Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український визвольний рух |
|---|---|
| Datum: | 2006 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67143 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА / Р. Забілий // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 6. — С. 170-183. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860125315236364288 |
|---|---|
| author | Забілий, Р. |
| author_facet | Забілий, Р. |
| citation_txt | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА / Р. Забілий // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 6. — С. 170-183. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| first_indexed | 2025-12-07T17:41:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
171170
повстансько�підпільної боротьби. Вони скріплювали переконання, що
в усяких умовах і в кожному терені боротьба з ворогом є можливою»4.
Рейди відділів УПА за їх значенням можна поділити на такі групи:
1. Пропагандистські рейди стратегічного значення теренами
європейських держав (Польща, Чехословаччина, Австрія, Румунія,
Литва, Східна Прусія) та в області України на схід від основного терену
дій УПА5.
2. Рейди оперативного значення зі специфічними завданнями.
Наприклад, курінь «Верховинці» у квітні 1944 р. вирушив із Рогатин�
щини у Томашівщину і там діяв на «головній бойово – оборонній лінії р. Сян
(Синява) – Грабовець (повіт Грубешів)»6 проти німців та польських і
червоних партизанів. Із пересуненням польсько�радянського кордону
на «лінію Керзона» дії куреня на р. Сян втратили доцільність через
появу прикордонних військ НКВД, і у листопаді 1944 р. повстанці
повернулися на свої терени у Воєнну округу (ВО) 3 «Лисоня»7.
З метою знищити недобитків червоного партизанського з’єднання
М. Шукаєва 1 липня 1944 р. вирушив у рейд курінь «Скажені» з
Тактичного відтинка (ТВ) 22 «Чорний Ліс» у ТВ 24 «Маківка»8.
«Регенерувати терен і настрої в новій дійсності, здеморалізувати
ворога ударом кількости і випробувати тактику груповости сил» мав
загін, що рейдував у вересні–жовтні 1944 р. (6 сотень) із ВО 3 «Лисоня»9.
Курінь «Чортківський» з цієї ж округи під час рейду по Буковині в
листопаді–грудні 1944 р., крім пропагандистських і бойових акцій, мав
здійснити ще й «бойову розвідку»10.
3. Рейди тактичного значення. Їх були сотні. Усі вони пов’язані з
особливостями повстанської тактики в умовах постійної ворожої
присутності в терені, коли доводилося рухатись, щоб не бути
знищеним. Тому відділи завжди перебували в русі у межах свого
Тактичного відтинка чи Воєнної округи.
______________________________________
4 Вернигора М. Про рейди УПА // Українська Повстанська Армія. Збірник документів за
1942!1950 рр. – Частина перша. – Видання ЗЧ ОУН, 1957. – С. 70.
5 Докладніше про закордонні рейди див.: В’ятрович В. Рейди УПА теренами Чехословаччи!
ни. – Львів, 2001; Шанковський Л. Українська повстанча армія // Історія українського
війська. – Вінніпег, 1953.
6 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2001. – Т. 33: Тактичний
відтинок УПА 26!ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина. – С. 64.
7 Там само. – С. 64–65.
8 Забілий Р. Нарис історії куреня «Скажені» // Український визвольний рух. – Львів,
2003. – Зб. 1. – С. 135.
9 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2001. – Т. 33: Тактичний
відтинок УПА 26!ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина. – С. 73.
10 Там само. – С. 76.
Руслан ЗАБІЛИЙ
ПІДГОТОВКА ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАРШІВ І
ПОСТОЇВ РЕЙДУЮЧИХ ВІДДІЛІВ УПА
Рейд як спосіб ведення бойових дій відомий віддавна. Його
використовували і диверсійні підрозділи різних армій, і регулярні
війська. Але справжніми майстрами рейдів завжди були партизани.
В Українській повстанській армії рейди стали основною формою
бойових дій. Вони мали і стратегічне, і оперативно�тактичне значення.
Рейдували великі відділи, виконуючи особливі завдання, і підвідділи,
рятуючись від ворожих облав та погонь, бо тривале перебування на
одному місці було рівноцінним смерті.
Термін «рейд» у військовій літературі визначають як «стрімке
просування і бойові дії у запіллі ворожих частин мобільних з’єднань
або партизанських загонів […] з метою завдати удару по живій силі і
техніці противника, знищити його важливі об’єкти на маршруті рейду,
дезорганізувати роботу зв’язку, пунктів керування і його запілля,
порушити комунікації, посіяти паніку, відволікти від вирішення
головних завдань»1.
З тактичного погляду рейди є своєрідною формою партизанських
дій під час руху тилами ворога, що поєднує засідки, наскоки, диверсії та
пропагандистську роботу. Рейд – надзвичайно ефективний метод,
оскільки дає змогу виконувати широкі завдання, здійснювати бойові
акції на тих теренах, де противник найменше чекає повстанця і
сподівається його діяльності2.
