Cover Image

Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Український визвольний рух
Date:2009
Main Author: Ковальчук, М.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2009
Subjects:
Доба Української Народної Республіки
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65454
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 5-44. — Бібліогр.: 119 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859732341413380096
author Ковальчук, М.
author_facet Ковальчук, М.
citation_txt Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 5-44. — Бібліогр.: 119 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Український визвольний рух
first_indexed 2025-12-01T14:09:53Z
format Article
fulltext 5 № 13 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ (ТРАВЕНЬ 1917 РОКУ) Незважаючи на стійкий інтерес дослідників до історії україн- ських збройних сил 1917—1921 рр., чимало аспектів цієї теми й до сьогодні не набули належного висвітлення у вітчизняній історіо- графії. Зокрема, малодослідженими залишаються першопочатки української збройної сили. В історичній літературі немає деталь- ного аналізу/викладу обставин виникнення перших українських національних частин, а зокрема — 1-го українського ім. Богдана Хмельницького полку, створеного на початку травня 1917 р. в Киє- ві. Проте саме цьому формуванню судилося не лише стати першою українською військовою частиною після Лютневої революції, але й відіграти важливу роль у політичних подіях 1917 р., що призвели до народження Української Народної Республіки. Серед досліджень, які належать перу діаспорних істориків, найбільш повно створення Богданівського полку відображено у першому томі праці Дмитра Дорошенка з історії Української дер- жави 1917—1923 рр. (виданому 1932 р.)1. Однак, описуючи ті по- дії, Д. Дорошенко спирався лише на матеріали київської преси і власні спогади. Вузька база доступних дослідникові джерел, серед яких не виявилося ні документів, ні мемуарів інших сучасників, обмежила інформативність його розповіді. Втім, порівняно з над- міру узагальненими роботами інших діаспорних істориків, праця Д. Дорошенка, безумовно, містить найдокладніший опис виникнен- ня Богданівського полку2. У сучасних розвідках, присвячених добі 1 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. І: Доба Центральної Ради. – Київ, 2002. – С. 247–249. 2 Див.: Винниченко В. Відродження нації. – Ч. І. – Київ–Відень, 1920. – 348 с.; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції, 1917– 1920 рр. – Т. 1. – Відень, 1921. – 152 с.; Шаповал М. Велика революція і україн- ська визвольна програма. – Прага, 1927. – 333 с.; Верига В. Визвольні змагання в 6 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ Центральної Ради3 та зокрема збройним силам УНР4, обставини створення Богданівського полку розглядають занадто схематично; історики й сьогодні, торкаючись цієї теми, переважно спирають- ся на відомості Д. Дорошенка. Зазначимо, що недостатнє вивчення історії Богданівського полку, як і інших українських військових формувань у російській армії у 1917 р., подекуди спотворює знан- ня про епоху. Скажімо, у працях деяких сучасних російських істо- риків до національних частин російської армії зараховано навіть бурято-монгольські підрозділи (що існували радше в проекті), але про 1-й український ім. Богдана Хмельницького полк немає жодної згадки5. Отже, існує об’єктивна потреба вивчити докладно і всебіч- но історію першої української національної військової частини — й передусім обставини її створення. Тож спираючись на документи, віднайдені у вищих державних та військово-історичних архівах України й Росії, матеріали київської преси і спогади сучасників, ми спробували відтворити історію виникнення Богданівського полку й розкрити значення пов’язаних із цим фактом подій для розвитку українського національного руху в 1917 р. Падіння царського самодержавства в Російській імперії у бе- резні 1917 р.* відкрило перед українським народом можливість національного відродження — і в Україні жваво розгорнулися національно-демократичні процеси. Вже в середині березня у Україні (1914–1923 рр.). – Т. 1. – Жовква, 1998. – 524 с. та ін. Спираючись на дані Д. Дорошенка й матеріали преси, деякі ветерани національно-визвольної бо- ротьби також зверталися до окремих сюжетів з історії створення Богданівського полку (див.: Монкевич Б. Піонери українського війська // Табор. – 1927. – Ч. 4. – С. 9–18; Кедровський В. Хто був першим командиром першого українського ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку? // Дороговказ. – 1967. – Ч. 16. – С. 8–9). 3 Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради. – Київ, 1992. – 204 с.; Верстюк В. Українська Центральна Рада. Навчальний посібник. – Київ, 1997. – 237 с.; Логвиненко И. Политическая деятельность Украинской Центральной рады. – Глобино, 2000. – 96 с. 4 Зінкевич Р. Український національний рух в армії доби Центральної Ради та ви- звольних змагань українців в 20 – 30-х рр. ХХ ст. // Національно-визвольна бо- ротьба 20–50-х років в Україні. – Київ–Львів, 1993. – С. 81–91; Зінкевич Р., Химиця Н. Формування українських національних збройних сил у 1917 р. // Вісник Державного університету «Львівська політехніка». – 1995. – С. 31–36; Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917 – 1918 рр. Утворення та боротьба за державу. – Львів, 1997. – 228 с. 5 Див.: Марков О. Русская армия 1914 – 1917 гг. – Санкт-Петербург, 2001. – С. 106. * Тут і далі всі дати подано за новим стилем. 7 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… деяких колах української гро- мадськості з’явилась ідея від- родити національні збройні си- ли. Власного війська Україна не мала з кінця XVIII ст., коли разом із рештками автономії Гетьманщини російський уряд ліквідував і останні козацькі полки. Лідером групи, що відра- зу ж після Лютневої революції висунула гасло відродження української армії, став відомий громадсько-політичний ді яч, харківський адвокат Микола Міхновський. Активно займаю- чись політикою з юнацьких ро- ків, М. Міхновський ще 1900 р. сформулював ідею державної незалежності України, відтак ставши родоначальни ком новітньо- го українськог о націоналізму. У роки Першої світової війни він перебував на російській військовій службі у Києві як підпоручник окружного військового суду6. У цей час М. Міхновський, як свідчать джерела, висунув ідею створити в російській армії українську вій- ськову формацію, що могла би стати зародком майбутньої україн- ської армії. Він знайшов однодумців серед офіцерів-українців ки- ївської залоги, які в березні 1917 р. відкрито підтримали гасло від- родження української збройної сили, — це були начальник штабу розташованої в Києві запасної бригади полковник Волошин, коман- дир 254-ї Рязанської дружини полковник М. Глинський, командир гарматного дивізіону полковник В. Сварика, полковник Піщанський та ін. Приєднався до цієї групи військовиків і ветеран російсько- турецької війни 1878—1879 рр., відставний генерал Нужджевський. Переконаний націоналіст-самостійник, М. Міхновський вва- жав, що сáме створення власної армії стане першим кроком до по- будови Української держави. З перших днів революції він разом зі 6 Турченко Ф. Микола Міхновський: Життя і Слово. – Київ, 2006. – С. 201–204. Микола Міхновський 8 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ своїми прихильниками розгорнув агітаційну роботу серед молоді київських військових шкіл і училищ, студентів та вояків, закли- каючи їх до організації національного війська. 19 березня 1917 р. в Києві відбулося перше українське військове віче, учасники якого визнали необхідним створення української національної армії7. На зборах українців — вояків, офіцерів, військових лікарів та чинов- ників київської залоги, — що пройшли 22 березня, було ухвалено домагатися від російської влади дозволу на сформування 1-го укра- їнського ім. Богдана Хмельницького полку. З цією метою обрано Установчу українську військову раду, до складу якої увійшли пол- ковник М. Глинський, генерал М. Іванов, поручник В. Євтимович, прапорщик Ган та ін.8. Рада звернулася до всіх вояків-українців із закликом пам’ятати, що віднині вони входять до складу україн- ської національної армії, яка «служить і служитиме спільній нашій отчизні, оновленій Державі Російській, обороняючи її свободу і не- залежність до останньої краплі крови»9. Діяльність групи М. Міхновського не знайшла підтримки не лише з боку російських, але й українських політичних сил. Саме в той час, як військовики розпочали створення національних час- тин, представники провідних українських партій і організацій 17 березня 1917 р. створили в Києві керівний орган національного руху — Українську Центральну Раду. Очолена визначним укра- їнським діячем професором М. Грушевським, Центральна Рада у перші тижні свого існування складалася виключно із заклопотаних політичними питаннями інтелігентів, які зовсім не цікавилися вій- ськовими справами. 24 березня 1917 р. виділений зі складу Установчої української військової ради комітет охочекомонного полку ім. Богдана Хмель- ницького видав «Універсал до народу українського», в якому за- кликав створити з добровольців, не зобов’язаних нести військову службу, Український охочекомонний (добровольчий) полк ім. Бог- 7 Євтимович В. Військо йде. Уривок зі спогадів про березень 1917 р. в Києві. – Львів, 1937. – С. 48–53; Государственный Архив Российской Федерации (Далі – ГАРФ). – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 47. 8 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 47. 9 Український національно-визвольний рух. Березень–листопад 1917 року. До- ку менти і матеріали. – Київ, 2003. – С. 48–49; ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 7. 9 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… дана Хмельницького10. Сама назва цього формування говорить про намір відродити українську військову традицію часів Геть- манщини. «Охочекомонними», «охотницькими» полками назива- лися наймані військові формування Лівобережної Гетьманщини XVII—XVIII ст., які комплектувалися з добровольців — «охотни- ків», що вступали на військову службу за власним бажанням, а не з обов’язку11. Ім’я великого українського гетьмана, творця козацької держави Богдана Хмельницького, також мало нагадати сучасни- кам про славні й героїчні традиції минулого. Утворений наприкінці березня 1917 р. з ініціативи М. Міхнов- ського Український військовий клуб ім. Павла Полуботка також ухвалив рішуче домагатися від російської влади організації укра- їнського полку ім. Богдана Хмельницького12. Установча українська військова рада (що невдовзі прийняла назву Українського вій- ськового організаційного комітету) підготувала проект організації українського полку відповідно до штатів російської армії. 17 квітня 1917 р. цей проект, названий «Положенням про український загін», було направлено до російської ставки. У Києві Полуботківський клуб та Військовий організаційний комітет відразу ж узялися за активну агітаційно-пропагандистську роботу серед вояків залоги й тих, хто вирушав на фронт. Розповсюджувано листівки із закли- ком до створення Українського охочекомонного полку, резолюція- ми українських військових зборів тощо. На перший погляд, в організації національних частин у скла- ді російської армії не було нічого нового — сама російська влада в роки Першої світової війни вдавалася до таких заходів. Ще з 1915 р. в російському війську діяли югославська та дві сербські дивізії, що входили до складу Румунського фронту й розташовувалися в меж- ах Одеського військового округу13. В Прибалтиці росіяни створю- вали латиські стрілецькі бригади. Існували навіть формування з 10 Український національно-визвольний рух. – С. 50–51; Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України. – Ф. 4100. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 20. 11 Див.: Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьман- щини 1669–1726 рр. – Київ, 2006. – С. 66. 