Зображення обкладинки

Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля

Аналіз розписної кераміки канівської групи КукутеньТрипілля демонструє її самобутність на тлі сусідніх локальних явищ. Поданы результаты анализа расписной керамики одного из локальных вариантов «Западного Триполья» (ЗТК) — каневской группы, проведенного с максимальным учетом признаков — технологичес...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Археологія
Дата:2012
Автор: Овчинников, Е.В.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Інститут археології НАН України 2012
Теми:
Статті
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70017
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля / Е.В. Овчинников // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 13-26. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859898878464098304
author Овчинников, Е.В.
author_facet Овчинников, Е.В.
citation_txt Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля / Е.В. Овчинников // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 13-26. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Археологія
description Аналіз розписної кераміки канівської групи КукутеньТрипілля демонструє її самобутність на тлі сусідніх локальних явищ. Поданы результаты анализа расписной керамики одного из локальных вариантов «Западного Триполья» (ЗТК) — каневской группы, проведенного с максимальным учетом признаков — технологических, морфологических и стилистических. Presented are the results of the analysis of Kaniv group, one of local variants of the «Western Trypillya», conducted with the maximum consideration of indications: technical, morphological, and stylistic.
first_indexed 2025-12-07T15:55:27Z
format Article
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 13 Серед решток матеріальної культури саме кера­ міка найкращим чином відображає локально­ хронологічні відмінності, тож вважається най­ ліпшим маркером відносної хронології пам’яток, що дає можливість прослідкувати їхню генетич­ ну належність. Для «Західного Трипілля» («захід­ нотрипільська культура», ЗТК1) таким індикато­ ром є розписна кераміка. 1 До виділення «західнотрипільської культури» впритул підвели порівняно нещодавні дослідження окремих локальних варіантів (див., напр.: Рижов 1999; 2007; Ткачук 2002; Овчинников 2007; 2009). Гостра необ­ хідність у оформленні єдиної структури культурно­ історичної спільноти Кукутень­Трипілля спричи­ нена, зокрема, співіснуванням на етапах В ІІ і С І «східнотрипільської культури» (СТК, за О.В. Цвек), обґрунтованість виділення якої не викликає сумні­ вів у більшості вчених, і низки «західнотрипільських» локальних груп, об’єднаних поки що лише просто­ ровим поняттям «ареал». На наш погляд, послідовна робота над структурою «Західного Трипілля» в меж­ ах випрацьованої понятійної колонки «пам’ятка — тип пам’ятки — локально­хронологічний варіант — архео логічна культура (АК)», яка потребує розробки всіх аспектів матеріальної культури (а не лише ви­ вчення морфолого­стилістичних особливостей посу­ ду), дозволить з’ясувати глибинну сутність процесів становлення та існування «західнотрипільського» сус­ пільства. Подальша доля понять «ЗТК» і «СТК» — або поділ на окремі АК (за Т.Г. Мовшею), або укрупнен­ ня за рахунок розширення просторових і часових меж («прекукутено­трипільська» і «кукутено­трипільська» культури, за Н.Б. Бурдо) — завдання на майбутнє. © Е.В. ОВЧИННИКОВ, 2012 Канівська локальна група «Західного Три­ пілля» — це доволі великий масив пам’яток (нині відомо близько 90 пунктів), який займає частину лісостепової смуги Правобережжя Се­ редньої Наддніпрянщини вздовж течії Росі, Вільшанки і частково басейн Тясмина та охоп­ лює площу приблизно 80 км уздовж Дніпра і 60 км углиб Буго­Дніпровського межиріччя. Південно­західна межа проходить по вододілу Південного Бугу і Дніпра. Ми розглядаємо канівську групу як ці­ лісне явище з визначеними територіальни­ ми і хронологічними параметрами, як окре­ мий локально­хронологічний варіант архео­ логічної культури (в цьому випадку — ЗТК) в його загальноприйнятому розумінні (Генинг и др., 1990, с. 123—126). Історіографія, що сто­ сується пам’яток канівської групи, невелика, однак думки вчених істотно розходяться в її оцінці, як то: час існування, хронологія, ста­ тус серед інших локальних проявів Трипіл­ ля (Пассек 1949, с. 131; 1949а, с. 212; Мовша 1972; 1988, с. 86, 106—107; 1993, с. 42; Круц, Рижов 1985; Видейко 1987; Рижов 1993; 1999а, с. 60; 2000; Овчинников 2004; 2007; 2009; 2010; 2010а). Вирішення цих проблем стало мож­ ливим завдяки аналізу матеріалів і хроноло­ гічним шкалам, розробленим для сусідніх ре­ гіонів — Київського Подніпров’я (Круц 1977) і Буго­Дніпровського межиріччя (Круц, Ри­ Е.В. Овчинников РОЗПИСНА КЕРАМІКА КАНІВСЬКОЇ ГРУПИ КУКУТЕНЬ­ТРИПІЛЛЯ Аналіз розписної кераміки канівської групи Кукутень­Трипілля демонструє її самобутність на тлі сусідніх локальних явищ. К л ю ч о в і с л о в а: Кукутень­Трипілля, канівська група, кераміка, морфологія, технологія, орнаментальна схема, фаза розвитку. and the Southern Ukraine. Severe selective sampling of certain shell types of various origins (in some cases from the far natural localities), most probably reflects the originality of cultural traditions and development of population’s relations of the neighbouring territories. Irregular and selective distribution of certain adornment types made of shells in cultural layer at settlements and sites confirmed by the same distribution of other adornment types (made of tusk, stone, amber, and animal teeth), and compared with individual set of decorations on clothes and human bodies based on the data from the European burials, reflects the functioning of the system of signs and symbols, which was bearing the information on the group members, their structure, as well as on the inner and external relations and contacts with groups on the neighbouring hunting territories. