Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.)
Здійснено спробу розширити коло контактних зв’язків Шевченка-прозаїка з романістикою Чарлза Діккенса. Доведено, зокрема, що Шевченко, крім згадуваних у його прозі романів «Ніколас Ніклбі» і «Девід Копперфілд», знав також «Холодний дім» та «Домбі і син». Проаналізовано зв’язки повістей Шевченка з...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69190 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) / О.В. Боронь // Вісн. НАН України. — 2014. — № 3. — С. 89-93. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859906022940868608 |
|---|---|
| author | Боронь, О.В. |
| author_facet | Боронь, О.В. |
| citation_txt | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) / О.В. Боронь // Вісн. НАН України. — 2014. — № 3. — С. 89-93. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Здійснено спробу розширити коло контактних зв’язків Шевченка-прозаїка
з романістикою Чарлза Діккенса. Доведено, зокрема, що Шевченко, крім
згадуваних у його прозі романів «Ніколас Ніклбі» і «Девід Копперфілд»,
знав також «Холодний дім» та «Домбі і син». Проаналізовано зв’язки повістей Шевченка з творчістю Вальтера Скотта. Розглянуто семантику інтертекстуальних відсилань у повісті «Художник» до роману «Векфілдський священик» Олівера Голдсміта. Вказано на Шевченкове критичне сприйняття доробку Ежена Сю, романи якого український письменник використовував радше для гри з читачем. У підсумку поставлено під сумнів поширену в шевченкознавстві тезу про наслідувальність повістей Шевченка щодо західноєвропейських зразків прози.
Предпринята попытка расширить круг контактных связей Шевченко-прозаика с романистикой Чарльза Диккенса. Доказано, в частности, что Шевченко, кроме упоминавшихся в его прозе романов «Николас Никлби» и «Дэвид
Копперфилд», знал также «Холодный дом» и «Домби и сын». Проанализированы связи повестей Шевченко с
творчеством Вальтера Скотта. Рассмотрена семантика интертекстуальных отсылок в повести «Художник» к роману «Векфильдский священник» Оливера Голдсмита. Указывается на критическое восприятие Шевченко наследия Эжена Сю, романы которого украинский писатель использовал скорее для игры с читателем. В итоге поставлен под сомнение распространенный в шевченковедении тезис о подражательности повестей Шевченко
западноевропейским образцам прозы.
An attempt is made to expand the circle of contact connections of Shevchenko as a prose writer with novels by Charles
Dickens. In particular, it is proved that in addition to knowing Dickens’s novels “Nicholas Nickleby” and “David Copperfield”
mentioned in his prose, Shevchenko was aware of “Bleak House” and “Dombey and Son”. The article analyses
connections between Shevchenko’s stories and works by Sir Walter Scott. It also examines semantics of intertextual
references in the story “The Artist” to the novel “The Vicar of Wakefield” by Oliver Goldsmith. It is pointed out that
Shevchenko critically assimilated the artistic heritage of Eugene Sue’s whose novels were used by the Ukrainian writer
rather for playing with readers. As a result, the article calls into question the widespread in the Shevchenko studies thesis
that in his stories the author imitates the prose models of western literature.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:59:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 3 89
БОРОНЬ
Олександр Вікторович —
кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
відділу шевченкознавства
Інституту літератури
ім. Т.Г. Шевченка НАН України,
borons@bigmir.net
ПРОЗА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
І ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ
ЛІТЕРАТУРИ: НАСЛІДУВАННЯ
ЧИ ТВОРЧЕ ЗАСВОЄННЯ
ХУДОЖНЬОГО ДОСВІДУ?
За матеріалами наукового повідомлення
на засіданні Президії НАН України
2 жовтня 2013 року
Здійснено спробу розширити коло контактних зв’язків Шевченка-прозаїка
з романістикою Чарлза Діккенса. Доведено, зокрема, що Шевченко, крім
згадуваних у його прозі романів «Ніколас Ніклбі» і «Девід Копперфілд»,
знав також «Холодний дім» та «Домбі і син». Проаналізовано зв’язки пові-
стей Шевченка з творчістю Вальтера Скотта. Розглянуто семантику
інтертекстуальних відсилань у повісті «Художник» до роману «Векфілд-
ський священик» Олівера Голдсміта. Вказано на Шевченкове критичне
сприйняття доробку Ежена Сю, романи якого український письменник ви-
користовував радше для гри з читачем. У підсумку поставлено під сумнів
поширену в шевченкознавстві тезу про наслідувальність повістей Шевчен-
ка щодо західноєвропейських зразків прози.
