Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження)
Розглянуто основні життєві віхи відомого російського вченого В.О. Галібіна, наведено розгорнуту рецензію на його монографію «Состав стекла как археологический источник» (СПб., 2001)....
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69934 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 2. — С. 79-93. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860248485111005184 |
|---|---|
| author | Островерхов, А.С. |
| author_facet | Островерхов, А.С. |
| citation_txt | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 2. — С. 79-93. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Розглянуто основні життєві віхи відомого російського вченого В.О. Галібіна, наведено розгорнуту рецензію на його монографію «Состав стекла как археологический источник» (СПб., 2001).
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:39:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 79
Рецензії
19 квітня 2008 р. виповнилося 75 років від дня
народження відомого російського хіміка-аналі-
тика й фахівця у царині археологічної техноло-
гії В.О. Галібіна. Дослідник зробив особливий
внесок у вивчення складу давнього скла, пере-
творення цих специфічних даних у повноцінне
археологічне, а відтак, історичне джерело.
Валентин Олександрович Галібін народився
1933 р. у Ленінграді. У 1951 р. закінчив середню
школу і вступив до Ленінградського державного
університету (ЛДУ), який закінчив у 1956 р., от-
римавши диплом хіміка. Молодого науковця бу-
ло направлено на роботу на посаду молодшого
наукового співробітника у Всесоюзний геоло-
гічний інститут. У березні 1960 р. В.О. Галібін
перейшов працювати до Інституту земної кори
при ЛДУ. В 1974 р. захистив дисертацію на здо-
буття ступеня кандидата хімічних наук: «Кіль-
кісний спектральний аналіз мікроелементів у
породах й мінералах і співвідношення елементів
у мінералах змінного складу».
На роботу до Ленінградського відділення
Інституту археології АН СРСР В.О. Галібін
влаштувався 22 червня 1977 р., де працював до
виходу на пенсію 31 грудня 1993 р. Валентин
Олександрович суттєво вдосконалив процеду-
ру дослідження скла. До нього почали надхо-
дити зразки на аналіз не лише з Радянського
Союзу, а й інших країн. За кілька років аналі-
тик зробив понад 20 тис. визначень складу різ-
номанітного археологічного матеріалу. Після
виходу на пенсію і до кінця життя (4 квітня
2005 р.) він продовжував наукову й педагогічну
діяльність. Учений постійно надавав консуль-
тації дослідникам давніх виробництв, прийма-
ючи їх удома. Спокійний та врівноважений у
побуті, у відстоюванні своїх наукових поглядів
Валентин Олександрович був дуже принци-
повим. Увесь вільний час, якого після виходу
© А.С. ОСТРОВЕРХОВ, 2008
А.С. Островерхов
В.О. ГАЛІБІН І ЙОГО ВНЕСОК
У ВИВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СКЛА
(до 75-річчя від дня народження)
Розглянуто основні життєві віхи відомого російського вченого В.О. Галібіна, наведено розгорнуту рецензію на
його монографію «Состав стекла как археологический источник» (СПб., 2001).
на пенсію у В.О. Галібіна було достатньо, він
заповнював науковою роботою та вивченням
іноземних мов (знав більше десяти, зокрема
українську). Вчений захоплювався створенням
дерев’яних моделей давньоруських церков і
досяг у цій справі видатних успіхів. Створена
ним колекція могла б прикрасити не одне му-
зейне зібрання...
В.О. Галібіну належить близько 10 статей,
присвячених методиці вивчення й інтерпрета-
ції складу давнього скла (список праць В.О. Га-
лібіна в списку літератури виділено жирним
шрифтом). У повному обсязі свої погляди на
проблему дослідник виклав у монографії «Со-
став стекла как археологический источник»
(СПб., 2001) на основі вибірки з 2774 власно-
руч зроблених аналізів скла, що охоплюють
хронологічний зріз від епохи пізнього енеоліту
до нового часу. Значна кількість навісок похо-
дить із українських пам’яток. Географічні об-
шири праці вражають: вони охоплюють тери-
торії сучасних Великої Британії, Болгарії, По-
льщі, Молдови, України, Білорусі, Європейсь-
Валентин Олександрович Галібін
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 80
кої та Азіатської Росії (Сибіру, Далекого Сходу,
Командорських островів), Туркменістану, Аф-
ганістану, В’єтнаму, Північного Ємену та ін-
ших регіонів.
Монографія складається зі вступу, 10 роз-
ділів, висновків, списку використаної літерату-
ри та двох додатків (каталоги результатів ана-
лізів і пам’яток).
У розділі 1 (с. 7—10) В.О. Галібін розглянув
стародавні й сучасні теорії походження скла.
Автор проаналізував легенди Плінія Старшого
(Вопросы … 1946, с. 337—338) та його послі-
довників (Isid. XVI, 1; Heraclius III, V; Русский ...
1877, с. 263) про «фінікійський» варіант, піддав
критиці «давньоєгипетську» теорію, що набула
поширення після відкриттів у долині Нілу (Ki-
sa 1908, S. 36; Лукас 1958, с. 695; Sleen 1967,
р. 21; Щапова 1983, с. 83—87). В.О. Галібін
підтримував авторів (Petrie 1926, p. 229; Selig-
man and Beck 1938; Абдуразаков, Безбородов
1966, c. 13; Безбородов, Островерхов 1979; Filip
1966, p. 405—406; Качалов 1957, c. 571—572;
1959; Dictonary … 1959, p. 108; Bray and Trump
1970, p. 90—94; Frank 1982; История ... 1988,
с. 8), які вважають, що скло навчилися робити
приблизно в IV тис. до н. е. на Близькому Сході.
При цьому дослідник посилається і на матеріа-
ли, що походять із пізньотрипільських пам’яток
України (пор.: Островерхов 1997; 2001—2002).
Важливе методологічне й методичне значен-
ня має розділ 2 «Хімічний склад археологічних
матеріалів» (с. 11—17). В.О. Галібін вважає, що
всі речовини мають ерудицію. Однак, на відмі-
ну від живої клітини, що здатна за певних умов
діяти запрограмовано, археологічні матеріали
не можуть самостійно проявляти своєї еруди-
ції, тому, щоб скористатися нею, слід знайти
шляхи її добування (методика аналізу) й вико-
ристання (методика інтерпретації результатів
аналізів).
У розділі 4 В.О. Галібін зупинився на харак-
теристиці процесу варіння скла (с. 21—23),
описавши всі його 5 стадій: силікатоутворення;
склоутворення; освітлення; гомогенізацію; охо-
лодження (остудження). З посиланням на праці
попередників (Turner 1956) автор наголосив на
суттєвій відмінності стародавнього склярства
від сучасного. Так, у сучасному виробництві
використовують одностадійне скловаріння, а в
давні часи воно було двостадійним: спікання
шихти у пласких широких чашах й відокрем-
лення хальмози — піни та непереплавленого
осаду від скляної маси — фрити; переплавлен-
ня фрити у тиглях й доведення до кондиції.
Пізнавальним є розділ 5 «Роль та джерела
різних елементів у склі» (с. 24—51), у якому
В.О. Галібін зауважив, що зіставлення складу
скла з його фізичними властивостями — густи-
ною, кольором, ступенем прозорості, хімічною
стійкістю до процесів патинізації — показує,
що в ньому немає нічого випадкового. Вміст
одних елементів людина регулює безпосеред-
ньо, інших — опосередковано.
До склоутворювальних елементів автор від-
носить кремнезем, алюміній, натрій, калій, ка-
льцій, магній, свинець, барій та бор, перелічую-
чи джерела цих речовин у давнину. В.О. Галібін
характеризував елементи та сполуки, що у дав-
ньому склярстві використовували як техноло-
гічні добавки. Він описав процес знебарвлення,
по-новому висвітлив роль та хронологію вико-
ристання у цьому процесі стибію, мангану й ко-
бальту.
У розділі 6 (с. 52—59) В.О. Галібін схарак-
теризував усі існуючі на сьогодні методи ви-
значення складу скла, вказуючи як на їх перева-
ги, так і на недоліки. Особливу увагу автор при-
ділив оптичному емісійному аналізу (ОЕА),
зазначивши недоліки якісного та напівкількіс-
ного ОЕА й переваги кількісного ОЕА, один із
варіантів якого він сам запропонував й широко
використовував.
Розділ 7 «Інтерпретація складу давнього
скла» (с. 60—71) має методичний характер. Ав-
тор зауважив, що склад штучного скла опосе-
редковано засвідчує рівень розвитку й специфі-
ку склярства у різні історичні епохи й на різних
територіях. У складі скла дослідник виокремив
антропогенний та геохімічний чинники, що пе-
ребувають у діалектичному зв’язку (Галибин
Титул монографії В.О. Галібіна
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 81
2001, с. 11). Інтерпретація складу скла ставить
за мету виявлення у ньому закономірностей, що
дають змогу визначити час та місце виготов-
лення скломаси, а здебільшого і самого виробу зі
скла. Методичний підхід до такої інтерпретації
відбито у формулюванні й використанні прин-
ципів виокремлення класифікаційних підрозді-
лів хімічного складу скла — класів, груп, типів,
підтипів тощо (Галибин 2001, с. 60).
Складність складу давнього скла породила
розмаїття класифікаційних систем. В.О. Галібін
критично проаналізував методики Е.В. Сейра та
Р.В. Сміта (Sayre 1963; Sayre, Smith 1961; Smith
1963), М.О. Безбородова (Безбородов 1969,
с. 151—156), Д.В. Наумова (Наумов 1975),
М. Декувни (Dekуwna 1980), Ю.Л. Щапової
(Szcapowa 1973; Щапова 1977; 1983, с. 26—33;
1989а), Р. Бріла (Brill 1987; 1989) та деяких ін-
ших істориків скла. Погляди В.О. Галібіна (Га-
либин 1985; 2001, с. 68—72) на принципи ін-
терпретації складу давнього скла зводяться до
таких постулатів (табл. 1—3).
