Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70004 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 106-119. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859677757206691840 |
|---|---|
| author | Островерхов, А.С. |
| author_facet | Островерхов, А.С. |
| citation_txt | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 106-119. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| first_indexed | 2025-11-30T16:50:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 106
Рецензії
Михайло Олексійович Безбородов народився у
Санкт-Петербурзі 2 (14) листопада 1898 р. у сім’ї
дрібного службовця. 1916 р. закінчив із відзнакою
реальне училище та вступив до Петроградсько-
го політехнічного інституту (з 1920 р. — Техно-
логічний інститут), який закінчив у 1923 р. За-
хистив дипломний проект із виробництва пор-
целяни. Ще до закінчення навчання його було
призначено на посаду помічника головного
технолога Ленінградського порцеляно-вого за-
воду «Ломоносов».
З 1924 р. М.О. Безбородов працював на різних
заводах, що спеціалізувалися на виробництві скла
(«Светлана», «Дружная горка» тощо), а також у
науково-дослідницьких інститутах. У той час він
здійснив низку вдалих науково-дослідницьких
робіт. У 1934 р. Михайлу Олексійовичу було при-
своєно звання доцента Ленінградської Промис-
лової академії, а через рік — професора та заві-
дувача кафедри скла Білоруського політехнічного
інституту (БПІ) (Мінськ). 1937 р. у Московському
хіміко-технологічному інституті вчений захистив
докторську дисертацію. М.О. Безбородов був од-
ним із засновників у 1925 р. журналу «Стекло и
керамика», у якому регулярно публікували мате-
ріали з історії скла.
Значні випробування на долю М.О. Безбо-
родова випали в роки Великої Вітчизняної вій-
ни. У блокадному Ленінграді під час бомбарду-
вань загинули його батьки. Самого ж ученого
було евакуйовано до Ашгабата, де він у Турк-
менському відділенні АН СРСР очолив Фізико-
технічний інститут, був членом Президії Турк-
менського філіалу АН СРСР.
З 1945 р. М.О. Безбородов відновив науко-
ву та педагогічну діяльність у БПІ. Він створив
і керував проблемною лабораторією скла БПІ
та лабораторією силікатів Інституту загальної
і неорганічної хімії АН Білоруської РСР.
1947 р. його було обрано членом-кореспон-
дентом, а 1950 р. — академіком АН БРСР.
У той час науковця зацікавили питання іс-
торії силікатної науки та техніки. Значну увагу
приділяв М.О. Безбородов вивченню наукової
спадщини М.В. Ломоносова, Д.І. Виноградова,
Е.К. Ліксмана, В.М. Севергіна, О.К. чугунова,
В.В. Писарєва, Д.І. Мендєлєєва, С.П. Пєтухова,
В.є. Тищенка та інших науковців і практиків у
розвитку склярства й порцелянового виробни-
цтва на теренах Російської імперії. Учений довів
(Безбородов 1948; 1950б; 1956а), що М.В. Ломо-
носов ще за 130 років до шотта та Віннкельтона
заклав основи наукового склярства, він же був
одним із перших істориків цієї галузі виробни-
цтва. В працях, присвячених діяльності видат-
ного кераміста Д.І. Виноградова (Безбородов
1950а), дослідник висвітлив внесок ученого у
розвиток керамічного та склоробного виробни-
цтва. За ці праці М.О. Безбородова 1951 р. було
нагороджено Сталінською премією.
Після виходу на пенсію до самої смерті,
3 листопада 1983 р., учений продовжував до-
слідження, висвітлені в 25 монографіях і 400 © А.С. ОСТРОВЕРХОВ, 2008
А.С. Островерхов
АКАДЕМІК М.О. БЕЗБОРОДОВ
І ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК НАУКИ
ПРО ІСТОРІЮ СКЛА
(до 110-річчя з дня народження)
Михайло Олексійович Безбородов
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 107
статтях. За своє довге наукове життя Михайло
Олексійович підготував понад 30 кандидатів та
4 докторів наук. М.О. Безбородова нагородже-
но двома орденами «Знак Почета» й медаллю
«За доблестный труд в Великой Отечественной
войне 1941—1945 годов» (Курлянкин 1948; Ма-
зо 1958; Маринов 1958; Комаров, Мазо 1968;
Абдуразаков 1973; Ахрем и др. 1978).
М.О. Безбородов заснував новий напрям
у вітчизняній науці — історію скла та його
невід’ємну частину — археологічну техноло-
гію скла (Безбородов 1956; 1963; 1965; 1969а).
Основні досягнення вченого у цьому напрямі
узагальнено в монографії «Химия и техноло-
гия древних и средневековых стекол» (1969).
Про велике значення цього дослідження для
подальшого розвитку історії скла в міжнарод-
ному масштабі засвідчує її переклад німецькою
мовою (Besborodov 1975).
У передмові (с. 5—9) автор сформулював
своє розуміння археологічної технології. «Під
археологічною технологією потрібно розумі-
ти технологію минулого, що відтворюється на
основі археологічних знахідок. За такого підхо-
ду вивчають передусім не типологічні особли-
вості речей, що знаходять, — форма, стиль, де-
корування, а їх хімічні та фізичні властивості й
насамперед їх хімічний склад 〈…〉 Археологіч-
на технологія скла ставить перед собою завдан-
ня на основі багатогранного дослідження речей,
знайдених під час археологічних розкопок, «ре-
конструювати» технологію виробництва й від-
повісти посильно на питання: чим вона є у хі-
мічному відношенні; із яких сировинних матері-
алів її виготовлено; як варили скло; у яких печах
та тиглях; як виготовляли скляні вироби й при-
краси в гарячому та холодному стані; які фарб-
ники використовували для отримання кольоро-
вого скла?» (Безбородов 1969, с. 6—7).
Цікавим і пізнавальним є розділ 1 «Природ-
не доісторичне скло» (с. 9—30). Хоча природ-
не скло й не є безпосереднім продуктом техно-
генезу (Кудрин 1993; Щапова 2000, с. 106), але
інколи під час розкопок знаходять склоподібні
матеріали, створені природою: тектити — скло
космічного походження; обсидіан — вулканіч-
не скло. Природне скло — це силікатна порода,
що спочатку була розплавлена, а потім застигла.
Різницю між природним і штучним склом мож-
на визначити як за зовнішнім виглядом, так і за
складом речовини (Безбородов 1969, с. 9—30).
Обсидіан як первинну сировину використовува-
ли у староіндійському та закавказькому скляр-
стві (Blömner 1887, Т. iii, S. 274; Массон 1976,
c. 75—76; Brill 1987, p. 5; Джанполадян, Каллан-
тарян 1988, c. 9; Галибин 2001, с. 79).
Розділ 2 своєї книги М.О. Безбородов при-
святив характеристиці технічних методів до-
слідження скла (с. 41—43). Характеризуючи
методи визначення хімічного складу скла, Ми-
хайло Олексійович наголошував на недоліках
якісного спектрального аналізу, який у той час
був дуже популярним (Farhsworths and Ritchie
1938; Ritchie 1937; Seligmann, Ritchie and Beck
1936). Прихильницею цього методу в СРСР
довгий час була Ю.Л. Щапова (Щапова 1960;
1962a; 1963; 1963a; 1963б; 1964; 1965; 1965а;
1965б; 1966; 1966а; 1970; 1984). Автор моно-
графії відзначив, що якісний спектральний ана-
ліз «з його умовною символікою є кроком назад
порівняно з хімічним аналізом, а його цноти й
переваги перед останнім (швидкість, мала тру-
дозатратність, мала наважка тощо) виявляють-
ся примарними» (Безбородов 1969, с. 111). Біль-
шість сучасних дослідників підтримала цей ви-
сновок (Галибин 2001, с. 58).
Як і деякі інші вчені (Бахтадзе 1954; Caley
1962; Ольшак 1959; Абдуразаков, Безборо-
дов 1966, с. 19—34), М.О. Безбородов вважав
перспективним поєднання «мокрого» аналізу зі
спектральним, коли макрокомпоненти визнача-
ють за допомогою хімічного «мокрого» методу,
а мікрокомпоненти — кількісним спектраль-
ним методом. На думку В.О. Галібіна (Галибин
2001, с. 54), подібна комбінація лише збільшує
труднощі. Типові помилки обох методів накла-
даються один на одний, зумовлюючи появу ве-
ликої дельти, що інколи призводить до непра-
вильного розуміння природи скла.
Непересічне значення має розділ 3 «Сиро-
винні матеріали й склад шихт». Автор визна-
чив роль різних рослинних попелів, природ-
ної соди, пісків та свинцю в історії склярства.
Михайло Олексійович наголошував на провід-
ній ролі попелу в історії склярства. «На почат-
ку людської культури в печах-ямах для випа-
лу глиняних горщиків, що обпалювалися со-
ломою, очеретом чи деревом, він дав першу
поливу, а з піском утворив на дні обпалюваль-
Ювілейне повідомлення на честь 80-річчя з дня наро-
дження академіка М.О. Безбородова
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 108
ного простору першу склоподібну масу. Саме
завдяки попелу людина навчилася виготовляти
нову речовину, що стікала по стінках горщиків,
названу «склом» 〈…〉 Попіл не потрібно було
«винаходити» й «відкривати», знаходити й ви-
пробовувати 〈…〉, навпаки — саме скло люди-
на навчилася виготовляти завдяки попелу 〈…〉
В історії склярства розвиток йшов не від скла
до попелу, а навпаки — від попелу до скла» (ви-
ділено нами. — А. О.) (с. 45).
