Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7040 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР / О.В. Латишева // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 125-129. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859657805791756288 |
|---|---|
| author | Латишева, О.В. |
| author_facet | Латишева, О.В. |
| citation_txt | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР / О.В. Латишева // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 125-129. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-11-30T09:35:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
125
50. ДААРК. – Ф. 71. – Оп. 1. – Спр. 252, 186 арк. Дело о ссуде, испрашиваемой Акимовским сельским об-
ществом на покупку земли у вдовы генерал-лейтенанта О.И. Макшеевой-Мамоновой при с. Ново-
Григорьевке Юзкуйской вол., Мелитопольского уезда.
51. ДААРК. – Ф. 71. – Оп.1. – Спр. 2098. Поуездный реестр дел по покупке имений за счет Крестьянского
поземельного банка.
52. ДААРК. – Ф. 71. – Оп.1. – Спр. 2872, 75 арк. Дело о покупке имения Винса при с. Мордвиновка.
53. ДААРК. – Ф. 377. – Оп.1. – Спр. 4938, 210 арк. К сведению и руководству.
54. Російський державний історичний архів (далі – РДІА). – Ф. 592. – Оп. 43. – Спр. 2332. Мелитопольский
уезд. Дело о покупке Банком имения Колчанова А.М.
55. РДІА. – Ф. 592. – Оп. 43. – Спр. 2334. Мелитопольский уезд. Дело о покупке Банком имения графа Кел-
лер Е.Э. фон Дамнитц М.Л. и Г.Л.
56. РДІА. – Ф. 1483. – Оп.1. – Спр. 30, 52 арк. Законодательные материалы к узаконениям 2 февраля и 13
декабря 1915 года о ликвидации немецкого засилья.
Латишева О.В. УДК 94 (477) “192/193”:369.03
ЄФРЕМОВ Д.І.: ПЕРШИЙ ГОЛОВА ДЕРЖСТРАХУ СРСР
Сучасники вважали його «…засновником радянського страхування, як творця Держстраху, що присвя-
тив цій справі чотири останніх роки свого кипучого життя і десятки тисяч годин напруженої праці, позаяк
робочий день тов. Єфремова, зазвичай, продовжувався 16–17 годин» [1]. Саме так писав про нього
С.М. Розеноєр, присвятивши Домініку Івановичу Єфремову брошуру, яка висвітлювала біографію звичай-
ного державного посадовця.
Він народився грудневого дня 1881 р. в м. Вишки поблизу Двинська у родині дрібного кустаря, а на-
прикінці 80-х рр., коли сім’я переїхала до Петербурга, батько заснував власну майстерню. Повсякденні тур-
боти, починаючи з 8-річного віку, виконував Домінік. У 1892 р. його віддали до 4-х класного Володимирсь-
кого міського училища, яке він успішно закінчив, а після успішних вступних іспитів у 1897 р. був зарахова-
ний до 4-го класу 2-го Саннт-Петербурзького реального училища. Навчання давалося легко, відтак у 1901 р.
став студентом Гірничого інституту, де познайомився з ідеями «революційного марксизму» [2]. За участь в
організації підпільної типографії був арештований у 1903 р. та відбував ув’язнення в одиночній камері Пет-
ропавлівської фортеці більше роки (квітень 1903 – травень 1905 р.). вивчав суспільні науки – філософію,
психологію, ідеологію народництва, марксизм. Під час ув’язнення був засуджений до «вічного» поселення
в Сибіру та відправлений до Тобольської губернії – м. Туринськ, але йому вдалося втекти. В серпні 1905 р.
опинився у Києві та Одесі, заснував там нелегальну типографію. Черговий арешт застиг його в Петербурзі,
а покарання відбував в Архангельській губернії – м. Кемськ. Активна революційна діяльність розпочалася
після жовтневого перевороту у Москві, де він входив до бойової п’ятірки Сокольницького району, а в трав-
ні 1918 р. був обраний секретарем Московського комітету партії, згодом очолював політвідділ 10-ї армії,
член Ревміськради армії.
