Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу
Обговорено потребу в новому розділі науки про складні геосоціальні системи, в яких структурно й функціонально взаємопов’язані екологічний, соціальний, економічний та інші блоки, про їхній генезис, особливості будови, розвитку та еволюції, саморегуляції й динаміки, про розбудову громадянського суспі...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69586 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу / М.А. Голубець // Вісн. НАН України. — 2014. — № 6. — С. 31-40. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859865168099409920 |
|---|---|
| author | Голубець, М.А. |
| author_facet | Голубець, М.А. |
| citation_txt | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу / М.А. Голубець // Вісн. НАН України. — 2014. — № 6. — С. 31-40. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Обговорено потребу в новому розділі науки про складні геосоціальні системи, в яких структурно й функціонально взаємопов’язані екологічний, соціальний, економічний та інші блоки, про їхній генезис, особливості будови,
розвитку та еволюції, саморегуляції й динаміки, про розбудову громадянського суспільства і принципи керування геосоціосистемними процесами з
метою забезпечення оптимальних умов суспільного життя.
Обоснована необходимость создания нового раздела науки о геосоциосистемах, в которых структурно и функционально связаны экологический, социальный и экономический компоненты, об их генезисе, особенностях
строения, развития и эволюции, саморегуляции и динамике, о гражданском обществе и принципах управления
геосоциосистемными процессами с целью обеспечения оптимальных условий жизни общества.
The necessity of a new scientific branch concerning geosocial systems, where the ecological, social and economic blocks
are joined by structural and functional connections, is substantiated. It focuses on genesis, characteristics of structure,
development, evolution, auto-regulation and dynamics of these systems, as well as on civil society and principles of management
of geosociosystem processes to provide optimum society existence conditions.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:48:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6 31
ГОЛУБЕЦЬ
Михайло Андрійович —
академік НАН України,
почесний директор
Інституту екології Карпат
НАН України
ГЕОСОЦІОСИСТЕМОЛОГІЯ —
ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА
ЕКОЛОГО-СУСПІЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ
Обговорено потребу в новому розділі науки про складні геосоціальні систе-
ми, в яких структурно й функціонально взаємопов’язані екологічний, соці-
альний, економічний та інші блоки, про їхній генезис, особливості будови,
розвитку та еволюції, саморегуляції й динаміки, про розбудову громадян-
ського суспільства і принципи керування геосоціосистемними процесами з
метою забезпечення оптимальних умов суспільного життя.
Ключові слова: геосоціосистемний рівень організації, структурно-функ-
ціональні блоки геосоціосистем, геосоціосистемологія, управління про-
цесами, громадянське суспільство, епоха інтелекту.
Переддень нового розділу науки
Поширення злиднів, голоду, хвороб, неосвіченості й деграда-
ції навколишнього природного середовища понад півстоліття
тому зумовили консолідацію наукового інтелекту для пошу-
ку ефективних способів порятунку від можливих глобальних
соціально-економічних криз, спрямованих на їх попередження.
1964 р. в Парижі започатковано Міжнародну біологічну про-
граму, завданням якої було вивчити продуктивність рослинних
і тваринних, наземних і водних, природних і створених люди-
ною угруповань, способи використання, розподілу й відтворен-
ня органічної маси для суспільних потреб. 1968 р. розгорнув
діяльність Римський клуб — об’єднання відомих науковців різ-
них розділів науки — з метою пізнання взаємопов’язаних со-
ціальних, економічних, демографічних і політичних проблем,
зумовлених густотою населення, безробіттям, голодом, дегра-
дацією природного довкілля, занепадом гуманності, моралі й
віри. 1971 р. започатковано виконання програми ЮНЕСКО
«Людина і біосфера» для оцінки впливу виробничої діяльності
на стан і корисні функції наземних і водних екосистем, здоров’я
людей і розвиток людських популяцій. А 1982 р. Генеральна
Асамблея ООН створила Міжнародну комісію з навколиш-
СТАТТІ СТАТТІ
ТА ОГЛЯДИТА ОГЛЯДИ
УДК (574.3:504.06)001.2
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
нього середовища і розвитку під керівництвом
прем’єр-міністра Норвегії Гро Харлем Брундт-
ланд для обґрунтування довготермінової стра-
тегії розвитку довкілля, опрацювання шляхів
співпраці між країнами з метою досягнення
взаємозв’язків між народонаселенням, при-
родними ресурсами, навколишнім середови-
щем і розвитком, а також загальних підходів
до вирішення проблем захисту й підвищення
якості довкілля [1].
Наслідки виконання цих програм стали
підґрунтям для проведення 1992 р. в Ріо-де-
Жанейро Конференції Організації Об’єднаних
Націй з проблем охорони навколишнього при-
родного середовища і подальшого соціально-
економічного прогресу. Конференція прийня-
ла Декларацію з довкілля і розвитку як сукуп-
ність принципів, що визначають права народів
на гідне життя та їхні обов’язки щодо збере-
ження спільного для людства глобального се-
редовища існування, Програму дій «Порядок
денний на ХХI століття» (Agenda 21), заяву
про принципи управління, захисту і сталого
розвитку всіх видів лісів, Конвенцію ООН про
зміни клімату та біологічне різноманіття.
