Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської)
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Археологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67969 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) / С.А. Скорий // Археологія. — 2010. — № 3. — С. 142-149. — Бібліогр.: 8. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-67969 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-679692025-02-09T14:06:14Z Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) Скорий, С.А. Хроніка 2010 Article Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) / С.А. Скорий // Археологія. — 2010. — № 3. — С. 142-149. — Бібліогр.: 8. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67969 uk Археологія application/pdf Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Хроніка Хроніка |
| spellingShingle |
Хроніка Хроніка Скорий, С.А. Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) Археологія |
| format |
Article |
| author |
Скорий, С.А. |
| author_facet |
Скорий, С.А. |
| author_sort |
Скорий, С.А. |
| title |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) |
| title_short |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) |
| title_full |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) |
| title_fullStr |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) |
| title_full_unstemmed |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) |
| title_sort |
гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження в.а. іллінської) |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Хроніка |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/67969 |
| citation_txt |
Гаряче бажаю продовжити навчання…, спеціалізуючись у скіфо-сарматському періоді» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської) / С.А. Скорий // Археологія. — 2010. — № 3. — С. 142-149. — Бібліогр.: 8. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT skorijsa garâčebažaûprodovžitinavčannâspecíalízuûčisʹuskífosarmatsʹkomuperíodído90ríččâvíddnânarodžennâvaíllínsʹkoí |
| first_indexed |
2025-11-26T16:11:50Z |
| last_indexed |
2025-11-26T16:11:50Z |
| _version_ |
1849870003600359424 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3142
С.А. Скорий
«ГАРЯЧЕ БАЖАЮ ПРОДОВЖИТИ НАВЧАННЯ…,
СПЕЦІАЛІЗУЮЧИСЬ У СКІФО-САРМАТСЬКОМУ
ПЕРІОДІ» (до 90-річчя від дня народження В.А. Іллінської)
© С.А. СКОРИЙ, 2010
Варвара Андріївна Іллінська… Впевнено можна
стверджувати, що в колі фахівців, які вивчають
старожитності скіфського часу Євразії, навряд чи
знайдеться хтось, не знайомий з її роботами, або
ж, щонайменше, такий, кому б не трапилося це
ім’я на сторінках наукових видань. На жаль, ста-
лося так, що з плином часу Іллінська, яка піш-
ла від нас надто рано, певною мірою лишилася в
тіні свого чоловіка — видатного археолога ХХ ст.
Олексія Івановича Тереножкіна. І зараз, напере-
додні 90-річчя від дня народження Варвари Ан-
дріївни, є нагода виправити це й віддати належне
видатному скіфологу та яскравій особистості1.
1 При підготовці статті використано не тільки доволі не-
численні опубліковані джерела, що стосуються біо-
графії В.А. Іллінської, а й матеріали з архіву Інститу-
ту археології НАН України, Центрального архіву НАН
України та сімейного архіву сина В.А. Іллінської та
О.І. Тереножкіна — художника-кераміста Андрія Іл-
лінського, а також спомини співробітників ІА НАНУ,
які добре знали В.А. Іллінську — Г.Т. Ковпанен-
ко, С.С. Бессонової, Ю.В. Болтрика, К.П. Бунятян,
Н.О. Гаврилюк, В.М. Корпусової та ін.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3 143
Народилася В.А. Іллінська 19 вересня 1920 р.
у м. Іжевськ Удмурдської АРСР, в родині інтелі-
генції. Мати — Варвара Володимирівна — була
вчителькою іноземних мов, зокрема англійської.
Батько — Андрій Миколайович Іллінський —
військово-морський офіцер, інженер, був люди-
ною неординарною та романтичною. В 1920-х рр.
як механік двигунів брав участь у поході росій-
ських кораблів («Таймыр» та «Вагач») Північно-
Морським шляхом, дрейфував у кризі. Підірвав-
ши здоров’я на півночі, Андрій Миколайович
помер на початку 30-х рр.2 Коли 1945 року Вар-
вара Андріївна зустрілася з відомим московським
скіфологом Борисом Миколайовичем Граковим,
який любив приголомшити співрозмовника, він
заявив їй: «а, знаете, я ведь знаком с Вами ещё до
Вашего рождения». І тут професор розповів іс-
торію, як наприкінці літа? 1920 року його подо-
рожніми в потязі були морський офіцер Андрій
Іллінський та його молода дружина на останніх
місяцях вагітності. Потяги тоді рухалися повіль-
но, надовго зупинялися, тож дорожні розмови і
знайомства запам’яталися. Співставивши дати,
Б.М. Граков з’ясував, що то були батьки Варва-
ри Андріївни3.
У 1927 р. Варвара Іллінська вступила в Іжев-
ську школу-десятирічку, але отримала атес-
тат про середню освіту в 1937 р. вже в Україні,
в м. Черкаси, куди родина переїхала по смерті
батька. В Черкасах мати Варвари Андріївни пра-
цювала викладачем іноземних мов4.
1937 р. випускниця Черкаської школи стала
студенткою археологічного відділення історич-
ного факультету Ленінградського університету.
Можна думати, що вибір майбутньої професії був
не випадковий. На жаль, ми не маємо свідоцтв
про студентські роки В.А. Іллінської. В нашому
розпорядженні є лише деякі сторінки її особисто-
го життя — щасливі, але більше трагічні.
