Сільське господарство жителів Битицького городища

Надано результати комплексного аналізу даних про сільське господарство жителів Битицького городища, волинцевсько-роменської культури. Проведен обобщающий анализ сельского хозяйства жителей Битицкого городища волынцевско-роменского времени. На нем обитало значительное количество людей, а длительность...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Археологія
Дата:	2012
Автор:	Горбаненко, С.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2012
Теми:	До історії стародавнього виробництва
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70026
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сільське господарство жителів Битицького городища / С.А. Горбаненко // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 98-114. — Бібліогр.: 91 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859604569699385344
author	Горбаненко, С.А.
author_facet	Горбаненко, С.А.
citation_txt	Сільське господарство жителів Битицького городища / С.А. Горбаненко // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 98-114. — Бібліогр.: 91 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія
description	Надано результати комплексного аналізу даних про сільське господарство жителів Битицького городища, волинцевсько-роменської культури. Проведен обобщающий анализ сельского хозяйства жителей Битицкого городища волынцевско-роменского времени. На нем обитало значительное количество людей, а длительность существования практически на одной территории (волынцевское и рядом роменское городища) указывает на интенсивность использования угодий. Анализ окружающей среды позволил выявить зоны, более пригодные для земледелия и для ведения животноводства. Первые, очевидно, находились на юго-восток от городища; вторые, учитывая ограничение участка с трех сторон водными границами, — на юго-запад. Generalizing analysis is conducted of agriculture of Bytytsya hillfort habitants of Volyntseve-Romny culture. A considerable number of people simultaneously lived at the hillfort; the lengthy existence practically on the same territory (a hillfort of Volyntseve culture and the other one of Romny culture nearby) indicates a heavy use of lands. There are areas with quite flat surface to the south from the site in resource zone which are suitable for agriculture. Surroundings analysis allowed the author to determine the zones separately suitable for agriculture and cattle breeding. The former apparently are to the south-east from the hillfort, and the latter, taking into account restriction with water borders of the area on three sides, are to the south-west from it.
first_indexed	2025-11-28T03:13:47Z
format	Article
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 98 Битицьке городище волинцевськороменської культури розташоване в Сумській обл. за 2,0 км від села вверх за течією р. Псел і займає мис високого (близько 40,0 м) корінного бере га. Разом з розташованими поблизу неукріпле ними ділянками його площа становить близь ко 11,0 га. Власне городище (площа 6,5 га) від межоване від плато з напольного (північного) боку подвійною лінією валів і ровів; на захід ному та східному схилах місцями помітний не високий вал, нижче якого проходить ескарп. Штучні укріплення відсутні на найстрімкіших ділянках схилів (Сухобоков 2000). Пам’ятка привертає увагу дослідників від середини ХХ ст. Перші розкопки на Битиці здійснила експедиція ІІМК АН СРСР під ке рівництвом І.І. Ляпушкіна у 1953 р. (Ляпуш кин 1958, с. 71—75). Попри те, що дослід ження дали значну кількість матеріалу, розкопки були припинені. До пам’ятки повернулися лише у 1984 р., коли В.В. Приймак провів невели кі розкопки на городищі, що знову підтверди ли його унікальність і насиченість залишками матеріальної культури (Сухобоков, Вознесен ская, Приймак 1989). Відтоді на Битицькому городищі у 1985—1991 рр. постійно працювала експедиція під керівниц твом О.В. Сухобоко ва та С.П. Юренко. Досліджено площу понад 5 тис. м2 (Сухобоков 2000), що загалом стано вить незначний відсоток його площі. Матеріал введений до наукового обігу част ково. Найбільше уваги результатам досліджень приділено в монографії О.В. Сухобокова (Су хобоков 1992). Вчений планував повну публі кацію матералів Битицького городища, однак планам не судилося здійснитися. Тож важли вий для розуміння процесів розвитку слов’ян наприкінці І тис. пласт даних досі лишається малодоступним для широкого кола фахівців. Що стосується нашої теми, то завдяки спів праці автора розкопок і цієї публікації опри люднені рільничі знаряддя (Сухобоков, Горба ненко 2001; 2002). Археозоологічний матеріал, отриманий в один із сезонів, визначив О.П. Жу равльов, але добірка непредставницька (Гор баненко 2007, табл. 18). Аналогічна ситуація склалася і з визначенням палеоетноботанічних матеріалів. Г.О. Пашкевич здійснила аналіз об горілих решток зернівок культурних рослин, виявлених у житлі 30, а також двох фрагментів кераміки та обмазки і отримала такі результа ти: пшениця двозернянка — 657, пшениця го лозерна — 81, овес посівний — дев’ять; також виявлено бур’яни: стоколос житній — 18, по льовий — дев’ять. Відбитки на виробах з гли ни: просо — 10, ячмінь плівчастий — два коло ски (Пашкевич 1991, с. 15, 44). Якщо матеріал має цінність для палеоетноботаніків, то ста тистично він недостатній. Аналіз заняття мешканців Битицького го родища сільським господарством здійсне ний згідно запропонованої схеми (Горбанен ко 2003—2004, рис. 8). Однак нині неможливо здійснити повний аналіз, оскільки археозоо логічні матеріали досліджені не в повному об сязі. Але інші складові цілком придатні для ін терпретації. Оцінку матеріалів зроблено за ви працьованою методикою (Колода, Горбаненко 2010а, с. 23—44). Приселищна зона Поряд з Битицьким городищем волинцевсь кого періоду, приблизно за 0,3 км, є поселен ня роменського часу (Прий мак 1994, с. 35, рис. 5). Тож варто говорити про те, що навко ло обох пам’яток є потенційна ресурсна зона, що використовувалася протягом усього часу існування волинцевськороменської культу ри. Зауважимо, що городище доволі велике: на ньому досліджено 48 жител (із 62 зафіксо ваних); ще 107 заглиблених споруд простежу© С.А. ГОРБАНЕНКО, 2012 С.А. Горбаненко СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЖИТЕЛІВ БИТИЦЬКОГО ГОРОДИЩА Надано результати комплексного аналізу даних про сільське господарство жителів Битицького городища, волин цевськороменської культури. К л ю ч о в і с л о в а: волинцевськороменська культура, Битицьке городище, сільське господарство, рільництво, тва ринництво. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 99 ється візуально та завдяки застосуванню мето дів електромагнітного резонансу (Сухобоков 1999, с. 25—26). Розміри городища та кількість мешканців, що могли одночасно мешкати на ньому, не лишають сумніву щодо використан ня максимальних площ для заняття сільським господарством. Найнижча точка в ресурсній зоні — 131,3 м н. р. м.; найвища — 220,5 м. Хоча перепади висот рельєфу знаходяться в межах від 140 до 220 м, остання познач ка — виняток (єдине незначне узвишшя), тож можна вважа ти, що вони становлять близько 60 м — від 140 до 200 м н. р. м. Обидва супутні поселення розкинулися на правому березі Псла, на узвишшях, що здійма ються над заплавою річки. Навколо них най рівніший рельєф в окрузі (території на схід і пів день), що охоплює заплаву за притокою річки чи ручая. Відносно недалеко (за 5,5 км по пря мій) на південь—південний захід є синхронне поселення Велика Чернеччина. Але воно роз ташоване за Пслом, який, найімовірніше, і був природною межею, що розділяла потенційні ресурсні зони цих поселень. Отже, певно, вар то обмежити ресурсну зону Битиці на півдні руслом річки. На північ від пам’ятки простягається дуже пересічена місцевість, суцільно порізана розга луженими ярами та балками. Нині вона вкри та лісом (як і городище); цілком припустимо, що в часи існування поселення вона була та кою само, оскільки освоювати цю частину для хліборобства було недоцільно через складний рельєф. Зважаючи на те, що північна частина ресурсної зони мало придатна для рільництва, можна припустити, що поселенці використо вували саме заплавні землі, що простягають ся вздовж Псла на схід від пам’ятки, можли во, не обмежуючись п’ятикілометровим радіу сом. На південний захід від Битиці, приблизно за 8,0 км, розкинулося синхронне поселення Зелений Гай (Приймак 1994, рис. 5). Але воно