Вітчизняне кримознавство
Рецензія на серію видань "Біобібліографія кримознавства", 2004—2010 рр., вип. 1—12, за ред. проф. А. А. Непомнящого) Review of Series of Publications «Bibliography of the Crimean Studies», 2004—2010), parts 1—12, ed. by prof. A.A. Nepomniashchyi...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70030 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вітчизняне кримознавство / Н.О. Гаврилюк // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 128-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860068421873434624 |
|---|---|
| author | Гаврилюк, Н.О. |
| author_facet | Гаврилюк, Н.О. |
| citation_txt | Вітчизняне кримознавство / Н.О. Гаврилюк // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 128-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Рецензія на серію видань "Біобібліографія кримознавства", 2004—2010 рр., вип. 1—12, за ред. проф. А. А. Непомнящого)
Review of Series of Publications «Bibliography of the Crimean Studies», 2004—2010), parts 1—12, ed. by prof. A.A. Nepomniashchyi
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:09:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 128
Рецензії
Між археологією і історичним краєзнавством
є чимало спільного в предметі та об’єкті до
слідження. Обидві дисципліни мають справу
з вивченням і популяризацією історичних по
дій, матеріалізованих у пам’ятках історії, куль
тури різних фракталів, або рівнів регіоналізму:
урочищ, поселень, міст, областей, країн тощо.
Основною метою обох наук є реконструкція
регіональної (локалізованої в масштабах села,
міста, області, держави…) або колективної
ідентичності. Зазвичай під останнім мається
на увазі наявність цілісного самоусвідомлення
та самовизначення у мешканців певної про
сторової одиниці через комплекс світогляд
них, соціокультурних, соціальноекономічних
і політичних особливостей. За цим комплек
сом населення консолідується в спільноти від
простого земляцтва до (інклюзивно в масшта
бах країни) національної ідентичності. Резуль
тати дослід ження феномену регіональної або
колективної ідентичності найчастіше поста
ють як складна, неоднозначна й мінлива в часі
картина.
Сучасний археолог, який працює з крим
ськими пам’ятками, зацікавлений у результа
тах досліджень історичного краєзнавства Кри
му. Тож поява публікацій архівних матеріалів
(рукописів, чернеток, щоденників, листуван
ня, наукових планів і звітів тощо) з особистих і
наукових фондів краєзнавцівархеологів, ана
ліз життєвого циклу та обігу документів очіку
ється фахівцями з великим інтересом. Особ
ливе місце в працях цього напряму посідають
роботи дослідників, що представляють школу
кримознавства на чолі з професором А.А. Не
помнящим (Таврійський національний універ
ситет ім. В. Вернадського).
12 випусків уже добре відомої серії «Біобібліо
графія кримознавства» (автори: А.А. Непомня
щий, В.В. Бобков, О.М. Бобкова, С.А. Волко
ва, Е.М. Кангієва, Н.В. Кармазіна, У.К. Мусаєва,
О.В. Хливнюк; дані див. додаток), відповідаль
ний редактор професор А.А. Непомнящий, дає
привід звернутися до огляду серії в цілому. Вка
жемо, що навіть на інтуїтивному рівні, виходя
чи з власного досвіду польових досліджень бах
чисарайської старовини, доцільно зробити це з
фахових позицій конкретної науки — археології.
Такий погляд (зумовлений «виробничою необ
хідністю») підкріплюється статистичними під
рахунками професора А.А. Непомнящого про
те, що в загалі наукових матеріалів історико
етнографічної кримознавчої спадщини 68 % ста
новлять архео логічні розвідки, решта: 22 % — за
гальноісторичні; 10 % — етнографічні (Непомня
щий 2001, с. 21). Таким чином, та обставина, що
моїм профільним фахом є археологія, з одного
боку, пояснює, чому я взялася за рецензію робіт з
історичного краєзнавства, а з іншого — частково
виправдовує можливі її огріхи.
Хоча серія «Біобібліографія кримознавства»
присвячена історії вивчення Криму, особли
вої актуальності їй надає процес швидкого пе
реформатування традиційного етнографічного
татарознавства в окрему наукову (за своїми за
садами сходознавчу) галузь знання. Цей процес
набув особливої інтенсивності після повернен
ня більшої частини кримськотатарського насе
лення в Крим, коли в соціальноекономічному
плані сучасні кримські татари постали консолі
дованим етносом з високим рівнем самооргані
зації, самосвідомості і підвищеними запитами
на культурноісторичну ідентифікацію. Відтак,
указана серія, як і інші татарознавчі роботи, є
відповіддю на виклик часу. Нині «Біобібліогра
фія кримознавства» нараховує 12 випусків, які в
додатку подані не за роками видання, а за тема
тичним — антропологічним — принципом.
У пострадянський період у країнах колиш
нього СРСР помітно підвищилася оцінка зна
ВІТЧИЗНЯНЕ КРИМОЗНАВСТВО
(Рец. на серію видань «Біобібліографія
кримознавства», 2004—2010 рр., вип. 1—12,
за ред. проф. А.А. Непомнящого)
©Н.О. ГАВРИЛЮК, 2012
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 129
чення особистості дослідника в науці. І серія
«Біобібліографія кримознавства» наочно де
монструє, що звернення до антропологізації
(«олюднення») істориконаукового знання є
«однією з принципових особливостей сучасної па
радигми історичної науки» (Непомнящий 2001,
с. 8). Легко помітити, що серія розробляється
за концепцією персоніфікації, тобто вивчення
й оцінки внеску окремих істориків у розробку
наукових проблем, хоча в українській історіо
графії кінця ХХ — початку ХХI ст. наявний та
кож інституційний підхід, коли досліджуються
наукові співтовариства.
