Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст.
Проблема матеріального забезпечення православного духовенства на сьогоднішній день є достатньо актуальною. Належним чином вона не врегульована і на законодавчому рівні. Тому важливо знати, яким способом її намагалися розв'язати в минулому, щоб запобігти небажаних помилок. Особливу увагу слід зв...
Saved in:
| Date: | 2004 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6734 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 165-168. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860017743596617728 |
|---|---|
| author | Сухарєв, М.В. |
| author_facet | Сухарєв, М.В. |
| citation_txt | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 165-168. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Проблема матеріального забезпечення православного духовенства на сьогоднішній день є достатньо актуальною. Належним чином вона не врегульована і на законодавчому рівні. Тому важливо знати, яким способом її намагалися розв'язати в минулому, щоб запобігти небажаних помилок. Особливу увагу слід звернути на відносини між православною церквою і державою в економічній сфері.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:45:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ТОЧКА ЗРЕНИЯ
165
Источники и литература
1. Белавина И.Г. Восприятие ребенком компьютера и компьютерных игр // Вопрос психологии. – 1993. –
№3.
2. Машбиц Е.И. Психолого-педагогические проблемы компьютеризации обучения. – М.: Педагогика.
1998.
3. Новоселова С.Л. Развитие мышления в раннем возрасте. – М.: Педагогика. 1999. – С 45–78.
4. Новые информационные технологии в дошкольном образовании / Под ред. Горвица Ю.М. – М.: Лин-
ка-пресс, 1998.
Сухарєв М.В.
СПРОБА ВВЕДЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ РЕНТИ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
В СЕРЕДИНІ ХІХ ст.
Проблема матеріального забезпечення православного духовенства на сьогоднішній день є достатньо
актуальною. Належним чином вона не врегульована і на законодавчому рівні. Тому важливо знати, яким
способом її намагалися розв'язати в минулому, щоб запобігти небажаних помилок. Особливу увагу слід
звернути на відносини між православною церквою і державою в економічній сфері.
Метою представленої статті є розробка питання про спробу введення церковної ренти в Таврійській
губернії в середині ХІХ ст. У цьому зв'язку слід розглянути три основні задачі: причини спроби введення
церковної ренти в Криму і Північній Таврії у 50-і рр. ХІХ ст.; процес взаємодії органів державної влади і
Херсонської єпархії з метою реалізації соціального нововведення; причини відмови від введення церков-
ної ренти у вказаному регіоні.
Досліджувана проблема не знайшла відображення в наукових працях. Матеріал статті базується ви-
ключно на архівних джерелах та опублікованих законодавчих актах.
Розвиток православної церкви в Російській імперії у другій половині XVIII ст. визначався секуляриза-
ційною реформою Катерини ІІ, розпочатою в 1764 р. Законодавство цього періоду забороняло церковним
причтам використовувати примусову працю парафіян для матеріального самозабезпечення. Оскільки саме
в цей час Крим і Північне Причорномор'я стали складовою частиною Російської імперії, вказана заборона
розповсюджувалася і на Таврійську область.
Деякі зміни в церковне законодавство вніс Павло I. 11 січня 1798 р. імператор затвердив указом спіль-
ну доповідь Сенату і Синоду, яка повинна була розв'язати проблему церковного землеволодіння [1]. Допо-
відь передбачала відведення до кожної православної церкви (за винятком міських) 33 дес. землі, з яких 30
дес. приходилося на ріллю і 3 дес. ─ на сінокісні угіддя. Священнослужителям заборонялося обробляти
церковні наділи. Цим повинні були займатися парафіяни. Врожай, зібраний селянами з церковної ділянки,
надходив у розпорядження причту. По суті, держава вводила для селян церковну панщину. За домовленіс-
тю із священнослужителями парафіяни могли розраховуватися не натурою (найчастіше зерном), а грішми
за відповідними цінами. Але на практиці указ фактично не діяв. Незабаром, 3 квітня 1801 р., новий імпе-
ратор Олександр І його відмінив [2].
