Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки

У пропонованій статті розглянуто проблему діяльності польського хрестоносного руху на теренах Пруссії першої третини ХІІІ ст.. Визначено місце та роль польського чинника на початковому етапі християнізації Пруссії. В предлагаемой статье рассмотрена проблема деятельности польского крестоносного д...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Date:	2010
Main Author:	Горбач, Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71282
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки / Т. Горбач // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 41-53. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859732383298748416
author	Горбач, Т.
author_facet	Горбач, Т.
citation_txt	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки / Т. Горбач // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 41-53. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
description	У пропонованій статті розглянуто проблему діяльності польського хрестоносного руху на теренах Пруссії першої третини ХІІІ ст.. Визначено місце та роль польського чинника на початковому етапі християнізації Пруссії. В предлагаемой статье рассмотрена проблема деятельности польского крестоносного движения на территории Пруссии первой трети ХІІІ в.. Определено место и роль польского фактора на начальном этапе христианизации Пруссии. The problem of the Polish crusade activity on territory of Prussia in the first third of the XIII century is examined in the article. The place and role of the Polish factor in the initial phase of Christianization is determined.
first_indexed	2025-12-01T14:11:02Z
format	Article
fulltext	41 Доба хрестових походів є знаковим явищем в історії європейсько го середньовічного соціуму, часом нестримної жаги до великих звер шень, породженої релігійним устремлінням і політичною амбітністю. Хрестоносний рух, вістря якого спершу було спрямоване у бік Святої Землі, зі зміною політичної кон’юнктури набуває ширшого географіч ного окреслення, межі якої серед іншого охопили європейську Північ. У середині ХІІ ст. в поле зору хрестоносних акцій потрапляє слов’ян ське Полаб’я, а на початку ХІІІ ст. – заселена балтами Пруссія та Ліво нія. Експансіоністська діяльність хрестоносців на північноєвропей ських теренах, в сучасній літературі дістала назву “північних хресто вих походів”. В той час як слов’янські землі у межиріччі Ельби та Одеру здавна перебували у сфері впливу німецьких феодалів, а Ліво нія була важливим торгівельним форпостом німецького та скандинав ського купецтва, прусські землі на початку ХІІІ ст. стали сферою ді яльності польської християнської місії. Отож метою пропонованої статті є визначення місця та ролі поль ських хрестових походів на початковому етапі християнізації Пруссії, а також їх наслідків. Вивчення історії середньовічної Пруссії традиційно посідає важ ливе місце в розвитку польської медієвістики. Однак тематика хресто вих походів польських князів проти прусських язичників, до недав нього часу не відзначалася ґрунтовними дослідженнями, обмежую чись здебільшого загальними працями. Серед авторів, що у свої робо тах заторкнули дану проблему, яка у свою чергу розглядалася ними пере важно в контексті польсько – пруських, польсько – поморських, чи польсько – орденських взаємовідносин, передусім слід назвати: Тимур ГОРБАЧ (Київ, Україна) Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки 42 В. Кентшинського, С. Куйота, Ґ. Лабуду, Й. Поверського, Б. Зентару, T. Ясинського, М. Ґладиша тощо. Перші спроби дослідити проблему участі польської знаті у прус ських хрестових походах, належить представникам польської історіо графії другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., В. Кентшинському [1], та С. Ку йоту [2]. На відміну від В. Кентшинського, котрий доволі поверхнево розглядав польський слід у прусських хрестових походах, зосередив шись більшою мірою на місії єпископа Християна, та на проблемі утвердження Тевтонського Ордену в Кульмській землі С. Куйот, окре му частину своєї розлогої праці з історії Пруссії, присвятив процесу християнізації прусських земель, де одну з ключових ролей (покрови телів