Новий римський військовий диплом з території України
Публікація римського військового диплома, виданого 30 березня 207 р. ветерану преторіанської когорти, який носив дакійський когномен Dribalus і був уродженцем Дуростору. В статье публикуется римский военный диплом, обнаруженный летом 2006 г. в Хмельницкой обл. Диплом датируется 30 марта 207 г. и был...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69842 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Новий римський військовий диплом з території України / А.І. Іванчик, О.Г. Погорілець, Р.В. Саввов // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859868950495494144 |
|---|---|
| author | Іванчик, А.І. Погорілець, О.Г. Саввов, Р.В. |
| author_facet | Іванчик, А.І. Погорілець, О.Г. Саввов, Р.В. |
| citation_txt | Новий римський військовий диплом з території України / А.І. Іванчик, О.Г. Погорілець, Р.В. Саввов // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Публікація римського військового диплома, виданого 30 березня 207 р. ветерану преторіанської когорти, який носив дакійський когномен Dribalus і був уродженцем Дуростору.
В статье публикуется римский военный диплом, обнаруженный летом 2006 г. в Хмельницкой обл. Диплом датируется 30 марта 207 г. и был выдан ветерану одной из преторианских когорт — уроженцу Дуростора (совр. Силистра), от имени которого сохранился когномен Dribalus. Судя по имени, ветеран был дакийцем по происхождению. Скорее всего, после выхода в отставку ветеран вернулся в родной Дуростор. Обстоятельства, при которых диплом попал на территорию Хмельницкой обл., находящуюся далеко к северу от Дуростора, остаются неизвестными.
The article is a publication of a new Roman Diploma discovered in summer 2006 in Khmelnytska Oblast. The Diploma is dated to 30 March 207 AD and was presented to a veteran of one of the Praetorian cohorts, native of Durostorum (Silistra today), and of whose name only cognomen Dribalus preserved. Judging from the name the veteran was the Dacian by birth. Apparently, after retirement the veteran returned to his native Durostorum. The circumstances in which Diploma appeared on the territory of Khmelnytska Oblast, situated far north from Durostorum, remain unknown.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:49:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 45
Улітку 2006 р. поблизу с. Зарічанка Чемеровець-
кого р-ну Хмельницької обл. було виявлено
два збіжні уламки бронзової пластинки з ла-
тинським написом — фрагменти римського
військового диплома. Знахідку виявили шукачі
скарбів на орному полі за допомогою метало-
детектора, де неодноразово знаходили римські
денарії другої половини II ст. н. е., пошук яких,
власне, і привабив шукачів скарбів. Одночасно
з дипломом було виявлено й інші дрібні пред-
мети: бронзову пряжку, фрагмент бронзової фі-
були, уламок срібної орнаментованої пряжки
(рис. 1). Диплом потрапив до колекціонера з
м. Хмельницький, з колекцією якого ознайоми-
лися та зробили фотографії О.Г. Погорілець і
Р.В. Саввов.
Розмір фрагмента диплома, що зберігся, 6,4 ×
× 6,7 см, товщина — 0,1 см; табличка вкрита
сіро-зеленою патиною (рис. 2). Зберігся ниж-
ній правий кут таблички, інші його сторони об-
ламані. З лівого боку фрагмент був обрізаний у
давнину. Розміри літер 0,3—0,5 см. Як звичай-
но, на військових дипломах, напис на лицьо-
вому боці нанесено чіткими літерами актуар-
ним шрифтом, рядки рівні, тоді як напис на
внутрішньому боці зроблено курсивом і не-
дбаліше. У тексті на обох сторонах диплома
вжито словороздільні знаки у вигляді навскіс-
них рисок або трикутників, розміщених у сере-
дині або в нижній частині рядка.
Військові дипломи на бронзових таблич-
ках — добре відомий різновид римських дер-
жавних документів. Їх знахідки досить часто
трапляються на всій території Римської імпе-
рії: до 2003 р. було опубліковано понад 700
дипломів (Ек 2004, с. 29 = Eck 2003, р. 56), при
цьому кількість знахідок та публікацій швидко
збільшується. На сайті http://www.romancoins.
info/MilitaryDiploma1a.html зазначено ще біль-
шу цифру: майже 1000 дипломів, близько 850
з яких опубліковано. Однак на території Укра-
їни військові дипломи трапляються рідко: до
знахідки, що тут публікується, їх було відомо
всього два, причому обидва виявлено на тери-
торії античних колоній північного узбережжя
Чорного моря. Першу знахідку було зроблено
в 1952 р. Г.Д. Бєловим під час розкопок Хер-
сонеса: йдеться про невеликий фрагмент дип-
лома, виданого преторіанцю (Калашник 1984,
с. 165—168). Другий диплом, датований 157 р.,
було виявлено лише через півстоліття в Оль-
вії: два фрагменти знайдено під час розкопок
2004 р., а третій — 2005 р. (Ivantchyk, Krapivina
2007).
Очевидно, військовий диплом отримував
кожен солдат, який служив у допоміжних під-
розділах римської армії, а також у міських і пре-
торіанських когортах та дослужився до почес-
ної відставки. Можливо, отримання дипломів
не було автоматичним, їх замовляли (та оплачу-
вали) ветерани, які їх потребували (пор.: Roxan
1986, р. 265—266). Після виходу у відставку
ветерани допоміжних підрозділів отримува-
ли два важливі права: римського громадян-
ства, якого вони, як правило, не мали (до 212 р.,
коли Constitutio Antoniniana дарувала його
всім жителям імперії), і conubium, тобто за-
конного шлюбу (в тому числі з жінками, які не
мали римського громадянства: істотний при-
вілей, оскільки шлюб між громадянами й не-
громадянами законним не визнавали), якого
римські солдати під час служби були позбав-
лені (про заборону шлюбу для військовослуж-
бовців див.: Jung 1982, р. 302—346; Behrends
1986, р. 150—166; Pferdehirt 2002, р. 204—214).
Щодо преторіанців, то вони не потребували рим-
ського громадянства, оскільки преторіанські ко-
горти завжди набирали з римських громадян.
© А.І. ІВАНЧИК, О.Г. ПОГОРІЛЕЦЬ,
Р.В. САВВОВ, 2008
А.І. Іванчик, О.Г. Погорілець, Р.В. Саввов
НОВИЙ РИМСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ
ДИПЛОМ ІЗ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Публікація римського військового диплома, виданого 30 березня 207 р. ветерану преторіанської когорти, який
носив дакійський когномен Dribalus і був уродженцем Дуростору.
Рис. 1. Уламки бронзової таблички диплома разом із
супутнім археологічним матеріалом
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 46
Однак для них був важливим інший приві-
лей — conubium. Преторіанці, як і решта рим-
ських солдатів, не мали права одружуватися; не
отримали вони його й після того, як у 197 р.
воно було надано легіонерам і солдатам допо-
міжних частин (Herod. III, 8, 4; Dig. XXIII, 2,
35; XLVIII, 5, 12; XLIX, 17, 26) (Durry 1968,
р. 293—297). Зрозуміло, що під час служби у
солдатів були співмешканки; після виходу у
відставку шлюб з ними ветеранів визнавали
законним, а діти (ймовірно, лише народжені
після укладання законного шлюбу) отримували
римське громадянство. Більше того, преторіан-
ці отримували право законно одружуватися не
лише з римлянками, а й з жінками без грома-
дянства, на відміну, наприклад, від ветеранів
легіонів, які цього привілею не мали (Behrends
1986, р. 117—118; Mirković 1986, р. 170—171,
р. 180—185). Статус ветерана та його родини й
засвідчував диплом. Оскільки юридичний ста-
тус преторіанців і солдатів допоміжних частин
був різний, як і привілеї, що їх вони отримува-
ли після виходу у відставку, то й формуляр двох
видів дипломів суттєво відрізнявся.