12 Велика українська революція (Матеріяли до історії відновлення української державности). Календар історичних подій за лютий 1917 року – березень 1918 року. – Нью-Йорк, 1967. – С. 10; Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року. – С. 60; Євтимович В. Військо йде… – С. 81. 13 Марков О. Русская армия 1914–1917 гг. – С. 106. 10 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ колишніх полонених чехів та сло- ваків. На початку квітня 1917 р. на теренах Київського військового округу (КВО) розпочалося її роз- гортання в бригаду, причому Го- ловний начальник КВО генерал М. Ходорович неабияк посприяв у цій справі14. Однак найвідоміши- ми в російській армії були поль- ські національні формування, що існували від самого початку ві- йни. В 1914 р. виник т. зв. Пулав- ський легіон, який згодом було розгорнуто в бригаду, що діяла на російському Південно-Західному фронті15. 21 лютого 1917 р. на базі бригади почали формувати поль- ську стрілецьку дивізію — також на теренах КВО. Її штаб розта- шувався в Києві, а частини — в Борисполі, Полтаві, Бережанах, Чугуєві, Білгороді16. Перебування в Україні польських військових формувань ви- кликало занепокоєння української громадськості, якій було до- бре відоме бажання поляків відродити велику Польську держа- ву, включивши до її складу й українські землі17. «Притокою* для агітації Михновського і Ко послужила справа формації польської 14 ЦДАВО України. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 53. – Арк. 1–4; Рутыч Н. Био графи- ческий справочник высших чинов Добровольческой армии и Во ору женных Сил Юга России. Материалы к истории Белого движения. – Москва, 2002. – С. 331. 15 Див. докладніше: Папакін А. Г. Створення польських військових формувань у скла- ді російської армії під час Першої світової війни // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. – № 4. – С. 32–43. 16 Bagiński H. Wojsko Polskie na Wschodzie 1914–1920. – Warszawa, 1921. – S. 55; Zatorski A. Dzieje pułku Biełgorodzkiego – 1 Polskiego Pułku Rewolucyjnego w Rosji. – Warszawa, 1960. – S. 19. 17 У вітчизняній історіографії Г. Савченко першим звернув увагу на те, яке значення для розвитку українського військового руху мало формування польських частин, див.: Савченко Г. Польські військові формування як чинник розгортання україн- ського військового руху в російській армії (березень–травень 1917 р.) // Етнічна історія народів Європи. – 2001. – Вип. 8. – С. 85–89. * Приводом. Михайло Грушевський 11 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… дивізії. Се була одна з тих яскравих дурниць, котрими було багате російське правління на Україні […], — згадував голова Української Центральної Ради М. Грушевський. — І так в центрі України, під самим Києвом, зароїлось від польських панів, що побренькували шабельками, бундючились своїми польсько-державними плана- ми і, як звичайно, давалися взнаки своєю шляхетською пихою і в баришпільській околиці і в самим Києві, де аж зароїлося від сих “товаришів”, польських хоругв, і вони муляли очі всім, а особливо українцям»18. 14 квітня 1917 р. в Києві саме розпочався з’їзд вій- ськових делегатів відділів польської дивізії, що мав обговорити ідейне підґрунтя й перспективи відродження польської збройної сили19. Українські демократичні кола з тривогою спостерігали за військовою активністю поляків, не маючи змоги їй перешкодити. Соціал-демократична «Робітнича газета» закликала українських селян бути пильними, з огляду на плани польських експансіо- ністів: «Польській шляхті особливо важно не бути випхнутими з України»20. Військова активність поляків підштовхувала до дій і прихильників створення української армії. М. Міхновський та його однодумці розглядали факт існування польських частин як своє- рідний прецедент, який могли б використати й українці. Водночас вони вбачали в загрозі польської експансії ще один зручний привід для організації українського війська. Втім, незалежно від будь-яких зовнішніх чинників, україн- ський рух у російській армії після Лютневої революції переживав стрімке піднесення. Багатотисячні маси вояків-українців із радіс- тю зустріли звістку про падіння царського режиму й початок на- ціонального відродження України. Вже у квітні 1917 р. в російських військах пройшла хвиля численних мітингів вояків та офіцерів- українців, котрі підтримали діяльність Української Центральної Ради й гасло автономії України21. Піднесення українського руху в армії спонукало групу М. Міхновського до подальших кроків на шляху до створення національних військових формувань. 10 квітня в Києві з ініціативи Українського військового клубу ім. Павла По- луботка відбулося віче військовиків-українців, на якому йшлося 18 Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 111. 19 Bagiński H. Wojsko Polskie na Wschodzie 1914–1920. – S. 56. 20 Селяне, бережіться // Робітнича газета. – 1917. – 1 квіт. – № 3. – С. 1. 21 ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 136. 12 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ про необхідність організації «української національної армії з усі- ма родами зброї». Учасники віча ухвалили домагатися «виділення на фронті всіх українців в окремі національні частини з україн- ським старшинством; а в запіллі — формування чисто українських полків»22. Однак реалізувати подібні плани було неможливо без дозволу вищого російського командування. Навіть питання про створення 1-го українського ім. Богдана Хмельницького полку залишалося відкритим. Повідомлене про ініціативу Полуботківського клубу ро- сійське командування зволікало з принциповим вирішенням спра- ви. У колишній царській імперії українців, на відміну від чехів чи поляків, вважали лише «малоросійською гілкою» єдиного росій- ського народу — тож заохочувати будь-які вияви їхнього сепара- тизму (а тим більше у формі створення окремих військових частин) із позиції російських державних інтересів було вкрай небажано. Навіть в умовах гострої нестачі на фронті боєздатного людського елементу військове керівництво на чолі з Верховним головноко- мандувачем генералом М. Алєксєєвим не наважувалося дати до- звіл на формування з добровольців української частини. Та поки в російській ставці вагалися, як бути з вимогами укра- їнців, заклик Полуботківського клубу до створення в Києві україн- ської військової частини був почутий на фронті. Чимало офіцерів і вояків-українців стали звертатися до свого начальства з прохан- ням перевести їх до українського полку, який, як вони гадали, мав формуватися в Києві. Уже 2 квітня 1917 р. штаб КВО в телеграмі до головнокомандування повідомляв, що «деякі офіцери та воя- ки фронтових [і] запасних полків клопочуться про відправку їх до Українського легіону, що формується в Києві»23. У відповідь зі ставки 7 квітня нарешті повідомили, що «Український легіон може формуватися лише з осіб, незобов’язаних військовою службою, тобто тих, які не досягли призовного віку або ж переросли термін призовної служби»24, хоча, наприклад, до польської дивізії могли 22 Український національно-визвольний рух. – С. 87–88; Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 112; Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – Ч. І: Доба Центральної ради й Гетьманату. – 1947. – С. 10. 23 Российский государственный военно-исторический архив (Далі – РГВИА). – Ф. 2003. – Оп. 2. – Д. 1034. – Л. 8. 24 Там же. – Ф. 2003. – Оп. 2. – Д. 1034. – Л. 8; Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 2. 13 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… переводитись офіцери й вояки з діючої армії. Однак після втручан- ня політичного відділу російського військового міністерства штаб Верховного головнокомандувача скасував навіть це рішення, ви- знавши формування українських національних частин взагалі не- прийнятним. Будь-які заходи в цьому напрямку, як вказувалося, могли лише дезорганізувати єдність фронту й послабити боєздат- ність російської армії. Одначе потік рапортів із проханням про переведення до Укра- їнського легіону не припинявся. Штабу КВО не лишалося нічого іншого, окрім як пересилати їх до ставки25. Зокрема, 14 квітня чер- говий генерал при Верховному головнокомандувачеві П. Кондзе- ровський повідомив штаб Південно-Західного фронту про надхо- дження значної кількості таких прохань26. На ім’я військового міні- стра російського Тимчасового уряду О. Гучкова також надходили прохання аналогічного змісту від офіцерів-українців27. Бажання служити в українській частині виявили й вояки роз- ташованих в Україні запасних частин та новобранці. В Кременчуці кілька тисяч мобілізованих категорично зажадали, щоб їх відпра- вили до українського полку (серед населення Південної Київщини ще сильними були козацькі традиції та пам’ять про минуле). Вій- ськові начальники на місцях не мали жодної інформації про фор- мування українського полку — тож тих, хто виявляв таке бажання, відправляли до Києва, де їхню подальшу долю мало вирішити вище начальство. Завдяки цьому на етапно-розподільчих пунктах Киє- ва вже до середини квітня 1917 р. зібралося близько 3 тис. вояків та новобранців, що прагнули служити саме в українській частині. Несподівано навіть для командування округу ця людська маса ви- явила тверду рішучість невідступно домагатися свого, ухваливши на зборах не їхати на фронт у загальному порядку, а лише в складі українського полку. Коли ж «добровольцям» повідомили, що тако- го полку не існує і створювати його не планують, на допомогу їм прийшов Український військовий клуб ім. Павла Полуботка. Члени клубу розгорнули серед новобранців та вояків посилену агітацію за створення української національної армії, зокрема, поширювали й листівки відповідного змісту. Усі ці заклики знаходили жвавий 25 Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 1, 3. 26 Там же. – Л. 1. 27 Там же. – Ф. 2067. – Оп. 2. – Д. 446. – Л. 536. 14 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ відгук серед «трьох тисяч» (М. Грушевський писав у спогадах, що вояки «підпали агітації полуботківських елементів»)28. На числен- них мітингах і зборах вояки та новобранці ухвалили не вирушати на фронт, допоки з них не буде сформовано 1-й український полк ім. Богдана Хмельницького. Спроби начальства відправити непо- кірних новобранців на фронт не дали жодних результатів. «Три тисячі» не відмовилися від своїх вимог навіть тоді, коли за розпо- рядженням командування КВО їх було позбавлено казарм і харчів. За сприяння офіцерів київської залоги, близьких до групи М. Міх- новського, «трьом тисячам» було нелегально передано з інтендант- ських складів деякі запаси продовольства й одягу. Виявивши пряму непокору військовому начальству, вояки- українці разом із тим визнали над собою владу Центральної Ради як найвищого органу українського національного руху. До Пе- дагогічного музею, місця засідань Ради, вони вислали депутацію з проханням посприяти задоволенню їхніх вимог. «Сі три тися- чі опинились буквально на тротуарі Васильківської улиці, про- ти Караваєвської, де містилася касарня. Вони вдалися під опіку Ц. Ради, просячи, щоб вона заступилась за них, і заявляючи, що вони з повною готовністю підуть зараз на фронт, коли їм дадуть український прапор і признають українським полком, інакше ні, — згадував М. Грушевський. — Провідником їх депутації був якийсь піп (о. М. Маринич. — М. К.), що зв’язався з сею акцією як будучий полковий піп сього українського полку, і дійсно був потім полковим попом полку Богдана Хмельницького; був чоловік непо- казний, не бойкий на слово, але упертий і витривалий, очевидно, сильний випивох, але при тім, може бути, й справді щирий патріот; без сумніву, він вложив в сю справу багато своєї ініціативи і вмів її виходити»29. Однак керівництво Центральної Ради не виявило над- мірного бажання клопотатися про організацію українського полку, як і загострювати відносини з революційною російською владою. Відсутність інтересу до військових справ була взагалі характерною рисою помірковано-демократичних і соціалістичних українських партій, що відігравали провідну роль у Центральній Раді. Тож далі висловленого співчуття воякам-українцям справа не пішла. 