Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Регіональна історія України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71415 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 183-198. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71415 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-714152025-02-09T14:34:10Z Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. Подкур, Р. Ретроспективне дослідження територіального устрою 2012 Article Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 183-198. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71415 uk Регіональна історія України application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою |
| spellingShingle |
Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою Подкур, Р. Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. Регіональна історія України |
| format |
Article |
| author |
Подкур, Р. |
| author_facet |
Подкур, Р. |
| author_sort |
Подкур, Р. |
| title |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| title_short |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| title_full |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| title_fullStr |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| title_sort |
параметри опису адміністративно-територіальної одиниці усрр–урср у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Ретроспективне дослідження територіального устрою |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71415 |
| citation_txt |
Параметри опису адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР у документах органів державної безпеки в 1920-х—на початку 1930-х рр. / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 183-198. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Регіональна історія України |
| work_keys_str_mv |
AT podkurr parametriopisuadmínístrativnoteritoríalʹnoíodinicíusrrursrudokumentahorganívderžavnoíbezpekiv1920hnapočatku1930hrr |
| first_indexed |
2025-11-26T22:38:08Z |
| last_indexed |
2025-11-26T22:38:08Z |
| _version_ |
1849894310344916992 |
| fulltext |
Роман Подкур
ПАРАМЕТРИ ОПИСУ АДМІНІСТРАТИВНО-
ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ УСРР–УРСР
У ДОКУМЕНТАХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ
БЕЗПЕКИ
В 1920-х – НА ПОЧАТКУ 1930-х рр.
Проблема «можливого впливу спецслужб» на політико-економічні
процеси в державі значною мірою заполітизована. Звичка предста-
вляти алогічні дії державних лідерів як інспіровані керівництвом
спецслужби стала нормою ще за радянських часів. Ореол таємничо-
сті, можливість залучення «необмежених» адміністративних, матері-
альних і фінансових ресурсів створювали величезну кількість міфів,
домислів, гіпотез. Уявлення про всесильність органів держбезпеки
набуло аксіоматичних ознак не лише серед громадськості, але й у
науковому середовищі.
Результатом таких поглядів стали книги й статті, в яких, не-
хтуючи принципами наукової критики, на широкий загал виноси-
лися поспішні судження, засновані на окремих спогадах, чутках та
припущеннях. Іноді для створення необхідної громадської думки
спецслужби відкривали «завісу таємничості», дозовано надаючи
певну інформацію. Однак вона або розчинялася серед численних
міфів, або ж інтерпретувалася відповідно до «міфологічних аксіом».
Розсекречені в період незалежної України документи колишніх ра-
дянських спецслужб розкрили реальні масштаби втручання їх спів-
робітників у різні сфери життя суспільства.
Протягом 1920-х – початку 1930-х рр. партійно-державне керів-
ництво СРСР перетворило органи державної безпеки на інструмент
вирішення нагальних політичних та соціально-економічних про-
блем. Це зумовлювалося, по-перше, чіткою ідеологічною спрямова-
ністю спецслужб; по-друге, їх жорсткою централізацією й військо-
вою дисципліною; по-третє; наявністю комплексної організаційної
структури (включала, окрім оперативних підрозділів, управління, що
реалізовували масштабні економічні проекти, здійснювали контро-
люючі функції в окремих галузях господарства тощо); по-четверте,
елітарністю та корпоративністю кадрового складу, підготовленого до
дій в екстремальних ситуаціях.
Одним із центральних завдань ВНК–ВУНК, ОДПУ СРСР – ДПУ
УСРР був збір та аналіз політико-господарської інформації щодо
областей колишньої Російської імперії, яка дозволяла вищому
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 183–198 © Р. Подкур, 2012
партійно-державному керівництву країни орієнтуватися у сус-
пільно-політичних та економічних процесах. Цей інформаційний
потік функціонував паралельно з офіційними каналами (доповідні
записки регіональних партійних комітетів і виконавчих органів
влади).
Коло споживачів інформації
щодо політико-економічної ситуації в регіоні
Керівники органів держбезпеки постійно доповідали на засіданнях
політбюро РКП(б)–ВКП(б) та КП(б)У про окремі політико-економічні й
соціальні тенденції розвитку радянського суспільства. Так, з інфор-
маційними повідомленнями на засіданнях політбюро, оргбюро, се-
кретаріату ЦК РКП(б) і пленумах ЦК партії часто виступав голова ВНК–
ДПУ–ОДПУ Ф.Дзержинський1. Він закликав голів і співробітників
місцевих НК «тримати губкоми в повному курсі своєї роботи, робити
їм періодичні доповіді, інформувати про отримувані завдання з ВНК».
Наступникові Ф.Дзержинського – В.Менжинському – також ставилося
в обов'язок «робити у ЦК систематичні доповіді про найважливіші
справи, які мають політичне, економічне й партійне значення»2.
Таким інформаційно-аналітичним доповідним запискам надавався
гриф «Цілком таємно», що зумовлювало рівень їх збереженості та вузьке
коло споживачів інформації. Знайомитися з ними мав право тільки
адресат, перш за все вище та місцеве партійно-державне керівництво
республіки, регіону, країни. Зведення, бюлетені, доповідні записки ор-
ганів держбезпеки щодо політико-економічної ситуації до 1923 р. пе-
ребували в постійному розпорядженні партійних і радянських інстан-
цій, згодом усі матеріали належало повертати в місцеві апарати ДПУ.
Губернські та окружні відділи ДПУ УСРР неодноразово зверталися до
губкомів КП(б)У: «Нами вам щомісяця направляються політичні огляди,
які є вичерпними. Разом із тим, просимо повертати всі раніше надіс-
лані вам доповіді й зведення, які, відповідно до вказівки центру, після
їх використання вами повинні перебувати тільки в нас»3.
