Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Регіональна історія України
Date:	2012
Main Author:	Бабюх, Ю.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2012
Subjects:	Ретроспективне дослідження територіального устрою
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71413
record_format	dspace
spelling	Бабюх, Ю. 2014-12-03T20:34:21Z 2014-12-03T20:34:21Z 2012 Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413 uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Ретроспективне дослідження територіального устрою Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
spellingShingle	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР Бабюх, Ю. Ретроспективне дослідження територіального устрою
title_short	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_full	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_fullStr	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_full_unstemmed	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_sort	особливості проведення національної політики в молдавській асрр
author	Бабюх, Ю.
author_facet	Бабюх, Ю.
topic	Ретроспективне дослідження територіального устрою
topic_facet	Ретроспективне дослідження територіального устрою
publishDate	2012
language	Ukrainian
container_title	Регіональна історія України
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
issn	XXXX-0087
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413
citation_txt	Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT babûhû osoblivostíprovedennânacíonalʹnoípolítikivmoldavsʹkíiasrr
first_indexed	2025-11-26T21:01:07Z
last_indexed	2025-11-26T21:01:07Z
_version_	1850775150314651648
fulltext	Юрій Бабюх ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В МОЛДАВСЬКІЙ АСРР З утворенням у складі УСРР Молдавської автономії пов’язана низка етнічно-національних проблем та процесів, які можна розгля- дати як в контексті радянської політики періоду НЕПу – «коренізації», так і з точки зору далекоглядних політичних перспектив радянської влади після розв’язання «бессарабського питання». Дане дослідження має на меті висвітлити основні напрямки на- ціональної політики радянської влади в МАСРР, їх специфіку з ура- хуванням етномовних, культурних, геополітичних особливостей ре- гіону. Адже, як відмітила З.В. Нечипоренко, в УСРР запровадження коренізації уже на теоретичному рівні позначилося регіональними особливостями, оскільки до неї схвально поставилися на всіх рівнях адміністрації у регіонах із переважно аграрною специфікою й україн- ською ідентичністю: на Київщині, Волині, Поділлі, Полтавщині і Чер- нігівщині, проте, опозиційно до українізації були налаштовані ро- сійськомовні (точніше зрусифіковані в період існування Російської імперії) промислові регіони Півдня і Сходу України1. Власне україномовні й молдавські райони придністровського регіону з переважаючим сільським населенням насторожено сприймали радянську владу, як таку, що об’єктивно була відділена від них мовним бар’єром. Тому не дивно, що часто місцеві партійні еліти в умовах національної реформи виявляли почуття відчуження навіть від території, на якій працювали. Це негативно позначалося на перебігу національної реформи у цих регіонах. Зрештою, оче- видною для більшовиків стала проблема кадрового забезпечення коренізації. Проте, найбільшими проблемами проведення коренізації в МАСРР були по-перше, відсутність чіткого уявлення про спряму- ваня молдавської національної політики та невиробленість послі- довних кроків щодо її втілення; по-друге, великий відсоток в рес- публіці представників інших національностей, що зумовило гостроту боротьби у мовно-культурних та інших питаннях (крім © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 157–170 © Ю. Бабюх, 2012 1 Нечипоренко З.В. Регіональні особливості політики коренізації (українізації) в УСРР // Автореф. дис. канд. іст. наук: Черкаси, 2006. – 20 с. того, до 1924 р. в багатьох районах новоствореної автономії вже втілювались ідеї українізації). Сьогодні, аналізуючи та узагальнюючи різні точки зору з приводу реалізації молдавської національної політики, можна зробити вис- новок про наявність двох основних теорій навіть щодо існування молдавського народу – прорумунської та сфокусованої на відстою- ванні самобутності молдавського народу. З точки зору «румунізаторів», що відстоювали ідею Великої єдиної Румунії, існування молдавської держави, молдавського народу, мол- давської культури і молдавської історії в цілому – прикра помилка, що порушила цілісність румунського етносу, суверенітет єдиної румун- ської держави. Еклектичне поєднання різноманітних фрагментів