У «Програмі дій…» [2] ґрунтовно висвіт-
лено соціальні та економічні аспекти сталого
розвитку, розумного використання ресурсів,
посилення ролі основних груп населення у ви-
конанні програми та засоби її реалізації. Вони
підтверджені на всесвітніх зустрічах у Нью-
Йорку 1997 р. (Ріо+5), Йоганнесбурзі 2002 р.
(Ріо+10) та Ріо-де-Жанейро 2012 р. (Ріо+20).
Здавалося, що зусиллями конференцій і все-
світніх зустрічей вдалося знайти способи по-
долання небезпечних глобальних екологічних,
соціальних та економічних загроз і розпочати
сталий розвиток не лише в економічно розви-
нених, але й у відсталих країнах планети. Про-
те, як показав час і детальний аналіз базових
документів цих зустрічей, у них є недоліки й
певні управлінські хиби: не уточнено суті по-
няття «навколишнє середовище»; недоверше-
на ідея керування сталим розвитком, незважа-
ючи на те, що на ньому зосереджено весь комп-
лекс організаційних, науково-освітніх, вироб-
ничих, соціальних, фінансових, технологічних
і правових заходів; у них навіть немає згадки
про цілеспрямовану комплексну систему керу-
вання екологічними, соціально-економічними,
демографічними, політичними та іншими про-
цесами, без чого мета «Програми дій…» стає
недосяжною.
Як зазначає з цього приводу головний еко-
номіст департаменту Світового банку в 1988—
1994 рр. Г. Дейлі [3], економісти, як активні
учасники розбудови згаданої програми, схиль-
ні «опиратися самій ідеї сталого розвитку»,
зберегти в панівних економічних моделях ста-
новище, коли «екологічні витрати взагалі не бе-
руться до уваги», «змістити наголос із ресурсів
і праці на такі фактори, як корисність, товаро-
обмін та ефективність», зберегти старий «еко-
номічний принцип зростання й не переходити
на принцип якісного поліпшення (розвитку)
як визначальної умови майбутнього прогресу».
Ігнорується взаємозв’язок «між економічною
діяльністю людей і природним світом — за-
мкненою екосистемою, що має скінченні мате-
ріальні ресурси і не може збільшуватися». Це
«свідчить як про слабкість духу й інтелекту, так
і про незмінність психології заперечення існу-
вання обмежень щодо зростання».
Керівник проекту «Стан світу» Інституту
всесвітнього спостереження Г. Френч [4] звер-
тає увагу й на те, що важливим чинником, який
«веде до стійкого дисбалансу в сучасних струк-
турах глобального управління», є нарощення
потужності глобальних економічних установ,
таких як Світова організація торгівлі (СОТ),
протиставленої відносній слабкості міжнарод-
них установ з довкілля та соціального добро-
буту. «За іронією долі, деякі з найвідданіших
прибічників побудови міцних структур управ-
ління довкіллям є вихідцями зі спільноти екс-
пертів швидше з торговельної політики, ніж
із проблем довкілля… Більшість договорів із
довкілля містить мало конкретних завдань і
графіків їх виконання, а положення щодо мо-
ніторингу й нагляду за їх впровадженням є за-
звичай слабкими або взагалі відсутні», — кон-
статує Г. Френч.
Разом з цим у підсумковому документі кон-
ференції Ріо+20 «глави держав та урядів і ви-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6 33
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
сокопоставлені представники» підтверджують
«схильність курсові на забезпечення … сталого
розвитку для нашої планети, для теперішньо-
го й майбутніх поколінь», але заявляють, що
«основну відповідальність за економічний і
соціальний розвиток несуть самі країни» на
основі власних «програмних настанов, влас-
них ресурсів і стратегій розвитку».
Усе це спричинило появу в наукових пу-
блікаціях багатьох відомих дослідників низки
критичних зауважень до суті поняття «сталий
розвиток», а М.М. Моісеєв [5] навіть заявив,
що «конгрес (у Ріо-де-Жанейро) не виправдав
очікувань учених: він не зміг піднятися на до-
статньо високий науковий рівень».
Однак, незважаючи на згадані недоліки, ідея
сталого розвитку, її трикомпонентна (еколого-
соціально-економічна) парадигма не втратила
актуальності й гуманістичного значення. Вона
поставила на найвищий міжнародний рівень
функціональну єдність природного, суспіль-
ного і виробничого структурних блоків тери-
торіальних систем усіх рівнів складності — від
дрібних сільських до глобальної. Без усебіч-
ного аналізу взаємозв’язків між екологічним,
соціальним і виробничим процесами, їх сис-
темної оцінки, прогнозування, планування, ко-
ригування й керування ними відповідно до іс-
торичних, політичних, фінансових та науково-
інтелектуальних умов неможливо реалізувати
«Порядок денний на ХХI століття».