провадженої Орденом цистерціанців прусської місії), автор від водить князям Польщі та Східного Помор’я. Знаний польський сла віст, та германіст ХХ ст., Ґ. Лабуда у своїх джерелознавчих студіях, присвячених початковому етапу польсько – орденських взаємовідно син, значну увагу приділив прусській політиці Польщі, де охарактери зував значення угод мазовецького князя Конрада І з очільником прус ської місії єпископом Християном та Тевтонським Орденом [3]. Історії польсько – прусських взаємовідносин присвятив одну зі своїх робіт Я. Поверський [4]. У третій главі своєї праці, що охоплює період 1178–1230 рр. автор сконцентрував свою увагу на таких важливих пи тання як: розгортання місії цистерціанців на теренах Пруссії; вплив великопольських князів на діяльність місії; прусське питання в між усобній боротьбі польських князів тощо. Провідна роль в організації хрестоносних акцій польських та по морських князів в прусські землі у 1222 (?), 1223 та 1235 рр., належа ла сілезькому князю Генрику Бородатому, з огляду на це варто згадати працю відомого польського медієвіста другої половини ХХ ст. Б. Зен тари [5], яку він присвятив історичній постаті видатного П’яста. Ха рактеризуючи різні аспекти політичної діяльності Генрика Бородато го, дослідник не оминув увагою значення прусського питання, наголо сивши що воно було складовою частиною загальнопольської політики сілезького князя. Прусську політику Генрика Бородатого проаналізо вано також в публікації Т. Ясинського [6]. Сучасний стан дослідження розглядуваної у даній статті пробле ми, відображений зокрема у роботі М. Ґладиша [7], що висвітлює роль та місце Польщі у загальноєвропейському хрестоносному русі ХІІ – ХІІІ ст. Проаналізувавши критично науковий доробок своїх поперед 43 ників М. Ґладиш запропонував власний погляд на деякі дискусійні питання, зокрема хронологічні межі останнього хрестового походу поль ських та поморських князів в Пруссію, початок якого автор об ґрунтовано датував січнем – лютим 1235 р. Наявний джерельний матеріал з досліджуваної проблематики є доволі лаконічним. Не чисельні згадки, що містяться у хроніках та деяких документах, мають уламковий характер, що задля цілісного відтворення загальної картини історичних подій, вимагає уважного і клопіткого співставлення усієї відомої інформації. Згадки про ймовірний хрестовий похід польської знаті в Пруссію у 1222 р. містить документ князя Конрада для єпископа Християна від 5 серпня 1222 р. [8, 27–32]. Його багатозначний зміст породив в поль ській історіографії жваву дискусію на предмет його інтерпретації. Про чергову військову експедицію в прусські землі, яка відбулася 1223 р., опосередковано свідчать кілька жалуваних грамот, котрі були надані єпископу Християну учасниками походу [8, s. 34–36]. Відомості про організацію системи “сторожі” на мазовецько – прусському прикор донні, та її подальший занепад віднаходимо в “Історії Польщі” Яна Длугоша [9]. У ній також присутня докладна інформація про внутріш ньополітичну ситуацію в Польщі окресленого періоду. “Хроніка землі Прусської” орденського автора Петра з Дусбурґа написана в 20х рр. ХІV ст., повідомляє нам про перебіг грандіозного хрестового походу польських та поморських князів в Пруссію взимку 1235 р., який увін чався перемогою хрестоносного війська над прусами у битві біля річ ки Сірґуне [10]. Суттєвим доповненням до зазначеної джерельної бази є численні папські булли адресовані світським та церковним феодалів Західної та Центрально – Східної Європи, з метою координації діяльності прусської місії [8]. Значна їх частина присвячена організації хрестоносних акцій на польських землях, та механізмам їх реалізації. Кореспонденція Апос тольської Столиці з польським духовенством та князями дозволяє та кож встановити політичні плани та наміри обох сторін, стосовно вій ськово – політичних акцій, що мали місце на теренах Пруссії. Світанок ХІІІ ст. Польща зустріла феодально роздробленою дер жавою, на теренах якої точилися запеклі князівські міжусобиці за ве ликокняжий стіл. Політична дезінтеграція в країні була зумовлена за непадом ідеї “сенйоріального принципату”, яка була закладена у запо 44 віті Болеслава ІІІ Кривоустого († 1138). Ознаки