Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.)
Рецензія на збірник: Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / Под ред. А.Б. Бернацки, Е.Ю. Клениной Севастополь: Издат. дом «Максим», 2006. — 240 с....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69851 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / С.Б. Сорочан // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 103-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860267780075421696 |
|---|---|
| author | Сорочан, С.Б. |
| author_facet | Сорочан, С.Б. |
| citation_txt | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / С.Б. Сорочан // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 103-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Рецензія на збірник: Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / Под ред. А.Б. Бернацки, Е.Ю. Клениной Севастополь: Издат. дом «Максим», 2006. — 240 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:02:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 103
До написання цієї замітки спонукала книга,
видана у 2006 р. колегами за археологічними
розкопками й дослідниками Херсонеса, керів-
никами українсько-польського проекту «Топо-
графія римського та ранньовізантійського Хер-
сонеса Таврійського» (Національний заповід-
ник «Херсонес Таврійський» та Університет
ім. Адама Міцкевича у Познані). Монографію
присвячено публікації результатів дослідження
рідкісної візантійської критої цистерни, роз-
копаної біля Володимирського собору в серп-
ні—жовтні 2002 р. За цей проект з українського
боку відповідала вчений секретар національно-
го заповідника «Херсонес Таврійський» канди-
дат історичних наук Є.Ю. Кленіна, з польсько-
го — археолог, викладач Інституту історії Уні-
верситету ім. Адама Міцкевича у Познані, кан-
дидат історичних наук А.Б. Бернацький. Польо-
ві роботи здійснювали завідувач архітектур-
но-археологічного відділу заповідника С.Г. Ри-
жов, член науково-дослідницької групи, на яко-
го було оформлено Відкритий лист, і колега з
Познанського університету Ю. Беднарчик.
Саме по собі звернення до студіювання та-
кої актуальної теми, як топографія Херсонеса,
можна лише вітати, як і публікацію результатів
досліджень, оскільки, як правило, їх затриму-
ють й нерідко надовго. Спочатку здивувало
лише те, що книгу було видано під обкладинкою
«Херсонеського збірника», але без його редак-
ційної ради, і те, що зусилля було зосереджено
на публікації матеріалів нехай незвичайної, але
всього водозбірної цистерни, виявленої під час
дослідження площі навколо Володимирського
собору, а не кількох значущих храмів, вклю-
чаючи знаменитий п’ятиапсидний, досліджу-
ваний учасниками проекту приблизно у той
самий час у південно-західній частині городи-
ща. Це вказувало на погано прихований факт
сенсаційності, прагнення привернути увагу до
пам’ятки будь-якою ціною. З цього погляду ав-
тори книги своєї мети досягли.
Уже у вступі А.Б. Бернацький та Є.Ю. Клені-
на вкрай різко звинуватили С.Г. Рижова, зас-
тупника генерального директора з наукової
© С.Б. СОРОЧАН, 2008
консервації, к. і. н. Л.В. Седікову та Дж. Кар-
тера, професора Інституту класичної археоло-
гії Техаського університету в «абсолютному
насильстві над основними правами авторів, які
належать дослідникам археологічного об’єкта»
(с. 15). Наскільки можна зрозуміти, «насильс-
тво» полягало у тому, що консервацію цистер-
ни, яка швидко руйнувалася, з подальшою її
засипкою виконала влітку наступного року не
українсько-польська, а українсько-американсь-
ка експедиція на чолі з генеральним директо-
ром заповідника Л.В. Марченко та згаданими
Л.В. Седіковою і Дж. Картером. У польської
сторони не було коштів для такої консервації і
їх, як і спеціалістів, надала американська сто-
рона, яка, на думку авторів книги, скористала-
ся плодами чужої праці, опублікувавши у ра-
порті безпосереднього виконавця консервації
К. Кліра ... результати своїх власних, проведе-
них ними самими заходів (sic!).
Слід зазначити, що консерваційні та рес-
тавраційні роботи у Херсонеському заповідни-
ку — справа вкрай важка, обтяжлива й дорога.
