Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля
У статті розкрито основні (проблемні) аспекти історико-мілітарної еволюції форту Окопи св. Трійці. Осмислюється військово-тактична значимість фортифікаційного об’єкту в контексті політичних і міліарних взаємовідносин кін. XVII – середини XVIII ст. Основний акцент зроблено на розкритті окремих фактів...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67620 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля / В.М. Парацій // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 14-19. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859823133716905984 |
|---|---|
| author | Парацій, В.М. |
| author_facet | Парацій, В.М. |
| citation_txt | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля / В.М. Парацій // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 14-19. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розкрито основні (проблемні) аспекти історико-мілітарної еволюції форту Окопи св. Трійці. Осмислюється військово-тактична значимість фортифікаційного об’єкту в контексті політичних і міліарних взаємовідносин кін. XVII – середини XVIII ст. Основний акцент зроблено на розкритті окремих фактів і раціональних проектів щодо охорони та використання пам’ятки, які формувалися з середини ХІХ ст., а
особливо прагматичний результат отримали в 20-30-х рр. ХХ ст
В статье раскрываются основные (проблемные) аспекты историко-милитарной эволюции форта Окопы св. Троицы. Осмысливается военно-тактическая значимость
фортификационного объекта в контексте политических и«Сіверщина в історії України» 19 милитаристских взаимоотношений кон. XVII – середины
XVIII вв. Основной акцент делается на раскрытии отдельных фактов и рациональных проектов в отношении охраны и использования памятника, которые сформировались в середине ХІХ в., а особенно прагматический результат получили в 20-30-х гг. ХХ века.
Article has basic (problems) aspects historic and military
evolution fort Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity). Comprehend
military and tactical signifi cance fortifi cation object in the context
of political and military relations end XVII – middle XVIII century.
Focuses on disclosure of certain facts projects for rational use
and protection object which was evolve from the mid-nineteenth
century and especially pragmatic results obtained in 20-30’s of the
twentieth century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:27:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
Збірник наукових праць
14
В.М. Парацій
ОКОПИ СВ. ТРІЙЦІ: ІСТОРИЧНА ДОЛЯ
ТА ПАМ’ЯТКООХОРОННА ТРАДИЦІЯ
ОДНІЄЇ З «НЕЗДОЛАННИХ ТВЕРДИНЬ»
ПОДІЛЛЯ
У статті розкрито основні (проблемні) аспекти історико-
мілітарної еволюції форту Окопи св. Трійці. Осмислюється
військово-тактична значимість фортифікаційного об’єкту в
контексті політичних і міліарних взаємовідносин кін. XVII –
середини XVIII ст. Основний акцент зроблено на розкритті
окремих фактів і раціональних проектів щодо охорони та
використання пам’ятки, які формувалися з середини ХІХ ст., а
особливо прагматичний результат отримали в 20-30-х рр. ХХ ст.
Історико-фортифікаційна спадщина завжди
мала притягальні чинники для широкого кола
зацікавлених осіб (від «екскурсійно-активних»
громадян до професійних дослідників). У
відношенні впливу на оточення вони є беззаперечно
домінантними об’єктами. Одночасно, характерною
є думка архітектора О. Лесика: «Фортифікаційні
комплекси України являються єдиною типологічною
групою пам’яток, що не мають єдиних стильових
характеристик» [12, 13]. Таке різноманіття
перетворює їх на особливі, дуже специфічні, а,
отже, дуже привабливі для споглядання збережені
до сьогодення об’єкти минулого.
Визначення форми та змісту фортифікаційного
мистецтва не змінювалося тисячоліттями – це при-
стосування місцевості для оборони, виходячи з на-
вколишнього рельєфу, можливостей війська та по-
ставлених перед ним тактичних завдань. При цьому
розуміння необхідності не лише довготривалих, але
й польових укріплень завжди йшло паралельно. З хо-
дом історичних подій в теорії та практиці військово-
інженерного мистецтва чітко-функціональним на
місцевості оборонним центрам почали надавати пере-
вагу над довготривалими й універсальними комплек-
сами на кшталт замків. Цю думку на поч. XVIII ст.
добре висловив німецький військовий теоретик барон
Вольф: «Фортифікація або військова архітектура
є наукою про укріплення місць таким способом,
щоб незначна кількість осіб, знаходячись у кращих
умовах проти більшої кількості могла оборонятися».
У цитованому дослідженні він також закладає ідею
про неможливість тривалого ефективного існування
постійних укріплень, так як постійно змінюються
форми ведення воєнних дій [15, 1-2].
У цьому контексті французький інженер
Лебліжуа визначає фортифікацію як «мистецтво
використання пасивного спротиву нерухомих споруд
(перепон, схованок, закриттів) з метою економії
сил» [24, 115]. Тобто, їх зовнішні форми вираження
та функціональне застосування може бути і дуже
різноманітним, і, одночасно, конкретно-визначеним
– захистити від ворога.