З метою ідентифікації певних видів рослин,
які використовували у склярстві, автор вперше
у вітчизняній науці за опублікованими даними
зробив підбірку аналізів попелу різних рослин,
дерев та поташу (табл. 5—8). З того часу кор-
пус аналізів практично не поповнився (Остро-
верхов 1985; Галибин 2001).
М.О. Безбородов розглянув використання у
давньому склярстві природної соди. Він про-
аналізував легенду Плінія Старшого про «ви-
нахід» фінікійцями содового рецепту виготов-
лення скла, навів склад природної соди, що по-
ходить із єгипетських озер, та сухого залишку,
отриманого з нільської води (с. 54—55, табл.
9). Як і більшість дослідників (turner 1956а;
Лукас 1958, с. 284—286, 520—521, 717—719;
Пикус 1979, с. 185, Щапова 1983, с. 116), ав-
тор вважав, що в античний час єгипет був со-
довим монополістом, звідки натр експортува-
ли в усі регіони відомої тоді Ойкумени. Однак
монопольна роль долини Нілу на натр є значно
перебільшеною. Поклади натуральної соди є і
в інших регіонах. Деякі вчені не виключають
експлуатації близькосхідних, середньоазіат-
ських, малоазійських, балканських, північно-
причорноморських та інших покладів сирови-
ни (neumann 1927; Островерхов 1979, с. 170).
Характеризуючи місценародження пісків 1,
придатних для склярства, автор проаналізував по-
відомлення стародавніх авторів, доповнюючи їх
даними щодо складу пісків. Дослідник звернув
увагу на ту обставину, що белуські та олександрій-
ські піски завдяки наявності в них детриту мор-
ських та річкових мушель містять значну кількість
карбонатів кальцію та магнію, що, на його думку,
звільняло склоробів від додаткового введення у
шихту третього компонента — вапна (с. 56—59).
Пізніше саме цей показник дав змогу (Щапова
1982; 1983, с. 101, 107; Галибин 2001, с. 75—76)
виокремити фінікійську школу склярства 2.
Невеличкий параграф (с. 59—60) М.О. Без-
бородов присвятив використанню свинцю, але
лише у давньоруському склярстві. Проте в ін-
ших працях (Абдуразаков, Безбородов 1966,
с. 123) автор ставив питання ширше і спробу-
вав простежити історію використання свин-
цю у загальній історії склоробного виробни-
цтва. На його думку, свинець не був звичайним
компонентом у давньоєгипетському та ассиро-
вавилонському склі, свинцеве скло як сталий
хімічний тип з’явилося лише за часів середньо-
віччя. І.І. Качалов також зауважував, що за анти-
чної доби свинець у склярстві «використовува-
ли досить рідко й у невеликій кількості». По-
дібної доктрини притримувалися й зарубіжні
спеціалісти (Seligman, Beck 1938, р. 4; Качалов
1959, с. 68). В останні десятиліття встановлено,
що в Ассирії виробництво свинцевого та зміша-
ного скла практикувалося у i тис. до н. е. (Brill,
1 Найвідоміше з них розміщувалося в гирлі р. Бел на
фінікійському узбережжі Середземного моря. Пліній
описував його так: «частина країни, що має назву
Фінікії, розташовується по сусідству з Іудеєю, має
у передгір’ях гори Кармал багнисту місцевість, що
називається Кандибією. У ній 〈…〉 бере свій поча-
ток річка Бел, що на відстані 5 миль впадає у море по-
близу колонії Птоломеїди. Її течія повільна, нездорова
вода не придатна для пиття, але освячена релігійними
церемоніями, її мулисте дно глибоке, й тільки під час
морського відливу з’являється пісок, тому що, омитий
хвилями, він блищить, очищений від багна 〈…〉 Тут на
нього діє їдке море, тоді як до цього він був ні для чого
непридатним. 〈…〉 Берег не перевищує завдовжки 500
кроків, і той само простір протягом багатьох віків був
достатнім для виробництва скла» (Plin. n.H., XXXVi,
66). Енциклопедист повідомляв про наявність подібних
пісків і на морському узбережжі Апеннінського пів-
острова: « 〈…〉 Пісок, який приносить річка Вольтурн в
Італії, збирається між Куманами та Латерном, де він є
найм’якшим, і розтирається у ступках чи на млинах ...»
(Вопросы … 1946, с. 333, прим. 1). На Пунійському уз-
бережжі також є поклади пісків, придатних для скляр-
ства (Plin. n.H., XXXV, 26). Крім того, склярі викорис-
товували гірський пісок та кришталь (Plin. n.H., XXXVi,
67). Свідчення енциклопедиста підтвердив Страбон:
« 〈…〉 Між Акою (Птолемеїдою) та Тіром тягнеться
піщаний берег, який дає пісок для виготовлення скла.
Пісок, як говорять, тут не виплавляють, але вивозять для
переробки до Сидону. Деякі стверджують, що придатний
для виготовлення скла кременистий пісок є у сидонян,
хоча, за даними інших, повсюди можна плавити всілякий
пісок. В Олександрії мені довелося чути від склодувів,
що у єгипті трапляється кремениста земля, без якої
не можна виготовити поліхромний дорогоцінний по-
суд ... » (Strabo XVi, 2, 25). Подібні дані є й у Тацита: « 〈…〉
є тут (в Палестині) ще річка Бел (що впадає до
Іудейського моря). У її гирлі добувають пісок, із якого,
якщо варити його з содою, можна отримати скло; місце
це невелике, але скільки не беруть звідси піску, запаси
його не тануть» (tac. Hist., 1, 7). Доповнив свідчення
йосип Флавій, який стверджував, що на річці Бел є яма
діаметром 100 ліктів, наповнена піском, придатним для
склярства (Flav. Hist. Bellum iud., ii, 10).
2 Включаючи до процесу еволюції склярства Фінікію,
зазначені автори лише констатували її участь у цьо-
му процесі. Характеристика, а тим більше оцінка ре-
ального внеску фінікійців в історію склярства від-
сутні, оскільки власне фінікійські вироби до цього
часу відомі, швидше, як міф, традиція, ніж зафіксо-
вана історична дійсність (пор.: Barag 1968; Voščinina
1967; Дзиговский, Островерхов 2000).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 109
Moll 1963). Свинець фігурує у рецептах месо-
потамських склярів, що збереглися на клино-
писних табличках. Найдавніші з них датуються
часом до XVii ст. до н. е. (Forbes 1957, р. 132;
Сайко 1969, c. 95). Повідомлення знайшло ар-
хеологічне підтвердження у знахідках ямної
епохи (Островерхов 2001—2002, с. 402—403).
Потужний шар свинцевого та змішаного скла
виявлено на пам’ятках античного часу на тери-
торії Північного Причорномор’я (Галибин, Ост-
роверхов, Субботин 1983, c. 73—74).
Цікавим є параграф, присвячений аналізу бар-
вників і глушників скла (с. 60—72). Автор поді-
ляв думку деяких своїх попередників (М. Кла-
порт, Х. Бенрад, Б. Нейман, Ф. Метсон та ін.),
які вважали, що одним із попередників забарв-
леного міддю скла були металургійні шлаки.
М.О. Безбородов зауважив, що до шлаково-
го скла належать «печінки», забарвлені за до-
помогою оксиду (закису) міді. Подібний шлак
отримували під час виплавки міді та бронзи.
Зі «шлаковою» теорією походження скляр-
ства не погоджується В.О. Галібін (Галибин
2001, с. 32), на думку якого шлаки складають
лише силікатну частину руди, що має незначну
концентрацію металу. Барвником-глушником
була або вторинна руда, або відходи виробниц-
тва. Ми ж звертаємо увагу на досить пізню по-
яву на історичній арені скляного «кривави-
ка». «Вихід у світ» «печінок» слід відносити
до фінального етапу бронзи — початку заліза.
У єгипті «печінки» відомі з часів XViii—XiX
династій (Лукас 1958, с. 303). На Закавказзі їх
знаходять у комплексах Xii—Viii ст. до н. е.
(Галибин 2001, ан. № 91). Приблизно у той са-
мий час у Східній європі з’явився скляний «ге-
матіон» (Островерхов 2001, табл. 1, ан. № 9, 18,
21, 25). Значного поширення «печінки» набули
в античну епоху (Островерхов 1998, с. 134, ан.
№ 39, 45, 48, 52, 61, 112а; Дзиговский, Остро-
верхов 2000, с. 120—121, ан. № 35б). У пізній
бронзі — на початку заліза головні центри з ви-
робництва «гематіону» зосереджувалися у Дво-
річчі та на Закавказзі (Brill, Cahill 1988). У той
час «кривавики» вивозили з Близького Сходу в
різні країни не лише як готову продукцію, а й
як напівфабрикати (Huges 1972; newton 1972).
Отже, з огляду на сучасний стан джерелознав-
чої бази, якщо й можна говорити про шлаки —
відходи мідно- та бронзоливарного виробництва
як один із варіантів виникнення склярства, то це
була одна з приватних і досить пізніх інновацій.
