Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Регіональна історія України |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71416 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. / С. Архипова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 199-208. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71416 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Архипова, С. 2014-12-03T20:37:33Z 2014-12-03T20:37:33Z 2012 Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. / С. Архипова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 199-208. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71416 uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Ретроспективне дослідження територіального устрою Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. |
| spellingShingle |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. Архипова, С. Ретроспективне дослідження територіального устрою |
| title_short |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. |
| title_full |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. |
| title_fullStr |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. |
| title_sort |
зміни в адміністративно-територіальному устрої києва у 20-30-х рр. хх ст. |
| author |
Архипова, С. |
| author_facet |
Архипова, С. |
| topic |
Ретроспективне дослідження територіального устрою |
| topic_facet |
Ретроспективне дослідження територіального устрою |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Регіональна історія України |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0087 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71416 |
| citation_txt |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Києва у 20-30-х рр. ХХ ст. / С. Архипова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 199-208. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT arhipovas zmínivadmínístrativnoteritoríalʹnomuustroíkiêvau2030hrrhhst |
| first_indexed |
2025-11-26T15:06:56Z |
| last_indexed |
2025-11-26T15:06:56Z |
| _version_ |
1850625707633278976 |
| fulltext |
Світлана Архипова
ЗМІНИ В АДМІНІСТРАТИВНО-
ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ УСТРОЇ КИЄВА
У 20–30-х роках ХХ ст.
Адміністративно-територіальний устрій у Києві ніколи не був
стабільним. Постійно змінювались назви районів, їх кількість, те-
риторія, створювались не лише адміністративні одиниці, а й власні
райони по інших лініях для різних установ (наприклад, переписові,
міліцейські, народного суду, охорони здоров’я (декілька району-
вань), фінансових органів, комунального господарства тощо). При
численних змінах влади, кожна з яких намагалася заперечити те,
що створювала попередня, процес міського районування постійно
був «у русі». Навіть такий короткий проміжок часу – з 1920 по 1930-ті
роки – не виняток.
Більш-менш усталений поділ Києва спочатку на поліцейські ча-
стини, а з 1917 р. на 10 районів, не міг не зазнавати змін, коли місто
під час громадянської війни опинялося в руках то однієї, то іншої по-
літичної сили. У серпні 1918 р. замість 10 районів з’явилося 17, біль-
шовики, прийшовши до влади у лютому 1919, вже наступного місяця
поділили Київ на 25 комун. Восени денікінці відновили поліцейські
дільниці, а з квітня 1920 більшовицька влада почала відновлювати
районний поділ. Зокрема, у тогочасній пресі є відомості про 9 від-
новлених районів – Шулявський, Печерський, Подільський, Свято-
шинський, Міський, Деміївський, Слобідський, Новостроєнський та
Куренівський.1 Але вже через рік, на початок 1921 року, за умов гос-
подарської розрухи через брак коштів місто розподілили на 6 значно
укрупнених адміністративно-територіальних районів: Подільський
(із Куренівським підрайоном), Печерський, Солом’янський, Шу-
лявський (із Святошинським підрайоном), Деміївський та Слобідсь-
кий2. Але співвіднести їх з сучасними районами майже неможливо:
приміром, Печерський район тоді доходив до Володимирської вулиці,
Солом’янський – до Львівської площі, а територія Шевченківського
району була розподілена між 4 районами: Печерським, Подільським,
Солом’янським та Шулявським.
Для радянської влади реорганізація простору належала до числа
постійних пріоритетів: топоніміка стрімко відбивала процеси ідео-
1 Вісті – Известия Киевского Губревкома. – 1920, 1-7 апреля.
2 Коммунист. – 1921. – 6 января.
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 199–208 © С. Архипова, 2012
логізації і формування культу «вождів». Іншою тенденцією, що вия-
влялася виразно вже з початку 20-х рр. було підпорядкування місь-
кого ландшафту утилітарно-прагматичним завданням – із майже ціл-
ковитим ігноруванням історико-культурних аспектів.