У чому ж полягала суть завдань рейдуючих відділів УПА? Роман
Шухевич – «Чупринка», «Чагар» з цього приводу писав: «В першу
чергу це будуть цілі політично � пропагандивні й щойно на другому
місці стоятимуть бойові […]», – бо: «революція, яку приходиться
здійснювати українському народові, є в першу чергу революцією
політичною»3.
Про рейди у вужчому розумінні висловлюється політвиховник
одного з Тактичних відтинків Микола Фриз – «Вернигора»: «Рейди
були знаменитою школою для військового, політичного й виховного
вишколу бійців і командирів, змушували винаходити та примінювати
щораз нові методи й тактичні прийоми та збагачувати досвід
______________________________________
1 Советская военная энциклопедия. – Москва, 1979. – Т. 7. – С. 94.
2 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 103.
3 Чагар. Про рейди // Повстанець. – Ч. 4. – Березень 1945 // Літопис УПА. Нова серія. –
Київ–Торонто, 1995. – Т. 1: Видання Головного Командування УПА. – С. 211.
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
173172
проведення політично�пропагандивної роботи, санітарне
забезпечення18. Планував рейди Головний військовий штаб (ГВШ)19, чи
також Крайовий військовий штаб (КВШ), – узгоджуючи свої плани,
залежно від значення та протяжності маршруту, з ГВШ. Підполковник
Іван Бутковський – «Гуцул» зазначає, що підготовкою займалися
штаби, проте, з огляду на обов’язки, які мали старшини для тактичних
завдань, можна припустити, що саме вони безпосередньо виконували
цю роботу. Скеровував її 1�й оперативний відділ ГВШ або КВШ20.
У 1943 р. на Волині для рейдів спеціально формували окремі
відділи, а в Галичині відправляли найбоєздатніші і найзагартованіші
курені або сотні. Так, у квітні 1943 р. у ВО 3 «Турів» групи УПА�
«Північ» за два тижні було сформовано курінь особливого призначення
під командуванням Миколи Якимчука – «Олега». Він мав уперше
здійснити рейд на схід, в області, де повстанський рух не був
поширений. Колишній командир сотні В. Новак – «Крилатий» так
пише про курінь «Олега»: «До нього давали тільки військово
вишколених вояків і старшин та підстаршин, які мали вже деякий
бойовий досвід»21. Лев Шанковський доповнює: «Вже сам зовнішній
вигляд цих частин вливав духа бадьорости в маси. Населення бачило
перед собою вишколені і здисципліновані військові відділи»22.
Ось як виглядала підготовка до рейду куреня «Скажені» в ТВ 22
«Чорний Ліс», за спогадами стрільця Василя Савчина: «У селах
Грабівці, Глибокому, Хмелівці, Лесівці, Гринівці, Посічі та інших
працювали шевські й кравецькі майстерні, які шили чоботи, військові
мундири, білизну, мазепинки. Одночасно поправляли поношене
взуття і мундири. Господарський підрозділ заготовляв продукти
харчування, а також казани для польових кухонь. Вояки […] приводили
себе до порядку: підстригалися, милися в табірній лазні, проходили
медичний огляд. Хворих відправляли до шпиталю. У таборі і на лісових
галявинах йшов інтенсивний вишкіл»23.
Підготовка – дуже важливий етап рейду. Недостатньо підготов�
лені рейди завжди закінчувалися невдало. Командир ВО 2 «Богун»
______________________________________
18 Щитенко В. Рейди. – Київ–Львів, 1946. – С. 4–6.
19 Партизанка. (партизанський вишкіл). – С. 121 // Копія рукопису зберігається в
Архіві ЦДВР.
20 Бутковський І. Організаційна структура УПА // Українська Повстанська Армія. –
Ч. 1. – Видання ЗЧ ОУН, 1957. – С. 6.
21 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1984. – Т. 5: Волинь і Полісся.
Німецька окупація. – Кн. 3. – С. 105.
22 Шанковський Л. Українська повстанча армія // Історія українського війська. – Вінніпег,
1953. – С. 677.
23 Савчин В. Як ми взяли в полон німецького генерала // Слово народу. – 1997. – 6 вересня.
У 1943–1945 рр., у час найбільшої активності УПА, в рейди йшли
досить різні відділи – від чоти, або й менше, до загону.
Після вишколу на Буковому Берді (Перемищина) 24 вересня 1944 р.
в Карпатський рейд вирушив загін Василя Мізерного – «Рена»11 у
складі 10�ти сотень, кінно�розвідувальної чоти та артилерійської
ланки (2 гармати)12 загальною чисельністю 1811 повстанців13. Рейди
такими багаточисельними відділами є виключенням. Як правило,
рейдували курені та сотні.