28 Грушевський М. Спомини. – С. 126. 29 Там само. 15 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… Головний начальник КВО генерал М. Ходорович був надзви- чайно стурбований вимогами «трьох тисяч». Ставши свідком по- силення українського національного руху після Лютневої рево- люції, генерал побоювався можливих ексцесів у разі, якщо проти непокірних новобранців довелось би застосувати силу. Та й військ у розпорядженні М. Ходоровича практично не було, за винятком кількох запасних частин і підрозділів ополчення. Генерал спробу- вав було порозумітися з Українською Центральною Радою, щоб за її допомогою заспокоїти «три тисячі», однак М. Грушевський за- явив йому, що втручатись у військові справи українське керівниц- тво не стане30. М. Ходоровичу після цього залишалося тільки бом- бардувати телеграмами штаб Південно-Західного фронту (якому КВО підлягав як прифронтовий), запитуючи, як йому бути з «трьо- ма тисячами». Проте головнокомандувача фронту, уславленого російського воєначальника генерала А. Брусілова ці запити лише дратували, оскільки він і сам не знав, що робити з такою кількістю бунтівливих вояків-новобранців. Зрештою, М. Ходоровича в штабі фронту звинуватили у відсутності ініціативи й надмірній нервоз- ності — генерал таким чином дуже швидко опинився у черзі на звільнення з посади31. У штабі Південно-Західного фронту й справді не мали чітко- го уявлення про те, що робити з «трьома тисячами» на київських етапно-розподільчих пунктах. Від своєї агентури А. Брусілов одержував повідомлення про те, що українці у Києві можуть під- няти повстання проти Тимчасового уряду, якщо проти них засто- сувати силу. І хоча ця інформація була досить сумнівною, за роз- порядженням головнокомандувача на охорону головних заліз- ничних вузлів поблизу Києва було спішно спрямовано частини 1-ї гвардійської кінної дивізії. До самої ж української столиці було направлено гвардії кірасирський полк; 20 квітня 1917 р. пер- ші ешелони кірасирів прибули до Святошина й Боярки32. «Роз- ставивши кінноту вздовж залізниці, штаб фронту віддав розпо- рядження про розвантаження Київського розподільчого пункту, 30 Завадський В. Знадібки до історії І-го Українського полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького // Календар «Дніпро». – Львів, 1928. – С. 114. 31 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 51. 32 Там же. – Л. 52; Розеншильд-Паулин В. Участие в Белом движении. Жизнь за рубежом. – Париж, [б. д.]. – С. 92. 16 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ на якому, згідно з повідомленнями штабу округу, поширювалася пропаганда ідеї української самостійності, — згадував співро- бітник штабу фронту, штабс-капітан М. Удовиченко. — Казали не раз тоді, що розвантаження Київського пункту дасть змогу переправити увесь цей люд на фронт, вирвавши його з павути- ни самостійницької пропаганди туди, де рух ще не пішов далі українізації»33. Та навіть стягуючи до Києва війська, обережний генерал А. Брусілов прагнув уникнути прямої конфронтації з українськи- ми національними організаціями. 19—21 квітня 1917 р. в Києві саме проходив скликаний Центральною Радою Український національ- ний конгрес, на якому було переобрано її склад та сформульовано цілі й завдання національного руху. До нового складу Ради ввійшли повноважні представники національних громад усіх регіонів краї- ни, а серед них і члени Українського військового клубу ім. Павла Полуботка — М. Міхновський, полковник М. Глинський, полков- ник Піщанський та ін.34. У ці ж дні Київ відвідав військовий міністр російського Тим- часового уряду А. Гучков35. 20 квітня 1917 р. він прийняв депута- цію від Національного конгресу (М. Міхновський, Д. Дорошенко, С. Ерастов) та делегацію членів Українського військового органі- заційного комітету (генерал М. Іванов, полковники М. Глинський і В. Сварика). Міністр вислухав прохання дати дозвіл на формуван- ня українських військових частин, але ухилився від прямої від- повіді, заявивши, що організація будь-яких національних частин є занадто важливою справою, щоб вирішувати її без глибокого й всебічного обміркування36. У той же час А. Гучков віддав розпо- рядження розгорнути польську дивізію в корпус37. Усе це недво- значно засвідчило, що український військовий рух, незважаючи на заяви його представників про готовність до кінця захищати «рево- люцію і свободу», не викликав симпатій у російського керівництва. 33 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 52. 34 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2-х т. – Т. 1. – Київ, 1996. – С. 65. 35 Пребывание А. И. Гучкова в Киеве // Киевская мысль. – 1917. – 7 апр. – № 92. – С. 1–2. 36 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914–1920). – Мюнхен, 1969. – С. 95; ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 50. 37 Bagiński H. Wojsko Polskie na Wschodzie 1914–1920. – S. 107. 17 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… Незважаючи на фактичну відмову російської влади задоволь- нити українські вимоги, група М. Міхновського спробувала вико- ристати двозначну відповідь А. Гучкова у власних інтересах. З три- буни національного конгресу голова Полуботківського клубу по- відомив, начебто головнокомандувач Південно-Західного фронту А. Брусілов дав дозвіл на організацію в Києві української бригади, а військовий міністр дозволив сформувати ще одну38. Не здогадав- шись поцікавитися, на які дані спирається М. Міхновський, члени конгресу зустріли його заяву гучними оплесками. Та все ж та об- ставина, що М. Міхновський «надто оптимістично» переказав від- повідь А. Гучкова на українські вимоги, не залишилась таємницею для сучасників39. Подібними «заявами» можна було підбадьорити на деякий час вояків-українців на київських етапах, але неможли- во було насправді вирішити питання українського полку. 25 квітня 1917 р. товариш голови Українського військового організаційного комітету полковник Піщанський направив до Петрограда теле- граму з проханням затвердити положення про український загін40. Того ж дня помічник військового міністра генерал О. Новицький повернув клопотання з зауваженням про те, що вимоги комітету «неможливі, оскільки розпилюють і без того недостатнє матеріаль- не постачання армії»41. Так російська військова влада остаточно відхилила проект створення української військової частини. Помітної реакції з боку Києва така позиція офіційного Петро- града не викликала. Переважна більшість українських політиків виявляла байдужість до справи відродження національної армії; Український національний конгрес, як і Центральна Рада, значно більше уваги на своїх засіданнях приділяв питанню державного устрою Росії. Обговорювали перспективи розбудови українського війська лише на засіданнях Полуботківського клубу та Україн- ського військового організаційного комітету42. Причина такого становища полягала в тому, що українські со- ціалістичні партії, які навесні 1917 р. мали вирішальний вплив у національному русі, ставилися негативно до ідеї створення 38 Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 54. 39 Галаган М. З моїх споминів. – Київ, 2005. – С. 210. 40 ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 25, 139. 41 РГВИА. – Ф. 2003. – Оп. 2. – Д. 1034. – Л. 13–14. 42 Галаган М. З моїх споминів. – С. 211–212. 18 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ регулярної армії. Виходячи з догм марксистського вчення, Укра- їнська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) розглядала військо як «знаряддя сили» в руках «панівних класів». Відтак усі спроби розбудувати національну армію керівництво українських соціал-демократів неодмінно засуджувало. Всеукраїнська конфе- ренція УСДРП, що відбулася в середині квітня 1917 р. в Києві, на- віть не розглядала питання про українські військові частини. На шпальтах «Робітничої газети» (друкованого органу ЦК УСДРП) лідер партії В. Винниченко гостро і в’їдливо критикував діяльність групи М. Міхновського: «Кривавий чад всесвітньої різниці, що сто- їть на фронтах, дим імперіалістичних смолоскипів, що куряться вже три роки в руках капіталістичних різників — шугнув і в го- лови щойно визволених національних кріпаків. Замиготіли в очах червоні жупани, кунтуші, запахло димом гармат, свіжою кров’ю, гнилим трупом. Бунчуки, булави, дипломати, пани-державці. Крі- пак спішить на шляхтича перевернутись, острогами дзеленьчати, нагаєм помахувати […]»43. В іншій статті В. Винниченко застерігав українське суспільство від культу збройної сили, «козацьких бун- чуків» та «українського імперіалізму». У закликах будувати націо- нальну армію він побачив лише «кров, застарілу ненависть, цвіле козаколюбство»44. «Не “своєї армії” нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій, — писав В. Винниченко. — Не українську регулярну армію нам треба організувати, а — всіх українців салдатів освідомити, згуртува- ти, організувати; українізувати ті частини всеросійської армії, які складаються з українців, виділити їх в окрему групу, а групу ту конструювати так, щоб це було українське народне військо, свідо- ме своїх народних, а не салдацьких кастових інтересів, щоб воно не було і змогло ніколи бути силою в руках пануючих класів, до якої б нації вони не належали… Українського мілітаризму не було, не повинно його бути й далі»45. Інші українські партії та організації також не виявили ба- жання підтримати заклик до створення українського війська, що суперечив гаслу про «єдиний революційний фронт», висунуто- му російськими революційними організаціями. З надзвичайною 43 Київ, 8 квітня 1917 р. // Робітнича газета. – 1917. – 8 квіт. – № 7. – С. 1. 44 Український національно-визвольний рух. – С. 191–192. 45 Там само. – С. 192. 19 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… обережністю поставилися до відродження національного війська українські автономісти-федералісти — поміркована й далека від будь-яких військових справ група інтелектуалів. Їхній часопис «Нова Рада» висловився на своїх сторінках проти «мілітарної по- езії […] хоч би й у формі козаколюбства, під удари тулумбасів і барабанів»46. Лише Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), що навесні 1917 р. переживала організаційне становлен- ня, підтримала ідею виділити вояків-українців в окремі полки. Але соціалісти-революціонери надавали цьому питанню другорядного значення, також вважаючи регулярну армію потенційним знаряд- дям у руках «контрреволюції»47. Та все ж, не поділяючи ідеї створення української армії, лідери Центральної Ради й партійні керівники зі співчуттям поставилися до вояків та новобранців, які опинились у скрутному становищі че- рез свою відданість національній ідеї. 26 квітня голова Центральної Ради М. Грушевський телеграфував російському військовому міні- строві А. Гучкову, прохаючи вирішити справу формування укра- їнського загону48. Однак рішення в Петрограді вже було ухвалено і клопотання залишилося без відповіді. Відмова Петрограда дати дозвіл на формування українського полку лише загострила ситуацію з «трьома тисячами» на київських етапно-розподільчих пунктах. Що більш невизначеною ставала доля українського полку, то радикальнішими робилися настрої вояків. Їхня рішучість за всяку ціну організуватись у 1-й україн- ський полк не похитнулася навіть перед загрозою суворої кари за невиконання наказів військового начальства. У двадцятих числах квітня ситуація фактично вийшла з-під контролю військової вла- ди: незважаючи на прямий наказ, вояки й новобранці категорично відмовилися вирушати на фронт, допоки з них не буде сформовано українську військову частину. Їхня кількість на цей час перевищи- ла 3,5 тис. завдяки новим групам добровольців. Приєднувалися як щирі патріоти, так і, нерідко, ті, хто просто не хотів їхати на фронт. Командування КВО в особі генерала М. Ходоровича почувалося геть безпорадним, не наважуючись на жодні рішучі дії. 46 Цит. за: Грушевський М. Спомини. – С. 126. 