Різдвяні вогні в обрядовості лемків
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7106 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Різдвяні вогні в обрядовості лемків / М. Горбаль // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 59 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860206022492160000 |
|---|---|
| author | Горбаль, М. |
| author_facet | Горбаль, М. |
| citation_txt | Різдвяні вогні в обрядовості лемків / М. Горбаль // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 59 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:12:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
40 1-2’2008 Народознавчi Зошити
Статтi
Марiя ГОРБАЛЬ
РIЗДВЯНI ВОГНI
В ОБРЯДОВОСТI ЛЕМКIВ
Maria HORBAL. On Christmas Fires in Lemkos’
Ritualism.
Питання української рiздвяної обрядовостi
побiжно розглядаються багатьма українськими
та росiйськими ученими, такими як В.Гна-
тюк, С.Килимник, М.Костомаров, О.Куроч-
кiн; В.Я.Пропп, Д.С.Лихачов, П.Г.Богатирьов,
М.I.Толстой, В.В.Iванов, В.М.Топоров, А.К.Бай-
бурiн та iн. Актуальна вона i серед зарубiжних
авторiв1. Деякий матерiал можна почерпнути з
вiтчизняної та зарубiжної перiодики. Багато ува-
ги придiляється рiздвянiй обрядовостi Лемкiвщи-
ни у працях словацьких авторiв2; цю тему також
розробляють науковцi Iнституту народознавства
НАН України3. Однак окремої працi, присвяче-
ної висвiтленню теми вогню у рiздвянiй обрядо-
востi Лемкiвщини немає.
Зважаючи на те, що в першiй пол. ХХ ст.
лемкiвський край зазнав нелюдського насилля –
1Blin-Olbert D. Rok obrzȩdowy u ÃLemków // ÃLemkowie
w historii i kulturze Karpat / Pod red. Jerzego Czajkowski-
ego Jerzego.– Cz. 2 [Muzeum Budownictwa Ludowego w
Sanoku].– Sanok, 1994.– S. 313-345; ÃLemkowie w historii
i kulturze Karpat / Pod red. Jerzego Czajkowskiego.– Cz. 2...;
Reinfuss R. Śladami ÃLemków.– Warszawa, 1990.
2Мушинка М. Календарнi обряди та поезiя // Лем-
кiвщина. Земля - люди - iсторiя - культура.– Т. 2.–
Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1988; Сивиць-
кий М. Рiздво // Лемкiвщина. Земля – люди – iсторiя
– культура.– Т. 2...; Шмайда М. А iшi вам вiнчую. Ка-
лендарна обрядовiсть русинiв-українцiв Чехо-Словаччини.–
Братислава; Пряшiв, 1992.
3Рiздво на Лемкiвщинi. Фольклорно-етнографiчний збi-
рник / Автор-упорядник М.Ю.Горбаль.– Львiв, 2004;
Лемкiвщина: Iсторико-етнографiчне дослiдження:У 2-х т.–
Т. 2. Духовна культура.– Львiв, 2002; Кол. авторiв. Ет-
ногенез та етнiчна iсторiя населення Українських Карпат.–
Т. 2. Iсторiя та мистецтво.– Львiв, 2006.
депортацiї зi споконвiчних етнiчних земель, спра-
цьовує такий чинник, як асимiляцiя корiнного на-
селення Лемкiвщини на чужих землях. Iз вiдхо-
дом у вiчнiсть старшого поколiння тратяться тра-
дицiї народу, – час стирає деякi елементи обрядо-
востi, що засвiдчує факт стирання родової пам’я-
тi. А це є основною спонукою до збору етногра-
фiчного матерiалу, i в першу чергу польового. А
тому наша стаття, базована на великому польово-
му матерiалi, є актуальною, доцiльною i малень-
кою краплинкою в заповненнi цiєї прогалини.
Давнiм зимовим святом був празник Коляда –
на честь свiтлих богiв лiта й тепла: сонця, грому,
блискавки, лiтньої хмари й дощу. Народ примiтив
зимою повернення сонця з зими на лiто й вiдзна-
чив це. Всi теперiшнi народнi звичаї й обряди на
Рiздво, Василiя i на Водохреща – то, безперечно,
давнi язичницькi обряди, тiльки пристосованi до
християнських свят. Тi свята, очевидно, тяглися
не один день i звалися загальним збiрним словом
Коляда4.
Аналогiчнi традицiї ми спостерiгаємо у пiвнiч-
нiй країнi Данiї. Ще задовго перед тим, як Га-
рольд Синьозубий запровадив християнство для
своїх пiдданих вiкiнгiв, люди Пiвночi вiдзнача-
ли свято Юлю iз розведенням великих вогнищ.
Слово “юль”, як вважалося, походить вiд слова
“хюль”, яке означало “колесо” i стосувалося зи-
мового сонцестояння й повороту зими на весну
i темноти до свiтла. Мабуть, довгi холоднi тем-
нi пори року на пiвночi створювали страх, що
свiтло, тепло, тобто сонце вже нiколи не повер-
нуться назад, i зима, таким чином, триватиме вiч-
но. Пiвнiчнi язичницькi люди вiдзначали Юль на
честь Одiна, повелителя небес i керiвника богiв.
Запаленi свiчки, факели i вогнища були знаком
благання, щоб Одiн наказав сонцю повернутися
якнайскорiше назад5.
Вiдомостi про мiфологiю праукраїнцiв ми по-
чергуємо iз фольклору, зокрема iз давнiх коля-
док, якi дiйшли до нас хоча у дещо змiненому
виглядi, однак зберегли первiсну сутнiсть. Так,
4Нечуй-Левицький I. Свiтогляд українського народу:
Ескiз української мiфологiї.– К., 2003.– С. 61.
5Christmas in Denmark // Christmas Around the World
From World Book.– Chicago, 1986.– Р. 14.
МАРIЯ ГОРБАЛЬ. Рiздвянi вогнi в обрядовостi лемкiв. 41
зокрема, колядка “Цi дома, дома, пане господар,
цi чуєш?”, зафiксована Михайлом Шмайдою у
Пряшевi (словацька Лемкiвщина) передає, що:
“Єден гостонько – ясне сонечко, Другый гостонь-
ко – ясный мiсячок, Третiй гостонько – дрiбний
дождiчок. А што нам скаже ясне сонечко? Ой,
скажу, скажу, як я там выйду, Та я освiчу горы-
долины! А што там скаже ясный мiсячок? Ой,
скажу, скажу, як я там зыйду, Звечера, зночi,
коло пiвночi! А што нам скаже дрiбный дождi-
чок? Ой, скажу, скажу, як я там пiду! Трий рази
у маю дощом полiю! Возрадуйтеся i вся землiця!