По завершенню громадянської війни його мобілізували на роботу до Катеринінської, а згодом Донець-
кої залізниці, певний час працював в Криму – членом президії обкому партії. 6 березня 1922 р. ЦК партії
висунув його на посаду голови держстраху, а на першому засіданні його Головного правління, яке відбуло-
ся 10 березня, Єфремов взяв на себе керівництво основними відділами: загальним, організаційно-
інструкторським, фінансовим. Він головував на усіх засіданнях Правління, а їх за 9 місяців 1922 р. було 60
[3]. За вересень 1922 р. Держстрах надіслав на місця 29 циркулярів, з них 17 по лінії загального та фінансо-
вого відділу [4], якими він керував безпосередньо. Вони стосувалися різних питань: біографічних даних
співробітників, організації на місцевих товарних біржах страхових операцій, повернення коштів за окладне
обов’язкове страхування, використання ярмарок для пропаганди ідеї державного страхування, відносин мі-
сцевих органів Держстраху з виконкомами, застосування невідкладних заходів по обов’язковому невідкла-
дному страхуванню державного майна, оцінок майна, яке підлягало страхуванню, правил звітності, страху-
вання орендованого державного майна, принципів розвитку кооперативного страхування, регулювання ви-
трат на утримання апарату тощо.
Проголошення непу, яке актуалізувало проблему державного та кооперативного страхування майна. 6
липня 1922 р. Раднарком змусив державні установи переходити на госпрозрахунок, тому місцеві страхові
організації вийшли зі складу губфінвідділів, де вони перебували на правах підвідділів. Держстрах діяв за
власні кошти, тобто з відрахування страхових надходжень. Стартовий капітал Держстраху становив 5 млн
рублів, яких не вистачило навіть на утримання апарату, тому Єфремов «…випросив у Наркомфіна в раху-
нок основного капіталу безпроцентну позику в 50 млн рублів (грошзнаками) на 6 місяців» [5].
Економічна ситуація в промисловості і сільському господарстві виявилася малосприятливою для орга-
нізації державного страхування: бездіяльність підприємств, засуха у південних губерніях, голод, захмарна
інфляція, колапс грошової системи. 8 березня Єфремов вперше з’явився в коридорах Держстраху, а 25 бере-
зня запропонував перейти до обов’язкового страхування в тих губерніях, де зберігся колишній земський
агентський апарат. Реформаторський курс голови правління Держстраху полягав в тому, що саме він, ризи-
куючи справою, впровадив окладне страхування посівів, худоби, чого не робили земства, а також дворові
норми страхування від вогню, хоча з 1 жовтня 1922 р. визнали ефективними норми страхування будівель.
В архівах України збереглися протоколи засідання Держстраху за участі Єфремова та членів правління
Укрдержстраху. 31 травня 1922 р. Д.І. Єфремов головував на засіданні Держстраху, яке обговорило питання
Латишева О.В.
ЄФРЕМОВ Д.І.: ПЕРШИЙ ГОЛОВА ДЕРЖСТРАХУ СРСР
126
про державну монополію страхування, а також про введення окладного страхування від вогню сільських
будівель [6]. Так, 2 вересня 1922 р. він висловив подяку голові Укрдержстраху В.М. Богословському та йо-
го заступнику С.О. Череднікову за організацію страхової справи в республіці. Обговорюючи питання про
окладне страхування в сільських районах, було вирішено запровадити його з 1 липня в Полтавській, Київ-
ській, Харківській, Чернігівській губерніях, а з 1 листопада Головне правління закликало Укрдержстрах ве-
сти роботу «в ударному порядку», щоб на 1 січня мати 75% окладних платежів [7]. Друга черга застосуван-
ня окладного страхування сільських будівель мала розпочатися з 1 жовтня терміном на рік в Кременчуць-
кій, Волинській, Подільській та Катеринославській губерніях. Окладне страхування проникло в міста, але
вагомим джерелом надходження страхових внесків залишалося село. Учасники спільного засідання Голов-
ного правління Держстраху погодили термін введення обов’язкового окладного страхування худоби від за-
гибелі, починаючи з 1 жовтня у 4-х губерніях України, а з 1 листопада в Україні впроваджувалося доброві-
льне страхування худоби. Фактично Україна виявилася своєрідним випробувальним полем діяльності сис-
теми державного страхування, яку наполегливо впроваджував Д.І. Єфремов.