Часом вона спричинює гарячі дискусії з при-
воду методик та способів консервації, про що
вже доводилося писати (Сорочан, Крупа 2005,
с. 443—446). Відповідь на наші переважно ме-
тодичні зауваження підтвердила «занедбаність»
питання й небажання розуміти різницю між
декларованою програмою про наміри плано-
ваних консерваційних робіт і реальним звітом
про подібні роботи з пакетом усієї необхідної
заключною документації (Бернацки, Кленина,
Розпендовски 2006, с. 451—460). Проте нікого
ще не звинувачували так, як це зробили авто-
ри книги про розкопки цистерни. Це звучить
так само дивно, несправедливо й безглуздо, як
могли б звучати наші претензії до Л.В. Марчен-
ко щодо проведення силами заповідника від-
повідних робіт на куртинах цитаделі Херсоне-
са, де очолювана нами Харківська експедиція
здійснює розкопки уже багато років. Не маю-
чи відповідних коштів, можна лише дякувати
керівництву музею за допомогу, яку воно надає
у справі консервації та вивезення відвальної
землі з цього об’єкта. Закиди і докори тут не-
доречні, оскільки пріоритетні, виняткові права
С.Б. С о р о ч а н
Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического.
Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) /
Под ред. А.Б. Бернацки, Е.Ю. Клениной
Севастополь: Издат. дом «Максим», 2006. — 240 с.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 104
того, хто здійснює археологічні розкопки, на
обробку матеріалів від цього жодним чином не
страждають.
Ще більш шокуючою є інша сторінка всту-
пу до книги (с. 15), присвячена розгляду наших
міркувань, висловлених з приводу критої цис-
терни у монографії «Византийский Херсон»
(Сорочан 2005, с. 905—907). Очевидно, для по-
силення ефекту цей гіперкритичний розгляд бу-
ло конспективно повторено А.Б. Бернацьким в
розділі про архітектуру та конструкцію цистер-
ни (с. 23). Приводом для нападок стало те, що,
намагаючись створити узагальнювальне інтер-
претаційне уявлення про всі відомі пам’ятки ві-
зантійської агори ранньосередньовічного Хер-
сона, чого досі не робив ніхто, я стисло торк-
нувся цього цікавого об’єкта, що входив до пе-
риметра агори, щоб спробувати зрозуміти його
можливі місце і роль у системі храмів та інших
споруд, розміщених на площі. Відомості наші
були вкрай обмеженими: довелося спиратися
на результати попередніх, дуже давніх й тому
погано документованих досліджень пам’яток
агори, власні візуальні спостереження, в тому
числі й огляд розкопаної цистерни, що простоя-
ла незасипаною взимку—навесні 2003 р., а та-
кож розлогу статтю (газета «Слава Севастопо-
ля», 2002, № 234) відомого севастопольсько-
го журналіста Леоніда Сомова про результати
розкопок цистерни, яку він написав на основі
повідомлень археологів, імовірно, передусім
С.Г. Рижова.
А.Б. Бернацький та Є.Ю. Кленіна звинува-
тили мене у негідному поспіхові, «відвертих
підтасовуваннях фактів», неточностях, «інси-
нуаціях», причому зроблено це було у безапе-
ляційному й образливому тоні. Я був вистав-
лений перед читачами як якийсь шарлатан, що
займається науковою фікцією. Першим моїм
бажанням було залишити подібну профанацію
на сумлінні її авторів, не надаючи надто ве-
ликого значення подібній «критиці». Врешті-
решт, будь-хто має право відверто заявити про
свої погляди, без остраху, що вони комусь не
сподобаються. Однак після певних роздумів я
зрозумів, що таке мовчання вже ipso facto може
бути розцінено обвинувачами як мою згоду з
таким безсовісним шельмуванням й визнання
певної вини. Відповісти необхідно, адже
ситуацію подано так, немовби я, як нахабний
дрібний злодюжка, поквапився залізти до
кишені високоповажного, респектабельного й
усезнаючого пана.
Крім того, за цими дійсно інсинуаціями мож-
на побачити сліди давно вже відомої небезпеч-
ної хвороби, що набирає сили й загрожує пере-
творитися на епідемію. Йдеться про те, що
«С.Б. Сорочан не отримав <...> офіційного дозво-
лу на використання архівних матеріалів нашої
експедиції, які зберігаються у Національному
заповіднику та Інституті археології НАН Украї-
ни» (с. 15). Слід було б уточнити: не отримав і
не міг отримати через те, що польовий звіт про
розкопки цистерни було засекречено, немов якісь
«ікс-файли». Через це, дійсно, жодного посилання
на нього не було й не могло бути в принципі.
Таке небажання ділитися з колегами резуль-
татами своєї польової праці нерідко прикри-
вається заявами про авторське право й по-
бажанням in petto: «А ти погни горба на роз-
копі, як я, тоді й будеш претендувати на звіт».