мол- давської, валаської, трансільванської й румунської історій, зобра- ження всіх слов’ян і особливо дореволюційної Росії та СРСР у вигляді запеклого ворога молдаван («бессарабських румун») були тими аргу- ментами, за допомогою яких доводилась основоположна теза спільної «історії румун». Саме в такій системі координат критерієм суспільного прогресу, моральної виправданості, прогресивності й моральності того чи іншого історичного факту чи історичного діяча ставали сприяння чи перепона вирішенню наперед визначеного надзавдання – держав- ного єднання всіх «румун» і всіх «румунських територій»2. Схожої позиції дотримувався й співробітник Каліфорнійського університету Ніколас Діма, монографію якого «Бессарабія й Буко- вина. Радянсько-румунська територіальна суперечка» було опублі- ковано в 1982 р. в Нью-Йорку. Автор однозначно вважає молдаван румунами, докладно аргументує цю точку зору. З іншого погляду, молдавський народ існує як самостійний суб’єкт історії, що має свої звичаї, традиції, мову, які в цілому відрізняють його від румунського етносу. Цю точку зору послідовно обстоював Й.І. Бадєєв, який стверджував, що в процесі утворення румунської нації бессарабські й українські молдавани участі не брали, оскільки Бессарабія в той час вже була відділена від Румунії. А капіталістич- ний спосіб виробництва і буржуазне суспільство склалося в цих на- родностей тоді, коли вони жили в окремих державах. Румунська мо- лода буржуазія і бояри десятиліттями переробляли на румунський національний лад західноєвропейську, особливо французьку, куль- туру. Бессарабські й українські ж молдавани пережили процес краху феодалізму і становлення капіталістичної культури виключно під впливом Росії та України3. 158 Ю р ій Б а бю х 2 Бабилунга Н.В. Приднестровская Молдавская Республика: непризнанное госу- дарство и его историография // Общественная мысль Приднестровья. – Тирасполь. – 2006. – №1. – С. 3-4. 3 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Прихильники цієї точки зору апелюють не так до геополітики, як до історії. З врахуванням того, що формування народу – процес до- сить довгий та складний, у ній виділяють декілька етапів: 1. Період до появи в Нижньому Подунав’ї романської (латинської) мови, тобто до початку нашої ери. В ті часи на північ і південь від Дунаю проживали фракійські племена – гети і даки. 2. Утворення римської провінції Дакії й поява романізованого на- селення, що розмовляє латинською мовою у ході римських завою- вань І-ІІІ ст. н.е. 3. Час так званого «великого переселення народів» – ІV-VI ст. і по- ступова ліквідація римського впливу на місцеве населення. 4. Розселення слов’ян в областях на північ і південь від Нижнього й Середнього Дунаю в VIІ-ХІІ ст. Змішування їх з місцевим романізо- ваним населенням. Утворення романської народності волохів, най- ближчих предків східно-романських народів, і формування слов’ян- ських народностей – сербів, болгар та інших. 5. Виділення молдавської народності як особливої етнічної спіль- ноти (ХІV століття). 6. Формування молдавської нації (ХІХ-ХХ ст.)4. З точки зору адептів самобутності молдавського етносу Мол- давська АСРР – це закономірне (хоча й штучно створене) державне утворення молдаван, які тривалий час були позбавлені власної дер- жавності, але як будь-який народ її прагнули. Що ж до питання, чи є молдавани етнічними румунами, то воно лишається відкритим до нашого часу. Як бачимо, думки вчених з цього приводу розходяться. Реалії 20-30-х рр. показали, що основними дійовими особами і представниками прорумунських та промолдавських настроїв (крім українського та союзного керівництва) при проведенні національної політики в МАСРР стали відповідно румунські емігранти й бесса- рабські біженці, які під час Першої світової війни опинилися в Росії, а пізніше створили свої організації. Напруження між ними згладжу- валось під час громадянської війни за рахунок необхідності спільної боротьби з білогвардійцями та іноземними військами, але в повоєн- ний період значно загострилось. Об’єднавчою ідеєю румунських та бессарабських комуністів на початку 20-х рр. стала ідея активного використання придністровсь- ких територій для поширення світової революції на базі марксизму- ленінізму. Спільними зусиллями вони вербували студентів в Румун- ський сектор Комуністичного університету національних меншин Заходу (КУНМЗ) для подальшої їх роботи в Румунії, намагалися ор- ганізувати роботу на узбережжі Дністра для боротьби з румунським шпіонажем і т.д. 159 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 4 Мохов Н.