Ключові слова: лектура, ремінісценція, контактні зв’язки, інтертексту-
альність.
Цілком закономірно, що увага літературознавців зосередже-
на переважно на студіюванні поезії Шевченка. Водночас його
проза досі не досліджена належним чином, що зумовлює істот-
ну неповноту наукових уявлень про доробок митця загалом.
У листі до П. Куліша від 26 січня 1858 р. Шевченко ствер-
джував, мабуть, дещо перебільшуючи, що на засланні написав
«десятків коло двох» «руських повістей» [1, 157]. Збереглося
дев’ять, створено їх орієнтовно у період із 1852 р. до лютого
1858 р. Втрачено «Повесть о безродном Петрусе», яку серед
інших згадано в оголошенні про продаж рукописів усіх пові-
стей у журналі «Основа» в 1862 р. [2]. Початок систематичної
роботи Шевченка над повістями умовно можна пов’язати з ви-
мушеним припиненням на сім років поетичної творчості після
МОЛОДІ МОЛОДІ
ВЧЕНІВЧЕНІ
УДК 821.161.2:82.091
90 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 3
МОЛОДІ ВЧЕНІ
«Домбі і син» (див. т. 55, листопад—грудень
1847; т. 56, січень, т. 59, липень—серпень 1848).
Це той самий Олексій Бутаков, який у 1848—
1849 рр. очолював Аральську описову експе-
дицію за участю Шевченка. З цього випливає
закономірний висновок, що, крім «Ніколаса
Ніклбі» і «Девіда Копперфілда», Шевченко
знав романи «Холодний дім» та «Домбі і син».
Помічаємо й типологічні перегуки у твор-
чості обох письменників. Скажімо, роману
«Посмертні записки Піквікського клубу» при-
таманна імпровізаційність, аж до відсутності
наперед складеного плану фабули. Ці ж озна-
ки характерні для більшості повістей Шев-
ченка, основна художня вада яких — компози-
ційні прорахунки, ослаблені фабульні зв’язки
(йдеться головно про «Прогулку...», де названі
недоліки особливо впадають в око). Як і згада-
ний діккенсівський роман «великої дороги»,
значну частину Шевченкових повістей напи-
сано у формі дорожніх нотаток («Музыкант»,
«Капитанша» та ін.).
Загальновідомою є обізнаність Шевченка з
творчістю ще одного англійського письменни-
ка — Вальтера Скотта. Більшість його романів
Шевченко читав у перекладах не з оригіналу,
а з французького посередника, як це широко
практикувалося в той час. У повістях Шевчен-
ко не ставив за мету відтворення історичного
минулого — і не в останню чергу через плано-
вану підцензурність публікації, але вочевидь
прагнув актуалізувати історичну пам’ять свого
читача. Подекуди приховане, іноді — очевидне
замилування старовинними пам’ятками, на-
ціональними традиціями становить посутній
підтекст художнього змісту його творів.
Проза Шевченка засвідчує диференційне
сприйняття романів В. Скотта: українського
митця особливо зацікавив образ королівсько-
го жебрака Еді Охілтрі з роману «Антиквар»,
як про це свідчить відомий епізод із повісті
«Прогулка…». З другого боку, за посередни-
цтва автобіографічного героя повісті «Худож-
ник», який, прочитавши відповідний уривок
із роману В. Скотта «Вудсток», по-юнацьки
безкомпромісно відкидає специфічні моральні
звичаї осіб королівської крові, зокрема Кар-
ла II Стюарта (принц запропонував дівчині,
фатального арешту у квітні 1850 р. за доносом
М. Ісаєва та переведення митця до Новопе-
тровського укріплення під суворіший нагляд
і контроль, що згодом послабився. Такими об-
ставинами не в останню чергу пояснюється
Шевченків вибір російської мови для прозової
творчості.