При цьому забувається, що йдеться не про
п’ятирічне право дослідника на обробку й пуб-
лікацію знайдених ним артефактів, яке ніким
не оспорюється, а про державний документ,
зданий до державної установи не з доброї волі
автора, а тому, що цього потребують правила
отримання Відкритого листа на розкопки (див.
пункт 5 Положення), отже, ставитися до такого
документа за принципом «хочу — даю, хочу —
ні» не випадає. Це виглядає так само дивно й
незрозуміло, як імовірні химерні побажання
автора (або авторів) опублікованої статті чи
книги, щоб його працю не читали й не вико-
ристовували у наукових студіях. Не бажаєш —
не пиши. Не хочеш, щоб бачили твій звіт, — не
копай, згідно з Відкритим листом. Ось і все, що
можна порадити у такому випадку. Пункт 6.3.
«Інструкції про оформлення наукового звіту»,
на який посилаються опоненти, зовсім не
передбачає, що знайдене археологом і його звіт,
про який йдеться в пункті 6.1, — це одне й те
саме (Бернацки, Кленина, Розпендовски 2006,
с. 459). Тут, безумовно, криється омана.
Крім того, у Кодексі етики професійного ар-
хеолога, нещодавно ухваленому на засіданні
вченої ради Інституту археології НАН України,
у розділі про ставлення до археологічних дже-
рел цілком доречно наголошено, що «оригіна-
ли наукових звітів, де зафіксовано результати
археологічних розкопок та розвідок, не можуть
зберігатися поза межами державної установи»,
а в розділі про публікацію та використання ма-
теріалів розкопок уточнено, що право керівни-
ка розкопок на публікацію матеріалів «... перед-
бачає вільний доступ колег до звітів, а з дозво-
лу автора і його матеріалів (виділено мною —
С. С.)» (Археологія. — 2006. — № 4. — С. 106).
Не дозволяти іншим користуватися його звіта-
ми (а не матеріалами!) автору ніхто не реко-
мендує. «Засекречувати» ж польові звіти стало
певною неофіційно визнаною нормою, коли їх,
здані в архіви (чи ще гірше — здані й одразу
забрані), роками не видають на руки користу-
вачам тому, що «так забажали їхні автори». Тим
часом ці звіти включаються на правах рукописів
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 105
до списків праць тих самих науковців, які на-
магаються гальмувати роботу інших. Ця нездо-
рова конкуренція, атмосфера наукового егоїз-
му й спричинює шельмування, продемонст-
роване у рецензованій книзі. Незрозуміло, чим
ще можна пояснити небажання колеги бачити
посилання на його працю, якою є звіт. Здава-
лося б, навпаки, це має бути ще одним визнан-
ням результатів його нелегкої праці, цінності
отриманого. Аж ні! Наперекір здоровому глуз-
ду «засекречується» абсолютно все, внаслідок
чого гальмуються інші дослідження й розви-
ток науки в цілому. Чи не час замислитися над
хибністю подібної тактики і покласти їй край?
Звинувачувати можна лише тоді, коли матеріа-
ли свідомо сфальсифіковано або вкрадено, на
них не зроблено посилань або чужі спостере-
ження видано за свої власні. Це, дійсно, ганьба,
не гідна науковця будь-якого рівня.
Повертаючись до «безталанної» цистерни,
яка стала приводом білянаукового скандалу,
слід зауважити, що я завжди робив посилан-
ня на матеріали, які використовував. Це навіть
викликало ще одне нарікання з боку моїх опо-
нентів: «…половина тексту — це цитати ін-
ших дослідників з газетних заміток місцевого
рівня» (с. 15). Посилання плагіатом чи фаль-
сифікацією не назвеш. Погрішності ж у розмі-
рах цистерни, до речі, не значні (6,1/5,9 × 5,4 ×
× 6 проти 5,5 × 5,5 × 6,3 м), пояснюються саме
тим, що мені довелося опиратися на непере-
вірені матеріали. До того ж у обмірах об’єкта,
який, подібно до всіх візантійських споруд, бу-
дували без точних вимірів, завжди виникають
різні похибки. Наприклад, отвір над так зва-
ним підземним храмом на головній поздовж-
ній вулиці вимірювали неодноразово, й кож-
ного разу дослідники вказували близькі, але
відмінні розміри (див.: Сорочан 2005, с. 742).
