Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка
4 грудня 2009 року на 57-му році раптово пішов з життя Володимир Миколайович Зоценко — науковий співробітник відділу археології Києва Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук, доцент Духовної академії УПЦ Київського патріархату, доцент Національного університету Києво-Могилянська а...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69793 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка // Археологія. — 2010. — № 2. — С. 128-130. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860258038483517440 |
|---|---|
| citation_txt | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка // Археологія. — 2010. — № 2. — С. 128-130. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | 4 грудня 2009 року на 57-му році раптово пішов з життя Володимир Миколайович Зоценко — науковий співробітник відділу археології Києва Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук, доцент Духовної академії УПЦ Київського патріархату, доцент Національного університету Києво-Могилянська академія, за загальним визнанням — провідний фахівець та найактивніший дослідник зв’язків Київської Русі з країнами Північної Європи, автор більше 150-ти наукових праць, зокрема розділів «Давньої історії України».
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:51:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 2128
ми та перспективи (з досвіду роботи ОАСУ
«Подільська археологія»)»; Б. Рідуш (м. Чер-
нівці) «Печерний Скит біля с. Путня (Півден-
на Буковина)»; Я. Онищук (м. Львів) «З історії
дослідження печер в Підкамені»; А. Гощицький,
Т. Гощицька (м. Львів) «До питання про хрис-
тиянські скельні та печерні пам’ятки на Ско-
лівщині»; Ю. Токарський, Ю. Дубик (м. Львів)
«Монументальні пам’ятки Дублян».
Засідання секцій завершувалися дискусі-
ями, у яких науковці обговорювали доповіді,
обмінювалися думками стосовно різноманіт-
них концепцій і накреслювали плани майбут-
ніх досліджень.
Виїзне засідання відбувалося у с. Урич Ско-
лівського р-ну на Львівщині. Були представле-
ні три доповіді та відбулися дві екскурсії. До-
повідь «Ландшафтно-просторовий уклад та ар-
хітектура с. Урич» зробив Л. Пархуць (м. Львів).
Р. Гуцуляк (м. Київ) доповів про «Концептуаль-
ні підходи щодо реставрації та збереження на-
скельного міста-фортеці Тустань». Директор
Державного історико-культурного заповідни-
ка «Тустань» В. Рожко виголосив доповідь «Три
роки діяльності заповідника Тустань: комп-
лексний підхід до збереження та розвитку на-
скельного міста-фортеці».
Учасники конференції відвідали місто-фор-
тецю Тустань та Музей історії міста, де ознайо-
милися з історією виникнення і розвитку цієї
фортеці, а також з історією дослідження Туста-
ні під керівництвом Михайла Рожка.
4 грудня 2009 року на 57-му році раптово пі-
шов з життя Володимир Миколайович Зоцен-
ко — науковий співробітник відділу археології
Києва Інституту археології НАН України, кан-
дидат історичних наук, доцент Духовної акаде-
мії УПЦ Київського патріархату, доцент Наці-
онального університету Києво-Могилянська
академія, за загальним визнанням — провід-
ний фахівець та найактивніший дослідник
зв’язків Київської Русі з країнами Північної
Європи, автор більше 150-ти наукових праць,
зокрема розділів «Давньої історії України».
У своєму Життєпису Володимир Зоценко пи-
сав так: «Народився я у місті Ніжині 2 березня 1953
року. Родина з боку батька, Зоценка Миколи Фе-
доровича, походить з с. Вертіївка, що виникло на
землях Ніжинського полку ще на початку XVII ст.
Більшість мешканців села мала козацькі прізвиська,
як то: Кирпоніс, Мушкетик, Мороз, Січкар, Зосима
та інші. При офіційному наданні прізвищ, син козака
Зосими (Zotsyma — реєстр був складений польскою
мовою) отримав прізвище Зоценко, з наголосом на
першому складі…». Родина матері, Лідії Карлівни
(до заміжжя Рей), походить з міста Молочанськ
(кол. Гальбштадт) Запорізької обл.
ПАМ’ЯТІ
ВОЛОДИМИРА МИКОЛАЙОВИЧА ЗОЦЕНКА
Після народження сина Володимира Зо-
ценка Миколу Федоровича — випускника Ні-
жинського педінституту за спеціальністю укра-
їнська філологія — було направлено на офі-
церську службу у складі військ спеціального
призначення СРСР. Уже в зрілому віці Володи-
мир, не без співчуття до батька, якого примуси-
ли змінити життєвий шлях, пригадував незави-
дну його долю. Сам же Володимир, скільки себе
пам’ятав, виявляв глибинний інтерес до україн-
ської історії та літератури і не бачив себе інакше
як археологом. Уже школярем у Східній Німеч-
чині, куди перевели батька, він захоп люється
історичною та археологічною літературою, зна-
йомиться з багатотомною «Історією України-
Руси» М. Грушевського. У 1970 р. Володимир
вступає на історичний факультет Ніжинського
педінституту. Дитяче захоплення поступово пе-
реросло в серйозне зацікавлення, він прагне яко-
мога ближче познайомитися з археологічними
дослідженнями. У 1970 р. студент Зоценко під
керівництвом В.К. Гончарова бере участь у роз-
копках Старокиївської частини Києва, а з 1971
по 1973 рр. працює землекопом та лаборантом
у складі Подільського загону Київської експе-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 2 129
диції під керівництвом П.П. Толочка і К.М. Гу-
пала. Якраз тоді в котловані метробуду на
Контрактовій площі та на території будівниц -
тва Житнього ринку на Подолі було зроблено
велике наукове відкриття — знамениті київські
зруби. З цього часу доля В. Зоценка назавжди
була пов’язана з міською середньовічною ар-
хеологією.
