Національна академія наук України: бути чи не бути?
Філософське запитання «Бути чи не бути?» щодо Національної академії наук України останнім часом із риторичного перетворилося на злободенне. Про це свідчать події, що нині розгортаються навколо Російської академії наук і пов’язані з оголошеною Урядом Російської Федерації докорінною перебудовою всьо...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/68228 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Національна академія наук України: бути чи не бути? / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 10. — С. 39-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859885926132482048 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | Національна академія наук України: бути чи не бути? / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 10. — С. 39-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Філософське запитання «Бути чи не бути?» щодо Національної академії наук України останнім часом із риторичного перетворилося на злободенне. Про це свідчать події, що нині розгортаються навколо
Російської академії наук і пов’язані з оголошеною Урядом Російської Федерації докорінною перебудовою
всього наукового господарства країни. Не можна виключати можливість, що щось подібне відбуватиметься і в Україні. У статті зроблено спробу проаналізувати ситуацію, яка склалася в українській
науково-освітній сфері за роки незалежності, розглянути здобутки і недоробки академічного буття та
можливі шляхи реформування НАН України.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:53:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
39ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
Філософське запитання «Бути чи не бути?» щодо Національної академії наук України останнім ча-
сом із риторичного перетворилося на злободенне. Про це свідчать події, що нині розгортаються навколо
Російської академії наук і пов’язані з оголошеною Урядом Російської Федерації докорінною перебудовою
всього наукового господарства країни. Не можна виключати можливість, що щось подібне відбувати-
меться і в Україні. У статті зроблено спробу проаналізувати ситуацію, яка склалася в українській
науково-освітній сфері за роки незалежності, розглянути здобутки і недоробки академічного буття та
можливі шляхи реформування НАН України.
В.М. ЛОКТЄВ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ:
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
© В.М. Локтєв, 2013
Проблема в том, что часто человек,
стремящийся к реформам, приходя во власть,
превращается в охранителя старых порядков.
А в идеале, добившись цели, надо осуществить
обещанные изменения.
А.С. МИХАЛКОВ-КОНЧАЛОВСЬКИЙ, кінорежисер
Напередодні чергових (напів)ювілеїв на-
шої Академії та її вельмишановного прези-
дента, здавалося б, потрібно говорити про
те, що відбувалося у її відділеннях (зокрема,
у Відділенні фізики і астрономії) впродовж
останніх років, згадати здобутки та пробле-
ми, що в спокійні часи було б слушно й ко-
рисно і що, напевно, ще буде зроблено. Про-
те ситуація з наукою і освітою в країні зали-
шається напруженою, особливо тепер, у дні
підготовки бюджету на наступний рік, і, як
на мене, треба вкотре порушувати більш
принципові питання буття та найближчих
перспектив НАН України. І хоча я вже мав
можливість оприлюднювати думки щодо
свого розуміння і бачення деяких шляхів ре-
формування Академії, оцінити їх можливі
об’єктивні та суб’єктивні труднощі [1–4],
події змінюються швидко і мовчати важко.
Крім того, згадані публікації, як не дивно,
мали певний відгук, мені надійшло кілька
електронних листів, а також телефонних
дзвінків як із підтримкою сформульованих
у статтях тез, так і з їх критикою. Це спону-
кало мене дати роз’яснення моїх думок і до-
дати дещо нове до вже зроблених прогнозів.
Ще одна неочікувана обставина робить
таку дискусію своєчасною як ніколи: 27 черв-
ня 2013 р. ми всі стали свідками оголошеної
путінським урядом, а фактично чиновниць-
ким апаратом, безпрецедентної перебудови
наукового господарства Росії. Її готували в
умовах цілковитої таємності від учених,
тим самим відлучаючи їх від обговорення
нововведень і розглядаючи, напевно, як во-
рогів російської науки. Не зупинятимуся на
дивних деталях того, що планували зробити,
та на цинічній подачі так званої реформи
РАН — усе це добре відомо і не витримує кри-
тики. Завдяки жорсткому опору колективів
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
РАН і широкої громадськості перша спроба
у вигляді бліцкригу не пройшла, закінчив-
шись корпоративно-бюрократичним торгом
у Держдумі, проте немає впевненості, що во-
сени, коли закон про реформування обгово-
рюватиметься остаточно, РАН все ж таки не
доб’ють 1.
Для нас це добрий урок, і незалежно від
розвитку подій у Росії ми маємо бути свідо-
мими того, на що можуть спромогтися ві-
тчизняні так звані компетентні органи. Їхні
дії винахідливі й непередбачувані, адже на-
справді — скільки можна повторювати! —
йдеться не про науку, освіту й тисячі їх слу-
жителів, а про землю і нерухомість, коротше
кажучи, дуже недешеве і ласе майно НАН
України, до якого давно й уважно придивля-
ються можновладці з метою «ефективної»
експропріації. Адже витрати саме на науку
«верхам» завжди здавалися, за словами ве-
ликого В.І. Вернадського, «ненужной роско-
шью или прихотью». Однак повернуся до
наших справ… і спробую без зайвих емоцій.
Чи відбулися реформи? Почну з того, що
одним із положень моїх роздумів була кон-
статація відсутності будь-яких змін в Ака-
демії наук нашої країни, де в Інституті тео-
ретичної фізики (нині ім. М.М. Боголюбо-
ва) я працюю все своє свідоме життя. Якщо
ж говорити про науковий сектор держави
загалом, то моє твердження не відповідає
дійсності, і зміни, на жаль, переважно руй-
нівні, що відбулися після тривалої радян-
ської доби, були колосальними. Чого тільки
варта практично повна ліквідація галузевої
науки, яка була істотною підтримкою фун-
даментальних досліджень, що мали здебіль-
шого академічну «прописку». Далі було ве-
личезне (й, може, за скінченний період не-
1 18 вересня Держдума ухвалила Закон про рефор-
мування РАН, 25 вересня його затвердила Рада Феде-
рації, а 27 вересня — підписав Президент РФ Володи-
мир Путін. Хоча до остаточної редакції було внесено
82 поправки, суті «реформи» вони не змінили: Закон
передбачає передачу майна РАН і права затверджува-
ти завдання на наукові дослідження новоствореному
федеральному агентству.
відновне) скорочення кількості науковців,
що працюють в Україні, для яких карди-
нально змінилися умови оплати праці, коли
прибиральницям (з усією повагою до їх не-
легкого труда) платять за тією ж тарифною
сіткою, що й професурі. Ця начебто орга-
нізаційна дрібниця, створюючи очевидні
зручності і спрощуючи роботу Мінфіну,
розцінювалася урядовцями як справжня
реформа, однак про стимулювальну роль
заробітної плати в науково-освітній сфері
давно забуто.