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 14 жов 1985; Рижов 1993; 1999; 2000). Можливість простежити подальшу історичну долю «канів­ ського» населення дають дослідження на Ліво­ бережжі Дніпра (Бузян 1994; 1998). Нарешті, за поширенням знахідок канівської пластики запропонована модель впливів «канівського центру» на сусідні локальні утворення Трипіл­ ля (Якубенко 2000). Окремішність канівського локального варі­ анту (поряд з володимирівсько­томашівським, чечельницьким, петренським та іншими ва­ ріантами ЗТК)2 підтверджують доступні кате­ горії артефактів, починаючи від регіональної специфіки і закінчуючи особливостями зна­ кової символіки на керамічних виробах. Серед останніх наймасовішим є посуд із розписом — своєрідна «візитівка» канівських пам’яток і всієї ЗТК в цілому. Саме аналіз розписної ке­ раміки дав підстави для виділення кількох ти­ пів пам’яток у канівському варіанті ЗТК, що відображують п’ять послідовних хронологіч­ них фаз його розвитку (рис. 1), і можливість синхронізувати їх з певними етапами загальної періодизації Трипілля. Отже, виділено типи Валява (кінець В ІІ), Переможенці (початок С І), Вільшана І і Новоселиця І (перша поло­ вина С І), Пекарі ІІ (перша половина С І), Гри­ щенці І (рубіж С І/С ІІ), а загальні хронологіч­ ні межі канівської групи визначені від кінця В ІІ до рубежу С І/С ІІ включно. Технологія канівської розписної кераміки має свої особливості, які одразу виділяють її на тлі ви­ робів сусідніх локальних явищ Трипілля. Харак­ терною рисою є використання озалізнених глин, які набували після випалу різних відтінків поме­ ранчевого кольору. Особливістю гончарних мас, де використовувалися ці сорти глин, є відсут­ ність спеціально внесених домішок­опіснюва­ чів, оскільки такі глини містили деяку частку алевритової домішки (Сайко 1984, с. 142—143). Остання — це переважно дуже дрібний пило­ подібний пісок розмірами 0,1—0,3 мм і менше з окремими крупнішими піщинками. Домішками, що не впливали на технологію виготовлення кераміки, можна вважати по­ одинокі зерна злаків, крихти шамоту, крова­ вика (гематиту) і шматочки вапняку. Розміри останнього різні — від дуже маленьких до 1,0 × 0,5 см. Наявність такої природної? домішки чітко зафіксована у Валяві, хут. Незаможник, Переможенцях і пізнішій Вільшані І. Очевид­ но, що при підготовці маси та під час ліплення 2 Надалі поняття «локальний варіант АК» і «локальна група» використовуються як рівнозначні. ці фрагменти, як і зерна злаків, могли бути ви­ лучені, але їх лишали або додавали в тісто на­ вмисно, ймовірно, з міркувань ритуального ха­ рактеру. Така технологія підготовки сировини застосована для 70—90 % всієї кераміки з ка­ нівських комплексів. Е.В. Сайко визначає час її появи у гончарстві Трипілля як кінець ета­ пу В І (там само), і в регіоні поширення ка­ нівських поселень вона з’явилася в цілком за­ вершеному вигляді. Витоки такої технології можна пов’язувати з населенням Подністер’я (Мовша 1984, с. 13). Але в канівських колекціях є вироби й з ін­ шими технологічними характеристиками. Зо­ крема, йдеться про добре відомий у межиріч­ чі Південного Бугу і Дніпра варіант сировини, в якому основою гончарного тіста були «жир­ ні» пластичні білі глини, переважно каолінітові. Остання в сирому вигляді жирніша, пластичні­ ша, масна на дотик. Придатною для формовки та вдалого випалу без зсідання та розтріскуван­ ня вона стає тільки після додання опіснювача у вигляді крупнозернистого піску, жорстви (най­ частіше товчений граніт і кварц), а згодом і піснішої озалізненої глини. Кераміка після ви­ палу набуває на зламі білого, жовтувато­сірого або світло­сірого кольору, а за змішування ка­ олінітових і озалізнених глин — відтінків це­ глястого з виокремленням кольору вкраплень або прошарків. Черепок має характерну шере­ хатість. Початок використання гончарних мас на основі «жирних» глин із штучною домішкою кварцевого піску, зерен кварцу та жорстви Е.В. Сайко також фіксує від етапу В І (Сайко 1984, с. 140). У повністю сформованому вигля­ ді така технологія сировини превалює в гон­ чарстві пам’яток типу Володимирівка та збе­ рігається в пізніших фазах володимирівсько­ томашівського локального варіанту ЗТК. У канівських комплексах посуд, виготовлений з такої сировини, досить рідкісний або зовсім відсутній. Найбільший відсоток — до 4,3 %, за­ фіксований у Валяві та хут. Незаможник (пло­ щадка 2), відображає, ймовірно, інтенсивність контактів «канівців» із західними сусідами. Поодинокими екземплярами представ­ лений посуд, виготовлений або з озалізненої глини зі спеціально внесеною домішкою піс­ ку, або з коалінітових білих глин без штучно­ го опіснювача. Найбільший відсоток подібних виробів — відповідно, 7,0 % і 2,8 % — зафіксо­ ваний на хут. Незаможник, площадка 2. Мож­ на припустити, що тут маємо справу зі спро­ бою адаптації однієї технології до іншої. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 15 Загалом випадки, де простежено проник­ нення одних технологічних традицій до інших, займають особливе місце в гончарстві канів­ ського населення. В кераміці з Вільшани І про­ стежені всі наведені технології, але переважає «канівська», яка становить 56,5 %. Це в комп­ лексі з іншими категоріями археологічних ма­ теріалів дає можливість віднести пам’ятку саме до канівської локальної групи, але як окремий тип. Опіснення озалізнених глин через додання крупнозернистого піску простежено на 12,3 %, а застосування каолінітових глин з аналогічним опіснювачем — 14,9 % посуду з розписом. Новим для кераміки, ймовірно, всього «За­ хідного Трипілля», є використання у Вільша­ ні І гончарних сумішей з різним вмістом усі­ ляких глин з доданням значної кількості низь­ котемпературного шамоту. Глини різних сортів змішували і в рідкому тістоподібному стані (можна побачити прошарки різних сортів), і додаючи в рідку масу шматочки слабковипа­ леної та підсушеної глини. Розмір шматочків шамоту різний — від найдрібніших до 13,0 × 9,5 × 7,0 мм. Співвідношення шамоту й осно­ вного тіста також різне. Вибір глини для виго­ товлення шамоту залежав від в’язкої складової гончарної маси — як правило, це інший сорт глини. Тобто, оскільки в’яжучим компонентом переважно є озалізнені глини або ретельно ви­ мішані суміші? палевих відтінків, то, відповід­ но, найчастіше використовувався шамот з «бі­ лої» глини і навпаки, але дуже рідко. Ще рід­ кіснішим є одночасне використання шамоту з «білої» та озалізненої глин. Іноді в гончарно­ му тісті трапляються пісок або крихти вапняку. Частка таких виробів серед кераміки Вільша­ ни І становить 16,3 %. Таким чином, Вільшану І можна вважати своєрідною експериментальною лабораторі­ єю по впровадженню однієї технології в іншу. А це було можливо лише за переселення гон­ чарів до зони, де панували інші технологічні традиції (Актуальные проблемы… 1999, с. 63— 68). У нашому випадку маємо, ймовірно, впро­ вадження «томашівської» технології в «канів­ ську». Нині невідомі інші пункти з аналогіч­ ним керамічним комплексом і, вірогідно, їх не могло бути багато, зважаючи на специфіку давніх виробництв (там само, с. 52). Формовка посуду, яку О.