Buchumschlag

Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Археологія
Datum:2012
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Інститут археології НАН України 2012
Schlagworte:
Хроніка
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70078
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859561832471068672
citation_txt Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр.
collection DSpace DC
container_title Археологія
first_indexed 2025-11-26T16:12:25Z
format Article
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 143 ВІДКРИТИЙ ЛИСТ РЕДКОЛЕГІЇ ЖУРНАЛУ «АРХЕОЛОГІЯ» ДО МАС­МЕДІА Вельмишановні панове журналісти! Радіо, телеефір, журнали, газети, інтернет сучасної України повняться різноманітними фантазіями про далеке минуле українців. Не стали винятком навіть такі серйозні мас­медіа як газета Верховної Ради «Голос України» та Перший національний радіоканал України. Уже тривалий час щонеділі, о 8.30 ранку, на останньому транслюється передача «З глибини тисячоліть», автором якої є професор Валерій Бебик. Редакційна колегія журналу змушена реагува­ ти на численні звернення громадян і дати фахову оцінку фантастичним «концепціям» згаданого професора політології. «Історичні» пасажі В. Бе­ бика просто неймовірні та через це непідвладні науковому аналізу (див.: Отрощенко 2007). Ви­ словлювані ним у радіоефірі «теорії» — на зразок «скіфо­трипільської цивілізації», «українського еллінізму, блідим відображенням якого є антич­ на культура», «українського походження Хрис­ та, Будди і Чінгіз­хана», «татаро­монгольської української держави» — то прояв найгіршого сорту наївного історичного примітивізму та дилетантства, якому підходить прислів’я «на городі бузина, а в Києві дядько» (а бузини у нас вистачає, але то інша тема!). Чимало по­ дібних неадекватних «відкриттів» цього «вче­ ного» (до речі, інженера за освітою, кандидата філософських наук і доктора політич них наук, проректора університету «Україна», радника президента) пов’язано з топонімікою України. Приміром, він переконаний, що столицю Лівії м. Тріполі так назвали трипільські емігранти з України, єгипетські копти походять з Укра­ їни, бо тут є с. Коптилове, римський імпера­ тор Сулла — виходець із Посулля, засновники Риму Ромул і Рем — із м. Ромни на Сумщині, з Сумщини ж походять легендарні шумери або сумери, а перший фараон Єгипту Менес — з райцентру Мена на Чернігівщині, як і його землячка знаменита «фараонесса» Неферті­ ті?! В одній з останніх недільних радіопередач В. Бебик вразив слухачів тим, що м. Мілет в Ма­ лій Азії — один із найактивніших пунктів грець­ кої колонізації Північного Надчорномор’я — заснували вихідці з Мелітополя. Лукавий «по­ літолог» не переймається тим, що Мелітополь став містом і отримав назву 1842 р., себто в но­ вітні часи, а місто греків­ахейців Мілет відоме від ХІV ст. до н. е. Фантастичні оповідки В. Бебика — по суті, профанація науки, вони дискредитують не тільки державне радіо, але й усю країну. Ви­ словлювання подібних дурниць на будь­якому суспільному рівні, а тим паче по національно­ му радіо, м’яко кажучи, дивує та викликає сар­ кастичну посмішку у вітчизняних істориків. А за кордоном це може бути оцінено як свідчен­ ня недорозвиненості історичної свідомості, невігластва «диких» українців, щоправда, там є «власні бебики». Професор В. Бебик не єдиний міфотворець у галузі первісної історії. Столичні видання, ра­ діо та телеефір повняться сенсаційними «від­ криттями» на зразок: райдуга означає «дуга бога Ра», що свідчить про тісні зв’язки слов’янства з єгиптянами; Троя розміщувалася на березі Дніпра навпроти Києва, адже від того леген­ дарного міста й походить назва мікрорайону Тро єщина; Дарниця — це земля, подарована скіфо­українцям персидським царем Дарієм за стійкість, проявлену під час війни 514 р. до н. е. Подібна політизована маячня розквітла в наш час не лише в Україні, а й на всьому пост­ радянському просторі. Наприклад, російська дослідниця Н.