Як відомо, Шевченко-прозаїк був сприй-
нятливий до сторонніх впливів. Але наскільки
беззастережно він запозичував чужий худож-
ній досвід? У кого він насправді вчився, а чию
творчість відкидав?
Особливий інтерес у цьому аспекті стано-
вить питання про безпосередню ознайомле-
ність Шевченка з творами Чарлза Діккенса.
Шевченко двічі згадував його романи — «Ні-
колас Ніклбі» та «Девід Копперфілд». Вар-
то спробувати виявити непрямі вказівки на
обізнаність українського письменника з ін-
шими творами Діккенса. Так, у «Прогулке с
удовольствием и не без морали» сказано про
«записки Ротчева о Калифорнии» [3, 281],
що друкувалися в «Отечественных записках»
1854 р. (т. 92), а в тт. 92—97 якраз публікував-
ся роман Діккенса «Холодний дім». У листі
Василя та Федора Лазаревських від жовтня
1847 р. (окремі дослідники датують його лип-
нем [4]) згадано раніше надіслані Шевченкові
номери журналу «Отечественных записок».
Так, В. Лазаревський писав: «Коли прочитаєте
«От[ечественные] зап[иски]», дак пишіть, ще
пришлю» [5]. Це була відповідь на невідомий
лист Шевченка з Орської фортеці, написаний,
імовірно, в липні 1847 р. Таким чином, Шев-
ченко міг читати номери журналу, видані до
його арешту у квітні, якщо врахувати віддале-
ність Оренбурга від столиці. Обіцянка В. Лаза-
ревського обнадійлива, вона може свідчити про
певну регулярність надсилання згодом (навіть
без нагадувань поета) книжок журналу протя-
гом листопада 1847 — квітня 1848 р., принай-
мні до початку Аральської експедиції у травні
1848 р. (Хоча Василя Лазаревського в Орен-
бурзі з листопада 1847 р. вже не було, залишав-
ся Федір). Підкреслимо — це лише здогади.
Важливо, що з 54-го тому (вересень—жовтень)
1847 р. «Отечественные записки» починають
публікувати в перекладі О.І. Бутакова роман
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 3 91
МОЛОДІ ВЧЕНІ
яка його переховувала, стати коханкою), по-
вістяр висловив своє несприйняття монархів,
які недвозначно асоціювалися в нього з таки-
ми знайомими російськими царями.
Не оминав увагою Шевченко й творчості ін-
ших англійських романістів. Однак спершу на-
гадаємо кілька моментів із біографії митця, що
відбилися в його прозі. У спогадах М. Чалого
йдеться про захоплення І. Сошенка Марією Єв-
ропеус, а згодом і Шевченкові залицяння до
неї, через що «у взаєминах друзів виникли не-
злагоди» [6], адже Сошенко навіть збирався
одружитися з дівчиною. У пізнішій праці
М. Чалого сказано, що роман Шевченка і Марії
«мав дуже недобрі наслідки для Маші…» [7].
Однак із повісті «Художник» знаємо, що при-
чиною нещастя дівчини Паші, прототипом якої
і була Марія Європеус, став мічман Олександр
Оболонський. Як переконливо довів В. Яцюк,
мічман Оболонський, але на ім’я Петро, справ-
ді існував. У травні 1842 р. (у повісті — навес-
ні) він залишив Петербург [8]. А от тверджен-
ня Чалого досі нічим не підтверджено. Важли-
ве інше: Шевченка на засланні, ймовірно, гні-
тила думка про те, що він міг би врятувати
вагітну від безчесного мічмана дівчину, одру-
жившись із нею, але ціною власної мистецької
кар’єри.
У повісті «Художник» не раз мовиться про
роман Олівера Голдсміта «Векфілдський свя-
щеник». Він створює своєрідне семантичне по-
ле довкола викладу історії закоханості в дівчи-
ну Пашу автобіографічного героя твору. Шев-
ченко акцентує у повісті переважно один мотив
із багатого змісту англійського роману — збез-
чещеної цноти. Ця тема спершу як застережен-
ня, а згодом як неминучість звучить у «Худож-
нику» на різних регістрах, відлунюючи в тих
чи тих подіях твору, позафабульних відступах,
присвячених, зокрема, міркуванням розпові-
дача про родинне вогнище, згубність для щас-
ливого сімейного життя бездушних красунь і
особливо — про фатальні наслідки шлюбу для
молодого митця з вразливою душею і болісним
відчуттям чужої непорядності.