Приміром, Печерський район в тому ж 1921 році перейменували
на Центральний, в 1924 р. він став Ленінським, в 1936-44 рр. був ви-
ділений як Кіровський район, а після війни знову став Печерським3.
Деміївський у 1924-34 рр. був у складі укрупненого Ленінського рай-
ону, а Деміївка і Голосієво – в складі Сталінського району. З 1933
до 1957 рр. район називався Кагановицьким, з 1933 року – Москов-
ським4. У 1925 році Подільський район було перейменовано на
Петровський5. Шулявський район називався також Раковським
(1923-27 рр.)6, з 1927 р. став Жовтневим7.
Така несталість територій та найменувань призводила до плута-
нини, причому ситуацію ускладнювало одночасне запровадження
цілком окремого міліцейського районування. Під час громадянської
війни кількість міліцейських районів сягнула 19; у жовтні 1922 р. за-
лишили 10 міліцейських районів – Бульварний, Деміївський, Куре-
нівський, Либідський, Печерський, Подільський, Святошинський,
Солом’янський, Центральний, Шулявський8. До того ж не було до-
тримано відповідності між адміністративними районами та межами
діяльності районних партійних комітетів. І зовсім інша система те-
риторіального формування була прийнята для переписових районів
під час проведення переписів населення. Під час перепису населення
1923 р., так само як і під час попередніх переписів 1919-го і 1920-го
років, Київ було поділено на 23 переписові райони: Нестерівсько-
Фундуклеївський, Старокиївський, Дворцовий, Троїцький, Тара-
сівський, Галицький, Львівський, Гостинодвірський, Труханів острів,
Печерське, Околоч.-Либідський, Солом’янський, Шулявський,
Лук’янівський, Глибочицький, Плоський, Подільський, Звірине-
цький, Шулявські та Сирецькі дачі, Куренівсько-Пріорський, Сло-
бідський, Деміївський, Святошинський та Пуща-Водиця9.
200
С
в
іт
л
а
н
а
А
р
х
и
п
ов
а
3 ЦДАВО України, ф.Р-5, оп.2, спр.345, арк.3; Петров Я. Печерский район и его
исторические жилые местности // Недвижимость Киева. – 1998. – №9. – С.2.
4 Петров Я. Московский район и его исторические местности // Недвижимость
Киева. –1998. – №11. – С.3.
5 ДАК, ф. Р-1, оп.1, спр.79, арк.90.
6 Вулиці Києва. Довідник. – К., 1995. – С.228.
7 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.463, арк192.
8 Серце Києва – Шевченківський район. – К., 2007. – С.9.
9 Боровський М. Національно-соціальні перегруповання людності міста Києва в
пореволюційних часах (1917-1923) // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. –
Харків-Київ, 1926. – С.471.
Нова реорганізація зі встановлення меж районів здійснювалася
згідно з постановою губвиконкому, якою з 1922 по 1934 рр. було лік-
відовано районні установи (райради, райвиконкоми). Продовжував
існувати районний поділ міста, змінювались тільки кількість районів
і їх назви. З 1922 по 1925 рр. у Києві було 5 районів: Печерський,
Солом’янський, Подільський, Деміївський і Шулявський10, у 1926 –
десять, в 1927 р. – одинадцять11.
Завдання чіткого розмежування міських і неміських територій
стали на порядок денний після того, як у 1923 р. Президією Всеу-
країнського Центрального Виконавчого Комітету було створено
Київську округу (повіт) з окружним (повітовим) центром у м. Києві.
Округа створювалася з Київського, частин Білоцерківського, Чорно-
бильського, Переяславського, Канівського повітів – Київщини й ча-
стини Остерського повіту Чернігівщини. До міського окружного цен-
тру входили передмістя Деміївка, Пуща-Водиця, Святошин,
Катеринівка, Нивки, Микільське лісництво, Передмісна Слобідка.
Безпосередньо окрвиконкомові були підпорядковані Нова та Стара
Дарниця, Микільська, Кухмістерська, Олександрівська Слобідки, Чо-
колівка, Микільське лісництво12.
