З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Регіональна історія України
Date:	2012
Main Author:	Вирський, Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2012
Subjects:	Мікрорегіональна історія та картографія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71419
record_format	dspace
spelling	Вирський, Д. 2014-12-03T20:41:52Z 2014-12-03T20:41:52Z 2012 З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419 Документ наданий А.Пивоваром. uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Мікрорегіональна історія та картографія З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
spellingShingle	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. Вирський, Д. Мікрорегіональна історія та картографія
title_short	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_full	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_fullStr	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_full_unstemmed	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_sort	з гетьманщини до новоросії: справа із пікінерією на кременчуччині 1764 р.
author	Вирський, Д.
author_facet	Вирський, Д.
topic	Мікрорегіональна історія та картографія
topic_facet	Мікрорегіональна історія та картографія
publishDate	2012
language	Ukrainian
container_title	Регіональна історія України
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
issn	XXXX-0087
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419
citation_txt	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT virsʹkiid zgetʹmanŝinidonovorosííspravaízpíkíneríêûnakremenčuččiní1764r
first_indexed	2025-11-26T01:22:14Z
last_indexed	2025-11-26T01:22:14Z
_version_	1850601863554007040
fulltext	Дмитро Вирський З ГЕТЬМАНЩИНИ ДО НОВОРОСІЇ: СПРАВА ІЗ ПІКІНЕРІЄЮ НА КРЕМЕНЧУЧЧИНІ 1764 р. Утворення Новоросійської губернії 22 березня 1764 р. продо- вжило забарвлені ідеями Просвітництва імперські соціальні та ад- міністративні експерименти російського уряду. Організована як військовий округ, губернія складалася з Нової Сербії, Новосло- бідського козацького поселення, Слов’яносербії, Української лінії, 13 сотень Полтавського та 2 (Кременчуцької і Власівської) Мирго- родського полків, а також Бахмутського повіту. Населення губернії було воєнізованим і приписаним до гусарських і пікінерських пол- ків. На кінець 1765 р. Новоросія складалася з Єлисаветградської провінції (Чорний і Жовтий гусарські полки, Єлисаветградський пікінерський полк і новопоселені слободи розкольників), Катери- нинської провінції (Донецький і Дніпровський пікінерські полки, державні слободи Нові й Малі Водолаги, Українська лінія, що мала 21 слободу однодвірців) і Бахмутського повіту (Бахмутський і Самарський гусарські полки, Луганський пікінерський полк, дер- жавні і поміщицькі села). * * Про те, як відбувалося переведення Кременчука та околиці з Геть- манщини до Новоросії та формувався Дніпровський пікінерний полк, і піде мова у цій статті. Зрештою, вона генетично продовжує тему козаччини на Кременчуччині, досліджену мною у двох виданнях монографії з історії краю до 1764 р.1. Попередньо згадаємо, що специфічний реформістський курс імперської Росії прийнято пов’язувати з іменем Катерини ІІ (1762- 1796). За її правління були реорганізовані російська адміністрація та ціле суспільство, внаслідок чого, зокрема, ліквідовані були й © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 231–239 © Д. Вирський, 2012 * Штаб-квартирою останнього і центром 1-ї роти був Крюків. Назва полку похо- дить від кольору частин уніформи: як і Чорний гусарський та Єлисаветградський пі- кінерський, Жовтий гусарський полк мав білий верхній одяг (кафтани та єпанчі), а нижній одяг (камзол і штани) був жовтого кольору. 