Cover Image

Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я

Поповнення палеоантропологічних джерел дозволяє дещо поновому оцінити склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я. Проанализированный антропологический материал из раскопок городских могильников ХІ—ХІІІ вв. Среднего Поднепровья подтверждает выводы о принадлежности населения к европеоид...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Археологія
Date:2012
Main Author: Рудич, Т.О.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут археології НАН України 2012
Subjects:
Статті
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70043
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я / Т.О. Рудич // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 36-48. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859738286594981888
author Рудич, Т.О.
author_facet Рудич, Т.О.
citation_txt Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я / Т.О. Рудич // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 36-48. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Археологія
description Поповнення палеоантропологічних джерел дозволяє дещо поновому оцінити склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я. Проанализированный антропологический материал из раскопок городских могильников ХІ—ХІІІ вв. Среднего Поднепровья подтверждает выводы о принадлежности населения к европеоидной расе, его неоднородности при доминировании в городах славянского компонента. Новый материал позволяет уточнить вопрос о происхождении выходцев из круга славянских популяций в составе горожан. Он свидетельствует, что мезодолихокранный среднелицый (с тенденцией к узколицести) тип, характеризующий сельские популяции территории полян, на городских могильниках Среднего Поднепровья не является доминирующим. Он характеризует женские серии из Родни, отдельные могильники Чернигова и фиксируется в Киеве. Analysis of anthropological material from excavations of the 11th—13th c. city cemeteries in the Dnipro River middle region confirms conclusions that the population belonged to the European race and was multivendor with Slavonic component dominating in the cities. The new material allows the author to specify the issue of origin of Slavs in city population structure. This material testifies that mesodolichocranic middlefaced type (with tendency to narrowfaced type) which is peculiar for rural populations of the Polyans’ areas does not dominate in city cemeteries of the Dnipro River middle region. Women’s series from Roden and some Chernihiv cemeteries are characterized by this type, it is also recorded in Kyiv.
first_indexed 2025-12-01T15:43:22Z
format Article
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 36 иначе связанных с бусами. Публикации, как правило, неинформативны и во многих случаях ограничиваются лишь упоминанием о наличии бус в погребении. Это ограничивает возможности использования этого важного и информативного источника для реконструкции разных сторон жизни сарматов и поэтому требует более при­ стального внимания. O.S. Dzneladze TO THE HISTORY OF SARMATIAN BEADS STUDY Pendants and beads made of various materials are often found in the Sarmatian burials. However, they are paid little attention, particularly comparing to the studies of these products categories from synchronous and subsequent cultures. As a whole, works where beads are researched can be divided into four groups. The first one comprises publications of the Sarmatian monuments: by V.I. Kostenko, O.V. Hudkova and M.M. Fokeiev, H.T. Kovpanenko, O.V. Symonenko, O.M. Dzyhovskyi and others. The second group is represented by the research of the very beads: of their classification in order to use this material as a chronological indicator. Two approaches were used in the classification: morphological (V.B. Deopik, K.M. Alexeieva, M. Tempelmann­Mączyńska, A.A. Stoianova) and chemical­technological. The second approach produced a series of chemical and technological classifications in which the material structure and items’ production technology were the main features. This approach was used in the most full measure in the works by Z.K. Lvova, Yu.L. Shchapova, M.O. Bezborodov, V.A. Galibin, and I.I. Kondratyev. Taking into account the variety and specifics of these works they are referred to a separate line of research. The first attempts to systematize the beads material were made at the beginning of the 20th c. by G. Eisen, H. Beck and A.V. Artsykhovskyi, and also later by G.G. Lemmlein and V.B. Deopik. K.M. Alexeieva criticized these elaborations based on lack of «clear system of formal record of item’s all features» and proposed her development of beads from the Ancient Greek centres on the north coast of the Black Sea, having processed colossal material. Later, other variants of such material ranking were proposed; they concerned adornments of the Late Scythian Crimean monuments (E.O. Symonovych, N.N. Pogrebova, A.A. Stoianova, and others), Chernyakhivska culture (O.V. Gopkalo/Bobrovska), and other monuments synchronous to the Sarmatians. Beads and pendants were used by the Sarmatians not only as adornments, but also as talismans and amulets. Amulets semantics of the Sarmatians and the Late Scythians of the Crimea was discussed by T.V. Morozovska, N.O. Bogdanova, V.F. Stolba, and O.M. Mosheieva. As it can be seen against a general background of the research, beads and pendants from the Sarmatian burials have never been an object of monographic study. There are about ten works concerning certain issues in that or another way related to beads. Publications are usually not informative and in many cases include only mentioning about finds of beads in the burial. This fact limits the potential of application of this important and informative source in reconstruction of various sides of the Sarmatians’ life and therefore needs more rapt attention. Поява нового палеоантропологічного матері­ алу дозволяє здійснити певну ревізію уявлень щодо антропологічної структури населення міських центрів давньоруської доби. Деталь­ © Т.О. РУДИЧ, 2012 Т.О. Рудич ний аналіз нових надходжень має сприяти розв’язанню багатьох проблемних питань. Тут звернемося лише до одного з них, а саме, фор­ мування складу населення давньоруських міст, що є ключовим для вирішення низки проблем, зокрема й тих, що пов’язані з соціальними та АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКИХ МІСТ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я Поповнення палеоантропологічних джерел дозволяє дещо по­новому оцінити склад населення давньоруських міст Се­ реднього Подніпров’я. К л ю ч о в і с л о в а: Давня Русь, Середнє Подніпров’я, місто, антропологія. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 37 урбаністичними впливами на фізичний тип людини та процесами адаптації. Декілька слів про історію вивчення антропо­ логічного складу населення давньоруських міст. Інформація щодо окремих черепів, які нале­ жали мешканцям Києва та Чернігова доби Ки­ ївської Русі, містилася ще в публікаціях одного з родоначальників східноєвропейської антро­ пології А.П. Богданова, але довгий час тема складу саме давньоруського міського населен­ ня не розроблялась. У тому була певна іронія з огляду на те, що Давню Русь північні сусіди називали Гардарикою — країною міст. Лише в 60—70­х рр. ХХ ст. ситуація з ви­ вченням міського населення почала змінюва­ тися на краще. Т.І. Алексеєва перша зі східно­ європейських дослідників піддала серйозному аналізу матеріали з міських давньоруських мо­ гильників (Алексеева 1973) і сформулювала ба­ зові положення про те, що населення міст тієї доби можна охарактеризувати як європеоїдне змішане за домінування слов’янської складо­ вої та що в його формуванні значна роль на­ лежала місцевим етнічним групам. На думку Т.І. Алексеєвої, городяни в цілому належали до того само морфотипу, що й мешканці сіл (у межах одного племені). Але від самого початку було зрозуміло, що вирішити це питання буде не просто. Проб­ лема формування антропологічного складу на­ селення міст досить гостро постала перед до­ слідницею при створенні узагальненої праці з етногенезу східних слов’ян (там само). Нага­ даємо, що Т.