В жовтні 1923 р. було складено опис земель, що входять до місь-
кої смуги: Микільський хутір, Горенка з селищем Костянтинівка, ко-
лишній Цегельний завод, Мостище з хутором Берковець, Романівка
з хутором Любка, хутір Вишневський, Біличі, хутір Дігтярі, Стара і
Нова Чоколівка, Проневщина, Совки, Красний трактир, Голосіївсь-
кий хутір, Віта-Литовська, Галерний острів, острів Покал, Мишо-
ловка, Лисогірська фортеця, Київське, Святошинське, Межигірське
лісництва, землі Флорівського монастиря, Нова і Стара Дарниця, Ми-
кільська, Кухмістерська, Олександрівська, Воскресенська і Пере-
дмостова слобідки, Позняки, артилерійський полігон, аеродром13.
Тоді ж ці землі за господарською ознакою було поділено на три кате-
горії: лісові площі, поселення безпосередньо міського типу і урбані-
зовані поселення14.
Після того, як у 1925 р. на базі ліквідованої Київської губернії було
утворено п’ять округ, безпосередньо підлеглих Харкову, влада вирі-
шила провести всебічне обслідування міських поселень. Під час
201
З
м
ін
и
в
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ом
у
уст
р
оїК
и
єв
а
у
2
0
–
3
0
-х
р
ок
а
х
Х
Х
ст
.
10 Пролетарская правда. – 1921. – 13 декабря.
11 Рибаков М.О. Адміністративно-територіальний поділ м.Києва: із давнини до
сьогодення // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – № 1. – К.,
1998. – С.23.
12 Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського Уряду України. –
1923. – С.575; Список поселень Київської округи. – К., 1926. – С.1.
13 ЦДАВО України, ф.2, оп.2, спр.608, арк.237.
14 Там само, арк.419.
обстеження, розпочатого Київським окружним виконавчим коміте-
том рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів у
1926 р., було зафіксовано наявність систем різного підпорядку-
вання, або й цілковиту їх відсутність. Внаслідок цього виникло
становище, коли понад три десятка селищ опинились поза сферою
сталого адміністративного керування. Зважаючи на вищесказане,
окружний виконавчий комітет визнав за необхідне зупинитись на
більш детальному визначенні стану поселень, що ввійшли до нової
міської смуги.
Селища розділили на 3 групи15:
1) з повною або переважною більшістю заняття населення сіль-
ським господарством. Це Мишоловка з хуторами Коники, Корче-
вате, Багринова гора, Преображенське, Самбурки, Голосієве та Ки-
таєве – з сільрадою в Мишоловці (населення 1655 оcіб). Червоний
Трактир, який в адміністративному відношенні підлягає Хотівській
сільраді Будаївського району, було вирішено залишити за цією сіль-
радою, тому що обслуговування хутору буде важко переводити, коли
його приєднати до Мишоловки, яка розташована далі від цього ху-
тору, ніж Хотів. Біличі з хуторами Дігтярі та вовчі Гори з сільрадою
у с. Біличах (населення 2728 осіб); Совки (1142 осіб); Романівка з ху-
тором Любка (475 осіб); Позняки (1577 осіб); Воскресенська сло-
бідка (1057 осіб); Мостище з хутором Берковець (825 осіб); Горенка
з хуторами Костянтинівський та Добробут з сільрадою в Горенці
(1093 осіб).
Зазначені поселення було вирішено й надалі залишити у стані по-
селень сільського типу.
2) селища та місцевості, які мають міське направлення і міцно
зв’язані з Києвом. Такими селищами є Передмостова слобідка та
Нивки16. Передмостова слобідка розташована на острові р. Дніпра,
подібно до Труханового острова й заселена переважно київськими
робітниками, службовцями, крамарями і т.і. Всього населення
4882 осіб. Хутір Нивки, який знаходиться на Києво-Житомирському
шосе, поміж селітебно-будівельною смугою м. Києва й поселенням
Святошин, з’єднується з Києвом святошинським трамваєм; у ньому
є два великих промислових підприємства: Святошинська електро-
станція та завод «Червоний плугатар»; заселений переважно служ-
бовцями й робітниками, подекуди сільськими господарями. Тому
Передмостова слобідка та хутір Нивки підлягали остаточному вклю-
ченню до м. Києва.