1. Склад давнього скла відбиває хімічні
особливості вихідних сировинних матеріалів.
У процесі скловаріння співвідношення голов-
них склоутворювальних компонентів (Si/Al;
Na/K; Ca/Mg) залишається сталим.
2. Склад шихти лужного скла завжди був дво-
компонентним (пісок + лужна сировина — при-
родна сода, попіл рослин або поташ).
3. Склоутворювальними елементами, що ви-
значають хімічний тип скла, є кремній, алюміній,
натрій, калій, кальцій, магній, свинець та барій.
Система хімічних типів має враховувати спів-
відношення головних пар склоутворювальних
елементів, що характеризують тип сировини.
Елементи, що впливають лише на колір та про-
зорість скла, не визначають хімічного типу, яким
би не був їх вміст у склі.
4. Крім основних хімічних типів скла ви-
діляють геохімічні підтипи, що відповідають
особливостям сировинних матеріалів (пісок,
сода, попіл певного виду рослин).
5. Для запису формули скла використовують
спрощену систему позначень, що відображає
головну й допоміжну роль елементів, які утво-
рюють формулу.
Таблиця 1. Характеристика давнього скла (за В.О. Галібіним)
Лужне скло Пісок + сода Si-Na-Ca
Si-Na-Ca (Mg)
Пісок + попіл із домінуванням Na Si-Na(K)-Ca
Si-Na(K)-Ca(Mg)
Si-Na(K)-Ca,Mg
Пісок + попіл із домінуванням K або K/Na — приблизно Si-K(Na)-Ca
однакові частки Si-K(Na)-(Ca,Mg)
Si-K,Na-Ca(Mg)
Si-Na,K-Ca
Si-Na(K)-Ca(Mg)
Підклас Пісок + сода + свинець Si-Pb-Na-Ca
свинцево-лужне скло Si-Pb-Na-Ca(Mg)
Пісок + попіл із домінуванням Na + Pb Si-Pb-Na(K)-Ca
Si-Pb-Na(K)-Ca(Mg)
Si-Pb-Na(K)-Ca,Mg
Пісок + попіл із домінуванням К, або K/Na ≈ однаковий Si-Pb-K (Na)-Ca
вміст + Pb Si-Pb-K (Na)-(Ca, Mg)
Si-Pb-K,Na-Ca
Si-Pb-K, Na-Ca, Mg
Свинцевисте скло Пісок + свинець Si-Pb
Хімічний клас Склад шихти Хімічні типи й підтипи скла
Таблиця 2. Межі хімічних типів
і підтипів лужного скла (за Галибин, 1985)
Si ≤3,0 —
Si (Al) 3,0—5,0 Al2O3 —
Si, Al >5,0 —
Na >1,5 >7,5
Na (K) 1,5—5,0 K K2O 7,5—2,0 Na2O / K2O
Na, 3,5—10 2,0—0,5
K (Na) 1,5—5,0 2,0—7,5
K <1,5 Na2O >7,5
Ca <1,5
Ca (Mg) 1,5—5,0 >7,5
Ca, Mg 4,0—10 7,5—2,0
(Ca) 10—4,0 2,0—0,5 MgO/CaO
<3,0
Хімічний
тип (під-
тип)
Межі та інтервали
концентрація
окислів, %
відношення концентрації
оксилів, %
}
}
}
} MgO
CaO}
}
} K2O/ Na2O
CaO/MgO}
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 82
6. Виділяють два класи давнього скла: лужне
та свинцевисте, а також один підклас — свин-
цевисто-лужне скло.
Незважаючи на, здавалося б, значні й прин-
ципові відмінності між поглядами Ю.Л. Ща-
пової та В.О. Галібіна, насправді між ними є ба-
гато спільного, що зумовлено спільною методо-
логічною базою — теорією хімічних типів, зага-
льні основи якої розробив ще Д.І. Мендєлєєв.
Однак ігнорувати протиріччя в поглядах цих
авторів на деякі принципові питання в історії
склярства також не можна. Особливо це стосу-
ється дво- чи трикомпонентності давнього скла,
об’єктивності існування «рецептурних норм»
тощо.
Цікавим і новаторським є розділ 8 «Головні
хімічні типи давнього й середньовічного скла»
(с. 72—85). На прикладі 2774 власноруч зробле-
них аналізів давнього й середньовічного скла,
що походять із різних регіонів Євразії, В.О. Га-
лібін зробив спробу простежити розвиток скляр-
ства у діахронному та хронологічному вимірах.
Найдавніше скло Сходу (XXIII—XV ст. до
н. е.). На думку В.О. Галібіна, колискою склярс-
тва було Дворіччя з його високим розвитком
цивілізації і ремесел, особливо металургії, а та-
кож наявністю місцевої високолужної сирови-
ни — попелу солончакових рослин, який міс-
тить близько 40 % Na2O + K2O. Така кількість
лугів давала змогу виготовляти скло із дво-
компонентної шихти перемішуванням попелу з
піском. Подібну сировину використовували для
виготовлення скла протягом кількох тисячоліть
у зоні поливного землеробства Близького та
Середнього Сходу. На думку дослідника, у
III—II тис. до н. е. в усіх центрах склярства,
зокрема долині Нілу, побутували лише попіль-
ні рецептури. Винахід содових рецептур — це
інновація склоробів другої чверті I тис. до н. е.
(Галибин 2001, с. 10, 73).
На жаль, В.О. Галібін (з огляду на надзви-
чайно великий обсяг аналітичних матеріалів,
що були у його розпорядженні) приділив мало
уваги аналізу скла пізньотрипільського часу
(Галибин 2001, с. 73—74, ан. № 1—6). Оскільки
подібні артефакти вносять значні корективи у
сучасні погляди на час і місце походження
склярства, вважаємо за необхідне детальніше
зупинитися на цьому явищі (Островерхов 1985;
1997; 2001—2002).
З огляду на сучасний стан джерелознавчої
бази (Beck 1934; Безбородов 1956, с. 8; Качалов
1959, с. 41—60; Лукас 1958, с. 99; Turner 1961,
p. 93—98; Barag 1972; Бахтадзе 1964, с. 10—14;
Таблиця 3. Співвідношення хімічних типів скла
з центрами склярства (Галибин, 2001. — С. 87. — Табл. 36, 2)
1 Попіл водяних рослин Західна та Центральна Європа XII—VI до н. е.
2 Попіл солончакових рослин Аридна зона Сходу XXIII до н. е. — XVIII н. е.
3 I—XIII н. е.
4 Фінікія VI—IV до н. е.
5 Природна сода Східне Середземномор’я VIII до н. е. — V н. е.
6
7
8
9 Свинець IV—III до н. е.
10 Соа Західна та Центральна Європа V—XVIII н. е.
11 IX—XIII н. е.
12 VI—XIX н. е.
IX—XIX н. е.
IX—XVIII н. е.
13 Деревний попіл Далекий Схід, Китай
14 VII—XVI н. е.
15 VIII—XIX н. е.
16 V до н. е. — III н. е.
17 VII—XVI н. е.
18 Поташ (?) + пісок VII—XVI н. е.
19 Свинець I до н. е. — XIX н. е.
20 Попіл тропічних рослин (?) Індія V до н. е. — II н. е.
21
22 Поташ + свинець Київська Русь XI—XIII н. е.
23 Свинець X—XIII н. е.
№ п/п Тип склоутворювальної речовини Час побутування, століттяРегіони склярства
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 83
Щапова 1983а, с. 257—258) пізньотрипільські
зразки, датовані другою половиною IV — сере-
диною III тис. до н. е., за різними варіантами
радіовуглецевих та «календарних» хронологій
(Kovalykh, Videiko, Skripkin 1995, р. 138—140,
tab. 1, fi g. 1) є давнішими за відомі екземпляри
не менш ніж на 500—1000 років. На одну
частину К2О в них припадає від 1 до 4,4 частин
Na2O. Таке низьке співвідношення потребує
використання попелу солончакових (але не со-
леросу) або якихось трав’янистих континен-
тальних рослин (пор.: Безбородов 1969, табл. 5;
Галибин 2001, с. 27, табл. 6), що характерно
для східного скла (пор.: Абдуразаков, Безборо-
дов 1966, с. 134; Бахтадзе, Деопик 1963, с. 149,
табл. 1).
За винятком зразка № 6, у досліджуваному
склі привертають увагу великі концентрації
СаO й низькі значення MgО, а також високе
співвідношення СаО : MgO — від 20 : 1 до 200 : 1.
Нам невідомий жоден вид рослин із таким
високим співвідношенням лужноземельних еле-
ментів у попелах. Низьким є і відносний вміст
оксиду магнію, що коливається від 0,49 до
4,76.
Отже, ми маємо справу з двома хімічними ти-
пами скла: Si-Na(K)-Ca та Si(Al)-Na, K-Ca(Mg).
Найцікавішим є перший тип. Із відомих нам
аналізів до пізньотрипільського скла най-
ближчими є зразки, що походять із Верін-
Наверу (кармірбердська культура у Вірменії,
кінець III — початок II тис. до н. е.), Таксіли
(Індія, IV—III ст. до н. е.), Афрасіабу (Середня
Азія, Х—ХIII ст.) та Натбеурі (Грузія, XIII—
XIV ст.), а також поселення пізньої бронзи Blu-
cin у Чехії (Галибин 2001, кат. № 15; Безбородов
1969, ан. № 437, 443, 528 ; Olczak 1993, tab. 1,
an. № 1).
