Інституційні зміни наукової сфери
У статті розкрито питання організації наукової діяльності, управління науковими дослідженнями й розробками в умовах розвитку постіндустріального суспільства. Запропоновано й обґрунтовано напрями інституційних змін наукової сфери України, серед яких — мережева організація дослідницької діяльності,...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67639 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інституційні зміни наукової сфери / Л.І. Федулова // Вісн. НАН України. — 2013. — № 7. — С. 34-43. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-67639 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Федулова, Л.І. 2014-09-09T17:26:14Z 2014-09-09T17:26:14Z 2013 Інституційні зміни наукової сфери / Л.І. Федулова // Вісн. НАН України. — 2013. — № 7. — С. 34-43. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67639 330.341.2:06.06 У статті розкрито питання організації наукової діяльності, управління науковими дослідженнями й розробками в умовах розвитку постіндустріального суспільства. Запропоновано й обґрунтовано напрями інституційних змін наукової сфери України, серед яких — мережева організація дослідницької діяльності, компетентнісний підхід до інтеграції науки й освіти, впровадження інститутів розвитку, модернізація структури фінансування та системи оцінювання результатів наукової діяльності. В статье раскрыты вопросы организации научной деятельности, управления научными исследованиями и разработками в условиях развития постиндустриального общества. Предложены и обоснованы направления институциональных изменений научной сферы Украины, среди которых — сетевая организация исследовательской деятельности, компетентностный подход к интеграции науки и образования, внедрение институтов развития, модернизация структуры финансирования и системы оценки результатов научной деятельности. The questions of organization of scientific activity and R&D management in the conditions of development of post-industrial society are exposed. Offered and grounded directions of institutional changes of scientific sphere of Ukraine, among which network organization of research activity, competentness approach towards integration of science and education, introduction of institutes of development, modernization of structure of financing and system of estimation of results of scientific activity. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Статті та огляди Інституційні зміни наукової сфери Институциональные изменения научной сферы Institutional changes of scientific sphere Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Інституційні зміни наукової сфери |
| spellingShingle |
Інституційні зміни наукової сфери Федулова, Л.І. Статті та огляди |
| title_short |
Інституційні зміни наукової сфери |
| title_full |
Інституційні зміни наукової сфери |
| title_fullStr |
Інституційні зміни наукової сфери |
| title_full_unstemmed |
Інституційні зміни наукової сфери |
| title_sort |
інституційні зміни наукової сфери |
| author |
Федулова, Л.І. |
| author_facet |
Федулова, Л.І. |
| topic |
Статті та огляди |
| topic_facet |
Статті та огляди |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник НАН України |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Институциональные изменения научной сферы Institutional changes of scientific sphere |
| description |
У статті розкрито питання організації наукової діяльності, управління науковими дослідженнями
й розробками в умовах розвитку постіндустріального суспільства. Запропоновано й обґрунтовано напрями інституційних змін наукової сфери України, серед яких — мережева організація дослідницької
діяльності, компетентнісний підхід до інтеграції науки й освіти, впровадження інститутів розвитку,
модернізація структури фінансування та системи оцінювання результатів наукової діяльності.
В статье раскрыты вопросы организации научной деятельности, управления научными исследованиями и разработками в условиях развития постиндустриального
общества. Предложены и обоснованы направления институциональных изменений научной сферы Украины,
среди которых — сетевая организация исследовательской деятельности, компетентностный подход к интеграции науки и образования, внедрение институтов развития, модернизация структуры финансирования и системы оценки результатов научной деятельности.
The questions of organization of scientific activity and
R&D management in the conditions of development of
post-industrial society are exposed. Offered and grounded
directions of institutional changes of scientific sphere
of Ukraine, among which network organization of research
activity, competentness approach towards integration
of science and education, introduction of institutes
of development, modernization of structure of financing
and system of estimation of results of scientific activity.
|
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67639 |
| citation_txt |
Інституційні зміни наукової сфери / Л.І. Федулова // Вісн. НАН України. — 2013. — № 7. — С. 34-43. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT fedulovalí ínstitucíinízmíninaukovoísferi AT fedulovalí institucionalʹnyeizmeneniânaučnoisfery AT fedulovalí institutionalchangesofscientificsphere |
| first_indexed |
2025-11-27T06:38:29Z |
| last_indexed |
2025-11-27T06:38:29Z |
| _version_ |
1850801860740382720 |
| fulltext |
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
У статті розкрито питання організації наукової діяльності, управління науковими дослідженнями
й розробками в умовах розвитку постіндустріального суспільства. Запропоновано й обґрунтовано на-
прями інституційних змін наукової сфери України, серед яких — мережева організація дослідницької
діяльності, компетентнісний підхід до інтеграції науки й освіти, впровадження інститутів розвитку,
модернізація структури фінансування та системи оцінювання результатів наукової діяльності.
Ключові слова: наукова сфера, інституційні зміни, інноваційна мережа, оцінювання результатів, фінансу-
вання.
