Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Регіональна історія України |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71411 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 101-114. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859953202496012288 |
|---|---|
| author | Водотика, Т. |
| author_facet | Водотика, Т. |
| citation_txt | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 101-114. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Регіональна історія України |
| first_indexed | 2025-12-07T16:17:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
Тетяна Водотика
ТЕОРІЯ ФРОНТИРУ
ТА ЇЇ ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ
У КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОЇ
РЕГІОНАЛІСТИКИ
Актуальність концепції фронтиру для української історичної
науки обумовлюється кількома факторами. Перш за все, це потреба
вписати історію України загалом та окремі її сюжети/періоди у за-
гальноісторичний фон/контекст. Окрім того, деякі традиційні сфери
зацікавлень українських істориків (наприклад, історія козацтва) по-
требують нового погляду. Адже одночасно з українським козацтвом
в Європі існувало ще кілька подібних військово-корпоративних спіль-
нот: граничари Хорватії, угорські гайдуки і секеї та донські козаки.
Всі вони були породженням одного глобального явища – Великого
Кордону між Заходом і Сходом, протистояння християнської і му-
сульманської цивілізацій. Цим актуальність та потенційні пізна-
вальні можливості теорії фронтиру не обмежуються. Адже чи не вся
територія України та її історія може вважатись зоною суцільного істо-
рико-географічного та хронологічного фронтиру.
Особливо продуктивним видається застосування теорії фронтиру
при аналізі окремих регіонів України, кожен з яких може розгляда-
тись як окреме прикордоння. Наприклад, В. Кравченко аналізує Хар-
ків як центр Слобожанщини, прикордонної території між степом та
лісом, осілими та кочовими народами, козацькими областями та
імперією, Україною та Росією, українською та російською (імпер-
ською) ідентичністю врешті-решт1.
Метою ж нашої розвідки є аналіз еволюції теорії фронтиру та виз-
начення її пізнавальної цінності при вивченні Півдня України, який
також є прикордонною територією.
Пограниччя як культурний феномен визначається насамперед
своїм географічним положенням на перетині територіальних ареа-
лів різних культур та цивілізацій. У цьому феномені яскраво про-
стежується перетин проблемних полів географії та гуманітарних
дисциплін, які вивчають соціокультурні та антропологічні аспекти
буття.
На рубежі XIX–XX ст. у географічній науці сформувалися німець-
кий та французький напрямки антропогеографії, що намагалися
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 101–114 © Т. Водотика, 2012
1 Кравченко В.В. Харьков/Харкiв: столица Пограничья. – Вильнюс, 2010. – 358 с.
здійснити синтез географічних досліджень з антропологічними і
соціокультурними. Так, Фрідріх Ратцель у роботі «Антропогеографія»
сформулював ідеї зв'язку еволюції народів з географічним середови-
щем і впливу рельєфу місцевості на їхній культурний і політичний
розвиток. Аналізуючи державу як географічний феномен, Ф. Ратцель
простежив взаємозв'язок географічної і культурно-антропологічної
його складової, акцентуючи увагу на ролі кордонів2.
Французька школа антропогеографії багато що перейняла від
вчення Ф. Ратцеля, але поставила в центр уваги територіальні ціліс-
ності, такі як «земля», «край», «регіон». Під регіоном як об'єктом до-
слідження розуміється об'єктивно існуюче територіальне утворення,
що володіє специфічними індивідуальними рисами, які відрізняють
його від інших подібних утворень. Причому дана специфіка обумо-
влюється не тільки фізико-географічними, а й антропокультурними
чинниками. Регіон, район з погляду даного напряму це «конкретна,
властива лише даному місцю сукупність природних і людських еле-
ментів, складна система взаємодії різного роду чинників»3.
Для французької географічної школи характерним стало дослід-
ження регіонів, безвідносно до державних кордонів, у тому числі і
прикордонних. Це, наприклад, дослідження Р. Блашаром Фландрії,
в якій французький географ бачив єдиний антропогеографічний
комплекс в кордонах трьох держав Франції, Бельгії та Нідерландів.
У 1893 р. на Всесвітньому історичному конгресі в Нью-Йорку
американський історик Ф. Дж. Тернер виступив із статтею «Зна-
чення фронтиру для американської історії». Його виступ спричинив
значний резонанс і загострив інтерес до історії освоєння малооб-
житих просторів американського континенту, ролі цих процесів
у формуванні нації та держави, дав життя окремому напряму до-
сліджень.
Первинне значення слова «фронтир» співвідносилося з епохою
освоєння вільних земель на Заході США. В даному випадку воно оз-
начало не тільки географічну межу «своє»\«чуже», «дикість»\«цивілі-
зація», але і певний стан духу завоювання, виражений в мотивах «від-
критої та вільної місцевості», «піонерства», підкорення природи,
боротьби з індіанцями. Саме у Ф. Дж. Тернера термін «фронтир»,
раніше літературний та публіцистичний, набуває наукового харак-
теру – геополітичного та історико-соціологічного4.