1 Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р. – К., 2004. – 436 с.; Його ж. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. – 2- ге вид., випр., доп. – К., 2011. – 681 с. 232 Д м и т р о В и р сь к и й «недогарки» української автономії. Так, уже рік заснування Новоросії, що суттєво обкраювала землі Гетьманщини та Запорозької Січі, став і роком скасування гетьманства в Україні. Ставлення кременчужан до нового урядового проекту – утворення Новоросійської губернії – суттєво різнилося, причому напряму залеж- но від соціального статусу. Міщанські і купецькі кола, ще як з’явилися перші чутки про нову губернію, направили депутатів до С.-Петербурга з проханням про приєднання міста до неї і навіть зорганізували свят- кове гуляння, коли це прохання задовольнили2. 6 вересня 1764 р. Кре- менчук увійшов до складу Новоросійської губернії. Утім, на той час не міщани з купцями, але численні козаки ста- новили основу місцевого суспільства. Останні ж на перспективу по- збавлення традиційного статусу і переведення в пікінери, себто нові поселенські війська, реагували переважно негативно3. На правобе- режній Кременчуччині, у Новослобідському козацькому полку, що перетворювався на Єлисаветградський пікінерський полк з центром у Мішуриному Розі, в 1764 р. відбулися заворушення. На території ж Гетьманщини «головний командир» Новоросійської губернії О.П.Мельгунов вдався до популістських методів агітації, ціл- ком ігноруючи існуючу козацьку адміністрацію. На папері мельгу- новських маніфестів умови пікінерської служби мали певну приваб- ливість, як для козацьких старшин, яких прирівнювали до російських офіцерів, так і для збіднілих козаків і селян. Так, в них обіцялось, що буде «земля всякому от перваго до последняго каждому особо отмеже- вана и в вечно-потомственное владение утверждена. Вся земля раз- деляется на три звания. Первое звание – земля военных людей – никогда никакого платежа не будут давать. Второе звание – госу- дарственных поселян – также каждому особо отделена и вечно во вла- дении утверждена; по прошествии льготных лет платить по числу земли малую подать. Третье звание – помещичья, т.е. владельческая, – также каждому отделена и вечно утверждена; платить противу по- селян в-полы [себто в половину – Д.В.]. Вину и соли вольная продажа. Никто никогда неволею в службу взят не будет. Те, которые в службе находится будут, всегда, когда только захочет, может получить от службы увольнение. Гусарские и пикинерские полки равно старшин- ство с армейскими имеют. С поселян, т.е. с посполитых, никакого де- нежного платежа в казну, кроме что с числа земли по 5 коп. с деся- тины, а более ничего ни с хлеба, ни с волов никогда не будет требовано; оные жители будут слыть государственными поселянами и никогда никому во владение отданы не будут. Кто из пустых земель населит людьми, тому та земля вечно утверждается. Кто порожнюю 2 Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т.16 (1762- 1765 гг.). – С.894-895. 3 Полное собрание законов Российской империи. – Т.16. – С.803. 233 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . землю засеет лесом и окопает рвом, такая часть земли, как бы велика ни была, отдается тому в вечное владение. Кто навербует в службу в гусарский или пикинерский полк, те получат за то чины, а именно набирать за чины: за майорский 300 чел., за капитанский – 150, по- ручичий – 80, прапорщичий – 60, вахмистра – 30, а если на поселе- ние, то поселян вдвое больше числом противу военных считать. Земля, определенная каждому рядовому пикинеру и поселянину – 30 дес. Военнослужащие по отставке от службы по свою смерть, также и по смерти их оставшияся жены и дети пользуются теми же преи- муществами, равно как и в службе состояли, т.