Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007)
Стаття являє собою проблемний аналіз публікацій, присвячених локальним дослідженням пам’яті про нацистську окупацію, у двох провідних західних усноісторичних журналах («Oral History» та «Oral History Review»). Основну увагу приділено проблемі вписування нацистської окупації в національний нарати...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71016 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) / І. Реброва // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 82-93. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71016 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-710162025-02-10T01:17:41Z Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) Устная история в локальных исследованиях памяти о нацистской оккупации (по материалам журналов «Oral History» и «Oral History Review», 2005–2007) Oral history in the local studies of memories of the nazi occupation (recent publications in “Oral History” and “Oral History Review”, 2005–2007) Реброва, І. Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Стаття являє собою проблемний аналіз публікацій, присвячених локальним дослідженням пам’яті про нацистську окупацію, у двох провідних західних усноісторичних журналах («Oral History» та «Oral History Review»). Основну увагу приділено проблемі вписування нацистської окупації в національний наратив за наявності «поділених пам’ятей»; взаємозв’язку між провиною, відповідальністю та травмою в історичній пам’яті суспільства; ролі та відповідальності історика в дослідженні локальних спільнот; можливим напрямкам інтеграції усної історії та локальних досліджень пам’яті. Статья представляет собой проблемный анализ публикаций, посвященных локальным исследованиям памяти о нацистской оккупации, в двух ведущих западных устноисторических журналах («Oral History» и «Oral History Review»). Основное внимание уделяется проблеме вписывания нацистской оккупации в национальный нарратив при наличии «разделенных памятей»; взаимосвязям между виной, ответственностью и травмой в исторической памяти общества; роли и ответственности историка в исследовании локальных сообществ; возможным направлениям интеграции устной истории и локальных исследований памяти. This article presents the analysis of the problem of the publications devoted to local studies of the memories of Nazi occupation in two leading Western oral history journals («Oral History» and «Oral History Review»). The main attention is given to the problem of writing the Nazi occupation into the national narrative while dealing with “devided memories”; to interrelations between guilt, responsibility and trauma in the historical memory of society; to the role and responsibility of a historian while studing the local communities; to the possible directions of an integration of oral history and local memory studies. 2009 Article Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) / І. Реброва // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 82-93. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71016 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни |
| spellingShingle |
Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Реброва, І. Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| description |
Стаття являє собою проблемний аналіз публікацій, присвячених
локальним дослідженням пам’яті про нацистську окупацію, у двох провідних
західних усноісторичних журналах («Oral History» та «Oral History Review»).
Основну увагу приділено проблемі вписування нацистської окупації в
національний наратив за наявності «поділених пам’ятей»; взаємозв’язку між
провиною, відповідальністю та травмою в історичній пам’яті суспільства;
ролі та відповідальності історика в дослідженні локальних спільнот; можливим
напрямкам інтеграції усної історії та локальних досліджень пам’яті. |
| format |
Article |
| author |
Реброва, І. |
| author_facet |
Реброва, І. |
| author_sort |
Реброва, І. |
| title |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) |
| title_short |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) |
| title_full |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) |
| title_fullStr |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) |
| title_full_unstemmed |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) |
| title_sort |
усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «oral history»та «oral history review», 2005 – 2007) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71016 |
| citation_txt |
Усна історія в локальних дослідженнях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral History»та «Oral History Review», 2005 – 2007) / І. Реброва // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 82-93. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT rebrovaí usnaístoríâvlokalʹnihdoslídžennâhpamâtípronacistsʹkuokupacíûzamateríalamižurnalívoralhistorytaoralhistoryreview20052007 AT rebrovaí ustnaâistoriâvlokalʹnyhissledovaniâhpamâtionacistskoiokkupaciipomaterialamžurnalovoralhistoryioralhistoryreview20052007 AT rebrovaí oralhistoryinthelocalstudiesofmemoriesofthenazioccupationrecentpublicationsinoralhistoryandoralhistoryreview20052007 |