47 Резолюції установчого з’їзду УПСР з військового питання див.: Український національно-визвольний рух. – С. 133. 48 ГАРФ. – Ф. 6978. – Оп. 1. – Д. 512. – Л. 1. 20 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ Попри те, що ситуація ставала критичною, громадськість Киє ва була мало поінформована про неї. Увага киян у ці дні була прику- та до аварії, що сталася на міській електростанції 26 квітня 1917 р., коли внаслідок повені станція вийшла з ладу й півмільйонне місто залишилося без електроенергії49. Спецвипуски газет було повністю присвячено обставинам катастрофи, підозрювали навіть саботаж «контрреволюціонерів». Київський виконавчий комітет громад- ських організацій, що виконував функції міської влади, був ціл- ковито заклопотаний відновленням роботи електростанції. Події, пов’язані з вимогами вояків-українців, проходили для більшо сті мешканців Києва непоміченими. Коли ж за кілька днів ситуація з «трьома тисячами» геть загострилася, це виявилося несподіванкою не лише для мешканців міста, але й для громадських та революцій- них організацій. Представники російської революційної демократії звернули- ся по пояснення до керівного органу українського національного руху — Центральної Ради. В суботу 28 квітня на нараду виконко- му київської Ради солдатських і офіцерських депутатів, скликану для обговорення ситуації з вояками-українцями, прибули пред- ставники українських організацій — голова Центральної Ради М. Грушевський, його заступник В. Винниченко, голова Полубот- ківського клубу М. Міхновський та полковник М. Глинський. Уже на початку засідання М. Грушевський заявив, що вимоги вояків- українців щодо створення українського полку потрібно задоволь- нити, оскільки російський уряд дозволив польські військові фор- мування: «Питання про націоналізацію армії підняла партія мен- шості — поляки, тепер українці з фронту вимагають виявити нашу активність в справі формування українських частин, погрожуючи прийти сюди». Йому опонував депутат Ради солдатських і офіцер- ських депутатів, військовий чиновник Скловський, якого лякала перспектива українізації військових частин та дезорганізації ро- сійської армії. «3 000 українських вояків — це симптом, якщо ми їх сформуємо і відправимо, інші українці, там, на фронті, також за- хочуть створити свої полки — кинуть фронт і прийдуть сюди», — заявив Скловський. «Стихійності не буде, оскільки ми беремося 49 Затопление электрической станции // Киевская Мысль. – 1917. – 14 апр. – № 97. – С. 1. 21 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… планомірно і поступово організувати українську армію!» — рішу- че заявив у відповідь М. Міхновський, якого підтримав і полков- ник М. Глинський50. Однак більшість промовців з російського боку, навіть визнаючи право українців на створення власних збройних сил, виступили проти негайного сформування українського пол- ку — з огляду на «наявні технічні труднощі» й загрозу дезоргані- зації фронту. Даремно українські представники раз у раз покли- кались на приклад поляків та застерігали не ігнорувати прагнення вояцьких мас. Їхні опоненти одностайно стверджували, що лише Всеросійські установчі збори правочинні вирішувати такі важли- ві питання, як зміни в комплектуванні російської армії. Лунали й перестороги проти розпалювання національної ворожнечі. Насам- кінець присутній на нараді член Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, полковник Ліперовський закликав україн- ські організації вмовити «три тисячі» вирушити на фронт у загаль- ному порядку. Проте українських представників аргументи російської сторо- ни не переконали. На об’єднаному засіданні виконкомів київських Рад військових, робітничих депутатів, громадських організацій, президії коаліційної Ради студентства, що відбулося ввечері того ж дня, представники Центральної Ради й Полуботківського клубу наполягали, що з новобранців має бути сформовано український полк51. Дебати були емоційними та… безрезультатними. Голова ви- конавчого комітету київської Ради об’єднаних громадських органі- зацій М. Страдомський змушений був ні з чим закрити засідання, запропонувавши громадським організаціям ухвалити резолюції щодо формування українського полку, щоб обговорити їх уже на- ступного дня. Пізно ввечері 28 квітня Центральна Рада винесла постано- ву, де вказувала, що єдиним виходом із ситуації може бути лише сформування українського полку: «Щодо 3 000 солдатів, які при- падком, без усякої агітації з боку українських організацій, через недбальство воєнних властей зібралися в Києві і за прикладом польських легіонів домагаються формування їх в український 50 Совещание исполнительных комитетов Совета солдатских и офицерских депу- татов с представителями украинских организаций // Воин свободной России. – 1917. – 20 апр. – № 4. – С. 2. 51 Там же. 22 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ полк, Центральна Рада не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк й задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт в виді української військової одиниці. Інакше сей стихійний рух, не направлений в відповідному напрямі, може викликати за- колот в тилу і на фронті і тим пошкодити справі оборони і укріп- лення нового ладу»52. Щоправда, разом із тим наголошувалося, що «формування дальших українських частин має робитися тільки з запасних тилових, а не з фронтових частин. Приналежні до фрон- тових частин солдати, які б опинилися надалі в Києві, не можуть претендувати на формування з них окремих українських частин»53. Український військовий клуб ім. Павла Полуботка у своїй резо- люції теж рішуче підтримав вимогу новобранців-українців сфор- мувати з них український полк (наголосивши, що на фронт його ба- жано відправити до окремої української дивізії), а також звернувся до вищого командування з проханням здійснити поступову украї- нізацію тих частин російської армії, в яких переважали українці54. Виконавчий комітет Ради військових депутатів КВО обговорив ситуацію з 3 тис. українських новобранців лише в другій половині дня 29 квітня. Присутнім на засіданні головному начальнику округу генералу М. Ходоровичу, його начальнику штабу генералу Н. Брє- дову та коменданту Києва генералу Цицовичу не довелося довго пе- реконувати членів комітету у шкідливості формування українських частин в умовах воєнних дій. Ставлячись «в принципі зі співчут- тям до порушеного товаришами вояками питання про організацію українських частин», виконком ухвалив із міркувань «технічного характеру» — з огляду на загрозу дезорганізації єдиної військової структури — вважати створення українського полку шкідливим і відправити вояків-українців на фронт у загальному порядку55. Ввечері 29 квітня відбулося об’єднане засідання виконкомів київських громадських та військових організацій, на якому було оголошено ухвалені у справі «трьох тисяч» резолюції. На засіданні були присутні генерали М. Ходорович і Н. Брєдов, а також уперше 52 Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 68. 53 Там само. 54 Совещание исполнительных комитетов Совета солдатских и офицерских депу- татов с представителями украинских организаций // Воин свободной России. – 1917. – 20 апр. – № 4. – С. 2. 55 Там же. 23 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… запрошені представники самих вояків-українців. Утім, цей захід мав суто інформативний характер. До резолюції виконкому Ради військових депутатів КВО приєдналися Рада робітничих депутатів і Рада коаліційного студентства. Після звичних уже застережень начальника округу М. Ходоровича, що кожне нове формування обернеться для російської армії величезними труднощами, пред- ставники революційної демократії закликали вжити всіх сил, щоб переконати вояків вирушити на фронт. Звичайно, це було зовсім не те, що хотіли почути вояки-українці. Спільна заява виконко- мів Рад робітничих, військових і студентських депутатів про не- схитність їхньої позиції, зроблена наприкінці засідання, виклика- ла серед делегатів вояцтва, як зазначалось у протоколі, «сильне хвилювання»56. У збудженому й тривожному настрої представни- ки «трьох тисяч» пізно вночі повернулися до своїх товаришів. Наради 28—29 квітня показали вперте небажання російських демократичних організацій задовольнити вимоги вояків-українців. Останні також категорично відмовлялися йти на поступки. Спан- теличений генерал М. Ходорович у цій ситуації виявився геть не- спроможним діяти самостійно. 30 квітня він телеграфував у штабу Південно-Західного фронту: «На київському розподільчому пункті зібралось близько трьох тисяч вояків-українців, переважно дезер- тирів. Незважаючи на всі вжиті заходи, вирушати до своїх частин не бажають, вимагаючи сформувати у Києві український полк і зарахувати їх до нього. Погоджуються вирушати, але як окремий український загін у спеціально призначену фронтом українську частину […] Доведеться або застосувати силу, або, якщо буде ви- знано можливим, вкажіть фронтову частину як українську, куди ці 3 000 осіб можна було б зараз-таки відправити»57. На фронтове командування сповнена розпачу телеграма М. Ходоровича спра- вила щонайгірше враження. Генерал А. Брусілов у гніві зажадав від головного начальника округу, а також від комісара при штабі КВО полковника К. Оберучева й виконкому Ради військових де- путатів КВО «вжити заходів, щоб пояснити цим воякам, що я не маю ні права, ні можливості формувати експромтом нові полки». При цьому А. Брусілов зазначив: «Мене дивує, що виконавчий 56 Там же. 57 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 5; Собрание военных депутатов // Воин свободной России. – № 5. – 23 апр. 1917 г. – С. 2–3. 24 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ комітет Київського військового округу нічого не робить. Очевидно, тут діє якась провокація, яку треба усунути. В київській залозі до- статньо військової сили, щоб Головний начальник округу спільно з вами улагодив бешкет. Україну однаково захищають усі війська фронту»58. Та поки в штабі фронту шукали витоки київської «провокації», а головний начальник КВО ніяк не міг відважитись на якесь рішення, події розгортались у навальному темпі. У вівторок 1 травня 1917 р. на Сирецькому полі під Києвом Полуботківський клуб влаш тував українське військове свято «перших квітів». Організовано, похід- ним порядком «три тисячі» прибули на Сирецьке поле, прикрашене українськими національними прапорами, портретами Т. Шевченка й гетьмана П. Полуботка. На стягах і транспарантах, які тримали в руках учасники свята, було написано: «Хай живе славне україн- ське військо!», «Хай живе автономія України!», — а три військових оркестри виконували національний гімн «Ще не вмерла Україна»59. Саме тут на пропозицію М. Міхновського вояки самостійно органі- зувались у 1-й український імені гетьмана Богдана Хмельницького полк, розподілившись на батальйони, роти й відділення. Очевид- но, значну допомогу їм при цьому надали офіцери — члени клу- бу ім. Павла Полуботка. Першим вояком до Богданівського полку записався визначний український артист і один із засновників українського театру М. Садовський, що брав активну участь у на- ціональному русі60. Командиром полку було обрано штабс-капітана Д. Путника-Гребенюка, який приїхав до Києва на лікування з Кав- казького фронту. Курінними стали С. Ярошенко, В. Дмитриченко, І. Лук’яненко, С. Ізбицький, Г. Мичка. Було також обрано полко- ву раду («коло»). На цей момент полк налічував 3 574 особи61. Піс- ля церемоніального маршу вояків-богданівців відбувся мітинг, на якому з промовами про сучасне становище України й організацію українського війська виступили М. Міхновський та його найближчі 58 Собрание военных депутатов // Воин свободной России. – 1917. – 23 апр. – № 5. – С. 2–3. 59 Украинский военный праздник // Киевская Мысль. – 1917. – 20 апр. – № 100. – С. 2. 