Глибину ж водозбірної цистерни однією циф-
рою взагалі визначити складно, адже верхні
ряди кладки її каменів збереглися по-різному.
Реально вона досягала не «приблизно 6,00 м»,
як зазначають археологи, і не 6,3 м, як визна-
чив я, а більше. До того ж вимірювати можна
як із зовнішнього боку кладки споруди, так і
внутрішнього, а доцільніше було б здійснити
обидва ці виміри, чого, на жаль, не зробив ні я,
ні автори книги. Висота двох колон вторинного
використання, узятих будівельниками з якогось
великого ранньовізантійського храму Херсона,
була визначена мною приблизно в 5 м, оскіль-
ки з капітелями та опорою склепіння вона була
вищою за 4 м. Однак найголовніше було уяви-
ти для порівняння загальну місткість споруди,
тому мною й було отримано остаточну цифру
180 м3, що навряд чи суттєво відрізняється від
реальної, навіть якщо взяти до уваги, що резер-
вуар наповнювали водою приблизно наполови-
ну (с. 219). Наголошую, що цистерну, тим біль-
ше її матеріали, я не збирався «видавати», мене
пам’ятка цікавила не сама по собі, а в контексті
інтерпретації ранньосередньовічних пам’яток
усієї агори.
До речі, ці спостереження не дають змоги
віднести цистерну до «агротехнічних споруд»
(с. 13) і вважати, що вона була розміщена у
дворі простого квартального житлового будин-
ку (с. 25). У висновках книги А.Б. Бернацький
та Є.Ю. Кленіна висловили думку, що резер-
вуар був призначений для постачання питної
води мешканцям будинку та для забезпечення
технічних потреб сусідньої квартальної бані
(с. 219), а ще до цього Єжі Розпендовські обе-
режно зауважив, що «цистерна могла слугувати
для водопостачання не лише одного кварталу»
(с. 29). Останнє почасти збігається з моїм вис-
новком, оскільки звичайним міським будинком
і взагалі будинком таку будівлю не назвеш, до
того ж поряд з нею на агорі були розміщені
інші споруди — палатії — особливі потестар-
ні житлові комплекси, що потребували висо-
ких параметрів добробуту, в тому числі й водо-
постачання (див.: Сорочан 2005, с. 901—906).
З приводу одного з них, інтерпретованого нами
як літописні «палати Анни», опоненти відгук-
нулися лише як про «подальші інсинуації де-
яких дослідників» (с. 15), хоча ці самі «інсину-
ації» добре вписуються в загальну картину аго-
ри й дають змогу уявити її у цілому, чого немає
у рецензованій книзі й навіть не ставилося як
завдання авторами.
Це дуже дивно виглядає на тлі загального
нарису адміністративно-політичної історії ві-
зантійського Херсона IX—XI ст., написаного
М.О. Алєксєєнком, який укладачі вважали за
необхідне включити до книги про розкопки
цистерни (с. 17—21). Написаний цілком доб-
ротно, у нарисі зазначено про чиновників фем-
ного Херсона одночасно як муніципальних та
імперських службовців (с. 20), що суперечить
імперському законодавству. Тут знову прогля-
дає спроба повернутися до старої ідеї про
немовби «традиційне прагнення Херсона до
певної самостійності в управлінні міським
господарством», хоча жодні елементи місцевого
міського управління (саме управління, а не
«самоуправління»), включаючи куратора з
імперським саном, на це не вказують (див.: Со-
рочан 2005, с. 582—677). Курії у роменських
містах вже давно не мали реальної влади, а оз-
наки їхнього самоврядування юридично пере-
творилися на «привиди» після видання новели
Лева VI Мудрого, який заявив, що «справи на-
були іншого виду й один тільки імператор про
все піклується й усім керує» (Сборник 1951,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 106
с. 143—144, № 3—4; Лебедева 1981, с. 111—
113). З чим можна безумовно погодитися, так
це з висновком, що ми маємо справу з типо-
вим провінційним візантійським містом, діяль-
ність адміністрації якого постійно контролю-
вала дер-жавна влада (с. 21). До непорозумінь
можна віднести згадку у нарисі якогось русь-
ко-візантійського договору 952 р. і «грошового
викупу за Херсон», який нібито отримав князь
Володимир (с. 19). Насправді Володимир мав
повернути завойований Корсунь як викуп за
наречену царської крові.