| first_indexed |
2025-12-02T10:42:15Z |
| last_indexed |
2025-12-02T10:42:15Z |
| _version_ |
1850392849434017792 |
| fulltext |
82
Усна історія як напрямок досліджень вже довгий час веде плід-
ний діалог з локальною історією; власне, особливо для західної іс-
торіографії, усноісторичні проекти є одним з основних інструментів
дослідження локальних спільнот (в тому числі community projects)
[2; 7; 17]. Саме такий спосіб використання усної історії накладає на
дослідника відразу кілька завдань. По-перше, він ставить історика
перед необхідністю вписувати мікрорівневе дослідження до ширшого
контексту із застосуванням узагальнюючих пояснювальних схем, тоб-
то пов’язувати часто унікальні випадки із можливими структурами
чи «типовими» явищами. По-друге, дослідження локальних спільнот
наближає усну історію до «public history» (яка реалізується в роботі
історика з пересічними особами з-поза академічного середовища – в
музеях, архівах, інституціях з охорони спадщини), тобто уможливлює
безпосередню співпрацю, діалог науковця із самими носіями історич-
ного досвіду, які не є професіоналами-істориками. Через цю позицію
співпраці відбувається важлива деконструкція владних стосунків між
носіями історичного досвіду та науковцем, який у традиційних під-
ходах розглядався як такий, що має виключне право на формулювання
«об’єктивного» і «незалежного» від впливу поля знання. Саме ситуація
усного інтерв’ю з його інтерсуб’єктивною природою, а також і спів-
праця із досліджуваними спільнотами в публічному просторі суттєво
трансформує розуміння ролі науковця взагалі.Зазначені дослідження є
особливо плідними стосовно такої проблеми, як історична (або колек-
тивна) пам’ять. На думку Д. Ґласберґа, «розуміння, які публічні історики
(public historians) отримують від співпраці із публікою в різноманітних
контекстах, отримуючи “з перших рук” знання про те, як створюється,
Ірина РЕБРОВА
(Харків, Україна)
Усна історія в локальних
дослідженнях пам’яті
про нацистську окупацію
(за матеріалами журналів
«Oral History»та «Oral History
Review», 2005 – 2007)
83
інституціоналізується, розповсюджується та сприймається історичне
знання, може допомогти оновити історичну професію загалом, у той
час як вона протягом останніх років перевизначається професійно та
інтелектуально» [8, с.8].
Таким чином, саме глибоке локальне дослідження є особливо
цінним для дослідника пам’яті, який отримує можливість зблизька
про стежити реальне комунікативне створення і перетворення знань
про минуле, співвідношення індивідуальних спогадів та колективної
пам’яті, конфліктність і боротьбу різних версій минулих подій тощо.
Для історичної пам’яті та самоідентифікації локальних спільнот
та окремих груп у Європі і досі залишаються досить значущими події
часів Другої світової війни, зокрема нацистської окупації. Отже, нам
видається важливим прослідкувати, як в сучасній західній історіографії
розглядаються проблеми зв’язку усної історії та локальних досліджень
історичної пам’яті, зокрема, про нацистську окупацію. У цьому огляді
ми спробуємо простежити основні проблеми, що ставляться у зв’язку
з таким поєднанням двох напрямків досліджень, на прикладі нещодав-
ніх публікацій у провідних західних усноісторичних часописах «Oral
History» та «Oral History Review».
Cеред таких найважливіших проблем, які обговорюються західни-
ми істориками у зв’язку з усною історією та пам’яттю про окупацію,
виділимо наступні:
проблема вписування нацистської окупації в національний •
наратив за умови існування «поділених пам’ятей»;
проблема провини, відповідальності та травми в історичній •
пам’яті спільнот;
роль і відповідальність усного історика у дослідженні спіль-•
ноти;
усна історія у локальних дослідженнях пам’яті – як вони •
спів відносяться та якими можуть бути напрямки інтеграції цих двох
дослідницьких полів?
Вписування історичної пам’яті про певні події до загальних,
монолітних національних історичних наративів вже давно стало пред-
метом критичних досліджень. Особливо виразно проблемність такого
вписування виявляється на прикладах «поділених пам’ятей», тобто
феномену існування відмінних (а часто і протилежних) версій певних
історичних подій в одному суспільстві і навіть одній локальній спіль-
ноті. Національні еліти, як правило, розглядають таку ситуацію як
проб лемну і пов’язують «поділені пам’яті» із існуючими в суспільстві
84
та потенційно загрозливими для нього соціальними, культурними, по-
літичними поділами й намагаються нівелювати ці відмінності. Однак,
створення єдиної, монолітної національної нарації, в тому числі про
нацистську окупацію, загрожує виключенням іншого, репресуванням
відмінних точок зору та ще більшим посиленням протистояння. Західні
дослідники, як видається, на сьогодні вже дійшли згоди стосовно того,
що повне узгодження та примирення «поділених пам’ятей» не тільки
неможливе, але і небажане, оскільки являє собою природній стан
плюралістичного демократичного суспільства, хоча це і не знімає про-
блеми необхідності подолання історичних травм та взаєморозуміння і
примирення різних груп.