чергової політичної кризи, що охопила Польщу, з’явилися після смерті Казимира ІІ Спра ведливого (†1194), коли спалахнула боротьба за краківський стіл між сином Казимира Лешком Білим та братом померлого князя – Мешком ІІІ Старим. Після смерті останнього у 1202 році, за батьківський меч узявся його син Владислав Тонконогий. У “війну домову” польських князів, було втягнуте й сусіднє ГалицькоВолинське князівство, воло дар якого Роман Мстиславич підтримав аспірації на великокняжий стіл Владислава Тонконогого. Здобувши перемогу над князем Рома ном в битві біля Завихосту у 1205 р., Лешек Білий, остаточно утвер дився в Кракові, тоді як Владислав, позбавлений руської підтримки, змушений був визнати його зверхність. Відновлення політичної стабільності у Польській державі, дало змогу П’ястам активізувати свою зовнішню політику. Один з провід них її векторів був спрямований у бік сусідньої Пруссії, де як зазначав П. Ясениця: “Оживши на початку ХІІІ ст. польська політика (…) по чала приносити певні успіхи.” [11, s. 152]. Опліч князів, до прусської політики долучилася польська Церква надавши їй місіонерського за барвлення. Провідна роль у цій місії належала ченцям Ордену цистер ціанців з великопольського Лекна, про початки діяльності яких свід чить булла папи Інокентія ІІІ від 26 жовтня 1206 р. [8, s. 2]. Місіонер ська діяльність цистерціанців в Пруссії вочевидь відзначалася неаби якими успіхами, позаяк вже на початку 1216 р. їхні старання увінчали ся висвяченням керівника місії Християна (очолив місію у 1210 році після смерті її першого провідника – абата Ґотфріда з Лекно) на прус ського єпископа [7, s. 172]. Сталося це, як гадають, за сприяння гнез ненського архієпископа Генрика Кетлича, котрий в 1215 р. перебуваю чи разом з Християном і двома новонаверненими прусськими нобіля ми на IV церковному соборі в Латерані ініціював винесення “прус ського” питання на широкий загал [12, s. 108]. Впродовж початкового етапу своєї діяльності “прусська місія” проходила на мирних засадах, оскільки в джерелах відсутні будьякі згадки, котрі могли б вказувати на ознаки збройної експансії. Більше того, з огляду на те, що подібні виправи збоку світських феодалів мо гли би зашкодити християнізації прусів, цистерціанські місіонери ін спірували видання папської були від 13 серпня 1212 р., у якій Інокен тій ІІІ закликав князів Польщі і Померанії не вдаватися зі свого боку до будьяких утисків новонавернених прусів [8, s. 6]. 45 Однак в 1217 році ситуація змінилася на діаметрально протилеж ну, оскільки відтепер власне польські порубіжні землі почали страж дати від спустошливих прусських набігів. Мова йде передусім про Хелмінську землю – прикордонну територію Мазовії і Пруссії, що на той час перебувала у сфері польської колонізації. До цього часу зміц ненням обороноздатності кордонів Мазовії від прусських нападів опі кувався воєвода князя Конрада Мазовецького Христин. Він зумів під порядкувати прусські племена на прикордонні (можливо Любавської землі) примусивши їх визнати зверхність мазовецького князя [4, s. 143]. В 1217 році за невідомих нам причин розгорівся конфлікт між згаданим воєводою і Конрадом Мазовецьким, що завершився осліп ленням Христина, а згодом його вбивством. Саме з трагічною смертю воєводи, польська традиція пов’язує дезорганізацію оборонних струк тур на мазовецько – прусському прикордонні, що відкрило шлях на падам прусів: “… Конрад мав такого собі Христина палатина мазовець‑ кого,(…) який землю його від вторгнення прусів, що варва‑ рами були, захищав та оберігав ”. Якось “Сказав його Кон‑ рад безневинно та необачно через своїх слуг осліпити, а пізніше вбити. І коли той князь Божої милості позбавле‑ ний віднині лишив землю свою незахищеною, і коли часті набіги прусів землю його розграбували і спустошили, зму‑ шений був закликати на допомогу Гайнріха князя Сілезії (Генрика Бородатого. – Т. Г)” [13, s. 673]. З метою захисту здобутків “прусської місії” Християна, папою Гонорієм ІІІ у травні – червні 1218 р., була видана низка булл, чотири з яких безпосередньо стосувалися організації хрестового походу в Пруссію. У своєму посланні від 5 травня 1218 р. спрямованому до: “… вірних Польщі та Помор’я, а