102
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
2 Кочан В. М. Проблема границ и пограничья в социокульутрных исследованиях
конца ХІХ – ХХ вв. // Социальная философия и философия истории. – 2007. – №3. –
С. 66-79.
3 Там само.
4 Чорновол І. Фредерик Джексон Тернер і концепція фронтиру // Регіональна істо-
рія України. – Вип. 5. – 2011. – С. 75-100.
Суть концепції фронтиру у тернерівському прочитанні зводиться
до наступного. Історичний розвиток США визначений її природнім
середовищем. Брак вільних земель на Сході, їхній неосяжний резер-
вуар на Заході та потяг американців до свободи просував межу посе-
лень все далі вглиб континенту. Ф. Дж. Тернер розглядав цей процес
у контексті «зіткнення варварства з цивілізацією», наслідком чого
був розвиток духу індивідуалізму, формування американської нації,
зміцнення демократії. Ще одна важлива ідея Ф. Дж. Тернера – док-
трина «випускного клапану». Наявність вільних земель сприяла ви-
рішенню соціальних проблем. Відтак, на противагу Європі, США вда-
лося уникнути гострих форм суспільних протиріч. Фронтир довго
служив свого роду соціально-економічним каталізатором розвитку
США та сприяв розвитку духу підприємництва і демократичного ін-
дивідуалізму. Таким чином, історично «фронтиром» іменувалася без-
перервна межа освоюваних в 1820–1890 рр. територій, де влада дер-
жави умовна, а ресурси обширні.
1894 р. Ф. Дж. Тернер так дефініював поняття фронтиру: «ті від-
далені регіони, які на різних стадіях розвитку країни були заселені
слабо й становили плавильну межу між дикунством і цивілізацією».
1924 р. вчений уточнив цю дефініцію: «по суті, тимчасовий кордон
експансивного суспільства на краю вільних земель, ... найближча до
диких земель зона поселень, де суспільство та влада невизначені або
організовані не повністю»5.
Теорія фронтиру у первісному тернерівському формулюванні
кілька разів була критично проаналізована та суттєво доповнена
упродовж 1960–90-х рр. Спершу була піддана ревізії теза про зітк-
нення «варварства» та «цивілізації», натомість увагу було закценто-
вано на геноциді корінних мешканців – індіанців. Згодом звернулись
до проблеми екологічних втрат регіону внаслідок господарської ді-
яльності поселенців. Хоча загалом ніхто з критиків не ставив під сум-
нів чільну роль прикордоння в історії США, тернерове розуміння
фронтиру поступово відходило у минуле.
Нині фронтир трактують як зону міжцивілізаційного, полікуль-
турного впливу та взаємодії. Таке розуміння запропонував амери-
канський історик та сходознавець Оуен Латтімор, сформулювавши
поняття фронтиру як зони інтенсивної взаємодії різних культур.
О. Латтімору належить праця «Внутрішні фронтири Китаю»,
вперше видана 1940 р. Предметом дослідження була проблема ево-
люції фронтирних соціумів Великого Степу в контексті ґенези
китайської цивілізації. О. Латтімор наголошував на феномені стро-
катості та постійної зміни лояльності населення, що жило поблизу
Великої Китайської стіни, проникності, пористості кордону як
103
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и
5 Там само.
такого. Проводячи паралель між фронтирами Китаю, Британської
Індії та Стародавнього Риму, дослідник наголошував на кількох
зонах. Перша – власне кордон (тут населення має сильне почуття
власної прикордонної ідентичності через спільну з населенням
протилежного боку економіку), друга – асимільоване прийшле на-
селення, варвари, що живуть з внутрішнього боку кордону, третя –
населення із зовнішнього боку кордону, яке знайоме з цивілізацією
суто поверхово, але користується її благами (наприклад, контакти
скіфів та греків у Північному Причорномор'ї), четверта – «тотальне
варварство». Заселення прикордонної території вже має своїм
наслідком становлення фронтиру, який перманентно зазнає змін
під впливом спільнот по обидва його боки. Сходознавець О. Латті-
мор вважав ідеальним фронтиром Монголію й проводив паралелі
між китайським фронтиром та стародавніми цивілізаціями,
суспільствами середньовічної Європи, ранньомодерної Північної
Америки, Росії, Туреччини, України. На прикладах Монголії й Ман-
чжурії він опрацював методологію дослідження трансформації
фронтирів XX ст., зробив перші кроки в напрямку типології світо-
вих фронтирів6.
