З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст.
Стаття присвячена регіональним особливостям
 цехового устрою Північного Лівобережжя ХVІІ – ХVІІІ ст. 
 На прикладі перепечайського цеху Чернігова проаналізовано
 законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки
 ремісничих корпорацій. Статья посвящена особенн...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67793 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 145-148. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860245154952118272 |
|---|---|
| author | Щербина, С.В. |
| author_facet | Щербина, С.В. |
| citation_txt | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 145-148. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття присвячена регіональним особливостям
цехового устрою Північного Лівобережжя ХVІІ – ХVІІІ ст. 
На прикладі перепечайського цеху Чернігова проаналізовано
законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки
ремісничих корпорацій.
Статья посвящена особенностям цехового строя
Северного Левобережья во второй половине ХVІІ-ХVІІІ вв. 
На примере перепечайского цеха Чернигова проанализирована
законодательная база, раскрыты традиции, права и
обязанности ремесленных корпораций.
The article is devoted to the features of the Northern Leftbank craft guild in the second half of the XVII – XVIII centuries. 
On the example of Chernihiv breadmaking guild traditions, rights 
and duties of craft corporations are described and the legislative 
base is analyzed
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:35:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Сіверщина в історії України»
145
відтворенням авторських швів.
Тепер із впевненістю можна сказати, що
ми маємо справу з жіночою шовковою сукнею
золотаво-коричневого кольору. Подальша робота
буде зосереджена на реконструкції і використання її
в музейній експозиції.
Збереження матеріальної пам’ятки і продовження
її життя сприяє глибшому вивченню, доступу
більшого кола науковців до першоджерела, що дасть
змогу побачити і зрозуміти суспільно-економічний
і культурний розвиток міста Глухова в XVII ст.
зокрема і Сіверської землі загалом.
Посилання
1. Коваленко Ю.О. Поховання XVII ст. під Миколаївською
церквою у м.Глухові // Збереження історико-культурних
надбань Глухівщини (Матеріали другої науково-практичної
конференції). – Глухів, 2003. – С. 27-29.
2. Крупа Т.Н. Предварительные исследования
археологического текстиля первой половины XVII в. из раскопок
Свято-Николаевской церкви в Глухове // Сіверщина в історії
України (Матеріали Сьомої науково-практичної конференції). –
Суми, 2008. – С. 54-56.
3. Мінжуліна Т.В. Дослідження й реставрація музейного
текстилю. – К., 2004. – С. 176.
4. Семенович Н.Н. Реставрация музейных тканей. – Л.,1961.
– С. 148.
Ящик Н.В. Реставрация археологического текстиля начала
XVII в.
Статья посвящена исследованию и реставрации
фрагментов одежды из захоронения под Николаевской
церковью в г. Глухове наала XVII ст..
Yaschik N.V. The restoration of the archeological textiles at the
beginning of the 17-th century
Article is devoted to research and restoration of fragments
clothes from grave under the Saint Nicolai Church in Hlukhiv (at
the beginning of the 17-th century).
С.В. Щербина
З ІСТОРІЇ РЕМІСНИЧИХ ЦЕХІВ
ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
У ХVІІ-ХVІІІ ст.
Стаття присвячена регіональним особливостям
цехового устрою Північного Лівобережжя ХVІІ – ХVІІІ ст.
На прикладі перепечайського цеху Чернігова проаналізовано
законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки
ремісничих корпорацій.
Поява цехів на території Північного Лівобережжя
була пов’язана із запровадженням у регіоні
магдебурзького права. Перша половина ХVІІ ст.
характеризувалася значним піднесенням міст, що
спричинило інтенсивний розвиток ремесла та
поглиблення його спеціалізації. Так, якщо у першій
половині ХVІІ ст. у містах України було зафіксовано
понад 270 ремісничих спеціальностей, то наприкінці
ХVІІІ ст. кількість їх зросла до 300. На той час
снувало 34 спеціальності в галузі деревообробки, 17
– у виробництві одягу, 25 – у харчовій та винокурній
промисловості [1, 154].