Державне страхування майна селянських господарств, особливо в умовах нестабільної радянської гро-
шової системи, знецінення рубля, повального товарного дефіциту та неосяжної інфляції, мало ознаки визи-
ску, позаяк страхові збори значно перевищували витрати на компенсацію майна, худоби, посіву. Голова
правління знав, що Держстрах на перших порах неспроможний дати селянству належне страхове забезпе-
чення. Радянська валюта падала неймовірно швидко. «Сто рублів страхового забезпечення, проголошеного
на початку страхового року, – писав С.М. Розеноєр, – перетворювались наприкінці в рубель або навіть на 10
копійок. Отримуючи страхову винагороду після пожежі, селянин з повним правом обурювався на Держ-
страх: «Видали страховку – навіть на коробку сірників не вистачає» [8]. Знаючи про негативне ставлення
селян до страхової радянської системи, Єфремов закликав місцеві органи наполегливо працювати, переко-
нувати їх в доцільності і важливості страхування майна, про що писав в статті від 10 липня 1922 р. [9] Се-
ляни сплатили тоді 600 тис. рублів золотом, а отримали від Держстраху 100 тис. рублів страхової винагоро-
ди, хоча утримання бюрократичного апарату (центрального і місцевого) коштувало 500 тис. рублів [10].
Політичні переконання Д.І. Єфремова та організаційні здібності, а також велике бажання виконати до-
ручення ЦК партії, стимулювали його діяльність. Він не був фаховим страховиком, але радився з кваліфіко-
ваними і досвідченими «спецами». Правління Держстраху видавало двотижневика «Весник государствен-
ного страхования», довкола якого формувалася група теоретиків і практиків страхової справи: професори –
С. Рибніков, А. Вормс, М. Пергамент, В. Светловський. З ними радився Д. Єфремов, а також постійно звер-
тався до Інституту економічних досліджень Наркомфіну СРСР за консультаціями та з пропозиціями стосо-
вно обґрунтування норм, тарифів та принципів страхування. За безпосередньої участі Д.І. Єфремова та його
колег з’явилося «Положення про Головне правління державного страхування», затверджене НКФіном 27
листопада 1922 р., яке визначило права та функції центрального органу державного страхування [11], відтак
і самого голови Держстраху.
Ініціативність Д. Єфремова не збігалася з реаліями соціально-економічного розвитку країни, але про-
глядалося бажання запобігти лихові, втратам. «Страховик-комуніст», як його назвав С.М. Розеноєр, шукав
універсальну форму страхування селянських господарств, не обмежуючись лише посівами, а прагнув дося-
гти страхування від неврожаю. Він мало писав, переймаючись конкретними питаннями страхових операцій,
особливо тарифами, які виявилися достатньо високими для початку цієї справи: 3% страхування від вогню,
а страхування транспортних засобів у 10 раз перевищувало тарифи попередніх років.
Протягом 1922–1925 рр. Д. Єфремов опублікував в пресі близько десятка статей, у яких висвітлив не
лише власну позицію щодо принципів радянського страхування, а також виклав історію його становлення.
Вона постає в статтях «Три роки держстрахування» [12], «11 листопада 1924 року» [13], «Червоний страхо-
вик» [14]. Він приділяв велику увагу пропаганді страхової справи, дозволив друк агітаційної брошури «Бе-
сіда страхагента з селянином» мільйонним накладом, а також страхового календаря «Допомога», особисто
їх редагував. За його клопотання газети «Беднота», «Крестьянская газета» друкували сторінки, які стосува-
лися саме державного страхування.