І. Алексеєва запропонувала типо­ логію східнослов’янських популяцій на ґрун­ ті черепного покажчика та діаметра вилиць і при її створенні оперувала винятково мате­ ріалами з сільських могильників Х—ХІІІ ст. східнослов’янських земель. Саме в процесі цієї роботи рельєфно проявилося, що серії, які представляли матеріали з цвинтарів шести міст, у одних випадках дещо відрізнялися від сільських популяцій свого регіону за окремими ознаками, а в інших — взагалі мали в середньо­ му інші типологічні характеристики. Було за­ фіксовано, що більшість збірних серій черепів городян, якими оперувала Т.І. Алексеєва, ма­ ють на відміну від сільських груп свого регіону більший черепний покажчик і ширину облич­ чя. Найяскравіше відмінності демонстрували збірні серії з Києва та Чернігова. В середньо­ му кияни та чернігівці були охарактеризовані Т.І. Алексеєвою як такі, що відносяться до євро­ пеоїдних форм, відзначаються суббрахікранією та середньошироким обличчям. Тобто, якщо стати на суто формальні позиції, мешканців цих міст можна було віднести до суббрахікран­ ного середньолицього морфотипу, характерно­ го для сільських груп території словен новго­ родських, а не до мезо­доліхокранного серед­ ньолицього типу, що характеризував сільське населення колишніх полянських територій. За такої ситуації відразу пригадувалися літопис­ ні джерела з їхньою інформацією про присут­ ність новгородців, кривичів, чуді та в’ятичів у південноруських містах (Літопис... 1989, с. 67). Теоретично саме переселенці з новгородських і чудських земель, мешканцям яких була при­ таманна суббрахікранія, могли привнести її до міст Наддніпрянщини. Те, що вихідці з пів­ нічних територій могли бути серед населення міст Середнього Подніпров’я, не викликало жодних сумнівів у істориків. Але для того, щоб вплинути на антропологічний склад городян і визначати середні характеристики серій, кіль­ кість таких мігрантів мала бути суттєвою. Тоб­ то, антропологічна ситуація в давньоруському Києві та Чернігові потребувала пошуку пояс­ нень. Особливості городян порівняно з довко­ лишніми селянами Т.І. Алексеєва схильна була пояснювати, в першу чергу, зміною умов со­ ціального середовища, пов’язаною з урбаніза­ цією. Брахікефалізація городян, на її думку, була окремим проявом загального процесу прискорення росту під впливом зміни середо­ вища, а ширше обличчя — окремим проявом загального процесу укрупнення скелета в умо­ вах міста через зміни в рівні життя. Близької думки щодо біологічних процесів, які прохо­ дили у населення міст Європи, дотримувалися й окремі західні антропологи (Wurm 1982). Т.І. Алексеєва повністю не відкидала впли­ ву на формування антропологічного складу го­ родян і певних чужинських елементів, голов­ ним чином степових. Присутність у міських могильниках вихідців з варязького середовища дослідниця вважала незначною за винятком серії з Ладоги. Погляди Т.І. Алексеєвої довго були камер­ тоном у дослідженні міських популяцій доби середньовіччя. Витоки городян шукали пере­ дусім у сільських популяціях локальної групи, а пояснення відмінностей між мешканцями міста та села — в зміні соціальних умов. Змістити акценти та приділити більше ува­ ги питанню походження складових міських популяцій запропонував відомий український дослідник В.Д. Дяченко (Дяченко 1993). На­ уковець вважав, що в роботі з міськими попу­ ляціями не можна обмежуватися лише серед­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 38 німи характеристиками серії та констатацією її змішаності, а треба спробувати ширше ско­ ристатися можливостями внутрішньогрупово­ го аналізу. Спираючись на результати такого аналізу, вчений дійшов висновку, що черепний покажчик сумарної київської серії давньорусь­ кої доби варто пов’язувати не тільки з ранішим початком процесу брахікефалізації населення Києва, а й з присутністю в популяції полісь­ кого та степового типів, для яких характерна брахікефалія, а дещо більший діаметр вилиць киян — не так із соціальними умовами міста, а з наявністю в добірці широколицих типів (по­ ліського, степового, ладозько­дніпровського). Те, що слід більше уваги приділяти питан­ ню саме походження населення давньоруських міст, яскраво підтвердили нові антропологічні надходження з міських могильників, введені до наукового обігу П.М. Покасом, Т.О. Рудич, О.Д. Козак та І.Д. Потєхіною. Антропологічний склад населення давньо­ руських міст розглядається тут за матеріала­ ми з досить невеликої території — Середньо­ го Подніпров’я. На тлі значних білих плям, що вкривають антропологічну карту Украї­ ни та Східної Європи, яка репрезентує місь­ ке населення доби Київської Русі, ситуація з забезпеченістю краніологічними матеріала­ ми в Середній Наддніпрянщині краща ніж у будь­якому регіоні східнослов’янського світу. Знач ною мірою це пов’язано з тим, що єдина в Україні група антропологів працює в Інститу­ ті археології НАНУ, де зібрано великі колекції і, як наслідок, вивчення антропології місько­ го населення давньоруської доби йде значно швидшими темпами ніж в інших слов’янських землях. Останні надходження дозволяють по­ новому оцінити джерела формування складу населення міст Київської Русі, які можуть сут­ тєво різнитися і для окремих давньоруських земель, і для міст з різними функціональними особливостями та розмірами. На цьому етапі, на наш погляд, найбільш необхідним і перспективним є уточнення по­ ходження саме слов’янських компонентів у складі городян. На це і буде зроблено головний акцент. З цим пов’язане питання, актуальне протягом багатьох років, а саме, про біологіч­ ний зв’язок міського та сільського населення однієї території. Особливо гостро воно постає для земель, які вважають полянськими. На часі також спробувати з’ясувати вихідні тери­ торії тих груп мешканців давньоруських міст, що мають слов’янське походження, але не ма­ ють генетичних зв’язків з сільським населен­ ням місцевої локальної групи. Стосовно інших етнічних груп, які перебували в давньоруських містах, то перспективною видається можли­ вість конкретизувати походження вихідців зі степових популяцій, а також Північної Європи та Прибалтики з огляду на те, що обсяг антро­ пологічної інформації для тих територій зріс. Але це буде розглянуто в окремій роботі. Середнє Подніпров’я — це зона, де сходи­ лися межі трьох давньоруських князівств: Ки­ ївського, Чернігівського та Переяславсько­ го, політичні центри яких в антропологічних колекціях представлені найкраще. Водночас тут сходилися кордони трьох різних за розмі­ рами антропологічних масивів слов’янського світу. Мезокранний середньолиций з тенден­ цією до вузьколицесті морфотип представ­ ляють сільські могильники земель полян ки­ ївських, і він фіксується на Лівобережжі, де частково охоп лює території довкола Чернігова та Переяслава. Він має морфологічну та ста­ тистичну подіб ність до хронологічно близь­ ких слов’янських груп Словаччини, частково Польщі та Чехії (Рудич 2011). Доліхокранний середньолиций морфотип характеризує біль­ шість сільських могильників Лівобережжя та асоціюється на наших територіях, перш за все, з сіверянами. Він потрапляє до однієї низки з популяціями дреговичів, радимичів і смолен­ ських кривичів. З північно­західного боку до полянських земель підходила зона розповсюд­ ження масивного доліхокранного з тенден­ цією до широколицесті типу, який репрезен­ тує волинські та древлянські правобережні те­ риторії та частково заходить і на Лівобережжя. Масивні мезокранні широколиці форми пред­ ставлені на могильниках, які вважаються влас­ не древлянськими. Логічно було б очікувати, що представники саме цих антропологічних типів будуть домінувати в містах Середнього Подніпров’я. Розглянемо ситуацію в містах окремих зе­ мель. 1. КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ. Придніпровські те­ риторії Київської землі представлені 10 серія­ ми, які походять із п’яти міст. Київ був найбільшим містом і політично­ адміністративним центром Київської землі. Він представлений декількома краніологічни­ ми серіями, які походять з різних районів міста та датуються Х—ХІІІ ст. Групи кількісно нерів­ ноцінні та сформовані за різними принципа­ ми. Найбільший інтерес представляють добір­ ки, що репрезентують давньоруські могильни­ ки в «місті Ярослава» та на горі Щекавиця. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 39 Могильник у Верхньому місті на вул. Па­ торжинського, 14 займав ділянку, яка входила в межі «міста Ярослава». Більшість поховань відноситься до 40­х рр. ХІ ст. — першої поло­ вини ХІІІ ст. і становить типовий давньорусь­ кий християнський могильник. Серія черепів з нього стала першою публікацією добре дато­ ваної добірки з могильника у Верхньому Києві та принесла певні несподіванки (Рудич 2005). Вона виявилася неоднорідною, але з досить чіт­ кою морфологічною домінантою. В середньому група чоловічих черепів характеризується дов­ гою, вузькою, високою, доліхокранною за фор­ мою черепною коробкою, середньошироким низьким обличчям, горизонтальне профілю­ вання якого помірне на верхньому рівні та різке на середньому, низькими орбітами та середнім виступом носа. Довгі високі доліхокранні чере­ пи суттєво відрізняють серію від сільських по­ пуляцій території полян київських. Ближчою морфологічно та статистично вона виявилася до слов’янських груп з територій сіверян, дре­ говичів, радимичів і смоленських кривичів. Це схилило нас до думки, що антропологічні решт­ ки належали вихідцям із тих земель, які компак­ тно мешкали у Києві та, можливо, були пара­ фіянами однієї церкви. Те, що окремі вихідці з різних давньоруських земель мешкали у Києві, ніколи не викликало сумнівів, але в цьому разі ми мали справу з групою решток людей, яка ви­ явилася домінантною на одному з могильників Верхнього Києва. Надалі з Верхнього Києва, точніше з тери­ торії «міста Володимира», О.Д. Козак дослі­ дила збірну серію черепів, що також датуєть­ ся ХІ—ХІІІ ст., на жаль, поганої збереженості. Група неоднорідна, але в середньому характе­ ризується доліхокранією за значного поздов­ жнього діаметра черепа, добре профільованим обличчям середніх розмірів, низькими орбіта­ ми та вузьким носом, що різко виступає (Ко­ зак 2010). Вужче, а саме ХІІІ ст., датується ще одна збірна серія з Верхнього міста, в яку об’єднано рештки людей, яких вважають жертвами Ба­ тиєвої навали. Вона походить з розкопок на вул. Володимирській, 8 і Великій Житомир­ ській, 2а–4. Добірка помітно змішана і за се­ реднім проявом характеризується доліхокра­ нією за довгої та високої черепної коробки, різким горизонтальним профілюванням об­ личчя, низькими орбітами та вузьким носом, який виступає середньо. Обидві групи, опрацьовані О.Д. Козак, мають досить близькі характеристики, які дозволили дослідниці об’єднати їх у сумарну групу Верх­ нього Києва Х—ХІІІ ст. Серія характеризується великою доліхокранною черепною коробкою, середніми розмірами добре профільованого об­ личчя, низькими орбітами та вузьким носом. Тобто, матеріал з території Верхнього міста дає напрочуд цікаву інформацію. Найсуттєві­ шим видається те, що всі три серії з Верхньо­ го Києва не можна пов’язати з мезоморфним, мезо­доліхокранним середньолицим (з тен­ денцією до вузьколицьості) населенням, яке представляє сільські популяції полянських те­ риторій. Але якщо більші розміри черепної ко­ робки та обличчя городян ще можна спробува­ ти пояснити зміною соціальних умов, то їхній менший черепний покажчик, різкіше профі­ лювання обличчя, нижчі за пропорціями ор­ біти та вужчі носи пояснити цим неможливо. Розходження значні й статистично достовірні. Це змушує шукати витоки населення, яке ви­ значило середні характеристики груп Верхньо­ го міста, за межами полянського регіону. Про можливі вихідні території людності з могильника на вул. Паторжинського, 14 («міс­ то Ярослава») ми вже вказали вище. Тож об­ межимося декількома словами щодо збірної серії з Верхнього Києва, введеної до наукового обігу О.Д. Козак. Масивні доліхокранні фор­ ми з середньошироким обличчям, характерні для волинських і древлянських територій, епі­ зодично трапляються на лівобережних землях Подніпров’я, а також у Новогрудку та Смолен­ ську. Але з верхньокиївською групою справи дещо складніші, оскільки вона, на відміну від названих популяцій, має нижчі орбіти і вуж­ чий ніс, що в поєднанні з доліхокранією, дов­ гою та високою черепною коробкою, різким профілюванням суттєво відхиляє її в бік балт­ ського антропологічного масиву. Нагадаємо, що серед груп Європи доби середньовіччя для балтів характерні найменший черепний по­ кажчик, найвища черепна коробка, найнижчі за покажчиком орбіти та найменший зигомак­ силярний кут. Такі ознаки в людини пов’язані слабкою фізичною кореляцією, тож така ком­ бінація є чудовим маркером балтських груп. Відтак, серед людей, чиї рештки склали верх­ ньокиївську групу, були балти або вихідці з зе­ мель із суттєвим балтським субстратом, хоча, наголошуємо, серія неоднорідна. Зазначимо, що біологічна «слов’янізація» субстратного балтського масиву проходила на різних тери­ торіях неоднаковими темпами (в деяких зем­ лях, як Волинська або Полоцька, досить по­ вільно). Окрім того, маємо справу з рештками ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 40 загиблих, яких вважають жертвами Батиєвої навали. У місті в такий час могли опинитися люди, що не були його мешканцями. Важко, наприклад, з’ясувати, з кого складалися заго­ ни Дмитра, тисяцького Данила Галицького, які обороняли місто. Розглянемо ситуацію в інших районах Ки­ єва та його околицях. Могильник на горі Ще­ кавиця датується Х—ХІ ст. та є найранішим з опублікованих. Його досліджували В.Д. Дя­ ченко та О.Д. Козак (Козак 2010). Чоловіча се­ рія досить однорідна. Вона характеризується довгою середньовисокою черепною коробкою, невеликими розмірами обличчя, яке помірно профільоване у верхній частині та різко на се­ редньому рівні, низькими орбітами та серед­ ньошироким носом, який виступає середньо. Ми вважаємо, що морфологічно ця популяція близька до сіверянських груп, що підтверджує й статистичний аналіз. Доліхокранією, але менш виразною, та середньошироким облич­ чям відзначається серія ХІІІ ст., що представ­ ляє убієнних під час навали Батия з території Києво­Печерської лаври (Дяченко 1993). Тобто, всі перелічені добірки від Х—ХІ до ХІІІ ст. позначені доліхокранією. Вони жодним чином не демонструють тенденцію до швид­ шої брахікефалізації міського населення по­ рівняно з селянами локальної групи. Але саме це найменше дивує автора статті, оскільки слід пам’ятати, що брахікефалізація реально може бути зафіксована за наявності постійного на­ селення, яке генетично пов’язане з поперед­ німи мешканцями міста. Навряд чи ця умова була дотримана у Києві. Для нас значно цікавішим є те, що п’ять з шести київських серій важко пов’язати з гру­ пами сільського населення Х—ХІІІ ст., що ре­ презентують території, які вважають власне землями полян київських (трикутник між Дні­ пром, Россю та Ірпінем). Нині жодна із серій з сільських могильників Правобережжя Серед­ нього Дніпра не має таких характеристик як перелічені могильники з Києва. І якщо більшу матуризацію кістяка та як один з проявів того більші розміри черепа та обличчя городян ще можна пояснити соціальними умовами, то їх­ ній менший черепний покажчик ні. Черепний покажчик у перших чотирьох київських на­ званих серіях істотно менший ніж у будь­якій сільській популяції полянського регіону. Скла­ дається враження, що населення Києва, особ­ ливо його чоловіча частина, у ХІ—ХІІІ ст. по­ повнювалося більшою мірою вихідцями з від­ даленіших територій, аніж полянські. Нині власне полянська складова у Києві Х—ХІІІ ст. відчутна досить слабко. З вихідцями з сільських популяцій полян можна спробува­ ти пов’язати серію, опубліковану Т.І. Алексеє­ вою (Алексеева 1973), в якій домінують чере­ пи з розкопок графа Кібальчича на Юрковиці (датування та локалізація могильника викли­ кають запитання). Хоча в цьому випадку ми повинні прийняти ідею про брахікефалізацію та матуризацію міського населення, вони фік­ суються в Києві лише в цьому могильнику. Те­ оретично це можливо, але за умови, якщо на Юрковиці ми маємо справу з населенням, яке стабільно мешкало тут уже не в першому по­ колінні. Полянська складова відчутна також у жіночій серії з могильників у Верхньому місті, але назвати її домінантною складно. Традиційно населення Давнього Києва асо­ ціюється, в першу чергу, з полянами. Дійсно, літописець зауважував, що поляни мешкали у Києві від часів його заснування (Літопис... 