До історії вивчення волинцевських старожитностей

Пропонується історіографічний огляд та систематизація поглядів дослідників на окремі питання, що стосуються хронології, походження, етнічного складу та деяких рис матеріальної культури (гончарний посуд) носіїв волинцевських пам’яток. Волынцевские древности в разное время были предметом изучения цело...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія
Date:	2012
Main Authors:	Володарець-Урбанович, Я.В., Пуголовок, Ю.О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут археології НАН України 2012
Subjects:	Історія науки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70093
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	До історії вивчення волинцевських старожитностей / Я.В. Володарець-Урбанович, Ю.О. Пуголовок // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 122-131. — Бібліогр.: в кінці статті. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859772284950020096
author	Володарець-Урбанович, Я.В. Пуголовок, Ю.О.
author_facet	Володарець-Урбанович, Я.В. Пуголовок, Ю.О.
citation_txt	До історії вивчення волинцевських старожитностей / Я.В. Володарець-Урбанович, Ю.О. Пуголовок // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 122-131. — Бібліогр.: в кінці статті. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія
description	Пропонується історіографічний огляд та систематизація поглядів дослідників на окремі питання, що стосуються хронології, походження, етнічного складу та деяких рис матеріальної культури (гончарний посуд) носіїв волинцевських пам’яток. Волынцевские древности в разное время были предметом изучения целой плеяды археологов (Д.Т. Березовец, И.И. Ляпушкин, С.П. Юренко, О.В. Сухобоков, Е.А. Горюнов, А.В. Григорьев, О.А. Щеглова, Н.М. Кравченко, В.А. Петрашенко, В.В. Приймак и др.), которыми и сформулированы основные взгляды на эти памятники. В историографии нашли отображение вопросы, касающиеся хронологии, возникновения, этнического состава волынцевских древностей, а также происхождения гончарной посуды. Volyntseve antiquities in various periods were the subject for study of a group of outstanding archaeologists (D.T. Berezovets, I.I. Liapushkin, S.P. Yurenko, O.V. Sukhobokov, Ye.A. Goriunov, A.V. Grigoriev, O.A. Shchehlova, N.M. Kravchenko, V.O. Petrashenko, V.V. Pryimak, and others) who formed the main views on these monuments. Issues related to the chronology, rise, and ethnic structure of Volyntseve antiquities, as well as to the origin of the wheelmade pottery have been reflected in the historiography.
first_indexed	2025-12-02T07:24:47Z
format	Article
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 122 Історія науки Вивчення волинцевських старожитностей три ває понад півстоліття. Хоча перші дослі дження на могильнику волинцевського типу Малі Будки були здійснені М.О. Макаренком та В.Ф. Беспальчевим у 1906 р. (Макаренко 1907; Беспальчев 1911), масове відкриття цих пам’яток пов’язується з роботами Д.Т. Березов ця у Посейм’ї, виявлення яких дозволило до сліднику висунути тезу про генетичний зв’язок між волинцевськими і роменськими старо житностями та культурою Дніпровського Лі вобережжя, що передувала їм (Березовец 1953, c. 25—26). Ця гіпотеза згодом спричинила дис кусію між ним та І.І. Ляпушкіним. Умовно її можна назвати дискусією між міграціоністами та прихильниками поступального, еволюцій ного шляху розвитку культури слов’ян на те риторії Дніпровського Лівобережжя. Крім цього, нині не зрозуміло, що станов лять ці пам’ятки: окрему археологічну культуру, тип пам’яток чи етап культури (волинцевсько роменської, сіверянської). Тому не сприяють доволі суттєві відмінності поміж пам’ятками, а також відсутність чітко датованих знахідок у матеріалах поселень і могильників, через що в дослідників склалися різні уявлення щодо змісту волинцевських старожитностей та їх нього місця в історичному процесі Лівобереж жя Дніпра. Серед дискусійних питань можна виділити: хронологію, походження культури, етнічний склад населення та походження гон чарного посуду (Щеглова 1996). Розглянемо кожен із цих аспектів. Хронологія Одним з ключових питань, по в’язаних з розумін ням волинцевських старожитностей, є їх місце на хронологічній шкалі середньовічних культур Дніпровського Лівобережжя. Погляди вчених, відповідно до оцінки волинцевських пам’яток стосовно роменської культури, умовно можна поділити на два нап рями, — вони передували їй чи були певний час синхронні з нею. Перший напрям обстоювали Д.Т. Бере зовець, якого підтримали О.В. Сухобоков і С.П. Юренко. Спираючись на матеріали, отри мані в процесі дослідження пам’яток поблизу с. Волинцеве, Д.Т. Березовець датував їх VII— VIII ст. (Березовец 1953; 1963, с. 108), до чого надалі схилявся і О.В. Сухобоков (Сухобоков 1975, с. 55—57). Вчений доводив генетичний зв’язок волинцевської та роменської культур, що начебто вказує на послідовну їх зміну (Су хобоков 1988, с. 310), і дійшов висновку, що, оскільки нижня межа роменської культури ви значається VIII ст., то це водночас може вказу вати й на верхню дату волинцевської (Сухобо ков 1992, с. 30—31). О.В. Сухобоков виділив у волинцевській культурі три хронологічні пері оди та загалом датував її серединою VII — дру гою половиною VIII ст. (там само, с. 31—34). Тут варто сказати, що, розглядаючи хроноін дикатори для останнього періоду культури, до слідник навів речі, побутування яких зафіксо вано до кінця І тис. Долаючи це протиріччя, вчений визнав, що певний час волинцевські та роменські старожитності співіснували, що під тверджують матеріали городищ Опішня та Но вотроїцьке (там само, с. 34). © Я.В. ВОЛОДАРЕЦЬУРБАНОВИЧ, Ю.О. ПУГОЛОВОК, 2012 Я.В. ВолодарецьУрбанович, Ю.О. Пуголовок ДО ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ВОЛИНЦЕВСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ Пропонується історіографічний огляд та систематизація поглядів дослідників на окремі питання, що стосуються хронології, походження, етнічного складу та деяких рис матеріальної культури (гончарний посуд) носіїв волинцевських пам’яток. К л ю ч о в і с л о в а: VIII ст., волинцевська культура, історіографія, персоналії. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 123 Детальніше до хронології волинцевьских старожитностей підійшла С.