Цехова форма організації ремесла, запозичена
на Заході Європи, була насичена суто українським
змістом. Спочатку кількість ремісничих корпорацій
у містах Чернігово-Сіверщини була незначною,
і вони зазвичай об’єднували ремісників різних,
подекуди і неспоріднених спеціальностей. У «Книзі
Мглинського цехового товариства» [2] зазначено
реєстр братчиків різних професій – калачників,
різників, музик та могильщиків. У невеликих
містечках зазвичай існував один цех, до якого
вступали усі тамтешні ремісники. Так, у Літках
на Чернігівщині до одного цеху належали ковалі,
бондарі, римарі, млинарі, теслярі, пильщики і
музики [3, 100]. Важливою особливістю ремісничих
об’єднань Північного Лівобережжя була відсутність
станової замкнутості. До цехів могли записуватись
Фрагменти археологічного текстилю
після реставрації
Збірник наукових праць
146
міщани, селяни навколишніх сіл і козаки [4, 513].
Цехи Північного Лівобережжя істотно
розрізнялись за кількістю ремісників, що
входили до них. Більш численними були
корпорації провідних галузей – кравців, шевців,
різників та перепечаїв. Виготовлення продуктів
харчування тривалий час залишалося у межах
домашнього виробництва або сполучалось з
іншими ремеслами. У ХVІІ ст. зростання попиту
населення міст на готові продукти харчування,
наявність близько двадцяти професій, пов’язаних
з харчовою промисловістю, та готовність
ремісників до об’єднання своїх зусиль зумовили
виокремлення харчового ремесла в окрему галузь
виробництва. У харчовій промисловості ХVІІ ст.
особливо розгалуженим було виготовлення
найрізноманітніших продуктів з борошна –
пекарська справа. Про цей факт свідчить поява
таких ремісничих спеціальностей, як бубликарі,
вареничники, перепечаї, пирожники, проскурники,
пряничники й хлібники [5, 169]. На відміну від
цехів, підпорядкованих полковій адміністрації
(слюсарські, ковальські й музичні), калачницькі
або перепечайські цехи завжди залишались
під юрисдикцією магістрату. Надані містам
Чернігово-Сіверщини привілеї на магдебурзьке
право всіляко заохочували створення цехів. Цим
правом і скористалися пекарі, корпорації яких у
містах виникають одними з перших. Так, у 1627 р.
виникло перепечайське об’єднання у Чернігові, у
1664 р. – у Глухові [6, 43-44], у середині ХVІІ ст.
– у Ніжині [7, 480-483].
Цехові корпорації Чернігово-Сіверщини
здебільшого складались з ремісників-чоловіків.
Хлібопекарським ремеслом, що не потребувало
значної фізичної сили, традиційно займалися жінки.
Суто жіночий перепечайський цех існував у м. Борзні
на Чернігівщині, але головні посади в корпорації
(цехмістра, урядників і ключника) обіймали чоловіки
бубличниць [8, 258]. У Глухівському калачницькому
цеху сприйняття жінок як повноправних членів
корпорації сталося у другій половині ХVІІ ст. Після
1678 р. у цеховій книзі почав зустрічатися термін
«цехова», а у ХІХ ст. жінка-майстриня іменувалась
«полною нашою сестрою» чи братчицею [9, 165-
216]. Цікаві свідчення про специфіку калачницького
ремесла та суми вступних внесків містять цехові
книги Новгород-Сіверського [10], Глухівського [11]
та Мглинського цехових об’єднань [2], які збереглися
дотепер у фондах Чернігівського історичного музею
ім. В.В. Тарновського. Так, членами Новгород-
Сіверського цеху були як жінки, так і чоловіки.
9 серпня 1759 р. Л. Андрєєв «поставил покрасу
за жену свою Евдокію», сплативши до цехової
скриньки 60 копійок, і мав до того ж відслужити
молодчество [10, 24 зв.]. Про родинний характер
калачницького ремесла свідчить факт його передачи
у спадок. Новгород-Сіверська міщанка А. Чортиха
у 1774 р. сплатила вступний внесок за свою дочку
Євфросінію Кирилівну та, «когда Бог велит, ея
мужа» [10, 53]. З огляду на незначну чисельність
ремісників-калачників у невеликому місті, вони
приєднувались до більших цехів, утворюючи
багатопрофільні корпорації. Мглинське цехове
товариство об’єднувало різників, калачників,
музик та могильщиків. Так, 1747 р. С. Корж «вечно
вписался в цех на баранки», сплативши 4 карбованці
і 50 копійок [2, 13]. Приналежність до цеху була
достатньо вигідною справою, через що у ХVІІІ
ст. до братчиків приєднуються люди, які не мали
жодного відношення до калачницького ремесла.