Роман Шухевич вважав, що найефективнішими є рейди, які
здійснюють посилені чоти чисельністю 30–40 стрільців. Такий відділ,
в умовах великої концентрації ворожих військ у терені, мав
можливість вдало маневрувати, «кількістю своєї скорострільної зброї
зможе […], на випадок потреби, вибитися з ворожого оточення, а
рівночасно легко […] законспірувати свій рух і місце постою»14. Так, у
липні 1943 р. Федір Воробець – «Верещака» з маленькою групою
повстанців (у 25 стрільців) дійшов за 30 км від Києва. Правда,
повертаючись у свої терени, підвідділ мав бої з німцями та червоними
партизанами, тому з повстанців мало хто залишився живий15 .
Досвід показав, що для великих рейдів найвигіднішою порою року
є осінь, коли короткі дні та довгі ночі, а найважчою – зима. Узимку існує
багато природних перешкод (сніг, морози), важко маскувати свою
присутність у терені, відділам бракує можливостей для повноцінного
відпочинку. Влітку рекомендувалося рейдувати в горах16. Згадані вище
рейди відбувалися здебільшого восени або в середині літа – у
найпридатніший для цього час.
У кожному рейді можна виокремити такі етапи: підготовка відділу,
забезпечення маршу і постоїв, бойові та пропагандистські дії17,
відпочинок після повернення на базу.
Розгляньмо докладніше етапи підготовки, маршу та постоїв
відділу під час рейду. Функції штабу і командира передбачали
загальне планування рейдів, бойову підготовку відділів та командирів,
______________________________________
11 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1987. – Т. 14: Перемищина:
Перемиський курінь УПА. – Кн. 2. – С. 41.
12 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2001. – Т. 33: Тактичний
відтинок УПА 26!ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина. – С. 67.
13 Содоль П. Українська повстанча армія, 1943!49. Довідник другий. – Нью!Йорк, 1995. –
С. 67.
14 Чагар. Про рейди // Повстанець. – Ч. 4. – Березень 1945 // Літопис УПА. Нова серія. –
Київ–Торонто, 1995. – Т. 1: Видання Головного Командування УПА. – С. 211.
15 Скорупський М. Туди, де бій за волю. – Київ, 1992. – С. 172.
16 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 103.
17 Щитенко В. Рейди. – Київ–Львів, 1946. – С. 4 // Копія машинопису зберігається в
Архіві Центру досліджень визвольного руху (далі – Архів ЦДВР).
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
175174
Дулин – «Всеволод»27. З цією метою розробляли спеціальні інструкції,
як наприклад «Короткі вказівки для тих, що йдуть в рейд на
Словаччину»28.
Командир, спираючись на попередню розвідувальну інформацію,
мав узгодити з тактичним старшиною і прокласти на мапі маршрут
рейду. Коли штаб вищого рівня визначався з часом початку відходу
відділу, його командир віддавав наказ командирам сотень або чот про
порядок просування підвідділів у терені, спосіб забезпечення безпеки
маршу, зв’язки, умовні розпізнавальні знаки, сигнали та паролі, місце
збору відділу на випадок розпорошення. Авангардний підвідділ
бойового забезпечення отримував інформацію про розміщення і
пересування сил ворога, місце і час початку маршу. Командир відділу
повідомляв, яка з черги чота чи сотня має здійснювати бойову охорону,
про час остаточної готовності відділу до маршу, а також віддавав
розпорядження щодо забезпечення відділу харчами, амуніцією,
медикаментами, способів маскування під час руху колони та на постоях.
Отримавши розпорядження і накази, чотові та сотенні ще раз
перевіряли готовність своїх підвідділів. Усувалося сліди таборування,
оглядалось озброєння і спорядження, правильність обмотування ніг,
зручність взуття та одягу. Тільки після цього командир висилав уперед
бойове забезпечення та розвідку, зачитував відділові бойовий наказ
про рейд, повідомляючи його мету і значення, а ройовим, чотовим і
сотенним доводив до відома інформацію про час відходу відділу з
табору, місця постою, порядок підвідділів у колоні, терен просування,
інструкції на випадок раптового зіткнення з ворогом. Командир
особисто ще раз оглядав відділ і віддавав наказ розпочинати марш29.
Для безпеки маршу командир виділяв у передню охорону, тобто
бойове забезпечення, 1/3 відділу30 або 1/931 – залежно від концентрації
ворожих військ у терені32. Передня охорона мала убезпечувати відділ
від несподіваного нападу. При зустрічі з ворогом вона мала стримувати
його, зав’язавши бій, і цим самим дати можливість розгорнутися для
оборони або наступу основним силам відділу. Зв’язкові мали своєчасно
повідомляти командирові рейду про небезпеку та перешкоди на
маршруті. В обов’язки передньої охорони входило також ведення
ближньої розвідки. Для цього з її складу на зорову віддаль у різних
______________________________________
27 В’ятрович В. Рейди УПА теренами Чехословаччини. – Торонто–Львів, 2001. – С. 63.