УДК 330.341.2:06.06
Л.І. ФЕДУЛОВА
Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
вул. Панаса Мирного, 26, Київ, 01101, Україна
ІНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ НАУКОВОЇ СФЕРИ
© Л.І. Федулова, 2013
Міждисциплінарний характер наукових
відкриттів і розробок сьогодні багато в чому
забезпечує успішність економіки тієї чи ін-
шої країни. Все частіше інновації, засновані
на наукових відкриттях, наприклад у таких
галузях, як інформаційні, нано- й біотехно-
логії, стають локомотивами економічного
зростання, що зумовлено характером еконо-
мічної динаміки та становленням новітнього
технологічного укладу. Пожвавлення іннова-
ційної активності в посткризовий період (ма-
ємо на увазі глобальну фінан сово-економічну
кризу 2008–2009 рр.) свідчить про те, що ви-
робництво, трансфер та застосування знань і
надалі великою мірою визначатимуть розви-
ток світогосподарської системи. Отже, еко-
номіка знань продовжує актуалізуватися й
потребує сучасного методологічного інстру-
ментарію для обґрунтування ролі і значення
кожного її складника, враховуючи глобальні
виклики й цивілізаційні зміни. У такому кон-
тексті змінюється підхід до розгляду функцій
та структури, організації управління науко-
вою діяльністю.
Однак у роботах українських учених, при-
свячених науковій діяльності, розвитку на-
укової сфери, розглянуто в основному пи-
тання, пов’язані з фінансуванням науки,
проблемами збереження науково-техно ло-
гічного потенціалу, деякою мірою — з про-
блемами комерціалізації результатів дослі-
джень. Водночас питанням організації нау-
кової діяльності, управління науковими
дослідженнями й розробленнями в умовах
розбудови постіндустріального суспільства
не приділено достатньої уваги, відповідно,
вони так і залишаються невирішеними.
У 2008–2009 рр., у період поширення кри-
зових явищ, технологічно розвинені країни
не лише не припинили наукові дослідження
та розроблення, а й, навпаки, активізували їх
у нових напрямах, пов’язаних із формуван-
ням новітнього технологічного укладу. Як
приклад наведемо деякі тенденції, виявлені
за результатами оброблення аналітичних да-
них Science and Engineering Indicators 2012.
По-перше, протягом 1996–2009 рр. спо-
стерігався задовільний тренд збільшення
глобальних витрат на дослідження та роз-
робки — R&D (рис. 1). Зокрема, у кризово-
му 2009 р. вони досягли 1 275,7 млрд дол.
35ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
США. Найбільша питома вага цих витрат
(рис. 2) припадала на країни Північної Аме-
рики (33,9%), Східної і Південно-Східної
Азії (28,9%) та Європи (25%).
По-друге, за збереження загального тренду
зростання витрат на R&D у світі характер-
ною тенденцією ще в передкризовий період
стали зміни в моделі управління та фінансу-
вання науки й досліджень — зменшення дер-
жавних витрат і збільшення комерційних
(табл. 1). І хоча показники валових внутріш-
ніх витрат на R&D в окремих країнах дуже
диференційовані, все ж зазначена тенденція
стає помітною. Крім того, у деяких країнах
частка державних витрат може бути доволі
значною, що відображає національну специ-
фіку ролі держави в економіці.
Слід зазначити, що за даними Євростату
(табл. 2) питома вага витрат на виконання
наукових і науково-технічних робіт у ВВП
України впродовж 2000–2010 рр. у серед-
ньому не досягала й 1%.
По-третє, найвищі темпи зростання чисель-
ності дослідників (11,9%) у 2002–2009 рр. за-
фіксовано в Китаї (рис. 3) на фоні відносної
стабільності цього показника в Європі, зни-
ження в США й різкого падіння в Росії.
За даними української статистики, кіль-
кість спеціалістів, що виконують наукові до-
слідження та розроблення, протягом 1995–
2010 рр. в Україні, Росії та Білорусі постійно
зменшувалася (рис. 4). Проте в Білорусі
впродовж 2005–2010 рр. ця цифра залиша-
лася майже незмінною, що, як визнано в
огляді ЄЕК ООН [1], позитивно позначило-
ся на показниках інноваційності економіки.
Втім, не будемо більше обтяжувати увагу
читача цифрами, а розглянемо умови, що
спричиняють означені тенденції.
Технологічна та економічна відсталість
Ук раїни посилюється внаслідок відсутності
в органів державної влади організаційних
механізмів залучення інтелектуального по-
тенціалу до господарської системи. Сьогодні
наша країна позбавлена доступу до базисних
технологій домінантного технологічного
укладу й неухильно набуває економічно та
політично залежного стану, закріплюючи
Рис. 2. Питома вага національних витрат
на R&D до загального обсягу
(джерело: Science and Engineering Indicators 2012)
Рис. 1. Динаміка витрат на R&D у світі
(джерело: Science and Engineering Indicators 2012)
Табл. 1.