Однак у середині ХІХ ст. державна влада знову вдалася до позаекономічних заходів матеріального за-
безпечення православного духовенства. Нововведення повинні були торкнутися і Таврійської губернії. 31
березня 1850 р. виконуючий обов'язки Новоросійського генерал-губернатора Федоров надіслав листа Тав-
рійському губернатору Пестелю [3]. У листі Федоров повідомляв, що Синод Російської православної цер-
кви затвердив докладні штати сільських причтів у деяких єпархіях (Санкт-Петербурзькій, Новгородській і
ряді інших). Синод розглянув питання про поширення на причти цих єпархій Найвище затвердженого 20
липня 1842 р. “Положення” про забезпечення землями, будинками й одноразовою допомогою православ-
ного сільського духовенства в західних губерніях. Синод вважав, що згадане “Положення” можна розпо-
всюдити і на великоросійські губернії, а згодом на всі губернії Російської імперії. Робити це, на думку
членів Синоду, слід обережно, оскільки парафіяни повинні бути готові до нововведення, тоді як у західних
губерніях воно вже тривалий час практикувалося для запобігання залежності православного духовенства
від іновірних поміщиків [4].
Новоросійський генерал-губернатор, виконуючи вимогу міністра внутрішніх справ, наказав Таврійсь-
кому губернатору обговорити “Положення” від 20 липня 1842 р. у спеціально створеному комітеті. У ко-
мітет повинні ввійти губернатор, губернський предводитель дворянства, керівник Таврійської палати дер-
жавного майна, а також представник Херсонської єпархії, якій підпорядковувалися таврійські парафії. Об-
говоривши “Положення” і узгодивши свою позицію з Херсонським архієпископом, члени комітету пови-
нні були надіслати генерал-губернатору бажані для них поправки у розглянутий документ.
Щоб зрозуміти суть питання, звернемося до змісту згаданого законодавчого акту. 20 липня 1842 р. ім-
ператор Микола I затвердив “Положення про забезпечення православного сільського духовенства земля-
ми, будинками й одноразовою допомогою в губерніях: Вітебській, Могильовській, Мінській, Віленській,
Гродненській, в Ковельському та Овруцькому повітах Волинської губернії і в Білостокській області” [5]. У
документі визначалися умови наділення землею православних парафій у даному регіоні Російської імперії.
У цілому церковна земля в цих губерніях відводилася на загальних основах. Але були і деякі особливості.
“Положення”, зокрема, повідомляло, що селяни зобов'язані обробляти 10 дес. землі, що належить свяще-
нику їхньої парафії [6]. Втім, застосовувалися й інші варіанти. Парафіянам дозволялося замість трудової
повинності щорічно видавати священику відповідну кількість продуктів (натуральна церковна рента) або
платити пастирю гроші для наймання робочої сили. Якщо у володінні священика знаходилося більше 10
Сухарєв М.В.
СПРОБА ВВЕДЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ РЕНТИ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В СЕРЕДИНІ ХІХ СТ.
166
дес. землі, то надлишки земельної площі священик міг обробляти сам або здавати їх в оренду. “Положен-
ня” віддавало перевагу першому варіанту. Якщо священик здавав свою 10-десятинну ділянку в оренду, се-
ляни звільнялися від її обробки. Цікаво, що священнослужителів зобов'язували застосовувати на своїх ді-
лянках передові сільськогосподарські технології. У малолюдних парафіях кількість робочих днів на цер-
ковній ділянці для селян можна було скорочувати [7]. У цьому випадку передбачалася виплата допомоги
причту з коштів духовного відомства для того, щоб земельна ділянка священика була цілком оброблена.
На відміну від священиків, диякони, паламарі і проскурниці обробляли свої церковні наділи самостійно
або наймали для цього працівників. Парафіяни допомагали церковнослужителям тільки за власним ба-
жанням. Пункти вищеописаного законодавчого акту і повинні були обговорити таврійські чиновники.
2 травня 1850 р. Новоросійський генерал-губернатор повідомив Таврійському губернатору про те, що
Херсонський архієпископ Інокентій призначив настоятеля Сімферопольського Олександро-Невського со-
бору протоієрея Михайла Родіонова представником єпархії в Таврійському губернському комітеті, засно-
ваному для розгляду питання про забезпечення землями, будинками й одноразовою допомогою правосла-
вного сільського духовенства [8].