Звільнення у відставку здійснювалося не
автоматично, а згідно зі спеціальним імпера-
торським указом. Цей указ (constitutio) скла-
дався від імені самого імператора, тобто був
документом, що виходив особисто від нього.
В цьому документі не лише перелічувалися
підрозділи, яких стосувався указ, та вказувався
їх командуючий, а й згадувалися поіменно всі
ветерани, які звільнялися у відставку. Імпера-
торський указ потім наносили на великі брон-
Рис. 2. Диплом: а — фото, б — прориси написів; зліва — бік А, справа — бік В
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 47
зові таблиці, які виставляли в Римі на загаль-
ний огляд.
Для кожного воїна, який отримував диплом,
потім у Римі виготовляли спеціальну копію, яку
наносили на дві бронзові таблички, що містили
стереотипний текст указу з переліком тих підроз-
ділів, на які він поширювався, і датуванням, за
яким йшло ім’я того, для кого диплом призна-
чався, назва його підрозділу та ім’я командувача
підрозділу (для допоміжних частин). Потім дві
таблички складали текстом усередину й запеча-
тували; текст, що опинився всередині диплома,
зрозуміло, був недоступним для читання. На
зовнішній бік таблички наносили його копію,
що супроводжувалася переліком імен семи свід-
ків запечатування диплома. Після цього диплом
відсилали з Риму до відповідної провінції і вида-
вали кожному воїнові, який звільнявся у відстав-
ку й нагороджувався привілеями. Преторіан-
цям дипломи, ймовірно, видавали в Римі. Крім
суто юридичних і практичних функцій дипломи
відігравали й важливу ідеологічну роль. Оскіль-
ки диплом видавали від імені імператора, з імені
й повної титулатури якого починався його текст,
і був призначений конкретній особі, ім’ям якої
текст закінчувався, він слугував ніби матеріаль-
ним підтвердженням особистого зв’язку між
імператором і кожним солдатом його війська,
створюючи ілюзію, що кожен ветеран був осо-
бисто відомий імператорові. Це, зрозуміло, ро-
било військовий диплом не лише юридичним
документом, а й предметом престижу.
Отже, готовий військовий диплом складав-
ся з двох прикладених одна до одної і запеча-
таних бронзових табличок, на яких двічі було
нанесено той самий напис. При цьому юридич-
но документом вважали текст усередині запе-
чатаного диплома, який, по суті, ніколи не міг
бути прочитаний, — його можна було побачи-
ти, лише знявши печатки, а це, мабуть, позбав-
ляло диплом юридичної сили. Натомість текст
на зовнішньому боці диплома, доступний для
прочитання, був не документом, а його копією.
Таке подвійне нанесення тексту імператорсько-
го указу на диплом було необхідно для виклю-
чення можливості підробки. Оскільки внут-
рішній текст диплома був недоступний для
читання, якість його виконання почала погір-
шуватися, і на багатьох дипломах II і III ст. за
досить якісного тексту на зовнішньому боці
табличок, текст на їх внутрішньому боці було
нанесено вкрай недбало, квапливим курсивом,
а в деяких випадках і зовсім читається з вели-
кими труднощами.
Фрагмент, що тут публікується, належить
першій табличці диплома, при цьому сторона А
є зовнішньою, а B — внутрішньою. Текст, що
зберігся, має такий вигляд:
A [- - -]
[- - -]RTITER• MI[- - -]
[- - -]DVMTAXAT SING[- - -]
[- - -]MSI PEREGRINI • IVRIS[- - -]
[- - -]VNXERINT PROINDE LI[- - -]
5 [- - -]VS • CIVIBVS • ROMANIS • N[- - -]
[- - -]AL • VAC. APRILES VAC.
[- - -]APRO • L • ANNIO • MAXI[- - -]
[- - -]P R P V VAC.
[- - -]AEL • DRIBAL[.] DVROSTO
10 [- - -]TVM EX TABVLA AEREA QVE FIXA EST
[- - -]PLVM • DIVI AVG AD MINERVAM
B [- - -]
[- - -]RIB POT • X • IMP II COS II VAC.
[- - -]VNT IN COHORTIBVS PRAETO
[- - -]VIII • VIIII • X • PIIS VINDICI
[- - -]FVNCTI SVNT IVS TRIBVMVS
5 [- - -]RIMIS VXORIBVS VT ETIAM
[- - -]N MATRIMONIO SVO IVN
[- - -]ANT AC SI EX D[. .]BVS
У 6—7 рядках сторони A збереглася дату-
вальна формула, що відтворюється так: [A(nte)
d(iem) - - - K]ạl(endas) Apriles [L. Septimio] Ạpro
L. Annio Maxi[mo co(n)s(ulibus)]. Вказівки на
день не збереглося; тут можлива будь-яка дата
між 16 березня (17-й день до Календ квітня)
і 1 квітня (Календи). Отже, думка про те, що,
починаючи з 148 до 210 рр., преторіанці завжди
звільнялися у відставку в лютому, а з 210 р. —
7 січня (Lieb 1986, р. 329; RMD III, p. 317, № 9,
p. 323, № 6), є помилковою. У 204 р. конститу-
цію, що стосувалася преторіанців, також було
видано в березні (між 8-м і 15-м) (RMD IV, 302;
V, 452), а диплом CIL XVI 124 (161 або 166 р.)
датовано травнем.
Завдяки збереженню імен консулів мож-
на точно встановити рік видання відповід-
ної constitutio і видачі диплома: 207 р. (PIR2
(1933) A 671; Degrassi 1952, р. 58). Ця дата дає
змогу відтворити на початку диплома стан-
дартну титулатуру Септимія Севера та його
сина й співправителя Каракали: [Imp(erator)
Caes(ar) divi M(arci) Antonini Pii Germ(anici)
Sarm(atici) f(ilius) divi Commodi fr(ater) divi
Antonini Pii nep(os) divi Hadriani pron(epos) divi
Traiani Parthici abnep(os) divi Nervae adnep(os)
L(ucius) Septimius Severus Pius Pertinax
Aug(ustus) Arab(icus) Adiab(enicus) Par(thicus)
max(imus) pont-(ifex) max(imus) tr(ibunicia)
pot(estate) XV imp(erator) XIІІ? co(n)s(ul) III
p(ater) p(atriae) Imp(erator) Caes(ar) L(uci)
Septimi Severi Pii Pertinacis Aug(usti) Arab(ici)
Adiab(enici) Parthici max(imi) f(ilius) divi
M(arci) Antonini Pii Germ(anici) Sarm(atici)
nep(os) divi Antonini Pii pronep(os) divi Had-
riani abnep(os) divi Traiani Parthici et divi Ner-
vae adnep(os) M(arcus) Aurellius Antoninus Pius
. . .. .. . .
. . . .. .
..
.
. .
.
.
.
.
.
.
.. .
.
.
.