К. Лазаревська пояснює цей факт «принадністю»
перепечайської справи та відсутністю спеціальної
довготривалої професійної підготовки [12,
29]. Так, до Глухівського калачницького цеху в
різні роки вступили компанієць, компанійський
осавул, артилерійський трубач, купець, дворянин,
представник духовного стану, почтальон, селянин,
унтер-офіцерша та ін. [12, 29].
Тривалий час у Чернігові існував цех пекарів,
діяльність якого досі не була предметом окремого
дослідження, що пояснюється цілковитою втратою
документації та цехових книг ремісничих корпорацій
Чернігова. Завдяки М. Білозерському до наших
часів збереглися власноруч зроблені ним у ХІХ ст.
копії листів та універсалів війтів та полковників
цехам міста, а серед них і чотири «крепости данныя
ремесленным цехам разными лицами» [13, 2], які
дають уявлення про діяльність перепечайського цеху
Чернігова. Історія чернігівських ремісничих цехів
здебільшого розглядалася у працях, присвячених
соціально-економічній історії міст Північного
Лівобережжя. Деякі аспекти існування чернігівського
об’єднання калачників були висвітлені у студіях
О.Шафонського [7], О. Ковалевського [14], збірнику
«Тридцатилетие деятельности Черниговского
городского общественного управления 1870 – 1901»
[15]. Значний інтерес становлять також праці К.
Лазаревської [12] та А. Єршова [16], які звернули
увагу на існування калачницьких цехів, їх атрибутику
та специфіку. У 1926 р. К. Лазаревська опублікувала
«Книгу Глухівського цеху калачницького» [9],
оригінал якої зараз зберігається у Чернігівському
історичному музеї ім. В.В. Тарновського [11].
Свідчення про існування перепечайських цехів на
території Північного Лівобережжя наводять у своїх
працях О. Компан [5], Г. Швидько [17], І. Ситий [18]
і Г. Доманова [4].
Одним з перших у Чернігові був створений саме
перепечайський цех. 30 листопада 1627 р. чернігівський
війт Ян Куновський, керуючись магдебурзьким правом,
надав дозвіл місцевим пекарям об’єднатися у цех та
обрати цехмістра [13, 4].
Як і будь-яке цехове об’єднання,
«Сіверщина в історії України»
147
перепечайський цех мав певні зобов’язання по
відношенню до церкви та святого покровителя
ремесла. Слід зазначити, що патронів, спільних
для всіх об’єднань тієї чи іншої галузі, не
існувало. На честь святих покровителів цехи
влаштовували особливі свята. Характерною
рисою патронального цехового свята були
збирання продуктів і коштів для святкової трапези
у складчину. Усі дії, що передували святкуванню,
об’єднувалися під назвою «канун». Канун
включав процедуру приготування («ситіння»)
меду й пива для святкового бенкету, виготовлення
свічок для передачі їх до церкви, а також церковну
службу [19, 39]. Частина напоїв, які готувалися до
свята, надходила на продаж, причому звільнялась
від будь-яких «питейных сборов» [15, LVIII].
Виручені кошти йшли на виготовлення святкових
свічок, придбання продуктів, а також на користь
церкви, якою опікувалось об’єднання. Збирання
продуктів і грошей для майбутнього бенкету
з членів цеху називався «збором на свічку» й
проводився особами, спеціально призначеними
з числа молодших майстрів [20, 60]. Після цього
відбувалась урочисте виготовлення цехових
свічок. Власне патрональне свято, у свою чергу,
поділялось на урочисту літургію і святковий
бенкет. Літургія відбувалась у церкві, де цех мав
ікону свого патрона. На молебні були присутні усі
майстри на чолі з цехмістром, вишикувані певним
чином і вбрані у святковий одяг. Підмайстри
стояли окремо. Спільна святкова трапеза членів
цеху відбувалася після церковної служби у
цеховому будинку або, за його відсутності, у
хаті цехмістра. Бенкет членів цеху на честь
покровителя корпорації тривав до трьох днів.