Жыто-пшениця – в луцi травиця, дай Боже! А
мы ходиме, Бога просиме, дай Боже! Дай Боже,
щастя, здоровля в тiм домi!”6. У цiй рiздвянiй
колядцi йдеться про магiчнi мольби-замовляння
до небесних сил сонечка, мiсяця, а також дрiб-
ненького дощику, – “Бога просиме, дай Боже!”,
– щоб прийшли i перемiнили замерзлу заснiже-
ну мертву землю на благодатну родючу, щоб було
для господаря “щастя, здоровля в тiм домi!”.
Iз традицiйних рiздвяних обрядiв лемкiв, як i
всiх українцiв (а також датчан), якi наклалися
на дохристиянськi празники Коляди (в праукра-
їнцiв) та Юль (у датчан) – на честь свiтлих бо-
гiв лiта й тепла: сонця, грому, блискавки, лiтньої
хмари й дощу видно, що вони вiдбуваються задля
двох лiтнiх стихiй – свiтла-вогню i води. В цих
обрядах народ святкує початок нового хлiбороб-
ського року, благаючи собi у рiзноманiтних риту-
альних дiйствах та магiчних пiснях-замовляннях
(колядах) до небесних сил усiляких життєво нео-
бхiдних достаткiв – “жита, пшеницi i всякої паш-
ницi”, “щастя, здоровля в тiм домi!”.
Зупинимось на однiй природнiй стихiї – свiтлi-
вогнi, оскiльки вважаємо, що висвiтлення саме
цього питання є актуальним i доцiльним.
У Свят-вечiрньому дiйствi празника Рiздва
Христового, – свята, яке, як уже згадувалось, за-
ступило язичницьку Коляду, на Лемкiвщинi, як
i по всiй Українi, вогню (проекцiї сонця, грому,
блискавки) як природнiй стихiї, яка, за уявлення-
ми праукраїнцiв, мала вплив на врожай наступ-
ного року, придiлялось велике значення. Здобу-
вання живого вогню, без якого не можна було в
6Шмайда М. А iшi вам вiнчую...– С. 224-225.
найпримiтивнiшому виглядi зробити нiчого – нi
затопити в печi для обiгрiву житла, нi приготува-
ти їжу – закладена та сутнiсть, що живий вогонь
посилали боги, цей вогонь є сакральний, взятий,
за народними переконаннями, безпосередньо з не-
ба, вiд Сонця, а тому цьому передувала молитва
про благословення на його отримання. Вiдомий
український iсторик М.Костомаров, проаналiзу-
вавши велику кiлькiсть iсторичних джерел про
мiфологiю схiдних i захiдних слов’янських пле-
мен, зазначав: “...Я гадаю, що Перун, найголов-
нiша божественна iстота пiсля Бога Вседержителя
на Русi, означав також свiтлоносне начало; ...та
iменується богом грому i блискавки, i вже тому
є видозмiною поняття про свiтло”7. I в язични-
цькi, i в пiзнiшi iсторичнi часи в рiзних культу-
рах побутувало сакральне сприйняття блискавки
й грому як стихiй, що є втiленням вищих бо-
жественних сил. Вiдгомони таких уявлень можна
зауважити у шануваннi “святих”, “чистих” мiсць,
якi “спалив Перун”, що у давнину було прита-
манно й для карпатських горян, низцi вiдомих
у рiзних слов’янських народiв звичаєвих наста-
нов (не рятувати людину, уражену блискавкою,
не гасити пожежi вiд блискавки тощо)8.
Володимир Гнатюк зафiксував традицiю мо-
литви гуцулiв перед здобуттям вогню – як сти-
хiї, яку посилає бог: “Як огонь шанують, видно
з того, що коли на полонинi пастухи викличуть
живий вогонь, звертаються зараз до сходу сонця,
вклякають i говорять за ватагом молитву”9. Во-
гонь – це мстивий чоловiк, – зауважує учений.
Про нього кажуть: “Ми шануємо огонь, як Бо-
га; вiн нам дорогий гiсть. Вiн як розсердиться i
вiзьме, то другому вже того не дасть”10. Як його
шанують, видно з того, коли на полонинi пастухи
викличуть живий вогонь, звертаються зразу до
7Костомаров М. Слов’янська мiфологiя // Хронiка
2000.– К., 1992.– № 2.– С. 47.
8Гузiй Р. З народної танатологiї: карпатознавчi
розслiди.– Львiв: Iнститут народознавства НАН України,
2008.– С. 43.
9Гнатюк В. Нарис української мiфологiї / Пiдготовка та
опрацювання тексту Р.Ф.Кирчiва.– Львiв, 2000.– С. 161.
10Чубинський П.П. Труды этнографическо-
статистической экспедиции в Западно-русский край.–
В 7 т.– СПб, 1872.– Т. 1.– С. 45. Цит. за: Гнатюк В.
Нарис української мiфологiї.– Львiв, 1998.– С. 161.
42 1-2’2008 Народознавчi Зошити
сходу сонця, вклякають i говорять за ватагом мо-
литву, яку закiнчують словами: “Допоможи ме-
нi, Господи, як єс менi допомiг сю живу ватру
розкласти, її i згасити”11. Коли вогонь не шану-
ють, вiн розлючується i спалює хату, як це вид-
но iз розмови двох вогнiв про дбайливу i недбалу
ґаздиню12.
Звичай здобувати живий вогонь має давнi,
родо-племiннi витоки. Про це згадує, досконало
вивчивши народнi звичаї Гуцульщини, М.Коцю-
бинський у повiстi “Тiнi забутих предкiв”, на-
писанiй на багатющому етнографiчному матерiалi
цього краю: “Тим часом ватра розгоралась на по-
лонинi. Повним поваги рухом, як давнiй жрець,
пiдкидав ва́таг до неї сухi смереки...” [пiдкреслен-
ня наше. – М.Г.]13.
В божественну природу вогню вiрять не тiль-
ки праукраїнцi чи вiкiнги, а й давнi євреї, яких
вражає грозова блискавка, – нею захоплюються
з огляду на її подвiйну дiю: блискавка, яка руй-
нує, та гроза, що приносить благодатний дощ.