Цікавими є і результати кількісно-якісного
аналізу пізньотрипільського скла. З’ясувало-
ся, що п’ять зразків було зварено у традиціях,
що сполучають елементи месопотамської (ви-
користання рослинного попелу) й давньоєги-
петської (вимога високого вмісту вапна) шкіл,
із рецептурною нормою від 0,6 : 1 до 1,71 : 1
(рис. 1).
Можна припустити, що у IV—III тис. до н. е.
існувала «протошкола» склярства, у межах
якої, з огляду на температурний потенціал епохи
(Иванов 1983, c. 31, рис. 7), цілеспрямований
пошук отримання склоподібних мас відбувався
у двох напрямах: шляхом збільшення (як абсо-
лютного, так і відносного) RO у шихті; методом
збільшення R2O у шихті. Якщо високий вміст
лужноземельних елементів полегшував отри-
мання склоподібних речовин, що ще не були
склом у повному розумінні цього слова, а лише
спеченою масою силікатів й перенасиченого
кремнезему, то збільшення частки лугів змен-
шувало температуру варіння скла. За наявно-
го у той час температурного потенціалу епохи
(рис. 2) можна було отримати справжнє скло (Ща-
пова 1975, с. 139—141).
Для шостого зразка характерними є низь-
кий вміст RO й високий — R2O, з RN — 3, 7 (див.
рис. 1). Можливо, в цьому випадку маємо спра-
ву з напівфабрикатом, що не пройшов повного
циклу провару. Подібний напівфабрикат похо-
дить із поселення Blucin (Olczak 1993, s. 287,
tab. 2, 2), що може засвідчувати існування вже у
IV—II тис. до н. е. багатоступінчастого процесу
варіння скла.
В.О. Галібін звернув увагу на наявність у
чотирьох із шести зразків пізньотрипільського
скла технологічно значущих домішок арсену.
Рис. 1. Кількісно-якісна характеристика пізньотрипіль-
ского скла та його позиції серед найдавнішого скла:
● — пізньтрипільське; ▲ — давньоєгипетське; н — ме-
сопотамське; Б — білозерського часу; сю — ранньоко-
банське; У — з Урарту; И — індійське двокомпонентне
попільне; + — двокомпонентне содове єгипетське
Рис. 2. Нарощування температурного потенціалу епох
(за: Иванов 1983)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 84
На думку дослідника, в артефактах арсен не
виконує технологічної функції, а засвідчує
зв’язок склярства з металургією бронзи, що в
той час ґрунтувалася на арсеновмісних та сти-
бієвих сплавах. Наявність арсену зафіксовано й
у найдавніших артефактах, знайдених на грузин-
ських теренах (Бахтадзе 1964, табл. 1, ан. № 1).
З металургією бронзи пов’язують і наявність в
одному зі зразків стибію 1.
Про використання арсену в давньому скляр-
стві відомо мало 2. Однак в одній усатівській та
двох софієвських намистинах із підвищеними
концентраціями арсену та стибію технологічно
значущих сполук міді не зафіксовано. Це на-
водить на думку, що згадані метали до шихти
могли додавати з ідеологічних міркувань. Так ро-
били давні металурги, додаючи до розплавленої
міді ауріпігмент, реальгар, антимоніт та інші мі-
нерали. Алхіміки та їхні попередники вважали,
що ауріпігмент містить золото. «Ауріпігмент за-
звичай трапляється у природі разом із реальгаром,
який міг привернути до себе увагу для чаклунства
з тієї ж причини, що й інші червоні мінерали, які
з давніх-давен наділялися чарівними власти-
востями» (Пазухин 1964, с. 153). Червоний колір
був символом вогню. Особливу владу «духи вог-
ню» мали над ремісниками. «Можливо, нама-
гаючись виплавити мідь чи роблячи спробу зро-
бити із цієї міді більш тверду зброю, кидали
червоний або ж золотавий камінь у шихту для
плавки, випрошуючи милості духів» (Черных
1972, с. 158).
Один пізньотрипільський зразок репрезен-
тує напрям, який Ю.Л. Щапова умовно визначи-
ла як «фінікійську» школу склярства. На нашу
думку, в IV—III тис. до н. е. у глибинах «син-
кретичного» виробництва, у якомусь відносно не-
великому регіоні формувалася «протошкола»
склярства. У II тис. до н. е. з неї виокремилася
месопотамська школа з відгалуженнями, а в пер-
шій половині I тис. до н. е. — «єгипетська» та
«фінікійська» школи склярства.
Осередки функціонування «протошколи»
слід шукати десь в ареалі Циркумпонтійської
зони: на Кавказі, у Малій Азії, на Балканах,
частково Егеїді, там, де розміщувалися великі
центри з виробництва арсеновмісних та стибіє-
вих бронз, кераміки, «фаянсів». Найімовірніши-
ми нам здаються Анатолія та Південне Закавказ-
зя. У IV—III тис. до н. е. (ранній бронзовий вік II)
цей регіон домінував на Близькому Сході,
оскільки мав ресурси, необхідні для економіки
бронзового віку, й технологію їх використання.
Вплив Анатолії та Закавказзя поширювався до
Месопотамії (Ур) й долини Нілу на півдні й
Східної Європи — на півночі. В Анатолії були
розвинуті видобуток й обробка кольорових
металів. Про те, які вироби тут виготовляли,
можна скласти уявлення за «скарбами» Алад-
жів-Хінока, Дорака, Трої та інших пам’яток
Північної та Центральної Анатолії. Висока й
самобутня техніка виробництва артефактів за-
свідчує, що за нею криється багатовікова тра-
диція обробки металів. Вироби не повторюють
зразки більш «цивілізованого» Південного Схо-
ду. Складається враження, що скарби Ура було
вивезено з півночі (Маккуин 1983, с. 13—14).
В.О. Галібін майже не прокоментував зна-
хідки намиста із пізньоямного поховання біля
с. Верхньотарасівка у Нижньому Подніпров’ї.
Він лише зауважив, що в цьому випадку зафік-
совано найдавніше в історії склярства вико-
ристання фарбника-глушника жовтого кольо-
ру — Pb2Sb2O7 (Галибин 2001, с. 74, ан. № 24).
Скло належить до типу Si(Al)-Na(K)-Pb-Ca;
співвідношення Na2O/K2O ≈ 5 : 1; СаО : MgO ≈
≈ 20 : 1; RN ≈ 1,6 : 1. Якщо абстрагуватися від
свинцю 3, то показники наближають зразок до
пізньотрипільських артефактів. Показовим є і
використання для отримання глухого жовтого
скла сполуки Pb2Sb2O7. Показник наближає ям-
не скло до месопотамських зразків. У Дворіч-
чі для отримання білого глушіння використо-
3 З приводу введення PbO до формули скла дослідни-
ки мають різні погляди. Так, Ю. Щапова наводить
чотири різні концентрації — 3, 5, 15 та 30 % PbO
(Щапова 1983). За В.О. Галібіним, елементи, що ви-
користовують як технологічні добавки, не визнача-
ють хімічного типу скла незалежно від їх вмісту в
ньому (Галибин 2001, с. 68).
1 Склад давнього скла опосередковано відбиває склад
бронз, що побутували в ту чи іншу епоху (Островер-
хов 1997, с. 77; Галибин 2001, с. 32, 73). У IV—III й
частково II тис. до н. е. для Циркумпонтійської зони
характерними були арсеновмісні бронзи (Иванов 1983,
с. 34—35). Арсеновмісними виявилися багато усаті-
вських, софієвських та червонохутірських виробів.
Цікавими є «великі усатівські кинджали» зі «сріб-
лястим» покриттям. Їх вважають західноанатолій-
ськими імпортами (Конькова 1979; Рындина 1971,
с. 142 сл.; Рындина, Конькова 1982; Klochko 1995,
р. 240—242, tab. 2). «Сріблясте» покриття отримували
за допомогою пасти, що складалася із суміші арсену,
рослинного попелу та деревного вугілля (Smith 1973,
р. 99). Подібну суміш можна було використовувати
й у склярстві. Домішки сурми характерні для сплавів
Кавказу кінця IV—III тис. до н. е. та зрубної культу-
ри. З 2200 р. до н. е. почали домінувати олов’янисті
бронзи (Селимханов 1970; Тавадзе, Сакварелидзе
1959; Черных 1966, с. 37—39; 1970, с. 15—16; 1976,
с. 25—27; 1978; 1989), що вплинуло й на склад того-
часного скла (Агульников, Островерхов 1991, c. 69—70
2 У месопотамських табличках VII ст. до н. е. повідом-
ляється, що склярі Близького Сходу здавна вико-
ристовували арсеновмісні мінерали (Безбородов
1956, с. 35). Арсен зафіксовано у венеціанському
та англійському склі XVIII ст., де як глушник вико-
ристано арсеновмісний свинець — 3Pb2 (AsO4 • PbO)
(Turner and Rooksby 1959, р. 27).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 85
вували SnO2, жовтого — PbSnO3. В античний
час використання стибієвих та стибієво-свин-
цевистих глушників корелюється з содовими
рецептурами (Кондратьев 1987, с. 7—8; Остро-
верхов 1993, с. 20—22). Близькими аналогіями
до верхньотарасівського зразка є скло із похо-
вань ранньокобанської культури на Пів-нічному
Кавказі. На нашу думку, таке скло є продукцією
кавказько-анатолійських майстерень (Остро-
верхов 2001—2002, с. 423). Кореляцію стибію
з попельними рецептурами спостережено у
північнохуритському (друга половина XV —
початок XIV ст. до н. е.) (Vandiver Pomela 1983,
р. 241, tab. 1—2) та ранньосередньовічному кав-
казькому склі (Бахтадзе, Деопик 1963, с. 149). З
ними перегукуються артефакти з урартійських
могильників Акунк та Мецамор (Галибин 2001,
ан. № 27).