Як фахівець у природничій галузі знань, я
не можу кваліфіковано судити, чи є ці зміни
реформами, але те, що вони разом з іншими
заходами (наприклад, практично повним іг-
норуванням необхідності оновлення парку
приладів) сприяли занепаду нашої, визнає-
мо, досить потужної на початку 1990-х років
науки, є очевидним. Навіть те обладнання,
яке вивільнялося під час ліквідації галузе-
вих та військово-промислових НДІ, часто-
густо йшло на металобрухт, а не в академічні
чи навчальні установи. Тобто загалом зміни,
про які йдеться, з погляду науковців слід на-
звати антиреформами й визнати, що понад
20 років незалежності стали для науки і
освіти (зовсім не з їх провини) роками ви-
живання, стагнації та регресу.
У країні в цей період відбулися масштабні
перетворення. Якщо за часів тоталітаризму
мати професію науковця було дуже пре-
стижним, бо то була найприйнятніша сфера
діяльності для будь-якої творчої та воле-
любної особистості, то нині, у ліберальні
часи, система цінностей повністю змінила-
ся: все вирішують не знання чи фахові вмін-
ня, а наявність грошей байдуже якого похо-
дження, а питання про інтелектуальну сво-
боду взагалі втратило актуальність, оскільки
успішність людини, а отже, й повага до неї з
боку суспільства, мають тепер конкретну
вартість. І це наша об’єктивна реальність.
Певні зрушення торкнулися й академіч-
ного життя. Якщо раніше діяльність Акаде-
мії (зокрема, її керівників, директорів інсти-
тутів) контролювалася партійними органа-
ми (специфічний, але все ж таки нагляд), то
41ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
нині все зосереджено на Президії, яка тим
самим відіграє роль міністерства з прита-
манним йому командно-адміністративним
стилем і головним обов’язком — розподіля-
ти бюджетні кошти, і робить це фактично
непрозоро, без зворотного зв’язку з науко-
вою спільнотою, у відриві від кількісних і
якісних показників роботи. Навряд чи збе-
реження такого стилю регулювання в науко-
вій (тобто творчій) роботі можна визнати
прогресивним. Особливо в умовах доступ-
ності Інтернету, коли будь-хто охочий може
легко дізнатися, оцінити й порівняти ефек-
тивність роботи установ або окремих нау-
ковців як в Україні, так і за її межами. І не-
рідко буває так, що проголошувані гучні епі-
тети й часом гіпертрофовані оцінки щодо
конкретних інститутів чи осіб не лише не
відповідають, а й суперечать міжнародним
стандартам, до запровадження яких схиля-
ються активні вчені молодшого і середнього
віку. Їм також дуже не подобається, що бага-
то в чому правлять бал не науковці, а адміні-
стратори, що принципові рішення ухвалю-
ються кулуарно або директивно.
Деякі схильні до скандалів ЗМІ бачать у
таких розмовах конфлікт поколінь. Так,
установи Академії перебувають у демогра-
фічній прірві, в них працює більше, ніж хо-
тілося б, пенсіонерів, що є справжньою бі-
дою, бо молодь не надто охоче йде в науку, а
ті, що приходять, здебільшого прагнуть виї-
хати за кордон. Однак усе це не виправдовує
керівництво Академії, яке, демонструючи
«здоровий консерватизм» та «лікарську обе-
режність», практично нічого не змінило у
способах і пріоритетах розподілу коштів,
якими б обмеженими вони не були. Як на
мене, ніякого конфлікту поколінь немає, а
от умови праці та винагорода за неї «тут» і
«там» різняться настільки, що молодій, ам-
бітній, повній сил і ентузіазму освіченій
людині залишатися «тут» просто образливо.
І справа не лише у заробітній платі чи до-
ступному житлі — рівень матеріально-
технічного забезпечення, в якому ми вже
давно пасемо задніх, далеко не останній чин-
ник, що жене людей за кордон.
Змінилися, і не на краще, правила атеста-
ції наукових кадрів, процедура стала більш
забюрократизованою й фактично неефек-
тивною. А те, що дисертацію можна списати
або купити і спокійно «захистити», взагалі
не піддається розумінню (на щастя, у при-
родничих науках таке майже не трапляєть-
ся). Парадокс(!) — престиж професії в сус-
пільстві впав «нижче плінтуса», проте мати
диплом кандидата чи доктора наук усе ще
модно, і ним козиряють усі, кому тільки за-
бажається. При цьому запропоновані й під-
порядковані МОН України «фільтри» сис-
теми атестації у вигляді експертних рад не
дають змоги викривати фальсифікаторів,
які наповнюють так званий інтелектуальний
сектор тисячами гуманітаріїв 2, переважна
більшість яких (депутати різних рівнів, мі-
ністерські працівники, губернатори, мери
тощо) до справжньої науки взагалі ніяк не
причетні, важливим для них є лише поваж-
ний статус, а не діяльність дипломованої
особи. Я вже не згадую безпрецедентний для
світової науки неосяжний перелік так зва-
них «фахових видань», які завдають вітчиз-
няній науці нищівного удару, оскільки дру-
кують усе, що завгодно, і вже неможливо
відрізнити істинного носія знань від носія
«корочки», тобто імітатора, або, ще гірше,
наукового афериста.
Наведені міркування висловлюють і мої
колеги, занепокоєні майбутнім науки в на-
шій державі. Їхні коментарі та зауваження
до моїх попередніх публікацій на цю тему
яскраво свідчать, що зміни, які відбулися в
країні за минулі два десятиліття, ані науков-
ці, ані викладачі вишів сприйняти як пози-
тивні не можуть. Проте вважаю за доцільне
не обговорювати ситуацію з українською
наукою і тим більше з освітою загалом, а
2 Не слід плутати з гуманістами, бо під виглядом за-
побігання подальшій небажаній технократизації на-
шого суспільства і дійсно назрілої необхідності його
гуманізації нечуваного розвитку набула так звана гу-
манітарна сфера, але не професійні філологи, історики,
археологи, а переважно політологи, юристи, педагоги-
ме тодологи та ін.
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
зупинитися лише на проблемах НАН Украї-
ни, яка мені, зрозуміло, ближче, про яку бо-
лить у кожного, хто в ній працює і мовчки
сподівається на краще. Майже всі розумі-
ють: потрібно щось змінювати. Але що?
