Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.

Розглядається конструкція, походження та еволюція шаблі кочовиків VII—VIII ст. і статусне значення ефеса. Предложена методика обмера клинков, которая позволяет выявить некоторые закономерности конструкции и особенно установить роль обоймы. The methodology of blades measurement is proposed which allo...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія
Date:	2012
Main Authors:	Голубєв, А.М., Голубєва, І.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут археології НАН України 2012
Subjects:	Статті
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70084
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт. / А.М. Голубєв, І.В. Голубєва // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 42-54. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859896898958131200
author	Голубєв, А.М. Голубєва, І.В.
author_facet	Голубєв, А.М. Голубєва, І.В.
citation_txt	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт. / А.М. Голубєв, І.В. Голубєва // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 42-54. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія
description	Розглядається конструкція, походження та еволюція шаблі кочовиків VII—VIII ст. і статусне значення ефеса. Предложена методика обмера клинков, которая позволяет выявить некоторые закономерности конструкции и особенно установить роль обоймы. The methodology of blades measurement is proposed which allows to identify certain structure regularities and to determine the role of iron band.
first_indexed	2025-12-07T15:54:45Z
format	Article
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 42 Механізми та причини заміни європейськими кочовиками дволезової клинкової зброї на од нолезову, а згодом — шаблю, досі нез’ясовані. Тому заважає відсутність єдиних підходів до виміру та класифікації палашів і шабель за раннього етапу їх побутування, що ускладнює зіставлення подібних зразків зброї з різних ре гіонів і гальмує з’ясування шляхів розповсюд ження інновацій в озброєнні номадів. Спро буємо простежити витоки та еволюцію шаб лі, звернувшись до виробів VII—VIII ст. Таке хронологічне обмеження спричинене тим, що найціннішу інформацію дають зразки саме цього періоду. Серед спеціальних досліджень із вказа ної теми відзначимо роботу М.Я. Мерперта, що переважно базується на матеріалі салтово маяцької та сарматської культур, а також М.В. Гореліка, який опирався на широке коло джерел з території від Китаю до Угорщини. Ці © А.М. ГОЛУБЄВ, І.В. ГОЛУБЄВА, 2012 дослідники висунули дві основні та найбільш аргументовані версії щодо виникнення шаблі. М.Я. Мерперт вбачав її витоки в еволюції піз ньосарматського меча (Мерперт 1955, с. 160), натомість М.В. Горелік вважає, що легкі одно лезові клинки імперії Хань перетворилися на шаблю в руках аварських воїнів, що прийшли до Європи (Горелик 1995, с. 392—393). Як бачи мо, концепції різнобічно демонструють пере ростання однієї зброї в іншу, але не розкрива ють механізм такої трансформації. Як вказувалося, розв’язанню проблеми за важає відсутність сталої термінології, а також єдиної системи вимірів, що виливається в різ ну інтерпретацію однакових клинків окреми ми дослідниками. При визначенні клинка як шаблі одні автори брали до уваги виключно ха рактеристики штаби (Корзухина 1950, с. 80, 82; Плетнева 1967, с. 158; Комар 1999, с. 129), інші переважно робили наголос на способі нане сення удару, його наслідках і характеристиках штаби (Мерперт 1955, с. 152—154; Кирпични А.М. Голубєв, І.В. Голубєва ОДНОЛЕЗОВА ЗБРОЯ З ДОВГИМ КЛИНКОМ КОЧОВИКІВ VII—VIII cт. Розглядається конструкція, походження та еволюція шаблі кочовиків VII—VIII ст. і статусне значення ефеса. К л ю ч о в і с л о в а: середньовічні кочовики, шабля, обойма, типологія, хронологія, походження, рангова семантика ефеса. However, basing on some of the listed components (burial customs, numismatic finds, and some epigraphic monuments), an attempt was made recently to widen the borders of Olbian state and add to it the NorthWestern Crimea and Ancient Greek settlements near Odesa at certain chronological stages. Concerning the NorthWestern Crimea (Panske 1 settlement, Karadzhynske and Chaika hillforts), it is more logical to connect their rise to the settling activity of other Ionian centres of the north coast of the Black Sea, first of all to Kerkinitis. Finds of epigraphic documents (graffiti) related with Olbians at Panske 1 the author explains by the possible presence of exiled malconents from Olbia at this settlement during the periods of political struggle in the state: from the tyranny overthrow to the win of parties with radical democratic orientation in the postZopyrion period. Raise of Ancient Greek settlements in the area between Tyligul Estuary and Gulf of Odesa in the turn of the 5th and the 4th c. BC probably should be related with the new wave of Ionian epoikiai at the north coast of the Black Sea for whom there was not enough place within historically set polis borders due to various reasons. Finds of Olbian coins at these settlements and similarity to material and spiritual culture of Olbia evidence that the settlements unconditionally belonged to the sphere of political, economic, and cultural interests of Olbian state and formed a part of its inner market. It is not excluded that these lands were under Olbian administrative and sacral protectorate. Perhaps it was this period when the considered region habitants obtained generalizing name «Mixhellenes», i.e. expatriates from various Ionian cities, used within the milieu of native Olbians until the time of Olbian Decree in honour of Protogenes where the Mix hellenes are mentioned. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 43 ков 1966, с. 62), зауважуючи, зокрема, на зміні руків’я залежно від еволюції штаби (Мерперт 1955, с. 150). Не уточнює визначення шаблі й характеристика способу нанесення удару з по гляду його прямолінійності — шабля дозволяє поєднати в одному русі обидві його фази (вра зити та вилучити) (Соловьев 1985, с. 152). Але достеменно невідомо, чи використовувався в давнину саме прямий удар. Шаблею можна рубати як мечем, а мечем — як шаблею, але в останньому випадку ефективність дії удару буде незначною внаслідок використання зброї не «за призначенням». Ми скористалися понятійним апаратом, розробленим фахівцями з воєнної історії. Па лаш (від угорського palios) — холодна рубаль на та кóлюча зброя з прямим і довгим (близь ко 85,0 см) однолезовим клинком з двобічно загостреним кінцем, який винайшли в XVI ст. (Военный... 