3) приміські поселення з міським спрямуванням. Такими є: Стара
та Нова Дарниця (2768 осіб), Микільська слобідка (4608 осіб),
Кухмістерська слобідка (977 осіб), Олександрівська слобідка
202
С
в
іт
л
а
н
а
А
р
х
и
п
ов
а
15 ЦДАВО України, ф.1, оп.3, спр.618, арк.20 зв.
16 Там само, арк.21.
(1242 чол.) та Чоколівське поселення (1619 осіб). Всього населення
в цих поселеннях 11014 чоловік. Характерним для них є тісний
зв’язок з Києвом у сенсі занять населення. Коли виключити з них
Дарницю, яка є старим дачним поселенням, заселеним переважно
робітниками і службовцями і яка не має ніяких елементів сільського
господарства, то решта поселень ще зберегли деякий зв’язок із сіль-
ським господарством, але лише у вигляді підсобного приміського за-
няття. Землі в цих поселеннях так мало, що зайнятість сільським гос-
подарством має другорядне значення17.
Передмостову слобідку та Нивки, які безпосередньо зв’язані з
Києвом, було вирішено остаточно приєднати до Києва, а селище Ка-
теринівку з населенням 164 осіб приєднати до Святошина. Це дачна
місцевість, яка розташована поруч із Святошином і мала колись
назву Сулимівські Дачі. До цієї групи селищ також було вирішено
додати хутір Миколаївський (декілька будівель – помешкань для
службовців комунального лісництва) з Межигірським лісництвом
(комунальне господарство), підпорядкувавши їх безпосередньо
Києву18.
Як наслідок 14 вересня 1926 р. до голови київського окружного
виконавчого комітету П.Любченка надійшов лист від голови Цен-
тральної адміністративно-територіальної комісії О.Буценка з пові-
домленням про те, що до ВУЦВК раз у раз звертаються представ-
ники окремих селищних пунктів, які знаходяться у міській смузі й не
можуть рахуватися селищами міського значення. Вони просили, щоб
урядом було переглянуто існуючу міську смугу для того, аби всі за-
люднені пункти сільського значення відійшли від міста. Зокрема де-
путація від Чоколівки, Олександрівської слобідки та хутора Нивки
прохала, щоб у правовому відношенні вищезгадані селищні пункти
були віднесені до селищ сільського значення і щоб з них не брали
міських податків, тому що постанова київського ОВК від 5.07.1926 р.
остаточно не розв’язує цього питання. Тут же містилося прохання пе-
реглянути всю існуючу міську смугу19.
Наступного року актуалізувалося питання про недоладності у
системі районування по лінії міліцейського обслуговування (в місті
налічувалось 10 міліцейських районів). Адміністративно-військовою
секцією Київської міської ради для адміністративного районування
Києва була створена комісія, на засіданнях якої 23, 28 і 29 грудня
1927 року встановлено, що в діючому районуванні є чимало недолі-
ків20. Проведення районних меж відбувалось по середині вулиць,
203
З
м
ін
и
в
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ом
у
уст
р
оїК
и
єв
а
у
2
0
–
3
0
-х
р
ок
а
х
Х
Х
ст
.
17 Там само, арк.21 зв.
18 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.79, арк.354; ДАКО, ф.112, оп.1, спр.574, арк.6, 8.
19 ЦДАВО України, ф.1, оп.3, спр.618, арк.161.
20 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.940, арк.2.
поділених на праву і ліву сторони. Відповідно сторона з парними
номерами будинків відносилась до одного району, а з непарними –
до іншого. Це в свою чергу спричиняло подвійне підпорядкування по-
стового міліціонера наглядачам обох районів, або ж закріпленню за
однією вулицею двох міліціонерів від двох районів.
Наявність 10 самостійних районів міліції не виправдовувалась ні
економічними потребами міста, ні його побутовим устроєм. На при-
кладі Либідського району можна спостерігати, що за складом вулиць,
які в нього входили, він окремими ділянками тяжів зразу до трьох
районів – Центрального, Бульварного і Сталінського.