також “…усіх християн Кельнської, Зальцбурзької та Майнцської метрополій…” папа Гонорій ІІІ закли кав взяти участь у хрестовому поході в Пруссію усіх тих, хто з якоїсь причини не міг допомогти одновірцям у Святій Землі [8, s. 14–15]. В наступній булі від 6 травня, папа звернувся до: “…слабких та злиден‑ них хрестоносців Майнцської (…) Кельнської метрополій…”, а також “…усіх християн хрестоносців Зальцбурзької метрополії…”, дозво ляючи замінити обітницю “паломництва” в Святу Землю на хресто вий похід до Пруссії [8, s. 15–16]. Зрештою булою від 15 червня Гоно 46 рій ІІІ надав розпорядження архієпископам: майнцському, магдебурзь кому, кельнському, ґнезненському, лундському, бременському, трір ському, а також єпископу каменському – оголосити хрестовий похід проти прусських язичників. Всім хто згодиться прийняти хрест, або ж сприятиме христовому походу, обіцялося відпущення гріхів аналогіч не до того, що отримували хрестоносці, котрі вирушали до Леванту [8, s. 20–21]. Проте не зважаючи на великий розмах запланованої хресто носної акції, перший військовий похід в Пруссію відбувся не раніше 1222 р., а ймовірніше в 1223 р. [7, s. 190–193]. В результаті прусських набігів 1218, 1220 рр., мазовецьке князів ство втратило Хелмінську землю, що спонукало польських князів до її відвоювання [14, s. 55–56]. Походу князів, серед яких були Лешко Бі лий князь краківський, Генрик Бородатий князь вроцлавський, Конрад князь мазовецький, та поморські князі Святополк і Варцислав, пере дували переговори в місцевості Лониз де були також присутні прус ський єпископ Християн та численні польські прелати. Результатом переговорів, стала згода Християна на відбудову знищеного прусами ґроду в Хелмні, та “прийняття хреста” Генриком Бородатим разом з єпископами вроцлавським, любушським та їхніми васалами [7, s. 190]. Надання для Християна мало приватно правний характер, що забез печувало Конраду формальну зверхність над Хелмінською землею, і половину доходів з жалуваних Християну маєтностей [4, s. 155]. Нагальним завданням узгодженого на з’їзді в Лониз плану спіль ного походу в Пруссію, було створення в захопленій прусами Хелмін ській землі стратегічних опорних пунктів з постійною залогою [7, s. 192]. Вочевидь мережу саме таких опорних пунктів Ян Длугош під 1225 р. іменує “custodia” [9, s. 218], що означає “сторожа”. Зрештою влітку 1223 р. відбувся запланований хрестовий похід польських князів в Пруссію, що тривав кілька тижнів. Відсутні будь які відомості про якійсь значні військові зіткнення учасників походу з прусами, натомість протягом даної кампанії на теренах Хелмінської землі хрестоносці розпочали реалізацію плану по зміцненню пору біжних опорних пунктів вже згаданої “сторожі” [7, s. 196]. Ця оборон на система однак проіснувала не більше року і розпалася одночасно з розгортанням чергової міжусобної боротьби між П’ястами. Реляція Длугоша під 1225 роком повідомляє про те що, несподіваний напад прусів призвів до загибелі Дзерслава Абрахамовича та Будзислава Кшеславовича рицарів роду Одровонжів, що сталося в результаті га 47 небної втечі Яна Клементовича з роду Грифітів [9, p. 218]. Троє згада них рицарів зі своїми слугами брали участь в обороні кордону, і входи ли до складу “сторожі”. Даний інцидент викликав справедливе обурен ня деяких впливових членів роду Одровонжів, а саме єпископа Івона та комеса Осташа, котрі вимагали у краківського князя осудити зрад ників. Коли ж Лешко Білий покарав Грифітів позбавивши їх урядів, ті вийшли з під князівського послуху і перейшли на бік вроцлавського князя Генрика Бородатого, намовляючи його зайняти краківський стіл [9, p. 218]. Поспіхом зібравши військо Генрик рушив на Краків, і за тиждень став табором під стінами міста. Дізнавшись про це Лешко Білий разом з братом Конрадом Мазовецьким поспішив боронити столицю від сі лезького князя. До битви однак справа не дійшла, позаяк Генрик Боро датий, що був мужем “ від народження миролюбним та розважливим”, зважаючи на чисельну перевагу краківського і мазовецького князів у збройні потузі, поквапився укласти з ними мир. В результаті домовле ностей на річці Длубна неподалік Кракова: “Генрик князь Вроцлавський і Сілезький усіма