Р. Гусєва з патріотичних мірку­ вань виводить індоєвропейські народи з Ар­ хангельщини. Адже найдавніші індоєвропей­ ці, зокрема давні арії Індії та Ірану, за їхніми священними текстами — «Ригведою» та «Авес­ тою», були блондинами, а на берегах Білого моря за збігом причин так багато блакитно­ оких блондинів! До речі, легендарний галюци­ ногенний напій аріїв соому (хаому) Н.Р. Гусє­ ва називає молочним самогоном, який, на її думку, був давніший за плодово­овочеве пит­ во трипільських племен Надчорномор’я (Гу­ сева 1996, с. 27). Не вдаючись у дискусію «про пріоритети арійського самогону над трипіль­ ським», сам факт яких не має жодних доказів, ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 144 окрім сміливої декларації авторки, зазначимо, що фан тас тичні погляди згаданих міфотворців історії аргументовані на рівні процесу само­ гоноваріння загадкових аріїв Архангель щини та трипільців України. Небувалий сплеск історичної міфотворчос­ ті в наш час має конкретні причини. Розвал Радянського Союзу супроводжувався розчару­ ванням його громадян в усталених концепціях, а також в офіційній науці, яка їх продукувала, але передбачити крах супердержави не змогла. Тотальна недовіра аж до масового відторгнення наукових постулатів радянської епохи збіглася з пробудженням інтересу до історичного мину­ лого як потенційної можливості прогнозуван­ ня непевного майбутнього. Тотальна недовіра до радянських істориків і археологів, зростаю­ чий суспільний голод на історичну інформацію почали задовольняти не «дискредитовані» ро­ ботою в радянських університетах та Академії наук УРСР науковці, а політизовані аматори й оперативні міфотворці­заробітчани, попросту кажучи — профани. Їхні яскраві, не обтяжені аргументацією «теорії» вигідно вирізнялися на тлі надто сухих і складних для сприйняття пе­ ресічним громадянином міркувань академіч­ них вчених. У переломні етапи історії люди схильні від­ мовлятися від за ста рілих ідеологічних концеп­ цій на користь нових, які більше відповідають історичним реаліям. Однак поява останніх, як правило, супроводжується значною кількістю, так би мовити, «інтелектуального браку»: ре­ лігійних єресей, квазіідео логій, псевдонауко­ вих концепцій, які буває важко відрізнити від неоязичницьких релігійних текстів. Адже вони часто спираються не на факти чи закони логі­ ки, а на принцип віри, а їхні прибічники утво­ рюють своєрідні секти. Типовим прикладом такої продукції є нещодавно «відкриті» скри­ жалі з заповітом княгині Ольги, які без жод­ ної наукової експертизи рекламують не тільки в інтернеті, але й на державному телебаченні та радіо. А навіщо та експертиза, що можуть вчені? Тільки що й «приховувати» інформацію від громадян, адже вони — породження іншої доби, радянської, до якої немає довіри. Автори таких новітніх псевдонаукових фан­ тазій на теми далекого минулого, як правило, політично заангажовані, ультрапатріо тично — насправді псевдопатріотично — налаштова­ ні аматори найгіршого гатунку, які не тільки не освоїли ази науки історії, але й абсолютно нетерпимі до критики своїх побудов і всіх не­ згодних. У підсумку псевдонаукові, ультрапа­ тріотичні «концепції» походження росіян, ка­ захів, туркменів, українців та інших колишніх народів СРСР заполонили пострадянський простір. Ці сміливі, але абсолютно відірвані від археологіч них реалій і тенденційні марення надто недолугі, аби на них звертали увагу про­ фесійні науковці. Одна з причин тотальної міфологізації дале­ кого минулого України полягає в катастрофіч­ ній нестачі кваліфікованих фахівців у галузі пер­ вісної історії та археології. Три