Наприкінці 1925 – на початку 1926 рр. ЦК ВКП(б) ухвалив заходи
щодо вдосконалення режиму використання та зберігання секретних
документів ОДПУ СРСР. Серед іншого наголошувалося: «Надалі по
використанні акуратно повертати в ДПУ їхні огляди та зведення не
пізніше 1,5 місяців із дня отримання»4. Було встановлено такий по-
184
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
1 Див., зокрема: Ф.Э.Дзержинский – председатель ВЧК – ОГПУ. – Москва, 1977.
– С. 154, 238.
2 Из истории ВЧК: 1917–1921 гг.: Сб. док. – Москва, 1958. – С. 400.
3 Подкур Р., Ченцов В. Документы органов государственной безопасности УССР
1920–1930-х годов: Источниковедческий анализ. – Тернополь, 2010. – С. 193.
4 Там же. – С. 194.
рядок роботи з матеріалами: при надходженні в окружний комітет
партії їх приймав завідувач загальним відділом і направляв через се-
кретний журнал завідувачеві інформаційним підвідділом під його
особисту розписку; останній інформував завідувача організаційно-
інструкторським відділом і секретаря окружкому про найбільш важ-
ливі моменти, встановлені місцевим апаратом ДПУ. Очевидно, кон-
спірація в даному випадку диктувалася політичними мотивами,
агентурні відомості в матеріалах 1920-х рр. практично відсутні. Витік
інформації з документів, які фіксували стан речей у державі, міг зав-
дати шкоди офіційній пропаганді.
Найчастіше до виконавчих комітетів надходила чекістська ін-
формація стосовно економічного стану губерній (повітів, округів), про
прибуття та облік «політично неблагонадійного елементу», роботу різ-
них установ, відомств, про негативну поведінку окремих керівників,
боротьбу з бандитизмом. Матеріали за підписом керівників че-
кістських підрозділів і з обмежувальним грифом адресувалися, за-
звичай, головам виконкомів (з'їздів рад, президій).
Підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів у 1920-х рр.
провокувала певні конфлікти між апаратом ДПУ та місцевим пар-
тійно-державним керівництвом. Розуміючи, що органи державної
безпеки мають власний інформаційний канал на лідерів СРСР та
УСРР, функціонери на місцях намагалися контролювати зміст ін-
формаційно-аналітичних доповідних записок. Деякі губкоми КП(б)У
ухвалювали рішення, що зобов'язували співробітників відділів ДПУ
УСРР «про зміст усіх надісланих у центр доповідей заздалегідь ін-
формувати секретаря губкому і голову губвиконкому, а також про-
сити ЦК КП(б)У звернути увагу ДПУ України на необхідність скоро-
чення кількості доповідей»5.
Структурні підрозділи ВНК–ДПУ–ОДПУ СРСР і УСРР зі збору
й аналізу політико-економічної інформації
Організація інформаційних підрозділів місцевих апаратів ВНК
(відділення, бюро, столи) розпочалася у січні – лютому 1918 р. Ін-
формація, яку збирали та узагальнювали співробітники органів
держбезпеки щодо політико-економічної ситуації в підлеглій губер-
нії, направлялася до іногороднього відділу ВНК, який було створено
18 березня 1918 р. У його складі функціонувало інформбюро, співро-
бітники котрого аналізували доповідні записки, підготовлені на ос-
нові як відкритих, так і агентурно-оперативних джерел6.
185
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
5 Там же. – С. 192.
6 Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник. –
Москва, 2003. – С. 15.
Згідно з ухвалою III Всеросійської конференції надзвичайних ко-
місій (1–3 червня 1919 р.), обов’язки зі збору політико-економічної
інформації покладалися на секретний відділ ВНК та секретно-опе-
ративні відділи губНК7.
Становлення інформаційно-аналітичної лінії в діяльності ВНК
гальмувалося відсутністю підготовлених кадрів. Здебільшого мало-
освічені співробітники на місцях не володіли навичками збору та
первинного аналізу великих масивів інформації. З огляду на це се-
кретний відділ ВНК у липні та жовтні 1919 р. підготував інструк-
тивно-методичні циркуляри для місцевих апаратів. Керівництво се-
кретного відділу ВНК особливо наголошувало на визначені типових
фактів, тенденцій у політико-економічному розвитку адміністра-
тивно-територіальної одиниці, «опуклої картини загального стану гу-
бернії»8.
Паралельно інформація про підзвітну територію концентрувалася
в особливому й транспортному відділах ВНК. Однак вона відігравала
роль політико-економічного фону для агентурно-оперативної ситуа-
ції у військових частинах, підрозділах прикордонників, на тран-
спортних вузлах, підприємствах, залізницях тощо.
На формування організаційно-штатної структури інформаційної
діяльності ВНК–ВУНК впливала поточна ситуація у країні. Після лік-
відації зовнішніх фронтів громадянської війни, навесні 1921 р. біль-
шовицька влада (як радянської Росії, так і УСРР) зіткнулася з широ-
ким повстанським рухом, економічною кризою та діяльністю
«непролетарських» партій і громадських організацій. Значна терито-
рія країни, суттєві регіональні відмінності, відсутність міцної владної
вертикалі, наявність в органах виконавчої влади представників різ-
номанітних політичних партій (а це зумовлювало різні інтерпретації
постанов РКП(б) – КП(б)У та уряду) стали факторами, що заважали ви-
щому більшовицькому партійно-державному керівництву виробити
комплекс політичних, економічних і каральних заходів для утри-
мання на владному Олімпі. Лідерам РКП(б) потрібна була всебічна й
детальна інформація про основні тенденції громадсько-політичного
та економічного життя колишніх областей Російської імперії.
