З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.

Документ наданий А.Пивоваром.

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2012
Main Author:	Вирський, Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2012
Series:	Регіональна історія України
Subjects:	Мікрорегіональна історія та картографія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71419
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-714192025-02-09T12:56:44Z З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. Вирський, Д. Мікрорегіональна історія та картографія Документ наданий А.Пивоваром. 2012 Article З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419 uk Регіональна історія України application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Мікрорегіональна історія та картографія Мікрорегіональна історія та картографія
spellingShingle	Мікрорегіональна історія та картографія Мікрорегіональна історія та картографія Вирський, Д. З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. Регіональна історія України
description	Документ наданий А.Пивоваром.
format	Article
author	Вирський, Д.
author_facet	Вирський, Д.
author_sort	Вирський, Д.
title	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_short	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_full	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_fullStr	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_full_unstemmed	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.
title_sort	з гетьманщини до новоросії: справа із пікінерією на кременчуччині 1764 р.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Мікрорегіональна історія та картографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71419
citation_txt	З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р. / Д. Вирський // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 231-239. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT virsʹkijd zgetʹmanŝinidonovorosííspravaízpíkíneríêûnakremenčuččiní1764r
first_indexed	2025-11-26T01:22:14Z
last_indexed	2025-11-26T01:22:14Z
_version_	1849814043406106624
fulltext	Дмитро Вирський З ГЕТЬМАНЩИНИ ДО НОВОРОСІЇ: СПРАВА ІЗ ПІКІНЕРІЄЮ НА КРЕМЕНЧУЧЧИНІ 1764 р. Утворення Новоросійської губернії 22 березня 1764 р. продо- вжило забарвлені ідеями Просвітництва імперські соціальні та ад- міністративні експерименти російського уряду. Організована як військовий округ, губернія складалася з Нової Сербії, Новосло- бідського козацького поселення, Слов’яносербії, Української лінії, 13 сотень Полтавського та 2 (Кременчуцької і Власівської) Мирго- родського полків, а також Бахмутського повіту. Населення губернії було воєнізованим і приписаним до гусарських і пікінерських пол- ків. На кінець 1765 р. Новоросія складалася з Єлисаветградської провінції (Чорний і Жовтий гусарські полки, Єлисаветградський пікінерський полк і новопоселені слободи розкольників), Катери- нинської провінції (Донецький і Дніпровський пікінерські полки, державні слободи Нові й Малі Водолаги, Українська лінія, що мала 21 слободу однодвірців) і Бахмутського повіту (Бахмутський і Самарський гусарські полки, Луганський пікінерський полк, дер- жавні і поміщицькі села). * * Про те, як відбувалося переведення Кременчука та околиці з Геть- манщини до Новоросії та формувався Дніпровський пікінерний полк, і піде мова у цій статті. Зрештою, вона генетично продовжує тему козаччини на Кременчуччині, досліджену мною у двох виданнях монографії з історії краю до 1764 р.1. Попередньо згадаємо, що специфічний реформістський курс імперської Росії прийнято пов’язувати з іменем Катерини ІІ (1762- 1796). За її правління були реорганізовані російська адміністрація та ціле суспільство, внаслідок чого, зокрема, ліквідовані були й © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 231–239 © Д. Вирський, 2012 * Штаб-квартирою останнього і центром 1-ї роти був Крюків. Назва полку похо- дить від кольору частин уніформи: як і Чорний гусарський та Єлисаветградський пі- кінерський, Жовтий гусарський полк мав білий верхній одяг (кафтани та єпанчі), а нижній одяг (камзол і штани) був жовтого кольору. 