е. с данной им земли никогда никаких податей в казну брано не будет»4. Як побачимо нижче, обіцянки, зокрема про добровільність служби та вільний вихід з пікінерії, так і залишились на папері. Та попри такі обіцянки-«цяцянки» набір пікінерів йшов туго5. Мельгунову ж був потрібний швидкий успіх. Адже запланований вербунок в 3 пікінерських полки мав дати 15 468 осіб6. Відтак, вже не церемонячись, сотенні округи Полтавського і Миргородського полків одна за одною, без жодних на те підстав, оголошувались при- єднаними до нової губернії і пікінерії …за добровільної згоди насе- лення. Історія приєднання Кременчуцької і Власівської сотень Мирго- родського полку до Новоросії, за викладом історика Д.Міллера7, з точки зору місцевих козаків, виглядала таким чином. У 1764 р., в часи заснування нової губернії, козаки кременчуцької сотні Максим Некраса, Сила Іванов і Іван Пишний скаржились тогочасному своєму полковнику Федору Остроградському в Миргород: «сего Августа 16 сотник Кременчугский Яков Гаврилов8 призвал нас и многое число товарищей наших козаков в собственный свой дом, в котором был с ним только зостаючий от его высокопревосходительства генерал-по- ручика Мельгунова капитан Данило Иванов, уговаривал нас, чтоб мы все обще 4 Цит. за: Миллер Д. Пикинерия // Киевская старина. – 1899. – №12. – С.308-309. Про резонансність цього маніфесту О.Мельгунова говорить те, що його цілком вне- сено і до такої тогочасної української історіографічної пам’ятки як «Короткий опис Малоросії» (у списку Федора Маньківського з 1776 р.), див.: Короткий опис Мало- росії (1340-1776). – К., 2012. – С.162-163. 5 Справу з 1764 р. про запис козаків і посполитих до Дніпровського пікінерного полку див.: ЦДІАУК, ф.51, оп.3, т.11, спр.18492 (97 арк.). 6 Миллер Д. Вказ. праця. – С.303. 7 Там само. – С.315-320. 8 Гаврилов Яків Федорович (1722 або 1725 – 1778) – син кременчуцького сотника, значковий товариш Миргородського полку (1747), сотник кременчуцький (1748- 1764), ротмістр Дніпровського пікінерного полку (1764-1767), майор (секунд-майор?) (1768), прем’єр-майор (1771-1772), підполковник Єлізаветградського пікінерного полку (1773-1778). 234 Д м и т р о В и р сь к и й из-под малороссийской команды удалились, а подписались бы под некоторым письменным обовязательством со всею сотнею Кременчугскою и грунтами и угодьями под ведение Новороссийской губернии, обнадеживая, яко всякому, в прибавок к имеющимся в нашем теперешнем владении грунтам, по многому числу за р. Днепром находящейся земли отведено будет к вечному владению, по- чему мы и купно до 60 сотнян говорили ему: ежели имеется о заверстании нас под Новороссийскую губернию Высочайший Е[я]. И[мператоского]. В[еличе- ства]. указ, то просим нам с товарищи всей сотни козакам и прочим жите- лям оный объявить. Напротив чего сотник сказал: ‘только де подпишется, желаете ли быть под Новороссийской губернией, то и указ ваш объявлен будет’. После чего как от нас с товарищи с многократным подтверждением объявлено было ему, сотнику, сие, что мы, будучи природные малороссияне, ни в каково другое называние от своей воли приступить не желаем, то помяну- тый капитан Иванов сказал ему, сотнику: ‘поэтому де ты, Яков Федоров, остался’, напротив которой капитана речи и он, сотник, сказал: ‘я де и сам теперича, как вижу, проиграл’, и затем сотник велел нам всем с товарищи из дому своего отходить. Будучи ж он, сотник Гаврилов, пред тем от 15 августа подписан с обовязательством быть под владением Новороссийской губернии и определен уже в пикинерский полк ротмистром, всепрележнейшим стара- тельством своим приохотил подписаться и кременчугских старшин: атамана сотеннаго Оболонского9, асаула Собецкаго10, хорунжаго Горе- славца11, писаря Семенова12, атамана походнаго Велшаного13 да канцеля- риста Очередка14 и бывших атамана походного Яковлева15, хорунжого 9 Оболонський Опанас – кременчуцький сотенний отаман (1757, 1763-1764). Не виключено, що він міг бути родичем відомого генерального бунчужного Дем’яна Ва- сильовича Оболонського (мав великі маєтності в Горошині на Сулі). У пікінерах Опа- нас Оболонський став поручиком (згадка з 22.