13 березня 1921 р. Ф.Дзержинський підписав адресовану головам
губвиконкомів і губернських НК шифротелеграму, якою зобов’язував
голів губНК тримати постійний зв'язок із Центром та надсилати
повну інформацію про ситуацію в губернії. Ключовим моментом у
створенні інформаційної системи ВНК–ВУНК стала циркулярна те-
леграма головам губвиконкомів та секретарям губкомів за підписом
186
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
7 Див.: Архив ВЧК: Сб. док. / Отв. ред. В.Виноградов, А.Литвин, В.Христофоров;
сост. В.Виноградов, Н.Перемышленникова. – Москва, 2007. – С. 115–134.
8 «Совершенно секретно»: Лубянка – Сталину о положении в стране (1924–1934
гг.). – Т. 1. – Москва, 2001. – С. 35.
голови ВЦВК М.Калініна та секретаря ЦК РКП(б) М.Крестинського
від 17 березня 1921 р. про передачу кожного тижня всієї інформації
щодо політико-економічної ситуації в губернії у Центр через губНК9.
Для координації інформаційного потоку та в розвиток згаданого
циркуляру, згідно з телеграмами Ф.Дзержинського та Г.Ягоди, у
губерніях створювалися трійки державної інформації у складі на-
чальника інформаційного підрозділу губНК, голів губвиконкому та
губкому партії. Зведення з більшості губерній повинні були надсила-
тися, зокрема, з повноважного представництва ВНК на Закавказзі
та Південному Сході Росії – по понеділках і четвергах, із ВУНК – по
вівторках та п’ятницях, повноважного представництва ВНК Сибіру й
Киргизії – по середах і суботах, а з Туркестану – лише один раз на
тиждень, у середу. Існував і зворотний зв’язок. Інформаційно-аналі-
тичний бюлетень про ситуацію в радянських республіках ВНК на-
правляла за 50 адресами. Окрім вищого партійно-державного керів-
ництва радянської Росії зведення надсилалися у Харків, Мінськ,
Гомель і Ташкент10.
Якщо спочатку інформаційно-аналітичні записки готували спів-
робітники секретного та оперативного відділів, то, згідно з наказом
керуючого справами ВНК №75 від 28 березня 1921 р., на основі від-
ділення обробки матеріалів оперативного відділу було створено ін-
формаційний відділ (далі – ІНФВ) із безпосереднім підпорядкуванням
начальникові секретно-оперативного управління ВНК11. Відповідні
структурні зміни відбулися в регіональних апаратах органів дер-
жавної безпеки РСФРР та УСРР.
Спочатку у структурі ІНФВ планувалися наступні підрозділи: се-
кретаріат, відділення обробки матеріалів, військової цензури й літе-
ратурне. Але в подальшому визначилася тенденція до конкретизації
інформації та її видів (державна, відомча, для преси, для керівництва
ВНК тощо). У результаті станом на 1922 р. ІНФВ мав три відділення –
державної, секретної й іноземної інформації12. Таким чином, скон-
центрувавши всі інформаційні потоки в ІНФВ, співробітники органів
держбезпеки мали змогу аналізувати політико-економічну ситуацію в
конкретних губерніях, республіках за тривалий час (місяць, квартал,
півріччя, рік), визначаючи основі тенденції поточного життя регіону.
Спираючись на інформаційно-аналітичні зведення ВНК–ДПУ–ОДПУ
СРСР та ДПУ УСРР, більшовицькі лідери виробляли комплексні заходи
щодо «радянізації» областей колишньої Російської імперії.
187
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
9 Там же. – С. 39.
10 Там же. – С. 40–41.
11 Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник. – С. 22.
12 «Совершенно секретно»: Лубянка – Сталину о положении в стране (1924–
1934 гг.). – Т. 1. – С. 43.
Наступна реорганізація інформаційної діяльності органів дер-
жавної безпеки зумовлювався вже сталінською «модернізацією еко-
номіки» СРСР кінця 1920 – початку 1930-х рр. У цей період вождь та
його оточення вибудували жорстку вертикаль влади, місцеві партійні
комітети контролювали практично всі сторони політичного, еконо-
мічного, культурного та повсякденного життя регіонів. Відтак ін-
формаційна діяльність органів держбезпеки спрямовувалася на ви-
явлення «осередків опору» сталінській політиці.
Згідно з наказом ОДПУ СРСР №95/54 від 5 березня 1931 р., шля-
хом злиття інформаційного відділу з секретним відділом та підроз-
ділом політичного контролю було створено секретно-політичний
відділ, що мотивувалося посиленням агентурно-оперативної роботи
«по активних контрреволюційних елементах міста й села», необхід-
ністю відчутного поліпшення збирання та обробки «політичної
інформації шляхом використання даних не тільки інформаційної
мережі міста і села, але й даних, отриманих під час оперативної
діяльності»13 (курсив наш – Р.П.). Таким чином, незважаючи на роз-
формування спеціалізованого підрозділу зі збору та обробки полі-
тико-економічної інформації щодо конкретної адміністративно-
територіальної одиниці, інформаційно-аналітична складова в
діяльності органів держбезпеки тільки посилилася. При аналізі тен-
денцій поточного життя поряд з офіційними матеріалами з партій-
них та державних органів активно використовувалися й агентурно-
оперативні дані.