.
.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 48
Felix Aug(ustus) t]rib(unicia) pot(estate) X imp-
(erator) II co(n)s(ul) II.
Військові дипломи, видані від імені Сеп-
тимія Севера й Каракали, добре відомі, зокре-
ма числі й датовані найближчим часом: 206 р.
(RMD III, 188; IV, 303: конституція, що сто-
сується преторіанських когорт; RMD III, 189:
конституція, що стосується Равенського фло-
ту); 208 р. (CIL XVI, 135: конституція, що сто-
сується преторіанських когорт) і 209 р. (RMD
I, 73: конституція, що стосується Місенського
флоту). Нещодавно було опубліковано май-
же повністю збережений диплом, що являє
собою ту саму конституцію (Pferdehirt 2004,
р. 141—144, № 48) 1 і дає змогу заповнити деякі
лакуни у фрагменті, що публікується. Насампе-
ред на ньому збереглася дата: A(nte) d(iem) III
Kal(endas) Apriles, що мала бути відтворена й у
новому фрагменті. Отже, відповідна конститу-
ція датується 30 березня.
Крім того, опублікований Б. Пфердегірт дип-
лом дає змогу зняти знак запитання щодо циф-
ри XIII після IMP у титулі Септимія Севера.
У дипломах 206 р. (RMD III, 188, 189; IV, 303)
зазначено саме цифру XIII, однак у конститу-
ції 22 січня 208 р., можливо, стояла цифра XII,
засвідчена трьома дипломами (Pferdehirt 2004,
№ 49—51); один із дипломів, що відбиває ту
саму конституцію (CIL XVI, 135), містить циф-
ру XI, що, ймовірно, можна пояснити помил-
кою переписувача. У дипломі 209 р. (RMD
I, 73) знову написано XIII, а в дипломі 210 р.
(RMD III, 191) — XII. Аналогічні коливання
між XI, XII й XIII відзначено й у лапідарних
написах періоду з 198 до 210 р. (Boyce 1949,
р. 337—339; RMD III, p. 343, № 3), однак ме-
дальйони, датовані 207 та 208 рр., дають лише
цифру XI. Пояснити цю непослідовність мож-
на тим, що Септимія Севера було проголошено
імператором водинадцяте в 198 р. після взяття
Ктесіфона, після чого він офіційно не набував
цього титулу до 209 р., коли став імператором
удванадцяте з нагоди перемог у Британії. Про-
те між 198 й 209 рр. армія все ж таки прого-
лошувала його імператором, хоча офіційно він
цього титулу не мав. Через це сталася плута-
нина (Северу приписували офіційно не виз-
нані дванадцяту, а іноді й тринадцяту акла-
мації), що просочилася навіть в офіційні дер-
жавні документи, зокрема й у військові дип-
ломи (див.: Boyce 1949, р. 337—344; Rubin 1975,
р. 339—340; RMD I, p. 93; RMD III, p. 342—343;
Pferdehirt 2004, р. 142—144; пор.: Kienast 2004,
р. 157—158).
З титулатурою Каракали також не все з’ясо-
вано. Зазначена конституція, що тепер представ-
лена двома дипломами, є найранішою, що фіксує
наявність у нього подвійного імператорського
титулу: у дипломах до 206 р. включно згадки
про це відсутні, однак зафіксовані в дипломах
208 й 209 рр. Таким чином, ця конституція
підтверджує свідчення напису CIL X, 5909, що
Каракала носив титул імператора двічі вже в
207 р. (у титулі Септимія Севера в цьому написі
стоїть IMP XII) (пор.: Pferdehirt 2004, р. 144,
Anm. 2). Водночас, усупереч свідченню згада-
ного напису, вважається, що Каракалу було про-
голошено імператором удруге лише в 208 р. —
з нагоди перемог у Британії (пор. напр.: von Roh-
den 1896, р. 2438, р. 2443: 208 р. — з нагоди
перемоги над каледонцями; RMD III, p. 343: у
другій половині 209 р. Септимія Севера прого-
лошено імператором удванадцяте, Каракалу —
вдруге, а Гета отримав Imperator як praenomen і
був проголошений Августом — все це з нагоди
перемоги в Британії). Отже, конституція 207 р.
та напис CIL X, 5909 засвідчують, що Каракалу
було проголошено імператором удруге в 207 р.
(швидше за все, не одноосібно, а разом із бать-
ком). Однак чи було цю акламацію визнано
офіційно, як про те засвідчують дипломи 207—
209 р., залишається нез’ясованим. Також не ві-
домі й причини цієї акламації: рання дата ви-
ключає її зв’язок із перемогами в Британії.
У титулатурі Септимія Севера й Каракали
в цьому випадку не використано звичайного
титулу «проконсул». Це, очевидно, вказує на
те, що на момент видання конституції імпера-
тори перебували в Італії. У дипломі RMD III,
189, датованому 22 листопада 206 р., титул «про-
консул» також відсутній, однак у дипломі RMD
III, 188 та IV, 303, датованому 22 лютого того
ж року, він згадується. Ймовірно, імператори
повернулися до Італії між 22 лютого й 22 лис-
топада 206 р. Цього титулу немає у конституції
22 січня 208 р. (представленою дипломами CIL
XVI, 135; Pferdehirt 2004, № 49—51), однак є
у конституції липня 209 р. (RMD I, 73, для Мі-
сенського флоту).
Рядки 2—3 сторони B засвідчують, що від-
повідна конституція стосувалася ветеранів
преторіанських когорт, що дає змогу надійно
відновити стандартне продовження тексту:
[nomina militum qui militaver]unt in cohor-
tibus praeto[riis decem I II III IIII V VI VII]
VọIII VIIII X Piis Vindici[bus qui pie et fo].r.tị-
tẹ.r .mị[litia] .functi sunt ius tribu(i)mus [conubi(i)]
dumtaxạ.t .si.n.g[ulis et p]·rimis uxoribus ut etiam·si
peregrini iuris [feminas i]·n matrimonio suo iun-
1 Дату невеликого фрагмента RMD IV, 305 не з’ясовано:
203 чи 207 р. Той факт, що опубліковано конституції
про звільнення преторіанців трьох послідовних років
(206—208 рр.), показує, що принаймні в епоху Сеп-
тимія Севера honesta missio могли відбуватися щоро-
ку, а не раз на два роки, як це було раніше (див., напр.:
Durry 1938, р. 262—263; Lieb 1986, р. 328—329).
·
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 49
xerint proinde li[beros toll]ạnt ac si ex d[uo]bus
civibus Romanis .n[atos]. Цей диплом є одним
із ранніх прикладів використання почесних
найменувань преторіанських когорт Pii Vin-
dices. Уперше ці найменування з’явилися
в дипломі 202 або 203 р. Pferdehirt 2004,
№. 46 й 204 р., RMD IV, 302; V, 452; пізніше
їх перелік став правилом. У вищенаведеній
формулі використано звичайний для дипломів
порядок слів ius tribuimus conubii, на відміну від
дипломів 204 і 206 рр. RMD IV, 302 й III, 188,
де порядок слів ius conubii tribuimus (при цьому
у дипломі RMD IV, 303, що відбиває ту саму
конституцію, що й RMD III, 188, порядок слів
звичайний: ius tribuimus conubii!). Звичайна
формула — dumtaxat cum singulis, однак, як і
в цьому випадку, cum пропущено як у дипломі
Pferdehirt 2004, № 48, що відбиває ту саму
конституцію, так і в низці дипломів близького
часу, наприклад: RMD III, 188 й IV, 303 (206
р.), C IL XVI, 135, Pferdehirt 2004, № 49—50
(208 р. — але не в дипломі Pferdehirt 2004,
№ 51, що відбиває ту саму конституцію!), а
також RMD I, 75 й 77 (222 та 236 рр.).