Серед старозавiтних бiблiйних образiв вогонь по-
сiдає особливе мiсце. Вiн стає знаменням Господ-
нiм, вогонь супроводжує Його появу. Так, Бог
укладає союз з Авраамом як “свiтич полум’яний”
(Бут. 15, 17)14. В Старому Завiтi зазначено i в
iншому контекстi: сам Живий Бог у виглядi вог-
ненного, палаючого куща, що не згоряв, з’явився
Мойсеєвi: “I з’явився йому ангел Господнiй у во-
гняному полуменi посеред куща. Глянув вiн, аж
ось вогнем палає кущ, а не згоряє. (...)А далi:
“Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Iсаака,
Бог Якова”. I закрив Мойсей лице своє, боявся
бо дивитися на Бога” [Вих. 3, 2, 6]. У пусте-
11Шухевич В. Гуцульщина: Матерiали з українсько-
руської етнологiї: В 5 кн.– Кн. 2.– Львiв, 1901.– С. 191-
192.
12Чубинський П.П. Труды этнографическо-
статистической экспедиции в Западно-русский край...–
Т. 1.– С. 45; Знадоби до української демонологiї.– Т. 2.–
Вип. 1, 2 / Зiбрав В.Гнатюк // Етнографiчний збiрник.–
1912.– Т. 33.– С. 464. Цит. за: Гнатюк Володимир. Нарис
української мiфологiї...– С. 161.
13Коцюбинський М. Тiнi забутих предкiв // Коцюбин-
ський М. Твори: В 3-х т.– Т. 3.– К., 1979.– С. 148.
14Ланглуа А., Ле Муане А., Спiс Ф. та iн. Святе пись-
мо в європейськiй культурi: Бiблiйний словник.– К.: Дух i
Лiтера, 2004.– С. 51.
лi вiн показує народовi шлях, йдучи перед ним
уночi вогненним стовпом [Вих. 13, 21]. Вiн ви-
никає посеред полум’я перед Iсаєю та Єзекиїлом.
Iлля возноситься до Бога у вогненнiй колiсницi
[2 Цар. 2, 11].
Отож, за християнських часiв ранiшня (i вечi-
рня) молитва була обов’язковим традицiйним дiй-
ством перед початком нового дня (та по його за-
кiнченнi). Як свiдчать респонденти, члени родини
пiднiмалися зранку усi разом, i усi разом, усiєю
сiм’єю вклякали на колiна i молилися. Потiм одя-
гались, батько чи хтось iнший iз найстарших чле-
нiв родини здобував живий вогонь15.
Вогонь, як i людина, має своє житло. Ним бу-
ла пiч – центр домашнього господарства16, яка
безпосередньо пов’язувалась iз небесним свiтом.
Пiч також вважалась святою, її ласкаво назива-
ли “пiч-мати”, бо годувала i зiгрiвала усю роди-
ну, народжувала хлiб – символ Сонця17. Нашi
предки, як зазначив митрополит Iларiон, глибоко
вшановували “домове вогнище”18.
Вiдколи у рiздвяний час запалювався живий
вогонь: чи то пiд кухнею для приготування їжi,
чи то свiчка – у хатi мала панувати повна гар-
монiя i душевна злагода. I впродовж усiх свят не
можна було гнiватись, когось ображати, не ка-
жучи вже що сваритись. Ту ж саму традицiю в
присутностi живого вогню, однак ще з дохристия-
нських часiв, зауважує i М.Коцюбинський у зга-
дуванiй повiстi: “Тодi зiбрались до стаї всi вiвчарi
i сiли бiля живого вогню, щоб в мирностi з’їсти
свою першу полонинську кулешу...” [пiдкреслення
наше. – М.Г.]19.
Перед Святою вечерею лемки живий вогонь
здобували вiд тертя двох полiн – дубових брускiв
(с. Богуша, пiвнiчно-захiдна частина Лемкiвщи-
ни). Це мiг робити кожен господар дому сам для
15Нестор Степан Iванович, 1920 р. н., с. Котань Ясель-
ського повiту.
16Нечуй-Левицький I. Свiтогляд українського народу...–
С. 97.
17Iваннiкова Л. Вогонь // Дмитренко М., Iваннiкова Л.,
Лозко Г., Музиченко Я. та iн. Українськi символи.– К.:
Редакцiя часопису “Народознавство”, 1994.– С. 44, 45.
18Iларiон, митр. Дохристиянськi вiрування українсько-
го народу: Iсторично-релiгiйна монографiя.– К., 1992.–
С. 126.
19Коцюбинський М. Тiнi забутих предкiв...– С. 148.
МАРIЯ ГОРБАЛЬ. Рiздвянi вогнi в обрядовостi лемкiв. 43
себе, або ж один господар здобув вогонь i подi-
лився зi сусiдами20. Його здобували i вiд тертя
каменю поблизу сухої соломи – вiд iскри соло-
ма займалася (с. Збоїска Сяноцького повiту)21,
або ж викрешували iскри вiд вдаряння кресала
по каменi. Кресало робили з найгрубшого мiсця
коси, а камiнь твердої породи шукали на урвищi
скель22. Звичай здобувати живий вогонь фiксує
також дослiдник Гуцульщини поч. XIX ст. Рай-
мунд Кайндль у книзi “Гуцули: їх життя, звичаї
та народнi перекази”23.
Цей живий вогонь, за вiруванням горян, мав
велику захисну силу вiд нечистих духiв, усiляких
напастей, ворогiв, був оберегом родинної злаго-
ди i здоров’я. Вiд цього вогню запалювали в
кухнi i в печi, а також рiздвяну свiчку. Однак
ним не можна було запалювати тютюнову люльку
(як творiння нечистого). Пiдтвердження оберего-
вої знаковостi живого вогню у життi горян зна-
ходимо у повiстi Михайла Коцюбинського “Тiнi
забутих предкiв”: “Тепер маєм живий вогонь, а
доки ме вiн горiти, нi звiр, нi сила нечиста не
озьмéся маржини та й нас, ирщених...”; “По-
лонина починала своє життя живим невгасимим
вогнем, що мав її обороняти од всього лихого”
[пiдкреслення наше. – М.Г.]24. При обходженнi з
живим вогнем панувала велика повага у пастухiв-
гуцулiв: “Високий ва́таг, наче дух полонини, об-
ходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поваж-
не, як у жреця... На воротях стоїща, куди мають
переходити вiвцi, ватаг кидає вогонь...”25.