Параметри опису
адміністративно-територіальної одиниці УСРР–УРСР
Співробітники секретного відділу ВНК у серпні 1919 р. розробили
два типи інформаційних зведень: «А» (політико-економічна ситуація
в губернії) та «Б» (діяльність усіх НК губернії). Матеріали подавалися
щотижня, тобто за 1–8, 9–15 числа місяця й т.д. Ураховуючи наші за-
цікавлення, основну увагу зосередимо на зведенні типу «А», яке скла-
далося з семи розділів. Перший («Політичний стан губернії») повинен
був відображати настрої серед службовців «радянського апарату», ді-
яльність осередків «непролетарських» партій та громадсько-полі-
тичних організацій. Співробітники секретного відділу центрального
апарату ВНК особливо наголошували на інформуванні про антира-
дянські виступи. При описі подібних фактів обов’язковим було поси-
лання на джерело інформації. У другому розділі («Військовий стан»)
висвітлювалися проблеми військового будівництва й мобілізації,
рівень дезертирства тощо. Наступні три розділи присвячувалися
188
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
13 Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник. –
С. 49.
економічній ситуації в губернії. Зокрема, у розділі «Продовольчий
стан» подавалися матеріали про ставлення сільського та міського на-
селення до «радянської продовольчої політики», забезпечення насе-
лення продовольством, результати діяльності продзагонів. У розділі
«Економічно-господарський стан» фіксувалася інформація про міське
господарство, роботу комунальних підприємств, фабрик та заводів,
організацію робітничого контролю на виробництві, діяльність пер-
ших раднаргоспів. Важливість залізниці як єдиного дієвого засобу
комунікації в умовах загальної руйнації господарства підкреслюва-
лася в розділі «Стан залізничного транспорту». Співробітники місце-
вих апаратів НК акцентували увагу на проблемах ремонтної бази,
прорахунках продовольчого та вугільного забезпечення, настроях за-
лізничників, діяльності різних тимчасових надзвичайних комісій.
Шостий розділ («Загальна частина») інформував про функціонування
місцевих виконавчих органів, міліції, різного роду «комісаріатів». Тут
чекісти подавали важливі, на їх думку, прояви місцевого повсякден-
ного життя. В останньому розділі зведення фіксувалася інформація
про безпосередню діяльність місцевих апаратів губНК: заходи й ме-
тоди боротьби з політичними опонентами більшовиків, криміналь-
ними злочинцями14.
Висновки подавалися як графічно відокремлений підрозділ остан-
нього розділу. Здебільшого вони мали дуже узагальнюючий харак-
тер і не завжди відбивали певні тенденції політико-економічного
життя губернії, про які зазначалося у зведенні. У подальшому струк-
тура документації вдосконалювалася. Зведення «А», за висловлю-
ванням В.Виноградова, стали контуром для наступних інформацій-
них матеріалів ВНК–ОДПУ СРСР15.
Зведення 1919 р. мали чимало вад («Надіслані з місць матеріали
страждають відсутністю елементарної вдумливості й розуміння ото-
чуючого середовища […]»), а основними недоліками зведень типу «А»
були «загальність» у висвітленні політичного, економічного та про-
довольчого стану губернії, поверхова й розпливчаста інформація без
типових прикладів і аналізу, повторюваність даних, навіть неточ-
ність у географічних назвах та хронометражі подій16.
Відтак загальна тенденція вдосконалення інформаційних зведень
щодо політико-економічного стану губернії полягала в конкретиза-
ції інформації, її якісної складової, своєчасності та широті охоплення
фактів і явищ. Зокрема, у наступних зведеннях вимагалося висвіт-
лення настроїв і поведінки конкретних соціальних та професійних
189
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
14 Див.: «Совершенно секретно»: Лубянка – Сталину о положении в стране (1924–
1934 гг.). – Т. 1. – С. 33–34.
15 Там же. – С. 35.
16 Там же. – С. 35–36.
груп населення – дезертирів, різних категорій фахівців промисло-
вості й сільського господарства, органів центрального та місцевого
управління, «молодих висуванців», технічної й гуманітарної інтелі-
генції тощо. В окрему групу виділялися артисти, які не входили до
більшовицьких культурно-просвітницьких організацій, а також тор-
говці й кустарі.
Тенденція до розширення кола інформації отримала розвиток із
виникненням трійок з державної інформації. Так, у наказі ВНК № 132
від 12 травня 1921 р. «Про порядок складання державних інформ-
зведень» визначалася структура триденного «телеграфного зве-
дення»: загальнополітичне становище, партійна, профспілкова й
радянська робота, побут робітників, саботаж, економічний та госпо-
дарський (виробничий) стан, санітарна обстановка (епідемії, рівень
захворюваності на інфекційні недуги), демобілізація17.
Ситуація вимагала подальшого вдосконалення державного ін-
формування. Протягом вересня 1921 – лютого 1922 рр. ВНК виро-
била дві інструкції з підготовки державних інформаційних зведень.
Першу – від 14 вересня 1921 р. за підписом заступника голови ВНК
І.Уншліхта – досить детально проаналізував В.Виноградов. Зазна-
чимо лише, що документ у черговий раз підтвердив фактичне керів-
ництво підготовкою зведень по лінії державної інформації співробіт-
ників органів держбезпеки18.
Акцентуємо увагу на «Інструкції з держінформації» від 7 лютого
1922 р. за підписом начальника ІНФВ ВНК В.Ашмаріна з трьох при-
чин. По-перше, їх параметри оцінки політико-економічної ситуації в
адміністративно-територіальній одиниці практично подібні, по-
друге, у документі подано аналіз 9-місячної роботи органів держбез-
пеки по лінії державної інформації; по-третє, вона яскраво демон-
струє деталізацію параметрів політико-економічної інформації в
контексті нової економічної політики.