Пізньоямне скло започаткувало особливий
розділ в історії скла — з високим та надзвичайно
високим вмістом свинцю. За А.А. Абдуразако-
вим та М.О. Безбородовим, свинець не був зви-
чним компонентом у давньоєгипетському та
ассиро-вавилонському склі. На думку цих до-
слідників, свинцевисте скло як постійний хі-
мічний тип з’явилося лише за часів середньо-
віччя. І.І. Качалов писав, що за античної доби
свинець у склярстві «використовували досить
рідко й у невеликій кількості». Подібну дум-
ку поділяють і зарубіжні спеціалісти (Selig-
man, Beck 1938, р. 4; Абдуразаков, Безбородов
1966, с. 123; Качалов 1959, с. 68). В останні
десятиліття встановлено, що в Ассирії вироб-
ництво свинцевого та змішаного скла практи-
кувалося у I тис. до н. е. (Brill and Moll 1963).
Свинець фігурує у рецептах месопотамських
склярів, що збереглися на клинописних таб-
личках, найдавніші з яких датовано XVII ст.
до н. е. (Forbes 1957, р. 132; Сайко 1969, c. 95).
Потужний шар свинцевого та змішаного скла
виявлено на пам’ятках античного часу на тери-
торії Північного Причорномор’я (Галибин,
Островерхов, Субботин 1983, c. 73—74).
Коли і в глибинах якої галузі виробництва
могла з’явитися ідея виготовлення подібного
скла, і на яких досягненнях вона ґрунтувалася?
На наш погляд, безсумнівним є зв’язок традицій
виробництва скла з підвищеним вмістом свин-
цю з навичками виготовлення свинцевих полив,
які першими навчилися робити на Близькому
Сході ще в V тис. до н. е. У першій половині
I тис. до н. е. таємницю у спадок було передано
ассирійцям, від них грекам, римлянам, візан-
тійцям та їх нащадкам (Лукас 1958, с. 296; Hig-
gins 1961, р. 26, 119). На думку деяких учених,
появу свинцевого скла було спровоковано дефі-
цитом лужної сировини й пошуком замінників,
коли замість і разом із попелом до шихти дода-
вали свинець (Sleen 1967, р. 59). Не відкидаючи
такої мотивації, ми все ж вважаємо, що появу
свинцевого скла зумовлено фізико-хімічними
та декоративними якостями такого матеріалу.
Генезу свинцевих полив слід шукати у того-
часному піротехнічному виробництві, що мало
«синкретичний» характер (Островерхов 1993,
с. 14) 4.
Невеличкий параграф В.О. Галібін присвятив
характеристиці «кімерійського» скла (с. 74—
75), що побутувало на півдні сучасних України
та Молдови у білозерський час (XII—IX ст. до
н. е.). Оскільки дослідник у цьому питанні орі-
єнтувався на наші ранні праці (Островерхов
1986; 1987), він визначив це скло як «кімерій-
ське» 5. Аналогів такому склу немає ні в доли-
ні Нілу, ні на Близькому Сході, ні на Кавказі,
ні в Середній Азії. Після зауваження В.В. От-
рощенка про те, що подібні артефакти трап-
ляються лише у білозерський час і їх немає у
комплексах історичних кімерійців (Отрощенко
1991, с. 128), ми вирішили визначити цей фено-
мен конкретніше — «білозерська школа скляр-
ства» (Островерхов 2001; 2001—2002).
4 Про те, що це були «синкретичні» металургійно-
склоробні майстерні, засвідчує, наприклад, така об-
ставина. Штучна суміш олова (сурми) та свинцю у су-
часних майстрів має назву «кальцини» (Сайко 1969,
с. 103, прим. 3). Згідно з «Кашинським керамічним
трактатом 1301 р. ...», підготовка такої суміші була
тривалим і багатоступінчастим процесом. «Беруть
три частини доброго свинцю й одну частину олова.
І якщо хочуть отримати кращу суміш, беруть оло-
ва до половини 〈...〉 Вносять свинець на деякий час
у піч, потім до нього додають олово й помішують
на сильному вогні до повного розплавлення. І якщо
земля (шлак) виходить на поверхню, то це саме те,
що потрібно. Потім роблять вогонь меншим і закри-
вають двері вогненного резервуара глиною. Накип,
який виходить на поверхню плавки, збирають заліз-
ним ковшем, поки весь накип не зберуть 〈...〉 за час
протягом половини дня ...» (Сайко 1969, с. 128).
5 Білозерське скло має ще одну особливість — дуже
низький вміст RO. Сума СаО + MgO здебільшого не
перевищує 3—5 %. Скло представлено двома під-
типами: (Si-K(Na)-Ca; Si(Al)-K,Na-Ca(Mg). Особливу
позицію білозерського скла щодо месопотамського чи
давньоєгипетського простежено на графіку (рис. 3).
Скло із «подвійної» шихти А. Лукас назвав «неповно-
цінним», вважаючи, що «єгипетські фаянси» також
слід відносити до «неповноцінного» скла (Лукас 1958,
с. 705, ан. № 5). Визначаючи кількісні відмінності
між склом та «фаянсом», слід враховувати всю суму
легкоплавких фракцій: їх вміст у звичайних «фаянсах»
коливається від 2,2 до 5,4 %, а в склі воно не буває
нижчим за 17,6 %. На графіку між обома матеріалами
утворюється вільна зона, що лише частково запов-
нюється «неповноцінним» склом (Щапова 1983, с. 59—
60). У нашій вибірці у перехідній зоні зафіксовано 12
спостережень. Проте всі вони розташовуються у тій
частині зони, яка безпосередньо примикає до умовної
межі, що відокремлює «неповноцінне» скло від «пов-
ноцінного» (рис. 4).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 86
В останні десятиліття ідентичні білозерсько-
му склу зразки виявлено на пам’ятках XII —
першої половини VII ст. до н. е. на території
Центральної, Південної та Західної Європи (Brill
1992; Henderson 1992; 1993; 1994; Hartmann, Kap-
pel, Grote, Arndt 1997), а в Північній Італії (Fra-
tessina) відкрито майстерню, що спеціалізувала-
ся на виробництві скла подібного складу (Ses-
tieri 1992). Р.Х. Бріл назвав його змішано-луж-
ним склом (mixed-alcali glass). Західні дослідни-
ки, відзначаючи самобутній характер подібного
матеріалу, пропонують шукати центри з його
виробництва у Центральній чи Південній Євро-
пі. Цієї думки дотримувався й В.О. Галібін.
Звернувши увагу на специфіку складу основ-
ного масиву скла білозерського часу, дослідник
зробив спробу визначити джерела лужної си-
ровини. На його думку, це був попіл очерету.
Р.Х. Бріл як сировину називає «барилу», інші
вчені схиляються до гіпотези, що склярі викорис-
товували спеціально оброблений лужний попіл із
виокремленням із нього поташу (Hartmann, Kop-
pel, Grote, Arndt 1999, р. 555) 6 . В.О. Галібін вва-
жав, що використання поташу із рослинного по-
пелу в історії склярства зафіксовано лише в одно-
му випадку — на теренах Київської Русі (Галибин
2001, с. 77). Розкид точок спостережень на графі-
ку (рис. 5) наводить на думку про використання
кількох джерел попільної сировини. Для вироб-
ництва скла з подібними характеристиками мог-
ли використовувати попіл рослин степової зони
на кшталт соломи злакових, очерету, тростини,
водоростей тощо.
В.О. Галібін також звернув увагу на той факт,
що майже єдиним фарбником специфічно біло-
зерського скла є мідь, що часто корелюється з
оловом. Це, на думку дослідника, свідчить, що
фарбник вводили до шихти у вигляді олов’янистої
бронзи, рідше — металургійно чистої міді. Подіб-
ну картину спостережено й у синхронному склі з
Центральної та Західної Європи (Hartmann, Kap-
pel, Grote, Arndt 1997, р. 554).
На жаль, автор монографії не звернув уваги
на наявність у білозерській вибірці невеличкого
Рис. 3. Кількісно-якісна характе-
ристика скла епохи бронзи — по-
чатку заліза: ● — бінарне попіль-
не скло; х — трикомпонентне
попільне скло; V — намисто з
«вічками»; к — содове скло з
Кочковатого; с — скло з Суворів-
ського могильника; + — двоком-
понентне давньоєгипетське содове
скло; ▲ — трикомпонентне давньо-
єгипетське содове скло; н — скло з
Ніппура; у — скло з Урарту; и —
індійське двокомпонентне попіль-
не скло; сю — скло із Серчень-
Юрта; Соф — двокомпонентне
попільне скло із Софієвського мо-
гильника
му склярстві змушує подавнити початок виробниц-
тва поташу. На думку Ю.Л. Щапової, якщо не поташ,
то луги — проміжний продукт між попелом та пота-
шем — людство вміло добувати з давніх-давен (Ща-
пова 1980, с. 20). Натрієвий поташ отримували ви-
парюванням попелу солончакових рослин склороби
часів середньовіччя (Галибин 2001, с. 76). Київських
склоробів замінити попіл на поташ змусив відносно
незначний вміст у деревному попелі лужних елемен-
тів. Сума вмісту калію та натрію у ньому не пере-
вищувала 5—10 %. Подібний попіл не можна було
безпосередньо використовувати для варіння скла у
суміші з піском, оскільки при цьому процес варін-
ня мав відбуватися за температури, істотно вищої за
ту, якої досягли на той час (Галибин 2001, с. 82). Ця
проблема була ще актуальнішою для майстрів скло-
робної справи білозерського часу.