П. Юренко, яка да тувала їх VII—VIII ст. і виокремила три періоди у розвитку культури. Перший датований середи ною VII—VII/VIII ст., другий — VII/VIII — по чатком VIII ст. і третій — другою половиною VIII ст. Перший синхронний пеньківським та колочинським старожитностям, другий — пам’яткам типу Сахнівка, а третій — райковець кій культурі (Юренко 1985, с. 122—124). Дослід ниця також підтримала тезу про генетичний зв’язок волинцевської та роменської культур (Юренко 1988, с. 249—250). Однак серед числа волинцевських пам’яток, особливо раннього етапу, є ті, що мають суперечливу культурно хронологічну атрибуцію, — інші дослідники за раховують їх до колочинської (наприклад, Ле бяже) чи пеньківської культур (Липкинг 1974; Тихомиров 1990; Приходнюк 1998). У спільній статті О.В. Сухобоков і С.П. Юрен ко визначили верхню межу культури на осно ві речей, хронологія яких не виходить за межі VIII ст. Це, насамперед, салтівські імпорти, Хар’ївський і Фативижський скарби, антропо морфні фібули, а також наконечники стріл так зв. аварського типу (Сухобоков, Юренко 1978, с. 136). У підсумку старожитності волинцевської культури О.В. Сухобоков визначав як такі, що передували роменській, та разом становили два етапи єдиної сіверянської культури (Сухо боков 1999). Інакше волинцевські пам’ятки розглядав І.І. Ляпушкін, який вважав їх синхронними роменській культурі (VIII—X ст.) та оцінював як локальний варіант останньої (Ляпушкин 1959; 1961, с. 215—217, 224—225, 356—366; 1968, с. 62). У подальшому цю ідею певною мі рою підтримали й інші дослідники. Є.О. Горю нов погодився з І.І. Ляпушкіним щодо хроно логії волинцевських старожитностей. На під ставі наявності «волинцевських» елементів у матеріальній культурі Новотроїцького городи ща, дослідник вважав, що пізній горизонт во линцевської культури мав співіснувати з ран ньороменськими комплексами (Горюнов 1975, с. 9—10; 1981, с. 89—90). Але наявність волин цевського горизонту на Новотроїцькому го родищі, виділеного С.П. Юренко, піддається сумніву (Персов 1991; Григорьев 2000, с. 23). Проте існування волинцевських старожит ностей у ІХ ст. фіксується в матеріалах посе лення Обухів 2, у розвитку якого Н.М. Крав ченко виділила кілька етапів, останній з яких і репрезентований волинцевськими комплек сами VIII—IX ст. (Кравченко 1979, с. 89; 1988, с. 131). О.М. Приходнюк також вважав волин цевські пам’ятки синхронними ранньому ета пу роменської культури, підтвердженням чого є наявність у ранніх комплексах Опішні та Но вотроїцького волинцевської кераміки (При ходнюк 1980, с. 81—82). Відтак, з накопиченням джерел дещо роз ширилися можливості для уточнення хроноло гії. Як відомо, О.О. Щеглова звузила датування Хар’ївського скарбу до кінця VII — середи ни VIII ст. та пов’язала речі з нього з ранніми комп лексами Волинцева (Щеглова 1987а, с. 8, 11; 1987б). Однак В.В. Приймак зазначає, що типи речей зі скарбу побутували й пізніше (Приймак 1994, с. 6; 2001/2002, с. 439). Імовірно, деякі речі з Хар’ївського скарбу синхронні прикрасам Фа тивижського, який датований другою полови ною VIII—IX ст. (Гавритухин, Щеглова 1996), хоча щойно зроблено спробу суттєво звузити дату останнього (Комар, Стрельник 2011). Ще одна група речей, на яких базується да тування волинцевських пам’яток, походить з території салтовомаяцької культури. Їх аналі зу присвячена стаття О.О. Щеглової (Щегло ва 1987б). Але певні типи намиста, виявлені в Битицькому скарбі (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 102—103), мають аналогії в пізніх комплексах салтовомаяцької культури (Приймак 2001/2002, с. 439). Іншими хроноло гічними індикаторами для волинцевської куль тури є амфори, зброя та спорядження вершни ка з Битицького городища. Проте амфори, ви користані С.П. Юренко для датування волин цевських старожитностей (Юренко 1985, с. 123, рис. 22), передатував В.В. Прий мак (VIII—IX ст.) (Приймак 2001/2002, с. 440—441). Зброя, споря дження вершника та коня з Битицького городи ща мають аналогії в салтовомаяцькій культурі (Плетнева 1989, с. 81, 88; Приймак 1994, с. 8; 2001/2002, с. 441), де датуються другою полови ною VIII — початком (іноді серединою) ІХ ст. (Крыганов 1989, с. 108). Тож В.В. Приймак дій шов висновку, що волинцевські старожитності слід датувати VIII — початком ІХ ст. (Приймак 2001/2002, с. 441), хоча надалі уточнив їх дату, а саме між другою чвертю або третиною VIII і ру бежем VIII—ІХ ст. (Приймак 2007, с. 45). Окремо слід зупинитися на поглядах О.В. Григор’єва, який схильний вважати во линцевські старожитності одним з етапів єди ної культури сіверян (Григорьев 2000, с. 15— 18). Загалом хронологічні межі волинцевських пам’яток, на думку дослідника, слід визначати серединою VIII — початком ІХ ст. (там само, ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 124 с. 21). У спеціальній статті, присвяченій фіналу волинцевських старожитностей, автор розгля дає нові матеріали, отримані в ході робіт у ба сейні р. Упа (права притока Оки), зокрема низ ку пам’яток, які відображають початковий етап освоєння слов’янами цього регіону і містять волинцевський гончарний посуд. Кераміка во линцевського типу побутувала впродовж всього часу існування поселення Торхово — від почат ку IX ст. до початку Х ст., і на пізньому етапі її стає більше. Дослідник вказує і на поширення волинцевського посуду в ІХ ст. на пам’ятках салтовомаяцької культури (Григорьев 2004). Відтак, О.В. Григор’єв робить вис новок про два ареали поширення волинцевських старожит ностей: ранній відповідає території сіверян і по лян, а пізній розміщується на схід від вказаної території. Цю ситуацію дослідник пояснює мі грацією частини волинцевського населення з Середнього Подніпров’я на територію, яка на лежала Хозарському каганату, хоча цей рух і не був організованим і масовим (там само, с. 25). Отже, нині переконливішим є датування волинцевської культури VIII — початком ІХ ст. Через відсутність публікації матеріалів Во линцевського поселення та могильника і Би тицького городища важко вирішити питання стосовно хронології культури загалом та окре мих пам’яток зокрема. Вірогідно, що розбіж ності в поглядах дослідників на її хронологію спричинені певною регіональною специфікою пам’яток, що, в свою чергу, може впливати на загальну хронологію. Етнічна належність Щодо етнічної належності волинцевської куль тури в сучасній історіографії склалося два на прями. Одні дослідники пов’язують її виключно зі слов’янами (сіверянами), інші припускають, що в її формуванні провідну роль відігравало населення неслов’янського походження. Вперше зі слов’янами волинцевські пам’ятки зіставив Д.