Але не завжди фортифікаційний об’єкт виступає
лише в ролі пасивного фактору оборони. Він може
бути надзвичайно динамічним, пристосованим
до активного впливу на процес ведення воєнних
дій. Недарма ж відомий російський історик
оборонного мистецтва В. Шперк розділяє польову
фортифікацію на власне оборонну та наступальну
[23, 8]. Історично-мілітарні фактори підтверджують
це: возові табори, захисні елементи штурмового чи
облогового призначення – все це перетворювало
фортифікаційну одиницю на важливий елемент як
оборони, так і наступу.
З розширенням «спеціалізації» фортифікаційних
центрів через їх пристосування до конкретних умов
військового протистояння збільшується й роль
землі як основи цих споруд. Адже, як зазначив
російський військовий дослідник другої пол. ХІХ ст.
Цезар Кюі, «земля в сирому вигляді зустрічається
всюди й слугує головним і кращим матеріалом для
польових укріплень…» [11, 28]. А фортифікація на
європейському континенті в «пострицарські» часи
(не враховуючи слов’янський мегаетнос, де традиції
оборонного забезпечення поля битви були давніми)
все частіше і частіше виходила в поле, в гущу битв
і довготривалих протистоянь на місцевості (апогею
чого було досягнуто, вважаємо, на переломі XVII-
XVIII ст.). Тому з цього часу можна говорити про
зародження умов для протиставлення понять
«замок» і «фортифікаційний об’єкт». У подальшому
таке протиставлення лише поглиблюватиметься.
Упродовж XVI-XVII ст. через землі Тернопілля
прямо чи опосередковано проходили три
найжорстокіші шляхи турецьких і татарських
грабіжницьких походів [10, 115-116], що, ймовірно,
і спричинило тут масове оборонне будівництво.
Уже аксіоматично звучить думка львівських
архітекторів: «Замки й замочки Поділля творять
наймонументальнішу і найхарактернішу групу се-
ред архітектурних пам’яток цього краю» [1, 59].
А стратегічними орієнтирами для локалізації цих
споруд були переважно місцеві гідроумови лівого
берега Дністра. Тут замкове будівництво зосеред-
жувалося уздовж лінії річок Золота Липа, Гнила
Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Нічлава, Збруч
[34, 388]. Таким чином створювалися стратегічні
умови для територіальної довготривалої та гли-
боко ешелонованої оборони. За архівними
підрахунками та візуальною локалізацією Оре-
ста Мацюка, в адміністративних межах сучасної
області локалізувалося 134 пізньосередньовічних
замки різних форм мистецького та обороноздатного
проявів [14, 23].
Наступні політичні обставини продовжували сти-
мулювати обороноздатну значимість краю в нових
умовах військових протистоянь. І тут велику роль
починає відігравати форт Окопи Св. Трійці – нова-
торська за функціональним змістом фортифікаційна
споруда, форма активно-оборонного впливу на важли-
«Сіверщина в історії України»
15
вому територіальному перетині польсько-турецьких
військово-політичних протиріч кін. XVII ст.
На рівні довідкової літератури укріплення добре
відоме вже з середини ХІХ ст. Прикладом цього може
бути цитована інформація: «Окопи св. Трійці, давня
твердиня над Дністром навпроти Хотина у воєводстві
Подільському, поставлена Яном Собеським після
опанування турками Кам’янця-Подільського… З
1684 р. ціла армія шість тижнів над цією справою
працювала, а розміщена там залога утруднювала
довіз продуктів ворогу до Кам’янця. Тут також
король Ян довго облогу від турків витримав. А в часи
Барської конфедерації Пулаські добре воювали тут з
москалями» [38, 188]. Інформація, загалом, вірна, за
окремим виключенням: автори дещо необґрунтовано
подали час створення об’єкту (виходячи, швидше, із
логіки тогочасних політичних подій, ніж з реально
підтверджуючих фактів).
Насправді, історія становлення цього значи-
мого укріплення добра відома й документально
підтверджена. Її нещодавно досконало проілюстрував
в окремому розділі об’ємної монографії польський
історик Станіслав Ніцєя. Автор також виводить пря-
мий зв’язок між захопленням турками Кам’янця-
Подільского та створенням форту Окопи. Добре
знана дата початку будівництва твердині – 25 ве-
ресня 1692 року. Головним ініціатором розміщення
тут фортеці був великий гетьман коронний
Станіслав Яблоновський. Він цікавився польовою
фортифікацією, був прихильником одного з метрів
французької фортифікації Себастьяна Ле Претра
де Вобана. Ще у 1691 р. Станіслав Яблоновський
відправив свого родича Єржі Дідушицького для
вивчення системи фортифікаційного забезпечення
французько-голландського прикордоння.
Найімовірніше проектантом Окопів був один з
найвідоміших архітекторів польського бароко Тиль-
ман [33, 113]. На основі збережених матеріалів у
його архіві цю думку підтримує польський історик
С. Моссаковський [32, 123-129]. Зокрема, він знай-
шов у збірках університетської бібліотеки (Варша-
ва) ескізний нарис земляних фортифікацій Окопів
(датований 30 листопада 1692 р.), опублікував
його, ототожнивши авторство з вищезгаданим
архітектором [32, 124].