Валові внутрішні витрати на R&D за джерелами
фінансування в 2009 р., % (джерело: Science and
Engineering Indicators 2012)
Країни
Джерела
ко
м
ер
-
ці
йн
і
де
рж
ав
ні
ін
ш
і
вн
ут
-
рі
ш
ні
ін
оз
ем
ні
США 59,7 31,3 7,2 1,9
Японія 75,3 17,7 6,6 0,4
Китай 71,7 23,4 нд* 1,3
Німеччина (2008) 67,3 28,4 0,3 4,0
Франція (2008) 50,7 38,9 2,3 8,0
Південна Корея (2008) 72,9 25,4 1,4 0,3
Велика Британія 44,5 32,6 6,3 16,6
Російська Федерація 26,6 66,5 0,5 6,5
Канада 47,6 33,4 12,1 6,9
Італія (2008) 45,2 42,9 4,1 7,8
Іспанія (2008) 45,0 45,6 3,8 5,7
* нд — недоступні дані
36 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
укових досліджень. І хоча з початку 1990-х
рр. ук раїнська наука перебуває в якісно ін-
ших економічних умовах, проте її інституці-
ональна структура, внутрішні взає мо зв’язки
й механізми функціонування, що сфор му-
валися задовго до початку ринкових реформ,
не зазнали істотних змін. В остаточному під-
сумку це призвело спочатку до різкого па-
діння всіх основних показників наукового
потенціалу через відсутність від повідних
адаптаційних механізмів, від чого сфера на-
уки в нашій краї ні не отямилася й дотепер, а
потім — до їх зниження порівняно з багатьма
країнами світу.
Традиційна організація науково-інно ва цій-
ної діяльності в Україні в рамках дослідни-
цьких установ чи структур, традиційні підходи
до управління інтелектуальною власністю від-
стають від соціально-еконо мічних реалій сьо-
годення. У цьому контексті заслуговують на
увагу висловлювання професора Санкт-Пе тер-
бурзького філіалу Державного університету
«Вища школа економіки» Д.О. Александрова:
«Одна из главных проблем российской науки
состоит в том, что все хорошие ученые в Ака-
демии чувствуют свою лояльность ей…», «Но
эффективное развитие науки невозможно без
существования трех-четырех аль тер на тив -
Табл. 2.
Питома вага витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт у ВВП за даними Євростату
(джерело: Наукова та інноваційна діяльність у 2011 році. Статистичний збірник)
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011
ЄС–27 1,85 1,86 1,87 1,86 1,82 1,82 1,85 1,85 0,92 2,01 2,00 …
Болгарія 0,52 0,47 0,49 0,50 0,50 0,49 0,48 0,48 0,47 0,53 0,60 …
Естонія 0,61 0,71 0,72 0,77 0,86 0,94 1,15 1,14 1,29 1,42 1,61 …
Іспанія 0,91 0,91 0,99 1,05 1,06 1,12 1,20 1,27 1,35 1,38 1,39 …
Латвія 0,44 0,41 0,42 0,38 0,42 0,56 0,70 0,59 0,61 0,46 0,60 …
Литва 0,59 0,67 0,66 0,67 0,75 0,75 0,79 0,82 0,80 0,84 0,79 …
Німеччина 2,45 2,46 2,49 2,52 2,49 2,48 2,54 2,54 2,68 2,82 2,82 …
Польща 0,64 0,62 0,56 0,54 0,56 0,57 0,56 0,57 0,60 0,68 0,74 …
Румунія 0,37 0,39 0,38 0,39 0,39 0,41 0,45 0,53 0,58 0,47 0,47 …
Словаччина 0,65 0,63 0,57 0,58 0,51 0,51 0,49 0,46 0,47 0,48 0,63 …
Угорщина 0,78 0,92 1,00 0,93 0,88 0,94 1,00 0,97 1,00 1,15 1,16 …
Чеська
Республіка
1,21 1,20 1,20 1,25 1,25 1,41 1,55 1,54 1,47 1,53 1,56 …
Україна 0,96 0,98 0,95 1,06 1,03 0,99 0,91 0,86 0,84 0,86 0,83 0,73
Рис. 3. Середньорічні темпи зростання чисельності
дослідників: темний колір — 1995–2002 рр.; світлий —
2002–2009 рр. (джерело: Science & Engineering Indica-
tors 2012)
його через дію нееквівалентного зовнішньо-
торговельного обміну. Системна криза, яка
супроводжує період соціально-політичної
перебудови країни, поставила вітчизняну
науку перед новими серйозними трудноща-
ми: вкрай недостатнє за обсягами бюджетне
фінансування на уково-дослідних і дослідно-
кон ст рук тор сь ких робіт не забезпечує своє-
часного відновлення матеріально-технічної
бази науки, нормальних умов життя і праці
вчених; загострюється проблема ефективно-
го використання в економіці результатів на-
37ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
ных организаций крупного масштаба. Со-
брать всю науку в одно место — так наука не
работает», «Нам нужно так организовать
процессы выработки научных знаний, чтобы
внутри самой науки было больше научной сво-
боды. Из всех соображений очевидно, что если
распределенная сетевая система получит
финансы, в том числе на то, чтобы происхо-
дил взаимообмен учеными, то эта система в
промежутке одного поколения — двадцати
лет — даст гораздо лучшие результаты <…>
чем если мы возьмем одну большую организа-
цию и отдадим ей все деньги». І далі: «Пробле-
ма современной науки в том, что мы не гото-
вим будущих полководцев, и я считаю, что ее
можно решить, не уничтожая Академию.
Надо как-то распределить людей и создать
разумную систему возможности себя реали-
зовать» [2]. Ці судження стосуються й акаде-
мічної науки України.