1989, с. 5). Можливо, тоді вихідці з власне по­ лянських земель і становили більшість серед городян. Але через звичай кремації померлих мешканці часів заснування та раннього пері­ оду існування міста краніологічно не засвід­ чені. Матеріал у наших колекціях датується Х—ХІІІ ст., але основний його масив репре­ зентує городян ХІ—ХІІІ ст. То вже були зовсім інші часи та інше місто. Екстраполювати ан­ тропологічну ситуацію у Києві ХІ—ХІІІ ст. на ранішу добу, особливо за часів заснування міс­ та, буде авантюрою. Дійсно, на могильниках міста Х—ХІІІ ст. те­ оретично прогнозувалися передусім автохтон­ ні полянські лінії. Але зрозуміло, що навіть між Київською землею ХІ—ХІІІ ст. і територі­ ями літописних полян ставити знак рівності не можна. Київська земля, маючи полянське ядро, відчутно приросла територіями інших племен, з яких можна було очікувати притік населення. Окрім того, Київ займав особливе місце серед давньоруських міст. Більшість указаних київ­ ських серій морфологічно ймовірніше можна пов’язати з вихідцями з північних, північно­ західних і північно­східних земель. Мігранти із зони розселення сіверян, дреговичів, ради­ мичів і смоленських кривичів (для всіх них ха­ рактерні доліхокранні черепи з середньоширо­ ким обличчям) мешкали тут доволі великими групами та, можливо, підтримували земляцькі стосунки або були прихожанами однієї церк­ ви та намагалися ховати померлих на власних цвинтарях. Статистично серії з київських мо­ гильників дещо більше відхиляються в бік саме ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 41 сіверянських груп. Але навіть за таких резуль­ татів навряд чи слід поспішати братися за перо та антропологічним матеріалом ХІ—ХІІІ ст. із Києва ілюструвати тему волинцевської екс­ пансії з Лівобережжя на правий берег, ідеї про Кия — вождя сіверянського вторгнення — або про племінну владу в полянському союзі. Сі­ верянська присутність, навіть досить відчутна, дійсно могла мати місце у Києві від часів його заснування, сіверянські генетичні лінії тут дій­ сно могли бути досить довгі, але стверджувати або спростовувати це силами антропології, за відсутності краніологічного матеріалу ранньо­ го періоду існування міста, неможливо. У на­ шому випадку навіть населення Києва за по­ хованнями, які вузько датуються Х ст., пред­ ставлене нині лише окремими черепами дуже поганої збереженості. Тобто, мінімальну ін­ формацію ми можемо отримати, але кількість і якість її не дозволяє скласти об’єктивне уяв­ лення про антропологічний склад мешкан­ ців міста того хронологічного зрізу, особливо якщо брати до уваги можливий випадковий ха­ рактер добірки. Стосовно останнього відомий старий антропологічний жарт: «Ну, и скажите, батенька, насколько реально морфологическая характеристика черепа великого русского поэта А.С. Пушкина или даже группы черепов из фа­ мильного склепа Ганибаллов может отражать антропологический состав населенния Северо­ Западной России ХІХ в.?». Звісно, що в кожному жарті є частка жарту, та в будь­якому разі дава­ ти антропологічну характеристику населенню певної території, а особливо міста, варто обе­ режно і за представницькими добірками. У си­ туації, коли краніологічний матеріал, що може дати уявлення про киян, які мешкали тут до Х ст., практично відсутній, антропологам ли­ шається зосередитися на пізнішому матеріалі. Мається на увазі хронологічний зріз ХІ— ХІІІ ст. Тоді Київ як столичне місто був у епі­ центрі важливих подій давньоруської історії та як значний політичний, торговельний і релігій­ ний центр приваблював вихідців з інших, іно­ ді досить далеких земель. Про це добре свідчать писемні джерела та археологічні дані. Антропо­ логічний матеріал демонструє змішаність на­ селення за чіткого домінування слов’янського компоненту. Генетичні зв’язки добре фіксують­ ся з різними східнослов’янськими землями. Певну роль у формуванні населення міста віді­ грало, можливо, й те, що Київ не став спадком однієї княжої сім’ї. За складної системи наслі­ дування київського столу кожному, хто на ньо­ го сідав, комфортніше було прибути до міста зі своїм почтом, відданість якого не викликала сумнівів. Деякі непрямі натяки на це маємо в літописі. Так, по смерті великого князя київ­ ського Юрія Довгорукого, який до цього був ростово­суздальським князем, у Києві 1157 р. «розграбували двір його Красний, і другий двір його за Дніпром, ...і Васильків двір, сина його розграбу­ вали в городі, і побивали суздальців по городах і по селах...» (Літопис... 1989, с. 270). Представники княжої династії Рюриковичів, які очолювали інші давньоруські землі, могли мати у Києві свої двори, про що є літописні згадки, і ми не зна­ ємо, з кого формувалася обслуга дворів. Ком­ пактними групами могли бути розміщені й дво­ ри купців з інших країн. Вони селилися, найві­ рогідніше, колоніями. Теоретично слов’янські купці та ремісники, вихідці з певних земель, могли також селитися компактно або бути при­ хожанами однієї церкви та намагатися ховати біля неї своїх померлих. У цієї медалі міг бути й інший бік. Однією з головних причин такої строкатості київсько­ го населення могло бути те, що в ХІ—ХІІІ ст. людського ресурсу, який би складався із ви­ хідців з власне невеликої полянської землі, не вистачало на всі значні проекти київської княжої влади — розбудови міст, заснування нових форпостів на кордоні, воєнних походів. Укріплення південно­східного кордону потре­ бувало значних сил. Нестачу робочих рук до­ водилося поповнювати за рахунок вихідців з інших земель. Уже згадувалася інформація лі­ тописця про участь таких із північних земель у розбудові південноруських міст. Іноді пересе­ ляли і не на добровільних засадах. Згадки про полонених із захоплених під час міжусобиць давньоруських міст досить часто трапляються в літописах. Людей виводили полоном і часто селили компактно, є згадки й про бранців із досить віддалених, наприклад, ляських земель або з території Білорусі. Відтак, дуже вірогід­ но, маємо справу з браком людських ресурсів. Треба враховувати й бажання послабити су­ противника. Захоплення полону характерне не тільки для київських князів. Подібне практи­ кували й галицькі князі, в яких теж виникала потреба в трудових ресурсах, особливо через потребу укріплення кордонів. Взагалі прикор­ донні райони, або форпости, що були на вістрі слов’янської колонізації, особливо в часи не­ стабільної політичної ситуації, завжди потре­ бували значної кількості робочих рук. Можливо, нові матеріали з розкопок у Киє­ ві змінять наші уявлення про антропологічний склад городян давньоруської доби в бік знач нішої ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 42 її «полянизації». Але розглянемо ситуацію в ін­ ших містах Київської землі. Найчіткіше морфо­ логічно та статистично до сільських груп полян київських тяжіють мезокранні вузьколиці жінки з Родні (Княжа гора). Чоловіча ж серія звідти ці­ кава тим, що має в складі вихідців з древлянських земель. Свого часу на таку можливість вказувала Т.І. Алексеєва (Алексеева 1973), але відсутність інформації щодо профілювання древлянських груп завадила їй стверджувати це категоричні­ ше. Поява такої інформації для древлянських популяцій підтвердила цей здогад. Західні та північно­західні антропологічні впливи фіксу­ ються в популяціях з Вітачева та Монастирка. Як ми вже писали, люди з сільських могильників полянських земель морфологічно та статистич­ но досить близькі населенню Словацьких, част­ ково Польських і Чеських земель. Але у випадку з населенням Вітачева та Монастирка ми має­ мо справу з дещо іншими західними, а точніше північно­західними лініями. У Монастирку до­ мішка може виходити за межі слов’янського ма­ сиву. Низьким склепінням черепа, яким відзна­ чається ця серія, характеризуються германські популяції та окремі західнослов’янські групи, які межували з ними. Принаймні говорити про ви­ нятково полянську основу чоловічого населен­ ня городища Монастирок не доводиться. Ми не будемо зупинятися на цій темі, оскільки то буде темою спеціальних статей. З полянськими сільськими групами важко пов’язати і серію з Юр’єва, введену до науко­ вого обігу П.