Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7125 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859673086188584960 |
|---|---|
| author | Глушко, М. |
| author_facet | Глушко, М. |
| citation_txt | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-11-30T15:11:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
14 1-2’2008 Народознавчi Зошити
Статтi
Михайло ГЛУШКО
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ –
IНIЦIАТОР ТА ОРГАНIЗАТОР
ЕТНОГРАФIЧНИХ ДОСЛIДЖЕНЬ В НТШ
Mykhailo HLUSHKO. Mykhailo Hrushevsky as
Pioneer and Organizer of Ethnographical Studies by
Shevchenko Scientific Society.
Iсторiї народознавчих дослiджень в НТШ тор-
калося багато наших попередникiв, зокрема i
щодо заснування Етнографiчної комiсiї та по-
чатку виходу у свiт двох неперiодичних ви-
дань – “Етнографiчного збiрника” i “Материялiв
до українсько-руської етнольоґiї”. Неодноразово
українськi вченi аналiзували творчий шлях й ет-
нографiчну спадщину провiдних дiячiв НТШ –
Iвана Франка, Федора Вовка, Володимира Гна-
тюка та iнших. Справдi, важлива роль кожного
з них у розбудовi етнографiчної науки в Українi
нинi вже в нiкого не викликає сумнiву.
Однак поза увагою бiльшостi сучасникiв зали-
шилась постать Михайла Грушевського – одного
з головних натхненникiв та органiзаторiв етно-
логiчних студiй в Українi наприкiнцi XIX – на
поч. XX ст. Принаймнi в тих наукових дослi-
дженнях, де йдеться про розвиток етнографiчної
науки в НТШ, не знаходимо вiдповiдi на кiлька
принципових питань.
Перше, що спонукало ще зовсiм молодого вче-
ного, який лише очолив кафедру iсторiї у Львiв-
ському унiверситетi, першочергову увагу придi-
лити етнографiї – iнiцiювати випуск першого в
Українi серiйного народознавчого видання (“Ет-
нографiчного збiрника)”, а вiдтак i “Материялiв
до українсько-руської етнольоґiї”.
Друге, коли визрiв цей задум у нього – до
приїзду до Львова чи пiсля обрання головою (ди-
ректором) Iсторико-фiлософської секцiї НТШ.
Нарештi, чому за цю важливу справу взявся
саме М.Грушевський, а не, скажiмо, I.Франко –
вже знаний тодi як народознавець, а також як
органiзатор i керiвник першого на захiдноукра-
їнських землях товариства з дослiдження етно-
графiї та фольклору українцiв – “Етнографiчно-
статистичного кружка” (1883-85 рр.)1.
Не знайшовши конкретних вiдповiдей на за-
значенi питання, важко всебiчно з’ясувати й оцi-
нити, з одного боку, далекогляднi задуми самого
М.Грушевського i способи їх реалiзацiї на нивi
української iсторичної та етнографiчної науки, з
iншого – процес становлення й утвердження ет-
нографiї як самостiйної iсторичної дисциплiни в
Українi. Отож подiлимося деякими своїми спо-
стереженнями та мiркуваннями.
Вiдразу зазначимо: кожне з порушених нами
питань тiсно пов’язане з першим етапом жит-
тєвого i творчого шляху М.Грушевського, який
українських етнологiв, на вiдмiну вiд фахiвцiв-
iсторикiв, майже не цiкавив. Натомiсть давно вi-
домо, що пiдвалини свiтогляду, наукових уподо-
бань, знань тощо будь-якого дослiдника, зокрема
i гуманiтарiя, закладаються вже в дитячi роки.
Не був винятком у цьому вiдношеннi i великий
мислитель.
Зокрема, спершу важливу роль у прищепленнi
любовi до рiдного народу та України вiдiграв йо-
го батько: “...Пiд впливом оповiдань батька, що
заховав тепле прив’язання до всього українсько-
го – мови, пiснi, традицiї, в менi рано збудилося
й усвiдомилося нацiональне українське почуття,
пiддержуване книжками, тими рiдкими поїздка-
ми на Україну, що малювалася тому в авреолi
далекої “вiтчини”, i контрастом чужоплемiнної й
чужомовної “чужини”2.
Навчаючись у Тифлiськiй гiмназiї (1880-
86 рр.), знання про український етнос учений
черпав iз праць Миколи Костомарова, Панте-
леймона Кулiша, Володимира Антоновича, Ми-
1Мороз М.О. Етнографiчно-статистичний гурток (до
100-рiччя вiд початку його дiяльностi) // Народна Tвор-
чiсть та Eтнографiя.– 1983.– № 6.– С. 42-45.
2Цит. за: Смолiй В.А, Сохань П.С. Видатний iсторик
України // Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т.,
12 кн. / Репринтне вiдтворення вид. 1913 р. – Т. I: До
початку XI вiка.– К., 1991.– C. IX.
МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 15
хайла Драгоманова та iнших знавцiв українсь-
кої iсторiї. Справжньою науковою школою був
тодi для нього перiодичний часопис “Киевс-
кая Старина”3, який батько Сергiй Грушев-
ський навмисне передплачував для свого си-
на та пересилав у Грузiю. У Тифлiсi (Тбiлi-
сi) М.Грушевський уперше познайомився iз су-
то етнографiчно-фольклористичними дослiджен-
нями. Особливо велике враження справили на
нього збiрники народних пiсень, зiбранi та опуб-
лiкованi Михайлом Максимовичем (“Малорос-
сийские песни”.– Москва, 1827), В.Антоновичем
i М.Драгомановим (“Исторические песни мало-
русского народа”.– Т. 1-2.– К., 1874-75), а та-
кож двi аналiтичнi працi М.Костомарова – “Двi
руськi народностi” (1861) та “Думки про федера-
тивний початок давньої Русi” (1861)4.
Студiювати фольклорно-етнографiчний доро-
бок М.Максимовича, М.Костомарова, П.Кулiша,
Павла Чубинського, Олександра Потебнi та iн-
ших вiдомих українських народознавцiв М.Гру-
шевський продовжував i пiд час навчання в Ки-
ївському унiверситетi. Чи не найбiльше вплинули
на тематику його подальших наукових зацiкав-
лень двi наступнi частини едиторської “трилогiї”
М.Драгоманова, якi започаткували “Историчес-
кие песни малорусского народа”, – “Новi украї-
нськi пiснi про громадськi справи народа (1764-
1880)” (Женева, 1881) та “Полiтичнi пiснi укра-
їнського народу XVIII-XIX ст.” (Женева, 1883).
Наукову вагомiсть та патрiотичну спрямованiсть
цих видань М.Грушевський пiдкреслив згодом:
“Се не був звичайний собi збiрник етноґрафiчно-
го матерiяу – хоч-би й коментованого. Се мала
бути iсторiя українського народу, росповiджена
ним самим в поетичнiй формi”5.
Через кiлька десятилiть, як вдячний “учень” i
послiдовник, майбутнiй академiк присвятить сво-
3Грушевський М. Спомини.– № 12.– К., 1988.–
С. 119-120.
4Прiцак О. Iсторiософiя Михайла Грушевського // Гру-
шевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.– Т. I:
До початку XI вiка.– К., 1991.– C. XLVI-XLVII.
5Грушевський М. Пятдесят лiт “Исторических песен
Малорусскаго народа” Антоновича i Драгоманова // Укра-
їна: Науковий трьохмiсячник українознавства.– Кн. 1-2.–
К., 1924.– С. 97.
їм предтечам окремi роздiли загальновiдомої “Iс-
торiї української лiтератури”: “Вступ” – пам’ятi
М.Максимовича, роздiл “Соцiальна i культурна
обстанова української творчостi” – В.Антоновича,
роздiл “Старшi верстви української усної тради-
цiї” – О.Потебнi, роздiл “Словеснiсть часiв ново-
го розселення i пiзнiших” – П.Чубинського, роз-
дiл “Мотиви обрядової поезiї” – М.Костомаро-
ва, роздiл “Лiтература повiстева” – М.Драгома-
нова, роздiл “Казка” – Миколи Сумцова6 та iншi.
Вплив кожного з них на становлення М.Грушев-
ського як фольклориста та автора “Iсторiї україн-
ської лiтератури” незаперечний i для сучасникiв:
“Такої синтетичної працi про нашу усну словес-
нiсть, чи то внаслiдок обставин життя, чи то спе-
цифiки свого обдарування, не могли виконати нi
Максимович, Кулiш та Костомаров, нi Драгома-
нов, Франко, Гнатюк i Колесса, хоч, вiдповiдно,
без них не могло бути дослiдження Грушевсько-
го”7 – наголосив вiдомий представник львiвської
школи українського лiтературознавства та фольк-
лористики Iван Денисюк.
Те, що етнографiя українцiв та iнших народiв
(передусiм росiян i бiлорусiв) цiкавили мислите-
ля задовго до приїду до Львова, пiдтверджують
також його першi iсторичнi працi. Так, уже в до-
слiдженнi про Київську землю (вiд часiв смертi
Ярослава Мудрого до кiнця XIV ст.), яку вiн
завершив у 1890 р., а наступного року, доопра-
цювавши текст, опублiкував окремою книжкою,
автор торкнувся деяких питань, що опосередкова-
но чи безпосередньо перегукуються з проблемами
етнологiчної науки. Зокрема, з’ясовуючи етнiчне
походження полян та окреслюючи територiю їх-
нього проживання, iсторик свiдомо вжив у змiстi
цiєї працi суто етнологiчне поняття – “етногра-
фiчний склад”8. Крiм цього, вчений спецiально
торкнувся щоденного побуту i звичаїв тогочасно-
6Грушевський М. Iсторiя української лiтератури: В 6 т.,
9 кн.– Т. I.– Львiв, 1993.– С. 42, 78, 116, 167, 227, 318,
330.