А. Формирование молдавского народа и образование Молдавского го- сударства. – Кишинев, 1959. – С. 7. Черговий сплеск боротьби між протиборствуючими сторонами був пов'язаний з рішенням Комінтерну (у серпні 1922 р.) про вход- ження бессарабської підпільної комуністичної організації до складу комуністичної партії Румунії. Переважна більшість бессарабських підпільників, які орієнтувались на Росію й виступали за збереження бессарабської комуністичної організації як складової частини Росій- ської компартії більшовиків, негативно сприйняли таке рішення Ви- конкому Комінтерну. Насправді відносини між ними захмарювало зверхнє ставлення румун до молдавської культурної самобутності5. О.С. Галущенко заз- начає, що основою цих протиріч була різна оцінка бессарабськими та румунськими комуністами самого факту існування молдавського етносу6. Перші, які виходили з того, що молдавани є окремим етно- сом і орієнтувались на повернення Бессарабії Росії, були змушені формально підкоритися волі Комінтерну. Другі оцінювали рішення Комінтерну як закономірне, вважаючи молдаван етнічними руму- нами і орієнтуючись на остаточне входження Бессарабії до складу Румунії. Новостворена МАСРР стала тим суперечливим об’єктом, навколо якого розгорнулася подальша боротьба «прихильників самобутності» молдаван з «румунізаторами», а також обох цих груп з генеральною лінією комуністичної партії СРСР. Як з’ясувалося дещо пізніше, офі- ційній владі були невигідні не лише прорумунські настрої, але й ідеї розвитку власне молдавської нації. У радянських наукових колах пер- ших називали «румунськими буржуазними націоналістами», а дру- гих «молдавськими буржуазними націоналістами», перших було зви- нувачено в спробах відділення Молдавії від Радянського Союзу, а других – в надмірному захопленні специфічними особливостями мол- давської нації7. В офіційної влади не було єдиного розуміння не лише загальних ідей етнокультурного розвитку придністровських територій, а й окре- мих складових його аспектів. Гостро дискусійною, зокрема, вияви- лася проблема мови та шрифту молдавської республіки. На загаль- них зборах молдаван і бессарабців молдавської секції одеського губкому КП(б)У від 16 травня 1924 року ставилося завдання створити 160 Ю р ій Б а бю х 5 Шорников П.М. Молдавская самобытность: Монография. – Тирасполь, 2007. – С. 236. 6 Галущенко O. Молдаване или румыны? Взаимоотношения между бессараб- цами и румынскими политэмигрантами накануне создания Молдавской АССР // Приднестровье ХХІ век. Интернет-издание тираспольской школы политических исследований. – Вып. 20. – 2009. Режим доступу: http://www.pmr21.info/ article.php?art=110. 7 Стратієвський К.В. В числе первых жертв сталинщины // Востанавливая правду истории. – Кишинев, 1988. – С. 85-86 літературу молдавською мовою й зайнятися в молдавських районах висуненням молдаван на відповідальну радянську, партійну та коо- перативну роботу, підіймалося питання про мову, якою буде видава- тися молдавська газета, а також зверталася особлива увага на пере- хід діловодства на молдавську мову8. У тезах з організації мережі культурно-освітніх закладів мол- давською мовою в Україні, що розглядались в липні 1924 року, ви- словлювалася думка про політичну й культурну доцільність переходу на латинський алфавіт й румунську мову, як більш культурно роз- винуті. Центром, який би направляв розвиток молдавської культури, мала стати молдавська секція одеського ГУБВно. Підкреслювалося, що в усіх молдавських підручниках необхідно відвести відповідне місце для викладу румунської історії. Застереження стосувалися лише їх витриманості з точки зору історичного матеріалізму, для чого мала бути призначена компетентна комісія з політично витри- маних і марксистськи освічених кадрів з КУНМЗу в Москві9. Для мол- давського села, де не розуміли ні української, ні російської мови, про- понувалось приступити до щотижневого видання газети «Червоний орач», реорганізувавши її редакцію. Утім, лінія на румунізацію не була послідовною, що виявилося у спрямуванні роботи молдаванської секції при ГубВНО, а також окружних секцій в Балті та Одесі. Оскільки наближався початок на- вчального року, головна увага приділялася роботі видавництв. Про- понувалось видавати шкільну літературу переважно латиницею, але щодо іншої політично витриманої літератури допускалося її видання як латинським, так і російським шрифтом. Одним з пріоритетних завдань молдавської секції був облік вчи- тельських та інших культурних сил молдаван, а також встановлення однакових форм і принципів викладання в молдавських школах. Од- ночасно з’ясовувалось питання про кадровий склад викладачів, здат- них обслуговувати короткотермінові курси з перепідготовки мол- давських учителів і, залежно від результатів, розробки відповідних навчальних програм. Суперечності між бессарабцями та румунськими політичними емігрантами, які практично вщухли під час спільної боротьби за ух- валення політичного рішення про створення Молдавської республіки на лівому березі Дністра, проявилися знову після того, як процес увій- шов у стадію практичної реалізації10. Коли українське керівництво 161 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 8 ДАОО, ф. П-3, оп. 1, спр. 1239, арк. 1-3. 