Роботи по зведенню укріплень тривали цілу
осінь та зиму 1692 року. Керував ними Марцін
Кентський – генерал артилерії, воєвода Київський.
А першим комендантом укріплення було призначе-
но полковника аркебузерів Міхала Брандта, якого
з 1696 р. замінив Ян Кшиштоф Гондорф. І пізніше
склад комендантів доволі швидко змінювався [27,
91-92; 28, 88; 33, 114].
Правда, у польській історіографії панує й
інша думка, щодо авторства проекту укріплення.
Зокрема, керівництво зведенням фортифікаційних
елементів форту приписують одному з визначних
представників магнатерії Чацькому при допомозі
інженерів Бартоха й Дупонта [45, 12], хоч ця версія
не має прямих документальних підтверджень.
Але загальне функціональне призначення об’єкту
не викликає заперечень: необхідність відрізати
Кам’янець-Подільський від довозу продуктів та
отримання військової допомоги ззовні. А чітке
встановлення автора проекту форту ще залишається
дослідницькою перспективою.
Правда, мілітарна значимість твердині швидко
занепала. Зокрема, після Карловицького мирного
договору 1699 р. її головна функція зійшла нанівець
[28, 89; 33, 115]. І вже з 1700 р. (згідно привілею Авгу-
ста ІІ Марцінові Кентському) у межах фортифікацій
формується містечко під традиційною назвою –
Окопи Св. Трійці [27, 92; 33, 116].
У часи польсько-російського протистоян-
ня 1711 р. разом із піднесенням стратегічної ролі
Кам’янця отримують нові міліарні властивості
й Окопи. Проводиться реставрація зовнішніх
укріплень, гарнізон фортеці складає 1500 осіб. Хоч
тривав цей фортифікаційно-дієвий ренесанс недо-
вго [42, 43].
Але міліарна значимість укріплення продовжує
залишатися високою. Підтвердимо це наступним
фактом: серед місць знаходження найважливіших
польських військових арсеналів на 1717 р. згадано
Кам’янець-Подільський, Снятин, Білу Церкву, за-
мок у Корсуні, Львів, Краків, Варшава, Мальборк.
Серед цього переліку є й Окопи св. Трійці [37, 368].
Останній етап ефективного використання
фортифікацій Окопів – це весна 1769 року. Тут упро-
довж місяців вдало оборонялися декількох сотень
шляхтичів – представників Барської конфедерації (під
керівництвом Казімежа Пуласького) від російських
військ генерала Ісмаїлова, яких налічувалося понад
чотири тисячі [28, 89; 33, 116]. Як важливий етап
(мілітарно-патріотичний) в історії Окопів про це
відзначено у вищезгаданому довіднику «Starozytno-
sci Polskie». На ці два етапи значимого мілітарного
рівня Окопів (кін. XVII ст. та 1769 р.) й акцентував
особливу увагу львівський дослідник Л. Фінкель
[42, 2-58], бо вони були найбільш показовими у
визначенні функціонального змісту укріплення.
Аналізуючи фортифікаційну сутність Окопів,
перше запитання, яке хочеться поставити перед
собою, – як класифікувати визначений оборонний
об’єкт? Власне, відповідь напрошується, виходячи з
самої адміністративної етимології. У польській мові
поняття «Окоп» сприймалося як «рів і вал при ньому
насипаний із землі, вибраної з нього; місце обкопане,
валом оточене; …фоса з валом». Одночасно, воно
ототожнювалося з редутом чи шанцем [35, 743]. З
іншого боку, зміст терміну «шанець» розуміється як
«окоп земляний з валу і рову» [26, 225]. «Шведський
окоп» М. Вавринецький фіксує, описуючи земляні
оборонні укріплення невеличкого містечка Крайов
Збірник наукових праць
16
Опочинського повіту [43, 73].
Тому співставлення історико-етимологічних
визначень із візуальними дослідженнями збережених
фортифікаційних рештків Окопу Св. Трійці (а
також аналіз картографічного матеріалу) дозволяє
зробити висновок: досліджуване укріплення, як
на нашу думку, з функціонального погляду слід
віднести до категорії стаціонарних й довготривалих
оборонних об’єктів. Але об’єктів динамічного
фортифікаційного рівня, близького за своєю
планіграфічною значимістю до подібних зразків
польової фортифікації. Такою ж універсальною
є стиль власне укріплень, які поєднують у собі
варіанти як французької, так і новоголландської
військово-інженерної думки.
Історична роль та фортифікаційно-мистецька
унікальність апріорно повинна перетворювати
означений форт на об’єкт посиленої уваги та, як
результат цього, постійної охорони, збереження
і раціонального використання. Адже, на думку
Л.Прибєги, «образ пам’ятки архітектури складається
у свідомості людини через сприйняття матеріальної
структури історичної споруди і розуміння її історико-
культурного змісту» [17, 28]. Тому наявність ціннісно-
орієнтованих проявів у споруді чи комплексі виділяє
їх, призводить до розуміння їх неповторності –
беззаперечних чинників пам’яткоохоронного змісту.