1986, с. 533). Однак рівноправним є й термін «однолезовий меч». Назва «палаш», хоча й з’явилася пізніше, сповна підходить до певного різновиду однолезових клинків VII— VIII ст., тобто дозволяє використати її у класи фікації. Шабля (від угорського szablya; szabni — різати) — рубальна або рубальнокóлюча хо лодна зброя у вигляді сталевого викривленого клинка з лезом на вигнутому боці, що закінчу ється вістрям, і ефесом (там само, с. 649). Таким чином, досліджувану зброю ми по ділили на два різновиди: палаші (з прямою штабою) та шаблі (з викривленим клинком). У тому випадку, коли різновид встановити не можливо, використано термін «клинок». Цей же термін задіяний також у контексті опису шаблі чи палаша як синонім цих назв. Фор мулювання вужчих визначень, на нашу думку, призведе до нівелювання особливостей зброї, які притаманні їй тільки в певному хроноло гічному діапазоні та етнокультурному середо вищі. Стисле визначення шаблі містить всі необхідні її характеристики, але має низку ла кун, насамперед не враховує нахил руків’я до леза та його співвідношення з викривленням штаби. Щоб встановити це співвідношення, слід визначити, з яких основних частин і меха нізмів складається шабля та яке призначення вони мають. Такими в ранній шаблі є: — полотно (штаба з хвостовиком для ру кі в’я) (рис. 1, 5); — ефес, до якого входить хрестовина та де талі обкладок руків’я з їхніми елементами: за клепки і навершя (рис. 1, 3); — обойма (рис. 1, 4), розміщена на хвосто вику між хрестовиною та штабою (рис. 1, 6, 7). Обмір палашів і шабель складається з декіль кох етапів. Кожен дослідник обирає для цього власний підхід. Перший етап — це визначення довжини, ширини та товщини артефакту зага лом і окремих його складових. Спосіб виміру ширини та товщини клинка й ширини, висо ти та довжини хрестовини є більшменш уні версальним. Інша справа з довжиною клинка та зброї загалом. Кожен фахівець підходить до цього індивідуально, і дослідники не вказують спосіб вимірювання (Корзухина 1950). Спира ючись на літературні джерела, можна виділити два основні методи. Згідно з першим довжина клинка вимірюється від кінчика до хрестовини біля обуха, довжина загалом — до кінця руків’я або хвостовика (Плетнева 1973, с. 17), згідно з другим — довжина клинка вимірюється від кін чика до хрестовини з боку леза, довжина зага лом — до кінця руків’я або хвостовика (Кир пичников 1966, с. 67). Таким чином, заміри прив’язуються до обуха або леза. Другий етап — це встановлення кривизни клинка, при визначенні якої від найвищої точ Рис. 1. Методика вимірів і основні частини шаблі: 1, 2 — методика заміру клинка; 3 — хрестовина; 4 — обой ма; 5 — основні елементи полотна; 6 — місце роз ташування обойми; 7 — прийнята система виміру кута нахилу хвостовика руків’я до леза ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 44 ки леза опускається перпендикуляр до відрізка, проведеного від вістря до леза (там само) або обуха біля хрестовини (Плетнева 1973, с. 17). Отримані результати обох способів можна звести до однієї системи, якщо, відповідно, до дати чи відняти ширину штаби біля хрестови ни. Але невідомою лишається ширина штаби в місці заміру кривизни, як і кут кривизни клин ка. Вважаємо доцільним прив’язувати виміри до леза, оскільки, зрештою, нас цікавить його кривизна. Третій етап — вимір кута нахилу хвостовика руків’я до леза. За розташування хрестовини на площині в 180°, від центральної її осі будуєть ся перпендикуляр; і промені кутів А і В (бічні сторони хвостовика) продовжуються до їхньо го перетину. Після цього з центру хрестовини проводиться лінія до точки перетину променів кутів А і В і вираховується кут L нахилу хвос товика до леза (рис. 1, 7). Інакше кажучи, ви мірюється різниця між перпендикуляром до осі хрестовини та віссю хвостовика зі сторони леза (Плетнева 1973, с. 18; Евглевский, Потемкина 2000, с. 120, 133). Подібний метод, але дещо від мінний, використав А.М. Кирпичников (Кир пичников 1966, с. 67): дослідник вимірював кут, утворений віссю верхньої третини клинка з ві ссю хвостовика. Методика вимірювань шабель, запропонована С.О. Плетньовою, визнана біль шістю дослідників і стала загальновживаною. При використанні наведеного методу з його варіаціями не наводяться кути C і D від лінії площини хрестовини до обуха та леза (рис. 1, 7). І якщо ці виміри поєднати із даними щодо нахилу хвостовика руків’я, неминуче виникає проблема зведення до єдиної системи нахи лу руків’я (або хвостовика), що вимірюється в градусах, і кривизни штаби або леза, що ви мірюється в метричних величинах. Без кутів C і D зрозуміти, як співвідноситься кут нахилу хвостовика руків’я з викривленням самої шта би та як він розташовується відносно вістря клинка, стає практично неможливо. Робити будьякі висновки про клинок у цілому важко через те, що виміри провадяться в різних ве личинах (градуси, метри) та без урахування від загального контексту. Опису габаритів конфі гурації обойми немає взагалі, і переконливого пояснення цій деталі поки що не надано. Де які вчені в кращому випадку констатують на явність на клинку цієї деталі, не уточнюючи її призначення. Інші приписують їй функцію закріплення хрестовини (Кирпичников 1966, с. 68; Крыганов 1987, с. 72; Евглевский, Потем кина 2000, с. 122) або захисту пальців від порі зу при нанесенні кóлючого удару при виконан ні його з захопленням клинка через хрестови ну, так зв. рікассо (Каминский, Каминская Цокур, 1997, с. 61). Загальновизнаним також є технологічний процес збирання (рис. 1, 6, 7), коли на хвостовик насаджується обойма, потім монтується хрестовина та відповідно до кута L (кута нахилу хвостовика до леза) прикріплю ються заклепками обкладинки руків’я та за кріплюється навершя. Наведені способи вимірювань ми вважаємо неправильними, так само як і процес збиран ня. Тож пропонуємо принципово іншу систе му вимірювань. Для з’ясування співвідношен ня кутів ми (теоретично) розмістили шаблю в систему координат. У першому варіанті хрес товина розміщена під прямим кутом до осі х (рис. 1, 1), і негативні показники осі х відобра жають глибину кривизни леза. У другому варі анті (рис. 1, 2) лезо до початку його викривлен ня розміщене на горизонтальній поверхні (осі х). Таким чином отримано систему координат, де ху — кривизна штаби, кут n — піднесення вістря над віссю х, а кут N — кут піднесення ві стря над лезом. В обох варіантах має значен ня система координат, хорда й кути. Вимір на конкретних зразках клинкової зброї 1 параме трів х, у, ху та кутів n, D і N і співвідношення їх між собою дозволив виявити низку закономір ностей і встановити роль обойми, а саме: — вісь ефеса не є продовженням осі полот на, інакше кажучи, вісь штаби не співпадає з віссю ефеса (рис. 2, 3—5; 3, 3—5); — вісь руків’я розміщена під прямим кутом до осі хрестовини (рис. 2, 1; 3, 1), тож ефес конструк тивно жорстко поєднує руків’я з хрестовиною; — кут між хрестовиною та лезом (D) мен ший за прямий (рис. 4, 1); — кут між віссю хрестовини і руків’ям (А) більший або дорівнює прямому (рис. 4, 2, 3); — кут R — кут нахилу руків’я до хрестовини з боку леза дорівнює А–90° = R (рис. 4, 3); — кут Z — кут нахилу ефеса до леза дорів нює 90°–D (рис. 2, 3, 4; 3, 3, 4); — кут S — кут нахилу руків’я до леза являє собою суму кутів R і Z; — кут N — кут піднесення вістря над лезом дорівнює сумі кутів Z + n = N; — хорда — завжди постійний відрізок у кон кретного зразка між вістрям та лезом біля хрес товини. 