Свiтло вогнiв, факелiв i свiчок було необхiдною
складовою святкування i Юлю в датчан. Темрява
жахала, i вважалося, що вона населена духами,
вiдьмами, велетнями i карликами, якi становили
злу силу i затiювали злi жарти над неуважними
людьми. Iз приходом християнства на мiсце дав-
20Галькович Марiя Гаврилiвна, 1922 р. н., с. Богуша,
пiвнiчно-захiдна частина Лемкiвщини.
21Кiцера Емiлiя Семенiвна, 1929 р. н., с. Збоїска Сяно-
цького повiту.
22Нестор Степан Iванович, 1920 р. н., с. Котань Ясель-
ського повiту.
23Кайндль Р.Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народнi
перекази.– Чернiвцi, 2000.– С. 99.
24Коцюбинський М. Тiнi забутих предкiв...– С. 147,
148.
25Там само.– С. 148-149.
ньої релiгiї давнє свято свiтла вогнiв на честь
Одiна стало святом вогнiв на честь Христа, “свiт-
ла свiту”. Стародавнi боги i духи, таким чином,
повiльно зникли, хоч i не повнiстю. Святкування
смертi стало святкуванням народження26.
В народному свiторозумiннi українцiв є й iн-
ше розумiння значення вогню: очищальне. Ме-
нi вдалося зафiксувати легенду дохристиянських
часiв, як Перун “верг” блискавку i спалив двох
нечистих духiв у виглядi хлопчикiв, якi робили
прикрощi господаревi27. Бог Грому спалив недоб-
ре, нечисте, що було на землi i шкодило людинi.
Iз архаїчними мiфологiчними уявленнями про бо-
га Грому, зокрема мiфом про боротьбу Перуна зi
своїм супротивником (Змiєм), дослiдники пов’я-
зують збереженi у слов’ян i балтiв вiрування та
легенди про чорта, який ховається вiд блискавки
в тiлi людини чи в деревi28.
Думка про те, що вогонь, як знак Божий, спа-
лює усе нечисте, проходить i в Старому Завiтi
[Дан. 7, 11; Мт. 13, 50; Євр. 10, 27; Од. 19, 20;
20, 9, 15]. Один з вiршiв цiєї книги звучить так:
“Боязливих же i безвiрних, i мерзких, i убивни-
кiв, i розпусних, i чарiвникiв, i iдолопоклонникiв,
i всiх лжецiв – пай їхнiй в озерi, що горить ог-
нем i сiркою...” [Од. 21, 8]: вiчний невгасимий
вогонь призначений для пожирання того, що не
може бути очищене в iнший спосiб29.
Цю очищальну властивiсть вогню прослiдко-
вуємо i в рiздвянiй обрядовостi лемкiв. Так, пiс-
ля свята Рiздва Христового наступає “вимiтаний”
день. Цей день не те що в кожному реґiонi Лем-
кiвщини, а й у кожному селi припадав на рiзний
час i характеризувався рiзними дiйствами. Однак
скрiзь це дiйство символiзувало вступ у Новий
рiк без старих вад, поганих справ (все спалював
вогонь) i без будь-якої нечистоти (все вимiтали з
хати)30.
26Christmas in Denmark // Christmas Around the World
From World Book.– Chicago, 1986.– Р. 14.
27Горбаль М. Нашi Великоднi традицiї // Лемкiвський
календар на 2005 рiк.– Львiв, 2004.– С. 29.
28Див.: Гузiй Р. З народної танатологiї: карпатознавчi
розслiди...– С. 86.
29Ланглуа А., Ле Муане А., Спiс Ф. та iн. Святе письмо
в європейськiй культурi: Бiблiйний словник...– C. 52.
30Шмайда М. А iшi вам вiнчую. Календарна обрядовiсть
44 1-2’2008 Народознавчi Зошити
Однак, за iншою версiєю, звичай спалювати
солому iз долiвки пояснювали тим, що помер-
лi предки завжди вiддячують живим за рiздвя-
ний вогонь, а дерева в саду, обдимленi вiд вог-
ню, будуть краще плодоносити31. На другий день
свят, “на Богородицю, виносят солому, щоби зер-
но вельки ся родило”32, i спалюють її в саду,
“жеби било вельо садовини”33.
Пiдтримували живий вогонь на Лемкiвщинi,
за свiдченням респондентiв, вiд Рiздва аж до
Йордану. Однак iз розвитком промисловостi в
ужиток лемкiв входять фабричнi сiрники, i вже
зi серед. ХХ ст. давня родо-племiнна традицiя
здобування живого вогню тратиться. Але усi апо-
тропеїчнi функцiї вогню в рiздвянiй обрядовостi
лемкiв й надалi продовжують жити.
Iз здобуттям незалежностi в Україну прийшла
нова традицiя отримання живого вогню – вифле-
ємського, як символу самого Iсуса Христа. Цей
живий (“благодатний”) вогонь, який щорiчно на
Великдень сходить у храмi Гробу Господнього в
Єрусалимi, постiйно горить у Вифлеємi на то-
му мiсцi, де народився Христос. “I годилося, –
як пише Дмитро Туптало, – в... день недiль-
ний народитися Христовi, у той же-бо день ска-
зав Бог: “Хай буде свiтло, i було свiтло”. У той
день i саме Свiтло це неприступне свiтовi хай
засiяє”34. Отож вифлеємський вогонь, як символ
самого Iсуса Христа, свiтла нової доби людства,
через країни Європи приносять в українськi хра-
ми, звiдки кожен, хто того бажає, несе до своєї
домiвки, запалює ним рiздвяну свiчку, де є така
традицiя – несе на цвинтар, щоб запалити свiчку
на могилах родичiв, у селах – обходить iз свiчкою
довкола хати, обiйстя, худобу.
Вiра в очищувальну силу вогню у народi ви-
ражена в розповсюдженому переконаннi, що по-
русинiв-українцiв Чехо-Cловаччини...– С. 221.
31Кутельмах К.М. Календарна обрядовiсть // Гуцу-
льщина: Iсторико-етнографiчне дослiдження.– К., 1987.–
С. 291.
32Буґера Iван, отець. Звичаї та вiрування
Лемкiвщини...– С. 23.
33Мушинка М. Календарнi обряди та поезiя // Лемкi-
вщина. Земля - люди - iсторiя - культура.– Т. 2.– Нью-
Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1988.– С. 296.