6 Поташ (лат. рotassa -ium, англ. potash; фр. potasse) >
стародат. potassen: pot — «горщик»; ash — «попіл»
отримували розчиненням рослинного попелу у воді
(вилужуванням) з подальшим відокремленням розчи-
ну від осаду декантацією та випарюванням. Оскіль-
ки у попелі рослин середньоєвропейської ґрунтово-
кліматичної зони калій різко домінує над натрієм, то
отриманий у такий спосіб продукт був досить чистим
карбонатом калію, тож у багатьох мовах слово «по-
таш» почали використовувати й відносно хімічного
елемента калію (Галибин 2001, с. 28; Webster’s …
1993, р. 435). П.М. Лук’янов вважав, що відкриття
поташу на теренах Східної Європи відбулося лише в
XIV ст. (Лукьянов 1949, с. 7). Однак використання
цього продукту хімічних промислів у давньорусько-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 87
прошарку скла, звареного за традиціями месо-
потамської школи, хоч у каталозі є кілька таких
зразків (Галибин 2001, табл. 1, ан. 52, 59). На-
справді, подібних зразків значно більше (Ос-
троверхов 2001, табл. 1, ан. 9, 11, 15, 18—20, 25):
«печінки», зелене скло та корпуси намиста з
«вічками». Подібне скло має аналогії серед
зразків ассиро-вавилонського, урартійського та
античного архаїчного скла (Абдуразаков, Безбо-
родов 1966, с. 134; Островерхов 1993, с. 6 сл.).
Не прокоментував дослідник і наявність у
вибірці зразків скла червоно-цеглянистого ко-
льору — «печінок» (Островерхов 2001, табл. 1,
ан. № 9, 18, 21, 25). Артефакти зварено за тра-
диціями близькосхідної школи. Мідь до шихти
введено в металургійно чистому вигляді. На дум-
ку М.О. Безбородова (Безбородов 1969, с. 61;
Matson 1959), давні «печінки» мають шлакове
походження. Шихта складалася з попелу (на-
тру) та піску, до яких додавали шлак від виплав-
ки міді або бронзи. Для підтримання віднов-
люваної атмосфери й запобігання окисненню
міді до шихти додавали деревне вугілля. В.О. Га-
лібін не погоджувався зі «шлаковою» теорією
походження «гематіону» (Галибин 2001, с. 32).
На його думку, шлаки складають лише силікат-
ну частину руди, що має незначну концентра-
цію металу, тому фарбником-глушником була
або вторинна руда, або відходи виробництва 7 .
У Єгипті «печінки» відомі з часів XVIII—
XIX династій (Лукас 1958, с. 303). На Закавказ-
зі їх знаходять у комплексах X—VIII ст. до н. е.
Рис. 4. Кількісно-якісні відмінності між білозерським склом та «єгипетським фаянсом»: n — кількість спостережень
7 «Печінки» отримують шляхом створення перенаси-
ченого розчину міді у склі. Під час охолодження ме-
талеві частки у формі зародків випадають. Додаткове
нагрівання (наводка) зумовлює подальший ріст крис-
талів, що пояснює характерне червоне забарвлення
скломаси. Скляний гематіон кінця II — початку I тис.
до н. е. мав відносно простий склад. Його отримува-
ли введенням до шихти оксиду міді. Пізніше склад
глушника значно ускладнився. В античний час ви-
користовували сполуки типу Cu + Pb + Sn; Cu + Pb +
Sb + Sn. У часи середньовіччя з цією метою викорис-
товували сполуки типу Cu + Zn, Cu + Zn + Sn або Cu +
Zn + Sn + Pb (Галибин 2001, с. 50; Островерхов 2004, с.
367—368; 2003—2004а, с. 333—334). У сучасному ви-
Рис. 5. Кореляційна залежність Na2O/K2O у склі саба-
тинівського та білозерського часу: Нк — Новокиївка;
Ш — Широке; П — Первомаївка; Пр — Первомаївка
(рожеве скло); Ч — Чернянка; С — Степовий; Сг —
Степовий (намистина з «вічком»); К — Великі Копані;
А — Алкалія; Коч — Кочковате; Су — Суворове; Б —
Будуржель; Ка — Казаклія; Пог — Погреб’я. Колом об-
ведено «печінки»; I — скло, зварене на попелі солон-
чакових рослин; II — скло, зварене на попелі рослин, де
вміст Na2O і K2O й приблизно однаковий; III — скло,
виготовлене на попелі континентальних рослин на зра-
зок соломи злакових
робництві під час виготовлення «кривавика» вико-
ристовують двостадійне варіння. Спочатку скло ва-
рять у окиснювальних умовах, потім масу фритують
і розмелюють. Далі розмелену суміш варять у від-
новлюваних умовах з додаванням оксиду міді, олова,
свинцю та стибію (Коцик, Небрженский, Фандерлик
1983, с. 70—75).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 88
(Галибин 2001, ан. № 91). «Печінки» були поши-
рені в античну епоху (Островерхов 1998, с. 134,
ан. № 39, 45, 48, 52, 61, 112а; Дзиговский, Ост-
роверхов 2000, с. 120—121, ан. № 35б). У добу
пізньої бронзи — на початку доби заліза цент-
ри з виробництва скляного гематіону зосере-
джувалися у Дворіччі та на Закавказзі (Brill and
Cahill 1988). У той час «кривавики» вивозили
з Близького Сходу не лише у вигляді готової
продукції, а й як напівфабрикати (Huges 1972;
Newton 1972).
Новаторським є параграф книги В.О. Галі-
біна «Скло на природній соді (фінікійська та
єгипетська школи» (с. 75—76). Заслугою автора
є те, що він уперше встановив час появи содових
рецептур — не раніше кінця VIII—VII ст. до н. е.
Тоді содове скло виготовляли в майстернях, роз-
ташованих на узбережжі Середземного моря —
в долині Нілу, у Фінікії, на Родосі та інших міс-
цях. Пізніше цей рецепт широко використовува-
ли склороби Римської імперії.
На думку дослідника, на початкових етапах
побутування содового скла існували дві школи
склярства — фінікійська та єгипетська. Фінікій-
ські ремісники мали тісні контакти з представ-
никами близькосхідної школи, від яких запози-
чили деякі технологічні способи, зокрема вико-
ристання мангану як знебарвлювача скла, залі-
за — як барвника яскраво-брунатного кольору,
олова — як барвника-глушника білого та жовто-
го кольорів. В.О. Галібін вважав, що фінікійці не
лише використовували свинець як компонент
барвника-глушника жовтого, зеленого й пома-
ранчевого кольорів, а й додаткового склоутво-
рювального компонента разом із натрієм із
природної соди (Si-Pb-Na-Ca). Фінікійські май-
стри впритул підійшли до винаходу скла класу
Si-Pb. До продукції фінікійських склоробів ав-
тор відніс численну категорію поліхромного
парфумного посуду, зробленого на основі «піща-
ної серцевини», яка у вітчизняних фахівців от-
римала назву «фінікійського» скла. На думку
дослідника, фінікійська школа припинила своє
існування у IV ст. до н. е. внаслідок загибелі фі-
нікійської держави.
Спостереження В.О. Галібіна надзвичайно
важливі й цікаві, але, на жаль, вони остаточно
не розв’язують проблем ідентифікації фінікій-
ської школи склярства, оскільки «фінікійський»
посуд, а також деякі інші категорії подібних
артефактів, близьких за стилем виконання, тех-
нологією виготовлення та складом скла, нап-
риклад «намистини-маски» (Островерхов 1990),
побутували до II ст. до н. е. включно. На нашу
думку, творцями й носіями «фінікійської шко-
ли» були не лише власне етнічні фінікійці, а й
давні греки, а на першому етапі — іонійці (Мі-
лет, Самос тощо), карійці у Малій Азії тощо
(Дзиговский, Островерхов 2000; Островерхов
1993). Важливе значення у збереженні тради-
цій «фінікійського» склярства після розгрому Ті-
ра, Сідону, певного занепаду іонійських міст віді-
грав Карфаген (Haevernick 1977; Seefried 1979).
Недарма скляна продукція на основі «керамо-
піщаної серцевини» раптово зникла одночасно
на всіх теренах античної Ойкумени саме після
остаточної поразки Карфагена від Риму.
Свій внесок В.О. Галібін зробив і у вивчення
давньокитайського (VI ст. до н. е. — II ст. н. е.)
та давньоіндійського (V ст. до н. е. — III ст. н. е.)
скла (С. 76—78). На основі результатів дослі-
джень закордонних учених (Seligman and Beck
1938, р. 8, 12, аn. № 1, 3—5; Brill 1987, tab. 1; Shi
Meiguing, He Oyli, Zhou Fushang 1989) автор,
проаналізувавши артефакти з археологічних
пам’яток II ст. до н. е. — II ст. н. е. Забайкалля,
Красноярського краю та Далекого Сходу, вия-
вив зразки скла типів Si-Pb-Na-Ba та Si-Pb, що
і притаманні саме давньокитайському склярст-
ву (Галибин 1983а; 1985а).