Перше засідання комітету відбулося 9 листопада 1850 р. [9]. На ньому було прийнято кілька важливих
рішень. Члени комітету погодилися з необхідністю поширення “Положення” від 20 липня 1842 р. на Тав-
рійську губернію. Комітет постановив, що з середовища парафіян необхідно призначити осіб, які будуть
вибирати з володінь парафіян землю і відводити її церквам, розробляти плани відповідної винагороди
священиків за відсутню землю, розклад робочих днів селян на церковних ділянках. Контроль за цим про-
цесом у казенних селищах доручалося здійснювати поряд із благочинними повітовим начальникам, у по-
міщицьких селищах ─ повітовим предводителям дворянства, у змішаних казенно-поміщицьких поселен-
нях ─ спільно повітовим начальникам і повітовим предводителям дворянства. Земельні проекти, складені
на місцях, слід було надсилати в губернський комітет для розгляду і схвалення. Збір проектів офіційно по-
чинався в середині грудня 1850 р.
Члени комітету справедливо вказували на те, що крім державних, поміщицьких і державно-
поміщицьких російських сільських парафій в Таврійській губернії діяли також православні храми у двох
болгарських колоніях (Кишлав та Ізюмівка) і в грецькій колонії Балтачокрак. Крім того, священнослужи-
телі грецьких військових поселень Балаклавського батальйону не забезпечувалися казенним утримуван-
ням і вимагали зрівняння в правах з іншими сільськими парафіями (маються на увазі відведення землі,
призначення робочих днів для парафіян і т.д.). Однак про цих колоністів у “Положенні” для західних гу-
берній від 20 липня 1842 р. нічого не було сказано. Тому комітет звернувся до генерал-губернатора з про-
ханням поширити це “Положення” і на православних колоністів.
З аналогічним проханням до Федорова 13 січня 1852 р. звернувся і Херсонський архієпископ Інокен-
тій [10]. Єпархіальний архієрей вважав, що “Положення” для західних губерній треба цілком поширити на
причти церков колоністського і військового відомств (тобто на болгар і греків Тавриди). Інокентій закли-
кав генерал-губернатора зробити відповідне розпорядження.
Протягом 1852 р. питання з православними колоністами було вирішено. 9 серпня 1852 р. на ім'я Тав-
рійського губернатора надійшло повідомлення з Попечительного комітету про іноземних поселенців Пів-
денного Краю Росії, в якому говорилося, що в Таврійській губернії розташовані тільки три колонії, меш-
канці яких належать до православного сповідання [11]. Ці селища знаходилися під наглядом доглядача
кримських колоній. Попечительний комітет погодився заснувати в Сімферополі колоніальний комітет по
наділенню болгарських і грецьких священнослужителів необхідною кількістю землі. Куратором комітету
був призначений доглядач кримських колоній колезький асесор Еккерт.
6 жовтня 1852 р. командир Балаклавського грецького піхотного батальйону рапортував Таврійському
губернатору Пестелю про те, що при ньому створено комітет з чотирьох чоловік по наділенню земельни-
ми угіддями священнослужителів грецьких військових поселень [12]. Залишалося тільки запросити благо-
чинного. У межах території Балаклавського батальйону церкви знаходилися в селищах Кадиковка, Карань,
Камари, Аутка, Керменчик, Лаки, а також каплиця в Алсуї. Таким чином, на кінець 1852 р. “Положення”
для західних губерній цілком поширилося не тільки на російські, але також на грецькі і болгарські парафії
Кримського півострова.
14 січня 1852 р. в листі до Новоросійського генерал-губернатора архієпископ Херсонський і Таврійсь-
кий Інокентій повідомляв, що одержав відзиви від Херсонського і Таврійського комітетів по забезпеченню
сільського духовенства [13]. За словами Інокентія, обидва комітети погодилися з поширенням “Положен-
ня” від 20 липня 1842 р. на православні парафії Херсоно-Таврійської єпархії. Таврійський комітет прийняв
рішення послідовно виконувати даний документ. Члени Херсонського комітету внесли деякі зміни. Зок-
рема, для селян Херсонської губернії відмінялася обробка 10 дес. землі, що належить священику. Замість
цього кожен священик повинен був щорічно одержувати від парафіян до 25 чвертей хліба. Рішення комі-
тету мотивувалося тим, що в багатьох парафіях селяни проживали на значних відстанях один від одного.
Через це ускладнювалася спільна обробка церковної 10-десятинної ділянки. У перспективі могли виник-
нути конфлікти між священиками і їхньою паствою. Інокентій схвалив нововведення Херсонського комі-
тету і вирішив розповсюдити його на Таврійську губернію, щоб забезпечити єдність дій у межах очолюва-
ної ним єпархії.