Отже, керівництво ВНК чітко формулювало основну мету дер-
жавної інформації – «інформування Центру про ступінь стійкості
ситуації на місцях і про проведення й зміцнення на місцях нашої
політики». Відтак в основу державної інформаційної роботи мало
бути покладене висвітлення політичного стану даного району й ви-
явлення економічних причин, які впливають на його зміну, а також
висвітлення ступеня успішності проведення у життя найголовні-
ших заходів радянської влади як у політичній, так і економічній об-
ластях. На думку чекістів, «детальне висвітлення цих питань по-
винно, по суті, подати точну картину політико-економічного
становища даного району. […] перед державною інформацією по-
стало завдання виявити й виділити найбільш важливі, державної
190
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
17 Там же. – С. 40.
18 Там же. – С. 40–41.
ваги, подавши їх на перший план, фактори, які мають суттєве зна-
чення для даного району та моменту»19.
Наступне завдання державної інформації, яке було особливо ак-
туальним для лідерів РКП(б) – КП(б)У, полягало у відстеженні дина-
міки росту «дрібнобуржуазної стихії» серед різних груп населення.
Загальна руйнація господарства змусила керівництво країни значно
розширити сферу впливу приватного капіталу на економіку. Тож
було важливо не лише контролювати його взаємодію з державними
підприємствами, а й виявити той момент, коли «нова буржуазія»
почне вимагати політичних перетворень.
Третім завданням стало «якомога повне висвітлення нового еко-
номічного розвитку районів і спостереження за проведенням у життя
нашої нової економічної політики». У першу чергу наголошувалося
на пильному контролі за ходом й інтенсивністю проведення полі-
тико-господарських кампаній («ударних місячників», «тижнів», «днів»)
та інформуванні Центру про всі обставини, які заважатимуть їх реа-
лізації.
Повідомлення центрального апарату ВНК про прояви відвертої й
«потаємної» контрреволюції, «діяльність контрреволюційних партій
та угруповань, робота яких виходить за межі звичайного агентурного
спостереження, набуваючи розмірів державної ваги» визначалося як
четверте завдання20. Наявність оперативної інформації в державних
інформаційних зведеннях вірогідно стала наслідком прагнення су-
містити політико-економічну ситуацію в губернії з активізацією чи
придушенням «контрреволюційних угруповань». Загалом дані про ді-
яльність оперативних підрозділів місцевих чекістських апаратів над-
ходили до центрального апарату ВНК–ОДПУ за «лініями роботи» (се-
кретний, особливий, контррозвідувальний відділи тощо).
Інформація у зведенні за лінією державної інформації в межах
конкретної губернії розподілялася по 11 розділах. Так, у першому
(«Політичне становище робітників, стан промисловості: державної
приватної, кустарної. Діяльність економічних нарад та ради народ-
ного господарства») вимагалося детально висвітлювати:
— настрої робітників на підприємствах усіх форм власності, їх
ставлення до політико-господарських кампаній радянської влади;
— джерела та рівень продовольчого постачання, наявність від-
повідних фондів та запасів, норми заробітної плати й виробітку, на-
туроплата;
— побут робітників (житло, санітарний стан), діяльність побуто-
вих робітничих комісій, реагування органів місцевої влади;
191
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
19 Держархів Одеської області, ф. 1, оп. 1, спр. 100, арк. 1. Також див.: «Совер-
шенно секретно»: Лубянка – Сталину о положении в стране (1924–1934 гг.). – Т. 1. –
С. 45.
20 Держархів Одеської області, ф. 1, оп. 1, спр. 100, арк. 1–2.
— випадки страйків, «бродінь», «волинок», їх причини, тривалість,
відсоток учасників стосовно загальної кількості робітників, способи
їх припинення;
— взаємовідносини між робітниками та заводською адміністра-
цією, факти використання кустарів колишніми власниками майсте-
рень і промислових закладів.
Робота державних, приватних та кустарних підприємств аналі-
зувалася за ступенем забезпечення паливом, сировиною, наявністю
кваліфікованих робітників, рівнем продуктивності праці із зазна-
ченням відсотку щодо минулого звітного періоду, виконанням дер-
жавного замовлення, фактами саботажу «технічних спеців». При ана-
лізі приватних підприємств статистика подавалася в порівнянні з
державними. Окремим пунктом виділялася взаємодія державного
виробництва з приватними, кооперативними закладами. Ефектив-
ність роботи губернських економічних нарад та ради народного гос-
подарства оцінювалася через результати обстежень підприємств,
проведення орендної кампанії (кількість орендованих об’єктів, фіна-
нсова прибутковість оренди).
У розділі «Політико-економічне становище селян» передбачалося
виявляти:
— настрої різних соціальних груп (куркулів, середняків, бідняків),
ставлення до «радвлади, РКП(б), непу, товарообміну, кооперації, по-
літичних органів, ступінь участі селян в їх роботі», до «ворогів радян-
ської влади» із зазначенням цих «ворогів»21;
— випадки погромів, заворушень, кількість учасників, тривалість;
— діяльність сільських та волосних виконкомів, відсоток комуні-
стів в їх кадровому складі, участь селян у виборчих кампаніях до ни-
зових сільських виконавчих органів;
— роботу посівних комітетів, наявність насіння, прагнення до
зміни структури посівних площ, стан посівів, хід збиральної кампа-
нії, урожайність;
— формування списків платників сільськогосподарського по-
датку, факти приховування наявності сільськогосподарських
машин, хід здачі податку, випадки застосування революційного три-
буналу та продовольчих загонів;
— кадровий склад, поведінку співробітників місцевих продо-
вольчих органів, стан зсипних пунктів, елеваторів, випадки масового
псування продовольства та збіжжя;
— роботу комун, радгоспів, артілей, їх взаємодію з кустарями, при-
ватниками, органами місцевої влади, оточуючим населенням, здачу
продовольства за державним податком, збут вироблених товарів;
— настрої членів колективів, їх реагування на «заходи радянської
влади, РКП(б), нову економічну політику»;
192
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
21 Там само, арк. 3.