В.О. Галібін зробив значний внесок й у вив-
чення скла далекосхідного походження, датова-
ного IV—XVI ст. (С. 79—81). Дослідник ви-
конав аналізи серії прикрас із пам’яток При-
морського та Хабаровського країв та Амурсь-
кої області, завдяки чому з’явилася низка до-
сліджень, присвячених далекосхідному склу
(Галибин 1985а; Силантьев 1982; 1987; Щапо-
ва 1984, с. 237). Вчені дійшли висновку, що у цьо-
му регіоні побутувало скло як місцевого ви-
робництва, так і привізне. Індикатором місце-
вого скла В.О. Галібін вважав наявність таких
домішок, як BaO (до 2 %) та вісмут (Вi2O3 —
до 0,25 %). Скло далекосхідного походження
трапляється на Забайкаллі та в Бурятії.
Не менш успішно В.О. Галібін вивчав скло
староіндійського походження V ст. до н. е. —
III ст. н. е. (С. 77—79). Незважаючи на числен-
ні дослідження подібних артефактів (Lal 1952;
Brill 1987; Абдуразаков 1993, с. 22—23; Абду-
разаков, Синг 1988), щодо них досі залишаєть-
ся багато дискусійних та невирішених питань.
В.О. Галібін вважав, що одним із різновидів
скла, ймовірно, індійського походження, є тип
Si-K(Ca). Джерелом калію у цьому випадку є
не поташ, а попіл тропічних рослин. Дослідник
виявив значну кількість подібного скляного
імпорту на пам’ятках Росії (Красноярський
край, Забайкалля, Бурятія, Новосибірська та
Томська обл., Алтай, Східний Сибір), Узбекиста-
ну і навіть В’єтнаму (Галибин 1993).
Значну увагу В.О. Галібін приділив й ін-
шому різновиду давньоіндійського скла — ти-
пу Si,Al-Na(K)-(Ca), що також трапляється на
пам’ятках Центральної Азії та Сибіру. Подібне
скло характеризується надзвичайно високим
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 89
ках IX—X ст. на теренах Північно-Захід-
ної Русі (Стара Ладога, Рюриківське городи-
ще, Передольське тощо) як складову части-
ну північноєвропейського скла VIII—IX ст 8 .
Услід за західними вченими (Callmer 1979;
Callmer, Henderson 1991) автор припустив, що
напівфабрикати до Північної Європи завозили
із Західної чи Південної Європи. На нашу
думку, центри виробництва скла з характе-
ристиками, що одночасно поєднують риси
близькосхідної та середземноморської шкіл
античного часу (візантійська школа склярства),
слід шукати десь на візантійських обши-
рах — на східному узбережжі Середземно-
го моря, а можливо, й у самому Константино-
полі (пор.: Щапова 1998).
В останні десятиліття виявлено склоробні
майстерні VII—XIV ст., що функціонували
на теренах Італії (Мурано, Альзаря та ін.). Як
лужну сировину вони використовували попіл
солончакових рослин. На думку В.О. Галібіна
(Галибин 2001, с. 84), попіл завозили з Леванту.
Однак солончакові рослини типу солеросу
ростуть не лише на Близькому Сході. Ареал
їх поширення досить великий: він охоплює не
лише Передній та Середній Схід, а й південь
Європи (Абдуразаков, Безбородов 1966; Сайко
1969; Островерхов 1979; 1985а).
У розділі 9 «Хронологічні критерії та критерії
походження давнього й середньовічного скла,
що ґрунтуються на вивченні його складу»
(с. 86—91) В.О. Галібін підбив підсумки влас-
ної праці в галузі вивчення археологічного скла
й склоподібних матеріалів із метою отриман-
ня додаткової інформації про їх походження
та місце виготовлення (табл. 3). На жаль,
досліднику забракло часу відшліфувати окре-
мі деталі, але, незважаючи на наявність пев-
них похибок і неточностей, його висновки в
цілому відповідають історичній дійсності і їх
можна використовувати для діагностики дав-
нього скла.
Отже, рецензована монографія визначного
фахівця в галузі хімії та геології неорганічних
матеріалів Валентина Олександровича Галібі-
на — одне з небагатьох у вітчизняній науці до-
сліджень, присвячене вивченню історії скла.
Це дослідження, безумовно, стане у пригоді
історикам науки та техніки, археологам, мис-
тецтвознавцям та всім, хто цікавиться давньою
й середньовічною історією.
вмістом алюмінію (інколи до 15 % Al2O3) та
обмеженим асортиментом технологічних до-
бавок. Крім заліза (до 8—10 Fe2O3) для забар-
влення скла у чорний колір, міді — для отри-
мання бірюзового й «печінкового» кольорів, а
також кобальту в одному випадку, інші барвни-
ки не використовували. На думку Р.Х. Бріла
(Brill 1987, p. 5), скло цього типу містить два
компоненти: обсидіан із високим вмістом залі-
за як джерело кремнезему й природну соду як
джерело натрію. Натомість В.О. Галібін вва-
жав, що обсидіан, як правило, не містить ви-
соких концентрацій заліза, тому, швидше за все,
залізо до шихти додавали як окремий компо-
нент (Галибин 1993; 2001, с. 79).
Цікаві спостереження В.О. Галібін зробив,
характеризуючи давньоруське склярство (с. 81—
83). Особливо цікавими є його зауваження,
щодо поширення скла давньоруського вироб-
ництва за межами Русі, насамперед на північ
та північний схід — у район Печори та верх-
ньої Волги. Дослідник вважав, що подібне скло
практично не поширювалось на південь. Він
згадував лише поодинокі випадки проникнен-
ня виробів давньокиївських майстрів у Херсо-
нес та на Кавказ. Підтримуючи цей загалом
правильний висновок, усе ж слід звернути
увагу на наявність подібних артефактів у похо-
ваннях пізніх кочовиків на теренах Північного
Причорномор’я (Островерхов 2003—2004; 2004).
Ця обставина ще раз підтверджує висновок, що
населення Київської Русі не лише ворогувало зі
степовиками, а й підтримувало з ними тісні
економічні зв’язки.
В.О. Галібін (с. 82) не погоджувався з гіпо-
тезою Ю.Л. Щапової, що давньоруська школа
виникла як пасинкове відгалуження від візан-
тійської, й лише пізніше набула самостійності.
Дослідник зауважував, що між цими школами
було більше відмінностей, ніж подібностей. На
нашу думку (Островерхов 2003—2004; 2004),
В.О. Галібін мав рацію. Не можна безпосеред-
ньо пов’язувати виникнення й перші кроки дав-
ньокиївської школи з суцільними технологіч-
ними запозиченнями (не найпрогресивнішими
для того часу). Чи не логічніше було б шукати
коріння феномену в історії власне давньорусь-
кого суспільства? Адже економічні, наукові та
технологічні передумови для виникнення влас-
ної самобутньої школи склярства на теренах
Київської Русі були цілком достатніми (пор.:
Райнов 1940; Рыбаков 1948; Кузаков 1976).
Оригінальними й непересічними є деякі за-
уваження В.О. Галібіна у параграфі «Скло За-
хідної та Центральної Європи (VII—XIX ст.»
(с. 83—85). З огляду на специфіку складу скла
та деякі морфологічні характеристики дослід-
ник розглянув артефакти, знайдені на пам’ят-
8 Скло належить до типу Si-Na-Ca. Cпецифікою тако-
го скла є одночасне використання олова та стибію
як фарбника-глушника білого кольору, а також на-
явність свинцю як додаткового склоутворювального
компонента без утворення сполуки свинцю з оловом
та сурмою жовтого кольору (Galibin 1992; Rjabinin
and Galibin 1992; Галибин 2001, с. 84).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 90
Абдуразаков А.А. История стеклоделия Средней Азии в древности и средневековье (основные этапы): Автореф.
дисс. ... д-ра ист. наук. — Ташкент, 1993.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А. Средневековые стекла Средней Азии. — Ташкент, 1966.
Абдуразаков А.А., Сингх Р.Н. Исследование химических составов древнеиндийских стекол из Хайрадиха // Об-
ществ. науки в Узбекистане. — 1988. — Вып. 8. — С. 66—72.
Агульников С.М., Островерхов А.С. Производство стеклянных бус в белозерское время // Хозяйственные комп-
лексы древних обществ Молдовы. — Кишинев, 1991. — С. 61—73.
Бахтадзе Р.А. К изучению грузинских археологических стекол. — Тбилиси, 1964.
Бахтадзе Р.А., Деопик Р.В. Химико-технологический анализ раннесредневековых бус Северного Кавказа // Сред-
невековые памятники Северной Осетии // МИА. — 1963. — № 114. — С. 148—151.
Безбородов М.А. Стеклоделие в Древней Руси. — Минск, 1956.
Безбородов М.А., Островерхов А.С. Ранние этапы стеклоделия в Восточной Европе // Природа. — 1979.—
№ 4.— С. 61—65.
Вопросы техники в «Естественной истории» Плиния // ВДИ. — 1946. — № 3. — С. 269—335.
Галибин В.А. Спектральный анализ находок из Сумбарских могильников // Хлопин И.Н. Юго-Западная Туркмения
в эпоху поздней бронзы. — Л., 1983. — С. 224—234.
Галибин В.А. Состав стекла из памятников Красноярского края (V в. до н. э. — I в. н. э.) // Древние культуры ев-
разийских степей. — Л., 1983а. — С. 98—100.
Галибин В.А. Особенности состава фаянсовых и стеклянных украшений из памятников Южной Сибири V в. до
н. э. — I в. н. э. // КСИА АН СССР. — 1985. — Вып. 184. — С. 14—21.
Галибин В.А. Особенности состава стеклянных бус Иволгинского могильника хунну // Древнее Забайкалье и его
культурные связи. — Новосибирск, 1985а. — С. 37—45.
Галибин В.А. Находки индийских стеклянных бус в погребениях Сибири и Средней Азии // АВ. — 1993. — № 2. —
С. 66—71.