1 Висловлюємо щиру подяку директору Музею археоло гії та етнографії Слобідської України Харківського на ціонального університету ім. В.Н. Каразіна В.В. Скир ді за надану можливість ознайомитися зі зброєю. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 45 Для надійного застосування клинка важли вим є розміщення центральної осі руків’я до хрестовини під кутом 90°, у такому разі хрес товина не буде заважати пальцям (рис. 2, 2; 3, 2). Викривлення руків’я необхідне, аби воно в завершальній фазі удару не впиралося в руку за зап’ястком. Штаба біля хрестовини завжди ширша або має виступ (рис. 1, 5). Через попе речний перетин штаби у вигляді трикутника або п’ятикутника (рис. 1, 5) поздовжній (фі зичний) центр ваги клинка не співпадає з його геометричним центром. Висота обойми завжди більша за ширину штаби, тобто обойма корегу вала цей дисбаланс. Збільшення довжини обой ми зменшувало кут N за рахунок подовження штаби. Хвостовик завжди вужчий за обкладин ки руків’я, тобто є межею як для викривлення руків’я (для зручності нанесення рубального удару), так і вибору кута нахилу ефеса. Таким чином, функція обойми полягає в тому, що: по перше, залежно від її конфігурації (співвідно шення довжини та висоти сторін), змінювалося співвідношення кута нахилу ефеса (Z) до леза за галом та, як наслідок, руків’я окремо; подруге, залежно від довжини обойми, з одного боку від хрестовини змінювалося співвідношення кута нахилу руків’я (S) та кута підвищення ві стря над лезом (N), з іншого – забезпечувалися максимально комфортні умови для закріплен ня руків’я на хвостовику; потретє, висота обо йми корегувала дисбаланс між геометричним і фізичним центрами штаби та давала змогу спо лучити їх з центром хрестовини. Головною функцією обойми вважаємо вик ривлення ефеса в цілому (хрестовини і руків’я одночасно). Тобто обойма надавала широкі мож ливості для суттєвого спрощення монтажу ефе са та наданню клинку бажаного балансу. Саме така функція, на нашу думку, закладе на в хабакі японських мечів (по суті це шаблі), але ефес викривлений у бік обуха. Викорис тання обойми на палашах і шаблях створювало коліно (важільпротивагу) та дозволяло мані пулювати ним. Для кращого розуміння її ролі на рисунках навмисно показані знач ні викрив лення конфігурації обойми та незначне розши рення штаби біля хрестовини. З урахуванням довжини штаби навіть мінімальні зміни в про порціях обойми, непомітні не озброєним оком, призводили до зміни балансу клинка в цілому. Геометрія обойми могла бути різною залежно від місця переходу штаби в хвостовик руків’я. Пряма штаба в поєднанні з нахиленим ефе сом надає можливість ефективніше нанести кóлючий удар за рахунок виведення на одну пряму вістря клинка та витягнутої руки — кли нок немов продовжує руку. Якраз такі клинки були в Глодосах і Перещепині (рис. 5, 13, 14). Але руків’я було рівне та прямокутної форми (мається на увазі поздов жня проекція, в попе речному перетині вони мають овальну форму). Такий висновок можна зробити за обкладка ми (щічками) руків’я та навершя — воно було дуже високе й пряме. Наявність коліна розвертала поперечний і поздовжній центри ваги клинка по діагона лі, а загальний центр його ваги зміщувався до обуха. Рубаючи, такий клинок, по суті, розсі кав вістрям, наносячи рвані рани подібно до фалькати, хоча вага зброї лишилася незмін ною. Нанесення прямолінійного удару, з поєд нанням в одному русі ураження та вилучення, принаймні ранніми шаблями неможливе. Січа в кінному бою передбачала нанесення швид ких ударів та під різними кутами до цілі. За промаху можна було влучити у власного коня або власну ногу чи втратити рівновагу — нахи литися в бік власного удару та потрапити під Рис. 2. Схема монтажу ефеса з прямокутним викрив леним руків’ям: 1, 2 — послідовність монтажу та кути між хрестовиною та руків’ям; 3—5 — зіставлення осей ефеса та штаби ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 46 зустрічний. Тож будьякий удар від самого по чатку завжди мав завершену траєкторію неза лежно від того, влучить він у ціль чи ні. Цей принцип інтерференції закладений в усіх єдиноборствах — удар рукою завжди як удар батогом. Замах клинком починається від плеча всім тілом, потім включається лікоть, а далі викидається кисть. Зрештою, всі окре мі швидкості складаються в одну найбільшу в момент досягнення цілі клинком. Такий удар найчастіше помилково називають «ударом з відтяжкою». Кривизна леза повторювала вигин батога в момент удару кінчиком. Цей інтер ференційний удар завжди сповнений більшої енергії порівняно з прямолінійним. Намаган ня збільшити площину та глибину проникнен ня такого удару, не збільшуючи вагу клинка, і призвело до викривлення робочої його части ни в бік зміщення центру ваги. Тобто, викрив лення штаби було потрібне для підсилення ру бального удару за наявності коліна, яке забез печувало потужний кóлючий удар. Одночасно змінилося й руків’я — ближча до навершя час тина викривилася в бік леза для зручності нане сення рубального удару, аби воно не впиралося в руку за зап’ястком у завершальній його фазі. Такі зміни відобразилися й на наверші — воно стало набагато нижчим. Хвостовик руків’я на хиляли в бік леза приблизно, а потім коригува ли вже нахил ефеса за допомогою обойми. Слабко вигнута штаба з нахиленим до леза ефесом забезпечувала однаково потужний кóлючий і рубальний удари. Згодом прагнен ня підсилити рубальний удар, за збереження кóлючого, призвело до викривлення клинка та, як наслідок, — ефеса за допомогою обой ми. Таке викривлення ефеса могло призвести до зниження міцності шаблі. Щоб уникнути цього, почали робити руків’я трапецієподібної форми, тобто ширшим біля хрестовини, що плавно звужувалося до навершя (рис. 3). Це відбилося в зміні навершя — воно стало наба гато вужчим та також трапецієподібним. Через будову кисті та спосіб охоплення нею шаблі був збільшений кут нахилу трапецієподібно го руків’я до леза та створено коліно. Ці зміни сталися вже після розглянутого тут часу. Але ми не виключаємо й інший варіант — винайдення трапецієподібного руків’я потягло й більше викривлення штаби. Стосовно кочів ницьких шабель, особливо ранніх, слід гово рити про їхню властивість сікти (як батогом чи різкою). Різне співвідношення викривлення штаби та ефеса (руків’я) засвідчує тенденцію саме такої властивості клинка в бік збільшення глибини та площі проникнення або збережен ня кóлючого удару (кóлючосічні або січно кóлючі клинки). Рання шабля — це універсальна зброя з од наково ефективними ударами обох властивос Рис. 3. Схема монтажу ефеса з трапецієподібним ви кривленим руків’ям: 1, 2 — послідовність монтажу та кути між хрестовиною та руків’ям; 3—5 — зіставлення осей ефеса та штаби Рис. 4. Методика виміру нахилу ефеса та руків’я до леза: 1 — без руків’я; 2 — з прямокутним руків’ям; 3 — з