О. Бобринський відносить до так зв. субстратних, тобто най­ стійкіших, навичок гончарних технологій, що не реагують на критичні ситуації, а в адапта­ ційних процесах беруть участь немов в уповіль­ неному режимі (там само, с. 66—67), робилася вручну. Традиційно застосовували «кільцевий» або «клаптевий» способи ліплення. Особлива увага приділялася прикріпленню вінець, ден­ ця та ручок (докл. див.: Маркевич 1981; Цвек 1994). Завдяки застосуванню лабораторно­ го обладнання вдалося визначити ознаки ви­ користання поворотного пристрою в кінцевій фазі формування виробів (Балановский, Син­ гатулин, Овчинников 2003, с. 150—156). Поверхню посуду піддавали спеціальній поетапній обробці, до якої входили ангобу­ вання, нанесення орнаменту та лощіння. Зов­ нішня поверхня, а в мисок і внутрішня, добре загладжена та вкрита тонким шаром ангобу­ обмазки червонувато­померанчевих відтін­ ків. Ангобовану поверхню прикрашали темно­ брунатним розписом, а потім лощили. Випалювали розписну кераміку завжди в окислювальному середовищі, здебільшого рів­ номірно і за високої температури (700—900° С). Якість виробів висока, кераміка міцна, легка, че­ репок «дзвінкий». Але серед кераміки з низки по­ селень, які ми відносимо до найпізніших фаз ка­ нівської групи, є значний відсоток (понад 50 %) виробів низької якості — недовипалених, розра­ хованих, імовірно, на короткочасне використан­ ня. Безперечно, це було наслідком порушення необхідних технологічних умов виготовлення, що в масштабах регіону може свідчити про кризу в керамічному виробництві напередодні розпаду канівського локального варіанту ЗТК. Морфологічний аналіз має суттєве значен­ ня для з’ясування призначення керамічних виробів, а поєднання своєрідної форми з від­ повідними орнаментами є надійним джерелом для етнічних визначень. З огляду на те, що для розписного посуду всього «Західного Трипіл­ ля» нині є сталі визначення форм і орнамен­ тальних схем, а найдетальніша класифікація морфолого­стилістичних ознак розроблена С.М. Рижовим (Рижов 1999а, с. 178—248), не­ має потреби докладно описувати кожний тип. Важливіше прослідкувати специфіку та ди­ наміку розвитку наявних типів саме в канів­ ських комплексах. За основу для порівняльного аналізу ми взя­ ли чотири колекції з різночасових пам’яток, кожна з яких відбиває певну фазу розвитку ка­ нівського локального варіанту ЗТК: Валява, хут. Незаможник3, Вільшана І і Пекарі ІІ. Ко­ лекції нараховують по кілька сотень і більше одиниць посуду кожна і походять переважно з 3 Статистичні дані по хут. Незаможник уточнені по­ рівняно з першою публікацією (Овчинников 2010а). ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 16 Рис. 1. Розписна кераміка канівського варіанту ЗТК, фази розвитку ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 17 Рис. 1. Продовження ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 18 Рис. 1. Продовження ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 19 розкопаних об’єктів, що дало можливість зро­ бити досить точні підрахунки. За формою посуд поділяється на 13 типів: миски, посуд сфероконічної, біконічної, гру­ шоподібної, ріпоподібної та біноклеподібної форм, горщики, кратери, кубки, кубкоподібні, амфори, покришки та мініатюрні копії. Деякі з них, своєю чергою, поділяються на підтипи і варіанти (рис. 1). Миски завжди становлять найбільшу кіль­ кість посуду — в середньому 50—60 %. Перева­ жають зрізано­конічної форми — від 38 % (Ва­ лява) до 56 % (хут. Незаможник, площадка 2, яма «а»). Меншою кількістю представлена напівсфе­ рична форма — від 8 % (хут. Незаможник) до 17— 18 % (Валява, Пекарі ІІ). Миски із зооморфни­ ми деталями у вигляді ніжок, букраніїв тощо — рідкісні (не більше 2 %), а здебільшого зовсім відсутні. Ще рідкіснішою є так зв. «закрита» форма — лише 2 екз. (Петропавлівка, хут. Не­ заможник). Відзначимо, що частка мисок у комплексах і співвідношення їхніх підтипів доволі сталі (рис. 2). Але на пізніх канівських пам’ятках стінки деяких конічних мисок набу­ вають помітної опуклості, що наближує їх до півсферичних. Друга за кількістю одиниць форма — сферо­ конічний посуд, серед якого виділяються вели­ кі вузькогорлі та широкогорлі зразки та малих розмірів. Для канівської групи вони традицій­ ні, їхній відсоток досить стабільний, а морфо­ логічні ознаки доволі сталі. Простежено кіль­ ка тенденцій: зростання висоти розташування плічок, підкреслена опуклість стінок верхньої Рис. 2. Розподіл типів розписної кераміки канівського варіанту ЗТК ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 20 частини, поява плавно відігнутих вінець у піз­ ніх комплексах. Значне розповсюдження біконічної форми в «Західному Трипіллі» на етапі С І, спричине­ не змінами у техніці ліплення посуду закритих форм, майже не торкнулося канівських пам’яток. Тут біконічний посуд поодинокий і відомий або як «імпорт» (хут. Незаможник, Хлистунівка) з то­ машівських поселень, або як імітація місцевими майстрами «західних» зразків (Вільшана І, Пека­ рі ІІ), або зовсім відсутній. Найбільший відсоток він становить у Пекарях ІІ — 0,8 %. Горщики характерні для всіх канівських комплексів. Простежена тенденція поступо­ вого збільшення їхньої кількості від ранніх фаз — 0,2 % (Валява) до пізніх — 10 % (Пекарі ІІ). Водночас з’являються горщики з невисо­ кими вінцями кратероподібної форми (Канів­ Новоселиця І, Пекарі ІІ). Кратери за формою близькі до горщиків, але мають високі лійчасті вінця, діаметр яких рівний або більший за діаметр плічок. Про­ стежується поступове зменшення частки цієї форми від 15 % (Валява) до повного зникнен­ ня (Пекарі ІІ). Очевидно, що горщики і крате­ ри розглядали як близькі у