7Денисюк I. Фольклористичнi концепцiї М.Грушевсько-
го та I.Франка // Денисюк I. Невичерпнiсть атома.– Львiв,
2001.– С. 182.
8Грушевський М.С. Нарис iсторiї Київської землi вiд
смертi Ярослава до кiнця XIV сторiччя / Репринтне вiд-
творення вид. 1891 р.– К., 1991.– С. XV.
16 1-2’2008 Народознавчi Зошити
го населення (“свiтлих i темних сторiн народного
життя”), впливу на традицiйну культуру i побут
християнства, народних легенд про литовське за-
хоплення Київської землi тощо9.
Словом, уже до приїзду до Львова молодий iс-
торик був добре обiзнаний iз загальним станом
тогочасної української етнографiчної науки та ус-
вiдомлював її важливе мiсце у загальнiй системi
гуманiтарних знань. Iнакше вiн не iнiцiював би
видання “Етнографiчного збiрника”10, тим паче
не брався б за його редагування: “Аби ту спра-
ву скорше до життя привести i в курс пустити,
тимчасову редакцию прийняв на себе низше пiд-
писаний [М.Грушевський. – М.Г.], в надiї, що за
якийсь час Товариство сформує для того осiбну
комiсию етноґрафiчну, а з тим прийде можли-
вiсть передати редакцию чоловiкови, що мiг би
тим специяльно занятись”11. Iнакше кажучи, вже
в 1895 р. професор Львiвського унiверситету ви-
ношував далекоглядну iдею стосовно розбудови
НТШ – створення окремої Етнографiчної комi-
сiї, яка мала пiклуватися пiдготовкою та випуском
задуманого друкованого органу.
Сказане беззастережно пiдтверджує iнший
факт, який бiльшiсть сучасних українських ет-
нологiв недооцiнює або й iгнорує – рецензiї
М.Грушевського як iсторика на етнографiчнi i
фольклористичнi дослiдження (монографiї, стат-
тi, матерiали та iнше), якi побачили свiт у “За-
писках Наукового товариства iменi Шевченка”.
Примiтно, що першi рецензiї вчений опублiкував
уже у третьому i четвертому томах цього серiйно-
9Там само.– С. 399-412, 471-475.
10Про це згадує I.Франко в одному з листiв до
М.Драгоманова: “По його [М.Грушевського. – М.Г.] радi
Тов[ариство] Шевч[енка] ухвалило обiк “Записок” вида-
вати осiбними томами збiрки матерiалiв iсторичних i ет-
нографiчних [...]. Збiрка етнографiчна має обняти в т. I
пiснi рекрутськi, зiбранi (з друкiв i рiзних записiв) Ма-
ковеєм. Збiрка досить багата, та зовсiм не впорядкована,
бо М[аков]ей i не знає, як її порядкувати” (Франко I. До
М.П.Драгоманова. Львiв, 13 березня 1895 р. // Франко I.
Зiбрання творiв: У 50 т.– Т. 50: Листи (1895-1916).– К.,
1986.– С. 32). Позаяк Осип Маковей не зумiв упорядку-
вати рекрутськi пiснi в окремий збiрник, то вони таки i не
побачили читача.
11Грушевський М. Передмова // Етноґрафiчний
збiрник.– Т. I.– Львiв, 1895.– С. VIII.
го видання (за загальною редакцiєю Олександра
Барвiнського) – на працi польського дослiдника
Адольфа Плещинського12 та бiлоруського народо-
знавця Митрофана Довнар-Запольського13, тобто
тодi ще, коли не очолював Iсторико-фiлософську
секцiю. До речi, це були першi рецензiї на наро-
дознавчi студiї, опублiкованi в “Записках”. Пiсля
того, як наприкiнцi 1894 р. вченому довiрили ре-
дагування самих “Записок”, на їхнiх шпальтах
регулярно публiкувалися огляди та рецензiї з ет-
нографiчної тематики. Скажiмо, лише упродовж
1897-98 рp. тут було розглянуто 40 праць етно-
графiчного характеру14.
Отож постає ключове запитання: чому М.Гру-
шевський так активно переймався складними
проблемами тогочасної української етнографiї i
прикладав максимум зусиль задля їх вирiшення?
Вiдповiдь на це запитання є для нас од-
нозначною – новий авторський пiдхiд до до-
слiдження iсторичних явищ та процесiв, який
М.Грушевський сповна застосував згодом у сво-
єму головному творi – в “Iсторiї України-Руси”.