9 Там само, арк. 29-30 10 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles доручило очолити його бессарабцям, зокрема А. Грінштейну, якого призначили головою організаційної комісії, це викликало гостре не- задоволення румунських політемігрантів. Зокрема, секретар ініціа- тивної групи Іон Дік, який прибув з групою студентів Університету народів Заходу для вивчення, обстеження і культурної роботи в мол- давських районах, в листі в ЦК РКП(б) писав, що в даному випадку «особистість визначає історію», тому це призначення слід вважати прикрою помилкою, яку потрібно терміново виправити11. Випра- вляти помилку розпочав особисто, почавши збирати відповідні під- писи від імені нібито ініціативної московської комісії з утворення Молдавської республіки. За дорученням Діка одним із студентів Рум- сектору КУНМЗу була написана заява в ЦК РКП, в молдавську сек- цію губкому, а також Раковському, Фрунзе, Котовському з вимогою відкликати Грінштейна, й на його місце висунути румуна або молда- ванина12. Проте, бюро одеського губкому категорично підтримало А.Л. Грін- штейна, відзначивши, що вся робота зі створення МСРР має підпо- рядковуватись оргкомісії, і запропонувавши І. Діку перейти в його підпорядкування. Заяву щодо Грінштейна ухвалили вважати безпід- ставною, а оскільки вона носить дезорганізаційний характер, то при повторенні схожих заяв Діка мали негайно відкомандирувати з Одеської губернії в розпорядження ЦК13. Головним об’єктом дискусії між румунізаторами й прихильниками самобутності молдаван було мовне питання. Основним аргументом румуністів була теза про молдавсько-румунську мовну ідентичність. Молдавську мову вони називали «некультурною» й «мужицькою»14. Серйозні протиріччя серед членів організаційного комітету були й щодо алфавіту. На засіданні організаційного комітету 22 серпня 1924 року обговорювались пріоритети розвитку молдавської мови та куль- тури в МАСРР. Г.І. Старий стверджував, що мова молдаван з лівого берега Дністра «має розвиватися на основі латинської графіки і ру- мунської мови». Ґрунтуючись на цілому ряді лінгвістичних прикладів, він писав, що в молдавській мові без іншомовних слів неможливо роз- мовляти на найпримітивніші політичні теми, а інколи навіть не ви- стачає слів для звичайного спілкування. На думку Г.І. Старого, зу- силля варто спрямовувати на розширення ареалу вживання румунської мови, оскільки російська для молдаван абсолютно чужа, а російський алфавіт не відтворює правильного звучання мол- давських слів. Й.І. Бадєєв й А.Л. Грінштейн, навпаки, твердили, що 162 Ю р ій Б а бю х 11 РДАСПІ, ф. 17, оп. 16, спр. 1522, арк. 105 12 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1821, арк. 2. 13 РДАСПІ, ф. 17, оп. 16, спр. 1522, арк. 104. 14 Шорников П.М. Молдавская самобытность. – С. 244-247 населення Молдавії розмовляє «мовою змішаною з російською, і для неї чуже все румунське». На їхню думку, лінгвістична політика май- бутньої МАСРР мала бути спрямованою «на просту й зрозумілу мову, зберігаючи російський алфавіт»15. Мовне питання обговорювалося 19 вересня 1924 року на Політ- бюро ЦК КПУ. У його постанові зазначалося, що при проведенні на- ціональної політики в МСРР слід тримати курс на розвиток народної молдавської мови, а шрифт ввести російський – «кирилицю»16. Не по- годжуючись з таким перебігом речей, «румунізатори» спробували оскаржити даний курс у ЦК РКП(б), і 22 вересня направили туди власні міркування щодо необхідних заходів, пов’язаних зі створен- ням МР, у тому числі й щодо національно-культурного будівництва в регіоні. Члени «ініціативної групи» О. Ніколау, Т. Клоран, Вамір, І. Дік, А. Бадулеску, доводили, що вищевикладені заходи ЦК КП(б)У шкід- ливі для створюваного національного організму й зумовлені, голов- ним чином, незнанням реального стану речей в Бессарабії та Руму- нії. Посилалися також на введення ЦК КП(б)У в оману деякими некомпетентними товаришами, уповноваженими підготувати про- голошення молдавської республіки17 (слід розуміти, що йшлося про комісію Грінштейна). Головним аргументом "румунізаторів" була недостатня розвину- тість народної молдавської мови. Політичні міркування щодо поси- лення румунського впливу відкидалися, бо боротьба, мовляв, буде проходити не між мовами, а між двома політичними системами: ра- дянською й буржуазною; і зрозуміло, що переможе система най- краща, тобто радянська. Українські молдавани в свій час були сильно денаціоналізовані російським царизмом, і в інтересах революції тепер потрібно знову дати можливість розвиватися румунській мові. Розширення ареалу вживання румунської мови матиме велике зна- чення для робітничо-селянських мас Румунії, які наочно переко- наються в перевазі радянської системи, як інструменту національ- ного відродження, над буржуазною системою. З тих же міркувань вважалося за необхідне введення латинського алфавіту. Само собою, заходи відродження румунської мови й введення латинського алфа- віту мали здійснюватися поступово згідно плану, прийнятого рад- нацменом наркомосу України. Аргументи "ініціативної групи", однак, не переконали російське керівництво. 25 вересня 1924 р., розглядаючи питання «Про 163 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 15 Negru Elena. Politica etnoculturală in R.A.S.S. Moldovenească (1924 – 1940). Chişinău, 2003. – С. 15- 16. 16 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 1, арк. 117 – 120. 17 ЦДАГО України, ф.1, оп. 20, спр. 1821, арк. 7. Молдавську СРР» політбюро ЦК РКП(б) ухвалило прийняти за основу пропозицію ЦК КП(б)У від 19 вересня 1924 року. Відповідно під- тримку отримала й лінія на розвиток молдавської народної куль- тури й мови, що відповідало поглядам прихильників самобутності молдаван18. Після проголошення Молдавської АСРР всю повноту влади на її території було передано Тимчасовому революційному комітету. За- твердження особового складу цього та інших органів влади нової ав- тономії також протікало в рамках гострої боротьби представників різних поглядів на національний розвиток республіки. Як наслідок, у організаційному бюро та ревкомі МАСРР «румунізаторів» предста- вляла лише одна особа. З часом, з ініціативи молдавського керів- ництва, при підтримці українських партійних лідерів, офіційно пе- рестала існувати румунізаторська течія і в Москві. Незважаючи на це, проблем національного характеру в МАСРР не поменшало, оскільки навіть серед представників влади Молдавської республіки не було єдності щодо принципових питань національно- культурного будівництва. Г.І. Старий, офіційно не входячи до числа румунізаторів, відстоював ідеї не молдаванізації, а румунізації МАСРР, і боровся за використання латинського шрифту, проти чого в той же час не менш послідовно виступав Й.І. Бадєєв. Кожен з них опирався на свою групу прихильників. За словами наркома освіти Г.І. Бучушкана, з самого початку його роботи в Молдавській респуб- ліці він зіткнувся з двома поглядами на народну молдавську мову – бадєєвці приписували їй самостійний характер, а подекуди й штучно створювали нові молдавські слова, а старовці вважали, що мол- давської культури не існує, а молдавська мова всього лише певний місцевий діалект, тому в Молдавії слід запровадити румунську мову та культуру19. Більшість спірних питань, які виникали між угрупуван- нями Старого та Бадєєва, вирішувалися шляхом звертань до ЦК КП(б)У. Останній робив ставку на примирення суперників, напо- лягаючи на тому, що пріоритетом в їх роботі має бути виконання по- станови політбюро20. Румунізатори, які працювали в МАСРР – нарком РСІ К.З. Арборе- Раллі, керівник Державного видавництва Молдавії В.П. Попович, народний комісар соціального забезпечення І.Г. Обороча та інші – підтримували групу Старого. Завдяки скоординованим зусиллям їм у перші роки після проголошення автономії вдалося забезпечити 164 Ю р ій Б а бю х 18 РДАСПІ, ф. 17, оп. 3, спр. 465, арк. 1. 19 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы)// Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles 20 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 915, арк. 36-37. домінування румунської літературної мови, щоправда, як відмічав Г.І. Бучушкан, в найпопулярніших її формах, наближених до мол- давської мови. Такою ж мовою друкувалися підручники для шкіл та видавалась газета «Плугарул Рош». За словами Бучушкана, вже через два роки після організації республіки стало зрозуміло, що від цієї мови слід відмовитися й перейти до справжньої молдавської мови21. Однак дискусії відновилися на першому ж засіданні оргбюро при слу- ханні питання про видання букваря і книжки лікбезу російським алфавітом. Старий і Криворуков зійшлися на тому, що з цим слід за- чекати до більш детального вивчення питання, а Корнєв, не будучи знайомим з предметом, від голосування утримався22. Остаточно підтвердила попереднє рішення про введення «кири- лиці» лише постанова політбюро ЦК КП(б)У від 21 листопада 1924 року, після того як дане питання не змогло вирішити оргбюро ЦК КП(б)У23. В кінці грудня 1924 р. Держвидаву України була на- правлена телеграма, в якій обласний комітет Молдавської республіки пропонував друкувати всі молдавські книги російським шрифтом. Відповідальність за зміст і редактуру брав на себе областком24. 