функціональному та, вірогідно, семантичному сенсі, що призве­ ло, врешті решт, до заміщення архаїчної фор­ ми (кратера) на «сучаснішу» (горщик). Кубки — традиційна форма для кераміки «Західного Трипілля». Вони є в усіх фазах ка­ нівських пам’яток і становлять від 4,0 % (Пе­ Рис. 3. Розподіл розписної кераміки канівського варіанту ЗТК за орнаментальними схемами ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 21 карі ІІ) до 10,6 % (хут. Незаможник, яма 5). Ця форма, мабуть, найчіткіше відбиває загальні тенденції морфології посуду завдяки невели­ ким розмірам і, ймовірно, високій значущості в обрядовій діяльності. У найраніших пам’ятках відомі лише кубки з плавним тюльпаноподіб­ ним профілем і низько розташованими пліч­ ками (Валява). Кубки другої фази вже біконіч­ ні, однак плічка знаходяться нижче 1/2 висоти посудини, хоча зрідка трапляється і тюльпано­ подібна форма (хут. Незаможник, яма «б»). У першій половині етапу С І вони біконічні, а плічка підняті вже на 1/2 висоти посудини (Вільшана І, Канів­Новоселиця І). Пізніше, у другій половині етапу С І, спостерігаються від­ хилення від «канонічних» зразків — стінки у верхній частині набули опуклості або, навпа­ ки, розташовані майже горизонтально. Та все ж більшість із них біконічні, зокрема і кубки великих розмірів. У фінальній фазі — рубіж С І/С ІІ — дещо вертається архаїчна тюльпа­ ноподібна форма (1 екз. з Грищенців І). Інші морфологічні типи представлені наба­ гато меншою кількістю. Різний і ступінь їхньо­ го поширення в певних фазах. Кубкоподібний посуд — сфероконічної фор­ ми з високими тюльпаноподібними вінцями — поодиноко трапляється до середини етапу С І. Найбільше його знайдено на хут. Незамож­ ник, де він становить від 1,0 до 7,3 % в різних об’єктах. На поселеннях другої половини ета­ пу С І така форма невідома. Амфори рідкісні в канівських комплек­ сах. На пам’ятках, де ця форма представле­ на найбільшою кількістю — 0,5—1,0 % (Ва­ лява, Вільшана І), амфори часто виконані за володимирівсько­томашівською технологією. Грушоподібна форма також рідкісна. Посуд цього типу є в усіх фазах, але в дуже незначній кількості: 0,8—1,0 % (Валява, хут. Незаможник), близько 2,0 % (Вільшана I) і 0,2 % (Пекарі II). Покришки представлені поодинокими зна­ хідками. Виділено два підтипи — шоломопо­ дібні та ступкоподібні. Остання форма, яка в Середній Наддніпрянщині більше відома в групі сіролощеного посуду, доживає до найпіз­ ніших фаз (Пекарі ІІ). Мініатюрні копії посуду, які, безперечно, пов’язані з обрядовою діяльністю, ми також розглядаємо як окремий морфологічний тип. Такі знахідки рідкісні, але трапляються постій­ но і становлять зазвичай 0,5 %. Іноді їхня кіль­ кість сягає 1,8 % (хут. Незаможник, яма «а»). Біноклеподібний посуд також відносять до ритуального. У канівських пам’ятках знайдено всього 7 екз. і лише у двох ранніх фазах (Валя­ ва, Петропавлівка, хут. Незаможник). Ріпоподібна форма виділена нами для канів­ ської кераміки попередньо. Це приземкуватий посуд з високою конічною шийкою, який мож­ на вважати унікальним. По одному екземпляру його знайдено для кожної з чотирьох фаз, фор­ ма істотно трансформувалася в часі. Основними орнаментальними схемами ка­ нівської кераміки є: фестонна, «тангентенкрай­ сбанд», меандрова (в трьох варіаціях — S­подібна, листоподібна та волютна), спрощено­лінійна, сегментоподібна, метопна, «лицева», з кон­ центричних кіл, хвилеподібна, радіальна, ко­ метоподібна, 8­подібна та дуже трансформо­ ваний «совиний лик» («канівський совиний лик»). Кометоподібну і 8­подібну схеми використо­ вували в оформленні мисок, хоча першою бу­ вають прикрашені і чашоподібні розтруби бі­ ноклеподібного посуду. За ранніх фаз обидві схеми посідали кількісно приблизно рівні по­ зиції, близько 10,0—12,7 % і 11,0—12,5 %, від­ повідно. Співвідношення змінюється, почина­ ючи від середини етапу С І. Зокрема, у Віль­ шані І зменшується частка «комет» — 5 %, а 8­подібна схема становить 12 % (рис. 3). Саме тоді в оздобленні мисок починає актив­ но застосовуватися схема концентричних кіл — 4 % (Вільшана І). Трапляється вона і на кубках, але рідше. Ще актуальнішою вона стала в другій половині етапу С І, де становить 13 % (Пекарі ІІ). Тоді ж зменшується відсоток 8­подібної схеми — 6,5 %, а кометоподібна представлена 13 %. Спрощено­лiнiйна схема об’єднує кілька ва­ ріацій, створених мінімальною кількістю еле­ ментів. Ці варіації використовували і як са­ мостійні схеми, і як доповнення до інших. Трапляються вони на посуді практично всіх форм, на мисках тощо. В канівських колекці­ ях спрощено­лiнiйна схема займає досить ва­ гоме місце, особливо, за ранніх фаз — від 11 % (Валява) до 17 % (хут. Незаможник). Надалі її частка зменшується до 6 % (Вільшана І) і 4 % (Пекарі ІІ). Фестонну схему широко застосовували в оформленні основного орнаментального фри­ зу на посуді закритих форм. На мисках, із вну­ трішнього боку вінець кратерів, сфероконіч­ ного посуду тощо «фестони» були додатковим елементом. Іноді вони прикрашали і зовніш­ ню сторону напівсферичних мисок. Цю схе­ му можна вважати основною для канівської групи. Починаючи від появи локальної групи, коли «фестони» вже становили 12,7 % (Валя­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 22 ва), їхня частка неухильно зростала, сягаючи 41 % на останніх фазах (Пекарі ІІ). Меандрова схема добре відома в канівських розписах у всіх фазах. Вона трапляється не тільки на посуді закритих форм, а іноді й на мисках і «біноклях». Однак ступінь викорис­ тання певних варіацій меандру різний. Так, частка S­подібної варіації, представлена у Валя­ ві 7,9 %, на хут. Незаможник зменшується до 5 % і, наближуючись до мінімуму у Вільшані І, повністю відсутня в Пекарях ІІ. «Волюти» — спіралі з листоподібним закінченням — є в усіх фазах у незначній кількості. Несподіване зрос­ тання зацікавленості у волютній варіації спо­ стерігається у Вільшані І, де вона сягає 20 %. У той же час у Каневі­Новоселиці І «волюти» з’явилися на мисках. Тут відбулася трансфор­ мація парних «волют» у вертикальні біконічні фігури, що розділяють фриз «канівського со­ виного лику». До волютної близька листопо­ дібна варіація — коли дві спіралі, розташовані назустріч одна одній, з’єднані листоподібною фігурою. Провідна