ІІІ.1767 р.). За ревізією 1783 р. згада- ний як ротмістр та власник 32 душ підданих у Кременчуцькій окрузі. Його сином був Артем Оболонський – корнет і смотритель державних поселень Кременчуцької округи (1777-1778), поручик (1786) і капітан (1795). 10 Собецький Василь Захарович (1712 – після 1767) – кременчуцький сотенний осавул (1764), прапорщик (1767). 1780-1783 рр. у Кременчуці згадується ще вій- ськовий товариш Максим Собецький, отже хтось із цього старшинського роду ли- шився під урядом Гетьманщини. 1791-1793 і 1795 рр. як засідатель кременчуцького уєздного суду згадується капітан Євстафій Собецький. 11 Гориславець Семен – кременчуцький сотенний хорунжий (1762-1764). 12 Семенов Андрій – кременчуцький сотенний писар (1764). 13 Вільшаний (Ольшаний, Ольшанський) Лук’ян – кременчуцький походний ота- ман (1764), прапорщик (1767). 14 Очередко (Очередько) Василь – кременчуцький сотенний канцелярист (1763-1764). 15 Яковлєв Андрій – кременчуцький сотенний осавул (1757), сотенний походний отаман (перед 1764), прапорщик (1767). 235 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . Терентиева16 с сыном его Петром17 да козаков 9 чел., а прочие кременчугские сотняне, в том числе и мы, что на подговор его, сотника, не склонялись, то он, сотник, злясь и всеудобовозможными мерами стараясь, как бы сделанное им о бытии сотнянам кременчугским под объявленною губерниею обовязатель- ство привести в безпорочное исполенение, умыслили козакам кременчугским, равно и нам, запретить в базарных коморах и вдомах никаким промыслом не торговать и прочим утеснять, склоняя к подпису, а сверх того в таково, по- читать всех, кременчугских сотнян в замешательство привел, что в ныне- шнее самонужнейшее ко упрятанию хлеба время принуждены лишится и по разным от домов своих местам скрываться, и когда мы, нижайшие, такожде и еще 5 сотнян, не хотячи по голословному сотника обнадеживанию присту- пать и подписываться не пожелали, желая по жизнь нашу быть в малоросий- ской команде в отправлении по званиям нашим козачей службы, как и предки наши знайдовались, то он, сотник, усмотря крайнее наше нежелание и не до- пуская по команде нашей за то к жалобе, помянутых козаков данными на про- сьбу его, сотника, Ямбургскаго полка карабинерами в страх другим аресто- вать, посадив под великороссийский Ямбургскаго полку караул; мы же, ныжайшие, всилу ночью тайным образом з местечка убегли». Як зауважує Міллер, у кременчуцького сотника знайшлися насліду- вачі. У Власівці два значкових товариша, Семен і Олександр Устимо- вичі, стали збирати в козаків підписи під проханням про бажання бути під Новоросійською губернією, а в с.Рублівці знайшовся такий самий «доброхот» в особі якогось Задорожного (напевно, мова йде про Мусія За- дорожного, місцевого значкового товариша, що був у конфлікті із вла- сівським сотником18). Знайшлися охочі до пікінерської служби й в Ке- леберді і теж подали прохання про приєднання до нової губернії19. Для 16 Терентієв Андрій – кременчуцький сотенний хорунжий (після 1752 – перед 1762), поручик (1767). 17 Терентієв Петро – вахмістр (1767). Вдова «прапорщика» Марія Терентієва, яка мешкає в Кременчуці, згадується 1789 і 1792 рр. 18 Див. справу від 16.