Зокрема, на вiдмiну вiд державницької концепцiї,
що домiнувала наприкiнцi XIX ст. в офiцiйнiй
iсторiографiї Росiйської iмперiї, вчений обрав так
званий народницький напрям, причому надавши
йому найбiльш завершеного вигляду та поправу
зайнявши вершину серед усiх український iсто-
рикiв XIX – поч. XX ст.15. Суть народницького
12Г[рушевський] М. Ks. Adolf Pleszczyński. Bojarzy
miȩdzyrzeccy, studyum etnograficzne.– Warsz[awa], 1893.–
226 s. // Записки Наукового Товариства iмени
Шевченка.– Т. III.– Львiв, 1893.– С. 229-230. До ре-
чi, праця А.Плещинського також привернула окрему увагу
I.Франка (Див.: Франко I. З галузi фольклору // Фран-
ко I. Зiбрання творiв: У 50 т.– Т. 29: Лiтературно-критичнi
працi (1893-1895).– К., 1981.– С. 38-39).
13Г[рушевський] М. Довнаръ-Запольский М. Мотивы
свадебныхъ песенъ Пинчуковъ. Этнографическiй етюдъ.–
Гродна, 1893.– 69 с. // Записки Наукового Товариства
iмени Шевченка.– Т. IV.– Львiв, 1893.– С. 191-192.
14Сапеляк О. Питання етнографiї на сторiнках “Записок
НТШ”. 1899-1937 роки // Записки Наукового товариства
iменi Шевченка.– Т. CCXXX: Працi Секцiї етнографiї та
фольклористики.– Львiв, 1995.– С. 527.
15На вiдмiну вiд М.Грушевського, його учнi (Степан То-
машiвський, Iван Крип’якевич, Мирон Кордуба, Iван Джи-
джора, Iван Кревецький) дотримувалися державницького
напряму в українськiй iсторiографiї (Кондратюк К. Україн-
МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 17
напряму полягала в тому, що iсторик має вивчати
передусiм iсторiю народу. Вперше про це вiн вiд-
верто висловився у вступнiй лекцiї, виголошенiй
30 вересня 1894 р. у Львiвському унiверситетi:
“Народ [...] i єсть, i повинний бути альфою i
омегою iсторичної розвiдки. Вiн – з своїми iдеа-
лами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспiхом
i помилками – єсть єдиний герой iсторiї”16.
Обравши зазначений пiдхiд, дослiдник праг-
нув, з одного боку, довести, що “общерусскої”
iсторiї не було й не могло бути, а заодно й
“общерусскої” народностi, з iншого – те, що
спадкоємцями давньоруської спадщини є виключ-
но “українсько-руська народнiсть”. Загалом же
М.Грушевський закликав вивчати iсторiю кожної
етнiчної спiльноти (української, росiйської, бiло-
руської) окремо.
У найбiльш завершенiй формi оригiнальний по-
гляд на українську iсторiю мислитель представив
у працi “Звичайна схема “русскої” iсторiї й спра-
ва рацiонального укладу iсторiї схiдного слов’ян-
ства”, яку вiн завершив 9 (22) вересня 1903 р.
Незабаром (у листопадi i груднi цього ж року)
М.Грушевський пiдготував двi новi розвiдки iз
незвичними для тогочасної iсторичної науки наз-
вами – “Спiрнi питання староруської етнографiї”
та “Етнографiчнi категорiї й культурно-археоло-
гiчнi типи в сучасних студiях Схiдної Європи”17.
Узагальнюючи значення цих праць для україн-
ської iсторiософiї кiн. XIX – поч. XX ст., Iгор
Гирич дiйшов висновку, що кожна з них закла-
дала основу трьох самостiйних гуманiтарних дис-
ська iсторiографiя XIX – початку XX столiть: основнi на-
прями i концепцiї.– Львiв, 2002.– С. 210-233). До слова:
порiвняно з представниками народницького напряму, вони
не залишили помiтного слiду в українськiй етнографiчнiй
науцi.
16Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї
Русi, виголошений у Львiвськiм унiверситетi 30 вересня
1894 р. // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Серiя
“Суспiльно-полiтичнi твори (1894-1907)”.– Львiв, 2002.–
С. 73.
17Свiтленко С. Україна в iсторiографiї Михайла Грушев-
ського: основнi проблеми дослiдження // III Мiжнародний
науковий конгрес українських iсторикiв “Українська iстори-
чна наука на шляху творчого поступу”. Луцьк, 17-19 тра-
вня 2006 р.: Доповiдi та повiдомлення.– Т. 1.– Луцьк,
2007.– С. 323.
циплiн – iсторiографiї, етнологiї та археологiї18.