Віддаленість селища Пуща-Водиця від Куренівського району при-
звела до необхідності виділення Пущі-Водиці в окрему наглядову
дільницю. Так само й віддаленість селищ Старої і Нової Дарниці від
Ленінського району на практиці зумовила появу Слобідського пі-
драйону на чолі з помічником начальника району. Цей підрайон,
маючи власну печатку, обслуговував населення повністю, а нагля-
дова дільниця в Пущі-Водиці печатки не мала, і населення за всіма
довідками зверталось до Куренівського району, що спричиняло ряд
незручностей. Також зверталася увага на те, що село Совки і селище
Голосієве, не будучи приєднаними до міста, обслуговуються міліцією
Сталінського району Києва.
Із всього вищесказаного комісія встановила, що сучасний діло-
вий план міста відсутній; у районах трапляються паралельні назви
вулиць; у Новій та Старій Дарниці, Микільській, Передмостовій і Кух-
містерській слобідках хаотична нумерація будинків.
Тому на засіданні комісії було вирішено:
— Либідський район розформувати, розбивши його між Цен-
тральним, Бульварним і Сталінським районами21, що було здійснено
на засіданні президії київської міської ради ІХ-го скликання 28 бе-
резня 1928 року (згідно постанови адмініністративно-військової сек-
ції від 2 січня 1928 р.)22;
— затвердити проект міської міліції з загальним описом контурів
меж, доручивши у подальшому міській міліції і комунальному відділу
у місячний термін скласти детальний опис меж;
— в Пущі-Водиці встановити наглядову дільницю з правом вико-
ристовувати гербову печатку;
— офіційно затвердити Слобідський підрайон;
— межі між районами провести не по центру вулиць, а по обидві
сторони вулиці відносно до одного району;
— комунальному відділу впорядкувати нумерації будинків у Новій
та Старій Дарниці, Микільській, Передмостовій і Кухмістерській сло-
бідках;
204
С
в
іт
л
а
н
а
А
р
х
и
п
ов
а
21 Там само, арк.3.
22 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.463, арк. 240 зв.
— з метою забезпечення служби міліції і роботи всіх закладів
Києва комунальному відділу видати новий план міста із включенням
у нього приєднаних передмість23.
Значна увага була приділена вирішенню питання стосовно Совок
і Голосієва. Внаслідок фактичного приєднання села Совки і май-
бутнього приєднання Голосієва до міста, у зв’язку з побудовою там
Лісового інституту і переселення Сільськогосподарського інституту,
Комісія постановила порушити перед Президією Міської ради пи-
тання про їх офіційне приєднання до Києва24.
Був встановлений приблизний опис меж міліцейського району-
вання міста Києва25.
1. Центральний район межує з Бульварним, Раковським, Пе-
тровським, Ленінським, Сталінським і Солом’янським районами.
2. Бульварний район міліції межує з Центральним, Раковським і
Солом’янським районами.
3. Петровський район межує з Центральним, Ленінським, Бро-
варським, Куренівським та Раковським районами.
4. Жовтневий район міліції межує з Бульварним, Центральним,
Петровським, Куренівським, Святошинським і Солом’янським рай-
онами.
5. Ленінський район межує з Центральним, Сталінським, Пе-
тровським районами та периферією. До його складу входять Микіль-
ська і Кухмістерська слобідки, Стара та Нова Дарниця.
6. Сталінський район міліції межує з Ленінським, Центральним,
Солом’янським районами та периферією. До нього входять селище
Голосієве і Красний яр.
7. Святошинський район межує з Жовтневим, Куренівським, Со-
лом’янським районами, периферією. До його складу входять хутір
Нивки, Казенні дачі.
8. Куренівський район міліції межує з Петровським, Жовтневим,
Святошинським районами та периферією. До складу Куренівського
району міліції входить нове селище «Николаевск».
9. Солом’янський район міліції межує з Бульварним, Раковським,
Святошинським, Сталінським районами і периферією. До його
складу входять Олександрівська і Чоколівська слобідки.