Академія працює ефективно. Такий по-
гляд не є упередженим, хоча, слід визнати,
його носіями переважно є та частина праців-
ників Академії, які вже зробили кар’єру, до-
сягли стабільного професійного й відносно
пристойного побутового рівня (отримуючи
і зарплату, і пенсію), словом, ті, хто має
більш-менш усталене життя, керує групами,
лабораторіями, відділами, кафедрами, інс-
титутами. Серед них, звичайно, вже обрані
до лав Академії та працівники Президії
НАН України. Більшість із них сумлінно
виконують свої обов’язки, публікуються,
мають учнів, заслуги і свідомо вважають, що
за умови підвищення фінансування (що,
звичайно, потрібно робити за будь-якого
розвитку ситуації) все само собою випра-
виться і ми знову вийдемо на передові рубе-
жі. Пройшовши певний шлях і маючи влас-
ний досвід, ці по-своєму мудрі люди застері-
гають від помилок, бояться втратити те, що
тяжко вибудовувалося впродовж багатьох
років і що так легко зруйнувати. При цьому
вони ностальгічно згадують славні радян-
ські часи, тодішню величезну роль науки в
розвитку освіти, культури, обороноздатнос-
ті й підвищенні статусу країни як однієї з
найвпливовіших у світі, ті часи, коли Акаде-
мія була потужним, авторитетним держав-
ним органом, думку якої не міг ігнорувати
жоден можновладець, а представники Ака-
демії обов’язково входили до складу коле-
гій усіх міністерств. Вони наводять безліч
прикладів, які дійсно свідчать про славетне
минуле, і висловлюють надії на таке саме
майбутнє, супроводжуючи слова на захист
Академії окремими світового рівня досягнен-
нями останніх років, які, на щастя, все ж є.
Проте немає жодних сумнівів, що головне
«академічне» досягнення років незалежно-
сті — це збереження НАН України як ціліс-
ної, працездатної структури, чого не вдалося
зробити для галузевих установ та високо-
технологічних виробництв. У цього «дороб-
ку» лише один справжній автор і один не-
переможний охоронець — Борис Євгенович
Патон, який обіймає виборну посаду прези-
дента Академії протягом більш як 50 років,
що, не виключено, є світовим рекордом.
Саме неможливість будь-кому, хто б це не
був, зачепити його «височайший» авторитет
або, не дай Господь, чимось образити, обері-
гала Академію як «національне надбання»
від часом шалених атак «ретивих» до рево-
люційних змін голів.
Не секрет, що всі 22 роки незалежності
для Національної академії не були безхмар-
ними, іноді труднощі здавалися неперебор-
ними, але, незважаючи ні на що, зазнаючи
втрат і негараздів, відбиваючись наскільки
можливо від зазіхань на її чимале майно й
інколи вимушено жертвуючи ним, вона ви-
стояла і залишилася, хоча й у незмінному
вигляді, по суті єдиним у країні науковим
центром, де проводять фундаментальні до-
слідження, за деякими напрямами навіть
світового рівня. Загалом НАН України була
і залишається системотвірним древом ві-
тчизняної науки, яке потрібно плекати і
зберігати. А квінтесенцією поважного став-
лення до Академії, як важливої державної
інституції, мабуть, можна вважати інавгу-
раційні слова новообраного президента
РАН академіка В.Є. Фортова: «Всю свою
жизнь я проработал в системе Академии
наук и считаю академическую форму орга-
низации науки наилучшей <...> для проведе-
ния фундаментальных исследований». Без-
перечно, під цим висловом поставили б свій
підпис більшість провідних науковців НАН
України.
Певна річ, Академія могла б працювати
значно корисніше для держави і зробити
набагато більше, якби не жалюгідне фінан-
сування, якого ледь вистачає на жебрацьку
заробітну плату, а про переоснащення ін-
струментарію, передплату наукових видань,
відрядження годі й казати. І все ж таки, по-
при всі проблеми, наукове життя в Академії
не вмерло, що не можуть не визнавати на-
віть її завзяті критики. Вони також розумі-
43ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
ють, що без затребуваності наукових ре-
зультатів великим і малим бізнесом, сус-
пільством у цілому вимагати від Академії
значної економічної користі не лише без-
глуздо, а й несправедливо. Академія має до-
сить потужний потенціал фундаментальних
досліджень і може повертати країні техно-
логії, патенти, економічні пропозиції, ви-
ступати як експерт із найважливіших пи-
тань, однак чекати цього від неї можна лише
за умови належної фінансової підтримки.
Навіть у вкрай несприятливій ситуації вона
виробляє науковий продукт, і жодна нау-
ково-технічна виставка не обходиться без
численних експонатів Академії. Проте на ці
виставкові стенди рідко дивляться очі, зда-
валося б, зацікавлених осіб — приватних
промисловців і бізнесменів, керівників дер-
жавних підприємств і відомств.
На користь Академії порівняно, скажімо,
з університетами красномовно свідчать і
формальні статистичні дані: маючи близько
15% кадрового наукового потенціалу краї-
ни, вона дає понад 50% друкованої наукової
продукції в рейтингових виданнях, у неї зна-
чно вищі сумарні цитат-індекси й індекси
Хірша, при цьому вона отримує близько 10%
наукового бюджету країни. Однак середня
заробітна плата і аспірантська стипендія в
дослідницьких університетах подекуди май-
же вдвічі вищі, ніж у НАН України, що на-
вряд чи є нормальним. Водночас саме Ака-
демія кровно зацікавлена у розвитку вищої
освіти, оскільки може користуватися лише
її «продукцією».
Чи є причини бити на сполох? Як уже за-
значалося, багато провідних учених надзви-
чайно стурбовані станом науково-освітньої
сфери в Україні, вважаючи, що фундамен-
тальна наука катастрофічно занепадає, де-
градація прискорюється, і тим самим не
лише наука, а й країна загалом опинилася в
небезпеці, а вище керівництво держави за-
лишає це поза увагою. З огляду на ставлен-
ня до наукової сфери, воно не усвідомлює,
що НАН України — один із наріжних каме-
нів державності, що знищення Академії рів-
нозначне знищенню науки і призведе до
прямого знищення країни. Справді, рівень
підтримки української науки різко контрас-
тує з показниками розвинених країн 3, масо-
вий відплив нашої молоді за кордон не при-
пиняється, а наслідки цього явища злочинно
недооцінюються. Ми не лише втрачаємо на-
укову інфраструктуру — руйнуються меха-
нізми її відтворення, зокрема виробництво
кадрів (при цьому часто виробляємо їх не
для себе). Виник і досяг критичної межі роз-
рив поколінь, з теренів України фактично
витискаються вчені світового рівня. Найвід-
чутніші проблеми — це вже помітне не-
озброєному оку відставання української
фундаментальної науки від світової, відсут-
ність стратегічних планів щодо її розвитку,
неадекватність заробітної плати, небезпечне
зниження рівня викладання природничих
дисциплін у середніх школах і ВНЗ.