розташоване за руслом правої притоки Псла, яка, найімовірніше, була природною межею між поселеннями. В такому разі частину тери торії, що лежить на південний захід від Битиці та обмежується майже всюди річищами (окрім незначного перешийка завширшки приблизно 1,5 км, що поряд пам’ятки), було зручно вико ристовувати для випасання худоби (рис. 1). Ґрунти в потенційній ресурсній зоні поді ляються приблизно вододілом: на правому бе резі, де лежить пам’ятка, це чорноземи, для об робітку яких треба було застосовувати потужні знаряддя (Горбаненко 2006, с. 74, рис. 2). За даними палеогеографії, час існування волинцевськороменської культури припадав на поліпшення кліматичних умов. До VIII ст. на клімат впливало похолодання, яке розпоча лося 1460 ± 55 років тому (середина VI ст.). На тлі сучасного клімату температура липня впа ла на 0,5—1,0°, січня — на 1,0—1,5°, середньо річна — на 1,0°. Середньорічна кількість опадів була більшою порівняно з сучасною на 25,0 мм. Потепління зафіксоване від 1250 ± 50 рр. тому (приблизно середина VIII ст.). Температура відрізнялася від сучасної на 0,5—1,0°, а опадів було більше на 50,0 мм. Незначне похолодан ня настало 1130 ± 60 рр. тому. Тоді температура стала аналогічною сучасній, а опадів було біль ше на 25,0 мм. Нове потепління 1055 ± 40 рр. (середина Х ст.) призвело до деякого підви щення температури (в середньому на 1,0° щодо сучасної), а кількість опадів стала аналогічною нашому часу (Безусько, Климанов 1987). Таким чином, огляд природних даних доз воляє стверджувати, що поселенці мали вигід ні умови для заняття сільським господарством. Клімат був доволі м’який; понижена части на поблизу річки була достатньою і для ріль ництва (південносхідна частина), і для тва ринництва (південнозахідна). Крім того, для випасання худоби суто теоретично могли ви користовувати і північніші заліснені ділян ки неподалік городища. Чорноземи ресурсної зони за відповідного обробітку також цілком сприятливі для хліборобства. Рільництво Обробіток ґрунту. З Битицького городища похо дять три наральники (Ляпушкин 1958, с. 72; Су хобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 98; Сухобоков, Горбаненко 2001, с. 36—37, рис. 2, табл. 1). Вони приблизно однакові за формою, розмірами та пропорціями (рис. 2, 1—3): за гальна довжина 17,5—19,0 см, втулки — 5,5— 6,5 см, леза — 11,5—13 см; ширина втулки 6,0— 7,0 см, леза — 10,0—11,0 см. За класифікацією Ю.О. Краснова (Краснов 1978; 1987, с. 37 и да лее), вони належать до типу І В 2, що датуєть ся другою половиною I — початком II тис. На ральники мають незначну асиметрію, одне пле чико розташоване дещо нижче за інше. Такі де талі помічені й на інших широколопатевих на ральниках (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 4, 4). Хоча деякі дослідники і вважають асиметрію явищем випадковим або таким, що з’явилося в процесі зношування наконечників (Краснов 1971), це, однак, не заважає стверджувати, що ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 100 в ході розвитку виникла досконаліша форма — леміш — одна з найважливіших деталей плу га. Тож ми схильні вважати асиметричність би тицьких наральників не випадковою, а наслід ком еволюції наральника в леміш. На території України наральники з плечи ками (хоча й дещо інших форм) відомі на Пра вобережжі від другої чверті І тис. (Кравченко 1971, рис., 1; Шишкін 1999, рис. 2, 2; Вакулен ко 2000, с. 159—160). У третій чверті І тис. про міжна форма (від вузько до широколопатевої) з’явилася на Лівобережжі (Берестнев, Любичев 1991, с. 34). Наральники виявлені на більше ніж 10 волинцевськороменських пам’ятках Украї ни та Росії (Горбаненко 2007, табл. 6; Веретюш кина 2008, с. 34, рис. 1). Аналогії відомі й на салтівських пам’ятках (Михеев 1985, с. 33—35; Колода, Горбаненко 2010а, рис. 32, 1, 2; 40, 1). З Битицького городища також походять два чересла (Юренко, Приймак 1990; Сухобоков, Горбаненко 2001, с. 37, рис. 3, табл. 2) череш кового й втулкового типів (рис. 2, 4, 5). Дов жина леза майже однакова — 18,5 і 20,0 см; ширина 5,5 см у черешкового та 7,5 см у втул кового, що можна пояснити різним типом кріплення. За функціональними властивос тями ці чересла не відрізняються і могли бути використані на однакових типах знарядь для обробітку ґрунту. Черешковий тип відомий від часів черня хівської культури, але досі не знайдено жодно го втулкового. Єдине чересло (с. Занки), відо ме з матеріалів третьої чверті І тис., теж череш кове. В останній чверті І тис. такі плужні ножі були досить поширені (Горбаненко, Пашке вич 2010, рис. 4.7—4.9). На Лівобережжі Дніп ра вони знайдені на чотирьох слов’янських пам’ятках — Коровинці, Битиця, Мохнач і Во дяне. З пам’яток райковецької культури за пуб лікаціями відомі два черешкові чересла з Хо Рис. 1. Локалізація Битицького городища, вигляд з космосу (http://www.wіkіmapіa.org/): а — волинцевський комплекс, б — роменський комплекс; 1 — ізолінії (через 20 м; за: Карта Украины, m36034—035, m36 046—047), 2 — ділянки з відносно рівною поверхнею (придатні для землеробства), 3 — ділянки, зручні для випасання худоби ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 101 томеля та Єкімауців і одне — з Пастирського городища. Другий тип чересел — втулкові — відомий з Битицького та Новотроїцького городищ і Глу хівського скарбу. Донедавна вважали, що втул кові чересла прикметні лише лівобережним пам’яткам волинцевськороменського періоду (Приймак 1990, с. 70; Беляева 2000, с. 39). Але це спростували матеріали поселення Рашків І (Подністров’я), де в житлі 56 знайдено таке че ресло (Баран 2004, рис. 37, 6). Не виключено, що втулкові чересла з’явилися внаслідок спроб відремонтувати пошкоджене знаряддя1. Чересла останньої чверті І тис. відомі в сал тівській культурі (Михеев 1985, рис. 23, 4—7) і пам’ятках ІХ—Х ст. Верхнього Подунав’я (Teodor 1996, fіg. 4; 12, 4—6; 13, 1; 1997, fіg. 18, 5). Такі знаряддя використовували на терито 1 Про це свідчать знахідки черняхівської культури (Бейдин, Григорьянц, Любичев 2005, с. 328, рис. 2, 2; Строцень 2008, рис. 56, 1). Якщо таке траплялося, то замість того, аби вибивати добре закріплений в ралі черешок, на нього могли насадити чересло, «об горнувши» вцілілий черешок втулкою. рії України за часів Київської Русі (напр.: Гон чаров 1950, с. 62—66; Бєляєва, Кубишев 1995, рис. 33; Петрашенко, Козюба 1999, рис. 38, 7, 8 та ін.). Вони також відомі за етнографічними матеріалами. Наральник разом з череслом могли ви користовувати на одному знарядді. В такому разі це мало бути знаряддя типу 5 — плужно го — кривогрядильне рало з ральником, укрі пленим залізним широколопатевим наконеч ником, поставленим горизонтально, череслом і відвальною дошкою. Можливо, була й про стіша форма, типу 4 — кривогрядильне рало з ральником, укріпленим залізним широко лопатевим наконечником, поставленим гори зонтально (рис. 2, 6, 7; Горбаненко 2004; 2006, рис. 1). Аналіз знарядь для первинного обробітку ґрунту добре узгоджується з ґрунтами потен ційної ресурсної зони поселення. Мотики з Битицького городища (рис. 2, 8—12) втулкові (Сухобоков 1992, с. 27; Сухобо ков, Горбаненко 2001, с. 38—39, рис. 4, табл. 3). Їхня довжина 10,0—15,0 см, ширина втулки Рис. 2. Битицьке городище. Знаряддя для обробітку ґрунту: 1—3 — наральники; 4, 5 — чересла; 6, 7 — графічна реконструкція; 8—12 — втулкові мотики; 13 — графічна реконструкція ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 102 3,5—6,0 см, леза — 6,0—9,0 см. Вони зробле ні зі шматка заліза. Втулка, овальна в перетині, згорнена з пластини досередини; для її форму вання шматок заліза не підрізався. Мотики набули значного поширення лише наприкінці І тис., знахідки ранішого часу нечис ленні (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 4.16— 4.18). Серед культур останньої чверті І тис. вони помітно переважають у салтівській (напр.: Ми хеев 1985, с. 35; Плетнева 1989, с. 91—93; Коло да, Горбаненко 2010а, рис. 32, 7—10; 40, 2). Для користування втулковою мотикою її достатньо було закріпити на держаку з суком (рис. 2, 13). Є кілька варіантів застосування мотик: 1) для рит тя ям (Плетнева 1989, с. 91—93); 2) обробітку невеликих ділянок під город (Магомедов 1987, с. 63); 3) очищення знарядь для первинного обробітку від налиплого ґрунту (Михеев 1985, с. 38—39). Інформації щодо рівня хліборобства мотики не дають. Палеоетноботанічний спектр (ПБС). Мате ріал зберігається в Сумському краєзнавчому музеї. Автор переглянув колекцію кераміки з Битицького городища з метою зняття відбит ків зернівок і насіння рослин. Це виконано за загальновживаною методикою, використаною в колишньому Радянському Союзі З.