правами і титулами Монарха Польщі на користь Лешка Білого поступився…” [9, p. 219]. Таким чином, конфлікт було врегульовано, проте як покаже практика не надовго, оскільки вже за два роки, одразу ж після загибелі краківського князя Лешка Білого в 1227 р. серед П’ястів спалахне довготривала міжусобна боротьба. Повертаючись до питання занепаду польської системи оборони північного кордону, слід зауважити, що описаний Длугошем епізод, пов’язаний з загибеллю рицарів роду Одровонж, не слід вважати голо вним фактором занепаду “сторожі”. З цього приводу слушну думку висловив польський дослідник М. Гладиш, який зазначив що: “Прав дивішою видається гіпотеза про те, що описаний (Я. Длугошем – Т. Г.) конфлікт, який виник в лавах малопольського рицарства, спричинив відхід хрестоносців, що походили з тієї області, від майбутніх акцій в Пруссії.” Далі автор продовжує: “Спустіння оборонних ділянок Мало полян спричинило дезорганізацію всієї системи захисту, в результаті чого Хелмінську землю залишили також рицарі з Сілезії ” [7, s. 200]. Руйнація створеної спільними зусиллями польських князів системи рицарських залог, і поновлення прусських набігів на землі Мазовії і Куявії, спонукали Конрада І до пошуків нової сили, яка змогла б забез печити надійний захист його землям. Так наприкінці 1225 р. до Хел мінської землі було запрошено рицарів Тевтонського Ордену. 48 Як свідчать джерела сталося це передусім за посередництва Ґюн тера єпископа плоцького, Християна єпископа прусського, Міхала єпископа Куявського, та вроцлавського князя Генрика Бородатого [9, p. 233]. Останній мав тісні зв’язки з чеським, угорським та німецьким дворами, де часто траплялося зустріти братів Ордену. В 1222 р. тев тонські рицарі отримали від Генрика землі в Лазучіце поблизу Намис лува (пізніше однак відмовилися від них). Окрім того в розпорядженні хрестоносців перебував замок у вищезгаданому Намислуві, де їм та кож належав патронат над місцевою парафіяльною церквою [15, s. 166]. Важливу роль у взаєминах вроцлавського князя з Тевтонським Орденом відігравали прусські хрестові походи. Так у збройній експе диції 1222 р. (?) поруч з польськими князями взяв участь невеликий загін орденських рицарів, за що імовірно нагородив їх Генрик Борода тий маєтностями в Сілезії [5, s. 240]. Після 1226 р., з огляду на роз гортання чергової боротьби за краківський стіл, прусське питання на певний час втрачає своє значення у політиці Генрика. Він повернуся до нього 1233 р. на переговорах у Вроцлаві, де прокуратор Тевтон ського Ордену Герман фон Бальк зумів вмовити старого князя взяти участь у ще одному поході в Пруссію, про який мова йтиме нижче [5, s. 311]. Оцінюючи зміст взаємовідносин Генрика Бородатого з Тевтон ський Орденом слід підкреслити, що вони мали передусім прагматич ний характер. Сілезький князь сприяв утвердженню орденської братії в Хелмінській землі, натомість як влучно висловилася С. Курпела: “Не виключено, що Генрик плануючи своє сходження на трон, розрахову вав на гарантію безпеки для Мазовії і Куявії. У зв’язку з чим Тевтон ський Орден розглядався ним, як потенційний партнер у сфері між народного співробітництва” [15, s. 168]. Перший етап переговорів Конрада І з верховним магістром Тев тонського Ордену Германом фон Зальца тривав з кінця 1225 р. до 1228 р. і знайшов своє юридичне оформлення у привілеї з Беч від 23 квітня 1228 р., за яким мазовецький князь жалував хрестоносцям: “…землю Хелмінську з усією власністю, що у водах, на полях і в лісах (…) а також селище Орлово…” [8, s. 47]. Правовий зміст даного доку менту очевидно слід розглядати під кутом зору надання Ордену Хел мінської каштелянії з правом здійснення публічної влади і користу вання доходами від підданих, яким володіли тогочасні каштеляни. Натомість Орден зобов’язувався збройно допомагати князеві у бо ротьбі з прусськими язичниками [3, s. 295]. 