Монопартійна система функціонування радянських органів влади та унітарний принцип держави уне-
можливили будь-який «номенклатурний сепаратизм» республік, посилювали централізм. Голова правління
Держстраху СРСР виконував усі пункти “Положення» від 27 листопада 1922 р. та принципи державної
страхової монополії. «Чи мати для здійснення державного страхування на території Союзу єдине відомство
у тій формі, як вибудуваний і діє Держстрах або, відмовитись від «централізованого» єдиного відомства, –
писав він в одній із статей, – створити п’ять (після національного розмежування в радянській Середній Азії
– навіть сім) повністю самостійних або бодай до певної міри залежних, але організаційно окремих Держ-
страхів – по одному в кожній союзній республіці та один всесоюзний. Останнє пропонувалося урядом одні-
єї союзної республіки»[15]. Цим урядом був Раднарком УСРР, судячи з листа голови Укрдержстраху
П.К. Солодуба. 23 травня 1924 р. Петро Кирилович писав голові уряду України В.Я. Чубарю: «На превели-
кий жаль вся підготовча праця про вияснення взаємовідносин з Держстрахом в Москві, а також про вияв-
лення Укрдержстрахом в автономну господарчу одиницю знов здибала на своєму шляху багато перешкод.
Не дивлячись на те, що Держстрах в особі тов. Єфремова обіцяв цілу низку надати прав операційної самос-
тійності Укрдержстраху, зараз Держстрах попав в становище цілком централізованої установи»[16].
Централізація страхової справи в межах СРСР ущемлювала повноваження республік, їх конституційні пра-
ва, враховуючи завершення у деяких з них процесу кодифікації законів, зокрема Громадянського кодексу в
УСРР. Попри юридичні тонкощі, які викликали певні колізії, союзні тарифи і правила державного страху-
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
127
вання не враховували специфіки соціально-економічного розвитку республік, особливо в сільських райо-
нах. Майнові питання вирішували місцеві суди, а оцінку майна встановлювала Москва, забираючи значну
частину страхового збору, зобов’язавши Укрдержстрах перераховувати кошти.
Суперечки існували, які українська сторона намагалася вирішити з Держстрахом шляхом розмежування
регулятивних повноважень. «Справа в тім, – писав 27 травня Солодуб до Чубаря, – що працювати в умовах
взаємовідносин з Головним Правлінням абсолютно неможливо. Від тов. Єфремова одержано повідомлення,
що проект організаційного декрету в нашій редакції (Українській) законодавчою Комісією одкинено»[17].
Він підкреслював «централістський напрямок московський настроїв», ігнорування пропозицій Укрдержст-
раху та домовленостей, які «вкупі з тов. Єфремовим були вироблені». Циркуляри, накази, розпорядження
Держстраху СРСР постійно надходили до Харкова, відтак Укрдержстрах виявився ніби посередником між
Головним правлінням та губконторами, що викликало обурення П.К. Солодуба.
Ідея створення відомчого Держстраху при відповідних наркоматах та один міжвідомчий – при Нарком-
фіні, яка побутувала тоді у владних коридорах та пресі, не знаходила підтримки з боку голови правління
Д. Єфремова. Він вважав, що така позиція перетворить «загальносоюзний Держстрах» у «перестраховочний
орган для республіканських, або відомчих Держстрахів». Позиція Єфремова була однозначною та катего-
ричною, яку він виклав на сторінках фахового видання. «Основний аргумент, використаний за самостій-
ність республіканських держстрахів, – зазначав він у 1924 р., – необхідність тісніше ув’язувати страхову
політику, особливо в галузі сільського страхування, з національно-побутовими умовами окремих союзних
республік. В аргументації за відомчі Держстрахи висувались – здешевлення страхування і використання
страхових капіталів для відомчих інтересів. Наша аргументація за збереження централізації усієї справи в
єдиному загальносоюзному відомстві полягала в наступному: чим дрібніше буде організовано радянське
страхування, тим більшою мірою воно залежатиме від іноземного страхового капіталу, а загальносоюзний
«перестраховочний» Держстрах буде грати роль посередника для перестрахування за кордоном – навпаки,
чим об’єднанішим і потужнішим у фінансовому відношенні буде радянська організація, тим менше потреби
в перестрахуванні за кордоном» [18]. Зовнішньо-політичний фактор, особливо протягом 1922–1924 рр., до
якого апелював Єфремов, виконував ідеологічну функцію, позаяк західні країни не виявляли тоді особливої
активності до економічно-фінансового співробітництва з СРСР, навіть в галузі страхування, бо для них ак-
туальним було питання повернення боргів царської Росії.