Для того, щоб теоретично підкріпити праг-
матичну концепцію сталого розвитку, ми спро-
бували узагальнити здобутки щодо цієї про-
блеми базисних для неї розділів науки — еко-
логії, соціології, кібернетики тощо.
Уже понад століття в структурі екології
успішно функціонують розділи аутекології
(екології особин), синекології (екології угру-
повань) та демекології (екології популяцій).
Майже 30 років тому на підставі використання
системного підходу до вивчення функціональ-
ної єдності угруповань живих істот і середови-
ща їхнього існування четвертим загальнобіоло-
гічним розділом екології визнано екосистемо-
логію [6]. Екосистему визначено як природну
чи створену людиною функціональну єдність
усієї сукупності живих істот, пов’язаних між
собою трофічними, топічними, форичними і
фабричними зв’язками, та відносно однорід-
ного фізичного середовища, які взаємодіють
між собою таким чином, що потік енергії, який
проходить через цю систему, зумовлює форму-
вання відповідної трофічної структури та хар-
чових ланцюгів, біотичного колообігу між жи-
вими і неживими компонентами та накопичен-
ня вільної енергії. Найменшою є консорційна
екосистема, найбільшою — біосфера.
Аналіз історії розвитку соціальної людини
і людського суспільства [7] дав підставу кон-
статувати, що взаємовідносини між людьми й
екосистемами формувалися не шляхом припа-
совування людини до екосистеми чи підпоряд-
кування суспільних форм організації біотич-
ним, а як наслідок поступового виокремлення
соціальної людини з біотичного рівня органі-
зованості. Соціальна людина, яка зародилася в
біосфері, існування якої тісно пов’язане з нею
речовинними, енергетичними та інформацій-
ними каналами, формувалася й функціонує не
за біологічними, а за суспільними законами.
Отже, екосистемологія дала поштовх для
пошуку таких нових самоорганізованих і са-
морегульованих систем, у яких людський со-
ціум з його розумовою і виробничою діяльніс-
тю фігуруватиме як структурний компонент,
функціонально пов’язаний з екологічним (біо-
тичним), економічним, суспільним та іншими
блоками. Її наукові здобутки спричинилися до
висновку про те, що для пізнання структурно-
функціональної суті систем «суспільство-при-
рода» чи «людина-біосфера» потрібні нові над-
біологічні засоби.
Соціологічному аналізу в трикомпонент-
них глобальних, регіональних і локальних сис-
темах мала б належати провідна організаційна
й управлінська роль. Однак, як зазначають
В. Степаненко й О. Рибщун [8], «у вітчизняній
соціології й досі наявна неувага до теоретичних
узагальнень та й до соціологічної теорії взага-
лі — все ще спрацьовує усталений стереотип
про соціологію як емпіричну науку, що буцім-
то не мусить бути «обтяженою» концептуаль-
ним теоретизуванням, а радше має постачати
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
“емпірико-статистичну сировину”», хоча, «на
сучасному етапі розвитку суспільства … питан-
ня наукового прогнозування суспільних про-
цесів набуває найактивнішого значення».
На глобальному рівні важливим предметом
соціально-географічних досліджень постає
суспільна безпека, зумовлена екологічними,
економічними, демографічними, геополітич-
ними та соціальними чинниками, деградацією
довкілля і виснаженням природних ресурсів,
глобалізацією міжнародної організованої зло-
чинності. Проте в соціології ще не відчуваємо
усвідомлення того, що на ній як провідному
регуляторному компоненті й визначальному
чиннику збалансованої взаємодії екологічної,
громадської (носія інтелекту) та економічної
підсистем лежить відповідальність за фор-
мування наукових підвалин керування сус-
пільними подіями і, загалом, за стан еколого-
соціально-економічних процесів, їх моделю-
вання й прогнозування.
На жаль, у сучасних соціологічних працях
не натрапляємо на такі рушійні сили суспіль-
ного життя, як прості й складні космічні та
біотичні чинники [9]. Не натрапляємо й на
соціологічне пояснення взаємовідносин у сис-
темі «природа-суспільство» чи особливостей її
функціонування. Навіть у матеріалах конфе-
ренцій зі сталого розвитку не знаходимо даних
щодо функціонального змісту трикомпонент-
них еколого-соціально-економічних систем,
їхньої здатності до самоорганізації й самокеру-
вання, їхніх регуляторних компонентів.
Наблизитися до пізнання цих ознак у згада-
них системах давала можливості кібернетика.
Загальновідомо, що всі природні системи
є самоорганізованими і саморегульованими.
Цю здатність вони виробили протягом мільйо-
нів років еволюційного розвитку. Основними
показниками всіх саморегульованих систем
є наявність власне керованої системи, її регу-
лятора, який забезпечує ефект саморегуляції,
пам’яті, в якій зберігається інформація про
структурно-функціональні властивості само-
регульованої системи в мінливих умовах її
зовнішнього середовища та впливу на неї зо-
внішніх збурювальних чинників, а також ета-
лонної (гіпотетичної, що найбільше відповідає
конкретним умовам зовнішнього середовища)
системи, зі структурно-функціональними па-
раметрами якої регулятор постійно порівнює
керовану систему (рис. 1). Крім того, такі сис-
теми мають здатність до саморегулювання за
трьома типами: за заданою програмою, за за-
мкненим циклом зі зворотним зв’язком і з ура-
хуванням чинників, що зумовлюють відхилення
від програми [10]. Їхні регуляторні механізми
завжди розташовані всередині цих систем.