— ставлення сільського населення до гужової повинності та по-
датку, участь у заготівлі палива й пиломатеріалів, боротьбу з лісо-
вими пожежами;
— взаємодію приватних організацій і контрагентів, лісозаготі-
вельних трестів та кооперації при заготівлі палива й лісоматеріалів.
Також в інструкції яскраво простежується зацікавленість біль-
шовицьких лідерів політичною складовою через наявність у кадро-
вому складі кооперативних організацій колишніх членів опозицій-
них РКП(б) – КП(б)У партій. Вірогідно, керівництво країни вважало
концентрацію тут політичних опонентів свідомим кроком, оскільки
успішна робота кооперативних організацій залежала від масового
залучення паїв населення. Отже, політичні опоненти «диктатури
пролетаріату» отримали широку аудиторію для пропаганди власної
альтернативної ідеології розвитку держави. Зокрема, в УСРР у коо-
перативних організаціях працювали колишні члени УПСР, УПЛСР,
УКП, РСДРП(м) тощо.
У третьому розділі («Робота кооперації і стан вільного ринку») увага
акцентувалася на:
— настроях членів кооперативних організацій, їх політичній орі-
єнтації, діяльності контрреволюційних партій, популярності полі-
тичних угруповань, наявності осередків РСДРП(м), ПСР та УПСР, «ді-
яльності буржуазних об’єднань під виглядом кооперацій, артілей»;
— «політичній фізіономії» кооперативних з’їздів, зібрань, ролі та
впливу на делегатів місцевих осередків РКП(б) – КП(б)У, результатах
виборчих кампаній, ставленні різних груп населення до кооперації;
— загальному темпі розвитку всіх видів кооперації, їх фінансовій
спроможності, наявності товарів за специфікацією, у тому числі пер-
шої необхідності, їх кількості і попиті, співвідношенні між ринковими
та кооперативними цінами;
— роботі губернських кооперативних союзів, їх політичній
орієнтації, виробничій, культурно-просвітницькій діяльності коо-
перативів;
— інтенсивності товарообмінних операцій, наявності товарооб-
мінного фонду, товарів, які користуються найбільшим і найменшим
попитом, ставленні до товарообміну робітників, селян, обивателів;
— контрреволюційних угрупованнях, які користуються симпа-
тіями торговців, спробах учасників вільного ринку створити органі-
зації та союзи, їх політичних настроях;
— ставленні населення до радянських грошей, «спекуляції гро-
шовими знаками», валютою, золотом;
— регулюванні приватної торгівлі, випадках притягнення тор-
говців до суду, динаміці цін вільного ринку.
Четвертий розділ («Політичні настрої червоноармійців і стан вій-
ськових частин») подавав загальну інформацію про дислоковані на
території губернії підрозділи, зокрема:
193
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
— настрої червоноармійців, їх ставлення до радянської влади,
непу, випадки невдоволення, повстань, погромів, політична робота у
частинах;
— взаємостосунки між червоноармійцями, комсомольцями, ко-
мандним складом, політпрацівниками, військова дисципліна, відсо-
ток дезертирства;
— продовольче та речове забезпечення, стан озброєння, споряд-
ження, військових складів;
— санітарна ситуація та побут червоноармійців;
— демобілізація й процес поповнення частин, звільнення ко-
лишніх царських та «білих» офіцерів.
Наявність п’ятого розділу («Настрої союзної й партійної маси, ро-
бота профспілкових і партійних організацій») свідчила про нама-
гання лідерів РКП(б) – КП(б)У детально розібратися в настроях членів
низових парторганізацій і профспілок, адже саме вони відгравали ос-
новну роль у «радянізації» населення, просуванні більшовицької ідео-
логії в маси. Основними параметрами оцінки були:
— настрої «профспілкової маси», ставлення до непу, нової тариф-
ної політики, участь робітників у профспілках, вплив місцевих пар-
тійних осередків РКП(б) – КП(б)У;
— спроби впливу «контрреволюційних угруповань» на профспіл-
кові осередки, діяльність «підпільних профспілок», внутріспілчанські
розбіжності, конфлікти, течії, результати виборчих кампаній, ви-
падки масового виходу з профспілки;
— поточна робота керівних органів профспілок, участь у віднов-
ленні підприємств, поліпшенні побуту, допомозі голодуючим, взаємо-
дія з партійними і радянськими органами, кустарями та кооперацією;
— настрої членів партії, ставлення до непу, конфлікти, опози-
ційні групи;
— проникнення в партійні осередки контрреволюційних та бур-
жуазних елементів, «червоний бандитизм»;
— поточна робота структурних підрозділів партійних комітетів
(жінвідділи, агітвідділи), результати конференцій, з’їздів, зв’язок із
масами (робітники, селяни).
Рубрики розділу «Настрої радянських службовців і радянське
будівництво» схожі на попередній. Чекісти лише виділили окремо
«джерела переважного постачання службовців». Вірогідно, більшо-
вицькі лідери намагалися виробити таку систему забезпечення нової
радянської бюрократії, яка б спонукала беззаперечно виконувати
вказівки керівництва. Комфорт та продовольчі пайки стали засобом
посилення інстинкту самозбереження функціонера, методом вихо-
вання «радянського службовця».