У наші дні завдяки розвитку інтернету
поширюється нова форма відпливу мізків та
ідей. Ученим тепер зовсім не обов’язково пе-
реїжджати за кордон, досить просто відправ-
ляти готові завдання електронною поштою
й одержувати за це невеликі гонорари (за
деякими даними, їхній розмір коливається
коливається в межах 500 доларів). Більше
того, багато науково-дослідних установ
укладають договори з іноземними підпри-
ємствами і фактично працюють на конку-
рентів вітчизняного виробника. Навіть ті
вчені, що перебувають у штаті НДІ, не зав-
жди готові повною мірою зосередитися на
дослідницькій діяльності, а воліють зароб-
ляють гроші в комерційних організаціях
(внутрішня міграція).
Політичні і суспільні зміни, непослідов-
ність і в більшості випадків неконструктив-
ність дій відомчих структур, відповідальних
за реалізацію стратегічної мети держави, пе-
решкоджають розвитку вітчизняної науки й
гарантуванню її соціальної функції. Небез-
пека такого курсу полягає не лише в дедалі
більшому відставанні української науки від
світових лідерів, а й у неможливості, а по-
декуди і втраті ділових комунікацій з науко-
вим керівництвом західних країн через не-
сумісність управлінських структур.
Проте, на наше переконання, в умовах,
коли розширюються можливості для науко-
вої творчості, відкритого обміну інформацією
й міжнародного співробітництва, стан україн-
ської науки міг би якісно змінитися. У цьому
контексті концептуальні засади структурної
перебудови наукових установ мають врахову-
вати те, що інтернаціоналізація досліджень і
розроблень, глобальний розподіл ланцюжків
створення вартості й розподіл компетенцій
на рівні окремих організацій потребують
міжнародного регулювання, здійсненню яко-
го сприятиме подолання національних кор-
донів і встановлення стратегічного партнер-
ства між країнами. Впровадження концепції
Рис. 4. Чисельність осіб, що працюють у сфері наукових досліджень і розробок (джерело: «Наукова та інновацій-
на діяльність у 2010 р.»)
38 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
«відкритих інновацій», спрямованих на
створення нових комерційних можливостей
шляхом спільного виведення на ринок но-
вих продуктів і послуг завдяки використан-
ню ком плементарних знань різних партнерів,
передбачає формування й реалізацію відпо-
відної наукової та інноваційної політики, від-
критої новим можливостям.
Досвід технологічно розвинених кран по-
казує, що основна тенденція наукової політи-
ки ХХІ ст. — це розширення інтелектуаль ної
бази прийняття оперативних і стратегічних
рішень щодо науково-інноваційної під тримки
конкурентоспроможної економіки в умовах
постіндустріального типу виробництва, коли
на перший план виходить мережева організа-
ція інноваційної діяльності. Зазначений тип
організації характеризується високим ступе-
нем розвитку мереж знань, заснованих як на
соціальних взаємодіях, так і на розширеному
й інтен сивному використанні новітніх інтер-
активних комунікаційних технологій. Сучас-
ну концепцію мережевого управління, яка до-
вела свою ефективність під час організації
виробництва, дедалі частіше поширюють на
середовища генерації і комерціалізації знань,
у яких зароджуються й реалізуються іннова-
ційні розробки. Такий підхід повністю відпо-
відає загальній ідеології постіндустріальної
економіки, в умовах якої вільний інформа-
ційний обмін результатами наукових дослі-
джень є основним чинником підвищення
конкурентоспроможності інноваційних роз-
робок і скорочення часу реалізації повного
інноваційного циклу, особливо його початко-
вих етапів — пошукових, фундаментальних і
прикладних науково-дослідних робіт.
Композиційно науково-інноваційну мережу
розглядають як динамічну множину взаємо-
залежних економічних агентів — дослідниць-
ких, проектних, конструкторських, випробу-
вальних установ, а також елементів інновацій-
ної інфраструктури і промислових підпри-
ємств. Така множина функціонує на зразок
віртуальної організації, що виконує на кон-
курсній основі великі інноваційні проекти на
високому рівні координації цілей та інтеграції
науково-дослідницьких ресурсів [3], якого до-
сягають за допомогою формування внутріш-
нього інформаційного простору зі спе ціально
розробленими каналами збільшення потуж-
ності потоку інноваційного знання і приско-
рення процесу дифузії інновацій. У результаті
відбувається створення колективних об’єктів
інтелектуальної власності і зростання екстер-
нального ефекту від на у ково-інно ва ційної ді-
яльності мережі в цілому.
Дослідження показують, що теоретичним
базисом мережевого управління середови-
щем генерації знань є синтез: 1) еволюційної
економічної теорії, що підкреслює значення
координації інноваційного процесу в рамках
науково-інноваційної мережі; 2) підходу,
заснованого на знаннях (Knowledge Based
View), у якому основною перевагою мереже-
вої організації повного інноваційного циклу
є посилення ключових компетенцій, конвер-
генція компетенцій партнерів, що в довго-
строковій перспективі може привести до
уніфікації компетенцій [4].