1 Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р. – К., 2004. – 436 с.; Його ж. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. – 2- ге вид., випр., доп. – К., 2011. – 681 с. 232 Д м и т р о В и р сь к и й «недогарки» української автономії. Так, уже рік заснування Новоросії, що суттєво обкраювала землі Гетьманщини та Запорозької Січі, став і роком скасування гетьманства в Україні. Ставлення кременчужан до нового урядового проекту – утворення Новоросійської губернії – суттєво різнилося, причому напряму залеж- но від соціального статусу. Міщанські і купецькі кола, ще як з’явилися перші чутки про нову губернію, направили депутатів до С.-Петербурга з проханням про приєднання міста до неї і навіть зорганізували свят- кове гуляння, коли це прохання задовольнили2. 6 вересня 1764 р. Кре- менчук увійшов до складу Новоросійської губернії. Утім, на той час не міщани з купцями, але численні козаки ста- новили основу місцевого суспільства. Останні ж на перспективу по- збавлення традиційного статусу і переведення в пікінери, себто нові поселенські війська, реагували переважно негативно3. На правобе- режній Кременчуччині, у Новослобідському козацькому полку, що перетворювався на Єлисаветградський пікінерський полк з центром у Мішуриному Розі, в 1764 р. відбулися заворушення. На території ж Гетьманщини «головний командир» Новоросійської губернії О.П.Мельгунов вдався до популістських методів агітації, ціл- ком ігноруючи існуючу козацьку адміністрацію. На папері мельгу- новських маніфестів умови пікінерської служби мали певну приваб- ливість, як для козацьких старшин, яких прирівнювали до російських офіцерів, так і для збіднілих козаків і селян. Так, в них обіцялось, що буде «земля всякому от перваго до последняго каждому особо отмеже- вана и в вечно-потомственное владение утверждена. Вся земля раз- деляется на три звания. Первое звание – земля военных людей – никогда никакого платежа не будут давать. Второе звание – госу- дарственных поселян – также каждому особо отделена и вечно во вла- дении утверждена; по прошествии льготных лет платить по числу земли малую подать. Третье звание – помещичья, т.е. владельческая, – также каждому отделена и вечно утверждена; платить противу по- селян в-полы [себто в половину – Д.В.]. Вину и соли вольная продажа. Никто никогда неволею в службу взят не будет. Те, которые в службе находится будут, всегда, когда только захочет, может получить от службы увольнение. Гусарские и пикинерские полки равно старшин- ство с армейскими имеют. С поселян, т.е. с посполитых, никакого де- нежного платежа в казну, кроме что с числа земли по 5 коп. с деся- тины, а более ничего ни с хлеба, ни с волов никогда не будет требовано; оные жители будут слыть государственными поселянами и никогда никому во владение отданы не будут. Кто из пустых земель населит людьми, тому та земля вечно утверждается. Кто порожнюю 2 Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т.16 (1762- 1765 гг.). – С.894-895. 3 Полное собрание законов Российской империи. – Т.16. – С.803. 233 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . землю засеет лесом и окопает рвом, такая часть земли, как бы велика ни была, отдается тому в вечное владение. Кто навербует в службу в гусарский или пикинерский полк, те получат за то чины, а именно набирать за чины: за майорский 300 чел., за капитанский – 150, по- ручичий – 80, прапорщичий – 60, вахмистра – 30, а если на поселе- ние, то поселян вдвое больше числом противу военных считать. Земля, определенная каждому рядовому пикинеру и поселянину – 30 дес. Военнослужащие по отставке от службы по свою смерть, также и по смерти их оставшияся жены и дети пользуются теми же преи- муществами, равно как и в службе состояли, т.