49 Перші кроки орденських рицарів у щойно наданих їм землях, як повідомляє у своїй хроніці Петро з Дусбурґа, були пов’язані із замком Фоґельзанґ, що латиною означає cantus avium – пташиний спів. Замок був збудований мазовецьким князем на прохання Конрада фон Ланд сберґа – одного з представників орденського посольства, яке брало участь у переговорах 1226–1228 рр. [10, c. 31]. Двома роками пізніше до Хелмінської землі прибув невеликий загін хрестоносців на чолі з ландмайстром Германом фон Бальком та маршалом Ордену Дітрихом фон Берґхаймом, які збудували замок Нешаву [10, c. 31–32]. Зведені укріплення стали плацдармом для майбутнього вторгнення Тевтон ського Ордену в Пруссію. Невдовзі після того як Орден отримав Хелмінську землю, єпис коп Християн документом від 3 травня 1228 р. жалував йому право збору десятини з тамтешніх маєтків [8, s. 48]. Взаємини Християна з Тевтонським Орденом на початку розвивалися під знаком зверхності прусського єпископа, що недвозначно засвідчує документ Християна від 1230, а також свідчення абатів Генрика з Лекна та Йогана з Лондза з приводу даного документу [8, s. 53–54]. Християн надавав Ордену свої маєтності в Хелмінській землі, за що хрестоносці мусили сплачу вати йому данину збіжжям. Єпископу окрім того належало виняткове право селити на окреслених теренах своїх васалів, що разом з тим за боронялося робити Ордену. Під час збройних виправ, хоругва єписко па повинна була очолювати військо. Йдучи на певні поступки Християну, Орден однак не збирався виконувати роль “маріонетки” у політиці прусського єпископа. Ско риставшись своїми дипломатичними зв’язками в римській курії, Ор ден вже в січні 1230 р. дістав від папи Григорія ІХ офіційний дозвіл на боротьбу з прусськими язичниками [8, s. 52–53]. Одночасно з тим, ак тивізував свою політику в Прибалтійському регіоні Орден домінікан ців, що мав на меті перехопити віжки прусської місії у цистерціанців. Роль куратора прусської політики домініканців виконував папський легат Вільгельм Моденський, який прибув до Пруссії на межі 1228– 1229 років [16, s. 56]. Не інакше як зміною політичного курсу апос тольського престолу на користь Ордену домініканців слід назвати по новлення влітку 1230 р. христового походу в Пруссію, організація якого покладалася на жебрущий Орден. Восени того ж року Григрій ІХ видав дві були від 13 та 17 вересня, адресовані: “…усім вірним Хрис‑ та…” [17, s. 215], а також “…братам ордену проповідників Маґде‑ 50 бурзької та Бременської метрополій, Польщі, Померанії, Моравії, Су‑ рабії, Ґольштінії та Ґотландії” [8, s. 61–63]. В першому посланні папа закликав усіх вірних допомогти Тевтонському Ордену в Пруссії, обіцяючи всім хто відгукнеться відпущення гріхів аналогічне тому, що отримували хрестоносці в Святій Землі. Друге послання спрямова не домініканцям, доручало їм пропагувати ідею христового походу, і спонукати вірних взяти у ньому участь. Відновлення хрестоносного руху в Прибалтійському регіоні створило сприятливе підґрунтя для початку експансії Тевтонського Ордену в Пруссію. В 1231 р. Герман фон Бальк за підтримки Конрада Мазовецького форсував Віслу, і збудував на її правому березі дерев’яний замок на місці Старого Торуня. Після цього тевтонські рицарі зміцнені ново прибулими хрестоносцями з Німеччини розпочали завоювання Хел мінської землі, що увінчалося спорудженням в 1232 р. замку і міста Кульм [10, c. 54]. В 1233 р. Орден вдерся до Помезанії, де на острові Квідзин ним був зведений замок, названий Маріенвердером. Трохи згодом до Пруссії прибув Бурхард ІV – бургграф магдебурзький із за гоном хрестоносців, які перенесли квідзинські укріплення на зручні ше для розташування замку місце [10, c. 54–55]. Наступного року як повідомляє Петро з Дусбурґа орденські рицарі побудували замок Ре дін. Зведений на місці колишнього мазовецького ґроду, він мав велике стратегічне значення, оскільки стояв на заваді прусським набігам збо ку Помезанії [10, c. 56]. Отож завдяки першим своїм військовим акці ям в Пруссії, Тевтонський Орден зміцнив своє становище в Хелмін ській землі і розпочав підготовку до наступу на Помезанію. Головним союзним Ордену у майбутньому поході проти помезанців виступили польські та поморські князі. Хрестовий похід в Пруссію, який за своїм розмахом, та кількістю порфірородних учасників переважав усі попередні військові експеди ції, відбувся найімовірніше взимку 1235 р. [7, s. 232]. У ньому взяли участь: сілезькі князі Генрик Бородатий з сином Генриком Побожним, князь великопольський Владислав Одонич, Конрад