тра пецієподібним руків’ям. Умовні позначки: А — кут між віссю хрестовини та руків’ям; D — кут між хресто виною та лезом ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 47 тей. Тож вважаємо некоректним з’ясовувати кут нахилу хвостовика руків’я до леза. За від сутності руків’я та неможливості встановити його конфігурацію та розташування (відсут нє навершя) важливо визначити кут нахилу ефеса в цілому (хрестовини та руків’я) до леза (рис. 4). Правильний, з нашого погляду, тех нологічний процес монтажу ефеса наведено на рис. 2 і 3. Відповідно до цього вимірюван ня кута нахилу руків’я та ефеса до леза повин не виконуватись, як вказано на рис. 4. Також очевидно, що кут Z (кут нахилу ефеса до леза в шаблі) повинен бути меншим або дорівню вати куту N, тобто куту піднесення вістря над лезом. Таким чином, викривлення штаби — це графік ху, а кривизна клинка в градусах зага лом — сума кутів S і N. Маніпуляції з обоймою могли провадити після виготовлення клинка — в процесі під гонки ефеса та досягнення необхідного балан су, можливо, з урахуванням побажань власника (зріст, довжина руки, орієнтація на властивості враження клинка) або на різних етапах життя (мірою дорослішання, збільшення довжини руки, опанування новими навичками та при дбання досвіду, переорієнтації з однієї техніки нанесення удару на іншу тощо). То не вимага ло вносити кардинальні зміни ні в штабу, ні в руків’я. Треба було лише замінити обойму на іншу чи надати їй нову конфігурацію та зроби ти нові отвори під заклепки в хвостовику. Ви бір довжини та балансу зброї міг залежати від антропологічних даних власника та, ймовірно, і від коня (висока чи низька порода). Форма хрестовини (рис. 1, 3) у вигляді ви довженого ромба (за рахунок відростків у бік руків’я та штаби) витікає з її функціонально го призначення — фіксувати обойму та скріп люватися з нею, а також фіксувати обкладки руків’я. Ромбічне розширення могло бути орі єнтиром для вибору кута нахилу ефеса до леза, вказуючи напрям за площиною штаби на вістря або на необхідну ділянку викривлення, тобто слугувало для визначення глибини проникнен ня та площини ураження. Вважаємо, що все те робили згідно побажань замовника — кон кретної особи. Таким чином, вагоме значення в шаблі належить співвідношенню кутів нахилу ефеса (руків’я) та піднесення вістря над лезом з викривленням штаби, що витікає з її балансу Рис. 5. Класифікація однолезової кочів ницької зброї з довгим клинком VII— VIII ст.: 1 — Боча; 2 — Кубабонь; 3, 13 — Перещепине; 4 — Кунагота; 5 — Кеш кемет; 6 — УчТепе; 7 — Виноградне, курган 5; 8 — Сивашівка; 9 — Чапаєвський; 10 — Мадараш; 11 — Кишзомбор «О», по ховання 2; 12 — СевгарШаполдая; 14 — Глодоси; 15 — Дюрсо, поховання 248 ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 48 вання між нанесенням ефективного рубального та кóлючого ударів. Щоб вважати клинок ша блею в VII—VIII ст., до наведеного на початку статті визначення слід додати наявність коліна в поєднанні з викривленою штабою. В одній з останніх робіт з класифікації ша бель, але пізньокочівницького часу, є цінна ін формація, але водночас і деякі невідповідності між змістом і реаліями. Її автори зробили ти танічну працю, і кількість опрацьованих клин ків вражає (Евглевский, Потемкина 2000). Але вони припустилися методичної помилки, яка не дозволяє вповні скористатися їхніми вис новками. У вимірюванні нахилу хвостовика руків’я до леза (там само, рис. 5, 8) кути між хрестовиною та лезом і між обухом і хрестови ною показані як 90°, але на інших ілюстраціях, де шаблі зображені повністю (там само, рис. 2 та 3), ці кути інакші. Крім того, допущено низ ку термінологічних помилок (там само, с. 120, 134) — клинок з Каїрки віднесений до шабель і неправильно використаний термін «єлмань». Такі помилки, на наш погляд, ламають усю систему типології. Додамо, що типологізація тільки на основі характеристик штаби без ура хування особистих даних власника не може бути повною. Як ми намагалися довести, вибір зброї та орієнтація на її властивості значною мірою були зумовлені суб’єктивними чинни ками. Але для нашого дослідження важливо те, що завдяки обробці значної кількості матеріа лу стало можливим простежити використання обойми на шаблях до ХІV ст. Відсутність серед опублікованих матеріалів необхідних для нас вимірювань ускладнює де тальнішу класифікацію клинків і унеможлив лює виділення типів на ґрунті співвідношення викривлення штаби та руків’я та вирахувати кривизну клинка в градусах. Так само ми не можемо скористатися статтями та публікаці ями, в яких не відображені необхідні для ти пології частини клинкової зброї: наприклад, подано тільки один ракурс хрестовини, немає чіткого опису клинка (кривий чи прямий) або знахідка дуже погано збереглася та ін. Через це ми скористалися лише джерелами, придат ними для типології, що походять зі зведень і окремих пуб лікацій з розкопок кремаційних могильників Подонців’я: Нова Покровка, То полі (Мерперт 1955, рис. 3, 5—7), П’ятницьке (Михеев 1985, рис. 12; 19), Суха Гомольша (Крыганов 1989, рис. 2, 1—5; Аксенов, Михеев 2006, рис. 11, 1; 40, 10), Червона Гірка (Михе ев 2004, рис. 3, 1, 2), а також Чорноморського узбережжя: Борисово, Дюрсо (Мерперт 1955, рис. 3, 1—4; Комар 2006, рис. 20, 5, 6; 30, 26), а ще інгумаційних поховань і комплексів пе редсалтівського часу (Гавритухин 2001; Ко мар 2006; Комар, Кубышев, Орлов 2006). Че рез строкатість матеріалу рисунки наведені без масштабу. Відтак, досліджувану зброю розділено на два різновиди: 1) з прямою штабою — палаші та 2) з викривленою — шаблі. Критерієм для подальшого впорядкування, поділу на групи, обрано кривизну ефеса (викривлений/неви кривлений), на типи — вигляд і оформлення хрестовини, а на варіанти (те стосується тіль ки зброї з викривленим ефесом) — специфіку кінців хрестовини. До першої групи відносяться тільки пала ші з прямим ефесом, хрестовина в яких не ви конувала функцію захисту руки та має вигляд муфти, що розділяє штабу та руків’я. За спосо бом оформлення цієї деталі їх можна розділити на два типи: з декором, що імітує хрестовину у вигляді бляшок ремінної гарнітури (рис. 5, 1—5), та гладенькі (рис. 5, 6—12). Розбіжності у формі верхівки не враховуються. В перетині клинка та способі влаштування руків’я різниці між типами не спостерігається. До другої групи віднесені палаші та шаблі з викривленим ефесом, хрестовина яких виконує функцію захисту руки та має ромбічне розши рення в центрі. Залежно від оформлення кінців хрестовини їх поділено на два типи (рис. 6). Пер ший — з фігурними кінцями, що, своєю чергою, поділений на два варіанти: а — з цибулиноподіб ними дисковими закінченнями з кількома під варіантами A—F та в — у вигляді круглого або овального диска. Другий тип — з хрестовиною з простим закінченням, що поділяється на два варіанти: а — сторони хрестовини плавно звужу ються від центру до кінців та в — з паралельни ми сторонами. Попередньо зауважимо, варіанти розміщено згідно їх