Приголомшливим подіям фіналу повісті
передують майже ідилічні сцени, на які зло-
вісні тіні накладає згадка про роман Голдсміта:
«Смиренница Паша сидела за «Векфильдским
священником» и рассматривала картинки.
Я <…> попросил Пашу, чтобы она читала
вслух. Довольно медленно, но правильно и
внятно прочитала она страницу из “Векфильд-
ского священника”» [3, 183]. Прикметно, що в
рукописі Шевченко в цьому місці помилився,
написавши «сидела за “Радклифским священ-
ником”» [3, 517]. Очевидно, на пам’ять йому
спливла англійська письменниця А. Радкліф,
авторка готичних романів, наповнених жаха-
ми й таємницями, — її книжка «Ліс, або Сент-
Клерське абатство» була добре відома Шевчен-
кові. Описка зовсім не випадкова, адже гнітючі
передчуття навіюють згадки про твір Голдсмі-
та, чого, ймовірно, прозаїк і прагнув досягти.
Паралель — одруження і нагле розлучення
К. Брюллова — готує ґрунт до сприйняття по-
відомлення про шлюб молодого художника
зі своєю «весталкою», зневаженою мічманом.
Розв’язка «Векфілдського священика» є не-
правдоподібно позитивною. Зумовлена худож-
ньою логікою твору, проте далека від реально-
го життя, вона становить разючий контраст до
фіналу «Художника». На різних етапах роз-
повіді в Шевченковій повісті актуалізуються
відмінні семантичні шари роману Голдсміта:
від розпачливої історії про збезчещену і зни-
клу дочку Примроза та інші поневіряння його
родини до щасливих шлюбів у кінці твору. По-
вість Шевченка завершується трагічною смер-
тю талановитого художника під тягарем непо-
сильних життєвих обставин унаслідок власної
шляхетності. Замикається паралель із життям
К. Брюллова: «Незабвенный Карл Великий
уже умирал в Риме» [3, 207].
З французького письменства Шевченко се-
ред іншого згадував творчість Ежена Сю, маючи
на увазі, ймовірно, «Паризькі таємниці» — най-
відоміший його роман. У повісті «Несчастный»
Шевченко використовує ім’я Сю для харак-
теристики інтелектуального рівня Іполи-
тушки: «Это было что-то вроде идиота. <…>
Однажды приходит он ко мне навеселе и видит
у меня развернутую книгу на столе. «Что это вы
почитываете? — спрашивает он. — «Мертвые
души»? — а, это сочинение Эжена Сю» [9]. До-
тепер дослідники робили з цього правильні ви-
92 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 3
МОЛОДІ ВЧЕНІ
сновки про стримане ставлення Шевченка до
творчості Ежена Сю. Однак наведений уривок
повісті слід розглянути і під іншим кутом зору
— семантичної наповненості, структурного зна-
чення в розгортанні оповіді. Зрозуміло, про-
цитований діалог достатньою мірою виявляє
ступінь деградації Іполита, його невисоку чи-
тацьку культуру. Назва поеми Гоголя, про якого
він, очевидно, ніколи навіть не чув, асоціативно
пов’язується лише з доробком Ежена Сю, що
ним у 1840-х роках зачитувалася вся Росія, хоча
«Мертві душі» (1842) в той час теж набули не-
абиякої популярності, втім, не порівнюваної з
резонансом «Паризьких таємниць».