Якщо ці проблеми не будуть негайно ви-
рішені в той чи інший спосіб, говорити про
нашу країну як поважну і здатну до про-
гресу вже в найближчому майбутньому
буде неможливо. Ми маємо інтегруватися
в загальносвітові наукові програми, праг-
нути до лідерства хоча б на деяких напря-
мах розвитку, створювати для успішних до-
слідників такі умови праці, щоб вони не
тільки не бажали звідси поїхати, а навпаки,
зарубіжні науковці вважали б за честь тут
працювати. Без нагальних системних захо-
дів колапсу не обминути, якщо він уже не
стався...
Такий погляд також має багато прихиль-
ників, і незалежно від їхніх політичних упо-
добань або корпоративних інтересів вони
3 Мабуть, слушно нагадати, що Україна витрачає на
науку менш як 1% свого ВНП, Росія — 1,2%; тоді як Ки-
тай — 1,8%, США — 3%, Швеція — 3,6%, Фінляндія —
4,3%, Ізраїль — 4,3% їхнього(!) ВНП. Тому тези щодо
низької ефективності роботи НАН України, часто
жорстко проголошувані повноважними представника-
ми Уряду України, було б корисно зіставляти з цими
цифрами, усвідомлюючи, що є ринкова вартість нау-
ки. І коли пересічний український науковець отримує
на дослідження у 20–25 разів менше коштів, ніж його
закордонний колега, то висловлювані звинувачення
сприймати як серйозні просто смішно.
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
виходять лише з почуття великого неспо-
кою за долю країни.
Критичний погляд на буття НАН Украї-
ни. Що ж закидають Академії та її керівни-
цтву? Насамперед те, що за такої небувалої
концентрації людського інтелекту найкращі
представники Академії зберігали мовчання,
не виявили виваженої гнучкості, дару перед-
бачення, коли науково-освітній простір кра-
їни опинився у тяжкому становищі в період
здобуття незалежності, а деякі недалеко-
глядні політики проголосили: «Наука може
зачекати!» І як тут не пригадати слова, які
приписують міністрові внутрішніх справ
Франції часів Наполеона Бонапарта Жозефу
Фуше, який з іншого приводу сказав: «Це
більше, ніж злочин, це — помилка».
Наслідки такого чекання і зволікання з
назрілими змінами, які б відповідали світо-
вим тенденціям, очевидні — всі об’єктивні
показники рівня фундаментальної науки в
країні впали до соромних для нас значень, а
Академія продовжує поводити себе так, на-
чебто нічого не відбувається 4, щороку звіту-
ючи про чергові звершення. Кількісні дані,
які повсюдно застосовують для оцінювання
розвитку того чи іншого наукового напряму,
нині є загальнодоступними й однозначно
демонструють прямо протилежне. Легко пе-
ресвідчитися, що за кількістю статей, їх ци-
туванням, індексами Хірша тощо навіть на-
ших найкращих науковців ми поступаємося
майже всім європейським країнам, багатьом
країнам Азії та Південної Америки і навіть
ряду країн Близького Сходу й Африки.
Мушу також самокритично зауважити, що
як академік-секретар ВФА НАН України ін-
коли дозволяв собі говорити про непогану
4 Найжорсткіші закиди в бік Академії пов’язують таку
поведінку з небажанням саме членів-кореспондентів і
академіків щось міняти, оскільки вони всім задоволе-
ні. Навряд чи таке твердження є аксіомою, але мені, як
одному з них, говорити щось протилежне «не з руки»,
бо це сприймається як «захист мундиру». І все ж від-
повідально заявлю: це не так, і серед членів Академії
багато прогресивних сумлінних працівників, які най-
важливішою справою вважають науку, а не свій влас-
ний добробут.
роботу Відділення. Це не було неправдою,
але і правдою назвати не можна, бо за вели-
ким рахунком вона полягає в тому, що ВФА
посідає більш-менш прийнятні позиції
лише в межах НАН України, а загалом на
тлі розвитку актуальних напрямів світової
фізики й астрономії (радіоастрономії не
торкаємося) виглядає доволі слабко. І при-
кметник «непогана» (а щодо експеримента-
торів правильніше було б сказати самовід-
дана) робота фізиків і астрономів характе-
ризує перед усім наявні несприятливі умови
її виконання.
На жаль, обговорення сучасного стану
НАН України часто спирається на реалії
минулих років, однак ситуація і в країні, і у
світі змінилася кардинально, і без її аналізу
складно сформулювати точні пропозиції
щодо виходу з важкого становища. Пишати-
ся минулим приємно, проте не конструктив-
но, і ми маємо не тільки говорити, але й щось
робити. Так, помилки неминучі, однак, до-
держуючись старої тактики відтермінуван-
ня змін і розглядаючи всіх, хто їх пропонує,
як неприхильників Академії, ми напевне
програємо. Більш того, під час спілкування
з науковцями, небайдужими до ситуації, ви-
словлюються думки, що керманичі акаде-
мічної спільноти неспроможні самостійно
вивести її з глухого кута, тому втручання
держави назріло. З цим неможливо спереча-
тися, і стурбованість Уряду станом науки в
принципі зрозуміла, бо оголошуваний курс
на інноваційну економіку має спиратися на
потужну науку. Водночас потрібно чітко ро-
зуміти, що бюрократи не терплять жодних
автономних чи незалежних інституцій, не
вміють відрізнити компетентність від іміта-
ційного «надування щік», використовують,
коли треба для власних інтересів, «револю-
ційність» мас.
Кинувши погляд у майже сторічне мину-
ле, згадаємо, що ідея створення Академії на-
лежить видатним ученим, які працювали в
університетах і хотіли мати спільний май-
данчик для наукових дискусій, координації
досліджень, розвитку освіти й технологіч-
ного оновлення економіки. Радянська влада
45ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
вирішила надати і надала Академії іншого
статусу, фактично перетворивши її на зви-
чайне відомство, яке має підпорядковані
спеціалізовані організації (інститути), здій-
снює над ними адміністративний і тематич-
ний контроль, розподіляє кошти. Отримую-
чи бюджетне фінансування, не обтяжені, на
відміну від університетів, обов’язковим на-
вчальним процесом і маючи певні творчі
свободи, співробітники Академії могли кон-
центруватися лише на науці й багато з них
справді досягли видатних успіхів, особливо
у розв’язанні певних практичних завдань.