60 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 53. 61 ЦДАВО України. – Ф. 5235. – Оп. 1. – Спр. 1665. – Арк. 46; Кедровський В. Хто був першим командиром першого українського ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку? – С. 8–9; Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. І. – С. 248. 25 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… соратники. Успіх промовців серед кількатисячної аудиторії вояків- українців був цілковитим. О 17-й год. колони Богданів- ського полку похідним поряд- ком під розгорнутим жовто-бла- китним прапором і з портретом Т. Шевченка рушили з Сирець- кого поля через усе місто на Пе- черськ — до Маріїнського палацу, де розміщувалися Ради солдат- ських та військових депутатів. Безперешкодно діставшись туди, богданівці о 19-й год. оточили бу- динок Маріїнського палацу. Не на жарт стривоженим депутатам во- яки повідомили, що вже здійсни- ли організацію 1-го українсько- го полку. Члени виконкому Ради військових депутатів КВО негайно ж звернулися до богданівців із балкону палацу, закликаючи не руйнувати «єдиного революцій- ного фронту». Голова комітету підполковник Отоцький та військо- вий чиновник Скловський намагалися переконати юрбу, що вони принципово співчувають ідеї створення українського війська, але в умовах війни будь-яке нове формування загрожує російській армії дезорганізацією62. Голова Ради солдатських депутатів Таск також спробував звернутися до вояків-українців, але ті сповнени- ми обурення вигуками ледь не зірвали його промову63, і лише після втручання М. Міхновського Таск отримав можливість говорити. Він закликав богданівців не порушувати військової дисцип ліни, виконати волю організованого українського громадянства в особі Центральної Ради, не зраджувати російської революції й їхати до своїх частин на фронті. Відповіддю на всі ці заклики було лише мовчання… * Фото із книжки: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). – Т. 1. – Київ, 2007 62 История с украинским полком // Киевская мысль. – 1917. – 20 апр. – № 100. – С. 2. 63 Справа з українським полком // Робітнича газета. – 1917. – 21 квіт. – № 17. – С. 3. Генерал Микола Ходорович* 26 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ Генерал М. Ходорович дізнався про події на Сирецькому полі й про марш богданівців до Маріїнського палацу від коменданта міста Цицовича, а також від свого ад’ютанта Сахна-Устимовича, члена Полуботківського клубу. Як виглядало, становище загрожувало в будь-який момент перерости у кровопролиття. Генерал Цицович пропонував навіть викликати до Маріїнського палацу юнкерське училище для приборкання богданівців, але М. Ходорович відра- зу відхилив цю пропозицію64. Невдовзі Головний начальник КВО особисто прибув на місце подій. Тут М. Ходоровича поінформува- ли про ситуацію М. Міхновський та Д. Путник-Гребенюк — уже як командир Богданівського полку. «Нехай живе Україна!» — з такими словами звернувся розгублений і дезорієнтований гене- рал до богданівців. Обережно добираючи слів, він заявив воякам, що й сам українець, але не може створити нового формування без дозволу начальства65. Щоб продемонструвати свою добру волю, генерал тут же наказав розмістити Богданівський полк у казар- мах і почати видавати провізію. При цьому він повторив, що осо- бисто нічого не має проти формування українського полку, але це питання належить винятково до компетенції головнокомандува- ча Південно-Західного фронту генерала А. Брусілова. Щоб якось вийти зі становища, М. Ходорович запропонував богданівцям обра ти делегацію для переговорів із Радою солдатських депу- татів. Коли ж цю пропозицію привітали оваціями, М. Ходорович пообіцяв скликати нараду за участю українських представників, а поки що попрохав вояків розійтися. Богданівці відразу ж ви- брали делегацію на чолі з командиром полку штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком. Потім під стінами палацу відбувся ім- провізований парад, і лише після цього вояки 1-го українського полку повернулись до казарм, залишивши замість себе делегацію для переговорів. Щойно колони Богданівського полку стали віддалятися, марши- руючи в напрямку нічного Хрещатика, в Маріїнському палаці по- чалися екстрені наради представників революційних організацій. На них також були присутні генерал Цицович та комісар при штабі КВО полковник К. Обєручев, який цього вечора саме повернувся до 64 Завадський В. Знадібки до історії І-го Українського полку ім. Гетьмана Богдана Хмельницького. – С. 115. 65 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 51. 27 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… Києва з поїздки на фронт66. Однак, перш ніж розпочати перемовини з делегацією богданівців, виконком Ради військових депутатів КВО після двогодинного обговорення ухвалив у питанні українського полку триматися своєї попередньої позиції. Зрозуміло, що це від- разу завело переговори у глухий кут. Перша ж нарада членів ви- конкому з українською делегацією тривала до 2-ї год. ночі, але не принесла жодних результатів. К. Обєручев і Цицович марно вмов- ляли українців відмовитися від їхніх вимог, щоб не послаблювати міці російської армії67. К. Обєручев погоджувався лише на форму- вання українського полку з незобов’язаних до військової служби волонтерів, висловивши навіть готовність звернутися до головно- командувача А. Брусілова по дозвіл на створення такої одиниці. «Я дивуюся тому цинізму, з яким п. Обєручев вимагає розтрати українських народних сил, наполягаючи на призові добровольців для формування полку», — заявив у відповідь на цю пропозицію штабс-капітан Д. Путник-Гребенюк68. Зрештою, було вирішено ще раз розглянути справу на спільному з Радою робітничих депутатів засіданні, що мало бути скликане опівдні 2 травня. Після цього, не приховуючи свого розчарування у революційній російській демо- кратії, представники богданівців покинули залу засідань. Події 1 травня 1917 р. нарешті привернули увагу київської громадськості до 3,5 тис. вояків-українців, які вперто обстоювали своє бажання називатися українським полком. Поява на міських вулицях колон рішуче налаштованих вояків дала змогу багатьом киянам наочно побачити, чим загрожує російській демократії пряма конфронтація з українським національним рухом. Неви- падково київські часописи стали регулярно інформувати читачів про справу Богданівського полку. «Український полк», «Історія з українським полком» — такі заголовки красувалися на газетних шпальтах. Цікаво, що такий несподіваний перебіг подій примусив де яких українських діячів переглянути своє ставлення до військових 66 Завадський В. Знадібки до історії І-го Українського полку ім. Гетьмана Богдана Хмельницького. – С. 115; Ходорович-Завадська В. Генерал Микола Ходорович (у 31-шу річницю смерти) // Дороговказ. – 1967. – Ч. 18. – С. 13–14; Грушевський М. Спомини // Київ. – С. 126; Оберучев К. В дни революции. Воспоминания участ- ника Великой русской революции 1917-го года. – Нью-Йорк, 1919. – С. 94–95. 67 История с украинским полком // Киевская мысль. – С. 2. 68 Украинский полк // Киевская мысль. – 1917. – 25 апр. – № 105. – С. 1. 28 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ справ. Наприклад, лідер УСДРП В. Винниченко на шпальтах «Ро- бітничої газети» несподівано взявся застерігати громадськість пе- ред ігноруванням голосу вояцької маси: «Справа, дійсно, серйоз- на, але розв’язувати її так, як хотіли деякі руські товариші, себто взять і послать ці три тисячі прямісінько на фронт, — не можна. Це значить послати три тисячі агітаторів туди. І агітаторів ображених, окривджених, запальних, непримиримих […] Ми не такі певні в тому, що для справи оборони й здобутої волі це буде на користь. Ми уважніше мусимо прислухатись до голосу рідної нам стихії, ми не можемо нехтувати її бажаннями так спокійно»69. Головний борець проти «українського мілітаризму» дійшов висновку, що задоволь- нити прохання «трьох тисяч» потрібно задля демократизації армії: «І коли в сьому напрямкові буде надалі вестися робота, може, ми в сьому першому українському полкові матимемо перший полк не постійної армії, а народної міліції, демократичної й по складу і по тим цілям, які вона поставить собі»70. Заплановане на 2 травня спільне засідання представників Бог- данівського полку з київськими революційними організаціями так і не відбулося. Ймовірно, українська сторона просто втратила інте- рес до безплідних дискусій з російською демократією, що не ви- являла жодного бажання підтримати її вимоги. Замість марнувати час у спільних засіданнях із комітетами й радами, М. Міхновський та його прихильники вирішили звернутися безпосередньо до ви- щої російської військової влади. У штабі Південно-Західного фронту перші звістки про само- вільне створення в Києві українського полку зрозуміли як відкри- тий виступ українців проти Тимчасового уряду. Генерал А. Брусі- лов навіть віддав наказ ліквідувати «повстання»71. Коли ж фрон- тове командування одержало детальнішу інформацію про події, цей наказ було скасовано. М. Ходорович дуже емоційно повідом- ляв А. Брусілову про те, що національне піднесення серед вояків- українців дуже сильне — стримати їх зброєю навряд чи вдасться, а більша частина київської залоги навіть може стати на їхній бік. Та все ж А. Брусілов віддав розпорядження в разі потреби направити проти вояків-українців київські військові училища й розміщений 69 Український національно-визвольний рух. – С. 220, 222. 70 Там само. – С. 222. 71 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 53. 29 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… у Києві гвардії кірасирський полк — хоча й суворо заборонив при цьому юнкерам і кірасирам застосовувати зброю72. 2 травня до ставки А. Брусілова прибула делегація представ- ників Українського військового клубу ім. Павла Полуботка та Бог- данівського полку у складі генерала М. Іванова, М. Міхновського, полковника В. Павленка, штабс-капітана Д. Путника-Гребенюка, прапорщика Мандюги, вояків Сахновського, Ізбицького і Тарасен- ка73. А. Брусілов, хоча й роздратований київськими подіями, все ж прийняв і вислухав українську делегацію, що прохала головно- командувача затвердити вже сформований український полк. Не- вдовзі до штабу фронту прибув і комісар КВО полковник К. Обє- ручев, який виклав А. Брусілову власний погляд на перспективи формування українських частин. Та якими б не були наміри А. Брусілова, справа формуван- ня національної частини могла бути вирішеною лише у верховній ставці російської армії. Верховний головнокомандувач генерал М. Алексєєв був категоричним противником будь-якого виділен- ня українців у російській армії. Отримавши звістки про події в Києві, М. Алексєєв відразу ж направив командуванню Південно- Західного фронту рішучий протест проти подібних інцидентів і від- дав наказ «розігнати» український полк. Але А. Брусілов, що добре розумів, які політичні складнощі неминуче виникли б при вирі- шенні проблеми таким брутальним способом, переконав М. Алек- сєєва відмовитися від силових методів тиску74. Головнокомандувач Південно-Західного фронту слушно звернув увагу ставки на те, що дозвіл на військове формування, виданий чехословакам і полякам, давав моральне право й українцям вимагати організації своїх час- тин. Зрештою, питання про долю українського полку було направ- лено на розгляд військового міністра А. Гучкова. У Києві органи революційної демократії ще намагалися впли- нути на українців. 3 травня 1917 р. в міському театрі «Шато» за участю представників виконкому військових депутатів КВО 72 Там же. – Л. 63. 73 Депутация к генералу А. А. Брусилову // Киевская Мысль. – 1917. – 20 апр. – № 100. – С. 2; Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. І. – С. 248; Грушевський М. Спомини. – С. 126; Велика українська революція (Матеріяли до історії відновлення української державності). – С. 13. 74 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 56. 