У січні 1940 р. Варвара Іллінська познайоми-
лася зі студентом біологічного факультету Ле-
нінградського університету 27-річним Леонідом
Чернего. Почуття між молодими людьми було
взаємне та глибоке, і незабаром вони одружили-
ся. А 19 листопада в студентській родині сталася
щаслива подія — народився син Марк5. Та, як і
у багатьох радянських людей, початок війни по-
рушив життя і сподівання молодої родини. В. Іл-
2 Архів А.О. Іллінського.
3 Розповідь В.А. Іллінської за спогадами С.С. Бессо-
нової.
4 Інформація А.О. Іллінського.
5 Тут і далі — свідоцтва з власного архіву А.О. Іллін-
ського.
Рис. 1. Варвара Андріївна Іллінська (фо-
то кінця 1940-х рр., архів Н.О. Гаври-
люк)
лінська у вересні 1941 року завершила навчання
в університеті прискореним випуском, отримав-
ши кваліфікацію історика-археолога. Її чоловік
Леонід через два тижні після початку війни за-
кінчив кулеметне училище і 4 липня 1941 р. став
бійцем Армії народного ополчення. Варвара Ан-
дріївна залишилася з маленьким сином у місті,
якому судилося пережити одну з найстрашніших
епопей війни — ленінградську блокаду. На по-
чатку 1942 року від голоду та виснаження Марк
тяжко захворів і в лютому помер на руках Вар-
вари Андріївни6. Про цей трагічний факт у житті
В.А. Іллінської нещодавно написала в мемуарах
відомий археолог О.М. Мельниковська, яка теж
пережила блокаду (Мельниковская 2007, с. 34). А
у квітні? 1942 року загинув чоловік Варвари Ан-
дріївни — Леонід Никифорович Чернего.
По смерті сина, як занотовано в кількох ав-
тобіографіях, Іллінська «в феврале 1942 г. по-
ступила работать инструктором Василеостров-
ского райкома комсомола. В марте этого же года
была переведена на работу старшей пионервожа-
той 32-го детдома Василеостровского района Ле-
нинграда, с которым эвакуировалась из Ленингра-
да в июне 1942 г. в райцентр Варнавино Горьков-
ской области, где продолжала работать старшей
пионервожатой указанного детдома и преподава-
ла историю в Варнавинской НСШ (неповній се-
редній школі — С.С.). В апреле 1943 г. была при-
6 В архіві А.О. Іллінського збереглися щоденники
В.А. Іллінської та Л.Н. Чернего.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3144
нята на должность второго секретаря Варнавин-
ского РК ВЛКСМ. С мая 1943 г. работала первым
секретарём Варнавинского РК ВЛКСМ. В декабре
1943 г. была направлена в распоряжение Комсомо-
ла Украины для работы в освобождённых от окку-
пации районах. Киевским областным комитетом
ЛКСМУ направлена на работу в качестве перво-
го секретаря Кагановического (ныне Московского)
РК ЛКСМУ в г. Киев. В декабре 1944 г. (тобто че-
рез рік! — С.С.) была переведена на работу в ап-
парат обкома комсомола на должность зам. зав.
(заступника завідуючого — С.С.) отдела школ и
пионеров»7. У жовтні 1944 року В.А. Іллінська ста-
ла членом КПРС.
Таким чином, перед молодою енергійною
жінкою, яка мала історичну освіту та великий
досвід роботи з молоддю, відкривалася, здава-
лося б, заманлива перспектива кар’єрного росту
в комсомолі. Але В.А. Іллінська вирішила свою
долю інакше. Ще працюючи у Київському обко-
мі комсомолу, 15 січня 1945 року, вона написала
заяву на ім’я в. о. директора Інституту археології
АН УРСР члена-кореспондента Л.М. Славіна з
проханням допустити її до здачі іспитів до аспі-
рантури інституту, науваживши: «Война прервала
мою учёбу и работу по специальности. Однако я го-
рячо желаю продолжить учёбу, а затем работать
в области археологии, специализируясь по скифо-
сарматскому периоду»8. Відтак, прагнення були
сформульовані чітко.
Від 1 червня 1945 р. В. Іллінську зарахували
тимчасово (на 2,5 місяці) в Інститут археології на
посаду молодшого наукового співробітника у від-
діл археології скіфо-сарматських племен і грець-
ких міст, а у жовтні, вдало склавши іспити, вона
стала аспірантом. Їй затвердили тему «Пам’ятки
скіфського часу Посулля», керівником був відо-
мий ленінградський вчений професор Михайло
Іларіонович Артамонов.
Науважимо, що від самого початку робо-
ти в Інституті археології В.А. Іллінська актив-
но підключилася до польових досліджень. Від
середини липня 1945 року 2,5 місяці вона пра-
цювала у Нікопольскій експедиції, створеній
спільними зусиллями Інституту археології АН
УРСР, Інституту історії матеріальної культури
АН СРСР, Московським музеєм образотворчих
мистецтв та Київським університетом9. Очолю-
7 З автобіографії В.А. Іллінської в особовій справі
(НА ІА НАНУ, справа 50/1979).