28 Там само. – С. 166.
29 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 103.
30 Там само. – С. 103.
31 Щитенко В. Рейди. – Київ–Львів, 1946. – С. 10 // Копія машинопису зберігається в
Архіві ЦДВР.
32 В’ятрович В. Рейди УПА теренами Чехословаччини. – Торонто–Львів, 2001. – С. 44.
Петро Олійник – «Еней» 1 листопада 1943 р. відправив на Житомир�
щину курінь Василя Процюка – «Кропиви» у складі сотень «Бульби»,
«Бистрого» та «Буланого»; сотню «Гордієнка» – на Хмельниччину і
сотню «Олега» – на Вінничину. Розпочавши рейд, «Кропива»
розчленував свій відділ і разом із сотнею потрапив у засідку та
отримав поранення. Його стрільці, розбігшись, повернулися на вихідне
місце. Через брак харчів та зв’язку припинив рейд «Бульба». У перший
же день масово стали дезертирувати стрільці із сотні «Буланого», а сам
він, нарікаючи на командування, повернувся. За невиконання наказу
сотенного «Буланого», бунчужного «Жука» та ще 24�х дезертирів після
суду розстріляно. Не виконав завдання також «Гордієнко». Він
вирушив у рейд хворим, а через два дні передав сотню «Яремі», а сам
повернувся. Сотня потрапила в оточення, мала бої, проривалася і,
переслідувана, без обозу, не маючи зв’язку прийшла у ВО 2 «Богун».
Тільки «Бистрий», розчленувавши сотню на чоти, дійшов до
вказаної місцевості, де вів пропаганду серед населення. Більш�менш
вдало прорейдувала сотня «Олега»24.
Шеф штабу ВО 2 «Богун» Дмитро Казван – «Черник» під�
сумовував: «Рейд не вдався. Сотні, частинно розгубившись по терені,
стратили для нас вартість боєвих одиниць. Відділи […] повернулися в
безладі з масою дезертирів, хворих і нарікаючих. Причиною цього, як
подають командири, є густота німецьких опорних пунктів, тяжке
прохарчування, маса сексотів, холодна пора, слабий виряд (муніція і
карти)»25. Ці обставини спричинилися до невдачі лише частково, адже
відділам групи «Захід» доводилося рейдувати й у важчих умовах.
Основна причина – це низький рівень ідейної та бойової готовності
стрільців і командирів. Саме це завжди відігравало найважливішу
роль – і не лише під час рейдів. Повстанські правильники вимагали
високого ступеня самопідготовки політвиховників та політичної
підготовки відділів. Узгодивши з командиром відділу план виховної
роботи, політвиховник мав провести зі стрільцями «гутірки для
піднесення відповідного рівня поведінки»26. Курінь «Підкарпатський»
Павла Вацика – «Прута» із ТВ 22 «Чорний Ліс» та сотню «Булава»
Володимира Гошки – «Мирона» із ТВ 24 «Магура», з огляду на
важливість завдання, до рейду по Словаччині в серпні 1945 р.,
ідеологічно вишколював політвиховник ТВ 24 «Маківка» Григорій
______________________________________
24 Літопис Української Повстанської Армії. Нова серія. – Київ–Торонто, 1999. – Волинь
і Полісся: УПА та запілля 1943!1944. – Т. 2. – С. 345–347.
25 Там само. – С. 346–347.
26 Щитенко В. Рейди. – Київ–Львів, 1946. – С. 3–4. Копія машинопису зберігається
в Архіві ЦДВР.
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
177176
С
х
ем
а
ш
и
к
у
ва
н
н
я
в
ід
ді
лу
н
а
м
ар
ш
і п
ід
ч
ас
р
ей
ду
За
дн
я
ох
ор
он
а
Л
ан
ка
в
аж
ко
ї
зб
ро
ї
Ро
зш
ук
Ро
зш
ук
Го
ло
вн
і с
ил
и
Ко
ма
нд
ир
і й
ог
о
по
чо
т
Ро
зш
ук
П
ер
ед
ня
о
хо
ро
на
Ві
дс
т
ан
ь:
3
00
м
. у
де
нь
, 1
00
м
. у
но
чі
Зо
ро
ва
ві
дс
т
.