е. с данной им земли никогда никаких податей в казну брано не будет»4. Як побачимо нижче, обіцянки, зокрема про добровільність служби та вільний вихід з пікінерії, так і залишились на папері. Та попри такі обіцянки-«цяцянки» набір пікінерів йшов туго5. Мельгунову ж був потрібний швидкий успіх. Адже запланований вербунок в 3 пікінерських полки мав дати 15 468 осіб6. Відтак, вже не церемонячись, сотенні округи Полтавського і Миргородського полків одна за одною, без жодних на те підстав, оголошувались при- єднаними до нової губернії і пікінерії …за добровільної згоди насе- лення. Історія приєднання Кременчуцької і Власівської сотень Мирго- родського полку до Новоросії, за викладом історика Д.Міллера7, з точки зору місцевих козаків, виглядала таким чином. У 1764 р., в часи заснування нової губернії, козаки кременчуцької сотні Максим Некраса, Сила Іванов і Іван Пишний скаржились тогочасному своєму полковнику Федору Остроградському в Миргород: «сего Августа 16 сотник Кременчугский Яков Гаврилов8 призвал нас и многое число товарищей наших козаков в собственный свой дом, в котором был с ним только зостаючий от его высокопревосходительства генерал-по- ручика Мельгунова капитан Данило Иванов, уговаривал нас, чтоб мы все обще 4 Цит. за: Миллер Д. Пикинерия // Киевская старина. – 1899. – №12. – С.308-309. Про резонансність цього маніфесту О.Мельгунова говорить те, що його цілком вне- сено і до такої тогочасної української історіографічної пам’ятки як «Короткий опис Малоросії» (у списку Федора Маньківського з 1776 р.), див.: Короткий опис Мало- росії (1340-1776). – К., 2012. – С.162-163. 5 Справу з 1764 р. про запис козаків і посполитих до Дніпровського пікінерного полку див.: ЦДІАУК, ф.51, оп.3, т.11, спр.18492 (97 арк.). 6 Миллер Д. Вказ. праця. – С.303. 7 Там само. – С.315-320. 8 Гаврилов Яків Федорович (1722 або 1725 – 1778) – син кременчуцького сотника, значковий товариш Миргородського полку (1747), сотник кременчуцький (1748- 1764), ротмістр Дніпровського пікінерного полку (1764-1767), майор (секунд-майор?) (1768), прем’єр-майор (1771-1772), підполковник Єлізаветградського пікінерного полку (1773-1778). 234 Д м и т р о В и р сь к и й из-под малороссийской команды удалились, а подписались бы под некоторым письменным обовязательством со всею сотнею Кременчугскою и грунтами и угодьями под ведение Новороссийской губернии, обнадеживая, яко всякому, в прибавок к имеющимся в нашем теперешнем владении грунтам, по многому числу за р. Днепром находящейся земли отведено будет к вечному владению, по- чему мы и купно до 60 сотнян говорили ему: ежели имеется о заверстании нас под Новороссийскую губернию Высочайший Е[я]. И[мператоского]. В[еличе- ства]. указ, то просим нам с товарищи всей сотни козакам и прочим жите- лям оный объявить. Напротив чего сотник сказал: ‘только де подпишется, желаете ли быть под Новороссийской губернией, то и указ ваш объявлен будет’. После чего как от нас с товарищи с многократным подтверждением объявлено было ему, сотнику, сие, что мы, будучи природные малороссияне, ни в каково другое называние от своей воли приступить не желаем, то помяну- тый капитан Иванов сказал ему, сотнику: ‘поэтому де ты, Яков Федоров, остался’, напротив которой капитана речи и он, сотник, сказал: ‘я де и сам теперича, как вижу, проиграл’, и затем сотник велел нам всем с товарищи из дому своего отходить. Будучи ж он, сотник Гаврилов, пред тем от 15 августа