На підставі узагальнення літературних да-
них [10—12] і власних досліджень ми опрацю-
вали загальну схему інформаційних каналів,
що пронизують біосферу й усі її живі підсисте-
ми організмового, популяційного та екосис-
темного рівнів організованості. Було врахова-
но, що біосфера разом з усіма підпорядковани-
ми живими системами всіх рівнів організова-
ності перебуває під впливом безперервного
потоку інформації, яка надходить із зовніш-
нього щодо неї абіотичного середовища (со-
нячна радіація, електромагнітні хвилі, текто-
нічні рухи тощо [13]. З джерелами цієї інфор-
мації біосфера та її підсистеми не мають зво-
ротного зв’язку і не можуть впливати на
кількість інформації, що надходить до них.
Тому вони в процесі еволюції були змушені ви-
робити такі пристосування і захисні механіз-
ми, які забезпечували їм виживання під час
максимальних відхилень від норми будь-якого
Рис. 1. Схема функціонування саморегульованої сис-
теми: КС — керована система (об’єкт керування), Р —
регулятор (керівна система), ЕС — еталонна система,
ЗЗД — зовнішнє збурювальне діяння; 1—5 — канали
інформації: 1 — прямий зв'язок, 2 — порівняння пара-
метрів керованої та еталонної систем, 3 — зворотний
зв'язок, 4 — зовнішні чинники, що зумовлюють відхи-
лення від програми, 5 — вихід з керованої системи (за
Ю.Г. Антомоновим, 1973)
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6 35
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
з цих чинників. Крім того, живі системи орга-
нізмового і надорганізмових рівнів організова-
ності творять нерозривну функціональну єд-
ність живих істот і середовища їх існування,
пронизану спільними потоками енергії, речо-
вини та інформації, а концепція ієрархічної бу-
дови біосфери (організм-популяція-біо гео це-
ноз-біосфера) схиляє до припущення стосовно
того, що ієрархічна структура є властивою та-
кож для регуляторів і пам’яті живих систем за-
галом [6], тобто регулятори всіх систем орга-
нізмового, популяційного та екосистемного
рівнів організованості мають працювати на од-
наковій «частотній хвилі».
На організмовому рівні організованості
роль пам’яті та регулятора виконує генотип.
Завдяки йому здійснюється регуляція росту
й життєдіяльності, будови та інших біотичних
властивостей організму [10].
Окремі особини як найорганізованіші сис-
теми є структурними компонентами всіх без
винятку складніших живих систем — колоній,
стад, популяцій, біогеоценозів, ландшафтних
екосистем, біосфери. Отже, регулятори систем
організмового рівня мають бути повністю вклю-
чені до блоку регуляторів надорганізмових сис-
тем, зокрема популяційних та екосистемних. За
долю популяції, її структуру, властивості, нор-
мальний стан та еволюційні зміни відповідає її
генофонд — сукупність генотипів усіх особин,
які належать до неї. Він виконує роль пам’яті та
регулятора в усіх системах популяційного рів-
ня організованості, у ньому інтегровані норми
реакції всіх особин популяції на мінливі умови
зовнішнього середовища [7, 14].
В екологічних системах сутність саморегу-
ляції полягає в забезпеченні всім особинам,
біотичним угрупованням і популяціям, що
перебувають в їхньому складі, нормальних
умов функціонування, пов’язаних з трансфор-
мацією речовини та енергії і передаванням ін-
формації. У них відбувається постійне припа-
совування, чи пришліфовування, генофондів
усіх популяцій в єдину, цілісну інформаційну
систему, в якій зафіксовані норми взаємної ре-
акції всіх живих компонентів один на одного
й на зміни абіотичного середовища. Саме цю
інформаційну систему — сукупність генофон-
дів і генотипів у межах екосистеми — маємо
підставу трактувати як її кібернетичну пам’ять
і кібернетичний регулятор. Ми дали їй назву
генопласт [15].
У генопласті записана програма просторової,
часової і функціональної організації екосисте-
ми, її структури, динаміки, продуктивності,
трофічних зв’язків і біотичних циклів, норм
реакції продуцента, консумента й редуцента,
господаря і паразита, симбіонта, шкідника,
патогена та всіх інших її функціонерів. Це та-
кож свідчить про те, що пам’ять і регулятор
екологічних систем є ієрархічним поєднанням
пам’ятей і регуляторів систем популяційного
та організмового рівнів організованості жи-
вого. А оскільки соціальна людина й людське
суспільство не є структурними компонентами
екосистем, дія їхніх механізмів саморегуляції
не поширюється на соціальні системи, їхні ви-
робничі потужності, наслідки творчої й пере-
творювальної діяльності.