У контексті інтенсивної фрагментації історичних знань та глоба-
лізації історичної науки у повоєнний період тенденція до компара-
тивних студій світових фронтирів зміцніла. Історики стверджували,
що американський фронтир не унікальне явище, а епізод глобаль-
ного процесу «експансії Європи». У цьому руслі варта уваги теза «Ве-
ликого Фронтиру» В.Вебба. Він запропонував глобальний історичний
наратив, поширивши тернерову тезу на Західну Європу, всю Аме-
рику, Південну Африку, Австралію, Нову Зеландію, запропонував
ідею «Метрополії», «Великого Фронтиру» й буму, наголосивши вод-
ночас на визначальному впливі народів зони Великого Фронтиру на
світову економіку, літературу, науку та мистецтво. Так, він вважав
фронтир одним із факторів модернізації суспільства, поряд з Рене-
сансом, Реформацією та індустріальною революцією, запропонував
термін «ера фронтиру» (Frontier Age, 1500–1900), та гіпотезу буму.
Згідно неї, саме фронтир надав ті ресурси, які дозволяли метропо-
ліям забезпечувати власний інтенсивний індустріальний розвиток,
з одного боку, та вабили активних та підприємливих спробувати
щастя на нових землях, з іншого. Відтак, завдяки фронтиру відбува-
лось становлення економічної та ціннісної основи модерного інду-
стріального суспільства як у Старому, так і у Новому світі. Економіч-
ний бум тривав настільки довго, наскільки вистачило надлишкових
ресурсів фронтиру. Рубіж XIX–XX ст. позначився зведенням ресурсів
104
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
6 Чорновол І. Теорія компаративних фронтирів // Регіональна історія України. –
Вип. 3. – 2009. – С. 41-66.
нанівець, що й спричинило Першу світову війну (за переділ терито-
рій та ресурсів) та подальші катаклізми XX ст. Для прикладу, адміні-
страція президента Рузвельта вважала відсутність фронтиру однією
з причин «великої депресії» 1929–1933 р. Вичерпання ресурсів та по-
тенціалу фронтиру слід також розглядати як одну з передумов ви-
никнення постіндустріального суспільства.
Концепція В. Вебба знайшла продовження та своєрідне тракту-
вання у доробку В. Г. Макніла, який звернув увагу на степове при-
кордоння Європи упродовж 1500-1800 рр. В. Макніл застосував по-
няття Великого Фронтиру до суспільств Східної Європи. В. Макніл
наголошував, що феномен фронтиру полягав у взаємодії більш роз-
виненої культури з менш розвиненою. І саме це стало рушієм істо-
ричних перетворень. З одного боку, фронтир, сприяючи анархічній
реструктуризації суспільства, руйнував ієрархічну соціальну піра-
міду, з іншого, навпаки, сприяв різним формам поневолення7.
Серед сучасних вчених теорія фронтиру знайшла свій подальший
розвиток у працях А. Рібера. На його думку, фронтир являє собою пе-
рехідну зону, в межах якої відбувається взаємодія кількох культур та
поліетнічних структур. А. Рібер запропонував виокремлювати фрон-
тир також за політичним критерієм, спираючись на ідеї О. Латтімора
та історичну дійсність Російської імперії. Дослідник наголошує на фе-
номені подвійної лояльності фронтирних суспільств в зонах взаємо-
дії трьох і більше політій: австрійський мілітарний кордон у Хорватії,
де стикалися інтереси Венеції, Габсбурґів і Порти, Україна, за яку бо-
ролися Польща, Туреччина і Росія, Кавказ (Порта, Іран, Росія), ки-
тайський Туркестан (монголи, китайці, росіяни) та лінія Ордос - Ляо
(маньчжури, китайці, росіяни). А. Рібер простежив, як тривалі полі-
тичні й культурні впливи кожної з трьох політій відбилися на тран-
сформаціях ідентичності автохтонного населення фронтирів8.
А. Каппелер запропонував розглядати явище фронтиру в чо-
тирьох ракурсах: як географічний фронтир між різними природними
зонами, як соціальний фронтир між різноманітними способами
життя й системами цінностей, особливо між осілим населенням та
кочівниками або мисливцями, як військовий фронтир, як релігійний
та культурний фронтир. Відповідно до цієї схеми А.Каппелер розріз-
няє військовий фронтир, фронтир інтенсивної експлуатації (при-
родних ресурсів), фронтир поселень9.
105
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и
7 Там само.
8 Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтира: сравнительно-исто-
рический подход // Новая имперская история постсоветского пространства: Сборник
статей. – Казань, 2004. – С. 180-200.
9 Каппелер А. Южный и восточный фронтир России в 17-18 веках // Ab imperio.
– 2003.– №1. – С. 47-64.