Особливо виразно проблема «поділених пам’ятей» проявляється у
дослідженнях локальних спільнот (як правило, окремих сіл), які показу-
ють, як конкретні історичні події, пережиті спільно певним колом осіб,
можуть запам’ятовуватися у різний спосіб [див., серед ішого, 3; 4; 6; 10;
11; 12; 14; 15; 16; 19]. Зокрема, Рікі ван Бьошотен (Riki van Boeschoten)
[4] за допомогою усних інтерв’ю досліджує проблему «поділених
пам’ятей» на прикладі окремого села Дракея (Drakeia) в Греції. За
часів Другої світової війни, у грудні 1943 р., тут відбулася різанина
мирних жителів села вояками СС у відповідь на діяльність партизан.
І до сьогодні жителі цього села по-різному згадують про ці події: або
наголошують провину окупантів та страждання цивільного населення,
або покладають провину за різанину на самих партизан, а окупантів по-
дають подібно до всевладних сил природи – які неможливо ні втримати,
ні спрогнозувати, ні вмотивувати [4, с.40]. Парадоксально, але в цьому
селі, яке активно підтримувало партизан в часи війни, існує дуже сильна
традиція згадування про партизан в негативному світлі. Всебічне дослі-
дження життя цієї невеликої спільноти дозволяє з’ясувати, що існування
різних версій подій обумовлене не тільки політичними чинниками, як
часто вважають дослідники колективної пам’яті. Окрім політичного
фактору (засудження партизан часто є проявом правих політичних
настроїв), суттєва й соціальна структура громади (бідніші і заможніші
по-різному пам’ятають про події), розподіл символічного капіталу
(і влади відповідно) серед членів громади та представників місцевої
влади, а також і деякі сформовані ще до війни культурні патерни (як-
от уявлення про обумовленість будь-яких лих, в тому числі і різанини,
порушенням певних релігійних правил та відповідним гнівом божестве-
них сил). Важливою особливістю культури пам’яті тут виступає також
наявність поширеного в повоєнних офіційних історіографіях багатьох
85
країн образу «мученицького села» («martyred village») – на кшталт сіл
Орадур чи Лідіце. Створення такого образу передбачало, як правило,
ігнорування усього складного політичного і соціального контексту по-
дій і акцентування уваги на самій жертовності та невинності; саме ці
«мученицькі села» («martyred villages») в національних історіографіях
були покликані репрезентувати цілу націю та її долю в часи окупації,
замовчуючи при цьому існування колаборації, провокативний характер
дій з боку партизан тощо. Побудова офіційної пам’яті про окупацію
за допомогою образу «нації-жертви» було загальним правилом для
європейських країн аж до 1990-х рр. Як показує у своєму дослідженні
щодо Швейцарії Крістоф Деюнґ (Сhristof Dejung), образ нації-жертви,
яка або страждає, або бореться проти окупантів, теж довго домінував у
цій країні, незважаючи на існування також і альтернативних пам’ятей,
які, однак, не могли артикулюватися публічно [6]. Як і в багатьох інших
країнах, суттєвим викликом для такого офіційного образу пам’яті стали
бурхливі дебати про Голокост, які у випадку Швейцарії були дебатами
про роль швейцарських банків, які під час війни приймали на зберігання
кошти, награбовані у жертв геноциду. Навіть така «опосередкована»
залученість до здійснення Голокосту викликала дискусії про визнання
співвідповідальності цілої нації. На жаль, на нашу думку, в Україні –
країні, де безпосередньо відбувалися масові акції знищення – наразі
не випадає говорити про значну масштабність дискусій про співвідпо-
відальність за Голокост.