Єдиний Держстрах, на переконання Єфремова, не означав «бюрократичної централізації», томк що
«…ми пропонуємо єдність каси, єдність системи тарифів і правил, єдність страхової політики, але децент-
ралізацію управління і розміщення оборотних засобів в інтересах окремих союзних республік, ми пропону-
ємо забезпечити вирішальний впливу рядів союзних республік на страхову політику взагалі – через Страхо-
ву Раду – і на політику сільського страхування зокрема – через особу міжсоюзну конференцію з сільського
страхування» [19]. Висловлювання Єфремова вирізнялися лаконічністю та конструктивізмом фрази, над
якими він міг довго працювати, редагуючи багато раз текст, очевидно позначилася колишня революційна
діяльність в типографії. Він дипломатично вів перемовини, обіцяв республіканським Держстрахам операти-
вну самостійність, але був непорушним щодо принципу главкізму та центризму.
Принциповість, організаційні здібності, фантастичну працьовитість та безмежну відданість справі підк-
реслювали партійні та радянські високо посадовці, які знали його. Так, заступник наркома фінансів СРСР
М.П. Брюханов виділив у Єфремова важливу рису характеру: «непохитну волю для досягнення раз постав-
леної мети», а заступник голови РПО А.М. Лежава говорив таке про нього: «Мені доводилося бачити його в
тих складних умовах, але я ніколи не помічав за ним ні каплі розгубленості чи відчаю» [20]. Нарком охоро-
ни здоров’я М. Семашко також дивувався енергії, з якою Єфремов захищав справу страхування, ніби «на-
родився страховиком» [21], хоча дехто з них не вірив у перспективу розвитку радянської страхової системи.
Підсумком активної організаційної діяльності Д. Єфремова стало скликання першого Всесоюзного
з’їзду страхових працівників, що відбувся 17–25 березня 1925 р. у Москві [22]. До президії з’їзду обрали
А.М. Лежаву, наркома фінансів СРСР Г.Я. Сокольнікова, М.П. Брюханова, наркома фінансів РСФРР
М.О. Мілютіна, голів держстрахів Білорусії, Закавказзя, України та Росії. Вони виголошували привітання
від урядових установ. На з’їзді виступив голова ЦВК СРСР М.І. Калінін, а поряд з ним седів Д.І. Єфремов.
Від Укрдержстраху прибув його новий голова М.В. Левицький.
Голова Держстраху виголосив привітання та подяку уральським робітникам за вручення Червоного
прапора, дві доповіді, заключну промову, а також брав активну участь в дискусіях. Його базовою доповід-
дю була стаття «Три роки роботи Держстраху», яку він ретельно доопрацював та виклав основні положення
перед делегатами з’їзду. Д. Єфремов гостро критикував білоемігрантську пресу за її нападки проти радян-
ської влади та діяльності системи страхування. Доповідь тривала три години, а згодом обговорення, під час
якого було задано 50 запитань. Його промова стала певним підсумком досягнення конкретної мети, яку
Д. Єфремов поставив перед собою та членами правління: довести можливість реалізації принципу держав-
ної монополії страхування; усунути дореволюційні форми страхування та створити нову систему – радян-
ську; адаптувати нові методи роботи в умовах непу. Він говорив про факти, а за теоретико-правові аспекти
становлення державної монополії страхування дякував професорові О.С. Рибнікову. Так, з гордістю гово-
рив про те, що у 1922 р., не жахаючись економічної руїни, запровадили обов’язкове страхування сільських
будівель у 50 губерніях, посівних культур у 13, а ще в 14 обов’язкове страхування худоби. «На четвертому
році роботи, – наголошував Домінік Іванович, – ми впровадили до сільських обов’язкових тарифів принцип
класових пільг або, як висловлюються інспектори, соціальний принцип зкидок для маломіцних і повне зві-
льнення бідняцьких господарств» [23]. Основним джерелом надходжень були збори від страхування насе-
ленням майна від вогню, завдяки яким утримувався центральний апарат, забираючи 33% загального доходу
Латишева О.В.
ЄФРЕМОВ Д.І.: ПЕРШИЙ ГОЛОВА ДЕРЖСТРАХУ СРСР
128
Держстраху. Там працювало 400 співробітників, а за 2,5 роки було відправлено 705 різних циркулярів» [24].