Проблема кордонів та прикордоння знайшла своє місце і в етноло-
гічних дослідженнях. У 1969 р. норвезький антрополог Ф. Барт в ро-
боті «Етнічні групи і межі: соціальна організація культурних відмінно-
стей» застосував категорію кордону для визначення етнічної групи. На
думку Ф. Барта, етнічні групи соціально конструюються індивідами,
які маніпулюють своєю ідентичністю, підкреслюючи або приховуючи
її в різних контекстах. Норвезький дослідник доводив, що етнічні
групи не можна виділяти на основі величезного списку «об'єктивних»
культурних атрибутів. Основою виділення етнічної групи мала б стати
відповідь на питання: «Як і чому виникають і відтворюються етнічні
кордони?», тобто етнічна група конституюється етнічною межею, що
формує складну організацію міжетнічних стосунків10.
Ще одним напрямком сучасних досліджень фронтирів стало їх
вивчення як репрезентативних феноменів. У цьому аспекті основна
увага приділяється виникненню та еволюції територіальних іден-
тичностей. Значення кордонів у житті людей не можна зрозуміти
без аналізу їх ролі в суспільній свідомості та самоідентифікації лю-
дини з територіями різного рангу (країною, регіоном, місцевістю).
Фінський географ А. Пааси, який поставив проблему кордонів у
центр соціальної географії, в своїх роботах з історії кордону між Ро-
сією та Фінляндією показав, як суспільні уявлення про «корінне на-
селення» та її культуру, історичні міфи і стереотипи впливали на від-
ношення людей і політичної еліти до конкретної місцевості.
Американський історик П. Салінс дослідив, як жителі гірської долини
в Піренеях, розділеної франко-іспанським кордоном, протягом до-
вгого часу маніпулювали громадянством. Ідентичність у них будува-
лася на основі самоототожнення з місцевим співтовариством, що
протистоїть всім іншим11.
Теорія фронтиру є популярним інструментом як макроісторич-
них, так і мікроісторичних студій російських та українських дослід-
ників. Останніми роками з'явилися праці, пов'язані з вивченням
регіональних фронтирів сибірського (В.А. Ламін), далекосхідного
(Д.Я. Резун), центрально-азіатського (В.А. Мойсєєвий), приамурсь-
кого (H.H. Приходько) тощо12.
Наразі підхід до історії Росії в дусі Ф. Дж. Тернера особливо попу-
лярний у середовищі сибірських учених, які фактично вже перепи-
106
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
10 Кочан В.М. Проблема границ и пограничья в социокультурных исследованиях
конца XIX–XX вв. // Социальная философия и философия истории. – 2007. – №3. –
С. 66-79.
11 Там само.
12 Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтира: сравнительно-
исторический подход // Новая имперская история постсоветского простора. – Ка-
зань, 2004. – С. 180-200.
сали історію краю в тернеріанському ключі. Відзначимо серію пуб-
лікацій «Фронтир в истории Сибири и Северной Америки в XVII-XX
вв.: общее и особенное», дотичні історіографічні праці, конкретно-
історичні дослідження13. Зауважимо, що у цих працях фронтир по-
рівнюється з колонізацією, натомість аспект міжцивілізаційного діа-
логу не є акцентованим.
Скажімо, в дослідженні красноярського історика О. С. Хромих
«Русская колонизация Сибири последней трети XVI – первой трети
XVII века в свете теории фронтира» реалізовано на конкретному
історичному матеріалі концепцію трьох стадій фронтиру – зов-
нішього, внутрішнього та внутрішньо цивілізаційного – у контексті
соціально-просторового аналізу. Йдеться про зовнішній фронтир як
появу контактних зон між прийшлим та корінним населенням; вну-
трішній – як процес входження нової території у склад держави, змі-
стом якого є взаємодія і взаємовплив різних культурно-господарсь-
ких типів та етносів. Нарешті, в умовах внутрішньо-цивілізаційного
фронтиру відбувається формування та інституціоналізація нової
спільноти на підставі різних типів взаємодії. Принципово важливо
наголосити, що вищенаведені три стадії фронтиру в Сибіру відбува-
лись не послідовно, а одночасно, хоча були присутні регіональні від-
мінності14.
Складність та неоднозначність соціально-економічного виміру
фронтиру засвідчує доведена російськими істориками багатоуклад-
ність економіки Сибіру, де поруч з ринковими відносинами зберіга-
лись архаїчні. Таке явище, до речі, було притаманне й американ-
ському фронтиру.