Одночасно Інокентій вказав на ряд хиб у роботі Херсонського комітету, на які необхідно звернути
увагу й у Таврії. На думку архієпископа, у звітах слід точніше визначати спосіб винагороди священиків
хлібом, а саме: вказувати сорти хліба, що поставляється селянами, а також місце, час і спосіб доставки
хліба священнослужителям (передбачалося свідоцтво про отримання чи неотримання продукту). Інокентій
також не погодився з думкою Херсонського комітету про те, що наділення священиків землею доцільно
доручити єпархіальному начальству. Досвід показав, що тривале листування духовної консисторії з губе-
ТОЧКА ЗРЕНИЯ
167
рнськими правліннями не сприяє швидкому вирішенню питання. Тому архієпископ закликав Новоросійсь-
кого генерал-губернатора взяти під особистий контроль процес наділення сільського духовенства земель-
ними угіддями. Зі свого боку, Інокентій зобов'язався скласти список церков Херсонської єпархії, котрі ще
не одержали необхідної за законом кількості десятин землі, контролювати оформлення планів і актів на ці
ділянки.
Таврійський губернський комітет обговорював питання про забезпечення сільського духовенства на
своєму засіданні 16 травня 1852 р. [14]. Погодившись із заміною церковної панщини на церковний оброк
(замість обробки 10 дес. землі ─ 25 чвертей хліба), члени комітету відзначили, що в Таврійській губернії
далеко не всі парафіяни зможуть перейти на хлібне утримування священнослужителів. Наприклад, греки
Балаклавського піхотного батальйону здебільшого взагалі не вирощували зернові, а сіяли тютюн, розво-
дили сади і ловили рибу. У даному випадку проблема вимагала особливого підходу.
У листопаді 1852 р. Таврійський губернський комітет висловив наступні міркування з приводу матері-
альної винагороди священиків [15]: щоб зорати орендованим плугом десятину перелогової землі, засіяти її
і заборонити, потрібно 3 крб. 50 коп.; щоб зібрати хліб серпом чи косою, скласти його в копи ─ 4 крб. срі-
блом; щоб перевезти зібраний хліб, обмолотити його і засипати в комору ─ 2 крб. 50 коп. У сумі на оброб-
ку однієї десятини потрібно витратити 10 крб. сріблом, десяти десятин ─ 100 крб. сріблом. Тому якщо па-
рафіяльні селяни не хочуть відбувати трудову повинність на церковній ділянці, вони можуть або платити
священику щорічно 100 крб. сріблом, або видавати йому на цю суму хліб. При цьому слід враховувати
сформовану в регіоні структуру цін.
У реалізацію намічених планів несподівані корективи внесла Кримська війна. У листопаді 1854 р. Та-
врійський губернатор генерал-лейтенант Пестель надіслав таємне послання виконуючому обов'язки Ново-
російського і Бессарабського генерал-губернатора генерал-ад'ютанту Анненкову [16]. У посланні Пестель
пояснював причини затримки складання проектів про наділення сільських священнослужителів землею.
Губернатор побоювався, що введення нових правил може привести до розорення деяких селянських сімей
і до загального селянського невдоволення. Крім того, Пестель зробив ще одне важливе зауваження: “А
якщо мати на увазі пропозицію ясновельможного князя Меншикова про переселення прибережних татар у
Мелітопольський повіт, то і християнське народонаселення в одному місці повинно зрости, а в іншому ─
зменшитися. З цієї причини з приведенням проектів до закінчення, на мою думку, слід призупинитися до
закінчення цього переселення” [17]. З цього приводу Таврійський губернатор чекав розпоряджень від Ан-
ненкова. Як бачимо, в розпалі Кримської війни російський уряд планував насильницьке переселення при-
бережних кримських татар у Північну Таврію, що, безсумнівно, позначилося б на перерозподілі церковної
землі. Як відомо, в силу низки причин часткову депортацію кримськотатарського населення здійснити не
вдалося.
8 січня 1855 р. відбулося останнє засідання Таврійського губернського комітету по наділенню землею
православних сільських священнослужителів під головуванням виконуючого обов'язки військового губер-
натора Сімферополя і Таврійського цивільного губернатора графа Миколи Володимировича Адлерберга
[18]. На цей час були складені проекти перерозподілу землі для 99 церков Таврійської губернії: 53 проекти
знаходилися на розгляді в Таврійському губернському комітеті, 22 проекти ─ у Дніпровському повітовому
комітеті, 22 проекти ─ в Таврійській палаті державного майна, 2 проекти ─ в Перекопському повітовому
комітеті (в кожному повіті діяли комітети, що підпорядковувалися Таврійському губернському комітету).