34Туптало Д. Житiя святих (четьї мiнеї).– Т. 4 (грудень)
/ Переклад Дарiї Сироїд.– Львiв: Свiчадо, 2007.– С. 527.
лум’я свiчки як апотропей вiдганяє нечисту силу
i страхiтливi примари, зокрема i вiд умираючого.
Ця очищувальна (катартична) сила вогню є на-
стiльки великою, що перекриває злу усi канали
доступу до людини чи тварини. Звiдси i ритуа-
льна роль свiчки як символу свiтла, спроможного
протистояти будь-яким силам зла, захистити лю-
дей i тварин вiд недуг та рiзних напастей протя-
гом року35.
Ту саму захисну силу мало полум’я запаленої
свiчки, з якою у деяких мiсцевостях Лемкiвщини
господар, разом з кутею (ложкою чи iншою мiр-
кою), а також хлiбом та медом, перш, нiж засiсти
до Святої вечерi, тричi обходив довкола хати36.
Отже, запалена свiчка, разом з iншими компо-
нентами, виконує сакралiзовану оберегову функ-
цiю усього господарства. Коли господар дому з
дiтьми перед Свят-вечiрньою трапезою обходив
усю свою живину у стайнi з метою її почасту-
вати i кликати на коляду, то обов’язково брав
свiчку чи лiхтарню iз живим вогнем. I тут уже
усi тi апотропеїчнi властивостi живого вогню пе-
реносилися на худобу – захищали вiд босорок,
лихого ока, хвороби i хижого звiра. (Нести свiт-
ло до стайнi було великою честю для дитини, бо
було повiр’я, що хто несе свiчку, “той буде мати
щестє до шукання грибiв влiтi”37).
Отож, свiчка була обов’язковим атрибутом
Свят-вечiрньої трапези. Свята вечеря розпочина-
лась iз запалення рiздвяної свiчки: коли до ха-
ти внесуть сiно, солому, тодi “ґаздиня, чистенько
вбрана, весела, застеляє обрусом бiлий стiл, на
ньому кладе велику булку, бiлий i чорний хлiб,
на тарiлочцi вiнок часнику, на другiй – просфору.
На чорному хлiбi ставлять велику свiчку”38. По-
декуди рiздвяну свiчку застромляють в горнятко
зi збiжжям39, яке весною вимiшують з посiвним
35Мовна У. Звичаї та обряди українських пасiчникiв
Карпат i Прикарпаття.– Львiв, 2006.– С. 134.
36Schnaider J. Z życia górali nadÃlomnickich // Lud.–
Lwów, 1912.– № XVIII.– S. 208.
37Щерба Анна Омелянiвна, 1927 р. н., с. Свiржова Ру-
ська, центральна Лемкiвщина.
38Зошак М. Свят-вечiр i народнi повiря // Наш Лемко.–
1937.– Ч. 1.– С. 10.
39З лемкiвських народних звичаїв // Наш Лемко.–
1934.– Ч. 1.– С. 6.
МАРIЯ ГОРБАЛЬ. Рiздвянi вогнi в обрядовостi лемкiв. 45
зерном, щоб добрий урожай був у новому роцi.
Господиня накладає одну страву за другою на
стiл, кожна – в окремiй мисцi. Посерединi сто-
лу лежить хлiб, бiля нього – застромлена свiчка.
У подекуди на Лемкiвщинi пшеницю, в яку ма-
ли застромляти свiчку, готували за два тижнi до
Рiздва. Її заливали водою в горнятку i на Рiздво
зеленi пагони завдовжки в 10 см були чудовою
прикрасою рiздвяної свiчки40. Залежно вiд мiс-
цевих традицiй свiчку запалювали господар або
господиня.
Цiкаве обрядодiйство зi свiчкою, яка признача-
лась для Свят-вечiрньої трапези, зафiксоване вiд
жителя с. Струбовисько Лiського повiту. Перед
тим, як її використовувати за призначенням, гос-
подар дому купав у рiцi. Це виглядало таким чи-
ном: вся родина йшла на рiку митися. Попереду
– господар дому (батько), несучи в руцi запале-
ну свiчку, пiд пахвою – снiп збiжжя (вiвса), за
батьком – уся челядь. По дорозi до рiчки мо-
лилися. Батько гасив свiчку (або її уже вiтром
задуло), занурював у воду (купав у рiцi), мочив
снiп, потiм усi милися i хутенько повертались до-
дому (ходили на рiку босонiж)41.
Якщо умивання людей перед Святою вечерею
означало очищення – вiд грiхiв та хвороб, онов-
лення, набуття статусу нового, то купання свiчки
i снопа – освячення цих речей через водну стихiю,
яка все очищує.
Окрiм того, що рiздвяна свiчка призначалась
для живих членiв родини, друга засвiчена свiч-
ка, яку ставили на пiдвiконня, була засобом для
освiтлення шляху померлим на Вечерю до роди-
ни з потойбiчного свiту, до тiєї домiвки, яка бу-
ла їм рiдною за життя, аби вони не заблукали
в непрогляднiй темрявi, i служила дороговказом
у їх тривалiй та нелегкiй мандрiвцi. Це дiйство
ґрунтувалось на щирих вiруваннях у реальнiсть
такого приходу “далеких” гостей. Згiдно з народ-
ними тлумаченнями, як “...свiтитьсi свiчечку, тодi
вечерiють душi”42.
40Шмайда М. А iшi вам вiнчую. Календарна обрядовiсть
русинiв-українцiв Чехо-Словаччини...– С. 168.
41Лазоришин Галина Федорiвна, 1931 р. н., с. Струбо-
висько Лiського повiту.
42Левкович I. Українськi народнi рiздв’янi звичаї.– Лон-
дон, 1956.– C. 19.
Аналогiчна традицiя виставляння на пiдвiкон-
ня запаленої свiчки присутня i в рiздвянiй об-
рядовостi датчан. Коли усi сядуть за стiл, мати
ставить запалену свiчку на пiдвiконня (дотриму-
ючись давнього звичаю) – як знак запрошення
на вечерю усiх подорожнiх, хто мiг би проходити
повз цю хату, тому що у цю нiч нiхто не може
бути засмучений43.