М.О. Безбородов навів відомі йому дані
щодо використання кобальту (с. 63—64). Нині
джерелознавча база з цього питання значно по-
повнилася. Використання кобальту може склас-
ти окрему яскраву сторінку в історії склярства.
Хоч хімічний елемент кобальт було відкрито
лише у 1735 р., але на рівні донаукового при-
родознавчого та ремісничого знання, тобто тех-
нічного фольклору (пор: шашкина 1986), ко-
бальтові мінерали здавна використовували у
виробничій та культовій практиці. Секрети ви-
готовлення «кобальтового» скла неодноразово
відкривалися й губилися у віках.
Ще у 1925 р. Б. Нейман стверджував, що впер-
ше подібне скло навчилися робити венеціанці.
Після аналізу скла із Ніппура, датованого 1400 р.
до н. е., він відмовився від цієї думки (neumann
1932). Пізніше В. Геільман та інші дослідники
встановили наявність кобальту в давньоєгипетсь-
кому склі 1650—1350 рр. до н. е. (Geilmann 1962,
S. 164; keller 1983, p. 25). На сьогодні найдавні-
ший зразок «кобальтового» скла, що походить
із Закавказзя (Островерхов 2001—2002, табл. 1,
ан. № 28), датовано початком ii тис. до н. е. Пока-
зовим є той факт, що під час розкопок хуритсько-
го поселення Нузі другої половини XV — почат-
ку XiV ст. до н. е., на півночі Іраку, серед 11 тис.
намистин не знайдено жодного зразка скла, за-
барвленого за допомогою кобальту (Vandimer Pa-
mela 1983). Вкрай рідко «кобальтове» скло тра-
пляється й серед білозерських зразків (Островер-
хов 2001, с. 14, ан. № 54). Значного поширення
воно набуло в античну епоху (Галибин, Остро-
верхов, Субботин 1983, с. 70—71). У часи серед-
ньовіччя таємницю виготовлення «кобальтово-
го» скла тримали в секреті візантійські майстри.
Від них рецепт перейшов у спадок до венеціанців
(Щапова 1998). Кобальтові барвники не були ві-
домі давньоруським ремісникам (Галибин 2001,
с. 37—38). 1520 р. кобальтовий барвник було
отримано у Німеччині, але патент на винахід
було продано венеціанським дожам. Пізніше цей
барвник під назвою «блаувундер» — «блакитне
диво» — знову відкрив Кристоф шюрер. Цього
разу патент придбали голландські підприємці, за-
вдяки яким кобальтовий барвник поширився по
всій європі, зокрема й на теренах Російської ім-
перії (Венецкий 1980; Здорик 1984, с. 123—133).
Характеризуючи використання мангану як
барвника й знебарвлювача в історії склярства,
М.О. Безбородов, посилаючись на стан писем-
них джерел (Фармаковский 1922; turner 1956)
і відомі на той час аналітичні дослідження
(Geilmann, Bröckbauer 1954), залишив це пи-
тання відкритим. Однак, як з’ясувалося під час
подальших досліджень, манган має дуже давні
традиції у склярстві, що не поступаються на-
віть міді. Найдавніші імітації самоцвітів роже-
вого та бузкового кольорів у єгипті датовано ча-
сом XViii династії (Лукас 1958, с. 299—300).
На теренах Східної європи подібне скло відоме
за знахідками на пізньотрипільских пам’ятках
(Островерхов 1997, с. 76). Відоме воно й серед
зразків скла білозерського часу (Островерхов
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 110
2001, с. 13—14). Розквіт «манганової» техноло-
гії припав на античний час (Дзиговский, Остро-
верхов 2000, с. 117—118) й епоху середньовіччя
(Dekуwna 1980; Щапова 1998).
Давньоруські майстри, не маючи у своєму
розпорядженні кобальту, експериментально ви-
найшли новий комплексний барвник, що скла-
дався із суміші оксидів мангану та міді, завдя-
ки якому скло забарвлювали у блакитний колір,
близький до того, який отримують за допомогою
кобальту. На думку Ю.Л. Щапової, цей барвник
давньоруські склярі отримували механічно, по-
єднуючи в шихті оксиди міді та мангану, здобуті
окремо. «Вирішення завдання, просте й дотеп-
не, свідчить ще про одну якість давньоруського
скляра: у пошуках рішень він не був зв’язаний
традицією, був вільним від рутини, винахідли-
вим і сміливим» (Щапова 1980, с. 20—21). На
наш погляд, розв’язання проблеми лежить в ін-
шій площині. Давньокиївські ремісники вико-
ристовували поліметалеві мангано-мідні руди
типу нижньодніпровських. Новгородські склярі,
можливо, мали справу з чистим піролюзитом.
У новгородських зразках Xii ст. манган не супро-
воджується міддю (Щапова 1972, с. 119—121;
1978, с. 79).
Однією з унікальних властивостей скла є
можливість зробити його прозорим і безколір-
ним, що споріднює скло з гірським кришталем
та гіалітом, яким приписували надприродні
властивості. Однак втілити закладені в приро-
ду скла можливості давнім склоробам заважа-
ла наявність оксидів заліза. Для того щоб нейт-
ралізувати небажане забарвлення, у сучасно-
му склярстві здійснюють знебарвлення скла.
Як і більшість тогочасних і навіть деяких но-
вітніх істориків скла3, М.О. Безбородов зро-
бив висновок: «Оскільки знебарвлення є дуже
не простою справою й може мати успіх лише
за ретельного фізико-хімічного й теплового
контролю (склад сировинних матеріалів, газо-
ве середовище у печі, температура тощо), при-
пущення про свідоме використання цієї техні-
ки у давнину чи часи середньовіччя не мають
жодних наукових засад» (с. 69).
Новітні дослідження спростували це твер-
дження (Sayre, Smith 1961; Sayre 1963). Хоча
зразки прозорого скла зрідка трапляються вже
на пам’ятках епохи бронзи (Островерхов 2001—
2002, табл. 1. Ан. № 6—9, 14, 19, 23, 26—27, 32,
37, 73, 81), значного поширення воно набуло
лише в античну епоху. Таке скло особливо ціну-
вали греки та римляни (Plin. n.H., XXXVi, 67).
Для знебарвлення скла у давньому склярст-
ві використовували стибій та манган. Найдавні-
шим знебарвлювачем скла був стибій. Знебарв-
леного скла ще немає у зразках Vii — середини
Vi ст. до н. е. Воно з’явилося наприкінці Vi —
у першій чверті V ст. до н. е. (Островерхов 1993,
с. 17, табл. 2, ан. № 53—54). Розквіт стибієвої
технології припав на класичний й елліністичний
часи (Островерхов, Левіна 1992, с. 151—152;
Островерхов, Охотников 1985, с. 31). Знебарвле-
не за допомогою мангану скло з’явилося десь на
рубежі iii—ii ст. до н. е. За римської доби прак-
тикували три рецепти знебарвлення скла: сурма
й манган порізно, стибій + манган разом (Ща-
пова 1978б; Галибин, Островерхов, Субботин
1983, с. 68—69, рис. 2, iii; Дзиговский, Остро-
верхов 2000, с. 176—178, рис. 58в; Островер-
хов 1998, с. 156). За часів середньовіччя вико-
ристання мангану як знебарвлювача засвідчено
лише для майстерень, що працювали у коорди-
натах візантійської школи. Секрети цього про-
цесу не знали ні західноєвропейські, ні давньо-
руські склярі (Щапова 1998).
Характеризуючи глушники скла, М.О. Без-
бородов спирався на статті В.С. Тернера та
Х.П. Руксбі, які простежили використання різ-
них металів та їх сполук у склярстві від XV ст. до
н. е. аж до сучасності включно (turner, Rooksby
1959). З того часу номенклатура, хронологія та
географія глушників скла значно поповнили-
ся (Dekуwna 1980; Галибин 2001; Дзиговский,
Островерхов 2000)
У розділі 4 (с. 75—88) М.О. Безбородов оха-
рактеризував одне з найважливіших знарядь
виробництва (техніки), за допомогою якого
отримували скло, — вогнетриви. Автор зазна-
чив, що виникненню склярства історично мало
передувати вміння будувати склоробні печі та
виготовляти тиглі. Обидві галузі високотемпе-
ратурної техніки — виготовлення скла й вогне-
тривна справа — так тісно пов’язані між со-
бою, що нарізне їх вивчення не має сенсу.
Історики скла (В.Е. Тернер, П. Рой, Р. шам-
бон, І.П. Варшней, М.П. Марінов, М. Кальві,
М. Торнаті та М.Л. Сканделларі, є. Ольшак та
ін.) й до М.О. Безбородова вивчали давні вогне-
триви, але саме він сформулював надзвичайно
важливий висновок: «... поки що немає жодних
свідчень про транспортування глини, а також
готових тиглів на далекі відстані 〈... 〉 Тигель із
рештками скла 〈…〉 чи цегла з його слідами під
час археологічних розкопок не лише надає цін-
ні матеріали для експериментального вивчення
його складу і властивостей, а також є безпе-
речним доказом місцевого скляного виробниц-
тва» (виділено нами. — А. О.) (с. 76—77).