Виходячи з принципу персоніфікації, ана
ліз серії «Біобібліографія кримознавства» слід
розпочати з видань, присвячених «кримознав
цю № 1» — найвідомішому краєзнавцю остан
ньої третини XIX — першої третини XX ст., іс
торику, бібліографу, археологу, знавцю пам’яток
історії та культури, членукореспонденту Ака
демії Наук СРСР Арсенію Івановичу Марке
вичу. В монографії професора А.А. Непомня
щого «Арсений Маркевич: Страницы истории
крымского краеведения» відтворена життєва
і творча дорога ключової фігури краєзнавства
Криму. На ґрунті широкого корпусу епістоляр
них джерел реконструйовано зв’язки цього про
вінційного вченого з кримознавцями академіч
них центрів країни. Видання викликало жвавий
інтерес у науковому світі та було високо оці
нене фахівцями, про що свідчать 11 рецензій.
Ще одна праця — «Историческое краеведение
Крыма на рубеже столетий: Вопросы истории
крымоведения и охраны памятников» — вида
на у вигляді збірки статей за матеріалами прове
дених у 2005 р. міжнародних наукових читань,
присвячених 150річному ювілею А.І. Марке
вича. Крім вчених Криму, тут представлені кри
мознавці з СанктПетербурга (А.І. Раздорський,
І.В. Тункіна, Д.Н. Шилов), Києва (С.Ю. Зозуля)
та Львова (М.А. Вальо, Н.Е. Кунанець).
Вип. 7 (автор т. 1 капітального дослідження
«Подвижники крымоведения» А.А. Непомня
щий) в основному присвячений реконструкції
унікальної долі нечисленної когорти поперед
ників А.І. Маркевича та широкого кола його су
часників, друзів і соратників з краєзнавчих до
сліджень Криму. Завдяки їхній подвижницькій
діяльності дійшло немало пам’яток старови
ни, а кримські музеї сформували свої унікаль
ні фонди. Вип. 12, що продовжує вказану те
матику (автор А.А. Непомнящий), — один із
найцікавіших у серії. Він має підзаголовок
«TAURICA ORIENTALIA» і, за висловом профе
сора Д.П. Урсу (Урсу 2009, с. 237), є «енцикло
педією кримознавства» — комплексної науки,
що рівною мірою належить до регіонознавства
(себто краєзнавства, але точніше буде сказа
ти — країнознавства) та орієнталістики (сходо
знавства). На думку Д.П. Урсу, «праця професора
А.А. Непомнящого стосується якраз другої, схо
дознавчої іпостасі кримознавства, оскільки до
сліджує невідомі (або маловідомі) сторінки орієн
талістики на теренах Криму, починаючи від часів
приєднання його до Російської імперії та до почат
ку Другої світової війни, тобто протягом більше
ніж 150 років». Галерея портретів т. 1 продовжу
ється в т. 2 парадом визначних російських схо
дознавців і археологів XIX ст. (В.В. Григор’єв,
І.М. Березін, М.І. Веселовський, В.Д. Смир
нов) і XX ст. (В.О. Гордлевський, Г.Ю. Крач
ковський, О.М. Самойлович), а також маршем
перших українських кримознавців (О.О. Андрі
євський, В.М. Базилевич, О.Я. Олесницький) і
мистецтвознавця Є.Ю. Спаської. До наукового
обігу введено багато нового матеріалу з архівів
Росії та України. Автор також поділився цінни
ми спостереженнями стосовно кримознавчої
спадщини «гордості української орієнталістики
А.Ю. Кримського…, славетної Н.Д. Полонської
Василенко…» (Урсу 2009, с. 238). Досягненням є
також просопографічний портрет Українського
товариства вивчення Криму та Кавказу, в якому,
як з’ясувалося, плідно працювали багато відо
мих подвижників української науки.
У вип. 8 — «А.Я. Фабр: Портрет админи
стратора на фоне эпохи» — О.М. Бобкова роз
криває життя й творчість якщо не «генія росій
ської бюрократії», то її показового представ
ника: адміністратора, мецената, краєзнавця,
подвижника музейної справи Андрія Фабра
(1789—1862). Висвітлено основні напрями ро
боти А.Я. Фабра як Таврійського губернського
прокурора (1825—1833 рр.), потім — управи
теля канцелярії Новоросійського та Бессараб
ського генералгубернатора (1833—1847 рр.),
Катеринославського цивільного губернатора
(1847—1857 рр.), члена Таврійської по селян
ських справах присутності (1861—1863 рр.).
Автором вип. 9 під назвою «Народный учи
тель: Документальный очерк деятельности
выдающегося крымскотатарского просветите
ля Усеина Боданинского» є завідувач кафедри
історії Кримського інженернопедагогічного
університету Улькера Кязимівна Мусаєва. Я не
знайшла відгуків на цю дійсно важливу та дуже
своєчасну працю і вважаю, що вона заслуговує
на окрему увагу.
Актуальність праці не викликає жодних сум
нівів. Досі не було монографічного дослід ження
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 130
наукового життя одного з перших просвітителів
кримськотатарського народу, якого можна вва
жати й першим татарським археологом. Автор
віднайшла та опрацювала величезний архів
ний матеріал, який стосується творчого життя
У. Боданінського. Найретельніше відображе
ні приблизно 12 років напруженої праці вчено
го — організатора музейної справи — від 1917 р.