напрямках відправляли розшуки. Розшуки, рухаючись попереду
колони, ретельно оглядали місцевість, підозрілі та небезпечні місця, де
міг причаїтися ворог: рови, кущі, мости, кладки тощо. У разі небезпеки
або природної перешкоди на умовний знак розшуку передня охорона
негайно залягала, готова відкрити вогонь, одночасно попереджуючи
весь відділ. Передня охорона просувалася в авангарді перед відділом на
відстані 300 м удень і 100 м уночі.
Дослідник Сергій Ткаченко помилково вважає, що за передньою
охороною (бойовим забезпеченням) рухався авангардний відділ, – а
потім уже головні сили33. Про таке шикування, як бачимо, не йдеться ні
в праці Степана Фрасуляка – «Хмеля» «Українська партизанка», ні в
«Рейдах» «Щитенка» (прізвище та ім’я не відомі). Не пише про це у
своєму дослідженні також і Володимир В’ятрович. Невідомий автор
«“Партизанки” (партизанського вишколу)» говорить про виділення зі
складу передньої охорони (чолового забезпечення) «теренового
відділу чолового забезпечення» у складі 10–20 стрільців та розшуків34,
але не згадує про авангардний відділ перед головними силами.
За головними силами на зоровій віддалі рухалася в ар’єргарді задня
бойова охорона, чи забезпечення, яке також, тримаючись на віддалі
100–300 м, залежно від часу доби, висилала в різних напрямках
розшуки для ведення ближньої розвідки. Задня охорона при відступі
відділу мала знищувати дрібні групи ворога, не дати атакувати головні
сили, щоб відділ мав можливість відірватися від переслідування. Цей
ар’єргардний відділ ніс охоронну службу, виставивши чати, під час
постою чи відпочинку головних сил35.
Командир зі своїм почотом та зв’язковими перебував у середині ко�
лони на чолі головних сил. Біля себе тримав також підвідділи важкої
зброї. У хвості колони за головними силами йшли обози, якщо вони були36.
На практиці рейдуючі відділи не завжди додержувалися приписів
правильників, а діяли з огляду на поточну ситуацію. У добре опано�
ваному терені повстанці рухалися відкрито, не боячись ворога. 1 липня
1944 р. з с. Грабівка вирушив у рейд курінь «Скажені» колоною
завдовжки до 10 км, у якій було 25 парокінних возів, наладованих усім
необхідним. Повстанці йшли вдень, битими шляхами, через села, в
тому числі і через райцентр Перегінськ37. Командир ВО 4 «Говерля»
______________________________________
33 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000. – С. 176.
34 Партизанка (партизанський вишкіл). – С. 59 // Копія рукопису зберігається в Архіві
ЦДВР.
35 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 105.
36 Там само. – С. 106.
37 Савчин В. Як ми взяли в полон німецького генерала // Слово народу. – 1997. – 6 вересня.
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
179178
Що ж до маршового режиму, то відділи рухалися переважно вночі.
Роман Шухевич писав: «Зрозумілою річчю є, що просування частин
може відбуватися тільки вночі, а вдень тільки в лісних околицях, де не
можна сподіватися зустрічі ані з ворогом, ані з цивільним
населенням»43. У темені ночі стрільці могли легко відбитися від відділу.
Тому вояки із Військово�польової жандармерії (ВПЖ), призначені для
цього командиром, пильнували, щоби ніхто не відстав. Аби не
загубитися в темряві, повстанці трималися за мотузку чи одне за
одного. Щоб краще бачити направляючого, йому на спину чіпляли
шматок білої тканини або паперу44.
Направляючий колони задавав темп маршу. Він рухався в передній
охороні рівномірним кроком45. Темп руху відділу був різний залежно
від місцевості, часу доби та пори року. Колона на рівнині йшла зі
швидкістю 3–4 км/год., в горах –до 1–1,5 км/год., а взимку, залежно від
товщини снігового покриву, – від 2 до 0,5 км/год.46. Темп руху падав,
якщо у колоні були підводи, навантажені амуніцією, важкою зброєю,
харчами. Це створювало додаткові труднощі, сковувало маневреність
відділу. У горах стрільці самі несли важкі кулемети, легкі міномети,
амуніцію, харчі та інше спорядження. Іноді для цього використовували
в’ючних коней, на яких завантажували до 80 кг вантажу47. Так, у
Тухольці та Рикові на Сколівщині В. Мізерний – «Рен», готуючись
продовжувати рейд горами, наказав залишити частину виряду в селян,
частину поховати у криївках, зокрема гармати й зайву амуніцію, а
також деякі тачанки. На коней навантажили тільки тяжкі кулемети і
міномети48. Для несення вантажів із чоти виділяли службовий рій49.
Кожний повстанець ніс свій особистий виряд, що без зброї важив 6 кг.
Він складався з найнеобхідніших речей, щоб не сковувати повстанця в
бою. Виряд включав плащ�намет, приладдя для ремонту взуття (кілки,
дратву, шило та ін.), приладдя для ремонту одягу (голка, нитки, шматки
тканини), амуніцію, недоторканний запас харчів – «залізну порцію».