В. Яну шевич (Янушевич, Маркевич 1970). Отримані дані зіставлені з раніше визначеними зразка ми, а також відомими за публікаціями. Визначено 94 од. зернівок культурних та бур’я нових рослин: 28 проса (Panіcum mіlіaceum), 14 ячменю плівчастого (Hordeum vulgare), з них 13 відбитків зернівок і один — плівки, 14 пше ниці голозерної (Trіtіcum aestіvum s. l.), 13 жита (Secale cereale), 10 пшениці двозернянки (Trіtі cum dіcoccon), чотири вівса, не визначеного до виду (Avena sp.), один пшениці однозернянки (Trіtіcum monococcum), фрагмент колоска пше ниці спельти (Trіtіcum spelta); п’ять стоколосу, не визначеного до виду (Bromus sp.), один ми шію (Setarіa sp.) і три не визначено (рис. 3). Для складання ПБС2 зернівок за кількістю враховані лише основні зернові культури: про со, ячмінь плівчастий, пшениця голозерна і пшениця двозернянка, жито й овес. Інші (пше ниця однозернянка та пшениця спельта), котрі, зважаючи на поодинокі відбитки (по одному), що потрапили випадково (або як супутні до ін ших посівів пшениці), не враховано. Отже, за кількістю зернівок ПБС має такий вигляд (%): просо — 33,7, ячмінь плівчастий — 16,9, пше ниця голозерна — 16,9, пшениця плівчаста — 12,0, жито — 15,7, овес — 4,8 (рис. 4). Просо. Серед відбитків злаків на керамі ці за кількістю перше місце посідають зернів ки проса, точніше пшона. Їхні розміри: шири на 2,02—2,41 мм, довжина 2,51—3,10 мм (табл.; рис. 3, 1—4). Відбитки виявлені в основному в тісті чи на поверхні, на денцях вони трапля ються нечасто. Ячмінь плівчастий. Відбитки зернівок мають розміри: ширина (B) 3,08—3,97 мм, довжина (L) 7,82—9,89 мм, індекс L/B становить в се редньому 2,58 (табл.; рис. 3, 5—9). Ячмінь — не лише зернова культура, але й фуражна, він іде на корм коням і для відгодівлі свиней на бекон. У господарстві використовуються також соло ма й полова, які мають якості, що наближають ся до сіна (Растениеводство 1986, с. 124). Пшениця голозерна. Відбитків її зернівок доволі багато. Їхні розміри: B 3,26—4,06 мм, L 5,75—6,33 мм, L/B 1,55—1,82 (табл.; рис. 3, 10—13). Виявлено зернівки пшениці двозернян ки: B 3,18—3,69 мм, L 6,76—7,7 мм, L/B 2,09— 2,18 (табл.; рис. 3, 14—17). 2 Поняття ПБС (і ПБК) див.: Кравченко, Пашкевич 1985. Таблиця. Розміри відбитків зернівок рослин з Битицького городища Латинська назва Українська назва Розміри, мм Індекс L/B ширина, B довжина, L Panіcum mіlіaceum Просо звичайне 2,15 × 2,88 (2,02—2,41) × (2,51—3,1) Hordeum vulgare Ячмінь плівчастий 3,35 (3,08—3,97) 8,66 (7,82—9,89) 2,58 (2,39—2,9) Trіtіcum aestіvum s. l. Пшениця голозерна 3,61 (3,26—4,06) 6,04 (5,75—6,33) 1,68 (1,55—1,82) Trіtіcum dіcoccon Пшениця двозернянка 3,37 (3,18—3,69) 7,18 (6,76—7,7) 2,13 (2,09—2,18) Trіtіcum monococcum Пшениця однозернянка 6,58 9,46 1,44 Secale cereale Жито 2,5 (2,24—2,69) 7,22 (6,35—7,74) 2,9 (2,56—3,27) Avena sp. Овес 2,74 (2,24—3,25) 9,72 (9,04—10,04) 3,6 (3,03—4,44) Bromus sp. Стоколос 1,88 (1,85—1,91) 6,16 (5,72—6,32) 3,28 (3,0—3,42) Setarіa sp. Мишій 2,79 5,1 1,83 П р и м і т к а. Подано середні розміри зернівок; у дужках — варіабельність. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 103 Жито за кількістю йде після проса, ячменю плівчастого і пшениці голозерної. Розміри: B 2,24—2,69 мм, L 6,35—7,74 мм, L/B 2,56— 3,27 (табл.; рис. 3, 20—23). Вівса виявлено небагато, що звично для слов’янських пам’яток. Його розміри: B 2,24— 3,25 мм, L 9,04—10,04 мм, L/B 3,03—4,44 (табл.; рис. 3, 24—27). Трапився також відбиток зернівки пшениці однозернянки (табл.; рис. 3, 18) і фрагмент ко лоска пшениці спельти (рис. 3, 19). Серед відбитків зернівок бур’янів є п’ять сто колосу. Обидва його види — стоколос житній (Bromus secalіnus) і польовий (Bromus arvensіs) — нині належать до засмічувачів озимих посівів, головно жита, а також пшениці. Його знахід ки вказують на використання різноциклічних культур. Неодноразово зазначалося, що зер нівки стоколосу житнього та польового як за смічувачі озимих посівів жита (Смирнов, Сос нихина 1984, с. 5—7) маркують вирощування цієї культури (напр.: Михайлина, Пашкевич, Рис. 3. Битицьке городище. Відбитки зернівок культурних рослин та бур’янів на кераміці: а — пластилінові моде лі, б — прорисовки. 1—4 — Panіcum mіlіaceum; 5—9 — Hordeum vulgare (9 — плівка); 10—13 — Trіtіcum aestіvum s. l.; 14—17 — Trіtіcum dіcocсоn; 18 — Trіtіcum monococcum; 19 — Trіtіcum spelta (фрагмент колоска); 20—23 — Secale ce reale; 24—27 — Avena sp.; 28—31 — Bromus sp.; 32 — Setarіa sp.; 33—35 — не визначено ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 104 Пивоваров 2007, с. 60; Горбаненко, Журавльов, Пашкевич 2008, с. 157). Одиничний відбиток мишію лише підтверджує думку про викорис тання староорних земель; він також є засмічу вачем посівів проса. Відбитки зернівок зернових культур загалом подібні до раніше досліджених синхронних мате ріалів Опішнянського городища волинцевсько роменської культури (Пашкевич, Горбаненко 2002—2003), а також синхронних пам’яток сал тівської культури (Пашкевич, Колода, Горбанен ко 2004; Колода, Пашкевич, Горбаненко 2009; Горбаненко, Колода, Пашкевич 2009) та інших пам’яток І тис. (Янушевич 1986). За перерахунку ПБС зернівок культур них рослин за об’ємом3 перше місце посіда ють ячмінь плівчастий і пшениця голозерна (по 21,8 %), далі йдуть жито (20,2 %), пшени ця плівчаста (15,5 %) і просо (14,5 %), остан нє місце (6,2 %) посідає овес (рис. 5). Така гра дація показників об’єму зернівок культурних 3 Про перерахунок див., напр.: Пашкевич, Горбанен ко 2002—2003, с. 161. рослин типова для ПБС слов’янських пам’яток останньої чверті І тис. (Горбаненко 2007, рис. 52, 54, 56, 58). А от співвідношення всере дині ПБС має дещо незвичний вигляд. Так, за звичай ячмінь плівчастий все ж дещо перева жає, сягаючи третини в ПБС. У парі пшениця голозерна—плівчаста досить часто показни ки майже однакові, іноді з незначним перева жанням продуктивнішої голозерної. В цілому ж, оцінюючи отримані результати, можна кон статувати, що вони не суперечать раніше отри маним даним (Пашкевич, Горбаненко 2002; 2002—2003; 2003). Отже, матеріал свідчить про високий рівень розвитку знарядь для обробіт ку ґрунту, про що вже йшлося. На це вказують значні частки пшениці голозерної і жита. Та кож засвідчено використання староорних зе мель (відбитки зернівок бур’янів у цілому), озимих і ярових посівів (знахідки стоколосу). Останнє опосередковано вказує на можливість застосування дво/трипілля. Збирання врожаю. На Битицькому городищі знайдено багато серпів (Ляпушкин 1958, с. 74; Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 95—97; Сухобоков 1992, фото 7; Сухобоков, Горбаненко 2001, с. 39—40, рис. 5, табл. 4). Усі серпи (рис. 6), окрім 31 (скіфського часу) та 9 (дуже фрагментований), з черешком, постав леним під кутом до дуги леза. Довжина череш ка 9,0—13,5 см, найчастіше 10,0—11,0 см. На нього насаджували дерев’яне руків’я (рис. 6, 32). Іноді черешок має загнутий кінець для міцнішого прикріплення руків’я. Більшість серпів має пропорції, максималь но наближені до сучасних. У таких знарядь точка висоти вигину леза коливається в межах 1/6—1/4 (0,15—0,26) від загальної довжини леза за висоти вигину приблизно 1/3 (від 0,29 до 0,42). Менше сталі показники довжини леза і, відповідно, дуги. Загалом же вони не перевищують 27,0 і 37,0 см. Простежити залежність показників основних параметрів від розмірів леза не вдалося. Заслуговує на увагу серп 13. Точка його мак симальної висоти вигину наближена до сере дини довжини леза (0,45). Майже такі само по казники мають серпи другої—третьої чверті І тис. з Хлопкова (Некрасова 1988, с. 73), Рої ща (Терпиловский 1984, с. 62), КурганАзаку (Сухобоков 1975, с. 36) та Ігрені (Сміленко 1975, с. 88). Висота вигину леза, що становить приблизно третину його довжини, відома і за ранішими матеріалами. Так, серп з Роїща має показник 0,37; з КурганАзаку — 0,28. Серп 17 іншої конструкції. Співвідношення відстані від початку до висоти дуги/довжини Рис. 4. Битицьке городище. ПБС зернівок культурних рослин (за кількістю): P. m. — Panіcum mіlіaceum; H. v. — Hordeum vulgare; T. a. s. l. — Trіtіcum aestіvum s. l.; T. d. — Trіtіcum dіcoccon; S. c.