8 Із заяви в особовій справі (Науковий архів ІА НАНУ,
справа 50/1979)..
9 Документы о работе археологической экспедиции
на территории Никопольского и Чкаловского р-нов
Днепропетровской обл., Каменского, Ивановского,
вав її Б.М. Граков. Експедиція провадила роз-
копки Кам’янського городища, скіфських кур-
ганів поблизу Нікополя та обстежила багато
пам’яток скіфського часу на території між Ніко-
полем і Запоріжжям. У цій експедиції працюва-
ли співробітник Інституту археології АН УРСР
Є.Ф. Покровська і молоді московські археоло-
ги А.І. Мелюкова та І.В. Яценко, які згодом ста-
ли відомими скіфологами. З ними В.А. Іллінську
буде пов’язувати багаторічна дружба.
За час аспірантури В. Іллінська проявила
себе не тільки «способным и быстро растущим
молодым исследователем»10, але й активним по-
льовиком. Від 1946 р. вона вже самостійно керу-
вала розкопками пам’яток скіфського часу на Лі-
вобережжі — в басейні р. Сула, тобто на терито-
рії, старожитності якої були основним об’єктом її
дисертаційного дослідження. Попервах (1946 р.)
вона була начальником Верхньосульського за-
гону Посульскої експедиції11, а в 1947—48 рр. —
начальником Посульскої експедиції. В ході об-
ширних розвідок Варвара Андріївна обстежила
величезні кургани Посулля, підкорегувала пла-
ни декількох курганних могильників, складені
раніше, оглянула значну кількість городищ, зо-
крема Глинське, Свиридівське, Сухоносівське,
Хатцівське. На деяких з них були виявлені мате-
ріали скіфського часу. 1947 року були розпочаті
розкопки Басівського городища. Матеріали цих
досліджень стали основою для перших наукових
статей В.А. Іллінської (див. список праць).
У жовтні 1948 р. В.А. Іллінська закінчила ас-
пірантуру й посіла посаду молодшого наукового
співробітника у відділі скіфо-сарматських пле-
мен і грецьких міст. А в червні 1949 року в Ленін-
градському відділенні ІІМК вона успішно захис-
тила кандидатську дисертацію12.
Але ще до закінчення аспірантури в жит-
ті Варвари Іллінської сталася дуже важлива,
можна сказати, знакова подія. Її діяльна нату-
ра прагнула нових горизонтів, і навесні 1948 р.
вона скористалася можливістю поїхати в експе-
дицію до Узбекистану і потрапила на розкопки
Белозерского р-нов Запорожской области // Цен-
тральний НА НАН України. — Оп. 1, д. 24, аркуші
16, 24.
10 З характеристики, написаної 1948 року Л.М. Славі-
ним (Особова справа В.А. Іллінської // НА ІА НАНУ,
50/1979).
11 Протокол 17 засідання відділу скіфо-античної архео-
логії від 13.02.1947 р. (Протоколы заседаний сотруд-
ников Отдела археологии скифо-сарматских племен
и античных городов // Центральний НА АН УРСР. —
Оп. 1, д. 53, аркуші 4, 5).
12 Автореферат дисертації виданий у серійному виданні
«Археологія» (Іллінська 1950).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3 145
Самарканда. Саме там 17 березня 1948 р. від-
булося знайомство молодої аспірантки з Укра-
їни та вже доволі відомого археолога, енергій-
ного дослідника середньоазійських старожит-
ностей та стародавнього Самарканда зокрема,
колишнього фронтовика Олексія Івановича
Тереножкіна (Из жизни... 2006, с. 59). Не ви-
ключено, що Варвара Іллінська мала рекомен-
даційний лист від Б.М. Гракова. Річ у тім, що
Б.М. Граков, в Нікопольській експедиції яко-
го, як згадувалося, Іллінська працювала про-
тягом сезону 1945 р., та О.І. Тереножкін були
добре знайомі по Москві, де Олексій Іванович
навчався і працював у 1928—1938 рр., а також
брав участь в археологічних дослідженнях під
керівництвом Б.М. Гракова в 1933 р. в Приу-
раллі (Скорий 2007, с. 3—4) та в 1938 р. у Ниж-
ньому Подніпров’ї (Кривцова-Гракова 1962,
с. 5). На час їхньої зустрічі за спиною О.І. Те-
реножкіна були не лише відкриття чудових се-
редньоазійських старожитностей, але й опале-
ні війною роки, загалом не влаштоване осо-
бисте життя, двоє дітей від першого шлюбу.
Але, вірогідно, само провидіння звело цих
двох талановитих людей, в житті яких було
вже багато горя і втрат. Варвара Андріївна Іл-
лінська стала найбільшим коханням О.І. Тере-
ножкіна, дружиною та вірним соратником. Їй
вдалося переконати Олексія Івановича зайня-
тися українською археологією. В грудні 1948 р.
О.І. Тереножкін переїхав до Києва, а в липні
1949 р. народився син Андрій. Життя налаго-
джувалося, зарубцьовувалися рани, нанесені
війною. У Варвари Андріївни були улюблена
робота, коханий чоловік, знову до неї поверну-
лося щастя материнства.