Зауважимо, що в пострадянських країнах акцент на віктимності
часто призводить не тільки до міфологізації, але й до уникання питання
реальної відповідальності: в Україні як у випадку вшанування пам’яті
Голокосту, так і комуністичних репресій, ми спостерігаємо радше
акцент на стражданнях самих жертв, однак не на діях конкретних зло-
чинців (за винятком найвищого керівництва, виконавці цих злочинів
подаються радше як абстрактні «сили зла», ніж конкретні особи; за
цим приховується як небажання визнавати суттєву присутність самих
українців серед злочинців, так і намагання перекласти відповідальність
на абстрактний «режим», аби не ставити питання про відповідаль-
ність конкретних осіб, які й досі часто посідають керівні посади в
країні (див. про цю особливість пам’яті пострадянських країн, напр.,
у Александра Еткінда [1]). В Україні в межах сучасної офіційної по-
літики історичної пам’яті про війну робляться спроби створити певний
«спільний» для всіх наратив, який би об’єднував ворогуючі між собою
групи (як-от ветеранів радянської армії та УПА; див. про поразку цих
86
спроб, зокрема, у Софії Грачової [9]). Девід Блайт (David Blight) описує
подібну політику пам’яті у США щодо пам’яті про громадянську війну:
з історії страждання, насильства та протистояння створено об’єднавчий
наратив: жодна зі сторін не постає як винна чи права, але подія вці-
лому представлена як ще один крок до більшої єдності, прогресу та
зміцнення США [3, с.9]. Чи можливе успішне формування подібного
«прогресистського» наративу про Другу світову війну в Україні – на-
разі виглядає сумнівним.
Однак, яку позицію має посісти сам науковець в контексті такого
локального дослідження, коли він безпосередньо включається в процес
комунікації, в якому створюється і перетворюється пам’ять? Р. Бьо-
шотен ставить це питання навіть більш гостро: чи може історик бути
суддею? Cлід зазначити, що останнім часом як у студіях пам’яті, так і в
усній історії, стає все помітнішим акцент на необхідності саморефлек-
сивності дослідника: в тріаді «оповідач – текст інтерв’ю – дослідник (і
ширша аудиторія усної історії)» все більше акцентується саме остання
складова. На зміну позірній (і недосяжній) об’єктивності історика, його
відстороненості і «монополії на знання» приходить вимога критичного
аналізу власної позиції дослідника, усвідомлення ним свого впливу
на досліджуване поле. Саме така вимога, яка уможливлює виявлення
і аналіз власної заангажованості дослідника, в кінцевому рахунку ро-
бить дослідження більш «об’єктивним», ніж коли науковець декларує
позірну незаангажованість і безсторонність. Однак, при цьому на до-
слідника часто покладаються завдання, які він/вона не завжди в змозі
виконати. Уявлення про те, що науковець може стати посередником
між ворогуючими сторонами та привести до згоди та примирення, на
думку Р. Бьошотен, часто є надто оптимістичним: якщо історик займе
владну позицію як монополіст на правильну версію подій, на справжнє
історичне знання, то тим самим він перекриє інші шляхи порозуміння
з минулим для членів цієї спільноти, які відтак змушені прийняти саме
версію подій історика-професіонала [4, с.48].
Відмінний погляд на ці проблеми пропонує відомий італійський
дослідник Алессандро Портеллі, зокрема, у своїй нещодавній книжці
про історію та пам’ять про нацистську різанину мирного населення
у Римі, яка теж відбулася як покарання за партизанський напад на
поліцейський загін [14]. Цій важливій книзі було присвячено цілий
блок дискусійних матеріалів на сторінках «Oral History Review» [3;
10; 12; 15]. А. Портеллі в своїх роботах пропонує складний проект
поєднання традиційного дослідження історичних подій із їх усною
87
історією та пам’яттю про ці події. Після численних (близько 200)
інтерв’ю, дослідник також вказує на існування «поділених пам’ятей»
і намагається проаналізувати фактори, що спричиняють ці поділи, в
широкому політичному, соціальному та культурному контекстах. Він
досліджує вплив поширених у суспільстві узагальнюючих наративів,
ширших пояснювальних історичних схем, ідеологій на різні способи
пам’ятання про певні події, так само як і вплив біографічних траєкторій
оповідачів. При цьому він не лише закликає займати активну та само-
критичну дослідницьку позицію, яка уможливить чітке застосування
певних методологій та саморефлексію над власним науковим текстом.