Автор згадав усі відомі на той час випадки
відкриття давніх і середньовічних склоробних
3 Наприклад, у сучасному підручнику з виготовлення ху-
дожнього скла стверджується, що вперше прозоре без-
колірне скло — «cristallo» — навчилися робити венеці-
анці у XV ст. (Ланцетти, Нестеренко 1987, с. 54—55).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 111
комплексів, схарактеризував внесок окремих уче-
них у вивчення вогнетривів. З часу виходу моно-
графії практичне й теоретичне вивчення питання
значно просунулося (Щапова 1998; Дзиговский,
Островерхов 2000). Р. чарлестон на основі пи-
семних джерел зробив спробу простежити ево-
люцію конструкцій склоробних печей (Charleston
1978). Ю.Л. Щапова запропонувала методику
їх комплексної характеристики. Дослідниця ви-
ділила 17 головних ознак склоробних печей, до
яких входять і елементи їх конструкції: план і
відношення до поверхні печей, матеріал, із яко-
го їх зроблено, кількість печей у майстерні, фор-
ма й об’єм горщиків для варіння й розм’якшення
скла тощо. Ю.Л. Щаповій вдалося виявити й дея-
кі історичні закономірності. Так, округлі печі на-
земної конструкції споруджували з глини, як пра-
вило, їх було по три у кожній майстерні. Подібні
майстерні побутували у різні епохи й на різних
теренах. На думку дослідниці, це була найуста-
леніша технічна норма, яку емпірично «вираху-
вали» склороби. Прямокутні печі, що з’явилися
за античної доби, споруджували як із глини, так
і каменю. Останні набули найбільшого поширен-
ня в епоху середньовіччя. Печі для варіння скла
у своєму розвитку мали кілька етапів: найдавні-
ший — від появи склярства до початку епохи
заліза — близько Vii ст. до н. е.; антична епо-
ха — Vii ст. до н. е. — V ст. н. е.; епоха середньо-
віччя (до промислової революції у європі). Дру-
гий етап авторка розділила на періоди: ранньоан-
тичний (Vii — i ст. до н. е.) і римський (i—iV ст.
н. е.) (Щапова 1983, c. 76—85, табл. 10).
Розділ 7 монографії: «Хімічні типи та склади
давнього й середньовічного скла» (с. 151—167)
має методико-методологічний характер. Автор
зазначив, що склад штучного скла опосеред-
ковано вказує на рівень розвитку й специфіку
склярства у різні історичні епохи й на різних
територіях. Однак на основі тільки цих даних
можна зробити лише технологічні та геохімічні
спостереження. З огляду на це історію скла слід
розглядати на широкому історико-культурному
тлі. Негуманітарну інформацію необхідно пе-
реводити у систему історичних знань 4. Інтер-
претація складу скла ставить за мету виявлення
у ньому закономірностей, що дають змогу ви-
значити час та місце виготовлення скломаси, а
здебільшого і самого виробу зі скла.
Спроби систематизувати й класифікувати
склад давнього та середньовічного скла робили
й до М.О. Безбородова (див., напр.: Sayre 1963;
Sayre, Smith 1961; Smith 1963). Однак саме Ми-
хайло Олексійович уперше запропонував поді-
ляти одиниці класифікації за різними рівнями:
хімічний тип, група, клас тощо. Дослідник побу-
дував класифікацію за вмістом у склі головних
оксидів (див. схему). Віднесення скла до того чи
іншого типу він визначав за набором тих скла-
дових частин, вміст яких перевищує 3 %. Вико-
ристання такого механічного принципу привело
до того, що хімічний тип у М.О. Безбородова —
це комбінація елементів, підвищений вміст яких
є наслідком найрізноманітніших чинників. До
типоутворювальних компонентів, крім натрію,
калію, свинцю, алюмінію, кальцію та магнію,
віднесено залізо, мідь, манган та деякі інші еле-
менти. Дослідник виокремив 19 хімічних типів
скла, які він розподілив на кальцієві та свинце-
висті. Кальцієве скло було розподілено на 5 груп:
натрієве, калієве, калієво-натрієве, манганове та
різне. Всередині групи виокремлено типи, ви-
значення яких залежить від наявності чи відсут-
ності у склі магнію та глинозему. Свинцевисте
скло має лише типи: безлугове, кальцієве, натрі-
єве, натрієво-калієве та різне (риунок) (Безборо-
дов 1969, с. 155, рис. 47).
Дещо пізніше подібний підхід застосував
Д.В. Наумов (Наумов 1975, с. 163—164), який
запропонував вважати головними компонен-
ти, вміст яких у склі перевищує 1 %. Концен-
трації до 0,1 % він називав «малими», а мен-
ші — «мікроскопічними». Позиції обох авто-
рів є близькими. Межу концентрації елементів
і роль останніх у впливі на властивості скла
встановлено умоглядно, без належних теоре-
тичних засад. За такого підходу формулу скла
можна визначати за вмістом не лише склоут-
ворювальних, а й допоміжних та навіть випад-
кових елементів. Найбільшим недоліком поді-
бних класифікацій є те, що в них не враховано
різницю співвідношень вмісту головних скло-
утворювальних компонентів скла — натрію,
калію, кальцію і магнію (Галибин 2001, с. 61).
М.О. Безбородов і сам розумів недоліки своєї
класифікації: «Подальше накопичення експери-
ментальних даних про природу 〈…〉 скла дасть
змогу внести поправки чи заново перегляну-
ти запропоновані нині класифікації» (Безборо-
дов 1969, с. 153). Ці недоліки спробувало усуну-
ти наступне покоління дослідників (Szczapowa
1973; Щапова 1977; 1982а; 1983; 1989а; Dekуwna
1980; Brill 1987; 1989; Галибин 2001).
М.О. Безбородов та А.А. Абдуразаков (Абду-
разаков, Безбородов 1966, с. 145—146) зробили
важливе спостереження щодо зв’язку хімічно-
го складу скла зі складом регіональних ґрунтів.
Оскільки шихти в історичному та етнографічно-
му склярстві складалися переважно з місцевих
сировинних матеріалів, а відсотковий вміст та-
4 «Історичний підхід до хіміко-технологічних характе-
ристик давніх виробництв є не менш складним, ніж
суто інженерний. Тільки в історичному аспекті мож-
на оцінити значення тих технологічних відкриттів, які
в сучасному виробництві є звичними або відіграють
роль «приватних» випадків» (Щапова 1982а, с. 2—3).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 112
ких компонентів, як na2o, k2o, Cao, Мgo, за-
лежить від попелу, то у склі має відбиватися
їх відносний вміст: (na+ + k+) : (Ca2+ + Mg2+).
Ефективність інновації автори проілюстрували
на прикладі середньоазіатського скла, у якому
(na+ + k+) : (Ca2+ + Mg2+) становить у межах 1—4,
а Mg2+ : Ca2+ < 1. Специфіку місцевого склярства
можна фіксувати на рівні відносного складу не
лише головних склоутворювальних елементів, а
й геохімічних домішок у склі. Для середньоазіат-
ського скла такими індикаторами є барій, строн-
цій, мідь, кобальт, свинець, нікель, літій, рубій, це-
зій, а також сліди срібла, хрому, цинку та кадмію.
На жаль, інновації, запропоновані у середи-
ні 1960-х рр., не знайшли подальшої підтрим-
ки. Ідея визріла значно раніше, ніж сформува-
лися можливості її науково-технічного забезпе-
чення. На нашу думку, в майбутньому її буде
реалізовано. Тоді хімічний склад скла діяти-
ме як підсистема у системі «давнє скло», що, у
свою чергу, буде лише підсистемою у глобаль-
ній системі «ноосфера» (ФЭС 1989, с. 428).
Знайомство з провідними радянськими, зо-
крема й українськими, археологами та мистец-
твознавцями, фахівцями з історії Київської Ру-
сі — академіком Б.О. Рибаковим, В.О. Богусеви-
чем, В.М. Лазарєвим, М.М. Вороніним, Л.В. По-
болем, М.В. Фехнер та іншими, а також відкрит-
тя у Києві, Галичі й деяких інших давньоруських
містах склоробних майстерень не могли не при-
вернути увагу М.О. Безбородова. Дослідник за-
нурився у вивчення цього феномену. Проміжні
підсумки у вивченні давньоруського склярства
М.О. Безбородов виклав у монографії (Безборо-
дов 1956) і численних статтях (Безбородов 1950;
1950а; 1954; 1955; 1955а; 1955б; 1956б; 1959; Без-
бородов, Поболь 1957; Безбородов, Фехнер 1954;
Besborodov 1957).
Вихід у світ монографії «Стеклоделие в Древ-
ней Руси» (Безбородов 1956) мав революційні на-
слідки. Це докорінно змінило погляди вчених на
історію Київської Русі й загальну історію скляр-
ства. Як у тексті, так і в додатку (с. 259—296) ав-
тор навів узагальнювальні таблиці аналізів скла,
як власних, так і запозичених із зарубіжної та віт-
чизняної літератури (с. 297—304).