хронології (рис. 6). Харак терною рисою хрестовини клинків першого типу є обов’язкова наявність аплікації у вигляді ромба посередині їхньої лицьової сторони. Хрестовини клинків другої групи за спосо бом виготовлення поділяються на суцільні ці лісні та суцільні з трикутними вирізами по бо ках від отвору для хвостовика, а також складні (на рис. 6 вони, відповідно, позначені числами 1—4). Як і в першій групі, суттєвої різниці в пе ретині клинка та влаштуванні руків’я не спо стерігається, інші відмінності носять хроноло гічний характер. В обох групах є зброя першого типу, яку ви явлено в «багатих» похованнях. У першій гру ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 49 пі — це палаші з княжих поховань Боча, Куба бонь, Кунагота, Кешкемет, специфічні тільки для Іго середньоаварського періоду (Гаври тухин 2001, с. 147), та комплексу з Переще пиного (рис. 5, 1—5; Гавритухин 2001, рис. 52, 5; Комар 2006, рис. 38, 1—4); у другій групі — клинки першого типу передсалтівського часу з Вознесенки (рис. 6, В—D), Глодос (рис. 5, 14; 6, Е) та Перещепиного (рис. 5, 13; 6, А) (Комар 2006, рис. 10, 1; 20, 1—4). Ці винятково бага ті поховальні та поминальні комплекси були влаш товані на честь представників родової знаті (Амброз 1981, с. 19—20). Певно до верхів ки, але нижчого рангу, належав воїн з похован ня 134 Борисово, в якому від клинка зберегла ся тільки хрестовина (рис. 6, F; Комар, 2006, рис. 20, 5). У римській армії фібули з цибуле подібними голівками були свого роду розпіз навальними знаками (Щукин 2005, с. 321, 326, 547, 549), і, вірогідно, якимось чином їх зміс товне навантаження пізніше використовува лося в армії Візантії та було перейняте кочови ками й перенесене на зброю. Шаблі з поховань в ОзоріТотипусті та Ігарі з погляду на вигляд хрестовини можна віднес ти до типу Ів групи ІІ. Але за перетином кон струкція хрестовин не підпадає під нашу кла сифікацію, та саме вона виключає можливість використання обойми (хрестовина не зможе закріпитися на обоймі ромбічними виступами чи притиснути її до штаби упором). Крім того, з огляду на форму скоб піхов цих шабель вони хронологічно близько стоять до дати похован ня кургану 5 курганної групи Крива Лука XXVII в Поволжі, де клинок супроводжували анало гічні скоби (ФедоровДавыдов 1984, рис. 6, 7), а Рис. 6. Типологія зброї групи ІІ та хронологічний розподіл варіантів ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 50 конструкція хрестовини теж пластинчаста (там само, с. 88). На шаблі з Іванчів з Рподібними скобами для піхов хрестовина не зберегла ся, що унеможливлює віднесення її до якоїсь групи чи типу (Гавритухин 2001, рис. 53, 1—3). Враховуючи, що для аварських шабель харак терне пряме та рівне руків’я, невикривлений ефес та інакша схема його монтажу, можна ду мати, що маємо справу з копіюванням форми, але не технології. Значна кривизна аварських екземплярів, на нашу думку, спричинена візу альним ефектом збільшення кривизни клинка. Він виникає за поєднання викривленого ефеса з викривленою штабою. Шаблі середньоавар ського періоду, таким чином, демонструють намагання наслідувати новий різновид зброї. У салтовомаяцьких комплексах хрестови на з фігурними дископодібними кінцями є ті льки на шаблях, виявлених у похованнях 175 і 252 Сухої Гомольші (рис. 6, тип Iа3; Крыганов 1989, рис. 2, 3, 5), П’ятницькому та Червоній Гірці (рис. 6, тип Iа2; Михеев 1985, рис. 12; 19; 2004, рис. 3, 1, 2). Ці комплекси порівня но з іншими також виділялися багатством по ховального інвентарю та різноманітністю зброї (Крыганов 1989, с. 100). Клинки другого типу обох груп супроводжу вали поховання заможних воїнів, але тих, котрі не належали до правлячої верхівки суспільства. У першій групі це палаші з Р і Dподібними ско бами, відомі в комплексах «середньоаварського» періоду (рис. 5, 10—12; Гавритухин 2001, с. 141, 147) і широко представлені в похованнях перед салтівського часу Північного Причорномор’я (рис. 5, 6—9; Комар 2006, рис. 44, 1—5; Ко мар, Кубышев, Орлов 2006, рис. 18). У другій групі зброя другого типу представлена і пала шами, і шаблями, що відомі в перед і салтів ський часи. Показовими є хрестовини клинків з Борисово (рис. 6, тип IIа1, Н, IIа2; Мерперт 1955, рис. 3, 1—3; Комар 2006, рис. 20, 6) і по ховання 248 Дюрсо (рис. 5, 15; рис. 6, G; Комар 2006, рис. 30, 26). Такий тип розповсюджений у салтовомаяцькій культурі (рис. 6, ІІа1—3; ІІв1—3) та широко представлений у рядових во їнських кремаційних похованнях Подонців’я: Тополі та комплекс I Сухої Гомольші (рис. 6, IIв1; Мерперт 1955, рис. 3; 7; Аксенов, Михеев 2006, рис. 11, 1), комплекс XV могильника Суха Гомольша (рис. 6, IIв2; Крыганов 1989, рис. 2, 1), вкажемо й клинок з випадкових знахідок за 1,0 км від згаданого пункту (рис. 6, IIв3; Аксьо нов 2005, рис. 1, 4), два клинки з комплексів 1 і 2 НовоПокровського могильника (рис. 6, IIв; Мерперт 1955, рис. 3; 5; 6). Аналіз поховального інвентарю зі зброєю обох груп вказує на зв’язок клинка з певною хрестовиною зі статусом небіжчика. Палаші першої групи першого типу з яскраво оздобле ною хрестовиною та руків’ям поєднуються в похованнях з багатим інвентарем. На хресто винах другого типу клинків декор відсутній, і такі зазвичай супроводжують небіжчиків з простішим інвентарем. Аналогічний зв’язок спостерігаємо щодо другої групи: в похован нях подібні вироби корелюються з багатством і пишністю іншого супроводу. На наш погляд, нині спроби звести до єди ної хронологічної системи старожитності Аварського каганату та степових комплексів Північного Причорномор’я зайшли в глухий кут і дебатуються (Гавритухин 2001, с. 45—46; Комар 2006, с. 121—125). Для нашого дослід ження важливим є факт наявності в Переще пинському комплексі клинків обох розгля нутих груп (рис. 5, 3, 13), а також Рподібних скоб оформлення піхов, які представлені в обох групах (рис. 5, 6—15). Це дозволяє го ворити про часткову синхронність обох груп зброї. Розробки хронології салтовомаяцьких старожитностей О.В. Комара дозволяють дату вати вужче окремі клинки другої групи. Склад ні хрестовини на шаблях першого типу (рис. 6, типи Іа3, Ів3) з’явилися в перехідному гори зонті I/II (Комар 1999, с. 129). Ми використа ли термін «складні», оскільки просто викувати таку хрестовину неможливо, і, виходячи з ві зуального огляду зразків, дійшли висновку, що використано або зварювання, або спаювання, але сказати певно без спеціального досліджен ня неможливо. Поява саме складних хрестовин (рис. 6, 5) інноваційної для салтовомаяцької культури конструкції і свідчить про застосу вання нової технології у виготовленні цієї де талі обох типів шабель (рис. 6, типи Iа3, Ів3, IIа1, ІІв1). Ця інновація дозволила надійно скріпити всі складові шаблі в її хрестовині, що досягалося для обох типів складних хрестовин розміщенням біля її центру обойми та деталей обкладок руків’я (рис. 6, 5). Але фіксація самої хрестовини відтепер досягалася тільки упором в обойму та обкладками, які входили в середи ну хрестовини. Цей принцип використовували й надалі при виготовленні шабель, хрестовини яких уже су цільно викувані (рис. 6, IIа4; тип 2 за: Кирпич ников 1966, рис. 13), а обойма стала Lподібною для надійнішої фіксації на штабі. З розміщен ням обкладок і обойми всередині хрестовини стала можливою поява нових типів — без від ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 51 ростків (там само, рис. 13, типы I, Iа), хоча про довжували користуватися й старим. Способи їх скріплення копіюють салтовомаяцькі (рис. 6, 5) і описані А.