Зайве називати, але можна легко пригадати
кілька десятків відомих імен, що прослави-
ли і себе, і Академію, і Україну. Академія
була затребуваною, звання її члена, який до
того ж отримував довічне матеріальне забез-
печення, було шанованим, бажаним і слугу-
вало додатковим стимулом для напруженої,
результативної праці.
Проте час минув, радянська влада канула
в Лету, а разом з нею — і усвідомлення нови-
ми політичними діячами ролі та значення
науки для розвитку незалежної держави. Як
це не прикро, Академія фактично відсторо-
нилася від навколишнього життя і не змогла
або не зуміла зупинити проникнення відпо-
відних негативних поглядів у свідомість,
причому не лише лідерів держави, а й сус-
пільства загалом, суспільства, в якому лю-
дей з наповненими знаннями головами не
цінують, і вони не витримують конкуренції
з тими, що мають наповнені гаманці.
З-поміж нас не знайшлося своїх П.Л. Ка-
пиці, Д.С. Лихачова, А.Д. Сахарова, які вмі-
ли жорстко протистояти владі й до яких вона
хоч інколи прислухалася. На жаль, бракує і
високоавторитетних особистостей, відомих
поза професією, якими нещодавно були
М.М. Амосов, О.К. Антонов, В.М. Глушков,
П.Г. Костюк, Н.О. Пучківська, а тепер є
І.М. Дзюба і, безумовно, Б.Є Патон. Навпа-
ки, Академія певною мірою замість відкри-
тої професійної спільноти перетворилася на
ареопаг, куди потрапити можна завдяки не
лише науковим заслугам, а й протекції (зо-
крема, з вищих ешелонів влади), політичній
виверткості, посаді, зв’язкам. Як наслідок,
поширилася думка, що члени Академії — це
не вчені, а адміністратори 5.
Отже, внаслідок об’єктивних і суб’єк тив-
них причин ми опинилися в ситуації, вихо-
ду з якої не видно, оскільки, скажімо, навіть
значне збільшення фінансування навряд чи
виправить стан справ. Принаймні, швидко.
Деякі бачать корінь зла в консервативності
керівництва та інерційності колективів ін-
ститутів, вихованих у надмірно патерналіс-
тичних традиціях, інші — у неправильному,
й до того ж негласному, принципі розподілу
коштів, коли базове фінансування значно
перевищує конкурсне, тобто адресне, і не
враховує якісні показники роботи, треті — у
відсутності достатньої кількості молодих
науковців і засиллі пенсіонерів. Гадаю, це
той випадок, коли всі так чи інакше мають
рацію, і треба шукати компромісний консен-
сус. А от якщо ми й надалі зберігатимемо
«дівочу сором’язливість», чекатимемо, об-
разно кажучи, «поліпшення клімату» та ро-
битимемо вигляд, що те, що відбувається в
країні, нас не стосується, за нас усе вирішать
чиновники, і про науку в Україні можна буде
забути назавжди.
Як свідчать історичні факти, розраховува-
ти на чужі ресурси ми не в змозі. Якщо Петер-
бурзьку академію, яка, справді, швидко дося-
гла європейського рівня, розбудовували іно-
земці 6, а в повоєнні часи у найважливіших
для обороноздатності СРСР напрямах —
5 Є певна неоднозначність, коли йдеться про НАН
України: з одного боку, це великий загін науковців (по-
над 40 000 осіб), які, власне, і виробляють знання; з
іншого — обрані члени Академії, які становлять дещо
більш як 1% повного складу. Я, говорячи про Академію,
за окремими винятками, маю на увазі переважно пер-
ших. До того ж членство в Академії — не посада, дале-
ко не всі її члени автоматично є адміністраторами і не в
усіх установах вони є. Однак я поділяю точку зору моїх
дописувачів, що доля НАН України і доля обраних її
членів — не одне й те саме.
6 Наприклад, серед її перших академіків не було ро-
сіян, крім М.В. Ломоносова, а з 111 академіків, що
працювали в Росії у ХVІІ—ХVІІІ ст., іноземцями
були 78 осіб, або 2/3 загальної кількості.
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
ядерному й космічному — працювали, як ві-
домо, сотні німецьких фізиків та інженерів, то
Україні допомоги чекати немає звідки. Ситу-
ація навіть зворотна — сотні найкращих ви-
хованців НАН України успішно збагачують
науку інших країн Європи, Азії та Америки.
Так, у роки радянської влади до нашої країни
переїздили кваліфіковані науковці з Росії, але
нині таке здається неможливим. До речі, з
України до Росії також переїхало багато укра-
їнських учених, але ще більше — талановитих
випускників шкіл, передусім майже всі пере-
можці міжнародних олімпіад з математики,
фізики, біології, які бажали навчатися у най-
кращих вишах (що відбувається й дотепер), а
потім влаштувалися у країнах, де високо ці-
нують інтелектуальну працю.
Наступне питання — бюджет. Для НАН
України останнім часом він становить трохи
більше за 2 млрд грн на рік. Цікаво, що такій
самій цифрі відповідає річний бюджет Гар-
вардського університету, але, звісно, у дола-
рах. Навряд чи варто щось коментувати,
однак порівняння свідчить, що створення
конкурентоспроможної науки — справа не
дешева, і про це не раз нагадували провідні
українські фахівці. Причому більшість із
них вважають, що тотальне збільшення фі-
нансування без докорінної реорганізації
його розподілу, коли на перші місця хоча б
поступово виводився виконавець, а не уста-
нова, навряд чи дасть бажаний результат.
Досвід передових країн підказує, що розви-
ток науки потребує певної децентралізації
фінансування, тобто його деякої відкритос-
ті, а також стимулювальної ролі для кожного
дослідника. За збереження певного базового
фінансування інститутів і базової зарплати
левову частку коштів необхідно розподіля-
ти через гранти для лабораторій, груп, окре-
мих виконавців.