— Secale cereale; А. sp. — Avena sp. Над стовпчиками подано кількість зернівок/їхній відсоток Рис. 5. Битицьке городище. ПБС зернівок культурних рослин (за об’ємом). Скорочення: див рис. 4 ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 105 леза становить менше за 1/10. Ймовірно, така пропорція виникла в ході пошуку оптималь ної форми, але через неефективність не набула розповсюдження. Таке припущення підтверд жується відсутністю аналогій в археологічних і етнографічних матеріалах. Черешкові серпи з відігнутим руків’ям по бутували на Правобережжі вже в другій чверті І тис. У третій чверті вони також були відомі, а широкого розповсюдження набули лише в останній чверті (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 7.2—7.8). Такі серпи, нарівні з іншими фор мами, трапляються і в матеріалах салтівсь кої культури (Михеев 1985, с. 27—28; Колода, Гор баненко 2010а, рис. 37). Остаточно сформу вавшись в останній чверті І тис., досконаліша форма серпа фактично стала єдиною за часів Київської Русі (Левашова 1956, с. 60 и сл.). Косигорбуші (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 95—97; Юренко, Приймак Рис. 6. Битицьке городище. Серпи (32 — реконструкція прикріплення руків’я) ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 106 1990, с. 73, Сухобоков 1992, с. 91; Сухобоков, Горбаненко 2001, с. 40, рис. 6, табл. 5) — із шес ти дві представлені кінцями леза (рис. 7). У ці лих зразків ширина леза 3,0—4,0 см, довжи на — 20,0—30,0 см, загальна довжина знарядь в основному 35,0—36,0 см; кут між кріпленням і лінією леза досить сталий (130—140°). Одна з кіс має відігнутий гачок на кінці — для чіткішої фіксації на держаку. Для того використовували також кільця (рис. 7, 7). За класифікацією В.К. Міхеєва, коси мож на зарахувати до типу I Б 1. Це так зв. корот кі косинапівкоси чи косигорбуші з коротким руків’ям. Їх могли закріплювати металевими кільцями чи за допомогою еластичних джгутів (рис. 7, 8). У таких кіс можна було регулюва ти кут між руків’ям і лезом залежно від потреб. На відміну від групи І, коси групи ІІ наглухо закріплювали на руків’ї за допомогою метале вої заклепки, залізного кільця та додаткових жорстких кріплень (Михеев 1985, с. 29—31). Якщо коси групи І добре відомі в розглядува них матеріалах (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 7.10—7.12), то групи ІІ притаманні лише салтівській традиції та досі не траплялися се ред слов’янських матеріалів навіть у контакт ній зоні, де позитивний вплив салтівців на хлі боробство слов’ян не викликає сумнівів. За способом прикріплення леза до руків’я виділяють два варіанти: до п’ятки і до п’ятки з відігнутим перпендикулярно гачком. Для зміц нення кріплення використовували залізні кіль ця діаметром 3,0—4,0 см. Загальний вигляд косигорбуші можна уявити за матеріалами з шарів VIII—X ст. Старої Ладоги (рис. 7, 9; Миро любов 1976, с. 122—123), де знайдено екземп ляри з руків’ям. Етнографічний матеріал XIX ст. засвідчує, що такий спосіб кріплення (за допо могою кільця, яке щільно охоплює п’ятку коси і притискає її до верхньої частини руків’я) був достатньо надійним і побутував до XIX ст. (Гильденштедт 1804, с. 37—38). Принципово коси не змінилися досі. Косигорбуші могли використовувати для збирання збіжжя з тугим колоссям (яке не оси палося), але ймовірніше — для заготівлі сіна. Зберігання і переробка врожаю. На поселен ні досліджено господарські та житлові примі щення, а також господарські ями. Але вираз них ям грушоподібної форми, що вказували б на них як на зернові (Зеленин 1991, с. 83), до стеменно невідомо. Тож чи був то головний спосіб зберігання зерна, стверджувати важко. А от незнач ні запаси могли тримати в житло вих приміщеннях, у яких доволі часто знаходи ли зерновики та іншу велику керамічну тару. На Битицькому городищі знайдені зерно терки та жорна (рис. 8; Сухобоков, Горбаненко 2002). Це сусідство можна вважати невипадко вим: зернотерки могли слугувати для повсяк денних дрібних потреб (виготовлення крупи), а жорна — для масштабних переробок збіжжя на борошно. На підтвердження можна навес ти приклад із матеріалів суміжних територій — боршевської культури, де зернотерки знайдені разом із жорнами (Титчиха та Животинне горо дище). Це засвідчує використання слов’янами наприкінці І тис. зернотерок для повсякденних Рис. 7. Битицьке городище. Знаряддя для збирання врожаю та косовиці: 1—6 — косигорбуші, 7 — кільце для кріплення; 8 — реконструкція кріплення руків’я: а — за допомогою кільця, б — за допомогою еластичного джгута; 9 — загальний вигляд косигорбуші ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 107 потреб (Винников 1995, с. 40—41). Аналогічну ситуацію маємо і на волинцевськороменських пам’ятках, зокрема, переважання зернотерок над жорнами в роменських матеріалах городи ща Мохнач (Горбаненко 2002, с. 70—72) та їхня значна кількість на городищі Водяне (Колода, Горбаненко 2004, с. 73—74). Як зазначають дослідники, знаряддя для пе реробки врожаю виготовляли з доступного ма теріалу, не надаючи особливої переваги якимось породам каменю (Минасян 1978, с. 103), що під тверджується археологічним матеріалом. Вибір породи каменю майже не впливав на якість пе реробки зерна. При роботі легкими ручними ро таційними жорнами простір між нижнім каме нем та бігуном можна було регулювати за допо могою «веретена», впливаючи на якість помолу. Окрім того, простір між жорновими каменями запобігав їхньому тертю і таким чином змен шував зношуваність і потрап ляння неорганіч них крихт у борошно. На Битицькому городищі знайдено жорна з туфу, залізистого пісковику та пісковикового вапняку. Матеріали з інших посе лень свідчать про використання різноманітних порід каменю для виготовлення жорен. Жорна з Битицького городища, за класифі кацією Р.С. Мінасяна, належать до груп І і ІІІ (Минасян 1978). Тож їх можна реконструювати так: жорновий постав з круглим отвором у бі гуні, з порплицею (дерев’яною чи залізною), на якій закріплювали верхній камінь. Висоту бі гуна над нижнім каменем регулювали «верете ном» (цапфою), що проходило через наскріз ний отвір нижнього каменя. Жорна приводи ли в дію за допомогою важеля — звичайного руків’я (група ІІІ, варіант Б; рис. 8, 12) чи ма хового штока. Якщо то був останній, його верх ній кінець напіврухомо закріплювали в стелі чи балці над жорнами. Нижній кінець важеля прикріплювали до бігуна луб’яним джгутом або вставляли в заглиблення дерев’яного бокового підшипника, що також закріплювали еластич ним джгутом (група І; рис. 8, 10) або ж вставля ли в отвір зовнішнього боку верхнього жорна на його периферії (група ІІІ, варіант А; рис. 8, 11). Таким чином, представлені матеріали дають можливість зробити повноцінні висновки щодо хліборобської діяльності мешканців Битицько го городища. Оскільки городище мало значні розміри та кількість жител, рільництво мало ві дігравати важливу роль в забезпеченні життєді яльності мешканців і, відповідно, потребувало достатніх угідь під поля. Окрім того, розташо ване поряд поселення роменського періоду вка Рис. 8. Битицьке городище. Знаряддя для переробки врожаю: 1—7 — фрагменти жорен; 8, 9 — фрагменти курантів зернотерок; 10—12 — реконструкція легких ручних жорнових поставів (за: Мінасян 1978) ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 108 зує, що потенційна ресурсна зона була в корис туванні протягом тривалого часу (весь період існування волинцевськороменської культури). Це означає, що мешканці городища мали вико ристовувати природні ресурси завбачливо, даю чи землі відпочивати й відновлюватися. Поряд з давнім поселенням, на південний схід, розкинулися великі рівнинні ділянки вздовж русла річки, придатні для хліборобства. Ґрунти в приселищній зоні (чорноземи) потре бували обробітку потужними знаряддями. На Битицькому городищі знайдені найдосконалі ші для останньої чверті І тис. широколопатеві наральники з незначною асиметрією плечиків, а також обидва ймовірні типи чересел. Ці де талі використовували на знаряддях плужного найпотужнішого типу, розрахованого на важ кі ґрунти без залишків коріння (горизонтально поставлений полоз було б незручно витягати з землі, якби він застряг у кореневищі). Високому рівню обробітку ґрунту відпові дає й ПБС пам’ятки, в якому значними част ками (за об’ємом) представлені примхливі, але і врожайніші культури — пшениця голозерна (21,8 %) і жито (20,2 %), тоді як пшениця плів часта представлена рідше (15,5 %). А от неви багливе просо суттєво поступалося провідним зерновим. Слід також додати, що відбитки зер нівок бур’янів засвідчують використання ста роорних земель, а знахідка стоколосу вказує на практикування озимих і ярових посівів. Остан нє опосередковано вказує на можливість вико ристання дво і трипілля, що підтверджується повідомленням Ібрагіма ІбнЯкуба: слов’яни «сеют в два времени года, летом и весною и по жинают два урожая» (Известия… 1878, с. 54). Інші матеріали (для збирання, зберігання та переробки врожаю) підтверджують важливість галузі лише опосередковано. Тваринництво Археозоологічний матеріал. О.