Традицiя виставляння засвiчених свiчок на
пiдвiконня для освiтлення шляху подорожуючим
асоцiюється iз єврейською традицiєю палiння свi-
чок на свято Ханука. Єврейське древнє свято Ха-
нука припадає на початок зими. В кожному до-
мi господарi свiтять дев’ять свiчок – “вiсiм днiв
i одна служниця, яка їм допомагає”. Тi свiчки
ставлять на вiкно або бiля дверей, щоб перехо-
жi, якi йдуть в темрявi уночi, побачивши свiтло,
просвiтились його свiтлом.
У Данiї запаленням свiчок вiдзначають i са-
ме наближення Рiздва44. У першу недiлю чоти-
ритижневого посту (адвенту) у зелений вiнок iз
хвої або iншої зеленої рослини, наприклад, омели
(прикрашений штучними прикрасами), який кла-
дуть на кухонний стiл або пiдвiшують над ним,
встромляють чотири рiвновеликi красивi бiлi або
червонi свiчки. Тодi ж запалюють першу з них.
Пiсля того, як деякий час свiчка погорить, її га-
сять. В другу недiлю адвенту запалюють першу i
другу свiчки. У третю недiлю – вiдповiдно першу,
другу i третю свiчки. I в останню недiлю свiтять
усi чотири свiчки.
Таке поступове свiтiння свiчок означає випа-
лювання темряви i освiтлення шляху для гостя,
який iде, який уже в дорозi, який наближається
– маленького Божого дитяти Iсуса.
У багатьох селах Лемкiвщини свiчку, яка го-
рiла на столi пiд час Вечерi, зразу не гасили, а
ставили на вiкно, щоб деякий час там горiла. У
с. Прислiп Лiського повiту була така традицiя: на
тарiлку з ложкою клали окраєць хлiба i засвiчу-
вали другу свiчку. Цей прибор, призначений для
душ померлих, ставили або на кутi стола, або на
вiкнi, щоб тi могли легко знайти свою домiвку45.
43Christmas in Denmark // Christmas Around the World
From World Book...– Р. 14.
44Ibid.– Р. 11.
45Вишневська Марiя Юрiївна, 1935 р. н., с. Прислiп,
46 1-2’2008 Народознавчi Зошити
Вiд респондентки зi с. Богуша Новосанчiвсько-
го повiту вдалось записати рiдкiсне свiдчення про
Вечерю iз душами померлих при задiяннi свiчок,
яке є одиничним явищем i цiлком не має нiяко-
го вiдношення до загальнонацiональних традицiй.
На нашу думку, це явище спiритизму було при-
таманне саме тiй родинi, представниця якої це й
оповiдала. Однак, зважаючи i на такi рiдкiснi об-
рядодiї, ми зобов’язанi їх зафiксувати, оскiльки
вони, все ж, були. Отож, у родинi респондент-
ки46 на Святу вечерю готували, як звичайно, усi
12 страв, в тому числi i кутю. Для померлих ва-
рили рис (13-ту страву), розкладали в мисочки
для кожного померлого, поряд ставили келiшок
з горiлкою. Засвiтивши свiчку, родина молилась
за столом, потiм батько виголошував iмена кож-
ного, хто помер в цiй родинi: “Споминаю тебе,
Петре”, “Споминаю тебе, Степане”, “Споминаю
тебе, Анно” i так далi. При тiм дiти куштували
iз кожної тарiлочки рис, яка була призначена для
померлих Петра, Степана, Анни тощо. (Цi тарi-
лочки з рисом та келiшки з горiлкою стояли на
столi три днi, потiм батько давав кашу худобi).
Батько запалював три свiчки i давав їх трьом дi-
тям, розставляючи їх злiва, справа i посерединi
вiд дверей. Вся челядь ставала також пiвколом,
обличчям повернута до дверей. Батько вiдчиняв
дверi, в тому числi i на двiр, i казав усiм мовч-
ки очiкувати померлих, якi зараз прийдуть. Коли
вiдчинив сiнешнi дверi, то наказував псовi не гав-
кати, “бо прийдуть свої”. “I пес не гавкав”. Очi-
кували п’ять, п’ятнадцять хвилин, чи навiть пiв
години, аж поки тарiлки з рисом не почали дри-
жати. Тодi батько каже, що “вже прийшли”. Дiти
гасили усi свої три свiчки, вiдводячи рукою дим
до дверей. Челядь засiдала до столу i починали
вечеряти.
У Данiї вiдзначення дохристиянського Юлю
було також пошануванням душ померлих. У най-
довшi найтемнiшi ночi душi померлих, за тодiш-
нiм вiруванням датчан, поверталися назад додо-
му, а тому у кожнiй родинi на вiкнi запалюва-
лась рiздвяна свiчка, щоб душа померлого родича
повiт Лiсько.
46Галькович Марiя Гаврилiвна, 1922 р. н., с. Богуша
Новосанчiвського повiту.
не блукала, а смiливо йшла до родинного свiт-
ла47. Щодо тривалостi горiння запаленої свiчки,
в українцiв переважав погляд, що вона повинна
свiтитись цiлу нiч. Водночас, лемки категорично
обмежували час горiння свiчки лише Вечерею: її
гасили зразу ж пiсля Вечерi, до того ж, це мiг
робити будь-хто48; або ж свiчка повинна була го-
рiти, поки сама не погасне.
У деяких селах Лемкiвщини була традицiя пе-
ред Святою вечерею, як починало смеркати, по-
силати когось iз членiв родини на цвинтар i за-
палювати свiчки на усiх гробах рiднi. Переважно
це робив дорослий хлопець. Повернувшись, вiн
казав, що позасвiчував усiм померлим49. Ця тра-
дицiя, за спостереженнями автора цiєї статтi, по-
ширена i в Галичинi. Звичайно, все залежало вiд
погоди: якщо перед Рiздвом дуже не позакурю-
вало, то йшли i запалювали на могилах свiчки,
якщо ж не годен було добратись до цвинтаря (че-
рез снiги), то не йшли.
У с. Пуковi Iвано-Франкiвської обл. зафiксо-
вана традицiя палiння свiчок на цвинтарях не пе-
ред, а пiсля Святої вечерi. Це, зокрема, барвисто
описує у своїх спогадах родичка владики Воло-
димира Стернюка Тетяна Криницька (зi США):
“По Вечерi цiле село вирушало на гроби. Серед
темряви зимної ночi цiлий цвинтар горiв полу-
м’ям свiчок. Люди молилися, приносили потрави
[святкову їжу. – М.Г.], дiлилися святочним на-
строєм Рiздва зi своїми найближчими – тими,
що на землi, i тими, що ту землю покинули”50.