В умовах прийнятого у нас централізова-
ного розподілу грошей середня результатив-
ність (цитування) кожної наукової роботи,
яка вийшла з НАН України, — одна з най-
нижчих у світі: за даними бази Scopus, в
установах Товариства Макса Планка (Ні-
меччина) вона становить 12, в установах
CNRS (Франція) — 7,5, в інститутах АН Ки-
таю — 4, в РАН — 2,5, в НАН України —
близько 1. Вважати при цьому добрим по-
казником більшу дешевизну (тобто меншу
вартість) українських публікацій у рейтин-
гових виданнях порівняно з іншими країна-
ми, як це робить академік Б.В. Гриньов [5],
на мою думку, не зовсім слушно, оскільки
засвідчує лише дешевизну нашої наукової
«робочої» сили. В умовах же глобалізовано-
го суспільства якісними мірилами наукової
продуктивності є лише кількість посилань
та кількість публікацій, а от вартість публі-
кації як показник ефективності має сенс
лише в разі співмірності з двома першими.
До цього вже дійшли в Росії, де, подібно
до країн, що дбають про власну науку, публі-
каційна активність і цитат-індекс науковця
стали основним критерієм його наукової
значущості, від якої напряму залежить зар-
плата, а гранти Російського фонду фунда-
ментальних досліджень (між іншим, неза-
лежного) за своїм розміром викликають за-
здрість і повагу. Як свідчення, в таблиці
наведено рейтинги РАН і НАН України се-
ред більш ніж 2000 наукових організацій
світу (переважно університетів) за даними
платформи SCImago і загальне цитування за
даними бази Scopus. З таблиці видно, що
РАН останніми роками вдається утримува-
ти непогані позиції, поступаючись лише
CNRS і АН Китаю, а ось показники НАН
України залишають бажати кращого, нега-
тивна тенденція щодо зниження її місця
спостерігається впродовж кількох років по-
спіль і не може не насторожувати.
Рейтинги та загальне цитування
РАН і НАН України
Рік
РАН НАН України
Рейтинг Цитування Рейтинг Цитування
2009 3 88938 77 19022
2010 3 90491 87 19351
2011 3 91809 93 19360
2012 3 92894 109 19074
2013 3 97105 120 19884
47ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
Взагалі, вирішення багатьох із зазначених
вище проблем цілком у компетенції Акаде-
мії, однак за умов страшенного дефіциту ко-
штів питання щодо впровадження будь-яких
трансформацій і вибору пріоритетів не сто-
яло, навпаки, як кажуть, масло тонким ша-
ром розмазувалося по всьому шматку хліба.
Треба було просто виживати, і непопуляр-
ні заходи здавалися передчасними. Тепер,
як виявилося, вичікування лише усклад-
нило ситуацію, загнавши її в глухий кут.
Навпаки, наші російські колеги під тиском
свого МОН задля підвищення рівня опла-
ти праці й виплати стимулювальних над-
бавок зважилися на 15%-ве скорочення
штатів і, вочевидь, отримали позитивну
похідну. З огляду на їхній досвід, ми знову
ж нічого не вдіяли, не здійснили науковий
аудит інститутів, щоб, ставши на цей шлях,
потім просити допомоги держави. Не знаю,
чи почула б нас влада, однак, дбаючи пере-
дусім про найуспішніших науковців, неза-
лежно від їх статусу, першою такий крок
мала б зробити Академія. Повторю, поба-
чивши неформальні реформаторські наміри,
владні структури, ймовірно, могли б поста-
витися до них з розумінням і допомогти в їх
звершенні. Наприклад, уже кілька років по-
спіль щомісяця оприлюднюють загальний
рейтинг найкращих установ і науковців
НАН України, який, будь на те воля, можна
було б у той чи інший спосіб використову-
вати під час планування бюджету окремих
інститутів, що могло б стати одним із пер-
ших заходів процесу реформування.
Проте усвідомлюю, що не все так просто і
що, скажімо, у гуманітаріїв дещо інші спосо-
би оцінювання, і що є люди, які працюють за
закритою тематикою, а от серед природо-
знавців щось можна і треба було б запрова-
дити. Але надзвичайно обережно, оскільки
наука не розвивається без неминучого роз-
поділу — існування видатних учених на
«фоні» інших. Якщо останніх розцінити як
баласт і позбутися, ті, що залишаться, знову
розділяться на нових «видатних» і той са-
мий «фон». Принципове питання: кого від-
нести до «видатних», повною мірою забез-
печивши їх ресурсами, а кого — до «фону».
І головне, хто буде це вирішувати? Якщо
віт чизняний чиновник, то будь-які реформи
із найкращими намірами перетворяться на
«вбивство» науки, бо «нефахівці» не можуть
керувати науковим процесом, який є неке-
рованим за своєю суттю.
Деякі першочергові заходи. Скоріше за
все, небагате, проте відносно спокійне жит-
тя Академії закінчується, і що нам далі ро-
бити — скажуть або Уряд, або Адміністрація
Президента України, як це сталося в Росії 7, а
це не найкращий варіант розвитку подій.
З огляду на російський «сценарій», можу
зазначити, що, наприклад, пропозиція об’єд-
нати державні академії навряд чи дасть від-
чутну користь, оскільки помітно знизить її
середній науковий рівень. Раціональніше,
на мою думку, було б припинити вибори до
академій, які (якщо це буде вирішено) ма-
ють приєднатися до НАН України, створив-
ши в ній відповідні відділення, і проводити
вибори до них за критеріями НАН України.
Те саме, на мій погляд, стосується і ліквіда-
ції звання члена-кореспондента, якого
справді можна позбутися, але не за указом,
не через автоматичну заміну назви, а впро-
довж кількох років, припинивши оголошен-
ня відповідних вакансій, причому балотува-
тися в академіки зможуть як нинішні члени-
кореспонденти, так і претенденти без цього
звання за умови, що на виборах голосувати-
муть усі члени відділення 8. Проте потрібно
усвідомлювати, що збільшення числа акаде-
міків прямо позначиться на їхньому статусі,
7 Для наочності варто нагадати лише про один аспект
реформування РАН, коли її комунальною сферою ма-
ють керувати чиновники, які, поза всяким сумнівом,
швидко наведуть «порядок». При цьому попередній
приклад з подібною реформою Міністерства оборони
Росії, що призвела лише до жахливих фінансових пору-
шень, як виявляється, нікого нічому не навчив.
8 Цікава історична деталь: під час шести (!) перших
виборів до нашої Академії, що відбувалися щороку
впродовж 1919–1924 рр., вакансії членів-ко рес пон-
дентів взагалі не оголошувалися, тобто є певний досвід
існування і роботи Академії як зібрання лише дійсних
(у тому числі іноземних) членів.