Т. Березовець (Березовець 1969), надалі вченого підтримали О.В. Сухобоков і С.П. Юренко, які вважали їх підосновою ро менської культури (Сухобоков 1992, с. 35), хоча й визнавали певну відособленість на тлі ромен ської (Сухобоков 1999, с. 30). В.О. Петрашенко, порівнявши кераміку з поселень КиївськоКанівського Подніпров’я, Волинцевського поселення та Новотроїцько го городища, довела, що подібність за нею між Волинцевським поселенням та Новотроїцьким городищем менша, ніж між Волинцевським поселенням та пам’ятками, розташованими на Правобережжі Дніпра. Це вказує на спорідне ність між ними (Петрашенко 1990; 1992, с. 94). М.Ю. Брайчевський волинцевські пам’ятки разом з пастирськими вважав «реліктом чер няхівської культури», що рівнозначно поняттю «справжня культура початкової Русі». Оскільки слов’янська належність черняхівської культу ри для М.Ю. Брайчевського була незапереч на, то й волинцевські старожитності вчений вважав слов’янськими (Брайчевський 1968, с. 169—170). Слов’янською у своїй основі вважав во линцевську культуру В.В. Сєдов (Седов 1982, с. 132). Водночас дослідник висловив при пущення, що культура могла бути полишена слов’янізованим іноетнічним компонентом, який входив до складу черняхівської культури. Дещо інакші погляди на етнічну складову цих пам’яток мали І.І. Ляпушкін і Є.О. Горю нов, які вважали носіїв волинцевської культури неоднорідними в етнічному плані, зокрема зва жаючи на технологію керамічного виробниц тва (Ляпушкин 1959; 1968, с. 61—62). Є.О. Го рюнов, погоджуючись з поглядами І.І. Ля пушкіна, все ж схилявся до їх слов’янської належності (Горюнов 1975, с. 8; 1981, с. 90). З роменською культурою їх поєднують житла напівземлянки з глинобитними печами, фор ми ліпного посуду та поховальний обряд. Вод ночас дослідник наголошував, що населення Дніпровського Лівобережжя в VIII—IX ст. не було етнічно однорідним, що особливо поміт но за матеріалами Битиці. Відповідно, етнічну основу становили слов’яни, а низка пам’яток з певними особливостями в матеріальній куль турі ілюструє взаємодію слов’ян і аланоболгар (Горюнов 1975, с. 8—9). Стосовно салтоїдної кераміки Є.О. Горюнов зазначав, що вона пе редувала появі волинцевських пам’яток і стала їх необхідним елементом (там само, с. 10). Близький до поглядів зазначених дослідни ків і О.В. Григор’єв, який пов’язує волинцев ські старожитності з існуванням в середо вищі сіверян потужного іноетнічного компонента, сліди якого найбільше фіксуються на Битиць кому городищі, з якого поширювався специ фічний посуд. Етнічно населення цього горо дища було близьким до носіїв салтовомаяцької культури, хоча й мало низку особливих рис (Григорьев 2000, с. 175). Тому О.В. Григор’єв приєднується до точки зору М.І. Артамонова, що волинцевські старожитності варто пов’я зу вати з якимось степовим етносом, можливо з бол га рамикутригурами (пор.: Артамонов 1970, с. 29—31; Григорьев 2000, с. 175). ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 125 Отже, більшість дослідників схиляється до слов’янської належності волинцевських пам’я ток, що визначається характерними рисами матеріальної культури, такими як глиняні печі в житлах (Юренко 1984), ліпна кераміка та кре маційні могильники — всі вони мають аналогії та прототипи в ареалі слов’янських культур. Однак на відміну від інших синхронних сло в’янських культур тут спостерігаються відчутні іноетнічні впливи. Зокрема це проявляється в значній кількості салтівських імпортів (Щег лова 1987) та існуванні Битицького городи ща — форпосту Хозарського каганату. Тобто, визнаючи ці пам’ятки слов’янськими за похо дженням, не слід відкидати і впливів інших ет носів на формування самобутніх рис кераміч ного комплексу, що й визначив особливість цих пам’яток. Походження Розбіжності в поглядах тут сто суються ролі та місця попередніх культур у формуванні волин цевських старожитностей: одні вказують ви ключно на пеньківську та (чи) колочинську культури, інші вбачають участь у тому процесі прийшлого сахнівського населення. Першу точку зору репрезентують Д.Т. Бере зовець, Є.О. Горюнов, С.П. Юренко та О.В. Су хобоков. Зокрема, Д.Т. Березовець указував на наявність у керамічному комплексі поселення Волинцеве посуду колочинського типу (Бере зовец 1967, с. 169). Є.О. Горюнов відзначив наявність деяких спільних рис між пам’ятками пізнього етапу пеньківської та волинцевської культури: за ха рактером і топографією поселень, однотипніс тю жител, схожістю окремих ранніх форм ліп ної кераміки волинцевської та пеньківської, а також за наявністю в обох елементів салтів ської культури (Горюнов 1981, с. 54, 85—92). С.П. Юренко вбачала участь у формуван ні волинцевської культури населення попе редньої доби — колочинської та пеньківської культур (Юренко 1983, с. 17—19). О.В. Сухо боков наголошував, що волинцевський по ховальний обряд близький до попереднього пеньківськоколочинського, а з іншого боку — до наступного роменського (Сухобоков 1992, с. 21). Дослідник вказував на пеньківські та колочинські елементи (не називаючи їх) у во линцевській культурі, що також підтверджу ють зв’язок між ними (там само, с. 31). Ранні ми комплексами С.П. Юренко вважала ті, які нині чітко ототожнюють із сахнівськими. Зо крема, М.О. Тихомиров серед матеріалів Кня жинського та Лебяжинського могильників ви ділив поховання з колочинським і сахнівським посудом і вказав на роль пам’яток типу Сахнів ка у формуванні волинцевських старожитнос тей (Тихомиров 1990, с. 145). Ліпний комплекс пеньківських і колочин ських пам’яток О.О. Щеглова вважає прототи пом кераміки волинцевської культури (Щег лова 1986; 1987). Такі дослідники як В.О. Петрашенко, В.В. Седов, О.О. Щеглова, Р.В. Терпиловський, В.В. Приймак вбачають у прийшлому (сахнів ському) населенні основу формування волин цевської культури. Зокрема, О.О. Щеглова та В.О. Петрашенко довели близькість кераміч них форм типу Сахнівка та волинцевських і ранньороменських (Щеглова 1987а, с. 8—9; Петрашенко 1990). В.О. Петрашенко вбачала безперечну участь носіїв пеньківської культури (на сахнівській стадії) в генезі волинцевської, спираючись на матеріали правобережної час тини Середнього Подніпров’я. Дослідниця підкреслювала, що сахнівські та волинцев ські старожитності можна розглядати як один культурнохронологічний тип, не відкидаючи можливості міграції в цей регіон носіїв волин цевської культури (Петрашенко 1990). З думкою О.О. Щеглової про переселення частини сахнівського населення на Лівобе режжя погоджується і Р.