Ставлячись з іронією до «…кабінетних людей, які лише і знають, що клепати циркуляри», Д. Єфремов до-
водив їх необхідність в умовах становлення єдиної централізованої системи державного страхування. Він
закликав низовий апарат, особливо страхових агентів, дотримуватись законності та високих моральних цін-
ностей. Відомча боротьба за принципи і форми страхової роботи, на переконання Д.Єфремова, завершилася
11 листопада 1924 р., тобто з виданням постанови РНК СРСР «Про державне страхування в сільських міс-
цевостях» [25]. Голова Укрдержстраху М.В. Левицький запропонував створити при республіканських стра-
хових органах Бюро з 3-х осіб для координації роботи, а також Центральне бюро при Держстрахові СРСР,
однак його пропозиція була відхилена.
Друга доповідь Є. Єфремова, яка виголошувалася з організаційних та загальних проблем державного
страхування, стосувалася участі селянства в страхуванні. Він не планував виголошувати вичерпної допові-
ді, а лише виклав декілька принципових думок. «Саме виникнення питання про залучення селянства до
страхової справи та про пристосування справи страхування до селянського господарства, – зазначив допо-
відач, – могло мати місце лише у нас в радянській державі, бо ми маємо державу незвичайного типу» [26].
Залучення селян до страхової справи, на думку Д. Єфремова, мало політичну і страхову складову. На обго-
ворення делегатів з’їзду було запропоновано структуру для активізації роботи з сільським населенням. До
них належали сільські уповноважені, яких обирали із селян для контролю за страховими операціями: оцінка
майна, нагляд за роботою агентів. Пропонувалося організувати волосні наради, до складу яких мали входи-
ти представники радянських органів влади (від сільради), кооперативних товариств, спеціалісти, а «…в
УСРР – ще і представник від комітетів незаможних селян» [27]. Вони обговорювали питання страхових
норм, розподілу пільг між населенням. Губернські наради формувалися за іншою формулою представницт-
ва: управляючий конторою держстраху, робітник планової комісії, фінвідділу, земельного управління, ви-
конкому, селянського комітету взаємодопомоги. Скликав нараду управляючий губстраху. Учасники нарад
мали розробляти та вносити проекти до страхових рад і Наркомфінів союзних республік.
Пропозиції, висловлені Д. Єфремовим стосовно організації страхової справи в сільських районах, були
реалізовані після його несподіваної смерті влітку 1925 р. Він не дожив також до затвердження ЦВК та РНК
СРСР «Положення про державне страхування СРСР» 18 вересня 1925 р. [28], яке було його дітищем, взір-
цем уніфікації і централізації системи страхування. 10 вересня 1926 р., тобто більше року по смерті
Д.І. Єфремова РНК РСФРР прийняв постанову «Про залучення місцевого населення до страхової справи»
[29], яка скасовувала постанову від 11 листопада. Ідеї і принципи організації страхуванні в сільських райо-
нах, якими переймався Домінік Іванович, фактично були реалізовані. Загальні збори села вибирали страхо-
вих уповноважених, які разом з страховими агентами займалися реєстрацією, оцінкою майна та ліквідацією
страхових випадків, а також брали участь разом із сільськими радами в розподілові пільг при окладному
страхуванні селянських дворів. При волосних виконкомах створювалися секції по страховим питанням, а
при повітових губерніях наради.
Діяльність Д.І. Єфремова на посаді голови правління Держстраху регламентувалася «Положенням
ГПДС» від 27 листопада 1922 р., статусом державного службовця Наркомфіну СРСР, тобто об’єднаного
(союзного) наркомату, що і сприяло його номенклатурному тискові на «сепаратистські тенденції» Укрдер-
жстраху, співробітники якого на чолі із П.К. Солодубом домагалися господарсько-фінансової та організа-
ційної автономії. Необхідно зазначити, що завдяки активності, відповідальності та наполегливості першого
голови Держстраху СРСР була сформована значною мірою радянська система державного страхування.