30 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ відбулося пленарне засідання Рад солдатських, офіцерських та юнкерських депутатів, на якому обговорювали справу українсько- го полку. На засідання було запрошено представників Центральної Ради, Полуботківського клубу й Богданівського полку. Одначе, як показала дискусія, жодних зрушень у позиції російської сторони не сталося. Представники революційної демократії гостро висту- пали проти самої ідеї створення українських національних частин, стверджуючи, що це може дезорганізувати «єдиний революційний фронт» та позбавити армію боєздатності. Пролунала й критика на адресу генерала М. Ходоровича, якого після першотравневого «дебюту» звинувачували у надмірній м’якості й потуранні богда- нівцям. У відповідь В. Винниченко закликав учасників засідання визнати існування українського полку як «доконаний факт» і за- певнив, що українізацію буде здійснено лише в запасних части- нах. Його підтримали також М. Міхновський, Д. Путник-Гребенюк та український соціаліст-революціонер Ігнатович. Та провідники революційної демократії далі бачили в українських вимогах лише загрозу єдності революційних сил та небезпеку міжнаціональної ворожнечі. Голова Ради солдатських депутатів Таск, голова Ради робітничих депутатів П. Незлобін та його заступник А. Доротов, а також голова Ради юнкерських депутатів Лель-Бреде виступили з гострою критикою українських домагань. Пізно вночі засідання переважною більшістю голосів ухвалило резолюцію, котрою засу- дило будь-яке виділення українців у російській армії як акт, що послаблює військову міць Росії та сприяє поширенню в лавах армії внутрішньої ворожнечі75. Представники революційних організацій звернулися до Української військової ради з проханням докласти усіх сил, щоб переконати вояків-українців негайно вирушити на фронт у загальному порядку. Рада військових депутатів КВО також підтримала рішення пленуму київських Рад. Ставлення цього органу до справи україн- ського полку було висловлене у редакційній статті його друковано- го офіціозу 3 травня 1917 р.: «Найгострішим питанням останніх днів у нас у Києві несподівано стало питання про формування україн- ського полку. Навіщо він, цей полк? Кому він потрібен? Чому так 75 Собрание военных депутатов // Воин свободной России. – 1917. – 23 апр. – № 5. – С. 3; Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. І. – С. 248. 31 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… мусують це питання? Українцям, кажуть, потрібен свій полк. Але яким українцям? Українцям-пролетарям чи українцям-буржуа?.. Яким би великим не був шовіністичний туман у цьому питанні, та все ж він дасть змогу людям, які мислять виважено, розгледіти в ньому не лише контури різних інтересів української буржуазії й українського пролетаріату, але й усвідомити, що благо Украї- ни міцними нитками зв’язане з благом братнього і великодушно- го російського народу, якому можна довіритися, на який можна покластися»76. Так риторика «класової боротьби» дивовижним чи- ном поєдналася з проповідуванням «єдиної і неподільної» Росії. Великодержавний дух, що пронизував подібні заяви росій- ських революційних органів, викликав в українських організацій осуд і неприйняття. 4 травня 1917 р. Центральна Рада опубліку- вала заяву, в якій підтримала прагнення 3,5 тис. вояків-українців сформувати з них український полк. Водночас у заяві категорич- но заперечувалась причетність Центральної Ради чи інших на ціо- наль них організацій до руху за створення українського війська: «Рух виник цілком стихійно, без якої-будь участі організованої частини українського громадянства […] Оскільки малася змога вияснити, утвореній серед солдатів-українців течії сприяв, го- ловним чином, всім відомий факт про сформування на Україні і в Росії з поляків-солдатів національних польських частин»77. Того ж дня соціал-демократична «Робітнича газета» також висловила- ся за задоволення вимог вояків-українців, назвавши це «єдиним реальним, єдиним можливим виходом» із фактично безвихідного становища78. Дещо відвернули увагу громадськості від українського полку події, що розгорілися в Петрограді 3—4 травня 1917 р. У ці дні в ро- сійській столиці спалахнули вуличні заворушення, викликані про- тестом соціалістичних партій проти «анексіонізму», який задекла- рував Тимчасовий уряд, визначаючи цілі Росії в Першій світовій війні. Тисячі людей вийшли на вулиці Петрограда з гаслами «Геть Тимчасовий уряд!» і «Вся влада Радам!»79. Масові акції протесту 76 Киев, 20 апреля 1917 года // Воин свободной России. – 1917. – 20 апр. – № 4. – С. 1. 77 Заява Української Центральної Ради // Робітнича газета. – 1917. – 21 квіт. – № 17. – С. 2–3; Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 69. 78 Київ, 21 квітня 1917 р. // Робітнича газета. – 1917 р. – 21 квіт. – № 17. – С. 1. 79 Милюков П. История второй русской революции. – Москва, 2002. – С. 82–86. 32 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ вразили російське суспільство своїм розмахом та стихійністю. Го- стра політична криза, що стала наслідком петроградських подій, підірвала в уряді позиції його найбільш поміркованих членів, до яких належав і військовий міністр А. Гучков. У п’ятницю 4 травня в Києві стало відомо, що військовий мі- ністр після наради з Верховним головнокомандувачем дав дозвіл на формування окремого українського полку з запасних частин Київ- ського військового округу80. Генерал А. Брусілов відразу ж дав від- повідні розпорядження командуванню КВО. Київські громадські й революційні організації дізналися про це з телеграми, яку надіслав зі штабу А. Брусілова до виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій полковник К. Обєручев: «Головнокоман- дувач дав дозвіл головному начальнику Київського військового округу генералу Ходоровичу сформувати трибатальйонний укра- їнський полк. Кадри для цього полку дозволено скласти з числа на- явних на розподільчому пункті вояків і офіцерів. Для формування кадрів дозволено залишити до 500 вояків, а інші мають бути негай- но виряджені на фронт. Вжити увесь свій моральний вплив, щоб вояки-українці, що не увійшли до кадрів, не порушуючи порядку, відправились на захист країни і свободи»81. Формування україн- ського охочекомонного полку, як зазначалося в наказі, мало про- ходити під безпосереднім наглядом головного начальника КВО82. Отже, справу було вирішено — в російській армії створюва- лась українська військова частина. Незважаючи на обмеження кадру українського полку лише 500 добровольцями (зі складу зна- менитих «трьох тисяч»), надалі він мав поповнюватися вояками й офіцерами запасних частин; допускалося навіть переведення до складу полку офіцерів-українців із діючої армії. Передбачалося також створити для 1-го українського полку окремий запасний батальйон. Причини такої поступливості російської сторони до- стеменно пояснити важко — збереглися лиш опосередковані свід- чення про те, що А. Гучков вважав створення українських частин 80 РГВИА. – Ф. 2003. – Оп. 2. – Д. 1034. – Л. 15; Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 7, 16. 81 Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 7; Украинский полк // Знамя труда. – 1917. – 22 апр. – № 25. – С. 3; Справа з українським полком // Робітнича газе- та. – 1917. – 22 квіт. – № 18. – С. 3. 82 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 8–9. 33 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… прийнятним засобом для підвищення боєздатності армії в цілому83. В кожному разі, для українського руху це була значна перемога. 6 травня Центральна Рада ухвалила постанову, якою «з вдово- ленням» прийняла до відома рішення військової влади про сфор- мування 1-го українського охочекомонного полку й висловила надію, що цим буде покладено початок виділенню українців у за- піллі в окремі національні частини. При цьому Рада закликала всіх вояків-українців твердо виконувати накази командування: «Всіх товаришів-українців військових Центральна Рада закликає, аби в інтересах убезпечення волі і демократії і української свободи спов няли свої військові обов’язки вірно і непохитно, згідно з розпо- рядженням своїх військових властей, а товаришів-солдатів, які зі- бралися в Києві, закликає, аби, по виділенню з них кадру для фор- мування Першого українського охочекомонного полку, поступили відповідно до сього заклику»84. Побоювання діячів Центральної Ради щодо можливих ексце- сів з боку тих вояків, які не потраплять до реєстрів українського полку, цілком поділяло й командування КВО. 6 травня, щойно по- чалося сесійне засідання Центральної Ради, до Педагогічного му- зею прибув генерал М. Ходорович. Не приховуючи хвилювання, він звернувся до керівництва Центральної Ради з проханням до- помогти військовій владі вислати на фронт усіх вояків, не зарахо- ваних до складу українського полку. М. Ходорович був настільки стривожений, що М. Грушевському навіть довелось перервати засідання, щоб провести спеціальну нараду з цього приводу. Ге- нералу показали щойно ухвалену резолюцію із закликом до всіх вояків-українців дотримуватися дисципліни й виконувати накази начальства85. Проте М. Ходоровича заспокоїла не так постанова Центральної Ради, як заява М. Міхновського, який після відвідин казарм повідо- мив про згоду «трьох тисяч» виконувати всі накази російської вій- ськової влади86. Відбір 500 добровольців до полку пройшов спокій- но. Уже наступного дня М. Ходорович доповідав у штаб Південно- Західного фронту, що кадр майбутнього полку кількістю в 500 осіб 83 Див.: РГВИА. – Ф. 2067. – Оп. 1. – Д. 2986. – Л. 2. 84 Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 70. 85 Грушевський М. Спомини. – С. 127. 86 Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 70; Грушевський М. Спомини. – С. 127. 34 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ виділено, «всі інші, що зібрались, частково розійшлися, частково звільнені обраним ними командиром полку штабс-капітаном Гре- бенюком по домівках на невизначений термін у відпустку»87. Сам штабс-капітан Д. Путник-Гребенюк заявив, що готовий поступи- тися своєю посадою офіцерові, якого призначить начальство. Від- разу ж після цього командиром полку було поставлено підпол- ковника 4-го кулеметного полку Ю. Капкана, який у цей час пе- ребував у Саратові, але значився у списках офіцерів-українців88. Д. Путника-Гребенюка за наказом командування було терміново відкомандировано до його частини — на Кавказький фронт. Підполковник Ю. Капкан був кадровим офіцером-кулемет ни- ком і з 1915 р. перебував на службі в запіллі89. Після Лютневої рево- люції Ю. Капкан, якого саме було призначено командиром баталь- йону 4-го кулеметного полку (м. Саратов), підтримував зв’язки з Українським військовим клубом ім. П. Полуботка. На початку травня 1917 р. він виступив на чолі громади українців саратовської залоги з протестом проти утискання українського національного руху в російській армії90. Ймовірно, саме М. Міхновський та його соратники висунули кандидатуру Ю. Капкана на посаду команди- ра українського охочекомонного полку. Київські революційні організації, навіть попри офіційний до- звіл від російського командування, не приховували негативного ставлення до формування української військової частини. Голова Ради солдатських депутатів Таск за старою звичкою час від часу іронічно коментував справу українського полку, хоча його репліки вже й не мали жодного значення91. 7 травня 1917 р. з’їзд Рад ро- бітничих і солдатських депутатів Південно-Західного краю пере- важною більшістю (264 голоси проти 4, причому 38 — утримались) висловився проти формування українських частин, мотивуючи рішення загрозою дезорганізації фронту й падіння боєздатності російської армії92. Натомість селянська секція з’їзду підтримала 87 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 10. 88 Там же. – Л. 45. 89 Там же. – Ф. 409. – Оп. 1. – Посл. сп. 128-238. – Л. 7–8. 90 ЦДАВО України. – Ф. 1076. – Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 119–119зв.; РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 22. 