 1945-1947 рр.
Безпосереднім поштовхом до «українського повстання» стало
залучення військ до виселення українського населення. Реакція
підпілля була блискавичною: уже 9 вересня 1945 р. вийшов відпо-
відний наказ командування 6-ої ВО «Сян»: «Всюди, там, де будуть
відповідні можливості, перевести боєві дії проти тих, які перево-
дять виселення. Знищувати виселенчі комісії та всіх інших, які
змушують до виселення».24 Цим наказом започатковано справжню
партизанську війну УПА: періодичні напади на військові гарнізо-
ни, виселенчі комісії, навіть на невеликі міста, нищення комуніка-
цій (доріг, мостів, залізничних станцій, телефонного і телеграфно-
го сполучення), підпалювання виселених українських сіл, аби їх
не заселили поляки. При цьому акції здійснювали доволі великі
військові з’єднання — сотні, а іноді й курені, які вступали у від-
верті наступальні бої з польським військом. Навіть польські кому-
ністичні автори визнають, що понад півроку ініціатива в бойових
діях повністю належала УПА, яка проводила активні наступальні
операції. У квітні 1946 р. для протистояння українським повстан-
цям створено Операційну групу «Жешув». Поступове скорочення
кількості українського населення, а отже, і можливостей підтрим-
ки повстанського руху стало особливо помітне влітку того ж року,
коли польській владі врешті вдалося досягти перелому в боротьбі
з підпіллям. Додатково негативно на можливості збройного під-
пілля вплинуло завершення переселень: починається поступове
скорочення діяльності. Ще одним чинником були зміни в загальній
23 Motyka G. Tak było w Bieszczadach… – С. 269-355.
24 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 523.
тактиці визвольного руху. Керівництво ОУН-УПА після Великої
блокади зими 1945-1946 р. і значних втрат розпочинає перехід із
повстанських форм боротьби на підпільні. Станом на середину-кі-
нець 1946 р. майже по всіх теренах, за винятком Карпат, відділи
УПА було розформовано в невеликі боївки. Іншим винятком ста-
ло Закерзоння. Хоч керівництво цих земель й отримало відповід-
ні інструкції, проте не вважало за можливе розформувати відді-
ли УПА в цей момент. Очевидно, справді важко було говорити про
розформування повстанських сотень, які ще кілька місяців тому
повністю контролювали ситуацію, відкрито пересувалися тереном,
були готові до відкритих фронтальних боїв із військом. Проблема
полягала як в організаційній площині (як швидко переформату-
вати повстанські загони в підпільну мережу, а повстанця, що звик
відкрито воювати, — перевчити на підпільника), так і в психологіч-
ній: різке скорочення масштабів боротьби на фоні успішного завер-
шення переселень для багатьох повстанців виглядало б капітуля-
цією. Заступник крайового провідника ОУН на Закерзонні Василь
Галаса твердив з цього приводу: «Нам не можна було думати про
скорочення кількості сотень в цій окрузі тому, що це була б психо-
логічна помилка. Ми не могли сказати тому, хто сам добровільно
зголосився служити, що чомусь-то він вже не потрібний»25.
Місцеве керівництво визвольного руху лише частково викона-
ло розпорядження — суттєво скорочено кількість бойових акцій
підпілля (у червні 1946 р. їх було 63, у липні — 39, у серпні — 23),
розпочато підготовку до зимівлі в криївках. Очевидно, подальша
реформація структури УПА мала відбутися навесні 1947 р. Про-
те проведена польською владою акція «Вісла» не дозволила її ре-
алізувати. Отож, повстанські сили, які становили десь дві тисячі
вояків УПА і членів ОУН, змушені були протистояти двадцятьом
тисячам вояків польського війська та корпусу безпеки. І те, що по-
встанці досі були структуровані у відділах числом близько ста воя-
ків у кожному, дозволило польському війську легше розгромити їх.
Адже ця кількість була не достатньою для того, аби чинити ефек-
тивний опір діям ворога, з іншого боку — вона була надто великою,
25 Стратегії 1945-1947 рр. на Закерзонні. Розмова з Василем Галасою-«Орланом»,
заступником провідника Закерзонського краю Ярослава Старуха-«Стяга» з по-
літично-пропагандивної праці // Вісник Закерзоння. – 2002. – № 7-9. – С. 36-37.