подписан с обовязательством быть под владением Новороссийской губернии и определен уже в пикинерский полк ротмистром, всепрележнейшим стара- тельством своим приохотил подписаться и кременчугских старшин: атамана сотеннаго Оболонского9, асаула Собецкаго10, хорунжаго Горе- славца11, писаря Семенова12, атамана походнаго Велшаного13 да канцеля- риста Очередка14 и бывших атамана походного Яковлева15, хорунжого 9 Оболонський Опанас – кременчуцький сотенний отаман (1757, 1763-1764). Не виключено, що він міг бути родичем відомого генерального бунчужного Дем’яна Ва- сильовича Оболонського (мав великі маєтності в Горошині на Сулі). У пікінерах Опа- нас Оболонський став поручиком (згадка з 22.ІІІ.1767 р.). За ревізією 1783 р. згада- ний як ротмістр та власник 32 душ підданих у Кременчуцькій окрузі. Його сином був Артем Оболонський – корнет і смотритель державних поселень Кременчуцької округи (1777-1778), поручик (1786) і капітан (1795). 10 Собецький Василь Захарович (1712 – після 1767) – кременчуцький сотенний осавул (1764), прапорщик (1767). 1780-1783 рр. у Кременчуці згадується ще вій- ськовий товариш Максим Собецький, отже хтось із цього старшинського роду ли- шився під урядом Гетьманщини. 1791-1793 і 1795 рр. як засідатель кременчуцького уєздного суду згадується капітан Євстафій Собецький. 11 Гориславець Семен – кременчуцький сотенний хорунжий (1762-1764). 12 Семенов Андрій – кременчуцький сотенний писар (1764). 13 Вільшаний (Ольшаний, Ольшанський) Лук’ян – кременчуцький походний ота- ман (1764), прапорщик (1767). 14 Очередко (Очередько) Василь – кременчуцький сотенний канцелярист (1763-1764). 15 Яковлєв Андрій – кременчуцький сотенний осавул (1757), сотенний походний отаман (перед 1764), прапорщик (1767). 235 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . Терентиева16 с сыном его Петром17 да козаков 9 чел., а прочие кременчугские сотняне, в том числе и мы, что на подговор его, сотника, не склонялись, то он, сотник, злясь и всеудобовозможными мерами стараясь, как бы сделанное им о бытии сотнянам кременчугским под объявленною губерниею обовязатель- ство привести в безпорочное исполенение, умыслили козакам кременчугским, равно и нам, запретить в базарных коморах и вдомах никаким промыслом не торговать и прочим утеснять, склоняя к подпису, а сверх того в таково, по- читать всех, кременчугских сотнян в замешательство привел, что в ныне- шнее самонужнейшее ко упрятанию хлеба время принуждены лишится и по разным от домов своих местам скрываться, и когда мы, нижайшие, такожде и еще 5 сотнян, не хотячи по голословному сотника обнадеживанию присту- пать и подписываться не пожелали, желая по жизнь нашу быть в малоросий- ской команде в отправлении по званиям нашим козачей службы, как и предки наши знайдовались, то он, сотник, усмотря крайнее наше нежелание и не до- пуская по команде нашей за то к жалобе, помянутых козаков данными на про- сьбу его, сотника, Ямбургскаго полка карабинерами в страх другим аресто- вать, посадив под великороссийский Ямбургскаго полку караул; мы же, ныжайшие, всилу ночью тайным образом з местечка убегли». Як зауважує Міллер, у кременчуцького сотника знайшлися насліду- вачі. У Власівці два значкових товариша, Семен і Олександр Устимо- вичі, стали збирати в козаків підписи під проханням про бажання бути під Новоросійською губернією, а в с.Рублівці знайшовся такий самий «доброхот» в особі якогось Задорожного (напевно, мова йде про Мусія За- дорожного, місцевого значкового товариша, що був у конфлікті із вла- сівським сотником18). Знайшлися охочі до пікінерської служби й в Ке- леберді і теж подали прохання про приєднання до нової губернії19. Для 16 Терентієв Андрій – кременчуцький сотенний хорунжий (після 1752 – перед 1762), поручик (1767). 