Не історик за базовою освітою, М.О. Безбо-
родов зумів донести до читача важливість ви-
Класифікація давнього та середньо-
вічного скла за хімічними типами
(за: Безбородов 1969, рис. 47)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 113
вчення історії скла як непересічного історич-
ного й археологічного джерела. Окреслена ав-
тором панорама (с. 7—91) дала змогу читачеві
зрозуміти спільні та своєрідні риси у технології
давньоруського склярства, визначити його міс-
це у загальній історії цього виробництва.
Стисло висвітливши усталені на той час погля-
ди на питання щодо історії виникнення й розви-
тку склярства на теренах Східної європи, згідно
з якими цю галузь виробництва було запровадже-
но лише у XViii ст., автор довів, що склярство на
Русі виникло ще в домонгольський час.
В основу свого дослідження автор поклав ма-
теріали найновіших на той час розкопок, пере-
важно у Києві та Галичі, де було знайдено решт-
ки склоробних майстерень (розд. 2, с. 92—106).
Основним аналітичним методом він обрав «мо-
крий» хімічний аналіз, доповнивши його якіс-
ним спектральним аналізом. Репрезентативною
була й вибірка — 117 зразків давньоруського
скла Xi—Xiii ст. (розд. 3, с. 107—115).
М.О. Безбородов уперше дослідив характер
засобів виробництва давньоруського склярства.
Аналіз уламків вогнетривів (тиглі та цегла) дав
змогу дійти цікавих висновків. З’ясувалося,
що київські склороби добре знали й уміло ви-
користовували технічні властивості місцевих
глин (розд. 4, с. 116—147).
Головним у монографії є розділ 5 «Досліджен-
ня давньоруського скла» (с. 148—250), де викла-
дено результати аналітичного дослідження мо-
заїчного, віконного та посудного скла, намиста
й браслетів. Відносно мозаїк, крім встановлення
факту виготовлення смальти на Русі й заміни при-
візної візантійської смальти вітчизняною, учений
констатував факт використання під час спору-
дження Михайлівського Золотоверхого (Дмитрі-
євського) собору скла особливого хімічного кла-
су Si-Pb, що, на думку автора, є однією зі специ-
фічних рис давньокиївського склярства.
Аналіз намиста й браслетів привів дослідни-
ка до висновку про те, що значну частину поді-
бних артефактів виготовлено зі специфічно дав-
ньоруського скла типу Si-k-Pb. М.О. Безбородов
зробив сенсаційний для того часу висновок про
використання давньоруськими ремісниками для
варіння скла подібного типу калієвого поташу,
який отримували із деревного попелу, тоді як
західноєвропейські склороби з цією метою все
ще використовували деревний попіл без пере-
робки його на поташ. Це значно змінило уявлен-
ня вчених про появу хімічних промислів на те-
ренах Східної європи. До цього, наприклад,
П.М. Лук’янов вважав, що відкриття поташу 5 на
досліджуваній території відбулося лише в XiV ст.
(Лукьянов 1949, с. 7).
За допомогою зазначених методів М.О. Без-
бородов визначив привізне візантійське (у ши-
рокому розумінні цього терміна) походження
скляної продукції, звареної на попелі солонча-
кових рослин чи натуральної соди.
Наприкінці книги (с. 251—268) автор під-
бив підсумки дослідження й зробив історичне
узагальнення, згідно з яким час виникнення й
найбільшого розвитку давньоруського скляр-
ства припадав на X—Xii ст. — час формування
й швидкого розвитку центрів ремесла — дав-
ньоруських міст.
Монографія викликала жвавий відгук у іс-
ториків скла та археологів (рец.: Воронин 1957;
Barta 1958; nowotny 1957) й заклала підвалини
майбутнього вивчення давньоруського скла.
Незважаючи на жорстке протистояння з де-
яких ключових моментів, основні висновки
М.О. Безбородова щодо специфіки давньорусь-
кого скла сприйняла й Ю.Л. Щапова. У моно-
графіях і численних публікаціях вона спробу-
вала виокремити із загального масиву скла, що
знаходять на теренах Давньої Русі, вироби ві-
5 Поташ (лат. рotassa — ium, англ. potash; фр. potasse) >
стародат. рotassen: pot — «горщик»; ash — «попіл». По-
таш отримували розчиненням рослинного попелу у воді
(вилужуванням) із подальшим відокремленням розчи-
ну від осаду декантацією та випарюванням. Оскільки у
попелі рослин середньоєвропейської зони вміст калію
різко домінує над вмістом натрію, отриманий у такий
спосіб продукт був досить чистим карбонатом калію,
через що пізніше у багатьох мовах слово «поташ» по-
чали використовувати на позначення хімічного еле-
мента калію (Галибин 2001, с. 28; Webster’s … 1993,
р. 435). На думку Ю.Л. Щапової, якщо не поташ, то лу-
ги — проміжний продукт між попелом та поташем —
людство вміло добувати з найдавніших часів (Щапова
1980, с. 20). Давньокиївські склороби замінили попіл
на поташ через малий вміст у деревному попелі луж-
них елементів. Сума вмісту калію та натрію у ньому
не перевищувала 5—10 %. Подібний попіл не мож-
на було використовувати для варіння скла у суміші з
піском, оскільки тоді процес варіння потребував значно
більшої температури за досягнутий на той час темпера-
турний потенціал (Галибин 2001, с. 82).
Титульні сторінки монографії «Средневековые стекла
Средней Азии»
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 114
зантійського, західноєвропейського та київ-
ського виробництва (Щапова 1972; 1972а; 1974;
1974а; 1975; 1976; 1978; 1978а; 1980; 1988; 1989;
1990; 1991; 1998; Ščapova 1967; 1973). На думку
дослідниці давньоруське склярство було тісно
пов’язане з візантійським, отримало свою само-
стійність за досить складним засобом. Вона зро-
била спробу знайти зв’язок між візантійським та
давньоруським виробництвом на рівні так зва-
ної рецептурної норми (Щапова 1983, с. 51).
Проблемами походження давньокиївсько-
го склярства займалася й польська дослідниця
М. Декувна. В одній зі своїх праць вона писала:
«Рецептура калієво-свинцевистого скла визна-
ється типовою для давньоруського склярства.
Калієво-свинцевисте скло з’явилося на цих те-
ренах приблизно на початку або ж у першій
половині Xi століття. Існування виробництва
калієво-свинцевистого скла за межами Русі по-
ки що не підтверджується. Свинцевисте без-
лужне скло також виготовляли на Русі, ймовір-
но, дещо раніше, ніж калієво-свинцевисте, мож-
ливо, спочатку на території Південно-Східної
європи Viii—iX ст., а також з другої половини
Х ст. у Польщі» (Dekуwna 1980, s. 285).
Про побутування скла специфічно давньо-
руських хімічних типів на польських теренах у
Xi—XiV ст. писав й інший польський дослід-
ник є. Ольшак, який зазначав, що на відміну від
Давньої Русі, де із подібного матеріалу у великій
кількості виготовляли браслети, на досліджува-
ній території побутували персні (olczak 1968).
З гіпотезою Ю.Л. Щапової, згідно з якою
давньоруська школа виникла як пасинкове від-
галуження від візантійської школи склярства і
лише пізніше набула самостійності, не погодив-
ся В.О. Галібін (Галибин 2001, c. 82), який заува-
жив, що між школами було більше відміннос-
тей, ніж подібностей. На нашу думку (Островер-
хов 2003—2004; 2004), В.О. Галібін має рацію.
Не можна прямолінійно пов’язувати виникнен-
ня й перші кроки київської школи з суцільними
технологічними запозиченнями (далеко не про-
гресивними для того часу) в іноземців. чи не ло-
гічніше було б шукати коріння феномену, як це
зробив М.О. Безбородов, в історії давньорусь-
кого суспільства? Адже економічні, наукові та
технологічні передумови для виникнення влас-
ної самобутньої школи склярства на теренах Ки-
ївської Русі були цілком достатніми (пор.: Рай-
нов 1940; Рыбаков 1948; Кузаков 1976).
У тісній співпраці з узбецьким ученим
А.А. Абдуразаковим та петербурзьким знавцем
середньоазіатських старожитностей Ю.О. За-
дніпровським М.О. Безбородов зробив значний
внесок у вивчення середньазіатського скла. Три-
валий час учений був науковим консультантом
відділу хіміко-технологічного дослідження та
консервації історичних пам’яток Інституту ар-
хеології АН УзРСР.
Інтерес до силікатних старожитностей ре-
гіону зародився у дослідника під час його пере-
бування в евакуації. Перші статті вченого з цієї
теми вийшли відразу після війни (Безбородов
1946; 1948а), але найбільше — у 1960-х рр. (Аб-
дуразаков, Безбородов 1962; 1963; 1965; Аб-
дуразаков, Безбородов, Заднепровский 1964;
Besborodov and abdurazakov 1964; Besborodov,
Zadneprovsky 1963; 1965; 1967). Підсумки цієї
тривалої плідної роботи було підбито в моногра-
фії «Средневековые стекла Средней Азии» (Аб-
дуразаков, Безбородов 1966). Пізніше на основі
цих досліджень А.А. Абдуразаков захистив док-
торську дисертацію (Абдуразаков 1993).