194
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
195
№ 12ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАКЕРЗОННІ В 1944-1947 РОКАХ
аби уникати зіткнень із ним. Польським силам вдалося завдати ви-
рішального удару по структурах українського визвольного руху
на Закерзонні: більшість повстанських відділів було розгромлено,
тільки незначній кількості вояків вдалося прорватися на терени
Чехословаччини чи УРСР, керівництво підпілля втратило зв’язок
із підпільними ланками, 17 вересня 1947 р. в бою загинув крайо-
вий провідник Закерзоння Ярослав Старух. Демобілізація УПА,
яку оголосив командир ВО «Сян» Мирослав Онишкевич у вересні
1947 р., була вже явно запізнілою.
Українському визвольному рухові на Закерзонні по суті не
вдалося переформатуватися на підпільні форми боротьби і про-
довжити свою діяльність після 1947 р. Окремі групи підпільників
діяли до осені 1948 р., деякі з них навіть здійснили невдалі спроби
продовжити діяльність на так званих «Зем’ях Одзисканих» у пів-
нічно-західній Польщі, куди були виселені українці. На жаль, на
Закерзонні не вдалося використати досвіду повстанських форму-
вань Волині та Галичини, які зуміли після Великої блокади зміни-
ти свою тактику на підпільну й продовжити боротьбу ще протягом
кількох років. Ймовірно, саме розмах боротьби УПА на Закерзонні
в 1945-1946 рр. став на заваді швидкому переходові повстанців у
підпілля.
Щоб підбити підсумки діяльності українських повстанців на
Закерзонні, звернімося до статистичних даних. За 1944-1947 рр.
від рук українських повстанців загинули 997 польських вояків,
603 члени партії, міліціонери, представники сільської адміністрації,
599 цивільних осіб26. Причому найбільше вояків загинуло в 1946 рр.,
коли УПА досягла свого апогею розвитку на Закерзонні, тоді ж від
її рук полягло 98 цивільних осіб. Більшість цивільних (368) загинуло
в 1945 р., очевидно, в ході відплатних акцій українського підпілля
після хвилі польського терору навесні того року27. Акцентуючи ува-
гу на кількості втрат цивільного населення протягом трьох років,
Збігнєв Ковалевський вказує, що за значно коротший період, 1945-
1946 рр., від рук польського підпілля загинуло 536 цивільних осіб28.
26 Szcześniak A., Szota W. Droga do nikąd – S. 526-529.
27 Ibid.
28 Ковалевський З. Польське підпілля у повоєнній стратегії УПА // Україна. Наука і
культура. – Вип. 26-27. – 1993. – С. 227.
Структура втрат і їхня динаміка яскраво засвідчують, що україн-
ське підпілля на теренах Закерзоння боролося не проти поляків,
а проти комуністичної адміністрації, її військ та сил безпеки. На-
томість з українського боку в період 1945-1948 рр., за підрахунка-
ми Гжегожа Мотики, загинуло 6-7 тисяч осіб, причому більшість із
них — цивільні29. Отже, польська комуністична держава воювала
не тільки, а може, і не стільки проти українського повстанського
руху, як проти українського населення загалом. Це чи не найкра-
ще ілюструє здійснена в 1947 р. акція «Вісла», коли під приводом
ліквідації УПА було повністю депортовано й розсіяно українську
національну меншину.
Підсумовуючи діяльність ОУН, УПА на теренах Закерзон-
ня, слід підкреслити кілька тез. Боротьба українських повстанців
відбувалася тут за особливим, відмінним від решти українських
земель, сценарієм. Відірваність від інших теренів, охоплених по-
встанським рухом, стала причиною оформлення місцевих струк-
тур ОУН-УПА в окреме територіальне утворення, що, незважаю-
чи на зв’язок із загальним керівництвом, діяло досить автономно.
Стратегія розгортання повстанських сил мала інший характер і
хронологію. Якщо на теренах Волині, Галичини, Поділля чи Кар-
пат кінець 1944 р. був піком діяльності УПА, то на Закерзонні в цей
час лише розпочинається творення перших відділів. Із багатьох
свідчень випливає, що керівництво визвольного руху не збирало-
ся на початках розбудовувати на Закерзонні відділи УПА, а для
реалізації пропагандистських завдань та утримання зв’язку до-
статньою була діяльність підпільної мережі ОУН, до того ж у кін-
ці 1944 — на початку 1945 рр. було цілком зрозуміло, що мова не
може йти про військову перемогу над СРСР чи її ставлениками в
Польщі. Проте виселенчий терор змусив взяти відповідальність за
захист населення й організувати опір. Тому, незважаючи на посту-
пове згортання діяльності УПА на інших теренах, на Закерзонні
вона починає розростатися. Етапні для Повстанської армії події,
такі, як поступова реорганізація УПА в другій половині 1945 р. чи
її часткова демобілізація в 1946 р., не зачепили закерзонських від-
ділів. Навпаки, саме цей час є періодом найвищого розвитку міс-
цевих відділів УПА: до весни 1947 р. вони діяли такими великими
29 Motyka G. Tak było w Bieszczadach… – S. 481.
196
ДО ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
197
№ 12
з’єднаннями, як сотні, що, зрештою, стало однією з причин їхнього
розгрому загонами ОГ «Вісла». У результаті визвольний рух на За-
керзонні не зумів здійснити переходу на підпільну тактику бороть-
би й продовжити своє існування після 1947 р.