Як зазначає класик інформаційної еконо-
міки М. Кастельс, «…мережі є фундамен-
тальним матеріалом, з якого нові організації
будуються й будуватимуться. Вони здатні
формуватися і поширюватися скрізь у гло-
бальній економіці, оскільки спираються на
інформаційну міцність, надану новою тех-
нологічною парадигмою» [5]. Зокрема, поси-
лаючись на Дітера Ернста, він виокремлює
п’ять типів мереж. Науково-інноваційні ме-
режі являють собою, на думку М. Кастельса,
шостий тип, який інтегрує в собі елементи
третього, четвертого і п’ятого, але водночас
є абсолютно новим утворенням, оскільки
забезпечує здійснення повного інновацій-
ного циклу — від генерації нових знань до їх
втілення в конкретному продукті чи техно-
логії — у межах проектних ланцюжків, які
складаються всередині мережі, сприяють
максимально ефективній реалізації почат-
кових стадій інноваційного циклу й розви-
ваються в процесі проходження його конку-
рентної стадії поза межами такої мережі.
Слід враховувати той факт, що в останні
кілька років відбулися глибокі, всеохопні і
швидкі зміни в глобальному масштабі, пере-
39ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
довсім у сфері мереж, розрахованих на ви-
сокі імпульсні навантаження. З-поміж цих
змін варто відзначити такі: 1) упровадження
нових технологій вплинуло на вартість по-
слуг; 2) надмірна активність у галузі інфор-
маційних технологій привела багато компа-
ній на межу банкрутства; 3) більшість акаде-
мічних інститутів почали самі формулювати
вимоги до мереж R&E; 4) ліквідація держав-
ного регулювання міжнародних комуніка-
цій спричинила зниження цін і стимулювала
зростання нових R&E-мереж у Європі, Япо-
нії й Канаді з міжнародними зв’язками із
США в масштабах, немислимих іще десять
років тому; 5) поява GRID уможливила
створення високопродуктивних розподіле-
них обчислювальних ресурсів [6].
Організація науково-інноваційної мережі
передбачає реорганізацію наукової сфери,
зокрема формування структури науково-до-
слідних організацій на мережевих засадах та
підвищення наукового рівня й інновацій-
ності результатів дослідних робіт. У цьому
контексті можливі такі приклади структур-
них змін. Разом зі збереженням напрямів
фундаментальної науки (державних про-
грам і організацій, що їх реалізують) необ-
хідно локалізувати увагу на тих суб’єктах,
що забезпечують міжнародні конкурентні
переваги країни, підтримку національної
безпеки та необхідні для розвитку націо-
нальної гуманітарної сфери. У секторі при-
кладних досліджень і розроблень доцільно
практикувати створення спеціальних струк-
тур «під проблему», під конкретне завдання
формування конкурентної переваги в пев-
ній галузі чи сфері національного господар-
ства на принципах співфінансування з боку
бюджету й замовника. Однак при цьому слід
враховувати, що до головних факторів, які
нині спонукують підприємства до коопера-
ції в інноваційній сфері, належать: 1) зрос-
тання рівня комплексності сучасної техно-
логічної бази, що вимагає дедалі вищої ком-
петентності й додаткових знань у суміжних
технологічних напрямах; 2) прискорення
технологічних циклів; 3) збільшення вар-
тості й ризику інновацій [7].
Основною відмінністю мережевих форм
управління від ринкових та ієрархічних є
тривалість зв’язків між агентами, які регла-
ментуються самими агентами без участі вла-
ди. Цим формам управління властивий ви-
сокий рівень усвідомлення агентами своєї
взаємозалежності: безперервно обмінюю-
чись інформацією, вони беруть участь у ко-
лективному формуванні моделі можливої
спільної діяльності, в якій визначено зміст
такої діяльності, а також місце кожного
агента в системі розподілу праці між ними.
Під час виконання наукових досліджень
провідні академічні наукові організації ма-
ють оптимально використовувати наявні
ресурси. Суперкомп’ютери і сучасні дослід-
ницькі установки відіграють важливу роль у
досягненні результатів високого рівня. На-
приклад, Office of Science DOE фінансує де-
сять лабораторій світового класу, велику
кількість міжнародних колаборацій 1 і до-
слідницьких груп в університетах. У цій
системі є три цінні ресурси: високопрофе-
сійний колектив учених, які мають значний
досвід і широкий спектр здібностей; високо-
технологічне наукове устаткування, вартість
якого сягає мільярдів доларів; інфраструк-
тура й системи управління, що уможливлю-
ють ефективне використання цього устатку-
вання. Масштабні наукові експерименти в
середовищі DOE здійснюють фахівці лабо-
раторій, які здебільшого представляють різ-
ні інститути. Такі проекти потребують ін-
формаційних і обчислювальних ресурсів,
що розподілені ширше, ніж навіть самі кола-
боратори, а також уніфікованості в сервісах,
необхідних різним науковим дисциплінам.
Відсутність якісних інтеграційних зв’язків
між освітою і наукою в Україні, а звідси —
1 Колаборація — процес спільної діяльності, напри-
клад в інтелектуальній сфері, двох і більше людей або
організацій для досягнення спільних цілей, під час
якого відбувається обмін знаннями, навчання й досяг-
нення згоди <...> Вважається, що учасники колабора-
ції можуть одержати більше можливостей досягнен-
ня успіху в умовах конкуренції за обмежені ресурси
(http://ru.wikipedia.org/wiki/Коллаборация).