М. Покасом (Орлов, Моця, По­ кас 1985). Вона характеризується мезокранією за великих розмірів черепа та середніми розмі­ рами різко профільованого обличчя. Від сусід­ ніх пороських груп серія відрізняється більши­ ми розмірами черепної коробки та обличчя, а також вужчим носом. Але юр’ївці взагалі ма­ ють вище, особливо за покажчиком, обличчя, дуже вузький ніс, надто різке горизонтальне профілювання обличчя, що не характерно для слов’янських популяцій. Ці риси й забезпечу­ ють юр’ївцям у міжгруповому аналізі, де ра­ зом зі слов’янськими популяціями були ви­ користані серії, що представляють кочовиків, потрапляння до кола аланських популяцій, пов’язаних з Північним Кавказом. На Правобережжі у давньоруський пері­ од південні рубежі Київської землі населя­ ли кочові племена, які перебували на службі у київських князів. Літопис постійно згадує кочовий союз Чорних клобуків, які розміщу­ валися в містах та фортецях уздовж Поросся. Вважається, що в складі Чорних клобуків до­ мінували тюркомовні народи, але, можливо, були і вихідці з аланського іраномовного се­ редовища. Вкажемо, істотна аланська присут­ ність фіксується за антропологічним матері­ алом могильників Нижнього Придніпров’я Х—ХІІІ ст. (Литвинова 2000), які територіаль­ но не дуже віддалені від Поросся. Але якою мірою серія з одного могильника у Юр’єві ре­ презентує все населення міста? На це важко відповісти, тут слід враховувати можливу ви­ падковість добірки. Те, що київська влада досить широко вико­ ристовувала кочовиків для прикриття південних кордонів, частково також може бути пов’язано з неможливістю вирішити ці проблеми за рахунок виключно місцевого слов’янського населення. Для більшої об’єктивності досліджень і пе­ ревірки гіпотез в антропології широко вико­ ристовують методи багатовимірної статисти­ ки. Для ілюстрації ми обрали один з варіантів факторного аналізу (пакет програм Systat), де порівняли 46 міських та сільських чоловічих груп зі східнослов’янських земель за такими таксономічно важливими ознаками як висота черепа, ширина та висота обличчя, кут носа, за черепним, орбітним і носовим покажчиками. Результати аналізу подані в графічному вигляді (рис. 1). Перший фактор розділяє чоловічі гру­ пи за розмірами обличчя, кутом носа (додатні навантаження) та за шириною носа (від’ємні), другий — диференціює групи за черепним по­ кажчиком, висотою орбіт (додатні наванта­ ження) та висотою черепа (від’ємні). За таким само набором ознак були порів­ няні 36 жіночих серій (рис. 2). Перший фактор розділяє жіночі групи за черепним покажчи­ ком, висотою черепа, шириною обличчя (до­ датні навантаження) та кутом носа (від’ємні), другий — диференціює серії за висотою облич­ чя (від’ємні навантаження) та шириною носа (додатні). Статистичний аналіз у нашому випадку доб ре підтверджує висновки, які базувалися на короткому морфологічному аналізі. На­ гадаємо, що в антропології виходити на ви­ рішення проблеми генетичної спорідненості або культурно­етнічних реконструкцій можна, лише спираючись на морфологічну та статис­ тичну подібність. Результати аналізу демон­ струють неоднорідність населення міст Київ­ ської землі. Найреальніше близькість до мезо­ доліхокранних з тенденцією до вузьколицьості сільських груп полянських територій виявля­ ють жіночі серії з Родні та частково Києва. Чо­ ловічі групи з придніпровських міст Київської ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 43 землі розсипані по всьому факторному полю та демонструють більшу близькість до популяцій з віддаленіших земель, аніж з полянських. Се­ рії не дуже змішані, група з кожного могиль­ ника має свій чітко означений морфологічний комплекс, що демонструє домінування в ній вихідців з конкретних регіонів. Якби населен­ ня такого великого міста як Київ було б дуже змішане або дуже метисоване, то добірки, що представляють різні його могильники, проде­ монстрували б значну близькість між собою, чого не сталося. В окремих випадках чоловічі та жіночі групи з одного могильника виявля­ ють різний напрям антропологічних зв’язків, що свідчить про домінування серед них вихід­ ців з різних територій і незавершений процес метисації. 2. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ЗЕМЛЯ відома знач­ ною кількістю міст і фортець, які згадуються в літописах і частково вивчені археологічно, але нині ми маємо антропологічні матеріалами лише з Переяслава. Переяслав. Населення міста представле­ не матеріалами ґрунтового могильника другої половини ХІ — початку ХІІІ ст. на південно­ східній околиці Переяслава і вважається місь­ ким (Рудич 2007). У середньому чоловіча група характеризу­ ється довгою, вузькою, доліхокранною за фор­ мою черепною коробкою (до цієї категорії по­ трапляють усі черепи), середньошироким об­ личчям, горизонтальне профілювання якого на верхньому рівні характеризується числом, що знаходиться на межі різкого та помірного, а на середньому — різкого. Орбіти низькі, ніс середньоширокий, виступав на межі середньо­ го та значного. Традиційно першим об’єктом для пошуку морфологічних паралелей для переяславців стали територіально близькі популяції селян. Базовою серією, яка репрезентує сільське на­ селення Переяславської землі, є збірна гру­ па, яка отримала назву поляни переяславські. Вона була сформована Т.І. Алексеєвою (1973) із матеріалів, що походили з дореволюційних розкопок давньоруських курганів Переяслав­ ського повіту, але розташованих переважно біля Переяслава. У випадках, коли могильни­ ки розміщені неподалік міста, часто виникає запитання, кому вони належали — городя­ нам чи сільському населенню. Т.І. Алексеєва у формуванні серій на Лівобережжі виходила з уявлень, що поховання давньоруської доби в курганах представляють сільське населення, а в ґрунтових — городян. Наша серія з Переяслава від селянських по­ пуляцій з території полян київських та збірної сільської групи полян переяславських, відріз­ няється різкішою доліхокранією, ширшим об­ личчям і, що важливо, дещо іншими пропор­ ціями деталей обличчя — нижчими орбітами та вужчим носом. Пояснити такі відмінності соціальними умовами неможливо, але відра­ зу з’являється північний вектор пошуку гене­ тичних зв’язків. Морфологічно та статистично Рис. 1. Результати міжгрупового факторного аналізу чоловічих груп давньоруської доби: 1 — Миколаїв­ ський могильник; 2 — хут. Половецький; 3 — Княжа гора (Зиневич 1967); 4 — Григорівка; 5 — Бучак (Козак 2000); 6 — Яблунівка (Орлов, Моця, Покас 1985); 7 — Київ (Алексеева 1973); 8 — Київ, вул. Паторжинського (Рудич 2005); 9 — Київ, Щекавиця; 10 — Київ, місто Володимира; 11 — Київ, Верхнє місто ХІІІ ст. (Козак 2010); 12 — Вітачев (Алексеева 1973); 13 — Монасти­ рок (Покас 1988); 14 — Юр’їв (Орлов, Моця, Покас 1985); 15 — Чернігів; 16 — дружинні некрополі Чер­ нігівщини; 17 — сільські могильники Чернігівщини (Покас 1988а); 18 — Чернігів, передгороддя; 19 — Чер­ нігів, некрополь (Долженко 2011); 20 — Любеч (Алек­ сеева 1973); 21 — Зелений Гай, кургани; 22 — Зелений Гай, ґрунтовий могильник (Покас 1987); 23 — Камін­ не (Дяченко, Покас, Сухобоков 1984); 24 — Путивль (Покас, у друці); 25 — сіверяни, збірна; 26 — поляни переяславські (Алексеева 1973); 27 — Переяслав (Ру­ дич 2007); 28 — Бранешти; 29 — Василів (Великанова 1975); 30 — Галич (Рудич 1998); 31 — волинські зем­ лі, збірна серія; 32 — древлянські землі, збірна серія; 33 — Возвягель (Рудич 2003); 34 — Новогрудка (Сали­ вон 1971); 35 — дреговичі; 36 — радимичі; 37 — в’ятичі; 38 — Стара Рязань; 39 — Смоленськ; 40 — криви­ чі смоленські; 41 — кривичі тверські; 42 — кривичі ярославські; 43 — кривичі костромські; 44 — кривичі володимирські (Алексеева 1973); 45 — Стара Ладога (Санкина, Козинцев 1995); 46 — словене новгородські (Алексеева 1973) ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 44 населення Переяслава виявляється ближчим до окремих північніших могильників Ліво­ бережжя — Зелений Гай, Любеч, а також до східнослов’янських груп, територіально відда­ леніших, — дреговичів, населення Новогрудки та Смоленська (рис. 1). Тобто, відмічається притік населення до Переяслава з півночі, а не із заходу. Переяс­ лавське князівство було тісно пов’язане з Ки­ ївською землею, що добре відомо з літописів, а київські князі укріпляли кордони і Переяс­ лавської землі, але робилося те в ХІ—ХІІІ ст., очевидно, не за рахунок переселенців, що мали витоки у сільських групах земель полян київ­ ських («полянського трикутника» — межиріччя Дніпра—Росі—Ірпеня). Складається враження, що і для переяславських територій можна го­ ворити про те, що власне полянського (мезо­ доліхокранного середньолицього з тенденцією до вузьколицесті) біологічного ресурсу явно не вистачало для розширення та укріплення зони слов’янського розселення на схід і південь. Морфотип, який асоціюється з полянами, на лівобережних переяславських землях був за­ фіксований Т.