у Валяві (19 %) надалі вона представлена дуже невиразно та відсутня в Пе­ карях ІІ. У пізніх фазах деградовані елементи «волют» іноді були задіяні в інших схемах як додаткові. В оздобленні кубків використовували ме­ топну (для малих форм) і сегментоподібну (для великих форм) схеми. Враховуючи досить ста­ більний відсоток кубків, частка цих схем — 2—10 % і 1—5 % — напряму залежить від кіль­ кості цих форм у колекціях, а також від ступеню їхньої збереженості. Поодиноким є оформлен­ ня метопами вінець кратера (Валява). «Лицеву» схему можна віднести до найрід­ кісніших. Досить виразно вона представлена у Валяві — 6,4 % — та відома лише на синхрон­ них їй пам’ятках і трапляється навіть на мис­ ках. Надалі вона швидко зникла з канівської кераміки. Схема «тангентенкрайсбанд», майже невідо­ ма у Валяві, в першій половині етапу С І посіла одне з провідних місць у розписі посуду закри­ тих типів — 15—20 %. У пізніх фазах її частка знижується до 4 %. Тангентна схема, яка посідає провідне місце в орнаментації посуду томашівської групи, на канівських пам’ятках відома лише за поодино­ кими імпортами звідти. Хвилеподібна і радіальна схеми також пред­ ставлені рідко, але на виробах місцевого канів­ ського походження. Схема «совиний лик» в її класичному вигля­ ді в орнаментах посуду канівської групи неві­ дома, хоча її окремі елементи — концентрич­ ні кола з чорним у центрі — використовували досить часто. Схему, де ці елементи розташо­ вані в одному горизонтальному фризі та роз­ ділені вертикальними бітрикутними фігурами (трансформовані «волюти»?) ми назвали «ка­ нівський совиний лик». Його бітрикутні фі­ гури мають дещо спільне з відомими антропо­ морфними зображеннями з Петрен, Бринзен і Бернашівки. Антропоморфне зображення з останньої також розташоване в схемі «совиний лик», розділяючи композиції з концентричних кіл (Ткачук 1993, с. 97, рис. 8, 5). «Канівський совиний лик» вперше з’явився в середині етапу С І і вже в Пекарях ІІ стано­ вить близько 2 %. Найчастіше він комбінуєть­ ся з «фестонами». Основна композиція — кон­ центричні кола з чорним у центрі — може бути вписана в інші схеми (фестонну, трансформо­ ваний «тангентенкрайсбанд») як окремий еле­ мент. Розповсюдження «канівського совино­ го лику» співпало з піком популярності схеми концентричних кіл. Можливо, що обидві вони сприймалися як стилістично і навіть семан­ тично близькі. Як окрема підгрупа розписного посуду роз­ глядаються вироби, аналогічні за технологією виготовлення, але прикрашені візерунками із заглиблених ліній, поверхня між якими пофар­ бована в темно­червоний колір. Їхня кількість незначна — до 0,1 %, і така кераміка трапляєть­ ся в ранніх фазах. Найтиповішою можна вважа­ ти грушоподібну форму. Декор у вигляді заглиб­ лених жолобчастих або прокреслених ліній, скомпонованих у хвилясті стрічки по чотири та більше, відзначається недбалістю та недоскона­ лими прийомами виконання. Часто він нане­ сений гребінцем аналогічно «розчосам» на «ку­ хонних» горщиках. Останній прийом виявле­ ний на низці поселень (Валява, Петропавлівка, хут. Незаможник, Городище ІІ Вільшанське). Всі ознаки наочно свідчать про відмирання за­ глибленої техніки орнаментації, що і відбулося на пізніших поселеннях регіону. Окрім композицій, що створюють основу сюжету, в орнаментах є й самостійні мотиви, що доповнюють його або постають як окремі знаки, не пов’язані з основною композицією. Виділяються краплеподібні мотиви по краю вінець, зафарбовані кола, напівовали або ова­ ли, півмісяць, лінзоподібні фігури, заштрихо­ вані скісними рисками, іноді з повздовжньою лінією посередині («колосок», «зернина», ори­ гінальні заштриховані овали з Бобриці), ко­ роткі відрізки смужок, заповнені поперечни­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 23 ми короткими рисками — так зв. «драбинки», короткі лінії з поперечними рисками у вигля­ ді «гребінця», стилізовані зображення росли­ ни у вигляді перевернутої «ялинки». Дуже ха­ рактерні для канівської кераміки стилізовані зображення тварин («собаки»). Найбільше де­ талізовані походять з Квіток І, Переможенців і Новоселиці І. До прикметних виключно канівській кера­ міці мотивів можна віднести так зв. «роз’єднане деревце» з двох коротких вертикальних відріз­ ків з короткими «гілками», що по обидва боки відходять догори навскіс. Починаючи з Ново­ селиці І, воно є частим елементом у орнаментах посуду з канівських пам’яток. Як варіант цього мотиву можна розглядати один відрізок з ана­ логічними «гілками», але тільки з одного право­ го боку — «одностороннє деревце» (Пекарі ІІ). Додамо, що протягом етапу С І кількість окремих знаків­символів у орнаментальних схе­ мах збільшується, сягаючи піку в Пекарях ІІ. Кількість посуду, оздобленого зафарбованими колами, «колосками», півмісяцями з «війками», зоо морфними зображеннями зросла вдвічі­ втри чі. Ймовірно, що подальшим розвитком цих мотивів була поява «роз’єднаного деревця» з третім центральним відрізком­«стов буром» (Грищенці І). Таке підвищене використання максималь­ ної кількості знаків­символів є характерним для прикордонних локальних угрупувань, від­ биваючи таким чином напруження та кризи суспільств (Ткачук 1993, с. 98). Саме це явище ми спостерігаємо на кераміці канівських посе­ лень другої половини етапу С І. Аналіз розписного посуду надає можли­ вість деякою мірою вирішити питання взаємо ­ стосунків канівського та володимирівсько­то­ ма шівсь кого населення. Кількісні показни ки, наведені С.