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
споконвічна неоднорідність рівня знань і
компетенцій агентів, що складають іннова-
ційну мережу, можуть привести до розриву
навчальних зв’язків між цими агентами, тоб-
то розшарування їх за рівнем знань (страти-
фікація). Стратифікація дозволяє знизити
ступінь невизначеності під час прийняття
рішень щодо інноваційної діяльності в тому
разі, якщо деякі агенти мережі приймають
на себе функції медіаторів, відповідальних
за координацію процесу дифузії знань.
Зважаючи як на світовий досвід, так і на
інституціональні особливості національно-
го науково-освітнього комплексу, керівни-
цтво країни має проявити політичну волю,
спрямовану не лише на вдосконалення бю-
джетної підтримки цього комплексу і зміну
бюджетних пріоритетів, але й на реформу-
вання його на досить жорстких засадах.
Найбільш раціональний підхід до подаль-
шої інституціональної розбудови науки й
освіти полягає у створенні умов для появи
модельного ряду різноманітних інтегрова-
них структур, покликаних забезпечити ви-
сокий рівень і випереджальний характер
підготовки, перепідготовки й підвищення
кваліфікації фахівців із перспективних на-
прямів науки та технологій, зростання якос-
ті й ефективності наукових досліджень. При
цьому послідовність дій повинна, на наш по-
гляд, бути такою: формулювання національ-
них цілей, пов’язаних із розвитком науково-
освітнього комплексу, → вибір найпродук-
тивніших форм інтеграції → створення умов
для їхнього виникнення і становлення →
вдосконалення нормативно-правової бази.
За таких умов зростає роль компетентніс-
ного підходу до організації наукової діяль-
ності. Компетенція — це інтегральна катего-
рія, що позначає раціональне сполучення
знань, особистісних даних і здібностей пер-
соналу організації, а також зусиль, які він до-
кладає 2. Найбільш результативно зазначений
підхід може виявитися в межах нової форми
2 http://www.hr-portal.ru/story/opisanie-osnovnykh-kvali-
fikatsionnykh-trebovanii-i-kompetentsii-personala-tsentra-
kommertsiali.
організації науки — наукових центрів. Такі
центри засновують на базі академічних і ві-
домчих науково-дослідних, науково-ви роб -
ничих установ та вищих навчальних закла-
дів, щоб створити сприятливі умови для збе-
реження провідних наукових шкіл світового
рівня, розвитку наукового потенціалу країни
в галузі фундаментальних і прикладних до-
сліджень та підготовки висококваліфікова-
них наукових кадрів. Практика свідчить, що
в наукових центрах може існувати декілька
типів центрів компетенцій, які дещо різнять-
ся за змістом свого основного завдання, на-
приклад: виявлення й систематизація най-
кращих практик, розроблення відповідних
стандартів і поширення набутого досвіду; об-
слуговування проектів та ініціатив, по в’я за-
них з управлінням знаннями (навчання пер-
соналу з питань нових продуктів і послуг,
оцінювання використовуваних технологій
тощо); загальна інтеграція процесів і даних
по всій організації з метою забезпечити в ній
глобальний обмін знаннями персоналу і по-
вторне використання цих знань. Сьогодні
важливу роль у світі відводять науковим цен-
трам, що стають ядром наукових досліджень
і трансферу технологій новітнього техноло-
гічного укладу (нано- та біотехнології).
Інший напрям реорганізації наукової сфе-
ри — формування інститутів розвитку з орга-
нізаційною функцією. Принципова відмін-
ність агентств розвитку стратегічних техно-
логій (NASA, DARPA) від інститутів під-
тримки прикладних досліджень полягає в
їхній орієнтації, по-перше, на державний по-
пит, по-друге, на технології стратегічного
для національної безпеки значення (оборон-
ного, технологічного, енергетичного тощо).
Зокрема, DARPA (Defense Advanced Re-
search Project Agency, Оборонне агентство
перспективних дослідницьких проектів при
Міністерстві оборони США) відповідає за
здійснення революційних високоефектив-
них досліджень і розроблень у сфері націо-
нальної безпеки (рис. 5). Унікальність Агент-
ства полягає в управлінні лише тими проек-
тами, які можуть забезпечити проривні
досягнення в галузі оборони, але реалізація
41ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
яких пов’язана з високим ризиком. Обсяг
фінансування DARPA відносно невеликий.
У 2004 р. бюджет Агентства становив близь-
ко 3 млрд дол., що відповідає приблизно
0,7% оборонних видатків США і не більше
ніж 1% загальних видатків на дослідження
й розроблення. Хоча діяльність Агентства
концентрується переважно на військової
проблематиці, помітна частина його про-
грам присвячена технологіям подвійного
призначення. Інтернет, виробництво напів-
провідників та інтегральних схем — в основі
всіх цих досягнень, які нині широко вико-
ристовує цивільний сектор, лежать розроб-
ки, здійснені за участі фахівців DARPA.