І. Алексеєвою (Алексеева 1973) в сільських могильниках в районі Переяслава, але на якій саме площі він був розповсюджений і де починається зона розповсюдження доліхо­ кранного середньолицього типу, характерного для сіверянських груп, нині важко чітко визна­ чити за браком матеріалу з сільських могильни­ ків. Так, могильники з сіверянськими прикра­ сами фіксуються археологами навіть південні­ ше Переяслава, але це не обов’язково свідчить на користь фізичної присутності там сіверян. Поповнення населення міст Переяслав­ ської землі, як і Київської, схоже, провадило­ ся значною мірою за рахунок вихідців з інших давньоруських земель, за даними антропології, переважно сіверянських та з території сучас­ ної Білорусі. Про це є й писемні згадки, як на­ приклад епізод з виведенням та розселенням у 1116 р. князем Ярополком полонених з досить неблизької полоцької землі, для яких він по­ ставив м. Желянь саме в Переяславській землі (Літопис... 1989, с. 176). Можливо, в окремі періоди попит на людські ресурси переважав пропозицію, що ускладнюва­ ло освоєння нових територій та організацію обо­ рони давньоруських земель. По­різному можна дивитися на літописні згадки на зразок: «Свя­ тополк тоді повелів рубати город на Вітечівсько­ му пагорбі, нарікши своїм ім’ям — Святополчгра­ дом. І наказав він єпископу Мартину з юр’ївцями сісти тут, і засаківцям, і іншим з других городів» (там само, с. 138). За тим може стояти і бажання укріпити нове місто людьми, добре адаптовани­ ми до прикордонних реалій, і банальне «латання дірок» в умовах дефіциту робочих рук. 3. ЧЕРНІГІВСЬКА ЗЕМЛЯ. Численні міста Чернігівської землі представлені нерівноцін­ но. Якщо з Чернігова, Любеча та Путивля ма­ ємо більш­менш репрезентативні серії, то інші представлені лише окремими черепами. Чернігів. Колекції палеоантропологічного матеріалу з цього міста значно зросли остан­ нім часом. Нині в розпорядженні антрополо­ гів є декілька серій з території міста, що сприяє більшій об’єктивізації інформації. Першу чернігівську міську серію сформу­ вала Т.І. Алексеєва переважно з матеріалів, які Рис. 2. Результати міжгрупового факторного аналізу жіночих груп давньоруської доби: 1 — Миколаївський могильник; 2 — хут. Половецький (Зиневич 1967); 3 — Григорівка; 4 — Бучак (Козак 2000); 5 — Київ, Верх­ нє місто (Козак 2010); 6 — Київ, вул. Паторжинського (Рудич 2005); 7 — Київ; 8 — Вітачев (Алексеева 1973); 9 — Родень, Княжа гора (Зиневич 1967); 10 — дружинні некрополі Чернігівщини; 11 — Чернігів; 12 — сільські могильники Чернігівщини (Покас 1988а); 13 — Черні­ гів, передгороддя; 14 — Чернігів, некрополь (Должен­ ко 2011); 15 — Любеч (Алексеева 1973); 16 — Путивль (Покас, у друці); 17 — Камінне (Дяченко, Покас, Су­ хобоков 1984); 18 — Зелений Гай (Покас 1987); 19 — сіверяни; 20 — поляни переяславські (Алексеева 1973); 21 — Переяслав (Рудич 2007); 22 — Бранешти (Вели­ канова 1975); 23 — Возвягель (Рудич 2003); 24 — Галич (Рудич 1998); 25 — дреговичі; 26 — радимичі (Алексее­ ва 1973); 27 — Новогрудка (Саливон 1971); 28 — Гнєз­ дово (Алексеева 1990); 29 — в’ятичі; 30 — Стара Ря­ зань; 31 — кривичі смоленські; 32 — кривичі тверські; 33 — кривичі ярославські; 34 — кривичі костромські; 35 — кривичі володимирські; 36 — словене новгород­ ські (Алексеева 1973) ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 45 походили з дореволюційних розкопок. Міське населення репрезентували поховані на цвинта­ рях, а сільське (поляни чернігівські) — в курга­ нах, частина яких розміщувалася на околицях Чернігова. Подальші дослідження показали, що такий принцип не бездоганний, але треба було з чогось починати. Чернігівців дослідниця охарактеризувала як суббрахікранне середньо­ лице населення, яке належить до того самого морфологічного типу, що й місцеві селяни. На­ гадаємо, що полян чернігівських Т.І. Алексеєва представила як таких, що належать до мезодо­ ліхокранного середньолицього типу, а більший черепний покажчик та ширину обличчя горо­ дян пов’язала з соціальними факторами. П.М. Покас перегрупував матеріали Т.І. Алек сеєвої, додавши нові (Покас 1988а). Серія чернігівців, базована, головним чином, на матеріалах з дореволюційних розкопок, була охарактеризована як мезокранна та середньо­ лиця. Дослідник відзначив, що ідея знач нішої матуризації городян на чернігівському матері­ алі не простежується. Більше того, з’ясувалося, що сільські групи мають довшу та вищу череп­ ну коробку. Морфологічно та статистично цю групу че­ репів чернігівців (за матеріалами П.М. Пока­ са) можна пов’язати з сільськими серіями по­ лянських земель Правобережжя та сільськими групами Подесення. Нині частково опубліковані нові матеріали, які повніше представляють населення давньо­ руського Чернігова. З них найбільший інтерес представляють серії з некрополя Х—ХІІІ ст. і передгороддя ХІ—ХІІІ ст. (Долженко 2011). Нижче подамо наш погляд на матеріал із цих могильників. Серії демонструють різні морфологічні ха­ рактеристики. Чоловіча група з некрополя X—XIII ст. в середньому прояві характеризуєть­ ся довгою, але невисокою, доліхокранною че­ репною коробкою, вузьким, середньовисоким добре профільованим обличчям, низькими ор­ бітами, середньошироким носом, що виступає слабко. Вона суттєво відрізняється від збірних груп Чернігова, опублікованих Т.І. Алексеє­ вою (Алексеева 1973) та П.М. Покасом (Покас 1988а), що базувалися переважно на матеріа­ лах дореволюційних розкопок. Але для нас найцікавішим є те, що група досить віддалена від добірки з сільських мо­ гильників полян чернігівських. Доліхокран­ ний вузьколиций морфотип (за типологією Т.І. Алексеєвої) в східнослов’янському світі характеризує, в першу чергу, в’ятичів, хоча до нього тяжіють і сіверяни. Але добірка з черні­ гівського некрополя має надто вузьке обличчя та низьку черепну коробку, що не типово для слов’янських груп і зумовлює пошук аналогій за межами слов’янського світу. Пріоритетним є північно­західний напрямок пошуків, який досить часто зводиться дослідниками виключ­ но до пошуку зв’язків зі Скандинавією. Довга та низька черепна коробка дійсно вважаєть­ ся ознакою численних германських популя­ цій, але такі вузькі обличчя, такі низькі орбі­ ти і слабке виступання носа, як у нашій групі, не характеризує жодну зі скандинавських по­ пуляцій і могильників вікінгів різних терито­ рій. Про присутність балтів, які відзначаються найвищою в Європі висотою черепа, в нашому випадку говорити зовсім важко. Але поєднан­ ням доліхокранії з невеликою висотою черепа, вузьким обличчям, невисокими орбітами, доб­ ре профільованим у горизонтальній площині обличчям у поєднанні зі слабким виступанням носа характеризується населення могильни­ ків, що належать такій своєрідній в антропо­ логічному та мовному плані групі як ліви. Лі­ вів (либь давньоруських джерел) — плем’я, що мешкало понад Ризькою затокою і яке від носять до фіно­угорської мовної спільноти, — літопис згадує як учасників князівської міжусобиці на Русі. Вони могли бути і в складі варязьких дру­ жин, які жодним чином не формувалися на основі жорстких расових вимог. Мезокранна, масивна, з великими розміра­ ми черепа та широким обличчям жіноча серія з некрополя має зовсім інші морфологічні ха­ рактеристики — такі само, як і низка жіночих серій з древлянських, волинських, тиверських і галицьких земель (рис. 2). Тобто домінантна складова жіночої та чоловічої груп з некропо­ ля різні. Але треба зазначити, що, оскільки до­ бірки невеликі, висновки носять орієнтовний характер. Чоловіча серія з передгороддя Чернігова в середньому прояві має довгу та високу череп­ ну коробку, середньошироке обличчя та займає проміжне місце між популяціями із сіверян­ ських земель і міськими групами Смоленська та Новогрудка (рис. 1). Мезо­доліхокранна вузь­ колиця жіноча група з цього могильника тяжіє до сільських полянських популяцій (рис. 2). Доліхокранна, з великою черепною короб­ кою та середньошироким обличчям чоловіча серія з Любеча (Алексеева 1973) також знахо­ диться на межі морфологічних типів, які ха­ рактерні для сіверянських груп і древлянсько­ волинських. Але показовішою є належність ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 46 жіночої групи до масивних популяцій, які роз­ повсюджені на досить значних просторах від галицько­тиверських до волино­древлянських земель (рис. 2). До друку готується серія з Путивля, що да­ тується ХІ—ХІІІ ст. і походить з могильників в урочищах Микільська Гірка та Городок. Вона була досліджена П.М. Покасом (Покас, у дру­ ці). Чоловіча група характеризується суббрахі­ кранією та середньошироким добре профільо­ ваним лицем. Вона суттєво відрізняється від сільських груп сіверянських територій, що від­ значив П.М. Покас. Дослідник також вказував на морфологічну подібність добірки до місь­ кого населення Києва та Чернігова, маючи на увазі добірки Т.