Утім до розкопаної гідротехнічної спору-
ди все це не має прямого відношення. У книзі
вона випадає з комплексу оточуючих пам’яток,
за визнанням самих авторів, є «абсолютно вир-
ваною з історичного та архітектурного контек-
сту» (с. 16). Водночас прив’язування пам’ятки
до політичних подій XI ст. сприймається як
нав’язлива, штучно задана гіпотеза про мож-
ливість використання резервуара як підземної
в’язниці.
Те, що цистерну частково вирубано у скелі,
облицьовано кам’яною кладкою на вапняному
та гідравлічному розчинах, видно навіть на
фотографіях. Так побудовано численні херсо-
неські цистерні, й ця — не виняток. На наш
погляд, тут немає предмету для дискусії. Наше
датування цистерни було запропоновано як
припущення, оскільки, як зазначили автори
книги (с. 24, 41, 219), більшість таких споруд,
відомих у Константинополі, належать до ран-
ньовізантійського часу й були в експлуатації
протягом кількох століть. Результати радіо-
вуглецевих досліджень, звичайно, важливі, але
й вони ще не є вирішальним доказом будівництва
цистерни не раніше другої половини ІХ ст.
(с. 219), оскільки подібні дослідження не виріз-
няються особливою точністю, до того ж проби
брали із засипу цистерни, тобто їх вік може
свідчити не про будівництво цистерни, а про
час, коли вона, подібно до великої водозбірної
споруди біля Південних воріт Херсонеса, могла
припинити діяти за своїм призначенням. Будів-
ництво споруди і її засип, звичайно, не одне й те
саме. Навіть якщо йдеться про дерев’яні зразки
будівельних конструкцій, балок (про що в книзі
не згадано), зрозуміло, що на об’єкті, який
використовували протягом століть, їх мали
періодично оновлювати. Жодна дерев’яна конс-
трукція не протримається з VII до XI ст., тим
більше у вологому приміщенні критого басей-
ну. На наявність ремонтів вказує і потужність
гідроізоляційної обмазки не менш ніж у два
шари.
Про стратиграфію, як і характер залягання
культурних шарів та матеріал із засипу, нам
дійсно нічого не було відомо, але не тому, що
нас це «абсолютно не цікавило», адже секрет
тримався у строгій таємниці, як і опис монет
із розкопок цистерни. Про монети Василія ІІ
нам довелося дізнатися зі згаданої уже газетної
статті. Як можна зрозуміти з розділу книги,
підготовленого М.О. Алєксєєнком, й присвя-
ченого аналізу нумізматичних матеріалів,
останніми за часом побутування з непотри-
вожених шарів засипу були не найчисленніші
монети Василія ІІ, а три монети Романа IV
Діогена, тобто все-таки ХІ ст. (с. 85—94). Біль-
ше того, звернення до опублікованих матері-
алів стратиграфії показує, що цистерну заси-
пали неодномоментно, її заповнення від-
бувалося у кілька етапів, протягом більшої
частини ХІ ст. Це, зокрема, засвідчує наяв-
ність у нижніх шарах засипу візантійської
білоглиняної поливної кераміки, тоді як у верх-
ній частині заповнення наявні уламки вже
пізньовізантійської білоглиняної розписної ке-
раміки та червонолакового полив’яного посу-
ду, серед якої переважають знахідки тарілок із
орнаментом «сграфітто» (с. 104). Крім того, на
самому дні цистерни, навіть у відстійнику,
трапляються фрагменти амфор, глеків із плас-
кими ручками й амфор із дугоподібними руч-
ками. Слід також зазначити, що черепи-
цю — кераміди й каліптери з покрівлі склепіння
(близько 30 % керамічного матеріалу) було
знайдено переважно у найнижчих шарах, там
само, де і кам’яний завал (с. 96), а ось вимостки
підлоги з бутового каменя, «нещільно укла-
дених скельних уламків» (шар 8, с. 28), яку
нібито зробили на дні цистерни після при-
пинення її функціонування як водозбірної
споруди, на стратиграфічному розрізі немає
(рис. 11). Простежено лише кам’яний завал від
0,7 до 1,4 м. Крім того, нижні камені мають тут
залозисті сліди, що вказують на наявність води,
як на стінах, так і на колоні на висоті близько
0,4 м від підлоги (с. 28).
Процес запустіння й засипання цистерни
міг розпочатися після 20—30-х рр. ХІ ст., що
добре пов’язується як із поєднанням датуваль-
них груп кераміки з розкопаного комплексу (с.