У рядках 8—9 сторони A міститься назва
підрозділу та ім’я ветерана, якому було видано
диплом. Рядок 8 відтворюється так: [coh(ors) ...]
pr(aetoria) P(ia) V(index); номер когорти, на
жаль, не зберігся. У наступному рядку вказано
ім’я та походження ветерана, від якого збе-
реглася лише друга половина. Наприкінці ряд-
ка надійно читається Durosto(ro), отже, вете-
ран був уродженцем Дуростора — міста, роз-
ташованого на місці сучасної Сілістри (див.:
Patsch 1905; Părvan 1924; Velkov 1960; 1977, р.
100—101; Иванов, Атанасов, Доневски 2006).
Дуростор був одним із основних опорних
пунктів римської армії у Нижній Мезії, у ньому
приблизно з 106 р. розміщувався головний табір
XI Клавдієвого легіону, куди його було переведено
з Верхньої Германії (до 100/101 р., з табором
у Віндонісі) після нетривалого перебування в
Паннонії (табір у Бригетіо) (історію легіону
див.: Ritterling 1924—1925, р. 1690—1705; Fell-
mann 2000, р. 127—131). Ще раніше тут був табір
допоміжних військ: II Cohors Gallorum, I Cohors
Hispanorum Veterana й, можливо, II Cohors Flavia
Brittonum equitata (Beneš 1978, рр. 21, 32, 37). Не
дивно, що в Дуросторі з досить раннього часу
існували canabae — неміські поселення римських
громадян при легіонерському таборі (про канаби
пор.: Vittinghoff 1971; археологічні дані про
канаби див.: Petrikovits 1991). У написі 144 р.
CIL III, 7474 з Дуростора згадано canabae Ae-
liae leg(ionis) XI Cl(audiae). Свою назву канаби,
ймовірно, отримали ще за правління Адріана,
іменем якого їх було названо. Очевидно, на по-
чатку 160-х рр. канаби Дуростора отримали
статус муніципія, що засвідчено згадуванням
municipium Aurelium Durostorum у написі AE
1925, 110 (Părvan 1924, р. 307—340; Bujor 1960,
р. 145—146; Gerov 1977, р. 301—309, див.
спеціально Anm. 8 про час отримання цього
статусу; пор.: Velkov 1970, р. 58; 1980, р. 114;
Gerov 1988, р. 129—130).
У преторіанських дипломах використовува-
ли стандартну формулу, у якій певні елементи
імені ветерана перелічували в установленому
порядку: praenomen — nomen — praenomen pa-
tris — f(ilio) — tribus — cognomen — origo (пор.:
Mócsy 1986, р. 438—439) 2 .
Таким чином, вказівці на походження вете-
рана передувало його cognomen: Driba.l[o].
Це ім’я вже було засвідчено в дунайському
регіоні: з Лесе в Словенії (провінція Верхня
Панонія) походить надгробок якогось M. Lar-
tidius Dribalus (CIL III, 3888) 3. У списку ефебів
III ст. н. е. з Діонисополя згадано Αυρ[ηλιος]
Ουικτωρ Δυικτωρ (IGBulg I2, 14, b, 19). Крім
того, один із членів ольвійської колегії страте-
гів, що поставила присвяту Аполлону Проста-
ту в другій половині II — початку III ст. (IOSPE
I2 80), також мав ім’я Δρειβαλου. Це прочитан-
ня підтверджено оглядом напису, здійсненим
А.І. Іванчиком в Одеському археологічному
музеї, де він дотепер зберігається. На початку
13-го рядка цілком надійно читається дельта,
причому перед нею не було жодної іншої літе-
ри. В.В. Латишев, який спочатку читав цей на-
пис як Δρειβαλιζ (IOSPE I, 50), згодом виправив
це прочитання на [’Α]ρειβαλιζ (IOSPE IV, add,
p. 269; IOSPE I2, 80) під впливом напису з Кюс-
тенділа (Павталія) IGBulg IV, 2074 4 . Це ім’я
визначено як фракійське або кельтське (див.:
Тохтасьев 1992, с. 188—189; автор не дійшов
2 Украй рідко трапляються випадки, коли вказівка на
трібу при імені преторіанця відсутня. До середини
40-х рр. III ст. таких прикладів усього п’ять: Pferdehirt
2004, Nr. 46, 48 (202 або 203 р.); RMD III, 191 (210 р.);
IV, 313 (227 р.); CIL XVI, 145 (233 р.), причому в трьох
випадках на місці, де мала міститися вказівка на трі-
бу, залишено пусте місце (пор.: Pferdehirt 2004, p.
137). Імовірно, ці ветерани не були римськими гро-
мадянами за народженням, а отримали громадянство
під час служби (але до переводу до преторіанської
гвардії) (див.: Pferdehifrt 2002, 149—152).
3 На фотографії напису (див. на сайті http://www.ubi-
erat-lupa.org, ID Nummer 4279) добре видно, що в
CIL III опубліковано помилкове його прочитання, в
тому числі імені в перших рядках. Замість M. Lartio
Dribalo слід читати M. Lartidio Dribalo. Тут же на-
ведено прочитання всього напису, запропоноване
C. Zaccaria, з помилкою Lartilio замість Lartidio.
4 Л. Згуста (Zgusta 1955, р. 278—279, § 555) приймає
прочитання Αρειβαλιζ, посилаючись на такий самий
напис із Кюстенділа (місце знахідки помилково вка-
зано як Сердіка), також услід за В.В. Латишевим у
LGPN IV, s.v. [Αρε]ιβαλιζ (пор.: Dana 2006, р. 130).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 50
певного висновку про походження імені) 5. При
цьому, наскільки нам відомо, на користь кельт-
ського походження імені аргументів не наведе-
но, воно лише постульовано (Schmidt 1957, S.
197; Holder 1961, Bd. I, S. 1318). Фракійську ж
належність імені було обґрунтовано кількома ав-
торами, насамперед Д. Дечевим (Detschew 1957,
S. 42, 157: зіставлення другої частини імені
з іменами Αρειβαλοζ, Βαζοβαλιζ, Bubalus,
Decebalus і подібними до першої — з іменами
Driallia, Drigis(s)a). Нещодавно Д. Дана, ґрун-
туючись на новому ономастичному матеріалі,
засвідченому єгипетськими остраконами, зап-
ропонував критерії, що дають змогу розрізня-
ти родинні фракійські та дако-мезійські імена,
виділивши для останніх деякі специфічні еле-
менти (Dana 2003, р. 166:186; пор.: Dana 2006,
р. 129). Другий елемент імені, що нас цікавить,
він визначає як загальний для фракійської та
дакійської ономастики (Dece-balus, із числен-
ними варіантами, Densi-balus, Δεζι−βαλοζ),
а перший — як специфічно дакійський (Dri-
gissa, Dri-zenis) (Dana 2003, р. 185; cюди ж на-
лежить Dri-giti (gen.) з військового диплома
223 р. Pferdehirt 2004, №. 55: eques singularis
Augusti, уродженець Еска: D. Dana, per epist.).