М. Рижовим, указують на мен ший відсоток мисок на тлі канівської групи: воло­ димирівська група 18—19 %, небелівська 46 %, томашівська 33 %. У них ширший асортимент форм. Домінує біконічна — від 7 % у небелів­ ських до 22 % у томашівських фазах. Досить сталим відсотком на всіх фазах представлені ам­ фори (2,3—5,8 %), грушоподібний посуд (2,7— 5,8 %), покришки (1—3 %), «біноклі» (від 2,0— 2,6 % на ранніх до 0,7 % на пізніх фазах) (Рижов, 1999а, с. 407, рис. 108; с. 412, рис. 113). Спостерігаються й розбіжності між групами за орнаментацією. Тенденції у розвитку оздоб­ лення посуду володимирівсько­томашівського варіанта ЗТК вказують на провідну роль 8­подібної та спрощено­лінійної схем у оформ­ ленні мисок. На посуді закритих форм «фесто­ ни» актуальні лише на ранніх фазах. Надалі їхня кількість не перевищує 5 % і знижується до мі­ німуму наприкінці етапу С І. З меандру провід­ не місце обіймає S­подібна варіація і лише від середини етапу С І її змінюють «волюти». Саме останнім можна пояснити несподівано високий відсоток «волют» у Вільшані І, мешканці якої мали контакт з томашівським населенням у той час. «Лицева» схема представлена в усіх фазах (6—16 %), а «тангентенкрайсбанд» (4—5 % у не­ белівських і першій томашівській фазах) швид­ ко змінилася «тангентами». Нарешті, «совиний лик», наявний від часу Володимирівки, існує пізніше лише в класичному вигляді і представ­ лений від 2 % до десятих відсотка (там само). Але попри простежені відмінності у мор­ фолого­стилістичних характеристиках у канів­ ському та володимирівсько­томашівському ва­ ріантах ЗТК помітні спільні тенденції. Це вже згадане зближення конічної та півсферичної форм мисок, а також зменшення з часом чис­ ла морфологічних типів, збільшення кількос­ ті горщиків за рахунок кратерів тощо. Ці зміни були зафіксовані у найпізніших томашівських пам’ятках (Круц, Рижов 1985, с. 52). Отже, в розписній кераміці канівської гру­ пи наочно простежуються локальні особливос­ ті. Це демонструє і асортимент морфологічних типів, і надання переваг певним орнаменталь­ ним схемам. Провідне місце серед орнаментів займає фестонна схема. Активно використо­ вували «тангентенкрайсбанд» і окремі варіації меандру. У пізніх фазах широко застосовується схема концентричних кіл, з якою перегукуєть­ ся «канівський совиний лик», що виник з окре­ мих елементів раніших орнаментів (рис. 3). Самобутність і поступовий розвиток ка­ нівської кераміки ще переконливіше ілюстру­ ють зміни в наборі морфологічних типів посу­ ду, який різко скорочується в другій половині етапу С І. У пізніх канівських комплексах до­ мінує сфероконічний посуд і горщики, а такі форми як біконічна, грушоподібна, амфори та інші наявні в мінімальній кількості або їх зов­ сім немає (рис. 2). Нарешті, технологія виготовлення канів сь­ кої кераміки (безумовно, з урахуванням регі о­ ну розповсюдження) виключає її змішуван ня з керамічними виробами сусідніх локальних явищ, зокрема володимирівсько­тома шів сь­ ко го варіанту ЗТК. Тільки одна спроба поєд­ нання технологій, що відбулася у Вільшані І, була короткочасною і, як видно, невдалою — нині відома лише одна пам’ятка такого типу. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 24 Актуальные проблемы изучения древнего гончарства. — Самара, 1999. Балановский А.В., Сингатулин Р.А., Овчинников Э.В. Новые подходы к изучению керамики трипольской культуры // Архе­ ологическое наследие Саратовского края. Охрана и исследования в 2001 году. — Саратов, 2003. — 5. — С. 150—156. Бузян Г.Н. Новые позднетрипольские памятники на Левобережье Днепра // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья V тыс. до н. э. — V в. н. э. Мат­лы Межд. археолог. конф. — Тирас­ поль, 1994. — С. 70—73. Бузян Г.М. Дослідження пізньотрипільського поселення Крутуха­Жолоб поблизу Переяслава // Переяславська земля і світ людини. Мат­ли конф. – К.; Переяслав­Хмельницький, 1998. — С. 4—7. Видейко М.Ю. Каневская группа трипольских поселений // Современные историко­археологические исследова­ ния. — К., 1987. — С. 61—66 (Деп. в ИНИОН АН СССР 2.02.1989, № 36853). Видейко М.Ю. Локальные группы трипольской культуры на Среднем Днепре // Древнейшие общности земледель­ цев и скотоводов Северного Причерноморья V тыс. до н. э. — V век н. э.: Мат­лы межд. археолог. конф. —Ти­ располь, 2002. — С. 60—62. Генинг В.Ф., Бунятян Е.П., Пустовалов С.Ж., Рычков Н.А. Формализованно­статистические методы в археологии (анализ погребальных памятников). — К., 1990. Круц В.А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. — К., 1977. Круц В.О., Рижов С.М. Фази розвитку пам’яток томашівсько­сушківської групи // Археологія. — 1985. — 51. — С. 45—56. Маркевич В.И. Позднетрипольские племена Северной Молдавии. — Кишинев, 1981. Мовша Т.Г. Періодизація і хронологія середнього та пізнього Трипілля // Археологія. — 1972. — 5. — С. 3—23. Мовша Т.Г. Петренська регіональна група трипільської культури // Археологія. — 1984. — 45. — С. 10—23. Мовша Т.Г. Томашевская локальная группа Трипольско­кукутенской общности // Studia Praehistorica. — 1988. — 9. — C. 84—110. Мовша Т.Г. Трипільсько­кукутенська спільність — феномен у стародавній історії Східної Європи (до проблеми виділення культур) // ЗНТШ. — 1993. — Т. ССХХV (Праці історично­філософської секції). — С. 24—58. Овчинников Е. Трипільська культура на Канівщині // Трипільська цивілізація у спадщині України. Мат­ли та тези доп. наук.­практ. конф., присвяч. 110­річчю відкриття трипільської культури. — К., 2004. — С. 288—299. Овчинников Е.В. Трипільське поселення біля с. Валява (до питання про походження пам’яток канівської локальної групи) // Кам’яна доба України. — К., 2005. — 7. — С. 201—210. Овчинников Е.В. Трипільське населення Нижнього Поросся (етапи В ІІ—С І). Автореф. дис. ... канд. істор. наук. — К., 2007. Овчинников Э.В. Расписная керамика каневской группы Кукутень­Триполья // Ранньоземлеробські культури Буго­ Дніпровського межиріччя: проблеми, дослідження. Мат­ли Міжн. наук.­практ. конф. — Умань, 2009. — С. 33—49. Овчинников Е.В. «Кухонна» кераміка канівського та володимирівсько­томашівського локальних варіантів Захід­ ного Трипілля: порівняльний аналіз // Актуальні проблеми археології. Тези Міжн. наук. конф. на пошану І.С. Винокура. — Тернопіль, 2010. — С. 22—23. Овчинников Э.В. Расписная керамика каневской группы «Западного Триполья» (по материалам поселения хут. Не­ заможник) // Колекції Наукових фондів Інституту археології НАН України. Матеріали та дослідження. — К., 2010а. — С. 18—26 (Серія «Археологія і давня історія України». — 3). Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений (III—II тысячелетия до н. э.). — М., 1949 (МИА. — 10). Пассек Т.С. Пороська археологічна експедиція за 1945 р. // АП. — 1949а. — 1. — С. 209—222. Рижов С.М. Небелівська група пам’яток трипільської культури // Археологія. — 1993. — № 3. — С. 101—114. Рижов С.М. Кераміка поселень трипільської культури Буго­Дніпровського межиріччя як історичне джерело. Ав­ тореф. дис. … канд. істор. наук. — К., 1999. Рижов С.