10 листопада 1925 р. Й.І. Бадєєв у доповіді на ІІ конференції Мол- давського обкому КП(б)У про національну політику відмічав, що з са- мого початку організації Молдавської Республіки довелося зіткну- тися з дуже складною національною ситуацією. Важко навіть розібратися, хто є переважною більшістю: молдавани, українці чи росіяни, і де «починається українець і де закінчується молдаван». Важливо було добитися, щоб українські селяни відчули себе рівно- правними, оскільки спочатку частина українського селянства од- нозначно відмовлялася визнавати МАСРР. Ще до організації Мол- давської Республіки цілий ряд районів і багато партпрацівників українізувались. Але з моменту створення МАСРР молдавські рай- они слід було молдаванізувати, українські – українізувати, проте, ба- гато комуністів пішли шляхом найменшого спротиву й русифікува- лись. Нерозуміння складної проблеми виявили навіть деякі комуністи, вважаючи, що Молдавську Республіку створюють ви- ключно для завоювання Бессарабії. Наголошуючи, що звільнення Бессарабії від румунських бояр є доброю справою, доповідач все ж вважав, що головними практичними питаннями є господарський та культурний розвиток автономії. 165 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 21 Там само, спр. 1020, арк. 35. 22 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002 – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles. 23 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 2, арк. 4; спр. 3, арк. 34 зв. 24 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1932, арк. 129. Загалом в оцінках Бадєєва ситуація не була критичною. Про- блему інформаційного простору вдалося вирішити після того, як замість газети «Плугарул Рош», яка видавалася трьома мовами, почали видавати дві – «Плугарул Рош» молдавською, а «Червоний орач» українською мовами. Однак перешкодою в засвоєнні мол- давської мови лишалася відсутність підручників, посібників та словників. Молдавською видано підручники для початкової школи; перекладено молдавською мовою низку популярних книг. Бадєєв відзначав, що мова цієї літератури ще не чисто молдавська, оскільки містить багато офранцужених румунських слів, однак, висловлював сподівання, що поступово вона буде очищуватись й згодом стане зрозумілою й доступною для найширших трудящих мас МАСРР25. Остаточну крапку в боротьбі груп Старого та Бадєєва і, як наслі- док, в альтернативах національної політики було поставлено в кінці 1928 року, коли з автономії було відкликано обох лідерів, «намітивши їх на нову відповідальну роботу»26. Загальну мовну ситуацію це, однак, не поліпшило. Документи 1930 р. містять констатацію того, що робота з молдаванізації й украї- нізації відстає від запланованих темпів і особливо слабо проводиться після перенесення столиці з Балти в Тирасполь. Практично не змі- нювалася ситуація в сфері проведення національної політики і в по- дальшому. Керівні партійні працівники не поспішали переводити свої осередки на кирилицю, а подекуди просто відверто ігнорували молдавську писемність, не бажали вивчати молдавську мову і навіть не направляли своїх підлеглих на відповідні курси з її вивчення, а також не брали на роботу молдавських працівників для коренізації партапарату. У доповіді на IV об’єднаному пленумі обкому і обласної контроль- ної комісії, який проходив 21-22 травня 1931 р., відмічалося, що будувати молдавську культуру можна лише коренізуючи апарат, ви- ховуючи нові суспільні прошарки, здатні сприймати нову соціалі- стичну культуру. Доповідь містила гостру критику на адресу партпрацівників, які «неправильно розуміють ленінську політику в сфері національної культури», що проявляється передусім в орієнтації лексикону мол- давської мови на Румунію27. Зазначалося, що така мовна орієнтація є політичною помилкою, і що відповідники радянським термінам – п’ятирічка, ударництво, соціалістичне будівництво, соцзмагання – слід шукати в соціалістичній вітчизні. 166 Ю р ій Б а бю х 25 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 77, арк. 49 –52. 