М.О. Безбородов першим здійснив хіміко-
технологічне вивчення артефактів, що похо-
дять зі склоробної майстерні iii—iV ст. н. е.,
відкритої біля с. Комарів Кельменецького р-ну
чернівецької обл. (Безбородов 1964). Матері-
али дослідження неодноразово коментували й
поповнювали новими даними (Смішко 1964;
Щапова 1964; 1983, с. 143—153; Кропоткин
1967, с. 83, 112; 1970, с. 32; Сымонович 1970;
Цигалик, Мартинюк 1995).
У співавторстві з М.Р. Маріновим М.О. Без-
бородов зробив значний внесок у вивчення се-
редньовічного скла на болгарських теренах
(Безбородов, Маринов 1958; 1959; 1961; 1961а).
У співпраці з є. Ольшаком він вивчав польське
середньовічне скло (Besborodov, olczak 1961;
1964), з А.С. Островерховим — матеріали ан-
тичної склоробної майстерні Vi ст. до н. е., від-
критої на березі Ягорлицької затоки чорно-
го моря (Безбородов, Островерхов 1978; 1979;
Besborodov, ostroverkhov 1978).
Отже, М.О. Безбородов уперше виокремив
питання стародавньої і середньовічної історії
скла в самостійну історичну дисципліну, запо-
чаткувавши її методологічні й методичні заса-
ди. Михайлу Олексійовичу належить першість в
ідентифікації та визначенні головних параметрів
давньоруської школи склярства, специфіки се-
редньоазіатського склярства часів середньовіччя,
скла, що побутувало на теренах Болгарії, Польщі,
Закавказзя, деяких північнопричорноморських
середньовічних міст, вивченні матеріалів, що по-
ходять зі склоробної майстерні епохи грецької ко-
лонізаціїї на Ягорлицькому поселенні, подібного
комплексу iii—iV ст. н. е. на поселенні Комарів, а
також інших матеріалів.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 115
Абдуразаков А.А. Михаил Алексеевич Безбородов (к 75-летию со дня рождения) // Общественные науки в Узбе-
кистане. — Ташкент, 1973. — № 11. — С. 90—91.
Абдуразаков А.А. История стеклоделия Средней Азии в древности и средневековье (основные этапы): Автореф.
дис. ... д-ра истор. наук. — Ташкент, 1993.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А. Химическое исследование средневековых стекол Средней Азии // УХж. —
1962. — № 3. — С. 5—16.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А. Средневековые стекла и огнеупоры X—Xii вв. из Ахсикента // ДАН Уз. ССР. —
Ташкент. — 1963. — № 10. — С. 9—12.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А. Химические типы средневековых стекол Средней Азии // УХж.— 1965. —
№ 3. — С. 11—14.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А. Средневековые стекла Средней Азии. — Ташкент, 1966.
Абдуразаков А.А., Безбородов М.А., Заднепровский Ю.А. Средневековые стекла Средней Азии. — Ташкент, 1964.
Ахрем А.А., Бардышев и.и., Козлов Н.С. и др. Михаил Алексеевич Безбородов (К 80-летию со дня рождения) //
Весці Акадэмії Навук Беларускай ССР. Сер. хім. навук. — 1978. — № 5. — С. 125—127.
Бахтадзе Р.А. Изучение химического состава стеклянных изделий, найденных в Самтравском могильнике //
ВГМГ. — 1954. — 18-В. — С. 268—280.
Безбородов М.А. Мозаичные резные изразцы средневекового Анау // ДАН СССР. — 1946. — Вып. 51. — № 5. —
С. 67—78.
Безбородов М.А. М.В. Ломоносов и его работа по химии и технологии силикатов. — М.; Л., 1948.
Безбородов М.А. Строительные материалы средневековых зодчих мавзолея Анау // Изв. Туркм. фил. АН СССР. —
1948а. — № 1. — С. 55—59.
Безбородов М.А. Русское стекло Xii в. // ДАН СССР. — 1950. — Вып. 74, № 5. — С. 123—129.
Безбородов М.А. Дмитрий Иванович Виноградов — основатель русского фарфора. — М.; Л., 1950а.
Безбородов М.А. Химический состав и технологические приемы производства стекла в Древней Руси // ДАН
СССР. — 1954. — Вып. 97, № 6. — С. 78—81.
Безбородов М.А. Химико-технологическое исследование древнерусских огнеупоров из стеклоделательных ма-
стерских Xi—Xii вв. // НТБИС. — 1955. — № 1/2. — С. 1—18.
Безбородов М.А. Химико-технологические исследования древнерусской огнеупорной и бытовой керамики // Сб.
науч. работ НИС строит. материалов БССР. — Минск, 1955а. — Вып. 4. — С. 5—12.
Безбородов М.А. Древнерусские стекла Xi—Xiii вв., их химический состав и технология производства // Сб. науч.
работ БПИ. — Минск, 1955б. — Вып. 47. — С. 3—17.
Безбородов М.А. Стеклоделие в Древней Руси. — Минск, 1956.
Безбородов М.А. М.В. Ломоносов — основоположник научного стеклоделия. — М., 1956а.
Безбородов М.А. Древнерусские стекла и огнеупорные изделия // КСИИМК.— 1956б. — Вып. 62. — С. 66—83.
Безбородов М.А. Технология производства стеклянных бус в древности // Тр. ГИМ. — 1959. — Вып. 33.— С. 225—233.
Безбородов М.А. Химическое и спектроскопическое изучение древних и средневековых стекол // Новые методы в
археологических исследованиях. — М.; Л., 1963. — С. 100—114.
Безбородов М.А. Исследование стекол из стеклоделательной мастерской iii—iV вв. н. э. у с. Комаров // МДАПВ. —
1964. — Вып. 5. — С. 67—80.
Безбородов М.А. Исследование мозаичных стекол Xii века из Полоцка // ДАН БССР — 1964а. — 8, № 3. — С. 123—
127.
Безбородов М.А. Технические методы изучения древних стекол // Археология и естественные науки. — МИА. —
1965. — № 129. — С. 174—177.
Безбородов М.А. Химия и технология древних и средневековых стекол.— Минск, 1969.
Безбородов М.А. Археологическая технология стекла (technologie archéologique du verre) // 1 МКАS. — Т. 7. —
1969а. — С. 129—160.
Безбородов М.А., Абдуразаков А.А. Средневековые стекла и огнеупоры X—Xii вв. из Ахсикента // ДАН УзССР. — 1963.
— № 10. — С. 43—46.
Безбородов М.А., Абдуразаков А.А. Химические типы средневековых стекол Средней Азии // УХж. — 1965. — № 3. —
С. 3—9.
Безбородов М.А., Маринов М.Р. Химико-технологическое исследование стекла древнеболгарских столиц Плиски
и Преслава (iX—Xiii ст.) // Изв. АН БССР. — 1958. — № 4. — С. 45—47.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 116
Безбородов М.А., Маринов М.Р. Върху състава на древнобългарски стъкла от Плиска и Преслав (Xi—Xiii вв.). —
София, 1959.
Безбородов М.А., Маринов М.Р. Химико-технологическое изучение древнеболгарских стекол и огнеупоров из
Преслава iX—X вв. // ИАИ. — 1961. — 24. — С. 82—92.
Безбородов М.А., Маринов М.Р. Исследование мозаичных стекол из дворца «Царевец» и церкви св. Параскевы-
Пятницы в Тырново Xii—XiV вв. // ИАИ. — 1961а. — Т. 24. — C. 93—95.
Безбородов М.А., Островерхов А.С. Стеклоделательная мастерская в Северном Причерноморье в Vi в. до н. э. //
Стекло и керамика. — 1978. — № 2. — С. 32—33.
Безбородов М.А., Островерхов А.С. Ранние этапы стеклоделия в Восточной Европе // Природа. — 1979. — № 4. —
С. 61—65.
Безбородов М.А., Поболь Л.В. Стеклянные бусы из чаплина // Изв. АН БССР. — 1957. — № 4. — С. 9—15.
Безбородов М.А., Фехнер М.В. Химическое исследование русских стекол Xi—Xiii вв. // ДАН СССР. — 1954. —
95, вып. 5. — С. 57—59.
Безбородов М.А., якобсон А.Л. Химическое исследование средневековых стекол из Байлакана // СА. — 1960. —
№ 4. — С. 194—196.
Венецкий С.и. О редких и рассеянных. — М., 1984.
Вопросы техники в «Естественной истории» Плиния // ВДИ. — 1946. — № 3. — С. 269—335.
Воронин Н.Н., Безбородов М.А. Стеклоделие в Древней Руси // СА. — 1957. — № 2. — С. 301—303.
Галибин В.А., Островерхов А.С., Субботин Л.В. Стеклянные изделия из сарматских погребений Семеновского
могильника // МАСП. — 1983. — С. 59—76.
Галибин В.А. Состав стекла как археологический источник. — СПб., 2001.
Джанполадян Р.М., Календарян А.А. Торговые связи средневековой Армении в Vi—Xiii веках (по данным сте-
клоделия) // Археологические памятники Армении. — Ереван, 1988. — Вып. 14.
Дзиговский А.Н., Островерхов А.С. Стеклянная посуда как историческое явление в памятниках скифо-сарматского
времени. — Одесса, 2000.
Здорик т.Б. Камень, рождающий металл. — М., 1984.
Качалов Н.Н. Стекло. — М., 1959.