В. Терпиловський, що підтверджується матеріалами пам’яток По десення — Роїще та Олександрівка 1 (Терпи ловский 1990; Терпиловський, Щекун 1996, с. 41—42). В.В. Приймак не відкидає, що у форму ванні волинцевської культури брало участь місцеве пеньківське та колочинське, а також прий шле сахнівське населення (Приймак 1994, с. 10—11; 2001/2002, с. 422). Дослідник вважає, що на Лівобережжя переселилася гру па сахнівського населення, яка асимілювала місцеві пеньківські та колочинські племена. Самі ж «сахнівці», ймовірно, були вихідцями з Подунав’я. Місцеве населення також могло передати елементи своєї культури в нове яви ще — волинцевську. Однак не останню роль відіграла салтовомаяцька культура (там само, с. 444—445). В одній з останніх робіт В.В. Прий мак для характеристики пам’яток волинцев ського типу виділяє в них декілька «фацій», а саме пеньківськоколочинську, сахнівську та битицьку (салтоїдну) (Приймак 2007, с. 46— 52). Відтак, у різних районах поширення во линцевських старожитностей етнічні проце ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 126 си відбувалися порізному: на периферії — це взаємодія пеньківськоколочинської «фації», на Битицькому городищі — сахнівської та салтоїдної. На підставі цього дослідник при пускає етногенетичну міксацію слов’янських складових, а стосовно салтоїдної припускає асиміляцію, пов’язану з нечисленністю пред ставників неслов’янського етносу (Приймак 2007, с. 52—53). В.В. Сєдов зазначає, що пеньківська куль тура з часом змінилася пам’ятками типу Сах нівка (Седов 1995, с. 81). Для Дніпровського Лівобережжя рубежу VII—VIII ст. є дві куль турні групи: лісостепові землі займало насе лення пеньківської культури (сахнівська ста дія), а північніші райони — племена колочин ської. За дослідником, близько рубежу століть розвиток цих культур був перерваний через вторгнення порівняно численного населення з Правобережжя. Міграція останнього також торкнулася і носіїв празької культури на пра вобережній частині Київського Подніпров’я. Місцеве населення було асимільоване прий шлими племенами та доповнило прибульців своїми культурними елементами. В результаті в Дніпровському лісостеповому Лівобережжі склалася нова археологічна культура — волин цевська (там само, с. 186). Однак В.В. Сєдов також припускав, що вона виникла внаслідок міграції носіїв іменьківської культури на Ліво бережжя на рубежі VII/VIII ст. (Седов 1994а, с. 315). Але ця точка зору була піддана критиці О.В. Сухобоковим та С.П. Юренко. Н.М. Кравченко за матеріалами поселен ня Обухів 2 на підставі групування жител VI— VII та VIII—IX ст. визначила спадковість між празькопеньківським та волинцевським ета пами існування поселення (Кравченко 1988, с. 131—133). Натомість О.В. Григор’єв указує, що на фор мування волинцевських старожитностей Ліво бережжя місцеві культури попередніх епох сут тєво не вплинули, а архаїчні форми ліпної ке раміки швидко зникли (Григорьев 2000, с. 15). В.В. Єнуков вважає, що у формуванні во линцевської (безперечно слов’янської) культу ри брали участь носії райковецької культури, які асимілювали розгромлені їх вторгненням племена пеньківської та колочинської культур. Ця міграція ілюструється такими пам’ятками як колочинські могильники Княжий і Лебяже І, де в пізніх похованнях виявлені горщики, що за профілем значно відрізняються від кераміки попередньої доби (Енуков 2005, с. 46—47). На ступна хвиля переселенців принесла гончарний посуд з вертикальними вінцями, витоки якого дослідник вбачає в іменьківських старожитнос тях. Вона потрапила на Дніпровське Лівобереж жя через Хозарію, а наявність цієї кераміки вка зує на межі території населення, яке сплачувало данину хозарам. Крім того, це підтверджується наявністю юртоподібних жител і салтівських ре чей. Появу іменьківського населення так далеко від своїх споконвічних місць проживання автор пояснює системою переселень народів, які часто застосовують імперії (там само, с. 48). У той само час деякі дослідники припуска ють, що поява волинцевської культури була пря мим наслідком повернення савірів (севе рів) у Подніпров’я з Подунав’я в середині VIII ст. (Шевченко 2002, с. 169). Таким чином, не дивлячись на певні роз біжності у поглядах щодо походження волин цевських пам’яток, в сучасній історіографії пе реважають погляди, що у формуванні цих ста рожитностей взяло участь прийшле сахнівське населення. Аналіз археологічного матеріалу вка зує, що суто пеньківський тип ліпної кераміки — біконічний посуд (Приходнюк 1998, с. 33) — не мав подальшого розвитку у волинцевській куль турі (Смиленко, Юренко 1990, с. 279—285). Гончарний посуд Однією з найбільш дискусійних проблем є по ходження гончарного посуду волинцевської культури. Тому сприяє невідповідність горщи ків волинцевського типу традиційному ліпно му посуду слов’янських культур другої полови ни І тис. Основні напрями дискусії зводилися до з’ясування походження форм, орнамента ції, технології, етнічної належності гончарів і місця виробництва кераміки. Волинцевська гончарна кераміка близька за технологічними ознаками до черняхівської. Однак дослідження останніх років показали, що черняхівський посуд пов’язаний виключно з ранніми комплексами пеньківської та коло чинської культур (Терпиловский 1985, с. 95; Приходнюк 1998, с. 35). Походження гончарного посуду. Погляди до слідників щодо походження посуду можна по ділити на такі напрями: салтівське, іменьків ське та місцеве. Переважає думка про салтів ське походження волинцевського гончарного посуду, вперше висловлена Д.Т. Березовцем і підтримана Є.О. Горюновим, О.В. Сухобоковим і С.П. Юренко. Д.Т. Березовець вважав, що гончарна кера міка з високими вертикальними вінцями не ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 127 місцевого виробництва. На епонімному посе ленні вона становила лише 5,0 % (Березовець 1965). Натомість С.О. Плетньова вважала, що посуд волинцевського типу виник під впливом салтівського гончарного ремесла, що просте жується за технологією виготовлення кераміки (Плетнева 1962, с. 91, 93). На думку Є.О. Го рюнова, гончарна кераміка — єдине, що по єднує волинцевські старожитності з алано болгарським світом (Горюнов 1975, с. 8). На те звертав увагу і О.В. Сухобоков, який вважав, що гончарна кераміка пов’язана з алан ськими старожитностями, і вона може вка зувати на їхню роль у формуванні волинцевської куль тури (Сухобоков 1992, с. 35). Дослідник зазна чив, що ні технологічно, ні за формами такий посуд не має ліпних прототипів у слов’янському середовищі (Сухобоков 1999, с. 25). С.