М. Кирпичниковим разом з при значенням ромбічного розширення, яке, крім визначення місця розташування коліна, набу ло й нової функції (там само, с. 68—69). Але їх аналіз виходить за межі нашого дослідження. Шаблі з хрестовиною другого типу стали кла сичними та дожили з незначними змінами до козацького часу (Археологія... 1997, рис. 51, 1—4). Їх модифікували трохи за рахунок збіль шення висоти середніх відростків на хрестови ні в обидва боки — вздовж штаби та руків’я. Для з’ясування часу та місця появи шаблі ключове значення має друга група клинків. Її специфічною особливістю є наявність на хвос товику обойми для викривлення ефеса, поміж хрестовиною та штабою, що має з обох боків скіс до клинка для зручності його вкладання до піхов. Особливою також є форма ромбіч ної хрестовини з виступами. Як вказувалося, виступи були призначені для надійнішої фік сації хрестовини, обойми та обкладок руків’я. В пропорціях хрестовин ранніх зразків (рис. 6, Іа, А—Е) висота приблизно однакова з дов жиною, а в пізніших довжина завжди помітно більша за висоту (рис. 6, Іа2, Іа3). Руків’я теж еволюціонує: на ранніх зразках воно прямо кутне з високою верхівкою та пряме (рис. 5, 13, 14). Поступово висота його зменшується (рис. 5, 15), набуваючи в салтівський час брус коподібної форми (рис. 2) і лишаючись такою до появи у ІХ ст. трапецієподібного руків’я з відповідною верхівкою (рис. 3). Таким чином, першими археологічно засвідченими шаблями є клинки з Вознесенки. Зброя звідси вперше по єднує коліно з викривленою штабою. Клинкова зброя Китаю, Кореї та Японії, що в конструкції має обойму (хабакі), копіює технологію номадів. Механізм цього запозичення вимагає окремо го дослідження, що зводиться до встановлення хронології: запозичення відбулося на етапі Пе рещепиного чи Вознесенки? Відтак очевидно, що специфічною та обо в’я зковою деталлю для ранньої шаблі є обойма. Як відзначалось, етимологія слова «шабля» міс тить угорське szabni — різати. Усі ранні шаблі, за термінологією нового часу, належать до випрям лених клинків і найбільше нагадують шашки зразка 1881 р. (Кирпичников 1966, с. 67). Назва останньої походить від кабардиночеркеського «са`шхо» — дослівно, довгий ніж (Военный... 1986, с. 814). У такої зброї через слабку кривизну функції розсікання та уколу однаково ефектив ні. Таким чином, назва «ніж» покладена в назву обох клинків. Мечу передував двобічногострий кинджал. Меч своїм виникненням зобов’язаний кинджалу та з’явився через видовження остан нього. Вважаємо, що шабля пройшла той само шлях. У салтовомаяцькій культурі ножі мають обойму, але найближчі до шаблі бойові колінчас ті ножі. Подібність відображена в нахилі ефеса до леза, ідентичній хрестовині та наявності обойми на хвостовику між штабою та хрестовиною, а, відповідно, й коліна. Інакше кажучи, колінчас тий ніж — це палаш з коліном, тільки в мініатю рі. Такий ніж і є прототипом шаблі. Здійснений аналіз уможливлює наступні ви сновки. 1. У кочовиків Європи побутували дві тра диції оформлення хрестовини холодної зброї та два подібні принципи, але різні напрями розвитку клинкової зброї, а саме – перша гру па клинків надалі не еволюціонувала, розвиток другої групи, завдяки використанню обойми, призвів до появи якісно нової зброї – шаблі. 2. На певному етапі, принаймні в другій по ловині VII ст., ці два напрями та традиції співіс нували та представлені двома групами клинків. 3. Розглядаючи обидві групи клинків, про стежуємо чітку диференціацію за майновими та статусними ознаками власників зброї залежно від оформлення ефеса — перший та другий типи клинків обох груп. Це свідчить про існування в середовищі кочовиків середини VII ст. двох па ралельних рангових систем та, як наслідок, пе редбачає їхню належність до різних етносів чи державних (племінних) об’єднань. Продовжен ня набуває система рангів, притаманна власни кам другої групи клинків. 4. Очевидно, що, поряд з поясною гарніту рою, статус кочовика в VII—VIII ст. визначав і ефес його клинкової зброї. Останній завжди був біля паска та складав з ним єдиний семантично інформативний комплекс. Високий статус влас ника, що мав клинок першої групи, відображу ють розкішно прикрашені палаші з кільцевим навершям і хрестовиною, що імітує бляшки поясної гарнітури. Певно, кільцеве навершя та кож мало рангове значення. Зауважимо, що од накові елементи ефеса, втім як і бляшки гарні тури ременя, могли нести неоднакове смислове навантаження в різних етнокультурних середо вищах. Нижчий статус мали власники палашів з гладенькою хрестовиною. У другій групі ранг і статус власника позна чувала форма кінцівок хрестовини. Їхня семан тика повторює окремі різновиди поясних бля шок, що може свідчити про рангове значення ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 52 саме таких форм бляшок. Це дозволяє, поряд з поясною гарнітурою, виділити ефес як рангово соціальний маркер статусу особи в обох групах і умовно назвати перший тип зброї командним, а другий — рядовим. Палаші з кільцевим навер шям не мають стосунку до системи рангів другої групи. І дійсно, такий палаш міг потрапити до «перещепинського володаря» через візантійців, які не були обізнані з системою рангів цієї гру пи кочовиків (Комар 2006, с. 134). 5. Перша група клинків практично не має жодного стосунку до еволюційного ряду роз вит ку шаблі через відсутність зв’язку їхньої кон струкції з провідними деталями шаблі — обо ймою та специфічною хрестовиною. Натомість за клинками другої групи чітко простежується їх генетичний зв’язок з шаблею, виражений у кон структивних особливостях (обойма) та специ фічній формі (хрестовина). Палаш з ромбічною хрестовиною з Перещепинського комплексу (рис. 5, 13), виходячи з розміщення леза з правого боку від хрестовини (на рис. наведено зворотній її бік), а на лицьовому боці ромб відсутній через корозію, передбачає наявність обойми. Таким чином, на цьому клинку використовували мані пуляції з кутами та було коліно. Отож, вважаємо тільки цю та подібну до неї зброю колінчастими палашами та, відповідно, протошаблею. 