107), так і слідами руйнувань, що простежу-
ються на всій території Херсонеса того часу,
і , цілком імовірно, були пов’язані з наслідками
потужного землетрусу. Напевно, автори самі
схилялися до подібної думки, адже у висновках
зазначили, що «цистерна припинила функціо-
нувати за своїм прямим призначенням, ймовір-
но, у зв’язку з подіями кінця Х — початку
ХІ ст., які призвели до часткового руйнування
системи водопостачання візантійського Херсо-
неса» (с. 219). Більше того, вони правильно за-
значили, що остаточний засип відбувся внаслі-
док розбирання і перебудови території кварталу
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 107
VII, датованого серединою ІХ — кінцем ХІ ст.,
з метою його перепланування (с. 220). Цікаво,
що формування основного засипу цієї споруди
наприкінці ХІ — на початку ХІІ ст. точно збі-
гається з припиненням існування архітектур-
ного комплексу фемного Преторію з гарнізон-
ною триапсидною церквою у цитаделі, що мо-
же свідчити про певні нові процеси у житті
міста (Сорочан 2005, с. 997—1006).
До речі, саме переконаність у правильності
датування засипу цистерни ХІ ст. відіграла
злий жарт із М. Новак, яка віднесла майже
всі індивідуальні знахідки з засипу до цього
століття. Безсумнівно, вони потрапили туди з
уже перевідкладених засипів, у яких мішанина
була цілком звичною справою. Отже, якщо з
датуванням уламків скляних браслетів XI—
XII ст. ще можна погодитися, то цвях і астрагал
цим часом точно датувати не можна (с. 144, № 9;
с. 153, № 136).
Хоч би яким бурхливим було для херсонитів
ХІ ст., дійсно багате на перевороти, інтриги,
заколоти, зводити походження різноманітних
графіті у нижній частині цистерни до версії
про використання приміщення підземного ба-
сейну як місця ув’язнення все ж можна лише
гіпотетично, ставлячись до цього як до недо-
веденого припущення. Нам уже доводилося
коментувати цю оригінальну думку — більше
сміливу, ніж аргументовану (Сорочан 2005, с.
906, прим. 862). Тим часом дехто вбачає наяв-
ність тут навіть двох великих змін в’язнів («як
сподвижники й соратники Георгія Цули, так й
інші міські аристократи, які очолили заколот
через півстоліття») (с. 89). Відповідальність та-
кого висновку залежить лише від ступеня уяви
тих, хто насмілився його зробити. Накладання
одних графіті на інші, раніші, навряд чи може
свідчити про взаємну антипатію людей, що їх
наносили, як і про розділення, за припущенням
А. Бжутовської, на «морську» і «степову» гру-
пи (с. 55—84). Набір графіті досить різноманіт-
ний, тут є як порівняно складні композиції з
написами церковного змісту, так і примітивні
малюнки, але сам по собі набір сюжетів із зоб-
ражень корабликів чи коників, вершників, пе-
сиків, пташок, хрестів досить звичний: подіб-
ні малюнки можна побачити на інкерманських
скелях чи як мітку на середньовічній черепиці
Херсона. Стверджувати, що люди, які їх ство-
рювали, були представниками різних культур
чи традицій, не можна (с. 220). Це представ-
ники провінційної роменської культури (пор.:
Романчук, Быков 1981, с. 143—146; Романчук
1997, с. 281—287). У такому людному місці як
агора, де деякий час стояла незасипаною зруй-
нована покинута цистерна з її ідеальними для
нанесення графіті цем’янковими стінами, див-
но було б не очікувати появи продряпаних ма-
люнків і написів.
У будь-якому випадку критий шестидоль-
ним камарним склепінням резервуар цілком
очевидно створювали як гідротехнічну споруду,
на що вказують підведені до нього лоткоподіб-
ні водоводи, які використовувалися у кілька
етапів. Тим часом ідея з цистерною-в’язницею
стала настільки нав’язливою, що проглядає ін-
коли між рядків писань істориків. Так, наяв-
ність біля дна цистерни значного скупчення
стулок мушель молюсків логічно пояснити не
раціоном харчування в’язнів, а тим, що її заси-
пали сміттям і кухонними відходами (с. 28, 95).