Після захисту кандидатської дисертації ста-
рожитності скіфського часу Дніпровського Лі-
вобережжя надалі залишаються в полі наукових
інтересів В.А. Іллінської, які значно розширю-
ються та охоплюють уже весь Лівобережний Лі-
состеп. У ці роки дослідниця не лише публікує
результати своїх розвідок та розкопок, але й вво-
дить до наукового обігу матеріали досліджень де-
яких дореволюційних археологів, творчо осмис-
люючи їх. Майже одночасно здійснюються
спроби з’ясувати генетичне підґрунтя старожит-
ностей скіфського часу в цьому регіоні, що було
тісно пов’язано з вивченням пам’яток пізньої
бронзи. У підсумку це призвело до виділення но-
вої культури доби пізньої бронзи — бондарихин-
ської, що, своєю чергою, дозволило поставити
проблему генези юхнівської культури.
Критично розглянувши існуючі концепції
щодо походження культур раннього залізного
віку в Лівобережному Лісостепу, Варвара Андрі-
ївна формулює власне бачення цієї проблеми,
пропонує розв’язання деяких дискусійних пи-
тань етнічної географії Скіфії, зокрема співстав-
лення старожитностей скіфського часу окремих
регіонів Лісостепу з нескіфськими племенами
Геродота, а саме — скіфами-орачами та будина-
ми. До цієї проблеми вона буде повертатися й
пізніше. Тоді, власне, дослідниця дуже інтенсив-
но накопичувала знання з археології раннього
залізного віку, в першу чергу — лісостепового ре-
гіону, що, зрештою, призвело до обґрунтованого
вибору теми майбутньої докторської дисертації.
Від 1956 р. В.А. Іллінська почала працювати над
перехідною темою «Скіфський період в Лівобе-
режному Лісостепу», яка в підсумку оформилася
в дисертаційне дослідження «Скіфський період
в Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі»
(1968), блискуче захищене в Москві в Інституті
археології АН СРСР у травні 1971 року. Захисту
передувала публікація монографії «Скифы Дне-
провского Лесостепного Левобережья», яка пев-
ним чином узагальнювала здобутки дослідниці з
вказаної проблематики. Ця книжка принесла їй
широке визнання.
Однак, ще до цієї тріумфальної події, до якої
В.А. Іллінська йшла 15 років, у науковому жит-
ті дослідниці була низка ще важливіших віх, зо-
крема участь у підготовці фахівцями Інституту
археології АН УРСР узагальнюючих праць з ар-
хеології та стародавньої історії України. Першою
такою працею були «Нариси стародавньої історії
УРСР» (К., 1957). Ідея фундаментальної роботи
за підсумками вивчення давньої історії та архео-
логії Української РСР виникла в інституті ще на-
прикінці 40-х рр., однак досвіду створення таких
Рис. 2. Поблизу Суботівського городища (зліва—на-
пра во): Н.Г. Єлагіна, О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська,
Б.М. Граков (фото 1950-х рр., архів В.Г. Петренко)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3146
праць в українських археологів не було. Через це
робота просувалася повільно. О.І. Тереножкін,
який очолив відділ 1949 року, докладав чимало
старань для концентрації зусиль співробітників
над розділами цієї роботи (див.: Скорий 2005,
с. 4—5; 2005а, с. 252—253). В.А. Іллінська була
одним з найбільш активних та продуктивних ав-
торів вказаної праці. У 1953—1956 рр. вона напи-
сала декілька розділів з історії та культури скіфів,
а саме: скіфи-кочовики, племена Лівобережного
Лісостепу, суспільний лад скіфів, скіфське цар-
ство в Криму та Нижньому Дніпрі.
У процесі роботи над «Нарисами стародавньої
історії УРСР» Варвара Андріївна накопичила до-
свід і значно розширила горизонти знань, що ві-
діграло надзвичайно важливу роль у створенні за
її участі в 1960-ті рр. наступної фундаменталь-
ної тритомної праці — «Археологія Української
РСР». Основний розділ другого тому «Скіф-
ський період» був написаний В.А. Іллінською та
О.І. Тереножкіним. Пізніше ця праця була пере-
видана російською мовою.
Наприкінці 1960-х рр. В.А. Іллінська по пра-
ву увійшла до числа найвизнаніших дослідни-
ків Скіфії. Це співпало і з кар’єрним ростом вче-
ного: у травні 1960 р. В.А. Іллінській присудили
вчене звання «старший науковий співробітник»,
а у жовтні вона посіла посаду старшого науко-
вого співробітника відділу скіфо-античної архе-
ології (від 1968 р. — відділу археології раннього
залізного віку). Коло її наукових інтересів — ши-
роке й різноманітне. Це й поглиблена розробка
окремих категорій матеріальної культури скіфів,
вивчення деяких аспектів їхнього образотворчо-
го мистецтва, зокрема такого яскравого та важ-
ливого явища, яким був звіриний стиль. Варва-
ра Андріївна була блискучим знавцем скіфської
матеріальної культури. Пригадується, як свого
часу О.І. Тереножкін казав мені (його аспіранто-
ві у 1980—81 рр.) з цього приводу буквально таке:
«Покажите Варваре Андреевне любую скифскую
вещь, и она тут же Вам приведет аналогии!».