Козацькі спільноти Росії також розглядаються через призму
фронтирного суспільства. Прикладом їх аналізу з такої точки зору є
праці російського дослідника Д. В. Сеня. У своїх розвідках вчений
аналізує, зокрема, донське козацтво на ранньому етапі його історії в
107
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и13 Фронтир в истории Сибири и Северной Америки в XVII-XX вв.: общее и осо-
бенное. – Новосибирск, 2001-2003. – Вып. 1-3; Хромых A.C. Проблема «сибирского
фронтира» в современной российской историографии // Вестник Челябинского го-
сударственного университета. – 2008. – №5 (106). История. Вып.23. – С. 106-112;
Резун Д. Я., Шиловский М.В. Сибирь, конец XVI – начало XX века: фронтир в кон-
тексте этносоциальных и этнокультурных процессов. – Новосибирск, 2005. – Елек-
тронний ресурс. Режим доступу: history.nsc.ru/kapital/project/frontier/index.html;
Ремнев А. В. Географические, административные и ментальные границы Сибири
XIX – начало XX в.: Електронний ресурс. – Режим доступу http://www.zaimka.ru/
08_2002/remnev_border/
14 Шиловський М. В. Фронтир и переселение // Фронтир в истории Сибири и Се-
верной Америки в XVII – XX вв.: общее и особенное. – Вып. 3. – Новосибирск,
2000. – С. 12-15, 101.
контексті взаємодії з мусульманським світом, російською державні-
стю та церквою, життєві стратегії тощо15.
Прикладом мікроісторичного дослідження у контексті теорії
фронтиру може слугувати розвідка В. Грибовського та Д. Сеня «Фрон-
тирные элиты и проблема стабилизации границ Российской и Ос-
манской империй в первой трети XVIII в.: деятельность кубанского
сераскера Бахты-Гирея». У статті розглядається діяльність кубан-
ського сераскера Бахти-Гірея як одного з найвпливовіших представ-
ників фронтирних еліт, котрі протидіяли процесові стабілізації кор-
донів Російської та Османської імперій у першій третині XVIII ст.16
Подібна за тематикою розвідка належить дослідникові історії Сибіру
Є. Вершиніну, який розглядає ситуативну ідентичність та лояльність
представників регіональних сибірських еліт17.
Теорію фронтиру використовують у гендерних історичних до-
слідженнях. Приклад подають знову-таки дослідники історії Сибіру,
аналізуючи вплив фронтиру на зміну становища жінки упродовж
XIX – початку XX ст. З’ясовано, зокрема, що, загальною тенденцією у
Сибіру була більш активна, підприємлива, самостійна та економічно
незалежна жінка у порівнянні з іншими регіонами, а сімейні відно-
сини – більш вільні, рівні та демократичні18.
Приклади макроісторичних досліджень в ракурсі теорії фрон-
тиру є і в українській історіографії. Так, В. Щербак при аналізі ко-
зацтва як соціального стану помістив його в географічні та соціо-
культурні координати порубіжжя19. С. Леп'явко включив фронтирну
спільноту українського козацтва у широкий контекст міжнародного
108
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
15 Сень Д.В. «У какого царя живем, тому и служим…» // Родина. Российский исто-
рический иллюстрированный журнал. – 2004. – №5. – С. 73-76; Сень Д.В. Казачество
Дона и Северо-Западного Кавказа после церковного раскола: фронтирные сообще-
ства, религиозный нонконформизм и стратегии выживания // Казачество Юга Рос-
сии в процессах становления и развития российской государственности. – Ростов
н/Д: Волгоград: Урюпинск, 2007. – С.113-119.
16 Грибовский Владислав, Сень Дмитрий. Фронтирные элиты и проблема стаби-
лизации границ Российской и Османской империй в первой трети ХVІІІ в.: деятель-
ность кубанского сераскера Бахты-Гирея // Україна в Центрально-Східній Європі. –
Вип. 9-10. – 2010. – C. 193-226.
17 Вершинин Е. Неверность «бродячих царевичей». Зауральское степное погра-
ничье в XVII веке. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.zaimka.ru/koc-
hevie/kuclшm.shtml 1.
18 Гончаров Ю. М. Женщины фронтира: сибирячки в региональном социуме се-
редины XIX – начала XX в. Електронний ресурс. – Режим доступу:
http://www.zaimka.ru/08_2002/goncharov_siberians.
19 Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга по-
ловина 15 – середина 17 ст. – К., 2000. – 300 с.
життя XVI ст., глобального християнсько- мусульманського проти-
стояння20.
Одна з останніх праць – дослідження В. Брехуненка «Козаки на
степовому кордоні Європі». У книзі в порівняльній перспективі розг-
лянуті українське, донське, волзьке, терське, гребінське та яїцьке ко-
зацтва як специфічні християнські спільноти на Степовому Кордоні
Європи. З'ясовується типологія Степового Кордону на тлі інших сві-
тових Великих Кордонів, досліджуються особливості ґенези, етніч-
ний код, соціальне обличчя, еволюція чисельності перелічених коза-
цтв, організація влади в козацькому світі, функціонування Війська
як військово-територіальної структури, комплекс конфронтаційних
та позаконфронтаційних контактів різних козацтв з мусульманським
сусідами21.
Як бачимо, теорія фронтиру у латтіморівському трактуванні (спі-
віснування та взаємодія культур та цивілізацій) в українській істо-
ріографії застосовується у соціальних та політичних дослідженнях.