до 1929 р. Цей величезний фактографічний ма
теріал вдало систематизований і проаналізова
ний у двох основних зрізах, яким у книжці від
повідають два великі розділи. Всебічно й пере
конливо показано, поперше, створення на базі
Ханського палацу в Бахчисараї Державного
палацумузею тюркськотатарської культури,
подруге, визначна роль У. Боданінського в ор
ганізації робіт з вивчення та охорони пам’яток
історії та культури кримських татар.
Вражають екстремальні умови, в яких прова
дилася та робота: громадянська війна, часті й по
лярні зміни влади в Криму, розруха, дефіцит фі
нансів і кадрів. Автор переконливо показує, що
саме з ім’ям У. Боданінського пов’язаний початок
створення основних східних колекцій Криму. Ним
були також здійснені або зібрані обміри, архітек
турні плани основних пам’яток Старого Криму,
Бахчисарая та його близьких і далеких околиць,
зокрема комплексів Азіза, ЕскіЮрта, некропо
лів ЧуфутКале, Салачика, Ханського палацу,
МангупКале та ін. Значення результатів цих ро
біт, відображених у щоденниках У. Боданінсько
го (арабською графікою!) та наведених У.К. Муса
євою, неможливо переоцінити. Зокрема, за цими
записами автору (с. 125—151) вдалося встанови
ти справж ню роль У. Боданінського в організації
та проведенні «найбільшої за роки радянської вла
ди історикоархеологоетнографічної експедиції
з вив чення кримських татар у 1925—1926 рр.». Ав
тор охопила величезний об’єм відомої джерельної
бази, і його відображення відповідає сучасним по
глядам на проблеми кримознавства.
До надбань цієї праці можна віднести також
додатки у вигляді передрукованих із малодос
тупних журналів основних статей У. Боданін
ського про архітектурні та археологічні розвід
ки, що «зникли» в 30і роки разом з розгромом
у СРСР політики «коренізації» та краєзнав
ства загалом. Ці статті давно стали, з одного
боку, раритетом, а з іншого — предметом пер
шої необхідності для численних дослідників
кримської старовини, приміром, у виконан
ні різноманітних робіт з дослідження і рестав
рації архітектурноархеологічного комплек
су Зинджирлимедресе — Тюрбе хана Хаджи
Герая в Салачику або пам’яток ЧуфутКале. В
цьому — велике практичне значення книжки
У.К. Мусаєвої.
Але до неї є декілька непринципових заува
жень. Зокрема, певний сумнів викликає назва
книжки. Чому У. Боданінский кваліфікуєть
ся як «народний учитель»? За фактами біогра
фії, викладеними в книжці, Усеїн Адбурефіє
вич жодного дня зі свого 60річного життя не
працював у народній школі. 1888 року він за
кінчив народну (чотирирічну) школу, потім сім
років навчався у Сімферопольській татарській
вчительській школі. Від 1895 до 1905 рр. (тоб
то дев’ять років) Боданінський проходив курс
Строгановського художньопромислового учи
лища (СХПУ) в Москві, а в 1905—1907 рр. ви
кладав графічне мистецтво у Сімферопольсько
му комерційному училищі, а потім два роки був
керівником художньопромислової школи у
підмосковному с. Лігачове як філії Строганов
ки. У 1909—1911 рр. Боданінський був знову в
Москві: викладав малювання у вечірніх класах
і завідував навчальною майстернею в СХПУ.
Від 1911 р. У. Боданінський на умовах найму
працював художникомдекоратором у Санкт
Петербурзі, де перетнулися його життєві й
творчі шляхи та відомого російського архітек
тора І.О. Фоміна (1872—1936), з сестрою яко
го — Ольгою Олександрівною (1895—192?) —
він побрався. У роки Першої світової війни
Боданінський займався вивченням кримсько
татарської старовини, тож усе частіше бував у
Криму та захопився ідеєю організації Товари
ства охорони бахчисарайських пам’яток, брав
участь у роботі Таврійської вченої архівної ко
місії (ТВАК). Таким чином, немає жодного
свідоцтва, що він працював у народній школі
та навіть більше — цілком помітно, що творчу
натуру митця вчительська діяльність не задо
вольняла.
За визначенням різних дослідників і за ан
кетними даними, У. Боданінський кваліфіку
ється як багатофахова особистість. У рецен
зованій праці міститься добрий десяток будь
яких, але не освітніх професійних іпоста сей
У. Боданінського. На с. 8—11 перераховані
такі його професії (в дужках подано посилан
ня на джерела У.К. Мусаєвої): відомий діяч
кримознавства (Козлов 1987); музеєзнавець;
художникдекоратор і художникоформлювач,
живописець (Червонная 1995); організатор
орієнталістичних штудій, членкореспондент
Державної академії художніх наук, член Союзу
драматичних і музичних письменників (Урсу
1996); діяч у галузі охорони пам’яток (Хлив
нюк 2005); мистецтвознавець, діяч краєзнав
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 131
чого руху та музейної справи, археолог Мусуль
манського Сходу, художник прикладного мис
тецтва, членкореспондент Бюро краєзнавства
(Мусаєва 2007). Згідно з відомостями на с. 15, у
1921—1923 рр. Усеїнефенді завідував Бахчиса
райським відділом народної освіти, але то була
чиновницька, а не народна посада.