І з втратою своєї функціональної значимості форт
Окопи дуже швидко перетворюється на об’єкт
пам’яткоохоронних акцентів.
Ще в часи Станіслава Понятовського ці
укріплення сприймалися як такі, що «не обновлю-
вались, ще не зовсім знищені» [38, 188]. А вже у
1861 р. з Львівського намісницького правління було
направлено звернення до Центральної комісії по
охороні пам’яток архітектури щодо збереження реш-
ток фортифікацій в Окопах; з’являються відповідні
публікації в пресі [19, 60].
На початку 1860-х рр. розпочалися перші роботи
по врятуванню костьолу в Окопах, але лише до
1902р. організаційний комітет, очолюваний головою
повітової ради гр. Мечиславом Борковським, зумів із
збережених руїн автентично відродити його [19, 18].
Листами від 23 квітня та 13 липня 1863 р. Президія
Галицького цісарсько-королівського намісництва
запропонувала графу Мечиславу Потоцькому ста-
ти офіційним кореспондентом по Східній Галичині
Центральної комісії по збереженню історичних
будівель [20, 10-12]. Уже під час листування з
Центральної комісії по відшуканню та збереженню
історичних будівель від 21 червня 1864 р. піднімалося
питання про стан збереження брам і валів в Окопах.
Згадано, що «високий уряд» ще «кілька років тому
запитував управління повітове, в якому стані знахо-
дяться брами і вали в Окопах», але відповіді не от-
римав. Тому, передбачається ймовірність того, що ці
фортифікаційні елементи цілісної пам’ятки сильно
занедбані [21, 10]. Наступним Листом від 14 серп-
ня 1864 р. Центральна комісія підтримує думку М.
Потоцького про реставрацію брам форту Окопи Св.
Трійці та закликає повітове управління у Мельниці,
при узгодженні з власником земель с. Окопи, обидві
брами «фортифікаційні» покрити дахом [21, 46].
У другій половині ХІХ ст. в межах галицьких
земель можна було планувати ті чи інші
пам’яткоохоронні заходи, так як виділялися
відповідні асигнування. Наприклад, на території
Галичини з місцевого бюджету на утримання
історичних пам’яток виділялося наступні кошти:
1884 р. – 16924 злотих (0,41 % від загальної суми
видатків), 1885 р. – 16557 зл. (0, 44%), 1886 р.
– 12286 зл. (0, 34%), 1887 р. – 15244 зл. (0, 39%),
1888 р. – 12154 зл. (0,31 %), 1889 р. – 12560 зл.
(0,29%), 1890 р. – 13760 зл. (0,29 %), 1891 р. – 17427
зл. (0,33 %), 1892 р. – 19060 зл. (0,28 %), 1893 р. –
15404 зл. (0,23 %) [40, 358-359]. Суми, зрозуміло,
були невеликі, та все ж були. Тому діяльність
щодо збереження фортифікаційних елементів
Окопів Св. Трійці була тоді досить активною. Так,
27 грудня 1890 р. було підготовлено лист крайового
відділу до Управління консерваторського Східної
Галичини про проведення реставрації двох в’їзних
брам, керівництво якими повинен був здійснювати
округовий інженер. Згідно поданих пропозицій,
відновлені елементи «давньої твердині в Окопах»
можна було пристосувати для шляхових потреб
(як проїзні ворота). Товариство консерваторське у
Львові в лютому 1891 р. подало свої думки щодо
способів консервації брам, не опротестовуючи вище
означених ідей щодо використання [41, 162]. Але на
практиці тривалий час справа так і не рухалась.
Наступна реставрація брам, зокрема Львівської,
проводилася у 1905 році. А в 1915 р. російські
війська, бажаючи збудувати колію до Кам’янця-
Подільського, частково знівелювали збережені
фрагменти валів. І взагалі, події Першої світової
війни відкрили нову негативну сторінку в руйнації
фортифікаційних елементів форту [28, 89]. Це
змушує Зб. Горнунга на поч. 1930-х рр. зауважити,
що «найважливішою болячкою консерваторською
воєводства Тернопільського є негайна справа охо-
рони цих прекрасних руїн замків прикордонних…»
[29, 47]. Але час знову подає позитивні результати.
І втілюють їх представники створеного у 1925 р.
Подільського туристично-краєзнавчого товариства –
організації, яка органічно поєднала в єдине логічне
ціле на рівні Тернопільського воєводства краєнавчо-
туристичну та пам’яткоохоронну справу.