Галибин В.А. Состав стекла как археологический источник. — СПб., 2001.
Галибин В.А., Островерхов А.С., Субботин Л.В. Стеклянные изделия из сарматских погребений Семеновского
могильника // МАСП. — 1983. — С. 59—76.
Дзиговский А.Н., Островерхов А.С. Стеклянная посуда как историческое явление в памятниках скифо-сарматско-
го времени. — Одесса, 2000.
Иванов Вяч. Вс. История славянских и балканских названий металлов. — М., 1983.
История Древнего Востока. Зарождение классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации.
Ч. 2. Передняя Азия и Египет. — М., 1988.
Качалов Н.Н. Стекло // БСЭ. — Изд. 2-е. — 1957. — Т. 40.
Качалов Н.Н. Стекло. — М., 1959.
Кондратьев И.И. Стеклянные украшения сарматского Поволжья: Автореф. дис. … канд. истор. наук. — М., 1987.
Конькова Л.В. Металлографическое исследование металлических изделий из памятников усатовского типа // Па-
токова Э.Ф. Усатовское поселение и могильники. — К., 1979. — С. 161—176.
Коцик И., Небрженский И., Фандерлик И. Окрашивание стекла. — М., 1983.
Кузаков В.П. Очерк развития естественнонаучных и технических представлений на Руси в X—XVII вв. — М.,
1976.
Лукас А. Материалы и ремесленное производство Древнего Египта. — М., 1958.
Лукьянов П.М. История химических промыслов и химической промышленности в России. — М.; Л., 1949. — Т. 2.
Маккуин Дж.Г. Хетты и их современники в Малой Азии: Пер. с англ. — М., 1983.
Островерхов А.С. К вопросу о сырьевой базе античного ремесленного производства в районе Днепровского и
Бугского лиманов // ВДИ. — 1979. — № 3. — С. 115—126.
Островерхов А.С. Стеклянные бусы в памятниках позднего Триполья // Новые материалы по археологии Северо-
Западного Причерноморья. — К., 1985. — С. 173—179.
Островерхов А.С. Возникновение стеклоделия в Ольвии // ТДС. Исследования в Ольвии. — Парутино, 1985а. —
С. 61—62.
Островерхов А.С. Стекло легендарных киммерийцев // Химия и жизнь. — 1986. — № 4. — С. 47—51.
Островерхов А.С. Киммерийское стекло // Стекло и керамика. — 1987. — № 1. — С. 26—27.
Островерхов А.С. Стеклянные антропоморфные бусы-маски в памятниках на Юге Восточной Европы V—III вв.
до н. э. // Охранные историко-археологические исследования на Юго-Западе Украины. — Одесса; Запоро-
жье, 1990. — С. 126—147.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 91
Островерхов А.С. Найдавніше археологічне скло у Східній Європі // Археологія. — 1997. — № 2. — С. 70—81.
Островерхов А.С. Стекло из скифских и сарматских погребений восточной части Буджака // Субботин Л.В., Дзи-
говский А.Н., Островерхов А.С. Археологические древности Буджака. Курганы у сел Вишневое и Белолесье. —
Одесса, 1998. — С. 127—158.
Островерхов А.С. Древнейшее археологическое стекло Восточной Европы (конец IV тыс. до н. э. — первая по-
ловина VII в. до н. э.) // STRATUM plus. Земля Триполиада. — СПб.; Кишинев; Одесса; Бухарест. — 2001 /
2002. — № 2. — С. 386—430.
Островерхов А.С. Скло як історичне явище в пізньокочівницькому середовищі Північного Надчорномор’я (IX—
XIV cт.) // НЗ ІФ ЗДУ. — 2004. — Вип. 28. — C. 359—383.
Островерхов А.С. Стекло как историческое явление в позднекочевнической среде Северного Причерноморья //
SТRATUM+. — 2003/2004. — № 5. — Мастера средневековья. — С. 309—362.
Пазухин В.А. О происхождении древнейшей мышьяковистой меди // Изв. АН СССР. Металлургия и горное дело. —
1964. — № 1. — С. 149—155.
Райнов Т. Наука в Росиии XI—XIII вв. — М.; Л., 1940.
Русский энциклопедический словарь. — СПб., 1887. — Т. 2. — 545 с.
Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М., 1948.
Рындина Н.В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы. — М., 1971.
Рындина Н.В., Конькова Л.В. О происхождении больших усатовских кинжалов // СА. — 1982. — № 2. —
С. 30—42.
Сайко Э.В. Среднеазиатская глазурованная керамика XII—XV веков. — Душанбе, 1969.
Селимханов И.Р. Разгаданные секреты древней бронзы. — М., 1970.
Силантьев Г.Л. Техника изготовления и химический состав стеклянных изделий чжурчженей // Естественные
науки и изучение производительных сил. — М., 1982. — С. 52—59.
Силантьев Г.Л. Стеклообрабатывающее производство на юге Дальнего Востока СССР в средние века: Автореф.
дис. … канд. истор. наук. — М., 1987.
Тавадзе Ф., Сакварелидзе Т. Бронзы Древней Грузии. — Тбилиси, 1959.
Черных Е.Н. История древнейшей металлургии Восточной Европы. — М., 1966.
Черных Е.Н. Древнейшая металлургия Урала и Поволжья. — М., 1970.
Черных Е.Н. Металл — человек — время. — М., 1972.
Черных Е.Н. Древняя металлообработка на Юго-Западе СССР. — М., 1976.
Черных Е.Н. Горное дело и металлургия в древнейшей Болгарии. — София, 1978.
Черных Е.Н. Анатолия и Балканы: модели развития древней металлургии (V—II тыс. до н. э.): Междунар. симп.
«Античная балканистика». Этногенез народов Юго-Восточной Европы: Тез. докл. — М., 1989. — С. 68—71.
Щапова Ю.Л. Из истории древнейшей технологии стекла // Очерки технологии древнейших производств — М.,
1975. — С. 134—155.
Щапова Ю.Л. О химическом составе древнего стекла // СА. — 1977. — № 3. — С. 95—106.
Щапова Ю.Л. Элементы знаний по химии неорганических соединений в Древней Руси // Естественно-научные
знания в Древней Руси. — М., 1980. — С. 15—22.
Щапова Ю.Л. Очерки истории древнего стеклоделия. М., 1983.
Щапова Ю.Л. Немного о древнем стекле // Путешествие в древность. — М., 1983а. — С. 247—270.
Щапова Ю.Л. M. Dekуwna. Szkło w Europie wczesnosredniowiecznej. — Wroсław; Warszawa; Krakуw; Gdansk // СА. —
1984. — № 3. — С. 235—239.
Щапова Ю.Л. Древнее стекло: морфология, технология, химический состав. — М., 1989.
Barag D. The Origin of Glass // IX Congres International du Verre. Communications artistique et historique. — Paris,
1972. — Р. 183—190.
Beck H.C. Glass before 1500 B.C. // Ancient Egypt and East. — 1934. — June. — P. 7—21.
Bray W., Trump D.A. A Dictonary of Archaeology. — London, 1970.
Brill R.H. Chemical Analyses of some Early Indian Glasses // Proceed. of the XIV Int. Congr. on Glass. — Archaeometry
of Glass. — New Dehli, 1987. — P. 1—25.
Brill R.H. Chemical Analyses of some Glasses from Frattesina // JGS. — 1992. — 34. — P. 11—22.
Brill R.H., Cahill N. Red Opaque Glass from Sardis and some Thoughts on Red Opaques in General // JGS. — 1988. — 30. —
P. 16—27.
Brill R.H., Moll Sh. The Electron Beam Probe Microanalycis of Ancient Glass // Advances in Glass Technology. — N.-Y.,
1963. — Pt. 2. — P. 245—254.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 92
Callmer J. Beds Trade and Trade Beads in Scandinavia ca 800—1000 // Acta Archeologia Lundensia. — Stockholm, 1979. —
Ser. 4. — 157 p.
Callmer J., Henderson J. Glaswoking at Ähus, S. Sweden (8h Centyry A.D.) // Laborativ Arkologi. Arcologiska Fors-
knings-baboratoriet Stockholms Universitet. — Stockholm, 1991. — Vol. 5. — Р. 143—161.
Dekуwna M. Szkło w Europie Wczesnosredniewiecznej. — Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1980.
Dictonary of Egyptian Civilisation. — N.-Y., 1959.
Filip J. Enziklopädisches Handbuch zur Ur- und Frühgeschichte Europas. — Prag: Akademia, 1966.
Forbes R.L. Studies in Ancient Technology. — Leiden, 1957. — Vol. 5.
Frank S. Glass and Archaeology. — London: Acad. Press, 1982.
Galibin V.A. Glass and the Problems of Interpreting Them // Glass Beads. Cultural History and Technology. Data from the
Analysis of Ancient Experiment and Analogy: Proc. of the Nordic Glass Beads Seminar 16—18 Oct. 1992. Studies
in Technology and Culture. — Leire, 1992. — Vol. 2. — P. 89—90.
Haevernick Th.E. Gesichtperlrn // Madrider Mittellungen. — 1977. — 18. — S. 150—240.
Hartmann G., Koppel I., Grote K., Arndt B. Chemistry and Technology of Prehistoric Glass from Lower Saxony and
Hesse // JCS. — 1999. — 24. — P. 547—559.
Henderson J. The Raw Materials of Early Glass Production // Oxf. J. of Archaeology. — 1992. — 4 (3). — P. 267—291.
Henderson J. The Scientifi c Analysis of Ancient Glass and its Archaeological Interpretation // Scientifi c Analysis in
Archaeology and its Interpretation. Oxf. Univ. Commite for Archaeology. — 1993. — 19 (5). — P. 45—50.