князь мазовецький, його син Казимир, князь куявський, князь ґданський Святополк з бра том Самбором, князем любишевським та рицарі Тевтонського Ордену. Під знаменами очільників походу зібралася сила силенна воїнства якої, за словами Дусбурґа, ніколи ще не бачила Пруссія [10, c. 55]. Кампанія розгорталася за типовим для прусських походів сценарієм. Військо хрестоносців промайнувши Хелмінську, та Радзиньську землі увійшло 51 до Помезанії. Зміцнивши укріплення квідзинського замку, учасники походу вдалися до грабунку і спустошення краю, беручи в полон чис ленних бранців. Неподалік річки Сірґуне хрестоносці застали сильне військо прусів, яке у всеозброєнні очікувало на ворога. “Коли ж вони сміливо рушили проти них, вони (пруси. – В. М.) кинулися навтіки. Про‑ те князь Померанії і Самбор, брат його, вельми досвідчений у війні з прусами, зайняли разом зі своїми зброєносцями стежки довкола засік, щоб вони не змогли утекти, і звідти нищили гнівно нечестивих”. Битва скінчилася кривавою різаниною, у вирі якої, за словами хроніста, за гинуло близько 5 тис. язичників [10, c. 55]. Похід 1235 р. був останньою спільною акцією малопольських, сі лезьких, мазовецьких, та поморських князів, що згуртувала їх навколо ідеї хрестового походу. Це була кульмінація польського хрестоносного руху, який відіграв важливу роль у суспільно – політичному та релігій ному розвитку Прибалтійського регіону першої третини ХІІІ ст. Саме “пілігрими” з Польщі на чолі зі своїми князями, тривалий час викону вали функції “оружної руки” на службі у прусської місії. Хрестові по ходи в Пруссію, мали водночас значний вплив на внутрішньополітичні взаємини самих П’ястів, позаяк спряли припиненню міжусобної во рожнечі та консолідації польської еліти. Головним координатором про вадженої чернечими орденами цистерціанців та домініканців місіонер ської діяльності на прусських теренах виступала римська курія, котра будьщо прагнула підпорядкувати землі новонавернених престолу св. Петра. Власні політичні інтереси в Пруссії переслідував Тевтонський Орден, до утвердження якого на мазовецько–прусському прикордонні призвела політична недалекоглядність окремих польських князів. Ак тивно використовуючи дипломатичні зв’язки та лояльність папи, Ор ден швидко зумів перебрати на себе функції головного організатора хрестоносних акцій в Прибалтиці, що відкрило перед ним шлях до реа лізації власних амбітних завдань в даному регіоні. Джерела та література 1. Kętrzyński W. O powołaniu krzyżaków przez ks. Konrada. – Kraków, 1903. 2. Kujot S. Dzieje Prus Królewskich // Roczniki towarzystwa naukowego w Toruniu. – Toruń, 1914. – R. 21. Cz. 1, do roku 1309 (ciąg dalszy). 3. Labuda G. Studia krytyczne o początkach Zakonu Krzyżackiego w Prusach i na Pomorzu. – Poznań, 2007. 52 4. Powierski J. Stosunki polsko – pruskie do 1230 r. ze szczególnym uwzglęnieniem roli Pomorza Gdańskiego // Roczniki towarzystwa naukowego w Toruniu. – Toruń, 1968. – R. 74, z. 1. 5. Zientara B. Henryk Brodaty i jego czasy. – Warszawa, 1997. 6. Jasiński T. Stosunki śląsko – pruskie i śląsko – krzyżackie w pierwszej połowie XIII wieku // Arc historica. Prace z dziejów powszechnych i Polski. – Poznań: Uniwersytet im. A. Mickiewicza, 1976. – Nr. 71, ser. Historica. – S. 393–403. 7. Gładysz M. Zapomniani krzyżowcy. Polska wobec ruchu krucjatowego w XII – XIII wieku. – Warszawa, 2004. 8. Preußisches Urkundenbuch / hrsg. von A. Philippi. – Königsberg, 1882. – Bd. 1. 9. Joannis Długossii seu Longini canonici cracoviensis Historiae Polonicae libri XII / Instruxit J.Z. Pauli; cura A. Przezdiecki. – Cracoviae, 1877. – T. 4., Lb.: V–VIII 10. Петр из Дусбурга. Хроника земли Прусской. – М., 1997. 11. Jasienica P. Polska Piastów. – Warszawa, 1960. 12. Sikorski D. Przywilej Kruszwicki. Studium z wczesnych dzijów zakonu niemieckiego w Prusach. – Warszawa, 2001. 13. Annales silesiati compilati // Monumenta Polonice Historica. – Lwów, 1887. – T. 3. 14. Samsonowicz H. Konrad Mazowiecki. – Kraków, 2008. 15. Kurpiela S. Heinrich der Bärtige und der Deutsche Orden // Krajobraz qrunwaldzki w dziejach polsko – krzyżackich i polsko – niemieckich na prze strzeni wieków. Wokół mitów i rzeczywistości. – Olsztyn, 2009. – S. 165– 171. 