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
і так уже не надто високому в очах пересіч-
них громадян.
Отже, ці непринципові для розвитку на-
уки перебудови могли б бути поступовими
і, наскільки це можливо, безболісними. Що
ж стосується ключового аспекту російської
реформи — позбавлення Академії права ке-
рувати майном, то навряд чи він відіграє
позитивну роль у розвитку науки, а його
глибинні причини названо вище. Більше
того, суворі заяви, що майно начебто зава-
жає творчій роботі, — лише прикриття для
його відчуження, і коли таке станеться, ма-
теріальні фактори дійсно відволікатимуть
учених від їхньої безпосередньої наукової
діяльності.
Найскладніше для нас питання — інвен-
таризація академічного майна і кадрового
складу інститутів з метою позбавлення від
усього, що не відповідає необхідному рівню
і не має перспективи розвитку. Повторю, на
мій погляд, потрібно врешті-решт зупини-
тися на якійсь формі врахування показни-
ків, щоб дізнатися, які установи (відділи,
лабораторії, окремі науковці) відповідають
установленим стандартам, і підтримати саме
такі. Крім того, розподіл бюджету має відбу-
ватися через незалежну експертизу, до якої
більшість країн залучає й іноземних фахів-
ців, оскільки не може система діяти спра-
ведливо, якщо і розподіл коштів, і експерти-
зу здійснюють одні й ті самі особи. Прове-
дення наукового аудиту є слушним заходом,
однак, впевнений, він не вимагає ліквідації
академічного устрою, про що було заявлено
нашим російським колегам. Скажу більше,
будь-який ліквідаційний проект (мовляв,
треба спочатку зруйнувати українсько-ра-
дян ську академію, а на її місці побудувати
щось таке, як у цивілізованих країнах) — ма-
ячня, бо в такий спосіб нічого путнього не
вийде, це ми вже проходили.
Те, що НАН України потребує реформ, не
викликає аргументованих заперечень, однак
спочатку слід відповісти на запитання:
«Чого ж ми хочемо?». Усе: модель, структу-
ра, бюджет, склад тощо — мають відповідати
ринковій вартості науки. В іншому разі
будь-які заходи — злиття кількох академій,
оголошення членів-кореспондентів академі-
ками, перепідпорядкування майна тощо —
марна трата часу й сил. Уряд має зрозуміти,
що за модернізацію країни на сучасних тех-
нологічних засадах потрібно заплатити,
оскільки «дешевою» наукою цього зробити
не можна. Не менш важлива проблема — ви-
корінювання бюрократії, яка в нас завжди
була сильною і владолюбною. Слова акаде-
міка В.І. Вернадського щодо умов діяльно-
сті АН СРСР післяреволюційного періоду
повною мірою стосуються й нас: «…россий-
ские ученые всегда ведут работу в тяжелых
условиях, которые совершенно непонятны
на Западе».
Якщо бути відвертим, то загалом усе, що
нині робиться в Росії й у тому чи іншому ви-
гляді робитиметься у нас, мені не подоба-
ється, тому що Академія стає заручницею
бажань і прагнень не державних діячів, а по-
літиків, які не лише не мають уявлення про
науку, а й навіть не розуміють її справжніх
цілей і рушіїв. Вони неспроможні здійсню-
вати керівництво серйозними науковими
структурами, і більше того, ми вже маємо
досвід їхніх антинаукових уподобань (при-
гноблення генетики й кібернетики, лисен-
ківщина). Тепер, вимагаючи від науки та на-
уковців результатів і досягнень найвищої
проби, вони не здогадуються, що науковий
сектор держави не може вдосконалюватися
у відриві від інших основоположних дер-
жавних інститутів. Без зміни корінних засад
суспільства, його моральних і світоглядних
критеріїв, не стаючи на заваді агресивному
наступу войовничого клерикалізму, сподіва-
тися на істотне поліпшення стану науки, як
мінімум, наївно, а насправді — безглуздо.
Немаловажною обставиною є те, що авто-
ритарна влада не може собі дозволити існу-
вання в країні будь-якої вільної, демокра-
тичної, самостійної спільноти, яка час від
часу виявляє норовливість, незгоду чи, ще
гірше, непоступливість. Таке абсолютно не-
припустиме в державі, де все вирішує «вер-
тикаль» і бажання «царюючої особи», бай-
дужої до думки наукового співтовариства.
49ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
Ось під гаслом реформування і вигадують
причини, щоб приборкати, підкорити, при-
низити… Пригадується вислів великого ро-
сійського фізіолога, нобелівського лауреата
академіка І.П. Павлова щодо реформ Акаде-
мії початкового періоду радянської влади:
«Я бы сначала попробовал на собаках».
Є ще одне делікатне питання, яке став-
лять більшість тих, хто висловлюється щодо
реформування Академії, не перебуваючи у
списку її членів. Йдеться, зрозуміло, про
академічну стипендію, яка, не секрет, крім
престижу для багатьох учених залишається
провідною зіркою для потрапляння до лав
Академії і яку дехто вважає аморальною.
Хочу її супротивникам повідомити: як пока-
зало моє власне «дослідження», перебувати
в лавах академій наук, передусім національ-
них, економічно вигідно.
Справді, майже всі такі організації у світі,
обираючи своїх академіків, не лише не вина-
городжують їх і не надають привілеї, а й бе-
руть з них членські внески. Проте універси-
тети, дослідні інститути, національні лабо-
раторії для підвищення власного рейтингу
конче зацікавлені мати у своїх штатах яко-
мога більше осіб, обраних до поважних
наукових організацій, пропонуючи їм кон-
тракти, значно більші за середні. Взагалі,
будь-який показник (міжнародні, державні
нагороди, премії тощо), що свідчить про
клас ученого, в той чи інший спосіб позна-
чається на його зарплаті 9, тому прагнення
бути обраним є природним. Звинувачувати
ж в отриманні додаткових коштів тих, хто
їх чесно заслужив (і таких кваліфікаційна
більшість), витримавши обговорення до
мозку кісток свого персонального внеску в
науку, продершись крізь подвійне сито та-
ємного голосування, мабуть, несправедливо.
9 Наприклад, один із колишніх співробітників нашо-
го інституту, а нині професор одного з провідних ка-
надських університетів отримав постійну 10%-ву (!)
надбавку до зарплати, коли керівництво університету
дізналося, що той є лауреатом вищої наукової нагоро-
ди країни, звідки прибув, — Державної премії України,
оскільки це, певною мірою, важливо для університету.