Слід зазначити, що для активізації про-
дуктивного діалогу зацікавлених груп (по-
літиків, науковців, бізнесменів, представни-
ків громадських організацій і т.д.) замало
декларативних обіцянок і закликів. Серйоз-
не обговорення і пошук взаємоприйнятних
рішень потребують принципово інших ін-
струментів. Ними можуть стати сформовані
організаційні платформи, що дадуть змогу
поєднати організаційний ресурс науки, біз-
несу, держави для вироблення дорожніх
карт інноваційно-технологічного розвитку
галузей економіки та окремих корпорацій.
Важливе місце при цьому повинно займа-
ти формування методологічних принципів і
підходів до визначення й забезпечення нау-
ково-технологічних пріоритетів наукових
до слі джень і розроблень, пов’язаних не лише
з перетворенням відповідного комплексу
продуктивних факторів та ор га ні заційно-
еко но мічних відносин у ході їх функціону-
вання, але й зі зміною взаємо зв’язків усієї
сукупності відтворювальних процесів, струк-
турними трансформаціями всіх сфер еконо-
міки. Такий підхід до науково-техно логічних
пріоритетів обґрунтований новим розумін-
ням науково-техно ло гічного прогресу як
взаємозалежної сукупності науково-техніч-
них та інноваційних процесів, що відбува-
ються як у науковій сфері, так і у виробни-
цтві. Необхідне комплексне ресурсне забез-
печення розвитку науки й технологій, що
включає концентрацію кадрових, інвести-
ційних, технічних, інформаційних та інших
ресурсів на пріоритетних напрямах.
Рис. 5. Робота DARPA з проектами і передавання розробок під управлінням відомств Міноборони США [8]
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Важливим напрямом є модернізація струк-
тури фінансування досліджень у частині вдо-
сконалення її інституціональних основ і про-
цедур. Варто стимулювати перехід на принцип
багатоканального фінансування наукових до-
сліджень, залучати ресурси не лише держав-
ного бюджету, але й позабюджетних джерел,
бізнесу, приватних компаній. Наприклад, у
Японії тільки 23% бюджетних коштів спрямо-
вано на науку, а в Росії — майже 75%.
Під час формування політики фінансової
підтримки вітчизняної науки потрібна зрозу-
міла логіка, орієнтована на результат, на під-
вищення ефективності бюджетних асигну-
вань на науку. Необхідно скорегувати бю-
джетні інструменти, зробити призначення й
використання коштів більш адресним, виро-
бити диференційований підхід до підтримки
та фінансування різних стадій дослідницько-
го циклу, встановити чіткий і прозорий зв’язок
між науковими результатами й винагородою
вчених. Водночас надати можливості для
творчого росту і професійної самореалізації
молодих дослідників, забезпечити їм гідний
рівень життя. Потрібно не лише говорити, але
й запроваджувати так званий інститут пост-
доків 3. Стартовою позицією в цьому напрямі
може бути молодь. Доцільно брати її не на
строкові контракти відразу в штат інститутів
(тим більше, що завжди є проблема зі штат-
ною чисельністю), а на постдоківські позиції
(стипендія, postdoctoral fellowships).
Без перебільшення «перезрілим» для ві-
тчизняної науки є питання вдосконалення ме-
тодів оцінювання ефективності наукових ор-
ганізацій. Серед причин, що зумовлюють його
3 Постдок (postdoc, postdoctoral research, postdocto-
ral fellowship) – тимчасова позиція (ставка) у закор-
донних вишах і науково-дослідних установах, яку зай-
мають молоді вчені зі ступенем кандидата наук (англ.
Philosophy Doctor, Ph.D.). Як правило, позицію пост-
дока надають у середньому на 3 роки (від 2 до 4 ро-
ків), після чого науковець має шукати собі інше місце
роботи або повернутися на батьківщину, якщо він за-
прошений із-за кордону за тимчасовою робочою візою.
Залишитися на колишньому місці роботи можна лише
у виняткових випадках, завжди пов’язаних зі зміною
посади (навіть якщо це новий постдок).
актуальність, — незбалансованість наявних
ме тодів і процедур оцінювання, перевага су-
б’єктивного експертного оцінювання на тлі не-
стачі об’єктивних кількісних методів, закри-
тість внутрішньої системи звітно сті відомчих
наукових організацій (їхня фінансова звітність
не містить індикаторів результативності), об-
меженість сфери оці нювання (ДЦНТП, нау-
кові фонди, конкурс наукових проектів).
У цьому контексті варто навести схему пі-
лотного обстеження результатів діяльності
державних наукових організацій на прикладі
Фізико-технічного інституту ім. А.Ф. Йоффе
РАН [9]. Так, cтруктура показників включала:
• результативність: 1) результати НДР
(внутрішні й міжнародні) — публікації, патен-
ти, контракти і гранти; 2) комерціалізація тех-
нологій; 3) інноваційні партнерства; 4) інтегра-
ція з освітою; 5) аспірантура й докторантура;
• ресурси: 1) персонал — чисельність, по-
токи, навчання; 2) основні засоби — земля,
будинки/споруди, устаткування (вік, якість),
унікальне устаткування, площі;
• фінансова стабільність — доходи (за
видами діяльності), витрати, заборгованос-
ті, чисті доходи, оплата праці;
• організація — організаційна структура,
експериментальна база, інноваційна інфра-
структура, система підготовки й перепідго-
товки кадрів, спін-оф компанії.