Henderson J. Chemical Analysis of the Glass and Faience from Hauterive-Champreveyres, Switzerland // Hauterive-
Champreveyres Metall et Parure au Bronze Final. Archeologie Neuchateloise. — 1994. — 17. — P. 45—49.
Higgins R.A. Greek and Roman Jewellery. — London, 1961.
Huges M.J. A Technical Study of Opaque Red Glass of Iron Age in Britain // PPS. — 1972. — 38. — P. 48—107.
Kisa A. Das Glas im Altertume. — Lpz., 1908. — Bd. 1—3.
Klochko V. Copper Objects and Questions of «Sofi evka Metallurgy» // Сemeteries of Sofi evka Type: 2950—2750 BC //
Baltic-Pontic Studies. — Poznań: Adam Mickewicz Univ., 1995. — Vol. 3. — Р. 243—246.
Kovalykh N., Videiko M. and Skripkin V. Chronology of Sofi evka Type Cemetries: archaeological and Isotopic One //
Сemeteries of Sofi evka Type: 2950—2750 B.C. // Baltic-Pontic Studies. — Poznań, 1995. — Vol. 3. — Р. 135—
147.
Lal B.B. Examination of some Ancient Indian Glass Speciments // Ancient India. — New Dehli, 1952. — № 8. — P. 17.
Matson F.R. Analyses of Various Substances // Schmidt F.R. Persepolis. — Chicago, 1959. — Vol. 2.
Meiguing S., Oyli H., Fushang Z. Chemical Composition of Ancient Glass Uncapted in China // Archaeometry. Proc. of
the XV Int. Congr. on Glass. — Leningrad, 1989. — P. 7—12.
Newton R.C. Glass Trade Route in Iron Age // Communications artistiques at historiques: IX Congr. Int. du Verre. —
Paris, 1972. — Р. 197—204.
Olczak J. Czy w Blucinie na Morawach — w osadzie kultury wietterzowskiej — odkryto slady najstarzey pracowni z
szklarskiej w Europie Środkowej // Miscellanea archaeologica Thaddeo Malinowski dedicata. — Słupsk; Poznan,
1993. — S. 279—291.
Petrie W.M.F. Glass in the Early Ages // JSGT. — 1926. — 10 (39). — P. 229—234.
Rjabinin E.A., Galibin V.A. New Data Concerning Early Glass Beadmaking in Ladoga (in the 8th to 10th centuries AD) //
Glass Beads. Cultural History and Technology. Proc. of the Nordic Glass Beads Seminar 16—18 Oct. 1992. Studies
in Technology and Culture. — Leire, 1992. — Vol. 2. — P. 97—99.
Sayre E.V. The Intentional Use of Antimony and Manganese in Ancient Glass // Advances in Glass Technology. — N.-Y.,
1963. — Pt. 2. — P. 263—282.
Sayre E.V., Smith R.W. Compositional Categories of Ancient Glass // Sci. — 1961. — 133, № 3467. — P. 1824—1826.
Schmidt R. Das Glass. — Berlin; Leipzig, 1910.
Schrüder O. Reallexikon der indogermanischen Altertumskunde. — Strassburg, 1917. — Bd. 2.
Seefried M. Glass-Core Pendants Found in the MediMediterraneum Area // JGS. — 1979. — 21. — P. 17—26.
Seligman C.G., Beck H.C. Far Eastern Glass: Some Eastern origins // The Museum of Far Eastern Antiquities. — Stock-
holm, 1938. — Р. 73—110.
Sestieri A.M.B. Lo scavo dell’abitato protostorico di Frattesina. Fratta Polesine (Rovigo) // Bull/ di Paletnologia Italiana. —
1992. — 21. — P. 221—256.
Sleen W.G.N., van der. A Handbook on Beads. — Liége, 1967.
Smith C.S. Examination of the Arsenic-Rich Coating on a Bronze Bull from Horozotepe // Application of Science in the
Examination of Works of Art. — Boston, 1973. — P. 137—178.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 2 93
Smith R.W. Archaeological Evaluation of Analysis of Ancient Glass // Advances in Glass Technology. P. 2. Historical
Papers. — N.-Y., 1963. — P. 283—290.
Szczapowa J.L. Zasady interpretacji analiz skladu szkła zabytkowego // AP. — 1973. — 28, Z. 1. — S. 15—72.
Turner W.E.S. Studies in Ancient Glasses and Glass-making Processes. P. 5. Raw Materials and Melting Processes //
JSGS. — 1956. — 40, № 193. — Р. 277—300.
Turner W.E.S. Ancient Glass and Glass-making // Proc. of the Chemical Society. March, 1961. — Р. 93—98.
Turner W.E.S., Rooksby H.P. A Study of the Opalising Agents in Ancient Opal Glasses Throughhout Three Thousand
Four Hundred Years // GB. — 1959. — 32 K, H. 8. — P. 350—361.
Vandiver Pomela. Glass Technology at the Mid-Second Millenium BC Hurrian Site of Nuzi // JGS. — 1983. — 25. —
P. 31—37.
Webster’s Encyclopedic Unabridged Dictonary of the English Languge. — N.-Y., 1993.
Одержано 29.1.2007
Лариса Крушельницька — авторитетна дослід-
ниця епохи бронзи та ранньої епохи заліза в
Україні — у своїй черговій праці спробувала
монографічно опрацювати культуру Ноа — ві-
дому, хоча дещо й призабуту формацію пізньої
бронзи ∗, розташовану на заході цієї території.
Сліди культури Ноа знаходять також на півден-
но-східних рубежах Польщі. Книжка постала
через потребу упорядкування вже ідентифіко-
ваних українських матеріалів культури Ноа та
оприлюднення неопублікованих матеріалів, на-
громаджених під час археологічних розкопок
на території Західної України (Українського
Прикарпаття), починаючи з кінця 1950-х рр.
У вступі дослідниця зазначила, що наяв-
ні джерела порушують цілу низку питань, а їх
проблематика є дуже розлогою і включає такі
проблеми, як ґенеза, обшир, який охоплює куль-
тура Ноа, та її зв’язок із суміжними формація-
ми епох бронзи. На сьогодні ноаські поселення
України недостатньо досліджено порівняно з
подібними пам’ятками на території Румунії та
Молдови, хоч перші сліди цієї культури було
ідентифіковано ще в 1930-х рр. У той час Таде-
уш Сулімірський виокремив не відомі раніше
матеріали, що відрізнялися від ідентифікова-
них із комарівською культурою. Лариса Кру-
шельницька віддала належне повоєнним досяг-
ненням Анни Мелюкової, Галини Смирнової та
Едуарда Балаґурі, відзначивши їхні найбільші
здобутки як у дослідженні стоянок мешканців
культури Ноа, так і в інтерпретації результатів
цих відкриттів.
Уже багато років поспіль базовою стоянкою
культури Ноа визнається поселення в місце-
вості Маґала на Буковині (дослідження Галини
Смирнової), матеріали якої дали змогу відтво-
рити вигляд типового поселення та занять його
мешканців, а дослідження стратиграфії шарів
та аналізу С-14 наблизили вчених до розробки
етапів періодизації і хронології культури Ноа.
Однак найбільшу кількість джерел для дослі-
джень надав ансамбль поселення (із забудовою
помешканнями і господарчими будівлями, в
тому числі металургійною майстернею, 10 по-
пелищами, некрополем зі 183 похованнями
зі скелетами), ідентифікований Едуардом Ба-
лаґурі в місцевості Острівець на Прикарпат-
ті. Авторка широко розглянула досягнення не
лише українських, а й зарубіжних дослідників
у процесі розпізнавання культурних контактів на
теренах Північного Причорномор’я, Централь-
ної Наддністрянщини, Українського та Польсь-
кого Прикарпаття й Молдови в часи, коли там
з’явилися представники культури Ноа. На дум-
ку більшості центральноєвропейських і схід-
ноєвропейських археологів, ця пізньобронзова
спільнота відіграла значну роль у розповсюд-
женні здобутків культур Карпатської улого-
вини і Причорномор’я (наприклад, окремих
Л. К р у ш е л ь н и ц ь к а
Культура Ноа на землях України
Львів. — 2006. — 160 с., 56 рис., 19 фото,
резюме німецькою мовою, бібліографія
∗ Пізній період епохи бронзи датується XVII—X/IX
ст. до Р. Х.
© Е.М. КЛОСІНСЬКА, 2008
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-69934 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:39:36Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Островерхов, А.С. 2014-10-25T08:43:41Z 2014-10-25T08:43:41Z 2008 Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 2. — С. 79-93. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69934 Розглянуто основні життєві віхи відомого російського вченого В.О. Галібіна, наведено розгорнуту рецензію на його монографію «Состав стекла как археологический источник» (СПб., 2001). uk Інститут археології НАН України Археологія Рецензії Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) Gabilin and His Contribution to the Study of Ancient Glass (to the 75th Anniversary) Article published earlier |
| spellingShingle | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) Островерхов, А.С. Рецензії |
| title | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| title_alt | Gabilin and His Contribution to the Study of Ancient Glass (to the 75th Anniversary) |
| title_full | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| title_fullStr | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| title_full_unstemmed | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| title_short | Галібін В.О. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| title_sort | галібін в.о. і його внесок у вивчення давнього скла (до 75-річчя від дня народження) |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/69934 |
| work_keys_str_mv | AT ostroverhovas galíbínvoíiogovnesokuvivčennâdavnʹogosklado75ríččâvíddnânarodžennâ AT ostroverhovas gabilinandhiscontributiontothestudyofancientglasstothe75thanniversary |