сотні археологів на 47 млн українців, її територію та протяжність історії (десь 1 млн років) — їх надто мало, щоб задовольнити цікавість суспільства до далекого минулого. Дефіцит археологів, здатних попу­ лярно та переконливо донести історичну прав­ ду до широкої громадськості, створив умови для задоволення зростаючого попиту українців фантазіями навіть не аматорів — серед таких є знавці, а просто шарлатанами. Нестача фахів­ ців у будь­якій царині науки призводить до здичавіння громадян в цій галузі знань. Саме такий стан спостерігається в уявленнях украї н­ ського народу про своє далеке минуле. Пере­ могти цю небезпечну для українського сус­ пільства тяжку соціальну хворобу можна, лише суттєво збільшивши чисельність верстви архе­ ологів. Саме цим уже 12­й рік переймається створена співробітниками Інституту археології НАНУ в Києво­Могилянській академії магіс­ терська програма з археології, випускники якої поповнюють щороку ряди активно діючих ар­ хеологів України. Скорочення набору студен­ тів на програму на третину (з 15 до 10) свідчить про повне ігнорування Міністерством освіти кричущих проблем української археології, яка фізично не в змозі протистояти навалі «чорних археологів» і всіляких міфотворців. Особливо сміливі в етнологічних побудовах прибічники трипільських витоків українців і всього «прогресивного» людства. Із затвердже­ ного Міністерством освіти України навчаль­ ного посібника для студентів педагогічних за­ кладів «Історія педагогічної думки і освіти в Україні» (Київ 1993, автори проф. О.О. Любар і Д.Т. Федоренко) дізнаємося (стор. 29), що відома з давньоарійських текстів хаома нія­ кий не російсько­арійський молочний само­ гон, як стверджувала Н. Гусєва, а предковічне українсько­трипільське питво, бо від нього по­ ходить українське ім’я Хома. На стор. 22 чита­ ємо: «Праукраїнці­трипільці стали родоначаль­ никами... славнозвісних борщів українських, вель­ ми вітамінізованої страви, яка... і досі не знайшла собі альтернативи». Як вдавалося трипільцям ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 145 зварити борщ без картоплі, помідорів, буряка, моркви, цибулі, часнику, квасолі, перцю та на­ віть без капусти, про які вони навіть не підозрю­ вали, ще одна таємниця Трипілля, відповідь на яку знає тільки професор О.О. Любар із Криво­ різького педінституту. Згадані автори докладно аналізують «новий підхід до постановки навчання і виховання підрос­ таючого покоління населення праукраїнців три­ пільської культури», хоча «не знайдено жодного підручника чи посібника для шкіл праукраїнців, як відсутні навчальні плани і програми, бо всі вони, як і численні унікальні духовні книги епохи неоліту, знищені вогнем, мечем і водою під час і враз піс­ ля хрещення Київської Русі в 988 р.». Та попри це авторам відомо, що «система виховання і освіти населення праукраїнців уже в IV—III тисячоліт­ тях до Різдва Христового була найбільш прогре­ сивною у порівнянні з будь­якими цивілізаціями тогочасного світу» (Любар, Федоренко 1993, с. 23—25). Може й так, чого не скажеш про сучас­ ну освіту в Україні, якщо такі посібники Мініс­ терство освіти рекомендує нашим студентам. Романтично­фантастична трипільська версія походження українців розквітла за роки неза­ лежності в середовищі патріотично налаштова­ них аматорів. Попри нес при йняття фахівцями цього квазі нау кового покруча та його неодно­ разову критику різними дослідниками, зокрема й на сторінках нашого журналу (див.: Залізняк 2004), цей відверто фантастичний міф має до­ сить широке коло прихиль ників серед свідомих українців. Кількість літературних фантазій на цю тему не піддається обліку та утворює окре­ мий псевдонауковий жанр так зв. україністики, що вже отримав назву «трипологія». Одним із його наріжних каменів є непохитний автохто­ нізм трипологів. Схоже, вони й не підозрюють, що своїм корінням він сягає гірших традицій радянської археології. На противагу «космо­ політичним міграціоністам» відстоювання міс­ цевого коріння стародавніх культур і народів в СРСР мало патріотичний підтекст, який нерід­ ко виливався у тверд ження на зразок «радян­ ський неандерталець найпрогресивніший у світі» або, як прозвучало з трибуни наукової сесії від­ ділення історії та філософії АН СРСР 1952 р., «російський киїк­кобинець простягнув руку друж­ би китайському синантропу, і вони об’єдналися проти імперіалістичного неандертальця» (Брай­ чевський 2002, с. 177). Сучасні трипологи категорично заперечу­ ють давно очевидне для фахівців балкано­ду­ найське коріння трипільської культури. Цій непатріотичній, на їхню думку, позиції за­ проданців­міграціоністів вони протиставляють школу патріотичних автохтоністів. Останні нібито не тільки не визнають загальновідо­ мі балкано­дунайські генетичні зв’язки Три­ пілля, але й вважають Україну батьківщиною рільницва та скотарства, а Трипілля — давньо­ українською державою, матір’ю усіх цивіліза­ цій. Не володіючи жодними науковими дже­ релами з трипільської проблематики, трипо­ логи для зміцнення своєї позиції зараховують до автохтоністів таких авторитетних вчених минулого як М. Грушевського, М. Біляшів­ ського, В. Щербаківсь кого, В. Даниленка, О. Кандибу­Ольжича, В. Петрова та ін. знаних українських дослідників. Мусимо розчару­ вати «патріотів» — згадані вчені не тільки не вважали трипільців українцями, а Трипілля — автохтонним в Україні, але й бачили його ви­ токи у Подунав’ї, на Балканах і в Малій Азії. Зокрема, М. Грушевський вбачав аналогії щойно дослідженим В. Хвойкою під Трипіл­ лям матеріалам далеко на південь від України «в знахідках середньодунайсь ких країв», у Фе­ салії та «в пам’ятках старої егейської культури передмікенських часів». Ці паралелі, на думку історика, «роблять досить мало правдоподіб­ ною гіпотезу сам остій ності (Трипілля — Ред.) і більш кажуть сподіватися розв’язання справи від дальших азійських нахідок» (Грушевський 1913, с. 45—46). М. Біляшівський відзначав у трипільській культурі східні впливи та вважав, що вона про­ никла з півдня — з Фінікії чи Єгипту (Биляшев­ ский 1899, с. 8). В. Щербаківський писав: «Трипільці — це круглого ловці передньоазійського типу (яфети­ ти), які принесли цілу цю хліборобську культуру з Передньої Азії» (Щербаківський 1941, с. 39). В. Петров був учнем В. Щербаківського і як його наступник вважав, що «Трипільці на лежать до так званого передньоазійського антропо логіч­ ного типу. Вони є представниками арменоїдного (баскоїдного) типу... Проф. В. Щербаків ський мав цілковиту рацію, вказуючи на спо рідне ність між трипільцями і хетітами Малої Азії. Для хетітів властиве також скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгасте, витягнене обличчя, як і для три­ пільців... За своїм ан тропологічним типом українці не є трипільці. Як в мовному відношенні укра їн ський народ говорить однією з індоєвро пей ських мов, а не однією з передіндо європейських, яфетичною або­ що, так і антропологічно український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащад ками нео лі тичної людності Єв­ ропи» (Петров 1992, с. 22, 24). Або: «Теперішня 146 ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 українська людність не належить до неолітичного «армено їдного» расового типу, репрезентовано­ го в третьому тисячолітті до Різдва Христово­ го на території Укра їни трипільською людністю, як і мова українська ґрунтовно відрізняється від яфетичних мов Кавказу та Малої Азії, не маючи з ними нічого спільного» (Петров 1992, с. 109). О. Кандиба­Ольжич також не вважав Три­ пілля автохтонним на українських землях: «Культура мальованої кераміки... була