Саме він разом з професійними страховиками відбудував організаційну структуру, обстоював державну
монополію страхування, розширили види сільського страхування, розробили норми, тарифи, правила, ін-
струкції, принципи, які згодом змінювалися, доповнювалися, але залишалася концепція, закладена протя-
гом першої половини 20-х років.
Партійний висуванець очолив складну галузь соціально-економічного життя суспільства, яка торкалася
багатомільйонного селянства, різних груп міського населення, їх повсякденних майнових справ, тому були
недоліки, але і досягнення. Д.І. Єфремову, незважаючи на труднощі, вдалося вибудувати систему держав-
ного страхування, відтак його можна вважати одним із її творців.
Джерела та література
1. Розеноер С.М. Д.И. Ефремов и советское страхование. – М., 1925. – С. 34.
2. Там само. – С. 6.
3. Там само. – С. 18.
4. Перечень циркуляров Госстраха за сентябрь месяц 1922 г. // Вестник государственного страхования. –
1922. – №7. – С. 38–40.
5. Розеноєр С.М. Зазнач. праця. – С. 20.
6. ЦДАВО України. – Ф. 400. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 38.
7. Там само. – Спр. 498. – Арк.. 26.
8. Розеноєр С.М. Зазнач. праця. – С. 23.
9. Ефремов Д.И. Первые шаги государственного страхования // Вестник государственного страхования. –
1922. – №2. – С. 3–4.
10. Розеноєр С.М. Зазнач. праця. – С. 23.
11. Положение о Главном Правлении государственного страхования // Вестник государственного страхо-
вания. – 1922. – №11-12. – С. 26–28.
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
129
12. Ефремов Д.И. Три года госстрахования // Вестник государственного страхования. – 1924. – №19. – С. 9–
12.
13. Ефремов Д. 11 ноября 1924 года // Вестник государственного страхования. – 1924. – №23. – С. 10–12.
14. Ефремов Д. Красный страховик // Вестник государственного страхования. – 1925. – №1. – С. 7–9.
15. Ефремов Д. 11 ноября 1924 года… – С. 10.
16. ЦДАВО України. – Ф. 400. – Оп. 1. – Спр. 513. – Арк. 13.
17. Там само. – Арк. 16.
18. Ефремов Д. 11 ноября 1924 года… – С. 11.
19. Там само.
20. Розеноєр С.М. Зазнач. праця. – С. 10.
21. Там само.
22. Труды Первого Всесоюзного съезда страховых работников, 17–25 марта 1925. – М.: Издание Главного
Правления Государственного Страхования СССР, 1925. – ХLVIII,, 194 с.
23. Там само. – С. 29.
24. Там само. – С. 37.
25. Собрание законов Союза ССР. – 1924. – №26. – Ст. 225.
26. Труды Первого Всесоюзного съезда… – С. 49.
27. Там само. – С. 50.
28. СЗ ССР. – 1925. – №73. – Ст. 537.
29. СЗ РСФРР. – 1925. – 1926. – №6. – Ст. 41.
Мандрик М.В. УДК 94 (477)
ЖІНОЧІ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ - ГЕНДЕРНИЙ ПРИНЦИП
ЧИ „ЧОЛОВІЧА” ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ
(історіографічне осмислення)
Гендерні студії як міждисциплінарне явище, феномен в українській науці з’явилися не так давно. Їхню
основу закладено ще в 1958 р. завдяки психоаналітику з Каліфорнійського університету Роберту Столлеру,
який вклав у поняття „гендер” соціальні прояви приналежності до статі. У 1963 р. на своєму виступі у Сто-
кгольмі він вводить дефініцію „гендерне самоусвідомлення” – його концепція будувалася на чіткому роз-
межуванні біологічного та культурного (вивченням статі займаються анатомія та фізіологія, а гендер є пре-
дметом досліджень психології, історії, соціології). Згодом, у 1969 р. дослідниця з Корнельского університе-
ту Шейла Тобіас запропонувала уточнення – female studies – знання про жіночу проблематику. Метою було
повернення несправедливо забутих імен жінок – музикантів, політиків, письменників, живописців, популя-
ризація (наче відновлення пазлів, яких не вистачало в історії, ними мали стати жіночі постаті, їхні наукові
відкриття, винаходи, літературні, мистецькі твори. Протягом 1970-х років чітко окреслилося те, що вклада-
ється й досі в поняття „гендер” – у 1975 р. ООН оголосила Всесвітній рік жінки і цього ж року Нін Коч вво-
дить термін „фемінологія” – міждисциплінарну галузь знань, що вивчає проблеми, пов’язані зі становищем
жінки в суспільстві, еволюцією її статусу та функціональних ролей. Деякі важливі риси відрізняють її від
інших наук: 1) зорієнтованість на критику наук, які раніше не „бачили” жінку, 2) спрямованість на критику
суспільства і тому пов’язаність з жіночим рухом; 3) розвиток на перетині наукових дисциплін у формі між-
дисциплінарної дослідницької практики. Головне, йдеться про відтворення особливого, властивого лише
жінці стилю мислення, бачення світу, подій і себе.