І-7.VII.1764 р. про скаргу виборного козака Власівської сотні Павла Шарка і значкового товариша Мойсея Задорожного на власівського сотника Про- копа Майбороду за привласнення їх ґрунтів, див.: ЦДІАУК, ф.51, оп.1, спр.2665. Окрему скаргу М.Задорожного від 13.І-VI.1764 р., див.: Там само, спр.2676. До речі, М.Задорож- ний згодом, напевно, змінив своє відношення до пікінерії, бо у справі 1770-1772 рр. фі- гурує як значковий товариш Миргородського полку, див.: ЦДІАУК, ф.131, оп.30, спр.290. 19 12.ХІ.1768 р. датований рапорт про спільний розгляд Новоросійською губернською канцелярією та Малоросійською Колегією питання щодо прохання-чолобиття старшин Келебердянської сотні про приписання їх під юрисдикцію Новоросійської губернії, див.: Лебедев А. Рукописи Церковно-археологического музея Императорской Киевской ду- ховной академии. – Т.1. – Саратов, 1916. – С.209. Потоцька сотня, яка зрештою лишилася під юрисдикцією Гетьманщини, також небезпечно наблизилася до переведення у пікі- нери. Справа у тому, що її сотник Ілля Шутенко особисто вступив на пікінерську службу і вернувся на становище сотника лише 1765 р., див.: ЦДІАУК, ф.102, оп.3, спр.58. 236 Д м и т р о В и р сь к и й Мельгунова цього було досить, аби оголосити Кременчуцьку і Власівську сотні відписаними від Гетьманщини і прийнятими під його команду. «Об’ява» ця викликала серед кременчужан сильні протести. Стой- чик* кременчуцької сотенної канцелярії Лашко подався до Остро- градського із скаргою на Гаврилова за неправильний його запис в пі- кінери і заявив: «призвал мене сотник и спросил: куда де хочеш записаться, не объявляя, в какую службу; то я по простоте, не ведая его намерения, сказал: ‘куда козаки, туда и я’, а потом Гаврилов, как слышно стороною, вписал мене в пикинеры». Лашко ходив до сотника й просив не вписувати його в пікінер- ський список, але сотник на те його прохання нічого не «об’явив». Від- так, висловлював свою волю козак, «а понеже как предки мои козачо служили, так и я, нижайший, с потомством своим козачо служить желаю, в помянутую ж пикинерскую службу вовся как наперед не желал, так и ныне не желаю». Слідом за Лашком в полкову канцелярію з’явилося ще 60 козаків з Кременчука із скаргою на Гаврилова за те, що він неправильно по- казав їх бажаючими бути під Новоросійською губернією, про що вони, прохачі, ні словесно, ані письмово ніде не оголошували, а на- впаки, бажають, за прикладом предків, залишатися в малоросійській службі. Гаврилов, за їх словами, «желая их к своему хотению привесть, ласкает козаков, находящихся в командирациях, сменою и другими подобными ласкательствами, а прочих, не склоняющихся на ласкательство, устрашает разными способами: так од- нажды, будучи в сотенной канцелярии, он убеждал некоторых и для наивящ- шаго их устрашения держал под караулом находящегося в Кременчуге Ям- бургского карабинернаго полка, причем, созвавши плотников с топорами, приказал делать на несогласных колодки. Некоторых из челобитчиков Гав- рилов теснит необыкновенными постоями, каких прежде даже при больших наездах не бывало; берет подводы ‘с немалым против прежняго отягощением’ и по просьбам об отлучке из Кременчуга по крайним нуждам не выдает пас- портов, объявляя, что если просящий в его угоду подпишется на пикинерском списке, то и паспорт ему дан будет, а нежелающих устрашает высылкой с нынешних предковских грунтов и жилей во внутрь Малыя России и чинит утеснение в забранье с поля хлеба». «И по таким устрашениям, – писали чолобитники, – и в домы нам без командира явится опасно, ибо если коман- дира нам определено не будет, он крайне нас разорить может». Сотняни закінчували свою чолобитну проханням про те, щоб ли- шили їх як і доти в козацькій службі та призначили їм нового сот- ника. Слідом за цією чолобитною надійшло й прохання ще від 39 кре- менчуцьких сотнян уже на ім’я гетьмана в Генеральну військову * Стойчики – нарочні козаки, які зі своїми кіньми утримувалися при канцеляріях Гетьманщини для потреб поштової служби. 