Із завидною самостійністю він пускається в
пошуки всього, що стосується дерев’яного бу-
дівництва: студіює літописи, актові матеріа-
ли. Результатом стала дипломна робота, при-
свячена масовій забудові стародавнього Ки-
єва, захищена в Чернігівському педінституті
в 1974 р., — вперше за історію цього закладу,
оскільки дипломні роботи у педагогічних вузах
не обов’язкові. І хоча роботу не вдалося хоча б
частково опублікувати, це була дійсно повно-
вартісна наукова праця. Опинившись після за-
кінчення закладу спочатку на вчительській ро-
боті, а згодом на посаді заступника директора
Остерського краєзнавчого музею, В. Зоценко
розвертає свій погляд на більш широкий на-
уковий горизонт. Його пошуковою темою як
аспіранта Інституту археології НАН України з
1975 р. стала проблема культурно-історичних
зв’язків стародавнього Києва з Прибалтикою,
успішно захищена як дисертація на здобуття
ступеня кандидата історичних наук.
У 1979 р. Володимир Миколайович почи-
нає самостійні розкопки стародавнього Виш-
города, де остаточно сформувався як археолог-
польовик. Уперше за доволі тривалу історію
досліджень міста вдалося отримати повну стра-
тиграфічну колонку в центрі Вишгородського
городища, виявити і дослідити низку осеред-
ків металургійного виробництва, з’ясувати пи-
тання історичної топографії. Впродовж усього
життя він залишався одним з провідних екс-
пертів з пам’яткоохоронних проблем. Мате-
ріали його розкопок увійшли до узагальнюю-
чих праць з археології України, а сам В. Зоцен-
ко у своїх публікаціях неодноразово торкався
цих сюжетів. Остання вагома розвідка, в якій
з притаманною автору вичерпністю зробле-
но істо рико-археологічний огляд історії міста,
була опублікована в Борисоглібській збірці, що
вийшла у Парижі (2009 р.).
Тут варто перервати на мить біографічно-
хронологічний опис та бодай коротко зупини-
тися на характеристиці часу, в якому форму-
вався В. Зоценко на шляху до свого «maturusu».
70—80-ті рр. минулого століття були добою
важливих археологічних відкриттів на терито-
рії України. Окрім згаданих сенсаційних роз-
копок на Київському Подолі, увагу всього сві-
ту привернули розкопки Товстої могили під
керівництвом Бориса Мозолевського. Та це
була лише видима частина археології. У її «під-
ґрунті» точилися запеклі теоретичні дискусії,
зокрема, в археологічному середовищі СРСР
назрівала нова хвиля суперечок з проблеми так
званого «норманізму». Річ у тім, що праці та-
ких радянських істориків-класиків як Б.Д. Гре-
ков та М.М. Тихомиров про автохтонний етно-
генез східних слов’ян і створення ними держа-
ви, що вінчала еволюційну лінію розвитку від
Трипілля через скіфів до виникнення Київ-
ської Русі, вже почали переосмислювати дещо
по-іншому, а деякі положення піддавати сум-
ніву. У наукових колах, особливо в Ленінград-
ському університеті, де велися найактивніші
дискусії на цю тему (постійно діяв семінар), за-
пановує атмосфера відсутності «єдиномислія».
По своїй суті так звана «норманська пробле-
ма», яка до того не мала наукового сенсу і була
привнесена в науку із зовні, точніше з ідеоло-
гії, мала стати, на думку «бунтівників», пред-
метом наукових досліджень, що мали б оста-
точно з’ясувати роль скандинавської складової
або питомої ваги скандинаво-варягів у нашій
історії. Це, власне, була спроба відновити сво-
боду наукової діяльності, поставити на нау-
кову основу одну з найбільш контроверсій-
них проб лем вив чення історії Київської Русі.
Основна «фронда» точилася між Ленінгра-
дом та Москвою, де позиції «антинорманіс-
тів» були традиційно сильнішими. Київ здале-
ку спостерігав за дискусією.
Першим, хто в Україні повною мірою відчув
асиметрію, що з роками накопичувалась, окрім
ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 2130
всього, і через відсутність регулярних зв’язків
із науковими центрами Скандинавії, був Во-
лодимир Зоценко. Із властивою йому енергією
та цілеспрямованістю він узявся за цю нелегку
працю — створення вичерпного каталогу скан-
динавських старожитностей на території Пів-
денної Русі. Спочатку довелось опановувати за-
гальновизнану в західноєвропейській археології
типологію матеріалів «доби вікінгів». Але труд-
нощі були не тільки в тому, аби розпізнати серед
масового матеріалу, добутого розкопками дав-
ньоруських міст та поселень, скандинавські ар-
тефакти. В інших археологічних контекстах, зо-
крема Південної Русі, такі речі, а це були навіть
численні побутові предмети особистого корис-
тування, озброєння, спорядження коня, при-
краси, атрибути культу, набували зовсім іншого
сенсу і здебільшого не співпадали з тим, що сто-
яло за ними в контексті Скандинавських країн.