Аналогiчної думки дотримується Володимир Ва-
щенко, позаяк за допомогою цих програмних до-
кументiв учений “здiйснив своєрiдну широкомас-
штабну iнтелектуальну провокацiю проти зага-
льноросiйської традицiї iсторiєписання, запропо-
нувавши переглянути наявнi “звичайнi схеми” по
всьому фронту класичних дисциплiн iсторичного
циклу – вiд археологiї до iсторiї та етнографiї”19.
Справдi, у працях “Етнографiчнi категорiї...” та
“Спiрнi питання староруської етнографiї” львiвсь-
кий професор порушив дуже складнi за характе-
ром iсторiософськi проблеми – етногенезу україн-
ського народу, його iсторичного часу i простору,
збiжностi давньої української територiї з етнiчни-
ми землями наприкiнцi XIX – на поч. XX ст.,
етнокультурної тяглостi й спадковостi тощо20. I
все ж, погоджуючись iз висловленими оцiнками
сучасних українських iсторикiв, зауважимо, що
вони забувають одну просту iстину – кожна з цих
статей була написана пiсля виходу у свiт кiлькох
томiв “Iсторiї України-Руси” та завершення моно-
графiчного нарису “Очерки истории украинского
народа” (1903), тобто post factum – пiсля реалi-
зацiї основних наукових iдей i творчих задумiв.
Сказане стосується й етнографiї як науки, оскi-
льки “Етнографiчний збiрник” i “Материяли до
українсько-руської етнольоґiї” тодi вже були се-
рiйними виданнями, а велика когорта членiв Ет-
нографiчної комiсiї розгорнула широкомасштабну
науково-пошукову роботу.
Отож знову мусимо повернутися до висхiдної
18Гирич I. Полiтична публiцистика Михайла Грушевсь-
кого // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Серiя
“Суспiльно-полiтичнi твори (1894-1907)”.– Львiв, 2002.–
C. 55.
19Ващенко В. “Звичайна схема...” М.Грушевського:
“звичайнi” прочитання та втраченi контексти // III Мiж-
народний науковий конгрес українських iсторикiв “Україн-
ська iсторична наука на шляху творчого поступу”. Луцьк,
17-19 травня 2006 р.: Доповiдi та повiдомлення.– Т. 1.–
Луцьк, 2007.– С. 335-336.
20Див.: Грушевський М. Спiрнi питання староруської ет-
нографiї // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Се-
рiя “Суспiльно-полiтичнi твори 1894-1907”.– Львiв, 2002.–
C. 83-99; Його ж. Етнографiчнi категорiї й культурно-
археологiчнi типи в сучасних студiях Схiдної Європи //
Там само.– C. 100-108.
18 1-2’2008 Народознавчi Зошити
крапки – до початкового етапу працi М.Грушев-
ського у Львовi, точнiше, до його вступної лек-
цiї. Зокрема, оголосивши народ головним об’єк-
том свого наукового зацiкавлення, молодий про-
фесор порушив ще два важливi аспекти, безпосе-
редньо пов’язанi з цим суб’єктом iсторiї: “Зро-
зумiти його [народу. – М.Г.] стан економiчний,
культурний, духовий, його пригоди, його бажання
й iдеали – єсть мета нашої iсторiї”; “...Культура,
що розвивається в верхнiх верствах народу, цi-
кава нам головним чином не так сама в собi, як
тим, що вiдбивається в її загальнонародного”21.
Позицiя дослiдника не змiнилася i через де-
сятилiття – в “Очерке истории украинского на-
рода”. Бiльше того, у зазначенiй науковiй пра-
цi автор наголосив, що “в iсторiї українського
народу загалом на перший план повиннi бути
висунутi явища економiчної i культурної еволю-
цiї i простеженi на всьому протязi, доступному
дослiдженню”22.
Отже, вже у 1894 р. М.Грушевський ставив
перед собою завдання, з одного боку, дослiдити
рiзнi сфери щоденного життя українського наро-
ду у княжу добу (економiчну, культурну, духов-
ну), з iншого – виявити у культурi тогочасної
елiти елементи загальнонародної, тобто традицiй-
ної. Щоправда, вченого турбувала одна суттєва
проблема – вiдсутнiсть достатньої кiлькостi дос-
товiрних “вiдомостей про народ” як головний об’-
єкт iсторичних студiй23.
Подiї, пов’язанi з першим томом “Iсторiї Ук-
раїни-Руси”, безпосередньо пiдтверджують цю
проблему. За спостереженнями Омеляна Прiца-
ка, готуючи своє фундаментальне дослiдження,
автор не вiдчував великих труднощiв пiд час на-
писання бiльшостi його томiв, за винятком пер-
шого, який вiн переробляв тричi, передусiм че-
рез спроби якомога докладнiше обґрунтувати три
головнi чинники своєї iсторiософської концепцiї
21Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї
Русi...– С. 73.