Подібна картина спостерігається і в засипу ве-
ликого громадського водосховища біля Півден-
них воріт та в покинутих рибозасолювальних
цистернах міста. Аналіз остеологічного ма-
теріалу, зроблений О.П. Журавльовим, вказує
на наявність у засипу цистерни кісток биків,
овець, кіз, свиней, коней, кулана, кабана, оле-
ня, зайця, а також домашніх собак і котів (ос-
танніх відповідно 8 і 2 %), що, на думку автора,
є «характерною особливістю даного об’єкта»,
оскільки «навряд чи в’язнів цієї тюрми гарно
годували» (с. 171). За цією логікою до зовсім
похмурих припущень спонукають кістки дво-
трирічної дитини та трьох дорослих людей,
знайдені у різних шарах усе того ж засипу
(с. 217—218). Виникає сакраментальне питан-
ня: яким чином усіх цих собак і котів в’язні го-
тували у своїй підземній в’язниці? Хіба що з
голоду вживали виключно в сирому вигляді?
Звичайно, немає потреби в таких химерних
припущеннях, що суперечать відомому «прин-
ципу Оккама»: для засипу брали перевідкладе-
ну землю, як це часто було в Херсоні, вона була
насичена фрагментами кераміки, будівельних
деталей вторинного використання, уламками
побутових речей, сміттям, а чи не першим, що
потрапило у яму, на яку в ХІ ст. перетворилася
покинута цистерна, стали трупи кішок і собак.
Особливо наших опонентів здивувало те,
що ми вважали розкопану цистерну вже давно
відкритою, оскільки в цьому випадку їм не від-
водилася роль першовідкривачів, а лише про-
довжувачів дослідження об’єкта. На наш по-
гляд, роль не менш пошанована й важлива, а
можливо, й навіть важливіша. Наведені мірку-
вання мають право на існування і заслуговують
на увагу. К. Крузе, розкопуючи хрестоподіб-
ний храм № 27 посеред агори, виявив «грот»,
який слугував водосховищем з підведеними
до нього керамічними трубами (Тункина 2002,
с. 512). Імовірно, стан гідроспоруди після її
відкриття був настільки технічно придатним,
що в «Записке о восстановлении древних свя-
тых мест по горам Крымским» (1850 р.) архі-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 1 108
єпископ Іннокентій пропонував поновити храм
№ 27 і, зокрема «... поновити давню цистерну,
що знаходиться при церкві» (Тункина 2002,
с. 525). Навряд чи щось інше могло так нага-
дувати криту, на камарному шестидольному
склепінні водозбірну підземну цистерну по-
ряд із храмом № 27, як цей «грот», відкритий
К. Крузе. Укладений у листопаді 1827 р. за дору-
ченням інженера-полковника Вербовського ко-
роткий опис басейну з входами трьох водоводів
позбавлений плану (він загубився), але цілком
очевидно має відношення до агори. Наведені
розміри дійсно не збігаються з розмірами роз-
глянутої цистерни. Швидше за все, їх визнача-
ли приблизно, без точного вимірювання: «один
сажень у квадраті, майже стільки заглиблен-
ня», тоді як розміри рукавів, які зверху підво-
дили воду, вказані точніше — до футів і дюй-
мів (Тункина 2002, с. 510), що свідчить не про
недбалість у вимірах, здійснених військовими
інженерами, а про те, що водозбірну цистерну
належно не розкопували, що цілком зрозуміло:
порівняно з храмом вона в той час становила
менший інтерес. Цим може пояснюватися й не
потривожена нижче шарів 1—2, тобто 1,5 м уг-
либ від денної поверхні, стратиграфія її засипу.
Проте навіть якщо це не та сама цистерна, во-
дозбірний «грот» Крузе заслуговує на увагу, й
у такому припущенні ми не вбачаємо жодних
«інсинуацій» чи «підтасовувань фактів».
У чому можна погодитися з колегами, так це
в тому, що К.К. Косцюшко-Валюжинич, який
здійснював розкопки агори, на цю цистерну,
очевидно, не вийшов. Вона не могла не привер-
нути його увагу, оскільки керівник розкопок
відзначив 17 цистерн на площі навколо Воло-
димирського собору, що будувався. При цьо-
му конкретно він згадав лише про одну з них,
по суті, глибокий дренажний колодязь (Про-
изводство 1893, с. 4—5). Слід наголосити, що
дослідник розкопував плантажним способом
саме на схід від собору, але «вузькою смугою,
від тротуару храму до тимчасового музею»,
оскільки весь інший простір було забудовано
тимчасовими сараями і завалено величезною
кількістю каміння (Производство 1893, с. 3).