Втім, актуальною видається перспектива дослідження окремих ре-
гіонів з точки зору їх належності до порубіжної зони. Південь та Схід
України та Південь Росії вже майже традиційно визнається части-
ною Великого Степового кордону, фронтиру, порубіжжя між Євро-
пою та Азією, мусульманським та християнським світами. Зокрема,
є приклади досліджень окремих регіонів саме як фронтирних:
Слов'яносербії та Донщини22.
Постмодерністський дискурс продовжує залишатись актуаль-
ним у середовищі українських істориків. Постмодерністські
дослідження кордонів і прикордоння ведуться по декількох на-
прямках: в рамках світ-системного аналізу, з погляду дії глобалі-
заційних та інтеграційних процесів на сучасний світ, дослідження
кордонів як наративних і репрезентативних феноменів. З погляду
світ-системного аналізу прикордоння розглядається як новий по-
літичний, економічний і культурний феномен, що набуває особ-
ливого значення в умовах руйнування традиційної системи між-
народних відносин, «розмивання» державного суверенітету і зміни
функцій національної держави, для яких була характерна гіпер-
трофія бар'єрної функції державного кордону і елімінація локаль-
109
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и
20 Леп'явко С. Великикй кордон Європи як фактор становлення українського ко-
зацтва (XVI ст. ). – Запоріжжя, 2001. – С. 55.
21 Брехуненко В. Козаки на степовому кордоні Європі. – К., 2011. – 504 с.
22 Служинська І. Донщина як ареал порубіжжя й історична земля // Регіональна
історія України. – Вип. 5. – 2011. – C. 121-132; Водотика Т., Савенок Л. Історія
Слов'яносербії в контексті історичної регіоналістики // Регіональна історія України.
– Вип. 4. – 2010. – C. 81-94.
них особливостей усередині держав. Традиційна для світ-систем-
ного аналізу тріада «центр - напівпериферія – периферія» почала
доповнюватися виділенням макрорегіонального та регіонального
рівнів, в конституюванні яких значну роль відіграють культурні
межі, як на транснаціональному, так і на субнаціональному
рівнях.
Відзначимо, що регіональному компоненту фронтиру надається
все більше значення в студіях вітчизняних та зарубіжних вчених.
Це обумовлено тим, що нові парадигми сутності сучасних міжна-
родних відносин визначили і нові світоглядні контексти таких по-
нять, як простір і час в епоху постмодерну, глобалізаційні та інте-
граційні процеси, міжкультурні комунікації, транснаціоналізм,
а також ряд нових взаємозв'язків внутрішньої і зовнішньої політики.
Значення фронтирної теорії у вивченні сучасних геополітичних про-
цесів росте. Особливо це помітно в регіональних геополітичних
вимірах23.
Ще творці теорії фронтиру звертали увагу на її пізнавальні мож-
ливості при вивченні Півдня та Південного Сходу України. О. Латті-
мор звертав увагу на поліетнічний та полікультурний склад регіону
та на більш досконалий характер степового козакування у порівнянні
з сибірським. Прикметно, що американський вчений, відзначаючи
відмінності у козацькому способі життя, говорив про їх еволюцію у
напрямі нації: «...деколи козаки майже сягали статусу нації, що ме-
жувала з Польщею, Росією, Туреччиною, слабіючими татарськими
ханствами в Криму та калмицькими монголами на нижній Волзі, а
навіть з Росією»24.
Продовжив традицію зарахування територій Півдня України до
зони фронтиру В. Макніл, що засвідчила його праця «Степовий
фронтир Європи. 1500-1800» (Europe's Steppe Frontier, 1964). В. Мак-
ніл застосував Веббове поняття Великого Фронтиру до суспільств
Східної Європи й зосередився на європейсько-османському погра-
ниччі, наголосивши на істотному впливі умов фронтиру на вну-
трішній розвиток Австрійської, Російської, Турецької імперій, Поль-
ського й Угорського королівств, Волоського, Молдавського,
Трансильванського князівств, Подунав'я, України та Кримського
ханства.
А. Каппелер козацтво потрактував як військову демократію, яку
протиставив московській автократії. Однак протягом XVIII ст. на-
селення російських фронтирів поступово було інтегроване в струк-
110
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
23 Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география: Учебник
для студентов вузов. – 2-е изд. – М., 2005. – С. 223-231
24 Чорновол І. Теорія компаративних фронтирів // Регіональна історія України. –
Вип. 3. – 2009. – С. 41-66.
туру імперії. «Вільне козацтво приручили, і з квазідемократичної
альтернативи й джерела соціального неспокою воно перетворилося
на вірного слугу царату»25.
З українських істориків першим звернув увагу на теорію фрон-
тиру у тернерівському прочитанні І. Лисяк-Рудницький. Назвавши
Дике Поле українським відповідником Дикому Заходу, він відмітив
потенційну плідність теорії фронтиру як методологічного засобу вив-
чення української історії. Втім, І. Лисяк-Рудницький застерігав від
надмірностей у пошуку паралелей26.