Людське суспільство загалом належить до
вищої від біотичної — соціальної форми орга-
нізованості, яка не підпорядкована біотичній
формі. Біотичні й соціальні системи докорінно
відрізняються за будовою, взаємовідносинами
між компонентами, речовинно-енергетичними
та інформаційними зв’язками, потужностями
енергообміну, механізмами саморегуляції тощо.
Разом з цим людське суспільство, яке роз-
винулося й існує в біотичному середовищі, в
біосферному довкіллі, пов’язане з ним певни-
ми структурно-функціональними зв’язками.
Отже, воно мало б утворювати з ним якусь нову
планетну надсистему, що за своєю сутністю й
параметрами переростає рамки біосфери, межі
біотичного рівня організованості і якій прита-
манні свої кібернетичні пам'ять і регулятор.
Як фундаментальну ідею для встановлення
особливостей взаємовідносин між біотични-
ми, соціальними та економічними системами
на Землі, або структурно-функціональної суті
еколого-соціально-економічних процесів за-
галом, було використано вчення В.І. Вернад-
ського [13] про потужну геологічну силу люд-
ського розуму і керованої ним праці.
36 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Наведені В.І. Вернадським дані перекон-
ливо свідчать про те, що зумовлені людиною
зміни в окремих екосистемах, у біосфері чи й
у соціумі не можна підпорядковувати жодно-
му з відомих природних біогеохімічних циклів
чи біотичних речовинно-енергетичних пере-
творень. Вони належать до явищ соціально-
економічного чи суспільно-політичного пла-
ну і відображають структурно-функціональні
ознаки не біотичної системи, а більшої і склад-
нішої за неї — соціальної.
Виробнича діяльність людства охопила
цілу біосферу, глибокі шари літосфери, всю
гідросферу, стратосферу і прилеглий до Землі
Космос. Унаслідок цього, на відміну від біо-
тичних систем, функцію центрального органі-
затора яких виконує жива речовина, на Землі
сформувався новий центральний організатор
і нова організована ним глобальна надсисте-
ма, в якій екологічна, соціальна та виробнича
структури творять функціональну цілісність, а
роль пам’яті й регулятора має виконувати ін-
тегральний (за В.І. Вернадським — всесвітній)
людський інтелект.
Отже, кібернетика дала ґрунтовну наукову
базу для розуміння суті саморегуляції й управ-
лінської структури трикомпонентних еколого-
соціально-економічних систем, але не одержа-
ла від біологічних, соціологічних та економіч-
них розділів науки визначення просторових
і часових меж цих систем, їхніх природних,
історичних, соціальних і кібернетичних осо-
бливостей. Це зумовило потребу сформувати
якісно новий розділ науки, який мав би стати
методологічною основою виробничої діяль-
ності людства, керування еколого-соціально-
еко номічними процесами, збереження середо-
вища існування людей на Землі, науки з об-
ґрунтованою внутрішньою структурою та гу-
манітарною суттю.
Геосоціосистемологія
Науково доведено, що саморегуляція в будь-
якій системі може здійснюватися лише в разі,
якщо вона має конкретні просторові межі, пев-
ний набір структурних компонентів, пов’яза-
них системними й функціональними зв’язка-
ми, та відповідну кібернетичну структуру. В
безрозмірних, неструктурованих системах са-
морегуляція неможлива. Отже, передусім тре-
ба визначити просторову й функціональну
сутність тих систем, у яких природний (еколо-
гічний), соціальний та економічний блоки іс-
нують як функціональна цілісність, перекона-
тися, що ці системи без труднощів можна виді-
ляти на поверхні Землі, в межах будь-яких
регіональних чи локальних територій, і вста-
новлювати їх функціональну суть і місце збе-
реження кібернетичної пам’яті та орган, що ви-
конує роль кібернетичного регулятора.
На підставі різнопланових багаторічних до-
сліджень було зроблено висновок, що змістов-
ним терміном на позначення функціональних
еколого-соціально-економічних систем може
бути геосоціосистема, де «гео» вказує на су-
купність земного, географічного, біотичного
(біосферного), а «соціо» відображує соціаль-
ну, економічну, виробничу суть. При цьому
геосоціосистемами називають територіально
відмежовані об’єкти, в яких функціонально
поєднані екологічний, соціальний, економіч-
ний, демографічний, гуманітарний, технічний
Рис. 2. Структура соціосфери і взаємозв’язки між її
блоками
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6 37
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
та інші блоки і відбуваються всі організовані
й реалізовані людьми екологічні, соціально-
економічні, гуманітарні, інформаційні та інші
процеси. За згаданими ознаками можна виді-
ляти сільські, міські, районні, обласні, держав-
ні, гірські, рівнинні, басейнові і т.д. геосоціальні
системи. Глобальна геосоціосистема має назву
соціосфера (рис. 2). Роль пам’яті й регулятора
в таких системах виконує людський інтелект,
описано їх структурні, системні, кібернетичні
та функціональні особливості. Геосоціосис-
теми є об’єктом вивчення новітнього розділу
науки — геосоціосистемології [16, 17], яка має
таке визначення:
Геосоціосистемологія — це наука про геосо-
ціальні системи (геосоціосистеми), їх генезис,
закономірності розвитку, будови й роботи,
структурно-функціональні взаємозв'язки і вза-
ємозалежності між їхніми внутрішніми компо-
нентами та з іншими геосоціосистемами, особ-
ливості їх саморегуляції, еволюції й антропо-
генної динаміки, принципи управління геосоціо-
системними процесами з метою забезпечення
оптимальних умов життя людей, збереження
для теперішніх і майбутніх поколінь сприятли-
вого довкілля та досягнення умов сталого роз-
витку в локальних, регіональних і глобальних
масштабах.