Усе це переносилося в наплечнику50.
______________________________________
43 Чагар. Про рейди // Повстанець. – Ч. 4. – Березень 1945 // Літопис УПА. Нова серія. –
Київ–Торонто, 1995. – Т. 1: Видання Головного Командування УПА. – С. 213.
44 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 105.
45 Там само. – С. 105.
46 Подготовка разведчика. Базовая подготовка армейского спецназа ГРУ. /Под общ. Ред.
А. Е. Тараса. – Минск–Москва, 1998. – С. 137–138.
47 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 20.
48 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів, 1992. – С. 31.
49 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 105.
50 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 19.
писав про зухвалий марш «Скажених»: «За поголосками, що
кружляли по підкарпатських містечках, гірськими та підгірськими
шляхами йшов на захід 15�тисячний більшовицький відділ, який
прорвався через фронт. З Рожнятова втікали мадяри, в Долині і Вигоді
стояли в гострому поготівлі німецькі частини з майном навантаженим
на машинах, готові кожної хвилини до втечі»38. Німці зорієнтувалися в
дійсному стані речей аж за тиждень від дня початку рейду, 6 липня
1944 р., й заходилися підтягувати сили, щоб блокувати шлях
Синевидсько–Рожанка на Сколівщині39.
Шляхами і через села йшов також загін «Лемківщина–Захід» під
командуванням В. Мізерного – «Рена». Колона відділу розтягнулася на
кілометри. В обозі було понад 200 коней, запряжених у вози зі зброєю,
законсервованим у діжках м’ясом тощо. Загін рухався то по шосе над
р. Стрий, то бічними дорогами і полями, зустрічаючи колони мадярів,
які відступали. Ті дивувалися, що повстанці йдуть у бік фронту, в
запілля більшовиків40.
У ворожому терені повстанці рухалися максимально конспіратив�
но – по ночах і малими підвідділами. В. В’ятрович наводить опис рейду по
Чехословаччині сотні Володимира Щигельського – «Бурлаки» в липні
1947 р., який зробив Вацлав Славік: «Група переходила так, що залишала
сліди, ніби проходило троє людей. Вночі вони прослизали нашими
позиціями у формі довгої змії, тримаючись за руки. При необхідності,
звертали ліворуч чи праворуч, або назад, звиваючись, як змія»41.
Тактично вправні відділи долали природні перешкоди, форсували
автомобільні та залізничні шляхи. При цьому головна відповідальність
лежала на передній бойовій охороні. Вона виставляла дві кулеметні
застави на шляху у віддалі 200–300 м одна від одної. Під охороною
застав головні сили, розгорнувшись у розстрільну (лаву), швидко
перебігали перешкоду. Уздовж автомобільних та залізничних шляхів
відділ маршував уночі, коли на них знижувалась інтенсивність руху.
Також застави виставляли, форсуючи гірські річки, коли відділ був
особливо вразливим. Річки стрільці переходили по�двоє, тримаючись
за руки, щоби встояти проти рвучкої течії. Болота переходили з
допомогою провідників із місцевого населення, які добре орі�
єнтувалися в терені42.
______________________________________
38 Літопис Української Повстанської Армії.– Т. 19. – Кн. 2: Карпатська група «Говерля». –
Львів, 1992. – С. 37–38.
39 Савчин В. Як ми взяли в полон німецького генерала // Слово народу. – 1997. – 6 вересня.
40 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів. – С. 31–32.
41 В’ятрович В. Рейди УПА теренами Чехословаччини. – Торонто–Львів, 2001. – С. 113.
42 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 105.
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
181180
«Залізна порція» включала сушену рибу, сухарі, м’ясні консерви,
горох, сушені овочі57.
Про здоров’я повстанців турбувалася санітарна служба. Під час
рейду у відділі мав перебувати бодай один санітар із необхідною
кількістю ліків та перев’язочного матеріалу58. Запас ліків брали з
огляду на тривалість рейду та можливість його поповнювати в терені59.
Справно мали працювати зв’язки. Кур’єри та зв’язкові постійно
перебували біля командира, готові щомиті передати підвідділам його
наказ чи розпорядження. Накази передавали також пострілом,
ракетами, свистком. Рейдуючі відділи, як рівно ж і інші бойові сотні,
користувалися системою паролів, переходячи з одної теренової
клітини ОУН до іншої. Це давало можливість уникати зіткнень із
Самооборонними кущовими відділами (СКВ), адміністративними
боївками, іншими сотнями. Тут також важливу роль відігравала
розвідка. Крім ближньої, рейдуючий відділ висилав також дальню
розвідку на відстань від 1 до 10 км60. У курені «Скажені»
розвідувальним підвідділом командував Михайло Штурмак – «Крук».