237 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . канцелярію. У ньому козаки скаржилися, що Гаврилов примушує їх силою до пікінерської служби и утискує багатьох з них під караулом, так що вони змушені покинути свої домівки, жінок та дітей і хова- тись; якщо і далі їм не буде від гетьмана захисту, то вони, чолобит- ники, змушені будуть рятуватись від Гаврилова втечею. І так як за призначенням Гаврилова в ротмістри їм неможливо залишатись без командира, то просять призначити їм сотником старшину з Пол- тавського полку – військового канцеляриста Григорія Бужинського20. Утім, незважаючи на протести кременчуцьких сотнян, гору взяли не вони, а Гаврилов. 6 вересня 1764 р. імператриці доповіли наступне прохання від старшин Кременчуцької та Власівської сотень: «Мы, нижеподписавшиеся малороссийских сотенных местечек старшины, выборные козаки и владельцы в тех местечках с нашими поддаными и с желаю- щими жителями, твердо будучи уверены, что В. И. В. из матерняго милосердия всех своих верноподданых всякого звания людей в лучшее состояние и благопо- лучную жизнь приводить за весьма себе угодное монаршеское удовольствие по- ставляя и в том неутомимый труд всемилостивейше соизволите брать; взирая на то, мы, верноподданые рабы В. И. В., дерзаем испросить такого же матер- ного призрения, чтоб нас целыми нижеозначеными местечками к Новороссий- ской губернии, оставя нас при прежних наших землях и угодьях, под единое право и команду соединить, чрез что совершенно мы уповаем в лучшее состояние нашу жизнь привести, и полезнее нынешнего В. И. В. и отечеству сделаться. Всеми- лостивейшая Государыня, мы, верноподанные В. И. В. рабы, всеподданейше про- сим о сем нашем прошении Высоч. милосердие и указ учинить». Як уже повідомлялось вище, така «милість» була дана. Був підписа- ний і указ, отриманий в гетьманському Глухові 4 жовтня, яким наказу- валося віддати Кременчук і Власівку з мешканцями (5 112 чол.21), зем- лями і маєтностями, за їх бажанням, під оруду Новоросійської губернії. Кременчук ставав ротним містом (9-ї роти) Дніпровського пікі- нерського полку22. Шефами цього полку вважались Новоросійські 20 Бужинський Григорій Григорович (1739 – ?) – службу розпочав 1.І.1755 р. при Полтавській полковій канцелярії, з 1759 р. – військовий канцелярист, з 1764 – вій- ськовий товариш (1769 р. направлений у військовий похід), див.: Кривошея В.В. Кри- вошея І.І. Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009. – С.49. 21 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851. – С.38. 22 Дніпровський пікінерний полк складався з таких рот: 1) Старосанжарська; 2) Но- восанжарська; 3) Білицька; 4) Кобеляцька; 5) Сокольська; 6) Кишенська (Кишень- ківська); 7) Переволочанська; 8) Келебердянська; 9) Кременчуцька; 10) Власівська. Землі полку стали основою для виокремлення Кременчуцького повіту. На 1772 р. у полку лічилося 1 368 військовослужбовців; членів їх родин і приписних – 24 166 осіб (11 712 чол. та 12 454 жін.); державних поселян на полковій території – 9 687 осіб (4 832 чол. та 4 855 жін.). Разом «у відомстві» полку – 35 221 осіб (17 912 чол. та 17 309 жін.), див.: ІР НБУВ, ф.V, спр.265, арк.106. На 1782 р. на території полку мешкало 24 341 осіб чоловічої статі (кількість мешканців полку за поселеннями див. Додаток). губернатори, а першим полковником став Микола Одобаш. Проте- сти ж гетьманського уряду, який доживав останні