П. Журавльов лише частково опрацював кісткові рештки і визна чив 20 тварин: велика рогата худоба (ВРХ; Bos taurus) — три напівдорослі і три дорослі особи ни; дрібна рогата худоба (ДРХ), зокрема коза свійська (Capra hіrcus) — дві дорослі; ДРХ, не визначена до виду, — доросла; свиня свійська (Sus domestіca) — напівдоросла; кінь свійський (Equus caballus) — три напівдорослі та сім до рослих особин. Були також собаки, а з диких відомі ведмідь і лось. Попри незначну добірку для обрахунку складу стада, все ж маємо певну інформацію. Розглянемо приклад з кіньми, оскільки за звичай це найстабільніший показник. На Би тицькому городищі визначено 10 особин із 20. Зазначимо, що жодні показники з синх ронних чи хронологічно близьких матеріалів не вказують на ймовірність такого їх відсотку в загалі. Найбільші показники коней у носіїв волинцевськороменських традицій станов лять 21,9 % на поселенні Волинцеве (Підопліч ко 1956, с. 122; Сухобоков 1975, с. 105; Юренко 1982, с. 132—133)4 і 19,4 % в літописній Лтаві (визначення О.П. Журавльова). Значна частка коней в останній, окрім пізнішого датування, ймовірно, пояс нюється також їхнім значенням для гарнізону. В цілому ж, за деякими винят ками, кількість коней становила близько 1/10 стада (Горбаненко 2003). На цьому тлі не вирізняються і показни ки з правобережних слов’янських пам’яток, де лише раз зафіксовано 19,0 % коней — Хан ська ІІ (Приходнюк 1985, с. 241); на інших по селеннях вони становили також близько 1/10 стада (Горбаненко 2007, табл. 20). У сусідів — носіїв салтівської культури — показник коней найбільший і доходить близько 1/4 стада (чо тири випадки з восьми); мінімальна ж кількість все одно більша за 1/10 (Колода, Горбаненко 2010). У синхронній боршевській культурі по казники не такі стабільні: у трьох випадках (із шести) коні становлять близько 1/10, у двох — наближаються до 1/6 і лише в одному станов лять близько 1/5 (обраховано за: Винников 1995, табл. 2). Порівнявши показники чоти рьох культур, можемо сказати, що населення, яке було під впливом носіїв салтівської куль тури, найактивніше (боршевська культура) за ймалося конярством. Отже, хоча й маємо статистично недостат ню добірку, можемо висунути дві тези на під твердження дійсно важливої ролі коней у жит ті мешканців Битицького городища. Поперше, Битицьке городище мало воїнів, яким були не обхідні коні. Це опосередковано підтверджу ється вагомою часткою коней в літописній Лта ві, значною кількістю кінського спорядження, виявленого на городищі (про це далі), а також міркуваннями дослідників щодо місця Битиць кого городища в структурі мікрорегіону як по тенційно ранньоміського центру (Сухобоков 2003, с. 89). Подруге, мешканці Битицького городища були під впливом носіїв салтівської культури, і не тільки. За спостереженнями до 4 Тут і далі дано розрахунки лише стада свійських тва рин: ВРХ, ДРХ, свиней, коней. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 109 слідників, на ньому був присутній значний ін шоетнічний контингент (там само) — тюрко аланоболгари, які становили етнічну осно ву Хозарського каганату (Колода 2006). І все ж лише подальші дослідження достеменно дадуть відповідь на запитання про склад стада. Доволі типовими є вікові показники тва рин. Не визначено молодої особини жодного з видів. Навіть за достатньої статистичної до бірки, в якій були б наявні показники молодих особин, такі дані все одно вказували б на дово лі значну стабільність тваринництва. Адже по казники віку, в якому забивали тварин, вказу ють, чи була кормова база сталою, чи залежала від сезонних коливань. В останньому випадку більшість тварин забивали в молодому віці піс ля теплого сезону, лишаючи на наступний рік мінімальну частину для відтворення стада. У випадку ж з матеріалами з Битицького городи ща бачимо, що кормова база була достатньою для утримання худоби протягом усього року за рахунок сіна та продуктів хліборобства. Сіно заготовляли на заплавних луках. Має мо також опосередкований доказ доволі висо кого рівня розвитку рільництва, яке могло дава ти надлишок продукту для годівлі худоби взим ку: для того частково використовували солому (ячменю плівчастого, жита, що за поживними властивостями не поступалася сіну), неконди ційне зерно, відходи від обмолоту та фуражне зерно — ячмінь плівчастий і овес. Показники цих культур в ПБС Битицького городища до сить значні (сумарно 28,0 % від об’єму). Якщо кількість ячменю плівчастого не викликає по диву порівняно з іншими ПБС волинцевсько роменських пам’яток, то частка вівса дещо від різняється у більший бік. Серед решток коней переважають дорослі особини. Найважливішим для людей було вико ристання коней як тяглової сили або для їзди вер хи. Тож забивали їх зазвичай у крайньому разі. Серед ВРХ визначено по три напівдорослі і дорослі особини. ВРХ в основному виконує функцію забезпечення людини продуктами харчування — молоком і м’ясом. Частину тва рин (волів) використовують як гужовий тран спорт і тяглову силу для оранки. Оскільки ВРХ переважно утримували для поповнення хар чів, її забивали в молодому і напівдорослому віці частіше ніж, скажімо, коней. Але, оскіль ки ВРХ все ж виконувала й інші функції (отри мання молока, тяглова сила), в стаді мали пе реважати напівдорослі й дорослі тварини. Єдина визначена особина свині — напівдо росла. Сказати щось певне з приводу вікової гра дації ДРХ складніше. З одного боку, ДРХ зруч но було утримувати для швидкого отримання незначної кількості м’яса. В такому випадку мала б бути виявлена значна кількість молодих та напівдорослих особин. З іншого боку, їх три мали заради вовни. Підтвердженням останньо го є знахідка в ямі 5 пружинних ножиць (Сухо боков и др. 1987, табл. 6; 7, 4). Для того краще годилися напівдорослі та дорослі особини. На Битицькому городищі визначено лише дорос лих тварин. За цим криється або недостатня кількість даних, або ж мешканці дійсно утри мували ДРХ заради вовни. Мисливство теж опосередковано свідчить про розвиток тваринництва. З цього приводу звернемо увагу на те, що на Битицькому городи щі виявлено решки великих тварин — ведмедя та лося. Полювання на них вимагало доброї фізич ної підготовки, витримки і володіння зброєю. Мабуть, слід говорити про те, що, як і серед мешканців Пастирського городища (Горбанен ко, Журавльов, Пашкевич 2008, с. 118—119), полювання тут було, ймовірніше, тренуванням війсь кових навичок, передусім — дружини. Утримання худоби. Відтворення цієї сторо ни тваринництва ускладнене відсутністю архео логічних свідчень. На випасання худоби мо жуть вказувати такі дані: ботала, які доцільно використовувати в індивідуальному випасан ні, та кістки собак, які допомагали пастуху. Але ботала могли губитися поза межами поселен ня, тож такі знахідки одиничні. На Битиць кому городищі знайдено одне в приміщен ні 52, інтерпретованому як житло (Сухобоков, Юренко, Белинская 1990, с. 9, 11, табл. 33, 5; 35, 5). Археологічні свідчення про утримання ху доби також скупі. Для кінця І тис. маємо оди ничні визначення теплих хлівів на салтівських пам’ятках лісостепової зони (Колода 2005; Гор баненко, Колода 2010, рис. 12). Але інтерпре тація приміщень такого зразка доволі складна, оскільки вони не мають чітких характеристик, що вирізняли б їх зпоміж інших будівель. Кри терієм можна вважати наявність дренажного ровика посередині приміщення, однак такі де талі не завжди навіть фіксуються або привер тають увагу дослідників. Інший варіант утри мання худоби — огорожі. Від них лишаються лише стовпові ямки незначного діаметра по перимет ру якоїсь ділянки (Готун 1993, с. 69— 70). Такі огорожі виявити складно, оскільки вони могли бути й поза межами поселення, де розкопки зазвичай не проводять. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 110 Для випасання худоби мешканці Битицько го городища могли використовувати: 1) поля під паром, залишені для відновлення родючос ті, зокрема відходами тваринництва; 2) близь ко розташовані ділянки на узліссях, непридатні для рільництва або ще неосвоєні з цією метою; 3) заплави, використання яких для хлібороб ства було невигідним з різних причин (надмір на зволоженість, підтоплюваність тощо) або вигіднішим для тваринництва — відокремле ність території, наявність водопою (Горбанен ко 2007, с. 77). За класифікацією К.