На квітень-травень 1931 р. система влади в місті залишалась
повністю розбалансованою. Як і раніше, існувало декілька цілком різ-
них районувань, які були зовсім не пов’язані поміж собою, навіть
у межах одного й того ж відомства, тому відчувалася гостра потреба
у чергових реформах.
205
З
м
ін
и
в
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ом
у
уст
р
оїК
и
єв
а
у
2
0
–
3
0
-х
р
ок
а
х
Х
Х
ст
.
23 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.940, арк.3.
24Там само, арк.4.
25Там само, арк.5-7.
Проблему нового районування було розглянуто на засіданні пре-
зидії київського міськплану у травні 1931 р. Було вирішено почати
районування зі встановлення основних макрорайонів. Щоб уточнити
межі макрорайонів, місто розподілили на мікрорайони, які визна-
чили, виходячи з наступних критеріїв: 1) перспективи розвитку енер-
гоцентралей, промисловості та сільського господарства; 2) топогра-
фічні властивості, транспорт і зв’язок; 3) стан комунального
впорядкування даного мікрорайону (зокрема – характер забудови).
Також був установлений розподіл міста по агентурному обслугову-
ванню із запровадженням 4 районів: Ленінського, Жовтневого, Пе-
тровського і Січневого повстання26.
Зрештою проблему мікрорайонування було розв’язано шляхом
утворення 4 районів: Ленінського, Петровського, Жовтневого та Ста-
лінського27. Відповідно 11 березня 1934 р. за ухвалою Київської місь-
кої ради у місті було утворено 4 районні ради: Ленінську, Сталінську,
Петровську та Жовтневу28.
Але вже в процесі нового районування міста на 4 адміністра-
тивні райони знову виявився ряд його істотних недоліків: райони
були відділені один від одного сторонами вулиць, тобто межі про-
ходили по повздовжньому розрізі вулиці; окраїнні території міста,
які потребували значної уваги і ресурсів на свій благоустрій, були
розподілені нерівномірно між усіма районами. Приміром, до складу
Петровського району увійшли Пуща-Водиця, Куренівка, Слобідка і
Дарниця29.
Як наслідок, фактичне керівництво зі сторони різних органів
(житлокооперація, міліція тощо) не відповідало адміністративному
поділу і проводилось на основі довільного розмежування. Також слід
наголосити, що партійне районування не співпадало з адміністра-
тивним діленням, що відображалось на забезпеченні необхідного ке-
рівництва в районі. Це сприяло тому, щоб уже на початку 1934 р.
знову приступили до перегляду меж районів, щоб ліквідувати існую-
чий різнобій.
Запропонований Міськпланом проект перерайонування врахову-
вав всі недоліки попереднього районування і тому постановою пре-
зидії міськради було ухвалено з 1 січня 1935 р. утворити 6 районів:
Петровський, Жовтневий, Сталінський, Ленінський, Лівобережний,
Дарницько-Слобідський30.
206
С
в
іт
л
а
н
а
А
р
х
и
п
ов
а
26 ДАК, ф.Р-11, оп.1, спр.252, арк.7-8.
27 Вісник обов’язкових постанов Київської міськради. – № 1. – С.8-11; № 2-3. –
С.2, 6, 9, 13; № 5. – С.8.
28 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.7038, арк.17.
29 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.6455, арк.2.
30 Там само, арк.3 зв.-4.
10 листопада 1934 року київською міською плановою комісією
були складені характеристики лівобережних міських поселень міста:
Труханового острова, Передмостової, Микільської, Кухмістерської
слобідок та Дарниці. Інші поселення, які також входили у міську
межу, не мали статусу міських поселень і про них немає статистич-
них відомостей. Отже, за переписом населення 1931 року на Труха-
новому острові налічувалось 2404 осіб, у Передмостовій слобідці
6178, Микільській слобідці – 4620, Кухмістерській слобідці 928, Дар-
ниці – 5045 осіб. Всього на лівобережній частині в міських поселен-
нях проживало 19175 чоловік, в основному робітничого населення.