17 Терентієв Петро – вахмістр (1767). Вдова «прапорщика» Марія Терентієва, яка мешкає в Кременчуці, згадується 1789 і 1792 рр. 18 Див. справу від 16.І-7.VII.1764 р. про скаргу виборного козака Власівської сотні Павла Шарка і значкового товариша Мойсея Задорожного на власівського сотника Про- копа Майбороду за привласнення їх ґрунтів, див.: ЦДІАУК, ф.51, оп.1, спр.2665. Окрему скаргу М.Задорожного від 13.І-VI.1764 р., див.: Там само, спр.2676. До речі, М.Задорож- ний згодом, напевно, змінив своє відношення до пікінерії, бо у справі 1770-1772 рр. фі- гурує як значковий товариш Миргородського полку, див.: ЦДІАУК, ф.131, оп.30, спр.290. 19 12.ХІ.1768 р. датований рапорт про спільний розгляд Новоросійською губернською канцелярією та Малоросійською Колегією питання щодо прохання-чолобиття старшин Келебердянської сотні про приписання їх під юрисдикцію Новоросійської губернії, див.: Лебедев А. Рукописи Церковно-археологического музея Императорской Киевской ду- ховной академии. – Т.1. – Саратов, 1916. – С.209. Потоцька сотня, яка зрештою лишилася під юрисдикцією Гетьманщини, також небезпечно наблизилася до переведення у пікі- нери. Справа у тому, що її сотник Ілля Шутенко особисто вступив на пікінерську службу і вернувся на становище сотника лише 1765 р., див.: ЦДІАУК, ф.102, оп.3, спр.58. 236 Д м и т р о В и р сь к и й Мельгунова цього було досить, аби оголосити Кременчуцьку і Власівську сотні відписаними від Гетьманщини і прийнятими під його команду. «Об’ява» ця викликала серед кременчужан сильні протести. Стой- чик* кременчуцької сотенної канцелярії Лашко подався до Остро- градського із скаргою на Гаврилова за неправильний його запис в пі- кінери і заявив: «призвал мене сотник и спросил: куда де хочеш записаться, не объявляя, в какую службу; то я по простоте, не ведая его намерения, сказал: ‘куда козаки, туда и я’, а потом Гаврилов, как слышно стороною, вписал мене в пикинеры». Лашко ходив до сотника й просив не вписувати його в пікінер- ський список, але сотник на те його прохання нічого не «об’явив». Від- так, висловлював свою волю козак, «а понеже как предки мои козачо служили, так и я, нижайший, с потомством своим козачо служить желаю, в помянутую ж пикинерскую службу вовся как наперед не желал, так и ныне не желаю». Слідом за Лашком в полкову канцелярію з’явилося ще 60 козаків з Кременчука із скаргою на Гаврилова за те, що він неправильно по- казав їх бажаючими бути під Новоросійською губернією, про що вони, прохачі, ні словесно, ані письмово ніде не оголошували, а на- впаки, бажають, за прикладом предків, залишатися в малоросійській службі. Гаврилов, за їх словами, «желая их к своему хотению привесть, ласкает козаков, находящихся в командирациях, сменою и другими подобными ласкательствами, а прочих, не склоняющихся на ласкательство, устрашает разными способами: так од- нажды, будучи в сотенной канцелярии, он убеждал некоторых и для наивящ- шаго их устрашения держал под караулом находящегося в Кременчуге Ям- бургского карабинернаго полка, причем, созвавши плотников с топорами, приказал делать на несогласных колодки. Некоторых из челобитчиков Гав- рилов теснит необыкновенными постоями, каких прежде даже при больших наездах не бывало; берет подводы ‘с немалым против прежняго отягощением’ и по просьбам об отлучке из Кременчуга по крайним нуждам не выдает пас- портов, объявляя, что если просящий в его угоду подпишется на пикинерском списке, то и паспорт ему дан будет, а нежелающих устрашает высылкой с нынешних предковских грунтов и жилей во внутрь Малыя России и чинит утеснение в забранье с поля хлеба». «И по таким устрашениям, – писали чолобитники, – и в домы нам без командира явится опасно, ибо если коман- дира нам определено не будет, он крайне нас разорить может». Сотняни закінчували свою чолобитну проханням про те, щоб ли- шили їх як і доти в козацькій службі та призначили їм нового сот- ника. Слідом за цією чолобитною надійшло й прохання ще від 39 кре- менчуцьких сотнян уже на ім’я гетьмана в Генеральну військову * Стойчики – нарочні козаки, які зі своїми кіньми утримувалися при канцеляріях Гетьманщини для потреб поштової служби. 