П. Бунятян, тваринниц тво мешканців Битицького городища можна зарахувати до стійлововигінного та відгінно го (Бунятян 1992; 1994). За стійлововигінного тваринництва необхідними були огорожі та інші споруди для худоби. Вигін характеризуєть ся випасанням худоби протягом дня з повер ненням її нáніч до селища (Бунятян 1994, с. 97); цей тип тваринництва обумовлений активним заняттям хліборобством (Бунятян 1997, с. 33), що демонс трує Битицьке городище. Основною умовою вигону є наявність відносно близьких місць для випасання. Під цей тип підходять усі три запропоновані нами види угідь навколо Би тицького городища. Додамо лише, що при ви пасанні на полях під паром, необхідно було зво дити огорожі, що захищали б поля з посівами. Вони дуже прості: достатньо по периметру вко пати через 2,0—3,0 м стовпчики та прикріпити поперечні жердини (див.: Памятники… 1979, с. 23). Таку конструкцію широко використову ють у сільській місцевості донині. Крім стійлововигінного способу утриман ня худоби, можна припустити відгінний тип. Він вимагав рухливості частини населення (Бу нятян 1997, с. 34—35) і наявності пасовиськ. Неподалік Битицького городища придатним для відгону слід визнати такі: 1) віддалені поля під паром, залишені для відновлення родючос ті, зокрема завдяки відходам тваринництва; 3) заплави, вигідніші для потреб тваринництва, та з водопоями; така територія лежить на пів денний захід від городища. Побічно на випа сання худоби вказують знахідки кісток собак. Знаряддя тваринництва. До таких, у першу чергу, відноситься кінське спорядження (Сухо боков 1992, фото 5). На Битицькому городищі виявлено багато його деталей (рис. 9): стреме на — п’ять пар, кiльчастi та з псалiями вудила — п’ять, пряжки вiд збруйної та поясної гарні тури — 15, фрагменти окуття сідла (з близько 250 од. розпізнаваних знахідок із заліза: Сухо боков 2000), що вкотре підкреслює важливість конярства в житті мешканців городища. Є пружинні ножиці для підстригання овець (рис. 10; Сухобоков и др. 1987, табл. 6; 7, 4). Такі знахідки нечасто трапляються. Із син хронних пам’яток вони відомі з Приоскіл ля 2 (Волинцеве—Сахнівка: Обломский, За вьялов 2001—2002, рис. 11, 9), а також з Пас тирського городища (Приходнюк 2005, рис. 21, 1, 2). Є вони в матеріалах боршевської культу ри — Титчиха (Винников 1995, рис. 17, 1). Із поселень салтівської культури походять ножи ці та їхні фрагменти, аналогічні знайденим на слов’янських пам’ятках: поселення Маяки (Ми хеев 1985, рис. 11, 17) і Коробові Хутори (Колода 2005а, с. 172, рис. 2, 2). Загалом же ножиці відомі Рис. 11. Битицьке городище, ботало (за: Сухобоков, Юрен ко, Белинская 1990)Рис. 9. Битицьке городище. Кінське спо рядження: 1 — вудила; 2, 3 — стремена (за: Сухобоков 1992) Рис. 10. Битицьке городище. Пружинні ножиці (за: Сухобоков и др. 1987) ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 111 на теренах України від часів черняхівської куль тури, і відтоді їхня конструкція не змінювалася. Ботала (рис. 11) використовували у випасан ні ВРХ. Вони відомі з Волинцевського городи ща (Юренко 1982, рис. 30), а також пам’яток сусідніх територій, приміром, поселення Мая ки (Михеев 1985, рис. 19, 13—16). Із давньо руських матеріалів вкажемо добре вціліле бо тало з поселення Х—ХІІІ ст. біля с. Григорівка (Виногродська, Петрашенко 1993, рис. 1, 33). Отже, розгляд тваринництва мешканців Би тицького городища показав, що: 1) тваринниц т во було добре розвинене, мало гарну кормову базу; 2) утримання та відгодівля худоби в теплий сезон поєднували вигін та відгін; 3) конярство відігравало важливу роль, яку детальніше оціни ти проблематично; 4) скотарство мало молочно м’ясний напрям; 5) тваринництво й хлібороб ство гармонійно доповнювали одне одне. Таким чином, маємо майже повну карти ну сільськогосподарської діяльності мешканців Битицького городища. Природні чинники були цілком сприятливими для ведення комплексно го господарства. Територія потенційної ресурс ної зони поселення експлуатувалася протягом усього часу існування волинцевськороменської культури, що вказує на завбачливе використання земель із застосуванням відновлювальних мето дів ведення господарства. Дані ПБС підтверджу ють тривале використання орних земель. Для обробітку ґрунту потужними орними знаряддями використовували тяглову силу ко ней і волів. Дані ПБС свідчать, що поля екс плуатували методом дво чи трипілля, що під тверджується й писемними джерелами. Тварин використовували також для внесення добрив природним шляхом на поля, що відпочивали під паром. Надлишки, відходи та солома йшли на утримання худоби в зимовий період. Допов нюють картину заготівлі кормів на зиму зна хідки кісгорбуш. Чітко розділити земельні угіддя навколо пам’ятки на рільничі та пасовиська неможли во (ймовірно, чіткого поділу й не було). Од нак опосередковано можна стверджувати, що південнозахідна частина використовувалася в основному для випасання худоби та заготів лі сіна, південносхідна — під поля, можливо, невеликі приселищні залісені території на пів ніч могли використовувати для вигону худоби. Баран Я.В. Слов’янська община. — К.; Чернівці, 2004. Безусько Л.Г., Климанов В.А. Клімат і рослинність рівнинної частини західної УРСР у пізньопісляльодовиків’я // УБЖ. — 1987. — 43 (3). — С. 54—58. Бейдин Г.В., Григорьянц М.Н., Любичев М.В. Новые находки орудий сельскохозяйственного назначения на памят никах черняховской культуры в Харьковской области // Древности. — 2005. — 4. — С. 326—330. Беляева С.А. Особенности формирования и развития комплексного сельского хозяйства в лесостепном Днепровс ком Левобережье // АЛЛУ. — 2000. — 1—2. — С. 38—40. Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Поселення Дніпровського Лівобережжя X—XV ст. — К., 1995. Берестнев С.И., Любичев М.В. Новые данные о памятниках пеньковской культуры в бассейне Северского Донца и Ворсклы // Археология славянского юговостока. — Воронеж, 1991. — С. 33—36. Бунятян Е.П. О критериях типологии скотоводства // Киммерийцы и скифы. Тез. Междунар. науч. конф., по свящ. памяти Б.Н. Гракова. — Мелитополь, 1992. — С. 20—21. Бунятян К.П. Класифікація та типологія скотарства // Теорія та практика археологічних досліджень. — К., 1994. — С. 73—101. Бунятян К.П. Скотарство та спосіб життя // Археологія. — 1997. — № 3. — С. 32—39. Вакуленко Л.В. Знахідки сільськогосподарських знарядь в похованнях культури карпатських курганів // Вікен тій В’ячеславович Хвойка та його внесок у вітчизняну археологію (до 150річчя від дня народження). — К., 2000. — С. 159—165. Веретюшкина М.В. Становление и развитие земледелия славян на территории междуречья Сейма и Псла (по на ходкам наконечников пашенных орудий) // Славянорусские древности Днепровского Левобережья. Матлы конф., посвящ. 75летию со дня рождения К.Ф. Сокола. — Курск, 2008. — С. 29—34. Винников А.З. Славяне лесостепного Дона в раннем средневековье (VIII — начало XI века). — Воронеж, 1995. Виногродська Л.І., Петрашенко В.О. Нові дослідження давньоруського поселення неподалік с. Григорівка на Дніп рі // Старожитності Південної Русі. — Чернігів, 1993. — С. 49—60. Гильденштедт И.А. Описание некоторых в малой России употребительных плугов // Технологический журнал. — 1804. — Т. 1. — Ч. 2. — С. 3—31. Гончаров В.К. Райковецкое городище. — К., 1950. Горбаненко С.А. Про землеробство жителів городища Мохнач (роменська культура) // Історична наука: проблеми розвитку. Матли Міжнар. наук. конф. — Луганськ, 2002. — С. 64—74. Горбаненко С.А. До історії тваринництва у слов’ян Лівобережжя Дніпра останньої чверті І тис. н. е. // Археоло гія. — 2003. — № 2. — С. 113—122. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 112 Горбаненко С.А. Окружающая среда и славянские памятники второй половины І тыс. н. э. (по материалам Левобе режья Днепра) // Stratum plus. — 2003—2004. — 5. — С. 400—425. Горбаненко С.А. З приводу використання різних типів знарядь для обробітку ґрунту // Проблемы истории и архео логии Украины. Тез. докл. — Харьков, 2004. — С. 80—81. Горбаненко С.А. Землеробство слов’ян останньої чверті І тис. н. е. // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 73—79. Горбаненко С.