Започаткування гендерних студій в Україні відбулося під впливом бурхливих обговорень жіночої тема-
тики на заході. Однак, якщо соціологами та психологами сформовано цілі напрямки, центри, серії семіна-
рів, симпозіумів, навчальних тренінгів та лекційних курсів з жіночої проблематики, то історичні науки до-
сить обережно сприймають її й досі. У 1992 р. засновано Харківський Центр гендерних досліджень, в якому
об’єднано зусилля дослідників жіночої проблематики в Україні, започатковано періодичне видання, де пуб-
лікуються праці вчених з країн Європи та Америки, Росії, України та книжкову серію. Серед провідних на-
уковців цього напрямку слід згадати представників так званої „фороської школи” Н. Пушкарьову, І. Жерєб-
кіну, Т. Чернецьку, І. Солдатенко та ін. Однак ці праці меншою мірою стосуються історії та історіографії
жіночої проблематики в Україні. У першу чергу йдеться про сформовані радянською системою стереотипи
щодо акценту на так званих „жіночих” ролях, функціях та тенденцію „вилучення” жіночих постатей, їхньо-
го внеску – культурного, політичного, соціального та іншого в становлення України, штучного вихолощен-
ня минулого шляхом зведення його до хронологічного викладу повстань, громадянських війн, де доміную-
чу роль відігравали чоловіки.
Питання історіографічного осмислення співвідношення двох здавалося б несумісних понять „жінка-
війна” і, зокрема національно-визвольна боротьба ОУН та УПА не знайшли адекватного висвітлення в су-
часній українській історичній думці. Адже, як стверджує Б. Еренрайх, війна не є чимось однозначним, не-
правильно історики пов’язують її з наявністю своєрідного гена войовничості. Абсурдність цього тверджен-
ня американська дослідниця підтверджує тим, що змусити людину, тим більше жінку воювати досить скла-
дно – історія людства свідчить про пошуки різних способів її уникнути, аніж розпочати [14, с. 64-65]. Зга-
дуючи вислів голландського соціолога Х. Хоувенінга „однією з причин війни – це сама війна”, погодимося,
що пережиті політичні і національні поразки українського народу змусили жіноцтво активно влитися в на-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7040 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:35:36Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Латишева, О.В. 2010-03-22T14:09:02Z 2010-03-22T14:09:02Z 2009 Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР / О.В. Латишева // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 125-129. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7040 94(477) "192/193":369.03 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР Ефремов Д.И.: первый председатель Госстраха СССР Efremov D.I.: the first chairman of the USSR State Insurance Article published earlier |
| spellingShingle | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР Латишева, О.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР |
| title_alt | Ефремов Д.И.: первый председатель Госстраха СССР Efremov D.I.: the first chairman of the USSR State Insurance |
| title_full | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР |
| title_fullStr | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР |
| title_full_unstemmed | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР |
| title_short | Єфремов Д.І.: перший голова Держстраху СРСР |
| title_sort | єфремов д.і.: перший голова держстраху срср |
| topic | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7040 |
| work_keys_str_mv | AT latiševaov êfremovdíperšiigolovaderžstrahusrsr AT latiševaov efremovdipervyipredsedatelʹgosstrahasssr AT latiševaov efremovdithefirstchairmanoftheussrstateinsurance |