одним із форпостів могутньої цивілізації Близького Схо­ ду» (Кандиба­Ольжич 1937, с. 9). В. Даниленко серед культур розписної ке­ раміки Європи, до яких належить і Трипілля, виділяв лінію розвитку, яку «в силу очевидного родства с юго­западно анатолийской культурой, естественнее всего связывать с проник шей из Восточного Средиземноморья в Южную Европу ветвью архаичного семито­хамит ского масси­ ва» (Даниленко 1974, с. 142). Отже, розмови про знаних дослідників — «глашатаїв справжньої правди», які нібито масо­ во дотримувалися автохтоністських поглядів на походження Трипілля, то чистої води вигадки. Їхніх праць нинішні «знавці історії» просто не читали, що більше — вони й недоступні їхньому хворому на автохтонізм мозку. В їхній свідомос­ ті не вкладається, що сам М. Грушевський стояв біля витоків «непат рі о тичної» міграційної вер­ сії походження трипільців з Подунав’я, Балкан і Малої Азії, а В. Даниленко виводив балкано­ дуна й сь кий неоліт і культури розписної керамі­ ки Європи зі Східного Середземномор’я. Давно на слуху скандально відома концепція священної трипільської Аратти народного ака­ деміка Ю. Шилова — придумали й такого ака­ деміка, аби паплюжити «ненародних». «Вклю­ чивши екстрасен сорику та ясновидіння» — того виявляється досить, народний академік дійшов висновку, що трипільська Аратта була не тільки матір’ю всіх стародавніх цивілізацій (Шумер, Єгипет, Китай, Майя тощо), але й Російської імперії (Шилов 2003, с. 3). Оскільки остання ні­ бито є прямим нащадком Трипілля і хранителем трипільських традицій, Ю. Шилов закликає ря­ тувати Російську імперію спільними зусилля­ ми росіян, українців, білорусів (Шилов 2000, с. 75, 92, 105). Не коментуючи однаково абсурд­ ні та бездоказові марення «спаси теля людства» (так Ю. Шилов себе називає), зазначимо, що ця шовіністична маячня зібрала під свої прапо­ ри значну час тину свідомого українства від за­ мріяних романтиків до деяких знаних політиків і народних депутатів. Народний академік, як відомий щуролов із середньовічної казки, на­ граючи на сопілочці солодкі трипільські мело­ дії, завів багатьох громадян у драговину нового імперського псевдоісто рич ного міфу, що кличе українців до чергового єднання в Російській ім­ перії для подальшого протистояння «нецивілі­ зованому світу». Дивує не політична гнучкість «православ­ ного академіка оригінальних ідей», а діалек­ тична терпимість деяких українських патріо­ тів, зокрема й кількох нардепів, які морально та матеріально підтримують цю одіозну фігуру, яка за українські гроші не тільки дискредитує українську науку, але й наполегливо бореться проти незалежності України. Можна почути, що трипільський міф підне­ се престиж Української держави в очах сусідів і згуртує українців. Однак світова історія рясніє численними прикладами фатальних наслідків міфологізації національної історії, коли всіма неправдами й брутальним насиллям над істо­ ричними фактами політики намагалися звели­ чити свою країну за допомогою її псевдоісторії, яка не має нічого спільного з реальною. Адольф Гітлер спробував причепити до німецької істо­ рії яскравий арійський сюжет, який насправді мав місце в далекому минулому Індії, але не має жодного стосунку до Німеччини. Що з цього вийшло — добре відомо. Дискредитованою ста­ ла не тільки німецька наука, але й уся Німеччи­ на та навіть ні в чому не винні давньоіндійські арії, до проблеми яких вчені сучасної Європи й понині не наважуються підступитися. Інший приклад. Ультрапатріотичні румуни також розпочинають свою історію від культу­ ри Кукутені­Трипілля або, щонайпізніше, від заснування Риму, стверджуючи, що не румун­ ська мова походить від латини, а навпаки. Чи вивищила ця абсурдна фантазія румунську на­ цію над сусідами? Питання риторичне. Зважмо на помилки сусідів і не