6. Теза про те, що зміна руків’я була підпо рядкована еволюції штаби ставиться під сумнів. Поштовхом до появи шаблі було викривлення ефеса через копіювання колінчастого ножа в збільшеному вигляді. Зміни в деталях ефеса не залежали від змін в штабі та навпаки. Процеси розвитку та вдосконалення проходили одночас но. Деталі і механізми впливали рівною мірою на еволюцію зброї, тож зміни в них проходи ли незалежно. Деталі ефеса є найнадійнішими хроноіндикаторами протягом усієї історії за стосування шаблі, оскільки зміни в них яскра віші та різноманітніші ніж у штабі, тож вивчен ня їх дає чіткіше розуміння причинних зв’язків трансформацій. Інакше кажучи, зміни в зброї є латентними за розгляду її окремих частин і поза загального контексту, особливо коли еволюцію однієї деталі жорстко пов’язують з іншою. 7. Стисло еволюцію шаблі можливо охарак теризувати таким чином: — пряма штаба — викривлений ефес — пря ме прямокутне руків’я (комплекси келегей ського типу); — викривлена штаба — викривлений ефес — прямокутне викривлене руків’я; — викривлена штаба — викривлений ефес — трапецієподібне викривлене руків’я. 8. У шаблях викривлення ефеса за допомо гою обойми використовувалося в Європі до кінця ХІV ст. Зникнення цього механізму, най вірогідніше, пов’язане з втратою технології під час війн за часів розпаду Золотої Орди. Запропонована класифікація може допов нюватися іншими варіантами за появи нових знахідок. Враховуючи деякі типи бляшок по ясної гарнітури салтівського часу, передбачає мо наявність ще одного варіанта в другій гру пі клинків першого типу (з кінцями у вигляді трилисника). Для другого типу, з урахуванням наявності паралельних і звужених кінців, та кож можливий варіант з розширеними кінця ми хрестовини. Хронологічні показники, на ведені на рис. 6, приблизні. Складові хресто вини обох типів доживають до початку ІХ ст. Певні різновиди деталей ефеса можуть надати вужчі дати побутування якихось клинків. У підсумку зазначимо, що інновації клин кової зброї розповсюджувалися на схід і захід з єдиного центру шляхом запозичення пере дових різновидів — у нашому випадку шаб лі (з часом і технології). Остання створена на ґрунті бойового колінчастого ножа. З ураху ванням широкого вектора «шабельного ареа лу» «батьківщиною» шаблі ми вважаємо землі Хозарського каганату першої чверті VIІI ст., а причиною розповсюдження — війни, що вели ся цією державою за спадок на землі Західно тюркського каганату. Аксьонов В.С. Нові випадкові знахідки комплексів воїніввершників салтівського часу на Харківщині // АЛЛУ. — 2005. — № 1—2. — С. 61—71. Аксенов В.С., Михеев В.К. Население Хазарского каганата в памятниках истории и культуры. Могильник Сухая Гомольша. — Харьков, 2006 (Хазарский альманах. — 5). Амброз А.К. Восточноевропейские и среднеазиатские степи V — первой половины VIII в. // Степи Евразии в эпоху средневековья. — М., 1981. — С. 10—23 (Серия «Археология СССР»). Археологія доби українського козацтва. — К., 1997. Военный энциклопедический словарь. — М.,1986. Гавритухин И.О. Хронология «среднеаварского» периода // Степи Европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2001. — Т. 2. — С. 45—162. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 53 Горелик М.В. Вооружение // Восточный Туркестан в древности и раннем средневековье: хазяйство, материальная культура. — М., 1995. — С. 382—398. Евглевский А.В., Потемкина Т.М. Восточноевропейские позднекочевнические сабли // Степи Европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2000. — Т. 1. — С. 117—179. Каминский В.Н., КаминскаяЦокур И.В. Вооружение племен Северного Кавказа в раннем средневековье // Историкоархеологический альманах Армавирского краеведческого музея. — 1997. — 3. — С. 61—69. Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Т. 1: Мечи и сабли IX—XIII веков. — М., 1966 (САИ. — Вып. Е1—36). Комар А.В. Предсалтовские и раннесалтовский горизонты Восточной Европы (вопросы хронологии) // Vita antiqua. — 1999. — № 2. — С. 111—136. Комар А.В. Перещепинский комплекс в контексте основных проблем истории и культуры кочевников Восточной Европы VII — нач. VIII в. // Степи Европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2006. — Т. 5. — С. 7—244. Комар А.В., Кубышев А.И., Орлов Р.С. Погребения кочевников VI—VII вв. из СевероЗападного Приазовья // Там же. — С. 245—374. Корзухина Г.Ф. Из истории древнерусского оружия XI в. // СА. — 1950. — XIII. — С. 63—94. Крыганов А.В. Вооружение и конское снаряжение кочевников юга Восточной Европы VIII—Х вв. — Рукопис дис. ... канд. істор. наук. — Харьков, 1987. Крыганов А.В. Вооружение и войско населения салтовомаяцкой культуры (по материалам могильников с обря дом трупосожжения) // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1989. — С. 98—114. Мерперт Н.Я. Из истории оружия племен Восточной Европы в раннем средневековье // СА. — 1955. — XXIII. — С. 131—168. Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата. — Харьков, 1985. Михеев В.К. Северозападная окраина Хазарии в свете новых археологических открытий // Хазарский альма нах. — 2004. — 3. — С. 74—93. Плетнева С.А. От кочевий к городам. Салтовомаяцкая культура. — М., 1967 (МИА. — 142). Плетнева С.А. Древности черных клобуков. — М., 1973 (САИ. — Вып. Е1—19). Соловьев А.И. О некоторых характеристиках клинкового оружия // Проблемы реконструкций в археологии. — Но восибирск, 1985. — С. 147—154. ФедоровДавыдов Г.А. Погребение хазарского времени из урочища «Кривая Лука» в Нижнем Поволжье // Проблемы археологии степей Евразии. — Кемерово, 1984. — С. 80—94. Щукин М.Б. Готский путь. — СПб., 2005. Надійшла 08.05.2012 А.М. Голубев, И.В. Голубева ОДНОЛЕЗВИЙНОЕ ДЛИННОКЛИНКОВОЕ ОРУЖИЕ КОЧЕВНИКОВ VII—VIII вв. Предложена методика обмера клинков, которая позволяет выявить некоторые закономерности конструкции и особенно установить роль обоймы. Ее функция в сабле сводилась к искривлению эфеса для создания колена. Эфес представляет собой жесткую конструкцию, которая соединяет в единое целое перекрестие и рукоять. При этом наклон черенка (стержня, хвостовика) рукояти не имеет никакого отношения к определению наклона ру кояти к лезвию. Таким образом, в оружии с обоймой главными являются следующие закономерности и углы: угол N — возвышение острия над лезвием; угол между перекрестием и лезвием (D) меньше чем прямой; угол между осью перекрестия и рукоятью (А) больше или равен прямому; угол R — угол наклона рукояти к перекрестию со стороны лезвия равен А–90°; угол Z — угол наклона эфеса к лезвию равен 90°–D; угол S — угол наклона рукояти к лезвию как сумма углов R и Z; угол N — угол возвышения острия над лезвием как сумма углов Z и n; хорда — всегда постоянная величина, отрезок между острием и лезвием у перекрестия. В зависимости от наличия наклона эфеса оружие рассматриваемого времени поделено на две группы, в каждой из которых выделено по два основных типа. У кочевников Европы отмечено существование двух традиций оформ ления перекрестия и два похожих, но принципиально разных направления развития клинкового оружия, хотя на определенном хронологическом этапе они сосуществовали. Также прослежена связь между рангом и статусом вла дельца оружия и эфесом его клинка. Это позволяет говорить о существовании двух параллельных ранговых систем и как следствие предполагать их разноэтничность или принадлежность к разным государственным (племенным) объединениям. Наряду с поясной гарнитурой, статус кочевника в VII—VIII вв. определялся эфесом оружия. К эволюционному ряду развития сабли первая группа клинков не имеет отношения. Эволюция сабли начина ется от боевого коленчатого ножа, который был ее прототипом. С учетом широкого вектора «сабельного ареала», первоначальной «родиной» сабли мы считаем земли Хазарского каганата первой четверти VІII в., а причиной рас пространения — войны, проводимые этим объединением за наследие на земли Западнотюркского каганата. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 54 Holubiev A.M., Holubieva I.V. ONEEDGED LONGBLADED WEAPON OF THE 7th AND 8th c. NOMADS The methodology of blades measurement is proposed which allows to identify certain structure regularities and to determine the role of iron band. The function of iron band in sabre came to curvature of the sward hilt for making a bend. The sward hilt is a rigid structure joining crosspiece and a hilt into a whole. Herewith, tilt of a shaft (a rod, a spindle) of a hilt has no connection to the determination of tilting of a hilt about an edge. Consequently, the main regularities and angles for the weapon with iron band are as following: angle N — raising of the edge upon the blade; angle between the crosspiece and the blade (D) less than the right; angle between crosspiece axis and the shaft (А) is more or equal to the right; angle R — is an angle of shaft tilt of the sward hilt about the crosspiece from the side of a blade is less than А–90°; angle Z — is an angle of tilt of the sward hilt about the blade is 90°–D; angle S — is an angle of tilt of shaft about blade as sum of angles R and Z; angle N — is an angle of raise of the edge over the blade as sum of angles Z and n; chord is a segment between the edge and the blade near the crosspiece. Depending on the availability of tilt of a sward hilt, the weapon of the period discussed is divided into two groups in each of which two main types are determined. It is noted for the European nomads that two traditions of arranging crosspieces and two similar but absolutely different ways of blade weapon development existed however, at certain chronological stage they coexisted. Also the relation between the rank and status of the weapon’s owner and the sward hilt of his blade is determined. This allows the authors to speak of two parallel rank systems functioning and, consequently, to assume their belonging to different ethnic groups or to different state (tribal) unions. Besides the belt set, the sward hilt of a weapon determined the status of the 7th and the 8th c. nomad. The first group of blades is not related to the evolutionary line of sabre development. Sabre evolution starts from the fighting knife with a bend which was its prototype. Taking into account the wide vector of a «sward area», the authors consider the Khazars Kaganate of the last quarter of the 7th c. to be the sabre’s primary «motherland», and the wars conducted by this union for the heritage of Western Turks Kaganate lands to be the reason of the sabre’s spread. А.О. Сушко КЕРАМІЧНІ СВІТИЛЬНИКИ З КИЇВСЬКОГО ПОДОЛУ © А.О. СУШКО, 2012 Розмаїття керамічних олійних світильників давньоруської доби з Київського Подолу зведено до чотирьох основних ти пів з варіантами. К л ю ч о в і с л о в а: Давня Русь, Київський Поділ, світильник, типологія. Зпоміж всіляких галузей виробництва одне з перших місць у давньоруських містах посідало виготовлення гончарних виробів. Керамічна продукція тут представлена широким асор тиментом, зокрема й освітлювальними при ладами. Різноманітні їх форми відомі на всій території Давньої Русі. Вони були важливим елементом побутового й господарського жит тя, надаючи йому певної комфортності. Ними користувалися не тільки ввечері, а й удень, оскільки природнє світло погано проникало через волокові вікна, тож приміщення будин ку більшу частину дня були темними. Загалом освітлювальні прилади можна по ділити на три групи: світильники, підсвічники, або свічники, та світці, що використовувалися для лучини. Тут піде мова про першу групу — світильники. Історія вивчення Вперше на цю категорію археологічного мате ріалу звернув увагу І. Хойновський, який, од нак, вважав такі вироби ритуальним посудом (Хойновский 1893, с. 57). Пізніше А.Д. Ертель висловив припущення, що то могли бути чарки або свічники (Эртель 1913, с. 13). У подальших дослідженнях, присвячених історії та культу
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70084
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0235-3490
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:54:45Z
publishDate	2012
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Голубєв, А.М. Голубєва, І.В. 2014-10-28T06:46:43Z 2014-10-28T06:46:43Z 2012 Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт. / А.М. Голубєв, І.В. Голубєва // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 42-54. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70084 Розглядається конструкція, походження та еволюція шаблі кочовиків VII—VIII ст. і статусне значення ефеса. Предложена методика обмера клинков, которая позволяет выявить некоторые закономерности конструкции и особенно установить роль обоймы. The methodology of blades measurement is proposed which allows to identify certain structure regularities and to determine the role of iron band. uk Інститут археології НАН України Археологія Статті Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт. Однолезвийное длинноклинковое оружие кочевников VII—VIII Oneedged Longbladed Weapon of the 7th and 8th c. Nomads Article published earlier
spellingShingle	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт. Голубєв, А.М. Голубєва, І.В. Статті
title	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.
title_alt	Однолезвийное длинноклинковое оружие кочевников VII—VIII Oneedged Longbladed Weapon of the 7th and 8th c. Nomads
title_full	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.
title_fullStr	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.
title_full_unstemmed	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.
title_short	Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.
title_sort	однолезова зброя з довгим клинком кочовиків vii—viii cт.
topic	Статті
topic_facet	Статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70084
work_keys_str_mv	AT golubêvam odnolezovazbroâzdovgimklinkomkočovikívviiviiict AT golubêvaív odnolezovazbroâzdovgimklinkomkočovikívviiviiict AT golubêvam odnolezviinoedlinnoklinkovoeoružiekočevnikovviiviii AT golubêvaív odnolezviinoedlinnoklinkovoeoružiekočevnikovviiviii AT golubêvam oneedgedlongbladedweaponofthe7thand8thcnomads AT golubêvaív oneedgedlongbladedweaponofthe7thand8thcnomads

Однолезова зброя з довгим клинком кочовиків VII—VIII cт.

Institution

Similar Items