Термін «народний вчитель» для сучасного
читача має декілька сталих значень:
— історичний термін: педагог міських, по
вітових і початкових училищ;
— почесне звання в колишньому СРСР, у
сучасних Україні та Російській Федерації, яке
присвоюється не раніше ніж через 10 років
після надання почесного звання «Заслужений
вчитель» (відповідно СРСР, України чи Росій
ської Федерації)»;
— фахові періодичні видання, приміром «На
род ный учитель» — газета Московського орде
на Трудового Червоного Прапора державного
обласного університету.
Тобто, жодне з розповсюджених тлумачень
«народного вчителя» до Усеїнаефенді не підхо
дить. Тож більш вдалою та академічною назвою
дев’ятого випуску серії могли б бути: «Видатний
кримознавець У. Боданінський» чи «Видатний
кримськотатарський просвітитель У. Боданін
ський». Могло б навіть бути «Видатний син на
родного вчителя», якщо мати на увазі, що Абду
рефі Есадуллаогли (1810—1881) — батько У. Бо
данінського — дійсно був одним із найперших
народних кримськотатарських учителів. Біль
ше того, за словами професора П.Д. Урсу, «Аб
дурефи Эсадулла был первым просветителем сре
ди крымских татар» (Урсу 1999), що підтверджує
У.К. Мусаєва (с. 16) ауто записом У. Боданінсько
го, що він «син народного вчителя із селян…».
Ще одне зауваження стосується того, що в
монографії, як видається, наведено надто скром
ні й обмежені біографічні дані про такого ви
значного подвижника науки як Боданінський.
Скориставшись словами одного з рецензен
тів на іншу книжку серії, цій бракує «людсько
го обличчя». Не зрозуміло, чи був У. Боданін
ський щасливий в особистому житті? Його дру
жина Ольга Олександрівна була не донькою,
як помилково стверджується (с. 21) з посилан
ням на С.М. Червонну, а сестрою відомого ар
хітектора І.О. Фоміна (за його проектом у Киє
ві зведена будівля Кабінету Міністрів України на
вул. Грушевського). На с. 97, за матеріалами звіту
за 1.10.1928—1.10.1929 рр., серед невипадкових
осіб з оточення У. Боданінського двічі згадуєть
ся вже А[нна?] Н[икитічна?] Боданінська, а не
О[льга] О[лександрівна]. Занадто скупо висвіт
лені взаємини Усеїна Адбурефієча з його славет
ним старшим братом Алі Боданінським. Донь
ка останнього Саїде в 1930х рр. стала дружиною
видатного кримськотатарського поета Ешрефа
Шем’їзаде. Саїде Боданінська донедавна про
живала нібито в Москві та Сімферополі, тобто
могла надати цінні відомості про свого дядька.
У наступних публікаціях доцільно було б
повернутися ще раз до аналізу претензій Дер
жавної академії історії матеріальної культури
(ДАІМК) до якості розкопок експедицією Бах
чисарайського музею на чолі з У. Боданінським
мечеті в ЧуфутКале в 1928—1929 рр., про що
йдеться на с. 168—169. На жаль, у додатках від
сутня стаття (у співавторстві з Б.М. Засипкі
ним та О. Акчокракли), на яку У. Боданінський
посилався в полеміці з ДАІМК. Це дуже акту
альна для сучасної науки тема, оскільки роз
копки цієї мечеті мають істотне значення для
розуміння ранньої кримськотатарської історії.
Археологічні її дослідження неодноразово по
новлювали, зокрема в останні роки.
Можливо, настав час перекласти й вида
ти щоденник У. Боданінського, який він вів
османською мовою в арабській графіці?
Недостатньо висвітлений і зв’язок переслі
дувань У. Боданінського як представника куль
турної еліти кримськотатарської автономної
республіки з загальносоюзним молохом полі
тики репресій. «Краєзнавчий рух у СРСР на межі
1920—1930х рр. був розгромлений. Усі краєзнав
чі об’єднання в 1933 р. були закриті, а їхні видання
знищувалися. З музеїв викидали «колишніх людей»
і навіть колекції як «непотріб»... кількість репре
сованих кримських археологів дуже значна» (Фор
мозов 1998, с. 193). У «1931 р. діяльність ТТІАЕ
(Таврійського товариства історії, археології і ет
нографії) припинилася, багато його членів були за
арештовані і загинули» (Бекирова 2007, с. 43).
Більшість заарештованих у 1930—1934 рр. були
лояльними або дуже лояльними до радянської
влади. Значна частина культурнопрофесійного
кола У. Боданінського, а також багато його ко
респондентів з ділового листування (приміром,
чиновники Главнауки) були заарештовані та
частково ліквідовані. Великий терор щодо крим
ських жертв працював за безвідмовною замкне
ною схемою пошуків і знищення ворогів наро
ду: «контрреволюціонер або відступник від лінії
партії» — «великодержавний шовініст» — «наці
оналіст» — «контрреволюціонер або відступник
від лінії партії». На 1932—1934 рр. припали арешт
і заслання професорів К.Е. Гриневича (див.