Він також висуває тезу про «інтервенцію» дослідника до самого ходу
подій, до циркуляції пам’ятей у спільноті, і цю інтервенцію слід роз-
глядати не як шкідливий чинник, який заважає досліджувати певну
спільноту «як вона є», а як додаткову можливість виявити приховані
феномени пам’яті, які проявляються тільки як відповідь на цілеспря-
мовані дії дослідника. Слід розуміти, що будь-яка діяльність науковця
(в тому числі і його наукові тексти) є впливом на історичну (соціальну)
реальність, і цей вплив не можна не враховувати.
Звідси постає важлива проблема відповідальності – не тільки від-
повідальності злочинців, які здійснили геноциди чи інші негуманні дії,
але і відповідальності історика в процесі дослідження цих злочинів чи
інших травматичних подій минулого. А. Портеллі підкреслює обов’язок
дослідника чітко визначати свою моральну позицію щодо подій мину-
лого. Досліджуючи різного роду міфи, домисли, творчі трансформації
реальних подій у пам’яті жителів Риму, А. Портеллі розглядає їх як
цінні джерела, які надають історикові важливі смисли і значення по-
дій минулого, промовляють про їхнє функціонування в сьогоднішній
спільноті, їхній зв’язок із ідентичностями та культурними практиками
суспільства. Однак, італійський дослідник застерігає від того, щоб
трактувати всі історичні свідчення як рівнозначні в моральному сенсі.
Він вбачає за один зі своїх важливих обов’язків – ствердження того,
що «партизани залишаються партизанами, а злочинці – злочинцями»
[12, с.21], як і свого вболівання за можливість досягнення історичної
істини. Що характерно, А. Портеллі намагається шукати цю істину саме
у співпраці зі своїми партнерами по інтерв’ю, маючи на меті поєднання
свого голосу із їхніми голосами, а не тільки критичне «препарування»
їхніх свідчень. Підтвердженням цього є і наведення повного списку
респондентів, яких А. Портеллі поіменував «співавторами» книги [ 14,
с.V-XII].
88
Обговорювана тут праця А. Портеллі викликала переважно за-
хоплені відгуки серед його колег, і водночас спровокувала цікаві дис-
кусійні виступи. Зокрема, вони стосуються поглядів А. Портеллі на
роль усного історика як «примирювача», «організатора переговорів»
між групами із суперечливими пам’ятями, «медіатора» між покоління-
ми. Як влучно зауважує Едвард Ліненталь [12, с.20], у студіях пам’яті
набуло розповсюдження уявлення про те, що публічне згадування
(вшанування, або ж англ. commemoration) певних раніше замовчуваних
і травматичних подій сама по собі є цілющою, реабілітаційною для
всього суспільства і особливо – для тих, кому було завдано цієї травми.
Е. Ліненталь спростовує це уявлення: самі по собі меморіали чи книжки
не зцілюють рани; після травматичних подій людство завжди прире-
чене на постісторію [12, с.20]. Особливо це стосується таких явищ, як
геноциди, і насамперед, Голокост: це приклад граничного явища, яке
взагалі важко піддається вербалізації, а його жертви і злочинці навряд
чи можуть бути цілком «примирені». Також і Паула Гамільтон [10, с.13]
зазначає, що, на її думку, «поділені пам’яті» взагалі не мають тенденції
з плином часу ставати менш суперечливими і менш непримиренними.
За виразом Авішая Маргаліта, «пам’ять дихає помстою так само часто,
як і примиренням» [10, с.13]. Як бачимо, робота історика з «поділеними
пам’ятями», яка передбачає деконструювання міфів, логічне висвітлен-
ня передумов, що призвели до цих поділів, вивчення нюансів конфлікту,
і надання голосу раніше пригноблюваним чи витісненим з публічного
простору групам, зовсім не завжди увінчується примиренням цих груп
із їхніми кривдниками. Однак, через цілеспрямовану роботу в цьому
напрямку історик може стати одним з учасників такого процесу.