«Радянське будівництво» оцінювалося за параметрами інтенсив-
ності роботи установ, їх взаємодії, фактами порушення «революцій-
ної законності», діяльністю правоохоронних органів, виконкомів та
194
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
місцевих з’їздів рад, ходом і результатами виборчих кампаній, від-
сотком комуністів у радянських установах. Окремо вимагалося по-
давати інформацію про випадки повстань, масових відмов від вико-
нання розпоряджень органів влади, контрреволюційні та шпигунські
прояви, поведінку населення, різного роду заворушення, вплив на
маси духівництва й сектантів.
У сьомому розділі («Робота контрреволюційних партій, організа-
цій духівництва, сектантів. Активні прояви контрреволюційних
настроїв») повторювалася інформація, що подавалася по лінії опера-
тивних підрозділів ВНК–ВУНК, ДПУ–ОДПУ про випадки антирадян-
ських демонстрацій, страйків, виступи членів «непролетарських»
партій та громадсько-політичних організацій. Виводилися узагаль-
нюючі дані щодо рівня кримінального бандитизму та проституції.
Наступний розділ («Санітарний стан населених пунктів і надання
допомоги голодуючим») був актуальним через фактичне руйнування
системи лікувально-санітарного забезпечення населення в умовах
громадянської війни. Країну охопили епідемії, втрати від яких іноді
перевищували кількість загиблих під час воєнних кампаній. Отже,
санітарний стан губернії оцінювався за наступними параметрами:
— наявність епідемій та епізоотій, діяльність надзвичайних са-
нітарних комісій;
— кількість медперсоналу, стан лікарень, робота водоканалу, асе-
нізаторів, житловий фонд;
— допомога голодуючим, її збір, розміщення біженців, дітей, став-
лення населення до голодуючих, діяльність нансенівської організації,
АРА, помголів тощо.
— використання голоду та епідемій контрреволюційними орга-
нізаціями.
У розділі «Політико-економічний стан шкільних працівників та по-
літико-просвітницька робота» подавалися уявлення про діяльність на-
вчальних закладів, агітпунктів, бібліотек, хат-читалень, настрої учнів,
студентів, учителів і викладачів, рівень їх речового та продовольчого
забезпечення, хід ліквідації неписьменності. Вимагалося виявляти
спроби читання закону Божого, запровадження платного навчання.
У десятому розділі («Політико-економічний стан залізничників,
робота транспорту») за стандартною вже схемою «настрої – став-
лення – постачання – наявність фондів» вивчалася робота залізниці.
Обов’язково вказувалися рівень виконання графіків перевезень, при-
чини затримки вантажів.
Одинадцятий розділ був актуальним для прикордонних губерній,
адже тут ішлося про стан охорони кордонів та наявність фактів кон-
трабанди, розвідувальну політико-економічну та військову інфор-
мацію про 50-кілометрову прикордонну зону суміжної держави22.
195
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
22 Там само, арк. 1–6.
Водночас в інструкції узагальнювався 9-місячний досвід підго-
товки зведень. Керівництво ВНК окреслило типові помилки. Зо-
крема, заборонялося захаращувати документи розлогими описами
повсякденного життя губернії; основу кожного повідомлення мав ста-
новити конкретний факт чи явище; автори повинні вказати причину
успішності чи неуспішності розвитку процесу або події; дрібні факти
слід було узагальнювати, характеризуючи проблему в губернському
масштабі; недопустимими вважалися формулювання «Без змін», «Як
у минулому зведенні»; недостовірні дані належало обумовити в тексті.
Наприкінці 1920-х рр. ІНФВ ОДПУ СРСР перебудував структуру
інформаційних зведень щодо політико-економічного становища ре-
гіону. Сформувавши жорстку вертикаль влади, Й.Сталін та його ото-
чення розпочали «другий комуністичний штурм»23 – чергову спробу
побудови комуністичного суспільства на засадах терору як одного з
методів державного управління під час проведення колективізації,
індустріалізації, «культурної революції». Вищому партійно-держав-
ному керівництву СРСР уже не було потреби вникати в тенденції роз-
витку кожного регіону – його цікавили процеси хлібозаготівлі, «роз-
гортання класової боротьби», «спекуляція продовольчими товарами»,
результати репресивних операцій органів державної безпеки, діяль-
ність міліції, прокуратури та суду стосовно «ворогів радянської
влади». Так, у січні – лютому 1928 р. керівництво ОДПУ СРСР розіс-
лало вказівки місцевим апаратам щодо направлення статистичних
даних про репресії, порядок розгляду справ судом та позасудовими
органами у вигляді термінових доповідних записок, донесень.
Одночасно співробітники ОДПУ СРСР готували так звані технічні
зведення, які включали три розділи: політичні настрої селянства; хід
хлібозаготівлі, «ненормальності в роботі організацій та установ»; ан-
тирадянська діяльність куркульства, різні контрреволюційні прояви
щодо хлібозаготівлі. З лютого 1928 р. місцеві апарати повинні були
інформувати про тенденції щодо скорочення посівних площ чи пору-
шення сівозміни, прорахунки у справі участі виконавчих, земельних
органів, сільськогосподарської кооперації в посівній і збиральній кам-
паніях. Телеграмою від 13 серпня 1928 р. ІНФВ ОДПУ СРСР вимагав
повних даних про індивідуальні селянські податки, а з жовтня 1929 р.
– про хід колективізації (не пізніше 5 жовтня) та взаємовідносини кол-
госпів з «оточуючим селянством» (не пізніше 15 листопада)24. Ці мате-
ріали становили основу щомісячних аналітичних оглядів ІНФВ ОДПУ
СРСР – ДПУ УСРР наприкінці 1920-х рр. щодо політико-економічної
196
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
23 Васильєв В. Сталінська революція «згори»: насилля, протидія, результати //
Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – Вип. 36. – К.: Інститут історії
України НАНУ, 2010. – С. 75.