А. Землеробство і тваринництво слов’ян Лівобережжя Дніпра другої половини І тис. н. е. — К., 2007. Горбаненко С.А., Журавльов О.П., Пашкевич Г.О. Сільське господарство жителів Пастирського городища. — К., 2008. Горбаненко С.А., Колода В.В. Сільське господарство мешканців поселення Верхній Салтів // Археологія. — 2010. — № 1. — С. 27—42. Горбаненко С.А., Колода В.В., Пашкевич Г.О. Землеробство жителів салтівського селища Коробові Хутори // Архео логія. — 2009. — № 3. — С. 82—92. Горбаненко С.А., Пашкевич Г.О. Землеробство давніх слов’ян (кінець І тис. до н. е. — І тис. н. е.). — К., 2010. Готун І.А. Реконструкції ремісничих та господарчих будівель давньоруського поселення Автуничі // Археоло гія. — 1993. — № 4. — С. 59—71. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. — М., 1991. Известия АльБекари и других авторов о Руси и славянах. — СПб., 1878. Карта Украины // http://ukrmap.org.ua/Ukraіne.htm Колода В.В. Постройки для содержания скота у салтовского населения Подонечья // Проблеми дослідження пам’яток археології Східної України. Матли ІІї Луганської міжнар. історикоархеол. конф. — К., 2005. — С. 161—163. Колода В.В. Работы на городище и селище Коробовы Хутора // АДУ 2003—2004 рр. — К., 2005а. — С. 171—173. Колода В.В. Розвиток слов’янохозарських стосунків на Дніпровському Лівобережжі // УІЖ. — 2006. — № 1. / http://www.hіstory.com.ua/revіew/2006/n12006/r1/koloda.shtml#n36 Колода В.В., Горбаненко С.А. Про землеробство жителів городища Водяне // Археологія. — 2004. — № 3. — С. 68—77. Колода В.В., Горбаненко С.А. Осіле тваринництво у носіїв салтівської культури на Дону // Проблеми давньоруської та середньовічної археології. — К., 2010. — С. 490—501 (АДІУ. — 1). Колода В.В., Горбаненко С.А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне. — К., 2010а. Колода В.В., Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Землеробство жителів городища Мохнач (часів салтівської культу ри) // Археологія. — 2009. — № 2. — С. 84—93. Кравченко Н.М. Работы черняховского отряда ДнестроДунайской экспедиции // АИУ 1968 г. — К., 1971. — С. 40—43. Кравченко Н.М., Пашкевич Г.А. Некоторые проблемы палеоботанических исследований (по материалам Обухов ской территориальной группы памятников I тыс. н. э.) // Археология и методы исторических реконструк ций. — К., 1985. — С. 177—190. Краснов Ю.А. К вопросу о существовании плуга у племен черняховской культуры // КСИА. — 1971. — 128. — С. 3—11. Краснов Ю.А. Опыт построения классификации наконечников пахотных орудий // СА. — 1978. — № 4. — С. 98—114. Краснов Ю.А. Древние и средневековые пахотные орудия Восточной Европы. — М., 1987. Левашова В.П. Сельское хозяйство. Очерки по истории русской деревни // Тр. ГИМ. — 1956. — 32. — С. 19—103. Ляпушкин И.И. К вопросу о памятниках волынцевского типа // СА. — 1958. — 29. — С. 58—83. Магомедов Б.В. Черняховская культура СевероЗападного Причерноморья. — К., 1987. Минасян Р.С. Классификация ручного жернового постава (по материалам Восточной Европы І тысячеле тия н. э.) // СА. — 1978. — № 3. — С. 101—112. Миролюбов И.А. Орудия вторичной обработки почвы и уборки урожая из Старой Ладоги // АСГЭ. — 1976. — 17. — С. 119—124. Михайлина Л.П., Пашкевич Г.О., Пивоваров С.В. Рільництво слов’яноруського населення межиріччя верхнього Пруту та середнього Дністра // Археологія. — 2007. — № 2. — С. 57—66. Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата. — Харьков, 1985. Некрасова Г.М. Поселення черняхівської культури ХлопківI на Київщині // Археологія. — 1988. — 62. — С. 70—82. Обломский А.М., Завьялов В.И. Новые памятники периода раннего средневековья бассейна Северского Донца // Stratum plus. — 2001—2002. — 5. — С. 71—90. Памятники народной архитектуры и быта Белоруссии. — Минск, 1979. Пашкевич Г.А. Палеоэтноботанические находки на территории Украины. Памятники I тыс. до н. э. — II тыс. н. э. Каталог II.— К., 1991 (Препринт). Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Палеоетноботанічний спектр пізньороменського часу з літописної Лтави (за від битками на кераміці) // АЛЛУ. — 2002. — № 1. — С. 134—139. Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Відбитки зернівок культурних рослин на кераміці Опішнянського городища // АЛЛУ. — 2002. — № 2; 2003. — № 1. — С. 161—163. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 113 Пашкевич Г.О., Горбаненко С.А. Палеоетноботанічний спектр пам’яток поблизу с. Волинцеве // АЛЛУ. — 2003. — № 2. — С. 124—127. Пашкевич Г.О., Колода В.В., Горбаненко С.А. Палеоетноботанічні дані за відбитками на кераміці Верхньосалтів ського городища (розкопки 1996—1998 рр.) // Древности. — 2004. — С. 65—69. Петрашенко В.О., Козюба В.К. Узбережжя Канівського водосховища (каталог археологічних пам’яток). — К., 1999. Підоплічко І.Г. Матеріали до вивчення минулих фаун УРСР. — К., 1956. Плетнева С.А. На славянохазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. — М., 1989. Приймак В.В. Орудия обработки почвы населения Днепровского Левобережья VIII—Х вв. // Проблемы археоло гии Южной Руси. — К., 1990. — С. 69—72. Приймак В.В. Територіальна структура межиріччя середньої Десни і середньої Ворскли. — Суми, 1994. Приходнюк О.М. Славянское население ЮгоВосточной Европы V—VІІ вв. Дися … доктора истор. наук. — К., 1985. Приходнюк О.М. Пастирське городище. — К.; Чернівці, 2005. Растениеводство. — М., 1986. Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди в степовому Подніпров’ї (ІІ—ХІІІ ст.). — К., 1975. Смирнов В.Р., Соснихина С.П. Генетика ржи. — Л., 1984. Строцень Б.С. Черняхівська культура Західного Поділля. — Тернопіль, 2008. Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья (роменская культура и ее предшественники). — К., 1975. Сухобоков О.В. Дніпровське Лісостепове Лівобережжя у VІІІ—ХIII ст. (За матерілами археологічних досліджень 1968—1989 рр.). — К., 1992. Сухобоков О.В. До походження та інтерпретації пам’яток волинцевського етапу культури літописних сіверян // Ар хеологія. — 1999. — № 2. — С. 25—39. Сухобоков О.В. Ранні етапи культури літописних сіверян (ще раз про пам’ятки волинцевського типу) // http:// archaeology.kіev.ua/journal/030500/sukhobokov.htm // Восточноевропейский археологический журнал. — 3 (4), май—июнь 2000. Сухобоков О.В. До витоків ранніх контактів тюркського та слов’янського етносів на Лівобережній Україні // Схід ний світ. — 2003. — № 3. — С. 85—93. Сухобоков О.В., Вознесенская Г.А., Приймак В.В. Клад орудий труда и украшений из Битицкого городища // Древ ние славяне и Киевская Русь. — К., 1989. — С. 92—105. Сухобоков О.В., Горбаненко С.А. Комплекс землеробських знарядь з городища Битиця1 // АЛЛУ. — 2001. — № 2. — С. 36—41. Сухобоков О.В., Горбаненко С.А. Знаряддя переробки врожаю з городища БитицяІ // Наук. записки з укр. істо рії. — ПереяславХмельницький, 2002. — 13. — С. 79—88. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Белинская Л.Н. Левобережная славянорусская экспедиция. Отчет о полевых иссле дованиях 1989 г. // НА ІА НАНУ. — 1989/38. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Белинская Л.И. Отчет о работах Левобережной славянорусской экспедиции ИА АН Украинской ССР в 1990 г. // НА ІА НАНУ. — 1990/36. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Белинская Л.И. Отчет о работах Левобережной славянорусской экспедиции ИА АН Украинской ССР в 1991 г. // НА ІА НАНУ. — 1991/25д. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Белинская Л.М., Милованова Н.А. Левобережная славянорусская экспедиция. Отчет о полевых исследованиях 1988 г. // НА ІА НАНУ. — 1988/32. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Покас П.Н. и др. Левобережная славянорусская экспедиция. Отчет о полевых иссле дованиях 1987 г. // НА ІА НАНУ. — 1987/13. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Приймак В.В. Левобережная славянорусская экспедиция. Отчет об исследованиях в 1985 г. // НА ІА НАНУ. — 1985/18. Сухобоков О.В. Отчет о работах Левобережной славянорусской экспедиции ИА АН Украинской ССР в 1986 г. // НА ІА НАНУ. — 1986/31. Терпиловский Р.В. Ранние славяне Подесенья ІІІ—V вв. — К., 1984. Шишкін Р.Г. Господарськоекологічна модель черняхівської культури (за матеріалами Середнього Подніпров’я) // Археологія. — 1999. — № 4. — С. 129—139. Юренко С.П. Днепровское лесостепное Левобережье в VII—VIII вв. н. э. (волынцевская культура). Дися … канд. истор. наук. — К., 1982. Юренко С.П., Приймак В.В. Землеробські знаряддя Битицького городища // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доп. та повідомлень до наук.