Коли вогонь символiзує очищення, то свiчка пе-
редає iдею каналу зв’язку з Богом, Небом, iншим
свiтом, вогню молитви, – вона нiби молиться за
людей51.
У багатьох селах на Лемкiвщинi було багато
повiр’їв, пов’язаних зi гасiнням свiчки, якi сто-
47Christmas in Denmark // Christmas Around the World
From World Book...– Р. 7-8.
48Гоцко Степан Iванович, 1937 р. н., с. Балутянка Са-
ноцького повiту.
49Вишневська Марiя Юрiївна, 1935 р. н., с. Прислiп,
повiт Лiсько.
50Дмитрух Севастiян, iєромонах. Життя як подвиг для
Христа.– Львiв, 2007.– С. 91-91.
51Символы, знаки, эмблемы: Энциклопедия / Авт.-сост.
В.Андрєєва, В.Куклев, А.Ровнер.– Москва, 2004.– С. 445.
МАРIЯ ГОРБАЛЬ. Рiздвянi вогнi в обрядовостi лемкiв. 47
сувалися врожайностi, добробуту свiйської птицi,
людської долi, дiвчачої долi стосовно замiжжя то-
що. Так, пiд час вечерi слiдкували, чия тiнь вiд
свiчки на стiнi виявиться найдовшою, той най-
довше поживе, а в кого не буде тiнi, той вже
не дочекає других свят. Як свiтить ясно – буде
добрий рiк, а коли блимає й темнявiє – не бу-
де великого гаразду. У с. Дубрiвцi на щасливий
рiк ворожили, споглядаючи на полум’я рiздвяної
свiчки: якщо свiчка при Вечерi свiтиться ясно, то
буде добрий рiк, а коли блимає й темнявiє – не
буде великого гаразду52. Подiбне повiр’я зафiксо-
ване i в Галичинi, тiльки зi самого Рiздва: “Як на
Рiздво в церквi сьвiтло трiщит, як ґноти в сьвiч-
ках на престолi пирскают, то буде громове лiто”53.
У деяких селах пiд час Святої вечерi свiчку довго
не палили, щоб град не збивав збiжжя при його
цвiтiннi54. Коли її гасили, то слiдкували, куди iде
дим. Як дим вiд погашеної свiчки кружляє над
столом – буде весiлля, якщо йде до дверей – як
дим iде до образiв, то буде довго жила”55, якщо
кружляє над столом – буде в хатi весiлля. До ве-
сiлля вiщував дим вiд погашеної свiчки, що йде
до печi56, розiйдеться по хатi чи пiде вгору. На
Сянiччинi у с. Явiрнику дим, що стелиться до
печi, вiщував хрестини57.
Традицiйне свiтiння свiчок в унiкальнiй країнi
пiвночi Данiї розпочинається задовго до Рiздва,
iз настанням адвенту – чотиритижневого посту,
який вiдповiдає українськiй Пилипiвнi. Датча-
ни свiтять тисячi свiчок, щоб розiгнати сутiнки
i темряву58. Вони спалюють так багато свiчок,
52Зошак М. Свят-вечiр i народнi повiря...– С. 10.
53Пастернак Я. Звичаї та вiрування в с. Зiболках Жов-
кiвського повiту // Матерiяли до етнологiї й антропологiї.
Видає Етнографiчна комiсiя наукового товариства iм. Шев-
ченка у Львовi.– Т. XXI-XXII.– Ч. 1.– Львiв, 1929.–
С. 329.
54Blin-Olbert D. Rok obrzȩdowy u ÃLemków // ÃLemkowie
w historii i kulturze Karpat / Pod red. Jerzego Czajkowskiego.–
Wyd. II.– Sanok: Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku,
1994.– Cz. 2.– S. 319.
55Буґера Iван, отець. Звичаї та вiрування Лемкiвщини.–
С. 21.
56Рiздвянi звичаї в Карпатськiй Українi // Наш Лемко.–
1939.– Ч. 1.– С. 5.
57Тхiр Л. Рiздвянi звичаї в Явiрнику...– С. 6.
58Christmas in Denmark // Christmas Around the World
From World Book.– Chicago, 1986.– Р. 7-8.
що нацiя розтрачує бiльше свiчок на душу насе-
лення, нiж будь-яка iнша країна у свiтi. У Да-
нiї рiздвянi свiчки свiтять у будинках, школах,
в усiх державних установах i, звичайно, церквах,
а також обов’язково – на ялинках. У кожному
датському домi i в кожнiй церквi ялинка горить
сотнями свiчечок, вiд чого створюється незвичай-
на магiя Рiздва. (У Данiї свiчки нiколи не замi-
нювались на електричнi лампочки, що вважається
вiдхиленням вiд доброго смаку). В Америцi запа-
лена свiчка могла б, найiмовiрнiше, розглядатися
як дивацтво, якщо не виразна небезпека пожежi.
Однак у Данiї звичай запалювання свiчок, щоб
прогнати темряву, створити малу атмосферу теп-
ла i затишку є дуже давнiм, набагато давнiшим
звичаєм, нiж Рiздво.
Лемкiвська ж, як i взагалi українська традицiя
свiтiння свiчок на ялинках (символi духу лiсiв) чи
солом’яних павуках, пiдвiшаних до стелi (символi
духу землi-житницi) втратилась взагалi. Тут на
замiн прийшло електричне освiтлення, яке нiчого
не має спiльного iз корiнними традицiями народу.
Висновки. Отож, iз традицiйних рiздвяних об-
рядiв лемкiв як однiєї з етнографiчних вiток укра-
їнцiв, а також народiв пiвночi датчан видно, що
цi традицiї наклались на дохристиянськi празни-
ки Коляду в праукраїнцiв та Юль у датчан –
на честь свiтлих богiв лiта й тепла: сонця, гро-
му, блискавки, лiтньої хмари й дощу. Цi обряди
вiдбуваються задля двох лiтнiх стихiй – свiтла-
вогню i води-дощу. В них народ святкує поча-
ток нового хлiборобського циклу, благаючи со-
бi у рiзноманiтних ритуальних дiйствах та ма-
гiчних пiснях-замовляннях (колядах) до небесних
сил усiляких життєво необхiдних гараздiв – “жи-
та, пшеницi i всякої пашницi”, “щастя, здоровля
в тiм домi!”.