Однією з найактуальніших проблем геосо-
ціосистемології є пізнання взаємозалежності
і взаємодії трьох основних блоків реального
світу — природи, соціуму як найпотужнішої і
найактивнішої геологічної сили, оснащеної мо-
гутніми технічними засобами впливу на при-
роду, його мислення, інтелекту як збурюваль-
ного й регуляторного чинника та економіки. Її
завданням має бути накопичення емпіричного
матеріалу для кількісної оцінки результатів
впливу мислення на буття, на способи забез-
печення нормальних екологічних, соціально-
економічних, етичних та естетичних умов існу-
вання людини (рис. 3). Наведено опис об’єктів,
предмета, методів і законів геосоціосистемоло-
гії, її зв’язків з іншими галузями знань, оцінено
її прогностичну роль. Детально проаналізова-
но виробничу зумовленість цього розділу нау-
ки, зокрема в таких питаннях, як випалювання
та сільськогосподарське знелісення, урбаніза-
Рис. 3. Структурно-
функ ціональна схема
гео соціосистеми: I —
природний блок, II — со-
ціальний (суспільний)
блок, III — економічний
(виробничий) блок; межі:
1 — природного блоку,
2 — геосоціосистеми, 3 —
впливу сонячної та ан-
тропогенної енергії; кана-
ли руху: 4 — органічних
речовин, 5 — мінеральних
речовин
38 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
ція, деградація ґрунтів, опустелювання осво-
єних земель, забруднення суші й гідросфери
тощо. Окремо розглянуто наукові підходи до
вирішення геосоціосистемологічних проблем:
автотрофності людства, біонізації, негеоцен-
тричної орієнтації, гармонізації, оптимізації,
збереження рівноваги, забезпечення сталого
розвитку, використання колективного розуму
тощо.
Соціальний блок
і громадянське суспільство
Зважаючи на те, що основними структурни-
ми блоками геосоціосистем є екологічний, со-
ціальний та економічний, а один зі способів
подолання суперечностей між суспільством
і природою полягає в обмеженні інтенсивної
експлуатації природних ресурсів, збереженні
сприятливого навколишнього природного, со-
ціального і виробничого середовищ, створенні
умов для ефективного керування геосоціосис-
темними процесами в природній, громадській
та економічній сферах, перед людською спіль-
нотою постає складне за змістом і метою за-
вдання — надати соціальному блоку провідну
роль у прогнозуванні, проектуванні та впрова-
дженні в життя проектів геосоціосистемного
будівництва і розвитку.
М.Ф. Реймерс [18] підкреслював, що осо-
бливої ваги набувають консолідація людства
під прапором об’єктивного знання, перетво-
рення науки в керівний інструмент, різкий по-
ворот до потреб людини з поступовим розумін-
ням, що в системно єдиному людстві кожний
залежить від іншого. «Провідним її мотивом є
зменшення тиску на середовище життя — ло-
кальне і глобальне». Процесу деструкції цьо-
го середовища може перешкоджати «лише
науково-гуманітарний розвиток людства».
Потужні соціально-економічні процеси у
розвинених країнах і досвід історичного роз-
витку показали, що однобокими економіч-
ними, природоохоронними, правовими чи
гуманітарними засобами істотно поліпшити,
а тим більше змінити становище на Землі не-
можливо. Наукові дослідження свідчать, що
на рубежі другого і третього тисячоліть наста-
ла пора якісної перебудови самої суті життя,
нових еволюційних і революційних еколого-
соціально-економічних змін, поступового на-
уково обґрунтованого зменшення домінант-
ної ролі економічного зростання і переходу на
комплексний трикомпонентний функціональ-
ний розвиток з основним наголосом на розбу-
дову соціального блоку — носія інтегрального
суспільного інтелекту, рушійної сили соціоге-
незу й виконавця програм збереження навко-
лишнього природного, суспільного й еконо-
мічного середовищ.