Зокрема, відділи Товариства проводили знач-
ну роботу по консервації окремих пам’яток за-
гальнодержавного рівня спільно з консерваторами
львівського воєводського управління. У результаті
такої співпраці на поч. 1930-х років було здійснено
щодо шедеврів оборонно-житлового зодче-
«Сіверщина в історії України»
17
ства краю ряд раціональних і перспективних на
майбутнє заходів:
• консервація та осушення стін
Теребовлянського замку (з визначенням
перспективи щодо створення тут музею);
• реставрація замкової вежі в с. Кривче (з
стовренням в ній місць ночівель для туристів на
18 осіб й відповідним відтворенням для цього
інтер’єру);
• опікування над руїнами замку в с. Вигнанка
поблизу Чорткова;
• укріплення гори з руїнами замку в
с. Кудринці та консервацію цих руїн;
• реставрація замкових приміщень у Чорткові
(з пристосуванням їх для туристичних потреб –
зокрема ночівлі на 20 місць, музейних збірок й
бібліотеки);
• консервація руїн монастиря в Підгорянах
[4, 2-3; 30, 43-44; 36, 18; 44, 419];
• досконалий опис замків в околицях Золочева
(Олеський, Білокам’янський, Підгорецький)
з визначенням їх історичної, мистецької та
меморіальної привабливості для туристів та
екскурсантів [5, 4 зв.-5зв.].
І це далеко не повний перелік зробленого.
Серед проведених за визначений час робіт
на замкових комплексах краю співробітниками
ПТКТ та його регіональних філій упродовж 1931-
1934 рр. названо й підмурування бастіону в Окопах
[29, 48]. А станом на поч. 1930-х рр. відзначено
часткову консервацію збережених оборонних
валів форту [44, 439].
Серед рекламаційних та регіонально-
популяризаційних видань Подільського туристично-
краєзнавчого товариства для нас цікава інформація
про репродукування окремих альбомів світлин з серії
«Замки Подільські» [4, 3; 25, 415; 30, 47; 36, 14; 44, 418].
Навіть кадастри дачних місцевостей, які складали
представники Подільського туристично-краєзнавчого
товариства, також передбачали характеристику
регіональної архітектурної спадщини. Чинне місце
в такій рекреаційній рекламації займали замкові та
палацові комплекси [7, 14].
Ці думки отримували підтримку й на
загальнодержавному рівні. Ще на етапі планування
Міжнародної виставки комунікацій і туристики,
яка відбулася у Польщі в 1930 р., передбачалося
оформлення окремих експозиційних розділів, де
важливу роль мали б відігравати досягнення в сфері
пропаганди історико-архітектурної спадщини (через
рекламацію місцевостей та осмислених туристичних
маршрутів, видавничі проекти) [2, 4].
У такому контексті питання збереження
фортифікаційних елементів форту Окопи та їх
раціонального (туристичного) використання
мало свої ідейне та практичне осмислення. Так, у
Звіті про роботу Заліщицького повітового відділу
Подільського туристично-краєзнавчого товариства
за 1929 р. зазначено факт проведення його
співробітниками упродовж вказаного часу екскурсій
до Окопів, Кривча (зокрема й до місцевого замку),
Червоногороду. Окремо зазначено, що за визначений
період до Окопів було організовано 5 екскурсій (73
особи) [3, 2].
Думка про похід на човнах від Заліщиків до
Окопів повторюється і в публікаціях часопису Ziemia
– друкованого органу Польського краєзнавчого
товариства. Згадано також, що місцевість знана
з часів Барської конфедерації, тут збережено дві
брами та конфедератський костьол [46, 230].
У Звіті Бучацького повітового старости до
Тернопільського воєводського правління від
14 березня 1929 р. зазначено, що туристично-
краєзнавчий комітет у Бучачі організовує дві
екскурсії Дністром до Окопів Святої Трійці [9, 1]. У
Звіті про діяльність референта з питань туристики
Тернопільського воєводського правління за 1928-
1929 рр. підтверджується, що уже розроблено план
туристичного маршруту по Дністру на човнах від
Коропця до Окопів св. Трійці (як кінцевого марш-
руту). Перша фаза його: організація переходів на
човнах Окопи – Устечко, Устечко – Коропець [8,
1]. А в Програмі про роботу референта на 1929-
1930 рр. передбачалася діяльність по завершально-
му врегулюванню туристичних маршрутів з вико-
ристанням брам Окопів св. Трійці, зокрема щодо
створення тут туристичного кемпінгу [8, 3]. Як
одну з найцікавіших форм туристичної атракції ба-
чить референт з туристики (та, одночасно, голова
Подільського туристично-краєзнавчого товариства)
Т. Кунзек у переході на човнах яром Дністра від
Устечка через Заліщики до Окопів [30, 32]. Загалом,
він пропонував активно включати Окопи в тривалі
туристичні маршрути (від 3-4 до 9-10 днів) [30, 42].
Тут на 1935 р. вже існує туристичний кемпінг, ство-
рений на базі шкільного приміщення [30, 38].
У 1934 р. серед найважливіших маршрутів і
місцевостей, цікавих для дитячого та юнацького
огляду в Тернопільському воєводстві, названо
й «Окопи св. Трійці з фортифікаціями XVII ст.»