26 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 1146, арк. 194 27 Там само, спр. 1899, арк. 31-33. На цьому ж пленумі з промовою, в якій підтримав лінію на мол- даванізацію, виступив народний комісар освіти В.П. Затонський. Він пропонував широко використовувати «народну творчість» у вирі- шенні мовного питання, «якщо якесь слово приживається – його слід вживати і поменше мудрувати над філологією», «…черпати ж вже го- тову, російську й українську культуру було б невірно, але ще більш невірно, якщо в таких випадках беруть готову мовно споріднену куль- туру, з якою ми ведемо культурну війну»28. Проте сталося непередбачуване – вже в кінці 1931 року Молдав- ским обкомом КП(б)У було розроблено план переходу Молдавської АСРР на латинський алфавіт. За основу пропонувалося взяти прий- няту серед молдавського трудящого населення Бессарабії та Молда- вії орфографію й на початку 1932 року на засіданні бюро Молдавсь- кого обкому КП(б)У було прийнято відповідне рішення. В резолюції з цього питання від 2 лютого вказувалося, що цей захід є доцільним та своєчасним. В подальшій роботі з національно-культурного будів- ництва пропонувалось виходити з необхідності збагачення мол- давської мови загальноприйнятими словами серед «молдаван старої Молдавії і Бессарабії». Культпроп спільно з наркомосвіти і науковим комітетом зобов’язувалися встановити календарні строки переходу на латиницю партійних професійних організацій і радянсько-госпо- дарських установ29. Незважаючи на те, що майже всі члени бюро були прихильни- ками ідеї самобутності молдавського народу, рішення про латиніза- цію алфавіту не викликало ніякої дискусії. Головним аргументом на його користь було, за словами голови наукового комітету І.В. Очин- ського, те, що це рішення прийняв ЦК КП(б)У і його слід виконувати30. Й.В. Сталін роз’яснював, що латинізація молдавської писемності може бути однією з форм зближення і взаємовпливу молдавського та румунського народів. Відмінність політичних систем в Румунії та Молдавії, відсутність форми культурних зв’язків між румунами і мол- даванами може бути подолана за рахунок схожої писемності. Необ- хідність переходу на латиницю пояснював просто: мовляв, румунські буржуазні діячі, посилаючись на те, що в Молдавії існує кирилиця, звинувачували Радянський Союз у русифікації молдавської мови й прагненні повністю ліквідувати молдавську національну культуру. Сталін говорив, що латинізація є лише формою – зміст же має бути соціалістичним, за чим мала слідкувати партія31. 167 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 28 Там само, спр. 1899, арк. 39-41. 29 Там само, спр. 2401, арк. 59-60. 30 Там само, спр. 2068, арк. 5. 31 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы). Режим достпу: http://forum.md/Themes/17024/328707. Такий різкий поворот в національно-культурному будівництві спричинив нове посилення румунізаторських настроїв. В автономію з 1932 року почали повертатися на постійну та тимчасову роботу ру- мунські політичні емігранти та бессарабці – прихильники розпо- всюдження румунської культури, які раніше покинули Молдавську республіку. Оскільки в той час латинізація проходила важко, саме вони її активізували, широко використовуючи румунську літера- турну мову, офіційно називаючи її молдавською. Прихильники самобутності Молдавії, незважаючи на проголо- шену офіційну політику, не поспішали переходити на латиницю. Як наслідок, в МАСРР в перший період проведення латинізації спосте- рігалося як її ігнорування чи саботаж, так і відверте компромету- вання. Ситуація загострилася у другій половині 30-их років, коли знадо- билися ідеологічні підтвердження сталінської трактовки загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму. Почався пошук «ворогів народу», в ході якого став модним постулат: мовляв, «само- бутники і румунізатори лише зовні вели боротьбу між собою, а на- справді і ті й інші виявилися шпигунами та підтримували одне од- ного»32. В цей період пройшли масові арешти як прихильників самобутності, так і румунізаторів; майже всіх було засуджено до роз- стрілу. Зрештою до влади в Молдавській республіці знову прийшли при- хильники самобутності, проте не бессарабського походження. Як на- слідок в цей період зазнає змін і ставлення до національного пи- тання. 27 лютого 1938 року на засіданні бюро Молдавського обкому КП(б)У було прийнято рішення про необхідність переведення мол- давської мови на російський шрифт. Мотивувалась ця зміна, по- перше, незрозумілістю латинізованого шрифту для більшості мол- давського населення, по-друге, відмічалося, що під стягом латинізації шрифту буржуазно-націоналістичні елементи, які в свій час «окопались» в наркоматі освіти, Держвидаві й інших установах, по суті проводили румунізацію молдавської мови33. Санкціонувати цей поворот мали ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б). 