спішімо за їхніми сутужними спробами притягти Трипіл­ ля за вуха до етнічної історії українців. Розумні люди вчаться на помилках сусідів (і своїх), а не­ розумні — на граблях. Патріотизм українського вченого полягає в максимальному наближенні до історичної правди. Всі спроби прикрасити історію свого народу, навіть з найкращих патрі­ отичних міркувань, як показує світовий досвід, мають зворотний ефект. Врешті­решт історич­ на неправда стає очевидною, що болісно б’є по престижу країни. І трипільсько­український міф не підносить Україну, як сподіваються його прихильники, а навпаки, принижує її в очах сусідів, а заодно дискредитує нашу науку та робить нашу країну посміховиськом в очах ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 147 Биляшевский Н.Ф. Раскопки у м. Триполья, Киевск. у. // Археологическая летопись Южной России. — 1899. — 1. — С. 8—9. Брайчевський М.Ю. Кримська сесія 1952 // Ruthenica. — 2002. — 1. — С. 175—184. Грушевський М.С. Історія України­Руси. — Львів, 1913. — Т. І. Гусева Н. Арктическая родина в Ведах // Древность: Арьи. Славяне. — М., 1996 — С. 8—31. Даниленко В.Н. Энеолит Украины. — К., 1974. Залізняк Л. Трипілля очима науковців і політиків // Археологія. — 2004. — № 3. — С. 95—103. Кандиба­Ольжич О. Шипенці. — Прага, 1937 (перевидано: Чер нівці, 2004). Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. — К., 1993. Отрощеко В. Справжня історія не пишеться на сумнівних джерелах // Газета «24.ua» від 29 серпня 2007 р. Петров В. Походження українського народу. — К., 1992. Шилов Ю.О. Победа. — К., 2000. Шилов Ю.О. Праслов’янська Аратта. — К., 2003. Щербаківський В. Форму вання української нації. — Прага, 1941. Редколегія журналу Р.S. На додаток, щоб Вам не здалися наші висновки про передачу В. Бебика надуманими й тенден­ ційними, ознайомтеся з висловленою в інтернеті думкою не професійного історика, а просто логічно мислячої людини, яка цікавиться історією (подаємо з невеликими скороченнями, мовою оригіналу). Что такое «бебик» и с чем его едят Впервые о Бебике я узнал несколько лет назад, из коментов представителей «101­й российской клавиатурной бригады». Оказалось, что этот Бебик, в газете «Голос Украины» напечатал опус, в ко­ цивілізованої Європи. Звичайно, вчені Європи орієнтуються на наукові праці та не беруть до уваги ті вигадки, але ж вони так само не при­ четні до вищих ешелонів влади. Замішана на постколоніальному комплексі меншовар тості, щирому патріотизмі, примі­ тивному аматорстві та недовірі до професійної науки, трипільська версія україногенези — ти­ повий приклад псев до наукової міфотворчос­ ті. Користь від неї Україні сумнівна, а шкода очевидна. Вона не тільки не наближає нас до істини, а навпаки, заводить на далекі від істо­ ричних реалій манівці. Крім того, в непростий для України час дезорієнтується та вводиться в оману громадськість, дискредитується україн­ ська історична наука в ідеологічній боротьбі за місце України в сучасному світі. Сповідуючи і декларуючи ці абсурдні фантазії, ми зводимо себе до стану дикості, до тих часів, коли пану­ вала тільки віра, а наука навіть не народилася. Від українських науковців можна чути, що дискутувати з прибічниками фантазій Ю. Ши­ лова чи В. Бебика немає сенсу, бо те поза межа­ ми науки. Однак ігнорувати цю проблему теж небезпечно. Не отримавши належної фахової оцінки дикі фантазії аматорів на історичні теми мають небезпечну тенденцію поширюватися в суспільстві, потрапляти на сторінки не лише «жовтої» преси та сумнівних радіо­ й телепере­ дач, але й підручників, а через них — викривлю­ вати історичну свідомість наступних поколінь. З огляду на сказане, викликає подив легко­ важність наших журналістів, які надають ефір усім бажаючим лжезнавцям історії. Давно пора припинити отруювати історичну свідомість