П. Юрен ко вважає, що гончарний посуд волинцевської культури виник під впливом салтівської, хоча інші елементи побуту вказують на слов’янську її належність (Юренко 1982, с. 108—109). Іменьківське походження волинцевського посуду обстоювали В.В. Сєдов (Седов 1994, с. 53; 1995, с. 193) і О.О. Щеглова (Щеглова 1987а, с. 10). Їх підтримав В.В. Єнуков, хоча вважає, що кераміку виробляли на Битицькому городищі, про що свідчить факт зменшення її кількості з віддаленням від городища (Енуков 2005, с. 48). Останнім часом висловлена точка зору, що в салтівській культурі були групи населення з Поволжя та Південного Уралу (Михеев 1985, с. 156—157; Баранов 1990, с. 142—143). Це, на думку В.В. Приймака, може підтвердити наяв ність прототипів гончарним виробам волинцев ської культури в Поволжі (Приймак 2001/2002, с. 443). Він також додає, що прототипом міг бути кушнаренківський або новинківський кераміч ний комплекс (Приймак 2007, с. 48). Крім того, в Поволжі простежується багатовікова тради ція виробництва ліпної та гончарної кераміки з високими вертикальними вінцями (Хлебнико ва 1981; 1984, с. 34, 67, 108, 166, 179). Слов’янське походження волинцевського гончарного посуду не виключає В.В. Майко. Зокрема, прототипи прямих вінець дослідник вбачає у певних типах празької кераміки, в так зв. «закритих» формах. Еволюція, на думку до слідника, йшла в напрямі збільшення прямих вінець і, вірогідно, крутизни плічок, що спри яло появі конусоподібних форм, хоча вчений не виключає і інших прототипів прямих вінець (Майко 1994, с. 141). М.І. Артамонов, згідно зі своєю концеп цією слов’янського етногенезу, і форми, і техноло гію, і орнаментацію виробів волинцевського гончарства вважав безпосередньою спадщи ною пастирськопеньківської культури, яку він пов’язував зі світом кочовиків (Артамонов 1990, с. 277, 280). Як бачимо, в розв’язанні проблеми поход ження гончарного посуду волинцевського типу дослідники не звертали уваги на наявність у комплексах Пастирського городища гончарно го посуду з лискованим і врізним орнаментом. У той же час простежується певна подібність за формами та орнаментацією між пастирською та волинцевською гончарною керамікою, на що звертав увагу Д.Т. Березовець (Березовець 1965, с. 49). Поясненням цього може бути факт перебу вання слов’янського племені сіверів у Подунав’ї (Седов 1995, рис. 49). Можливо, витоки волин цевської гончарної кераміки слід шукати саме в провінційновізантійському гончарстві. Проблема центрів виробництва посуду. Є кі лька точок зору щодо центрів виробництва посуду. Головна проблема полягає в тому, що слідів виробництва гончарного посуду не за фіксовано. Лише на чотирьох поселеннях ви явлені скупчення глини, яку могли використо вувати для виготовлення посуду. Переважна більшість дослідників вважала таким осередком Битицьке городище. Зокре ма, Д.Т. Березовець висловлювався на користь того, що горщики волинцевського типу виго товляли салтівські майстри Битиці для верхів ки слов’янського суспільства (Березовець 1965, с. 57). Тож припинення побутування кераміки волинцевського типу дослідник пов’язав із за непадом городища. О.О. Щеглова вважає, що виробничі центри розміщувалися у верхів’ях Псла, поблизу Би тицького городища (Щеглова 1986, с. 22; 1991, с. 47), а, враховуючи значний відсоток гончар ної кераміки на Битиці, вважає її виробами саме місцевих майстрів (Щеглова 1987а, с. 10). Дослідники Битицького городища дійшли вис новку, що серед його жителів були ковалі та гончарі (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 104), але слідів виробництва кераміки на городищі не зафіксовано. Тож висловлено припущення, що майстерні мали розміщува тися на його околицях, у верхів’ях Псла (Об ломский 2005, с. 13). О.В. Сухобоков висловлювався на користь виникнення гончарної традиції волинцевської культури завдяки діяльності гончарів на Бити ці (Сухобоков, Юренко 1990, с. 92). Його під тримують В.В. Приймак і Л.І. Белінська (При ймак, Белинская 1989). Аналогічної точки зору ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 128 дотримувалися О.В. Григор’єв та В.О. Пет рашенко (Григорьев 1988, с. 68; Петрашенко 1989, с. 43). Але частина дослідників припускає, що ви робництво могло зосереджуватися на волин цевських поселеннях. С.О. Плетньова вважа ла, що волинцевське гончарне виробництво було налагоджене на слов’янських поселеннях, звідки посуд потрапляв до «салтівців» (Плет нева 1962, с. 91, 93). С.П. Юренко зазначає, що виробництво гон чарної кераміки відбувалося на таких посе леннях як Волинцеве, Сосниця, Опішня, де за фіксовані запаси глини, а гончарство волинцев ської культури відповідало смакам і традиціям місцевих гончарів. Споживачами гончарної продукції могли бути різні етнічні групи, що на селяли Дніпровське Лівобережжя у той період (Юренко 1982, с. 145—146). В.О. Петрашенко теж вважала, що волинцевський гончарний по суд виготовляли на кожному поселенні (Петра шенко 1992, с. 60). Н.М. Кравченко згадує про групу жител з господарськими будівлями в центрі поселен ня Обухів 2, пов’язаних з гончарним виробни цтвом (Кравченко 1988, с. 133). Однак точніших відомостей щодо цього немає. Етнічна належність гончарів. Стосовно цьо го погляди вчених розділилися на два: алано болгарську та слов’янську. С.О. Плетньова припускала, що майстри, які виготовляли волинцевську гончарну кераміку, могли бути вихідцями з салтівського середови ща (Плетнева 1962, с. 91, 93). Інші дослідники вважають гончарів вихідцями з аланосар мат ського чи аланоболгарського середовища (Го рюнов 1975, с. 3, 9; Седов 1982, с. 137—138; Ще глова 1991, с. 47; Петрашенко 1992, с. 38—39). На думку В.О. Петрашенко, пастирськоволин цевський посуд виготовляли, імітуючи традиції слов’янського гончарства та для його потреб (Перташенко 1992, с. 38). Іншу точку зору щодо належності гончарів обстоював, зокрема, П.