Ремісники перепечайського цеху Чернігова
святкували день Преображення Господня у
соборі, де перед своєю іконою Спасителя ставили
свічку [7, 302]. Піклування про церкву стояло на
чільному місці у благодійницький діяльності усіх
цехових об’єднань.
У 1639 р. воєвода і староста чернігівський
М. Калиновський підтвердив права місцевих
перепечаїв та наголосив на дозволі щороку без будь-
яких перешкод з боку влади виготовляти свічки та
ситити мед по 15 пудів «do chwaly Bozey» [13, 4 зв.].
Згодом, 18 травня 1668 р., на прохання цехмістра
Федора Оршаниці та «брата цехового» Семена
Кривошеї ремісники одержали конфірмаційний
універсал чернігівського полковника Івана Лисенка,
який підтверджував попередні привілеї «видячи
реч слушщную … тот цех зоставал» [13, 6]. За цим
привілеєм цехмістр одержав право «людей цехових,
то есть проступных карать и на оздобу церковную з
них до шкатулки цеховои брать, а добрых миловать».
Водночас у документі йшлося про дотримання
монополії – «жебы пану цехмистру шкода жодная
в том не деялась, а где бы мел бать перепечай хоч в
товаришнем дворе мешкание абы их послушенства
цехового жаден не заступав» [13, 6].
Значне місце серед обов’язків цеху належало
протипожежній охороні. Члени цеху були зобов’язані
з’являтися на місце пожежі з усім необхідним
інструментарієм. Наприклад, у Чернігові кравецький,
шевський, різницький та пекарський цехи мусили
мати «по 3 бочки з водою, по 4 пожежні відра, по 4
щити, 2 гаки, 2 драбині й по 2 вил» [21, 428].
Перепечайський цех Чернігова був достатньо
заможним і проіснував тривалий час. За даними
О.Шафонського, у 80-х рр. ХVІІІ ст. перепечайське
ремісниче об’єднання нараховувало 56 майстрів і
мало власний двір та необхідні атрибути – прапор,
покривало та цешку. «Знамя гродетуровое желтое»
було виготовлено 1 травня 1752 р. за цехмістра
Ігната Буглука й містило «на одной стороне – образ
Богоявления Господня, а около его калач, булка и
четыре пасхи, или куличи, на другой стороне – образ
Богоматери» [7, 301-302] . За цешку, яка зазвичай
використовувалась для скликання ремісників до
цехового дому, у цеху правила дерев’яна дощечка
«с изображеніем образов Успенія Богородицы и
Распятія Христова, а внизу написан гроб, 1782
год и имя цехмистра Евдокима Мороговскаго и
подскарбія Федора Антоненка» [7, 302]. Значну роль
у поховальній обрядовості відігравало покривало,
яке знаменувало «гробные плены» і відзначалося
особливою вишуканістю [22, 3]. Покривало
перепечайського цеху Чернігова було синього
кольору «с нашитым палеваго штофу крестом; под
ним выложены шнурком: 1759 год Марта 12 числа и
имя цехмистра Дениса Лампія и подскарбия Савки
Мовчана По сукне кайма, одна краснаго штамету, а
другая белаго тонкаго холста, а по краям пришита
шелковая пестрая бахрома» [7, 302].
Отже, цехи Північного Лівобережжя ХVІІ-
ХVІІІ ст. являли собою ієрархічні корпорації,
які мали самодостатній характер і поширювали
вплив на всі сторони життя своїх членів.
Перепечайські цехи регламентували одне з
найпоширеніших ремесел регіону, являли собою
типові ремісничі об’єднання з притаманними їм
атрибутами та устроєм. Вони не лише займалися
хлібопекарською справою, але й відігравали
помітну роль у громадському житті регіону.
Посилання
1. Економічна історія України / За ред. Б.Д. Лановика. – К.,
2004.
2. Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського
(далі – ЧІМ). – Інв. № ВП1474/29.
3. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток
Лівобережної України в другій половині ХVІІ ст. – К., 1986.
4. Доманова Г. Ремісничі цехи ранньомодерного Чернігова //
Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-
Східної Європи. – Чернігів, 2007. – С. 512-519.
5. Компан О. Міста України в другій половині ХVІІ ст. //
Збірник наукових праць
148
Історик Олена Компан: Матеріали до біогр. / Упоряд. Я. Компан.
– К., 2007. – С. 21-356.
6. Ситий І. Новгород-Сіверський цех калачників (1711 –
1900) // Сіверянський літопис. – 1996. – № 1. – С. 41-44.
7. Шафонский А. Черниговского наместничества
топографическое описание с кратким географическим и
историческим описаним Малой России, из частей коей оное
наместничество составлено. – К., 1851.
8. Ефименко А. Южная Русь: очерки, изследования и
заметки. – СПб, 1905. – т. 1.
9. Книга глухівського цеху калачницького (підг. до вид.
К.О. Лазаревської) // Український археографічний збірник. – К.,
1926 – т.1. – С.165-216.
10. ЧІМ. – Інв. № АЛ 366.
11. ЧІМ. – Інв. № АЛ 371.
12. Лазаревська К. Матеріали до історії цехів на
Лівобережній Україні ХVІІ – ХІХ вв. // Записки Історично-
філологічного відділу УАН. – К., 1925. – Кн.VІ. – С. 20-33.
13. Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУВ), ф. ІІ, спр.
22907.
14. Ковалевский А. Цехи в Чернигове в конце прошлого
столетия // Черниговские губернские ведомости. – 1896. – №
726. – Часть неофициальная. – С.1-2.
15. Тридцатилетие деятельности Черниговского городского
общественного управления 1870 – 1901г., с очерком истории г.
Чернигова. – Чернигов, 1901.
16. Єршов А. До історії цехів на Лівобережжі ХVІІ – ХVІІІ
вв. // Записки Ніжинського Інституту народної освіти. – Ніжин,
1926. – Кн.VІ. – С.81-124.
17. Швыдько А. К. Значение воссоединения Украины с
Россией для экономического развития городов Левобережной
Украины. – Днепропетровск, 1985.
18. Ситий І. Новгород-Сіверський цех калачників ( 1711 –
1900 ) // Сіверянський літопис. – 1996. – № 1-5.
19. Ситий І. Новгород-Сіверський цех калачників (1711 –
1900) // Сіверянський літопис. – 1996. – № 5. – С.37-42.
20. Балушок В.Г. Світ середньовіччя в обрядовості
українських цехових ремісників. – К.,1993.
21. Багалій Д. Магдебургське право на Лівобережній
Україні. – Львів, 1904.
22. Добровольський П. Письменные и вещественные
памятники цехового устройства в Черниговской губернии. –
Чернигов. – 1908.
Щербина С.В. Из истории ремесленных цехов Северного
Левобережья в ХVІІ-ХVІІІ вв.
Статья посвящена особенностям цехового строя
Северного Левобережья во второй половине ХVІІ-ХVІІІ вв.
На примере перепечайского цеха Чернигова проанализирована
законодательная база, раскрыты традиции, права и
обязанности ремесленных корпораций.
Scherbina S.V. From the history of the Northern Left-bank craft
guild in the second half of the XVII-XVIII centuries
The article is devoted to the features of the Northern Left-
bank craft guild in the second half of the XVII – XVIII centuries.
On the example of Chernihiv breadmaking guild traditions, rights
and duties of craft corporations are described and the legislative
base is analyzed.
Л.Г. Рева
ДМИТРО ТУПТАЛО У СВІТЛІ
УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО БАРОКО
В статті досліджується життєвий та творчий шлях
письменника, доля якого складалася не лише в Україні, а й
в Росії. Аналізується книга його життя – «Четьї-Мінеї»,
що увібрала досвід великих грецьких Міней, латинських та
російських попередників. Говориться про внесок Д. Туптала до
скарбниць української філософії.
Середина XVII ст. – період визвольної
війни Богдана Хмельницького проти іноземних
загарбників, феодально-кріпосницького,
національного та релігійного гніту. Визвольна
війна стала одним із рушійних чинників зростання
національної самосвідомості українського народу.