Єдине, як на мене, академічна стипендія не
має перевищувати посадового окладу завіду-
вача відділу, як це було в радянські часи,
інакше це справді ненормально. Крім того,
дбаючи про весь академічний корпус, по-
трібно якнайшвидше переглянути рівень
зарплат звичайних співробітників Академії
в бік його істотного підвищення. Якщо ж
Уряд скасує надбавку, ніхто, звісно, не стрі-
лятиметься, але неважко передбачити, що
без матеріальної вигоди Академія втратить
заохочувальну привабливість 10, а отже, і
свою цінність як організації, де перебувати
не лише почесно і шановано, а й вигідно.
Як колись влучно зазначив М.М. Амосов,
«проти біології не попреш».
Найпростішими для розв’язання пробле-
мами, на мою думку, є забезпечення широкої
мобільності українських учених через усіля-
ке сприяння їхній участі у світових наукових
форумах, доступу інститутів до провідних
наукових баз даних, електронної передплати
авторитетних фахових журналів, спрощення
тендерних процедур купівлі витратних мате-
ріалів для експериментів або нової апарату-
ри, що в жодному разі не можна робити на
засадах мінімальної ціни, прискорення про-
цедури отримання дозволів на обмін науко-
вими матеріалами із закордонними колегами
й перетину ними кордонів, надання дозволу
інститутам самостійно розпоряджатися за-
робленими коштами. Це принципові питан-
ня, вирішення яких сприяло б підвищенню
активності українських учених, приєднанню
їх до світового співтовариства, оскільки су-
часна наука глибоко інтернаціональна і не
може відсторонитися від зовнішнього світу,
розвиваючись в ізоляції.
Я свідомо не торкаюся питання про зміц-
нення зв’язків з університетами. Про це вже
багато говорили і нині готується (на жаль,
10 В.Л. Гінзбург, відомий своєю відвертістю, писав,
що престиж Нобелівської премії визначається лише її
аномальним (його слово) розміром. Щоправда, в остан-
ні 3–4 роки з’явилися нові солідні наукові нагороди.
І в чому «конкурують» їх засновники? Правильно —
лише у розмірах сум, які сплачують лауреатам.
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 10
НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО
не найкращий із можливих) Закон про осві-
ту. Хотілося б, щоб наші державні мужі на-
решті збагнули, що без науки і вільнодумної
творчості вчених Україна приречена на за-
лежність від інших країн, як Сходу, так і За-
ходу. Вся історія людства незаперечно свід-
чить, що без досягнень науки неможливий
прогрес техніки, промисловості, медицини,
сільського господарства, розвиток якого для
нас має бути пріоритетним. Тепер це азбуч-
ні, можна сказати, тривіальні істини, і немає
у світі жодного винятку з цих правил. Надії
на те, що фундаментальну науку можна роз-
винути в університетах, мені здаються при-
марними, бо на це знадобляться десятки ро-
ків і шалені кошти. Доцільніше залучати до
навчального процесу найкращі академічні
сили через активне створення університет-
ських кафедр при установах НАН України,
що дасть змогу підвищити рівень підготов-
ки студентів завдяки ознайомленню з най-
новітнішими науковими досягненнями та
підвищенню їх інтересу до пошукової твор-
чої роботи.
Отже, повертаючись до назви статті, моєю
єдиною підбадьорливою відповіддю на по-
ставлене запитання є: «Бути!». Бути за умови
консолідації і досвідчених, і молодих науков-
ців, і адміністраторів, і рядових ви конавців,
консолідації проти можливого свавілля чи-
новників у спробах змінити демократичні
правила академічного життя, відлучити й
переділити академічне майно, нав’язати Ака-
демії не властиві їй функції підлеглої органі-
зації, яку можна в будь-яку мить розігнати,
наче бешкетливих школярів, лише цикнув-
ши на них; проти нашого сервілізму, готов-
ності розшаркуватися перед владою і «бун-
тувати, стоячи на колінах»; за прогресивне
реформування і зважене оновлення, за вста-
новлення зрозумілих правил гри на акаде-
мічних полях, цінуючи передусім «науку в
собі, а не себе в науці». Нам усім потрібне
почуття професійної гордості й упевненість,
що інституція під брендом «Національна
академія наук України» — це могутнє зібран-
ня найкращих умів країни, її щирих патріо-
тів, яким не байдужа доля науки.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Локтєв В.М. З надією на ренесанс вітчизняної нау-
ки // Вісник НАН України. — 2007. — № 1. —
С. 3–12.
2. Локтєв В.М. Що вигідно фундаментальній науці, те
вигідно державі // Вісник НАН України. — 2013. —
№ 1. — С. 11–21.
3. Локтєв В.М. Нагальні проблеми фізики і не тільки… //
Вісник НАН України. — 2013. — № 5. — С. 69–80.
4. Локтєв В.М. Роздуми про реформи в науці // Наука
України у світовому інформаційному просторі. —
2013. — № 7. — С. 31–39.
5. Гриньов Б.В. Студент університету чи НДІ? // Дзер-
кало тижня. — 2013. — № 21.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-68228 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:53:21Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2014-09-20T06:08:03Z 2014-09-20T06:08:03Z 2013 Національна академія наук України: бути чи не бути? / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 10. — С. 39-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/68228 Філософське запитання «Бути чи не бути?» щодо Національної академії наук України останнім часом із риторичного перетворилося на злободенне. Про це свідчать події, що нині розгортаються навколо Російської академії наук і пов’язані з оголошеною Урядом Російської Федерації докорінною перебудовою всього наукового господарства країни. Не можна виключати можливість, що щось подібне відбуватиметься і в Україні. У статті зроблено спробу проаналізувати ситуацію, яка склалася в українській науково-освітній сфері за роки незалежності, розглянути здобутки і недоробки академічного буття та можливі шляхи реформування НАН України. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наука і суспільство Національна академія наук України: бути чи не бути? Article published earlier |
| spellingShingle | Національна академія наук України: бути чи не бути? Локтєв, В.М. Наука і суспільство |
| title | Національна академія наук України: бути чи не бути? |
| title_full | Національна академія наук України: бути чи не бути? |
| title_fullStr | Національна академія наук України: бути чи не бути? |
| title_full_unstemmed | Національна академія наук України: бути чи не бути? |
| title_short | Національна академія наук України: бути чи не бути? |
| title_sort | національна академія наук україни: бути чи не бути? |
| topic | Наука і суспільство |
| topic_facet | Наука і суспільство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/68228 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm nacíonalʹnaakademíânaukukraínibutičinebuti |