16. Dygo M. Poczatki i budowa wladztwa zakonu krzyżackiego (1226– 1309) // Panstwo zakonu krzyzackiego w Prusach. Wladza i spoleczenstwo. – Warszawa, 2008. 17. Pomersches Urkundenbuch / hrsg. von R. Klempin. – Stettin, 1868. – Bd. 1., Abt. 1. Тимур Горбач (Київ, Україна) Польський хрестоносний рух у Прус- сію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки У пропонованій статті розглянуто проблему діяльності польського хрестоносного руху на теренах Пруссії першої третини ХІІІ ст.. Визначе но місце та роль польського чинника на початковому етапі християнізації Пруссії. Ключові слова: Польща, Пруссія, хрестові походи, християнізація, місія. 53 Тимур Горбач (Киев, Украина) Польское крестоносное движение в Пруссию первой трети ХIII в. и его политические последствия В предлагаемой статье рассмотрена проблема деятельности польско го крестоносного движения на территории Пруссии первой трети ХІІІ в.. Определено место и роль польского фактора на начальном этапе христиа низации Пруссии. Ключевые слова: Польша, Пруссия, крестовые походы, христианиза‑ ция, миссия Tymur Gorbach (Kyiv, Ukraine) The Polish crusade in Prussia in the first third of the XIII century and its political consequences. The problem of the Polish crusade activity on territory of Prussia in the first third of the XIII century is examined in the article. The place and role of the Polish factor in the initial phase of Christianization is determined. Key words: Poland, Prussia, crusades, Christianization, mission.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71282
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0076
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T14:11:02Z
publishDate	2010
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Горбач, Т. 2014-11-30T17:59:24Z 2014-11-30T17:59:24Z 2010 Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки / Т. Горбач // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 41-53. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71282 У пропонованій статті розглянуто проблему діяльності польського хрестоносного руху на теренах Пруссії першої третини ХІІІ ст.. Визначено місце та роль польського чинника на початковому етапі християнізації Пруссії. В предлагаемой статье рассмотрена проблема деятельности польского крестоносного движения на территории Пруссии первой трети ХІІІ в.. Определено место и роль польского фактора на начальном этапе христианизации Пруссии. The problem of the Polish crusade activity on territory of Prussia in the first third of the XIII century is examined in the article. The place and role of the Polish factor in the initial phase of Christianization is determined. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки Польское крестоносное движение в Пруссию первой трети ХIII в. и его политические последствия The Polish crusade in Prussia in the first third of the XIII century and its political consequences Article published earlier
spellingShingle	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки Горбач, Т.
title	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки
title_alt	Польское крестоносное движение в Пруссию первой трети ХIII в. и его политические последствия The Polish crusade in Prussia in the first third of the XIII century and its political consequences
title_full	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки
title_fullStr	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки
title_full_unstemmed	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки
title_short	Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки
title_sort	польський хрестоносний рух у пруссію першої третини хііі ст. та його політичні наслідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71282
work_keys_str_mv	AT gorbačt polʹsʹkiihrestonosniiruhuprussíûperšoítretinihííísttaiogopolítičnínaslídki AT gorbačt polʹskoekrestonosnoedviženievprussiûpervoitretihiiiviegopolitičeskieposledstviâ AT gorbačt thepolishcrusadeinprussiainthefirstthirdofthexiiicenturyanditspoliticalconsequences

Польський хрестоносний рух у Пруссію першої третини ХІІІ ст. та його політичні наслідки

Institution

Similar Items