Отже, йдеться про дакійське ім’я.
Перед cognomen, як правило, вказували три-
бу, до якої належав ветеран: Ael(ia). Збіг назви
його (псевдо) триби (див.: Forni 1985, passim.)
з назвою канаб Дуростора Aeliae, звичайно, не
випадковий. Можна припустити, що римське
громадянство родина Дрібала, який походив із
Дуростора, набула до отримання містом муні-
ципального статусу на початку 60-х рр. II ст.,
коли там існували лише канаби; нових грома-
дян, які там мешкали, ймовірно, включали до
псевдотріби Aelia. Перша половина імені вете-
рана, що містила його praenomen, nomen і пат-
ронім, не збереглася.
Нарешті, в останніх двох рядках сторони A
відтворено стандартну формулу: [Descriptum et
recogni]tum ex ta.bula aerea que fi xa est [Rome in
muro post tem].plum divi Aug(usti) ad Minervam.
Написання que замість quae й Rome замість
Romae нерідко трапляються в дипломах кінця
II й особливо III ст. і, мабуть, відбивають особ-
ливості розмовної мови (див., напр., у дипломах
206 р. RMD III, 188 й 189 — у першому випад-
ку на обох сторонах таблиці, у другому — лише
на внутрішній; у дипломі-«близнюку» нашого
на зовнішній стороні таблиці зазначено que й
Rome, на внутрішній — quae і Rome: Pferdehirt
2004, № 48).
Отже, текст диплома може бути відтворено
у такому вигляді:
[Imp(erator) Caes(ar) divi M(arci) Antonini Pii
Germ(anici) Sarm(atici) f(ilius) divi Commodi fr(ater)
divi Antonini Pii nep(os) divi Hadriani pron(epos) divi
Traiani Parthici abnep(os) divi Nervae adnep(os) L(ucius)
Septimius Severus Pius Pertinax Aug(ustus) Arab(icus)
Adiab(enicus) Par(thicus) max(imus) pont(ifex) max(imus)
tr(ibunicia) pot(estate) XV imp(erator) XIII co(n)s(ul) III
p(ater) p(atriae),
Imp(erator) Caes(ar) L(uci) Septimi Severi Pii
Pertinacis Aug(usti) Arab(ici) Adiab(enici) Parthici
max(imi) f(ilius) divi M(arci) Antonini Pii Germ(anici)
Sarm(atici) nep(os) divi Antonini Pii pronep(os) divi
Hadriani abnep(os) divi Traiani Parthici et divi Nervae
adnep(os) M(arcus) Aurellius Antoninus Pius Felix
Aug(ustus) t].r.i.b(unicia) pot(estate) X imp(erator) II
co(n)s(ul) II,
[nomina militum qui militaver]unt in cohortibus
praeto[riis decem I II III IIII V VI VII] VòIII VIIII
X Piis Vindici[bus qui pie et fo].r.t.i.t.e.r .m.i[litia] .functi
sunt ius tribu(i)mus [conubi(i)] dumtax.a.t .si.n.g[ulis et
p].rimis uxoribus ut etiam.si peregrini iuris [feminas i].n
matrimonio suo iunxerint proinde li[beros toll].ant ac si
ex d[uo]bus civibus Romanis .n[atos].
[A(nte) d(iem) III K]ạl(endas) Apriles [L. Septimio]
Ạpro L. Annio Maxi[mo co(n)s(ulibus)- - -].
[coh(ors) ...] pr(aetoria) P(ia) V(index). [- - - f(ilio)],
Ạel(ia) Dribal[ọ] Durosto(ro).
[Descriptum et recogni]tum ex ta.bula aerea que fi xa
est [Rome in muro post tem].plum divi Aug(usti) ad Mi-
nervam.
«[Імператор Цезар, син Марка Антоніна
Пія Германського Сарматського, брат божест-
венного Коммода, онук божественного Антоні-
на Пія, правнук божественного Адріана, прапра-
внук божественного Траяна Парфянського, пра-
праправнук божественного Нерви, Луцій Сеп-
тимій Север Пій Пертинакс Август Арабський
Адіабенський Парфянський великий, великий
понтифік, наділений владою трибуна 15 разів,
імператор 13 разів, консул тричі, отець вітчиз-
ни, Імператор Цезар, син Луція Септимія Севе-
ра Пія Пертинакса Августа Арабського Адіа-
бенського Парфянського великий, онук божес-
твенного Марка Антоніна Пія Германського
Сарматського, правнук божественного Анто-
ніна Пія, праправнук божественного Адріана,
прапраправнук божественного Траяна Парфян-
ського й божественного Нерви, Марк Аврелій
Антонін Пій Фелікс Август], наділений вла-
5 Дякуємо Д. Дану, С.Р. Тохтасьєву та А.І. Фалілєєву
за консультації з приводу походження цього імені.
Навряд чи ці імена пов’язані з зафіксованим у пан-
тікапейському написі IV ст. до н. е. КБН 179 іменем
Δροβολουζ, як припускав Л. Згуста (Zgusta 1955,
р. 288—289, § 580). Незрозуміло, чому А. Мочі (Mócsy
1954, р. 204) визнає М. Лартідія Дрібала з напису CIL
III, 3888 уродженцем північної Італії — Аквілеї; у са-
мому написі будь-які вказівки на це відсутні.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 51
дою трибуна 10 разів, імператор двічі, консул
двічі.
[Імена воїнів, що служи]ли в [десятьох]
преторіанських когортах — [I, II, III, IV, V,
VI, VII], VIII, IX, X Благочестивих Захисни-
цях — [які чесно й хор]обро завершили службу,
(яким) ми дарували право [законного шлюбу],
з обмеженням (його поширення) на єдиних і
перших дружин, так що, навіть якщо одружаться
[з жінками] перегринського статусу й (від них)
матимуть дітей, (діти будуть) як ніби вони
народилися від двох римських громадян.
[За три дні до] Календ квітня, [у консульство
Луція Септимія] Апра й Луція Аннія Максима.
[Когорта - - -] преторіанська Благочестива Захис-
ниця. [Такому-то] Дрібалу, [синові такого-то], (із три-
би) Елія, з Дуростору.
[Переписано й звіре]но з мідною плитою, що
прикріплена [у Римі на стіну за хра]мом божест-
венного Августа у Мінерви.
Швидше за все, власник диплома прето-
ріанець Дрібал почав військову службу в XI
Клавдієвому легіоні, розквартированому в
його рідному місті: переведення з легіонів до
преторіанських когорт було правилом в епоху
Септимія Севера, на відміну від допоміжних
підрозділів (крім виняткових випадків, напри-
клад, набір у преторіанські когорти легіонерів
та воїнів ал Вітелієм: Tac. Hist. 2, 94. Пор.
Mirković 1986, р. 185, Anm. 50). Для вступу
до легіону він повинен був уже мати римське
громадянство; на те, що він був спадковим
римським громадянином, вказує й назва його
триби (див. вище). Можна припустити, що його
батьком був один із ветеранів того самого XI
Клавдієвого легіону, який залишився жити в
Дуросторі (або його околицях) 6 після виходу у
відставку. У такому випадку його мати теж мала
бути римською громадянкою, оскільки ветерани
легіонів, на відміну від ветеранів допоміжних
підрозділів і преторіанців, імовірно, не мали
права conubium з жінками перегринського ста-
тусу та, відповідно, не могли мати від них
законних дітей, які успадковували громадянство.