с. 166—167), Г.А. БончОсмоловского (згаданого
на с. 32, 48, 53, 114, 118 і 155), М.Л. Ернста (с. 32,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 132
39, 46, 58—59, 79, 82, 111, 157—158, 160, 162—163,
166, 182, 187), членакореспондента Академії ар
хітектури СРСР Б.М. Засипкіна (с. 71, 82, 89,
92—95, 97—98, 133, 137, 142—144, 150—152, 163,
166—168, 215). Можливо, У. Боданінський шукав
порятунку в Тбілісі (с. 172) за прикладом свого
знайомого московського професора Б.О. Куфті
на (с. 48, 56, 66—67, 70, 114, 155), який у 1930 р. за
«контрреволюційну діяльність» був засланий до
Вологди і потім, через три роки, вдало «вберігся»
в Тбілісі, де впродовж 20 років плідно працював
у Музеї Грузії і навіть отримав звання академіка
Академії наук Грузинської РСР (Алымов, Реше
тов 2003). Від початку 30х рр. і до кінця життя
«замовк» і Арсеній Іванович Маркевич.
Можливо, вже настав час піднімати питан
ня про відзначення пам’яті У. Боданінського,
приміром, установленням меморіальних до
щок. Навіть Ханський палац у Бахчисараї досі
не має жодного пам’ятного знака чи кабінету,
які нагадували б про кипучу 16річну діяльність
його видатного директора. З ім’ям цієї особис
тості пов’язано багато місць у Москві та Санкт
Петербурзі. Строгановка пишається своїм сла
ветним студентом і викладачем. Земляцтво
кримських татар у Москві теж не повинно ли
шатися осторонь. В Інтернетресурсі (архів Ва
лентина Скурлова) повідомляється про адресу
«художника Петрограда Боданинского Уссейна
Абдурефатовича: Фонтанка, 166» (http://skurlov.
blogspot.com/2009/01/blogpost_3852.html). Цей
будинок розміщений в історичному центрі міс
та, майже наприкінці набережної Фонтанки, на
розі з Лібавським провулком.
І зовсім незначні зауваження. Пропонуємо
розшифровку нерозбірливо написаного сло
ва (с. 113): р<нрзб>бенку, на нашу думку, слід
читати, як р[азще]бенку. «Разщебенка» — бу
дівельний термін, добре відомий також і рес
тавраторам. Він означає заповнення щебенем
порожнього простору, як правило, між еле
ментами будівельних споруд. Звернемо ува
гу й на деякі прикрі описки (с. 85, 238), де фі
гурує О. Пряцак, замість О. Пріцак (відомий
орієнталіст). Ім’я представника ханської ди
настії написано російською як Гирай, хоча, за
кримськотатарською традицією (див. словник
С.Р. Ізідінової), це династійне ім’я слід писати
Герай (Смирнов 2005, с. 517).
Та в цілому книжка У.К. Мусаєвої — серйоз
на наукова праця. Вона написана на високому
науковому рівні, вводить у науковий обіг знач
ну кількість матеріалів і містить чимало нових
висновків, які мають теоретичне та практич
не значення. Вона достойно представляє се
рію «Біобібліографія кримознавства». Хочеть
ся тільки побажати автору скоріше перейти від
нарисів, як вона скромно визначила жанр своїх
двох успішних книжок, до монографії, присвя
ченої видатній постаті, яка за багатьма ознака
ми належить, щонайменше, двом культурам —
кримськотатарській та російській.
Ще одна праця У.К. Мусаєвої — «Подвиж
ники крымской этнографии, 1921—1941: Исто
риографические очерки» — відразу після вихо
ду стала бібліографічною рідкістю. В ній уперше
відновлені біоісторіографічні портрети видат
них діячів, які займалися кримською етногра
фією та археологією в 1920і рр.: І. Бороздіна,
В. Гордлевського, Б. Куфтіна, А. Кончевсько
го та ін. Книжку тепло зустріла громадськість, і
вона має щонайменше три розгорнуті рецензії.
Вип. 1, «Статистики Таврической губернии
(XIX — начало XX века: Биобиблиографический
указатель»), автор В.В. Бобков, дуже вдало від
крив (у хронологічному порядку) серію «Біобіб
ліографія кримознавства». Крім дорадянських
статистичних установ Кримського півострова,
викладено й історію материкових — Бердянсько
го, Дніпровського та Мелітопольського повітів
Таврійської губернії. В першій частині розгля
нута структура та результати діяльності найбіль
ших місцевих статистичних служб, їхній внесок
до вирішення проблем регіональної економіки,
історії, археології та етнографії. Друга частина є
більшою мірою не іменним покажчиком, а пов
ноцінним біобібліографічним довідником із 195
статей з інформацією про штатних і позаштат
них співробітників статистичних органів губер
нії від 1834 р. по 1920 р. На жаль, цей корисний
приклад створення активного іменного покаж
чика не задіяний в інших випусках серії.
Вип. 6 становить монографія С.А. Волкової
«Чехи на півдні Україні: друга половина XIX —
перша третина XX століття». Вперше здійсне
но комплексне дослідження основних причин,
особливостей і значення колонізації Таврійсь
кої та Херсонської губерній чехами з Богемії та
Моравії. Виявлено чеські поселення, розгля
нуто особливості їхнього соціальноеконо міч
ного розвитку в другій половині XIX ст. і в 20—
30і рр. XX ст.
Вип. 10 — монографія Едіє Кангієвої «Кры
моведение на страницах тюркоязычных пери
одических изданий крымскотатарской диас
поры» — присвячена вивченню кримськота
тарської спадщини істориків і публіцистів, які
видавалися в періодиці діаспори в Германії,
США, Румунії та Туреччині в 1888—1991 рр.