24 «Совершенно секретно»: Лубянка – Сталину о положении в стране (1924–
1934 гг.). – Т. 1. – С. 71–70.
ситуації в адміністративно-територіальних одиницях. Окрім тексто-
вої частини документ мав додатки, що іноді перевищували обсяг са-
мого огляду. Тут подавався фактичний матеріал, статистичні таблиці,
діаграми, які характеризували напрями в розвитку окремих явищ.
На початку 1930-х рр. основною тенденцією стало висвітлення
«класової боротьби» в регіонах. Про це, зокрема, свідчать політико-
економічні огляди начальників обласних відділів ДПУ УСРР. Для при-
кладу проаналізуємо типову доповідну записку керівника Вінниць-
кого обласного відділу ДПУ УСРР В.Левоцького від 7 березня 1932 р.
про політико-економічне становище новоствореної (лютий 1932 р.)
Вінницької області25. Обмежившись мінімальними даними про еко-
номічну ситуацію, В.Левоцький детально проаналізував динаміку
«контрреволюційної діяльності» осередків політичних партій та гро-
мадсько-політичних організацій у 1917 – на початку1930-х рр.
На його думку, за «контрреволюційною засміченістю» Поділля зай-
мало одне з перших місць у республіці. Головними факторами виник-
нення такої ситуації В.Левоцький вважав відсутність пролетарських
осередків, сусідство з «капіталістичними країнами, які завжди мали
колонізаторські та інтервенціоністські тенденції». У першу чергу
йшлося про Польщу та Румунію. Зокрема, Польща «в перші роки ре-
волюції створювала умови для розвитку української контрреволюції й
упровадження в куркульське середовище ідеї української дрібнобур-
жуазної державності». Основними її провідниками стали члени
українських «непролетарських» партій (меншовики, укапісти, есери),
повітові осередки яких активно діяли на Поділлі.
Посиленню державницького спрямування подільського селянства
сприяло перебування у Вінниці та Кам’янці-Подільському уряду
Української Народної Республіки. Частина селян добровільно чи за
мобілізацією служила в арміях УНР і ЗУНР. Уенерівські урядові уста-
нови залучали до роботи місцеву інтелігенцію, функціонували органи
влади, численні громадські, культурно-освітні та кооперативні това-
риства, що також були осередками формування українського «неза-
лежницького» стереотипу. На думку В.Левоцького, ці фактори
сприяли «глибокому контрреволюційному укоріненню, а також за-
лишили багато прихильників і по сьогодні»26.
Характеризуючи політичну ситуацію по районах області, на-
чальник Вінницького обласного відділу ДПУ УСРР дотримувався на-
ступної схеми:
— політичні вподобання та поведінка населення під час націо-
нально-визвольних змагань 1917–1922 рр.;
197
П
а
р
а
м
ет
р
и
оп
и
су
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
вн
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
оїод
и
н
и
ц
іУ
С
РР–У
РС
Р
25 Вінницька область у 1932 р. включала територію сучасної Вінницької, Хмель-
ницької, південних районів Житомирської та 3 районів Черкаської областей. Її насе-
лення становило понад 3,5 млн осіб у 71 районі.
26 Держархів Вінницької області, ф. П-136, оп. 3, спр. 8, арк. 29.
— участь у повстанському русі, підтримка місцевих отаманів;
— наявність осередків «непролетарських партій» та громадсько-
політичних організацій у 1920-х рр., здебільшого міфічних типу
«Подільської філії Українського національного центру», численних
повстанських угруповань практично в кожному районі області;
— ставлення до суцільної колективізації 1930 р., факти спротиву
процесу розкуркулювання, участь у повстаннях та «волинках», різ-
ного роду «контрреволюційні прояви»;
— осередки «релігійної контрреволюції».
Доповідна записка свідчить про цілковиту впевненість В.Левоць-
кого у широкомасштабному й організованому спротиві населення
області заходам радянської влади. Зокрема, саме так характеризу-
валися стихійні виступи селянства в 1930 р.27
Таким чином, періодичні інформаційні огляди ВНК–ВУНК, ОДПУ
СРСР – ДПУ УСРР щодо політико-економічного становища є важли-
вим джерелом дослідження історії адміністративно-територіальної
одиниці в 1920-х – на початку 1930-х рр. Зважаючи на мотиви ство-
рення інформаційної мережі органів державної безпеки, можна
стверджувати про достатню високий ступінь достовірності економіч-
ної інформації. Щодо політичних даних, загальних оцінок динаміки
політико-економічного розвитку регіону слід зазначити, що їх пер-
винна інтерпретація залежала від конкретного співробітника органів
держбезпеки, прихильника «диктатури пролетаріату», та ідеологічних
постулатів більшовицької партії. Відтак доцільно максимально за-
стосовувати методи внутрішньої критики цього виду документів та
співвідносити інформацію з іншими джерелами.
Динаміка зміни параметрів оцінки адміністративно-територіаль-
ної одиниці залежала від ступеня «радянізації» регіону, рівня кон-
тролю центром діяльності партійно-державного апарату, політичної
лояльності місцевих функціонерів. Невпевненість лідерів більшо-
вицької партії в можливостях керівників на місцях контролювати по-
літико-економічне становище спонукала їх детально знайомитися з
ситуацією в регіоні для негайної корекції негативної динаміки. Якщо
в 1920-х рр. однаково важливими для партійно-державної верхівки
були політична й економічна інформація, то наприкінці 1920-х – на
початку 1930-х рр. левову частку інформаційних доповідних записок
органів держбезпеки становили саме політичні матеріали, настрої
соціальних груп населення, «класова боротьба» у провінції.
198
Р
ом
а
н
П
од
к
ур
27 Там само.
|