Наведене інтертекстуальне відсилання зна-
ходиться у сильній, особливо вагомій позиції
на початку повісті, а тому одразу визначає век-
тор очікувань реципієнта щодо Іполита. Згада-
ний прийом не належить до метатекстуальності,
адже жодного критичного осмислення творчості
Сю в повісті Шевченка немає, натомість виразно
задекларовано ставлення до неї. Це відсилання
«підключає» до тексту стандартний на той час
читацький досвід. Шевченко гумористично об-
ігрує неосвіченість свого персонажа, кепкуючи
водночас і з читача, якщо той захоплюється ро-
манами Сю, або залучаючи його до однодумців,
за умови, що ім’я Гоголя означає для нього най-
вищу художню якість. Із плином часу процитова-
ний фрагмент зазнав істотного переосмислення.
Романи Сю нині переважно зникли з активного
читацького обігу, але це не заважає правильному
розумінню тексту. Щоправда, відповідний епізод
потребує певної літературної компетентності
ідеального читача, який, до речі, має змогу, на
відміну від Шевченка, читати Сю в оригіналі або,
як мінімум, у повних перекладах.
У повісті «Несчастный» не йдеться про
конкретний роман Сю. Його творчість постає
як суцільний невиразний текст. Читач легко
встановлює з контексту необхідний для пра-
вильного розуміння інтерпретант — з проти-
ставлення Сю Гоголю. За п’ять років до напи-
сання повісті у листі до В. Рєпніної від 7 бе-
резня 1850 р. Шевченко дав найвищу оцінку
«Мертвим душам» Гоголя на противагу твор-
чості Сю [1, 53—54]. Можливо, така його думка
сформувалася як полемічна відповідь критиці
у «Северной пчеле» Ф. Булгаріна, що підно-
сила «Паризькі таємниці» й натомість ганила
«Мертві душі» (див. [10]). Шевченка не могли
привабити мелодраматичні ефекти і сюжетно-
композиційні прийоми Ежена Сю, його поде-
куди надмірний пафос, риторичні коментарі
до зображуваних подій, прямолінійні харак-
теристики тощо. Втім, поза увагою Шевченка
опинилися — можливо, через неповно ту пере-
кладів — соціально-реформаторські ідеї фран-
цузького письменника, який щиро вболівав за
знедолених.
Отже, у прозовій творчості Шевченко справ-
ді орієнтувався на всесвітньовідомих письмен-
ників-романістів Чарлза Діккенса і Вальтера
Скотта, але застосовував із їхнього художньо-
го доробку лише те, що відповідало його заду-
мам, суголосило мистецьким настановам (див.
докладніше [11—15]). Скажімо, він майже ні-
коли не вдавався до моделювання напруженої
інтриги, як, приміром, Діккенс чи Сю, хоча від-
повідні вміння продемонстрував у повісті
«Несчастный». Прозу Шевченка, переважно
глибоко ліричну, насичено численними поза-
фабульними відступами, відавторськими мір-
куваннями. Низку творів визнаних майстрів
слова він використовував радше для гри з чи-
тачем, не поділяючи художніх принципів їхніх
авторів. Саме засвоєння досвіду західноєвро-
пейських письменників, серед іншого, допомо-
гло Шевченкові окреслити власний шлях
художньо-естетичних пошуків у прозі.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 6: Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені
Т. Шевченком або за його участю. — К.: Наук. думка, 2003. — 629 с.
2. Лазаревский М. Извещение о прозаических сочинениях Т.Гр. Шевченка на великорусском языке // Основа. —
1862. — № 3. — С. 142—143.
3. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 4: Повісті. — К.: Наук. думка, 2003. — 599 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 3 93
МОЛОДІ ВЧЕНІ
4. Большаков Л. Быль о Тарасе. Кн. 1: Яман-кала. — М.; Оренбург, 1993.— С. 209.
5. Листи до Тараса Шевченка / упоряд. та авт. коментарів В.С. Бородін, В.П. Мовчанюк, М.М. Павлюк, В.Л. Смі-
лянська, Н.П. Чамата. — К.: Наук. думка, 1993. — С. 47.
6. Т.Г. Шевченко. Біографія. — К.: Наук. думка, 1984. — С. 56.
7. Чалий М.К. Життя і твори Тараса Шевченка (Звід матеріалів до його біографії) / пер. з рос., післямова та ко-
ментарі В. Смілянської. — К.: Веселка, 2011. — С. 28.
8. Яцюк В. «Катерина» відома й невідома // Живопис — моя професія: Шевченкознавчі етюди. — К.: Рад. письм.,
1989. — С. 8—37.
9. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — К.: Наук. думка, 2003. — С. 242.
10. Смесь. Журнальная всякая всячина // Северная пчела. — 1843. — 20 марта (№ 63). — С. 249—251.
11. Боронь О. Чарлз Діккенс у лектурі та творчій практиці Тараса Шевченка: контактні зв’язки і типологічні збі-
ги // Бібліотечка «Дивослова». — 2011. — № 3. — С. 42—50.
12. Боронь О. «Векфілдський священик» Олівера Голдсміта в інтертексті Шевченкової повісті «Художник» // Зб.
праць 38-ї Міжнар. наук. шевченк. конф. — Черкаси, 2011. — С. 434—441.
13. Боронь О. Повісті Тараса Шевченка і романістика Вальтера Скотта: контактні зв’язки й типологічні парале-
лі // Слово і Час. — 2012. — № 5. — С. 20—29.
14. Боронь О. Повість Шевченка «Варнак» і роман Вальтера Скотта «Роб Рой»: спільне і відмінне // Шевченко-
знавчі студії: зб. наук. праць КНУ імені Тараса Шевченка. — Вип. 16. — К., 2013. — С. 167—170.
15. Боронь О. Тарас Шевченко і Ежен Сю (про одне інтертекстуальне відсилання у повісті «Несчастный») // Лі-
тературознавчі студії КНУ імені Тараса Шевченка. — Вип. 37, ч. 1. — К., 2013. — С. 66—72.
А.В. Боронь
Институт литературы им. Т.Г. Шевченко
Национальной академии наук Украины
ул. Михаила Грушевского, 4, Киев, 01001, Украина
ПРОЗА ТАРАСА ШЕВЧЕНКО И ЗАПАДНОЕВРОПЕЙСКИЕ ЛИТЕРАТУРЫ:
ПОДРАЖАНИЕ ИЛИ ТВОРЧЕСКОЕ УСВОЕНИЕ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ОПЫТА?
Предпринята попытка расширить круг контактных связей Шевченко-прозаика с романистикой Чарльза Диккен-
са. Доказано, в частности, что Шевченко, кроме упоминавшихся в его прозе романов «Николас Никлби» и «Дэвид
Копперфилд», знал также «Холодный дом» и «Домби и сын». Проанализированы связи повестей Шевченко с
творчеством Вальтера Скотта. Рассмотрена семантика интертекстуальных отсылок в повести «Художник» к ро-
ману «Векфильдский священник» Оливера Голдсмита. Указывается на критическое восприятие Шевченко на-
следия Эжена Сю, романы которого украинский писатель использовал скорее для игры с читателем. В итоге по-
ставлен под сомнение распространенный в шевченковедении тезис о подражательности повестей Шевченко
западноевропейским образцам прозы.
Ключевые слова: лектура, реминисценция, контактные связи, интертекстуальность.
O.V. Boron’
Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine
4 Myhajlо Hrushevs’ky St., Kyiv, 01001, Ukraine
PROSE BY TARAS SHEVCHENKO AND WESTERN LITERATURE:
IMITATION OR CREATIVE ASSIMILATION OF ARTISTIC EXPERIENCE?
An attempt is made to expand the circle of contact connections of Shevchenko as a prose writer with novels by Charles
Dickens. In particular, it is proved that in addition to knowing Dickens’s novels “Nicholas Nickleby” and “David Cop-
perfield” mentioned in his prose, Shevchenko was aware of “Bleak House” and “Dombey and Son”. The article analyses
connections between Shevchenko’s stories and works by Sir Walter Scott. It also examines semantics of intertextual
references in the story “The Artist” to the novel “The Vicar of Wakefield” by Oliver Goldsmith. It is pointed out that
Shevchenko critically assimilated the artistic heritage of Eugene Sue’s whose novels were used by the Ukrainian writer
rather for playing with readers. As a result, the article calls into question the widespread in the Shevchenko studies thesis
that in his stories the author imitates the prose models of western literature.