Охарактеризовано головні етапи й аспекти роз
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 133
витку видавничої справи кримських татар в
еміграції. Систематизовано та проаналізова
но кримознавчі публікації (наукові, науково
популярні, спогади, некрологи, передові стат
ті) з періодичних видань кримськотатарської
діаспори («Emel», «Karadeniz», «Kirim», «Kirim
bulten», «Renkler», «The Crimean Review» та ін.).
Вип. 11, «Охрана и изучение памятников ис
тории и культуры в Крымской АССР: Исследо
вания и документы», підготовлений у Нау ковому
центрі історикокраєзнавчих досліджень і Зво
ду пам’яток історії та культури України в АРК
(авторукладач О.І. Хливнюк). Це — настоль
на книжка кримознавця будьякого рангу. Вона
присвячена діяльності двох основних (і кон
куруючих) на території Криму в 1920—30х рр.
пам’яткоохоронних інституцій — Центральних
державних реставраційних майстерень (ЦДРМ)
і Кримського відділу в справах музеїв і охорони
пам’яток мистецтва, старовини, природи і на
родного побуту (КримОХРІС). Видання зруч
но структуроване. Поперше, воно має два про
грамні напуття (від голови Республікансько
го комітету АРК з охорони культурної спадщині
Н.О. Гриненко та від редактора серії професора
А.А. Непом нящего), що надає особливого статусу
випуску. Подруге, в ньому є дві добротні оглядо
ві статті з діяльності ЦДРМ (за роки керівництва
І.Е. Грабаря) і КримОХРІС (керівник О.І. Полка
нов). Потретє, архівний розділ доцільно рубри
кований (плани робіт, резолюції, звіти, протоколи
пам’яткоохоронних організацій, акти обстежен
ня, доповідні та пояснювальні записки, довідки,
службове листування). Почетверте, вдало ском
поновані довідкові матеріали, в складі яких, окрім
звичного іменного покажчика, є дуже корисний,
зручно розподілений і, так би мовити, «активний»
(подібний до гіперпосилань) іменнотематичний
коментар Н.В. Кармазіної (автор вип. 4 цієї серії).
До наукового обігу введено дуже важливий кор
пус інформативних джерел з московських архі
вів, що дозволяє об’єктивніше розглянути про
цеси, що мали місце в пам’яткоохоронній справі
тих років. Цей випуск і розглянута нижче праця
Н.В. Кармазіної становлять своєрідну дилогію з
історії пам’яткоохоронних інституцій Криму.
Вип. 4, Н.В. Кармазіна «Нариси розвит
ку історичного краєзнавства в Криму (1954—
1991 рр.)», присвячений маловивченому періоду
кримського краєзнавства. Показані діяльність,
форми та методи роботи державних і громад
ських музеїв, узагальнені наукові дослідження
кримських краєзнавців, визначені основні ета
пи підготовки кримського тому «Історії міст і
сіл УРСР», проаналізований процес становлен
ня системи охорони пам’яток Криму. Це дуже
цінне видання, що має бути на столі кожного
кримознавця та діяча пам’яткоохоронної спра
ви. Воно написане висококваліфікованим фа
хівцем, ерудиція якого відображена у вип. 11.
Вражають обсяги та швидкість, з якою була
створена ця серія, та високий науковий рівень
кожної монографії. 12 випусків сягає загальної
кількості 3662 сторінок за шість років. Це, безу
мовно, стало можливим завдяки використанню
інформаційних технологій (об’єктивна причина)
та роботи восьми авторів на чолі з редактором се
рії проф. А.А. Непомнящим як єдиної команди
(суб’єктивна причина). Серія проситься (безумов
но, з дотриманням авторських прав на кожний
твір) на окремий сайт з наступним асоціюванням
усіх іменних покажчиків та їхнього доопрацюван
ня за прикладом подання матеріа лів з гіперпоси
ланнями. Прикладами реалізованого на папері
плідного перехресного посилання є вип. 1 і 11. З
використанням гіперпосилань або пошукового
апарату в межах серії електронна версія серії «Біо
бібліографія кримознавства» перетвориться на ще
потужніший робочий інструмент. Наявність тако
го зручного засобу дозволить реалізувати в най
ближчій перспективі «томографічні» або запитові
дослідження кримознавства.
З аналізу складу та змісту книжок серії випли
ває, що в кримознавстві вже важко сховати тата
рознавство як окрему підгалузь сходознавства.
Останніми роками горизонт і глибина цієї новіт
ньої наукової дисципліни швидко зростають. Го
ловною умовою розробки тюркотатарських схо
дознавчих тем у кримознавстві стає рівень знан
ня східних (сучасних і давніх) мов і діалектів. І
в цьому у молодих кримськотатарських авторів
є певна природна перевага, що й демонструють
автори серії. Три важливі й новаторські теми до
сліджень (яким присвячені праці У.К. Мусаєвої
та Е.М. Кангієвої) не тільки не могли бути ви
конані, а навіть задумані без доступу до вельми
широкого кола кримськотатарських, турецьких і
османських джерел.
Прикладом невідкладних практичних зав
дань татарознавства, що народжується, є публі
кації топонімічних матеріалів, зібраних і опра
цьованих старшим поколінням кримськотатар
ських орієнталістів. Лише деяким сходознавцям
щастить скористатися матеріалами згадано
го «Словника кримськотатарських імен», зібра
них С.Р. Ізідіновою (Смирнов 2005, с. 517). Дру
ге важливе дослідження Севіле Ріфатовни ще не
вийшло окремим виданням (Изидинова 1982).