Окремо розглядалася тема так зв. «гібридних»
предметів, виготовлених на Русі з використан-
ням скандинавських або інших елементів.
Більшість згаданих проблем В. Зоценку вдало-
ся поставити та розкрити, готуючи матеріали до
третього тому «Давньої історії України» — розді-
лів про торгівлю та грошовий обіг. Наступним
етапом стала підготовка (під науковим керів-
ництвом В. Зоценка) каталогу скандинавських
старожитностей на території України. Робо-
ту вдалось успішно завершити і сьогодні ката-
лог готується до друку в Москві. Очевидно, що
його вихід стане ще одним кроком до віднов-
лення втраченої симетрії.
Кілька слів варто сказати і про головну пра-
цю, яка надто тяжко писалася дослідником і
перший варіант якої (більше 300 с.) було втра-
чено. Монографія була завершена в переддень
трагічної події. Володимир Миколайович го-
тував її як докторську дисертацію, але праці
судилося стати реквіємом його пам’яті. Зна-
йомлячись з цією фундаментальною книж-
кою — більше, як 500 с., мимоволі підпада-
єш під владу авторської переконливості, яку
він обстоює численними аргументами. Непо-
вторна, трохи важка манера, переповнена ве-
личезною кількістю спеціальних термінів та
формулювань, вона добре знайома колегам по
відділу, і Володі не раз дорікали з цього при-
воду старші колеги. Тепер же, коли його не
стало, вона сприймається зовсім по-іншому:
потужний промінь, спрямований у найвідда-
леніші глибини невідомого, неповторне пись-
мо із самобутньою енергією інтелекту, багато-
барвними відтінками. Його ні з ким не пере-
плутаєш, і, прочитавши раз, віриш, що книжка
належатиме до тих, що стають настільними на
довгі роки.
Смерть неминуча й універсальна, вона од-
наковою мірою стосується кожного, перед
нею всі рівні, тож немає сенсу не сприйма-
ти її відкрито. Вона не лишає жодних альтер-
натив. «Людина смертна» — самоочевидний
факт, який актуалізує зникнення, недосяж-
ність того, що втрачено. І хоча, як стверджу-
ється, наша свідомість співвідносить смерть з
ідеєю долі, що незалежно від самої людини є
наперед визначена, смерть, особливо раптова,
завжди сприйматиметься як порушення норми
і немає на те ради.
У нашій пам’яті Володимир Зоценко назав-
жди залишиться таким, яким ми знали його за
життя: трохи дивакуватим, незмінно щедрим
та щирим до всіх нас, товариським, аж над-
то здатним на самопожертву. Він зміг підне-
сти фах археолога-урбаніста на нову висоту, і
його неможливо запідозрити в тому, що він ви-
користовував факти, взяті з третіх рук. Кож-
ну знахідку ретельно опрацьовував і переві-
ряв, як любив висловитися, «викручував» усе
до останнього. А найголовніше, ніколи не від-
ступав від основних фундаментальних, зокре-
ма й етичних, засад археології як науки. Арте-
факт залишався для нього штучним, матері-
альним предметом, виготовленим людиною,
однак за нормами певної культури; археологіч-
не джерело мало пройти процедуру аналітич-
ного вивчення, перш ніж стати джерелом істо-
ричної інформації. Він до кінця залишався вір-
ним слугою археології і міг написати не одну
сотню сторінок. Не судилося, доля виявилася
до нього не надто поблажливою, але він устиг
уповні реалізувати свій талант науковця, по-
сівши достойне місце не тільки в історіографії,
а й у часі, в якому жив.
Колеги
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69793 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:51:31Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2014-10-21T13:59:59Z 2014-10-21T13:59:59Z 2010 Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка // Археологія. — 2010. — № 2. — С. 128-130. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69793 4 грудня 2009 року на 57-му році раптово пішов з життя Володимир Миколайович Зоценко — науковий співробітник відділу археології Києва Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук, доцент Духовної академії УПЦ Київського патріархату, доцент Національного університету Києво-Могилянська академія, за загальним визнанням — провідний фахівець та найактивніший дослідник зв’язків Київської Русі з країнами Північної Європи, автор більше 150-ти наукових праць, зокрема розділів «Давньої історії України». uk Інститут археології НАН України Археологія Хроніка Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка Article published earlier |
| spellingShingle | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка Хроніка |
| title | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка |
| title_full | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка |
| title_fullStr | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка |
| title_full_unstemmed | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка |
| title_short | Пам’яті Володимира Миколайовича Зоценка |
| title_sort | пам’яті володимира миколайовича зоценка |
| topic | Хроніка |
| topic_facet | Хроніка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69793 |