Значна частина пам’яток агори загинула
або залишилася недослідженою. З ХІХ ст. до
нас дійшли лише відомі плани архітекторів
Медвєдєва та Вяткіна, про високу якість яких
писали й мої прискіпливі колеги («рівень точ-
ності <...> креслення перевершив усі наші
сподівання») (с. 13). Відповідно, залишається
можливість працювати з тим, що є. Усе інше —
порожні нарікання.
Нові відкриття і факти дають надію на мож-
ливість просунутися вперед у пошуку істини.
Мати свої погляди і здогади — це питання жит-
тя, до того ж неодноразово траплялося, коли
те, що спочатку відкидали, врешті-решт ви-
знавали. Кожен дослідник має право захищати
свої погляди, інтерпретації джерел, історичні
реконструкції, як і кожен — заперечувати, про-
понувати свої аргументи, вказувати на су-
перечності. Важливо, коли це робиться в дусі
коректної співпраці й наукової полеміки. Якщо
ж дискусія перетворюється на шельмуван-
ня — наука закінчується, а це вже спільний зби-
ток для всіх нас.
С.Б. СОРОЧАН
Бернацки А.Б., Кленина Е.Ю., Розпендовски Е. К вопросу о сохранении архитектурно-археологических объектов в
Херсонесе Таврическом и этике в археологии // АДУ 2004—2005 рр. — Київ; Запоріжжя, 2006. — Вип. 8.
Лебедева Г.Е. К проблеме городского самоуправления в Византии VIII—IX вв. // Средневековый город. — Сара-
тов, 1981. — Вып. 6.
Производство археологических раскопок. I. В Таврической губении. 1) В Херсонесе // ОАК за 1891 г. — СПб.,
1893.
Романчук А.И. Херсон XIV в.: каким могли видеть свой город херсониты // Античный мир. Византия. К 70-летию
проф. В.И. Кадеева. — Харьков, 1997.
Романчук А.И., Быков М.Я. Рисунки средневековых кораблей из крепости Каламита // ВВ. — 1981. — 42. —
С. 143—146.
Сборник документов по социально-экономической истории Византии. — М., 1951
Сорочан С.Б. Византийский Херсон (вторая половина VI — первая половина Х вв.). Очерки истории и культуры. —
Харьков, 2005. — Ч. 1, 2.
Сорочан С.Б., Крупа Т.Н. К проблеме сохранения архитектурно-археологических объектов в Херсонесе и о со-
блюдении реставрационной этики в археологии // АДУ 2003—2004 рр. — Запоріжжя, 2005. — Вип. 7.
Тункина И.В. Русская наука о классических древностях юга России (XVIII — середина XIX вв.). — СПб., 2002.
Одержано 11.09.2007
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69851 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:02:18Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сорочан, С.Б. 2014-10-23T15:08:20Z 2014-10-23T15:08:20Z 2008 Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / С.Б. Сорочан // Археологія. — 2008. — № 1. — С. 103-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69851 Рецензія на збірник: Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) / Под ред. А.Б. Бернацки, Е.Ю. Клениной Севастополь: Издат. дом «Максим», 2006. — 240 с. uk Інститут археології НАН України Археологія Рецензії Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) Chersonesan Collected Articles. Supplement 1. Topography of Tauric Chersonesos. Catchment Cistern of a Dwelling House in the City-block VII (9th—11th cc.) Article published earlier |
| spellingShingle | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) Сорочан, С.Б. Рецензії |
| title | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) |
| title_alt | Chersonesan Collected Articles. Supplement 1. Topography of Tauric Chersonesos. Catchment Cistern of a Dwelling House in the City-block VII (9th—11th cc.) |
| title_full | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) |
| title_fullStr | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) |
| title_full_unstemmed | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) |
| title_short | Херсонесский сборник. Supplement 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (IX—XI вв.) |
| title_sort | херсонесский сборник. supplement 1. топография херсонеса таврического. водосборная цистерна жилого дома в квартале vii (ix—xi вв.) |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69851 |
| work_keys_str_mv | AT soročansb hersonesskiisborniksupplement1topografiâhersonesatavričeskogovodosbornaâcisternažilogodomavkvartaleviiixxivv AT soročansb chersonesancollectedarticlessupplement1topographyoftauricchersonesoscatchmentcisternofadwellinghouseinthecityblockvii9th11thcc |