Загальні враження від серії «Біобібліографія
кримознавства» можна звести до таких.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 134
Увага висококваліфікованих авторів зосере
дилася, поперше, на введенні до наукового
обігу архівних матеріалів; подруге, — на по
статях, які раніше (найчастіше через політичні
обставини) були поза полем зору дослідників;
потретє, — на малодосліджених наукових спів
товариствах різного типу. Зокрема, показано,
що, хоча творчість значної кількості істориків
дорадянської доби та жертв політичних репре
сій, фахівців кількох хвиль еміграції, які є пер
сонажами серії, протягом багатьох років ігнору
валась, їхній внесок у науку дуже значний. Тож
результати діяльності новихстарих дослідни
ків, їхніх більшменш неформальних об’єднань
суттєво поповнюють сучасну базу знань і є важ
ливим кроком у вітчизняному кримознавстві.
Тепер практично жодну серйозну роботу з кри
мознавства не можна вважати повноцінною за
відсутності в ній посилань на згадані праці.
Характерною рисою видань серії є те, що
вони привернули велику увагу науковців. Зо
крема, мені відомо 35 рецензій, опублікова
них у профільній літературі. Усі вони позитив
ні, написані вітчизняними й закордонними ві
домими та компетентними фахівцями з історії
нового часу, історичного краєзнавства, кри
мознавства та сходознавства.
Автори серії використали широку базу біб
ліографічних джерел: наукові (монографії, збір
ники, періодичні, зокрема місцеві, та серійні ви
дання), науковоінформаційні (бібліографічні
покажчики та довідники, списки, літописи), ар
хівні (неопубліковані наукові праці, систематич
ні каталоги, нотатки мандрівників, путівники,
матеріали місцевої періодики, наукові, науково
популярні та спеціальні журнали й газети).
Особливу цінність випускам серії надає та
обставина, що більша частина джерел була
опрацьована авторами de visu, атрибутована й
досліджена сучасними бібліографічним, про
сопографічним, історіографічним та історико
краєзнавчим методами. Застосовувалися статис
Додаток. Склад серії «Біобібліографія кримознавства»
(за антропологічною класифікацією)
1. Непомнящий А.А. Арсений Маркевич: Страницы истории крымского краеведения. — Симферо
поль. БизнесИнформ, 2005. — 432 с., илл. (Вып. 3).
2. Историческое краеведение Крыма на рубеже столетий: Вопросы истории крымоведения и охра
ны памятников. Сб. науч. трудов в честь 150летия со дня рождения Арсения Ивановича Марке
вича. — Симферополь, 2005 (Вып. 5; Ученые записки Таврического национального университета
им. В. Вернадского. Серия «История». — Т. 18 (57), № 1: Спецвыпуск).
3. Непомнящий А.А. Подвижники крымоведения. — Сиферополь: СГТ, 2006. — Т. 1. — 324 с., илл.
(Вып. 7).
4. Непомнящий А.А. Подвижники крымоведения. — Симферополь: СГТ, 2008. — Т. 2: TAURICA
ORIENTALIA. — 600 с., илл. (Вып. 12).
5. Бобкова О.М. А.Я. Фабр: Портрет администратора на фоне эпохи / Под ред. А.А. Непомнящего. —
К.: Центр памятниковедения НАН Украины и УТОПИК, 2007. — 321 с. (Вып. 8).
6. Мусаева У.К. Народный учитель: Документальный очерк деятельности выдающегося крымскота
тарского просветителя Усеина Боданинского / Отв. ред. А.А. Непомнящий. — Симферополь: СГТ,
2007. — 240 с. (Вып. 9).
7. Мусаева У.К. Подвижники крымской этнографии, 1921—1941: Историографические очерки / Под
ред. А.А. Непомнящего. — Симферополь: Таврический национальный университет им. В. Вернад
ского, 2004. — 214 с. (Вып. 2).
8. Бобков В.В. Статистики Таврической губернии (XIX — начало XX века): Биобиблиографический
указатель / Под ред. А.А. Непомнящего. — Симферополь [б. и.], 2004. — 302 с. (Вып. 1).
9. Волкова С.А. Чехи на Півдні України (друга пол. XIX — перша третина ХХ ст.) / За ред. А.А. Непом
нящого. — Сімферополь: АнтіквА, 2006. — 160 с. (Вип. 6).
10. Кангиева Э.М. Крымоведение на страницах тюркоязычных периодических изданий крымскотатар
ской диаспоры / Под ред. А.А. Непомнящего. — К.; Симферополь: СГТ, 2007. — 424 с. (Вып. 10).
11. Охрана и изучение памятников истории и культуры в Крымской АССР: Исследования и докумен
ты / Авторсоставитель А.В. Хливнюк; под ред. А.А. Непомнящего. — Симферополь: СГТ, 2008. —
240 с. (Вып. 11).
12. Кармазіна Н.В. Нариси розвитку історичного краєзнавства в Криму (1954—91 рр.) / За ред. А.А. Не
помнящого. — Сімферополь: Таврія, 2005. —177 с. (Вип. 4).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 1 135
тичний і струк турнофункціональний мето ди,
а також засоби археографічної та бібліографіч
ної реконструкції. Всі видання мають науково
довідковий апарат, як мінімум — іменний покаж
чик, а деякі — й розвинутіші довідкові засоби.
Автори серії щедрі на ілюстративний ма
теріал, найчастіше це факсиміле докумен
тів — рукописів, листів, рідкісних портретів,
географічних карт, картин, архітектурних і ар
хеологічних пам’яток. Значна частина цих ар
тефактів опублікована вперше. Серія має ори
гінальний високоякісний поліграфічний ди
зайн, який легко впізнається.