Однак на території Таврійської губернії велися бойові дії. У деяких селищах православні церкви були
знищені ворогом. Тому Таврійський губернський комітет звернувся до Новоросійського і Бессарабського
генерал-губернатора з проханням тимчасово припинити його діяльність до завершення в Криму воєнних
дій. 6 червня 1855 р. Новоросійський генерал-губернатор задовольнив прохання членів комітету, послав-
шись на згоду обер-прокурора Синоду [19]. По закінченні Кримської війни зазначений комітет у Таврійсь-
кій губернії роботу не відновляв.
На підставі викладеного матеріалу ми можемо зробити наступні висновки. Незважаючи на секуляри-
заційні реформи, проведені Катериною II, періодично держава разом з церквою активно використовувала
методи позаекономічного примусу селян для матеріального забезпечення православного духовенства. У
50-і рр. XIX ст. державна влада спробувала запровадити для православних парафіян Таврійської губернії
церковну ренту. Якщо в західних губерніях Російської імперії подібні заходи виправдовувалися політич-
ними міркуваннями (боротьба з католицькою церквою), то в Південній Україні на перший план виходили
економічні інтереси православних священно- і церковнослужителів. Органи влади Таврійської губернії
всіляко сприяли впровадженню церковної ренти. Однак введенню церковних відробітків і виплат у Тав-
рійській губернії у 1850-і рр. перешкодили Кримська війна і період післявоєнного відновлення. Влада не
наважилася покласти на селян додатковий тягар церковної ренти. А незабаром розпочалася епоха буржуа-
зних реформ, яка унеможливила подібні заходи.
Источники и литература
1. 1. Сухарев М.В. Церковное землевладение в Южной Украине в конце XVIII ─ середине XIX ст. //
Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. ─ 1999. ─ Т. 12
(51). ─ №1. ─ С. 113.
2. 2. Указы и доклады Синода, сведения о содержании городского и сельского духовенства. 1782-1810
гг. ─ Державний архів Дніпропетровської області, ф. 106, оп. 1, спр. 4, арк. 1-2.
3. Дело об обеспечении землями, домами и единовременными пособиями православного сельского ду-
ховенства. Здесь начальная переписка о доставлении проектов, самые же проекты и дела об оных за-
ведены по каждому уезду особо. 31 марта 1850 г. - 6 июня 1855 г. ─ Державний архів Автономної Рес-
публіки Крим, ф. 26, оп. 1, спр. 17645, арк. 1.
Сухарєв М.В.
СПРОБА ВВЕДЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ РЕНТИ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В СЕРЕДИНІ ХІХ СТ.
168
4. Там само.
5. Полное собрание законов Российской империи: В 57 т. ─ Собр. 2-е. ─ СПб.: Печ. в тип. 2-го Отд.
Собств. е.и.в. канцелярии, 1830-1881. ─ Т. 17. ─ Отд. 1-е. ─ С. 775-778.
6. Там само. ─ С. 775.
7. Там само. ─ С. 782-783.
8. Див. 3. ─ Арк. 8.
9. Там само. ─ Арк. 13.
10. Там само. ─ Арк. 25.
11. Там само. ─ Арк. 49.
12. Там само. ─ Арк. 51.
13. Там само. ─ Арк. 26.
14. Там само. ─ Арк. 31.
15. Там само. ─ Арк. 107.
16. Там само. ─ Арк. 244.
17. Там само. ─ Арк. 244-245.
18. Там само. ─ Арк. 248.
19. Там само. ─ Арк. 253.
Василенко В.А.
ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ И МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ УСТОЙЧИВОСТИ
ПРЕДПРИЯТИЙ В УСЛОВИЯХ ФОРМИРОВАНИЯ СРЕДЫ
Постановка проблемы. Переход к рыночным отношениям, провозглашенным в качестве конечной це-
ли реформ, проводимых в Украине, проходит на базе экономики особого рода, отдельные элементы и под-
системы которой образуют развивающуюся, хотя и недостаточно эффективно, систему. Влияние несис-
темных, а порой и просто противоречивых, мероприятий последнего десятилетия породило специфиче-
скую экономическую систему, не имеющую аналогов в мировой истории.