237 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . канцелярію. У ньому козаки скаржилися, що Гаврилов примушує їх силою до пікінерської служби и утискує багатьох з них під караулом, так що вони змушені покинути свої домівки, жінок та дітей і хова- тись; якщо і далі їм не буде від гетьмана захисту, то вони, чолобит- ники, змушені будуть рятуватись від Гаврилова втечею. І так як за призначенням Гаврилова в ротмістри їм неможливо залишатись без командира, то просять призначити їм сотником старшину з Пол- тавського полку – військового канцеляриста Григорія Бужинського20. Утім, незважаючи на протести кременчуцьких сотнян, гору взяли не вони, а Гаврилов. 6 вересня 1764 р. імператриці доповіли наступне прохання від старшин Кременчуцької та Власівської сотень: «Мы, нижеподписавшиеся малороссийских сотенных местечек старшины, выборные козаки и владельцы в тех местечках с нашими поддаными и с желаю- щими жителями, твердо будучи уверены, что В. И. В. из матерняго милосердия всех своих верноподданых всякого звания людей в лучшее состояние и благопо- лучную жизнь приводить за весьма себе угодное монаршеское удовольствие по- ставляя и в том неутомимый труд всемилостивейше соизволите брать; взирая на то, мы, верноподданые рабы В. И. В., дерзаем испросить такого же матер- ного призрения, чтоб нас целыми нижеозначеными местечками к Новороссий- ской губернии, оставя нас при прежних наших землях и угодьях, под единое право и команду соединить, чрез что совершенно мы уповаем в лучшее состояние нашу жизнь привести, и полезнее нынешнего В. И. В. и отечеству сделаться. Всеми- лостивейшая Государыня, мы, верноподанные В. И. В. рабы, всеподданейше про- сим о сем нашем прошении Высоч. милосердие и указ учинить». Як уже повідомлялось вище, така «милість» була дана. Був підписа- ний і указ, отриманий в гетьманському Глухові 4 жовтня, яким наказу- валося віддати Кременчук і Власівку з мешканцями (5 112 чол.21), зем- лями і маєтностями, за їх бажанням, під оруду Новоросійської губернії. Кременчук ставав ротним містом (9-ї роти) Дніпровського пікі- нерського полку22. Шефами цього полку вважались Новоросійські 20 Бужинський Григорій Григорович (1739 – ?) – службу розпочав 1.І.1755 р. при Полтавській полковій канцелярії, з 1759 р. – військовий канцелярист, з 1764 – вій- ськовий товариш (1769 р. направлений у військовий похід), див.: Кривошея В.В. Кри- вошея І.І. Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009. – С.49. 21 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851. – С.38. 22 Дніпровський пікінерний полк складався з таких рот: 1) Старосанжарська; 2) Но- восанжарська; 3) Білицька; 4) Кобеляцька; 5) Сокольська; 6) Кишенська (Кишень- ківська); 7) Переволочанська; 8) Келебердянська; 9) Кременчуцька; 10) Власівська. Землі полку стали основою для виокремлення Кременчуцького повіту. На 1772 р. у полку лічилося 1 368 військовослужбовців; членів їх родин і приписних – 24 166 осіб (11 712 чол. та 12 454 жін.); державних поселян на полковій території – 9 687 осіб (4 832 чол. та 4 855 жін.). Разом «у відомстві» полку – 35 221 осіб (17 912 чол. та 17 309 жін.), див.: ІР НБУВ, ф.V, спр.265, арк.106. На 1782 р. на території полку мешкало 24 341 осіб чоловічої статі (кількість мешканців полку за поселеннями див. Додаток). губернатори, а першим полковником став Микола Одобаш. Проте- сти ж гетьманського уряду, який доживав останні