Що стосується промисловості, то вона представлена тільки 2 вели-
кими підприємствами в Дарниці – м’ясокомбінатом і фанерним за-
водом. Інші ж підприємства відносились до розряду дрібних. Всього
там налічувалось 11 підприємств з загальною кількістю робітників
2339 осіб31.
3 квітня 1935 р. президія ЦВК УСРР постановила затвердити по-
станову київського облвиконкому про утворення Дарницького рай-
ону і включити до міської смуги міста Києва села Позняки та Осо-
корки, приєднавши їх до складу району32.
Але на 1936 р. існуюче адміністративне районування Києва вже
не відповідало потребам столиці. Господарство міста та його окремих
районів за останні роки значно розширилося, що ускладнювало рай-
онним органам здійснювати відповідне керівництво. А головне –
старе адміністративне районування мало розбіжності з новим пар-
тійним районуванням, яке було запроваджено в 1936 р.
29 березня 1936 р. на засіданні президії Київської міської ради об-
говорювалось питання стосовно уніфікації радянського та партій-
ного районування33. Голова міськради Петрушанський зазначив, що
питання створення нових районних рад у 1936 році – це прерогатива
Центрального Виконавчого Комітету. Але адміністративний поділ на-
самперед повинен відповідати господарським інтересам кожного
окремого району і перспективам подальшого економічного розвитку.
На його переконання, через декілька років Дарницький район буде
поділений на два райони. Територія включає зараз Слобідку, Стару
та Нову Дарницю і внаслідок збільшення промислової інфраструк-
тури управління районом буде утрудненим.
Проект нового адміністративного районування було затверд-
жено 29 березня 1936 р. Він передбачав замість існуючих 5-ти
Ленінського, Петровського, Жовтневого, Сталінського та Дарницького
207
З
м
ін
и
в
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ом
у
уст
р
оїК
и
єв
а
у
2
0
–
3
0
-х
р
ок
а
х
Х
Х
ст
.
31 Там само, спр.1368, арк.1-1 зв.
32 Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. –
1935. – №11-12. – П.54. – С.7.
33 ДАК, ф.Р-1, оп.1, спр.8667, арк.1.
районів утворення ще трьох: Молотовського, Кагановицького та
Кіровського.
Серед цих восьми районів тільки Дарницький зберіг своє істо-
ричне ім’я, решта отримали «більшовицькі» назви. Проект вступив у
дію з початку 1937 р.34
Наприкінці 1939 р. нові райони отримали оновлені районні ради
та райвиконкоми. Межі районів дещо змінилися: у 1938 р. ЦВК УРСР
ухвалив створити у Києві 9-й район – Залізничний. У 1917 р. він мав
назву Солом’янського, з 1925 по 1938 називався Сталінським35.
Отже, визначним чинником утворення районів в 20-30-х рр. була
наявність необхідної нормативної кількості членів КПРС для
існування районного комітету. Зрозуміло, що зростання кількості
районів у місті було також пов’язане із постійним розширенням
території, збільшенням чисельності населення, ускладненням
інфраструктури міського господарства.
Загалом же безкінечні перейменування відбивали стан розгубле-
ності радянських владних структур, які – згори донизу – опинилися
на початку 30-х рр. у ситуації політичних банкрутів. Сталін не дові-
ряв керівництву України, вважаючи, що 500 тис. членів КП(б)У
тільки й чекають нагоди, щоб «відкрити фронт проти партії». Чітке
розуміння того, чим це може закінчитися, змушувало місцевих ке-
рівників постійно доводити свою лояльність – хоча б на рівні найме-
нувань районів. Проте реальні життєві проблеми в такий спосіб не
тільки не зникали, але й внаслідок постійних незважених кроків ус-
кладнювалися. Центр відповідав на ці ускладнення новими репре-
сіями й кадровими перестановками, що послаблювало місцеву владу
до такої міри, що вона взагалі втрачала відчуття реальності, ставала
недієздатною.
208
С
в
іт
л
а
н
а
А
р
х
и
п
ов
а
34 Там само, спр.9318, арк.1-1 зв.
35 Вулиці Києва. Довідник. – К., 1995. – С.288.
|