Головною ознакою соціального блоку має
стати незмінна вимога функціонального об’ єд-
нання в ньому не лише фахової інтелігенції, а
й усіх суспільних верств міського і сільського
населення, територіальних і сімейних громад,
мільйонів людей, думку яких має бути врахо-
вано під час ухвалення програм і проектів роз-
витку. Разом з обраними громадою урядовими
органами і політичними діячами провідною
силою еколого-суспільно-економічного про-
гресу повинно стати громадянське суспіль-
ство. Розвиток науки і техніки, зорієнтованих
на одержання прибутку і ведення війни, слід
замінити на пошук умов, які забезпечують
збереження на Землі людського роду, на фор-
мування нового рівня збалансованості. Зроби-
ти це лише засобами сучасної економіки вже
неможливо. «Різке ускладнення умов життя,
розвиток науково-технічного прогресу, по-
треба подолання екологічних труднощів ви-
магають від людей ініціативи й прагнення до
пошуку. Це означає, що суспільству потрібне
розкріпачення особи, надання їй максимальної
свободи, розкутості. Потрібне загальне розкрі-
пачення в усіх сферах існування й діяльності
людини» [5].
Крім того, «неприпустимо приховувати ін-
формацію, яка має значення для широких мас
людей, їх добра. Волюнтаристичні рішення в
наші дні можуть бути надзвичайно руйнівни-
ми і навіть мати катастрофічні наслідки» [18].
Людство опинилося на порозі невідкладної
трансформації суспільних відносин, обґрунту-
вання нових ознак і властивостей соціальних
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6 39
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
блоків у структурі локальних, регіональних чи
глобальної геосоціосистем, формування в них
громадянських суспільств і пошуку способів
виходу із нинішнього складного соціального
становища.
Планета Земля є середовищем існування
і власністю всіх людей — бідних і багатих, ін-
телектуально розвинених і відсталих, хворих і
здорових, захланних і гуманних, агресивних і
мирних. Процеси суспільного розвитку, націо-
нальних, релігійних, технологічних та інших
перетворень спричинилися до створення де-
мократичних громад, суспільних і юридичних
норм, навчання і навіть правового переконання
тих, хто ігнорує правила суспільного життя.
Засобом порятунку глобально ослаблено-
го соціального блоку від загроз екологічних і
соціально-економічних криз та силових кон-
фліктів у країнах усіх рівнів (від найрозвине-
ніших до тих, що розвиваються, і відсталих)
має стати формування, розвиток і результа-
тивна праця громадянських структур (органі-
зацій, товариств, груп). Їхнім першочерговим
завданням є контроль діяльності державно-
адміністративних служб, обґрунтування пла-
нів, завдань і форм роботи в усіх сферах і на
всіх рівнях громадських інтересів з метою від-
стоювання потреб громади й опрацювання для
неї конструктивних і перспективних пропози-
цій з удосконалення законів, постанов, актів
і рекомендацій у правовій, адміністративній,
виробничій, побутовій, навчальній, освітній,
духовній та інших сферах.
Сформоване й консолідоване громадянське
суспільство в усіх геосоціосистемах — від сіль-
ських до глобальної — це визначальний фактор
налагодження збалансованої взаємодії еколо-
гічного, соціального та економічного блоків,
консолідації інтегрованої спільноти інтелек-
туальних сил для призупинення виснажливо-
го використання природних ресурсів Землі,
прагнення до економічного збагачення й недо-
оцінки суспільної потужності громадянських
спільнот, зобов’язаних відігравати провідну
роль у забезпеченні гуманітарного розвитку
людства й припиненні деградації нашого не-
замінного земного дому. Важливим чинником
побудови цього суспільства є Колективний
Розум, освіта, наука й навчання. Знання має
бути здобутком не окремих осіб чи навіть елі-
ти, а надбанням мільярдів, лише тоді воно ви-
значатиме майбутнє всесвітнього людства [5].
Висновки
Трикомпонентні структурно-функціональні
еко лого-соціально-економічні системи мають
стати об’єктом проблемних, комплексних гео-
соціосистемних досліджень у сфері фундамен-
тальної і прикладної науки.
На особливу увагу заслуговує соціальний
блок геосоціосистем, вивчення фундамен-
тальних і прикладних соціологічних проблем
і ролі громадянського суспільства у забезпе-
ченні нормальних умов існування людських
спільнот.
Розвиток інтегрального інтелекту (просвіти,
освіти й науки) є визначальною умовою вирі-
шення актуальних питань раціонального при-
родокористування та збереження від деграда-
ції навколишнього еколого-соціально-еко но-
міч ного середовища.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). — М.:
Прогресс, 1989. — 376 с.
2. Програма дій. Порядок денний на ХХI століття (Agenda 21). — К.: Інтелсфера, 2000. — 360 с.
3. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. — К.: Інгелсфера, 2002. — 246 с.
4. Френч Г. Зміна глобального управління // Стан світу 2002. — К.: Інтелсфера, 2002. — С. 187—213.
5. Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь разума. — М.: Изд-во МНЭПУ, 1998. — 228 с.
6. Голубець М.А. Екосистемологія. — Львів: Поллі, 2000. — 316 с.
7. Дубинин Н.П. Что такое человек. — М.: Мысль, 1983. — 334 с.
8. Степаненко В., Рибщун О. Українська соціологія: суспільно-історичний та ідеологічний контексти розвитку //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2009. — № 2. — С. 23—46.
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 6
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
9. Шаповал М. Загальна соціологія: 3-тє вид. — К.: Укр. центр духовної культури, 1996. — 368 с.