Близькою до обговорюваної вище проблеми ролі історика у «зці-
ленні» колективних травм та узгодженні «поділених пам’ятей» є також
і питання про можливість індивідуального «терапевтичного» ефекту
діяльності «публічного історика». Йдеться передусім про можливості
усного інтерв’ювання у подоланні травматичного досвіду окремої осо-
би – напрямок, що вже має значні напрацювання в західній історіографії.
Поза сумнівом, це питання є дуже актуальним у дослідженні пам’яті
про такі травматичні події, як нацистська окупація. Слід зазначити, що
протягом тривалого часу науковці мали досить оптимістичний погляд на
можливості інтерв’ювання з терапевтичною метою – починаючи ще від
методик терапії фройдистського кшталту. Вважалося, що відповідність
пережитого досвіду особи, яка розказала біографічну історію, відкри-
ває можливість упорядкування проблемного і травматичного досвіду
89
в більш-менш чітку лінеарну біографічну нарацію про травматичні
події минулого. Таке біографічне інтерв’ювання має упорядкувати та
«унормувати» досвід особи, зробити його соціально прийнятним, ви-
вести його з репресованого та замовчуваного становища (див. виразний
приклад такого підходу, наприклад, у Г. Розенталь [18]).
Однак, цей підхід зазнає і суттєвої критики. Зокрема, цікавим
в цьому плані видається дослідження Елісон Парр [13], присвячене
інтерв’юванню ветеранів війни, які зазнали посттравматичного синдро-
му. Авторка поставила питання про те, чи справді інтерв’ювання здатне
допомогти оповідачеві подолати травматичні спогади? Дійсно, під час
інтерв’ювання історик, який володіє спеціальними методиками, може
допомогти оповідачеві упорядкувати власний досвід, скласти його в
наративний ланцюжок подій, пов’язати ці події причинно-наслідково,
надавши значення цим подіям в контексті життя в цілому. Однак, над-
звичайно важливим є питання – а що ж відбудеться із цією конструкцією
після того, як інтерв’ювання закінчиться? Чи існують гарантії того, що
й надалі цей досвід залишиться упорядкованим, осмисленим і прийнят-
ним? Чи не відбудуться надалі (спровоковані спілкуванням в інтерв’ю)
ще більш болісні переосмислення життєвої історії в ще гірший бік?
Саме для з’ясування того, як впливає інтерв’ювання на оповіда-
чів постфактум, Е. Парр через 13 років після першого спілкування
про вела повторні інтерв’ю з кількома новозеландськими ветеранами
Другої світової війни, зокрема фокусуючись на тому, як вплинуло об-
говорення їхнього травматичного досвіду в першому інтерв’юванні
на їхнє подальше життя. Незважаючи на те, що оповідачі відзначали
позитивний вплив інтерв’ювання на їхнє життя, тим не менше, їхня
травма і далі залишалася здебільшого замовчуваною і не стала пред-
метом подальших обговорень в сім’ї чи колі друзів. Крім того, і під час
другого інтерв’ювання дослідниця помічала суттєві симптоми травми,
захисних реакцій (намагань уникнути безпосередніх звернень до най-
більш болючих моментів) тощо. Авторка робить висновок на користь
більш поміркованого погляду на можливості поєднання дослідницького
інтерв’ювання та терапії: ці дві галузі все ж таки є суттєво відмінними
і мають поєднуватися з обережністю, за умови усвідомлення істориком
можливих негативних впливів його діяльності.
Варто також зазначити, що обговорюваний тут підхід до травма-
тичних спогадів, який передбачає обов’язкове намагання «розкрити
травму» («disclosing trauma»), «витягти її на поверхню», зробити її
публічною, часто реалізується і на рівні досліджень колективної пам’яті
90
у вигляді метафор «репресованої пам’яті», «витісненої пам’яті» тощо.
Цей підхід передбачає, що розкриття (чи викриття) замовчуваного
минулого, утвердження його у публічному просторі має призвести до
зцілення цих травм. Однак, як уже зазначалося вище, такий підхід над-
то спрощує ситуацію: подолання травм та примирення «конкурентних
пам’ятей» не відбудеться автоматично після введення раніше замовчува-
ного у публічний простір. Крім того, метафора «репресованої пам’яті»
виразно відсилає до фрейдистських підходів із їх уявленням про спільні
для всіх людей процеси «травматизації», «витіснення» тощо, а також
і з їх нав’язливим прагненням відшукати сліди травм у спілкуванні з
кожним респондентом. Вживання цієї метафори щодо цілих спільнот
людей має також бути свідомим походження цієї риторичної фігури.