Працюючи над проблемами, яким Іллінська
присвятила своє наукове життя, — походженням
та етнічними зв’язками племен скіфського часу
Дніпровського Лісостепового Лівобережжя —
вона дійшла дуже важливих висновків, зокрема,
про прийшлий характер населення Посульсько-
Донецького регіону, яке, виходячи з особливос-
тей матеріальної культури та поховального обря-
ду, належало до іранського етносу і просунулося
з півдня, на противагу племенам басейну Вор-
скли, генеза яких була пов’язана з населенням
Дніпровського Правобережжя. Ці дуже важливі
положення висвітлені в згаданих монографії та
докторській дисертації, присвячених скіфсько-
му періоду в Дніпровському Лісостепову Лівобе-
режжі, а також у відповідному розділі «Археології
Української РСР».
На початку 1970-х рр. до сфери наукових ін-
тересів В.А. Іллінської потрапляє пласт скіф-
ських архаїчних поховальних пам’яток, що кон-
центрувалися у південній частині Правобереж-
ного Лісостепу — басейні р. Тясмин. Їх вивчення
мало принципове значення для розуміння про-
цесів у Лісостепу Східної Європи на світанку
скіфської історії. Як і у випадку з курганами По-
сулля, джерела були представлені матеріалами
розкопок дореволюційних археологів, тож опра-
цювання їх вимагало надзвичайної ретельнос-
ті. Особлива увага при вивченні пам’яток приді-
лялася їх хронології. Підсумком досліджень де-
кількох років стала солідна монографія, видана
1975 року.
Кабінетну роботу В.А. Іллінська поєднувала з
активною польовою діяльністю протягом майже
всього життя в науці. Свідоцтво цьому знаходимо
в одній з останніх автобіографій (12.11.1973 р.),
де йдеться про 40 експедицій, в яких брала участь
дослідниця. В.А. Іллінська чудово, «наживо»,
знала багато пам’яток усього ареалу скіфської
культури Північного Причорномор’я за власни-
ми розвідками й розкопками. Окрім робіт на лі-
вому березі Дніпра — Басівське городище в По-
суллі, Книшівське городище в басейні Псла,
вона, разом з О.І. Тереножкіним та іншими ко-
легами відділу, брала участь у розкопках пам’яток
Дніпровського Лісостепового Правобережжя —
поселення біля с. Жаботин, курганів біля с. Ма-
тусів. Важливий внесок Варвара Андріївна зро-
била у вивчення курганів північнопричорномор-
ського Степу, а також Лівобережного Терасового
Лісостепу, що був степовим коридором в глиби-
ни лісостепової смуги.
Слід відзначити той факт, що В.А. Іллінська
на початку 1960-х рр. одна з перших у відділі усві-
домила той факт, що для успішного дослідження
історії Скіфії необхідно поновити розкопки кур-
ганів еліти, висловивши цю тезу на одному з засі-
дань відділу (Скорий 2005, с. 8; 2005а, с. 256).
Остання експедиція, в якій брала участь
В.А. Іллінська, разом з О.І. Тереножкіним і
Б.М. Мозолевським, відбулася в 1974 р. на Чер-
кащині. Дослідження курганів поблизу с. Мату-
сів, зокрема Реп’яхуватої та Захарейкової Могил,
дали блискучі результати.
Однак від початку 1970-х рр. у В.А. Іллінської,
яка до цього вирізнялася «залізним» здоров’ям,
здало серце, підірване в роки війни. В 1974 р.
стався інсульт. У ці нелегкі роки В.А. Іллінська,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3 147
разом з О.І. Тереножкіним, почала писати фун-
даментальне дослідження, що підводило підсум-
ки вивчення Скіфії багатьма поколіннями фа-
хівців і мало відобразити сучасні уявлення про
скіфську історію та культуру. Без перебільшен-
ня можна сказати, що ця робота була її запові-
тною мрією (Памяти... 1981, с. 317). Тоді роди-
на винаймала влітку півхати в дачній місцевості
Коржі на схід від Фастова, серед соснових лі-
сів. Тут їй працювалося особливо добре13. Варва-
ра Андріївна намагалася більше ходити та про-
водити час на свіжому повітрі, щоб налагодити
здоров’я. В першій половині 1979 р. робота над
рукописом «Большой Скифии» (так початко-
во називалася монографія) була завершена. Та,
на жаль, ні В.А. Іллінська, ні О.І. Тереножкін не
побачили видану книжку «Скифия VII—IV вв.
до н. э.» (1983), яку пізніше по праву назвуть
«энциклопедией современного скифоведения» (Яко-
венко 1987, с. 7). Вона стала настільною книж-
кою для всіх фахівців, які працюють в галузі ар-
хеології раннього залізного віку.
Однією з мажорних та важливих подій
останніх років життя В.А. Іллінської було при-
судження їй та іншим авторам тритомної «Ар-
хеології Української РСР» високого зван-
ня лауреата Державної премії України в галу-
зі науки і техніки (1977). Попри погіршення
здоров’я В.А. Іллінська намагалася, як і рані-
ше, активно займатися науковою та науково-
організаційного діяльністю — була членом
Вченої ради Інституту археології, Польового
комітету, наставником молодих вчених.
Пішла з життя В.А. Іллінська 11 грудня 1979 р.
у Києві, в Республіканській лікарні, у 59 років від
серцевої недостатності14.