дні, були проігно- ровані. У 1775 р. до Новоросії приєднали й Потоцьку та Омельницьку сотні Миргородського полку23. Згодом, уся скандальна історія з пікінерією потрапить і на сто- рінки славнозвісної «Історії Русів»24, історико-політичного трактату- памфлету невідомого автора, де буде описана в гротескно-іронічному тоні25. Це текст зайвий раз засвідчив ворожість українців до ім- перських реформ коштом автономії України. Для кременчужан же історія із пікінерією стала свідченням втрати козаками провідної ролі в історії краю, своєрідної соціальної трансформації локального масштабу, коли змінюються «пани», за- бувається і переписується-коригується історія, а також пропону- ється будувати нові стосунки «з чистого листа». І як завжди за «доби змін» – «кто-то здесь, чего-то, где-то выгадал, ну а кто-то, что-то про- гадал». Для кременчужан же історія із пікінерією стала свідченням втрати козаками провідної ролі в історії краю, своєрідної соціаль- ної трансформації локального масштабу, коли змінюються «пани», забувається і переписується-коригується історія, а також пропону- ється будувати нові стосунки «з чистого листа». І як завжди за «доби змін» – «кто-то здесь, чего-то, где-то выгадал, ну а кто-то, что-то прогадал». 238 Д м и т р о В и р сь к и й 23 Здається, тоді їх перепідпорядкували Полтавському козацькому полку, адже територія сотень не увійшла до складу Кременчуцького повіту (принаймні ревізія 1782 р. про них не згадує), а 1785 р. Катеринославський магістрат переслав до Кре- менчуцького магістрату указ Сенату «про залишення частини Полтавського полку сотень Омельницької та Потоцької на малоросійських правах судочинства та рі- шення справ», див.: ЦДІАУК, ф.955, оп.2, т.І, спр.3978. Слід також зауважити, що практично відразу після переходу Кременчуцької сотні у пікінерію розгорівся її «прикордонний» конфлікт із Омельницькою сотнею, що лишилася за Гетьманщи- ною. 1766 р. кременчужани скаржилися, що «обивателями Омельницького округу» кременчуцькі землі «прихвачені», а також прибрані відповідні граничні знаки, див.: ЦДІАУК, ф.102, оп.3, спр.61. Клопоти з новим кордоном отримав і Пивогірський (Пивогородиський) монастир, що мав маєтності у Власівській сотні (центральний уряд монастиря лишився у Городищі-Градизьку під юрисдикцією Миргородського полку). 24 Причому то не єдина українська «історіографічна реакція» на цю справу. Так, до однієї рукописної збірки 1780-х рр. включені й тексти указів Катерини ІІ про вклю- чення міста Кременчука до Новоросії та про врегулювання кордонів між Малоро- сією та Новоросією, див.: ІР НБУВ. – 451/689с (Збірник з зібрань Софійського со- бору). 25 История русов. – К., 1991 (препринт 1846). – С.252-254. Додаток* Відомості про населення військових поселень Дніпровського пікінерського полку на листопад 1782 року РДАДА, ф.16, оп.1, спр.796, ч.7, арк.105-107. 239 З Гет ь м а н щ и н и д о Н ов ор осії:сп р а в а із п ік ін ер ією н а К р ем ен ч уч ч и н і1 7 6 4 р . звание полков в воинских селениях принадлежащих к тем полкам во оных сколько мужеска полу душ десятин земли Д н еп р ов ск ог о п и к и н ер н ог о си и се ле ни я ко м пл ек ту ю т он ой по лк . Келеберде 543 за не оп ис ан ие м пр ин ад ле ж ащ ей к се му по лк у зе мл и не из ве ст но Солошине 176 Новых Сенжарах 3880 Беликах 3437 Кобыляке и в Горишних млинах 3515 Старых Сенжарах 2680 Кременчуге 282 Богомоловке 373 Кохновке 486 Пещаном 423 Власовке 248 Недогарках и Бугачевке 437 Рублевке 531 Пришибе с хуторами 1790 Кахновке 348 Переволочне 328 Горбаневке 31 Кишенке 1008 Лучках 201 Ханделеевке 206 Соколке 2353 Комаровке 632 Лисовке 133 ИТОГО 24 341 * Документ наданий А.Пивоваром.

З Гетьманщини до Новоросії: справа із пікінерією на Кременчуччині 1764 р.

Institution

Similar Items