У Дуросторі, що мав статус муніципія, знайти
дружину, яка б мала римське громадянство,
звичайно, було неважко.
Можливий й інший варіант: батько Дріба-
ла служив в одному з допоміжних підрозділів,
що підпорядковувався командуванню XI Клав-
дієвого легіону, а його матір’ю була місцева
дакійська жінка перегринського статусу. Батько
після виходу у відставку отримав громадянство
й conubium, відповідно, його син також був
римським громадянином, «як ніби був наро-
джений від двох римських громадян», що дало
йому змогу розпочати службу в легіоні. Однак
у цьому випадку батько Дрібала мав вийти у
відставку до отримання Дуростором статусу
муніципія на початку 160-х рр. і назви Munici-
pium Aurelium, інакше псевдотрібою батька й
сина була б, швидше за все, не Aelia, а Aurelia.
Оскільки його син вступив на військову службу
близько 190 р., він мав народитися приблизно
на 20 років раніше, близько 170 р., тобто при-
близно на 10 років пізніше виходу у відставку
батька, якому мало бути не менше 50 років. Це,
звичайно, цілком можливо, але перший варіант
(батько-легіонер, який мав громадянство ще до
виходу у відставку і зберіг свою належність до
псевдотріби Aelia) здаєть-ся більш імовірним.
Швидше за все, батько Дрібала був недавнім
громадянином, на що вказує належність його
сина (і, напевно, його самого) до псевдотриби
Aelia. Незалежно від свого громадянства,
батько Дрібала, як і його мати, ймовірно, мав
дакійське походження. У будь-якому разі син
отримав дакійське ім’я, що стало, відповідно
до звичайної практики, його cognomen. Від
батька він мав був успадкувати praenomen й
nomen: у другій половині II ст. успадковували
саме ці елементи tria nomina, на відміну від
cognomen.
Очевидно, Дрібал вирішив піти по стопах
батька, як це часто бувало серед «солдатських
дітей» (про «успадкування» військової профе-
сії у II ст. див.: Alföldy 2000, р. 48, з літ.), а
наявність римського громадянства дала йому
змогу вступити до легіону, розквартированого в
його рідному місті. Незабаром йому посміхну-
лася доля, і його було переведено до однієї з
преторіанських когорт. Як відомо, Септимій
Север після свого вступу в Рим у червні 193 р.
розпустив усю преторіанську гвардію й набрав
нову із кращих воїнів дунайських легіонів, які
привели його до влади; згодом ця практика
тривала і надалі, тому серед преторіанців було
багато ілірійців та фракійців (Herod. II, 13,5—
14,5; Cass. Dio LXXV, 1—2; кількісні дані див.:
Pferdehirt 2002, S. 149—150). Звичайна трива-
лість служби в преторіанських когортах стано-
вила 16 років, однак у III ст. відомі й триваліші
строки (CIL VI, 2697: 10 років у легіоні й 25 — у
гвардії; CIL VI, 32660: 6 років у легіоні й 20 — у
гвардії; більшу частину часу вони служили як
6 Якщо воїни не могли вказати своє рідне місто або
походили з поселень, що не мали міського статусу,
то в документах, що їх згадували, а згодом і в імпе-
раторській конституції і дипломі, могли вказувати
фіктивне origo. Ймовірно, при цьому могли виби-
рати найближче до справжнього місця народження
воїна велике місто. Нову «батьківщину» ветеран міг
оголошувати і в разі звільнення у відставку, вибрав-
ши те місто, де він збирався оселитися (пор.: Mócsy
1986, 447; Speidel 1986, 478—479).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 52
evocati, пор.: Durry 1954, р. 1628; 1968, р. 263—
264). У будь-якому разі можна стверджувати, що
Дрібал поступив на військову службу не пізніше
191 р. (за повних 16 років до своєї відставки).
Очевидно, він прослужив щонайменше два або
три роки у своєму легіоні (швидше за все, XI
Клавдієвому), після чого його було переведено
до преторіанської гвардії, що формувалася або
була вже сформована Септимієм Севером.
Отже, час служби в легіоні до переводу в
гвардію у цьому випадку було включено в 16
років вислуги, необхідної для виходу у відставку
в преторіанських когортах, що було загальним
правилом в епоху Септимія Севера (див.: Kene-
dy 1978, р. 288—296). Ймовірно, подібною була
кар’єра й чотирьох колег Дрібала, які вийшли у
відставку на рік пізніше, у січні 208 р., і на рік
раніше ніж він, у лютому 206 р.: L. Septimius
Perula, C. Valerius Bassus (Pferdehirt 2004, № 49,
50), C. Iulius Martinus й C. Iulius Passar (RMD
III, 188 й IV, 303). Два перших були уродженця-
ми Нікополя (очевидно, на Істрі), тобто майже
земляками Дрібала, два інших походили з
Верхньої Паннонії; всі вони, можливо, почина-
ли службу в розквартированих у дунайських
про-вінціях легіонах, що проголосили в 193 р.
імператором Септимія Севера, а потім їх було
переведено до преторіанської гвардії, швидше
за все, в перший рік його правління. Інший
ветеран-преторіанець, який вийшов у відставку
в 204 р., також, певно, починав службу в
дунайських легіонах: він був вихідцем зі Скупи
(сучасне Скоп’є) у Верхній Мезії (RMD IV,
302). Те саме стосується й уродженця Павталії
у Фракії M. Aurelius Syrio (без вказівки триби),
який вийшов у відставку в 202 або 203 р. (Pfer-
dehirt 2004, № 46). Можна припустити, що всіх
їх було переведено до преторіанських когорт
Септимієм Севером приблизно одночасно, а
різний час виходу у відставку пояснюється різ-
ним часом служби в легіонах до цього переводу.
Очевидно, Септимій Север гвардію формував
не лише з солдатів дунайських легіонів: напис
CIL VI, 210 повідомляє про одного преторіанця,
який вийшов у відставку на рік пізніше Дрібала,
в 208 р., а почав свою службу в 190 р. у легіоні
VI Ferrata, розквартированому в Палестині.
Оскільки цей легіон спочатку підтримував
Песценія Нігера та перейшов на бік Септимія
Севера, можливо, безпосередньо перед битвою
під Ісе, ветеран не міг бути переведений у
гвардію раніше цієї події, а швидше за все
перехід відбувся саме у зв’язку з цією подією;
таким чином, із 18 років своєї служби він провів
у Преторії не більше 13 (пор.: Kennedy 1978,
р. 290—291). Колега Дрібала M. Cominius Me-
mor (Pferdehirt 2004, № 48), який вийшов у від-
ставку одночасно з ним, був уродженцем Ісав-
рії (Галатія), однак у якому легіоні він служив до
переведення у гвардію, визначити неможливо.
Можна припустити, що після виходу у
відставку Дрібал повернувся до рідного Дуро-
стора, як це найчастіше робили ветерани-пре-
торіанці. За яких обставин його диплом по-
трапив на територію, розташовану далеко на
північ від Дунаю, що входила до зони по-
ширення черняхівської культури, можна лише
здогадуватися. Ймовірно, диплом потрапив до
здобичі, взятої у Дуросторі або його околицях
під час одного з варварських набігів III або
навіть IV ст., однак, звичайно, це залишається
не більше ніж здогадом.