М. Кераміка поселень трипільської культури Буго­Дніпровського межиріччя як історичне джерело. Дис. ... канд. істор. наук // НА ІА НАНУ, 1999a. — Ф. 12, № 789. В подальшому розвиток канівської кераміки йшов самостійно, а її наявність фіксується в Середній Наддніпрянщині навіть після роз­ паду групи на рубежі етапів С І/С ІІ. Наприкінці висловлюємо щиру подяку коле­ гам­трипіллязнавцям В.О. Круцу, С.М. Рижо­ ву, М.Ю. Відейку за надані консультації. Зага­ лом, представлена праця навряд чи була б здій­ снена без проведеного ними кропіткого аналізу мате ріалів сусідніх регіонів Наддніпрянщини та Буго­Дніпровського межиріччя, до результатів якого автор постійно звертався. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 25 Рыжов С.М. Расписная керамика томашовской группы трипольской культуры // Stratum plus. — 2000. — № 2. — С. 459—473. Рижов С.М. Сучасний стан вивчення культурно­історичної спільності Кукутень­Трипілля на території України // О. Ольжич. Археологія. — К., 2007. — С. 437—477. Сайко Э.В. Техническая организация керамического производства раннеземледельческих культур // Studia Praehistorica. — 1984. — 7. — С. 131—152. Ткачук Т.М. Знакова система Трипільської культури // Археологія. — 1993. — № 3. — С. 91—100. Ткачук Т.М. Фази розвитку і відносна хронологія шипинецької групи археологічних пам’яток // ЗНТШ. — Львів, 2002. — Т. 244. — С. 89—114. Цвек Е.В. Гончарное производство племен трипольской культуры // Ремесло эпохи энеолита—бронзы на Украи­ не. — К., 1994. — С. 55—95. Якубенко О.О. Трипільська розписна пластика з розкопок В.В. Хвойки в Середньому Подніпров’ї // Вікентій В’ячеславович Хвойка та його внесок у вітчизняну археологію. До 150­річчя від дня народження. — К., 2000. — С. 125—148. Надійшла 10.02.2011 Э.В. Овчинников РАСПИСНАЯ КЕРАМИКА КАНЕВСКОЙ ГРУППЫ КУКУТЕНЬ­ТРИПОЛЬЯ Поданы результаты анализа расписной керамики одного из локальных вариантов «Западного Триполья» (ЗТК) — каневской группы, проведенного с максимальным учетом признаков — технологических, морфологических и стилистических. К технологическим особенностям относится использование ожелезненных глин, где отощителем служила естественная примесь пылевидного песка. Такое сырье использовано для 70—90 % керамики. Обжигалась рас­ писная керамика всегда в окислительной среде (700—900 °С), приобретая разные оттенки оранжевого цвета. Ка­ чество изделий высокое, черепок крепкий, легкий. Однако в позднейших поселенях более 50 % керамики имеет низкое качество, плохо обожжена и рассчитана, возможно, на кратковременное использование. Это может объ­ ясняться кризисом гончарного производства накануне распада каневской группы. По форме посуда делится на 13 типов: миски, сосуды сфероконической, биконической, грушевидной, репо­ видной форм, горшки, кратеры, кубки, кубковидные, амфоры, крышки, биноклевидные предметы и миниатюр­ ные копии сосудов. Некоторые из них, в свою очередь, делятся на подтипы и варианты. Доминирующей формой является сфероконическая, для большинства форм типичны округлые плечики. Биконичность и острореберность не имела широкого распространения и характерна, в основном, для кубков. Основными орнаментальными схемами для каневской керамики являются: фестонная, «тангентенкрайсбанд», ме­ андровая (ее вариации: S­образная, листовидная, волютная), упрощенно­линейная, сегментовидная, метопная, «ли­ цевая», схема концентрических кругов, волнообразная, радиальная, кометообразная, 8­видная, очень трансформиро­ ванный «совиный лик» («каневский совиный лик»). Ведущее место занимает фестонная схема, активно использовали «тангентенкрайсбанд» и отдельные вариации меандра. В поздних фазах широко применялась схема концентричных колец, с которой перекликается «каневский совиный лик». Сочетание окраски отдельных зон поверхности с декором в виде углубленных линий встречается только на ранних памятниках. Количество такой посуды меньше десятой доли процента. Все признаки свидетельствуют об отмирании углубленной техники, что и происходит в поздних фазах. Отдельные знаки­символы служат дополнениями к основной схеме. Кроме широко распространенных за­ крашенных кругов, линз, полумесяцев и т. п., часто встречаются изображения «летящего пса». Появляются мо­ тив «разделенное древо» и его разновидности — «однобокое древо», «разделенное древо» с третьей центральной линией­«стволом». Сравнительный анализ каневских и владимировско­томашовских керамических изделий показывает их само­ бытность и обособленность. Выявлены и общие тенденции, достигающие пика на поздних фазах. Это миними­ зация в наборе форм и орнаментальных схем, перенасыщение схем отдельными знаками­символами. Последнее является обычно отражением напряженности и кризисного состояния обществ, в нашем случае — каневского и владимировско­томашовского. Таким образом, наглядно представлен процесс развития керамических комплек­ сов обоих локальных вариантов «Западного Триполья» как параллельный и синхронный, длящийся c конца этапа В ІІ и на протяжении всего этапа С І. E.V. Ovchynnikov PAINTED CERAMICS OF KANIV GROUP OF CUCUTENI­TRYPILLYA Presented are the results of the analysis of Kaniv group, one of local variants of the «Western Trypillya», conducted with the maximum consideration of indications: technical, morphological, and stylistic. Technological peculiarities include the usage of iron­rich clays, where natural admixture of fine sand was a leaner. Such raw material was used in 70—90 % of ceramics. Painted ceramics was always burned in oxidant layer ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 26 (700—900 °С), and obtained various tints of orange colour. Products quality is high; the crock is solid and light. However, in the latest settlements, more than 50 % of ceramics were of low quality, bad burned and perhaps were considered for a short­term usage. It is probably explained by the crisis in pottery production on the eve of the Kaniv group collapse. Based on their forms, the vessels are divided into 13 types: bowls, pear­shaped vessels and vessels of sphericon, biconical, and napiform shapes, jugs, craters, cups, cup­shaped vessels, amphorae, lids, binocular­shaped objects, and miniature copies of vessels. Some of them, in