Вогонь як природна стихiя (проекцiя сонця,
грому, блискавки), яка мала вплив на врожай на-
ступного року, за уявленнями праукраїнцiв, сак-
ральний, взятий безпосередньо з неба, вiд Сонця,
його посилали боги. А тому перед здобуванням
живого вогню передувала молитва про благосло-
вення на його отримання. I вiдколи у рiздвяний
час запалювався живий вогонь: чи то пiд кух-
нею для приготування їжi, чи то свiчка – у хатi
48 1-2’2008 Народознавчi Зошити
мала панувати повна гармонiя i душевна злагода.
I впродовж усiх свят не можна було гнiватись,
когось ображати, не кажучи вже що сваритись.
На прикладi використання живого вогню у
рiздвянiй обрядовостi лемкiв та iнших наро-
дiв простежується тяглiсть корiнних родових
нацiонально-етнiчних традицiй: за часiв язични-
цтва – пошанування вогню, який посилає язич-
ницький бог.
Живий вогонь добувався тертям двох взаємно
перехресних предметiв – камiнь i кресало, дере-
в’яних брускiв тощо, i саме там, де було перехрес-
тя, з’являлась iскра Божа, – то вiн став символом
свiтла, життя i раннiх християн, оберiгав людину
вiд нечистої сили тощо. Сучасний християнський
свiт пошановує у рiздвянiй обрядовостi живий во-
гонь, який постiйно пiдтримується у Вифлеємi у
мiсцi, де народився Христос, i розноситься у цей
рiздвяний час по всьому свiтовi.
В народному свiторозумiннi, окрiм благотвор-
ної сили вогню, є й iнше розумiння його значен-
ня: очищальне. Бог грому спалю недобре, нечисте,
що було на землi i шкодило людинi. Рiздвяна со-
лома, якою була встелена долiвка упродовж рiзд-
вяних свят, акуратно прибирається i усе спалює-
ться, щоб вступити у новий хлiборобський цикл
чистим, новим, щоб почати нове життя. Вiра в
очищувальну силу вогню у народi виражена в пе-
реконаннi, що полум’я свiчки як апотропей вiдга-
няє нечисту силу i перекриває злу усi канали до-
ступу до людини чи тварини. Звiдси i ритуальна
роль рiздвяної свiчки як символу свiтла, спро-
можного протистояти будь-яким силам зла, захи-
стити людей i тварин вiд недуг та рiзних напастей
протягом року. Цим пояснюються такi ритуальнi
дiйства, як обхiд господарiв зi свiтлом (свiчкою)
довкола хати чи усього обiйстя перед Святою ве-
чернею, обхiд живини, i, звичайно, палiння свiчки
упродовж Свят-вечiрньої трапези тощо.
Окрiм того, що рiздвяна свiчка призначалась
для живих членiв родини, її свiтили на пiдвiконнi
для освiтлення шляху померлим, якi мають по-
вернутися на Вечерю до родини з потойбiчного
свiту, до тiєї домiвки, яка була їм рiдною за жит-
тя, аби вони не заблукали в непрогляднiй темрявi,
i служила дороговказом у їх тривалiй та нелегкiй
мандрiвцi. Це дiйство ґрунтувалось на щирих вi-
руваннях у реальнiсть такого приходу “далеких”
гостей як усiх українцiв, так i датського наро-
ду, рiздвянi традицiї якого ми порiвнюємо. Ок-
рiм того, у Данiї запаленням свiчок вiдзначають
i саме наближення Рiздва. У кожну недiлю чоти-
ритижневого посту (адвенту) запалюється перша,
а потiм i наступна iз усiх чотирьох свiчки. Таке
поступове свiтiння свiчок означає випалювання
темряви i освiтлення шляху для гостя, який iде,
який уже в дорозi, який наближається – малень-
кого Божого дитяти Iсуса.
Первiсна семантика запаленої свiчки на Свя-
тий вечiр є архаїчною за змiстом й пов’язаною
зi сприйняття Рiздва як язичницького свята, ча-
су зимового сонцевороту. Полум’я свiчки висту-
пало проекцiєю сонячного промiння. Це пiдтвер-
джує збережений до середини минулого столiття
звичай запалювати свiчку за допомогою живого
(сакрального) вогню, взятого, як уже вказува-
лось, за народним переконанням, безпосередньо з
неба, вiд Сонця. Тому, засвiчуючи свiчку, гос-
подар промовляв: “Свiти, праведне сонце, свя-
тим душечкам i нам живим, грiй землю-матiнку,
нашi ниви, нашу худiбку!”59. Народне тлумаче-
ння феномену запаленої на Святу вечерю свiч-
ки поч. XX ст. як символу Вифлеємської зiр-
ки ґрунтувалося вже виключно на християнських
свiтоглядних категорiях. I не зважаючи на рiз-
нi варiацiї її використання: свiчка, встромлена в
хлiб чи в горнятко з зерном ототожнюється iз
вечiрньою зiрницею, що сповiщає про народжен-
ня Сина Божого, засвiдчує про нову грань хрис-
тиянської iнтерпретацiї. А вифлеємський вогонь,
який через країни Європи приносять в українсь-
кi храми, звiдки кожен, хто того бажає, несе до
своєї домiвки, запалює ним рiздвяну свiчку, де
є така традицiя – несе на цвинтар, щоб запали-
ти свiчку на могилах родичiв, у селах – обходить
iз свiчкою довкола хати, обiйстя, худобу тощо є
символом самого Iсуса Христа, свiтла нової доби
людства.
59Килимник С. Український рiк у народних звичаях в
iсторичному освiтленнi.– К., 1994.– Кн. I.– Т. 1, 2.– С. 25.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7106 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:12:22Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горбаль, М. 2010-03-23T14:35:50Z 2010-03-23T14:35:50Z 2008 Різдвяні вогні в обрядовості лемків / М. Горбаль // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 59 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7106 uk Інститут народознавства НАН України Статті Різдвяні вогні в обрядовості лемків On Christmas Fires in Lemkos’ Ritualism Article published earlier |
| spellingShingle | Різдвяні вогні в обрядовості лемків Горбаль, М. Статті |
| title | Різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| title_alt | On Christmas Fires in Lemkos’ Ritualism |
| title_full | Різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| title_fullStr | Різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| title_full_unstemmed | Різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| title_short | Різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| title_sort | різдвяні вогні в обрядовості лемків |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7106 |
| work_keys_str_mv | AT gorbalʹm rízdvânívognívobrâdovostílemkív AT gorbalʹm onchristmasfiresinlemkosritualism |