Наприклад, він з розвідниками за два дні до приходу куреня з’явився в
с. Церківна Долинського р�ну. Тут він зустрівся з місцевими
підпільниками, які допомагали підготувати село до постою куреня та
зорганізувати забезпечення харчами. 6 липня 1944 р. «Крук» у селі
влаштував засідку на три німецькі вантажівки і захопив офіцера. Від
нього розвідники дізналися про наміри ворога великими силами
наступати на лісові масиви на Долинщині61.
У відділі «Рена» функції дальньої розвідки виконувала ВПЖ. Вони
«посувалися кілька кілометрів перед» відділом, заходили до сіл і
збирали «інформації від місцевих розвідок, які діяли бездоганно. Вони
знали про все і ніякий рух ворога не минав їх уваги»62.
Перед приходом головних сил на постій терен перевіряли саме
розвідники. Передня охорона оглядала околиці та крайні хати села, де
мав зупинитися відділ63. Якщо ворога не було, повстанці заходили в
село, нікого не випускаючи з хат із міркувань конспірації аж до
моменту відходу. Під час рейду повстанці не мали перебувати в
______________________________________
57 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів, 1992. – С. 31.
58 Чагар. Про рейди // Повстанець. – Ч. 4. – Березень 1945 //Літопис УПА. Нова серія. –
Київ–Торонто, 1995. – Т. 1: Видання Головного Командування УПА. – С. 212.
59 Щитенко В. Рейди. – Київ–Львів, 1946. – С. 4 // Копія машинопису зберігається в
Архіві ЦДВР.
60 Савчин В. Як ми взяли в полон німецького генерала // Слово народу. – 1997. – 6 вересня.
61 Рани. Спецвипуск газети «Галичина». – 1997. – 12 квітня.
62 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів, 1992. – С. 49.
63 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 104.
Майже після години безперервного маршу колона зупинялася на
десятихвилинний перепочинок. Рух колони розпочинався з перевірки
ройовими особового складу та спорядження, щоб ніхто нічого не
залишив на місці зупинки. У горах відпочинки на 1–2 год. призначали
після кожних 5–10 км шляху, на рівнині повстанці відпочивали довше
після кожних 10–15 км51. Місця для цього старалися вибирати такі, щоб
можна було організувати оборону, заховатися від спеки, дощу, холоду
чи вітру, та поблизу джерела води.
Командир мав дбати про повстанців, слідкуючи, чи нема ознак
утоми у відділі. Крім фізичного, повстанці часто переживали пси�
хологічне виснаження. Ознаками фізичної перевтоми є скляний погляд,
шум в голові, спечені губи, пересихання в ротовій порожнині, біль у
спині від носіння зброї, часте спотикання52. Психічне виснаження на�
ступало після важких переходів та боїв, несподіваних ворожих засі�
док, через утрату друзів у бою. У таких випадках зі стрільцями працю�
вав політвиховник. Такі бійці, в міру можливості, довше спали, краще
харчувалися. Іван Дмитрик згадує про подібні моменти так: «Ми всі
були дуже втомлені, і дехто спав на ходу, вже було мабуть по півночі,
коли прийшов наказ затримуватися в селах на квартири… Ми попа�
дали мов мертві на солому»53. Повстанець Василь Мельник – «Яструб» із
сотні «Хорти» згадував, що під час рейду на Сколівщину 1945 р. стрільці
не витримували нервового напруження через бої, вороже пере�
слідування, холод та голод, – і деякі «відбирали кулею собі життя»54.
У таких умовах повстанці старалися відпочити хоча б добу. У цей
час вони отримували підвищений пайок харчовою цінністю до 4000
ккал.55. Перебуваючи в рейді, повстанці старалися носити з собою
триденний запас харчів. Він складався із сухарів, в’яленого чи
консервованого м’яса, цукру. Носити з собою зайвого вантажу стрільці
не могли56, тому господарська служба на чолі з бунчужним чи
господарчим заготовляла харчі для відділу з допомогою теренової
сітки. У загоні «Лемківщина–Захід» кожний стрілець мав «залізну
порцію» – запас харчів, добре запакований у тканину та щільно
зашитий. Її можна було використати тільки в екстремальній ситуації.
______________________________________
51 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000. – С. 181.
52 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 60.
53 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів, 1992. – С. 32.
54 Спогади Мельника Дмитра – «Яструба», записані в м. Долина Івано!Франківської
області 23.05.1997 // Архів ЦДВР.
55 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000. – С. 181.
56 Партизанка (партизанський вишкіл). – С. 58 // Копія рукопису зберігається в Архіві
ЦДВР.