Ще один приклад. Для реформування
Польської академії наук у частині вдоскона-
лення методів оцінювання ефективності до-
слідницьких установ було створено Комітет з
питань оцінювання діяльності наукових ор-
ганізацій (Komitet Ewaluacji Jednostek Nau-
kowych, KEJN) — незалежне агентство, по-
кликане забезпечити об’єктивніший, основа-
ний на експертних оцінках аналіз роботи
наукових інституцій. Основна мета Коміте-
ту — сприяти розвитку найкращих установ і
вживати заходів щодо неефективних, аж до
їхнього закриття. Зокрема, усі організації за
результатами оцінювання розподіляють на
три категорії: 1) лідери в національному
масштабі; 2) такі, що демонструють прийнят-
ний (потребує підвищення) рівень науково-
дослідної діяльності; 3) ті, які працюють не-
43ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 7
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
ефективно. Установи, що потраплять у третю
категорію, повинні провести реструктуриза-
цію протягом шести місяців, що дозволить їм
і надалі одержувати фінансування у формі
блок-грантів [10].
Отже, основними цілями інституційних
змін наукової сфери України мають бути ра-
ціональне використання людського потен-
ціалу, зростання ефективності й результа-
тивності дослідницької діяльності, поліп-
шення управління її якістю. У ході реформ
слід створити фінансові й інституціональні
механізми, які підвищили б конкуренто-
спроможність усієї системи науки та осо-
бисту відповідальність учених. Це вимагає
вироблення чітких стандартів і критеріїв
оцінювання їхньої роботи, а також жорстко-
го зовнішнього контролю результатів. Клю-
чове завдання — активізувати процес рефор-
мування науки як сфери національного гос-
подарства й, використовуючи найкращий
вітчизняний і світовий досвід, сформувати
науково-освітнє середовище, що відповіда-
ло б вимогам сьогодення, стратегічним пріо-
ритетам розвитку країни. На практиці такі
заходи може розпочати НАН України, зо-
крема розробити в рамках виконання на-
уково-дослідних робіт проект реформуван-
ня науки, залучивши до його реалізації фа-
хівців, компетентних у питаннях організації
й управління науковою діяльністю, страте-
гічного планування та системного бачення
проблем і механізмів їх вирішення.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Обзор инновационного развития Республики Бе-
ларусь. — Нью-Йорк, Женева: Организация Объе-
диненных Наций, 2011. — 204 с.
2. Механик А. Требуются академики // Эксперт. —
2010. — № 11. — С. 57–61.
3. Воронина Л.А., Ратнер С.В. Научно-инновационные
сети в России: опыт, проблемы, перспективы — М.:
Инфра-М, 2010. — 254 с.
4. Cowan R., Jonard N. Network Structure and the Diffu-
sion of Knowledge // Journal of Economic Dynamics
and Control. — 2004. — V. 8, N 28. — P. 1557–1575.
5. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика,
общество, культура. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 458 с.
6. Семенов Ю.А. Сеть для науки ESNet. — http://
book.itep.ru/4/7/esnet.htm.
7. Голиченко О.Г. Национальная инновационная си-
стема России: состояние и пути развития. — М.:
Наука, 2006. — С. 249–250.
8. Лисов В.И. Аналог американской DARPA для ин-
новаций сырьевой экономики России // Эконо-
мические стратегии. — 2011. — № 9. — С. 36–40.
9. Гохберг Л. Оценивание результатов деятельности
организаций в государственном секторе науки. —
www.strf.ru/attach/ppt/gohberg_prnd.ppt.
10. Антонович Д. Невозможное возможно. Модер-
низация Польской академии наук // Форсайт. —
2010. — Т. 4, № 3. — С. 32–38.
Стаття надійшла 27.12.2012 р.
Л.И. Федулова
Институт экономики и прогнозирования
Национальной академии наук Украины
ул. Панаса Мирного, 26, Киев, 01011, Украина
ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫЕ
ИЗМЕНЕНИЯ НАУЧНОЙ СФЕРЫ
В статье раскрыты вопросы организации научной дея-
тельности, управления научными исследованиями и раз-
работками в условиях развития постиндустриального
общества. Предложены и обоснованы направления ин-
ституциональных изменений научной сферы Украины,
среди которых — сетевая организация исследователь-
ской деятельности, компетентностный подход к интегра-
ции науки и образования, внедрение институтов разви-
тия, модернизация структуры финансирования и систе-
мы оценки результатов научной деятельности.
Ключевые слова: научная сфера, институцио-
нальные изменения, инновационная сеть, оценка ре-
зультатов, финансирование.
L.I. Fedulova
Institute for Economics and Forecasting
of National Academy of Sciences of Ukraine
26 Panasa Myrnoho St., Kyiv, 01001, Ukraine
INSTITUTIONAL CHANGES
OF SCIENTIFIC SPHERE
The questions of organization of scientific activity and
R&D management in the conditions of development of
post-industrial society are exposed. Offered and ground-
ed directions of institutional changes of scientific sphere
of Ukraine, among which network organization of re-
search activity, competentness approach towards integra-
tion of science and education, introduction of institutes
of development, modernization of structure of financing
and system of estimation of results of scientific activity.
Keywords: scientific sphere, institutional changes, in-
novative network, estimation of results, financing.
|