91 Див., наприклад: Объединенное собрание военных и рабочих депутатов // Воин свободной России. – 1917. – 26 апр. – № 6. – С. 3. 92 1917 год на Киевщине. Хроника событий. – Киев, 1928. – С. 24, 36. 35 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… гасло негайно формувати в запіллі українські частини і обговори- ла питання про створення української національної армії93. Ради- калізм селянських делегатів підхопили й українські соціалісти- революціонери. 8 травня «Боротьба», друкований орган ЦК УПСР, розглянувши в редакційній статті обставини створення україн- ського полку, резюмувала: «І дивно нам, що ці широкі та довгі на- ради про український полк не додумались до того, щоб поставити питання на принціпіяльний, широкий грунт, який би дав змогу об- міркувати питання взагалі про утворення національного війська — чи то українського, чи то польського, чи то ще якого»94. На ту роль, яку відіграла у розгортанні українського військо- вого руху присутність в Україні польських військових формувань, нарешті звернуло увагу й російське командування. На початку травня 1917 р. польську стрілецьку дивізію було вирішено пере- вести з Центральної України ближче до лінії фронту. На цей час дивізія вже була повністю сформована. 6 травня у Києві відбув- ся урочистий парад 1-го польського стрілецького полку, який від імені революційної влади привітав голова Київського виконавчого комітету громадських організацій М. Страдомський. Наступного дня перший транспорт із польськими вояками вирушив із Києва до Проскурова95. Виведення польських частин із центральних регіонів України відбувалося досить повільно, що викликало численні про- тести місцевих українських організацій96. Формування в Києві 1-го українського охочекомонного полку мало здійснюватися прискореним темпом — очевидно, російське командування прагнуло якомога швидше відправити його на фронт. 10 травня 1917 р. генерал М. Ходорович доручив керувати фор- муванням полку командирові 524-ї Рязанської дружини полков- нику М. Глинському, котрий одночасно був головою Українського 93 Заседание Исполнительных комитетов // Воин свободной России. – 1917. – 26 апр. – № 6. – С. 2. 94 Про «штики» // Боротьба. – 1917. – 8 трав. – № 2. – С. 2. 95 Парад польскому полку // Киевская Мысль. – 1917. – 24 апр. – № 104. – С. 2; Bagiński H. Wojsko Polskie na Wschodzie 1914–1920. – S. 56. 96 Зокрема, 13 травня 1917 р. переяславський виконавчий комітет ухвалив дома- гатись від Тимчасового уряду виведення польських військ за межі України, зазна- чивши, що «при невиконанні цих вимог українське населення буде змушене присту- пити до організації українських полків з метою національної самооборони» (див.: Український національно-визвольний рух. – С. 272; ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 112). 36 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ військового організаційного комітету97. Це, до речі, було одне з остан ніх розпоряджень М. Ходоровича на посаді головного началь- ника округу — коли справа українського полку вирішилась, він, знервований і виснажений останніми подіями, подав у відставку. Її відразу ж прийняли і шістдесятирічний генерал замешкав у Києві як приватна особа, не займаючи більше жодних військових посад й уникаючи найменшої участі в політичних подіях98. 12 травня Головним начальником КВО було призначено ко- лишнього комісара при штабі округу, полковника К. Обєручева. Новий начальник округу був принциповим противником форму- вання українських частин, стосовно ж 1-го українського полку вва- жав, що його особовий склад слід комплектувати з добровольців, а не військовозобов’язаних99. Цю позицію К. Обєручев обстоював як найбільш адекватну суворим умовам воєнного часу: «Цим шля- хом треба йти, а вояки, що бажають захищати країну і свободу, мають негайно піти до лав тих військ, з яких вони з тих чи інших причин вийшли й опинилися на київському розподільчому пунк- ті […] Будь-яке інше рішення буде замахом і проти нації, і проти свободи»100. Вступивши на посаду, полковник К. Обєручев підтвер- див усі розпорядження свого попередника щодо формування 1-го українського охочекомонного полку. Головний начальник округу мав здійснювати лише загальне спостереження, безпосередню ж відповідальність за організацію полку мав нести Український вій- ськовий комітет на чолі з полковником М. Глинським101. Полк було призначено на харчове постачання до 581-ї Пермської дружини. Проте доля українського полку ще й досі залежала від по- літичної кон’юнктури в Росії. 12 травня 1917 р. у відставку подав 97 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 16об. 98 Усіма забутий, М. Ходорович мирно пережив у Києві не лише наступні револю- ційні потрясіння, але й страхіття більшовицького режиму. У грудні 1919 р. він разом із рештками білогвардійських військ евакуювався до Криму, звідки на- прикінці 1920 р. дістався до Югославії, а в 1922 р. переїхав до Праги. Уряд Чехословацької Республіки, високо цінуючи допомогу М. Ходоровича у формуванні чехословацьких частин 1917 р., виплачував йому грошову субсидію. Під час похо- рону генерала у 1936 р. йому були віддані найвищі військові почесті (див.: Рутыч Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. – С. 331). 99 Оберучев К. В дни революции. – С. 94–95. 100 Украинский полк // Киевская Мысль. – 1917. – 25 апр. – № 105. – С. 1. 101 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 45. 37 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… військовий міністр А. Гучков (при цьому зробивши заяву, що в ро- сійській армії відбувається «не зміцнення військової потуги, а по- ступове її руйнування»)102. За кілька днів посаду військового міні- стра обійняв відомий російський діяч, соціаліст А. Керенський, чиї демократичні переконання давали підстави сподіватись на більш толерантне ставлення до ідеї національних військових частин. Формування українського полку здійснювалося повністю за шта- тами частини російської армії, хоча деякі відмінності й існували. Зо- крема, підрозділи полку мали назви військових одиниць козацького війська XVII—XVIII ст. (батальйон називався куренем, рота — сот- нею, відділ — чотою). Мова внутрішнього діловодства й команд та- кож була українською. Вояки носили російську форму, але з україн- ськими національними відзнаками. Офіцерські погони прикрашали вензелі шефа полку — гетьмана Богдана Хмельницького103. Мав полк і власний прапор — малиновий стяг із портретом Хмельницького, ви- шитий руками черниць Фролівського монастиря й отриманий у по- дарунок від Українського військового клубу ім. Павла Полуботка104. Незважаючи на обіцянку слухняно вирушити на фронт за на- казом російської військової влади, чимало з вояків-українців, не включених до полкового реєстру, не покинули київських етапно- розподільчих пунктів, а зголосилися до лав полку вже як добро- вольці із запасних частин. Імовірно, таку практику заохочував і Український військовий організаційний комітет, керівництво яко- го бачило у ветеранах київських подій випробуваних, відданих на- ціональній справі вояків майбутньої української армії. Власне, з Києва було вислано на фронт порівняно незначну кількість богда- нівців — до 14 червня виїхали лише 1 046 вояків-українців105. На- томість до українського полку станом на 21 травня 1917 р. було за- раховано, окрім 500 вояків у якості кадру, ще 2 900 добровольців106. Здебільшого це були усе ті ж «три тисячі». Такий спосіб комплектування полку наштовхнувся на рішучий протест із боку головного начальника КВО полковника К. Обєручева, 102 Милюков П. История второй русской революции. – С. 95. 103 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 55. 104 Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – Ч. І. – С. 12. 105 РГВИА. – Ф. 2067. – Оп. 2. – Д. 445. – Л. 1, 3, 56; Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 196. 106 Там же. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 78, 84, 97. 38 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ який зажадав точного дотримання наказів. «Полк було укомплек- товано, але оскільки я наполягав на виконанні організаційним комі- тетом своїх зобов’язань, я не міг дати згоди на визнання саме цього складу полку полком», — згадував К. Обєручев107. Справа українського полку опинилася в центрі уваги делегатів І Українського військового з’їзду, що відбувся в Києві 18—21 трав- ня 1917 р. Скликаний з ініціативи групи М. Міхновського, з’їзд про- ходив під гаслами організації української збройної сили — тож рішучості його учасникам не бракувало. З’їзд ухвалив затвердити 1-й український полк ім. Богдана Хмельницького, вважаючи всіх записаних до полку офіцерів і вояків прийнятими до його складу108. Конфлікт вирішив військовий міністр А. Керенський, що на- прикінці травня 1917 р. відвідав штаб Південно-Західного фронту. К. Обє ручев переконував міністра віддати наказ про переформу- вання українського полку, проте той, розуміючи реалії революцій- ної доби, не став загострювати ситуацію. А. Керенський затвердив склад полку, поставивши командуванню й українським організаціям єдину умову — щоб до закінчення війни в російській армії більше ніяких українських полків не було109. Наказ про затвердження укра- їнського полку з’явився 25 травня 1917 р. Саме цей день став днем заснування Богданівського полку (і в наступні роки його відзначали як полкове свято)110. 29 травня зі ставки Верховного головнокоман- дувача, у відповідь на численні клопотання, надійшов і дозвіл укра- їнському полку носити ім’я гетьмана Богдана Хмельницького111. Отже, російська військова влада не чинила більше перешкод організації полку. 12 червня полковник М. Глинський повідомив у штаб Південно-Західного фронту, що 1-й український охочеко- монний ім. Богдана Хмельницького полк завершив своє формуван- ня112. За даними від 19 червня 1917 р., в його складі налічувалося 107 Оберучев К. В дни революции. – С. 95. 108 Кедровський В. 1917 рік. Спогади члена Українського Військового Генерального Комітету і товариша секретаря військових справ у часі Української Центральної Ради. – Вінніпег, 1967. – С. 58; Український національно-визвольний рух. – С. 281. 109 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 64; РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 154, 159; Оберучев К. В дни революции. – С. 96; Український національно- визвольний рух. – С. 335. 110 Див., наприклад: ЦДАВО України. – Ф. 3172. – Оп. 1. – Спр. 88. – Арк. 133. 111 РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 67. 112 Там же. – Л. 182. 39 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… 2 штаб-офіцери, 44 обер-офіцери, 13 фельдшерів, 95 старших унтер-офіцерів, 302 молодших унтер-офіцери, 208 єфрейторів, 2 602 рядових113. Ще 400 новобранців було відібрано з етапно- розподільчих пунктів для формування українського запасного полку — під командою полковника Цівчинського. Сучасники відзначали високий рівень національної свідомо сті офіцерів та вояків Богданівського полку. Його старшини й воя ки підтримували ідею розбудови національних збройних сил як го- ловного гаранта суверенних прав українського народу. Велику по- пулярність серед них мали М. Міхновський та його сподвижники. Ось як описував настрої богданівців офіцер, котрий потрапив до полку в червні 1917 р.: «Перше враження у мене склалось таке, що в цілому полкові панує дух Полуботківського клубу […] Власне, правдою було те, що значна частина старшинського складу дихала якраз тим духом. Ясно помітно було серед них не тільки критичне, але й просто негативне ставлення до політики Центральної Ради, зокрема, вони гостро негативно висловлювались на адресу укра- їнських соціалістів […] козацтво полку в масі було за радикальні соціальні зміни дотеперішнього ладу; зокрема, до українських со- ціалістів ставилось дуже прихильно, хоч і не могло їм простити ло- яльність і нерішучість супроти російського уряду»114. Та незалежно від ставлення до тих чи інших політичних сил, офіцери й вояки Богданівського полку усвідомлювали свій обов’язок підтримувати й захищати український національний рух, керівним органом якого була Центральна Рада. Тож невипадково сучасники сприймали богданівців як гвардію української революції. Один із відомих діячів українського руху Ю. Тютюнник згадував перший парад Богданівського полку, свідком якого йому довелося бути в середині червня 1917 р.: «З-за рогу вулиці показується голова ко- лони. Повіває розкішний прапор з образом великого гетьмана. Чу- довий оркестр. Попереду командир полку, полковник Ю. Капкан… Проходять курінь за курінем, сотня за сотнею… Гарні, веселі, мо- гутні, горді. Вони перші творці нової історії України… Довіку не за- буду враження від першого українського полку! Першого по сто- літтях ганебної покори, яка навіть знаходила своїх ідеологів серед 113 Там же. – Л. 203; Там же. – Ф. 2067. – Оп. 2. – Д. 445. – Л. 146. 