У монографії В. Мільчева «Запорожці на військовому кордоні Ав-
стрійської імперії» не лише розвіяно історіографічні міфи постсічо-
вої історії запорожців, але й доведено, що австрійський фронтир
через низку факторів не став рідним для запорожців27.
Порубіжжя цивілізацій та культур існує не лише у просторі, але і
у часі. Кордон є універсальною формою, може існувати у соціаль-
ному, конфесійному, географічному, часовому просторі. Також кор-
дон може бути переходом, який не лише роз'єднує, а й сполучає те-
риторії, час тощо. Т. Булигіна у своїй статті «Человек на границе
исторического времени: локальное измерение» веде мову про дис-
кретність історичного часу у хронологічному вимірі28. Але ж можна
вести мову про відмінності історичного часу в різних регіонах в од-
ному хронологічному відтинку.
А. Рібер відзначає: в реальності прикордонні лінії (соціальні або
територіальні або часові) схильні бути швидше пористими, аніж не-
проникними29. Пористість прикордонних ліній (у сенсі їх проникно-
сті) може бути віднесена не тільки до області фактичної географії,
але й географії символічної, включаючи сферу уявного географічного
простору, «ментальних карт». Населення Півдня України цілком може
бути віднесене до таких груп, для яких актуальним є подолання
«межі» світів, як на ментальному, так і практичному рівні. Важли-
вим завданням є вивчення дискурсів, які впливали на різноманітні
практики контактів фронтирних спільнот.
Фронтири є своєрідними «інкубаторами» для організації і
розвитку нових суспільств, оскільки відсутні умови для точного
111
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и
25 Там само.
26 Лисяк-Руднщъкий І. Україна між Заходом і Сходом/ І. Лисяк-Рудницький. Істо-
ричні есе. – К., 1994 – Т. 1. – С. 1-9.
27 Мільчев В. І. Запорожці на Військовому Кордоні Австрійської імперії. 1785 -
1790 рр.: дослідж. та матеріали. – Запоріжжя, 2007.
28 Булыгина Т. Человек на границе исторического времени: локальное измерение
// Регіональна історія України. – Вип. 2. – 2008. – C. 105-105.
29 Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтира… – С. 182
відтворення форм соціального життя метрополії. Контингент
фронтиру якраз намагається втекти від усталених форм суспіль-
ного буття через їх недосконалість, несправедливість тощо.
Але варто зауважити, що фронтир сам по собі не створює певного
типу суспільства, – він лише забезпечує вакуум, своєрідний плац-
дарм. Що витвориться в результаті взаємодії різних культур,
систем цінностей, інтересів – в цьому і питання впливу та ролі
фронтиру.
Теорія фронтиру за увесь час свого існування від кінця XIX ст.
зазнала багатьох доповнень та змін, але і досі залишається затре-
буваною та актуальною у середовищі істориків саме завдяки таким
змінам. Нині під терміном «фронтир» розуміють не так кордон чи
межу, а точку/поле/територію зіткнення/зустрічі/перетину різ-
них за рівнем розвитку просторових/часових/ментальних/цивілі-
заційних утворень. Відтак сучасне гуманітарне знання має на увазі
не лише фронтир як колонізацію (як мав на увазі, наприклад, сам
Ф. Дж. Тернер чи нині мають на увазі частина російських істориків
Сибіру), не лише співіснування та взаємодію кількох цивілізацій-
них утворень чи держав (як мають на увазі дослідники козацтва,
наприклад). Фронтир нині може мати інший регіональний вимір,
він не обов'язково проходить між цивілізацією та дикунством,
мусульманським та християнським світами, Китаєм та кочівни-
ками Великого Степу тощо. Фронтир – це зустріч різнорівневого,
що в результаті взаємодії потенційно може витворити іншу якість.
Тож нині на часі перенесення фронтиру в інші хронологічні та
територіальні рамки. Відтак, теорія фронтиру – це не власне тео-
рія, це концепція/підхід, застосування якого дозволяє по-новому
поглянути на традиційні історіографічні проблеми, органічно ви-
користовувати методи інших гуманітарних наук в процесі історич-
ного дослідження.