their turn, are divided into sub­types and variants. Sphericon form dominates; rounded shoulders are typical for most of the forms. Biconical and sharp­edged forms were not widely used and were peculiar mostly for cups. Main ornamental schemes for Kaniv group ceramics are the following: festoons, «Tangentenkreisband», meander (its variants: S­like, leaf like, and volute), linear simplified, segment­shaped, metope­shaped, «facial», concentric circles scheme, wave­like, radial, comet­like, figure­eight shaped, heavily transformed «owl’s face» («owl’s face of Kaniv»). Festoon scheme is the leading one; «Tangentenkreisband» and some meander variations widely used. Scheme of concentric circles, which have something in common with «owl’s face of Kaniv», was widely used in the late phases. Combination of painting on certain zones of surface with the deep lines decoration is known only from the early monuments. Number of such vessels is less then tenth of a percent. All the features testify for the deep technique fading, which happened in the late phases. Certain signs­symbols accomplish the main scheme. Besides the widely spread painted circles, lenses, crescents, etc., depictions of a «flying dog» were often used. A «divided tree» motif and its variants «one­sided tree», «divided tree» with the third central line, «a trunk», appear. Comparative analysis of Kaniv and Volodymyrivka­Tomashivka types of ceramic production shows their originality and insulation. General tendencies which reach the pick in the late phases are determined. They are the minimization in set of forms and ornamental schemes, oversaturaion of schemes with some signs­symbols. The latter usually reflects the tension and the crisis state of societies, in our case, Kaniv and Volodymyrivka­Tomashivka groups. Consequently, a development process of ceramic complexes of both local variants of the «Western Trypillya» is vividly presented as parallel and synchronous, and lasting since the end of the В ІІ stage and during all the С І stage. Майже два сторіччя не припиняється дис­ кусія щодо хронології визначної лапідарної пам’ятки античності — ольвійського декрету на честь Протогена (IOSPE, І2, № 32; далі — Декрет; див.: Латышев 1887; Книпович 1966; Каришковський 1968; Виноградов 1989; Щу­ кин 1989; Русяєва 1993; Бруяко 1999; Отрешко 2009; Снитко 2010 та ін.). Навіть лунають голо­ си, що датування цього документу, ймовірно, ніколи не буде уточнене (Андреева 2004). Але інструментарій науки поповнюється, і методіка її вдосконалюється. Зокрема, на під­ ставі синхронізації (в першому наближенні) епонімного календаря Ольвії (IOSPE, І2, № 201; © М.І. НІКОЛАЄВ, 2011 М.І. Ніколаєв ХРОНОЛОГІЯ ДЕКРЕТУ НА ЧЕСТЬ ПРОТОГЕНА НА ҐРУНТІ СИНХРОНІЗАЦІЇ ЕПОНІМНОГО КАЛЕНДАРЯ ОЛЬВІЇ далі — Каталог: рис. 1) створені основи ольвій­ ської родової просопографії ІV—І ст. до н. е., а традиційні методи датування лапідарних на­ писів Ольвії (палеографічний, мовний, фор­ мулярний) доповнив просопографічний, за яким датування написів провадиться на ґрун­ ті хронології персонажів цих написів і/або їхніх родичів­предків, сучасників, нащадків (Нико­ лаев 2008; 2010). Зазначимо, що просопографія застосовувалася для датування Декрету й рані­ ше. Однак недоліком багатьох попередніх до­ сліджень було уявлення про Декрет і Каталог як про синхронні документи (Ніколаєв 2010). Таким чином, мета цієї статті — подальша деталізація соціально­політичної історії Ольвії в ранньоелліністичний час і вивчення хроно­ Синхронізація епонімного календаря дозволила деталізувати соціально­політичну історію Ольвії ранньоелліністичного часу, зокрема запропонувати хронологічну модель подій декрету на честь Протогена. К л ю ч о в і с л о в а: Ольвія, просопографія, соціально­політична історія, лапідарні написи, декрет на честь Протогена, датування, синхронізація епонімного літочислення.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70017
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0235-3490
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T15:55:27Z
publishDate 2012
publisher Інститут археології НАН України
record_format dspace
spelling Овчинников, Е.В.
2014-10-27T19:14:42Z
2014-10-27T19:14:42Z
2012
Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля / Е.В. Овчинников // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 13-26. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
0235-3490
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70017
Аналіз розписної кераміки канівської групи КукутеньТрипілля демонструє її самобутність на тлі сусідніх локальних явищ.
Поданы результаты анализа расписной керамики одного из локальных вариантов «Западного Триполья» (ЗТК) — каневской группы, проведенного с максимальным учетом признаков — технологических, морфологических и стилистических.
Presented are the results of the analysis of Kaniv group, one of local variants of the «Western Trypillya», conducted with the maximum consideration of indications: technical, morphological, and stylistic.
uk
Інститут археології НАН України
Археологія
Статті
Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
Расписная керамика каневской группы Кукутень-Триполья
Painted Ceramics of Kaniv Group of the Cucuteni­Trypillya Cultur
Article
published earlier
spellingShingle Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
Овчинников, Е.В.
Статті
title Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
title_alt Расписная керамика каневской группы Кукутень-Триполья
Painted Ceramics of Kaniv Group of the Cucuteni­Trypillya Cultur
title_full Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
title_fullStr Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
title_full_unstemmed Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
title_short Розписна кераміка канівської групи Кукутень-Трипілля
title_sort розписна кераміка канівської групи кукутень-трипілля
topic Статті
topic_facet Статті
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70017
work_keys_str_mv AT ovčinnikovev rozpisnakeramíkakanívsʹkoígrupikukutenʹtripíllâ
AT ovčinnikovev raspisnaâkeramikakanevskoigruppykukutenʹtripolʹâ
AT ovčinnikovev paintedceramicsofkanivgroupofthecucutenitrypillyacultur

Схожі ресурси