Дуже не хочеться закінчувати цю статтю та-
кою сумною нотою. Тож наведу кілька штрихів
до образу В.А. Іллінської зі споминів людей,
які з нею спілкувалися. На думку колег, Вар-
вара Андріївна створювала враження людини
строгої, іноді безкомпромісної. При знайом-
стві з нею восени 1979 р. вона видалася мені
саме такою. Але це була зовнішня строгість,
яка дивовижно поєднувалася з надзвичайною
емоційністю та майже молодечим запалом.
«Её всегда переполняли всякие идеи из всех
гуманитарных областей — от кинематографа
… до археологии. Она ими увлекалась и очень
13 Зі спогадів С.С. Бессонової.
14 Пізніше О.І. Тереножкін казав мені, що Варвару
Андріїївну «погубила Большая Скифия», маючи на
увазі її напружену роботу над книжкою. З часом,
вважаю, що в тому є резон. Вірогідно, подібні наван-
таження для неї були вже надто великими.
гордилась, глаза сияли»15. Добре знала худож-
ню літературу, зокрема поезію, особливо люби-
ла поетів Срібного віку, найбільше А. Ахматову.
Однак з повагою ставилася й до віршів В. Ма-
яковського, іноді цитуючи рядки з нього, про
що розповідав мені Б.М. Мозолевський. Вона
сама пробувала писати прозу, сценарії фантас-
тичних фільмів, однак для «власного вжитку».
То була свого роду гра, перепочинок в роботі,
що підносили її настрій. Очі перед «оприлюд-
ненням» таких творів хитро блищали, а читан-
ня супроводжувалося ремарками: «Правда, за-
мечательно! Похвали меня!»16.
З «офіційних» учнів у Варавари Андріївни був
тільки аспірант В.Ю. Мурзін. Однак теми дисер-
тацій, іноді досить складні, декільком відомим
зараз скіфологам (приміром, С.С. Бесоновій,
Н.О. Гаврилюк — тоді аспірантам О.І. Теренож-
кіна) були запропоновані саме нею. Фактично
ними займалася більше Варвара Андріївна. Тут
Варвара Андріївна дотримувалась погляду, що
«только человек, влезший в аспирантский пи-
джачок, способен провернуть работу, на которую
потом уже не отважится»17. Сама В.А. Іллінська
вирізнялася рідкісною працездатністю й органі-
зованістю, строго дотримувалася вдома робочо-
го розпорядку.
Квартира О.І. Тереножкіна—В.А. Іллінської
була завжди відчинена для колег. Хто тільки там
побував з радянських і зарубіжних учених! Вар-
вара Андріївна завжди була гостинна, жодного
не відпускала, не нагодувавши чимось смачнень-
ким. Ось один з таких епізодів: «Помню приход
к шефам Э.А. Сымоновича — красивого, с седой
гривой волос и с огромным букетом белых хри-
зантем: «Варя, голодный — ничего не ел, знал —
всё равно кормить будешь»18.
Строгість її до Олексія Івановича поєдну-
валася з майже материнською турботою. Дуже
зворушливо було спостерігати її ставлення
до чоловіка, як вона милувалася ним, купив-
ши йому обновку: «правда же, Алёша такой
красивый!»19.
Варвара Андріївна любила все живе (не ви-
знавала зрізаних квітів), та й людей вона лю-
била, за її виразом, «сонячних», тих, які зігрі-
вали інших. Такою людиною була вона сама,
полишивши яскравий слід по собі в нашій
вдячній пам’яті.
15 Зі споминів Н.О. Гаврилюк.
16 Зі споминів К.П. Бунятян.
17 Зі споминів С.С. Бессонової.
18 Зі споминів Н.О. Гаврилюк
19 Зі споминів В.М. Корпусової
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3148
Из жизни Алексея Тереножкина. Написано его рукой, собрано его сыном. — К., 2006.
Кривцова-Гракова О.А. Погребения бронзового века и предскифского времени на Никопольськом курганном
поле // МИА. — 1962. — 115. — С. 5—55.
Мельниковская О.Н. Судьба моя — счастливица. — М., 2007.
Памяти Варвары Андреевны Ильинской // СА. — 1981. — № 2. — С. 317.
Скорий С.А. Відділ скіфо-сарматської археології: історія, підсумки, перспективи // Археологія. — 2005. — № 1. —
С. 3—35.
Скорый С.А. 60 лет Отделу скифо-сарматской археологии Института археологии НАН Украины: история, итоги,
перспективы // Археологические вести. — СПб., 2005а. — 12. — С. 251—261.
Скорий С.А. Олексій Іванович Тереножкін — видатний археолог ХХ ст. (до 100-річчя від дня народження) // Ар-
хеологія. — 2007. — № 4. — С. 3—10.
Яковенко Э.В. Энциклопедия современного скифоведения // Киммерийцы и скифы. — Тез. докл. Всесоюз. семи-
нара, посвященного памяти А.И. Тереножкина. — Кіровоград, 1987. — Ч. 1. — С. 79.
Надійшла 20.04.2010
СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ
ВАРВАРИ АНДРІЇВНИ ІЛЛІНСЬКОЇ
Розвідка пам’яток скіфського часу на Посуллі 1.