22Грушевский М.С. Очерки истории украинского народа:
2-е изд.– К., 1991.– С. 18.
23Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї
Русi...– С. 73.
– населення, територiя i держава24. Саме дослi-
дження починається так: “Ся праця має пода-
ти образ iсторичного розвою житя українсько-
го народу або тих етноґрафiчно-полiтичних ґруп,
з яких формуєть ся те[,] що ми мислимо те-
пер пiд назвою українського народу, инакше зва-
ного “малоруським”, “пiвденно-руським”, просто
“руським” або “русинським”. Рiжнорiднiсть сих
назв не має особливого значiння, бо покриває по-
нятє само по собi ясне; вона цiкава тiльки як
характеристичний прояв тих iсторичних перемiн,
якi прийшло ся пережити сьому народови”25.
Справдi, важливiшим для М.Грушевського бу-
ло iнше – з’ясувати i довести вiдмiннiсть укра-
їнського народу вiд сусiдiв, передусiм вiд пiвнiч-
ного. У “Вступних замiтках” першого тому “Iс-
торiї України-Руси” вiн бачив такi вiдмiнностi в
окремiй мовi та в окремих антропологiчних, пси-
хофiзичних i культурних прикметах26. В “Очер-
ке истории украинского народа” мислитель знач-
но уточнює та розширює коло цих вiдмiнностей:
“...Мовою, хоча вона служить найбiльш яскравим
i суттєвим показником нацiональної особливостi,
справа не обмежується. Український етнiчний тип
вiдрiзняється вiд своїх найближчих родичiв – ве-
ликоросiв i бiлорусiв – також i в iнших вiдношен-
нях: особливостями антропологiчними у вузькому
значеннi, тобто фiзичною будовою тiла (формою
черепа, зростом, спiввiдношеннями частин тiла) i
рисами психофiзичними, якi проявляються в на-
родному характерi, психологiї, складi сiмейних i
суспiльних стосункiв. У сферi фольклору й етно-
графiї, формах особистого i громадського побуту
[курсив автора. – М.Г.] українська народнiсть
зображена багатьма характеристичними особли-
востями, i цi останнi, як фiзичнi, так i духовнi
риси, також мають за собою не в усьому однако-
ву, але досить значну давнiсть”27.
Очевидно, що довести вiдповiднi вiдмiнностi
можна було лише одним способом – залучивши
данi “нових наук”. У вступi до другого видан-
24Прiцак О. Iсторiософiя...– C. LV-LVI.
25Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.–
Т. I: До початку XI вiка.– К., 1991.– С. 1.
26Там само.– С. 5-6.
27Грушевский М.С. Очерки истории...– С. 14.
МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 19
ня першого тому “Iсторiї України-Руси” М.Гру-
шевський згадує двi науки, якi є дуже корисни-
ми для з’ясування питань праiсторiї (передiсто-
рiї), – археологiю з антропологiєю та порiвняль-
не мовознавство (ґльотику)28. Натомiть у вступi
до третього видання першого тому цього фун-
даментального дослiдження кiлькiсть “помiчних
наук” (“молодих наук”), данi яких вважаються
дуже важливими для простеження культуро- та
етногенезу українцiв, автор значно збiльшує: “пе-
редiсторична археольоґiя чи археольоґiчна етно-
льоґiя з антропольоґiєю i порiвняною соцiольо-
ґiєю, з одного боку, й порiвняне язикознавство
(ґльотiка) та фольклор[,] з другого”29. Остання
з дисциплiн (порiвняльна фольклористика) була
цiнною для нього передусiм тому, що прихову-
вала “багатi перспективи духовної [...] еволюцiї,
що поронила свої слiди в скостенiлих пережитках
давнього i сучасного побуту”30.
Отже, у процесi пiдготовки “Iсторiї Украї-
ни-Руси” зацiкавленiсть автора до етнографiї i
фольклористики постiйно посилювалася, а резуль-
тати наукових дослiджень українських народо-
знавцiв все частiше залучалися як важливе дже-
рело для розв’язання рiзних наукових проблем,
зокрема i в головному творi вченого. Саме тому i
послiдовники, й опоненти в унiсон визнавали ви-
сокий фаховий рiвень тих роздiлiв його головної
працi, в яких розглядалися рiзнi сфери сiмейного,
громадського i культурного життя на давньоукра-
їнських землях та в перiод становлення Київської
держави31.
Однак, задумуючи свiй масштабний дослiд-
ницький проект (“Iсторiю України-Руси”), який,
за припущенням О.Прiцака, сягає 1891-94 рp.32,
28Грушевський М. Iсторiя України-Руси.– Вид. друге,
розширене.– Т. I: До початку XI вiка.– Львiв, 1904.–
С. 13.
29Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.–
Т. I...– С. 17.
30Там самo.– С. 18.
31Тельвак В. Дискусiї довкола першого тому “Iсторiї
України-Руси” Михайла Грушевського наприкiнцi XIX –
на початку XX ст. // III Мiжнародний науковий конгрес
українських iсторикiв “Українська iсторична наука на шляху
творчого поступу”. Луцьк, 17-19 травня 2006 р.: Доповiдi
та повiдомлення.– Т. 1.– Луцьк, 2007.– С. 329-334.
32Прiцак О. Iсторiософiя Михайла Грушевського...–
М.Грушевський добре усвiдомлював складнiсть
його практичної реалiзацiї, передусiм через не-
достатню кiлькiсть та якiсть наявних писемних
джерел, про що вже йшлося. Як оптимiст, мо-
лодий учений сподiвався компенсувати їх, бодай
частково, етнографiчними i фольклорними матерi-
алами. Опинившись у Львовi та вiдчувши при-
хильне ставлення до своєї особи з боку чле-
нiв НТШ, початкуючий професор почав активно
впливати на весь творчий процес цiєї iнституцiї,
а також пропонувати новi проекти, зокрема пов’я-
занi з народознавством. Як уже вiдомо, спершу
це був “Етнографiчний збiрник”, вiдтак – Етно-
графiчна комiсiя та “Материяли до українсько-
руської етнольоґiї”.
Погодившись редагувати “Етнографiчний збiр-
ник”, М.Грушевський у передмовi до першого то-
му, фактично, вперше окреслив тематику публi-
кацiй та предметну область народознавчих дослi-
джень в НТШ: “Богатство словесного матери-
ялу, що живе досi в устах українсько-руського
народу, є факт загально вiдомий. Меньше уваги
звертано на духове життє народу по за утво-
рами народньої поезиї [курсив автора. – М.Г.],
але й тi не багатi спостереження, якi були зробле-
нi, вказували на велику цiкавiсть, яку має цiлий
уклад житя українсько-руських народних мас не
тiльки для самих землякiв, але для науки взага-
лi...”33. Вибiр його назви вiн пояснив так: “Для
титулу видавництва узято притертий вже термин
е т н о ґ р а ф i ч н о г о збiрника, хоч з
проґрами його не виключають ся тi сторони на-
уки про нарiд, якi обiймає собою новий термин
ф о л ь к л о р у [курсив автора. – М.Г.]”34. От-
же, задумуючи нове видання, вчений планував
публiкувати на його шпальтах передусiм етногра-
фiчнi матерiали, а не фольклорнi.
Сказане безпосередньо пiдтверджує помiщена
у додатку цього тому загальновiдома розширена
етнографiчна програма, яку було розроблено пiд
керiвництвом самого М.Грушевського. Охоплю-
вала ця програма чотири роздiли: вiдомостi iс-
торичнi (10 питань); вiдомостi етнографiчнi, якi
C. LIV.
33Грушевський М. Передмова...– С. VII.
34Там само.– С. VIII.
20 1-2’2008 Народознавчi Зошити
могли пролити свiтло стосовно самовизначення
населення, антропологiчної характеристики, соцiа-
льної рiзницi, погляду народу на мораль, з’ясува-
ти родиннi звичаї, заняття, знання, двiр, житло,
одяг, народне харчування i таке iнше (168 пи-
тань); вiдомостi суспiльно-економiчнi зi статис-
тичними даними (23 питання); вiдомостi прав-
ничi, якi передбачали дослiдження народних уяв-
лень про карне та родинно-майнове право, пра-
во успадкування тощо (86 питань)35. До речi,
аналiз питань, представлених у зазначеному ме-
тодичному документi, виявляє цiкавий нюанс –
збiжнiсть тематики цiєї програми з тогочасними
науковими зацiкавленнями М.Грушевського з ца-
рини давньої культури та побуту українцiв, що
додатково пiдтверджує закономiрнiсть iнiцiюван-
ня вченим випуску “Етнографiчного збiрника” та
його iсторико-етнографiчне спрямування.
Однак у двох перших томах цього видання, якi
вийшли за редакцiєю мислителя, бiльшу частину
матерiалiв становили записи зразкiв усної народ-
ної творчостi; за характером i змiстом спорiдненi
iз сучасною етнографiєю лише працi Митрофана
Дикарєва36 та Юрiя Жатковича37. В усiх наступ-
них томах “Етнографiчного збiрника”, за винят-
ком п’ятого, що побачили свiт до 1899 р. включ-
но, тобто до виходу першого тому “Материялiв”,
були опублiкованi твори народної словесностi рiз-
них жанрiв, зiбранi двома вiдомими народознав-
цями – В.Гнатюком38 та Осипом Роздольським39.