практ. конф., присвяч. 70річчю Ромен. краєзн. музею. — Суми; Ромни, 1990. — С. 71—74. Янушевич З.В. Культурные растения Северного Причерноморья: палеоэтноботанические исследования. — Ки шинев, 1986. Янушевич З.В., Маркевич В.И. Археологические находки культурных злаков на первобытных поселениях Пруто Днестровского междуречья // Интродукция культурных растений. — Кишинев, 1970. — С. 83—110. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 114 http://www.wіkіmapіa.org/ Teodor D.Gh. Mestesugurіle la nordul Dunarіі de Jos іn secolele IV—XI d. Hr. — Iaşі, 1996. Teodor D.Gh. Reguіnіle CarpatoNіstrіene іn secolele V—X // Spatul NordEst Carpatіc іn mіbnіul іntunecat. — 1997. — P. 79—116. Надійшла 30.12.2010 С.А. Горбаненко СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО ЖИТЕЛЕЙ БИТИЦКОГО ГОРОДИЩА Проведен обобщающий анализ сельского хозяйства жителей Битицкого городища волынцевскороменского вре мени. На нем обитало значительное количество людей, а длительность существования практически на одной тер ритории (волынцевское и рядом роменское городища) указывает на интенсивность использования угодий. Ана лиз окружающей среды позволил выявить зоны, более пригодные для земледелия и для ведения животноводства. Первые, очевидно, находились на юговосток от городища; вторые, учитывая ограничение участка с трех сторон водными границами, — на югозапад. На памятнике найдены детали орудий для обработки почвы — наральники и чересла, которые можно исполь зовать на наиболее прогрессивных орудиях — плужного типа. В палеоэтноботаническом спектре в значительном объеме представлены наиболее урожайные сорта, требую щие высокого уровня земледелия — пшеница голозерная и рожь. Но первое место занимает ячмень пленчатый. В ПБС также присутствуют характерные для славянских культур просо и в незначительной степени овес. Опреде лен один отпечаток пшеницы однозернянки (вероятно, сопутствовавшей двузернянке), а также сорняки: щетин ник и костер. Последние указывают на наличие озимых и яровых посевов, возможность существования двух и трехполья. Анализ состава стада (выборка непредставительная) указывает на хорошо развитую кормовую базу (опосре дованно — на развитое земледелие) — в составе стада преобладают полувзрослые и взрослые особи (крупный рогатый скот и кони), которых можно использовать как тягловую силу для обработки почвы. Общий уровень развития сельского хозяйства жителей Битицкого городища может быть оценен как интен сивный, при котором земледельцы могли частично восстанавливать плодородие почв. Представлены наиболее совершенные орудия земледелия (в значительном количестве), урожайные культуры, а также сорняки, свидетель ствующие о длительности использования полей; опосредованно на интенсивное сельское хозяйство указывает и длительное время пребывания населения в пределах освоенной территории. S.A. Gorbanenko AGRICULTURE OF BYTYTSYA HILLFORT HABITANTS Generalizing analysis is conducted of agriculture of Bytytsya hillfort habitants of VolyntseveRomny culture. A considerable number of people simultaneously lived at the hillfort; the lengthy existence practically on the same territory (a hillfort of Volyntseve culture and the other one of Romny culture nearby) indicates a heavy use of lands. There are areas with quite flat surface to the south from the site in resource zone which are suitable for agriculture. Surroundings analysis allowed the author to determine the zones separately suitable for agriculture and cattle breeding. The former apparently are to the south east from the hillfort, and the latter, taking into account restriction with water borders of the area on three sides, are to the southwest from it. Tillage tools were found at the site: ard tips and coulters. They can be used at the most developed plough type tools. Bread wheat and rye, the most productive sorts requiring a high agricultural level, are presented in considerable amount in palaeobotanic spectrum. Nevertheless, hulles barley gains the lead. There are also millet and to a small extent oats in Palaeobotanic Spectrum which are peculiar for the Slavonic archaeological cultures. An imprint of einkorn wheat (probably accompanying emmer wheat) is defined. Besides, weeds are defined: panic and bromus. These indicate the usage of winter and spring crops and the probability of twofield and threefield system of agriculture. Analysis of herd structure determination (represented by statistically insufficient number of individuals) shows that the forage reserve was well developed (indirectly that agriculture was high developed): semiadult and adult individuals (cattle and horses) prevail which in their turn could have been used for tillage as draught animals. General level of agriculture development in Bytytsya hillfort can be evaluated as intensive, while agrarians not only used fields, but also could partly restore soil fertility. The most progressive agricultural tools are presented (in bulk), progressive cereals along with weeds indicating long field usage; also long sojourn of habitants within the settled territory indicates the intensive agriculture.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70026
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0235-3490
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T03:13:47Z
publishDate	2012
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Горбаненко, С.А. 2014-10-27T19:33:51Z 2014-10-27T19:33:51Z 2012 Сільське господарство жителів Битицького городища / С.А. Горбаненко // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 98-114. — Бібліогр.: 91 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70026 Надано результати комплексного аналізу даних про сільське господарство жителів Битицького городища, волинцевсько-роменської культури. Проведен обобщающий анализ сельского хозяйства жителей Битицкого городища волынцевско-роменского времени. На нем обитало значительное количество людей, а длительность существования практически на одной территории (волынцевское и рядом роменское городища) указывает на интенсивность использования угодий. Анализ окружающей среды позволил выявить зоны, более пригодные для земледелия и для ведения животноводства. Первые, очевидно, находились на юго-восток от городища; вторые, учитывая ограничение участка с трех сторон водными границами, — на юго-запад. Generalizing analysis is conducted of agriculture of Bytytsya hillfort habitants of Volyntseve-Romny culture. A considerable number of people simultaneously lived at the hillfort; the lengthy existence practically on the same territory (a hillfort of Volyntseve culture and the other one of Romny culture nearby) indicates a heavy use of lands. There are areas with quite flat surface to the south from the site in resource zone which are suitable for agriculture. Surroundings analysis allowed the author to determine the zones separately suitable for agriculture and cattle breeding. The former apparently are to the south-east from the hillfort, and the latter, taking into account restriction with water borders of the area on three sides, are to the south-west from it. uk Інститут археології НАН України Археологія До історії стародавнього виробництва Сільське господарство жителів Битицького городища Сельское хозяйство жителей Битицкого городища Agriculture of Bytytsya Hillfort Habitants Article published earlier
spellingShingle	Сільське господарство жителів Битицького городища Горбаненко, С.А. До історії стародавнього виробництва
title	Сільське господарство жителів Битицького городища
title_alt	Сельское хозяйство жителей Битицкого городища Agriculture of Bytytsya Hillfort Habitants
title_full	Сільське господарство жителів Битицького городища
title_fullStr	Сільське господарство жителів Битицького городища
title_full_unstemmed	Сільське господарство жителів Битицького городища
title_short	Сільське господарство жителів Битицького городища
title_sort	сільське господарство жителів битицького городища
topic	До історії стародавнього виробництва
topic_facet	До історії стародавнього виробництва
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70026
work_keys_str_mv	AT gorbanenkosa sílʹsʹkegospodarstvožitelívbiticʹkogogorodiŝa AT gorbanenkosa selʹskoehozâistvožiteleibitickogogorodiŝa AT gorbanenkosa agricultureofbytytsyahillforthabitants

Сільське господарство жителів Битицького городища

Репозитарії

Схожі ресурси