Південь України довгий час був прикордонною зоною між осілим
та кочовим населенням, християнством та мусульманством, тради-
ційним укладом та індустріальним, – останній на Півдні України
розвивався швидше, аніж на інших українських землях. І якщо ас-
пект міжцивілізаційного діалогу та становлення козацтва як специ-
фічної фронтирної спільноти вже розробляється, то соціально-еко-
номічний аспект (а саме аспект становлення індустріального
суспільства) є новим. В даному випадку фронтир постає як точка
зіткнення старих та нових (традиційних, домодерних та індустрі-
альних) соціально-економічних форм та психології. Причому саме
населення, люди Півдня України (і не так села, як міста на кшталт
Одеси) мають бути у фокусі дослідження як носії особливих рис. Ці
риси, породжені в тому числі фронтиром, підприємливість, готов-
ність ризикувати, авантюристичність, самостійність до певної міри,
112
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
нігілізм. Безперечно, Південь України в добу імперської модернізації
у XIX – на початку XX ст. є прикладом своєрідного фронтиру, кор-
дону, що пролягав у свідомості між домодерним та індустріаль-
ним.Саме використання концепції А. Каппелера видається найбільш
продуктивним при дослідженні Півдня України у світлі теорії фрон-
тиру. Як зазначалося вище, Каппелер запропонував розглядати
явище фронтиру в чотирьох ракурсах: як географічний фронтир, со-
ціальний фронтир між різноманітними способами життя та систе-
мами цінностей, як військовий фронтир, як релігійний та культур-
ний фронтир між різноманітними культурними традиціями. При
дослідженні Півдня України саме соціальний фронтир має бути у фо-
кусі досліджень.
Перенесення терміна та теорії фронтиру в щоразу інший куль-
турний контекст дає ряд евристичних переваг. Але водночас є небез-
пека неявної підміни істотних елементів дослідницького поля. Не
можна сказати, що цю небезпеку не враховують вітчизняні дослід-
ники. Звернемо увагу на такі моменти. По-перше, це полеміка до-
вкола фронтирного підходу, що стимулює уточнення позицій та до-
слідницького інструментарію. По-друге, звернення не стільки до
соціально-психологічних чинників, що визначали дух фронтиру,
скільки до реальної практики освоєння і форм його об'єктивної фік-
сації. Адже зіставлення ознак, що характеризують колонізаційні про-
цеси в різних регіонах (розмір і особливості території, способи її
освоєння і закріплення, форми взаємин з аборигенами), показує, що
є явні і закономірні неспівпадіння в типології і динаміці освоєння те-
риторій. По-третє, компаративістські підходи мають застосовува-
тись більш послідовно, не обмежуючись Великим кордоном Європи
чи Диким Заходом США. Варті уваги колонізаційні процеси Сибіру,
Кавказу, Південної Америки тощо. Це дозволить не лише виявити
спільне та відмінне, типове та ексклюзивне в історії колонізації
Півдня України, а й дослідити вітчизняну історію як оригінальну ча-
стину світової.
Використання концептуальних підходів теорії фронтиру дозво-
ляє розширити розуміння предмета та об'єкта історичної регіона-
лістики з огляду на те, що сучасний етап розвитку історичного ре-
гіонознавства привертає увагу істориків насамперед з точки зору
усталення нових методологічних підходів, пошуків, шляхів інте-
грації до загальноцивілізаційної системи регіональної науки. Від-
мітимо також становлення нових міждисциплінарних напрямків,
таких як історична лімологія. Теорія фронтиру має всі шанси стати
одним із наріжних каменів теоретичного та методологічного ін-
струментарію цієї галузі соціогуманітраного знання, адже вчення
про кордони як такі має ширше предметне поле, аніж вивчення
прикордоння. Адже кордон є багатозначним поняттям, позначаючи
113
Т
еор
ія
ф
р
он
т
и
р
у
т
а
їїп
ізн
а
в
а
л
ь
н
ім
ож
л
и
в
ост
іу
к
он
т
ек
ст
ііст
ор
и
ч
н
оїр
егіон
а
л
іст
и
к
и
територіальну демаркацію, лінію переходу на суміжну територію,
межу зіткнення з сусідами чи початку/закінчення специфічних ре-
гіональних одиниць30.
В цьому відношенні історія Південної України є регіоном прак-
тично суцільного фронтиру, причому використання відповідних
підходів дозволяє скоригувати вже усталені уявлення навіть про до-
статньому ступені дослідження регіону.*
114
Т
ет
я
н
а
В
од
от
и
к
а
30 Верменич Я. Історична лімологія: проблеми концептуалізації // Регіональна
історія України. – Вип. 5. – 2011. – C. 29-48.
* Проект виконувався за рахунок бюджетних коштів, наданих як грант Прези-
дента України.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71411 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0087 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:17:45Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Водотика, Т. 2014-12-03T20:32:28Z 2014-12-03T20:32:28Z 2012 Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 101-114. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71411 Проект виконувався за рахунок бюджетних коштів, наданих як грант Президента України. uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики Article published earlier |
| spellingShingle | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики Водотика, Т. Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання |
| title | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| title_full | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| title_fullStr | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| title_full_unstemmed | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| title_short | Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| title_sort | теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики |
| topic | Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання |
| topic_facet | Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71411 |
| work_keys_str_mv | AT vodotikat teoríâfrontirutaíípíznavalʹnímožlivostíukontekstíístoričnoíregíonalístiki |