Иванов Р., Атанасов Г., Доневски П. История на Силистра. I. Античният Дуросторум. Силистра. — София, 2006.
Калашник Ю.П. Обломок римского воинского диплома из Херсонеса // ТГЭ — 1984. — 24. — С. 165—168.
Тохтасьев С.Р. Из ономастики Северного Причерноморья: II. Фракийские имена на Боспоре // Этюды по антич-
ной истории и культуре Северного Причерноморья / Ред. А.К. Гаврилов. — СПб., 1992. — С. 178—199.
Эк В. Император как глава войска. Военные дипломы и императорское управление // ВДИ. — 2004. — № 3. —
С. 28—57.
Alföldy G. Das Heer in der Sozialstruktur des Römischen Kaiserreiches // Kaiser, Heer und Gesellschaft in der
Römischen Kaiserzeit. Gedenkschrift für Eric Birley / Hrsg. G. Alföldy, B. Dobson, W. Eck. — Stuttgart, 2000. —
S. 33—57.
Behrends O. Die Rechtsregelungen der Militärdiplome und das die Soldaten des Prinzipats treffende Eheverbot // Heer
und Integrationspolitik. Die römischen Militärdiplome als historische Quelle / Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln;
Wien, 1986. — S. 116—166.
Beneš J. Auxilia Romana in Moesia atque in Dacia. — Praha, 1978.
Boyce A.A. The Twelfth Imperial Acclamation of Septimius Severus // AJA. — 1949. — 53. — Р. 337—344.
Bujor E. Cu privire la unele monumente de la Durostorum // SCIV. — 1960. — 11. — Р. 141—154.
Dana D. Les Daces dans les ostraca du désert Oriental de l’Égypte. Morphologie des noms daces // ZPE. — 2003. — 143. —
Р. 166—186.
Dana D. Les noms de facture thrace dans LGPN IV: les noms fantômes et d’autres corrections // ZPE. — 2006. — 157. —
Р. 127—142.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 53
Degrassi A.I. Fasti consolari dell’Impero Romano. — Roma, 1952.
Detschew D. Die thrakischen Sprachreste. — Wien, 1957.
Durry M. Praetoriae cohortes // RE. — 1954. — 21, — Sp. 1607—1634.
Durry M. Les cohortes prétoriens. BEFAR, 146. — Paris, 1968. — Réimpression de l’édition 1938.
Eck W. Der Kaiser als Herr des Heeres; Militärdiplome und die kaiserliche Reichsregierung // Documenting the Roman
Army. Essays in Honour of Margaret Roxan / Ed. by J.J. Wilker. — London, 2003. — S. 55—87.
Fellmann R. Die 11. Legion Claudia Pia Fidelis // Les Légions de Rome sous le Haut-Empire / Ed. by Y. Le Bohec. — Lyon,
2000. — Р. 127—131.
Forni G. Le tribú Romane. III, 1. Le Pseudo-tribú. — Roma, 1985.
Gerov B. Zum Problem der Entstehung der römischen Städte am Unteren Donaulimes // Klio. — 1977. — 59. —
S. 299—309.
Gerov B. Landownership in Roman Thracia and Moesia (1st — 3rd century). — Amsterdam, 1988.
Holder A. Alt-Celtischer Sprachschatz. — Graz, 1961.
Ivantchik A., Krapivina V. A Roman Military Diploma Issued to a Sailor of the Classis Flavia Moesica // Chiron. —
2007. — 37 — P. 219—242
Jung J.H. Das Eherecht der römischen Soldaten // ANRW. — 1982. — II, 2, 14. — S. 302—346.
Kennedy D.L. Some Observations on the Praetorian Guard // Ancient Society. — 1978. — 9. — Р. 275—301.
Kienast D. Römische Kaisertabelle. — Darmstadt, 2004.
Lieb H. Die constitutiones für die stadtrömischen Truppen // Heer und Integrationspolitik. Die römischen Militärdiplome
als historische Quelle / Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln; Wien, 1986. — S. 322—346.
Mirković M. Die Entwicklung und Bedeutung der Verleihung des Conubium // Heer und Integrationspolitik. Die römisch-
en Militärdiplome als historische Quelle / Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln; Wien, 1986. — Р. 167—186.
Mócsy A. Die Bevölkerung von Pannonien bis zu den Markomanenkriegen. — Budapest, 1954.
Mócsy A. Die Namen der Diplomempfänger // Heer und Integrationspolitik. Die römische Militärdiplome als historische
Quelle / Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln; Wien, 1986. — Р. 437—466.
Părvan V. Municipium Aurelium Durostorum // Rivista di fi lologia e d’istruzione classica (Torino). — 1924. — 2. —
Р. 307—340.
Patsch. Durostorum // RE. — 1905. — 5, — Sp. 1863—1864.
Petrikovits, von H. Die Canabae Legionis // Beiträge zur Römischen Geschichte und Archäologie. II. 1976—1991 (Bei-
hefte der Bonner Jahrbücher, 49). — Köln, 1991. — S. 169—183. — (150 Jahre Deutsches Archäologisches Institut,
1829—1979. — Mainz, 1981. — S. 163—175).
Pferdehirt B. Die Rolle des Militärs für den sozialen Aufstieg in der römischen Kaiserzeit (Römisch-Germanisches
Zentralmuseum, Monographien, 49). — Mainz, 2002.
Pferdehirt B. Römische Militärdiplome und Entlassungsurkunden in der Sammlung des Römisch-Germanischen Zentral-
museums (Römisch-Germanisches Zentralmuseum, Kataloge vor- und frühgeschichtlicher Altertümer, 37). —
Mainz, 2004.
Ritterling. Legio // RE. — 1924—1925. — 12, — Sp. 1211—1829.
Rohden, von P. Aurelius, 46 // RE. — 1896. — 2, — Sp. 2434—2453.
Roxan M. Observations on the Reasons for Changes in Formula in Diplomas circa AD 140 // Heer und Integrations-
politik. Die römischen Militärdiplome als historische Quelle / Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln; Wien, 1986. —
Р. 265—292.
Rubin Z. Dio, Herodian, and Severus’ Second Parthian War // Chiron. — 1975. — 5. — Р. 419—441.
Schmidt K.H. Die Komposition in gallischen Personennamen // Zeitschrift für celtische Philologie. — 1957. — 26. —
S. 33—301.
Speidel M.P. The Soldiers’ Homes // Heer und Integrationspolitik. Die römische Militärdiplome als historische Quelle /
Hrsg. W. Eck, H. Wolff. — Köln; Wien, 1986. — S. 467—481.
Velkov V. Cities in Thrace and Dacia in Late Antiquity. — Amsterdam, 1977.
Velkov V. Durostorum — Drástăr — Silistra // Antike und Mittelalter aus Bulgarien / Hrsg. V. Bеševliev, J. Irmscher. — Berlin,
1960. — Р. 214—218.
Velkov V. Epigraphische Beiträge zur historischen Geographie der Moesia Inferior // Studia Balcanica (Sofi a). — 1970. —
1. — Р. 55—60.
Velkov V. Roman Cities in Bulgaria. — Amsterdam, 1980.