І. Алексеєвої. Жіночу серію з Путивля характеризує брахікранія, широко­ лицість і добре профілювання обличчя. Ста­ тистично та морфологічно вона тяжіє до низ­ ки широколицих жіночих популяцій — древ­ лянських, галицьких і тиверських (рис. 2). На жаль, покійний П.М. Покас не мав можливості залучити ці групи до порівняльного аналізу. Чернігівська земля, як вважається, охоп­ лювала території, де сходилися кордони роз­ селення різних морфологічних типів східних слов’ян — доліхокранного середньолицього (з тенденцією до вузьколицесті), який довгий час вважався типовим для сіверян, і мезокранного середньолицього (з тенденцією до вузьколи­ цесті), що вважається полянським. Але, дуже вірогідно, є ще одна складова. До північних районів Чернігівської землі проникали з Пра­ вобережжя доліхокранні та мезокранні масив­ ні типи, характерні для волинських і древлян­ ських територій. Якщо ми звернемося до результатів між­ групового факторного аналізу, то помітимо, що чоловічі серії з могильників Чернігівської землі, як власне і самого Чернігова, не кон­ центруються в одному місці факторного поля та виявляють статистичну подібність до по­ пуляцій різних регіонів східнослов’янського світу — з древлянсько­волинських земель, дреговицько­сіверянських і полянських. Тоб­ то, в містах Чернігівської землі фіксуються ге­ нетичні лінії, що йдуть від селянських груп, які вважаються полянськими (краще фіксуються на жіночих групах з Чернігова), древлянськи­ ми (краще фіксуються на жіночих групах з Чернігова, Любеча й Путивля), сіверянськи­ ми, які краще фіксуються в чоловічих серіях Любеча та Чернігова. Складається враження, що вихідці з древлянських земель з’явилися на Лівобережжі в обхід земель полян київських і від Любеча розповсюджувалися вниз по Дніпру та на схід. Важливо й те, що широколиці фор­ ми в районах придніпровського Лівобережжя чіткіше проявляються в жіночих групах, які краще відображають глибинні лінії. У зв’язку з цим пригадуються давні ідеї О.О. Шахмато­ ва, який вважав, що древлянське розселення заходило на лівий берег Дніпра та охоплюва­ ло поріччя Дніпра з гирлом Десни (Шахматов 1916). Але відсутність ранніх сільських серій, територіально близьких до того ж таки Любе­ ча, не дають можливості довести походження населення Любеча, частково Чернігова та Пу­ тивля саме від місцевих широколицих груп, які генетично пов’язані з древлянським масивом. На Лівобережжі дійсно фіксуються масивні, доліхокранні широколиці сільські групи (кур­ ганний могильник Зелений Гай), але в ньому морфотип представлений у чоловічій серії. Підсумуємо сказане. Населення міст Се­ реднього Подніпров’я можна охарактери­ зувати як європеоїдне з яскраво вираженою належністю до кола слов’янських груп. Воно змішане, але немає підстав говорити про по­ тужне та механічне змішування. Практично всі могильники мають чітко позначені домі­ нантні складові, які можна пов’язати з вихід­ цями з конкретних територій. Це може від­ дзеркалювати або різні хвилі переселенців, або те, що вихідці з одних племінних земель у містах намагалися селитися компактно, або ховати померлих на одному могильнику. Но­ вий матеріал дозволяє стверджувати, що мезо­ доліхокранний середньолиций (з тенденцією до вузколицесті) тип, який характеризує сіль­ ські популяції полянських земель, на міських цвинтарях Середнього Подніпров’я не є домі­ нантним. Але він є основою жіночої добірки з Родні, окремих серій з Чернігова та певною складовою популяції Києва. На могильниках Києва, Переяслава і частково міст Чернігів­ ської землі серед чоловіків переважає долі­ хокранний середньолиций морфотип, який характерний, головним чином, для сільських груп сіверянських, радимицьких, дреговиць­ ких і кривицьких (смоленських) земель. Мож­ ливо, біологічних ресурсів власне полянських популяцій було замало для здійснення низки проектів княжої влади з розширення та побу­ дови нових міст, укріплення кордонів, а також постійних військових дій. Присутність на мо­ гильниках Середнього Подніпров’я масивних широколицих типів, які вважаються характер­ ними для волинських і древлянських земель, лише епізодично фіксується в правобережних ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 47 містах (Родень, Київ) і значно реальніше на Лівобережжі (Любеч, Чернігів і Путивль). На Лівобережжі це можуть бути і місцеві лінії, бо вони, по­перше, краще представлені в жіно­ чих популяціях, а, по­друге, такі морфотипи фіксувалися і на сільських могильниках пів­ нічних районів Лівобережжя. Це може свід­ чити про своєрідний давній «затік» масивних форм з правобережних древлянських земель на лівий берег. Присутність у давньоруських містах вихідців з кочового середовища вияв­ ляється, головним чином, при роботі з інди­ відуальними даними. Реально вона помітна в Пороссі, де кочова складова визначає середні характеристики могильника з Юр’єва. За ан­ тропологічним матеріалом фіксується перебу­ вання в містах регіону вихідців із Прибалтики, Скандинавії та фіно­угорських земель (Київ, Чернігів), але істотного впливу на формуван­ ня міського населення вони не справили. Дослідження антропологічного складу на­ селення давньоруських міст триває. Відомо, що матеріальна культура в містах ХІ—ХІІІ ст. певною мірою невілювала племінні відміннос­ ті. Але, зважаючи на те, що фізичний тип лю­ дини змінюється дуже повільно, за кістковими рештками міських могильників давньорусь­ кої доби ще чітко фіксуються антропологічні типи, походження яких можна пов’язати яко­ юсь мірою з їхніми вихідними територіями. Це може збагатити наші уявлення про формуван­ ня складу населення міст давньоруської доби. Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян. — М., 1973. Алексеева Т.И. Антропология циркумбалтийского экономического региона // Балты, славяне, прибалтийские финны. — Рига, 1990. — С. 124—144. Великанова М.С. Палеоантропология Прутско­Днестровского междуречья. — М., 1975. Долженко Ю. До антропології похованих у чернігівському некрополі Х—ХІІІ ст. // Наукові записки з української історії. — Переяслав­Хмельницький, 2011. — С. 48—75. Дяченко В.Д. Антропологічний склад населення Києва і його околиці у середньовіччі (ХІ—ХІІІ ст.) // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984—1989 рр. — К., 1993. — С. 151—167. Дяченко В.Д., Покас П.М., Сухобоков О.В. Древнерусское население Левобережной Украины (по материалам могильника у с. Каменное) // Антропологические данные о составе древнего населения на территории Украины. — К., 1984. — С. 4—26. Зиневич Г.П. Очерки палеоантропологии Украины. — К., 1967. Козак А.Д. Новые материалы из средневековых славянских могильников Поднепровья (Григоровка, Бучак) // Народы России: от прошлого к настоящему. Антропология. Ч. 2. — М., 2000. — С. 243—260. Козак О.Д. Кияни Княжої доби. — К., 2010. Литвинова Л.В. Население Нижнего Поднепровья в ХІІІ—ХІV вв. по материалам могильника Мамай­Сурка. — Донецк, 2000. — С. 213—231. Літопис Руський. — К., 1989. Орлов Р.С., Моця А.П., Покас П.М. Исследование летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Юж­ ной Руси в ІХ—ХІІІ вв. — К., 1985. — С. 30—62. Покас П.М. До антропології середньовічного населення басейну р. Псел // Археологія. — 1987. — 58. — С. 94—98. Покас П.М. Антропологическая характеристика погребений // Славянские памятники у с. Монастырек на Сред­ нем Днепре. — К., 1988. — С. 136—138. Покас П.М. Средневековое население среднего Подесенья по данным антропологии // Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв. — К., 1988а. — С. 118. Покас П.М. Антропологічна характеристика серії черепів з розкопок у м. Путивль // У друці. Рудич Т.О. Антропологічний склад населення давнього Галича // Галич та Галицька земля. — К., 1998. — С. 119—124. Рудич Т.О. Антропологічний склад населення північних районів України Х—ХІІІ ст. (правий берег Дніпра) // Vita antiqua. — 2003. — 5/6. — С. 202—214. Рудич Т.О. Антропологічні матеріали з розкопок могильника давньоруської доби по вул. К. Паторжинського, 14 // АВУ 2003—2004 рр. — К., 2005. — С. 420—424. Рудич Т.О. Антропологічні матеріали з розкопок могильника на околиці м. Переяслава­Хмельницького //АДУ 2005—2007 рр. — К., 2007. — С. 52—54. Рудич Т.О. Населення Правобережжя Середнього Подніпров’я давньоруської доби за матеріалами антропології // Археологія. — 2011. — № 1. — С. 22—31. Саливон І.