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА çá³ðíèê Український визвольний рух
183182
партизанів69. Украй залякане німцями та червоними партизанами
населення з довірою і надією ставилося до повстанців, допомагало їм.
Отже бачимо, що для успішного рейду треба було провести
титанічну підготовчу роботу – і то за обмежених матеріальних
ресурсів, браку вишколених стрільців та командирів. Тільки
усвідомлення високої місії визволення від ворога, ідейність,
витривалість і вірність присязі спонукали стрілецтво у неймовірно
складних умовах виконувати покладені на нього завдання. Рейди для
визвольного руху мали передовсім велике політичне значення, бо
давали змогу охопити більші райони, донести інформацію про
боротьбу в Україні за кордон. У тактичному плані проведення рейдів
було виявом військової майстерності повстанців та командирів. Рейди
змушували ворога перебувати в постійній психологічній напрузі,
тримати великі гарнізони по населених пунктах, залучати до своїх
операцій значні військові сили й технічні засоби за незначної їхньої
результативності.
______________________________________
69 Скорупський М. Туди, де бій за волю. – К., 1992. – С. 175.
населених пунктах більше доби64. Часто постої робили у
важкодоступних лісових нетрях, гірських ущелинах тощо. Звичайно,
це були умови таборування далекі від ідеальних. Іван Дмитрик
наводить чимало таких прикладів. «Через близькість ворога, вогнища
не дозволено палити. Ми майже цілий час лежали на замерзлій і
вкритій снігом землі, закуцюбнувши від зимна»65. «Ми розтаборилися
в лісі на горі. Вітер був дуже сильний, і холоднеча була неймовірна. Ми
були потомлені і невиспані після цілонічного маршу, але спати ніхто не
міг. Вогнів розкладати нам не дозволено. Щоб цілком не задубіти від
зимна, ми тупцювали між смереками, але холод паралізував нас усе
більше і більше. Тільки за кілька годин, коли верхи гір зайшли мрякою,
нам дозволено розкласти вогники»66.
Під час постоїв, за будь�якої погоди і часу доби, відділ виставляв
застави у найнебезпечніших місцях, звідки міг напасти ворог. Застави
мали першими вступати в бій, щоб головні сили встигли розгорнутися
для наступу, підготуватися до оборони чи відступити. Від пильності
застави залежало життя стрільців та доля відділу. 17 вересня 1944 р.
загін (6 сотень) під командуванням Омеляна Польового – «Остапа» з
ВО 3 «Лисоня» стояв постоєм у с. Поручин. Несподівано на застави
наскочили більшовики. Повстанці, що були на заставах, належали до
слабкого відділу, вони не витримали натиску і впустили ворога на
місце постою головних сил. Відділ був змушений вступити в затяжний
бій, у якому повстанці мали 3 убитих та 7 поранених, а більшовики –
150 убитих67.
Організувати постій у населеному пункті, де діяла сітка ОУН,
завжди було легше, ніж у теренах слабко опанованих, а надто у зовсім
не заторкнутих визвольним рухом. Максим Скорупський – «Макс»
згадує, що на Житомирщині в селах, де не чули про повстанців,
населення тікало від них, «як від татар»68. Зіткнувшись із такою
поведінкою, «Макс» наказав оточити одне із сіл, що було на шляху
куреня, і залишитися там на постій. «Спочатку селяни до нас лише
приглядалися й не можна було з ними нав’язати розмови. Всі боялися
розповідати й висловлювати перед нами свою думку, але перед
відходом, коли вони побачили, що ми свої люди та ще добре поводимося
й нічого не реквізуємо з харчів», стали жалітися на червоних
______________________________________
64 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000. – С. 213.
65 Дмитрик І. Записки українського повстанця. – Львів, 1992. – С. 46.
66 Хмель С. Ф. Українська партизанка. – Львів, 1993. – С. 49.
67 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2001. – Т. 33: Тактичний
відтинок УПА 26!ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина. – С. 74.
68 Скорупський М. Туди, де бій за волю. – К., 1992. – С. 175.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-67143 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:41:38Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Забілий, Р. 2014-08-17T18:54:08Z 2014-08-17T18:54:08Z 2006 Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА / Р. Забілий // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 6. — С. 170-183. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67143 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Період збройної боротьби ОУН і УПА Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА Article published earlier |
| spellingShingle | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА Забілий, Р. Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| title | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА |
| title_full | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА |
| title_fullStr | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА |
| title_full_unstemmed | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА |
| title_short | Підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів УПА |
| title_sort | підготовка та забезпечення маршів і постоїв рейдуючих відділів упа |
| topic | Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| topic_facet | Період збройної боротьби ОУН і УПА |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67143 |
| work_keys_str_mv | AT zabíliir pídgotovkatazabezpečennâmaršívípostoívreiduûčihvíddílívupa |