Продукция большинства предприятий оказалась неконкурентоспособной на мировом рынке в резуль-
тате существующего «замыкания» отечественной промышленности на себя или, в крайнем случае, на дру-
гие государства бывшего СССР. При этом конкурентоспособными на мировом рынке остались по сущест-
ву только два вида продукции: сырьевая и наукоемкая продукция, производимая в рамках ВПК. В то же
время экономике Украины серьезный удар нанесен разрывом хозяйственных связей, сложившихся за пе-
риод существования CCCР, который привел к массовому отказу производителей заключать контракты с
прежними потребителями, а также потере организаций, работавших по кооперации. Это особенно заметно
в химическом комплексе, отдельных отраслях машиностроения и перерабатывающей промышленности.
Система управления экономикой, ориентированная на преимущественно вертикальное, иерархическое
движение информации, оказалась крайне трудно трансформируемой в систему, обеспечивающую пре-
имущественно горизонтальное, минующее центр, движение данных. В то же время непропорционально
быстро растет сеть всевозможных посредников, чья деятельность приводит к росту цен на выпускаемую
продукцию и услуги, что в значительной степени ведет к снижению конкурентоспособности отечествен-
ных предприятий.
При этом отсутствие знаний и опыта действий в рыночной среде сочеталось с отсутствием установок
на экономическое (рациональное, целенаправленное, с критерием максимума прибыли) поведение. Это
прямое следствие долголетнего существования системы централизованного планирования и управления
(административно-командной системы). Работа в ее условиях сформировала у подавляющей части руко-
водителей навыки и установки ценностно-ориентированного и «иерархического» поведения, со специфи-
ческими «статусными» критериями принятия решений, навыки действий по правилам «бюрократического
рынка». Именно эти навыки и обусловливают сегодня реакции предприятий на те или иные акции прави-
тельства, выдержанные в «классических» рыночных традициях.
Формирование рыночных отношений в настоящее время предъявляет повышенные требования к
функционированию предприятий. Доминирующим условием при этом становится не столько эффектив-
ность производства, сколько эффективность функционирования субъектов хозяйствования в конкурент-
ной среде предприятия [1]. Больше того, в настоящее время на первый план выходит проблема выживае-
мости предприятий, их жизнеспособность и жизнестойкость, что может быть реализовано только при ус-
тойчивом развитии организаций. При этом последнее может быть реализовано исключительно на базе
формирования благоприятной внешней среды предприятия.
Анализ последних исследований и публикаций [2; 3; 4; 5; 6] показывает, что внешняя среда предпри-
ятия, это, прежде всего рынок, равновесное состояние которого постоянно регулируется ценой путем вы-
равнивания соотношения спроса и предложения на рынках потребительских товаров, факторов производ-
ства, рынках рабочей силы, денег, ценных бумаг, информации и т.д. Значительная роль при этом отводит-
ся предприятию как субъекту хозяйствования, которое должно успешно адаптироваться к изменяющимся
условиям внешней среды и одновременно формировать предпочтительные изменения внешних факторов.
Через механизмы управления система того или иного уровня развития должна достигать поставлен-
ных целей. Это возможно лишь в случае оптимального функционирования, то есть когда управление и ор-
ганизация гармонично дополняются процессами самоуправления и самоорганизации более низких звень-
ев. Иначе говоря, в системе на основе обратных связей функционирует гомеостатический механизм само-
регуляции. Учитывая, что управление доминирует над другими процессами, а процессы самоорганизации
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6734 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:45:45Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сухарєв, М.В. 2010-03-15T14:29:48Z 2010-03-15T14:29:48Z 2004 Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 165-168. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6734 Проблема матеріального забезпечення православного духовенства на сьогоднішній день є достатньо актуальною. Належним чином вона не врегульована і на законодавчому рівні. Тому важливо знати, яким способом її намагалися розв'язати в минулому, щоб запобігти небажаних помилок. Особливу увагу слід звернути на відносини між православною церквою і державою в економічній сфері. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Точка зрения Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. Сухарєв, М.В. Точка зрения |
| title | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. |
| title_full | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. |
| title_fullStr | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. |
| title_short | Спроба введення церковної ренти в Таврійській губернії в середині ХІХ ст. |
| title_sort | спроба введення церковної ренти в таврійській губернії в середині хіх ст. |
| topic | Точка зрения |
| topic_facet | Точка зрения |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6734 |
| work_keys_str_mv | AT suharêvmv sprobavvedennâcerkovnoírentivtavríisʹkíiguberníívserediníhíhst |