Важливою рисою є вирішення низки завдань
зі створення позитивного образу поліетніч
них кластерів Криму, особливо їхніх академіч
них представників. Завдяки академічності серія
«Біо бібліографія кримознавства» несе позитив
ний заряд толерантності при аналізі взаємосто
сунків багатьох етносів Криму, особливо тих, які
мешкали в Криму на рубежі XIX—XX ст.
Окремо відзначимо блок видань, присвяче
них відтворенню наукових або реконструкції на
базі архівних матеріалів біографій низки про
світників і видатних, іноді неоднозначних фігур,
кримознавства, зокрема з діаспори кримськота
тарського народу. Це робиться практично впер
ше, і автори проявили певну стриманість і не від
правили поспішно до внутрішньої «еміграції»
так зв. «радянських», зокрема кримськотатар
ських, діячів науки та культури.
Завдяки цій серії кримська університетська
наука має представницький вигляд на тлі чис
ленних кримознавчих досліджень інших уста
нов. Студенти отримують новітні результати
світового рівня з перших рук, а серія стала ре
альним компендіумом найновіших досягнень
у вивченні кримознавчої спадщини.
Результати досліджень, викладених у серії,
мають не тільки теоретичне (академічне), а й
велике практичне значення. Зокрема, вони до
помагають самоідентифікації мешканців Кри
му, які нині не те що диференціюються, а го
ловно поляризуються за конфесійними, етніч
ними, мовними та культурними традиціями.
Як відомо, одним із завдань державної полі
тики є подолання домодернових (зокрема тих,
що базуються на родинних і земляцьких сто
сунках) форм соціальної комунікації. До клю
чових завдань сучасної гуманітарної політики
належить також закріплення національного
консенсусу, депандоризації явища соціокуль
турної регіональної строкатості та перетворен
ня його на джерело розвитку країни, недопу
щення примусової асиміляції та акультурації
етнічних спільнот, імплементації європейських
стандартів до сфери управління міжетнічними
стосунками (Україна... 2010, с. 45, 56—57, 71).
Історичне краєзнавство загалом і кримо
знавство зокрема є одним з ефективних меха
нізмів формування історичної пам’яті. Але
розвиток історичного краєзнавства неможли
вий без наполегливих наукових досліджень. Ця
тема складна, комплексна та ще далека від за
вершення, хоча результати досліджень, які де
монструють і праці серії, допомагають ставити
й вирішувати низку проблемних і практичних
запитань у сфері сучасної гуманітарної полі
тики. Усі роботи серії «Біобібліографія кримо
знавства» відповідають критеріям науковості
та водночас — актуальним політичним і соці
альним запитам і викликам сучасності.
Н.О. ГАВРИЛЮК
Алымов С.С., Решетов А.М. Борис Алексеевич Куфтин: изломы жизненного пути // Репрессированные этно
графы. — М., 2003. — 2. — С. 227—268.
Бекирова Г. Проблема еміграції кримських татар у російській історічний літературі 19 ст. — 30х років 20 ст. //
Studia turkologica. Воронежский тюркологический сборник. — Воронеж, 2007. — 4. — С. 37—52.
Изидинова С.Р. Фонетические и морфологические особенности крымскотатарского языка в ареальном освеще
нии. Автореф. дисс. … канд. филол. наук. — М., 1982.
Непомнящий А.А. Бібліографічна спадщина історикоетнографічних досліджень Криму в кінці XVIII — на початку
ХХ століть. Автореф. дис. … доктора істор. наук. — К., 2001.
Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала 18 в. — М., 2005. — Т. 1.
Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації. Експертна доповідь Національного інституту
стратегічних досліджень до Послання Президента України В. Януковича до українського народу. — 2010.
Урсу Д. Очерки истории культуры крымскотатарского народа (1921—1941). — Симферополь, 1999.
Урсу Д.П. Енциклопедія кримознавства // Краєзнавство. — 2009. — № 1/2. — С. 236—238.
Формозов А.А. Русские археологи и политические репрессии 1920—1940х гг. // РА. — 1998. — № 3. — С. 191—206.
Надійшла 07.04.2011
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70030 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:09:28Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гаврилюк, Н.О. 2014-10-27T19:40:30Z 2014-10-27T19:40:30Z 2012 Вітчизняне кримознавство / Н.О. Гаврилюк // Археологія. — 2012. — № 1. — С. 128-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70030 Рецензія на серію видань "Біобібліографія кримознавства", 2004—2010 рр., вип. 1—12, за ред. проф. А. А. Непомнящого) Review of Series of Publications «Bibliography of the Crimean Studies», 2004—2010), parts 1—12, ed. by prof. A.A. Nepomniashchyi uk Інститут археології НАН України Археологія Рецензії Вітчизняне кримознавство Home Crimean Studies Article published earlier |
| spellingShingle | Вітчизняне кримознавство Гаврилюк, Н.О. Рецензії |
| title | Вітчизняне кримознавство |
| title_alt | Home Crimean Studies |
| title_full | Вітчизняне кримознавство |
| title_fullStr | Вітчизняне кримознавство |
| title_full_unstemmed | Вітчизняне кримознавство |
| title_short | Вітчизняне кримознавство |
| title_sort | вітчизняне кримознавство |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70030 |
| work_keys_str_mv | AT gavrilûkno vítčiznânekrimoznavstvo AT gavrilûkno homecrimeanstudies |