[39, 227]. До вигідних туристичних нічлігів краю
причислено й розташований у місцевій загальній
школі, яка в канікулярний період може забезпечити
20 ліжок [39, 228]. Підтвердженням останньому
факту туристично-інфраструктурного рівня слугує
також карта Кураторії Львівського шкільного округу,
на якій відзначено шкільні туристичні нічліги
станом на 31 грудня 1937 року. У Тернопільському
воєводстві названо й Окопи, де визнавалося
можливим розмістити до 20 осіб [22, 1].
Як своєрідний кемпінг використовувалися
й окремі фортифікаційні елементи форту. Так,
упродовж 1938-1939 рр. проведено опис стану
Кам’янецької брами Окопів св. Трійці, яка слугувала
Збірник наукових праць
18
місцевою туристичною базою [13, 100-109].
В історичній довідці про Борщівський повіт,
складений членами місцевої філії Подільського
туристично-краєзнавчого товариства у 1936 р.,
окремо визначена історична, просторова та
туристично-притягувальна значимість також
Окопів св. Трійці [6, 2]. Комплексна пам’ятка от-
римувала перспективи як цікавий та аераційний
туристичний об’єкт. На жаль, наступна зміна
культурницьких і соціальних ідеологем зве-
ла їх нанівець. І лише з 1990-х рр. історико-
фортифікаційні можливості та збережені фраг-
менти Окопів стають об’єктами хоч і не чисельних,
але професійних краєзнавчих зацікавлень [18, 11-
13]. Об’єкт – комплексна пам’ятка архітектури
національного значення (охор. №1572). Завдяки
своїй історичній значимості та вигідному сучасно-
му місцерозташуванню укріплення залишається
й об’єктом туристично-екскурсійних інтересів
[16, 9]1.
«Факти минулого пізнаємо тільки на підставі
слідів, які після них збережені» [31, 68]. Це
твердження універсальне в своєму гносеологічному
сприйнятті. Але життєві реалії інколи створюють
фабули, які призводять до апріорного розуміння
постійних втрат чогось цінного, якісного,
величного. Окопи Св. Трійці, як універсальна
пам’ятка минулого, потребує свого нового
відкриття, осмислення й визначення перспектив
подальшого використання.
Посилання
1. О. Бойко, Д. Лонкевич. Замки Тернопільської області //
Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 2000.
– Ч. 11.
2. Державний архів Тернопільської області (ДАТО), ф. 7,
оп. 1, спр. 152.
3. ДАТО, ф. 36, оп. 1, спр. 3.
4. ДАТО, ф. 36, оп. 1, спр. 6.
5. ДАТО, ф. 36, оп. 1, спр. 7.
6. ДАТО, ф. 36, оп. 1, спр. 9.
7. ДАТО, ф. 36, оп. 1, спр. 10.
8. ДАТО, ф. 231, оп. 4, спр. 679.
9. ДАТО, ф. 231, оп. 4, спр. 693.
10. Думка М. Татарські шляхи // Жовтень. – 1970. – № 12.
11. Краткий очерк полевой фортификации. Составил
Цезарь Кюи. – СПб.,1899.
12. Лесик О. Замки та монастирі України. – Львів,1993.
13. Львівська наукова бібліотека. Відділ рукописів. –
Ф.УК-37.
14. Мацюк О. Замки і фортеці Тернопільщини від
найдавніших часів до XVIII ст. // Тези доповідей і повідомлень
1-ої Тернопільської обласної наукової історико-краєзнавчої
конференції. – Тернопіль, 1990. – Ч. 2.
15. Начальные основания фортификации, сочинённыя
господином профессором бароном Вольфом, а с латинского
1. Ми зробили довільні посилання на джерела сучасної інформації
про об’єкт вивчення; але вона аж ніяк не обмежується лише на-
званими публікаціями. Окопи Св. Трійці – як пам’ятка – стала
уже сприйнятливою на рівні загальноукраїнських туристично-
екскурсійних проектів. Свідчення цьому: М. Рутинський. Зам-
ковий туризм в Україні. - К.,2007. - С.163-166).
языка переведённыя артиллерии капитаном Яковом Козельским.
– СПб.,1765.
16. Нездоланні твердині Поділля / С. Трубчанінов, О.
Ращупкін. – Кам’янець-Подільський, 2003.
17. Прибєга Л. Кам’яне зодчество України. Охорона та
реставрація. – К.,1993.
18. Сохацький М. Оборонні замки на Борщівщині (сучасний
стан збереження та перспективи досліджень) // Літопис
Борщівщини. – 1994. – № 6.
19. Центральний державний історичний архів у м. Львові
(ЦДІАЛ), ф. 364, оп. 1, спр. 137.
20. ЦДІАЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 1.
21. ЦДІАЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 2.
22. ЦДІАЛ, ф. 742, оп. 1, спр. 874.
23. Шперк В. Фортификация. Очерки истории и развития.
– М.,1940.
24. Шперк В. Фортификационный словарь. – М.,1946.