114 Галаган М. З моїх споминів. – С. 240, 241. 40 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ освічених синів України. Авжеж не паради були метою трьох тисяч вояків-богданівців, коли вони на своїх багнетах начепили синьо- жовті відзнаки. Не для оборони “єдінаго революціоннаго фронта” гуртувалися вони»115. Створення українського полку ім. Богдана Хмельницького мало величезне значення для розгортання українського національного руху в російській армії. Тисячі вояків-українців, розкиданих по фронтах і неозорих просторах Росії, впродовж травня 1917 р. актив- но виступили на підтримку вимог своїх товаришів у Києві. Усі спро- би російського командування та революційної демократії перешко- дити створенню українських частин викликали рішучий протест з боку українських військових організацій. Власне, дії російського керівництва лише підштовхнули організовані маси українського вояцтва до більш радикальних вимог. У першій половині травня 1917 р. українські військові громади Петрограда, Москви, Сарато- ва, Самари, Одеси, Сімферополя, Катеринослава та багатьох інших міст висловили солідарність із вимогами київських «трьох тисяч» і постановили домагатися негайного виділення українців у запіллі в окремі запасні полки116. Лунали й заклики до створення української армії та сповнені обурення протести проти політики російської влади. «Для оборони завойованих вільностей ввесь народ повинен найскоріше стати до зброї, через що вітаємо бажання нашого укра- їнського народу мати власне військо, котре положило б душу й тіло за нашу свободу і доказало б супостатам, якого ми роду, — йшлось у постанові української громади Іркутська. — Тимчасове Прави- тельство повинно безумовно згодитись з бажанням українців, не перечити в організації і озброєнню українського війська»117. Ще більш промовистою була резолюція, ухвалена 17 травня 1917 р. на загальних зборах українців-артилеристів московської залоги: «Рі- шуче піддержуємо домагання трьох тисяч (3000) солдат-українців у Київі в їхньому бажанні організовуватися в Український полк. 115 Тютюнник Ю. Революційна стихія. Зимовий похід 1919–20 рр. – Львів, 2004. – С. 29. 116 ГАРФ. – Ф. 1800. – Оп. 1. – Д. 38. – Л. 39, 110–110об.; РГВИА. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 24; ЦДАВО України. – Ф. 1076. – Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 88, 99, 119–119зв.; Український національно-визвольний рух. Березень–листопад 1917 року. – С. 260; Якупов Н. Борьба за армию в 1917 году (Деятельность боль- шевиков в прифронтовых округах). – Москва, 1975. – С. 168. 117 ЦДАВО України. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 50. – Арк. 24. 41 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… Ще більш рішуче протестуємо проти постанови Тимчасового уря- ду, який насмілюється вільному українському народові указувать, що можна де завгодно, але не в Київі, організовувати Українські полки. Ми дивуємся Петроградському урядові, який і досі ще хоче розпоряджуватися в українській землі. Ми, солдати вищесказаних частин, заявляємо: ніякого чужого втручання в Українські справи на Українській землі ми не потерпимо і, коли потрібно буде, всі, як один, будемо боронити свою волю, свою свободу, свою національну незалежність»118. Подібні настрої панували на І Українському військовому з’їзді, що проголосив одним із головних завдань українського військового руху створення національної армії. Делегати з’їзду ухвалили до- магатися виділення українців у запіллі в окремі запасні полки, щоб через надходження на фронт українських поповнень поступово українізувати й деякі фронтові частини. У зв’язку з цим мова за- йшла навіть про створення 2-го українського ім. Павла Полуботка полку119. Наприкінці травня 1917 р. вимоги українізувати з’єднання й частини російської армії, що лунали з самого війська, стали все- загальними. Російське керівництво нічого не могло вдіяти у цій ситуації — поступившись раз перед вимогами вояків-українців, воно фактично визнало себе безсилим протидіяти українському військовому руху. Тож хоча перед українцями була ще тривала боротьба за створення національної армії, початок її був успішним. Отже, створення у травні 1917 р. українського охочекомонно- го полку ім. Богдана Хмельницького стало результатом швидкого розгортання національного руху серед вояків-українців російської армії, що розпочалося після Лютневої революції. На початковому етапі ідейно керувала цим рухом група патріотично налаштованих офіцерів київської залоги. Саме з їхнього середовища йшов заклик до створення українського полку, підхоплений вояцькою масою. Активна участь членів Українського військового клубу ім. Пав- ла Полуботка в обстоюванні вимог вояків-українців надала діям останніх послідовності й організованості. Самовільне створення українського полку — всупереч волі російського керівництва й без 118 Там само. – Ф. 1076. – Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 70. 119 ГАРФ. – Ф. 5881. – Оп. 1. – Д. 583. – Л. 70. 42 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ участі Центральної Ради — продемонструвало силу українського військового руху та його здатність до самоорганізації. На фоні політичних потрясінь і першої в революційній Росії урядової кризи виникнення в Києві українського полку не вигля- дало подією надзвичайного масштабу. Проте воно мало величезну вагу для морального піднесення українського національного руху. Боротьба за Богданівський полк стала потужним каталізатором національно-демократичних процесів, що розгорталися навесні 1917 р. в середовищі українського вояцтва, а створення першої в російській армії української частини не лише відновило національ- ну військову традицію на Наддніпрянській Україні, але й заклало передумови для розгортання й поглиблення українського військо- вого руху. ДОДАТОК Список офіцерів-українців, прийнятих до 1-го українського охочекомонного полку* 1. підполк. Капкан 4-го кулеметного полку** 2. підполк. Яковлів 310-го Шацького полку 3. капітан Тюпа завідувач Київського артилерійського складу 4. шт.-капітан Забочін 310-го Шацького полку 5. шт.-капітан Іванюков 196-го запасного полку 6. шт.-капітан Забуцький 10-го стрілецького полку 7. поручн. Омелюстний 122-го запасного полку 8. поручн. Черкасов 2-го кулеметного полку 9. підпоручн. Ложченко 121-го окремого арт. дивізіону 10. підпоручн. Євтимович 7-го Заамурського полку 11. підпоручн. Шаповал 5-го гренадерського Київського полку 12. підпоручн. Фещук 164-го запасного полку 13. підпоручн. Яворський І штабу техн. відділу 19-го інженерного полку 14. підпоручн. Неговський 420-го Сердобського полку * РГВИА. — Ф. 1759. — Оп. 3. — Д. 790. — Л. 89—89об. ** Є у списках 193-го Свіязького полку. 43 № 13МИХАЙЛО КОВАЛЬЧУК СТВОРЕННЯ 1-ГО УКРАЇНСЬКОГО ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ… 15. підпоручн. Демуцький 210-го Бронницького полку 16. підпоручн. Мірний 39-го Сибірського стрілецького полку 17. підпоручн. Варницький 148-го Каспійського полку 18. прапорщик Міляєв 46-го запасного полку 19. прапорщик Богацький 144-го запасного полку 20. прапорщик Базилевський 2-го Київського військового училища 21. прапорщик Мельник 46-го запасного полку 22. прапорщик Бугай 137-го запасного полку 23. прапорщик Солнцев 742-го запасного полку 24. прапорщик Пилинський 271-го запасного полку 25. прапорщик Слюсарев- ський 2-го Київського військового училища 26. прапорщик Кравченко 765-ї ополченської дружини 27. прапорщик Некраха 52-го запасного полку 28. прапорщик Мельников 293-го запасного полку 29. прапорщик Калиниченко 109-го запасного полку 30. прапорщик Журавський 241-го запасного полку 31. прапорщик Демуцький 176-го запасного полку 32. прапорщик Демуцький 3-ї Київської школи прапорщиків 33. прапорщик Іщенко Казанського військового округу 34. прапорщик Бездітний 59-го запасного полку 35. прапорщик Заболотний 203-го запасного полку 36. прапорщик Рудь 16-го стрілецького полку 37. прапорщик Лук’янів 39-ї запасної бригади 38. прапорщик Павелко прикомандирований до Одеського військ. округу 39. прапорщик Радченко 1-ї запасної гірської батареї 40. прапорщик Білоконний 415-ї Київської дружини 41. прапорщик Власенко 132-го запасного полку 42. прапорщик Вечеровський 3-ї Київської школи прапорщиків 43. прапорщик Падалка 289-го запасного полку 44. прапорщик Кузнєцов 4-го кулеметного полку 45. прапорщик Костенко 4-го кулеметного полку 44 ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 46. прапорщик Костянецький 4-го кулеметного полку 47. прапорщик Величко 4-го кулеметного полку 48. прапорщик Горб 4-го кулеметного полку 49. прапорщик Максименко 4-го кулеметного полку 50. прапорщик Калина 214-го запасного полку 51. прапорщик Басенко 58-го запасного полку 52. прапорщик Лукашевич 53-го запасного полку 53. прапорщик Журавленко технічної майстерні № 8 54. прапорщик Семеренко 24-го запасного полку 55. прапорщик Марченко Офіцерської стрілецької школи в Орієнбаумі 56. прапорщик Певний 39-го запасного полку 57. хорунжий Бойко штабу Київського військового округу 58. прапорщик Микитюк 192-го запасного полку 59. лікар Гончаров 125-го Курського полку 60. лікар Коломієць 32-ї пішої дивізії 61. лікар Журавель на військовій службі не перебував 62. лікар Бризгун на військовій службі не перебував 63. військ. чиновн. Біленький для доручень інтендантства 64. військ. чиновн. Хоха 759-ї пішої дружини 65. священик Маринич Київської єпархії 66. підпоручник Марковський Кексгольмського полку 67. Капельмейстер Попович 17-го запасного полку
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-65454
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0120
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-01T14:09:53Z
publishDate 2009
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
record_format dspace
spelling Ковальчук, М.
2014-06-25T17:16:28Z
2014-06-25T17:16:28Z
2009
Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 5-44. — Бібліогр.: 119 назв. — укр.
XXXX-0120
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65454
uk
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
Український визвольний рух
Доба Української Народної Республіки
Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
Article
published earlier
spellingShingle Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
Ковальчук, М.
Доба Української Народної Республіки
title Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
title_full Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
title_fullStr Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
title_full_unstemmed Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
title_short Створення 1-го українського імені Богдана Хмельницького полку (травень 1917 року)
title_sort створення 1-го українського імені богдана хмельницького полку (травень 1917 року)
topic Доба Української Народної Республіки
topic_facet Доба Української Народної Республіки
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/65454
work_keys_str_mv AT kovalʹčukm stvorennâ1goukraínsʹkogoímeníbogdanahmelʹnicʹkogopolkutravenʹ1917roku

Similar Items