громадян хворобливими мареннями псевдо­ патріотів, які видають себе за єдино справ­ жніх знавців археології та первісної історії. Їх анекдотичні «концепції» не підносять Україну у світовому товаристві, а роблять з неї посміхо­ висько в його очах. Неповторна й драматична історія України не потребує прикрашання. Патріотизм укра­ їнського вченого полягає в максимальному на­ ближенні до істини, і викривлення історичних реалій не може бути виправдане жодними па­ тріотичними сентиментами. Ми володіємо ре­ альною давньою й унікальною культурою, яка є складовою європейського культурного над­ бання і не потребує будь­яких домислів. Не до­ лучайтеся ж, шановні журналісти і співвітчиз­ ники, до її спотворення та профанації. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 148 тором утверждал, что Будда родом из Украины, на том лишь основании, что, мол, существует город Старая Буда. Все бы ничего, НО!!! Газета «Голос Украины» является официальным печатным органом... Верхов­ ной Рады Украины. В ней печатаються законы, которые принимаються Верховной Радой и статейки в нудном совдеповском стиле, после прочтения которых начинают ныть зубы. Т.е. ни один нормальный человек эту газету в Украине не выписывает. Распространяется она «в добровольно­принудительном порядке» по гос. учреждениям. Поэтому, возникает логичный вопрос: а каким образом об этом неадеквате, главе правления «Все­ украинской ассоциации политических наук» (наверняка, им же самим и созданной) узнают в России, раньше, чем в Украине? Неужели половина России выписывает газету «Голос Украины»? Очень мало­ вероятно... Скорее, статья Бебика не предназначена для украинской аудитории, а является одним из пунктов плана спецоперации против Украины: «господин бебик» тихонько «подает» в Украине, а «некоторые люди» в России «принимают» и начинают усиленно делать из мухи слона. Это «игра» такая. Господин «бебик» выставляет идиотами украинских ученых, а статья в печатном органе Верховной Рады добавляет веса его глупостям, чем сразу же пользуются люди, которые, скажем так, не желают добра Украине! Бебик — это украинский чудик типа российского Чудинова и относиться к его опусам серьозно — себя не уважать. Ну а люди, которые тиражируют бебиковско­чудиновские помои, а тем более их «потребляют», выдавая в ответ коменты в стиле «украинские историки не перестают удивлять мир», являються дале­ ко не самыми лучшими представителями человечества, однозначно… (Блог Юрася Коновченка, середа, 05.10.2011)
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70078
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0235-3490
language Ukrainian
last_indexed 2025-11-26T16:12:25Z
publishDate 2012
publisher Інститут археології НАН України
record_format dspace
spelling 2014-10-28T06:15:00Z
2014-10-28T06:15:00Z
2012
Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр.
0235-3490
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70078
uk
Інститут археології НАН України
Археологія
Хроніка
Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
«Archaeology» journal Editor’s Open Letter to Ukrainian Mass Media
Article
published earlier
spellingShingle Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
Хроніка
title Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_alt «Archaeology» journal Editor’s Open Letter to Ukrainian Mass Media
title_full Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_fullStr Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_full_unstemmed Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_short Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_sort відкритий лист редколегії журналу "археологія" до мас-медіа україни
topic Хроніка
topic_facet Хроніка
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70078

Ähnliche Einträge