Метою розгортання повстанського руху на Закерзонні був,
передусім, захист місцевого українського населення. Крім того,
діяльність УПА мала пропагандистську мету — поширити у сві-
ті інформацію про український визвольний рух. Закерзоння було
важливим вузлом зв’язку між Проводом ОУН в Україні та на емі-
грації. Керівництво визвольного руху розглядало його також як
можливий плацдарм для започаткування спільної українсько-
польської антирадянської боротьби. Зважаючи на особливі обста-
вини всередині Польщі (прихід до влади комуністів), у світі (неба-
жання держав Заходу втручатися в події за «залізною завісою»),
жодного із зазначених завдань українським повстанцям повніс-
тю виконати не вдалося. Попри те їхня завзята боротьба й захист
українського населення стали однією з найяскравіших сторінок
історії УПА.
ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН
МИКОЛА ПОСІВНИЧ
ВІДОЗВА «ДО МОЛОДИХ РОБІТНИКІВ, РЕМІСНИКІВ,
СЕЛЯН, СТУДЕНТІВ ЧЛЕНІВ ОУН!»
Одним із найважливіших напрямів діяльності ОУН у 1930-х рр.
стала боротьба з комуністичними впливами. Маючи фінансову під-
тримку з-за кордону в 1920-30 рр., Комуністична партія Західної
України (КПЗУ) активізувала свою підпільну діяльність. У жур-
налі «Розбудова нації» було зазначено, що ОУН буде поборювати
ідеологію протилежних політичних угруповань і вживати рішучих
заходів проти всіх ворогів, передусім проти своїх найбільш крайніх
противників — «угодовців-хрунів» та «радянофілів-ікроїдів»1.
Політичну пропаганду як засіб боротьби проти більшовизму
було розвинено до найширших меж. Як легальна українська преса,
що перебувала під впливом ОУН, так і вся підпільна преса присвя-
тили цій справі максимум уваги. Вони висвітлювали суть більшо-
визму й розкривали його як новітню форму «московського імпері-
алізму». Преса представляла західноукраїнських радянофілів як
національних запроданців, що своєю роботою допомагають Москві
зміцнити панування на Східній Україні. Крім того, усі члени ОУН на
Західноукраїнських землях (ЗУЗ) отримали вказівку якнайширше
використовувати осередки «Просвіти», «Рідної школи» та інших ле-
гальних організацій, для того щоб за допомогою доповідей і дискусій
ознайомити український народ із суттю й цілями більшовизму та
радянофільства, небезпекою, яку вони становлять для нації.
У період, коли Крайовим провідником був Степан Бандера,
важливим аспектом діяльності ОУН стали антирадянські агіта-
ційно-пропагандистські та бойові акції. У 1932-1933 рр., під час го-
лодомору, організованого комуністичним режимом в Радянській
Україні, ОУН проводила потужну роз’яснювальну антибільшо-
вицьку кампанію, трактуючи загибель мільйонів українців УРСР
1 С. В. [Ленкавський С.] Внутрішня пропаґанда // Розбудова Нації. – 1932. –
№ 7-8. – С. 174.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65421 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:31:34Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | В’ятрович, В. 2014-06-25T11:05:39Z 2014-06-25T11:05:39Z 2008 Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 181-196. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65421 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух До історії польсько-українського конфлікту Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках Article published earlier |
| spellingShingle | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках В’ятрович, В. До історії польсько-українського конфлікту |
| title | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках |
| title_full | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках |
| title_fullStr | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках |
| title_full_unstemmed | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках |
| title_short | Український визвольний рух на Закерзонні в 1944-1947 роках |
| title_sort | український визвольний рух на закерзонні в 1944-1947 роках |
| topic | До історії польсько-українського конфлікту |
| topic_facet | До історії польсько-українського конфлікту |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65421 |
| work_keys_str_mv | AT vâtrovičv ukraínsʹkiivizvolʹniiruhnazakerzonnív19441947rokah |