25. Cz. Blicharski. Miscellanea Tarnopolska.-Biskupince. –
1995. – T. 2.
26. Encyklopedyja powszechna S. Orgelbrandta. –
Warszawa,1884. – T.11.
27. A. Czolowski. Dawne zamki i twierdze na Rusi galickiej //
Teka konserwatorska. – Łwow, 1892.
28. A. Czolowski, B. Janusz. Przeszlosć i zabytki wojewodstwa
Tarnopołskiego. – Tarnopoł, 1926.
29. Zb. Hornung. Opieka nad zabytkamisztuki i kultury na ob-
szarze Malopolski Wschodniej w latach 1931-1934 // Przeglad kra-
joznawczy. – Lwow, 1937. – Padziernik. – № 2.
30. T. Kunzek. Ziemia podolska. Opis krajoznawczo-
turystyczny wojewodstwa Tarnopołskiego. –Tarnopol, 1935.
31. Ch. Langlois, Ch. Seignobos. Wstep do badan historycznych.
– Lwow, 1897.
32. S. Mossakowski. Czy proektant Okopow Sw. Trojcy? //
Sztuka baroku. Materialy z Sesji naukowej. – Krakow, 1991.
33. S. Nicieja. Twierdze kresowe Rzeczypospolitej. Historia,
legendy, biografi a. – Warszawa, 2006.
34. Połskie tradycje wojskowe. – Warszawa, 1990. – T. 1.
35. Slownik jazyka polskiego/Ulozony pod redakcia J.
Karlowicza, A. Krynskiego, W. Niedzwiedzkogo. – Warszawa,
1904. – T. 3.
36. Sprawozdanie wydzialu Podołskiego Towarystwa
Turystyczno-krajoznawczego z dzialalnosci za czas od dnia 1 maja
1930 do dnia 30 kwietnia 1931 roku. – Tarnopoł, 1931.
37. Starożytnosci historyczne Polskie, czyli pisma i pametniki
do dziejow dawnej Polski, listy krolow i znakomitych meżow, przy-
powiesci, przyslowia i t.p./A. Grabowski. – Krakow, 1840. –T. 1.
38. Starozytnosci Polskie. – Poznan, 1852. – T. 2.
39. Szkolne schroniska wycieczkowe. Informator VIII Rok
(1934). – Warszawa, 1934.
40. Rocznik statystyki Galicyi. – Lwow, 1893. – Rok 4.
41. Teka konserwatorska. – Łwow, 1892.
42. L. Finkel. Okopy Sw. Trojcy. Dwa epizody z dziejow
polskich. – Lwow, 1889.
43. M. Wawrzeniecki. Materyaly do mapy archeologicznej
Polski//Materialy antropologiczno- archeologiczne i etnografi czne.
– Krakow, 1910. – T. 11.
44. Wojewodstwo Tarnopołskie. – Tarnopoł, 1931.
45. Wypisy żrodlowe do historii sztuki wojennej. – Warszawa,
1953. – Zesz. 7.
46. Ziemia. – Warszawa, 1930. – № 11-12.
Параций В.М. Окопы св. Троицы: историческая судьба
и памяткоохранная традиция одной из «непреодолимых
твердынь» Подолья
В статье раскрываются основные (проблемные)
аспекты историко-милитарной эволюции форта Окопы св.
Троицы. Осмысливается военно-тактическая значимость
фортификационного объекта в контексте политических и
«Сіверщина в історії України»
19
милитаристских взаимоотношений кон. XVII – середины
XVIII вв. Основной акцент делается на раскрытии отдельных
фактов и рациональных проектов в отношении охраны и
использования памятника, которые сформировались в середине
ХІХ в., а особенно прагматический результат получили в 20-
30-х гг. ХХ века.
Paratsii V.M. Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity): historical
fate and monument-protection tradition one of the “irresistible
stronghold” of Podil
Article has basic (problems) aspects historic and military
evolution fort Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity). Comprehend
military and tactical signifi cance fortifi cation object in the context
of political and military relations end XVII – middle XVIII century.
Focuses on disclosure of certain facts projects for rational use
and protection object which was evolve from the mid-nineteenth
century and especially pragmatic results obtained in 20-30’s of the
twentieth century.
А.Є. Бартош
В.А. Марампольська
УНІКАЛЬНА ЗНАХІДКА 2008 РОКУ
В статті розглядається проблема реставрації відкритого
у глухівській Спасо-Преображенській церкві раніше невідомого
унікального живопису ХVIII ст.
У рік святкування 300-річчя проголошення
міста Глухова столицею Гетьманщини, а саме у
липні 2008 р., сталася значна подія не тільки для
глухівчан, а й для всіх тих, кому дорога минула слава
України – відкриття реставраторами у глухівській
Спасо-Преображенській церкві раніше невідомого
унікального живопису ХVІІІ ст.