Отже, як бачимо, усна історія і дослідження пам’яті є напрямками
досліджень, що успішно поєднуються, зокрема у студіях локального ха-
рактеру. При цьому важливо, що усна історія виступає не тільки методом,
інструментом для отримання наративів про те, що «пам’ятають» пред-
ставники тої чи іншої спільноти. Усна історія ставить перед дослідником
пам’яті кілька важливих проблем, зокрема етичних, що стосуються ролі
науковця у безпосередньому спілкуванні з носіями історичного досвіду
(під час інтерв’ювання). Своєю чергою, студії пам’яті дозволяють поста-
вити усні інтерв’ю в ширший контекст інших репрезентацій минулого,
як-от публічних церемоній вшанування подій минулого, монументів,
музеїв тощо. Як слушно зазначає П. Гамільтон [10, с.16-18], студії пам’яті
дозволяють перейти від окремих наративів до ширших узагальнень;
усна історія, зі свого боку, привносить у дослідження пам’яті елемент
індивідуальності та конкретної людської діяльності, що дозволяє уник-
нути абстрактного бачення колективної пам’яті як чогось анонімного,
належного усім і водночас нікому конкретно. Застосування усної історії у
студіях пам’яті про такі події, як нацистська окупація, уможливлює більш
нюансоване бачення цих подій, а також і більш відповідальну (в тому
числі з моральної точки зору) та саморефлексивну позицію дослідника,
який має справу не тільки з процесами чи структурами пам’яті, але і з
живими людьми, які і є творцями історії та пам’яті.
Джерела та література
1. Эткинд А. Время сравнивать камни. Постреволюционная куль-
тура политической скорби в современной России // Ab Imperio. – 2004. –
№ 2: Память репрессированная, вытесненная и потерянная. – с. 77–124.
91
2. Allen B., Linwood М. From Memory to History: Using Oral Sources in
Local History Research. – Nashville, 1981. – 172 p.
3. Blight D. W. Fossilized Lies: A Reflection on Alessandro Portelli’s “The
Order Has Been Carried Out” // Oral History Review. – 2005. – Vol. 32. – Is-
sue 1 (Winter/Spring). – Pp. 5–9.
4. Boeschoten R. Broken Bonds and Divided Memories: Wartime Mas-
sacres Reconsidered in a Comparative Perspective // Oral History.– 2007. –
Vol. 35. – Issue 1 (Spring). – Pp. 39-48.
5. Clapperton J. The Siege of Leningrad as Sacred Narrative: Conversa-
tions with survivors // Oral History. – 2007. – Vol. 35. – Issue 1 (Spring). –
Pp. 49–60.
6. Dejung C. Dissonant Memories: National Identity, Political Power,
and the Commemoration of World War Two in Switzerland // Oral History. –
2007. – Vol. 35. – No. 2. – Pp. 57–66.
7. Felt T. E. Researching, Writing, and Publishing Local History. 2nd ed. –
Nashville, 1982. – 165 p.
8. Glassberg D. Public History and the Study of Memory // The Public
Historian. – 1996. – Vol. 18. – № 2 (Spring). – Pp. 7–23.
9. Grachova S. 2008. “Unknown Victims”: Ethnic-Based Violence of the
World War II Era in Ukrainian Politics of History after 2004. Paper presented
at the Fourth Annual Danyliw Seminar on Contemporary Ukraine, Chair of
Ukrainian Studies, University of Ottawa. [WWW document]. URL http://
www.ukrainianstudies.uottawa.ca/POL3162.html
10. Hamilton P. The Oral Historian as Memorist // Oral History Review. –
2005. – Vol. 32. – Issue 1 (Winter/Spring). – Pp. 11–18.
11. Koleva D. Memories of the War and the War of Memories in Post-Com-
munist Bulgaria // Oral History. – 2006. – Vol. 34. – Issue 2. – Pp. 44–55.
12. Linenthal E. T. Stories and Bodies: A Personal Reflection on Ales-
sandro Portelli’s “The Order Has Been Carried Out” // Oral History Review. –
2005. – Vol. 32. – Issue 1 (Winter/Spring). – Pp. 19–26.