М. Третьяков, який вважав виробниками специфічних горщиків волинцевського типу вихідців зі слов’янського середовища, які виготовляли посуд на тери торії салтівської культури (Третьяков 1982, с. 133). Отже, у вивченні гончарного посуду волин цевського типу прослідковується тенденція до розгляду його окремо від типово слов’янського та гончарних осередків попереднього часу (Пастирське городище та балка Канцерка), а погляди вчених відзначаються розмаїттям. Як бачимо, волинцевські старожитності були предметом вивчення цілої плеяди архео логівславістів, котрі сформували основні по гляди на них. Думки дослідників стосовно хронології не однозначні: одні датують їх серединою/другою половиною VII — другою половиною VIII ст., інші — VIII—IX ст. Відповідно до сучасних уяв лень, більшість дослідників схиляється до дату вання їх VIII — початком IX ст., хоча не виклю чаються розбіжності в хронології, спричинені регіональною специфікою пам’яток. Стосовно етнічної належності, то слов’янсь ке походження волинцевських старожитностей сум нівів не викликає, однак наголошується на значних іноетнічних впливах, котрі й визначили специфічні риси цих пам’яток. Більш різноманітними є погляди дослідни ків на питання генези волинцевських пам’яток. Їх витоки пов’язують з проникненням груп на селення з територій на захід від Дніпра. Вод ночас лишається не до кінця з’ясованим місце в цьому процесі слов’янських племен Лівобе режжя Дніпра. Дискусійним лишається питання походжен ня гончарного посуду, поява якого пов’язується з салтівською, іменьківською або ж місцевою слов’янською традицією. Проблемним є й пи тання щодо центрів виготовлення цього посу ду, що ускладнюється відсутністю слідів його виробництва. Таким чином, не дивлячись на значні успіхи у вивченні слов’янських ранньосередньовічних культур, місце та роль волинцевських старожит ностей в історії східного слов’янства остаточно не з’ясовані. Цьому не сприяє і рівень введен ня до наукового обігу матеріалів з еталонних пам’яток, повна публікація яких, звісно, допо могала б вирішенню певних спірних питань. Артамонов М.И. Болгарские культуры Северного и Западного Причерноморья // Доклады Географического об щества СССР. — 1970. — 15. — С. 3—37. Артамонов М.И. Первые страницы русской истории в археологическом освещении // CA. — 1990. — № 3. — С. 271—290. Баранов И.А. Таврика в эпоху раннего средневековья (салтовскомаяцкая культура). — К., 1990. Березовец Д.Т. Археологические памятники летописных северян // КСИА. — 1953. — 2. — С. 25—26. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 129 Березовец Д.Т. О датировке черняховской культуры // СА. — 1963. — № 3. — С. 97—111. Березовець Д.Т. Слов’яни і племена салтівської культури // Археологія. — 1965. — 19. — С. 47—67. Березовец Д.Т. Новые раскопки в с. Волынцево // АИУ 1965—1966. — 1967. — 1. — С. 167—169. Березовець Д.Т. Сіверяни (перед утворенням Київської держави). Рукопис дис. … канд. істор. наук. — К., 1969. Беспальчев В.Ф. Поля погребений в Роменском уезде Полтавской губернии // Тр. 14 АС. — 1911. — С. 214—215. Брайчевський М.Ю. Походження Русі. — К., 1968. Гавритухин И.О., Щеглова О.А. Хронология начальных фаз памятников волынцевского круга // Гавритухин И.О., Обломский А.М. Гапоновский клад и его культурноисторический контекст. — М., 1996. — С. 133—136 — (Раннеславянский мир. Археология славян и их соседей. — 3). Горюнов Е.А. О памятниках волынцевского типа // КСИА. — 1975. — 14. — С. 4—10. Горюнов Е.А. Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья. — Ленинград, 1981. Григорьев А.В. О роменской культуре в Среднем Подесенье // Чернигов и его округа в IX—XIII вв. — К., 1988. — С. 65—74. Григорьев А.В. Северянская земля в VIII — начале ХІ века по археологическим данным. — Тула, 2000 (Тр. ТАЭ. — 2.). Григорьев А.В. О финальном этапе волынцевских древностей // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII—X ст. — К., 2004. — С. 23—25. Енуков В.В. Славяне до Рюриковичей. — Курск, 2005. Комар А.В., Стрельник М.А. «Репресированный» клад: комплекс ювелирных изделий VIII в. из находки у с. Фото виж //Stratum plus. — 2011. — № 5. — С. 143—164. Кравченко Н.М. Исследования славянских памятников на Стугне // Славяне и Русь. — К., 1979. — С. 74—92. Кравченко Н.М. К изучению восточнославянской общины (по материалам археологических исследований в Сред нем Поднепровье) // Труды V Междунар. конгресса археологовславистов. — К., 1988. — Т. 4. — С. 126—134. Крыганов А.В. Вооружение и войско населения салтовомаяцкой культуры (по материалам могильников с обря дом трупосожжения) // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1989. — С. 98—114. Липкинг Ю.А. Могильники третьей четверти I тыс. н. э. в Курском Посеймье // Раннесредневековые восточнос лавянские древности. — Ленинград, 1974. — С. 136—152. Ляпушкин И.И. Городище Новотроицкое. — М., 1958 (МИА. — 74). Ляпушкин И.И. К вопросу о памятниках волынцевского типа // СА. — 1959. — ХХІХ/ХХХ. — С. 58—83. Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа. — М, 1961 (МИА. — 104). Ляпушкин И.И. Славянские памятники Восточной Европы накануне образования Древнерусского государства. — М., 1968 (МИА. — 152). Майко В.В. Про технологію гончарних горщиків волинцевського типу // Археологія. — 1994. — № 4. — С. 134—145. Макаренко Н.Е. Отчет об археологических исследованиях в Полтавской губернии в 1906 г. // ИАК. — 1907. — 22. — С. 38—90. Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата. — Харьков, 1985. Обломский А.М. Гончарные центры на территории Восточноевропейской лесостепи в V—VIII вв. н. э. // Днепро Донское междуречье в эпоху раннего средневековья. — Воронеж, 2005. — С. 13—19. Персов Н.Е. Относительная хронология жилищ городища Новотроицкого // Вестник МГУ. Серия 8. История. — 1991. — 4. — С. 77—86. Петрашенко В.О. Волинцевська культура на Правобережжі Подніпров’я (за матеріалами Ходосівського поселен ня) // Археологія. — 1989. — № 2. — С. 32—43. Петрашенко В.А. Волынцевская культура на Правобережном Поднепровье // Проблемы археологии Южной Руси. Матлы истор.археолог. семинара «Чернигов и его округа в IX—XIII вв.». — К., 1990. — С. 47—50. Петрашенко В.О. Слов’янська кераміка VIII—IX ст. Правобережжя Середнього Подніпров’я. — К., 1992. Плетнева С.А. О связях аланоболгарских племен Подонья со славянами // СА. — 1962. — № 1. — С. 83—94. Плетнева С.А. На славянохазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. — М., 1989. Приймак В.В. Територіальна структура межиріччя Середньої Десни і Середньої Ворскли VIII — початку XI ст. — Суми, 1994. Приймак В.В. Некоторые дискуссионные вопросы изучения волынцевских памятников междуречья Средней Десны и Средней Ворсклы // Stratum plus. — 2001/2002. — № 5. — С. 438—447. Приймак В.В. Путивльське удільне князівство ЧерніговоСіверщини. — Полтава, 2007. Приймак В.В., Белинская Л.И. Охранные раскопки археологических памятников конца I — начала II тысячелетия на Сумщине // ОИПАП: Второй областной научнопрактический семинар. — Полтава, 1989. — С. 64—66. Приходнюк О.