І. Краніологічна характеристика середньовічного населення м. Новогрудка // Матеріали з антропології України. — 1971. — 5. — С. 92—110. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 48 Санкина С.Л., Козинцев А.Г. Антропологическая характеристика серии скелетов из средневековых погребений ста­ рой Ладоги // Антропология сегодня. — СПб., 1995. — 1. — С. 90—107. Шахматов А.А. Введение в курс истории русского языка. — СПб., 1916. Wurm H. Über die Schwankungen der durchschnittlichen Korperhohe im Verlauf der deutschen Geschichte und die Einflusse des Eiweibanteiles der Kost // Homo. — 1982. — 33. — S. 21—42. Надійшла 13.09.2011 Т.А. Рудич АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ СОСТАВ НАСЕЛЕНИЯ ДРЕВНЕРУССКИХ ГОРОДОВ СРЕДНЕГО ПОДНЕПРОВЬЯ Проанализированный антропологический материал из раскопок городских могильников ХІ—ХІІІ вв. Среднего Поднепровья подтверждает выводы о принадлежности населения к европеоидной расе, его неоднородности при доминировании в городах славянского компонента. Новый материал позволяет уточнить вопрос о происхожде­ нии выходцев из круга славянских популяций в составе горожан. Он свидетельствует, что мезо­долихокранный среднелицый (с тенденцией к узколицести) тип, характеризующий сельские популяции территории полян, на городских могильниках Среднего Поднепровья не является доминирующим. Он характеризует женские серии из Родни, отдельные могильники Чернигова и фиксируется в Киеве. На кладбищах Киева, Переяслава, на отдельных могильниках Любеча и Чернигова преобладает долихокран­ ный среднелицый морфотип, характерный, в основном, для сельского населения северянских, дреговичских, радимичских земель и территории смоленских кривичей. Возможно, биологических ресурсов полянских попу­ ляций было недостаточно для осуществления ряда проектов княжеской власти по расширению и строительству городов, укреплению пограничья. Отмечается присутствие в городах Среднего Поднепровья людей, связанных генетически с древлянско­ волынскими землями. Слабо оно фиксируется на Правобережье (в Родне, эпизодично в Киеве) и более ощутимо на Левобережье (в Любече, отдельных могильниках Чернигова, Путивле). На Левобережье это может отражать и местные линии, так как массивные, широколицые типы, характерные для волынских и древлянских земель, луч­ ше фиксируются в женских сериях. Они отмечались также и на сельских могильниках лесной зоны Левобережья, представляя своеобразный «древлянский затек». Присутствие выходцев из кочевой среды реально проявляется в материалах из Юрьева. Фиксируется также пребывание в городах выходцев из Скандинавии и Прибалтики, но существенного влияния на формирование городского населения они не оказали. T.O. Rudych ANTHROPOLOGICAL STRUCTURE OF ANCIENT RUS CITIES IN THE DNIPRO RIVER MIDDLE REGION Analysis of anthropological material from excavations of the 11th—13th c. city cemeteries in the Dnipro River middle region confirms conclusions that the population belonged to the European race and was multivendor with Slavonic component dominating in the cities. The new material allows the author to specify the issue of origin of Slavs in city population structure. This material testifies that meso­dolichocranic middle­faced type (with tendency to narrow­faced type) which is peculiar for rural populations of the Polyans’ areas does not dominate in city cemeteries of the Dnipro River middle region. Women’s series from Roden and some Chernihiv cemeteries are characterized by this type, it is also recorded in Kyiv. Dolichocranic middle­faced morphological type prevails at cemeteries in Kyiv, Pereyaslav and at certain burial grounds in Liubech and Chernihiv, and it is peculiar mainly for rural population of the Siveryans’, Dregovychi’s, and Radymychi’s lands and of Kryvychi of Smolensk’s territories. Perhaps, the Polyans populations’ biological resources were not enough for the fulfillment of series of projects by Prince’s authority aimed at widening and construction of cities, and at fortifying the frontier. Presence of people genetically related to the lands of the Drevlyans and Volynians is noted for cities in the Dnipto River middle region. It is hardly recorded in the Dnipro River right bank region (in Rodnia, occasionally in Kyiv), and more substantially it is seen on the Dnipto River left bank (in Liubech, certain burial grounds in Chernihiv and Putyvl). For the Dnipro River left bank region it can reflex the local lines, for massive wide­faced types peculiar for Volyn and the Drevlyans’ areas are better recorded in the women’s series. They were also noted at the rural burial grounds in the Forest zone of the Dnipto River left bank, creating a so called «Drevlyans’ leakage». Population coming from nomadic millieu is widely represented in the materials from Yuryev. Expatriates Scandinavian and Baltic are also recorded in cities, but they did not influence significantly the forming of city population.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70043
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0235-3490
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-01T15:43:22Z
publishDate 2012
publisher Інститут археології НАН України
record_format dspace
spelling Рудич, Т.О.
2014-10-27T20:24:11Z
2014-10-27T20:24:11Z
2012
Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я / Т.О. Рудич // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 36-48. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
0235-3490
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70043
Поповнення палеоантропологічних джерел дозволяє дещо поновому оцінити склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я.
Проанализированный антропологический материал из раскопок городских могильников ХІ—ХІІІ вв. Среднего Поднепровья подтверждает выводы о принадлежности населения к европеоидной расе, его неоднородности при доминировании в городах славянского компонента. Новый материал позволяет уточнить вопрос о происхождении выходцев из круга славянских популяций в составе горожан. Он свидетельствует, что мезодолихокранный среднелицый (с тенденцией к узколицести) тип, характеризующий сельские популяции территории полян, на городских могильниках Среднего Поднепровья не является доминирующим. Он характеризует женские серии из Родни, отдельные могильники Чернигова и фиксируется в Киеве.
Analysis of anthropological material from excavations of the 11th—13th c. city cemeteries in the Dnipro River middle region confirms conclusions that the population belonged to the European race and was multivendor with Slavonic component dominating in the cities. The new material allows the author to specify the issue of origin of Slavs in city population structure. This material testifies that mesodolichocranic middlefaced type (with tendency to narrowfaced type) which is peculiar for rural populations of the Polyans’ areas does not dominate in city cemeteries of the Dnipro River middle region. Women’s series from Roden and some Chernihiv cemeteries are characterized by this type, it is also recorded in Kyiv.
uk
Інститут археології НАН України
Археологія
Статті
Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
Антропологический состав населения древнерусских городов Среднего Поднепровья
Anthropological Structure of Ancient Rus Cities in the Dnipro River Middle Region
Article
published earlier
spellingShingle Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
Рудич, Т.О.
Статті
title Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
title_alt Антропологический состав населения древнерусских городов Среднего Поднепровья
Anthropological Structure of Ancient Rus Cities in the Dnipro River Middle Region
title_full Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
title_fullStr Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
title_full_unstemmed Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
title_short Антропологічний склад населення давньоруських міст Середнього Подніпров’я
title_sort антропологічний склад населення давньоруських міст середнього подніпров’я
topic Статті
topic_facet Статті
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70043
work_keys_str_mv AT rudičto antropologíčniiskladnaselennâdavnʹorusʹkihmístserednʹogopodníprovâ
AT rudičto antropologičeskiisostavnaseleniâdrevnerusskihgorodovsrednegopodneprovʹâ
AT rudičto anthropologicalstructureofancientruscitiesinthedniprorivermiddleregion

Similar Items