Очевидно, такий стан не мiг задовольнити до-
слiдницьких запитiв М.Грушевського. Очоливши
в 1897 р. НТШ, учений розпочав не лише йо-
35Проґрама до збирання вiдомостей про українсько-
руський край i нарiд[,] уложена членами наукового това-
риства iм. Шевченка // Етноґрафiчний збiрник.– Т. I.–
Львiв, 1895.– C. 1-16 (окрема пагiнацiя).
36Крамаренко М. Рiздвянi сьвятки в станицi Павлiв-
ськiй Єйського оддiлу, на Чорноморiї // Етноґрафiчний
збiрник.– Т. I.– Львiв, 1895.– C. 1-24.
37Жаткович Ю. Замiтки етноґрафiчнi з Угорської Руси
// Етноґрафiчний збiрник.– Т. II.– Львiв, 1896.– C. 1-38.
38Етноґрафiчнi материяли з Угорської Руси / Зiбрав
В.Гнатюк // Етноґрафiчний збiрник.– Т. III.– Львiв, 1897;
Т. IV.– 1898; Галицько-руськi анекдоти / Зiбрав В.Гнатюк
// Там само.– Т. VI.– 1899.
39Галицькi народнi казки / Зiбрав О.Роздольський //
Етноґрафiчний збiрник.– Т. VII.– Львiв, 1899.
го реорганiзацiю, а й практичну реалiзацiю своїх
давнiх задумiв, зокрема i створення окремої Ет-
нографiчної комiсiї, члени якої, власне, i мали за-
йматися етнографiчними дослiдженнями. Вiдбула-
ся ця знаменна для Товариства подiя 11 травня
1898 р.40. Згодом на загальних зборах наукової
iнституцiї затвердили керiвний склад Етнографiч-
ної комiсiї. З 1899 р. її головним друкованим ор-
ганом стають “Материяли до українсько-руської
етнольоґiї”, редагування яких доручили Ф.Вовку
– вже знаному в Українi i Європi загалом архео-
логу, антропологу та етнологу. Саме вiн визначив
у редакцiйнiй статтi першого тому “Материялiв”
загальний стан української етнографiчної науки
та окреслив коло завдань, якi мали вирiшити на-
родознавцi НТШ41.
1899 р. був, мабуть, знаменним i для самого
М.Грушевського, оскiльки з цього моменту ет-
нографiя стає однiєю з класичних дисциплiн iс-
торичного циклу в Українi. Цiлком можливо, що
саме першi науковi здобутки українських етноло-
гiв та фольклористiв згодом надихнули його на
пiдготовку двох праць iсторiософського характе-
ру – “Спiрнi питання староруської етнографiї” та
“Етнографiчнi категорiї й культурно-археологiчнi
типи в сучасних студiях Схiдної Європи”.
Так чи iнакше, але маємо достатньо пiдстав
стверджувати: проблемами української етногра-
фiї М.Грушевський переймався не випадково чи
спонтанно, а свiдомо, задля втiлення в життя сво-
го найбiльшого дослiдницького проекту – в рам-
ках пiдготовки “Iсторiї України-Руси”. Iнакше ка-
жучи, етнологiя як окрема галузь гуманiтарних
знань постала в НТШ завдяки наукових запитiв
та органiзаторських здiбностей iсторика за фахом,
але народознавця за покликом у широкому сенсi
цього слова.
40Сапеляк О. Етнографiчнi студiї в Науковому товарис-
твi iм. Шевченка (1898-1939 рр.).– Львiв, 2000.– С. 24.
41В[овк] Хв. Вiд редакцiї (Дещо про теперiшний
стан i завдання української етнольоґiї) // Материяли до
українсько-руської етнольоґiї.– Т. I.– Львiв, 1899.– С. V-
XIX.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7125 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T15:11:41Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Глушко, М. 2010-03-23T14:51:13Z 2010-03-23T14:51:13Z 2008 Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7125 uk Інститут народознавства НАН України Статті Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ Mykhailo Hrushevsky as Pioneer and Organizer of Ethnographical Studies by Shevchenko Scientific Society Article published earlier |
| spellingShingle | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ Глушко, М. Статті |
| title | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ |
| title_alt | Mykhailo Hrushevsky as Pioneer and Organizer of Ethnographical Studies by Shevchenko Scientific Society |
| title_full | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ |
| title_fullStr | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ |
| title_full_unstemmed | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ |
| title_short | Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ |
| title_sort | михайло грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в нтш |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7125 |
| work_keys_str_mv | AT gluškom mihailogruševsʹkiiínícíatortaorganízatoretnografíčnihdoslídženʹvntš AT gluškom mykhailohrushevskyaspioneerandorganizerofethnographicalstudiesbyshevchenkoscientificsociety |