М. Археологічні пам’ятки Середнього Подніпров’я VI—ІХ ст. н. е. — К., 1980. Приходнюк О.М. Пеньковская культура: культурнохронологический аспект исследования. — Воронеж, 1998. Седов В.В. Восточные славяне в VI—XIII вв. — М., 1982. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 130 Седов В.В. Очерки по археологии славян. — М., 1994. Седов В.В. Славяне в древности. — М., 1994а. Седов В.В. Славяне в раннем средневековье. — М., 1995. Смиленко А.Т., Юренко С.П. Керамика // Славяне ЮгоВосточной Европы в предгосударственный период. — К., 1990. — С. 279—290. Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья. — К., 1975. Сухобоков О.В. Украинское Днепровское Левобережье в VII—XIII вв. // Труды V Междунар. конгресса археологов славистов. — К., 1988. — Т. 2. — С. 307—313. Сухобоков О.В. Дніпровське Лісостепове Лівобережжя у VIII—XIII ст. — К., 1992. Сухобоков О.В. До походження та інтерпретації пам’яток волинцевського етапу культури літописних сіверян // Археологія. — 1999. — № 2. — С. 25—39. Сухобоков О.В. До витоків історії ранніх контактів тюркського та слов’янського етносів на Лівобережній Україні // Східний світ. — 2003. — № 1. — С. 85—93. Сухобоков О.В., Вознесенская Г.А., Приймак В.В. Клад орудий труда и украшений из Битицкого городища // Древ ние славяне и Киевская Русь. — К., 1989. — С. 92—105. Cухобоков О.В., Юренко С.П. Этнокультурные процессы на территории Левобережной Украины в І тысячеле тии н. э. // Проблемы этногенеза славян. — К., 1978. — С. 124—142. Сухобоков О.В., Юренко С.П. Керамический комплекс Опошнянского городища (вторая половина VIII в. н. э.) // АИП. — Полтава, 1990. — С. 87—95. Терпиловский Р.В. Колочинская культура // Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. — К., 1985. — С. 93—98. Терпиловский Р.В. Поселение І тысячелетия н. э. у с. Роище на Черниговщине // Раннеславянский мир. Материалы и исследования. — М., 1990. — С. 45—74. Терпиловський Р.В., Шекун А.В. Олександрівка 1 — багатошарове ранньослов’янське поселення біля Черніго ва. — Чернігів, 1996. Тихомиров Н.А. Княжинский и Лебяжинский могильники // Материалы и исследования по археологии Днепров ского Левобережья. — Курск, 1990. — С. 134—161. Третьяков П.Н. По следам древних славянских племен. — М., 1982. Хлебникова Т.А. Керамика болгар Поволжья VIII — начала Х вв. (этнокультурные группы и их истоки) // Плиска Преслва, 1981. — Т. 2. — С. 146—159. Хлебникова Т.А. Керамика памятников Волжской Болгарии. К вопросу об этнокультурном составе населения. — М., 1984. Шевченко Ю.Ю. В зоне славянского этногенеза: Палеодемоэкология Низовий Десны в I тысячелетии нашей эры. — СПб., 2002. Щеглова О.А. Ранние элементы в керамическом комплексе памятников волынцевского типа // КСИА. — 1986. — 187. — С. 15—23. Щеглова О.А. Волынцевский горизонт поселения Вовки // КСИА. — 1987. — 190. — С. 43—48. Щеглова О.А. Проблемы формирования славянской культуры VIII—X вв. в Среднем Поднепровье (памятники конца VII — первой половины VIII вв.). Автореф. дисс. … канд. истор. наук. — Ленинград, 1987а. Щеглова О.А. Салтовские вещи на памятниках волынцевского типа // Археологические памятники эпохи железа восточноевропейской лесостепи. — Воронеж, 1987б. — С. 77—85. Щеглова О.А. Среднее Поднепровье конца VII — первой половины VIII вв.: причины смены культур // Социогенез и культурогенез в историческом аспекте. — СПб., 1991. — С. 42—50. Щеглова О.А. Термин «памятники волынцевского типа» // Гавритухин И.О., Обломский А.М. Гапоновский клад и его культурноисторический контекст. — М., 1996. — С. 130—131. (Раннеславянский мир. Археология сла вян и их соседей. — 3). Юренко С.П. Днепровское лесостепное Левобережье в VII—VIII вв. н. э. (Волынцевская культура). Рукопись дисс. ... канд. истор. наук. — К., 1982. Юренко С.П. Днепровское лесостепное Левобережье в VII—VIII вв. н. э. (Волынцевская культура). Автореф. дисс. ... канд. истор. наук. — К., 1983. Юренко С.П. Домобудівництво населення Дніпровського Лівобережжя в VIII—X ст. // Археологія. — 1984. — 45. — С. 34—46. Юренко С.П. Волынцевская культура // Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. — К., 1985. — С. 116—125. Юренко С.П. Население Днепровского Левобережья в VII—VIII вв. н. э. (волынцевская культура) // Труды V Меж дунар. конгресса археологовславистов. — К., 1988. — Т. 4. — С. 244—251. Надійшла 12.01.2012 ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 131 Я.В. ВолодарецУрбанович, Ю.О. Пуголовок К ИСТОРИИ ИЗУЧЕНИЯ ВОЛЫНЦЕВСКИХ ДРЕВНОСТЕЙ Волынцевские древности в разное время были предметом изучения целой плеяды археологов (Д.Т. Березовец, И.И. Ляпушкин, С.П. Юренко, О.В. Сухобоков, Е.А. Горюнов, А.В. Григорьев, О.А. Щеглова, Н.М. Кравченко, В.А. Петрашенко, В.В. Приймак и др.), которыми и сформулированы основные взгляды на эти памятники. В историографии нашли отображение вопросы, касающиеся хронологии, возникновения, этнического состава во лынцевских древностей, а также происхождения гончарной посуды. Хронология древностей стала своего рода «камнем преткновения». Взгляды исследователей относительно этого разделились: одни датируют их серединой/второй половиной VII — второй половиной VIII вв., другие — VIII—IX вв. Соответственно современным представлениям, большинство исследователей склонны датировать их VIII — началом IX вв., не исключая существования хронологических разногласий, связанных с региональной спецификой этих древностей. Относительно этнической принадлежности фактически все исследователи считают волынцевскую культуру славянской, но со значительными иноэтническими влияниями, которые и определили специфические черты ее памятников. Таковые прослеживаются в материалах Битицкого городища, в котором ряд исследователей видит форпост Хазарского каганата, а также в значительном распространении салтовских импортов. Более разнообразными являются взгляды исследователей на вопрос о происхождении волынцевских древ ностей. На сегодня его связывают с проникновением групп населения с территории на запад от Днепра. В то же время остается не совсем ясной роль в этом процессе местных славянских племен Левобережья Днепра. Дискуссионным остается и вопрос о происхождении гончарной посуды и центрах ее производства. Появление этой керамики связывается с салтовской, именьковской или же местной славянской традициями. Ситуация с определением центров изготовления еще более сложная изза отсутствия следов гончарного производства. Не смотря