10. Шмальгаузен И.И. Кибернетические вопросы биологии. — Новосибирск: Наука, 1968. — 224 с.
11. Майр Э. Популяции, виды и эволюция. — М.: Мир, 1974. — 460 с.
12. Одум Ю. Экология: в 2 т. — М.: Мир, 1986.
13. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Кн. 2. — М.: Наука,
1977. — 192 с.
14. Тимофеев-Ресовский Н.В. Популяции, биогеоценозы и биосфера Земли // Математическое моделирование в
биологии. — М., 1975. — С. 19—29.
15. Голубець М.А. Вiд бiосфери до соцiосфери. — Львів: Поллі, 1997. — 254 с.
16. Голубець М.А. Вступ до геосоціосистемології. — Львів: Поллі, 2005. — 199 с.
17. Голубець М.А. Геосоціосистемологія. — Львів: Манускрипт, 2013. — 263 с.
18. Реймерс Н.Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы. — М.: Россия молодая, 1994. —
367 с.
Стаття надійшла 25.03.2014.
М.А. Голубец
Институт экологии Карпат Национальной академии наук Украины
ул. Козельницкая, 4, Львов, 79026, Украина
ГЕОСОЦИОСИСТЕМОЛОГИЯ — ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ ОСНОВА
ЭКОЛОГО-СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО ПРОГРЕССА
Обоснована необходимость создания нового раздела науки о геосоциосистемах, в которых структурно и функ-
ционально связаны экологический, социальный и экономический компоненты, об их генезисе, особенностях
строения, развития и эволюции, саморегуляции и динамике, о гражданском обществе и принципах управления
геосоциосистемными процессами с целью обеспечения оптимальных условий жизни общества.
Ключевые слова: геосоциосистемный уровень организации, структурно-функциональные блоки геосоциосис-
тем, геосоциосистемология, управление процессами, гражданское общество, эпоха интеллекта.
M.A. Holubets
Institute of Ecology of the Carpathians of National Academy of Sciences of Ukraine
4 Kozelnytska St., Lviv, 79026, Ukraine
GEOSOCIOSYSTEMOLOGY — THEORETIC BASIS
OF THE ECOLOGICAL, SOCIAL AND ECONOMIC PROGRESS
The necessity of a new scientific branch concerning geosocial systems, where the ecological, social and economic blocks
are joined by structural and functional connections, is substantiated. It focuses on genesis, characteristics of structure,
development, evolution, auto-regulation and dynamics of these systems, as well as on civil society and principles of man-
agement of geosociosystem processes to provide optimum society existence conditions.
Keywords: geosociosystem structural level, structural and functional blocks of geosociosystems, geosociosystemology,
management of processes, civil society, intellect epoch.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69586 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:48:07Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голубець, М.А. 2014-10-16T20:13:33Z 2014-10-16T20:13:33Z 2014 Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу / М.А. Голубець // Вісн. НАН України. — 2014. — № 6. — С. 31-40. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69586 (574.3:504.06)001.2 Обговорено потребу в новому розділі науки про складні геосоціальні системи, в яких структурно й функціонально взаємопов’язані екологічний, соціальний, економічний та інші блоки, про їхній генезис, особливості будови, розвитку та еволюції, саморегуляції й динаміки, про розбудову громадянського суспільства і принципи керування геосоціосистемними процесами з метою забезпечення оптимальних умов суспільного життя. Обоснована необходимость создания нового раздела науки о геосоциосистемах, в которых структурно и функционально связаны экологический, социальный и экономический компоненты, об их генезисе, особенностях строения, развития и эволюции, саморегуляции и динамике, о гражданском обществе и принципах управления геосоциосистемными процессами с целью обеспечения оптимальных условий жизни общества. The necessity of a new scientific branch concerning geosocial systems, where the ecological, social and economic blocks are joined by structural and functional connections, is substantiated. It focuses on genesis, characteristics of structure, development, evolution, auto-regulation and dynamics of these systems, as well as on civil society and principles of management of geosociosystem processes to provide optimum society existence conditions. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Статті та огляди Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу Геосоциосистемология — теоретическая основа эколого-социально-экономического прогресса Geosociosystemology — theoretic basis of the ecological, social and economic progress Article published earlier |
| spellingShingle | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу Голубець, М.А. Статті та огляди |
| title | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| title_alt | Геосоциосистемология — теоретическая основа эколого-социально-экономического прогресса Geosociosystemology — theoretic basis of the ecological, social and economic progress |
| title_full | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| title_fullStr | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| title_full_unstemmed | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| title_short | Геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| title_sort | геосоціосистемологія – теоретична основа еколого-суспільно-економічного прогресу |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69586 |
| work_keys_str_mv | AT golubecʹma geosocíosistemologíâteoretičnaosnovaekologosuspílʹnoekonomíčnogoprogresu AT golubecʹma geosociosistemologiâteoretičeskaâosnovaékologosocialʹnoékonomičeskogoprogressa AT golubecʹma geosociosystemologytheoreticbasisoftheecologicalsocialandeconomicprogress |