13. Parr A. Breaking the Silence: Traumatised War Veterans in Oral His-
tory // Oral History. – 2007. – Vol. 35. – Pp. 61–70.
14. Portelli A. The Order Has Been Carried Out: History, Memory, and
Meaning of Nazi Massacre in Rome. – New York, 2003. – 329 p.
15. Portelli A. Response to Commentaries // Oral History Review. –
2005. – Vol. 32. – Issue 1 (Winter/Spring). – Pp. 27–33.
16. Portelli A. So Much Depends on a Red Bus, or, Innocent Victims of
the Liberating Gun // Oral History. – 2006. – Vol. 34. – Issue 2. – Pp. 29–43.
17. The Pursuit of Local History: Readings on Theory and Practice /
Ed. by Carol Kammen. – Thousand Oaks, Calif., 1996. – 240 p.
92
18. Rosenthal G. The Healing Effects of Storytelling: On the Conditions
of Curative Storytelling in the Context of Research and Counseling //
Qualitative Inquiry. – 2003. – № 9. – Р. 915–933 (укр. переклад: Розен-
таль Г. Цілюща дія розповідання історій: до питання про умови роз-
повідання історій у контексті дослідження та терапії // Схід/Захід.
Історико-культурологічний збірник. – 2008. – Вип. 11-12: Усна істо-
рія в сучасних соціально-гуманітарних студіях: теорія і практика до-
сліджень. – С. 42-58).
Wolford J. B. Review: “The Order Has Been Carried Out: History, Mem-
ory, and Meaning of a Nazi Massacre in Rome” by А. Portelli // Oral History
Review. – 2004. – Vol. 31. – Issue 2 (Summer/Fall). – Pp. 118–120.
Ірина Реброва (Харків, Україна) Усна історія в локальних дослі джен-
нях пам’яті про нацистську окупацію (за матеріалами журналів «Oral
History» та «Oral History Review», 2005–2007)
Стаття являє собою проблемний аналіз публікацій, присвячених
локальним дослідженням пам’яті про нацистську окупацію, у двох провідних
західних усноісторичних журналах («Oral History» та «Oral History Review»).
Основну увагу приділено проблемі вписування нацистської окупації в
національний наратив за наявності «поділених пам’ятей»; взаємозв’язку між
провиною, відповідальністю та травмою в історичній пам’яті суспільства;
ролі та відповідальності історика в дослідженні локальних спільнот; мож-
ливим напрямкам інтеграції усної історії та локальних досліджень пам’яті.
Ключові слова: нацистська окупація, західні усноісторичні журнали,
локальні дослідження, національний наратив
Ирина Реброва (Харьков, Украина) Устная история в локальных
иссле дованиях памяти о нацистской оккупации (по материалам журна-
лов «Oral History» и «Oral History Review», 2005–2007)
Статья представляет собой проблемный анализ публикаций,
посвященных локальным исследованиям памяти о нацистской оккупации,
в двух ведущих западных устноисторических журналах («Oral History» и
«Oral History Review»). Основное внимание уделяется проблеме вписывания
нацистской оккупации в национальный нарратив при наличии «разделенных
памятей»; взаимосвязям между виной, ответственностью и травмой в исто-
рической памяти общества; роли и ответственности историка в исследовании
локальных сообществ; возможным направлениям интеграции устной
истории и локальных исследований памяти.
Ключевые слова: нацистская оккупация, западные устноисторические
журналы, локальные исследования, национальный нарратив
93
Iryna Rebrova (Kharkiv, Ukraine) Oral history in the local studies of
memories of the nazi occupation (recent publications in “Oral History” and
“Oral History Review”, 2005–2007)
This article presents the analysis of the problem of the publications de-
voted to local studies of the memories of Nazi occupation in two leading West-
ern oral history journals («Oral History» and «Oral History Review»). The main
attention is given to the problem of writing the Nazi occupation into the na-
tional narrative while dealing with “devided memories”; to interrelations between
guilt, responsibility and trauma in the historical memory of society; to the role
and responsibility of a historian while studing the local communities; to the
possible directions of an integration of oral history and local memory studies.
Key words: Nazi Occupation, western oral history Journals, local studies,
national narrative
|