Keywords: scope of reading, reminiscence, contact connections, intertextuality.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69190 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:59:56Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Боронь, О.В. 2014-10-07T11:39:53Z 2014-10-07T11:39:53Z 2014 Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) / О.В. Боронь // Вісн. НАН України. — 2014. — № 3. — С. 89-93. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69190 821.161.2:82.091 Здійснено спробу розширити коло контактних зв’язків Шевченка-прозаїка з романістикою Чарлза Діккенса. Доведено, зокрема, що Шевченко, крім згадуваних у його прозі романів «Ніколас Ніклбі» і «Девід Копперфілд», знав також «Холодний дім» та «Домбі і син». Проаналізовано зв’язки повістей Шевченка з творчістю Вальтера Скотта. Розглянуто семантику інтертекстуальних відсилань у повісті «Художник» до роману «Векфілдський священик» Олівера Голдсміта. Вказано на Шевченкове критичне сприйняття доробку Ежена Сю, романи якого український письменник використовував радше для гри з читачем. У підсумку поставлено під сумнів поширену в шевченкознавстві тезу про наслідувальність повістей Шевченка щодо західноєвропейських зразків прози. Предпринята попытка расширить круг контактных связей Шевченко-прозаика с романистикой Чарльза Диккенса. Доказано, в частности, что Шевченко, кроме упоминавшихся в его прозе романов «Николас Никлби» и «Дэвид Копперфилд», знал также «Холодный дом» и «Домби и сын». Проанализированы связи повестей Шевченко с творчеством Вальтера Скотта. Рассмотрена семантика интертекстуальных отсылок в повести «Художник» к роману «Векфильдский священник» Оливера Голдсмита. Указывается на критическое восприятие Шевченко наследия Эжена Сю, романы которого украинский писатель использовал скорее для игры с читателем. В итоге поставлен под сомнение распространенный в шевченковедении тезис о подражательности повестей Шевченко западноевропейским образцам прозы. An attempt is made to expand the circle of contact connections of Shevchenko as a prose writer with novels by Charles Dickens. In particular, it is proved that in addition to knowing Dickens’s novels “Nicholas Nickleby” and “David Copperfield” mentioned in his prose, Shevchenko was aware of “Bleak House” and “Dombey and Son”. The article analyses connections between Shevchenko’s stories and works by Sir Walter Scott. It also examines semantics of intertextual references in the story “The Artist” to the novel “The Vicar of Wakefield” by Oliver Goldsmith. It is pointed out that Shevchenko critically assimilated the artistic heritage of Eugene Sue’s whose novels were used by the Ukrainian writer rather for playing with readers. As a result, the article calls into question the widespread in the Shevchenko studies thesis that in his stories the author imitates the prose models of western literature. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Молоді вчені Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) Проза Тараса Шевченко и западноевропейские литературы: подражание или творческое усвоение художественного опыта? Prose by Taras Shevchenko and western literature: imitation or creative assimilation of artistic experience? Article published earlier |
| spellingShingle | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) Боронь, О.В. Молоді вчені |
| title | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) |
| title_alt | Проза Тараса Шевченко и западноевропейские литературы: подражание или творческое усвоение художественного опыта? Prose by Taras Shevchenko and western literature: imitation or creative assimilation of artistic experience? |
| title_full | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) |
| title_fullStr | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) |
| title_full_unstemmed | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) |
| title_short | Проза Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні Президії НАН України 2 жовтня 2013 р.) |
| title_sort | проза тараса шевченка і західноєвропейські літератури: наслідування чи творче засвоєння художнього досвіду? (наукове повідомлення на засіданні президії нан україни 2 жовтня 2013 р.) |
| topic | Молоді вчені |
| topic_facet | Молоді вчені |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69190 |
| work_keys_str_mv | AT boronʹov prozatarasaševčenkaízahídnoêvropeisʹkílíteraturinaslíduvannâčitvorčezasvoênnâhudožnʹogodosvídunaukovepovídomlennânazasídanníprezidíínanukraíni2žovtnâ2013r AT boronʹov prozatarasaševčenkoizapadnoevropeiskieliteraturypodražanieilitvorčeskoeusvoeniehudožestvennogoopyta AT boronʹov prosebytarasshevchenkoandwesternliteratureimitationorcreativeassimilationofartisticexperience |