дні, були проігно- ровані. У 1775 р. до Новоросії приєднали й Потоцьку та Омельницьку сотні Миргородського полку23. Згодом, уся скандальна історія з пікінерією потрапить і на сто- рінки славнозвісної «Історії Русів»24, історико-політичного трактату- памфлету невідомого автора, де буде описана в гротескно-іронічному тоні25. Це текст зайвий раз засвідчив ворожість українців до ім- перських реформ коштом автономії України. Для кременчужан же історія із пікінерією стала свідченням втрати козаками провідної ролі в історії краю, своєрідної соціальної трансформації локального масштабу, коли змінюються «пани», за- бувається і переписується-коригується історія, а також пропону- ється будувати нові стосунки «з чистого листа». І як завжди за «доби змін» – «кто-то здесь, чего-то, где-то выгадал, ну а кто-то, что-то про- гадал». Для кременчужан же історія із пікінерією стала свідченням втрати козаками провідної ролі в історії краю, своєрідної соціаль- ної трансформації локального масштабу, коли змінюються «пани», забувається і переписується-коригується історія, а також пропону- ється будувати нові стосунки «з чистого листа». І як завжди за «доби змін» – «кто-то здесь, чего-то, где-то выгадал, ну а кто-то, что-то прогадал». 238 Д м и т р о В и р сь к и й 23 Здається, тоді їх перепідпорядкували Полтавському козацькому полку, адже територія сотень не увійшла до складу Кременчуцького повіту (принаймні ревізія 1782 р. про них не згадує), а 1785 р. Катеринославський магістрат переслав до Кре- менчуцького магістрату указ Сенату «про залишення частини Полтавського полку сотень Омельницької та Потоцької на малоросійських правах судочинства та рі- шення справ», див.: ЦДІАУК, ф.955, оп.2, т.І, спр.3978. Слід також зауважити, що практично відразу після переходу Кременчуцької сотні у пікінерію розгорівся її «прикордонний» конфлікт із Омельницькою сотнею, що лишилася за Гетьманщи- ною. 1766 р. кременчужани скаржилися, що «обивателями Омельницького округу» кременчуцькі землі «прихвачені», а також прибрані відповідні граничні знаки, див.: ЦДІАУК, ф.102, оп.3, спр.61. Клопоти з новим кордоном отримав і Пивогірський (Пивогородиський) монастир, що мав маєтності у Власівській сотні (центральний уряд монастиря лишився у Городищі-Градизьку під юрисдикцією Миргородського полку). 24 Причому то не єдина українська «історіографічна реакція» на цю справу. Так, до однієї рукописної збірки 1780-х рр. включені й тексти указів Катерини ІІ про вклю- чення міста Кременчука до Новоросії та про врегулювання кордонів між Малоро- сією та Новоросією, див.: ІР НБУВ. – 451/689с (Збірник з зібрань Софійського со- бору). 25 История русов. – К., 1991 (препринт 1846). – С.252-254. Додаток* Відомості про населення військових поселень Дніпровського пікінерського полку на листопад 1782 року РДАДА, ф.16, оп.1, спр.796, ч.7, арк.105-107. 239 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . звание полков в воинских селениях принадлежащих к тем полкам во оных сколько мужеска полу душ десятин земли Д н еп р ов ск ог о п и к и н ер н ог о си и се ле ни я ко м пл ек ту ю т он ой по лк . Келеберде 543 за не оп ис ан ие м пр ин ад ле ж ащ ей к се му по лк у зе мл и не из ве ст но Солошине 176 Новых Сенжарах 3880 Беликах 3437 Кобыляке и в Горишних млинах 3515 Старых Сенжарах 2680 Кременчуге 282 Богомоловке 373 Кохновке 486 Пещаном 423 Власовке 248 Недогарках и Бугачевке 437 Рублевке 531 Пришибе с хуторами 1790 Кахновке 348 Переволочне 328 Горбаневке 31 Кишенке 1008 Лучках 201 Ханделеевке 206 Соколке 2353 Комаровке 632 Лисовке 133 ИТОГО 24 341 * Документ наданий А.Пивоваром.

З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.

Institution

Similar Items