(1946) // АП УРСР. — 1949. — II. — C. 139—148.
Пам’ятки скіфського часу на Посуллі // 2.
Археологія. — 1950. — IV. — C. 84—191.
По поводу так называемой зольничной культуры // 3.
КСИИМК. — 1950. — XXXIV. — С. 142—146.
Курган Старша Могила — пам’ятка архаїчної Скі-4.
фії // Археологія, 1951. — V. — С. 196—212.
О скифах-пахарях и будинах Геродота // КСИИМК. — 5.
1951. — 40. — С. 28—33.
Верхньосульська експедиція 1947 р. // АП УРСР. — 6.
1952. — IV. — C. 34—42.
Городище скіфського часу на р. Сеймі (за матеріа-7.
лами досліджень 1950 р.) // Археологія. — 1952. —
VIII. — С. 109—122.
К вопросу о развитии общественных отношений в 8.
Скифии // КСИА АН УССР. — 1953. — 2. — С. 38—
40.
Курганы скифского времени в бассейне реки Сулы 9.
(по раскопкам И.А. Линниченко) // КСИИМК. —
1954. — 54. — С. 24—41.
Керамика скифских погребений Посулья // Вопро-10.
сы скифо-сарматской археологии. — М., 1954. —
С. 168—185.
Из неопубликованных материалов скифского вре-11.
мени на Посулье // КСИА АН УССР. — 1954. —
3. — С. 66—70.
О происхождении культур раннего железного века 12.
в Лесостепном Левобережье // КСИА АН УССР. —
1955. — 4. — С. 106—108.
Поселение времени поздней бронзы у с. Бабино // 13.
КСИА АН УССР. — 1955. — 5. — С. 19—22.
Новая находка блях с эмалями на Киевщине // 14.
КСИИМК. — 1955. — 60. — С. 145—149 (співавтор
О.І. Тереножкін).
Нові дані про пам’ятки доби бронзи в лівобережному 15.
Лісостепу // Археологія. — 1957. — X. — С. 50—64.
О происхождении культур раннего железного века 16.
на Левобережье Среднего Днепра // КСИИМК. —
1957. — 70. — С. 14—27.
Памятники скифского времени в бассейне 17.
р. Псел // СА. — 1957. — XXVII. — С. 232—249.
Племена скіфського періоду // Нариси стародавньої 18.
історії УРСР. — К., 1957. — С. 100—214 (співавтор
О.І. Тереножкін).
Раскопки поселения бондарихинской культуры у 19.
с. Ос-кола // КСИА АН УССР. — 1959. — 8. — С. 80—
84.
Кургани біля с. Ново-Пилипівки і радгоспу Аккер-20.
мень // АП УРСР. — 1960. — VII. — С. 22—135
(співавтори М.І. Вязьмітіна, Г.Т. Ковпаненко,
Є.Ф. Покров ська, О.І. Тереножкін).
Поселение комаровской культуры у с. Мошны // 21.
КСИА АН УССР. — 1960. — 10. — С. 48—58.
Розкопки курганів епохи бронзи поблизу 22.
с. Первомаївки // АП УРСР. — 1960. — IX. — С. 127—
140 (співавтори Г.Т. Ковпаненко, Є.О. Петровська).
Скіфи. Книга для читання з історії УРСР. — К., 23.
1960.
Бондарихинская культура бронзового века // СА. — 24.
1961. — № 1. — С. 26—45.
Позднескифский слой Басовского городища // 25.
КСИА АН УССР. — 1961. — 11. — С. 59—63.
Скіфська вузда VI ст. до н. е. (за матеріалами Посул-26.
ля) // Археологія. — 1961. — XIII. — С. 38—61.
Скіфські сокири // Археологія. — 1961. — 27. XII. —
С. 27—53.
Кургани скіфського часу Посульсько-Донецького 28.
Лісо степу // Археологія. — 1962. — XIV. — С. 52—
75.
Скифское навершие из окрестностей Чернигова // 29.
КСИА АН УССР. — 1962. — 12. — С. 82—85.
Про скіфські навершники // Археологія. — 1963. — 30.
XV. — С. 33—60.
Северный ареал Скифии в Поднепровье // Тез. 31.
докл. на заседаниях, посвященных итогам иссле-
дований 1963 г. — М., 1964. — С. 40—42.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 3 149
Басівське городище // Археологія. — 1965. — 32.
XVIII. — С. 48—76.
Восточная часть украинской Лесостепи в скифское 33.
время // Тез. докл. советской делегации на I Межд.
конгрессе славянской археологии в Варшаве. — М.,
1965. — С. 26—28.
Некоторые мотивы раннескифского звериного 34.
стиля // СА. — 1965. — № 1. — С. 86—107.
Культовые жезлы скифского и предскифского вре-35.
мени // Новое в советской археологии. — М., 1966. —
С. 206—211.
Культурные связи племён Днепро-Донецкой ле-36.
состепи // Тез. докл. московского Пленума ИА АН
СССР. — М., 1966.
Про походження та етнічні зв’язки племен По-37.
сульсько-Донецького Лісостепу // Археологія. —
1966. — XX. — С. 58—92.
Скифские курганы у г. Борисполя // СА. — 1966. — 38.
№ 3. — С. 152—171.