на значительные успехи в исследовании раннесредневековых славянских культур, место и роль волынцевских древностей в истории восточного славянства остаются не до конца выясненными. Решению этих проблем мешает, в частности, слабое введение в научный оборот материалов эталонных памятников, как Волын цевское поселение и могильник, Битицкое городище. Возможно, ряд противоречий во взглядах поможет устра нить полная публикация материалов этих памятников. Ya.V. VolodaretsUrbanovych, Yu.O. Puholovok. TO THE HISTORY OF STUDY OF VOLYNTSEVE ANTIQUITIES Volyntseve antiquities in various periods were the subject for study of a group of outstanding archaeologists (D.T. Berezovets, I.I. Liapushkin, S.P. Yurenko, O.V. Sukhobokov, Ye.A. Goriunov, A.V. Grigoriev, O.A. Shchehlova, N.M. Kravchenko, V.O. Petrashenko, V.V. Pryimak, and others) who formed the main views on these monuments. Issues related to the chro nology, rise, and ethnic structure of Volyntseve antiquities, as well as to the origin of the wheelmade pottery have been reflected in the historiography. Chronology of the antiquities became a kind of the crunch. The researchers’ views divided into two main groups. The first ones dated the monuments by the period from the middle/second half of the 7th c. to the second half of the 8th c. The other dated them by the 8th and the 9th c. According to the contemporary conceptions, the majority of scholars are disposed to date them by the 8th c. and the beginning of the 9th c. not excluding the chronological discrepancies related with the re gional peculiarities of these antiquities. Concerning the ethnic attribution, actually all the researchers regard it as Slavonic, though with significant influences of other ethnic groups which determined specific features of these monuments. Such are traced in the materials of Bytytsya hillfort, which is viewed by some scholars as an outpost of Khazar Kaghanate, as well as in significant spread of Saltivska culture imports. More diverse are the researchers’ views on the issue of Volyntseve antiquities origin. Today, it is being linked with pen etration of population groups from the territory to the west from the Dnipro River. At the same time, the role of the local Slavonic tribes of the left bank of the Dnipro River is not quite clear in this process. Also, the issue of then origin of wheelmade pottery and its production centres remains disputable. Rise of this ceramics is related to Saltivska culture, Imenkivska culture, or local Slavonic tradition. Situation with the determination of produc tion centres is more complicated due to the lack of traces of pottery making. Despite the significant success in the research of the Early Mediaeval Slavonic cultures, the place and the role of Volynt seve antiquities in the history of Eatern Slavonic world remains not finally ascertained. The fact that materials from sample sites, such as Volyntseve settlement and burial ground, and Bytytsya hillfort are hardly presented to the scientific circula tion does not contribute to resolution of these problems. Perhaps, a full publication of materials from these sites can resolve a series of contradictions in conceptions.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-70093
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0235-3490
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T07:24:47Z
publishDate	2012
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Володарець-Урбанович, Я.В. Пуголовок, Ю.О. 2014-10-28T07:14:37Z 2014-10-28T07:14:37Z 2012 До історії вивчення волинцевських старожитностей / Я.В. Володарець-Урбанович, Ю.О. Пуголовок // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 122-131. — Бібліогр.: в кінці статті. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70093 Пропонується історіографічний огляд та систематизація поглядів дослідників на окремі питання, що стосуються хронології, походження, етнічного складу та деяких рис матеріальної культури (гончарний посуд) носіїв волинцевських пам’яток. Волынцевские древности в разное время были предметом изучения целой плеяды археологов (Д.Т. Березовец, И.И. Ляпушкин, С.П. Юренко, О.В. Сухобоков, Е.А. Горюнов, А.В. Григорьев, О.А. Щеглова, Н.М. Кравченко, В.А. Петрашенко, В.В. Приймак и др.), которыми и сформулированы основные взгляды на эти памятники. В историографии нашли отображение вопросы, касающиеся хронологии, возникновения, этнического состава волынцевских древностей, а также происхождения гончарной посуды. Volyntseve antiquities in various periods were the subject for study of a group of outstanding archaeologists (D.T. Berezovets, I.I. Liapushkin, S.P. Yurenko, O.V. Sukhobokov, Ye.A. Goriunov, A.V. Grigoriev, O.A. Shchehlova, N.M. Kravchenko, V.O. Petrashenko, V.V. Pryimak, and others) who formed the main views on these monuments. Issues related to the chronology, rise, and ethnic structure of Volyntseve antiquities, as well as to the origin of the wheelmade pottery have been reflected in the historiography. uk Інститут археології НАН України Археологія Історія науки До історії вивчення волинцевських старожитностей К истории изучения волынцевских древностей To the History of Study of Volyntseve Antiquities Article published earlier
spellingShingle	До історії вивчення волинцевських старожитностей Володарець-Урбанович, Я.В. Пуголовок, Ю.О. Історія науки
title	До історії вивчення волинцевських старожитностей
title_alt	К истории изучения волынцевских древностей To the History of Study of Volyntseve Antiquities
title_full	До історії вивчення волинцевських старожитностей
title_fullStr	До історії вивчення волинцевських старожитностей
title_full_unstemmed	До історії вивчення волинцевських старожитностей
title_short	До історії вивчення волинцевських старожитностей
title_sort	до історії вивчення волинцевських старожитностей
topic	Історія науки
topic_facet	Історія науки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/70093
work_keys_str_mv	AT volodarecʹurbanovičâv doístoríívivčennâvolincevsʹkihstarožitnostei AT pugolovokûo doístoríívivčennâvolincevsʹkihstarožitnostei AT volodarecʹurbanovičâv kistoriiizučeniâvolyncevskihdrevnostei AT pugolovokûo kistoriiizučeniâvolyncevskihdrevnostei AT volodarecʹurbanovičâv tothehistoryofstudyofvolyntseveantiquities AT pugolovokûo tothehistoryofstudyofvolyntseveantiquities

До історії вивчення волинцевських старожитностей

Institution

Similar Items