Напередодні цієї події за ініціативою
генерального директора та наукових співробітників
Національного заповідника «Глухів», церковної
громади Спасо-Преображенського храму, яку
очолює протоієрей Олексій Родіонов, до міста було
запрошено головного художника-реставратора
корпорації «Укрреставрація» І.П.Дорофієнко
та автора проекту архітектурної реставрації
пам’ятки архітектора-реставратора С.Д.Халепу
для проведення візуального обстеження інтер’єру
церкви [1, 3]. Вони встановили, що храм
знаходиться у задовільному технічному стані. При
архітектурній реставрації пам’ятки (1992 р.) було
зроблено укріплення палями, що й нині забезпечує
стабільний стан її конструкцій. На східній стіні
виявлені незначні тріщини в кладці, що потребують
ін’єктування, розшивки та тинькування. Практично
весь живопис Спасо-Преображенської церкви
знаходиться під багатошаровим набілом, олійним
пофарбуванням та щільним шаром поверхневих
забруднень, тому говорити про збереження розписів
храму на той час було передчасно.
Керівництво корпорації «Укрреставрація»
направило до Глухова художників-реставраторів
В.А.Марампольську та В.І.Поліщука, які повинні
були виконати пробне укріплення фарбового
шару та тиньку, провести зондажні дослідження.
Вони опрацьовували методи пошарової розчистки
фрагментів старого живопису на зондажах.
Труднощі розкриття первинного живопису виникали
у місцях, де набіл під час попередніх реставрацій
просочували оліфою. На західній стіні церкви
живопис був зафарбований, тому розчистка його
проходила досить складно. Нагородою за нелегку
працю реставраторів було відкриття у зондажах
авторського живопису ХVІІІ ст. – фрагментів
одягу святих, що мали насичені кольори. Завдяки
зондажним дослідженням реставраторів стало
відомо, що панелі Спасо-Преображенського храму
у ХVІІІ ст. були розписані під червоний камінь,
а півколони та частини підпружних арок – під
«штучний малахіт» [1, 14 ].
Під час обстеження храму з’ясовано, що
Художник-реставратор В.І.Поліщук
на фоні відреставрованого фрагменту
живопису «Янгол у червоному»
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-67620 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:27:14Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Парацій, В.М. 2014-09-09T15:01:09Z 2014-09-09T15:01:09Z 2010 Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля / В.М. Парацій // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 14-19. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67620 У статті розкрито основні (проблемні) аспекти історико-мілітарної еволюції форту Окопи св. Трійці. Осмислюється військово-тактична значимість фортифікаційного об’єкту в контексті політичних і міліарних взаємовідносин кін. XVII – середини XVIII ст. Основний акцент зроблено на розкритті окремих фактів і раціональних проектів щодо охорони та використання пам’ятки, які формувалися з середини ХІХ ст., а особливо прагматичний результат отримали в 20-30-х рр. ХХ ст В статье раскрываются основные (проблемные) аспекты историко-милитарной эволюции форта Окопы св. Троицы. Осмысливается военно-тактическая значимость фортификационного объекта в контексте политических и«Сіверщина в історії України» 19 милитаристских взаимоотношений кон. XVII – середины XVIII вв. Основной акцент делается на раскрытии отдельных фактов и рациональных проектов в отношении охраны и использования памятника, которые сформировались в середине ХІХ в., а особенно прагматический результат получили в 20-30-х гг. ХХ века. Article has basic (problems) aspects historic and military evolution fort Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity). Comprehend military and tactical signifi cance fortifi cation object in the context of political and military relations end XVII – middle XVIII century. Focuses on disclosure of certain facts projects for rational use and protection object which was evolve from the mid-nineteenth century and especially pragmatic results obtained in 20-30’s of the twentieth century. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля Окопы св. Троицы: историческая судьба и памяткоохранная традиция одной из «непреодолимых твердынь» Подолья Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity): historical fate and monument-protection tradition one of the “irresistible stronghold” of Podil Article published earlier |
| spellingShingle | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля Парацій, В.М. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля |
| title_alt | Окопы св. Троицы: историческая судьба и памяткоохранная традиция одной из «непреодолимых твердынь» Подолья Okopy sv. Triyzi (Trenches Trinity): historical fate and monument-protection tradition one of the “irresistible stronghold” of Podil |
| title_full | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля |
| title_fullStr | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля |
| title_full_unstemmed | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля |
| title_short | Окопи св. Трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" Поділля |
| title_sort | окопи св. трійці: історична доля та пам'яткоохоронна традиція однієї з "нездоланних твердинь" поділля |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67620 |
| work_keys_str_mv | AT paracíivm okopisvtríicíístoričnadolâtapamâtkoohoronnatradicíâodníêíznezdolannihtverdinʹpodíllâ AT paracíivm okopysvtroicyistoričeskaâsudʹbaipamâtkoohrannaâtradiciâodnoiiznepreodolimyhtverdynʹpodolʹâ AT paracíivm okopysvtriyzitrenchestrinityhistoricalfateandmonumentprotectiontraditiononeoftheirresistiblestrongholdofpodil |