Навершия из Майкопского и Новочеркасского му-39.
зеев // СА. — 1967. — № 4. — С. 295—301.
О скифском Герросе времени Геродота // Тез. докл. 40.
и сообщений конференции по вопросам скифо-
сарматской археологии. — М., 1967. — С. 16—18.
Разведка в Днепровском Левобережье // Археоло-41.
гические исследования на Украине 1965—1966 гг. —
К., 1967. — С. 196—200.
Із неопублікованих матеріалів скіфського часу в 42.
Ліво бережному Лісостепу // Археологія. — 1968. —
XXI. — С. 147—163.
Новые данные о памятниках середины I тыс. н. э. 43.
в Днепровской Левобережной Лесостепи // Славя-
не и Русь: сборник в честь академика Б.А. Рыбако-
ва. — М., 1968. — С. 55—61.
Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья 44.
(курганы Посулья). — К., 1968.
Некоторые вопросы генезиса юхновской культу-45.
ры // СА. — 1969. — № 2. — С. 85—102.
Андрофаги, меланхлени, будини або скіфи? // 46.
Архе ологія. — 1970. — XXIII. — С. 23—39.
О восточной границе расселения славян в раннем 47.
железном веке // Труды I Межд. конгресса славян-
ской археологии в Варшаве. — М., 1970.
Бондарихинская культура // Археологія Української 48.
РСР. — К., 1971. — Т. 1. — С. 512—519.
Золоті прикраси скіфського архаїчного убору // 49.
Археологія. — 1971. — 4. — С. 73—79.
Образ кошачьего хищника в раннескифском ис-50.
кусстве // СА. — 1971. — № 2. — С. 64—85.
Скіфський період // Археологія Української РСР. — 51.
К., 1971. — Т. 2. — С. 8—180 (співавтор О.І. Те ре-
ножкін).
Образ коня и быка в раннескифском искус-52.
стве // Тез. докл. III Всесоюзной конф. по вопро-
сам скифо-сарматской археологии. — М., 1972. —
С. 41—44.
О бронзовых наконечниках стрел так называемо-53.
го жаботинского и новочеркасского типов // Тези
пленарних і секційних доповідей (результати польо-
вих археологічних досліджень 1970—1971 років на
території України). — Одеса, 1972. — С. 186—190.
Бронзові наконечники стріл так званого жаботинсь-54.
кого і новочеркаського типів // Археологія. — 1973. —
12. — С. 13—26.
О священной чаше у скифов // Краткие тез. докл. 55.
конференции «Античные города Северного Причер-
номорья и варварский мир». — Л., 1973. — С. 13—15.
Относительная хронология раннескифских курга-56.
нов бассейна реки Тясмин // СА. — 1973. — № 3. —
С. 3—23.
Скифская узда IV в. до н. э. // Скифские древно-57.
сти. — К., 1973. — C. 42—63.
Скифские курганы Никопольщины // Скифские древ-58.
ности. — К., 1973. — C. 113—186 (cпівавтори Б.М. Мо-
золевський, О.І. Тереножкін, Є.В. Черненко).
Бронзовая бляха из кургана у с. Жовнино // Скиф-59.
ский мир. — К., 1975. — С. 207—210 (співавтор
П.А. Горішній).
Раннескифские курганы бассейна р. Тясмин. — К., 60.
1975.
Зображення ремісників на античних виробах з 61.
Північного Причорномор’я // Археологія. — 1976. —
20. — С. 31—36.
Современное состояние проблемы скифского 62.
звериного стиля // Скифо-сибирский звериный
стиль в искусстве народов Евразии. — М., 1976. —
С. 9—29.
Киммерийцы, скифы // История УССР. — К., 63.
1977. — Т. 1. — С. 125—177 .
Может ли Бельское городище быть городом Гело-64.
ном // Скифы и сарматы. — К., 1977. — С. 73—95.
Скифский курганный могильник Гайманово Поле 65.
(раскопки 1968 г.) // Скифы и сарматы. — Там
само. — С. 152—199 (співавтори О.І. Тереножкін,
Б.М. Мозолевський).
Золотая пластина с изображением скифов из кол-66.
лекции Романовича (IV в. до н. э.) // СА. — 1978. —
№ 3. — С. 90—100.
Изображения скифов времени переднеазиатских 67.
походов // Археологические исследования на Укра-
ине в 1976—1977 гг. Тез. докл. XVII конференции
ИА АН УССР. — Ужгород, 1978. — С. 49—50 .
Курганы VI в. до н. э. у с. Матусов // Скифия и Кав-68.
каз. — К., 1980. — С. 31—63 (співавтори Б.М. Мо-
золевський, О.І. Тереножкін).
Изображения скифов времени переднеазиатских 69.
походов // Древности Степной Скифии. — К.,
1982. — С. 38—47.
Скифы и Кавказ (тез. докл.) // АСГЭ. — 1983. — 70.
23. — С. 55—56.
Скифия VII—IV вв. до н. э. — К., 1983 (співавтор 71.
О.І. Тереножкін).
Памятники Лесостепи // Археология Украинской 72.
ССР. — К., 1986. — Т. 2. — С. 60—128 (співавтор
О.І. Тереножкін).
Склав Р. Лисенко
|