В другій половині XVII ст. в українського народу
виробилося відчуття етнічної самодостатності й
усвідомлення себе як етносу. Поети, літописці,
духовні особи, мислителі відгукнулися на події
своєї доби.
Данило Тупталенко (Д. Ростовський Туптало)
народився в грудні 1651 р. у родині козацького
сотника Сави Туптала в містечку Макарові поблизу
Києва. Упродовж 1662-1665 рр. навчався у Києво-
Могилянській колегії.
І. Мазепа, гетьман України, випускник Києво-
Могилянської академії, брав активну участь
в становленні національної самосвідомості
політичного і державотворчого мислення. За часів
І. Мазепи побудовано ряд академічних корпусів.
Він всіляко дбав про укріплення матеріальної бази
академії. «Саме доба кінця XVII – початку XVIII ст.
вважається періодом її розквіту. В цей час її було
визнано Росією (в грамоті від 11 січня 1694 р.), було
відкрито першу училищну колонію – Чернігівську
колегію….» [1, 12].
У 1668 р. Д. Туптало став ченцем, отримавши
ім’я Дмитрія. У 1675 р. він був висвячений Лазарем
Барановичем в ієромонахи у Густинському
монастирі поблизу Прилук. Тут він знаходився
якийсь час, а згодом став проповідником Успенського
собору в Чернігові, де увійшов до Чернігівського
культурного осередку. У 1677-1678 рр. він мешкав
у Вільно та Слуцьку, 1679 р. повернувся до
Києва, згодом став ігуменом Максаківського, а
потім Батуринського монастирів. У кінці 1683 р.
Д. Туптало поселився в Києво-Печерській лаврі,
де й почав за дорученням свого учителя Варлаама
Ясинського працю про житія святих. У 1686 р. він
повернувся до Батуринського монастиря.
Користуючись фондами бібліотеки Києво-
Печерської лаври, де знаходилися книги та рукописи,
переклади з грецької житій святих мучеників за
Христову віру, оригінальні твори часів Київської
Русі, твори Нестора, Д.Туптало вивчав житія
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-67793 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:35:26Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Щербина, С.В. 2014-09-10T16:21:46Z 2014-09-10T16:21:46Z 2010 З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 145-148. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67793 Стаття присвячена регіональним особливостям
 цехового устрою Північного Лівобережжя ХVІІ – ХVІІІ ст. 
 На прикладі перепечайського цеху Чернігова проаналізовано
 законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки
 ремісничих корпорацій. Статья посвящена особенностям цехового строя
 Северного Левобережья во второй половине ХVІІ-ХVІІІ вв. 
 На примере перепечайского цеха Чернигова проанализирована
 законодательная база, раскрыты традиции, права и
 обязанности ремесленных корпораций. The article is devoted to the features of the Northern Leftbank craft guild in the second half of the XVII – XVIII centuries. 
 On the example of Chernihiv breadmaking guild traditions, rights 
 and duties of craft corporations are described and the legislative 
 base is analyzed uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. Из истории ремесленных цехов Северного Левобережья в ХVІІ-ХVІІІ вв. From the history of the Northern Left-bank craft guild in the second half of the XVII-XVIII centuries Article published earlier |
| spellingShingle | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. Щербина, С.В. Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| title | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. |
| title_alt | Из истории ремесленных цехов Северного Левобережья в ХVІІ-ХVІІІ вв. From the history of the Northern Left-bank craft guild in the second half of the XVII-XVIII centuries |
| title_full | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. |
| title_fullStr | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. |
| title_short | З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХVII-XVIII ст. |
| title_sort | з історії ремісничих цехів північного лівобережжя у хvii-xviii ст. |
| topic | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| topic_facet | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67793 |
| work_keys_str_mv | AT ŝerbinasv zístorííremísničihcehívpívníčnogolívoberežžâuhviixviiist AT ŝerbinasv izistoriiremeslennyhcehovsevernogolevoberežʹâvhvííhvííívv AT ŝerbinasv fromthehistoryofthenorthernleftbankcraftguildinthesecondhalfofthexviixviiicenturies |