Комаров В.Г., Мазо Э.Э. Михаил Алексеевич Безбородов // Весці Акадэміі Навук Беларускай ССР. Сер. хім. на-
вук. — 1968. — № 4. — С. 126—128.
Кропоткин В.В. Экономические связи в Восточной Европы в i тысячелетии нашей эры. — М., 1967.
Кропоткин В.В. Римские импортные изделия в Восточной Европе (ii в. до н. э.— V в. н. э.) // САИ. — 1970. — Вып. Д1-27.
Кудрин Б.и. Введение в технетику. — Томск, 1993.
Курлянкин Ф.А. Научная и педагогическая деятельность чл.-корр. АН БССР М.А. Безбородова (к 50-летию со дня
рождения) // Природа. — 1948. — № 2. — С. 71—73.
Ланцетти А.Г., Нестеренко М.Л. Изготовление художественного стекла. — М., 1987.
Лихтер Ю.А. Стекло черняховской культуры: Автореф. дис. … канд. истор. наук. — М., 1987.
Лукас А. Материалы и ремесленное производство Древнего Египта. — М., 1958.
Лукьянов П.М. История химических промыслов и химической промышленности в России. — М.; Л., 1949. — Т. 2.
Мазо Э.Э. М.А. Безбародау (Да 60-годдзя з дня нараджэння) // Весці Акадэміі навук Беларускай ССР. Сер. фіз.-
тэхн. навук. — 1958. — № 4. — С. 117—127.
Массон В.М. Экономика и социальный строй древних обществ. — Л., 1976.
Маринов М.Р. Академик М.А. Безбородов на 60 години // Химия и индустрия. — 1958. — № 4. — С. 120—121.
Ольшак е. Производство стеклянных перстней на славянской территории в средние века // СА. — 1959. — № 3. —
С. 157—184.
Островерхов А.С. К вопросу о сырьевой базе античного ремесленного производства в районе Днепровского и
Бугского лиманов // ВДИ. — 1979. — № 3. — С. 115—126.
Островерхов А.С. Возникновение стеклоделия в Ольвии // Исследования в Ольвии: Тез. докл. конф. — Парутино,
1985. — С. 61—62.
Островерхов А.С. Технология античного стеклоделия: архаика (по археологическим материалам Северного При-
черноморья). — Препр.— К., 1993.
Островерхов А.С. Найдавніше археологічне скло у Східній європі // Археологія. — 1997. — № 2. — С. 70—81.
Островерхов А.С. Стекло из скифских и сарматских погребений восточной части Буджака // Субботин Л.В., Дзи-
говский А.Н., Островерхов А.С. Археологические древности Буджака. Курганы у сел Вишневое и Белоле-
сье. — Одесса, 1998. — С. 127—158.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 117
Островерхов А.С. Склярство білозерського часу // Археологія. — 2001. — № 2. — С. 3—21.
Островерхов А.С. Древнейшее археологическое стекло Восточной Европы (конец iV тыс. до н. э. — первая по-
ловина Vii в. до н. э.) // StRatuM plus. Земля Триполиада. — СПб.; Кишинев; Одесса; Бухарест. — 2001—
2002. — № 2. — С. 386—430.
Островерхов А.С., Левіна е.О. Про технологію виготовлення і походження скляних парфюмерних паличок з античних
міст Північного Причорномор’я // Стародавнє виробництво на території України. — К., 1992. — С. 140—154.
Островерхов А.С., Охотников С.Б. Стеклянные изделия из античных памятников Нижнего Поднестровья // Па-
мятники древней истории Северо-Западного Причерноморья. — К., 1985. — С. 27—33.
Пикус Н.Н. Царские земледельцы (непосредственные производители) и ремесленники в Египте iii в. до н. э. — М., 1979.
Сайко Э.В. Среднеазиатская глазурированная керамика Xii—XV веков. — Душанбе, 1969.
Смішко М.Ю. Поселення iii—iV ст. н. е. із слідами скляного виробництва біля с. Комарів чернівецької області //
МДАПВ. — 1964. — Вип. 5. — С. 67—80.
Сымонович Э.А. Племена Поднепровья в первой половине i тысячелетия нашей эры. — Дис. … д-ра истор. наук. —
М., 1970.
Фармаковский М.В. Римские стекловаренные печи // Изв. Ин-та археол. технологии. — Пг., 1922. — Вып. 1. —
С. 137—190.
цигалик В., Мартинюк С. Скляне виробництво на поселенні iii—iV ст. н. е. біля с. Комарів // Скло в Україні та
сучасність: Матеріали наук. конф. — Львів, 1995. — С. 7—19.
шашкина т.Б. Специфика донаучного технического знания и пути его изучения // Вопр. истории естествознания
и техники. — 1986. — № 3. — С. 28—41.
Щапова Ю.Л. О применении качественного спектрального анализа при изучении стеклоделия Киевской Руси //
СА. — 1960. — № 1. — С. 91—101.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа стеклянного кубка из собрания ГИМ // КСИА — 1962. — № 98. —
С. 107.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа стеклянных изделий из Пантикапея // МИА. — 1962a. — № 103. —
С. 237—240.
Щапова Ю.Л. Стеклянные изделия древнего Новгорода // МИА. — 1963. — № 117. — С. 104—163.
Щапова Ю.Л. Стеклянные изделия средневековой Тмутаракани // Керамика и стекло древней Тмутаракани. —
М., 1963a. — С. 102—133.
Щапова Ю.Л. Спектральный анализ стеклянных сосудов из античных слоев Таманского городища // Керамика и
стекло древней Тмутаракани. — М., 1963б. — С. 171—174.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа стеклянных изделий и брака из стеклоделательной мастерской,
открытой в с. Комарово черновицкой обл. // МДАПВ. — 1964. — Вып. 5. — С. 86—88.
Щапова Ю.Л. Спектральный анализ и история стекла // Археология и естественные науки. — М., 1965. — С. 111—
119.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа бус и браслетов с городища Титчиха // Москаленко А.Н. Горо-
дище Титчиха (Из истории древнерусских поселений на Дону). — Воронеж, 1965а. — С. 267—269.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа стекла из Танаиса // МИА. — 1965б. — № 127. — С. 249—255.
Щапова Ю.Л. Плитчатый пол вновь открытой церкви на Соборной горе Смоленска // Культура Древней Руси. —
М.: Наука, 1966. — С. 302—306.
Щапова Ю.Л. Спектральное исследование поливы // Макарова Т.И. Поливная посуда Древней Руси // САИ. —
1966а. — Вып. Е1-38. — С. 70—73.
Щапова Ю.Л. Результаты спектрального анализа глазурей на керамике с городища шехр-Ислам // Каракумские
древности. — Ашхабад, 1970. — Вып 3. — С. 233—236.
Щапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси. — М., 1972.
Щапова Ю.Л. Художественное стекло Древней Руси // Древнерусское искусство и художественная культура до-
монгольской Руси. — М., 1972а. — С. 349—357.
Щапова Ю.Л. Стеклянные браслеты Изяславля // Культура средневековой Руси. — Л., 1974. — С. 85—88.
Щапова Ю.Л. Стеклянные изделия из Старой Рязани (по материалам раскопок 1966—1968 гг.) // Археология Ря-
занской земли. — М., 1974а. — С. 76—92.
Щапова Ю.Л. Новые материалы к истории мозаик Успенского собора в Киеве // СА. — 1975. — № 4. — С. 209—222.
Щапова Ю.Л. Резной бокал из Новогрудка // Средневековая Русь. — М., 1976. — С. 209—215.
Щапова Ю.Л. О химии и технологии стекла // Естественнонаучные представления в Древней Руси. — М., 1978. —
С. 77—81.
Щапова Ю.Л. О древнерусском стекловарении // Древняя Русь и славяне. — М., 1978а. — С. 206—212.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 118
Щапова Ю.Л. О происхождении некоторых типов позднеантичных стеклянных бус // Алексеева Е.М. Античные
бусы Северного Причерноморья // САИ. — 1978б. — 2, Г1-12. — С. 98—100.
Щапова Ю.Л. Элементы знаний по химии неорганических соединений в Древней Руси // Естественнонаучные
знания в Древней Руси. — М., 1980. — С. 15—22.
Щапова Ю.Л. Об эволюции в стеклоделии древнейших эпох // Естестественные науки и археология в изучении
древних производств. — М., 1982. — С. 81—91.
Щапова Ю.Л. История стеклоделия в древности и средневековье (по материалам долины Нила, Ближнего Вос-
тока, Средиземноморья и Европы): Автореф. дис. … д-ра истор. наук. — М., 1982а.
Щапова Ю.Л. Очерки истории древнего стеклоделия. — М., 1983.
Щапова Ю.Л. Некоторые страницы трактата Теофила в свете находок на территории Древней Руси // Естественно-
научные представления в Древней Руси. — М., 1988. — С. 12—16.
Щапова Ю.Л. Некоторые проблемы средневекового стеклоделия в свете новых данных («гладилка» из Новгорода //
СА. — 1989.— № 4. — С. 104—113.
Щапова Ю.Л. Древнее стекло: морфология, технология, химический состав. — М., 1989а. — 119 с.