19 травня 1938 р. президія ЦВК МАСРР затвердила постанову "Про переведення молдавської писемності з латинського шрифту на російський шрифт", а 12 серпня 1939 р. на сесії Верховної Ради МАСРР було прийнято закон "Про утвердження алфавіту молдавської мови на основі російського алфавіту"34. 168 Ю р ій Б а бю х 32 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 3610, арк. 84-88. 33 Там само, спр. 4106, арк. 12-13. 34 НА РМ, ф. 2497, оп.1, спр. 10, арк. 210. 8 березня 1939 р. завідуючий відділом шкіл Молдавського обкому партії Якунін направив в ЦК КП(б)У доповідну записку "Про стан на- родної освіти по Молдавській АСРР за 1938 рік". В документі відмі- чалось, що до 1938 року в молдавському письмі був введений лати- нізований шрифт, а мова румунізована, чим вороги добивались відділення молдавського населення від українського та російського, готуючи відчуження Радянської Молдавії від СРСР. На початку 1938- 1939 рр. в молдавській писемності був введений російський шрифт і розпочато перевидання всіх підручників. Однак граматики мол- давської мови до цих пір немає, що є великою перешкодою в роботі молдавських шкіл35. Кампанія реорганізації національних шкіл в МАСРР тривала до 1940 року. Вона супроводилася видаленням з товарного фонду і спи- санням підручників та соціально-економічної й художньої літератури з латинським шрифтом. Осмислення ситуації з національно-культурним будівництвом по- чалося після приєднання Бессарабії до СРСР і утворення Молдавсь- кої союзної республіки в 1940 році. Відомий мовознавець, автор мол- давських словників А.Т. Борщ в 1956 році писав, що в 20-х, 30-х та 40-х роках суперечки з приводу молдавської мови носили ненауко- вий характер, оскільки в ті часи в Молдавії навіть не було жодного вченого мовознавця. Зате був потужний ідеологічний тиск: за умов гострої боротьби в сфері національного питання запозичені слова з румунської мови розцінювалася як спроба відчуження МАСРР на ко- ристь Румунії. Борщ відмічав, що молдавська мова безумовно романського по- ходження і в силу цього в найбільш тісному зв’язку з румунською. В них схожі граматична структура і словниковий запас, особливо в лі- тературному варіанті. Мовознавець передбачав, що, оскільки Руму- нія останнім часом в економічно-господарському та культурному від- ношенні зближується з СРСР, то їх спорідненні мови в подальшому будуть все більше зближуватися36. Таким чином, можна зробити висновок, що в 20-30-х роках в МАСРР розгорнулась серйозна полеміка між прихильниками різ- них поглядів з питання існування та подальшого розвитку мол- давського етносу. Боротьба між ними відбувалася в рамках прове- дення офіційної політики партії в національній сфері – коренізації, а, враховуючи специфіку національного складу автономії – україні- зації та молдаванізації. Зважаючи на відсутність чітких, зрозумі- лих і однозначних вказівок "згори" суть, напрями та методи прове- дення молдаванізації по різному розуміли румунські політичні 169 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 35 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы). Режим доступу: http://forum.md/Themes/17024/328707 36 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 3610, арк. 90. емігранти, бессарабці та придністровські молдавани. В залежності від зміни зовнішньополітичної ситуації, а також підтримки з боку представників української чи союзної влади в молдавській автоно- мії відбувались зміна влади, а національна політика набувала нових форм. Особливо помітним і показовим цей процес був стосовно мов- ного питання, що вкрай негативно відобразилося на ефективності проведення політики молдаванізації, а різкі зміни партійного курсу в національно-культурній сфері по суті призвели до безініціатив- ності органів радянської влади та посадових осіб на місцях. Дискусії, про які йшла мова, стали підґрунтям формування в Молдові двох різновидів ідентичності – орієнтованої на Румунію і сфокусованої навколо молдавських національних пріоритетів. Го- стрий конфлікт між Молдовою й Придністров'ям, що належить до розряду "заморожених", спровокований насамперед їхньою несу- місністю. Такі помилки у національно-державному будівництві, як утворення молдавської автономії у складі УСРР без належних на те підстав, мають здатність відлунювати у майбутнє, що ми і спосте- рігаємо нині. 170 Ю р ій Б а бю х

Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР

Institution

Similar Items