Vittinghoff F. Die rechtliche Stellung der canabae legionis und die Herkunftsangabe castris // Chiron. — 1977. — 1. —
Р. 299—318.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 54
Wagner W. Die Dislokation der römischen Auxiliarformationen in den Provinzen Noricum, Pannonien, Moesien und Da-
kien von Augustus bis Gallienus. — Berlin, 1938.
PIR2: Prosopographia Imperii Romani Saec. I—III: 2nd ed. / Ed. E. Croag, A. Stein, L. Petersen, K. Wachtel, M. Heil et al. —
Berlin, 1933.
RMD I: Roxan M.M. Roman Military Diplomas 1954 to 1977 (Inst. of Archaeology, Univ. of London, Occasional
Publication 2). — London, 1978.
RMD II: Roxan M.M. Roman Military Diplomas 1978 to 1984 (Inst. of Archaeology, Univ. of London, Occasional
Publication 9). — London, 1985.
RMD III: Roxan M.M. Roman Military Diplomas 1985 to 1993 (Inst. of Archaeology, Univ. of London, Occasional
Publication 14). — London, 1994.
RMD IV: Roxan M.M., Holder P. Roman Military Diplomas IV (Bull. of the Inst. of Classical Studies, Suppl. 82). —
London, 2003.
RMD V: Holder P. Roman Military Diplomas V (Bulletin of the Institute of Classical Studies, Suppl. 88). — London, 2006
Одержано 10.05.2007
А.И. Иванчик, О.Г. Погорилец, Р.В. Саввов
НОВЫЙ РИМСКИЙ ВОЕННЫЙ ДИПЛОМ С ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ
В статье публикуется римский военный диплом, обнаруженный летом 2006 г. в Хмельницкой обл. Диплом датируется
30 марта 207 г. и был выдан ветерану одной из преторианских когорт — уроженцу Дуростора (совр. Силистра), от имени
которого сохранился когномен Dribalus. Судя по имени, ветеран был дакийцем по происхождению. Скорее всего, после
выхода в отставку ветеран вернулся в родной Дуростор. Обстоятельства, при которых диплом попал на территорию
Хмельницкой обл., находящуюся далеко к северу от Дуростора, остаются неизвестными.
A.I. Ivantchyk, O.H. Pohorilets, R.V. Savvov
NEW ROMAN MILITARY DIPLOMA FROM THE TERRITORY OF UKRAINE
The article is a publication of a new Roman Diploma discovered in summer 2006 in Khmelnytska Oblast. The Diploma is dated
to 30 March 207 AD and was presented to a veteran of one of the Praetorian cohorts, native of Durostorum (Silistra today), and
of whose name only cognomen Dribalus preserved. Judging from the name the veteran was the Dacian by birth. Apparently,
after retirement the veteran returned to his native Durostorum. The circumstances in which Diploma appeared on the territory of
Khmelnytska Oblast, situated far north from Durostorum, remain unknown.
В археологічних фондах Національного музею
історії України (НМІУ) зберігається колекція від-
битків камей. Частину виробів вдалося атрибуту-
вати: їх було виготовлено дрезденським майстром
Філіпом Даніелем Ліппертом, решту — майстра-
ми XVIII—XIX ст.
Виробництво відбитків із різьблених каменів
та їх імітацій розвивалося поряд із мистецтвом
© М.А. ХОМЧИК, С.А. СОРОКІНА, 2008
М.А. Хомчик, С.А. Сорокіна
ВІДБИТКИ АНТИЧНИХ КАМЕЙ ХVІІІ ст. У ЗІБРАННІ
НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Статтю присвячено колекції відбитків античних камей, створеній у другій половині ХVІІІ ст. німецьким майс-
тром Ф.Д. Ліппертом.
гліптики вже в давнину. Саме завдяки ним ми
маємо змогу ознайомитися з багатьма гемами,
що слугували їм за зразок, але не збереглися до
нашого часу. Відбитки переважно виготовляли
зі скла. Скляні імітації, поряд зі справжніми
гемами, вирізаними з твердого каменю, при-
значалися для задоволення практичної потреби
людей в особистій печатці, що була найпоши-
ренішим знаком власності. У Давньому Римі
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69842 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:49:10Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іванчик, А.І. Погорілець, О.Г. Саввов, Р.В. 2014-10-23T13:51:11Z 2014-10-23T13:51:11Z 2008 Новий римський військовий диплом з території України / А.І. Іванчик, О.Г. Погорілець, Р.В. Саввов // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69842 Публікація римського військового диплома, виданого 30 березня 207 р. ветерану преторіанської когорти, який носив дакійський когномен Dribalus і був уродженцем Дуростору. В статье публикуется римский военный диплом, обнаруженный летом 2006 г. в Хмельницкой обл. Диплом датируется 30 марта 207 г. и был выдан ветерану одной из преторианских когорт — уроженцу Дуростора (совр. Силистра), от имени которого сохранился когномен Dribalus. Судя по имени, ветеран был дакийцем по происхождению. Скорее всего, после выхода в отставку ветеран вернулся в родной Дуростор. Обстоятельства, при которых диплом попал на территорию Хмельницкой обл., находящуюся далеко к северу от Дуростора, остаются неизвестными. The article is a publication of a new Roman Diploma discovered in summer 2006 in Khmelnytska Oblast. The Diploma is dated to 30 March 207 AD and was presented to a veteran of one of the Praetorian cohorts, native of Durostorum (Silistra today), and of whose name only cognomen Dribalus preserved. Judging from the name the veteran was the Dacian by birth. Apparently, after retirement the veteran returned to his native Durostorum. The circumstances in which Diploma appeared on the territory of Khmelnytska Oblast, situated far north from Durostorum, remain unknown. uk Інститут археології НАН України Археологія Публікації археологічних матеріалів Новий римський військовий диплом з території України Новый римский военный диплом с территории Украины New Roman Military Diploma from the Territory of Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Новий римський військовий диплом з території України Іванчик, А.І. Погорілець, О.Г. Саввов, Р.В. Публікації археологічних матеріалів |
| title | Новий римський військовий диплом з території України |
| title_alt | Новый римский военный диплом с территории Украины New Roman Military Diploma from the Territory of Ukraine |
| title_full | Новий римський військовий диплом з території України |
| title_fullStr | Новий римський військовий диплом з території України |
| title_full_unstemmed | Новий римський військовий диплом з території України |
| title_short | Новий римський військовий диплом з території України |
| title_sort | новий римський військовий диплом з території україни |
| topic | Публікації археологічних матеріалів |
| topic_facet | Публікації археологічних матеріалів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69842 |
| work_keys_str_mv | AT ívančikaí noviirimsʹkiivíisʹkoviidiplomzteritorííukraíni AT pogorílecʹog noviirimsʹkiivíisʹkoviidiplomzteritorííukraíni AT savvovrv noviirimsʹkiivíisʹkoviidiplomzteritorííukraíni AT ívančikaí novyirimskiivoennyidiplomsterritoriiukrainy AT pogorílecʹog novyirimskiivoennyidiplomsterritoriiukrainy AT savvovrv novyirimskiivoennyidiplomsterritoriiukrainy AT ívančikaí newromanmilitarydiplomafromtheterritoryofukraine AT pogorílecʹog newromanmilitarydiplomafromtheterritoryofukraine AT savvovrv newromanmilitarydiplomafromtheterritoryofukraine |