Щапова Ю.Л. Мозаика Успенского собора Киево-Печерской лавры и культурные взаимоотношения Руси и Ви-
зантии // ВВ. — 1990. — 51. — С. 165—184.
Щапова Ю.Л. Византия и Восточная Европа. Направление и характер связей в iX—Xii вв. (по находкам из стек-
ла) // Византия. Средиземноморье. Славянский мир. — М., 1991.— С. 155—177.
Щапова Ю.Л. Византийское стекло. Очерки истории. — М., 1998.
Щапова Ю.Л. Введение в вещеведение: естественнонаучный подход к изучению древних вещей. Учебное пособие. —
М., 2000.
Barag D. Mesopotamian Glass Vessels of the 2 millenium B.C. // JGS. — 1968. — 4. — Р. 75—81.
Bάrta R. М.А. Безбородов. Стеклоделие в Древней Руси // Sklar a keramik. — 1958. — Rochik Viii. — S. 31—32.
Besborodov M.A. a Chemical and technological Study of ancient Russian Glasses and Refractories // JSGt. — 1957. —
41. — № 199. — P. 168—184.
Besborodov M.A. Chemie und technologie der antiken und mittelalterlichen Gläser. — Hamburg, 1975.
Besborodov M.A., Abdurazakov A.A. newly excavated Glassworks in the uSSR, 3-rd — 14-th centuries a.D. // JGS. —
1964. — 6. — P. 64—69.
Besborodov M.A., Olczak J. niektóre zagadnienia wczesnośredniowiecznego szklarstwa polskiego // Szkło i ceramika. —
Warszawa. — 1961. — № 4. — S. 97—103.
Besborodov M.A., Olczak J. Chemiczno-technologiczna i petrograficzna charakterystyka domniewanego surowca szklarskiego
z wczesnośredniowiecznej kruszwicy // Slavia antiqua. — Warszawa, 1964. — 11. — S. 361—364.
Besborodov M.A., Ostroverkhov A.S. Glassmaking Work Shop in the northern Black Sea Region in the Vith centyry B.C. //
Glass and Сeramiks. — n.y., 1978. — № 35. — Part 1—2. — P. 109—111.
Besborodov M.A., Zadneprovsky J.A. Découvertes archéologiques récentes des verres, uRSS // Bull. Des JiV. — 1963. —
№ 2. — Р. 126—132.
Besborodov M.A., Zadneprovsky J.A. Early Stages of Glassmaking in uSSR // Slavia antiqua. — 1965. — 12. — P. 127—142.
Besborodov M.A., Zadneprovsky J.A. ancient and Medievel Glass of Middle asia // archaeological Chemistry. a Symposium
edited by Martin levey. — Philadelphia, 1967. — P. 29—57.
Blümner H. technologia und terminologia der Gewerbe und künstedei Grichen und Römern. — leipzig, 1887. — t. 1—4.
Brill R.H. Chemical analyses of some Early indian Glasses // Proceedings of the XiV international Congress on Glass. —
archaeometry of Glass. — new Dehli, 1987. — P. 1—25.
Brill R.H. thoughts on the Glass of asia with analyses of some Glasses from afganistan // archaeometry. XV international
Congress on Glass. — leningrad, 1989. — P. 19—24.
Brill R.H., Cahill N. Red opaque Glass from Sardis and Some thoughts on Red opaques in General // JGS. — 1988. —
30. — P. 16—27.
Brill R.H., Moll Sh. the Electron Beam Probe Microanalycis of ancient Glass // advances in Glass technology. — n.y.,
1963. — Р 2. — P. 245—254.
Caley E.R. analysis of ancient Glasses, 1790—1957. — n.y., 1962.
Charleston R.J. Glass Furnaces throught the ages // JGS. — 1978. — 10. — P. 9—23.
Dekуwna M. Szkło w Europie Wczesnośredniówiecznej. — Wrocław; Warszawa; kraków; Gdansk, 1980.
Farhsworths M., Ritchie P.D. Spectrographic Studies on ancient Glass. Egyptian Glass mainly of the XViiith Dynasty, with
Special Reference to its Cobalt Content // technical Studies in the Field of the Fine arts. — london, 1938. — Vol. 6. —
№ 3. — P. 155—173.
Forbes R.L. Studies in ancient technology. — leiden, 1957. — 5.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 119
Geilmann W. Beitrage zur kenntnis alter Gläser: kobalt als Farbungsmittel // GB. — 1962. — № 35. — S. 180—196.
Geilmann W., Brückbauer T. Der Mangangehalt alter Gläser // GB. — 1954. — 12. — S. 456—459.
Huges M.J. a technical Study of opaque red Glass of iron age in Britain // PPS. — 1972. — 38. — P. 48—107.
Keller C.A. Problems in Dating Glass industries of the Egyptian new kingdom: Exemples from Malkata and lisht // JGS. —
1983. — 25. — P. 21—27.
Neumann B. antike Gläser, ihre Zusammensetzung und Färbung // Zeitschrift für Chemie. — Berlin, 1925. — Bd. 38. —
S. 776—780, 857—864.
Neumann B. Zur Erfindung des blaum kolarglasses // Gt. — 1932. — 10. — S. 477—480.
Newton R.C. Glass trade Route in iron age // Communications artistiques at historiques. — iX Congrés international du
Verre. — Paris, 1972. — Р. 197—204.
Nowotny W. М.А. Безбородов. Стеклоделие в Древней Руси // Szkło i ceramika. — Warszawa, 1957. — № 3. — S. 80—81.
Ritchie P.D. Spectrographic Studies on ancient Glass. Chinese Glass from Pre-Han to tang times // technical Studies in
the Field of Fine arts. — london, 1937. — Vol. 5. — P. 209—220.
Sayre E.V. the intentional use of antimony and manganese in ancient Glass // advances in Glass technology. — n.y.,
1963. — Part 2. — P. 263—282.
Sayre E.V., Smith R.W. Compositional Categories of ancient Glass // Science. — 1961. — 133, № 3467. — P. 1824—
1826.
Ščapova J. Glass Beads. Glass articles // novgorod the Great. — london, 1967. — P. 64—66, 92—93.
Ščapova J. a propos de l’histoire du verre de la Russie ancienne // ann. Du 5e CaiHV. — 1973. — P. 89—98.
Seligman C.G., Beck H.C. Far Eastern Glass: Some Eastern origins // the Museum of Far Eastern antiquities. —
Stockholm, 1938. — Р. 73—110.
Seligman C.G., Ritchie P.D., Beck H.C. Early Chinese Glass from Pre-Han to tang times // nature. — 1936. — 138.,
№ 3495. — P. 721.
Smith R.W. archaeological Evaluation of analysis of ancient Glass // advances in Glass technology. P 2. — Historical
Papers. — n.y., 1963. — P. 283—290.
Szczapowa J.L. Zasady interpretacji analiz skladu szkła zabytkowego // aP. — 1973. — t. 18. — Z. 1. — S. 15—72.
Turner W.E.S. Studies in ancient Glass and Glassmaking. Part iii. Chronology of the Glassmaking Constituents // JSGt. —
1956. — 40, № 192. — P. 39—52.
Turner W.E.S. Studies in ancient Glasses and Glass-making Processes. Part V. Raw Materials and Melting Processes //
JSGS. — 1956а. — 40, № 193. — Р. 277—300.
Turner W.E.S., Rooksby H.P. a Study of the opalising agents in ancient opal Glasses throughhout three thousand Four
Hundred years // GB. — 1959. — 32 k. H. Viii. — P. 350—361.
Vandiver Pomela. Glass technology at the Mid-Second Millenium B.C. Hurrian Site of nuzi // JGS. — 1983. — 25. —
P. 31—37.
Voščinina A.I. Frühantike Glasgefäbe in der Ermitage (Gruppe der Salbgefäbe in der Sandern-technik) // Wissenschaftliche
der universität Rostock. — 16 Jargang 1967 Gesellshafts- und Sprachwissenschaftliche Reihe. — 1967. — H. 7/8. —
S. 555—560.
Webster’s Encyclopedie unabridaed Dictionary of the English languge. — n.y., 1993.
Одержано 29.11.2007
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70004 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:50:47Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Островерхов, А.С. 2014-10-27T17:42:34Z 2014-10-27T17:42:34Z 2008 Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) / А.С. Островерхов // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 106-119. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70004 uk Інститут археології НАН України Археологія Рецензії Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) Academician M.O. Bezborodov and His Contribution to the Development of the Science Studying the History of the Glass (to the 110th anniversary) Article published earlier |
| spellingShingle | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) Островерхов, А.С. Рецензії |
| title | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| title_alt | Academician M.O. Bezborodov and His Contribution to the Development of the Science Studying the History of the Glass (to the 110th anniversary) |
| title_full | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| title_fullStr | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| title_full_unstemmed | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| title_short | Академік М.О. Безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| title_sort | академік м.о. безбородов і його внесок у розвиток науки про історію скла (до 110-річчя з дня народження) |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70004 |
| work_keys_str_mv | AT ostroverhovas akademíkmobezborodovíiogovnesokurozvitoknaukiproístoríûsklado110ríččâzdnânarodžennâ AT ostroverhovas academicianmobezborodovandhiscontributiontothedevelopmentofthesciencestudyingthehistoryoftheglasstothe110thanniversary |